95053

Можливі способи збільшення чисельності тварин в ДП «Летичівському ЛГ»

Курсовая

Лесное и сельское хозяйство

Біологічні особливості мисливських видів тварин регіону дослідження Ареал розповсюдження Спосіб життя і харчування Розмноження тварин, що живуть в регіоні мисливських угідь Характеристика підприємства Місцезнаходження і площа Лісорослинні умови регіону Економічні показники підприємства Результати досліджень...

Украинкский

2015-09-19

2.35 MB

1 чел.

Зміст

Реферат……………………………………………………………………………4

Вступ………………………………………………………………………………5

Розділ 1. Огляд літератури…….………………………………………………7

  1.  Біологічні особливості мисливських видів тварин регіону дослідження………………………………………………………………..7
    1.  Ареал розповсюдження…………………………………………………18
    2.  Спосіб життя і харчування………………………………………………20
    3.  Розмноження тварин, що живуть в регіоні мисливських угідь………26

Розділ 2. Характеристика підприємства………………………..……………31

2.1. Місцезнаходження і площа…………………………………………….31

2.2.    Лісорослинні умови регіону…………………………………………….32

2.3.    Економічні  показники підприємства………………………………….36

Розділ 3. Результати досліджень……………………………………………..42

3.1.    Господарське значення тварин в житті людини……………………….42

3.2.    Стан ведення мисливського господарства на підприємстві…………..46

3.2. Методи обліку мисливських тварин що застосовуються в господарстві…………………………………………………………………….47

3.2.1. Визначення давності слідів взимку……………………………………48

3.2.2 Маршрутний облік звірів по слідах на снігу………………………….49

3.2.3 Метод подвійного картування слідів…………………………………..53

3.2.4 Метод шумового прогону……………………………………………….54

3.3. Визначення наявності мисливських тварин згідно проведених обліків та боротьба із хижаками………………………………………………………….56

Висновки………………………………………………………………………..59

Рекомендації виробництву……………………………………………………60

Список використано літератури………………………………………………61

Додатки .

РЕФЕРАТ

В роботі викладено результати досліджень автора, проведених за матеріалами мисливських угідь ДП «Летичівське ЛГ». Самостійно опрацьована інформація щодо розповсюдження диких тварин, особливостей їх поведінки, надано загальну характеристику району досліджень, здійснено підбір матеріалу за визначеною тематикою роботи, опрацьовано літературні джерела щодо біологічних та екологічних властивостей тварин ДП «Летичівського ЛГ». За допомогою керівника визначено структуру роботи, послідовність викладення матеріалу експериментальних розділів, узагальнення та формулювання висновків.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 62 сторінок. В роботі наведено фотографічний матеріал із зазначенням обєктів досліджень. Список використаних літератури складається із 20 джерел.

Мета дослідження - проаналізувати дію низки несприятливих і сприятливих чинників на чисельність популяцій диких тварин та визначити можливі способи збільшення їх чисельності в ДП  «Летичівському ЛГ».

Методи досліджень: загальноприйняті методи у мисливствознавстві, лісівництві, лісознавстві та географічному поширенні.

Актуальність роботи зумовлена необхідність підвищення та розвитку мисливського господарства в ДП «Летичівському ЛГ».

Практична цінність роботи: результатом роботи є аналіз та оцінка чисельності обліку мисливських тварин, а також запроектовано вплив на підвищення чисельності та утримання диких мисливських тварин на території мисливського господарства.  Дані можуть бути використанні для подальшого ведення мисливського господарства.

Вступ

Мисливство відіграло одну з найважливіших ролей у житті людини. Це підтверджується історією його розвитку. Ще в епоху раннього палеоліту основним джерелом існування первісної людини було полювання на зврів за допомогою дуже примітивних знарядь. Речові докази цього у вигляді крем’яних уламків, нешліфованого оббитого каміння, овальних або кинджало подібних рубил тощо знаходили серед пам’яток ранньої стадії палеоліту в Україні.

Мисливство як галузь народного господарства до цього часу хоч і з давніх - давен було тою чи іншою мірою заняттям багатьох людей. І сьогодні значна частина громадян України захоплюється полюванням, яке для цих людей є засобом спілкування з природою, активним відпочинком, естетичною насолодою.

Незважаючи на певні обмеження і труднощі, притік бажаючих стати мисливцями не припиняється. Серед новачків є люди різного віку і професій, які в більшості не тримали в руках мисливської зброї, не знають правил, прийомів і способів полювання, мало обізнані з етикою поведінки в природних умовах, технікою безпеки, тваринним світом.

Тваринний світ – один з компонентів природних ресурсів  держави. Ліси, поля, луки,водойми, сади, городи, болота заселені живими організмами. Різноманітні види ссавців, птахів, плазунів, земноводних, риб, комах заселяють ті чи інші природні ландшафти. Склалося так, що кожний з цих організмів займає екологічну нішу і практично кожен вид перебуває у залежності від іншого виду. Наявність екологічної мозаїки повною мірою забезпечує позитивну роль кожної складової в підвищені загальної біологічної продуктивності екологічної системи. Поширення тваринного світу на земній кулі як географічне, та і екологічне являє собою результат взаємодії між двома групами чинників: по-перше, еволюційних, пов’язаних з поширенням виду в історичному минулому, і по-друге, чинників, що зумовлюють сучасні біологічні потреби виду. В природних екосистемах минулого і сучасного світу не існує таких видів тварин, які б не мали конкурентів. Крім того,дуже часто той чи той вид живе за рахунок іншого. Єдність організмів і середовища їх перебування, як і єдність людини і природи, слід розуміти однаково. Процес негативного впливу людини на природні екосистеми дуже чітко простежується на густонаселених територіях, де швидкими темпами розвивається промисловість і сільське господарство. У довкілі, незалежно від людини, існує в цілому складна система протиріч.

Головна причина загибелі диких тварин – порушення природного середовища їх перебування. Інсектициди якими обробляють посіви, щоб знищити сільськогосподарських шкідників, розширення території культурних пасовищ для домашніх тварин та посівних площ,вирубка лісів у минулому, осушення боліт, нові поселення людей – ось найголовніші причини знищення тваринного світу. Зоологи – практики стверджують, що фактор турбування більшою мірою, ніж полювання, скорочує чисельність багатьох корисних видів тваринного світу. За даними досліджень, понад 106 видів звірів і 139 видів та підвидів птахів уже знищені на планеті, 291 вид звірів і 364 видів птахів під загрозою зникнення. Тільки на території України підлягають охороні 41 вид ссавців і 66 видів птахів, занесених до Червоної книги України. Їх повинен знати кожен цивілізований мисливець.

На стан і чисельність тварин впливають як чинники неживої природи (клімат, грунти, радіація тощо), так і живої (хижаки, хвороби, конкуренти тощо), але антопогенний фактор впливає найбільшим чином. Мисливські види тварин. відстрілюють і розмножують, ізолюють на обмежених територіях і розселяють. Ці заходи визначають природне розселення, структуру і чисельність популяцій представників дикої фауни.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.

В даній дипломній роботі мої спостереження були спрямовані за дослідженням видів мисливських тварин, які населяють територію мисливських угідь ДП «Летичівського ЛГ», а саме таких видів:
лось, кабан, козуля європейська, олень плямистий, заєць – русак, бобер, лисиця.

1.1. Біологічні особливості мисливських видів тварин регіону дослідження.

Лось. (Alces Gray) Найбільший за розмірами із сучасних видів родини оленячих. Масивна, сильна, граціозна тварина на високих ногах, з розвиненою грудною кліткою і плечима та великою головою. Шию і голову звір переважно тримає невисоко, більш менш горизонтально. Верхня губа велика і масивна, ніби надута. Копита великі, довгі і вузькі, спереду загострені. У самок вони трохи вужчі і гостріші, ніж у самців. Бокові копита відносно великі і низько посаджені, завдяки чому лосі легке переходять заболочені місця.[2,8]

                            А                                                                 Б

Рис. 1.1. Лось (Alces Gray)  А – дорослий самець, Б – сліди.

Роги у лосів, залежно від географії їхнього мешкання, дуже мінливі. Форма їх варіює від оленячої до типово лосячої. Ріг дорослого лося-самця складається звичайно з короткого стовбура, що відходить від черепа горизонтально, потім може йти так звана лопата, трохи вигнута. Від лопати вперед, у боки і назад відходять відростки, направлені злегка догори, продовжуючи у вигнуту фігуру, що утворює лопата. На другому році життя у самця виростає так звана "шпиця", на третьому році — звичайно (але не завжди) розвиваються роги з двома відростками (вилка). В подальшому роги розвиваються без строгої закономірності, крім загальної — чим вища статева потенція, тим більші і пасивніші роги, лопата і коротші відростки на ній. У старих лосів роги деградують: вони стають дедалі менші і простіші. Щорічно у листопаді—січні лосі скидають роги. Згодом у них знову виростають нові. Забарвлення тулуба, верхньої частини ніг, шиї і більшої частини голови одноколірне — бурувато-чорне або майже чорне. Більша частина кінцівок, приблизно від середини голені і передпліччя світло-сіра, інколи біла із сріблястим відтінком. Кінець морди також світло-сірий, навіть білуватий. Істотної різниці у забарвленні літнього і зимового шерстяного покриття майже не має. Новонароджені аж до першого зимового вбрання — темнокоричневі чи рудувато-бурі по всьому тілу. Лосенят з плямистим забарвленням не буває.[2,7,8]

Маса тіла лося до 500 кг, розмах рогів до 150 см, а їхня маса до 20 кг, іноді буває й більшою.

В Україні лосі водяться у центральних, північних, східних і західних областях. За останні ЗО років вони зустрічаються у Передкарпатті, де їх не було понад 100 років.

Живляться молодими пагонами, листям і корою майже всіх деревних порід та багатьма трав'яними рослинами.  З шпилькових лось віддає перевагу сосні, ялині та ялівцю.

Статева зрілість у лося настає в кінці другого року життя. Гін у серпні. У травні—червні лосихи після 36—37-тижневої вагітності народжують одного—двох лосенят. Через місяць лосенята вже добре бігають, у двомісячному віці їдять листя й молоді пагони, хоча ще ссуть материнське молоко, а у віці 3,5—4 місяці повністю переходять на рослинний корм. Живуть в умовах мисливських господарств до 16—20 років.

Лось — цінний мисливський вид і добувати його можна лише за ліцензією. 

Кабан. (Sus scrofa) - (дика свиня). Масивна тварина на невисоких, відносно тонких ногах. Тулуб порівняно короткий, передня частина дуже масивна, шия товста, коротка, майже нерухома. Голова велика, клиноподібно видовжена вперед. Вуха довгі і широкі, очі маленькі, рило витягнуте і закінчується так званим "п'ятачком". Хвіст тонкий і короткий з пучком щетини на кінці. Тіло кабана покрите твердою щетиною, під якою взимку буває багато густого тоненького волосся — пуху. Основна частина кожної щетинки чорна або чорно-бура, кінцева світліша і розділена на 2—3 частини. Найдовша щетина в передній частині тіла і на спині.[6]

                                      А                                                         Б

Рис. 1.2. Кабан (Sus scrofa) А – доросла особина, Б – сліди.

В Україні живе два підвиди дикої свині. У північних, центральних і східних областях — європейський, а в Карпатах, південних і південно-західних областях румунський підвид. Останній трохи масивніший, маса окремих особин самців досягає 250 і більше кілограмів. Самки у обох підвидів менші. Самці мають верхні та нижні ікла — бажаний трофей мисливців. Колір шерсті різних підвидів відрізняється. Для румунського — характерне світло-буре або чорно-буре забарвлення з сіруватим відтінком. Європейський підвид має темніші тони.[1,2,8]

Гін у кабанів проходить з початку листопада до кінця грудня, інколи закінчується у першій—другій декаді січня. Терміни початку і закінчення гону часто можуть значно змінюватися, залежно від кліматичних умов року. Масовий опорос самок випадає на кінець березня— квітень. Самки народжують від двох до дванадцяти, а найчастіше 5—6 поросят. Новонароджені поросята мають добре розвинене ембріональне шерстяне покриття.  На боках у них чітко виділяються коричневі смуги, які зникають у 3-місячно-му віці. Перший раз кабани линяють через рік після народження.

