94962

Екскурс в геодезію

Реферат

География, геология и геодезия

Геодезія вивчає форму і розміри Землі, зображення її поверхні на планах та картах, виконання точних вимірювань, необхідних для розв’язання різноманітних завдань народного господарства та оборони країни. Інженерна геодезія вивчає методи проведення геодезичних робіт при вишукуваннях, проектуванні, будівництві та експлуатації інженерних споруд.

Украинкский

2015-09-18

2.38 MB

0 чел.

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра геодезії та картографії.

Реферат

на тему:

"Екскурс в геодезію"

Студента:

 групи  ПЦБ-26

Корсунова А.І.

Викладач:

Ремішевський О.Л.

Київ

2015

План

1. Загальні відомості

2. Топографічні карти і плани

3. Геодезичні вимірювання

4. Вимірювання кутів

5. Вимірювання перевищень

6. Топографічні знімання

7. Геодезичні роботи при монтажі елементів конструкцій

8. Геодезичні роботи при зведенні будинків і споруд

 

1. Загальні відомості

Геодезія як наука про Землю виникла у зв’язку з практичною діяльністю людства.

         Геодезія вивчає форму і розміри Землі, зображення її поверхні на планах та картах, виконання точних вимірювань, необхідних для розв’язання різноманітних завдань народного господарства та оборони країни.

         Інженерна геодезія вивчає методи проведення геодезичних робіт при вишукуваннях, проектуванні, будівництві та експлуатації інженерних споруд. Вона є складовою геодезії.

          Завдання геодезії та інженерної геодезії вирішуються за результатами геодезичних вимірів, які виконуються за допомогою геодезичних приладів та устаткування.

         Розв’язання надзвичайно складних завдань привело до поділу геодезії:

на вищу геодезію — вивчає форму та розміри Землі, її гравітаційне поле, визначення координат точок земної поверхні;

супутникову геодезію — розглядає методи розв’язання геодезичних завдань за допомогою штучних супутників Землі;

геодезію (або топографію) — розглядає способи знімання ситуації та рельєфу для складання карт і планів місцевості;

картографію — розглядає методи складання та видання карт і планів;

фотограмметрію і дистанційне зондування — вивчає методи складання карт і планів за результатами фотографування місцевості з повітря, космосу та землі;

маркшейдерську справу — вивчає методи застосування геодезії в гірничій справі, будівництві шахт, тунелів, метро та інших підземних інженерних споруд.

Розв’язання наукових та практичних завдань геодезії ґрунтується на законах і знаннях з математики, фізики, механіки. Геодезія як наука тісно пов’язана з геологією, геофізикою, геоморфологією, географією, астрономією та іншими сучасними науками.

Так, за математичного оброблення геодезичних вимірів використовують знання математики, вищої математики, теорії ймовірності, математичної статистики тощо.

У розробці й експлуатації сучасних геодезичних приладів використовують знання фізики та радіоелектроніки.

Геодезія використовує астрономічні методи визначення координат точок земної поверхні. Для правильного зображення на картах і планах рельєфу земної поверхні використовують знання з геоморфології.

        Геодезія тісно пов’язана з іншими науками про Землю.

       Інженерна геодезія має широке прикладне значення і використовує знання з вищої та супутникової геодезії, топографії, картографії та фотограмметрії. Вона вирішує завдання, пов’язані зі зведенням інженерних споруд, монтажем технологічного устаткування та використанням природних ресурсів.

           Основними завданнями інженерної геодезії є:

- отримання геодезичних матеріалів для розробки проектів інженерних споруд;

- розмічування на місцевості осей і меж споруд відповідно до її проекту;

- забезпечення геометричних параметрів споруди та її елементів у плані за висотою та вертикаллю у процесі виконання будівельних робіт;

- визначення відхилень проекту споруди та її елементів від проектного положення; - монтаж технологічного устаткування відповідно до проекту;

- визначення осідань та деформацій споруд у процесі їх зведення й експлуатації.

          Вирішення вказаних завдань стосовно різних конструкцій споруд потребує застосування сучасних приладів і технологій виконання геодезичних робіт. Тому технологія виконання інженерно-геодезичних робіт тісно пов’язана з технологією виконання будівельних робіт і сприяє підвищенню якості будівельно-монтажних робіт, надійності споруди.

            Розв’язання завдань інженерної геодезії сучасними методами забезпечує підвищення надійності та якості зведення будинків і споруд, промислових і житлових комплексів, автомобільних і залізничних шляхів, магістральних трубопроводів, ліній електропередач, гідротехнічних споруд, атомних електростанцій, об’єктів агропромислового комплексу тощо. Без надійного інженерно-геодезичного забезпечення будівельно-монтажних робіт ні один об’єкт не може бути прийнятий в експлуатацію.

         Геодезія відіграє важливу роль у різних галузях народного господарства та в обороні держави.  

        Інженерна геодезія вирішує науково-технічні завдання, направлені на забезпечення розвитку народного господарства України.

 2. Топографічні карти і плани

Фізична поверхня Землі досить складна. Для її вивчення і розв’язання практичних та інженерних задач фізичну поверхню зображають на планах та картах.

Складаючи карти і плани сферичну поверхню Землі методом ортогонального проектування переносять на горизонтальну площину Р (мал. 2.1). Лінії проектування Аа, Вb, Сс повинні бути перпендикулярними проектній площині. Великі за площею ділянки земної поверхні проектують на поверхню референц-еліпсоїда.

Проектуючи невеликі ділянки земної поверхні вважають, що поверхні еліпсоїда і геоїда збігаються.

Карти та плани складають на горизонтальній площині. Тому перехід від сферичної поверхні Землі до горизонтальної площини спотворює довжини ліній місцевості (мал. 2.2) (оскільки АВ = АВ') та висоти точок (Нв = Нв.).

Різниця між довжиною лінії АВ на поверхні сфероїда та її довжиною АВ' на площині визначається за формулою

 (2.1)

Мал. 2.1. Метод ортогонального проектування точок місцевості

Мал. 2.2. Вплив сферичності Землі на довжину ліній та висоти точок

Розрахунки показують, що при довжині дуги АВ в 10 км величина Δs < 10 см. Відповідно, спотворення висоти у зв’язку з кривизною Землі визначається за формулою     

                                                                                                               (2.2)

при R — 6371 км і dAB = 1 км, Δh = 78,5 мм, а при S = 100 м,Δh = 0,8 мм. Тому при високоточних геодезичних вимірюваннях слід враховувати вплив кривизни Землі па висоти точок навіть за коротких відстаней.

Отриманий на площині Р трикутник abc є горизонтальною проекцією просторового трикутника на місцевості AВС (мал. 2.1).

Лінії ab, bс, са називають горизонтальними прокладаннями ліній місцевості АВ, ВС, СА. За визначеного кута нахилу v лінії АВ горизонтальне прокладання обчислюють за формулою

Отримане на площині зменшене зображення земної поверхні зі збереженням подібності фігур ситуації і рельєфу називають планом місцевості.

Ступінь зменшення горизонтальних прокладань ліній місцевості при зображені їх на плані або карті називається масштабом.

На основі розрахунків на невеликих ділянках місцевості маємо незначне спотворення ліній при переході під сферичної поверхні до площини.

Ситуацію та рельєф місцевості зображають на планах і картах різних масштабів.

План — це зменшене подібне зображення невеликої ділянки місцевості без урахування кривизни Землі.

Зображаючи на картах усю поверхню Землі чи її великі ділянки, слід враховувати кривизну Землі. На площині виникають спотворення ліній, кутів, площ тощо.

       Карта — це зменшене узагальнене зображення на площині всієї поверхні Землі чи значних її територій з урахуванням кривизни Землі.

          Для зображення сферичної поверхні Землі на площині без розривів виконують досить складні математичці розрахунки так званих картографічних проекцій.

            При цьому мережу меридіанів і паралелей з поверхні сфероїда переносять на поверхню циліндра чи конуса, а потім розгортають у площину. Відносно отриманих на площині меридіанів і паралелей наносять усі деталі земної поверхні.

Земну поверхню можна перетнути вертикальною площиною.

Побудоване на площині за певними правилами зображення сліду перетину рельєфу земної поверхні вертикальною площиною називають профілем місцевості.

      Карти і плани використовують при вишукуваннях, проектуванні, зведенні та експлуатації інженерних споруд, розв’язуванні багатьох народногосподарських завдань.

          Тому карти і плани повинні бути точними, подібними, достовірними та повною мірою відображати земну поверхню.

Зональна система плоских прямокутних координат

                Карти і плани складають на площині. Поверхню еліпсоїда неможливо розгорнути на площину без спотворень. Тому розроблені картографічні проекції дають змогу математичними розрахунками геодезичні (географічні) координати В та L точок еліпсоїда переобчислити в прямокутні координати X та У.

Складаючи топографічні карти і плани необхідно відстежити, щоб кути фігур на сфероїді та їх зображення на площині були рівними. Такі картографічні проекції називають рівнокутними або конформними. У цьому випадку невеликі території місцевості на еліпсоїді та на площині будуть подібними, масштаб практично постійним, а спотворення ліній — незначним.

Така проекція була розроблена К.Ф. Гауссом та Л. Крюгером і отримала назву: система плоских прямокутних координат Гаусса Крюгера. Якщо земну кулю огорнути циліндром, то отримаємо лінію дотику за меридіаном РР1  .

З центра Землі точки О поверхню еліпсоїда за довготою в 6° проектують на поверхню циліндра, яку потім можна розгорнути в площину  . Аналогічно можна спроектувати на поверхню циліндра всю поверхню еліпсоїда, отримавши 60 зон.

