94947

Зміст призабутих сторінок життя і творчості в аспекті «personal history» О.М.Гуляєва («персональної історії»)

Реферат

Исторические личности и представители мировой культуры

Подати обґрунтування англійського терміну «personal history»; здійснити огляд критичних праць; акцентувати доцільність застосування «personal history» до характеристики О.М.Гуляєва; розкрити етапи набуття професійної освіти; окреслити шлях професійної діяльності правознавця; позначити основні напрацювання О.М.Гуляєва.

Украинкский

2015-09-18

47.99 KB

0 чел.

9

ВСТУП

Актуальність теми реферату обумовлена об’єктом дослідження, необхідністю увиразнення постаті українського правознавця, академіка ВУАН Олексія Михайловича Гуляєва (1863-1923) на тлі і в контексті його об’ємної наукової спадщини. Знайти переконливе пояснення тому, чому праці науковця з юриспруденції стали відноситись до маловідомих сторінок навіть для фахівців, складно ще й тепер, коли архіви поступово відкривають свої таємниці. І все ж науковці в таких випадках вдаються до традиційної фрази – «в силу відомих обставин». А втім, щодо постаті О.М.Гуляєва ці обставини поки що не тільки маловідомі, а й парадоксальні, а саме: мав визнання фахівця, науковця як  за царського режиму, так і в радянські часи. Тим не менше спадщина правознавця була на десятиліття вилучена із правового і наукового обігу, а тому настав час і потреба повернутися до неї.

В межах реферату визначаємо мету дослідження: розкрити зміст призабутих сторінок життя і творчості в аспекті «personal history» О.М.Гуляєва («персональної історії»).

Мета передбачає вирішення таких завдань:

  1.  подати обґрунтування англійського терміну «personal history”;
  2.  здійснити огляд критичних праць;
  3.  акцентувати доцільність застосування «personal history” до характеристики О.М.Гуляєва;
  4.  розкрити етапи набуття професійної освіти;
  5.  окреслити шлях професійної діяльності правознавця;
  6.  позначити основні напрацювання О.М.Гуляєва.

Об’єкт дослідження: життєвий і творчий шлях О.М.Гуляєва.

Предмет дослідження: «personal history” О.М.Гуляєва.

Теоретико-методологічними основами реферату є напрацювання щодо терміну «personal history» ( B.Ross, D.Aers), наукові роботи про О.М.Гуляєва ( І.Усенко, А.Карцов, Н.Мурзанов, Л.Міхневич), а також праця О.М.Гуляєва «Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проект «Гражданского уложення».

В рефераті 16 сторінок тексту і 16 позицій використаної літератури.

Теоретико-методологічні основи дослідження.

Осягнення життя, наукової творчості і професійної діяльності О.М.Гуляєва передбачає необхідність визначитись в термінології. Поняття «personal history» введене в науковий обіг англійськими історіографами. Переважно воно співвідноситься з чотирма варіантами біографій. По-перше, повноцінною персоніфікованою історією є традиційна біографія історичної постаті, зазвичай суспільно-політичного діяча чи творчої особистості, іноді із застосуванням інтуїтивістського методу біографічної реконструкції і психоаналітичної теорії, як це,наприклад, здійснив К.Хібберт у створених ним історичних біографіях [1]. Часто термін вказує на «особисту історію», на дослідження життя індивіда через призму його особистісних, приватних стосунків, як правило, дещо емоційних (як «приватної біографії», на відміну від «біографії публічної»). До третього чинника «персональної історії» належить власне історія особистості (її ще називають «внутрішньою біографією», на противагу «зовнішній», чи «кар’єрній»). Предметом дослідження є процес становлення особистості, її душевна і мислительна праця, розвиток внутрішнього світу людини (як це,наприклад, здійснив Д.Аерс) [2]. І нарешті, зрідка під цим терміном фігурують «власноруч написані особисті історії».

