92725

Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини в 20-х—30-х рр. XX століття

Доклад

История и СИД

Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі Румунії та Чехословаччини. Загалом можна визначити такі риси політики Польщі Румунії ЧСР: насильницька асиміляція; стримування економічного розвитку його колоніальний характер; репресії проти діячів національновизвольного руху; національний гніт; відмова від міжнародних зобов язань щодо надання автономних прав українцям. У Польщі де проживало найбільше українців до того ж із високою національною свідомістю українське питання стояло найгостріше.

Украинкский

2015-08-05

21.53 KB

0 чел.

Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини в 20-х—30-х рр. XX ст.

Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. До польської окупації потрапили землі Східної Галичини та Західної Волині, на яких проживало за переписом 1931 р. 5,6 млн українців. У складі Румунії українці (790 тис. осіб) проживали в Північній Буковині, Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії. На території «Підкарпатської Русі», що ввійшла до складу Чехословаччини, проживало понад 450 тис. українців. Кожна з держав, до складу яких входили українські землі, повинна була визначитись у ставленні до української меншини.

Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР:

  1.  насильницька асиміляція;
  2.  стримування економічного розвитку, його колоніальний характер;
  3.  репресії проти діячів національно-визвольного руху;
  4.  національний гніт;

відмова від міжнародних зобов’ язань щодо надання автономних прав українцям.

Форми, у яких здійснювалась ця політика, різнились — від м’ якої в ЧСР до жорсткої в Румунії. У Польщі, де проживало найбільше українців, до того ж із високою національною свідомістю, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, переслідуючи стратегічну мету — повна полонізація загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. У період 1919—1939 рр. чітко вирізняються три етапи політики польських правлячих кіл щодо українських земель.

У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також, те що Польща нібито забезпечує права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і в навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Але як тільки 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, усі ці права залишилися на папері.

У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. 31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалась державною. Почалось закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялись польські колоністи, яким виділялися кращі землі. За 1921 — 1929 рр. переселилося 77 тис. поляків.

Політична криза 1926 р. призвела до нового повороту в політиці стосовно українців. Третій етап (1926—1937рр.) пов’ язаний зі встановленням режиму «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Суть нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин і відмові від національної асиміляції. Важливим елементом нової моделі національної політики стала спроба перетворення Волині на «колиску польсько-українського порозуміння». Було збільшено державні інвестиції на Волині, почалося масове створення двомовних шкіл, дозволено певну українізацію православної церкви.

Така політика проводилась із метою розколу серед українців: між галичанами і волинянами, між прихильниками і противниками досягнення порозуміння з Польщею. У 1935 р. найбільша українська партія УНДС) взяла курс на «нормалізацію» польсько-українських відносин. Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Були амністовані в’ язні концтабору в Березі-Картузькій.

Але починаючи від 1937 р. польські правлячі кола знову змінюють курс. Почалася нова хвиля репресій.

У політиці ЧСР щодо українців теж можна виділити кілька етапів. Так, на початку 1920-х рр. чеський уряд намагався створити враження сумлінного виконання своїх міжнародних зобов’ язань щодо надання Підкарпатській Русі автономних прав, зазначених у Сен-Жерменському договорі. Свої зволікання з наданням автономії вони пояснювали непідготовленістю населення краю до самостійного життя через низький рівень освіти й відсутність підготовлених кадрів.

У другій половині 1920-х — 1930-ті рр. уряд ЧСР провів серію реформ, покликаних забезпечити запровадження системи освіти, проведення земельної реформи тощо.

У другій половині 1930-х рр. урядові кола ЧСР зіткнулися з новою хвилею боротьби населення за автономію, і зрештою під тиском Німеччини змушені були в жовтні 1938 р. надати краю автономію.

Як і в Польщі, урядові кола ЧСР не сприяли розвитку економіки краю.

Румунія від самого початку взяла курс на повну асиміляцію українців, позбавивши їх будь-якої змоги розвиватися. До економіки краю не надходило ніяких капіталовкладень. Його становище характеризувалось безробіттям, малоземеллям, хижацьким використанням природних ресурсів.

Незважаючи на антиукраїнську політику правлячих кіл Польщі, ЧСР та Румунії, їхні політичні режими допускали певну політичну діяльність. Використовуючи цю можливість, українці створили політичні партії, покликані захищати їхні інтереси. Так, у Польщі в 1925 р. існувало 12 українських політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Українське народно-демократичне об’ єднання (УНДО), яке утворилося в 1925 р., було по суті ліберальною партією інтелектуальної еліти краю. УНДО виступало за конституційну демократію і незалежність України. Вагомою політичною силою була Українська соціал-радикальна партія (УСРІІ), що утворилась як партія соціалістичного напряму. Її підтримували селяни, сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної України (КІІЗУ) і увійшла до Компартії Польщі. Політика українізації та непу, що проводились в УСРР, сприяли зростанню впливу КПЗУ. Але наступна політика радянського керівництва (колективізація, голодомор, репресії) викликала критику з боку членів КПЗУ.