Перед опоросом самки відділяються від стада і підшукують місце, влаштовують лігва, в яких народжують поросят. У перші дні життя поросят самка їх не покидає взагалі або рідко на нетривалий час. На 8—10 день поросята починають виходити з гнізда, але, як правило, знову повертаються до нього. У віці 3—4 тижнів самка з поросятами остаточно залишає гніздо і в цей час до неї приєднується минулорічний молодняк. Трапляються часті випадки опоросів самок у пізніший період. Пізнонароджені поросята, як правило, взимку гинуть. Кабани — всеїдні тварини, їхня їжа дуже різноманітна: підземні та наземні частини різних рослин, плоди фруктових дерев, горішки бука, жолуді дуба, горіхи ліщини, різні городні та баштанні культури тощо. Поїдають дрібних ссавців, яйця птахів, пташенят, дощових черв'яків, плазунів, земноводних, комах та їхні личинки, загиблих тварин.

Завдяки екологічній пластичності, багатоплідності і всеїдності кабан — дуже цінний і перспективний мисливський вид. При правильній орієнтації на кабана мисливське господарство може дуже швидко стати рентабельним. Полювання дозволяється за ліцензіями, що видають користувачі мисливських угідь.[4]

Козуля європейська. (Capreolus capreolus).Ці невеличкі стрункі оленьки поширені майже по всій території України. В Криму ареал обмежений тільки лісовою частиною гір півострова.

У літньому вбранні козулі бурувато-руді, в зимовому — сірувато-бурі. Голова сірувата або бура і трохи темніша від тулуба. Молоді особини — руді із світлими плямами, розташованими в три основні ряди по тулубу. Плями першого верхнього ряду світліші від плям інших двох.

Маса європейської козулі становить 15—22, в Карпатах до ЗО кг. У мисливських господарствах козуля живе 6—8, рідко до 15 років. Гін у козуль розпочинається переважно у серпні, а в окремі роки й раніше. У період гону самці дуже збуджені і нерідко втрачають обережність.[4]

Масове отелення самок відбувається у травні. Козулі народжують одне, часто двоє козенят. Новонароджені козенята до 6—7 днів лежать, ховаючись у траві, у 6—8-денному віці починають ходити за матір'ю, а через 15—18 днів бігають за нею не відстаючи. Линяють козулі один раз на рік — навесні.

Розвиток рогів у самців розпочинається восени першого року життя, коли з'являються невеликі, так звані "дудки", їх формування закінчується до квітня наступного року. В грудні самці скидають ці перші роги, а вже в січні у них з'являються нові, що до кінця квітня виростають, а в червні — повністю очищені від шкіри. На другому році життя роги мають по 2—3 відростки кожний, а на третьому — повністю сформовані і кожний з них має по три відростки. У дорослих самців роги відростають до кінця березня—початку травня і вже в травні—червні повністю очищені від шкіри. У листопаді козли скидають роги. Зустрічаються роги потворної форми: покручені, несиметричні, є особини з одним рогом тощо.[2,8]

У раціоні козуль, залежно від пори року, переважають трави або гілковий корм. Дуже часто козулі виходять на поля, де живляться озиминою. Полюбляють плоди фруктових дерев, горішки бука і жолуді дуба, гриби, ягоди, листя чорниці, брусниці та ожини. Дуже охоче поїдають пагони і кору звалених дерев осики та верби, а в Карпатах ялиці та ялини.

                    А                                                         Б

Рис. 1.3. козуля (Capreolus capreolus).

А -  самець та самиця, Б – сліди.

Влітку козулі пасуться у вечері, вночі і вранці, а взимку можуть харчуватися о будь-якій порі доби. Там, де їх часто тривожать взимку, козулі вдень відпочивають, заховавшись у лісових хащах, а кормитися виходять під вечір. Живуть козулі з весни до осені на відносно невеликих за розмірами територіях, що не перевищують радіуса 0,5—2 км. Взимку часто збираються у великі стада і за недостачі кормів можуть переходити з одного місця на інше. У випадку великих снігових заносів козулі можуть залишатися на невеликій ділянці площею 3—5 га, де мешкають кілька місяців. У суворі багатосніжні зими багато козуль гине від нестачі кормів та переохолодження.

Козуля — цінний і перспективний мисливський вид. Вдалою підгодівлею козуль та контролем за хижаками у мисливському господарстві можна добитися високої її чисельності. Полювання дозволяється за ліцензіями, що видають користувачі мисливських угідь. [2,4]

Олень плямистий. (Cervus nippon) Олень менших, ніж благородний, розмірів, з характерними плямами на боках тулуба. Літом плямистість виражена чітко, а взимку трохи слабше або тьмяно. Шия довга, поставлена майже вертикально, вуха відносно короткі, а хвіст довший. Тварина красива, граціозна, міцно збудована. Індивідуальна мінливість забарвлення шерсті досить значна. Це стосується як забарвлення у цілому, так і кількості, розміщення і кольору плям. В основному плямисті олені руді. В зимовому вбранні вони сіро-бурі. В першому літньому наряді молоді особини дуже подібні до дорослих, проте в них більше білих плям майже по всьому тілу.

Роги красиві, пропорційні, порівняно легкі і невеликі. Відростків у повного рога чотири: надочний, середній і два кінцевих. Корони не має, але в окремих особин можна спостерігати третій кінцевий відросток. Колір рогів темно-коричневий, кінці відростків у добре розвинених рогів гладкі, жовтувато-білі. Довжина рогів дорослих оленів коливається у межах 60— 80 см.

                   А                                                             Б

Рис. 1.4.  Олень плямистий . (Cervus nippon).

А – молоде покоління , Б – сліди.

В Україну олень плямистий був завезений з Уссурійського краю, спочатку в Асканію-Нову та урочище Буркути Херсонської області. Нині широко розповсюджений по всій території України, за винятком Карпат.

Живляться плямисті олені, як і благородні, трав'янистою, деревною і чагарниковою рослинністю, охоче поїдають плоди, горіхи, жолуді тощо. Гін у жовтні. Самка виношує плід близько 8 місяців і в кінці травня—на початку червня народжує одне, рідко двоє оленят. Живуть олені переважно 12—15 років. На відміну від благородних, плямисті олені нерідко бувають активними і вдень.[2,5]

Є великі господарства, в яких напіввільно живуть і розмножуються плямисті олені, молоді незатверділі роги (панти) котрих заготовляють для виготовлення пантокрину — цінного лікарського препарату.

Плямистий олень — цінний мисливський вид, полювання на якого дозволяється за ліцензіями, що видають користувачі мисливських угідь.

Заєць – русак. (Lepus europaeus) Заєць-русак належить до родини зайцевих (або зайців) – Leporidae, отряду зайцеподібних – LAGOMORPHA, класу ссавців – Mammalia, підтипу позвоночні – Vertebrata, типу хордові – Chordata

               А                                                         Б

Рис. 1.5. Заєць – русак. (Lepus europaeus). 

А – доросла особина, Б – сліди.

Родина містить близько 30 видів, поширених у всьому світі, окрім Австралії. Найбільш характерна особливість Зайцеподібні - дві пари різців у верхній щелепі, розташовані одна за одною так, що безпосередньо позаду великих передніх знаходиться друга пара дрібних і коротких. У нижній щелепі - всього одна пара різців. Всі Зайцеподібні мають те чи інше ставлення до лісу або штучним насадженням. Відрізняються довгими вухами, коротким піднятим хвостом, недорозвиненими ключицями, довгими задніми ногами, завдяки чому рухаються стрибками.[1,2,7]

На території України поширений один вид – заєць-русак або європейський заєць (Lepus europaeus), інколи зустрічається заєць-біляк (Lepus timidus). На півночі акліматизований дикий кріль. Заєць-біляк (Lepus timidus L.)особливо характерний для лісової зони.

Бобер. (Castor). 

Найбільший гризун нашої фауни. Має міцне тіло, широку округлу голову, короткі вуха, розміщені на одній площині з ніздрями, широкий плескуватий хвіст та плавальні перетинки між усіма пальцями. Веде напівводний спосіб життя. В Україні зберігся в центральних областях, на Поліссі та поступово поширюється в деяких інших областях.

               А                                                             Б

Рис. 1.6. Бобер (Castor).  А – доросла особина, Б – сліди.

Живуть бобри в довгих норах, які роблять у берегах річок. Там, де береги заболочені, вони будують собі хатки з хмизу і гілок на купинах, вербових корчах або густих кореневих сплетіннях. Вхід у боброву хатку завжди під водою. У травні—на початку червня самиця народжує 3—4 сліпих малят, вкритих густою бурою шерстю. Через декілька годин малята прозрівають, а через день—два вже вільно плавають. Статева зрілість у бобрів настає в трирічному віці, а живуть вони до 30—35 років.[2,6]

Живляться бобри тільки рослинною їжею, використовуючи відповідно до пори року як трав'яні, так і деревні рослини. Восени охоче їдять кору і пагони деревних порід, які також заготовляють у підводних сховищах на зиму.

Лисиця звичайна. (Vulpes vulpes) Відносно невеликий звір на коротких, добре розвинених ногах і дуже довгим (майже рівним довжині тіла без голови) пухнастим хвостом. Забарвлення хутра дуже різноманітне, мінливе не тільки залежно від місцевості, де мешкає лисиця, а й індивідуальне. У північних лісових областях зимове хутро лисиць густіше і значно червоніше, ніж у південних степових, де воно рідше і блідіше. Зустрічаються особини з аномальним забарвленням, так звані сиводушки, що мають загальне затемнення хутра і майже чорне черево, та чорнобурі або чорні.

Лисиці риють нори, в яких виводять молодняк. Нора лисиці похило йде вниз на 1—1,5 м, а потім тягнеться під землею на 5—6 м. З нори є кілька виходів. У кінці березня— квітні, після 52—56-денної вагітності лисиця народжує від 3—6 до 12 сліпих і немічних лисенят, які з півмісячного віку швидко починають розвиватися і вже в червні разом з матір'ю беруть участь у полюванні, особливо на мишоподібних гризунів. У норах лисиці живуть переважно під час виведення і догляду за молодняком, потім здебільшого — на поверхні землі, відпочиваючи вдень у затишних місцях. У холодні, туманні, дощові чи хмарні дні, а також в густонаселених місцевостях лисиці вдень можуть також відпочивати в норах.[1,2,6]

Живиться лисиця різноманітною тваринною і рослинною їжею, не гребуючи падаллю. Вона поїдає невеликих ссавців, починаючи від зайців і до дрібних землерийок, особливо багато знищує мишоподібних гризунів та птахів. Влітку живиться жабами, комахами, різними ягодами. Полює на водоплавну дичину. Під час полювань вночі на озерах і ставках вишукує і поїдає підранків диких качок.

                           А                                                                Б

Рис 1.7. Лисиця (Vulpes vulpes). А – доросла особина, Б – сліди.

Лисиця — дуже обережний звір. Маючи прекрасно розвинені нюх і слух, легко знаходить здобич, особливо підранків зайців, а також їхній молодняк. Далеко чує ледь вловимий писк мишей чи звук інших тварин, підкрадається нишком до здобичі і впольовує її.[2,4,6]

Цей хижак має дуже важливе господарське значення. Знищуючи мишоподібних гризунів-шкідників і різних шкідливих комах, лисиця корисна в сільському і лісовому господарствах. У той же час вона може бути й шкідливою у мисливських господарствах з інтенсивним дичерозведенням, бо знищує значну частину поголів'я зайців, водоплавних та куриних птахів, навіть молодняк козуль та оленів (зрідка малих поросят кабана). Велике значення має лисиця як промисловий звір: поряд із зайцем — це основний хутровий звір України. Спортивне полювання на лисицю здійснюється за відстрільними картками, що видають користувачі мисливських угідь. Полювання на лисиць захоплююче, емоційне, особливо з норними собаками.

1.2. Ареал розповсюдження.

Лось. Лось поширений в лісовій зоні Північної півкулі, рідше в лісостепу і на околицях степової зони. У Європі зустрічається в Польщі, Угорщині, Чехії, Білорусі, на півночі України, в Скандинавії і Центральній Росії; у Азії — від Північної Монголії і Північно-східного Китаю до північної частини сибірської тайги. У Північній Америці водиться на Алясці, в Канаді і на північному сході США, доходячи до штату Колорадо.[1,6,8]

Всього на Землі — близько півтора мільйони. Приблизно половина загальної популяції лосів живе у Росії, приблизно 730 тисяч особин. 