Масштаби топографічних карт і планів

Масштабом топографічної карти чи плану називають відношення довжини лінії на карті (плані) до відповідної горизонтальної довжини цієї лінії на місцевості.

Для визначення довжини лінії dAB на карті (плані), коли відома горизонтальна довжина лінії DAB на місцевості і навпаки, використовують числовий, лінійний та поперечний масштаби.

де М — число, яке показує ступінь зменшення ліній місцевості на карті (плані) і навпаки — ступінь збільшення ліній карти (плану) на місцевості, тобто:

Числовий масштаб виражають через дріб

              - на карті                                                                                                          (2.6)

             -  на місцевості                                                                                          (2.7)

Зазначимо, що чим менший знаменник М числового масштабу, тим більший масштаб карти, і навпаки, чим більше число М, тим менший масштаб карти.  

Лінійний масштаб — це графічне зображення числового масштабу (мал. 2.3).

мал. 2.3. Лінійний масштаб 1:500

Подвійну лінію АВ розбивають на поділки а=2 см, які називають основою масштабу. Тоді довжина лінії основи масштабу буде:          

Ліву основу а розбивають на міліметрові поділки. Поділки лінійного масштабу підписують згідно з вибраною картою (планом). Для масштабу 1:М = 1:500 поділки підписані на мал. 2.3. Ліва основа з міліметровими поділками використовується для оцінювання “на око” частин основи а лінійного масштабу.

З метою підвищення точності графічних робіт використовують поперечний масштаб (мал. 2.4). Він дає змогу оцінювати (вимірювати) відрізки з точністю 0,01 основи лінійного масштабу.

Ліву основу лінійного масштабу поділяють на n= 10 частин, а на перпендикулярах у точках А і В відкладають m = 10 рівних частин через 2 мм. Протилежні нижні та верхні поділки з’єднують нахиленими лініями (мал. 2.4).

Визначаючи лінію КМ, опорні ніжки вимірювача встановлюють так, щоб точка М розташувалась на перпендикулярній лінії основи справа від нульової поділки, а точка К збіглася з однією з нахилених ліній лівої основи.

Якщо М = 500, а = 2 см • 500 = 10 м; n = а : 10 = 10 м: 10 = 1 м;

m=n:10 = 1м:10 = 0,1 м. Тоді L км = + 6n + 7m = 20 + 6 • 1 + 7 • 0,1 = 26,7 м.

Величину відрізка на місцевості, що дорівнює 0,1 мм на карті чи плані, називають граничною точністю масштабу.

Так, для масштабів 1:10000,1:2000 та 1:500 отримаємо точність відповідно 1 м; 0,2 м та 0,05 м. В Україні використовують прийняті в СРСР у 1934 р. масштаби карт:

дрібномасштабні (менше 1:1 000 000);

        середньомасштабні (від 1:200 000 до 1:1 000 000);

        крупномасштабні (1:100 000 та більше).

Мал. 2.4. Поперечний масштаб 1:500

    Топографічні карти масштабів 1:100000,1:50 000,1:25000, 1:10 000, 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 називають топографічними планами.

   Топографічні плани масштабів 1:100 000—1:10 000 використовують у проектуванні інженерних споруд, геологічних вишукуваннях та ін.

  Плани масштабів 1:5000—1:2000 використовують у розробці генеральних планів міст, складанні технічних проектів інженерних споруд, проектуванні залізниць, автодоріг, каналів тощо.

        Плани масштабів 1:1000—1:500 використовують у розробці робочих креслень для деталей елементів споруд, геодезичному розмічуванні інженерних споруд.

Номенклатура карт і планів

    Для практичного використання карти та плани складають на окремих аркушах. Тоді в заданому масштабі поверхня Землі зображується на великій кількості аркушів. Постає питання визначення розміщення кожного аркуша карти на поверхні земної кулі.

   Номенклатурою називають систему розграфлення і позначення окремих аркушів топографічних карт та планів.

   Земну кулю розбивають меридіанами по довготі через 60. Отримані сферичні двокутники називають колонами. Їх позначають арабськими цифрами 1, 2, .... 60 проти ходу годинникової стрілки, починаючи від меридіана з довготою 180°. Потім від екватора на північ та південь півкулі Землі розбивають паралелями через 4°. Отримані пояси від екватора на північ і південь позначають великими буквами латинського алфавіту: А, В, СZ.

У перетині довгот через 6° по довготі та 4° по широті отримують трапецію аркуша карти масштабу 1:1 000 000. їх позначають через літеру пояса по широті та номер колони по довготі. Так, місто Київ розміщується на аркуші карти масштабу 1:1000 000 М-36, Львів М-34 та Сімферополь L-36 тощо.

Територія України зображується на шести аркушах карти масштабу 1:1 000 000. Площа аркушів карт і планів більших масштабів буде збільшуватися. Тому їх число в межах аркуша карти масштабу 1:1 000 000 буде збільшуватися за приблизно однакової площі аркуша карти чи плану різних масштабів.

Для подальшого розграфлення аркушів топографічних карт і планів аркуш карти дрібнішого масштабу ділить меридіанами та паралелями на ціле число трапецій аркушів карт крупнішого масштабу. Так, приміром, для отримання карт масштабом 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000 аркуш карти масштабу 1:1 000 000 ділять відповідно на 4,36 та 144 аркуші. Номенклатура більших масштабів включає номенклатуру карти масштабу 1:1 000 000. Наприклад, маємо аркуші карт     

1:500 000 —М-Зб-А;               (А, Б, В, Г);

1:200 000 — M-36-XXVI;                  (І, ІІ, .., XXXVI);

1:100 000 — М-36-105;                               (1, 2,...  144) .

В основу розграфлення більших масштабів топографічних планів покладено аркуш карти масштабу 1:100 000.

Схему розграфлення аркушів топографічних планів показано на мал. 2.5.

мал. 2.5. Схема розграфлення аркушів топографічних планів: а 1:50 000, 1:25 000, 1:10 000, 1:5000 на аркуші карти масштабу 1:100 000; б — 1:2000 на аркуші карти масштабу 1:5000

У табл. 2.1 наведено схему поділу та позначення аркушів топографічних планів.

Таблиця 2.1. Таблиця розграфлення карт і планів

В містах і населених пунктах та для ділянок менше 20 км2 беруть прямокутне розграфлення аркушів рамок. Рамки аркушів крупномасштабних планів визначають паралельно осям координат X та У державної чи місцевої системи координат.

Для цього площу ділянки в масштабі 1:5000 розграфлюють сіткою 40x40 см і позначають їх арабськими цифрами 1, 2, З... ,n (мал. 2.6).

Мал. 2.6. Розграфлення планів масштабів 1:5000,1:2000,1:1000 та 1:500 у населених пунктах і на ділянках площею менше 20 км2

Для розграфлення аркушів планів масштабу 1:2000 аркуш плану 1:5000 ділять на 4 частини і позначають великими буквами А, Б, В, Г, наприклад, 1-А, 1-Б, 1-В, 1-Г. Поділивши аркуш плану масштабу 1:2000:

  1.  на 4 частини, отримаємо аркуші планів масштабу 1:1000, які позначають римськими цифрами І, II, III, IV, наприклад,2-А-І,...,2-Г-ІУ;
  2.  16 частин, отримаємо аркуші планів масштабу 1:500, які позначають арабськими цифрами 1, 2, ... 16, наприклад, 3-А-1,...,З-А-16.

Аркуші топографічних планів масштабу 1:2000, 1:1000 та 1:500 зображуються на папері розміром 50x50 см.

3. Геодезичні вимірювання

Для розв’язання задач в геодезії вимірюють фізичні величини.

Фізичною величиною називають об’єкти, які мають якісно однакові, але кількісно різні характеристики.

Вимірюванням називають процес порівняння однієї фізичної величини з іншою того ж роду, прийнятою за одиницю виміру.

Розрізняють абсолютні та дійсні значення фізичних величин. У природі існують абсолютно точні (істинні) значення фізичних величин. Але їх значення відомі тільки невеликій кількості фізичних величин: числа п, е, сума кутів у трикутника тощо.

Дійсні значення фізичних величин отримують за результатами вимірювань, коли його значення фактично може бути прийняте замість абсолютного. Залежно від поставлених вимог воно може бути досить близьким до істинного — більш точним, і навпаки — менш точним.

За методикою вимірювання поділяють на такі види:

- прямі (безпосередні)

- непрямі (посередні)

  За прямих вимірювань (4.1) шукану фізичну величину L отримують як результат прямого порівняння її з одиницею виміру l0 за формулою

L=n l0  +r                                                                                                       (4.1)

де n — число повних одиниць виміру; r — залишок.

Залишок r визначається за відліковими пристроями вимірювальних приладів. Наприклад, рулеткою вимірюють розміри будівель і споруд, лінії на місцевості і т. ін. При непрямих вимірюваннях шукана фізична величина визначається в результаті обчислень з використанням інших безпосередньо виміряних величин. Наприклад, площу прямокутної ділянки S отримують як добуток двох виміряних сторін а і b, тобто S = а*b.

Вимірювання виконують у різних фізичних умовах. У процесі вимірювань задіяні: об’єкт, виконавець, прилад, метод вимірювань і зовнішнє середовище, в якому виконують вимірювання (лабораторія, поверхня Землі, цех та ін.).

Сукупність цих факторів називають комплексом умов (КУ):

  1.  об’єкт;
  2.  суб’єкт;
  3.  прилад;
  4.  метод;
  5.  зовнішнє середовище.

