9518

Психологічні теорії пам’яті

Доклад

Психология и эзотерика

Психологічні теорії памяті Психологічні теорії підкреслюють роль обєкта або активність субєкта у формуванні процесів памяті. Асоціативний напрям в основу психічних утворень кладе звязок. Якщо певні психічні утворення ви...

Украинкский

2013-03-12

25 KB

11 чел.

Психологічні теорії памяті

Психологічні теорії підкреслюють роль обєкта або активність субєкта у формуванні процесів памяті. Асоціативний напрям в основу психічних утворень кладе звязок. Якщо певні психічні утворення виникли одночасно або безпосередньо одне з одним, то між ними виникає асоціативний звязок. Відповідно до різних умов виділяють три типи асоціацій (за суміжністю, за схожістю), які визначаються зовнішніми умовами. Теорія асоціанізму розкриває залежність утворення зв’язків від особливостей об’єкта й водночас недооцінює роль суб’єкта у вибірковому утворенні. Погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обгрунтування в теорії біхевіоризму.

Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних звязках між операціями, що визначали результати навчання й поведінки субєкта.

На противагу асоціанізму теорія гештальтизму виходить із принципу цілісності відображувальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам’яті. Відповідно до цієї теорії головним у створенні зв’язків у корі головного мозку, а гештальтисти – суб’єкта, раціонального компонента його діяльності й організаційної ролі свідомості. Обидві теорії є однобічними у своїх вихідних положеннях і тому не могли дати вичерпного пояснення механізму запамятовування.

Нині дедалі більше визнання дістає теорія діяльності особистості. За цією концепцією поняття діяльності розглядається як фактор, що зумовлює процеси пам’яті. Сама пам’ятьвиступає як мнемічна діяльність, котра включає в себе певну систему дій, підпорядкованих розв’язуванню мнемічних задач на запам’ятовування, збереження й відтворення інформації в різних формах.

У контексті цієї теорії процеси пам’яті визначаються місцем, яке належить їм у діяльності суб’єкта, тим, що і як він запам’ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для навчальної чи продуктивної діяльності, а також тим, як суб’єкт ставиться д запам’ятовуваного матеріалу та з чим його пов’язуєу своїй діяльності. Якісні і кількісні характ-ки пам’яті людини складаються в процесі діяльності, великою мірою залежать від уключення запам’ятовуваного в процес виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів пам’яті дістала розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій. У цьому контексті більш грунтовне пояснення дістали уявлення про память, яка спирається на свідомо поставлену мету і використання суспільно вироблених знакових засобів. Визначено етапи розвитку пам’яті у філогенезі та онтогенезі, з’ясовано особливості довільної і мимовільної, безпосередньої і опосередкованої пам’яті залежності становлення вищих форм пам’яті від соціокультурних чинників та норм.