Кабан. Свиня дика має один з найширших ареалів серед наземних ссавців і такий широкий сучасний ареал сформувався завдяки розселенню виду за сприяння людини (Homo sapiens). Цей вид зараз зустрічається у чисто дикій або здичавілій формі на всіх континентах за винятком Антарктиди і на багатьох океанічних островах. Свиня дика являла собою основний об'єкт полювання для мисливців з найдавніших часів і тому полювання та зміни в землекористуванні привели до фрагментації ареалу та знищення виду на Британських островах, в Скандинавії, частині Північної Африки, а також порівняно великій частині ареалу на території колишнього Радянського Союзу і в північній Японії. Свиня дика населяє області проживання від степів до широколистяних лісів від Західної Європи до Далекого Сходу, простираючись на південь до Північної Африки, Середземномор'я, Близького Сходу, Індії, Китаю, Японії (у тому числі острови Рюкю), Тайваню і Великих Зондських островів Південно-Східної Азії. Розширений за допомогою людини ареал охоплює середовища проживання від напівпустель до тропічних дощових лісів, включаючи очеретяні джунглі, мангрові ліси, сільськогосподарські угіддя. Діапазон поширення за висотною поясністю в Європі: від рівня моря до 2400 м у Піренеях. [2,8]

В Україні вид поширений у Карпатах (до висоти 1 800 м), у лісовій і лісостеповій смугах.

Козуля європейська. Сарни (як рід) живуть в Європі до півночі Середньої Скандинавиї й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим. Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду.[2]

Олень плямистий. Поширений в Східній Азії. Найбільша природна популяція збереглася в Японії. Інтродукований у багатьох регіонах землі, у тому числі в багатьох країнах Європи, зокрема й в Україні.[1]

Заєць - русак. Русак – початково степова тварина, поширювалася в степових областях Європи, Передньої і Малої Азії та Північної Африки. Лише, ймовірно, з середини четвертинного часу почалося його розселення на північ, а згодом і на схід. В даний час заєць-русак поширений в степах, лісостепах і малооблесенних областях лісової зони Європи на північ до Британських островів (включно), Південної Швеції, Південної Фінляндії та Росії. Є він на Кавказі, в Закавказзі, місцями в Ірані, Туреччині, північних частинах Аравійського півострова і в Північній Африці. Відома популяція на півдні Африки і підвид з пустелі Сахари.

Статус русака навмисно інтродукований і такий, що самостійно розселюється, вид. Область розповсюдження зайця-русака розширена штучно (рис. 2.1). Він широко використовується для інтродукції в різних країнах і для заселення спустошених полюванням або епізоотією мисливських угідь. У Росії завданням інтродукції зазвичай бувало прискорення відтворення і прагнення створити насиченість польових угідь цим видом. [2,8]

Бобер. Водиться у Канаді, у лісовій зоні Євразії, у заплавних лісах лісостепової і степової зон.

Лисиця. Звичайна лисиця розповсюджена вельми широко: в Європі на всій території, північній Африці (Єгипет та Алжир, Марокко, північний Туніс), більшій частині Азії (аж до північної Індії, південного Китаю та Індокитаю), в Північній Америці від арктичної зони до північного узбережжя Мексиканської затоки. В Австралії лисиця була акліматизована і розповсюдилась на всьому континенті, за винятком деяких північних районів з вологим субекваторіальним кліматом. В Україні руда лисиця зустрічається по всій території.[11]

Раніше вважалось, що в Америці живе окремий вид лисиць, але останнім часом його розглядають як підвид рудої лисиці.

1.3 Спосіб життя і харчування.

Лось. Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30—50 см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосятамі, останніми, — дорослі самці і самки без лосят. У день лосі проходять по 10—15 км. Зворотні, весняні переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми — самки з лосятамі.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах. Взимку лосі годуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в рихлий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Взимку лось сильно толочить сніг на ділянці, званій у мисливців лосиним «стійбищем», стойбом. Розташування стойб залежить від кормних місць. У Середній Росії це в основному молоді сосняки, в Сибіру — чагарники вербняків або чагарникових беріз по берегах річок, на Далекому Сході — рідкостійні хвойні ліси з листяним підліском. Одними стойбом можуть користуватися  кілька лосів одночасно; у приокських соснових борах в 50-х роках XX століття взимку на деяких ділянках збиралося до 100 і більше лосів на 1000 га[12].

Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (вахта, калужниця, кубушки, кувшинки, хвощі), а також високими травами на гарі і лісосіках — знітом, щавлем. В кінці літа відшукують капелюшні гриби, гілочки чорниці і брусники з ягодами. З вересня починають скушувати побіги і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, сосна (у Північній Америці — ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлигу вони гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг корму, а взимку — 12—15 кг; за рік — близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі швидкі, до 56 км/год, бігають; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг. З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий — людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів.[9]

Кабан. Дикі кабани тримаються стадами. Кожне стадо займає територію площею приблизно 20 км2. Самки тримаються спільними стадами разом з поросятами з декількох приплодів. На чолі стада стоїть найбільш досвідчена самка. Всі члени групи разом виходять годуватися, ходять на водопій і відпочивають. Іноді великі стада, що складаються з матерів і дочок, діляться на менші групи, які, проте, часто зустрічаються в одних і тих самих місцях.

Самці, що підросли, об'єднуються в „холостяцькі" стада, в яких перебувають, аж поки не досягнуть статевої зрілості. Пізніше ці гурти розпадаються, і самці тримаються поодинці. З самками і їхніми дитинчатами вони зустрічаються в період розмноження лише на короткий час. Після спаровування повертаються до одиночного способу життя. Особливе місце в житті диких кабанів займає ритуал прийняття ванн, тому він зберігся навіть у домашньої свині. Купаючись, кабани позбавляються від різних паразитів, а в країнах зі спекотним кліматом у воді тварини рятуються від спеки.

Самки кабана, шо звуться свиноматками, значно дрібніші за самців (сікачів-одинаків), ікла в них також менші. Кабани стають особливо агресивними, коли в них появляється на світ потомство.

Дикий кабан, як і домашня свиня, живиться здебільшого рослинною їжею, але можна стверджувати, що він є всеїдним: поїдає жолуді, горішки буків, траву, листя, фрукти і коренеплоди, а також личинки комах, жаб і дрібних гризунів. Водночас, вепри завдають великої шкоди сільськогосподарським угіддям. Все стадо йде годуватися разом, найчастіше - рано вранці або з настанням сутінків. Іклами кабани розривають м'який лісовий або болотяний грунт, шукаючи коріння і коренеплодів.[10]

Козуля європейська. Козулі тримаються поодинці або групами до десяти тварин. Вони найбільш активні рано вранці і в сутінках - в таку пору їх можна спостерігати не тільки в листяних і змішаних лісах і на узліссях, але і на полях, болотах, вересових полянах і у хвойних лісах.

При щонайменшій небезпеці козуля піднімає голову і уважно вдивляється, звідки лунають підозрілі звуки, при цьому її вуха повертаються саме в той бік. Роги мають тільки самці козулі. Характерні роги з трьома відростками з'являються на другому році життя самців. Проте тільки на третьому році життя тварини вони досягають повного розвитку.

Молоді роги мають м'яку бархатисту шкіру, пронизану густою мережею кровоносних судин. Навесні роги костеніють, і самець прагне очистити їх від шкіри, тручи ними об стовбури і гілки дерев.

Козуля зазвичай пасеться рано вранці та в сутінках. Вона охоче поїдає траву, молоді бруньки на деревах і листя. Тварина захоплює їжу нижніми різцями і твердим жувальним валиком зверху (у жуйних тварин верхні різці відсутні), і відкушує її. [9]

Восени, коли трави стає менше, козуля їсть більше горіхів та інших лісових плодів (жолудів, каштанів, лохини, обліпихи, плодів буку). Крім того, до її зимового меню входять жолуді, а також бруква та інші вирощені на полях коренеплоди - аж поки навесні на землі не завидніє перша молода травичка. Під час лютих морозів козуля обгризає з дерев молоді-гілки.

На території Європи популяції козуль є відносно осілими і лише змінюють пасовища. Взимку вони вибирають менш засніжені ділянки, на яких є більше чагарників з молодими кущами. Популяції, що живуть в горах, здійснюють сезонні міграції. Взимку вони спускаються в нижні пояси гір, де знаходять більше корму.

Олень плямистий. Найважливішу роль зі всіх органів чуття в оленів відіграє слух, завдяки якому тварини уникають безлічі небезпек. Почувши незвичайний звук, плямистий олень неодмінно підніме голову, щоб дізнатися, звідки він лунає. Його вуха-локатори в цей час уловлюють додаткову інформацію про можливу небезпеку, а очі фіксують підозрілі рухи.

Якщо плямистому оленеві насправді загрожує серйозна небезпека, він втікає риссю або галопом, як кінь. Під час втечі плямистий олень іноді високо підстрибує, шо дає йому можливість озирнутися навколо і прискорити темп руху. [8]

Крім того, стрибки достатньо ускладнюють хижакам пошук оленячих слідів. На внутрішній стороні задніх кінцівок, поблизу колінних суглобів, в оленів знаходяться пахучі залози, виділеннями яких тварини мітять територію і по запаху впізнають представників свого виду. Секрет, що має різкий запах, олені залишають на нижніх гілках чагарників і дерев, каміннях і високих стеблах трави, інших предметах. За запахом самки плямистого оленя визначають і межі свого гарему.

Раціон харчування плямистого оленя змінюється в залежності від місця його існування. Зазвичай олені харчуються листям і бруньками кущів та дерев, а також різними травами. Тварини із задоволенням їдять опале листя, жолуді, плоди буку, горіхи і гриби. Підвищений апетит у оленів спостерігається влітку, коли самки вигодовують дитинчат, а у самців ростуть роги. [12]

Плямисті олені живуть невеликими сімейними групами, що складаються з одного бика і декількох самок. За прикладом інших представників родини оленячих, плямисті олені вдень пасуться лише в тих місцях, де їм не загрожує небезпека. Групи, що пасуться вночі, іноді збираються у великі стада. На відкритій місцевості олені пасуться в сутінках, віддаляючись у захищені місця, щоб пережовувати їжу. Так вони поводяться влітку, проте взимку, коли кормів меншає, олені нерідко пасуться й опівдні.

Влітку плямисті олені харчуються злаками, бобовими рослинами, листям дерев. Взимку, коли земля вкривається снігом, тварини здобувають з-під снігу опале листя і жолуді. Кору і опале листя ці олені їдять неохоче. Виявляється, плямисті олені взимку менше рухаються - таким чином вони зберігають більше енергії.

Заєць - русак. Заєць-русак живе в степах, лісостепах і місцевостях, покритих негустим лісом. Він любить відкриті місця і селиться зазвичай там, де є зарості бур'яну, густої трави. Тому здебільшого зайця-русака можна зустріти в полі, на лугу або пасовищі.

Ареал, що його населяє заєць-русак, на багатьох територіях був розширений штучно. На відміну від кролика, заєць-русак риє нори тільки в країнах з теплим кліматом. Вдень заєць-русак відпочиває в неглибокій ямці, розташованій в добре укритому місці. Завдяки своєму забарвленню він чудово маскується. Чим-небудь стривожений, русак нерухомо сидить, притиснувши вуха до тіла. Якщо ворог підійде дуже близько, заєць вискакує з укриття і тікає. Бігає він швидше за біляка, стрибки його довші.

На короткій відстані русак здатний розвивати швидкість бігу до 50 км/год. Втікаючи, заєць-русак може обдурити переслідувача, майстерно заплутуючи сліди і швидко змінюючи напрям бігу.[11]

На пошуки їжі заєць-русак зазвичай вирушає в сутінках. Він нахиляється до землі, вуха притискаючи до спини. Пересувається заєць-русак повільно, не стрибає, прагнучи залишитися непомітним. Травна система русака пристосована до перетравлювання великої кількості рослинного корму. Основу літнього раціону зайця-русака складають різноманітні трав'янисті рослини, а перевагу він віддає бобам і злаковим. Живлення цими рослинами зберігається і взимку, якщо на це йому дозволяє глибина снігу.

У зимовий час, коли розкопати рослини, що знаходяться під товстим шаром снігу, дуже важко, русак переходить на живлення деревною і чагарниковою рослинністю. Він охоче їсть пагони й кору верби, в'яза, клена, а також яблунь і груш, чим він завдає шкоди садкам.