Як вважають науковці, виокремлення «чистих» типів не тільки не виключає, а й передбачає можливість їх комбінування[3]. Наприклад, повноцінна біографія видатного історичного діяча завжди включає історію становлення його особистості, а іноді – доволі буденне преіснування майбутньої знаменитості, хоча і цей відрізок життєвого шляху сприймається як відблиск «зоряного шляху». Саме тому будь-яка «персональна історія» в широкому розумінні використовує в якості джерел найрізноманітніші матеріали, до яких входять як прямі висловлювання особистісного характеру (листи, щоденники, мемуари, автобіографії), так і побічні свідчення, що фіксують погляд з боку чи так звану об’єктивну інформацію. Безперечно, такий аналіз можливий і за умови відсутності документів особистісного характеру. Тому цілком зрозумілим і правомірним є особливий інтерес істориків і правознавців до різноманітних матеріалів про О.М.Гуляєва. Проте реконструкція і колективної думки про життєвий успіх в персоналізованій формі «зразкової біографії» чи «щасливої долі», і осмислення наукових здобутків, в яких проглядається лик і позиція автора, дає можливість в межах реферату відтворити лише окремі риси «персональної історії» О.М.Гуляєва. Створення ж її повномасштабного обсягу передбачає роботу в архівах різних тепер країн з опрацюванням спадщини правознавця, а також матеріалів про нього. Поки що зосередимось на етапах становлення  науковця і фахівця, виокремлюючи певні аспекти власне «персональної історії» О.М.Гуляєва родинне коло навчання, набуття професіоналізму, що поєднувався з кар’єрним зростанням.

Огляд наукових праць.

У науковому обігу, зокрема в електронних ЗМІ, перебувають здебільшого лише різні «осучаснені» інтерпретації відомих довідок про вченого в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона[4], біографічному словнику професорів Юр’ївського (Дерптського) університету [5], а також три некрологи, опубліковані  у 1924–1926 рр.[6]

Сучасна історіографія проблеми представлена біографічними довідками фундаментальному багатотомному виданні «Антологія української юридичної думки»[7] та в деяких інших працях енциклопедично-довідкового характеру»[8,9,10], зокрема у нещодавно вперше опублікованих біографічних матеріалах, які свого часу упорядкував співробітник Сенатського архіву М. О. Мурзанов[11].

Водночас аналітичних і синтетичних публікацій, які давали б суттєве прирощення знань щодо життя і творчості О. М. Гуляєва, майже немає. Так, у різних контекстах згадується ім’я академіка в деяких публікаціях з історії української цивільно-правової науки[12] та в монографії Л. В. Міхневич, присвяченій розвитку юридичної науки й освіти в Київському комерційному інституті, перетвореному згодом на Київський інститут народного господарства[13].

Проте зазначені публікації не завжди узгоджуються одна з одною, у висвітленні життєвого і творчого шляху вченого є суттєві лакуни, а іноді й суттєві фактичні помилки.

Родинне коло.

Майбутній український академік народився 1 (13) березня 1863 р. в Києві. По батьківській лінії він походив з роду Гуляєвих, а по материнський лінії – з роду Скворцових. Серед його предків було чимало відомих учених- богословів, які служили в Київській духовній академії, зокрема діди: Спиридон Васильович Гуляєв і Іван Михайлович Скворцов, батько – Михайло Спиридонович Гуляєв, дядько по матері – Костянтин Іванович Скворцов. Мама Олексія Михайловича – Софія Іванівна мала сестру Людмилу Іванівну, яка була дружиною відомого історика літератури, доцента Київського університету і керівника Київської Фундуклеївської жіночої гімназії Линниченка Андрія Івановича. Її син, тобто двоюрідний брат О. М. Гуляєва, Іван Андрійович Линниченко (1857–1926) – відомий історик, член-кореспондент Петербурзької Академії наук. Докладно родинне оточення О. М. Гуляєва розглядається в публікації І.Усенко[10].

Загалом про юнацькі роки академіка О. М. Гуляєва відомо дуже мало. Зокрема, ніхто не зміг поки пояснити, чому він здобув середню освіту не в рідному Києві, а в Полтавській гімназії, яку закінчив 1881 р. із золотою медаллю. Втім, ця гімназія була доволі відомим і авторитетним навчальним закладом.

Роки навчання.

