92794

Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників

Доклад

Политология и государственное регулирование

Джерелом протиріч цивілізації Руссо визнав соціальну нерівність зумовлену нерівністю майновою. Лихі наслідки соціальної нерівності існуючих форм розподілу праці Руссо розкрив з великою проникливістю та обуренням. З одного боку Руссо шукав порятунку в уповільненні темпів історичного розвитку його гальмуванні а з другого вважав що перешкоди які виникли на шляху людини до гармонійності повинні бути усунені не тільки поступовим розвитком а й боротьбою.

Украинкский

2015-08-05

20.63 KB

0 чел.

Раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників.

Майже за чотири десятиріччя до буржуазної революції 1789 р. у Франції виник широкий суспільний рух, відомий під назвою Просвітництво. Мета його полягала в критиці основ феодальної ідеології, релігійних марновірств і забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.

Одним із перших французьких просвітників був Ш. Монтеск’є (1689—1755рр.). Монтеск’є започаткував порівняльний метод вивчення права та філософії права. Це дало йому змогу обґрунтувати свої погляди й найголовніші типи державного устрою, умови їх розвитку та занепаду. Вдавшись до дедуктивного способу викладу, Монтеск’є зробив висновки про найбільш відповідні для того чи іншого ладу закони і норми державного устрою, види та межу повноважень влади тощо. Це юридичне дослідження зазнало сильного впливу натуралістичних поглядів на причини суспільних явищ. Саму можливість співіснування різноманітних принципів державного устрою Монтеск’є пояснював не соціально-історичними обставинами виникнення держав різного типу. Вона випливає із співвідношення між способом правління та фізичними властивостями країни (розташування у просторі, клімат) і лише потім — із укладу життя народу, його основних занять, ступеня матеріального благоустрою, релігійних поглядів. Своєрідну роль у Просвітництві відіграв Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 рр.). Джерелом протиріч цивілізації Руссо визнав соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. Лихі наслідки соціальної нерівності існуючих форм розподілу праці Руссо розкрив з великою проникливістю та обуренням. Набагато слабший він у рекомендації засобів для подолання протиріч культури. З одного боку, Руссо шукав порятунку в уповільненні темпів історичного розвитку, його гальмуванні, а з другого — вважав, що перешкоди, які виникли на шляху людини до гармонійності, повинні бути усунені не тільки поступовим розвитком, а й боротьбою. Однак “боротьба”, про котру каже Руссо,— це не суспільна революція, а етична боротьба особистості проти власних хиб та недоліків, перемога над своєю пристрастю та панування над своїми почуттями. К.-А. Гельвецій (1715—1771 рр.) головним завданням етики вважав визначення умов, за яких особистий інтерес як необхідний стимул людської поведінки може співвідноситися з інтересом суспільним. Обгрунтуванню цієї думки присвячений трактат “Про розум”. За Гельвецієм, не тільки індивід є частиною більш широкого цілого, а й суспільство, до якого він належить, є ланкою більш загальної або єдиної спільності народів, пов’язаних моральними узами. Такий погляд на суспільство, на думку мислителя, мусить стати детермінантою загального перетворення всього суспільного життя. Гельвецій стверджував, що природа унеможливила ізольоване існування людини і вказала їй на взаємини між користю і вигодою як на основу розумного співжиття.