95118

Синтаксичні відхилення у мовленні сучасного молодіжного середовища

Дипломная

Иностранные языки, филология и лингвистика

Поняття мовної норми Помилки та причини їх виникнення Особливості синтаксичної норми української мови Деформації у побудові словосполучень Помилки в простому реченні Порушення узгодженості між членами речення Дублювання членів речення Невмотивований пропуск членів речення Неправильний порядок слів у реченні...

Украинкский

2015-09-20

308.5 KB

4 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………..……………………………………..……

РОЗДІЛ 1. СИНТАКСИЧНА НОРМА Й АНОРМАТИВНІСТЬ

1.1. Поняття мовної норми……………………………………...………

1.2. Помилки та причини їх виникнення …………………….………..

1.3. Особливості синтаксичної норми української мови……………..

Висновки до розділу 1……………………..…………………….........

РОЗДІЛ 2. СИНТАКСИЧНА АНОРМАТИВНІСТЬ У МОВЛЕННІ МОЛОДІЖНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1. Деформації у побудові словосполучень……………………….….

2.2. Помилки в простому реченні

2.2.1. Порушення узгодженості між членами речення…………………..

2.2.2. Дублювання членів речення………………………………………………

2.2.3. Невмотивований пропуск членів речення…………………………

2.2.4. Неправильний порядок слів у реченні.…………..…………………

2.2.5. Помилки в побудові речень з однорідними членами….................

2.2.6. Деформації в побудові речень з дієприслівниками та дієприкметниками…………………………………………………………….…….

2.2.7. Помилки в побудові речень з прямою та непрямою мовою……..

2.2.8. Деформації в уживанні вставних конструкцій…………………….

2.2.9. Неправильне інтонування речень………………………………………

2.2.10. Помилки логічного ряду………………………………………………..

2.3. Деформації в складних реченнях

2.3.1. Анормативність у складносурядних реченнях…………….……….

2.3.2. Відхилення у побудові складнопідрядних речень……….. ..………..

2.3.3. Недоречність вживання або відсутність сполучного засобу.….

2.4. Пунктуаційні помилки………………………………………………  

Висновки до розділу 2…………………….………………………….

РОЗДІЛ 3. Особливості вивчення синтаксису української мови….

Висновки до розділу 3………………………………………………...

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….

ДОДАТОК 1 ……………………………………………………………

ДОДАТОК 2 ……………………………………………………………

ДОДАТОК 3 ……………………………………………………………

ДОДАТОК 4 ……………………………………………………………

ВСТУП

Мова безмежна за своїми ресурсами. Мову можна добре знати, вільно володіти нею, але тільки самовпевнена людина стверджуватиме, що говорить бездоганно, володіє мовою досконало. Розвиваючись, мова висуває перед носієм завдання стежити за перетвореннями, які в ній відбуваються: змінюються, вдосконалюються норми, старіють і з’являються нові слова, контактування мов накладає відбиток на систему конкретної національної мови, характер професії, службові та особисті контакти змінюють співвідношення активного і пасивного словника тощо [Гуцал, 96]. Мова людська – невичерпна скарбниця, з якої кожен черпає різноманітні засоби оформлення думки, реалізації різноманітних потреб і етичних норм спілкування. Вона є досконалим інструментом не лише формування власної думки й почуття, але й знаряддям впливу на інших людей. Нелітературне, ненормативне мовлення – це насамперед свідчення невихованості людини, а вже потім – її неосвіченості. К. Ушинський застерігав: «У нас часто трапляються особи дуже розвинені, обізнані й розумні, які хочуть вам сказати про яку-небудь справу, але є справжніми мучениками… набридають слухачеві, стомлюють його і часто втрачають багато в житті через те, що школа не подбала, щоб розвинути в них вчасно природний дар слова». Це повністю стосується й сучасних проблем виховання культури мовлення. […] Під поняттям культури мовлення прийнято розуміти передусім додержання кожним мовцем правильної літературної вимови, правопису, лексичних і граматичних норм, усталеного в літературній мові наголошування слів Поняття культури мови визначається так: 1) додержання усталених норм вимови, формо- та слововживання, вміння використовувати мовні засоби за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту мови; 2) галузь мовознавства, що досліджує проблеми формування літературної норми [Гамрецький, 14].   

Ніщо так яскраво не свідчить про рівень загального культурного розвитку людини, як її мова. Висока культура усного і писемного мовлення, добре вміння послуговуватися нею практично, глибоко розвинуте відчуття рідної мови – досить важлива опора і прекрасна рекомендація для кожної людини в її суспільній і творчій діяльності [Гуцал, 97].

Без сумніву, культура письма визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою його члена зокрема. Вона є віддзеркаленням культури розумової і культури усного мовлення. Тому все, що стосується культури мовленнєвого спілкування в різних сферах життєдіяльності людини має проекцію і на писемну форму мовлення [Бабич стаття, 6].  

Мова – це суспільне явище, засіб формування, становлення особистості, пізнання й освоєння світу, засіб спілкування між людьми, передання й набуття досвіду. За тлумачним словником української мови,  мова – «сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок» [словник УМ].

Мова є загальним, абстрактним поняттям. Вона реалізується у мовленні, без якого стає мертвою. Мовлення – це «спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність» [словник УМ]. Мовлення має індивідуальний характер, залежить від віку, статі мовця, його виховання, освіти, становища в суспільстві, темпераменту, стану здоров’я та інших ознак, властивих конкретній людині.

У мові переважає системність, упорядкованість, без чого не можна було б ні засвоїти її, ні послуговуватися нею. У мовленні можливі різні випадковості, помилки, відхилення. Але будь-які зміни, новації спочатку виникають у мовленні, а потім потрапляють або не потрапляють у мову, тобто з окремого факту стають або не стають явищем соціальним.

Мовна особистість – це людина, що виявляє високий рівень мовної та мовленнєвої компетенції, людина, здатна представити себе в суспільстві засобами мови. Формування мовної особистості можливе за умов доброго знання навколишнього світу та виробленої попередніми поколіннями носіїв системи мови і за наявності мотивів і цілей, які зумовлюють використання мовцем усієї сукупності знань. Суспільство завжди дбало про те, щоб його члени використовували мову не лише спонтанно, не тільки як даний від природи дар, а свідомо, як знаряддя найактивнішого розкриття своєї особистості [Гуцал, 99]. Складовою формування мовної особистості є її духовне становлення, виховання любові й поваги до рідного слова, землі, народу, його одвічних цінностей та ідеалів, усвідомлення необхідності та внутрішньої потреби в спілкуванні й пізнанні світу засобами рідної мови. Мовні знання виробляються і закріплюються в суспільній практиці. Чим багатша ця практика, тим більша потреба в оволодінні новими словами, в умінні висловлювати свою думку, в мистецтві переконання словом, в естетичній освіті й самоосвіті [Пономаренко].

Індивідуальна мовна культура – це своєрідна візитна картка кожної особи незалежно від її віку, фаху, посади. Сьогодні зростає увага до культури усного та писемного мовлення. Стає престижно розмовляти українською мовою, приходить розуміння того, що добре знання мови – важлива професіограма людей різних спеціальностей [Гуцал, 99].

В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Мовна норма є сукупністю правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Літературна норма виконує важливі суспільні функції – вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування. Норми літературної мови створює весь народ в особі найвидатніших майстрів слова, і вони турботливо охороняються суспільством як його велика культурна скарбниця.

Мовна норма – категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма водночас зазнає змін. Це випливає з природи мови як соціального явища, яке перебуває в постійному розвитку з творцем і носієм мови – суспільством. Для розвиненої мови, на думку мовознавців, основним принципом встановлення літературного стандарту є підхід, за яким «реалізації мовлення», що не визначаються нормою (мовою) – випадкові або під впливом білінгвізму та ін. – відповідно залишаються за її межами, незважаючи на ступінь їх поширення, а основною ознакою норми є, власне, її прагнення до стабільності, незмінності [Мацюк, Станкевич, 21].

Нормою у мові здебільшого є те, що стало надбанням усіх носіїв літературної мови. Норма мови одне з усталених явищ культури мовлення. Статус мовної норми неоднаковий. Чим ширше певне мовне явище використовується і усталюється писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій.

Основні тенденції змін норми, за визначенням М. Пилинського, такі:

  1.  норми переходять з одною функціонального стилю до іншого у зв’язку із суспільними причинами (незважаючи на їх розподіленість за основними стилями) – розширюється спільний фонд норм у зв’язку з розширенням суспільних функцій літературної мови;
  2.  відбувається зближення норм усної і писемної мови (і мовлення), зокрема в галузі слововживання, вимови, словозміни тощо;
  3.  норми сучасної літературної мови дедалі більше орієнтуються на книжні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, а не лише на художній, як це спостерігалося в час формування нової української літературної мови на народній основі;
  4.  триває все ж вузька стилістична спеціалізація варіантів норм, особливо варіантів регіонального або діалектного походження (у словниках подаюся позначки діалектне, застаріле, вузьковживане, рідко та ін.) [Пилинський].

Норма мови завжди привертала увагу мовознавців. У 20-х роках минулого століття мовні норми досліджував О. Синявський, М. Сулима. Про граматичні норми йдеться у працях О. Курило, М. Гладкого,                            С. Смеречинського, М. Пилинського [Кузьмич, 24].  

Найбільш стабільною в українській мові є синтаксична норма, оскільки динамічні процеси, як правило, відбуваються не в самому наборі синтаксичних засобів, а в способі й частоті їх уживання. Синтаксична норма визначає поєднання і порядок слів у реченні і регулює мовні механізми, які забезпечують цілісність усієї мовної системи.

Становлення синтаксичної норми сучасної української літературної мови виразно відбивають граматичні кодекси ХХ ст., мета яких «злити воєдино дві літературні традиції – східноукраїнську й західноукраїнську» і створити єдиний взірцевий літературний стандарт. У цей час синтаксична наука перебувала у стадії зародження. Автори граматик подають тільки окремі відомості про синтаксичну організацію сучасної української мови. З кінця ХІХ і до середини ХХ ст. учення про синтаксис зводилося до вчення про функції часин мови у реченні. Попри неусталеність окремих мовних явищ у 10 – 30-ті роки ХХ ст. граматичні ресурси української мови використовувались повною мірою, а синтаксична система була розвиненою і цілісною. Проте процес усталення норми ще тривав. Формувалась синтаксична норма і в другій половині ХХ ст. Автори граматик 50-х років намагалися проаналізувати синтаксичну норму, відштовхуючи від усталеної літературної традиції.  

Такі звернення до минулого показують, як практика багатьох мільйонів мовців створювала сучасну синтаксичну норму. Історичний розвиток української мови пройшов доволі складний шлях. Синтаксична структура мови, залишаючись тією самою в своїй основі, постійно вдосконалюється, щоб задовольнити вимого сучасної комунікації. Суттєві синтаксичні зміни можна виявити лише протягом великих хронологічних періодів, адже структура мови і механізми, які забезпечують її життєдіяльність, – це результат функціонування мови упродовж століть. Досконала, впорядкована, кодифікована літературна норма сучасної літературної мови – це праця багатьох поколінь українських мовознавців [Єрмоленко].                

Порушення норми призводить до виникнення помилок. Дослідниця Тетяна Бондаренко вважає, що помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Виникнення помилок може зумовлюватися різними факторами – як лінгвальними, так і позалінгвальними. Причиною-домінантою породження анормативів є незнання відповідної норми. Проте для виявлення глибинної природи помилки потрібно враховувати типологічні характеристики ненормативних одиниць, оскільки кожен із типів помилок може зумовлюватися різними причинами. Водночас найбільш повному відтворенню картини руйнування норми сприятиме комплексне врахування факторів породження помилки [Бондаренко].

Проблема мовних помилок хоч і має численну бібліографію, все ж залишається відкритою і невичерпаною. Серед теоретичних студій аналітизмом і знанням досліджуваного предмета відзначаються праці             І. Вихованця, К. Городенської, Н. Гуйванюк, А. Загнітка, О. Кривошеєвої,       Т. Коць, М. Мірченка, О. Пономаріва, О. Сербенської. Упродовж останньої чверті минулого століття проблему помилок у мовленні намагалися розв’язувати українські й російські лінгводидакти О. Баринова, М. Воронін, Т. Ладиженська, Я. Мельничайко, М. Пентилюк,  М. Пльонкін, Ф. Сергєєв,    О. Текучов,  С. Цейтлін та ін.

Темою роботи є визначення особливостей найстабільнішої норми української мови – синтаксичної, визначення найхарактерніших анормативів, що зустрічаються у мовному середовищі сучасної молоді.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю систематизації та узагальнення відомостей із синтаксичних норм сучасної української літературної мови, а також детальнішого дослідження особливостей мовного середовища студентської молоді.

Мета роботи полягає в узагальненні відомостей про мовні норми української літературної мови, зокрема синтаксичної норми, а також систематизації різновидів синтаксичних помилок, зафіксованих в усному та писемному мовленні молодіжного середовища.

Мета передбачає реалізацію таких завдань:

  •  виявити систему норм сучасної української літературної мови;
  •  дати визначення помилкам як відхиленням від мовної норми, класифікувати їх;
  •  схарактеризувати найстабільнішу норму української мови – синтаксичну, вказати на її особливості;
  •  виявити у мовному середовищі молоді приклади відхилень від синтаксичної норми, систематизувати їх;
  •  з’ясувати причини виникнення помилок у мовленні студентів;
  •  укласти додаток з аналізом частотності різнотипних синтаксичних помилок.

Об’єктом дослідження стали мовні одиниці, що засвідчують порушення синтаксичної норми з погляду сучасної української літературної мови.

Предметом дослідження є синтаксичні відхилення у мовленні сучасного молодіжного середовища, що проявляються в побудові словосполучень, простих і складних речень, уживанні сполучних засобів, побудові конструкцій з чужим мовленням, розділових знаків у писемних текстах, ускладнених компонентів, інтонуванні речень, що репрезентують усне мовлення студентів.