Мало  поки що відомо і про навчання О. М. Гуляєва на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира, який учений закінчив 1885 р. За окремими відомостями  у вересні 1884 р. він був виключений з 4 курсу у зв’язку з закриттям університету через студентські виступи[15]. Проте як би там було, він успішно закінчив університет і навіть був нагороджений Радою університету золотою медаллю за конкурсну працю про «Пісню про Роланда».

Відомо також, що 1887 р. О. М. Гуляєв склав іспити за курс юридичного факультету (ймовірно, екстерном), дістав звання кандидата прав і, вірогідно, почав інтенсивно готуватися до кількох років стажування в Берлінському університеті, куди був направлений Міністерством освіти для поглибленого вивчення римського права. Саме в цей час піднесення на новий рівень викладання й наукового опрацювання римського права стало питанням урядової політики. Занепокоєні революційними виступами 80-х років і зростанням опозиційних настроїв серед представників освіченої частини суспільства, російські можновладці вирішили використати римське право як засіб для формування у правознавців уявлень про вічні непорушні основи правопорядку і святість держави, яка їх охороняє.

За ініціативою міністра народної освіти І. Д. Делянова 15 листопада 1886 р. було засновано «Тимчасові курси римського права», невдовзі перетворені на «Російський інститут римського права» при Берлінському університеті. Наставниками О. М. Гуляєва у згаданому інституті стали видатний фахівець з історії римського приватного права Лотар Антон Альфред Перніс (1841–1901 рр.); прихильник нових підходів до римського права, які поєднували напрацювання класичної школи з ідеями Ієринга, синтезували римське та сучасне цивільне право, Генріх Дернбург (1829–1908 рр.); директор інституту, один з найкращих у Німеччині викладачів цивільного права Ернст Екк (1838–1901 рр.). Саме ці три професори й підписували російським слухачам свідоцтво про закінчення інституту і право викладати римське право.

Загалом упродовж 1887–1896 рр. в інституті пройшли вишкіл 27 правознавців, з яких 15 стали доцентами і професорами російських університетів. «Берлінці» в російських академічних колах склали відносно дружню і згуртовану спільноту, представники якої підтримували один одного в умовах доволі сильної опозиції до них з боку старої університетської професури. О. М. Гуляєв  у серпні 1890 р. став приват-доцентом юридичного факультету Дерптського університету. Потрапив він у цей заклад тоді, коли відбувалося його перетворення з німецького на російський лад, формальною ознакою чого стало 27 грудня 1893 р. перейменування університету з Дерптського на Юр’ївський. При цьому заклад став жити вже не за власним статутом, а відповідно до загального Статуту імператорських російських університетів. Змінювалися не лише мова викладання, а й сам дух університету, який мав стати оплотом русифікації у відповідному регіоні.

Римське право в університеті від 1858 р. викладав Оттомар Фрідріхович Мейков (1823–1894 рр.). Саме при ньому в університеті 1865 р. була заснована окрема кафедра римського права, яку правознавець обіймав до 1892 р. з невеликою перервою у службі в 1885–1887 рр. При цьому у зв’язку з великим обсягом навчального навантаження поруч з професором О. Мейковим читати окремі курси запрошувалися на правах позаштатних або штатних викладачів інші лектори. Практика заміщення кафедри двома викладачами стала нормою у 90-ті роки в час загального піднесення інтересу до римського права. Університет став своєрідною кузнею російських романістів, які після кількох років праці поруч з маститими чи просто досвідченішими колегами отримували призначення на самостійну працю в інші університети. О. М. Гуляєв захистив свою магістерську дисертацію в листопаді 1891 р.

Науковий шлях.

О.М.Гуляєв після захисту дисертації став позаштатним екстраординарним професором, а з листопада 1892 р. (коли О. Мейков остаточно припинив викладацьку діяльність) – штатним екстраординарним професором. У 1893 р. на нього також поклали обов’язки редактора вчених записок Юр’ївського університету.

Основні зусилля вченого були спрямовані на підготовку магістерської, а далі й докторської дисертації. Тому «сторонніх» публікацій у нього майже не було, а всі його творчі пошуки реалізувалися у двох відповідних монографіях.

