92732

Національно-визвольний рух 60—80-х років

Доклад

История и СИД

Національно-визвольний рух у 1960 1980ті рр. До національновизвольного руху можна віднести ті прояви опозиційності що відбувалися під національними гаслами. Особливості національновизвольного руху в 1960 першій половині 1980х рр. Течії національновизвольного руху в 1960 першій половині 1980х рр.

Украинкский

2015-08-05

20.36 KB

4 чел.

Національно-визвольний рух 60—80-х років.

Національно-визвольний рух у 1960— 1980-ті рр. існував переважно у формі дисидентського руху. Проте тотожності між ними немає. До національно-визвольного руху можна віднести ті прояви опозиційності, що відбувалися під національними гаслами. Але слід урахувати, що в 1970-ті рр. національні рухи, що мали місце, поєднували національні гасла з гаслами демократії та прав людини.

Особливості національно-визвольного руху в 1960 — першій половині 1980-х рр.

— стає більш масовим і організованим;

  1.  були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух набув яскраво виражених анти тоталітарних рис;
  2.  у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр;
  3.  зв’ язок із громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями;

— заперечення насильницьких методів боротьби;

  1.  прагнення легалізувати свою діяльність;
  2.  80 % дисидентів становила інтелігенція.

Течії національно-визвольного руху в 1960 — першій половині 1980-х рр.

— за соціалізм із «людським обличчям»;

  1.  національно-визвольна течія;
  2.  демократична правозахисна течія;
  3.  релігійна течія.

Методи боротьби

  1.  масові заходи;
  2.  листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР;
  3.  протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн.
  4.  видання та поширення самвидаву;
  5.  акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків із боку тоталітарної системи; підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину; відстоювання ідеї рівноправ’ я народів;
  6.  вивішення синьо-жовтих прапорів; поширення листівок;
  7.  індивідуальні протести;
  8.  створення правозахисних організацій.

Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа в Гельсінкі (офіційна згода влади поважати громадянські права своїх підданих) у країні активно поширюється дисидентський рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об’ єднання, які, на їх думку, мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гельсінський комітет було засновано в Москві в травні 1976 р. Незабаром з’ явилися аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні зв’ язки. У липні 1976 р. члени московської групи О. і В. Гінзбурги приїхали до Львова, щоб відвідати сім’ ю українського політв’ язня І. Геля. Під час перебування в Західній Україні вони обговорювали з українськими дисидентами можливість створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. В українських дисидентів був і власний досвід такої діяльності, пов’ язаний зі створенням у грудні 1971 р. громадського комітету захисту Н. Строкатої-Караванської. 9 листопада 1976р. М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук’ яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Каравансь- ка, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався колишній генерал-майор Радянської армії, українець за походженням, П. Григоренко. УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню

Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного прес-агентства, інформування світової громадськості про факти порушень на території України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою в Гельсінкі. За час існування Українська Гельсінська група налічувала 37 осіб. Від 1976 до 1980 р. вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п’ яти подібних груп УГГ була найчисленнішою і найактивнішою. Вона діяла в межах чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об’ єднаннями в СРСР, ставлячи за мету «інтернаціоналізувати» захист громадянських і національних прав. На противагу різним націоналістичним угрупованням українські дисиденти ставилися з глибокою повагою до інших народів.

Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися прав людини не завадили радянським органам учинити її погром. До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінської групи були ув’ язнені. Як зазначив колишній український дисидент єврейського походження Я. Сусленський, до українських правозахисників були застосовані найсуворіші покарання. Якщо прибалтійці та вірмени одержували по 3—4 роки ув’ язнення, то кожний український політв’ язень був засуджений у середньому на 12 років ув’ язнення і заслання. Із 23 ув’ язнених членів УГГ шість було засуджено на 15 років, три — на 12 років, 13 — від 3 до 9 років і лише один — на рік.

У 1984—1985 рр. в тяжких умовах ув’ язнення померли члени УГГ В. Стус, О. Тихий, В. Марченко і 10. Литвин.

Окремим напрямком дисидентського руху в Україні була боротьба за свободу совісті та віросповідання. Хоча радянська конституція не заперечувала цього права громадян, але на практиці вживалися різноманітні заходи проти релігійних культів. Із цією метою проводилося обмеження церковних публікацій, активна атеїстична робота з дітьми. Практикувалося «запровадження» агентів і провокаторів у середовище священиків. Без будь-яких пояснень закривалися культові споруди.