Методи досліджень. Обрано комплекс методів, необхідних для дослідження відповідного матеріалу: лінгвістичний опис мовних фактів, структурно-семантичний, зіставний методи та метод компонентного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в здійсненні на широкому фактичному матеріалі системного аналізу синтаксичних помилок у мовленні студентської молоді, укладенні їх класифікації.   

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що висновки та узагальнення виконаного дослідження сприятимуть глибшому пізнанню особливостей синтаксису сучасної української літературної мови.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використані для подальшого наукового вивчення деяких теоретичних проблем синтаксису. Положення, викладені в роботі, знайдуть застосування для написання курсових робіт, у процесі вивчення української мови в загальноосвітній школі, сприятимуть формуванню синтаксично правильного мовлення майбутніх фахівців. Також зібраний матеріал може лягти в основу створення словника синтаксичних анормативів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати проведеного дослідження доповідалися й обговорювалися на студентській науковій конференції РДГУ (лютий 2014 р.), на основі напрацювань з теми здійснено публікацію в збірнику студентських наукових робіт.

Структура роботи. Робота має таку структуру: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.

 

РОЗДІЛ 1. СИНТАКСИЧНА НОРМА Й АНОРМАТИВНІСТЬ

Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення, бо в ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака всенародної літературної мови і мовлення окремої особи, сформоване у кожного вміння всебічно користуватись мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.

1.1. Поняття мовної норми

Культура мови – це проблема нашого суспільства, що є предметом обговорення мовознавців, журналістів, науковців, усіх, хто не байдужий до престижу своєї мови. Ніщо так яскраво не свідчить про рівень загального культурного розвитку людини, як її мова. Основними комунікативними ознаками культури мовлення є  правильність, точність, логічність, багатство, чистота, доречність, достатність, зрозумілість, виразність, емоційність.

Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми. Доречність – це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю. Ще однією важливою ознакою культури мовлення є логічність. Дотримання цієї ознаки означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Чистою мова буде тоді, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми [Мацюк, Станкевич, 36].

Правильність – одна із визначальних ознак культури мовлення. Критерій правильності – мовна дійсність конкретної епохи, а її еталон – сувора відповідність чинним правилам, за допомогою яких сформульовано норми. «Робочими» термінами є «правило» і «норма». Норма і правило взаємопов’язані: вони корегують мовну систему й одночасно визначають рівень культури мовлення.

Таким чином, нормативним є мовлення:

  •  що відповідає системі мови, не суперечить її законам;
  •  у якому варіант норми володіє новими семантико-стилістичними можливостями;
  •  у якому не допущено стилістичного дисонансу;
  •  у якому не допущено змішування різних мов під впливом білінгвальної мовленнєвої практики [Гуцал, 98].

«Лінгвістичний енциклопедичний словник» пропонує таке визначення терміна «норма»: «Норма мовна – сукупність найбільш стійких традиційних реалізацій мовної системи, зібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації» [словник, 337].

Українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвірних, граматичних, стилістичних норм. Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речення в цілому. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Орфографічні норми передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі. Вони охоплюють правила написання слів. Пунктуаційні нормице система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті. За допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Лексичні норми передбачають дотримання правил слововживання, прийнятих у сучасній українській літературній мові. Словотвірні норми встановлюють правила утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом, російських відповідних лексем. Однак треба пам’ятати, що в кожній мові діють свої закони. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови, довідниках, правописі. Стилістичні норми закріплюють мовні засоби за конкретними стилями мови  [Мацюк, Станкевич, 21-23].

Норми бувають єдино можливими або мають варіанти. Якщо варіант норми передає додаткові відтінки значення або емоційності, то він стане нормою літературної мови: позиційною, контекстуальною або функціонально-стилістичною. Норма – це зразок, яким необхідно користуватись, це сукупність найпридатніших (правильних, кращих) для обслуговування суспільства засобів мови, яка виникає як результат добору мовних елементів та існуючих, наявних, утворюваних знову чи взятих із пасивного запасу минулого [Клєщова, 25].

Норма формується на основі низки критеріїв, серед найважливіших: територіальний (синтез південно-західного, південно-східного та північного говорів); критерій авторитетних письменників (зокрема. Т. Шевченка, з якого тріумф народної мови, на противагу до книжної, став незворотним): відповідність мовній системі – її внутрішнім законам та закономірностям; національно-ідентифікаційний – не лише збереження мовної традиції, але й центральна увага до унікальних мовних ознак [Фаріон, 16].

Мовна норма – поняття ширше, ніж літературна норма, але вужче, ніж мовна система. Це категорія історична, змінна, зумовлена змінами в самій системі мови, взаємодією української мови з іншими мовами, що виявляються в поширенні інтерферентних явищ на всіх рівнях мовної системи, взаємодією усних і писемних стилів, впливом книжної мови і розмовної на формування мовної норми.

Процес усталення мовної норми відбиває історію розвитку української мови, закономірності її стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літературної мови  [Клєщова, 27].

Мовною нормою виступає будь-яке мовне явище звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, що сприймається як зразок. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв. Мовна норма – головна категорія культури мови, а також важливе поняття загальної теорії мови [Клєщова, 24].

«Українська мова. Енциклопедія» пропонує таке визначення поняття мовної норми: «Сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства» [УМ. Енциклопедія, 420]. Визначальна риса мовної норми – стабільність, дотримання усталених, загальноприйнятих правил щодо слововживання, написання, наголошування, граматичного оформлення висловлювання. Норма літературної мови – це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний чинник, що відповідає мовній системі й становить єдину можливість або найкращий для конкретного випадку варіант, що відібрало суспільство на певному етапі розвитку.

Виробляються мовні норми суспільномовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами [Гриценко, 45]. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови [Шевчук, 29].

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

1.2. Помилки та причини їх виникнення.

Здатність людини помічати правильні й неправильні думки залежить від уваги, із якою вона ставиться до цих думок. Кожен знає, що чим більше уваги ми зосереджуємо на тому чи іншому предметі, тим більше бачимо в ньому таких подробиць, які при поверховому, неуважному огляді цього предмета запишаються непоміченими. Ось чому на уроках учителі постійно вимагають від учнів уваги, що дає змогу відразу після пояснення нового матеріалу відтворити його. Якщо уваги немає, то обов’язково припустимось помилок [Скрипченко, 53].

Узагальнення сучасних наукових поглядів на поняття «помилка» дало змогу сформулювати його дефініцію та відмежувати від синонімічних, але не тотожних термінолексем. Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій [Бондаренко, 8].

Зиновій Партико визначає помилку як об’єктивне відхилення, яке є різницею між неправильним компонентом повідомлення та його нормативним (правильним) поданням. Іншими словами, помилка – це об’єктивне відхилення, яке доповнює правильний компонент повідомлення до неправильного (помилкового).  

Помилки можуть бути значущими (істотними) чи незначущими (неістотними). Їх значущість визначають залежно від того, наскільки вони впливають на процеси сприймання і розуміння: коли помилки лише незначно знижують швидкість сприймання, вони є незначущими; коли ведуть до неправильного, тобто нетотожного авторському, розуміння або роблять його неможливим узагалі, вони є значущими [Партико, 94].

Граматична помилка – це помилка в структурі мовної одиниці: в структурі слова, словосполучення або пропозиції; це порушення якої-небудь граматичної норми – словотворчої, морфологічної, синтаксичної.

Граматична правильність мовлення – це дотримання в ній основних граматичних норм, більшість з яких сформульовані у вигляді правил граматики. Це – норми словотвору частин мови, відміни й відмінювання,  узгодження, побудови речень тієї чи іншої структури, а також норми керування, які засвоюються практично. Відступ від цих норм кваліфікується як граматичні помилки, які російський лінгвіст Федір Сєргєєв розподіляє на словотворчі, морфологічні та синтаксичні. Під словотворчими помилками розуміємо:            1) помилки, пов’язані з порушенням словотворчої структури слів літературної мови; 2) штучно утворені слова. Порушення словотворення частин мови кваліфікується методистами як різновид граматичної (а не мовленнєвої) помилки.  Морфологічні помилки – це різного роду відхилення від норм утворення і вживання форм слів, викликані недостатнім володінням морфологічними нормами літературної мови. Синтаксичні помилки – це порушення правил сполучуваності слів, побудови речень.

Окремим пластом Ф. Сєргєєв виділяє пунктуаційні помилки. Це такі порушення, пов’язані з неправильним показом графічними засобами (розділовими знаками) поділу мовлення на речення, членування речення на його частини. Дослідник вважає, що їх не варто змішувати з синтаксичними (граматичними) помилками [Сєргєєв].

Найголовнішою причиною помилок, на думку Стелли Цейтлін, є тиск мовної системи. Мову розуміють як деяку абстрактну сутність, недоступну для безпосереднього сприйняття. Мовлення представляє собою реалізацію мови, його конкретне втілення в сукупності мовленнєвих актів. Мова – це механізм, що керує мовною діяльністю всіх, хто говорить цією мовою. Неможливо оволодіти мовленням, не осягнувши мови як особливого роду пристрою, що його породжує [Цейтлін, 6].

Дослідниця Валентина Луценко наголошує на тому, що навіть за умови володіння всіма нормами сучасної літературної мови людина не може бути  цілком гарантована від окремих відхилень від цих норм, що може бути спричинено певними суб’єктивними чи об’єктивними причинами. До таких вона відносить наступні фактори.

  1.  Більшість сучасної молоді не має змоги читати літературу, у тому числі тексти різних стилів, рідною (українською) мовою. При цьому окремі мовці не володіють навичками швидкого і осмисленого читання, в них слабо розвинені почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.
  2.  Ера технократії виробила в багатьох людей байдужість до читання. Естетичне задоволення й смаки формуються сьогодні здебільшого за допомогою електронних засобів (комп’ютерні ігри, мережа Інтернет), де мовленнєва продукція не завжди є якісною. У зв’язку з цим зникає усвідомлення практичної необхідності знання мови, потреби системності у засвоєнні нормативної граматики, а це продукує поверховість, фрагментарність знань тощо.
  3.  Відсутність навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками), а часом і недостатність таких видань зумовлюють консерватизм знань, поступову тенденцію до їх зменшення і, зрештою, відставання від розвитку загальнонародної мови, адже норми літературної мови змінюються, удосконалюються, вимагаючи від носіїв уваги до процесів цього вдосконалення.
  4.  Одним з найефективніших засобів формування навичок володіння нормами є гарний зразок. Це не тільки твір класика або сучасного майстра художнього слова, а й передусім мова батьків – у сім’ї, вихователя – у дитячому садку, вчителя – у школі. Але, на жаль, їх мовлення не завжди зразкове.

Перші три фактори спричиняють обмеження словникового запасу мовця, а відтак є своєрідними «провокаторами» лексико-граматичної помилки [Луценко, 37].          

Виникнення синтаксичних помилок Ф. Сєргєєв пояснює такими чинниками: 1) недостатнє володіння нормами літературного синтаксису;           2) недостатність уваги і відсутністю самоконтролю мовця при побудові словосполучень і речень.

Розглядаючи питання про пунктуаційні помилки, потрібно мати на увазі, що ступінь складності їх різний, як  різними є причини їх виникнення. Найбільш суттєвими серед них Наталія Ковальчук вважає:

  1.  незнання пунктуаційних правил. Той, хто пише, чи не пам’ятає правила, хоча і розуміє його, або не розуміє, не осмислює правила, хоча і пам’ятає;
  2.  недостатньо глибокі і міцні знання із синтаксису, з яким пов’язані пунктуаційні правила (той, хто пише не розбирається вільно в синтаксичній конструкції; не вміє швидко і правильно встановити смислові відношення між словами, реченнями та їх частинами та ін.);
  3.  недостатньо розвинене логічне мислення в учнів (наприклад, невміння обмежувати родові та видові поняття);
  4.  той, хто пише, не володіє достатньо розвиненим мовленнєвим слухом. У цьому випадку він, навіть якщо і добре знає пунктуаційні правила і вміє їх застосовувати, може припуститися пунктуаційної помилки, якщо неточно сприймає на слух будову і смисл кожного речення того, хто диктує чи говорить;
  5.  той, хто пише, ставить розділові знаки не під час письма, а після написаного тексу. При цьому він не розуміє і, відповідно, не враховує основного призначення пунктуації – членування тексту на частини, що мають значення для вираження думки і почуттів у процесі письма [Ковальчук, 12].

В свою чергу Ф. Сєргєєв виникнення пунктуаційних помилок пояснює двома основними причинами: незнанням (або недостатнім знанням) правил пунктуації і відсутністю міцних навичок синтаксичного розбору, без якого неможлива правильна розстановка розділових знаків [Сєргєєв, 56-57].

Виникнення ненормативних дій зумовлюється складністю внутрішнього світу людини, визначальним впливом підсвідомого на кожен її рух, масивом інформації, який потрібно миттєво опрацювати і відповідно зреагувати на нього. 

1.3. Особливості синтаксичної норми української мови

У сучасній українській літературній мові синтаксис правомірно розглядають як «вищий граматичний рівень, який стоїть над морфологічним. У синтаксичному ярусі знаходять функціональну довершеність і оцінку всі засоби мови і мовлення» [Загнітко, 10]. У граматичній системі мови синтаксису належить центральне місце, оскільки у його сфері функціонують  мовні одиниці, які забезпечують спілкування людей, безпосередньо співвідносячи повідомлюване з реальною дійсністю. Синтаксис (грец. syntaxis – побудова, поєднання, порядок) – розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування [Шульжук, 7].

М. Гладкий  стверджував, що дух мови – це передусім її синтаксис. Саме в синтаксичній системі, в будові фрази втілюється спосіб мислення, мовні інстинкти індивіда, що належать до певного етносу.  Найкраще дух мови, спосіб національного мислення відображено в народній складні і становить «своєрідний колорит індивідуальності мови» [Гладкий, 97]. Українська синтаксична система як найважливіший чинник національної свідомості відображає всю складність «української душі», характерними рисами якої є шляхетність, внутрішній аристократизм, м’якість характеру, емоційність, меланхолійність та ін. [Укр. душа, 93].