Бобер. Бобри - досить великі гризуни. Вони мають масивне тіло, сплощений зверху вниз і вкритий роговими лусочками хвіст, яким вдаряють по воді, попереджаючи один одного про небезпеку. Пальні задніх кінцівок з'єднані плавальною перетинкою, на передніх перетинка відсутня. Кіготь другого пальця задніх кінцівок роздвоєний, він служить для розчісування шерсті. Вушні раковини бобрів під час плавання складаються уздовж, а ніздрі замикаються. Бобри поселяються по берегах річок з повільною течією та інших водоймищ, навколо яких є заплавна деревна рослинність з м'яких листяних порід. Як і їхні родичі, канадські бобри, вони будують греблі, хатки та влаштовують гатки. Іноді бобри роблять канали, по яких сплавляють заготовлений деревний корм. Бобри не впадають у сплячку. Взимку вони харчуються заготовленою деревиною.

Влітку бобри харчуються в основному квітами, молодими пагонами водних рослин та їхніми корінцями, травою. [12]

Крім того, вони поїдають кору, гілочки, листя і коріння листяних дерев і кущів. Бобер обгризає кору своїми гострими, як ніж, зігнутими різцями. Зуби бобра ростуть протягом усього його життя. Цим знаряддям він користується для добування корму і для будівництва греблі. Восени бобри активно валять дерева, заготовлюючи деревний корм на зиму, оскільки ці тварини не впадають у сплячку і потребують запасів їжі. Взимку в бобрових хатках зберігається плюсова температура, вода не замерзає, тому ці гризуни можуть виходити в підлідну товщу водоймища.[8]

Лисиця. Лисиця добре пристосована до нічного полювання. Вона відмінно бачить у темряві завдяки тому, що за світлочутливими клітинами її очей знаходиться ще один шар клітин, який називається Tapetys lucidum. Він відбиває світло та подвоює яскравість зображення. Крім того, у лисиці відмінний слух - вона чує навіть звуки низької частоти, що їх видає миша, яка бігає в траві, або хробак, який повзе.

Лисиця змінює свій раціонв залежності від умов життя. На узбережжі вона руйнує гнізда чайок, поїдаючи їхні яйця та пташенят. У лісах лисиця полює на гризунів та диких кролів. Не гидує вона й комахами. Важливою складовою частиною її меню є дощові хробаки, насамперед тому, що вони водяться у величезній кількості. Лисиця також охоче поїдає плоди, фрукти, ягоди та вегетативні частини рослин. Нерідко вона нападає і на свійських птахів.[2 , 12]

1.4 Розмноження тварин, що живуть в регіоні мисливських угідь.

Лось. Період спаровування у лосів припадає на осінь. Під час гону самці поводяться дуже агресивно: вони ламають рогами молоді дерева й чагарники, голосно стогнуть. Лось залицяється тільки до однієї самки, проте протягом шлюбного періоду може злучатися з декількома. Молоді самці зазвичай поступаються старшим і сильнішим самцям, проте супротивники, чиї сили є рівними, вступають у сутичку і нерідко завдають один одному важких поранень.

Наприкінці весни лосиця народжує одного або двох лосенят, вкритих золотисто-коричневою шерстю, які в перші дні життя нетвердо стоять на ногах, проте через тиждень вже всюди супроводжують матір. Друге лосеня в парних приплодах часто гине. У віці 4-5 місяців годування молоком припиняється. Проте дитинча залишається з матір'ю доти, доки не настане час її наступних пологів. Починаючи з місячного віку, лосеня також пощипує травичку.[4,15]

Кабан. Дикий кабан досягає статевої зрілості приблизно у віці 18 місяців. Молоді самці починають розмножуватися з чотирьох років. Під час гону самці, які поза цим періодом живуть поодинці, об'єднуються у великі стада і ведуть боротьбу за право бути на чолі, з метою завоювання прихильності самок.

Під час гонних боїв самець завдає супротивникові ударів іклами по лопатках і шиї. Хоча шкіра кабанів є досить товстою, а на плечах вони мають спеціальний хрящовий щит, часто ці звірі калічать один одного.

Вагітність триває 120 діб. Дитинчата зазвичай з'являються на світ рано навесні. Перед пологами самка влаштовує лігво, в якому народжуються поросята. В одному приплоді може бути до 12 дитинчат. Вони залишаються в лігві близько 10 днів. Самка, яка перебуває з поросятами, є дуже агресивною, і нападає на кожного, хто посміє до них наблизитися. Покинувши лігво, свиноматка з поросятами знову приєднується до стада.

Козуля європейська. На ногах між копитами самки козулі мають особливі залози, які в липні і серпні місяцях починають виділяти пахучий секрет, шо інформує самців про готовність самок до спаровування. Самці вже з весни починають ревно охороняти свої території від посягання суперників і намагаються привернути до себе самок, які не мають потомства.

Самець мітить межі своєї території сечею. Оскільки пахучі мітки помічають всі представники виду, між самцями нерідко відбуваються змагання за першість, які супроводжуються бійками. Суперники йдуть на зближення зі схиленими головами і накидаються один на одного, виставивши вперед роги. В учасників поєдинків на тілі залишаються важкі рани. Потім самець покидає свої володіння і вирушає на пошуки пахучих відміток, залишених самкою. Самець йде по сліду, і, побачивши самку, починає її переслідувати. Під час коротких перепочинків самець неголосно сопе, „чуфиркає". Після спаровування самець декілька днів проводить поряд з самкою.

Козуля - єдина копитна тварина, у якої спостерігається затримка в імплантації і розвитку заплідненого яйця. Ембріон починає розвиватися тільки в грудні, а дитинчата з'являються на світ в період між квітнем і червнем, в середньому через дев'ять місяців після спаровування.[6]

Олень плямистий. У період осіннього гону, який починається в кінці вересня і триває до листопада, самці впадають у таке збудження, що майже повністю відмовляються від їжі, втрачаючи за цей час близько чверті своєї маси. Найбільш інтенсивний рев буває в жовтні. Домінуючі самці мітять свою територію і захищають її від вторгнення суперників. На своїй ділянці самець збирає гарем з декількох самок. Рев самця плямистого оленя під час гону відрізняється від голосів інших видів - він складається з декількох протяжних високих звуків, що перериваються короткими зітханнями. Відчуваючи наближення пологів, самка йде зі стада. У затишному місці вона приносить одне теля. Новонароджений протягом 3 тижнів залишається в укритті. Мати відвідує його для того, щоб погодувати. Оленя, що окріпнуло, слідує за матір'ю, під опікою якої знаходитиметься ще рік, до появи наступного дитинчати.

Хоча оленя віком 10-20 днів вже починає щипати траву, мати годує його ще 4-5 місяців.[7]

Заєць - русак. Розмножується заєць-русак у звичному для нього середовищі проживання. У затишному місці він викопує лише невелику ямку. У жарких країнах окіт відбувається у спеціально виритій норі. Час гону в русака залежить від місця розселення. У Західній Європі він зазвичай починається в середині березня і триває до середини вересня.

Приблизно третина всіх самок дають по чотири виводки на рік. За рік одна самка в середньому приносить 9-11 зайченят. Вагітність у самок зайця-русака триває 45-50 діб[11, 14].

Дитинчата з'являються на світ покриті шерстю, зрячі, їхня маса становить близько 100 г. Вже в двотижневому віці вони досягають маси 300-400 г. Статевозрілими зайченята стають уже наступного року. Чисельність цих зайців міняється через такі причини: серед них поширений кокцидіоз, до якого схильні особини у віці від 5 тижнів до 5 місяців; вони часто страждають від несприятливих погодних умов. Особливо згубні для них нестійка весна і багатосніжні, хуртовинні зими, які позбавляють їх корму.

Бобер. Бобри живуть сім'ями. Сім'я бобрів складається з дорослої пари і їхнього потомства минулого та нинішнього років. Злучаються ці гризуни вже в січні-лютому Вагітність самки триває 105-108 днів.

У приплоді буває від 1 ао 5 (найчастіше 2-3) бобренят. Вони з'являються на світ в квітні-травні. Новонароджені тварини зрячі і вкриті хутром. Через 1-2 дні бобренята вже можуть плавати. Протягом перших трьох тижнів мати годує їх молоком, опісля вони самостійно харчуються рослинним кормом.

Бобренята, шо підросли, дуже довго не йдуть від батьків. Тільки на третьому році життя бобренята стають статевозрілими і створюють свої сім'ї. Молоді сім'ї знаходять собі нову, незаселену ділянку і приступають до будівництва греблі та хатки. Наступного року у них вже з'являється потомство.[10,18]

Лисиця. Лисиці ведуть одиночний спосіб життя, за винятком хіба що шлюбного періоду та 3-4 місяців, коли батьки разом піклуються про потомство. Більшу частину дня лисиці проводять у норі або в лігвищі.

Розмножуються вони взимку. Через те, що тривалість їхнього життя на волі мізерно мала (усього два-три роки), за все своє життя самка приводить потомство 2-3 рази, а самець, часом, спаровується тільки один раз протягом всього життя. Інколи у вихованні лисенят допомагає сестра матері або одна зі старших дочок. У цей час „тітки" накопичують досвід по доглядові за дитинчатами.

За деякий час до ощенення, самець або самці (іноді з однією самкою живе два самці) не допускаються в нору. Після появи потомства на світ, на батька чекає піклування про їжу для самки та дитинчат. Дитинчата починають бачити та чути через два тижні після народження, у цей же час у них прорізаються зуби,а в чотирьохтижневому віт вони вперше залишають нору. Мати годує лисенят молоком півтора місяці.

Лисенята охоче граються, вони рухливі та дуже допитливі. Вже у вересні, у віці шести місяців, їхня маса досягає маси батьків. Лисенята в цей час, навчившись полювати, відправляються на пошуки власної ділянки. Багато хто з них гине, навіть не досягнувши статевої зрілості.[12,16]

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Місцезнаходження і площа.

ДП “Летичівський лісгосп“ розташований у східній частині Хмельницької області на території двох адміністративних районів: Летичівського,  та  Деражнянського.

Площа мисливських угідь, що надана ДП "Летичівське лісове господарство" становить 3911 га.[3]

За адміністративно – організаційною структурою до складу підприємства входить 4 лісництва, які розташовані в двох адміністративних районах ( табл. 2.1).

Площа лісових земель підприємства складає понад 15 тисяч гектарів.

Контора держлісгоспу розташована в смт. Летичів , вул. 50 – ти річчя Жовтня 54 / 1 , на відстані 50 км від обласного центру м. Хмельницький.

Поштова адреса: 31500, смт. Летичів Хмельницька обл., вул. 50 – ти річчя Жовтня 54 / 1 .

                                                                                                            Таблиця 2.1

Адміністративно-організаційна структурата загальна площа

пп

Найменування лісництв, місцезнаходження контор

Адміністративний район

Загальна площа, га

1

Головчинецьке ,

с. Головчинці кв. 28

Летичівський

5131,0

2

Бохнянське,

с. Бохни кв. 21

Летичівський

3911,0

3

Козачанське,

с. Козачки, кв.19

Летичівський

3027,00

4

Вовковинецьке, смт. Вовковинці кв.

Разом по лісництву

Летичівський

Деражнянський

950,0

2086,0

3036,0

Всього по держлісгоспу

15105,0

2.2.  Лісорослинні умови регіону.

Згідно з лісорослинним районуванням територія Летичівського держлісгоспу відноситься до лісостепу України, для якого характерні: наявність лісових смуг та масивів; досить значна кількість опадів; нестійка, змінна вологість грунту; широке розповсюдження сірих опідзолених грунтів та вилужених чорноземів; змішаний склад флори та фауни.

Ліси району розташування держлісгоспу відносяться до типу змішаних широколистяних лісів.[3]

Розподіл вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок за панівними породами

З даних графіку ми бачимо, що панівною породою, яка  займає найбільше площі в господарстві, є дуб звичайний. Далі по площі займання території йдуть такі породи: ясен звичайний, сосна звичайна, береза повисла, граб звичайний.

Клімат району розташування держлісгоспу помірно-континентальний, з теплим вологим літом і м‘якою хмарною зимою.

До кліматичних факторів, що негативно впливають на ріст і розвиток лісових насаджень, відносять ранні приморозки та пізні заморозки, нестійка вологість грунту.

