92718

Політична ситуація в Україні в 1985—1991 років

Доклад

История и СИД

Серйозним ударом для СРСР стала Чорнобильська катастрофа яка не тільки підірвала фінансові можливості країни витрати на ліквідацію наслідків склали 20 млрд руб. Великого впливу на СРСР справило також стрімке падіння цін на нафту на світовому ринку. СРСР залишився без основного джерела своїх доходів.

Украинкский

2015-08-05

22.86 KB

2 чел.

Політична ситуація в Україні в 1985—1991 рр.

У середині 1980-х рр. радянська модель розвитку перебувала в серйозній кризі, що охопила економічну, політичну, соціальну, ідеологічну, екологічну й моральну сфери життя суспільства.

У березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Новий керівник став ініціатором політики реформ, яка дістала назву «перебудова» (квітень 1985р.). Новий політичний курс передбачав прискорити соціально-економічний розвиток країни за рахунок упровадження досягнень НТР. Проте вже перші кроки на цьому шляху стали проявляти масштаби кризи, що охопила радянську систему. Спроба боротися з наслідками негативних явищ (пияцтво, нетрудові доходи) не вирішувала проблеми, а лише поглиблювала їх. Так, антиалкогольна кампанія призвела до втрат бюджету в 10 млрд руб. Серйозним ударом для СРСР стала Чорнобильська катастрофа, яка не тільки підірвала фінансові можливості країни (витрати на ліквідацію наслідків склали 20 млрд руб.) та економічне становище, а й суттєво позначилася на престижі. Спроба наростити промисловий потенціал країни в умовах відсутності достатніх ресурсів (фінансових, трудових та ін.) обернулася масовим зростанням незавершеного будівництва (на 38 млрд руб.). Великого впливу на СРСР справило також стрімке падіння цін на нафту на світовому ринку. СРСР залишився без основного джерела своїх доходів. Через падіння цін доходи від зовнішньої торгівлі у 1985—1987 рр. скоротилися на 21 млрд руб. До того ж концепція прискорення була зорієнтована на розвиток машинобудування, що ще більше посилило дефіцит товарів широкого вжитку.. Опинившись на шляху економічного краху, радянське керівництво розпочало здійснення економічних реформ, суть яких зводилася до запровадження елементів ринкової економіки. Але вже скоро такі заходи показали свою повну безперспективність: почалася руйнація радянської економічної моделі, що базувалася на жорсткій централізації, розкрадання державної власності. На відміну від традиційних криз перевиробництва, що притаманні країнам із ринковими економіками, криза радянської економіки поєднувала в собі не тільки зниження темпів зростання, а і зменшення обсягів виробництва. До цих негараздів додалася ще й інфляція (прихована).

Тоді М. Горбачов на січневому пленумі ЦК КПРС у 1987 р. порушив питання про вироблення кадрової політики партії в умовах перебудови, яка мала б забезпечити проведення реформ. Одночасно пленум започаткував і нову політику гласності. Тут уперше за всю радянську історію ЦК взяв на себе відповідальність за допущені «деформації» в розбудові радянського суспільства. У засобах масової інформації стали простежуватися критичні мотиви. Почався процес реабілітації репресованих у 1930—1950-ті рр. Але для багатьох людей важким виявилося долання стереотипів у сприйнятті історії та сучасності. У партії намітився розкол неортодоксальних комуністів і тих, що виступали за оновлення.

Стало зрозуміло, що успішне проведення економічних реформ неможливе без реформування політичної системи.