Специфічними, характерологічними рисами української «складні» (українського синтаксису) автори граматичних праць (В. Сімович, а за ним й інші мовознавці) вважали:

  •  перевагу дієслівного вислову над іменниковим;
  •  нахил до безпідметових речень та «не особових» висловів у формах пасивного стану;
  •  синтаксична сполучуваність слова зі словом, особливо на основі прийменникового керування;
  •  розширене вживання родового відмінка;
  •  наявність кличного відмінка;
  •  оцінні назви, що виявляють надмірну експресивність;
  •  конструкції «ніякого роду»;
  •  вживання псевдозайменника воно в не особових реченнях;
  •  сполука дієслівної форми з інфінітивом, що передає повинність;
  •  випадки функціональної транспозиції форм наказового способу, що використовуються як засоби передачі семантичних відношень;
  •  особливі форми складених присудків з допоміжними компонентами – дієсловами стати і мати;
  •  подвійне вживання присвійних прикметників;
  •  часові звороти з родовим квалітативним, тобто з обов’язковим означальним компонентом;
  •  часовий зворот з родовим відтінком та прийменником за;
  •  конструкції з називним відмінком, граматично не пов’язані зі структурою основного речення;
  •  підрядні означальні речення, сполучені відносним займенником що;
  •   безпідметові підрядні речення часу з генітивом та сполучниками доки, поки, скільки [Гуйванюк, 384-386].

Синтаксис мови і мовлення лишається малодослідженим. На думку Оксани Кузьмич, це зумовлене тим, що розмежування складних знакових систем – об’єктивно-потенціальної  (мови) та об’єктивно-репрезентуючої (мовлення) – у працях багатьох лінгвістів або не виходить за межі протиставлення, або ж об’єкт синтаксису згортається до вивчення функціонування мовлення. Навіть ті науковці, які стоять на позиціях послідовного розмежування мови й мовлення, зазначають, що синтаксис – це вчення про будову мовлення, а речення є основною одиницею побудови мовлення [Кузьмич, 25].   

Зміни в синтаксичній будові мови, зумовлені соціальними чинниками, є предметом багатьох досліджень. Інтернаціональний зміст синтаксичних категорій виражається за допомогою національних форм. Кожен народ має свої синтаксичні традиції: конструкція речень, розподіл смислового навантаження між частинами висловлення, переважання тих чи інших синтаксичних засобів – усе це надає текстам національного колориту. Традиції синтаксису зумовлюються і екстралінгвістичним (впливом інших мов, статусом мови в державі тощо), і внутрішньомовними чинниками: утворення синтаксичних конструкцій залежить від семантичних, словотвірних і морфологічних можливостей мови, від здатності окремих лексем оптимально матеріалізувати власні або запозичені синтаксичні моделі. В свою чергу синтаксична традиція впливає на лексичний склад мови,  а також на її морфологічні засоби [Непийвода, 45].   

Сучасні синтаксичні інновації зумовлені здебільшого «важкістю» або швидше «важкопідйомністю» книжних конструкцій, не зовсім зручних для звичайної розмови та орієнтацією нормативного мовлення на милозвучність та зручність вимови. […] Водночас варто особливо наголосити на тому, що акцентована «важкопідйомність» синтаксичної конструкції була пов’язана з абсолютним посиленням синтетичних тенденцій синтаксичного ладу української мови [Загнітко стаття, 250].

Специфікою синтаксичного рівня, безпосередньо пов’язаного з процесом мислення і процесом  комунікації, обумовлена особлива роль семантики в організації синтаксичних одиниць. Правомірно припустити, що ця загальна особливість синтаксису повинна проявити себе і в сфері синтаксичної норми [Золотова, 146].  

Синтаксична норма – це правила, що регламентують побудову й використання в мові тих чи тих синтаксичних конструкцій, передбачених і узвичаєних системою мови. Оскільки основними одиницями синтаксису є словосполучення, речення й мінімальна синтаксична одиниця, то синтаксичні норми пов’язані саме з правилами їх побудови та вживання.

Синтаксична норма української мови найбільш стабільна, оскільки динамічні процеси, як правило, відбуваються не в самому наборі синтаксичних засобів, а в способі й частоті їх уживання. Синтаксична норма визначає поєднання і порядок слів у реченні й регулює мовні механізми, які забезпечують цілісність усієї мовної системи. Синтаксично норма не змінюється, а удосконалюється. На створення нового синтаксичного зразка, зазвичай, працюють сотні, десятки поколінь мовців. Завдяки таким тривалим динамічним процесам удосконалювана граматична норма на кожному етапі історії літературної мови об’єднує часову і просторову парадигми [Єрмоленко, 196].

Синтаксичні норми регламентують структуру словосполучень і речень і забезпечують найбільш стійкі й традиційні реалізації синтаксичної системи. Твердження про те, що в характері синтаксичної сполучуваності слів яскраво проявляється національна специфіка мови, набуло характеру аксіоми. Проте з часом синтаксичні потенції слова можуть змінюватися. Серед причин, що зумовлюють зміни в характері сполучуваності слів, називають структурно-семантичну аналогію, семантичні перетворення головного компонента словосполучення, експансію прийменникових структур, вплив чужомовної синтаксичної системи та ін. Ці чинники сприяють появі в мові численних синтаксичних варіантів, які потребують відповідної нормативної оцінки  [Терлак, 493].

Синтаксичні норми найповніше пов’язані з пунктуаційними правилами, оскільки саме пунктуація впливає на інтонаційне забарвлення, установлює норми культури мови. Призначення пунктуації – забезпечити адекватне розуміння писемного мовлення носіями мови завдяки членуванню тесту відповідно до його синтаксичних, смислових або інтонаційних особливостей. […] Невід’ємною складовою синтаксичної норми є інтонація. Речення, будучи одиницею повідомлення, характеризується інтонаційною завершеністю. Інтонація виконує комунікативну, граматичну, модальну, емоційну та інші функції [Кузьмич, 25].

Літературна норма реалізується в мові динамічно, й варіативно. Це є наслідком дії екстралінгвальних (мінливих і невизначених процесів) та інтралінгвальних (постійного руху мовив напрямку пошуків нових форм словесного вираження) чинників.

Усі граматичні одиниці, які функціонують у сучасній українській мові, відбивають об’єктивні процеси виникнення нових понять і нових оцінок. Актуальними є питання їхньої нормалізації й кодифікації, що означає наявність у лінгвістичній науці не тільки традиційних правил, які ґрунтуються на об’єктивній реальній мовній практиці правил, що відображають закономірності мовної системи та її еволюції [Єрмоленко, 206].    

Як зазначає Оксана Кузьмич [Кузьмич, 26], усі синтаксичні норми можна розглядати як аспект у розділах загального мовознавства, культури мови, теорії та історії літературної мови, у теорії комунікації. Будучи складним поняттям, вони діалектично поєднують у собі дві суперечні тенденції мови – до сталості й зміни.

Висновки до розділу 1

Однією з найважливіших рис кожної літературної мови є усталеність її норм. У ході розвитку українська літературна мова дедалі більше уточнює, удосконалює, шліфує й усталює свої орфоепічні, граматичні, лексичні й правописні норми, які є єдиними і обов’язковими для всіх. Ці норми повинна знати і має їх дотримуватись кожна освічена людина, бо в поняття культури мови входить бездоганне володіння літературною мовою. Проте в усному і писемному мовленні ще нерідко трапляються випадки порушення цих норм, зумовлені різними причинами: і недостатнім засвоєнням та знанням літературної норми, і впливом діалектного оточення, і впливом інших мов, зокрема тих, якими користується мовець або в оточенні яких він перебуває, і впливом аналогії, внаслідок якої те чи інше слово підмінюються його синонімами без урахування їх морфологічних, синтаксичних або словотвірних особливостей, і явищами синтаксичної контамінації [Гринчишин].

І до сьогодні мовознавча наука не має єдиного погляду на поняття норми, у тому числі й синтаксичної. Різні підходи до тлумачення цього явища залежать від узгодження наукових поглядів дослідника з мовною політикою держави, тому практичний аспект дослідження норм української мови виявляється більш проблемним, ніж теоретичний.

Синтаксичне унормування української літературної мови викликало й досі викликає посилений інтерес у мовознавців. Суперечливі, дискусійні питання синтаксичної норми української літературної норми, які науковці порушували й намагалися вирішити протягом XX століття, сьогодні знову актуальні й потребують різноаспектних ґрунтовних досліджень.

РОЗДІЛ 2. СИНТАКСИЧНА АНОРМАТИВНІСТЬ У МОВЛЕННІ МОЛОДІЖНОГО СЕРЕДОВИЩА

Порушення синтаксичної норми призводить до виникнення синтаксичної помилки. Російський мовознавець Федір Сергєєв класифікує помилки, які виникають у мовленні учнів та студентів. За визначенням дослідника, синтаксичні помилки – це порушення правил сполучуваності слів, побудови речень. Ф. Сергєєв виокремлює помилки в побудові простих, складносурядних та складнопідрядних речень; неправильне вживання прийменників; неправильне керування слів; помилки, пов’язані з порушенням порядку слів у реченні; помилки в побудові речень з відокремленими зворотами; помилки в уживанні прямої і непрямої мови, а також пунктуаційні помилки [Сергєєв, 42].

  1.  Деформації в побудові словосполучень.

Словосполучення – синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку – узгодження, керування або прилягання. Одне зі слів у словосполученні є головним (стрижневим), а друге – граматично залежним, підпорядкованим головному.  Специфіка словосполучення як синтаксичної одиниці полягає у зіставленні зі словом і реченням [Плющ, 312].  

Невідповідне нормі керування – одна з найпоширеніших синтаксичних помилок у словосполученні. Пояснюється це передусім тим, що взаємовідношення між системою і нормою складні. Вибір тієї чи іншої відмінкової форми буває зумовлений не тільки власне синтаксичними, але й морфологічними, іноді навіть словотвірними факторами. Лише мовна традиція диктує в багатьох випадках вибір відмінкової форми. Під впливом прийменникового дієслівного керування з’являються прийменникові звороти замість прийнятих в літературній мові безприйменникових: описувати про події, пишатися за свою батьківщину, пояснювати про необхідність, обговорювати про погоду зачитувати для учнів, копати з лопатою. Нормативно: описувати події, пишатися своєю батьківщиною, пояснювати  необхідність, обговорювати погоду, зачитувати учням, копати лопатою.        

У мовленні молодіжного середовища поширеною помилкою є невідповідність у вживанні лексично зв’язаної синтаксичної форми. Суть явища лексично зв’язаності полягає в тому, що норма мови забороняє вживати те чи інше словосполучення в певній формі, хоча за своїм лексичним значенням і морфологічними характеристиками це слово підходить для такого використання. Оскільки факт лексичної зв’язаності з точки зору системи ніяк не може бути передбачений і цілком належить до компетенції мовної норми, не дивно, що помилки такого типу досить поширені: згідно до оголошення, у київському шосе, вищий над батьком, за багатьох хвороб, купатися на морі, у нашому полі, завдяки несерйозному ставленню, їхав на дорозі, звертатися на допомогу, згідно до наказу, одразу по прийманні їжі. Нормативно: згідно з оголошенням, на київському шосе, вищий за батька, при багатьох хворобах, купатися у морі, на нашому полі, через несерйозне ставлення, їхав по дорозі (дорогою), звертатися за допомогою, згідно з наказом, одразу після прийому їжі.  

Різновидом невдалого вживання прийменників у словосполученнях є калькування з російської мови. Найпоширеніше порушення мовної норми пов’язане з уживанням сполучника по: оцінка по мові, водити по вулицях, знати по досвіду, по хворобі, по закінченню школи, старший по віку, підручник по літературі, по технічним причинам, діяти по плану, по наказу директора. Правильно: оцінка з мови, водити вулицями, знати з досвіду, через хворобу, після закінчення школи, старший за віком, підручник з літератури, з технічних причин, діяти за планом, за наказом директора. Не менш поширене дублювання й інших прийменникових моделей: прийшов до висновку (рос. «пришел к выводу»),  на протязі десяти-сорока хвилин («на протяжении десяти-сорока минут»), всі дні – один до одного («все дни – один к одному»). Виправлені варіанти: зробив висновок, упродовж десяти-сорока хвилин, всі дні однакові. 

Часто порушуються норми щодо вживання певного відмінка залежного слова. Зокрема це стосується місцевого відмінка у словосполученнях зі значенням місця типу ходити по горам, розійтися по квартирам (замість правильних по горах, по квартирах). Значна кількість помилок припадає на числівникові словосполучення. Найбільш типові: а) з числівниками два, три, чотири вживають іменник у формі родового відмінка однини (будинка, зоотехніка, фермера) замість нормативного називного множини (будинки, зоотехніки, фермери): двадцять чотири співробітника, п’ятдесят  два робітника, замість співробітники, робітники. Іменник з дробовим числівником уживають у родовому відмінку множини: 12,5 відсотків, 3,6 метрів замість родового однини: 12,5 відсотка, 3,6 метра. Рідко коли в усному мовленні мовець наважиться прочитати тризначне число, тому часто можна почути неправильно узгоджений з іменником такий числівник: допомогти тим двісті п’ятдесят шести хворим людям замість правильного двомстам п’ятдесяти шести (п’ятдесятьом шістьом) хворим.  

Помилки в побудові словосполучень можуть бути викликані незнанням значення прийменника або впливом інших мов, найчастіше – російської.

  1.  Помилки в простих реченнях

За результатами спостережень, однією з найпоширеніших синтаксичних деформацій у мовленні студентської молоді стали помилки у побудові простих речень.

  1.  Порушення узгодженості між членами речення

У висловлюваннях молоді частою помилкою є  порушення узгодження між підметом і присудком, які становлять предикативну основу речення і перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності.

Підмет (лат. sybјectum - підкладене) – головний член двоскладного речення, який, указуючи на носія ознаки, перебуває в предикативному зв’язку з іншим головним членом (присудком) [Шульжук, 69]. Присудок  – головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв’язку з підметом [Шульжук, 73].

