92693

Внутрішня і зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський

Доклад

История и СИД

Скоропадський видав маніфест Грамоту до всього українського народу у якому повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Скоропадський доручив сформувати уряд полтавському поміщику Федору Лизогубу. Скоропадський намагався спиратися на заможні верстви суспільства: поміщиків промисловців заможних селян.

Украинкский

2015-08-04

20.84 KB

1 чел.

Внутрішня і зовнішня політика Української Держави.

П. Скоропадський.

Після звільнення України від більшовицької окупації Центральна Рада повернулася до Києва. Перед УЦР відразу постало безліч питань, які потребували негайного розв’ язання: забезпечення спокою й порядку, а головне — виконання договору з Німеччиною про постачання продуктів харчування.

УЦР виявилась нездатною для виконання цих завдань. Тоді командування німецьких військ, які фактично здійснювали окупацію України, запланувало здійснення державного перевороту.

24 квітня 1918 р. німецький генерал-фельдмаршал Ейхгорн зустрівся з генералом П. Скоропадським — колишнім командиром 1-го Українського корпусу. Німецька сторона висунула умови, за яких вона готова підтримати переворот П. Скоропадського. Вона вимагала визнання Брестського (Берестейського) миру, розпуску УЦР і скасування довиборів до Установчих зборів, відновлення приватної власності на землю, ліквідації земельних комітетів, оплати перебування німецьких військ в Україні.

29 квітня 1918 р. відбувся Хліборобський конгрес, на якому було прийнято рішення про передачу влади П. Скоропадському.

У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами. Останнім рішенням УЦР було прийняття Конституції й обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

П. Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу» , у якому повідомлялося про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалось право приватної власності. Також було видано закон «Про тимчасовий державний устрій України». За цим законом назва УНР була замінена на назву «Українська держава». Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалась у руках гетьмана П. Скоропадського.

П. Скоропадський доручив сформувати уряд полтавському поміщику Федору Лизогубу. Особливістю уряду гетьмана було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а у своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський намагався спиратися на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян. Почалось відновлення поміщицького господарства, яке могло дати товарний хліб.

У липні 1918 р. було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства». Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Проголошувалось, що в майбутньому буде встановлено максимум землеволодіння в 25 га. Поміщикам буде надано право продавати свою землю Державному банку. У промисловості ліквідовувався робітничий контроль, заборонялися страйки, установлювався 12-годинний робочий день. Для нормального функціонування економіки створювалась стабільна фінансова система (запровадження гривні), налагоджувалась система транспорту і зв’ язку. Завдяки жорстоким заходам удалося зменшити темпи падіння виробництва, майже на рік відтягнути повний розвал економіки.

Така соціально-економічна політика викликала опір у значної частини населення. Розгортався повстанський рух. Як людина військова, гетьман багато уваги приділяв розбудові армії. Але широким планам П. Скоропадського не судилося здійснитися. Утворенню української армії та флоту перешкоджала Німеччина, яка боялася формувати сильну українську армію.

Успішнішою була національно-культурна політика П. Скоропадського.

У зовнішньополітичній діяльності гетьман мав значні обмеження. Союзницькі відносини з державами Четвертного союзу стримували його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української держави були приєднані Гомельський, Путивльський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, Річицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялись проекти федеративного входження Кубані до України. Велись українсько-румунські переговори про повернення окупованих етнічних українських земель.

Восени 1918р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана різко змінилася. У результаті поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти. 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський оголосив грамоту про федеративні зв’ язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана, і 13 грудня 1918р. він змушений був зректися влади.

Павло Петрович Скоропадський (1873—1945 рр.) народився в родині нащадка славного козацького роду Скоропадських, із якого вийшло, починаючи від XVII ст., чимало державних і військових діячів, меценатів і шанувальників національної культури.

Як і більшість представників заможних аристократичних родин, Павло почав набувати освіту у батьківському маєтку, де виховувався у пошані до української старовини і культури. Потім навчався у гімназії. Згодом Павла віддали до елітного Петербурзького пажеського корпусу. Брав участь у російсько- японській війні, де отримав чин полковника і в нагороду золоту Георгіївську зброю. Далі П. Скоропадський швидко просувався по службі: із присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. різко змінила долю генерала. Він став командуючим 1-го українізованого корпусу російської армії. Саме частини цього корпусу врятували УЦР від наступу збільшовизованих частин на Київ. Дії Скоропадського сприяли зростанню його авторитета. У жовтні 1917 р. на з’ їзді Вільного козацтва його було обрано гетьманом Вільного козацтва, яке стало вагомим чинником політичного життя. Хоча Скоропадський не брав участі в українському русі, революційні події вплинули на його погляди, він став прихильником ідеї відновлення Української держави, створення українського війська. Проте в генерала не склалися відносини з УЦР, лідери якої були противниками ідеї створення регулярної армії. 25 грудня 1917 р. П. Скоропадський подав у відставку. У березні 1918 р. він заснував Українську громаду, яка відійшла в опозицію і стала центром об’ єднання всіх консервативних сил, що були противниками соціально-економічних експериментів УЦР. За їх допомогою та підтримкою німецького командування Скоропадський здійснив переворот і став гетьманом проголошеної Української держави. Проте через дев’ ять місяців правління його режим був повалений у результаті організованого Директорією повстання. Опинившись в еміграції, Скоропадський оселився у Німеччині. Під час Другої світової війни, користуючись своїми зв’ язками в німецьких колах, визволив чимало українців із тюрем і концтаборів. Загинув у 1945 р., потрапивши під бомбардування.