В цілому, клімат вище зазначеного лісорослинного району досить сприятливий для успішного росту головних лісоутворювальних порід, що підтверджується, зокрема, наявністю насаджень високих бонітетів (дуба звичайного та ясеня звичайного Iа-II, сосни звичайної та ялини європейської Iб-I, вільхи чорної та берези повислої Iа-I бонітетів.

Досить часто зустрічаються алювіальні (наносні) відклади. Неоднорідність форм рельєфу і вологість формують різні комплекси ґрунтів. На ґрунтоутворювальні процеси, крім клімату, рельєфу, материнської породи впливають рослинність, глибина залягання ґрунтових вод, господарська діяльність людини тощо.

Найбільшого розповсюдження на території держлісгоспу мають сірі лісові та світло – сірі грунти , які утворилися на лесах та лесовидних суглинках, що підстилаються глиною більшої чи меншої глибини та вологості.[3]  

Грунти лісових дач, що входять до складу Головчинецького лісництва, досить різноманітні. Грунти Лисогірської дачі – сірі та темно-сірі свіжі суглинки з лесовидно-суглинистим підгрунтям. Грунти Марковецької дачі свіжі сірі та темно-сірі супіски з піщаним та супіщаним підгрунтям. Є місця із виходом граніту на поверхню. Грунтові води залягають тут на глибині 2-5 м.

Територія держлісгоспу за характером рельєфу являє собою хвилясту рівнину, із загальним поступовим нахилом на південний-схід. Західна частина території держлісгоспу розташована на центральній частині Волино-Подільській підвищенності, де висота над рівнем моря досягає 340м. Всю територію держлісгоспу із північного-заходу на південний-схід перетинає долина річки Південний Буг. В основі геологічної будови лежать граніти, які близько підходять, а місцями – й виходять на поверхню. Зверху кристалічні масиви покриті шаром осадових порід (пісок, глина, мергель) товщиною до 40 см.   Коротка характеристика кліматичних умов, котрі мають значення для лісового господарства, наведена в табл. 2.2.

                                                                                         

Таблиця 2.2 .

Кліматичні показники району розташування Летичівського держлісгоспу

пп

Показники

Одиниця

виміру

Значення

Дата

1

Температура повітря:

–середньорічна

–максимальна

–мінімальна

°C

+6,8

+36

–34

2

Кількість опадів за рік

мм

540

3

Тривалість вегетаційного періоду

днів

165

4

Останні заморозки

15 травня

5

Перші приморозки

18 вересня

6

Середня дата замерзання річок

21 грудня

7

Середня дата початку паводку

10 березня

8

Сніговий покрив:

– потужність

– час появи

– час сходження в лісі

см

0-15

10 грудня

16 березня

9

Глибина промерзання ґрунту

см

31

10

Напрямок вітрів, котрі переважають:

– узимку

– весною

– влітку

– восени

румб

Зх

Зх-ПдЗх

ПнЗх

ПдЗх,Пн-Зх

11

Середня швидкість панівних вітрів:

– узимку

– весною

– влітку

– восени

м/с

3,6

3,7

2,5

3,7

12

Відносна вологість повітря

%

83

Грунти лісових дач, що входять до складу Козачанського лісництва,  Бохнянського лісництва та Вовковинецького лісництва – лісові слабо- та середньопідзолисті сірі та світло-сірі, свіжі, підгрунт пісок та супісок, рідше глина із домішкою піску та лугові торфяно-болотні грунти.

Ерозійних процесів на території лісових дач не спостерігається.

Територія держлісгоспу розташована у басейні річки Південний Буг, та його приток – р. Вовк, р. Вовчок , р. Бужок.

Характеристика річок, що протікають на території, наведена в табл.2.3.

За ступенем вологості більшість ґрунтів відноситься до свіжих. На частку земель із надмірним  зволоженням припадає 2,0% площі вкритих лісовою рослинністю земель. Болота займають площу 60,7 га .

Таблиця 2.3

Характеристика рік та водоймищ

Назва рік та водоймищ

Куди впадає ріка

Загаль- на про- тяж- ність рік, км,

Швид-кість течії, км/год

Ши-рина,

м

Гли-

бина,

м

Придатність для водного транспорту

Південний Буг

Чорне море

792

0,2 – 0,3

150- 200

2,0-3,0

придатна

р.Бужок

П. Буг

78

0,2

20- 30

0,8-1,5

Не придатна

р.Вовк

П.Буг

71

0,2-0,3

3-4

0,5-0,8

Не придатна

р.Вовчок                    

Р. Вовк

39

0,2

2-3

0,8

Не придатна

2.3. Економічні  показники підприємства.

Площа вкритих лісовою рослинністю земель в результаті змін, що стались за ревізійний період, збільшилась на 250,3 га або на 1,8%; загальний запас збільшився на 0.2 тис.м3 або на 0.1% (попереднім лісовпорядкуванням прогнозувалися відповідно 3.2% і 2.4%).

Основними причинами змін площі вкритих лісовою рослинністю земель і загальних запасів є вирубка лісу, заліснення не вкритих лісовою рослинністю земель, переведення незімкнутих культур у вкриті лісовою рослинністю землі, природний приріст насаджень, прийом-передача земель, стихійні лиха тощо. В лісах лісгоспу переважають насадження 2 – 5-го класів віку. [3] Середній вік насаджень у Летичівському ДЛГ становить 53 років, середній клас бонітету 1.2, середня повнота 0.72, запас на 1га вкритих лісовою рослинністю земель становить 234 м3., в т.ч. стиглих і перестійних насаджень –289 м3. Середня зміна запасу на 1 га вкритих лісовою рос-линністю земель складає 4,3 м3, а загальна середня зміна запасу - 107,7 м3.

Найбільш поширеним типом лісорослинних умов є свіжа грабово-дубова діброва (Д2ГД) та свіжа грабова судіброва (С2ГД).

Отже, в умовах держлісгоспу лісовідновлення повинно проводитись переважно штучним шляхом, а в умовах з надлишковим зволоженням шляхом природного поновлення.[3]

Основні показники лісового фонду в межах груп лісів, категорій захисності, господарських частин, порід, котрі переважають, і госпсекцій наведено в табл. 2.4.

Економічні умови.

Район розташування лісгоспу відноситься до числа аграрних районів області з інтенсивно розвинутим сільським господарством.

Таблиця 2.4  

Розподіл площі лісового фонду за категоріями земель

Категорії земель

Площа

га

%

Загальна площа земель лісового фонду без земель довго-           строкового користування

15101

100

I. Лісові землі – всього

14594,4

96,6

  в тому числі:

 1.Укриті лісовою рослинністю землі, разом

13575,9

89,9

  В тому числі лісових культур

9930,3

65,7

 2.Незімкнуті культури

577,7

3,8

 3.Лісові розсадники, плантації

39,7

0,3

 4.Землі, не вкриті лісовою рослинністю, разом

213,9

1,4

    у тому числі:

     зруби

167,5

1,1

     галявини, пустирі

46,4

0,3

II. Нелісові землі, разом

511,6

3,4

   у тому числі:

   рілля

114,9

0,8

   сіножаті

201,0

1,3

   води

2,7

-

   дороги

43,4

0,3

   садиби, споруди

42,6

0,3

   болота

62,1

0,4

   інші нелісові землі

44,9

0,3

Землі довгострокового користування

-

-

Провідною галуззю народного господарства є сільське господарство спеціалізоване на вирощуванні зернових культур, цукрового буряка, овочів. Розвинуто садівництво і рибоводство. Тваринництво має м’ясо-молочнс направлення.

Переробкою деревини займаються Летичівський і Деражнянський цехи, які за 2010 рік переробили 2019 м3 деревини і виробили продукції на 1010.0 тис гривень.

Лісистість адміністративних районів, на території яких розташований лісгосп складає: 16,1%. Ліси на території району розташовані окремими урочищами в основному в південній частині району.

В 2010 р. в лісах лісгоспу в цілому було заготовлено 43,1 тис.м3 ліквідної деревини, в т.ч. ділової - 24,6 тис.м3. Із загального обсягу заготовленої ліквідної і ділової деревини породи складають відповідно 17,3 тис.м3 (12,1 тис.м3), твердолистяні породи - 19,9 тис.м3 (9,9 тис.м3), м’яколистяні породи - 5,9 тис.м3 ( 2,6 тис.м3).

Основні сортименти, які заготовлюються в лісгоспі: пиловник - 30%, баланси - 22%. Техсировина - 48%.

Найбільшим попитом в споживачів користується техсировина, пиловник і баланси, пиляні заготовки для паркета.

Район розташування лісгоспу характеризується досить розвинутою мережею шляхів транспорту загального користування. Основними транспортними магістралями в зоні діяльності лісгоспу є залізниця Хмсльницький-Жмсринка-Вінниця, автомобільні дороги Хмельницький-Вінниця, Летичів-Деражня, Летичів-Вовковинці, Меджибіж-Стара Синява.

Протяжність лісогосподарських доріг на території лісгоспу складає 260,5 км, із них з твердим покриттям 20,8 км.Загальна протяжність шляхів транспорту за нормативами  на 1000 га площі складає 16 км, а ступінь забезпеченості відповідно до нормативів 8,6%. Більшість лісових доріг мас невисокий технічний стан, на них відсутні паспорти, час експлуатації раніше збудованих чи поліпшених доріг перевищує 30 років. такі дороги потребують капітального ремонту.[3]

Від густоти дорожньої мережі та від їхнього стану залежить ефективність лісогосподарської діяльності, можливість застосування нових машин і механізмів. В зв'язку з цим необхідно проводити будівництво нових лісових доріг.

Господарська діяльність лісгоспу спрямована на комплекс використання лісових ресурсів, своєчасне відновленим і утримання їх в доброму санітарному стані, охорону від пожеж і інших лісопорушень, підвищення продуктивності і якості лісового фонду.

Технічне і транспортне забезпечення достатнє для виконання існуючих запроектованих обмів робіт.

Ступінь забезпечення транспортними засобами становить 90%. Виробничим фондом лісгосп забезпечений на 95%. Житловим на 90%. Кадрами постійних робітників лісгосп забезпечений на 90%. Нестача поповнюється за рахунок сезонних і тимчасових робітників.

Показники виведені в таблиці 2.5.1. вказують на збільшення інтенсивності ведення лісового господарства.

Таблиця 2.5.1

2.5.1.Рівень інтенсивності ведення лісового господарства

Найменування показників

Одиниці вимірювання

За даними минулого л/в

За даними теперішнього л/в

1.річний обсяг лісокористування (ліквід) усього

Тис. м3

42,5

42,8

В т.ч. від рубок головного користування

Тис. м3

18,3

20,6

2.Середній обсяг лісокористування з 1 га. вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок

м3

2,6

3,1

3.річний обсяг з лісовідновлення

Створення лісових культур

га

7,2

81

4.відсоток використання лісових відходів

%

-

-

Лісове господарство в економіці району розташування займає значне місце. Основні напрямки його розвитку – це вирощування довговічних насаджень, господарсько – цінних порід, покращення санітарного стану, боротьба з водною і вітровою ерозією, забезпечення місцевих потреб в деревині, підвищення природоохоронних, водорегулюючих, захисних та рекреаційних функцій лісу.

Наявні в лісовому фонді сільськогосподарські угіддя використовуються для потреб лісової охорони в незначній кількості. Потреба на них зі сторони сільських рад відсутня із-за їх розкиданості і невеликої величини ділянок.

Випас худоби в лісовому фонді не проводиться.

З побічних лісових користувань лісгосп займається заготівлею сіна і новорічних ялинок, вирощуванням зернових культур.

Мисливська фауна у лісах лісгоспу представлена лосем, козулею ,кабаном, зайцем та ін.[3]

Полювання носить любительський характер за ліцензіями.

Крім задоволення потреб народного господарства в деревині і продукції побічних лісових користувань, лісові насадження мають велике природоохоронне і рекреаційне значення. Вони виконують ґрунтозахисні, водоохоронні і санітарно – гігієнічні функції,грають важливу роль в підвищені врожайності прилеглих сільськогосподарських полів, захисту їх від водної і вітрової ерозії, покращують мікроклімат, служать природною перешкодою вітрам і суховіям.