Як правило, присудок узгоджується з підметом у тих граматичних значеннях, які є для них спільними.  

Категорія роду. У реченні Кошеня сиділо просто в снігу і тремтіло від холоду, а потім перетворився у розкішного пухнастого котика підмет і присудок неузгоджені у роді, оскільки підмет має середній рід (кошеня), а присудок (перетворився) вжитий у чоловічому роді. Виправлений варіант – Кошеня сиділо просто в снігу і тремтіло від холоду, а потім перетворилось у розкішного пухнастого котика. Помилки припущено і в реченні Роман "Роксолана" стала моєю настільною книгою, правильно: Роман "Роксолана" став  моєю настільною книгою. Суть помилки в неправильному визначенні підмета в реченні: підмет – іменник чоловічого роду роман, назва твору "Роксолана" у реченні є прикладкою.

Ці порушення зумовлені специфікою усного мовлення: воно відбувається в режимі реального часу, воно неповторюване, до того ж, в окремих мовців мислення може відбуватися більш швидко, ніж  процес мовлення. У писаному тексті подібних помилок немає, оскільки таке мовлення передбачає додатковий аналіз і контроль за нормативністю побудови фрази.

Категорія числа. Для підмета і присудка зазвичай спільною є категорія числа, наприклад: Вся молодь зібралася в сільському клубі: молодь – іменник, що вживається лише в однині, узгоджується з присудком, що стоїть в однині; Молоді про щось жваво розмовляли: субстантивований прикметник молоді уживається у формі множини, тому й присудок стоїть у формі множини.

Прикладом такої помилки також може бути й наступне речення: Ціла група думали про завтрашній важливий екзамен. Порушення виникло внаслідок незнання особливостей іменників, що означають сукупність (вони вживаються переважно лише в однині, або лише в множині); частина з них може вживатися і в однині, і в множині, тому в мовця виникла ілюзія, що слово група в цьому контексті повинне вимагати від присудка форми множини. Правильно було б сказати: Ціла група думала про завтрашній важливий екзамен. Аналогійно: Студентство нашого університету також допомагають нам; Цілий клас думали, що вчителька хімії захворіла і уроку не буде; правильно: Студентство нашого університету також допомагало нам / Студенти нашого університету також допомагали  нам; Цілий клас думав, що вчителька хімії захворіла і уроку не буде.

Невмотивованим є неправильне узгодження підмета й присудка одразу за кількома показниками: уживання особових займенників та їх узгодження з іншими словами в реченні: Я з тобою піду  в читальну залу; «Ми з тобою підете до лагеру», – сказала вчителька; Вчора я з тобою ходили на святковий концерт, присвячений Дню матері.  Правильно: Ми з тобою підемо в читальну залу; «Ми з тобою підемо до табору», – сказала вчителька; Вчора ми з тобою ходили на концерт, присвячений Дню матері.

Специфічною в мовленні студентів є помилкове з погляду української літературної мови вживання присудка у формі множини при підметі-іменнику у формі однини з метою висловлення пошанного ставлення до об’єкта на зразок: Батько прийшли з роботи; Ганна Михайлівна пішли додому. Правильно: Батько прийшов з роботи; Ганна Михайлівна пішла додому. Ця помилка пояснюється перенесенням знань про пошанне вживання займенників ІІ особи. Саме займенник ви (Ви) репрезентує категорію пошанності. Так, займенник ви при ввічливому звертанні до однієї особи вимагає присудка у формі ІІ особи множини, хоча фактично дію виконує одна особа. Неправильно сказати: Вчора Ви обіцяв принести мені книжку; Ви не залишила свого номера  телефону; Ви принесла документи? Правильно: Вчора Ви обіцяли принести мені книжку; Ви не залишили свого номера телефону; Ви принесли документи? Якщо присудок  складений іменний, з іменною частиною-прикметником, то, залежно від обставин, за яких відбувається розмова, він може вживатися як у множині, так і в однині. Правильно: Ви щасливі і Ви щасливий. Висловлювання буде більш стриманим і ввічливим, якщо присудок стоятиме у множині. Коли ж при займеннику Ви (ви), вжитому як пошанна множна, є слова «який», «якийсь», «такий», «один», «весь» (вони завжди стоять в однині), то прикметник – іменна частина складеного присудка – ставиться лише в однині, наприклад: Ви така вродлива! а не Ви такі вродливі!

Поширеною синтаксичною помилкою в мовленні студентів є введення до речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Верховною Радою прийнято постанову. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин, оскільки ці конструкції передають поняття «хтось зробив», дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-виконавця, тому речення з ними граматично безпідметові. У них узагалі не може бути діяча. Наведену вище помилкову конструкцію необхідно перебудувати в активну: Верховна рада прийняла постанову. Але якщо потрібно  наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но, -то, наприклад: Постанову прийнято.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким?  Неправильно: Дітьми знайдено м’яч у дворі; Їх запрошено другом; Студентами прослухано лекцію; У цьому році нами започатковано творчі звіти митців перед рівнянами. Правильно: Діти знайшли м’яч у дворі; Їх запросив друг; Студенти прослухали лекцію; У цьому році ми започаткували творчі звіти митців перед рівнянами. Помилкові конструкції цього типу можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення: М’яч знайдено; Лекцію прослухано; Їх запрошено; Звіти започатковано.

Отже, безособову дієслівну форму на но, то можна вживати лише в реченнях, де не вказано на особу-діяча.

  1.  Дублювання членів речення

Найчастіше в молодіжному мовленні іменник-підмет дублюється займенником. Дублер розміщується одразу після іменника – Розвідники, вони постійно в небезпеці; Причому ця сума, вона не є вже такою великою або ж відділений від підмета-іменника дієприслівниковим зворотом або підрядним реченням: Вчителька, зайшовши у клас, вона привіталася з учнями; Той, що занепав духом, він уже не страждає; Батько, який вирізнявся впертістю і хоробрістю, він вибився із сил; Та з моїх подруг, що стояла попереду, вона могла розглянути картину краще, ніж я. Відредаговані варіанти: Розвідники постійно в небезпеці; Причому ця сума не є вже такою великою; Вчителька, зайшовши в клас, привіталась з учнями; Той, хто занепав духом, уже не страждає; Батько, який вирізнявся впертістю і хоробрістю, вибився із сил; Та з моїх подруг, що стояла попереду, могла розглянути картину краще,    ніж я. Аналогійні помилки у наступних реченнях: Спортсмен довго не тренувався, і він не міг взяти участь у змаганнях; Учень довго не відвідував школу, і він не зміг написати контрольну роботу; Ангеліна була не така, як сучасна, але вона набула конкретного образу. Правильно: Спортсмен довго не тренувався і тому не зміг взяти участь у змаганнях; Учень довго не відвідував школу і тому не зміг написати контрольну роботу; Ангеліна не була сучасною, але набула конкретного образу.

Також невмотивоване дублювання членів речення наявне у таких реченнях: В аудиторії близько двадцяти семи чоловік студентів; Незчулася Мирослава, як підійшов до неї молодий юнак прекрасної вроди; Прийшла весна, і всі зраділи, і все прокинулось, і все було зеленим; Але натурфілософська лірика, до неї входять… правильно: В аудиторії близько двадцяти семи студентів; Незчулась Мирослава, як до неї підійшов прекрасний молодий юнак; З приходом весни все зраділо,  прокинулось і  зазеленіло; Але до натурфілософської лірики входять….  

Невмотивоване дублювання членів речення спотворює розуміння змісту речень, спричиняє нерозуміння мовцями один одного і ускладнює спілкування між ними.

 

  1.  Невмотивований пропуск членів речення

На думку Сергєєва, ця деформація спричинена недостатньою увагою до саморедагування утворених речень: Наталка шанує, піклується й допомагає своїй матері; Плями від чорнила можна вивести, протримавши кілька хвилин в гарячому молоці; Стоять зелені дерева, на них весело співають пісні. Варто виправити речення таким чином: Наталка шанує свою матір, піклується про неї, допомагає; Плями від чорнила можна вивести, потримавши забруднений одяг кілька хвилин у гарячому молоці; Стоять зелені дерева, на них птахи весело співають пісні.

У реченні І ріки, і діброва, і небо, і ліс ожило від сну пропущене узагальнювальне слово при однорідних підметах. За його відсутності виникає неузгодженість між однорідними підметами і присудком, що створює труднощі у сприйманні. Правильно: І ріки, і діброва, і небо, і ліс – все ожило від сну.

Редагувати варто і таке речення: Продам двох півнів і двох курок. Усі несуться, адже через пропущення частини підмета спотворюється зміст речення, він суперечить дійсності. Речення Відкрийте вікно, щоб ми швидко пофарбували і поставили знову квіти; Плями від чорнила можна вивести, протримавши кілька хвилин в гарячому молоці; В’ячеслав абияк прибив дошку і побіг у волейбол потребують редагування, адже через пропущення певного члена речення втрачається початковий зміст речення. Правильні варіанти: Продам двох півнів і двох курок. Усі кури несуться; Відчиніть вікно, щоб ми швидко його пофарбували і знову поставили квіти; Плями від чорнила можна вивести, протримавши забруднений одяг кілька хвилин в гарячому молоці; В’ячеслав абияк прибив дошку і побіг грати  у волейбол.

Речення з подібною анормативністю ускладнює розуміння змісту інформації, що передається, та викликає труднощі під час спілкування.

  1.  Неправильний порядок слів у реченні

Порядок слів – властиве даній мові розташування слів у реченні, зумовлене змістом і граматичною будовою самого речення [Шульжук, 176]. 

У мовному середовищі молоді досить часті порушення порядку слів у реченні. Вони полягають у розриві тісно пов’язаних між собою слів.

Найчастішою в мовленні студентів є помилкова перестановка присудка. Оскільки присудок при прямому порядку слів традиційно перебуває в постпозиції до підмета, то зразками інверсії простого присудка є такі речення: Було милуватися краєвидом приємно; правильно: Милуватися краєвидом було приємно; іменної частини складеного присудка, наприклад: Важливе місце займає домашня праця у житті жінки; правильно: Домашня праця займає важливе місце в житті жінки; складеного дієслівного присудка, наприклад: Мати українське слово повинне силу тільки в Україні; На переправі стали прикордонники перевіряти документи бійців окремих підрозділів; правильно: Українське слово повинно мати силу тільки в Україні; На переправі прикордонники стали перевіряти документи бійців окремих підрозділів.

Приклади інверсії додатка виявлені в таких варіантах: Вірш присвятив поет матері; Учора Сашко окунів багато не приніс; Всього виконано робіт на суму 14000 грн. працівниками будівельної фірми; Треба навчити виготовляти іграшки гуртківців;  правильно: Поет присвятив вірш матері; Сашко не приніс учора багато окунів; Працівниками будівельної фірми  усього виконано робіт на суму 14000 грн.; Треба навчити гуртківців виготовляти іграшки.

Прикладами, у яких наявна інверсія обставини, є речення з інверсією, зокрема, обставини способу дії: Закохані жили добре, не звертали уваги на негаразди, як у раю; порівняння як у раю стосується присудка, а розташоване після непрямого додатка; правильний варіант речення такий: Закохані жили дуже добре, як у раю, не звертали уваги на негаразди. Анормативними реченнями з інверсією обставини міри і ступеня є такі приклади: Дуже Катруся любила книжки читати; Особливо роман мене вразив; правильно: Катруся дуже любила читати книжки; Особливо мене вразив роман; обставини місця, наприклад: Зустріч в університеті професорів не відбулася; На кручі мати над морем ридає; Я заглянув у кабінет директора у кінці коридору; правильно: Зустріч професорів в університеті не відбулася; Над морем на кручі мати ридає; Семен витяг з торбини хліба і кілька яблук; У кінці коридору я заглянув у кабінет директора; обставини  часу,   наприклад: Викладачем  я хотів би стати в майбутньому; Зустрівшись, хлопці у коридорі всі разом пішли в кабінет; правильно: У майбутньому я хотів би стати викладачем; Хлопці, зустрівшись у коридорі, всі разом пішли в кабінет.

Прикладами інверсії узгоджених означень є речення: Назавтра нас очікує погода сонячна; Світ новий зовсім перед нами розкрився, осяяний сонцем; Усі кинулись до річки, зморені спрагою; Захоплена дівчина картиною, ділилась враженнями із подругами; Цій книжці я дуже зрадів, подарованій мамою; правильно: Завтра нас очікує сонячна погода; Зовсім новий світ, осяяний сонцем, розкрився перед нами; Діти, зморені спрагою, кинулись до річки; Дівчина, захоплена картиною, ділилась враженнями із подругами; Цій книжці, подарованій мамою, я дуже зрадів; неузгоджених означень: Сьогодні політ у небесні далі людини став реальністю; Я назбирала букет із різних кольорів листя і принесла його додому; правильно: Сьогодні політ людини у небесні далі став реальністю; Я назбирала букет із листя різних кольорів і принесла його додому; прикладок, наприклад: Був відомий співак Микола Мозговий усім моїм друзям; правильно: Співак Микола Мозговий був відомий усім моїм друзям.

Речення Прокурор Рівненщини Василь Присяжнюк розповість про злочинність у нашому районі під час прес-конференції потребує коригування, оскільки через неправильний порядок компонентів не   зрозуміло: мова йде про злочинність, що відбувалась під час прес-конференції, чи про конференцію, на якій ітиметься про злочинність.

Яскравим прикладом неправильного порядку компонентів є речення Швидка у важкому стані повезла Оленку до лікарні, зі змісту якого виходить, що у важкому стані була швидка, яка повезла Оленку. Виправлений варіант: Оленку у важкому стані повезла до лікарні швидка.  

Зміна порядку слів в українській мові може впливати на зміну синтаксичної ролі членів речення, змісту конструкції, сприяє стилістичній маркованості інверсованої одиниці.

  1.  Помилки в побудові речень з однорідними членами

Однорідними називаються члени речення,  що перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним із членів речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком [Шульжук, 153]. Однорідними можуть бути всі члени речення.