Висновок. Обрання П. Скоропадського гетьманом Української держави зумовило її стабілізацію, однак на короткий термін. Гетьман не зумів створити міцне підґрунтя свого режиму, який невдовзі було скасовано.

Дати: 29—ЗО квітня 1918 р. — державний переворот гетьмана П. Скоропадського; 14 листопада 1918 р. — «федеративна грамота»; 14 грудня 1918 р. — зречення влади П. Скоропадським.

Поняття, терміни, назви: державний переворот, гетьманський режим, Рада Міністрів, «федеративна грамота».

Особистість в історії: П. Скоропадський, Ф. Лизогуб.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24380. Формализация, идеализация и роль моделирования 93.5 KB
  Вторая группа методы построения и оправдания теоретического знания которое дано в форме гипотезы приобретающей в результате статус теории. Современная гипотетикодедуктивная теория опирается на некоторый эмпирический базис совокупность фактов которые нуждаются в объяснении и делают необходимым создание теории. Именно идеализированный объект делает возможным создание теории. Научные теории прежде всего отличаются положенными в их основу идеализированными объектами.
24381. Возникновение, сущность и роль системного подхода в научном познании (Л. Фон Берталанфи и А.Богдан) 138.5 KB
  В результате суть системного подхода исследование механизма жизни системы. Каковы же основные черты системного подхода Это прежде всего параметрическое описание поэлементного состава строения исследуемого объекта. ФОРМИРОВАНИЕ ОБЩЕНАУЧНОГО СИСТЕМНОГО ПОДХОДА В ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ФИЛОСОФИИ 50е начало 80х гг.
24382. Соотношение логического и исторического в процессе познания 71.5 KB
  Вопрос об отношении логического к историческому или как он сформулирован у Маркса об отношении научного развития к действительному развитию был непосредственно связан с необходимостью материалистически обосновать способ восхождения от абстрактного к конкретному. Если теоретическая реконструкция действительности осуществляется именно способом восхождения от абстрактного к конкретному то сразу же встает вопрос о том на что же должна ориентироваться теория определяя последовательность этого восхождения порядок развития понятий порядок...
24383. Метод восхождения от абстрактного к конкретному 78.5 KB
  Другой источник: Диалектика абстрактного и конкретного Э. Диалектика абстрактного и конкретного История марксистской диалектики. Понятия конкретного и абстрактного у Маркса и критика идеалистического и эмпирического их понимания 2.
24384. Роль интуиции в научном познании. Типы интуиции (А. Бергсон, Н.С. Лосский) 59.5 KB
  Лосский Другой источник: Одной из важнейших проблем гносеологии выступает феномен интуиции. Лосский подчеркивает значимость и революционность своей теории. Лосский ставит вопрос о возможностях и границах нашего познания. Лосский назвал эмпиризмом однако это не тот эмпиризм который мы находим в учениях Ф.
24385. Механизм порождения научного знания: чувственное и рациональное постановка проблемы, ее решение и развитие полученного результата 109 KB
  Другие источники Соотношение чувственного и рационального отражения в процессе познания В процессе познания достаточно четко просматриваются две стороны чувственное отражение и рациональное познание. Поскольку исходным в познании выступает чувственное отражение постольку до последнего времени эти стороны обычно обозначали как ступени познания хотя это и неточно поскольку чувственное в ряде моментов пронизывается рациональным и наоборот. Что же касается ступеней или точнее уровней познания то это скорее эмпирический и теоретический...
24386. Проблемы, гипотезы, теории в развитии научного знания 80 KB
  После сбора соответствующей информации обработки ее начинается этап построения теории. Процедура построения теории зависит от того какого и рода информация и какие процедуры построения положены в ее основание. Далее на основе абстрактных терминов внутри теории строят высказывания позволяющие описывать эмпирические ситуации формулируются так называемые операциональные следствия утверждения теории которые указывают условия приложимости теоретических результатов к эмпирическим ситуациям.
24387. Роль субъекта в научном познании. Талант, гениальность, трудолюбие 86.5 KB
  Составляющие личности учёного нам интересны ещё и потому что между творчеством учёного и особенностями его личности есть самая тесная связь. Задача педагогаучёного – научить молодого человека учиться учиться непрерывно. Нам представляется что возраст учёного науке не помеха да и старость его – это не угасание а в большей мере рост его интеллектуальных сил. А что касается учёногофилософа то к нему мудрость приходит как раз с годами виднее становится и его вклад в сокровищницу культуры.
24388. Взаимосвязь логики открытия и логики обоснования в научном познании 52.5 KB
  Описанный познавательный цикл связывающий два этапа формирования теории не обязательно осуществляется одним исследователем. В принципе их можно рассматривать как некоторого коллективного теоретика который осуществил необходимые операции для построения теории. Первая основывалась на механической картине мира слегка модифицированной применительно к открытиям теории электричества в этой картине предполагалось что взаимодействие тел и зарядов осуществляется путем мгновенной передачи сил в пустоте вторая вводила новую картину физической...