Якщо КУ практично не змінюється у процесі вимірювань або їх зміна незначна, то такі вимірювання називають рівноточними. При порушенні комплексу умов результати вимірювань називають нерівноточними.

Результати вимірювань розглядають а погляду кількісних та якісних характеристик. Кількіснахарактеризує числове значення вимірюваної величини. Якісна — характеризує її точність.

Для отримання кількісної характеристики виконують необхідні виміри.

Наприклад, щоб визначити довжину лінії, її можна виміряти лінійкою, рулеткою та іншими пристроями один раз. Для отримання якісних характеристик викопують додаткові, або надлишкові виміри.

Математичне оброблення результатів вимірів дає можливість отримати як кількісні, так і якісні характеристики. Надлишкові виміри відіграють надзвичайно велику роль за оброблення результатів геодезичних вимірів.У геодезії вимірюють довжини, кути, площі, масу, температуру, тиск, вологість і т. ін.

Довжина лінії може розміщуватися на горизонтальній або нахиленій поверхні землі, у просторі, на поверхні будівельних конструкцій, у вертикальній площині.

Лінії на поверхні землі або в просторі під кутом до горизонту називають нахиленими. Спроектовані на площину чи поверхню сфероїда — горизонтальними прокладаннями. Лінії, що проходять за напрямком прямовисних ліній, наливають висотами або перевищеннями.

Результати вимірювань виражають у системі СІ (SI). У геодезії історично використовується метрична система мір.

За рекомендацією комісії Паризької академії наук у 1791 р. за одиницю довжини була взята одна десяти мільйон на частка довжини чверті Паризького географічного меридіана, визначеного за допомогою геодезичних вимірювань. її довжину було названо метром.

Були створені металеві еталони метра. Дві копії зі сплаву платини (90 %) та іридію (10 %) зберігаються в інституті метрології імені Д.І. Менделєєва в м. Санкт-Петербург та в Академії наук у м. Москва.

Сьогодні за еталон метра беруть відстань, яку проходить світло у вакуумі за 1/299 792 458 частки секунди. Він затверджений XVIII Генеральною конференцією міри та ваги в Парижі 1983 р.

Одиницею площі є квадратний метр. Відповідно: один ар 1 а = 100 м2, один гектар 1 га = 100 а = 10 000 м2, а 100 га = 1 км2.

Одиницею вимірювання кутів є кутові міри: радіанна, градусна та десятинна, або градова.

Радіан — це центральний кут (р), що спирається на дугу, довжина якої дорівнює радіусу.

Градусна міра одержана поділом прямого кута на 90 рівних частин — градусів. Градус містить 60 мінут, а мінута — 60 секунд.

Градова міра отримана шляхом поділу прямого кута на 100 рівних частин або град. Один град (1q) має 100 градових мінут (сантиград — 100c), а 1 градова мінута — 100 градових секунд (санти-сантиград — 100cc).

У геодезичних обчисленнях широко використовується зв’язок між радіанною та градусною мірами, так:

р° = 57°,3; р'= 3438'; р" = 206 265".

Одиницею вимірювання температури є кельвін (К) або градус за шкалою Цельсія (С).

Міжнародна система одиниць встановлює одиницею тиску - паскаль (Па). У геодезії традиційно за одиницю тиску беруть фізичну атмосферу (атм) та міліметр ртутного стовпа (мм рт. ст.).

Одна фізична атмосфера на рівні моря на широті 45° при температурі 0 °С дорівнює 760 мм рт. ст. (1 атм = 760 мм рт. ст. = = 1013 гПа — геопаскалей).

Геодезичні вимірювання виконують геодезичними приладами та методами у фізичних умовах, які дають змогу отримати надійні та якісні результати.

Класифікація та властивості похибок вимірів

Результати геодезичних вимірів завжди є наближеними значеннями вимірюваних величин. їх істинні значення нам не відомі.

Результати високоточних вимірів не збігаються з істинними значеннями вимірюваних величин, а повторні вимірювання не дають однакових результатів. Це виникає тому, що в кожному вимірюванні неможливо абсолютно точно дотриматись незмінності комплексу умов. Тобто кожен результат вимірів обтяжений похибками вимірювань.

Величина відхилення результатів при повторних вимірюваннях характеризує точність вимірювань. Позначимо істинне значення вимірюваної величини X, дійсне чи ймовірне значення, отримане за результатами математичної обробки вимірів через X, результати повторних вимірювань через х1х2, ..., хn.

Похибки вимірювань є результатом дії всіх факторів комплексу умов.

Різницю між результатом вимірювань х та істинною величиною X, або дійсною величиною X називають похибкою вимірів: 

                                                                                         (4.2)

    Похибки за своїм характером бувають грубими, систематичними та випадковими.

  Грубі похибки — величина яких недопустима за певного комплексу умов. їх виявляють шляхом обчислень і такі результати в математичне оброблення не включають, а вимірювання повторюють. Наприклад, грубий прорахунок при визначенні числа дециметрів, метрів і т. ін. їх називають помилками.

Систематичні похибки — похибки, які входять у кожен результат вимірів з одним знаком, однією величиною чи змінюються за певним законом (функцією). Величину їх визначають шляхом експериментальних вимірювань і вводять у результати вимірів.

4. Вимірювання кутів

Принцип вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів

Вимірювання кутів виконують під час створення планових геодезичних мереж, виконання топографічного знімання, розв’язання інженерних задач при зведенні споруд.

Горизонтальним кутом називають поворот між ортогональними проекціями Оа і Оb ліній місцевості ОА і ОВ у горизонтальній площині Р (мал. 4.1, а).

За ходом годинникової стрілки від лінії ОА до ОВ отримують лівий кут βл, а проти годинникової стрілки — правий горизонтальний кут — βп.

Горизонтальні кути можуть набувати значення 0° < β < 360°.

Вертикальним кутом називають поворот у вертикальній (прямовисній) площині лінії місцевості ОА до її проекції Оа на горизонтальну площину Р (мал. 4.1,6).

Якщо лінія місцевості ОА розміщена вище горизонтальної площини Р, яка проходить через вихідну точку О, то вертикальний кут нахилу лінії має знак (+V) і знак (-V) — якщо лінія ОВ розміщена нижче горизонтальної площини Р. Вертикальний кут може набувати значення 0° < V < ± 90°.

Вимірювання кутів β та V виконують за допомогою теодолітів - тахеометрів. На практиці їх називають теодолітами.

Мал. 4.1. Схема вимірювання кутів: а — горизонтальних; б — вертикальних

Теодоліт — де прилад, який можна встановлювати і центрувати точно над вихідною точкою О. Він має пристрої для наведення на точки місцевості, створення горизонтальних і вертикальних площин, горизонтальних і вертикальних кругів з поділками для фіксації відліків під час вимірювання кутів тощо. Принципова схема побудови теодоліта ТЗО наведена на мал. 4.2.

Теодоліт встановлюють на штативі 4, що складається із розсувних ніжок змінної довжини 1, станового гвинта 3 для скріплення теодоліта зі штативом, центрувального гачка 2 для підвищення ниткового виска. Нитковий висок використовують для центрування осі обертання теодоліта ZZ над спостережуваною точкою. Теодоліт складається з підставки 6 з трьома підйомними гвинтами 5; підставок труби 7; зорової труби 8, яка має об’єктив14, окуляр 15 та гвинт фокусування (або кремальєру) 16; відлікового мікроскопа 10 для фіксування відліків за горизонтальним кругом 19(ГК) та вертикальним кругом 9 (ВК); циліндричного рівня 13; закріпних гвинтів: лімба 18 та алідади 17 горизонтального круга, зорової труби 11; мікрометричних гвинтів: лімба та алідади горизонтального круга, зорової труби візира зорової труби 20.

Мал. 4.2. Принципова схема побудови теодоліта

За принциповою схемою вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів (мал. 4.1, а, б) теодоліт має геометричні осі та площини (мал. 4.2):

  1.  вертикальну вісь обертання теодоліта (ZZ);
  2.  вісь візування зорової труби (VV);
  3.  вісь обертання зорової труби (НН);
  4.  вісь циліндричного рівня (LL);
  5.  площину горизонтального кутовимірного круга (ГК);
  6.  площину вертикального кутовимірного круга (ВК).

За геометричною схемою осі та площини теодоліта повинні бути взаємно перпендикулярними чи паралельними. Так, мають виконуватись умови: LL ± ZZ; VV ± НН; НН ± ZZ; LLII ГК;  вк ± гк і вк||ZZ.

     Сучасними приладами для вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів, відстаней і програмного забезпечення для одночасного обчислення кутів, горизонтальних прокладань, позначок точок, координат тощо є електронні теодоліти та електронні тахеометри. Вони дають змогу автоматизувати процес вимірювальних і деяких обчислювальних робіт.

Класифікація теодолітів

    Теодоліти розрізняють за конструкцією, точністю, призначенням та іншими ознаками.

За призначенням і сферою використання розрізняють астрономічні, геодезичні, маркшейдерські, автоколімаційні та спеціальні теодоліти.

За конструкцією — прості, повторні, механічні, оптичні, електронні.

Простий теодоліт має тільки закріпний гвинт або пристрій для повороту і закріплення лімба.

Повторний теодоліт конструктивно має незалежне обертання за рахунок закріпних та навідних гвинтів лімба й алідади. Це дає змогу підвищувати точність кутових вимірювань. Сучасні теодоліти мають повторну систему.

Механічні теодоліти мають металеві горизонтальний і вертикальний відлікові круги (лімби), оптичні — скляні лімби; в електронних теодолітах використовують кодові диски як відлікові пристрої.