Продовжувала свою боротьбу за існування УГКЦ, яка діяла підпільно. Понад 300 греко-католицьких священиків продовжували відправляти службу.

Жорстоких переслідувань зазнавали різні релігійні протестанські церкви і секти, які фактично були заборонені.

Одним із головних завдань релігійна опозиція вважала реабілітацію та легалізацію УГКЦ, протестантських церков та течій, боротьбу за свободу совісті та вільне здійснення релігійних обрядів, повернення відібраних храмів, звільнення засуджених за релігійні переконання, реабілітацію страчених служителів культу.

Найвідомішими представниками релігійної опозиції були Мороз, Тереля та ін.

Форми і методи боротьби з національно-визвольним рухом

  1.  Арешти:
  2.  перша хвиля арештів у серпні—вересні 19’ 65 р. (заарештовано 25 осіб);
  3.  друга хвиля арештів у 1970—1972 рр. (заарештовано понад 100 осіб);
  4.  третя хвиля арештів, на початку 1980-х років (заарештовано близько 60 осіб).
  5.  Ізоляція в психіатрічних лікарнях.
  6.  Позасудові переслідування:
  7.  звільненння з роботи;
  8.  виключення з партії, громадсько-політичних організацій, спілок;


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30313. Проблема связи и отношения между компонентами синтаксических единиц. Типы связи в традиционном и современном понимании 47 KB
  Проблема связи и отношения между компонентами синтаксических единиц. Синтаксические отношения самое глобальное понятие в синтаксисе. Синтаксические отношения есть абстракция от смысловых отношений. Все смысловые отношения различны но везде речь идет о действии лица и переходе действия на объект.
30314. Понятие о словосочетании. Разное понимание словосочетания в современной лингвистике. Типология словосочетаний 35 KB
  Непредикативное Интонационно не оформленное Коммуникационно не законченное ССЧ являясь синтаксической едцой может быть описано в 3х аспектах: Формальный Содержательный Коммуникативный Ссч строится по определенной структурной схеме. Ссч обладает смысловой устроенностью. ГЗ ссч это выраженные синтаксической связью синтаксические отношения между его компонентами рассматриваемые вне конкретного лексического наполнения. Ссч выполняет строительную функцию для предложения употребляется в качестве названия или заголовка составной...
30315. Предложение как синтаксическая единица. Его признаки и свойства. Понятие структурной схемы и парадигмы предложения 35.5 KB
  Понятие структурной схемы и парадигмы предложения. Универсальный признак предложения предикативность вслед за Шахматовым и Пешковским сформулировал Виноградов соотнесенность содержания предложения с действительностью. Существует широкое предикативность присуща всем предложениям и узкое понимание только те предложения в которых есть предикат предикативности. Универсальное свойство предложения позволяющее совокупности словоформ стать предложением интонационная оформленность.
30316. Понятие семантической структуры предложения, ее соотношение с формальной структурой 46 KB
  Эти отношения выражает предикат который организует положение дел и задаёт определённые места для предметов участников ситуации актантов определяя их количество и роли. Актанты это предметные распространители предиката актант субъектного типа актант объектного типа орудийный актант и т. В структуре пропозиции имеются также непредметные распространители предиката сирконстанты локатив темпоратив и др. Таким образом каждая пропозиция являясь моделью ситуации имеет свою структуру вершиной которой выступает предикат.
30317. Основы описания простого предложения. Типы предложений 29 KB
  Основы описания простого предложения. коммуникативную задачу выражающуюся интонацией и порядком слов Актуальное членение предложения. структура; порядок слов и интонация; члены предложения как компоненты предикативной основы П. По характеру выражаемого в них отношения к действительности различаются предложения реальной и ирреальной модальности с разнообразными оттенками модальных значений: реальности и ирреальности предположения сомнения уверенности возможности невозможности и т.
30318. Современный русский литературный язык как предмет научного изучения. Русский язык в современном мире 45.5 KB
  Русский язык в современном мире. Русский язык в современном мире. Языки имеют национальные границы каждый из языков своеобразен.
30319. Понятие о стилях ЛЯ. Принципы их классификации 198.5 KB
  ЛИТЕРАТУРНЫЙ ЯЗЫК наддиалектная подсистема форма существования национального языка которая характеризуется такими чертами как нормативность кодифицированность полифункциональность стилистическая дифференцированность высокий социальный престиж в среде носителей данного национального языка. Литературный язык является основным средством обслуживающим коммуникативные потребности общества; он противопоставлен некодифицированным подсистемам национального языка территориальным диалектам городским койне городскому просторечию...