92696

Опозиційний рух в Україні (1965—1985 рр)

Доклад

История и СИД

Проявами дисидентського руху стали протест проти антинародних дій партійнодержавного режиму недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості та прав людини. Однією з форм течій дисидентства став правозахисник рух. Дисидентський рух в Україні що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення...

Украинкский

2015-08-04

22.93 KB

4 чел.

Опозиційний рух в Україні (1965—1985 рр

Опозиційний рух в УРСР (СРСР) у 1965— 1985 рр. Прийнято називати дисидентським. Ди- сидентство — рух незгодних, рух інакомислячих, Проявами дисидентського руху стали протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості та прав людини. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

Однією з форм (течій) дисидентства став правозахисник рух. Передумовою для посилення критики режиму, становлення організованого інакомислення створив процес десталінізації, розпочатий М. Хрущовим та XX з’ їздом КПРС.

На XX з’ їзді партії (лютий 1956 р.) Перший секретар ЦК КІ1РСМ. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки». Почалася «хрущовська відлига» — суперечливий процес деякої лібералізації суспільного та культурного життя, амністія більшості політв’ язнів сталінських таборів, реабілітація репресованих.

Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х — на початку 1960-х рр. «Шістдесятники» — молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю.

Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були:

  1.  Українська робітничо-селянська спілка, що утворена в 1958р. на чолі з юристом Л. Лук’ яненком. Завдання спілки — несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною державою. За офіційними даними органів, спілка мала політичну програму і об’ єднувала близько ЗО членів.

У травні 1961 р. у Львові відбувся закритий судовий процес («справа юристів») над членами УРСС. Л. Лук’ яненка засудили до розстрілу (згодом смертну кару замінили 15 роками ув’ язнення), інших членів спілки на різні терміни ув’ язнення (від 10 до 15 років).

«Справа юристів» засвідчила новий етап руху Опору в Україні: його учасники не відокремлювали себе від існуючої радянської системи. Фактично вперше в часи тоталітарного правління в умовах України за нової історичної обстановки політичний опір владі набув конкретних організаційних форм;

  1.  Об’ єднана партія визволення України;
  2.  Український національний фронт. Видавав журнал «Воля й Батьківщина»;
  3.  Український національний комітет.

Судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань із політичних мотивів.

Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів посилились. У серпні-вересні 1965 р. були заарештовані літературний критик Світличний, художник П. Заливаха, публіцист та історик Б. Мороз, поет-перекладач С. Караванський та ін. (усього близько 20 осіб). Ще раніше П. Григоренка позбавили генеральського звання, кинули на примусове «лікування» до психіатричної лікарні.

Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «відлиги» стала робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

У русі Опору активну участь брали також робітники й службовці. Проте виступи робітників були некоординованими і не мали зв’ язку з дисидентським рухом. Виступи робітників (у Прилуках, Кривому Розі, Горлівці, Одесі, Львові та ін.) відбивали невдоволення політикою тоталітарної держави, механізмом визискування трудового народу, сильним пресом експлуатації, невідповідністю дій урядових інстанцій конституційним положенням, систематичними порушеннями органами влади Основного Закону — Конституції.

Національно-демократичний рух 1960-х рр. заклав основу для подальшого розгортання дисидентського руху, у якому зрештою виділились три основні напрямки (слід врахувати, що вони були тісно переплетені та взаємопов’ язані. Як правило їх представниками були одні й ті ж діячі):.

а) національно-визвольний — боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України;

б) правозахисний — вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи;

в) релігійний рух — за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання.

Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа в Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх підданих) у країні активно поширюється дисидентський рух. Дисиденти почали організовувати легальні групи й об’ єднання, які (на їх думку) мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гельсінський комітет було засновано в Москві в травні 1976 р. Незабаром з’ явилися аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні зв’ язки. 9 листопада 1976 р. М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук’ яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався колишній генерал-майор Радянської армії, українець за походженням, П. Григоренко. УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного прес-агентства, інформування світової громадськості про факти порушень в Україні Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. За час існування УГГ налічувала 37 членів. Із 1976 до 1980 р. вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п’ яти подібних груп УГГ була найчисленнішою і найактивнішою. Вона діяла в межах чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об’ єднаннями в СРСР, ставлячи мету «інтернаціоналізувати» захист громадянських і національних прав.

До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінської групи були ув’ язнені. До українських правозахисників були застосовані найсуворіші покарання. Кожний український політв’ язень був засуджений у середньому на 12 років ув’ язнення і заслання. У 1984—1985 рр. у тяжких умовах ув’ язнення померли члени УГГ В. Стус, О. Тихий, В. Марченко і Ю. Литвин. Улітку 1988 р. у Львові на базі УГГ сформувалася організація республіканського масштабу — Українська Гельсінська спілка (УГС) на чолі зі звільненим у грудні цього року політв’ язнем Л. Лук’ яненком. Програмним документом УГС була Декларація принципів, написана В. Чорноволом та братами М. і Б. Горинями. Автори Декларації вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, упровадження ринкової економіки й громадянського контролю над карними органами.