   За стандартом теодоліти позначають літерою Т. Попереду літери Т може бути цифра 1, 2, ... і т. ін., яка вказує на нову модифікацію приладу. Число справа за літерою Т вказує на середню квадратичну похибку вимірювання горизонтального кута. Далі йдуть літери, які позначають конструкцію теодоліта:

  1.  К — з компенсатором вертикального круга;
  2.  П — з прямим зображенням зорової труби;
  3.  М — маркшейдерське виконання;
  4.  А — з автоколімаційним окуляром.

      Наприклад, теодоліт серії ТЗО означає теодоліт з середньою квадратичною похибкою вимірювання кута mβ = ± 30"; 2Т30П - теодоліт другої модифікації, 30" точності з прямим зображенням зорової труби.

За точністю теодоліти поділяють:

  1.  на високоточні Т05, Т1;
  2.  точні Т2,Т5,Т10;
  3.  технічні Т15, Т20, Т30, Т60.

     В інженерно-будівельній справі використовують оптичні та електронні теодоліти і тахеометри різної точності залежно від розв’язання інженерно-геодезичних задач.

На мал. 4.3 подано загальний вид теодоліта технічної точності Т30, який широко застосовується під час виконаних геодезичних робіт у будівництві.

мал. 4.3. Технічний теодоліт Т30: 1 — зорова труба; 2, 30— вертикальний круг; З, 29 — колонки труби; 4, 26 — горизонтальний круг; 5, 22 — підставка теодоліта; 6, 23 — підйомний гвинт; 7, 24 — платформа; 8 — становий гвинт; 9 — закріпний гвинт лімба горизонтального круга; 10 — виправні гвинти циліндричного рівня; 11 — закріпний гвинт алідади горизонтального круга; 12 — циліндричний рівень; 13,19 — гвинт фокусування; 14,18 — закріпний гвинт труби; 15,17 — візир зорової труби; 16 — зорова труба; 20 — мікрометрений (навідний) гвинт зорової труби; 21 — мікрометричний гвинт алідади горизонтального круга; 25 — мікрометричний (навідний) гвинт лімба горизонтального круга; 27 — окуляр відлікового мікроскопа; 28 — дзеркало; 31 — паз для бусолі

Основними конструктивними елементами оптичних теодолітів є зорова труба, циліндричний рівень, відлікові пристрої,

У сучасних геодезичних приладах використовують зорові труби з внутрішнім фокусуванням (мал. 4.4).

Мал. 4.4. Зорова труба: 1 — об’єктив; 2 — окуляр; 3 — фокусуюча лінза; 4 — сітка ниток; 5 — кремальера для фокусування

    Зорова труба призначена для візування на віддалені предмети місцевості та споруди. Вони дають обернене, уявне та збільшене зображення.

Діафрагма 4 має закріплену   скляну пластину з сіткою ниток (мал. 4.5).

         Зображення предметів формується в площині сітки ниток. Перед наведенням труби на предмет окуляр встановлюють “на око”. Для цього трубу наводять на світлий фон (небо) і поворотом окуляра отримують чітке зображення сітки ниток.

Перехрестя сітки ниток і слугує точкою для наведення зорової труби на предмет.

Уявну лінію, яка з’єднує оптичний центр об’єктива і центр сітки ниток називають візирною віссю зорової труби. Подовжену візирну вісь до цілі (предмета) називають лінією візування. 

Мал. 4.5. Сітка ниток: 1 — перехрестя сітки ниток; 2 — віддале- мірні штрихи; 3—3, 4—4 — виправні гвинти; 5 — бісектор

         У  результаті наведення труби на предмет поворотом кремальєри чи фокусуючого гвинта отримують чітке зображення предмета. Зорові труби характеризуються фокусною відстанню, збільшенням та полем зору. Збільшенням труби Г* називають відношення кута β, під яким зображення предмета видно в трубу неозброєним оком (мал. 4.6), до кута а

Г*=                           (5.1)

  Збільшення зорової труби можна визначити за формулами

                          Г*=                або      Г*=                                   (5.2)

Де фокусні відстані об’єктива й окуляра;

– диаметр вхідних отворів  об’єктива та окуляра. У сучасних геодезичних приладах збільшення зорової труби досягає величин  16

Мал. 4.6. Схема збільшення зорової труби

 

Циліндричний рівень (мал. 4.7) призначений для встановлення площин лімба та алідади в горизонтальне положення або осі обертання теодоліта — у вертикальне положення.    Циліндричний рівень є скляною ампулою, внутрішня поверхня якої відшліфована за дугою радіуса R. Ампула запаяна і заповнена нагрітим спиртом чи ефіром, під час охолодження якого утворюється бульбашка. Її розміщують в металевій оправі, положення якої можна регулювати щодо горизонту виправним гвинтом рівня 10 (мал. 4.3).

Мал. 4.7. Циліндричний рівень: 1 — ампула; 2 — рідина; 3 — точка нуль-пункту рівня; 4 — вісь рівня; 5 — металева оправа; 6 — бульбашка рівня

На поверхні скляної ампули нанесені поділки через 2 мм. Точку S в середині ампули називають нуль-пунктом рівня. Пряму лінію НН1, дотичну до внутрішньої поверхні в точці S, називають віссю рівня. Основними параметрами циліндричного рівня є:

  1.  ціна поділки рівня — це центральний кут , який утворюється радіусом R між двома суміжними поділками.
  2.  чутливість рівня — це найменший кут, на який необхідно нахилити вісь рівня, щоб помітити переміщення бульбашки.

Чим точніший теодоліт, тим чутливішим повинен бути рівень. У теодолітах технічної точності застосовують рівні з ціною поділки 15" < т < 60".

Відлікові пристрої призначені для оцінки часток найменшої поділки лімба горизонтального та вертикального кругів.

Лімб — це робоча міра теодоліта у вигляді поділок кругової шкали, нанесеної на скляний круг оптичних теодолітів. Поділки лімба наносять через 1° або 10'.

В оптичних теодолітах технічної точності застосовують шкалові або штрихові відлікові мікроскопи (мал. 4.8).

Через систему лінз та призм світло від дзеркала передається через скляний лімб із поділками в поле зору мікроскопа вертикального (В) та горизонтального (Г) кругів.На мал. 4.8, а наведено поле зору штрихового мікроскопа теодоліта Т30.

Відлік береться за штрихом-індексом з оцінкою “на око” десятої частки найменшої поділки лімба, яка дорівнює 10'. Відповідно, відліки за горизонтальним кругом 70°03' та вертикальним кругом 358°53' показані на мал. 4.8, а.

У полі зору шкапового мікроскопа теодоліта Т5 на мал. 4.8, б зображені штрихи лімбів горизонтального та вертикального кругів з ціною поділки через 1° і шкали довжиною в 60' з ціною найменшої поділки через 1'. Кожна десята поділка підписана.

Мал. 4.8. Поле зору відлікових мікроскопів

Відлік береться за штрихом шкали лімба, який потрапляє на шкалу мікроскопа з точністю до 0',1. Згідно з мал. 4.8, б маємо відлік за горизонтальним кругом 101°57',1, а за вертикальним 0о08',1.У теодоліта 2Т30П шкала мікроскопа довжиною в 1° = 60' розділена на 12 рівних частин з ціною поділки 5' (мал. 4.8, в). Окрім того, підписи на вертикальному крузі вверх від нульової лінії горизонту мають значення від 0° до +90°, а вниз — від 0° до -90°. Тому поділки шкалового мікроскопа підписані один раз від 0 до 6 для вертикальних кутів з (+), а другий раз від -0 до -6 — для вертикальних кутів з (-). Згідно з мал. 4.8, в маємо відлік за горизонтальним кругом 125°07', а за вертикальним(~0°30').

    5. Вимірювання перевищень

Види нівелювання

     Перевищенням називають різницю висот точок земної поверхні або будівельних конструкцій.

Перевищення можна обчислити за різницею позначок точок з карти, плану чи будівельних креслень. На місцевості перевищення між заданими суміжними точками визначають за допомогою нівелювання.

Нівелювання — вид геодезичних робіт для вимірювання перевищень між точками земної поверхні чи споруд.

За методами розрізняють такі види нівелювання :

  1.  геометричне — використовується принцип горизонтальності візирного променя зорової труби;
  2.  тригонометричне — використовується принцип нахиленого променя зорової труби;
  3.  гідростатичне — ґрунтується на властивості вільної поверхні рідини у сполучених посудинах знаходитися на однаковому рівні;  барометричне — ґрунтується на залежності зміни атмосферного тиску від зміни висоти точки;
  4.  автоматичне — використовується принцип перетворення похилого вектора переміщень приладу на вертикальні складові за допомогою спеціальних приладів (велосипеди, автомобілі і т. ін.);
  5.  стереофотограмметричне — ґрунтується на вимірюванні перевищень за моделлю об’єкта, отриманого в результаті розглядання стереопари фотознімків місцевості.

В інженерно-будівельній справі переважно використовуються геометричне, тригонометричне та гідростатичне нівелювання.

Геометричне нівелювання зручне для використання і забезпечує необхідну точність вимірювання перевищень як під час виконання геодезичних робіт, так і під час розв’язання інженерних задач при зведенні споруд.  Для геометричного нівелювання використовують нівеліри, нівелірні рейки, штатив, костилі, башмаки.Нівелір — це оптико-механічний прилад для побудови у просторі горизонтального променя.