У контексті досягнутих звершень і нових творчих інтересів О. М. Гуляєву стає вже затісно в Юр’ївському університеті, й він прагне переміститися до більш значущих центрів наукового життя. Йшлося насамперед про рідний Київ.

У вересні 1894 р. вчений на правах екстраординарного професора прочитав вступну лекцію в Університеті Св. Володимира, а по завершенні навчального року в травні 1895 р. був обраний ординарним професором кафедри цивільного права й процесу цього університету. В цьому ж році професор став офіційним рецензентом магістерської дисертації Л. А. Кассо, майбутнього міністра освіти.

А в 1896 р. правознавець був затверджений на посаді члена Київського окружного суду. Згідно з законодавством Російської імперії суддівську діяльність не можна було поєднувати з іншою працею, але О. М. Гуляєв якимось чином добився для себе виключення з цього правила і продовжував викладати в Київському університеті лекційний курс цивільного права і семінарські заняття з системи римського права. Цікаво, що водночас він був головою університетського професорського суду і почесним мировим суддею Київського судовомирового округу. А в 1903 р., не пориваючи з викладанням, правознавець став членом Київської судової палати. Виконував він і різні разові доручення, зокрема у 1899 р. був членом Комісії для розбору і знищення старих справ архіву Київського губернського правління. До складу цієї комісії входив, до речі, і майбутній академік ВУАН О. І. Левицький.

Своєрідним підсумком київського періоду творчості вченого в 1907 р. став вихід у світ першого видання його навчального курсу з цивільного права, якому судилося стати найвідомішою працею вченого,що витримала загалом чотири первидання.

Кар’єра.

У січні 1909 р. правознавець одержує призначення в Петербург і відмовляється від київських посад. Він стає товаришем обер-прокурора цивільного касаційного департаменту Урядового Сенату і водночас викладачем Імператорського училища правознавства по кафедрам римського права та цивільного і торговельного права. Утім, в січні 1911 р. він залишає сенатську службу, переїжджає до Москви і стає директором, а згодом водночас і ординарним професором цивільного права та цивільного судочинства Імператорського ліцею в пам’ять цесаревича Миколая (відомого також  як Катковський ліцей). На новій посаді О. М. Гуляєв вже мав чин дійсного статського радника («цивільного генерала»). Від травня цього ж року правознавець обійняв і кафедру цивільного права і судочинства в Московському університеті.

У листопаді 1916 р. правознавця було призначено сенатором цивільного касаційного департаменту Сенату. Втім, Жовтневий переворот фактично залишив правознавця без роботи. У 1918 р. він був обраний професором новоствореного юридичного факультету Саратовського університету. Але невдовзі професор повертається в Київ. Від 1919 р. О. М. Гуляєв викладав у Київському комерційному інституті, згодом перетвореному на Київський інститут народного господарства. Також за сумісництвом працював в Інституті (технікумі) зовнішніх зносин. З переходом до мирного життя активізувалася і суто наукова діяльність правознавця. Він зробив кілька доповідей на засіданнях Правничого товариства при Всеукраїнській Академії наук, згодом, а у березні 1923 р. був обраний заступником голови цього товариства. У травні того ж року його об-рали академіком Всеукраїнської Академії наук по кафедрі цивільного права і політики. Однак 27 листопада 1923 р. учений несподівано помер.

Творча спадщина.

Творча спадщина правознавця відносно невелика за кількістю праць (всього науковцям вдалося встановити близько 40 друкованих видань), але доволі солідна за своїм змістом. Це вже згаданий посібник до лекційного курсу з цивільного права; дві монографії, які стали відповідно магістерською і докторською дисертацією, чотири ґрунтовні дослідження сенатської практики, які теж неодноразово перевидавалися, три опубліковані вступні та актові лекції; кілька доповідей у Київському юридичному товаристві.