У мовленні студентів порушення логічного зв’язку між однорідними компонентами є типовою помилкою. Наприклад, у реченні Гуртівня пропонує усі необхідні будівельні матеріали: вапно, цеглу, цемент, касові апарати автором порушено логіку викладу, оскільки до переліку будівельних матеріалів внесено поняття касові апарати. Аналогійне порушення в реченні У таких містах як Дніпропетровськ, Львів, Крим, Херсон є всі умови для розвитку культури, до переліку міст помилково внесено власну назву півострова – Крим. Правильно: Гуртівня пропонує касові апарати, а також усі необхідні будівельні матеріали: вапно, цеглу, цемент; У Криму, Дніпропетровську, Львові, Києві та Херсоні є всі умови для розвитку культури.

У реченні з однорідними членами можуть бути узагальнювальні слова.  Між узагальнювальним словом й однорідними членами речення існують змістові відношення як родо-видового плану, так і відношення частини й цілого. Якщо ці відношення порушуються, виникає синтаксична помилка. Наприклад: Селянин був заможний: мав коней і жінку (до поняття багатства не входить наявність дружини); Ліс восени жовтогарячий, коричневий, золотий, багряний, різнобарвний (узагальнювальне слово різнобарвний помилково введено до ряду однорідних); Одразу за містом ростуть волошки, ромашки, петрові батоги, польові квіти (узагальнювальне словосполучення польові квіти помилково введено до ряду однорідних);  правильно: Селянин був багатим, мав гарну сім'ю і господарство; Ліс восени різнобарвний: жовтогарячий, коричневий, багряний, золотий; Одразу за містом ростуть польові квіти: волошки, ромашки, петрові батоги.

Типовою є помилка, суть якої полягає у введенні до ряду однорідних понять істот і неістот. Наприклад: Керівництво закладу поповнило майстерню кваліфікованими кадрами та необхідними інструментами (у ряд однорідних помилково об’єднано істоти (кадри) та неістоти (інструменти); На рибалку у вихідні я візьму з собою вудочку, гачки і друга (однорідними названо неістоти (вудочку, гачки) та істоту (друг)); Хороший день сьогодні: теплий, сонячний, тихий, понеділок (неправомірно в ряду однорідних ужито назву дня тижня, коли перераховуються якісні характеристики об’єкта); правильно: Керівництво закладу поповнило майстерню новими інструментами та забезпечило кваліфікованими кадрами; На риболовлю ми з другом візьмемо вудочку і гачки; Сьогодні понеділок, хороший день: теплий, сонячний, тихий.

Потребують правки й такі речення: Хлопець любив жартувати і танці; Скрізь зелено, деякі фруктові дерева в цвіту, повно квіток, нарцисів і навіть фіалок; У магазині «Будівельні матеріали» є в продажі сітка, каркаси, елементи огорожі, двері броньовані, оздоблені деревиною та інші вироби з дерева; Вона зацікавилася і полюбила свою майбутню професію; правильно: Хлопець любив жартувати, захоплювався танцями; Скрізь зелено, цвітуть деякі фруктові дерева, багато квітів: нарцисів і фіалок; У магазині «Будівельні матеріали» для продажу є сітка, каркаси, елементи огорожі, броньовані та оздоблені деревиною двері; Вона зацікавилася своєю майбутньою професією і полюбила її.

Синтаксична однорідність тісно пов’язана з однорідністю змістовою, логічною. Це виявляється в тому, що однорідні члени речення називають поняття одного логічного ряду, тобто близькі за суттю. Тому,  будуючи речення з однорідними членами, треба звертати увагу на те, щоб усі вони були однорідними за логічними поняттями й однаково сполучалися зі словом, якого стосуються.

  1.  Деформації в побудові речень з дієприслівниками та дієприкметниками

Дієприслівниковий та дієприкметниковий звороти являють собою відокремлені  другорядні члени речення. Відокремленням називається смислове та інтонаційне виділення другорядних членів для надання їм більшої самостійності в реченні [Волох, Чемерис, 260].

Якщо речення ускладнене дієприслівниковим зворотом, то іменник-підмет має називати того діяча, якого стосується дія у дієприслівниковому звороті, тому анормативними будуть речення Стомившись за день, у матері болять руки; Переживаючи за своїх дітей, у матерів рано сивіє волосся; Оповідання, написане Петром, відпочиваючи, всім дуже сподобалось; Зайшовши за кущі шипшини, видніється вхід у підземелля;  правильно: Мати стомилася за день, у неї болять руки. правильно: Переживаючи за своїх дітей, матері рано сивіють; Оповідання, написане Петром під час відпочинку, всім дуже сподобалось; Зайшовши за кущ шипшини, ми побачили вхід у підземелля.

Аналогійні помилки допущено в таких реченнях: Піднявшись на вершину Говерли, туристів захопила краса навколишньої природи; Прочитав роман, образ головного героя залишиться в моїй пам’яті на довгі роки; Розірвавши конверт, лист був одразу прочитаний; Складаючи твір, мене відірвав від роботи телефонний дзвінок; Чоловік був одягнений у довгий чоловічий светр, оброслий бородою; Падаючи, зі склянки вилилася вода. Правильно: Коли туристи піднялись на вершину Говерли, їх захопила краса навколишньої природи; Після прочитання роману образ головного героя залишиться в моїй пам’яті на довгі роки; Лист був прочитаний одразу після розірвання конверту; Коли я  складав твір, мене відірвав від роботи телефонний дзвінок; Чоловік з бородою був одягнений у довгий светр; Коли склянка падала, з неї вилилась вода.

  Неправильно використано дієприслівник і в таких реченнях: Йдучи по коридору, двері відчинились; Наловивши риби, у нас закінчилися черв’яки. Відредаговані варіанти: Коли ми йшли по коридору, двері відчинились; Коли ми наловили риби, у нас закінчились черв’яки. Як бачимо, не завжди можна використати дієприслівниковий зворот.

Порушення нормативності вживання дієприкметникового звороту наявне в реченнях: Картопля, яка печена на вогнищі, набагато смачніша; Яблуня посаджена Оленкою, яка стала великим розлогим деревом; Діти ринули до річки, зморені спрагою. У перших двох реченнях сполучник яка зайвий, правильно: Картопля, спечена на вогнищі, набагато смачніша; Яблуня, посаджена Оленкою, стала розлогим деревом. У другому реченні зворот стосується безпосередньо підмета, тому вимагає позиції поряд з ним, правильний варіант: Діти, зморені спрагою, кинулись до річки.

Інколи в мовленні студентів трапляється помилка в уживанні дієприкметників, зумовлена впливом російської мови, наприклад: Сонячний промінь освічував падаюче з дерев листя; Людина, добре знаюча місцевість, не заблукає; Купаючі люди не поспішали на берег; Сидячий хлопчик у дуплі боявся поворухнутися. Активні дієприкметники в українській мові небажані з огляду літературної норми. Їх доцільно замінювати або прикметниками, або підрядними реченнями. У зв’язку з цим правильним буде такий варіант: Сонячний промінь освітлював листя, що падало з дерев; Людина, яка добре знає місцевість, не заблукає; Люди, що купалися, не поспішали на берег.  

В окремих випадках потрібну інформацію правильніше було б  подати через дієприкметниковий, а не дієприслівниковий зворот, наприклад: Купуючи костюм прямо на фабриці, він вам обійдеться на 25 процентів дешевше, ніж у магазині. Правильніше: Костюм, куплений на фабриці, обійдеться на 25 відсотків дешевше, ніж у магазині.

Відокремлені другорядні члени речення функціонують у сучасній українській мові регулярно. Вони мають додаткове змістове навантаження і виражають додаткову предикативність.

  1.  Помилки в уживанні прямої та непрямої мови

Пряма мова – це спосіб передання чужої мови, при якому мовець чи автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно. Непряма мова – це спосіб передання чужої мови, при якому відтворюється лише її зміст, без збереження лексичних, синтаксичних і стилістичних особливостей  [Пономарів, 442].

У процесі передачі чужої мови за допомогою непрямої відбувається заміна граматичних форм, відповідно до точки зору особи, що передає її. Так, особові форми дієслова і форми займенників першої та другої особи замінюються на форми третьої особи;  наказовий спосіб дієслова передається за допомогою інфінітива або підрядного речення; звертання, вигуки, частки, вставні слова випускаються. Непряма мова поєднується зі словами автора за допомогою сполучників що, щоб, наче, чи, а також займенників і прислівників. Якщо ці вимоги не виконуються, виникає синтаксична помилка.

Деформації проявляються при змішуванні прямої і непрямої мови, наприклад: Андрій схопив батька за руки, і батько йому сказав, що будьмо, сину, мужніми, бо прийшло велике лихо для всієї України; Василько запитав друга, що чи згоден ти піти завтра в ліс по горіхи; Мар’яна мені сказала, що я вже повчила уроки; Внучка просить дідуся, що купи цукерки, дідусю; Григорій Сковорода сказав, що світ ловив мене, але не спіймав; Ілько спитався, що чого ти, Параско, нап’ялила цю червону хустку; Кайдашиха бігла по селу і кричала, що мене вбили. Таку ж помилку спостерігаємо при вживанні цитат з метою додаткового пояснення речень з особовими чи присвійними займенниками першої особи однини і множини з відповідними дієслівними формами: Леся Українка писала: “що я була малою горда”. Виправлені речення мають такий вигляд: Андрій схопив батька за руки, і батько сказав, що потрібно бути мужніми, бо прийшло велике лихо для всієї України; Василько запитав друга, чи згоден він завтра піти в ліс по горіхи; Мар’яна мені сказала, що вже вивчила уроки; Внучка просить дідуся купити цукерок; Григорій Сковорода сказав, що світ ловив його, але не піймав; Ілько спитався Парасю, для чого вона нап’ялила червону хустку; Кайдашиха бігала по селу і кричала, що її вбили; Леся Українка писала: “Я була малою горда…”.   

Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого усного мовлення: експресію, звертання, вигуки тощо. Вона зберігає не тільки зміст висловлювання, а й його лексичні, граматичні й стилістичні особливості.

  1.   Помилки в уживанні вставних і вставлених конструкцій

Вставні конструкції – це слова, словосполучення і речення, що виявляють ставлення мовця до висловленої ним думки і виражають різні модальні значення  [Шульжук, с. 166]. І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська під вставними компонентами розуміють «такі форми, які вводяться в речення на семантико-комунікативному рівні для вираження ставлення до повідомленого з  погляду його ймовірності чи неймовірності, емоційної оцінки, ступеня звичайності, способу оформлення думок, активізації співрозмовника тощо» [Слинько, Гуйванюк]. Вставлені компоненти – мовні одиниці, що передають додаткові, побіжні повідомлення, перериваючи основне висловлення за допомогою інтонації вставленості [Шульжук, с. 169]. Якщо перші одиниці можуть стояти на початку речення, то другі – лише в середині речення.

Суть синтаксичної помилки може полягати в неправильному розташуванні вставної чи вставленої конструкції, її тавтологічному чи невиправданому вживанні. Найбільш поширеною в мовленні студентів є помилка, пов’язана з надлишковим уживанням вставних конструкцій, наприклад: Очевидно, здається, о восьмій годині ранку Мирослава повернулася додому – це речення містить два вставні слова, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного, оскільки ці слова є дублерами, то одне із них потрібно видалити. Нормативно: Мирослава повернулася додому, очевидно, о восьмій годині ранку. У реченні Звідкіля ви, власне, до речі, телефонуєте? введено два вставні компоненти, що передають зв’язок думок, вони не відрізняються стилістично, тому одне з них потрібно вилучити: Звідкіля ви, власне, телефонуєте?

Наступні випадки ненормативно надмірного вживання вставних конструкцій свідчать про примітивність мислення мовця, оскільки він не може зосередитися на переданні головної ідеї висловлювання  Іду я недавно, значить, вулицею і бачу, розумієш, Сергія, як кажуть, власною персоною; Коли бояться, отже, либонь, поважають; Ми дружимо, втім, однак,  рідко бачимося.

У мовленні студентів під час вираження особистого ставлення до висловлюваної ними думки інколи трапляються синтаксичні помилки, зумовлені неправильним місцем розташування вставної конструкції, наприклад: Йдеться про проблему, на мою думку, виконання державного статуту України. Оскільки елемент на мою думку класифікується  як вставний компонент, що вживається на позначення джерела повідомлення, то він не повинен розривати повідомлення, тому правильною є така  конструкція: На мою думку, йдеться про проблему виконання державного статуту України.

В усному мовленні вживання вставних і вставлених конструкцій не створює зайвої інформації, навпаки, допомагає мовцю зорієнтуватися, а слухачам краще сприйняти сказане.

  1.  Неправильне інтонування речень

У простому реченні особливу увагу доцільно звертати на інтонаційне оформлення речень із однорідними членами речення, вставними конструкціями та відокремленими членами речення.

Вставні слова, словосполучення, речення відповідно до норми вимовляються з особливою інтонацією: швидшим і нижчим тоном, ніж слова базового речення, і виділяються паузами. Відсутність пауз у потрібному місці або зміщення їх – помилка, що призводить до зміни авторського задуму,  наприклад:  Добрий день будь ласка / покажіть мені ось ту книгу //; Принеси / мені будь ласка ту книжку //,  потрібно: Добрий день / будь ласка / покажіть мені ось ту книгу //; Принеси  мені / будь ласка / ту книжку //.

Найчастіше однорідні члени речення вимовляються з перелічувальною інтонацією: однаковим тоном, окремо. Проте в мовленні студентів трапляються помилки, суть яких полягає в зміщенні місця паузи між однорідними членами, у результаті чого змінюється зміст висловлювання. Деформації наявні в такому реченні: На уроках вертиться не дуже / уважний // правильно:  На уроках вертиться / не дуже уважний //.

