92723

Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, М. Скрипник

Доклад

История и СИД

В Україні політика коренізації проходила у формі українізації. Політика українізації викликала духовний ренесанс розмаїття літературних організацій і об єднань появу молодого покоління українських митців. Процес українізації активізував оформлення автокефальної православної церкви.

Украинкский

2015-08-05

22.44 KB

5 чел.

Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, М. Скрипник.

Важливою складовою культурних процесів в Україні у 1920—1930-ті рр. була політика коренізації, що була запланована більшовицьким керівництвом із метою створення національного підґрунтя для проведення своєї політики, а також позитивного образу радянської влади як усередині країни, так і за її межами.

Політика коренізації була започаткована рішеннями XII з’ їзду РКП(б) (квітень 1923 р.), на якому були сформульовані її основні положення:

  1.  підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності;
  2.  урахування національних факторів при формуванні партійного та державного апарату;
  3.  організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;
  4.  вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури.

В Україні політика коренізації проходила у формі українізації. Важливим її аспектом були заходи, спрямовані на розвиток національних меншин в Україні.

Першими реальними кроками на шляху реалізації цієї політики стали декрети ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р., у яких проголошувалася рівність мов і вказувалося на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови.

Українізація поширилася на всі сфери життя, її результати у 1920-х рр. були вагомими. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів і більше половини технікумів, працювало українське радіомовлення, кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54 % . Але якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У збільшилася кількість українців до 52 %, то у ЦК КП(б)У їх було більше чверті, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У українці не обиралися. У 1927—1928 рр. українці становили майже половину всіх студентів республіки. У другій половині 1920-х рр. удалося перевести діловодство на українську мову 75 % державних установ і організацій.

Активно здійснювалась політика коренізації в районах України, населених національними меншинами. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено автономну Молдавську республіку, протягом 1924-7-1925 рр. — сім німецьких, чотири болгарські, один польський, один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяло 566 шкіл із німецькою мовою навчання, 342 — єврейською, 31 — татарською.

Політика українізації викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’ єднань, появу молодого покоління українських митців. У 1920-х рр. українські література та мистецтво переживали бурхливе піднесення. Пройнята національною духовністю, усупереч ідеологічним обмеженням, українська культура досягла світового рівня.

Процес українізації активізував оформлення автокефальної православної церкви. У жовтні 1921 р. було скликано собор, який обрав митрополитом В. Липківського й остаточно оформив Українську автокефальну православну церкву. Релігійна служба справлялася українською мовою, у церковному житті було здійснено багато демократичних нововведень. УАПЦ швидко почала завойовувати авторитет серед віруючих України та за її межами. Тоді в 1926 р. проти української церкви розпочався широкий наступ, який завершився її ліквідацією в 1930 р.

Напрцкінці 1920-х — початку 1930-х рр. почалося згортання політики українізації і загалом коренізації.

Оскільки українізація сприяла розвитку культури, піднесенню національної самосвідомості корінного населення, у майбутньому вона могла стати загрозою для існування федерації. Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії, партійно-радянське керівництво центру мирилося з наслідками коренізаціі в національних республіках.

Зміцнивши владу, Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «націонал-ухильництвом» окремих відповідальних партійних працівників, які з точки зору центру приділяли подвійну увагу національному питанню. Така доля спіткала наркома освіти О. Шумського, що був одним із основних провідників українізації. 1933 р. його було заарештовано й ув’ язнено на 10 років.

Наступник Шумського на посаді наркома освіти М. Скрипник продовжив лінію свого попередника на розвиток українізації. Як відданий комуніст, він прагнув якомога більше прислужитися своєму народу. Проте його діяльність на цій посаді припала на період, коли сталінське керівництво вже прийняло рішення про згортання українізації. Його дії зустріли жорстку критику. Не витримавши тиску, у 1933 р. він наклав на себе руки. Смерть М. Скрипника стала символом завершення українізації, її згортання.

Також був засуджений молодий економіст М. Волобуєв, який стверджував, що економіка СРСР становить не єдине ціле, а комплекс економічних компонентів, одним із яких є Україна. Ці компоненти можуть функціонувати самостійно, без посередництва російської економіки. Такі думки могли набути поширення, що підірвало б владу РКП(б) в Україні. Тому погляди М. Волобуєва, так звана «волобуївщина», теж було засуджено як «націоналістичний ухил».