За конструкцією розрізняють:

  1.  нівеліри з циліндричним рівнем біля зорової трубам
  2.  нівеліри з компенсатором для автоматичного приведення візирної осі зорової труби в горизонтальне положення;
  3.  електронні нівеліри.

Залежно від точності виділяють три групи нівелірів:

  1.  високоточні нівеліри типу Н-05, Н-1, Н-2;
  2.  точні — типу Н-3, Н-ЗК, Н-ЗКЛ;
  3.  технічні — типу Н-10.

      Буква Н означає нівелір, цифри — середню квадратичну похибку вимірювання перевищення на 1 км відстані, буква Л — нівелір з лімбом, К — з компенсатором, КЛ — з компенсатором і лімбом. На мал. 5.1 показано точний нівелір Н-3 з циліндричним рівнем на зоровій трубі . Круглий рівень 7 призначений для попереднього, наближеного, приведення осі обертання нівеліра у вертикальне положення.

 

Мал. 5.1. Нівелір Н-3: а — загальний вигляд; б — вигляд з боку камери циліндричного рівня; 1 — зорова труба; 2 — закріпний гвинт труби; 3 — навідний гвинт труби; 4 — підставка нівеліра з підйомними гвинтами; 5 — виправні гвинти круглого рівня; 6 — еліваційний гвинт труби; 7 — круглий рівень; 8 — гвинт фокусування (кремальєрний) труби; 9 — камера циліндричного рівня; 10 — виправні гвинти циліндричного рівня; 11 — заслінка циліндричного рівня; 12 — циліндричний рівень; 13 — штатив

Він є скляною ампулою радіусом (R) у металевій коробці, верхня внутрішня поверхня якої відшліфована. Чим більше значення радіуса, тим точніший круглий рівень. За “нуль- пункт” береться центр кола в середині ампули. Чутливість круглих рівнів становить 3'—5'. В “нуль-пункт" бульбашка рівня приводиться одночасним обертанням трьох підйомних гвинтів підставки 4.

Еліваційний гвинт 6 слугує для приведення бульбашка циліндричного рівня в “нуль-пункт”.

За конструкцією циліндричний рівень 12 скріплений із зоровою трубою 1.

Зображення кінців бульбашки циліндричного рівня оптичною системою призм передасться в поле зору труби і зображається у площині сітки ниток (мал. 5.2). Такий рівень називають контактним.

мал. 5.2. Сітка ниток нівеліра Н-3: 1-вертикальна нитка;

2 — віддалемірні нитки; 3 — горизонтальная нитка; і зображення кінців бульбашки циліндричного рівня

Під час обертання еліваційного гвинта в кінці бульбашки рівня в полі зору труби будуть переміщатися. У момент, коли вони зійдуться, бульбашка рівня буде в “нуль-пункті", а вісь циліндричного рівня і візирна вісь труби займуть горизонтальне положення.

Нівелір Н-ЗКЛ з компенсатором і лімбом (мал. 5.3) мас оптичну систему, яка після попереднього приведених осі обертання нівеліра у вертикальне положення за допомогою круглого рівня автоматично встановлює зорову вісь труби в горизонтальне положення. Лімб призначений для вимірювання горизонтальних кутів і напрямків.

Мал. 5.3. Нівелір Н-ЗКЛ з компенсатором і лімбом: 1 — об’єктив; 2 — гвинт фокусування; 3 — візир; 4 — окуляр; 5 — круглий рівень; 6 — підйомний гвинт; 7 — навідний гвинт зорової труби

На мал. 5.4 зображено цифровий електронний нівелір типу “DINI” (фірма “Karl zess”, Німеччина).

Цифровий електронний нівелір — це економічно ефективна вимірювальна система збору та обробки даних у цифровому вигляді, що забезпечує ефективне виконання робіт завдяки використанню сучасних технологій.

Приведення візирної осі в горизонтальне положення виконується за допомогою механічного компенсатора. Автоматичне регулювання компенсатора забезпечує встановлення візирної осі в межах робочого діапазону для візуальних і електронних вимірів.

Нівелір має електронний лімб (mβ± 5") та зовнішній горизонтальний лімб з поділками через 1° і похибкою відліку 0,1°.

Наявність електронного пристрою дає змогу в автоматичному режимі знімати з високою точністю відліки за допомогою спеціальної штрихкодової рейки. На екрані дисплея відображаються відліки та відстані до рейки. Наявність пакета програм дає змогу виконувати вимірювальні роботи, оброблення їх результатів та розмічувальні роботи.

Для встановлення нівеліра на задану, зручну для спостерігача, висоту використовують геодезичний нівелірний штатив.

Мал. 5.4. Цифровий електронний нівелір “DINI” (Німеччина)

Робочими мірами для вимірювання перевищень є нівелірні рейки. Відповідно до стандарту ГОСТ 10528-90 випускаються три типи рейок: РН-05, РН-3, РН-10. Шифр “РН" означає “рейка нівелірна”, а число вказує на середню квадратичну похибку вимірювання перевищень на 1 км подвійного ходу. Рейка РН-05 — дерев’яна з інварною смугою, одностороння, штрихова (мал. 5.5, а) довжиною 3 м. Для спеціальних робіт використовують інварні рейки довжиною 1 м. Має основну і додаткову шкали з ціною поділки 5 мм. Призначена для високоточного нівелювання.

Мал. 5.5. Нівелірні рейки: а — фрагменти суцільних рейок РН-0,5, РН-3; б — складена; в — кодова

     Рейка РН-3 — дерев’яна, двостороння, шашкова (мал. 5.5,б) довжиною 3 м з ціною поділки 10 мм. Використовується для точного нівелювання та при виконанні всіх видів геодезичних і висотних розмічувальних робіт у будівництві. Нівелірна рейка РН-10 довжиною 3—4 м за конструкцією подібна рейці РН-3 і призначена для технічного   нівелювання.

       Рейки РН-3 та РН-10 за конструкцією можуть бути суцільними, складеними та розсувними.

       У вертикальне положення рейка встановлюється “на око” або за допомогою круглого рівня. На мал. 5.6 показано поле зору нівеліра Н-3 у момент взяття відліку по рейці.

       Вимірюючи вертикальну нитку сітки ниток наводять па центр рейки, еліваційним гвинтом виводять бульбашку циліндричного рівня в нуль-пункт і беруть відлік по рейці за горизонтальною ниткою сітки ниток зорової труби. Спочатку беруть кількість підписаних дециметрів (12), потім повних сантиметрових поділок (8) і “на око” оцінюють десяті частки неповної сантиметрової поділки (0).

Повний відлік становитиме 1200 + 80 + 0 = 1280 мм

Мал. 5.6. Поле зору нівеліра Н-3

За віддалемірними поділками можна визначити відстань від нівеліра до рейки. Якщо верхній відлік становить 1470 (зображення рейки перевернене вниз), а нижній — 1100, то відстань становитиме

А = 1470 - 1100 = 370 мм = 37 см;      

d = 37 см • 100 = 3700 см = 37 м.

Зауваження. При коефіцієнті ниткового віддалеміра  К =100   1 см по рейці відповідає 1 м довжини лінії місцевості.

При роботі рейки на точках встановлюють на дерев’яні кілки обрізки металевих труб та арматури, на рівні або випуклі поверхні елементів будівельних конструкцій. 

Костиль — металевий стержень зі сферичним виступом зверху та загостреним кінцем.

Башмак — трикутна металева пластина на трьох ніжках зі сферичним виступом, на який встановлюється рейка під час нівелювання.

Мал. 5.7. Нівелірні костиль (а) і башмак (б)

При нівелюванні електронними нівелірами використовують спеціальні штрихкодові складані дерев’яні чи інварні рейки (див. мал. 5.5, в).

Наявність штрих-коду дає змогу автоматизувати взяття відліку за рейкою.

7. Геодезичні роботи при монтажі елементів конструкцій

 Завдання та зміст геодезичних робіт

Головне завдання геодезичного забезпечення будівництва полягає у зведенні будинків і споруд відповідно до геометричних параметрів у зазначеному проектом місці. Це досягається завдяки точному виконанню всіх технологічних операцій: виготовленню конструкцій, геодезичних розмічувальних і монтажних робіт, а також контрольно-монтажних геодезичних вимірів.

         Вибір способу розмічувальних робіт значною мірою зумовлений необхідною точністю, можливістю його застосування в умовах будівельного майданчика та наявністю геодезичних приладів, які є основою для виконання будівельно-монтажних робіт.

Під час проведення монтажних робіт встановлюють у проектне положення елементи та вузли будівельних конструкцій: фундаменти, колони, панелі, цегляні стіни, балки, плити перекриття тощо. У промислових спорудах після монтажу будівельних конструкцій у проектне положення проводять монтаж технологічного устаткування. Монтаж будівельних конструкцій виконується за результатами геодезичних розмічувальних робіт. Вони забезпечують встановлення елементів будівельних конструкцій і технологічного обладнання у проектне положення. Методика виконання геодезичних розмічувальних робіт при монтажі елементів будівельних конструкцій і технологічного устаткування має спільні риси.

Основними видами геодезичних робіт при монтажі елементів будівельних конструкцій і технологічного устаткування є:

  1.  встановлення і вивірення в плані;
  2.  встановлення і вивірення по висоті;
  3.  встановлення і вивірення по вертикалі.

Монтаж елементів будівельних конструкцій і технологічного обладнання здійснюється відносно осей споруд. До початку монтажних робіт проводять контроль розмічування осей. При будівництві розмічувальні та закріплені осі збігаються з головними та основними осями будинків і споруд (з осями симетрії споруд та осями симетрії елементів конструкцій). Монтаж елементів конструкцій виконують відносно монтажних осей, які можуть збігатися з уже розміченими осями чи розмічаються на деякій відстані (а = 10 см) від площини елементів конструкцій та обладнання.