Ім’я Олексія Михайловича Гуляєва мало відоме сучасним науковцям і малозгадуване у сучасних наукових працях. Це пов’язане, зокрема, з тим, що його праці повною мірою не перевидавалися. Серед тих, які доступні науковцям, слід назвати тільки фрагменти його навчального посібника «Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта гражданского уложения» (1907 р.), видані в серії Антологія української юридичної думки[16], та чотири репринтні копії його книжок, видані видавництвом «Спарк» («Предбрачный дар в римском праве и в памятниках византийского законодательства» (1891 р.), «Наем услуг» (1893 р.), «Вопросы частного права в проектах законоположений о крестьянах» (1904 р.), «Торговое судопроизвод-ство» (1914 р.)).

Крім цього, забуття славного для вітчизняного правознавства імені Олексія Михайловича Гуляєва, так само як і інших вчених, сталося через те, що їх праці спиралися на сучасне авторам законодавство, не мали практичного значення за радянських часів. Водночас праці дореволюційних вчених активно вивчались і використовувалися радянськими науковцями без відповідних посилань.

Про високий рівень освіти та професіоналізму О.М. Гуляєва свідчить широке коло його наукових інтересів. Серед його праць й ті, які присвячені історії розвитку правових інститутів у римському та візантійському праві, й вивченню, зіставленню їх у сучасних йому системах цивільного права, й аналізу російського законодавства в поєднанні із практикою Правлячого Сенату. Так, його праця «Наем услуг» містить аналіз договору про оплатне надання послуг не тільки з огляду на догми римського права, чинне на той час російське законодавство, а й на законодавство та догматичні погляди науковців Німеччини та Франції. Зважаючи на те, що радянське законодавство містило дещо завузьке коло об’єктів, які могли передаватися в найм, а також наявність спеціальних правил щодо регулювання відносин найму за участю соціалістичних організацій, а звідси – невелику кількість наукових досліджень таких правовідносин, а також на оновлення сучасного законодавства та збільшення можливостей для застосування договірних конструкцій з найму, очевидною стає необхідність звернення до витоків їх законодавчого регулювання та наукового аналізу, здійсненого його сучасниками.

Слід окремо відзначити особливість підготовленого О.М. Гуляєвим навчального посібника «Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта Гражданского уложения», який вперше побачив світ у Києві у 1907 р. і згодом витримав ще три видання (1911 р., 1912 р., 1913 р.).[17]

У посібнику справді викладення матеріалу побудовано за схемою: чинне законодавство → Рішення Правлячого Сенату → статті проекту Цивільного Уложення. Водночас, у підстрочниках автор дає посилання на наукові праці теоретичного характеру, без аналізу їх положень у тексті. Таким чином ті, хто бажав би розширити свій кругозір, могли знайти необхідний теоретичний матеріал з питання, що цікавить.

На думку вчених, з позицій сьогодення посібник О.М. Гуляєва не видається таким, що не має теоретичного чи практичного значення. Науковці вважають за доцільне безпосереднє ознайомлення юриста-початківця з чинними цивільними законами, оскільки неможливо вивчати право, ігноруючи власне текст законів. За ґрунтовними висновками він задумувався саме як посібник (допомога) для засвоєння курсу лекцій (передмова до першого видання). Ігноруючи погляди практики юрист піддається небезпеці впасти в область безплідних теорій (передмова до другого видання). На думку фахівців,зіставлення чинних норм, норм проекту Цивільного Уложення та касаційної практики, яка докорінно відрізняється від чинного законодавства, дає змогу прослідкувати той шлях, яким чинний закон перетворюється в закон майбутній (передмова до третього та четвертого видання). Сприйнятним є також судження, що на сьогодні праця О.М. Гуляєва «Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта Гражданского уложения» є корисною більшою мірою з історико-правової точки зору, оскільки містить висновки і узагальнення, які могли бути зроблені на підставі чинного в його час законодавства і практики його застосування.

Висновки.

Обсяг реферату дає підстави для наступних висновків. «Персональна історія» О.М.Гуляєва є зразковою і повчальною для декількох поколінь і не лише правознавців. Йдеться, передусім, про шляхи становлення української інтелігенції. Важливою в цьому процесі є роль сім`ї, її традицій, високого домашнього виховання, цілеспрямованих зусиль до вибору професії, багатогранної освіченості, свідченням чому, серед іншого є нагорода за філологічну наукову працю.

