92824

Пам’ятки політичної думки Київської Русі («Повість минулих літ», «Руська Правда», «Про закон і благодать», «Повчання дітям», «Слово о полку Ігоревім»)

Доклад

Политология и государственное регулирование

Політична єдність виявляється у єдності Київської Русі як спільної власності князівбратів які мусять слухатися порад київського князя як старшого серед рівних. Введені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі і як вважається де в чому були гуманнішими ніж сучасне законодавство.

Украинкский

2015-08-05

22.01 KB

0 чел.

Пам’ятки політичної думки Київської Русі («Повість минулих літ», «Руська Правда», «Про закон і благодать», «Повчання дітям», «Слово о полку Ігоревім»).

«Слово про закон і благодать»Вихідною проблемою «Слова» є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). Під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною - Новий. Закон це певна зовнішня настанова, що регулює примусовими методами діяльність людей на час до осягнення ними істини. Істина є певним внутрішнім контролером людської поведінки згідно з волею Божою. З часом закон змінюється благодаттю, водночас закон не протистоїть істині, його дотримання є шляхом до осягнення благодаті, а разом з нею - свободи.Іларіон висловлює свої симпатії до монархії як форми державного правління. Влада зосереджується в руках одного правителя, є запорукою територіальної єдності і сили держави.

«Повість врем’яних літ»Автор - монах Києво-Печерської лаври Нестор. Одним із найважливіших питань у «Повісті...» є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами (низка аргументів, пов’язаних з історією походження і розвитку слов’янських племен).Особлива увага приділяється обгрунтуванню законності й необхідності князівської влади, яка є винятковою (оповідання про закликання варягів), що ставить княжий рід у привілейоване становище щодо основної маси населення й санкціонує передання влади лише всередині княжого роду. Єдність руських земель розглядається передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква. Політична єдність виявляється у єдності Київської Русі як спільної власності князів-братів, які мусять слухатися порад київського князя як старшого серед рівних..

«Руська правда»Це перший писаний слов’янською мовою кодекс законів авторства Ярослава Мудрого (1019 - 1054) Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, осуджували злодіїв та вбивць. Головними цілями співжиття проголошувались особиста безпека і невід’ємність власності. За насильницькі дії визначали особливу плату до казни - штраф, можна було відкупитися грішми. Смертної кари не було. Пильно захищалася власність; за певних умов навіть виправдовувалось убивство злодія.»Руська правда» регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. Введені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі і, як вважається, де в чому були гуманнішими, ніж сучасне законодавство.

Повчання Володимира Мономаха (1053-1125) . Воно написане у формі заповіту - звернення Володимира Мономаха до своїх синів. В автобіографічній частині подається ідеалізована картина державної діяльності та ідеальний образ князя - правителя, який має керуватися християнськими заповідями, моральними нормами і принципами.

Крім моральних настанов, «Повчання» містить практичні вказівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил поведінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни.За політичними традиціями слов’янства князь був також верховним суддею, тому Мономах звертає особливу увагу на дотримання закону та принципів справедливості й милосердя. При цьому князь не лише сам має бути справедливим і милостивим, а й вимагати цього від підлеглих.

«Слово о полку Ігоревім» (1187)

Розповідаючи про похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецький степ і його воєнну поразку, автор у поетичній формі робить спробу сформулювати ряд узагальнюючих висновків. Головну причину тяжкого становища Русі він убачає в міжусобній боротьбі руських князів (так зване золоте слово великого київського князя Святослава). Він говорить, що головна провина Ігоря та причина його поразки полягає в тому, що той пішов на половців «собі слави шукати», а не захищати інтереси всієї держави. Те саме чинять й інші князі, дбаючи лише про свої уділи, а не про державу в цілому. Для князя недостатньо бути вправним воєначальником, потрібно ще й уміти побачити загальнодержавний інтерес і підпорядкувати йому особистий.