Основними видами геодезичних робіт при монтажі елементів будівельних конструкцій і технологічного устаткування є:

  1.  встановлення і вивірення в плані;
  2.  встановлення і вивірення по висоті;
  3.  встановлення і вивірення по вертикалі.

Монтаж елементів будівельних конструкцій і технологічного обладнання здійснюється відносно осей споруд. До початку монтажних робіт проводять контроль розмічування осей. При будівництві розмічувальні та закріплені осі збігаються з головними та основними осями будинків і споруд (з осями симетрії споруд та осями симетрії елементів конструкцій). Монтаж елементів конструкцій виконують відносно монтажних осей, які можуть збігатися з уже розміченими осями чи розмічаються на деякій відстані (а = 10 см) від площини елементів конструкцій та обладнання.

З метою забезпечення монтажу елементів по висоті на фундаментах, колонах, перекриттях монтажних горизонтів створюють сітку робочих висотних реперів або встановлюють “маяки”. “Маяк” — це закріплена на перекритті монтажного горизонту точка, яка має максимальну висоту чи позначку. Іноді їх розмічають на одному рівні (висоті), що значно полегшує процес встановлення елементів і вузлів конструкцій за висотою. Встановлення елементів конструкцій і технологічного обладнання у проектне положення вимагає високої точності розмічувальних і монтажних робіт. У проекті виконання робіт (ПВР) мають бути наведені допуски на проведення геодезичних розмічувальних і контрольно-монтажних вимірів. За їх відсутності керуються наявними нормативно-технічними документами (ДБН, СНиП 3.01.03.84 — “Геодезические работа в строительстве”, відомчими нормативними документами).

До початку монтажних робіт перевіряють геометричні пара* метри: довжину, ширину чи товщину і висоту елементів будівельних конструкцій. Вони повинні відповідати проектним розмірам у межах допустимої точності виготовлення. Контрольні вимірювання виконують за допомогою компарованої рулетки та інших інструментів: лінійок, шаблонів, трикутників тощо.

На елементах збірних конструкцій (блоки фундаментів, колони, підкранові балки, ригелі, рами, ферми, прогони, плити перекриття, панелі тощо) наносять риски, які визначають їх осі симетрії. Приклад нанесення рисок (міток) на деякі елементи будівельних конструкцій показано на мал. 7.1.

Мал. 7.1. Нанесення рисок осей симетрії на елементах будівельних конструкцій: а — фундаментний блок; б — фундаментний блок стаканного типу, в — залізобетонна колона; г — стінова панель; д — балка

Для монтажу колон окрім осьових рисок наносять також риску нульового горизонту. Оскільки вона при проведенні монтажних робіт може бути закрита, то її рекомендується наносити на 10... 20 см і більше вище від позначки підлоги нульового горизонту. Геодезичні роботи технологічно супроводжують послідовність виконання монтажних робіт. Після монтажу елементів та їх попереднього закріплення монтажною оснасткою в обов’язковому порядку виконується геодезичний контроль точності встановлення елементів конструкцій у проектне положення. Складають виконавчу схему виявлених відхилень від проектного положення. При неприпустимих відхиленнях обов’язково вносять необхідні корективи і тільки після цього остаточно закріплюють.

           Встановлення і вивірення елементів конструкцій у плані

У процесі монтажу в плані встановлюють низ конструкцій. Монтаж виконується від монтажних осей по рисках симетрії, які є на елементах конструкцій, або за їх зовнішніми гранями. При встановленні в плані елементи конструкцій орієнтуються водночас по осях X і У. Тому для кожного елемента повинні бути задані напрямки монтажних осей так, щоб вони забезпечували його встановлення по осях із заданою точністю. Геодезичні роботи, які проводяться з метою завдання монтажних осей елементам, що монтуються, називаються детальним розмічуванням. При будівництві будинків і споруд застосовують переважно два способи, щоб задати напрямок монтажним осям: оптичний і струнний. Нині широко використовують лазерні прилади. При монтажі будівельних конструкцій виконують геодезичні контрольно-монтажні вимірювання чи вивірення конструкцій. Вони полягають у контролі точності встановлення елементів конструкцій у проектне положення відносно винесених монтажних осей. Саме тому розмічуванню монтажних осей слід приділяти особливу увагу. Геодезичні роботи повинні виконуватися так, щоб завжди додатково контролювалась правильність винесення монтажних осей. Наприклад, вимірювання відстані між двома паралельними або вимірювання кутів між двома взаємно перпендикулярними монтажними осями і т. ін. Методи геодезичних робіт при вивіренні конструкцій такі самі, як при їх встановленні (монтажі). За планового встановлення обладнання користуються як оптичним, так і струнним способами. Однак при встановленні високоточного обладнання застосовуються високоточні методи встановлення і вивірення, а саме: струнно-оптичний, дифракційний, коліматорний та ін. Для цього використовують спеціальні прилади і пристрої.

Зупинимося лише на способах встановлення деяких будівельних конструкцій житлових, громадських і промислових будинків.

Спосіб оптичного візування. За цим способом опорною (вихідною) лінією для детального розмічування монтажних осей є візирна вісь зорової труби теодоліта, тахеометра та ін. Сутність способу полягає у такому. Є дві точки, розташовані на монтажної осі. Для розмічування монтажної осі у вигляді рясок для кожного елемента в початковій точці А встановлюють теодоліт, у кінцевій точці В — віху чи марку. Теодоліт центрують і приводять у горизонтальне положення. Наводять візирну вісь на марку (віху) і закріплюють зорову трубу теодоліта. Потім, повертаючи трубу, наводять зорову вісь на поверхню, де встановлюються конструкції і в необхідних місцях проводять олівцем риски (мал. 7.2).

При використанні лазерних приладів (електронного теодоліта та електронного тахеометра з лазерним візирним променем) риску помічають візуально по центру світлової плями. На довгих поздовжніх осях розмічування ведуть з точки А до середини осі, а потім з точки В — до середини осі. Це значно підвищує точність розмічування рисок осей. Доцільно застосовувати самосклеювальний пластик з нанесеною рискою.

Місця рисок монтажних осей залежать від методу монтажу і виду конструкції. Так, для кожної конструкції, що має значну довжину (мал. 7.2), намічають дві риски вздовж осі X.

мал. 7.2. Схема детального розмічування осей при монтажі стінових панелей

Залежно від методу монтажу їх намічають по осі, грані чи на деякій відстані від площини конструкції. По осі У достатньо вказати одну риску осі. Вона намічається по осі конструкції, якщо на самій конструкції помічена риска її симетрії (мал. 7.2, панелі а, б). Якщо монтаж ведеться по гранях панелей, то риска суміщається з гранню панелі (мал. 7.2, панель в). При монтажі відстань а контролюється звичайними металевими лінійками з міліметровими поділками. Відстані до рисок елементів поперечної осі У від точки А чи В розраховують згідно з проектними розмірами і вимірюють, як правило, мірними компарованими рулетками із заданою точністю. При монтажі елементів квадратного перерізу для кожного елемента, як правило, наносять чотири риски по двох взаємно перпендикулярних осях (мал.. 7.3).

мал. 7.3. Схема розмічування осей при монтажі колон

Аналогічно встановлюють закладні частини для монтажу металевих колон, обладнання та інших будівельних конструкцій. Встановлення низу конструкцій у плані виконується суміщенням рисок осей на елементі з рисками монтажних осей.

Монтажні риски виносять при двох положеннях вертикального круга теодоліта. З двох одержаних точок риску проводять посередині. Допускається розмічування при одному крузі, якщо повністю усунена колімаційна помилка с і практично з’ясовано, що вона не впливає на точність розмічування осей. При застосуванні лазерних приладів розмічування монтажних рисок значно спрощується. У цьому випадку їх проводять по центру світлової плями. При монтажі будівельних конструкцій і обладнання можна детально не розмінувати монтажні осі. Іноді немає можливості вивести монтажні осі на раніше встановлені будівельні конструкції. Тоді за монтажну вісь при встановленні конструкцій та обладнання беруть візирну лінію зорової труби теодоліта. Якщо монтаж відбувається в одному рівні (на одній висоті), то використовують трубу нівеліра чи інших спеціальних геодезичних приладів. У процесі монтажу риску осей елементів конструкцій суміщають з віссю візування труби теодоліта. Наприклад, при монтажі збірних блоків стрічкового фундаменту (мал. 7.4) теодоліт встановлюють на точці монтажної осі А і візують вздовж неї по лінії АВ. 

мал.7.4. Монтаж фундаментних блоків

При встановленні у плановому положенні блока І монтажники за вказівкою спостерігача біля теодоліта пересувають блок доти, доки риски 1 і 2 не збіжаться з лінією осі візування зорової труби. Монтаж блока II виконується за рисками 3,  4  т. д. Цей спосіб застосовується у тих випадках, коли є пряма видимість між теодолітом і рисками монтажних елементів конструкцій та обладнання. При застосуванні лазерних приладів промінь спрямовується по лінії АВ. У процесі встановлення монтажники самі суміщають риски елементів з видимою плямою лазерного променя. Це значно підвищує продуктивність і точність монтажних робіт.