За час запровадження політики коренізації в Україні було здобуто набагато більше політичних успіхів, ніж в інших союзних республіках.

На початку 1930-х рр. українізація стала помітно гальмуватися, її здобутки ліквідувалися. У 1930 р. закрито державні курси української мови і Центральні державні курси українознавства; 1932 р. — українські школи всіх типів та газети й журнали за межами республіки; в Україні ліквідовано національні райони, а згодом (1938 р.) усі школи національних меншин переведено на російську мову навчання; поступово скорочувалося викладання української мовою в середніх спеціальних і вищих школах, припинено вивчення української мови у всіх вищих навчальних закладах, крім філологічних факультетів; згорталося україномовне діловодство, українська мова витіснялася з наукової сфери.

Особливо активно відбувалася ліквідація досягнень українізації з другої половини 1940-х рр., зокрема в галузі освіти, коли стали масово переводити (насамперед у містах) школи з української мовою навчання на російську мову з необов’ язковим для учнів вивченням української.

Оцінюючи історичне значення процесу українізації, слід визнати, що незважаючи на всю непослідовність її здійснення, розпочата у 1920-х рр., але не доведена до логічного завершення, вона мала досить помітний вплив на зміну суспільної ролі й функцій української мови, яка завдяки цьому, хоч і ненадовго, уперше в новітній історії стала мовою державних установ, зросла її культура й помітно розширилася сфера вживання.

Олександр Якович Шумський (1890—1946 рр.) народився в бідній селянській родині. У 1915 р. вступив до Московського ветеринарного інституту.

Став членом Української партії соціалістів-революціонерів. Після розколу УПСР був одним із провідників боротьбистів (комуністів). Після розпуску УКП(б) вступив до складу КП(б)У, входив до складу ЦК партії, був представником УСРР у Комінтерні. У 1921—1922 рр. повноважний представник УСРР у Варшаві, у 1924—1927 рр. —• нарком освіти УСРР. Активно втілював у життя політику «українізації». У 1927 р. на об’ єднаному пленумі ЦК КП(б)У був обвинувачений у «націоналістичному ухильництві» (так званий «шумськізм») і направлений на другорядну роботу в ЦК ВКП(б). Очолював ЦК профспілок працівників освіти. Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії визнав «помилковість» своєї позиції. Заарештований у 1933 р. за звинуваченням у приналежності до Української військової організації і засуджений до десятирічного ув’ язнення. У грудні 1935 р. тюремне ув’ язнення замінили засланням до Красноярська. У відповідь на це рішення розпочав голодування, добиваючись повної реабілітації. У 1937 р. тяжко хворого О. Шумського знову заарештували у зв’ язку зі справою боротьбистів. У листопаді 1939 р. через хворобу й відсутність матеріалів, які б свідчили проти нього, справу було припинено. Після закінчення терміну заслання через хворобу був змушений залишитися в Красноярську. Убитий за особистим розпорядженням вищого керівництва СРСР по дорозі із Саратова до Києва.

Микола Олексійович Скрипник (1872—1933 рр.) народився в Катеринославській губернії в родині залізничного службовця. Навчався в Ізюмській реальній школі та Санкт-Петербурзькому технологічному інституті.

Із 1901 р. професійний революціонер. Був активним учасником встановлення радянської влади в Україні, одним з організаторів створення КП(б)У, членом ЦК КП(б)У. Обіймав посади наркома внутрішніх справ, наркома юстиції і Генерального прокурора УРСР. У 1927—1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти УРСР. М. Скрипник активно сприяв проведенню політики українізації. У 1933 р. на пленумі ЦК КП(б)У він був обвинувачений у націоналізмі й помилках теоретичного й практичного характеру. Ці несправедливі обвинувачення призвели до його самогубства. Фанатична віра в комуністичні ідеали й відданість ідеям українства та несумісність цих двох сторін світогляду спричинили особисту трагедію М. Скрипника.

Висновок. Незважаючи на певну непослідовність здійснення українізації, цей процес мав велике історичне значення, справивши значний вплив на зміну суспільної ролі й функцій української мови.