У реченні Громадяни документи / прийматимемо з 14 години // не виділено звертання, а пауза зроблена у невідповідному місці. Речення Ярослав // Каліка редактор жовківської райгазети «Відродження» // потребує правки, оскільки пауза у виголошенні імені й прізвища руйнує зміст всього речення. Правильно: Громадяни / документи прийматимемо з 14 години //; Ярослав Каліка / редактор жовківської райгазети «Відродження»//.  

Правки потребує і таке речення: Прудка гірська річка круто обігнувши оселі гнала свої каламутні хвилі широким плесом //, адже у ньому відсутні паузи при виділенні дієприслівникового звороту. У реченні Коли ми підійшли до хвіртки з гарчанням // нам назустріч вибіг великий пес // пауза в невідповідному місці, спотворення змісту речення: до хвіртки підійшли з гарчанням ми. Відредагований варіант: Прудка гірська річка / обігнувши скелі / гнала свої каламутні хвилі широким плесом //; Коли ми підійшли до хвіртки / нам назустріч з гарчанням вибіг великий пес //.

Необхідність дотримання норм усного мовлення пояснюється комунікативними та естетичними чинниками. Будь-які відступи від правил вимови й інтонації сприймаються як відступ від точної передачі думки, утруднюють спілкування, взаєморозуміння, відволікають від змісту промови, перемикають увагу слухачів на її фонетичні особливості, відмінні від загальноприйнятих.

  1.  Помилки логічного ряду

Помилки логічного ряду не підпорядковуються жодному з видів, зазначених вище. Тому варто виділити їх окремо. До таких анормативів відносимо наступні: Вдалині хитались дерева, синів задуманий прибій, та на мить гомін стих. Поняття хитались дерева та синів прибій означають дію, яка може сприйматись лише візуально, тому їх не можна співвідносити з загальним поняттям гомін, яке є позначенням дії, що сприймається на слух. Можливе таке виправлення: Вдалині шуміли дерева, гудів задуманий прибій, та на мить гомін стих або Вдалині хитались дерева, синів задуманий прибій, та на мить створюваний ними гомін стих.

У реченні Пропоную юридичну допомогу розірвання шлюбу допущено помилку, оскільки юридична допомога полягає не лише у наданні послуг щодо розірвання шлюбу. Тому речення можна відредагувати таким чином: Пропоную юридичну допомогу у розірванні шлюбу або Пропоную різну юридичну допомогу, зокрема у  розірванні шлюбу. 

У реченні Ти ж в чоботях приїхав одягнений наявна помилка, що стосується неправильного вживання слова. Слово одягнений не можна вживати з поняттям чоботи, оскільки останні є предметом не одягу, а взуття. Тому варто виправити речення таким чином: Ти ж у чоботях приїхав узутий або просто Ти ж приїхав у чоботях.

Помилкою слід вважати вживання діалектизмів у мовленні, адже це суперечить нормам літературної мови. У реченнях Я і так єю володію; У ємної сестри дорогий телефон наявні діалектні займенники єю, ємної, які слід замінити на літературні. Правильно: Я й так нею володію. У її сестри дорогий телефон.

Зі змісту речення Консультації хворих проводяться з 13.00 до 14.30 виходить, що консультації проводять самі хворі. Слід виправити речення таким чином: Консультації для хворих проводяться з 13.00 до 14.30 або До уваги хворих: консультації проводяться з 13.00 до 14.00.

Причинами подібних помилок можуть бути недостатнє володіння мовцем нормами літературної мови, спонтанність висловлення в усному мовленні, нерозуміння значення певних слів.

  1.  Деформації в складних реченнях

У складному реченні об’єднуються кілька простих речень, що виступають складниками єдиного цілого – синтаксичного утворення вищого, ніж просте речення, рангу. Складне речення відрізняється від простого якісним і кількісним складом його компонентів. Компонентами простого речення виступають форми слів, а компонентами складного речення – вихідні прості речення, трансформовані у його (складного речення) структурі.

Формально-синтаксична структура складного речення формується відповідним синтаксичним зв’язком і виділюваними на його основі компонентами. Синтаксичні зв’язки між частинами складного речення щодо своєї сукупності звичайно споріднені із синтаксичними зв’язками між членами простого речення. Проте у межах простого і складного речення ієрархічні стосунки між їх типами істотно розрізняються. Якщо для простого речення визначальним є предикативний зв’язок – зв’язок підмета і присудка, то для складного речення визначальними є сурядний і підрядний зв’язки. [Вихованець, 279].

  1.  Анормативність у складносурядних реченнях

Сурядний зв’язок поєднує рівноправні у синтаксичному плані предикативні частини складного речення за допомогою сурядних сполучників або безсполучниково.

У складносурядному реченні помилки трапляються порівняно рідко. На думку Сергєєва, вони найчастіше виникають: а) при вживанні протиставних сполучників замість єднального сполучника і: Настала зима, але ми стали ходити на лижах; правильно: Настала зима і ми стали ходити на лижах;   б) при тавтологічному вживанні сполучників сурядності: Шукали його три дні, але все даремно, але потім знайшли в степу без свідомості. Правильно: Шукали його три дні, а потім знайшли в степу непритомного; в) при невдалому з’єднанні різнорідних простих речень у одне складносурядне: У хлопчика був злий батько, і хлопчик дуже плакав; Сергій – лікар, але він сильна і вольова натура. Виправлено: Хлопчик дуже плакав через свого злого батька; Сергій – лікар, він сильна і вольова натура.

У реченні Було весело, але Орися сумувала, співали пісні  неозначено-особове односкладне речення повинно міститись після безособового, оскільки вони належать до одного й того ж типу (односкладні речення), послідовно розгортають одну й ту ж думку. Правильним є варіант: Було весело, співали пісні, але Орися сумувала. Помилковою є структура такого речення: А то Сірко з Січі з військом виступає, то ж не густий туман поле покриває. Правильно:  То не густий туман поле покриває, то Сірко із Січі з військом виступає.

  1.  Відхилення у складнопідрядних реченнях

Важливим елементом будови складнопідрядних речень є місце підрядної частини стосовно головної. В одних складних реченнях підрядні компоненти можуть стояти як після головного, так і перед ним. При цьому відбуваються зміни в значенні підрядних частин. В інших складних реченнях підрядні частини завжди стоять після слова в головній частині, від якого залежать, або після всієї головної частини.

Якщо підрядна частина стоїть після головної, то це свідчить про те, що основна увага зосереджується на думці підрядної частини. Якщо підрядна частина розташована препозитивно, то основна увага зосереджується на думці головної частини. Підрядна частина може стояти і в середині головної.

Серед помилок у складнопідрядному реченні найпоширенішими є такі, сутність яких полягає в зміщенні підрядного компонента; наприклад, у  реченні Весна прийшла разом із теплом, що несла з собою квіти, спів птахів і надзвичайну голубінь неба підрядну частину доцільно розташувати саме всередині головної: Весна, що несла з собою квіти, спів птахів і надзвичайну голубінь неба, прийшла разом із теплом. Аналогійно: Вам відкривається ще одна грань світу, що оточує нас, якщо будете фотографувати, малювати; Стежка збігала вниз до моря, на якій росло багато олеандрів; Туди, де гори проштрикували небо, ішли війська, де не росте навіть трава; Теплий дощик зволожив землю, якого так потребували посіви. Редаговані варіанти: Якщо ви будете фотографувати, малювати, вам відкриється ще одна грань світу, який оточує нас; Всього в українському повному вінку є двадцять квіток, кожна з яких є лікарем і оберегом; Стежка, на якій росло багато олеандрів, збігала вниз до моря; Туди, де гори проштрикували небо, де не росте навіть трава, ішли війська; Теплий дощик, якого так потребували посіви, зволожив землю.   

Існують випадки, у яких певний порядок компонентів просто необхідний, адже в іншому випадку зміст речення спотворюється. До таких прикладів можна віднести речення Калитка жаліє наймитові хліба, який працює на нього; Микола одружився на гарній дівчині з чорними рівними бровами і довгою чорною косою, яку звали Нимидорою. Зі змісту першого речення виходить, що на Калитку працював хліб, у другому – що Нимидорою звали косу дівчини. Це руйнує зміст речення. Правильно: Калитка жаліє хліба наймитові, який працює на нього; Микола одружився з дівчиною Нимидорою, яка мала чорні рівні брови та довгу косу.

Зміщення синтаксичної структури наявне і в таких реченнях: Верхівки яблунь стали прозорими, де пройшла зима підрядне обставинне місця повинне стояти усередині головного речення, тому головний компонент потрібно доповнити словом  там); отже, правильно: Там, де пройшла зима, верхівки яблунь стали прозорими. У реченні Що вона склала іспит, Олена повідомила батьків не лише неправильно розташована підрядна частина, а й у головній частині не вистачає співвідносного вказівного слова; тому нормативним видається варіант: Олена повідомила батькам про те, що вона склала іспит. 

Нечіткість мислення мовця демонструють інші речення, що містять зміщення синтаксичної структури: Мистецтво заполонило його, а не тільки математику любив хлопець; Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії»,  у якій найповніше відбилися осінні настрої поета, що бринить на найтоншій струні, – це пісня щирого й відданого серця. Правильно: Не тільки математику любив хлопець – мистецтво заполонило його; Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії», що бринить на найтоншій струні, найповніше відбиває осінні настрої поета, – це пісня щирого і відданого серця.

У реченні  Глядачі, що подивилися кінокомедію, що недавно з’явилася на екранах, виходили з кінотеатру задоволені підрядні ; На стіні висить портрет, коли він був молодий; правильно: Після перегляду кінокомедії, що недавно з’явилась на екранах, глядачі виходили з кінотеатру задоволені; На стіні висить портрет його молодого.

 

  1.  Недоречність вживання або відсутність сполучного засобу

Частим у мовному середовищі молоді є анорматив, що стосується недоречного вживання чи відсутності сполучного засобу.

Прикладом можуть бути такі речення: Вікно було незачинене, але пташка залетіла у вікно. Сурядний протиставний сполучник але в цьому реченні недоречний: Вікно було незачинене, тому пташка залетіла у вікно (наслідкові відношення вікно не зачинене, внаслідок чого пташка залетіла).   У реченні Вона поповнюється чи за рахунок іншомовної лексики, чи власне української? зайвим є перший сполучник чи, оскільки він у цьому реченні не є повторюваним: Вона поповнюється за рахунок іншомовної лексики чи власне української? Аналогійно у реченнях На добрий урожай не було надії, і серце хліборобів і все швидше почало битись; Навіть до хвіртки підійшла, і біля якої росла стара слива зайві сполучники і. Редагований варіант: На добрий урожай не було надії, і серце хліборобів все швидше почало битись; Навіть до хвіртки підійшла, біля якої росла стара слива.

Помилкою є відсутність сполучного засобу або його частини, наприклад: Він терпляче зносив усі болі й страждання, хвороба напосілась на нього, вклала в ліжко; правильно: Хвороба напосілась на нього і вклала  в ліжко, однак він терпляче зносив усі болі і страждання.

У наступному реченні потрібно замінити відповідно до змісту сполучник і сполучником але: Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, і кожен регіон має свої відмінності; правильно: Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, але кожен регіон має свої відмінності.

У наступних реченнях наявне вживання сполучного засобу, що не відповідає змісту: За те, що він жив за кріпацтва, він не здобув освіти; За те, що Григорій Косинка народився у бідній селянській родині, він не мав змоги купувати книжок. У підрядних частинах цих речень зазначається причина явища, названого в головному реченні, а використаний для зв’язку частин цього складного речення сполучний засіб характерний для підрядних з’ясувальних речень. Правильно: Через те, що він жив за кріпацтва, він не здобув освіти; Через те, що Григорій Косинка народився у бідній селянській родині, він не мав змоги купувати книжок.

Помилкове використання одного сполучника замість іншого в мовленні студентів виявляється в таких реченнях: Коли я повернувся додому, я розбудив брата, бо спав у сусідній кімнаті. У реченні помилково вжитий причиновий сполучник бо, хоч зміст речення вимагає з’ясувальних відношень. Правильним буде речення Повернувшись додому, я розбудив брата, який спав у сусідній кімнаті. Зміст речення Дмитро вискочив із хати, як вогонь охопив усе вимагає заміни сполучника як сполучником коли, оскільки сполучний засіб як є багатозначним: Дмитро вискочив із хати, коли вогонь охопив усе.

У наступних реченнях виявляється надмірне вживання сполучних засобів: У віконці вона отримує формуляр, що котрий повинна заповнити; Хоча і знаю, що все скінчить добре, однак проте не можу заспокоїтись; Потім я іду до зали видачі літератури та чекаю, чи поки моє замовлення буде виконане. Правильно: У віконці вона отримує формуляр, котрий повинна заповнити; Хоча і знаю, що все скінчиться добре, проте не можу заспокоїтися; Потім я іду до зали видачі та чекаю, поки моє замовлення буде виконане.   

Правильне вживання сполучників та сполучних слів робить текст легким у вимові, м’яким для слухового сприймання.

  1.  Пунктуаційні помилки

Розділові знаки в системі української мови – це сукупність графічних знаків, що не належать до абетки даної мови, а слугують засобом відображення тих ознак (чинників) писемної мови, як не можуть бути передані літерами та іншими писемними (цифрами, знаками рівності, подібності, приблизності). Їх використовують для членування тексту згідну із синтаксичними (структурними), смисловими,  інтонаційними та іншими особливостями мови. Найзагальнішими функціями розділових знаків є відокремлення, коли вони членують текст на значущі в граматичному та смисловому відношенні частини, і виділення, коли вони вирізняють у середині речень певні частини. Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами [Зубков довідник, 352].

Пунктуаційні помилки – це відхилення, пов’язані з неправильним показом графічними засобами (розділовими знаками) членування мовлення на речення, членування речення на його частини [Сергєєв, 56].

Пунктуаційні помилки прийнято розділяти на грубі й негрубі.