Вражає вибір О.М.Гуляєвим навчальних закладів для здобуття належної освіти, а саме: Київського університету, а з часом в Берлінського, що співпадало не лише з намірами у ХІХ ст. української чи російської інтелігенції мати німецьку освіту, а й потребами державними щодо поповнення когорти фахівців-правознавців особливо в питаннях римського права. До таких належав О.М.Гуляєв і оточення, з яким спілкувався.

З цим пов’язане його кар’єрне зростання, вдосконалення професійної майстерності. Його затребуваність в культурних центрах – Санкт-Петербурзі, Москві, повернення до Києва свідчить про приналежність до правознавчої еліти часу і водночас до патріотично налаштованої української інтелігенції.

Праці О.М.Гуляєва були і залишаються зразком розвитку правознавчого наукового мислення, а тому заслуговують на глибоке осмислення як вагома риса «персональної історії» українського інтелігента.

Список літератури

  1.  Hibbert C.Nelson: a personal history.L.,1994.
  2.  Aers D.The making of Margery Kempe //Idem.Community,gender, and individual identiry. English writing 1360-1430. L.-N. Y., 1988. P.73-116.
  3.  Л.П.Репина «От «истории одной жизни» к «персональной истории»//История через личность.Историческая биография сегодня.-М., Квадрига,2010, -С.55.
  4.  Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: Биографии. – М., 1993. – Т. 4. – С. 431.
  5.  Биографический словарь профессоров и преподавателей Юрьевского, б. Дерптского университета: 1802–1902. – Юрьев, 1902. – Т. 1. – С. 617.
  6.  Кристер А. Е.Академік Олекса Михайлович Гуляєв та його наукова творчість (1863–1923) // Записки соцiально-економічного відділу ВУАН. – 1926. – Т. 2–3. – С. 40–46 ; Профессор А. М. Гуляев // Право и жизнь– 1924. – Кн. 3–4. – С. 128–129; Гуляев Алексей Михайлович (некролог) // Вестник Советской Юстиции. – 1924. – № 3. – С. 86.
  7.  Усенко І. Б. Гуляєв Олексій Михайлович // Антологія української юридичної думки. – Т. 6: Цивільне право / Упорядники: Я. М. Шевченко, І. Б. Усенко, Г. П. Тимченко та ін.; відп. ред. Я. М. Шевченко. – К.: ВД «Юрид. книга», 2003. – С. 268–271.
  8.  Усенко І. Б.Гуляєв Олексій Михайлович // Юридична енциклопедія. – Т. 1. – К.: УЕ, 1998. – С. 660;
  9.   Гуляєв Олексій Михайлович // Академічна юридична думка / Укладачі І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.,1998. – С. 154; Профессора Московского университета: 1755–2004: Биографический словарь. – Т. 1 / авт.-сост.  А. Г. Рябухин, Г. В. Брянцева. — М.: МГУ, 2005. – С. 360;
  10.  Усенко І. Б.Гуляєв Олексій Михайлович // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 6. – К., 2006. – С. 614; Волков В. А., Куликова М. В., Логинов В. С.Московские профессора XVIII – начала XX веков: Гуманитарные и общественные науки. – М., 2006. – С. 84–85; Гриценко І. С.,Короткий В. А.Юридичний факультет Університету Святого Володимира, 1834–1920. – К.:  Либідь, 2009. – С. 183.
  11.  Мурзанов Н. А.Словарь русских сенаторов. 1711–1917 гг.: Материалы для биографий / Издание подготовил Д. Н. Шилов. – СПб.:Дмитрий Буланин, 2011. – С. 136.
  12.  Юридична наука і освіта на Україні / Ю. С. Шемшученко, І. Б. Усенко, Б. М. Бабійта ін. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 13, 42, 73, 75; Шевченко Я. М.Цивільно-правові дослідження українських вчених у ХІІІ – першій половині ХХ ст. // Антологія української юридичної думки: Т. 6. – С. 7–25.
  13.  Міхневич Л. В. Розвиток юридичної науки і освіти в Київському комерційному інституті – Київському інституті народного господарства (1906–1930 рр.) / за заг. ред. І. Б. Усенка. – К. : КНЕУ, 2011. – 286 с.