Запропонована УГС програма була схвалена багатьма правозахисними і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (липень 1990 р.).

У квітні 1990 р. близько 500 делегатів з’ їзду УГС, які представляли її однодумців з усіх областей республіки, заявили про розпуск УГС і створення Української республіканської партії (УРП), метою якої було проголошення Української незалежної держави. Головою партії було обрано Л. Лук’ яненка. На травень 1992 р. УРП налічувала понад 14 тис. осіб. На III з’ їзді (травень 1992 р.) від партії відокремилося радикальне крило на чолі зі С. Хмарою, яке вирішило утворити нову партію. Головою УРП було обрано М. Гарная, почесним головою — Л. Лук’ яненка.

Висновок. Значення боротьби дисидентів полягає в тому, що відбулось, організаційне й ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалися тоталітарна суть її антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, підтримувалась віра в можливість опору репресивній державі.

Дати: 1958—1959 рр. — Українська робітничо-селянська спілка; 1965 р. — перша хвиля масових арештів дисидентів; 1972 р. — друга хвиля арештів дисидентів; 1976 р. — початок діяльності Української Гельсінської групи; 1982 р. — третя хвиля арештів дисидентів; фактичний розгром дисидентського руху.

Особистості в історії: М. Руденко, І. Кандиба, В. Стус, Л. Лук’ яненко, В. Чорновіл.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74060. Изохорная и изобарная теплота процесса. Закон Гесса 14.22 KB
  При изохорном процессе V=const изменение объема dV=0 поэтому работа газа = 0. При изобарном процессе p=const изменяется температура газа и изменяется объем газа поэтому изменение внутренней энергии газа и работы не равно нулю. Q = dU Подведенное количество теплоты при изобарном процессе расходуется на изменение внутренней энергии и совершение работы над внешними телами. Иными словами количество теплоты выделяющееся или поглощающееся при какомлибо процессе всегда одно и то же независимо от того протекает ли данное химическое...
74061. Основы химической кинетики. Кинетика гомогенных процессов, закон действия масс 23.06 KB
  Скорость химической реакции – изменение концентрации одного из участвующих в реакции веществ. При увеличении температуры на каждые 10 градусов скорость реакции увеличивается в 24 раза закон ВантГоффа. Также скорость реакции увеличивается с повышением концентрации вещества. Кинетика гомогенных процессов: В гомогенном химическом процессе все реагирующие вещества и продукты реакции находятся в одной фазе где протекает реакция.
74063. Основные положения качественного и количественного анализа 15.48 KB
  Цель аналитической химии установление качественного и количественного состава вещества или смеси веществ. Задачей качественного анализа является выяснение качественного состава вещества т е. В зависимости от задания аналитическая химия подразделяется на качественный анализ нацеленный на определение того что или какие вещества в какой форме находится в образце и количественный анализ нацеленный на определение того сколько данного вещества находится в образце. Для определения качественного состава какоголибо вещества необходимо...
74064. Количественные методы исследования химического состава соединений и продуктов 13.94 KB
  Количественный химический анализ имеет целью определение относительного количества отдельных составных частей какоголибо химического соединения или смеси. Применяемые в нём методы находятся в зависимости от качеств состава вещества и потому количественному химическому анализу должен предшествовать всегда качественный химический анализ. Для производства количественного анализа можно применять два различных метода: весовой и объемный. При объёмном анализе измеряются объёмы титрованных содержащих определенное количество реактива растворов...
74065. Аналитические группы катионов 15.03 KB
  К I аналитической группе относятся катионы щелочных металлов калия K натрия N лития Li и катион аммония NH4. Вследствие этого катионы данной группы не имеют группового реагента и открывают их только с помощью частных реакций. Перед проведением частных реакций на катионы I аналитической группы ионы других групп удаляют методом осаждения например в виде карбонатов в нейтральной или щелочной среде. Ко II аналитической группе относятся катионы дающие малорастворимые соединения при взаимодействии с соляной кислотой и ее солями.
74066. Государственно-правовое развитие Англии в Новейшее время 121 KB
  Эволюция государства и права в новейшее время. Основные тенденции развития государства и права в ХХ веке. Новейший период в истории государства и права связан с серьезными изменениями в политической системе многих стран обусловленными глубокими социально-экономическими причинами. Основное назначение современного права состоит в том чтобы сохраняя основные устои общества трансформировать его приспособить к новым общественным потребностям.
74067. Соединенные Штаты Америки в Новейшее время 137.5 KB
  Государственное развитие США в Новейшее время. Право США в Новейшее время. Право США в Новейшее время. Особенности государственного развития США в Новейшее время.
74068. Франция в Новейшее время 99 KB
  Развитие государственного устройства Франции в Новейшее время. Право Франции в Новейшее время. Развитие государственного строя в период между двумя мировыми войнами Государственный строй Франции после Первой мировой определялся Конституцией 1875 г. В 30е годы в условиях острого социального и экономического кризиса во Франции активизируется деятельность профашистских организаций...