Нелісові ділянки лісового фонду

На діаграмі зображено всі інші нелісові землі ДП»Летичівського ЛГ». З наведенних даних видно, що найбільші площі займають сіножаті, пасовища та болота. Це сприяє хорошим відносинам лісового господарства з сільським господарством.

Лісові насадження також виконують важливу оздоровчу функцію, служать місцем відпочинку населення. Таким чином, лісові насадження і лісове господарство мають важливе народногосподарське значення в багатьох сферах життя і діяльності кожної людини.

РОЗДІЛ З. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1. Господарське значення тварин в житті людини.

Лось. Лосів нерідко розводять на фермах. Особливо великий успіх доместикація лося отримала завдяки визначній ролі Семена Будьонного, досвід якого формувався у драгунських полках Примор'я (ареал Alces americanus) та різноманітних західних фронтах, у тому числі в Кавказькій дивізії під Мінськом (ареал Alces alces). У часи громадянської війни Конармія мала спеціальні загони бійців, що їздили верхи на лосях. Такі загони створювали для швидкого пересування бойових підрозділів по складних болотистих місцевостях європейської тайги. У пізніші часи лосині ферми продовжували діяти з метою доїння лосиць, молоко яких вважається цілющим. Щодо України даних про лосині ферми немає.

Кабан. У природних біоценозах, де антропогенний вплив відсутній, діє суто природний відбір, коли кожний з видів тваринного світу знаходить свою нішу. В біоценозах природного чи штучного походження, де антропогенний вплив значний, біотехнічні заходи слід проводити диференційовано, з урахуванням зональності території і розміщення мисливських видів на ній у різні пори року.

Діяльність дикого кабана при високій щільності населення багатосторонньо впливає не тільки рослинний світ, ґрунтову фауну, щільність, вологість, аерацію, спроможність зберігання в них мікроелементів гумусу, але й на структуру біоценозу.

В наслідок цього в цілому кабан представляє собою важливу ланку трофних зв’язків в біоценозах. Слід відзначити, що діяльність кабана, яку він проводить в результаті пошуку їжі має як позитивний так і негативний характер на лісове та сільське господарство.

Тобто опушення ґрунту кабанами добре сприяє на лісовідновлення. Кабани, перериваючи грунт, звільняють від лісової підстилки та одночасно заривають велику кількість насіння деревних порід.

Слід зазначити що, серйозний негативний вплив на рослинний покрив вони чинять у високогірних районах Карпат, там в багатьох місцях в результаті їх життєдіяльності спостерігаються вимивання стічними водами родючих шарів ґрунту.

Що стосується сільського господарства в результаті діяльності тварин значно змінються фізичні та хімічні властивості ґрунтів, підвищується їх аерація. Але є і негатив найбільш часті і найбільш серйозні пошкодження по всіх регіонах ареалу, тварини наносять посадкам картоплі, посівам вівса, пшениці, гороху, кукурудзи.

Протяжність періоду, коли цим культурам загрожує шкода від кабанів, в значній мірі визначається вегетаційним періодом. Найбільшої шкоди тварини наносять полям які знаходяться поблизу від лісу. Протягом місяця вони їх можуть знищити повністю.

Відносно ґрунтової фауни то чисельність земляних гризунів та багатьох видів комах в наслідок дії кабанів значно знижується.

Козуля європейська. Козуля — найвідоміший мисливський вид оленевих. На нього полюють заради м'яса і шкіри, проте найвище цінуються роги, що мають трофейну цінність.

Олень плямистий. За красиву зовнішність його в Китаї називають «олень-квітка». У наш час плямистих оленів розводять у спеціальних парках. Самців виловлюють і обережно спилюють молоді роги. Після цього їх відпускають.

Населяє змішані широколисті та субтропічні ліси Далекого Сходу і Японії. Стрункий, легкої будови тіла, літня шерсть плямиста, взимку плямистість слабка, а то й зовсім її нема. «Дзеркало» маленьке. Довжина ріг до 93 см. Звичайно вони мають чотири кінці. Тримаються стадами, до яких входять самки з потомством. Самці більшу частину року перебувають відокремлено. Лише восени, коли настає шлюбна пора, самці приєднуються до самок. Як і в більшості оленів, роги мають лише самці. Літні незакостенілі роги, що ще ростуть, називаються панти. Плямистий олень має дуже цінні панти, які містять лікувальну речовину — пантокрин.

Заєць - русак. З давніх пір заєць-русак був одним з найбільш масових і улюблених об'єктів полювання:

1) Найбільш цікавий спосіб - з гончаками, які піднімають звіра з лежання і женуть по сліду. Гонний заєць, як правило, ходить кругами в межах своєї ділянки.Правильних «кіл» гонний русак не робить і часто не повертається до лежанні, від якої при переслідуванні йде іноді за кілька кілометрів. Мисливці, орієнтуючись по голосу собаки про направлення гону, заходять назустріч у місцях можливої появи переслідуваного звіра.

2) Цікава полювання тропление, після випадання свіжого снігу тобто, вистежування по сліду до лежання. В даний час все більший розвиток одержує відроджується полювання з хортами. Це дуже цікавий і емоційний вид полювання: піший або верхової мисливець з однією собакою або зграєю хортів обходить місця лежань зайця. У польових угіддях, на піймання піднятого і минаючого зайця пускаються хорти.[11]

3) Іноді чатують русаків в місячні ночі в садах, на городах або в місцях, де їх спеціально підгодовують. Застосування самоловов розвинене слабко. Для полювання на русака застосовують рушниці 12 або 16 калібрів, дріб № 2-0.При пораненні зайця в спину або в потилицю він починає перекидатися, а при пораненні в легені високо стрибає убік.

Таким чином, аналіз результатів наукових досліджень вітчизняних і закордонних вчених свідчить про те, що:

1. Заєць-русак належить до родини зайцевих. Родина містить близько 30 видів, поширених у всьому світі, окрім Австралії. Він широко використовується для інтродукції в різних країнах і для заселення спустошених полюванням або епізоотією мисливських угідь. В Україні поширений по всій території, але найчисленніший – в степу і лісостепу. Його місцеперебування приурочені переважно до відкритих ділянок, полів, лук, зрубів, згарищ, просік, осушених торфовищ, заплав річок, узлісся, чагарники, переліски тощо. Особливо сприятливі ділянки, на яких сільськогосподарські угіддя чергуються з невеликими перелісками і заростями чагарників і мають розвинену мережу ярів і балок.

2. Останнім часом в Україні різко зменшилася чисельність зайця-русака – з 1 млн. у 90-х роках минулого століття до 300-400тис. особин у 2010 році. Причинами цього явища є: кризовий стан мисливського господарства, низький рівень фінансування охорони угідь та біотехнічних заходів, висока щільність хижаків (лисиці, бродячих собак, вовків, поява шакала у 8 областях України), низький рівень ведення сільськогосподарського рослинництва (забур'яненість і запустирювання полів) і, як наслідок – слабка кормова база, високий фактор турбування тварин, зменшення народжуваності потомства, а також – швидкі зміни клімату та екстремальні погодні умови в останні роки.

Бобер. Так трапилося, що нічим не стримуваний промисел бобрів заради цінного хутра і секрету парних мускусних залоз різко знизив їхню популяцію. Секретом (відомим під назвою бобрового струменя) мускусних залоз, які знаходяться спереду анальних залоз, бобер змащує хутро і захищає від намокання. Люди використовували бобровий струмінь для лікування багатьох захворювань. В деяких регіонах людина змінила напрям течії річок, тому річки сталі непридатними для життя бобрів. У наші дні в багатьох країнах бобри знаходяться під охороною.

Лисиця. Сторіччями людина полювала на лисиць заради її гарного хутра. В Англії для полювання на них спеціально навчали собак. Останнім часом така форма полювання стала непопулярною із-за того, що вона засуджується суспільством.

Лисиця - один із самих активних рознощиків сказу. Якщо хвора лисиця вкусить собаку, то потім скажена собака може заразити людину.

Протягом довгого часу лисиць відстрілювали, розкопували їхні нори, що, однак, не зменшило загрозу розповсюдження сказу. Проблема розповсюдження сказу й донині існує на території всієї Європи (за винятком, хіба що, острівних держав, таких як Великобританія та Швеція, де загроза сказу на сьогоднішній день не є настільки актуальною).[5]

3.2. Стан ведення мисливського господарства на підприємстві

Мисливське господарство державного підприємства «Летичівське лісове господарство» створено в 2006 році.

За охорону мисливської фауни відповідає мисливствознавець підприємства, лісничий, лісова охорона та 2 єгеря.

Загальні витрати на ведення мисливсько – господарської діяльності у ДП «Летичівське ЛГ» на 2014 р. становлять – 84288 грн.

Загальні надходження від мисливсько – господарської діяльності всього – 12480.

В тому числі від:

  •  Реалізації ліцензій – 2400 грн.
  •  Реалізації відстрільних карток на хутрову і пернату дичину – 9450 грн.
  •  Послуг єгерської служби – 9120 грн.
  •  Реалізації мяса диких копитних – 1320 грн.

Кількість виданих за 2014 рік по Летичівському району:

Контрольних карток обліку добутої дичини і порушень правил полювання 345 штук, на суму 3430 грн.

Загальні витрати на ведення мисливсько – господарської діяльності  у ДП «Летичівське ЛГ» на 2015 р. становлять – 83911 грн.

Загальні надходження від мисливсько – господарської діяльності всього – 16955.

В тому числі від:

  •  Реалізації ліцензій – 2200 грн.
  •  Реалізації відстрільних карток на хутрову і пернату дичину – 1080 грн.
  •  Послуг єгерської служби – 10825 грн.
  •  Реалізації мяса диких копитних – 2850грн.

Кількість виданих за 2015 рік по Летичівському району:

Контрольних карток обліку добутої дичини і порушень правил полювання 410 штук, на суму 4130 грн.

Для мисливських угідь ДП «Летичівське ЛГ» проведеним мисливським порядкуванням та результатами щорічних обліків мисливських тварин розраховано їх оптимальну чисельність (табл..3.1.), при розрахунку якої враховувались дані бонітування мисливських тварин.[3]

Таблиця 3.1.

Оптимальна чисельність мисливських тварин на ревізійний період мисливського впорядкування  для користувача мисливських угідь ДП «Летичівське ЛГ»

Користувач мисливських угідь

Оптимальна чисельність мисливських тварин, гол.

Лось

Олень

козуля

кабан

лань

Муфлон

Заєць - русак

фазан

Сіра куріпка

європейський

Плямистий

ДП «Летичівське ЛГ»

21

-

25

98

24

64

-

95

-

16

3.2 Методи обліку мисливських тварин що застосовуються в господарстві

Мета обліку - встановити чисельність мисливських звірів та птахів, їх територіальне розміщення. За одиницю обліку вважають одну тварину, яка знаходиться в зоні обліку, чи ту ж саму тварину на маршруті, або нору, лігво, лежанку, слід тварини (перетнутий обліковим маршрутом), індивідуальну добову ділянку перебування звіра і т.д. Показник чисельності тварин - це виявлена, або розрахована кількість особин, які перебували на досліджуваній території під час обліку. Дані про відносну чисельність звірів, одержують в результаті проведення обліків на пробних площах, смугах, маршрутах, тобто не на всій площі господарства, а на її частині. При цьому абсолютні дані обліку на пробних площах, смугах та маршрутах екстраполюються на всю площу угідь, господарства чи району. Для успішного проведення обліку необхідно добре знати видовий склад усіх місцевих звірів і птахів, сліди їх життєдіяльності, та вміти безпомилково визначити давність сліду і його напрямок.[4]

3.2.1. Визначення давності слідів взимку.

При свіжій незначній пороші не виникає труднощів у визначенні давності сліду. Неважко відрізнити свіжий слід від старого також після вечірнього вітру та безвітряної ночі. У таких випадках навіть при незначній хуртовині у старих слідів краї будуть згладжені, а на дні поглиблень буде наметений сніг. Відбиток старого сліду набагато твердіший на дотик, ніж свіжий. У старого сліду стінки поглиблення в снігу вкриваються льодяною кіркою і дещо змерзаються так, що його можна знизу підважити ногою чи рукою і він не розвалиться.