Грубими вважаються порушення правил, що становлять основу шкільної пунктуації. Серед таких – пропуск коми:

1) у складносурядному реченні;

2)  у складнопідрядних реченнях;

3) знака для виділення дієприслівникового та дієприкметникового звороту;

4) для виділення звертань;

5) для виділення прямої мови; 

До не грубих помилок Сергєєв  відносить: а) помилки у виборі знака, а саме вживання коми замість крапки з комою, двокрапки або навпаки;              б) помилки,  пов’язані з застосуванням правил, що уточнюють або обмежують дію основного правила (зайвий розділовий знак між однорідними членами речення); в) пропуск тире між головними членами речення і помилкове його вживання; пропуск одного з розділових знаків, що поєднуються.

Серед анормативів, що переважають у писемному мовленні молоді, найчастішими є пропуск та вживання зайвого розділового знака. Прикладом пропущення необхідних знаків є такі речення: Вона не відповіла йому і він пішов у свою кімнату переодягтися; Наступила осінь і надворі похолодало; Але політика була тимчасовою і потрібно було налагоджувати забезпечення міста хлібом. Через пропущення коми у складносурядних реченнях порушуються семантико-синтаксичні відношення між їх частинами, від чого речення втрачають зміст і можуть бути витлумачені неправильно. Виправлений варіант: Вона не відповіла йому, і він пішов у свою кімнату переодягтися; Наступила осінь, і надворі похолоднішало; Але політика була тимчасовою, і потрібно було налагоджувати забезпечення міста хлібом.

Пропущення коми спотворює сприйняття змісту й у складнопідрядному реченні: Комусь слід було поговорити з ним як тільки його привезли сюди; Я запитав чи вона бачить замок; Жінка, яка тут живе пішла в магазин, потрібно: Комусь слід було поговорити з ним,  як тільки його привезли сюди; Я запитав, чи вона бачить замок; Жінка, яка тут живе, пішла в магазин.

У наступних реченнях анормативність полягає у відсутності ком про виділенні дієприкметникових та дієприслівникових зворотів: Марійка пробившись крізь товщу снігу, а потім побігла додому; Мати помічаючи все це мимоволі хвилюється за сина; Добре працює авіамодельний гурток відкритий при нашому будинку творчості. Редагований варіант: Марійка, пробившись крізь товщу снігу, побігла додому; Мати, помічаючи все це, мимоволі хвилюється за сина; Добре працює авіамодельний гурток, відкритий при нашому будинку творчості.

Частими є помилки, пов’язані з пропущенням ком при вживанні звертання. Оскільки звертання є ускладнювальним компонентом речення і повинне виділятися в реченні інтонаційно, а на письмі – розділовими знаками, то анормативними є речення: Україно оновлена трудом своїх синів я так люблю твої сади й долини й гори й ріки моя свята безсмертна; Я читаю заборонені книги мамо; Так багато хотів я тобі Варю сказати. Правильно: Україно, оновлена трудом своїх синів, я так люблю твої сади, й долини, й гори, й ріки,  моя свята безсмертна; Я читаю заборонені книги, мамо; Так багато хотів я тобі, Варю, сказати.

Пропущення розділових знаків при прямій мові – теж одна з найпоширеніших пунктуаційних помилок. Досить часто специфіка передачі чужого мовлення на письмі не береться до уваги, внаслідок чого виникають труднощі у розмежуванні слів автора і прямої мови та у сприйнятті змісту самого речення. Прикладом анормативності вживання розділових знаків при прямій мові можуть бути такі речення: Зупиніться пролунав голос; Прокіп схопив її за обидві руки й застеріг, коли інститутка кинулася бити Устину що «годі, пані, годі!..». Виправлений варіант: «Зупиніться!» – пролунав голос; Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп схопив її за обидві руки і застеріг: «Годі, пані, годі!..».

Одним з найпоширеніших відхилень є помилки у виборі знака, а саме вживання коми замість крапки з комою, двокрапки або навпаки: На пришкільній ділянці ми збираємо овочі, капусту, моркву, бульбу; правильно: На пришкільній ділянці ми збираємо овочі: капусту, моркву, бульбу; помилки,  пов’язані з застосуванням правил, що уточнюють або обмежують дію основного правила (зайвий розділовий знак між однорідними членами речення): Приїхала мати, і привезла мені подарунок; правильно: приїхала мати і привезла мені подарунок; пропуск тире між головними членами речення і помилкове його вживання: Коли виросту  над дахом коньок приб’ю; виправлене: Коли виросту – над дахом гребінь приб’ю; пропуск одного з розділових знаків, що поєднуються: Озеро Світязь, оточене молодим лісом, – улюблене місце відпочинку  туристів, редагований варіант: Озеро Світязь, оточене молодим лісом, – улюблене місце відпочинку туристів.    

Вживання розділових знаків залежить насамперед від змісту вислову, який зв’язаний із синтаксичною структурою, а в усному мовленні – з інтонацією.

Висновки до розділу 2

За результатами спостережень, однією з найпоширеніших синтаксичних деформацій у мовленні студентської молоді стали помилки у побудові словосполучень, а саме порушення у керуванні слів, що зумовлено як незнанням норм української мови, так і впливом російської.

Частим є порушення узгодження між головними членами речення, тобто присудком і підметом, та другорядними, а саме відхилення стосуються анормативного вживання основних граматичних категорій, які є спільними для підмета і присудка: роду, числа. Помилки пояснюються специфікою усного мовлення. Процес мислення відбувається набагато швидше, ніж процес мовлення, тому деякі мовці виголошують думку, не встигнувши оформити її для мовлення, що і спричинює появу помилки.

Деякі помилки, а саме вживання присудка у формі множини при підметові-іменнику. Категорія пошанності, репрезентована особовим займенником Ви в непрямих відмінках і дієслівним компонентом у формі ІІ особи множини, стає віддзеркаленням поваги до тієї позиції, яку займають ті чи ті особи, проте при узгодженні підмета, вираженого іменником у формі однини, і присудка, вжитого у формі множини, виникає синтаксична помилка. 

Одними з найчастіших у мовленні молодіжного середовища є відхилення, що становить собою дублювання іменника-підмета займенником. Частим є також дублювання інших членів речення.

Причиною невмотивованого пропуску різних членів речення, найчастіше – головних, дослідники вважають недостатнє саморедагування під час утворення речень.

Частими у мовленні молоді є помилки, пов’язані з порушенням порядку слів у реченні. Це стосується як головних, так і другорядних членів речення. Будь-яка форма інверсії створює труднощі для  розуміння сказаного. У мовленні студентів інверсія часто призводить не лише до труднощів, а й до конфліктності сприймання авторського задуму.

Типовою помилкою у мовленні студентів є порушення логічного зв’язку між однорідними компонентами у реченні. Ці помилки стосуються порушення змістових відношень між узагальнювальним словом та другорядними членами речення, введення до ряду однорідних істот і     неістот і т. п.

Деякі деформації у вживанні дієприкметників, дієприслівників та  зворотів спричинені впливом російської мови. До прикладу, в українській мові вживання активних дієприкметників є небажаним з погляду літературної норми.

Часто трапляються помилки у вживанні прямої і непрямої мови, при їх змішування, при вживанні цитат. Передача чужого мовлення вимагає певного  інтонаційного звучання, а на письмі – відповідного письмового оформлення.

Не менш рідко припускаються помилок і в побудові складних речень. Це ненормативне вживання сполучників у складносурядному реченні,  порушення порядку компонентів у складнопідрядному реченні,  неправильне інтонування речень.

Окремо можна виділити помилки, спричинені порушенням пунктуаційних норм. До таких можна віднести пропуск розділових знаків у складних реченнях, для виділення вставних і вставлених конструкцій, прямої мови, а також вживання зайвих розділових знаків.  Причинами появи таких анормативів можна вважати незнання пунктуаційних правил, недостатньо розвинене логічне мислення, постановка розділових знаків не під час, а після написання текстів.

  

  

ВИСНОВКИ

Українська літературна мова – це культурне надбання нації, форма національної мови, відшліфована майстрами слова, кодифікована в словниках, граматиці, правописі. Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, в ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова – найважливіша ознака нації та засіб репрезентації її у світі. Щоб осягнути роль мови в суспільстві, необхідно розуміти її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.  Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми. Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови. Мова – засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сферах комунікації: у політиці, в науці, у галузі економіки, у виробництві і діловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою поліфункціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою. Мислетворча функція. Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки. Мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями, без цього органічного зв’язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення – це внутрішнє мовлення. Номінативна функція. Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу. Пізнавальна функція. Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду. Культурологічна функція. Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови. Оволодіваючи мовою, людина оволодіває і культурою народу. Мова – це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова – це ключ до багатої української культури. Естетична функція. Мова – засіб творення позитивних емоцій, краси. Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва. Експресивна функція. Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини. Мову вживають не так для простого повідомлення, як для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти. Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Етична функція. Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил. Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних формул та настанов щодо їх використання. Фатична функція. Мова є засобом фатичного спілкування. Фатична комунікація (дослівно – беззмістовна, пуста) – обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатична функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологічної, акумулятивна є результатом пізнавальної, а державотворча функція  реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мово існування [Мацюк, Станкевич, 5].

Мову можна визначити як стан розуму в певний час, екзистенцію інтелекту, канал інтелекту, результат мислительної діяльності, фіксатор мислення, лакмус мислення, відновник інформації, модель, картину світу, річ у собі й річ для нас одночасно – і все це буде правильно, бо визначатиме кожного разу якусь з цих ознак.

Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. На основі мови формується національно-культурне поле з протяжністю у часі (через віки) і у просторі, бо мова є каналом духовного й інформативного зв’язку у суспільстві, вона здатна актуалізувати через лексику і фразеологію морально-етичні, звичаєві норми.

Суспільство завжди дбало про те, щоб його члени користувалися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від природи даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості. Людина створила культуру, а культура людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це  не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що проявляється в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мовна культура –  це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжньою патріотизму. Якщо людина оволодіє мовою, вона оволодіє духовним началом свого народу, а значить – здатна буде йому служити, примножувати його матеріальні й культурні цінності.

Культура мови безпосередньо пов’язана зі станом нормування, кодифікації літературної мови, відбитим у словниках, граматиках, практичних посібниках [Клєщова, 9]. Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо. В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Правильність мови ґрунтується перш за все  на історичній мовній традиції, втіленій у нормі. Нормування – колективна оцінка мовних фактів. Основними рисами мовної норми є стабільність, вибірковість, загальновживаність і обов’язковість у дотриманні тих чи тих регламентацій, літературна традиція, авторитет джерел, культурно-естетична оцінка мовного факту та звичність його функціонування. Сталість мовного стандарту – неодмінна передумова  успішного функціонування української літературної мови.

Попри тривалі дискусії стосовно вироблення норм української літературної мови, і до сьогодні мовознавча наука не має єдиного погляду на поняття норми. Різні підходи до тлумачення цього явища залежать від узгодження наукових поглядів дослідника з мовною політикою держави, тому практичний аспект дослідження норм української літературної мови виявляється більш проблемним, ніж теоретичний.

Під час тривалого унормування української літературної мови найменше змін фіксувалося у такому розділі, як синтаксис. Синтаксис вивчає зв’язне мовлення, що є результатом інтелектуально-пізнавальної діяльності етносу, «відкриває розум», за висловом автора однієї із перших граматичних праць М. Смотрицького. Синтаксис народної мови виявляє властиву нашій нації «звичку думати», розкриває душу українців [Гуйванюк, 383]. На думку дослідниці Олени Курило, «своєрідним характером, тим так званим «духом» своїм мова спирається передусім на стилістиці, складні (синтаксисі), фразеології та словотворі [Курило, 7].  

Синтаксична норма не змінюється, а вдосконалюється. Стабільність і стійкість синтаксичних норм порівняно з іншими нормами пояснюється тим, що на становлення синтаксичної норми впливає зв’язок із мисленням.  

Синтаксичні норми залишаються однією із найменш досліджених ділянок граматичної системи української мови. Це частково зумовлено тим, що для вивірених і обґрунтованих рекомендацій дослідник повинен мати в своєму розпорядженні значний фактичний матеріал, який би репрезентував синтаксичну структуру текстів різної функціональної спрямованості, різних авторів і на різних синхронних зрізах. Процес нормування синтаксичної сполучуваності ускладнюється й тим, що у сфері синтаксичних зв’язків між словами надзвичайно розвинена варіантність.

На думку дослідників, синтаксичні норми найповніше пов’язані з пунктуаційними правилами, оскільки саме пунктуація впливає на інтонаційне забарвлення, встановлює норми культури мови. Призначення пунктуації – забезпечити адекватне розуміння писемного мовлення носіями мови завдяки членуванню тексту відповідно до його синтаксичних, смислових або інтонаційних особливостей.

Читати й писати без знання правил пунктуації та без сформованих умінь послуговуватися ними в повсякденній діяльності неприпустимо, оскільки вивчення пунктуації забезпечує реалізацію лінгвістичного компонента нового змісту навчання і впливає на формування писемних умінь і навичок.

Знання мови – це культура думки, духовне обличчя людини, це рівень її мислення. Проведене дослідження мовлення студентів дає підстави зробити висновки про те, що, по-перше, студенти спілкуються в побуті мовою, яка не відповідає літературним нормам. Як результат – велика кількість помилок різного характеру, зокрема на синтаксичному рівні. По-друге, мислення мовців відбувається стихійно, що пояснюється несформованістю автоматичного відтворення основних синтаксичних конструкцій, властивих українській мові.

Проблемою класифікації помилок, які виникають в усному і писемному мовленні, у різний час займалися багато дослідників, як вітчизняних, так і зарубіжних.

Вивчення синтаксичних помилок є одним із актуальних завдань сучасної лінгвістики, що зумовлене складністю мовної ситуації, яка виникла у нашій державі, і недостатнім висвітленням питання в науково-методичній літературі.

Відповідно до мети дослідження ми дали характеристику українським мовним нормам, зокрема, синтаксичній нормі, класифікували та характеризували синтаксичні помилки, що виникають у мовленні молодіжного середовища, досліджували причини їх виникнення.

На основі аналізу пропонованих у науковій літературі факторів появи помилок та зібраного нами негативного мовного матеріалу підсумовуємо, що основними причинами породження ненормативних одиниць є незнання норм сучасної літературної мови, потужний вплив російської мови, що позначився на всіх рівнях мовної системи, дія аналогії до інших граматичних форм тощо.