  14.  Деятели революционного движения в России: биобиблиографический словарь: От предшественников декабристов до падения царизма : [в 5 т.]. – М.: Изд-во Всесоюзного общества политических каторжан и ссыльнопоселенцев, 1927–1934. – Т. 3. Восьмидесятые годы. – Вып. II. 1934. – СПб., 1019–1020
  15.  Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Том 6: Цивільне право / Упорядники: Я. М. Шевченко, І. Б. Усенко, Г. П. Тимченко, Т. І. Бондарук, С. Є. Морозова; відп. редактор Я. М. Шевченко. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – С.268-279.
  16.  Гуляев А. М., проф. Русское гражданское право: Обзор действующего законодательства, кассационной практики Прав. Сената и Проекта Гражданского уложения: Пособие к лекциям. – 4-е изд., пересмотренное и доп. – С.-Петербург: Типография М. М. Стасюлевича,1913. – 638с.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8670. Средневековая философия и философия Возраждения 22.53 KB
  Средневековая философия и философия Возраждения. Номиналисты и реалисты средневековья. Проблема теодицеи. Пантеизм философии эпохи Возрождения. Номиналисты и реалисты средневековья. Проблема теодицеи. Знание и вера. - только вера помогает знат...
8671. Философия Нового времени. Общая характеристика философии Нового времени 21.66 KB
  Философия Нового времени. Общая характеристика эпохи Нового времени. Общая характеристика философии Нового времени. Основные философские направления. Сенсуализм. Эмпиризм. Рационализм. Эпоха нового времени (17-19 века). - Буржуазные революции в Евро...
8672. Философия Нового времени 17-19 века 23.17 KB
  Философия Нового времени 17-19 века. Немецкая классическая философия Философия марксизма Немецкая классическая философия (80-е годы 18 века - 1831 г.) - Представители: Кант, Шеллинг, Фихте, Гегель. - Основная тематика - п...
8673. Философия 19-20 веков. Иррационалистические учения 19-20 веков (Шопенгауэр, Ницше, философия жизни, психоанализ, экзистенциализм) 20.27 KB
  Философия 19-20 веков. Иррационалистические учения 19-20 веков (Шопенгауэр, Ницше, философия жизни, психоанализ, экзистенциализм). Рационалистические учения (позитивизм, неокантианство, герменевтика). Философия Шопенгауэра. - В основе вс...
8674. Предмет, проблеми і функції філософії. Основні питання філософії 109 KB
  Предмет, проблеми і функції філософії. Основні питання філософії Поняття і предмет філософії. Форми і методи філософії. Матеріалізм та ідеалізм в історії філософії. Основні питання філософії. Світогляд та його структура. Філо...
8675. Філософія Стародавнього Сходу 161.5 KB
  Філософія Стародавнього Сходу Особливості та характерні риси філософствування Сходу та Заходу. Філософія Стародавньої Індії. Філософія Стародавнього Китаю. Філософські книги Біблії. Особливості та характерні риси філософствув...
8676. Філософія Античності 106 KB
  Філософія Античності Філософія Стародавньої Греції. Філософія Стародавнього Риму. Філософія еллінізму Філософи фізису Своїм виникненням західноєвропейська філософія завдячує Давній Греції. Період з VIст. до н.е. по IV...
8677. Арабомовна середньовічна філософія 94 KB
  Арабомовна середньовічна філософія. Філософська концепція мутазилітів. Школа ашарітів. Східні перипатетики. Аль-Кінді, аль-Фарабі. Філософські погляди Ібн-Сіни. Ідеї суфізму. Ібн-Рушд та авероїсти. Вивчення даної ...
8678. Філософія середньовіччя та ренесансу 150 KB
  Філософія середньовіччя та ренесансу. Патристика раннього християнства. Середньовічна схоластика. Філософська думка пізнього Середньовіччя. Новий погляд на людину у філософії Ренесансу. Патристика. Загальна характеристика пат...