Свіжий слід 10-15-хвилинної давності навіть у сильні морози не встигає змерзнутися і тому при найменшому дотику до нього розсипа-ється. Якщо через такий слід провести тонкою хворостиною, вона легко переріже його, тоді як при перетині старого сліду вона круто вигнеться, а дуже старий слід не переріже зовсім. З метою одержання більш точної уяви про давність слідів доцільно напередодні, ввечері та вночі, самому зробити декілька відбитків на снігу, а вранці перевірити міцність їх змерзання рукою і за допомогою пробної хворостинки, запам'ятавши, на яку віддаль вона вигинається. Під час сильної відлиги старі сліди розпливаються, а під час незначної- вкриваються льодяною кіркою. На поверхні слабкого насту тварини залишають сліди з подрібненими крихтами змерзлого снігу. У свіжих слідів вони легко зміщаються, у старих - встигають примерзнути до поверхні снігової кірки. У глибокому та сипучому снігу відбитки закінчень лап звірів та ратиці крупних тварин бувають непомітні, що затруднює правильне встановлення напрямку руху тварин. В таких випадках необхідно звернути увагу на риски біля слідів. Виймаючи лапу з ямки сліду та заносячи її на наступний крок, тварина малює на поверхні снігу кінчиками пальців коротку смужку, а перед тим як вступити до снігу - дещо довшу смужку. Правда, іноді у глибокому снігу сліди з'єднуються суцільною смугою, що не дає можливості встановити напрям руху тварини. В таких випадках уважно придивляються до травинок чи гілок, які стирчать з-під снігу на лінії слідів і котрі звір зачіпав та відгинав по ходу свого руху. Такі гілки чи бадилля трав'янистих рослин залишають смужки на снігу, які вказують напрям руху тварини. Дані в наведені в таблиці 3.2.[11]

Таблиця 3.2.

Чисельність мисливських тварин по визначеню давності слідів взимку.

Лось

Кабан

Козуля

Олень плямистий

Заєць -русак

Лисиця

6

41

105

8

98

5

3.2.2 Маршрутний облік звірів по слідах на снігу

Час проведення обліку-зимою, після пороші при неглибокому сніговому покриві. Показник обліку - число зустрінутих, пересічених маршрутом слідів відповідного виду тварин на одиницю довжини маршруту, за яку приймають 10 км. Цьому обліку підлягають тільки сліди останньої доби. Кращий засіб підрахунку добових слідів - це повторний обхід маршруту. В перший день проходять маршрут і затирають всі сліди, які зустрілись, тобто відмічають, які сліди на завтра будуть старими. На другий день той самий маршрут проходять повторно і підраховують тільки свіжі сліди звірів. Довжина маршруту попередньо конкретно не встановлюється, так як може залежати від багатьох факторів: довжини світлового дня, стану снігового покриву і фізичної підготовки обліковця, рельєфу місцевості, відповідних засобів пересування (піший хід, лижі і т. д.), від частоти траплянь слідів. При середніх умовах нормальним маршрутом рахується шлях 10 — 12 км. З метою отримання об'єктивних даних необхідно, щоб типи угідь і зв'язані з ними різниці в щільності населення тварин були охоплені маршрутом рівномірно. Для цього при плануванні маршрутів необхідно дотримуватися таких рекомендацій: маршрут повинен охоплювати всю різноманітність угідь (луки, ріллю, озимі, чагарникові зарослі серед полів, яри, лісові масиви і т. д.); не можна відхилятися від заданого маршруту; не закладати маршрути вздовж доріг, рік, потічків, узлісь, ярів і т. д., а прямувати перпендикулярно, або під кутом до нихБезпосередньо на маршруті, або по записах після його проходження складається абрис. На нього наноситься: лінія маршруту; характер угідь (рілля, луки, озимі і т. д.); необхідні орієнтири (місця перетину доріг, ліній електропередач, потоків, меліоративних каналів і т. д.). Основний зміст абрису — перетин маршрутом слідів звірів. Кожний вид звірів позначають відповідним значком (л - лось, лс - лисиця, в - вовк і т.д.). На абрисі вказується напрямок руху звіра, а якщо в одному напрямку пройшла група звірів, то вказується число звірів в групі ( 3 л, 5 в). Щоб за результатами маршрутного обліку слідів отримати дані про щільність населення звірів, в угіддях користуються формулою:[7]

Р=1,57х(п/й), де:

Р - щільність населення звірів, число особин на 1 км2;

1,57- постійний коефіцієнт;

й - середня довжина добового ходу звіра, км;

п - число перетинів слідів з маршрутом;

Довжина добового ходу звіра залежить від багатьох причин глибини снігового покриву, захисних властивостей угідь, наявності кормів та ін. Величину добового ходу багатьох звірів можна приймати на основі літературних даних, або встановити шляхом вистежування звірів. Вистежування можна здійснити двома способами. Першим можна скористатись тільки через добу після пороші. Спочатку звіра вистежують до його місцезнаходження (якщо звіра не зафіксовано візуально, цей пункт встановлюють за початком сліду наполоханого звіра), потім обліковець повертається до вихідного пункту і вистежує звіра "в п'яту" до того місця, де слід був засипаний снігом при пороші. Іншим способом вистежування проводиться два рази. Місцезнаходження звіра виявляється в перший день і рівно через добу на другий день. Довжина добового ходу встановлюється кроками, для цього середня довжина кроку обліковця повинна бути добре вивірена. Можна використати крокомір. Якщо слід не дуже покручений, а на місцевості є багато орієнтирів, його доцільно закартувати та виміряти картографічним методом. Бажано проводити не менше трьох вистежувань і вирахувати середню довжину добового ходу того чи іншого виду звіра.[8]

Метод найбільш простий та доступний. При достатній кількості обліковців облік звірів можна провести протягом одного дня на всій території господарства. Оптимальна пора для проведення облікових робіт за цим методом - лютий - березень. В цю пору звірі дещо активніші, ніж в грудні та січні місяці, і, як правило, відзначаються більшою довжиною свого добового ходу. Вся територія угідь, в яких передбачається провести облік шляхом подвійного картування слідів, попередньо умовно ділиться на окремі ділянки площею від 25 до 100 гектарів. Ділянки розмежовуються між собою обліковими маршрутами. Віддаль між двома суміжними маршрутами повинна становити не більше 0,5-1,0 км. В короткий зимовий день довжина маршруту для одного обліковця не повинна перевищувати 10-15 км. Маршрути для обліку і картування слідів прокладаються по лісових дорогах, перелісках, вздовж узлісь, чагарникових заростей, по периметру полів. У великих лісових масивах маршрути для картування слідів прокладають вздовж квартальних просік, лісових доріг, які ділять масив на окремі площі. До проведення робіт кожному обліковцеві видається бланк, на якому нанесена схема маршруту та сітка польових і лісових доріг з нумерацією лісових кварталів, полів. Маршрути на абрисі повинні утворювати замкнуті контури. Дуже важливо, щоб жодна сторона замкнутого контуру не випала з обліку, оскільки найменша недбалість одного з обліковців може звести нанівець всю роботу. Вибір дня обліку маршрутів має вирішальне значення для одержання достовірних даних. Відомо, що після першого снігу далеко не всі звірі покидають денні затишні місця і тому не залишають слідів. Подібне спостерігається під час глибокого снігу (більше 40 см), при щільному насті. Облік за таких умов приведе до заниження показників чисельності тварин в порівнянні з їх фактичною кількістю. Рекомендується проводити облік після доброї пороші, з глибиною снігового покриття не більше 5-10 см. Зручно вести облік під час відлиги, коли тварини більш активні, а їх сліди чітко відбиваються на снігу. Обліковці виходять на свої маршрути одночасно. На спеціальних бланках вони відмічають дату та час обліку, погодні умови та висоту снігового покриву. Помітивши свіжий слід звіра, олівцем наносять його на схему маршруту умовними позначеннями (к - козуля; сд - свиня дика) і вказують стрілкою напрям ходу звіра. Одночасно записують кількість тварин (5 к, 7 сд). Закінчивши роботу на маршруті, обліковці здають бланки керівнику роботи, який переносить (переписує) ці дані на схематичну карту господарства чи району. В результаті одержують "фотографію" переходів звірів на території господарства, району. Кількість звірів підраховується шляхом знаходження різниці між кількістю вхідних і вихідних слідів для кожного лісового масиву (ділянки, кварталу). Дані по обліку звірів по слідах на снігу наведені в табл. 3.3.

Таблиця 3.3.

Чисельність мисливських тварин по обліку звірів по слідах на снігу.

Лось

Кабан

Козуля

Олень плямистий

Заєць -русак

Лисиця

6

28

112

5

90

5

3.2.3 Метод подвійного картування слідів

Суть методу зводиться до визначення чисельності звірів за різницею між кількістю вхідних і вихідних слідів, облік яких проводиться по снігу два рази на попередньо вибраних площах. На абрисах повинні бути нанесені квартальна мережа, дороги, стежки, ріки, схема маршрутів, по яких повинні пройти обліковці. Далі на інструктажі узгоджують, яким знаком чи шифром позначати сліди тих звірів, які пересікли ходову лінію. Одержавши розпорядження про початок робіт, обліковці в переддень обліку на всіх намічених маршрутах затирають як старі, так і свіжі сліди. В день обліку (бажано після випавшого снігу чи пороші), як тільки розвидніє, кожен обліковець виходить на початок свого маршруту і, рухаючись по ньому, наносить на абрис, в місцях виявлення, кількість та напрямок слідів тих тварин, чисельність яких повинна бути визначена. Сліди затирають у тому випадку, коли слід звіра проходить якийсь відрізок по маршруту, на абрисі позначається тільки його початок і кінець та вхід і вихід. Якщо на маршрутний хід виходить слід табуна і важко розібратись, скільки було тварин, необхідно пройти по ньому до місця, де звірі розійшлися. Після проведення обліку першого дня обліковці уточнюють всі дані, а ранком другого дня знову ідуть тим самим маршрутом по своїх слідах і занотовують свіжі сліди звірів. При необхідності така ж робота проводиться ще й на третій день обліку, або через деякий час повторюється і ще раз дводенний облік, кількість і напрям слідів фіксується кожний раз на новому абрисі. В камеральних умовах на схему території угідь, охоплених обліковими маршрутами, переносять з абрисів дані про кількість, і напрями слідів. Обробка польових облікових даних проводиться наступним чином (табл. 2). Беруться до уваги вхідні і вихідні сліди тварин дводенного обліку. Наприклад, на пробній площі 8 в перший день картування слідів виявлено 6 вхідних слідів козулі і 2 - вихідних. Різниця між кількістю вхідних і вихідних слідів свідчить про те, що на ділянці залишилося 4 козулі. На другий день обліку зафіксовано 6 вихідних слідів, з чого видно, що 2 козулі не залишили слідів. Отже, на даній пробній площі береться за облік 8 козуль. Опрацьовані польові матеріали заносять в картку обліку. Дані про кількість тварин, які не дали слідів, записуються тільки на другий день обліку. Як правило, результати 1-го та 2-го обліків не співпадають, що в значній мірі зумовлено добовим переміщенням певної кількості тварин. Да ні за методом подвійного картування слідів наведені в табл. 3.4.[7]

Таблиця 3.4.

Чисельність мисливських тварин за методом подвійного картування слідів.