Українські партії максимально намагались використати легальні можливості впливу на формування державної внутрішньої політики. Із цією метою вони боролись за місця у польському парламенті: якщо в листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і 6 сенаторів, то в липні 1930 р. — із 50 послів і 14 сенаторів.

У Закарпатті політичне життя було особливо складним. Суто української партії, яка б діяла самостійно, тут тривалий час не було. Нечисленні політичні групи Закарпаття були зв’ язані з близькими їм чехословацькими партіями та діяли під їхнім «дахом». Усі найвпливовіші партії ЧСР мали свої організації в Закарпатті, які відбивали настрої й уподобання різних груп населення. Разом із тим кожна з них схилялась до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в краї. Найвпливовішими течіями були русинство і народовство. Русинський напрям користувався найбільшою підтримкою населення, вимагав автономії краю. Народовський напрям послідовно відстоював український характер населення краю і виступав за автономію.

У Румунії були найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій. Лише в 1927 р. утворилась партія, що відстоювала національні інтереси українців, — Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами. Молоде покоління українських діячів, невдоволене поміркованою позицією УНП, у середині 1930-х рр. утворило конспіративну радикальну націоналістичну організацію.

Висновок. Західноукраїнські землі в 1920—1930-ті рр. перебували у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. Ці держави проводили колоніальну політику щодо українських земель, намагаючись їх інтегрувати. Найбільш жорстку політику проводила Румунія. Проте українське населення не бажало миритися з окупацією та розгорнуло могутній національно-визвольний рух. Найбільш організованих форм він набув у Галичині. Наприкінці 1930-хрр. склалися обставини, за яких на території Закарпаття у складі Чехословаччини було проголошено українську державу — Карпатську Україну.

Поняття, терміни, назви: політична партія, інтегральний націоналізм, ‘  УНДО, КПЗУ, ОУН, УНП, УНО, Карпатська Україна.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3347. Магнитное поле и его характеристики 673 KB
  Магнитное поле и его характеристики План лекции: Магнитное поле. Индукция и напряженность магнитного поля. Магнитный поток. Теорема Гаусса для магнитного потока. Закон Био-Савара-Лапласа и его применение для расчета магнитных полей. Теорема о циркул...
3348. Краткий курс физики 430 KB
  Методические указания содержат рабочую программу разделов «Классическая механика» и «Молекулярная физика и термодинамика» дисциплины «Физика» и краткое теоретическое изложение основных вопросов этих разделов. Приведены определения физических величин...
3349. Распределения Максвелла и Больцмана. Явления переноса 377.5 KB
  Распределения Максвелла и Больцмана. Явления переноса План лекции: Закон Максвелла о распределении молекул по скоростям. Характерные скорости молекул. Распределение Больцмана. Средняя длина свободного пробега молекул. Явления...
3350. Действие магнитного поля на проводники с током и движущиеся электрические заряды 496 KB
  Действие магнитного поля на проводники с током и движущиеся электрические заряды  Закон Ампера. Взаимодействие параллельных токов. Контур с током в магнитном поле. Работа перемещения проводника с током в магнитном поле. Сила Лоренца...
3351. Методические указания к лабораторным работам по механике 408.5 KB
  В методических указаниях приведены основные теоретические сведения и практические рекомендации по выполнению лабораторных работ по механике. Законы сохранения в механике. Изучение центрального столкновения шаров Цель работы: изучение законов уп...
3352. Исследование электростатического поля 196 KB
  Исследование электростатического поля Изучение электростатического поля; экспериментальное построение эквипотенциальных линий (эквипотенциалей) и линий напряженности; вычисление напряженности поля. Теоретические основы работы Как известно, взаимодей...
3353. Электростатический вольтметр 183.5 KB
  Электростатический вольтметр Цель работы состоит в практическом изучении работы электростатического вольтметра, применении метода измерений разности потенциалов для градуирования электростатического вольтметра. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ РАБОТЫ Взаимодейс...
3354. Определение электроемкости конденсатора и диэлектрической проницаемости диэлектрика 244.5 KB
  Определение электроемкости конденсатора и диэлектрической проницаемости диэлектрика Определение электрической емкости плоского конденсатора с помощью мостовой схемы. Определение относительной диэлектрической проницаемости диэлектрика. Теоретические ...
3355. Определение электродвижущей силы элемента методом компенсации 116.5 KB
  Определение электродвижущей силы элемента методом компенсации Ознакомление с одним из методов измерения электродвижущей силы (ЭДС) источника тока. Теоретические основы работы Компенсационный метод измерения основан на уравнивании измеряемого напряже...