При використанні ротаційних лазерних нівелірів   створену вертикальну площину орієнтують по лінії АВ. Тоді монтажникам досить легко і швидко сумістити риски осі блоків з візуально видимою на їх поверхні світловою лінією лазерної площини. Якщо монтажна вісь зміщена відносно осі симетрії елементів конструкцій на величину а (мал. 7.5), то застосовується спосіб бокового нівелювання. Теодоліт установлюється у вихідній точці осі А і візується на віху або марку точки осі В.При встановленні панелі до двох її кінців прикладають лінійки (рейки) з поділками. Зорову трубу теодоліта візують на лінійки. За командою спостерігача кінці панелі пересувають так, щоб відліки по них дорівнювали в.Відлік в обчислюється за формулою: в=а - l : 2, де l— ширина чи товщина елемента конструкції. 

мал.. 7.5. Схема способу бокового нівелювання: 1 — кетам панелей; 2 — монтаж колони

 При встановленні колон 2 лінійку прикладають по центру до зовнішньої площина мал.7 5). Якщо використовується лазерний прилад, то монтажники по плямі лазерного променя спостерігають відлік і переміщують елемент так, щоб він дорівнював раніше обчисленому відвіку В

При використанні ротаційного нівеліра отримуємо видиму лазерну вісь на поверхні конструкції, а току монтажні роботі виконуються значно продуктивніше від точки А до течка В вздовж створу монтажної осі.

Спосіб бокового нівелювання широко застосовується під чає контрольно-монтажних вимірювань. У процесі вимірювань визначають фактичні значення відрізків в від площин або осей будівельних конструкцій та обладнання. Різниця між їх проектними і фактичними значеннями буде похибкою встановлення конструкцій або обладнання в плані. Горизонтальність елементів збірних будівельних конструкцій попередньо контролюють за допомогою геометричного нівелювання чи будівельних рівнів із використанням лазерних ротаційних нівелірів. 

Основні джерела похибок способу оптичного візування:

  1.  вихідні дані (і закріплення монтажних осей) m;
  2.  центрування теодоліта m;
  3.  редукції візирних знаків m ;
  4.  візування mм;
  5.  фокусування
  6.  вилив зовнішніх умов ma.y;
  7.  суміщення риски з візирною віссю чи відліку в способі бокового нівелювання m0.Середня квадратична похибка способу оптичного візування

Похибки центрування, редукції та відліку можна звести до мінімуму. При сприятливих зовнішніх умовах вимірювань точність способу визначається в основному похибками візування і фокусування. Похибка зростає пропорційно довжині лінії від точки А до монтажної риски. З метою підвищення точності монтажні роботи розпочинають із середини ділянки в напрямку до точки, на якій встановлено прилад. Потім переставляють прилад на кінцеву точку і виконують монтаж елементів конструкцій другої половини створу. Максимальна похибка монтажу конструкцій буде посередині монтажної осі.

При великій довжині поздовжньої осі з метою зменшення похибок візування і фокусування застосовують спосіб послідовних створів. Для цього монтажну вісь АВ розбивають на n приблизно однакових частин (мал. 7.6).

Теодоліт встановлюють у точці А, а постійну марку — в точці В і візують за створом лінії АВ. Спочатку встановлюють конструкції між точками А — 1. Потім за допомогою рухомої марки встановлюють у створі лінії АВ точку 1. Переносять теодоліт в точку 1. Візують на точку В і виконують монтаж вздовж ділянки осі між точками 1 і 2. Знову встановлюють у створі точку 2 і т. д. У цьому способі теодоліт послідовно переставляють в точку А, 1,2,... Кожного разу візирну вісь орієнтують на марку в точці В. Монтаж ведуть послідовно на ділянках А—1, 1 —2, 3—3,... іт. д.

Мал.7.6 . Схема монтажу блоків за струнним способом: а — з орієнтацією за віссю блока; б — з орієнтацією за гранню блока; в — зі зміщенням осі блока та опалубки монолітних фундаментів під колони промислових будинків.

У цьому випадку способом оптичного чи лазерного візування виносять по дві точки на кожній осі поблизу елемента, що монтується (мал. 7.7), наприклад точки А, ВіС,

Мал7.7. Монтаж фундаменту під колону

        Встановлюють кілки і натягують дві взаємно перпендикулярні струни.

У точках 1, 2, 3 і 4 підвішують ниткові виски. Монтажний блок фундаменту стаканного типу встановлюють так, щоб риски на фундаменті збігалися з вістрями усіх висків водночас.

Основні похибки струнного способу: коливання струни внаслідок пересування по довгій нитці висків, дія вітру і похибки проектування точок зі струни на поверхню конструкції (коливання висків).

Недоліком способу є те, що на довгих створах струна дає значне провисання, внаслідок чого доводиться високо підіймати точки А і В (мал..7.6). При цьому збільшується коливання як самої струни, так і висків. Помітно впливає вітер. Тому з метою усунення впливу вітру на тягар і нитку виска, роботу на довгих створах необхідно виконувати в безвітряну погоду. При сильному вітрі слід використовувати спосіб оптичного візування. Разом з тим струнний спосіб досить простий, зручний у монтажі та часто забезпечує необхідну точність. Горизонтальність осей поверхонь елементів при монтажі контролюють за допомогою будівельних рівнів або геометричним нівеліруванням з використанням ротаційних нівелірів ( 7.3).

    8. Геодезичні роботи при зведенні будинків і споруд

Завдання геодезичної служби в підготовчий період

  1.  попереднє вертикальне планування місцевості;
  2.  прокладання зовнішніх інженерних мереж: каналізації, водопроводу, газо- і теплофікації, електричних і слабкострумових кабелів, водостоків, доріг.

До загальнобудівельних робіт входять:

  1.  розчищення території;
  2.  улаштування огорожі;
  3.  визначення місць складування будівельних матеріалів та елементів;
  4.  встановлення машин та устаткування;
  5.  зведення тимчасових споруд.

На етапі підготовчого періоду завдання геодезичної служби полягають у забезпеченні і контролі попереднього вертикального планування, розміченні осей інженерних мереж і доріг, визначенні меж огорож, складів та ін. У підготовчий період здійснюються певний комплекс інженерних вишукувань, отримання будівельного паспорта, відведення земельної ділянки. Залежно від виду споруди й умов будівельного майданчика виконують побудову і закріплення точок мереж планової і висотної основи, будівельної сітки або червоних ліній. Проводять спостереження, вирівнювання мереж та обчислення координат і висот пунктів геодезичної основи.

Основою для виконання геодезичних робіт служать проект виконання будівельних робіт, проект виконання геодезичних робіт, будівельний генплан та інша проектна документація .

Детально вивчаються матеріали проекту, що стосуються виконання інженерно-геодезичних робіт при зведенні будинку чи споруди. Узгоджуються координати і висоти пунктів геодезичних мереж з координатами і висотами характерних точок на розмічувальних кресленнях. У разі відсутності проекту виконання геодезичних робіт (ПВГР) і розмічувальних креслень проводять обстеження будівельного майданчика і за аналізом будівельного генплану попередньо визначають місце закріплення головних або основних осей та будівельного нуля споруд, осей підземних комунікацій тощо. Виконують розрахунки і складання розмічувальних креслень.

Проводять організаційну підготовку щодо формування складу геодезичної служби будівництва, забезпечення геодезичними приладами та ін. Зведення будинків і споруд технологічно й організаційно поділяється на два етапи:

Зведення підземної частини споруди, або нульового циклу будівництва. У цей період розмічають і закріплюють осі споруди, побудову обноски та винесення на неї осей, геодезичне забезпечення влаштування котлованів та монтажу фундаментів і елементів конструкцій до рівня підлоги першого поверху.

Зведення надземної частини споруди. Розмічають осі, створюють спеціальну геодезичну основу на нульовому монтажному горизонті, передають осі і позначки на монтажні горизонти, здійснюють геодезичну підготовку всіх монтажних горизонтів, контроль за монтажем елементів будівельних конструкцій та контрольні виконавчі зйомки. У підготовчий період розробляють і уточнюють весь комплекс геодезичних робіт при зведенні будинків та споруд. Розмічування і закріплення осей

Зведення будинків і споруд починають з винесення на місцевість і закріплення осей будинків та споруд. Основною документацією є: проект виконання геодезичних робіт, генеральний план і робочі креслення (рисунки). На місцевості осі будинків і споруд виносять від пунктів державних геодезичних мереж, мереж місцевого значення, геодезичної розмічувальної основи (будівельної сітки, червоних ліній) і точок знімальної основи. Винесення осей окремих будинків на забудованій території може виконуватись від осей і площин існуючих будинків і споруд, інших твердих предметів і контурів місцевості.

Винесення осей виконується такими способами: прямокутних і полярних координат; прямої кутової, лінійної, створної та оберненої засічок та ін.   Під винесенням осі розуміють визначення й закріплення на місцевості не менше ніж двох точок, розташованих на ній, згідно з проектним положенням.

Спочатку на місцевості будують головні чи основні осі. Детальні (допоміжні) осі розмічують від винесених головних і основних осей.

Головні осі розмічують при складній конфігурації будинків або значних їх розмірах, а також у випадках, коли група будинків (особливо промислового типу) пов’язані між собою технологічними процесами.

Основні осі розбивають при будівництві невеликих за розмірами окремих будинків і споруд.

До початку проведення польових робіт складаються робочі розмічувальні креслення (якщо відсутні) у довільному масштабі, на яких показують найближчі пункти геодезичної основи та інші, закріплені на місцевості, з відомими координатами точки, основні і детальні осі будинку з координатами його кутів і розмірами; графічно зображується метод винесення окремих точок осей з необхідними даними кутів і відстаней, а також схема й місця закріплення точок осей. Дані розмірів споруд необхідні для контролю у процесі розмічувальних робіт.