Найпоширенішими помилками, що трапляються у мовленні молодіжного середовища виявились анормативи, пов’язані з неправильною побудовою словосполучень, простих речень та пунктуаційними відхиленнями.

Серед помилок у простому реченні найбільшу частку займають анормативи, що стосуються неузгодженості членів речення (як головних, так і другорядних), невмотивованого дублювання членів речення (найчастіше – підмета займенником), неправильного порядку слів у реченні. Поширені також помилки, що стосується вживання відокремлених обставин і означень, вставних і вставлених конструкцій, прямої мови та однорідних членів речення. Особливе місце серед деформацій у простому реченні займають анормативи логічного ряду й такі, що пов’язані з інтонуванням речень.

Менше представлені у молодіжній розмові помилки у складному реченні,  а саме у побудові складнопідрядного та складносурядного речень та неправильне вживання сполучників і сполучних засобів у реченнях такого виду. Це зумовлено тим, що просте речення значно розгалуженіше за структурою, семантикою, комунікативними моделями, становить центральну одиницю граматичної системи й відображає глибинну сутність людини як носія цієї мови, закладену на генетичному рівні.

Значну частку деформацій, зафіксованих у молодіжному середовищі, становлять пунктуаційні помилки. До них ми відносимо пропущення, вживання зайвого або невідповідного розділового знака. Оскільки речення є засобом формування і вираження думок і почуттів, правильне пунктуаційне оформлення їх має безпосередній зв’язок з процесами мислення і мовлення. Спілкування між мовцем і адресатом у письмовій формі вимагає  дотримання пунктуаційних норм як умови взаєморозуміння.

Культура мовлення суспільства – це чи не найважливіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Сучасний стан  мови бажає бути кращим, а змінити його може лише саме суспільство.

Оволодіння мовою є важливою складовою соціально-культурної діяльності, тому мовна освіта ставить за мету створення оптимальних умов для становлення всебічно розвиненої, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися виражальними засобами української мови, її видами, типами, стилями, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, орієнтуватися у всезростаючому інформаційному потоці, вміє самонавчатись і самовдосконалюватись. Важливим завданням є формування і розвиток в учнів і студентів умінь і навичок спілкування, вільного вираження думок і почуттів у різних сферах приватного і суспільного життя на основі засвоєння базових мовленнєвих знань, вироблення вмінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань; оволодіння культурою мовлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О. Сербенської. – Л., 1994.
  2.  Бабич Н. Д. Культура писемного мовлення / Н. Бабич // Українська мова і література в школі. – 1991. – № 3. – С. 6-11
  3.  Бондаренко Т. Г. Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. к. філол. н.: 10.01.08 / КНУ імені Т. Шевченка / Т. Г. Бондаренко. – К., 2003. – 20 с.
  4.  Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : Підручник /    І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
  5.  Волох О. Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Вища школа. Гол. Вид-во, 1989. – 334 с.
  6.  Гамрецький І. Мовленнєво-публіцистична культура учнів: один з аспектів / І. Гамрецький // Дивослово. – 1999. – 12. – С. 14-15.
  7.  Гладкий М. Практический курс украинского языка /                    М. Гладкий. – К., 1924. – 156 с.
  8.  Глазова О., Кузнєцов Ю. Рідна мова : підручник для 6 класу загальноосвітніх навчальних закладів / О. Глазова, Ю. Кузнєцов. – К. : Зодіак-ЕКО, 2008. – 286 с.
  9.  Гринчишин Д. Дотримуйтесь синтаксичної норми / Режим доступу [kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine7-14.pdf]
  10.  Гриценко Т. Українська мова за професійним спрямуванням. Навч. посібник / Т. Гриценко. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 624 с.
  11.  Гужва Ф. К. Трудные вопросы синтаксиса и пунктуации /               Ф. К. Гужва. – К., 1981. – 255с.
  12.  Гуйванюк Н. «Мовна картина світу українців» засобами синтаксису /   Матеріали V конгресу МАУ
  13.  Гуцал К. А. Культура мови студентів: проблема правильності та логічності мовлення // Держава та регіони : науково-виробничий журнал / Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління" / К. А. Гуцал. – Запоріжжя, 2009. – С. 96-105. – (Гуманітарні науки ;    № 3/4).
  14.  Дорошенко С. І. Культура усного мовлення: граматичний і синтаксичний аспекти / С. Дорошенко // Вивчаємо українську мову і літературу. – 2010. – № 7 (березень ). – С. 3-8.
  15.  Єрмоленко С. Я., Сичова В. Т. Українська мова : Підручник для  9 класу загальноосвітніх навчальних закладів / С. Я. Єрмоленко,                        В. Т. Сичова. – К. : Грамота, 2009. – 304 с.; іл.
  16.  Заболотний О. В. Українська мова. 5 клас : Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів / О. В. Заболотний,  В. В. Заболотний. – К. : Генеза, 2013. – 256 с.
  17.  Загальна психологія: Хрестоматія / Скрипченко О. В., Долинська Л. В., Огороднійчук З. В. та ін. Навчальний посібник. – К. : Каравела, 2008. –     640 с.
  18.  Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Монографія // А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.
  19.  Загнітко А. Українські синтаксичні інновації: структурні  і функціональні різновиди / Матеріали V конгресу МАУ
  20.  Золотова Г. А. О характере нормы в синтаксисе // Синтаксис и норма: [Сборник статей] / Отв. ред. д-р фил. наук Г. А. Золотова. АН СССР. Ин-т рус. яз. – М. : «Наука», 1974. – 283 с.
  21.  Зубков М. Українська мова : Універсальний довідник /                М. Зубков. – Вид. 2, випр. і доп. – Х. : ВД «Школа», 2005. – 496 с.
  22.  Клєщова О. Є., Кравчук О. М. Культура української мови. Навчально-методичний посібник / О. Є. Клєщова, О. М. Кравчук. – Луганськ, 2011. – 223с.
  23.  Ковальчук Н. П. Типологія пунктуаційних помилок та причини їх     виникнення // Науковий потенціал світу – 2005: Матеріали IІ Міжнародної  науково-практичної конференції. Том 18. Філологія. Методика викладання мови та    літератури. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. –  С. 11 – 13.
  24.  Курило О. Уваги до сучасної української мови. Видання друге /       О. Курило. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. – 303 с.
  25.  Літературна норма і мовна практика: монографія /                    [Єрмоленко С. Я.,   Бибик С. П., Коць Т. А. та ін.]; за ред. С. Я. Єрмоленко. – Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2013. – 320 с.
  26.  Лингвистический энциклопедический словарь [гл. ред.                     В. Н. Ярцева]. – М. : Сов. энциклоп., 1990. – 609 с.   
  27.  Луценко В. Вербальні помилки та причини їх виникнення у мовленні учнів / В. Луценко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 5. – С. 34-39.
  28.  Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного  спілкування / З. Мацюк,  Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2011.
  29.  Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М. І. Пентилюк: Підручник для студентів-філологів. – К. : Ленвіт, 2000. – 264 с.
  30.  Могила С. Фактори порушення синтаксичних норм // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць / С. Могила. – Донецьк, 2001. – Вип. 7. –  С. 116-120.
  31.  Непийвода Н. Ф. Вплив соціальних факторів на розвиток синтаксичної системи української мови (на матеріалі науково-техічних текстів) / Н. Ф. Непийвода // Мовознавство. – 1996. –  № 2-3. – С. 45-55.
  32.  Пилинський М. М. Мовна норма і стиль / М. М. Пилинський. – К., 1976.плисько К. М. Організація навчання синтаксису в середній школі /  К. М. Плисько. – Харків, 1996. – 240 с.
  33.  Пономаренко А. Формування мовної особистості в                школі: ретроспективи і перспективи / Режим доступу [http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=637]
  34.  Рідна мова : підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів / М. І. Пентилюк, І. В. Гайдаєнко, А. І. Ляшкевич, С. А. Омельчук; за заг. ред. М. І. Пентилюк. – К. : Освіта, 2008. – 272 с.
  35.  Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей / О. Сербенська, М. Волощак. – Львів, 2001. – 204 с.
  36.  Сергеев Ф. П. Речевые ошибки и их предупреждение /                    Ф. П. Сергеев. – К., 1988. – 124 с.
  37.  Слинько І., Гуйванюк Н., Кобилянська М. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання / І. Слинько, Н. Гуйванюк,                    М. Кобилянська. – К., 1994.  
  38.  Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ,              С. П. Бевзенко, Н. Ч. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 4-те вид., стер. –   К. : Вища школа, 2003. – 430 с.   
  39.  Сучасна українська літературна мова. Синтаксис [за ред.                  І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.
  40.  Тоцька Н. І. Українська пунктуація. Практикум: Навч. посібник /    Н. І. Тоцька. – К. : Вища школа, 1990. – 160 с.
  41.  Терлак З. Синтаксичні кальки в аспекті норми / З. Терлак // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – 2004. – Випуск 34. –   Ч. II. –  С. 498-503.
  42.  Українська душа. – К. : Фенікс, 1992. – 128 с.
  43.  Українська мова : Енциклопедія / Редкол. : Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.
  44.  Українська мова : Підручник для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською та російською мовами навчання /             О. М. Біляєв, Л. М. Симоненкова,  Л. В. Скуратівський, Г. Т.Шелехова. – 7-ме вид., перероб. і доп. – К. : Освіта, 2004. – 384 с.
  45.  Український правопис. – К. : Наукова думка, 2012. – 286 с.

  1.  Українська мова : програма для 5-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів / Г. Т. Шелехова, В. І. Тихоша, А. М. Корольчук,            В. І. Новосьолова,  Я. І. Остаф. За редакцією Л. В. Скуратівського. – К. : Ірпінь : Перун, 2005. – 176 с.
  2.  Фаріон І. Ф. Мовна норма: знищення, пошук, віднова (культура мовлення публічних людей) : [монографія]. – Вид. 3-т, доп. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. – 322 с.
  3.  Цейтлин С. Н. Речевые ошибки и их предупреждение /                  С. Н. Цейтлин. – Санкт-Петербург, 1997. – 129 с.
  4.  Шевчук С. Українське ділове мовлення. – К., 2008 / Режим доступу[http://pidruchniki.ws/14170120/dokumentoznavstvo/ponyattya_literaturnoyi_movi]
  5.  Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підручник /                   К. Ф. Шульжук. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 408 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52169. Геологічна будова та рельєф Північної Америки. Корисні копалини 310.5 KB
  Мета: сформувати нові поняття; дати знання про особливості будові земної кори Північної Америки та залежність рельєфу від геологічної будови материка; ; сформувати знання про впив на рельєф материка ендогенних та екзогенних сил; закріпити знання про зв`язок між складом гірських пород і розміщення родовищ корисних копалин; продовжувати формування навичок аналізу тематичних карт; розвивати увагу спостередливість творчі здібності. Обладнання: фізична карта Північної Америки атлас підручник. Географічне положення Північної Америки.
52170. Население и политическая карта Северной Америки 121.5 KB
  Цель: дать характеристику населения Северной Америки численность неравномерность размещения по территории расовый состав и политической карты материка. Прерии Северной Америки расположены: а в Кордильерах; б на Великих и Центральных равнинах; в на побережье Атлантического океана; г на севере материка. Какие факторы нарушают зональность природы материка а морские течения; б рельеф; в изрезанность береговой линии. Кем и в каком году была открыта Америка Колонизация материка изменила состав населения.
52171. Географічне положення Північної Америки. Історія відкриття та освоєння материка 31 KB
  Історія відкриття та освоєння материка. Практична робота №8 продовження Мета: cформувати в учнів знання про основні риси географічного положення материка удосконалювати роботу з картами; розвивати пізнавальний інтерес вміння працювати в колективі аналізувати робити висновки; виховувати культуру спілкування самостійність розширювати кругозір дітей щодо історії відкриття та освоєння материка. Колумба план вивчення материка відео...
52172. Нові індустріальні країни Латинської Америки 667.5 KB
  Мета: узагальнення і систематизація знань по темі: Латинська Америка методом формування географічного мислення і творчих здібностей шляхом розвитку умінь самостійно працювати з географічним матеріалом; вирішення проблеми відторгнутих в класному колективі підвищення їх соціального статусу методом зацікавленості особи в участі в ігрових видах діяльності; виховання пізнавального інтересу пошани до народів інших країн самостійності і цивільної...
52173. Природні зони Північної Америки. Висотна поясність 1.25 MB
  Мета уроку: сформувати в учнів систему знань про особливості природних комплексів Північної Америки рослинний та тваринний світ кожної з природних зон; закріпити навички учнів складати характеристики природних зон; розвивати вміння працювати з додатковою пізнавальною літературою; удосконалити вміння учнів працювати з картографічним матеріалом; виховувати в учнів зацікавленість до вивчення природи різних материків світу. Обладнання: карта природних зон світу фізична карта Північної Америки атласи підручники картини тварин та рослин...
52174. Південна Америка 1.28 MB
  Обладнання: фізична карта Південної Америки атласи підручники комп'ютерна презентація інтерактивна дошка або проектор. Отже вирушаємо до Південної Америки. Подорож до Амазонії Настав час нашої подорожі до Південної Америки найбільшого материка планети що лежить у східній півкулі яку Гумбольдт назвав Новий Світ. Вологі екваторіальні ліси Південної Америки називають: пампа; сельва; гілея; льянос.
52175. Amazing America 389.5 KB
  Knowing that the earth was round he decided to reach India by sailing to the west. It was very difficult for him to organize an expedition as nobody wanted to help him. At last the Spanish king gave him some money. In the 1492 he sailed with 3 small ships in to the Atlantic Ocean. They had been sailing for more than 2 months and at last they saw land.
52177. An Exciting World of Science 2.4 MB
  Good morning, everybody! Today we are going to deal with great inventions and their inventors. I believe youll enjoy the subject of our todays lesson. Well talk about great inventions named after their creators. Well talk about computer, this wonderful invention of human talent. It opens the magic world of internet before us.