Рішення про реформи політичної системи були ухвалені на XIX партійній конференції, яка відбулась у червні 1988р. М. Горбачов запропонував вищим державним органам зробити З’ їзд Рад, а Верховну Раду перетворити на постійно діючий законодавчий орган. З’ їзд Рад розпочав свою роботу 25 травня 1989 р. Його робота кардинально відрізнялась від колишніх сесій Верховної Ради СРСР. Виявилося розмаїття думок і політичних поглядів. Голова Верховної Ради СРСР фактично став спікером, що керує засіданнями й має проводити лінію більшості. Це приводило до непорозуміння між М. Горбачовим, який був головою ВР СРСР й одночасно Генеральним секретарем ЦК КПРС, та консервативними силами в партії, які звинуватили його у м’ якості. Демократизація суспільного життя дала поштовх до виникнення політичних партій, народних рухів і фронтів, пожвавлення національно-визвольних рухів, які виступали з ідеями економічного, культурного й національного відродження корінних націй у своїх республіках. Спочатку ці рухи не виступали проти радянської влади. За своїм складом вони були переважно інтелігентськими.

Улітку 1989 р. країну охопив робітничий рух, що вилився в серію могутніх страйків. Тим часом у СРСР відбуваються періодичні кризи в постачанні деяких товарів: «цукрова криза», нестача миючих засобів, «чайна криза», «тютюнова криза» і т. д. Не допомагали навіть екстрені заходи. А оприлюднена програма переходу до ринку викликала ажіотажний попит: населення почало скуповувати все підряд.

На фоні економічних негараздів і в умовах формування багатопартійності все більше починає звучати вимога про ліквідацію 6 ст. Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС у державі. На III з’ їзді рад у березні 1990р. було скасовано 6 ст., а першим президентом СРСР обрано М. Горбачова.

Вибори 1990 р. стали переломними в житті радянського суспільства. Це були перші демократичні вибори. У результаті радикально змінився депутатський корпус, особливо в союзних республіках (у Прибалтиці, Грузії, Вірменії КПРС зазнала повної поразки), що ще більше посилило політичну боротьбу.

Кардинальні зміни в СРСР прискорили процес банкрутства КПРС. У минулому монолітна КПРС була розколота на різні течії. У 1990 р. організаційно оформився також розкол у республіканських компартіях. Відбувалося швидке формування нових політичних партій.

Такий розвиток подій вів до зміцнення агресивних консервативних сил у КПРС, які в 1991 р. переходять до рішучих дій.

Тим часом на порядок денний постала проблема забезпечення реального державного суверенітету союзних республік. 11 березня 1990р. Верховна Рада Литви оголосила про відновлення повного державного суверенітету Литовської держави. У цей час З’ їзд народних депутатів СРСР ухвалив закон, який регулював порядок виходу республік зі складу СРСР. Дії Литви викликали негативну реакцію в Москві. М. Горбачов звернувся до Верховної Ради Литви про негайне скасування прийнятого документа. Але реакція Литви була негативною, і змінити цю позицію не змогли ані політичний тиск, ані економічна блокада. Своїми діями Литва поклала початок «революції суверенітетів». Більшість союзних і навіть автономних республік прийняли декларації про суверенітет. Про державний суверенітет заявила Верховна Рада РСФРР, на чолі якої стояв В. Єльцин. Такі дії можна пояснити боротьбою союзної й нової російської політичної еліти, тверезою оцінкою історичних реалій. Одночасно з «парадом суверенітетів» загострилися міжнаціональні конфлікти (Тбілісі, Карабах, Баку та ін.). їх ініціаторами здебільшого були сили, які виступали за збереження Союзу.

Відчуваючи слабкість свого становища, консервативні сили починають масову психологічну атаку, нагнітають становище, погрожуючи неминучістю громадянської війни й великих людських жертв. Відбулися зміни і в найближчому оточенні М. Горбачова. Прихід реакціонерів до влади відразу дав про себе знати. 13 січня 1991 р. у столиці Литви м. Вільнюсі було здійснено спробу державного перевороту. У ніч на 13 січня 1991 р. військове угруповання розпочало операцію, яка просувалася досить успішно, але на захист незалежності стали як світове співтовариство, так і всі демократичні сили СРСР. Радянське керівництво було змушене відступити.

Схожі події розгортались і в Латвії. У березні 1991 р. ситуація в СРСР ще більше загострилась. Референдум 17 березня 1991 р. теж не вирішив майбутню долю СРСР.