Порядок виконання геодезичних робіт залежить від методів винесення на місцевість осей споруд. Наприклад, при винесенні будинку   методом прямої кутової засічки на місцевість виноситься точка 0 перетину головних осей. Для контролю можна виміряти відстань від точки 0 до пункту 10. Потім визначається точка А, розташована на одній із головних осей (по осі абсцис). Її визначають вимірюванням відстані d = = 39,15 м за створом вихідної лінії геодезичної основи 10—11. Точки 0 і А закріплюють тимчасовими знаками.

Напрямок головної осі 0А (мал. 8.1) є основною для побудови й закріплення на місцевості головних осей будинку І. Потім встановлюють теодоліт у точці 0 і приводять у робоче положення. Наводять візирну вісь труби на точку А і у створі візирної осі встановлюють точки закріплення осі І та I'. Останні розміщуються поза зоною проведення земляних робіт із тим, щоб вони зберігались на весь період зведення будинку. Знову візують на точку А, перевертають трубу через зеніт і відмічають положення точок 1" і 1'". Якщо вони не збігаються, то намічають середнє положення в одержаних точках і встановлюють знаки кріплення осей 1"і 1 (мал. 8.1).

мал. 8.1 Схема закріплення головних осей

Потім від лінії 0А відкладають кут 90° і у створі візирної осі закріплюють точки 2 і 2'. Для контролю кут А02 вимірюють кількома прийомами і за потреби вводять поправки в положення точок 2 та 2'. Поправка обчислюється за формулою  . Від лінії 02 при двох положеннях вертикального круга визначають положення точок 2" та 2'" так само, як і точок 1" і V” від лінії 0А.

Після закінчення розмічування складають схему, на якій вказують відстані від вихідної точки 0 до всіх точок кріплення осі 1, 2, .... і т. д. На схемі вказують відстані між суміжними пунктами закріплення осей 1—1', 2—2' і т. д. Кожна вісь закріплюється на місцевості чотирма створними знаками у вигляді залізобетонних монолітів (мал.8.2).

мал..8.2 Грунтовий знак для закріплення осей

У моноліті закладається металевий стержень. На стержні роблять насічку точно у напрямку осі. Такий знак водночас може використовуватися як планова точка, так і висотний репер. У місці встановлення знака роблять невелику огорожу. При винесенні на місцевість основних осей будинку II   спочатку методом прямокутних координат від лінії 11—24 виносять точки 1 і 2. Для контролю вимірюють відстані між точками. Вони повинні дорівнювати проектній відстані між основними осями будинку. Потім встановлюють теодоліт у точці І, від лінії 1—2 відкладають кут 90° і вздовж отриманого напрямку відкладають проектну відстань. Закріплюють точку 4, переносять теодоліт у точку 2. Від лінії 2—1 відкладають кут 270° і вздовж отриманого напряму відкладають проектну відстань між точками

  1.  3. Закріплюють точку 3. Для контролю вимірюють лінію
  2.  4 і горизонтальні кути в точках 3 і 4. Відхилення не повинні перевищувати вимог стандарту ГОСТ 21779-82. Якщо розбіжності більші за допустимі, розмічування повторюють.

Усі основні осі закріплюють створними знаками 1', 1",...4" (мал. 8.3). При встановленні створних знаків теодолітом візують за створом ліній

1—2, 1—4 і т. д. Положення кожної точки визначають з двох кругів — КП і КЛ. 

Мал..8.3. Схема закріплення основних осей

Положення головних і основних осей промислових будинків розмічують від найближчих пунктів будівельної сітки переважно методами створних засічок і прямокутних координат (мал. 8.4). Так, у першому випадку по створу між пунктами будівельної сітки за проектними відстанями визначають на місцевості положення точок а, b (лінія 12—5), с, d (лінія 13—6)   і т. д. Одержані точки а, b,... q і утворюють осі споруди. Методом створної засічки визначають положення кутів будинків І, II,III, IV на місцевості. Для контролю в кожній із них визначають взаємну перпендикулярність осей. Відхилення не повинні перевищувати 1'. Додатково вимірюють відстань між точками. Вони мають дорівнювати проектним

мал. 8.4. Схема розмічування основних осей від пунктів будівельної сітки

Точки кутів будинків можна отримати способом прямокутних координат. Для цього, наприклад, від пункту 12 у напрямі пункту 13 відкладають відстань d = 30,00 м. Отримують точку р. У точці р встановлюють теодоліт. Від лінії р—13 відкладають кут 270°, вздовж одержаного напряму відкладають проектну відстань d1 = 20,00 м і d2 = 20,00 + 60,00 = 80,00 м і отримують точки І і III. Аналогічно отримують точки II і IV. Взагалі положення точок кутів споруди І, II, III, IV бажано розмічати по найкоротших лініях.

У ряді випадків при зведенні промислових споруд з установленням великої кількості колон для обладнання мостового крана крім закріплення головних і основних осей постійними знаками закріплюють допоміжні осі, які проходять по осях колон (мал. 8.5). На кожній створній площині допоміжних осей встановлюють по два знаки. їх рекомендується закріплювати по створу, перпендикулярному до закріпленої осі. Точки допоміжних осей використовуються при встановленні у проектне положення у плані та за вертикаллю колон споруд.

Мал.8.5. Схема закріплення головних і допоміжних осей промислового будинку: І — колони; 2 — точки закріплення головних осей; 3 — точки закріплення допоміжних осей

При будівництві окремих будинків всередині існуючої забудови їх осі можна виносити від характерних точок і ліній твердих контурів (мал.8.6, а).

На розмічувальних кресленнях вказують відстані від кутів будинків або площини стіни до основних осей будинків. За можливості положення точок осей споруджуваного будинку а,Ь,...,d позначають на стінах сусідніх існуючих будинків. На стіні кольоровим олівцем проводять риску, а з обох її боків на однаковій відстані фарбою наносять дві широкі смуги (мал.8.6,6).

На місцевості положення точок осей отримують лінійними промірами вздовж стін будинків (а і в) по створах площин будинків (точки 1, 3, 5) і т. д. Положення точок кутів будинку визначають створними засічками за винесеними осями чи лінійними промірами від закріплених на місцевості точок осей.

Мал.8.6. Схема прив’язки осей будинку до місцевих предметів і контурів:

а — план; б — схема пофарбування осей

 Застосування сучасних електронних теодолітів та електронних безвідбиткових тахеометрів з лазерними візирними променями спрощує геодезичні розмічувальні роботи, підвищує їх ефективність та якість. При цьому безпосередньо при розмічуванні можна по електронному табло отримувати координати винесених точок, порівнювати їх з проектними і вводити необхідні поправки.

Крім створних знаків закріплення осей кожний будинок має бути забезпечений не менше ніж двома робочими висотними реперами. їх називають будівельним нулем — це репер нівелювання, встановлений на рівні підлоги першого поверху споруджуваного будинку.   Будівельний нуль виносять методом геометричного нівелювання від найближчих реперів нівелірних мереж.

Місце встановлення вибирається з урахуванням зручності користування ними у процесі висотних розмічувальних робіт.

Після завершення розмічування осей і встановлення робочих реперів складають виконавчу схему в довільному масштабі. На схему виписують усі дані кутових і лінійних вимірювань, вихідні пункти геодезичних мереж, від яких виконують розмічування, позначають знаки закріплення осей, їх прив’язку і відстань між ними.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

59625. Утворення Української козацької держави – Гетьманщини 46 KB
  В програмі висунутій гетьманом геніально систематизовані ідеї старої княжої Київської Русі з новою ідеєю козацької держави Запорізької Січі. 2ий учень дослідник...
59626. Хвороби шкіри. Запобігання захворюванням шкіри дівчат і хлопців. Косметичні проблеми підлітків 93.5 KB
  Мета: сформувати знання про ознаки хвороб шкіри косметичні проблеми підлітків; формувати навички запобігання хворобам шкіри косметичним проблемам підлітків; розвивати звички здорового способу життя; виховувати охайність бережливе ставлення до свого життя та здоров’я.
59629. Чудеса з колобком 47.5 KB
  Летіло Всесвіт Око одиноко Спинилося; змережило сльозу предтечу Життя зродився з неї Сокіл. Бо ви є Життя. І ті що прийдуть не зазнають Добра без Зла і Краси без Погані бо без цього не пізнають що таке життя і навіщо жити в ньому.
59630. Совершенствование системы формирования кадрового резерва на примере ПИИ «Иркутскжелдорпроект» 635 KB
  Существует несколько подходов к понятию кадровый резерв. Во-первых, резерв кадров – это определенное количество людей, находящееся в банке данных организации и проходящих планомерную подготовку для дальнейшего занятия вакантных рабочих мест.
59631. Разработка бизнес-стратегии интенсивного роста отдела «Системы Управления» департамента «Промышленная Автоматизация» компании ООО «АББ» в интересах кратного увеличения объемов продаж 5.91 MB
  Несмотря на мировое лидерство, в России сложилась прямо противоположная ситуация. Компании – системные интеграторы практически не имеют информацию о том, что компания ABB обладает собственными системами управления для промышленной автоматизации. С РСУ и PLC+SCADA системами знакомы только конечные заказчики в некоторых промышленностях
59633. Здорова сім’я – здорова держава! 50 KB
  Склад команди 3 чоловіка 1 дитина тато і мама. Команди вітають одна одну журі вболівальників і йдуть до місця старту. Команди шикуються в колони. За сигналом перший учасник підбиваючи кульку вгору біжить до набивного м’яча оббігає його і повертається назад де на лінії старту передає кульку другому учаснику команди і т.