Лось

Кабан

Козуля

Олень плямистий

Заєць -русак

Лисиця

4

32

116

3

96

7

3.2.4 Метод шумового прогону

Техніка цього методу обліку досить проста та водночас трудомістка. Він забирає багато часу і вимагає значної кількості обліковців. Найвідповідальнішим моментом при застосуванні методу є вибір місця для проведення обліку. Вибирають одну або декілька ділянок (пробних площ) розміром від 30 до 1000 гектарів. Розмір пробних площ залежить від багатьох факторів: величини і контурів масивів, густоти насаджень, погодних умов, наявної кількості загоничів. Площі, обрані для проведення обліку, мають бути характерними і добре відображати характер та типологію угідь, їх кормові та захисні властивості. Пробні площі можуть мати різну конфігурацію, але, як свідчать дослідження та виробничий досвід, доцільно віддавати перевагу формі видовженого прямокутника. Така конфігурація облікових ділянок поряд з їх зручністю для шумового прогону дозволяє одержати більш точні результати обліку в порівнянні з рівносторонніми ділянками. Загальна площа вибраних для обліку пробних площ повинна складати не менше 30% від усієї площі угідь. Перед початком роботи обліковець обходить намічену в натурі пробну площу по її межах (просіках, дорогах, узліссях) з усіх чотирьох боків і затирає (затоптує) всі сліди. Група загоничів у складі 5-10 чоловік з шумом проходять пробну площу з вужчого боку до протилежного кінця, виганяючи всіх тварин, які знаходяться на даній ділянці. Прочісуючи пробну площу (ділянку), загоничі ідуть приблизно на однаковій віддалі один від одного (20-50 м), але ця відстань не повинна перевищувати 70 метрів. Обліковці, які йдуть в загінці по краях пробної площі (ділянки), записують на бланках сліди звірів, які вийшли з облікової ділянки. Цю ж саму роботу може виконувати один обліковець, який після загінки (прогону) знову обходить пробну площу, заносячи на бланк виявлені сліди тварин. Наступну пробну площу краще вибирати в стороні, протилежній до напрямку загінки на попередній пробній площі. При цьому не рекомендується наганяти звірину в напрямі відкритих площ, на які вона рідко виходить. Коли сніг великий, то звірі часто проходять одним слідом. В такому випадку одному із нагоничів необхідно пройти слідом, аж до того місця, де сліди розходяться. Оскільки дикі свині можуть пройти одним слідом віддаль, яка значно перевищує один кілометр, даний метод обліку при глибині снігового покриву більше 20-30 см застосовувати недоцільно. У таких випадках необхідно переходити до візуального обліку нагоном, тобто додатково розставити на умовній лінії обліковців, які б фіксували звірів. При цьому розмір пробної площі, як правило, не перевищує 30—100 гектарів, а кількість пробних площ збільшується.  Результати обліку на всіх пробних площах, одержані методом шумового прогону, екстраполюються на площу угідь, неохоплену обліком. Дослідження та виробничий досвід свідчать, що при охопленні вибірковим обліком до 25% загальної площі господарства та ретельному проведенні робіт хибність методу шумового прогону, як правило, не перевищує 10-45%. Дані чисельності мисливських тварин на 2015 рік в ДП «Летичівське ЛГ» наведені в таблиці 3.4.[7, 19]

Таблиця 3.5.

Чисельність мисливських тварин за методом шумового прогону.                                           

Лось

Кабан

Козуля

Олень плямистий

Заєць -русак

Лисиця

3

34

116

4

92

4

3.3. Визначення наявності мисливських тварин згідно проведених обліків та боротьба із хижаками

Нами, після проведення усіх вище приведених видів обліку та отримання певних результатів за ними здійснено зведення отриманих даних в єдину таблицю (табл. 3.4.)та визначено середні облікові показники за наявністю кожного виду мисливських тварин в угіддях господарства.

Таблиця 3.4.

Фактичні результати обліку мисливських тварин, отримані за усіма методами оліку тварин.

          Вид

Метод обліку

лось

кабан

козуля

Олень плямистий

Заєць-русак

лисиця

По визначеню давності слідів взимку

6

41

105

8

98

5

По обліку звірів по слідах на снігу

6

28

112

7

90

5

За методом подвійного картування

4

32

116

7

96

7

За методом шумового прогону

3

34

116

4

92

4

Середньо-арифметичне значення

5

З4

112

7

96

5

Аналізуючи дані таблиці 3.4. доходимо висновку, що  найкращими та найбільш точними методати обліку мисливських тварин є метод подвійного картування слідів та метод шумового прогону. За допомогою цих методів можна найточніше визначити кількість диких мисливських тварин на облікові ділянці.

При проведені методів обліку також було виявлено і добуто хижих та шкідливих тварин, які своєю діяльність зменшували чисельність диких мисливських тварин, знищували поголів’я молодняка, або вбивали тварин заради поживи. Данні про здобуття та регулювання хижих та шкідливих тварин наведені в таблиці  3.5. та додатку А.

Таблиця 3.5.

Регулювання чисельності хижих та шкідливих тварин в ДП «Летичівському ЛГ».

Хижі та шкідливі тварини

Добуто, голів

Лисиці

5

Бродячі собаки

18

Сірі ворони

1

На основі даних проведених нами обліків мисливських тварин було розраховано ліміт використання диких мисливських тварин у сезон полювання на наступний мисливський сезон, який відображено в додатку Б.

Форма державної статистичної звітності № 2-тп (мисливство), по ДП «Летичівське ЛГ» за останній звітний рік використовувалася нами для уточнення даних щодо ведення мисливства на підприємстві.

Використовуючи дані лімітів використання диких мисливських тварин по підприємству за 2011-2015 роки, додаток Б-Е, проаналізуємо зміни ліміту використання (відстрілу) диких мисливських тварин в угіддях за останні 5 рокав ( табл.. 3.6.)

Таблиця 3.6.

Ліміти використання диких мисливських тварин за 2011-2015 р.

тварина

     

        рік

2011

2012

2013

2014

2015

наявність

Ліміт ведення

наявність

Ліміт ведення

наявність

Ліміт ведення

наявність

Ліміт ведення

наявність

Ліміт ведення

Лось

5

-

5

-

5

-

5

-

5

5

-

Кабан

3

26

3

27

3

27

4

29

3

30

5

Козуля

99

5

102

5

101

6

103

6

107

7

Заєць-русак

893

17

79

12

81

14

86

15

86

16

Лисиця

5

69

5

9

4

6

4

5

4

6

Із вище приведених даних (табл. 3.6) випливає що чисельність диких мисливських тварин протягом п’яти років змінюється і набуває позитивної оцінки. Чисельність лося залишається незмінною, чисельність кабанів і козуль збільшується, а чисельність зайця – русака зменшується в зв’язку з господарською діяльністю людини та кліматичними умовами. З даних таблиці можна дійти висновку, що потрібно звернути увагу на збільшення чисельності лося та зайця – русака, звернути увагу на їх охорону та покращення умов для їхнього розмноження та життя.

ВИСНОВКИ

1.Площа мисливських угідь ДП «Летичівське ЛГ» є абсолютно незначної і становить 3,9 тис. га, що не сприяє значному збільшенню існуючого поголів’я мисливських тварин в угіддях господарства.

2. Застосування різних методів обліку дає змогу визначення наявності диких тварин в мисливських угіддях з більшою імовірністю ніж один окремо взятий із них.

3. Визначення середніх показників щодо обліку мисливських тварин стало основою для розрахунку ліміту використання диких мисливських тварин на наступний сезон.

4. На чисельність популяції цінних мисливських тварин впливає не тільки природні фактори, але і антропогенні, саме часто пов’язані їз браконь’єрством.

5. Завдяки налагоджені роботі по охороні мисливських тварин, працівниками державної лісової охорони та єгерської служби підприємства в мисливських угіддях відзначається щорічна позитивна динаміка збереженості та відтворення основних видів диких мисливських тварин.

Рекомендації виробництву.

1.  Для кількісного та якісного збільшення поголів’я мисливських тварин  в своїх мисливських угіддях, підприємству доцільно ініціювати перед уповноваженими органами виконавчої влади питання щодо збільшення площі мисливських угідь за рахунок лісових та нелісових земель підприємства та інших земле та лісокористувачів.

2. Для успішної боротьби із браконь’єрством і утримання мисливського господарства в належному стані, господарству необхідно укомплектувати штат єгерської служби згідно із існуючими нормативами.

3.  Для ефективного залучення та утримання в межах мисливських угідь цінних мисливських тварин необхідно якісно проводити біотехнічні міроприємства пов’язані з підгодівлею та створення комфортних умов для життя та розмноження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  І.М. Шейгас, М.В. Шадура, А.М. Шадура, М.С. Гунчак, М.І. Шейгас. Порадник єгеря. - Х.: Нове слова, 2009. - 190 ст.
  2.  В.І. Крижанівський, М.І. Шейгас. Книга мисливця. -  2011.- 116 ст.
  3.  Проект організації і розвитку лісового господарства «Летичівське лісове господарство» Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства. Ірпінь.- 2011 р. 
  4.  Словник Українського Мисливця. Україна. – 2013 р.
  5.  Сокур І. Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. — Київ: Вид-во АН Української РСР, 1961. — 84 с.
  6.  Хоєцький П. Б. ДО АНАЛІЗУ СПИСКУ МИСЛИВСЬКИХ ЗВІРІВ УКРАЇНИ // Науковий вісник НЛТУ України / Національний лісотехнічний університет України. Збірник науково-технічних праць. — 2010. − Вип. 20.9. — С. 30-39.
  7.  ДЕЛЕГАН І. В., УГЛЯР Р. Ю., ДЕЛЕГАН І. І. Трофеї, як доказ охорони мисливських тварин // Полювання та риболовля . 2009 р.
  8.  Бондаренко В. Д., Делеган І. В., Мазепа В. Г., Рудишин М. П. Мисливські трофеї. — Київ: ІЗМН, 1996. — 104 с.
  9.  Мисливство  стаття на сайті Українські традиції.
  10.   Ловецтво України: портал для мисливців, рибалок та любителів природи.
  11.  Флора і фауна — розділ сайту «Полювання та риболовля».
  12.   Стаття з журналу «Історія мисливського господарства».
  13.   Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 року. № 780.
  14.   Татаринов К.А. Звірі західних областей України. – К.: Вид-во АН України, 1956. – 186.
  15.   Корнєєв О.П. Мисливство – галузь народного господарства. – Київ: Урожай, 1964 – 144 с.
  16.   Корнєєв О.П. Визначник звірів УРСР. – К.: Рад. Школа, 1952. – 215.
  17.   Козло П.Г. Дикий кабан. – Минск: Ураджай, 1975. – 223с.
  18.   Закон України «Про тваринний світ» Голос України. – 1993. – 3 березня.
  19.   Гусев В.Г. Охота с лайкой. – М.: Физкультура и спорт, 1978. 103 с.
  20.   Дементьев В.И. Основи охотоведения. – Лесная промишленность. М. -1971. – 230 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7609. Гідравлічні двигуни 293.31 KB
  Гідравлічні двигуни Класифікація гідравлічних двигунів Гідроциліндри Поворотні двигуни Гідромотори Гідравлічний об’ємний двигун - енергетична машина, призначена для перетворення гідравлічної...
7610. Джерела живлення гідравлічних приводів 89.4 KB
  Джерела живлення гідравлічних приводів Класифікація джерел живлення Акумулятори Насоси Гідравлічним акумулятором називається місткість, яка призначена для накопичення (акумулювання) енергії рідини, що знаходиться під ти...
7611. Тиристоры. Общие сведения 285.5 KB
  Тиристоры. Общие сведения Тиристорами называют полупроводниковые приборы с тремя и более p-n-переходами, имеющие S-образную вольт-амперную характеристику. Устройство тиристора схематично показано на рис. 1. При изготовлении тиристора берут пластину...
7612. Классификация сигналов 53 KB
  Классификация сигналов Информация - это совокупность сведений об объектах или процессах, происходящих в природе, обществе или технических системах. Для передачи и хранения информации используют различные знаки, позволяющие представить ее в неко...
7613. Импульсные сигналы и их параметры 73.5 KB
  Импульсные сигналы и их параметры Под электрическим импульсом будем понимать кратковременное отклонение напряжения или тока от некоторого начального уровня. Импульсы постоянного тока или напряжения называют видеоимпульсами, в отличие от радиоимпульс...
7614. Электрическая цепь 29 KB
  Электрическая цепь Электрическая цепь - это совокупность различных устройств и соединяющих их проводников, образующих путь для электрического тока, в которой электромагнитные процессы могут быть описаны с помощью понятий ЭДС, напряжения и тока...
7615. Соединения элементов. Топологические элементы электрической цепи 41.5 KB
  Соединения элементов. Топологические элементы электрической цепи В зависимости от характера соединения элементов, различают неразветвленные и разветвленные цепи. В неразветвленной цепи через все элементы протекает один и то же ток. В разветвленных ц...
7616. Законы Кирхгофа. Система уравнений электрического равновесия цепи 41.5 KB
  Законы Кирхгофа. Система уравнений электрического равновесия цепи Первый закон Кирхгофа: алгебраическая сумма мгновенных значений токов в узле равна нулю, при этом токи, втекающие в узел считают положительными, а вытекающие - отрицате...
7617. Классификация электрических цепей. Принцип наложения 31.5 KB
  Классификация электрических цепей. Принцип наложения Все электрические цепи можно разделить на цепи с сосредоточенными и распределенными параметрами. К цепям с сосредоточенными параметрами относят цепи, геометрическими размерами которых можно пренеб...