У цей час реакційні сили, що спиралися на партапарат, верхівку КДБ, значну частину генералітету та керівників військово-промислового комплексу, активізували підготовку до заколоту, спроба здійснення якого відбулася 19— 21 серпня 1991 р. Але переворот, організований ГКЧП, провалився. Реакцією на ці події в Москві стало проголошення союзними республіками незалежності.

Радянський Союз почав розвалюватись. 9 вересня 1991 р. було визнано незалежність Латвії, Литви й Естонії. М. Горбачов робив спроби зберегти Союз, але результати референдуми в Україні 1 грудня 1991 р. перекреслили їх.

Тоді 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України й Білорусії Б. Єльцин, Л. Кравчук і С. Шушкевич уклали угоду про створення Союзу Незалежних Держав, у якій констатувалось, що СРСР припиняє своє існування.

21 грудня 1991 р. відбулася зустріч в Алма-Аті, де до СНД приєднались Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан і Вірменія. Згодом до СНД увійшли Молдова й Азербайджан, а в 1994 р. — Грузія. В Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР. 25 грудня М. Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого та заявив про свою відставку з посади Президента СРСР. 26 грудня 1991 р. одна з двох палат Верховної Ради колишнього СРСР, яку вдалося зібрати, прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР. Міжнародне співтовариство визнало незалежність усіх колишніх союзних республік СРСР.

Висновок. Таким чином, спроба подолати кризу радянської моделі не мала успіху. Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як виявилося в подальшому житті, крім загальних декларацій М. Горбачов так і не зміг протягом 6-річного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства. Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилась розпадом СРСР.

Дати: 1985 р. — прихід до влади в СРСР М. Горбачова, початок перебудови; 1987 р. — започаткування економічних реформ; 1989 р. (1990 р.) — початок падіння виробництва в СРСР (в УРСР); березень 1990 р. — скасування 6 ст. Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС у державі. Обрання першого й останнього президента СРСР М. Горбачова; 19—21 серпня 1991 р. — спроба державного перевороту в СРСР, ГКЧП; 8 грудня 1991 р. — створення СНД.

Поняття, терміни: перебудова, гласність, Народний Рух України.

Особистість в історії: М. Горбачов, Л. Кравчук.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23613. ЯЗЫКОВАЯ РЕФЛЕКСИЯ В ПОСТСОВЕТСКУЮ ЭПОХУ 2.43 MB
  Купина доктор филологических наук профессор Рецензенты: кафедра стилистики и русского языка факультета журналистики Уральского государственного университета им. Книга предназначена для широкого круга лингвистов культурологов социологов и всех кто интересуется проблемами языка общества культуры. Бурные социальнополитические процессы последнего десятилетия XX века коррелируют с активизацией социальной парадигмы языка. Если лингвистика середины XX века отражала соссюрианскую идею языка как самодовлеющей сущности изолированной от...
23618. Методы передачи данных канального уровня 172.5 KB
  Канальный уровень оперирует кадрами данных и обеспечивает синхронизацию между приемником и передатчиком на уровне кадров. В обязанности приемника входит распознавание начала первого байта кадра, распознавание границ полей кадра и распознавание признака окончания кадра.
23619. Предмет и задачи лексикологии 238 KB
  Лексика совокупность слов как обозначений предметов явлений и понятий образующая словарный состав данного языка. Лексикологию интересует слово как: 1 словарная единица 2 имеющая определенное лексическое значение 3 имеющая предметное значение 4 обладающая системой словоизменительных форм. В отличие от фонетики фонемный состав и грамматики принадлежность к частям речи и роль в предложении лексикологию интересует предметное содержание слова лексическое значение. Частная исследует словарный состав одного языка.
23621. Программа по общей морфологии 85 KB
  : Наука 1988 Гл.: Наука 1977.: Наука 1968 Гл.: Наука 1973 с.