Дата: квітень 1923 р. — проголошення XII з’ їздом РКП(б) курсу на корєні- зацію (українізацію).

Поняття, терміни, назви: коренізація, українізація, теорія «боротьби двох культур».

Особистість в історії: О. Шумський, М. Скрипник.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32838. Семья как социальный институт 14.62 KB
  Коротко говоря жизненный цикл семьи состоит в следующем. Заключение брака служит первой или начальной стадией семьи. Эта фаза продолжается от момента заключения брака до рождения последнего ребенка и называется стадией роста семьи. Вторая стадия начинается с момента рождения последнего ребенка и продолжается до того времени когда из родительской семьи отселяется первый взрослый ребенок обзаведшийся собственной семьей.
32839. Биоэтика. Истоки и основания 13.36 KB
  В медицинской деятельности проблема понимания имеет особое значение. Втретьих понимание необходимо для распространения медицинских знаний развития медицинской культуры общества.Медицинская герменевтика рассматривает три круга проблем: проблема понимания медицинских текстов эта проблема связана с появлением широкого круга научнопопулярной медицинской литературы доступной широкому кругу людей не имеющих медицинского образования; проблема понимания медицинской терминологии связана с быстрым развитием медицинской науки появлением новых...
32840. Законы диалектики и их методологическое значение для медицинского познания 17.83 KB
  диалектика это учение о всеобщих связях и закономерностях развития природы общества и мышления а также основанный на этом учении метод познания. определяет источник развития отвечает на вопрос почему оно происходит.Содержание закона: источник движения и развития мира находится в нем самом в порождаемых им противоречиях. Различие это первый этап развития противоречия это отношение нетождественности объекта самому себе или другому объекту.
32841. Основные категории диалектики 16.48 KB
  Основные категории диалектики. Основные категории диалектики. Философские категории это предельно общие понятия отражающие наиболее существенные закономерные свойства и связи присущие всем явлениям действительности. Категории выступают и как ступени познания мира.
32842. Человек как единство биологического, психического и социального. Проблема сущности человека 14.93 KB
  Проблема сущности человека. Под психическим понимается внутренний мир человека: его сознание и бессознательные процессы характер темперамент переживания эмоции и т. Ни один из этих аспектов в отдельности не раскрывает сущности человека. Понимание сущности человека как биопсихосоциального единства является основным в философии.
32843. Понятия «человек», «индивид», «личность». Структура личности 13.83 KB
  Структура личности. Социализация это процесс играющий огромную роль в жизни как отдельной личности так и общества. Неповторимый способ существования в обществе конкретной личности способность быть самим собой в рамках социальной системы выражается в понятии индивидуальность. Индивидуальность формируется в процессе диалектического взаимодействия: 1 общечеловеческих признаков как природных так и социальных 2 особенных в качестве представителя определенного конкретноисторического этапа развития общества с его специфическими...
32844. Проблема свободы и ответственности личности. Социальная и профессиональная ответственность врача 14.39 KB
  Свобода одна из основных философских категорий характеризующих сущность человеческого бытия в мире. Свобода состоит в возможности личности мыслить и поступать в соответствии со своими представлениями и желаниями а не вследствие внешнего или внутреннего принуждения. Свобода личности может быть рассмотрена в различных аспектах: философском религиозном этическом социальном политическом экономическом. в необходимости всегда присутствует свобода.
32845. Особенности социализации личности. Проблема девиантного поведения и его причины 16.74 KB
  Особенности социализации личности. Социализация личностиэто процесс усвоения индивидом социального опыта общества к которому он принадлежит. Социализация рассматривается как процесс условие проявление и результат социального формирования личности. Как процесс она означает социальное становление и развитие личности в зависимости от характера взаимодействия человека со средой обитания адаптации к ней с учетом индивидуальных особенностей.
32846. Проблема жизни, смерти и бессмертия в духовном опыте человечества. Проблема смысла жизни 15.34 KB
  Проблема жизни смерти и бессмертия в духовном опыте человечества. Проблема смысла жизни. Поэтому проблема жизни и смерти занимает важнейшее место в общественном сознании прежде всего в философии и религии. Для ранней античной философии характерен космоцентричный подход к пониманию проблемы жизни и смерти.