95208

Посольский приказ и дипломатия средневековой России

Доклад

Политология и государственное регулирование

В конце XVI века в Посольском приказе под началом посольского думного дьяка и его товарища работали 15-17 подьячих и несколько переводчиков. В XVII веке рост международного значения Русского государства вызвал существенное расширение функций Посольского приказа и его штатов.

Русский

2015-09-21

36 KB

0 чел.

Посольский приказ и дипломатия средневековой России

Посольский приказ - центральное государственное учреждение Российского государства в 1549-1720 годах, ведавшее сношениями с иностранными государствами, выкупом и обменом пленными, управлял рядом территорий на юго-востоке страны и некоторыми категориями служилых людей.

Образован в 1549 в связи с передачей «посольских дел» Ивану Висковатому. В конце XVI века в Посольском приказе под началом «посольского думного дьяка» и его «товарища» работали 15-17 подьячих и несколько переводчиков.

В XVII веке рост международного значения Русского государства вызвал существенное расширение функций Посольского приказа и его штатов. С 1621 года дьяки Посольского приказа специально для царей Михаила Фёдоровича и Алексея Михайловича стали готовить рукописные «Вестовые письма» — первую русскую газету. Источником информации из-за границы служили иностранные газеты, новости внутри страны поступали из различных приказов.

На Посольский приказ было возложено общее руководство внешней политикой страны и вся текущая дипломатия: отправка русских посольств за границу, приём и отпуск иностранных посольств, подготовка текстов инструкций

русским послам и переписка с ними, подготовка соглашений, ведение переговоров, а с начала XVIII века также назначение и контроль над действиями постоянных русских дипломатических представителей за границей. Посольский приказ ведал всеми приезжими иноземцами, кроме военных, занимался выкупом и обменом русских пленных, управлял вновь присоединяемыми территориями (Сибирь, Смоленская земля и др.), ведал донскими казаками и служилыми татарами-помещиками центральных уездов. Во второй половине XVII века Посольскому приказу подчинялись Малороссийский приказ, приказ Великого княжества Литовского, Смоленский приказ. В Посольском приказе хранились государственные печати (которые прикладывались к дипломатическим и внутриполитическим актам), а также государственный архив, включавший важнейшую внешнеполитическую и внутриполитическую документацию.

С 1667 во главе Посольского приказа стояли уже не дьяки, а бояре. В начале XVIII века в результате реформ Петра I руководство внешними сношениями перешло от Посольского приказа к Посольской канцелярии. В 1720 Посольский приказ был упразднён и заменён Коллегией иностранных дел. Посольский приказ возглавляли виднейшие русские дипломаты.

В основные задачи государства в сфере международных отношений в XVI веке входило присоединение Среднего и Нижнего Поволжья для увеличения дохода казны, защиты пограничных земель от татарских набегов и из-за боязни того, что этот регион может оказаться под властью Османской империи. К 1556 эта задача была выполнена. На западном направлении России необходимо было укрепиться в Прибалтике и преодолеть торговый барьер Ганзы и Священной Римской империей германского народа. Ливонская война, которая была начата для достижения этих задач, только вначале складывалась для России удачно. В итоге в 1582 году было подписано Ям-Запольское перемирие с Польшей на 10 лет, а на следующий год – Плюсское – со Швецией. Российское государство по этим перемириям лишалось выхода к Балтийскому морю. В 1598 году после долгих лет покорения к России присоединилась Западная Сибирь.

К XVII веку Россия воспринималась на Западе как восточная отсталая страна, представляла собой лишь объект экспансии. Необходимо было создать мощную армию и прорвать дипломатическую блокаду. В 1632 году началась Смоленская война с Польшей, но из-за дипломатических промахов и слабости армии не принесла успехов. По Поляновскому миру, Польша получала некоторые русские города и отказывалась от своих претензий на российский престол. В 1648 году вспыхнуло восстание на Украине (против гнета Речи Посполитой). Проходило под руководством Богдана Хмельницкого. Но через 5 лет оно рисковало захлебнуться, чего не могла допустить Россия. Поэтому Россия приняла взять Украину под свою опеку. В январе 1654 Украинская Рада в Переяславле приняла решение присоединиться, Россия предоставила ей значительную автономию. В результате этих действий началась очередная война с Польшей. Через 2 года в эту войну вступила и Швеция, стремившаяся к гегемонии в Балтийском регионе. Это отвлекло Россию от Польши, которая получила, таким образом, передышку. В 1661 подписан Кардисский мир, что означало лишение России выхода к морю. В 1667 году, благодаря таланту Ордина-Нащокина, подписано выгодное Андрусовское перемирие с Польшей. Условия этого мира были закреплены В 1686 году «Вечным миром». На Востоке продолжалось противостояние с османами. В 1677 началась Русско-турецкая война. В 1681 в Бахчисарае подписано перемирие на 20 лет, а через 3 года создана Священная лига – европейская коалиция (Австрия, Венеция, Польша) против экспансии Турции. Священная лига надеялась на поддержку России, что означало разрушение дипломатической изоляции. В 1687 и 1689 предпринимались неудачные попытки завладеть Крымом, которые все же принесли свои плоды (почва для Азовских походов Петра I). Продолжалось продвижение по Сибири. Землепроходцы дошли до берегов Тихого океана.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83560. Міжнародна відповідальність за шкідливі наслідки дій, не заборонених міжнародним правом 38.27 KB
  До першої відносять конвенції про цивільну відповідальність в яких розглядають питання відповідальності оператора а в деяких випадках відповідальності держави з позиції матеріальних та процесуальних норм. Такі договори стосуються питань навігації нафти ядерних матеріалів: Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р. до неї Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду спричинену при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним залізничним та внутрішнім водним транспортом 1989 р.
83561. Поняття та джерела міжнародного кримінального права 36.45 KB
  В літературі зустрічаються різні концепції міжнародного кримінального права. Лукашук визначав міжнародне кримінальне право як галузь міжнародного публічного права принципи і норми якої регулюють співпрацю держав і міжнародних організацій в боротьбі зі злочинністю. При будьякому підході слід відмітити головну особливість міжнародного кримінального права а саме встановлення прямої кримінальної відповідальності фізичних осіб за порушення найбільш важливих норм міжнародного права.
83562. Відповідальність фізичних осіб за міжнародним кримінальним правом 37.97 KB
  Такі злочини прямо пов’язані з міжнароднопротиправними діяннями держав. До них відносяться злочини проти миру і безпеки людства. За злочини проти миру і безпеки людства міжнародні злочини фізичні особи можуть бути притягнені до відповідальності міжнародним трибуналом або судом держави. На відміну від міжнародних злочинів злочини міжнародного характеру це протиправні діяння які зазіхають на міжнародні відносини міжнародний правопорядок тобто зачіпають інтереси декількох держав але вчиняються індивідами поза зв’язком з політикою якої...
83563. Міжнародні кримінальні суди: міжнародні кримінальні трибунали ad hoc і постійний Міжнародний суд 37.84 KB
  До юрисдикції трибуналу відносилися злочини проти миру військові злочини і злочини проти людяності. і додатках до них а також геноцид і злочини проти людяності. У Статуті трибуналу по Руанді йшлося про злочини проти людяності а також про порушення норм що стосується конфліктів неміжнародного характеру як вони відображені в Женевських конвенціях 1949 р. Міжнародного кримінального суду як постійного органу що має юрисдикцією відносно осіб відповідальних за найсерйозніші злочини які викликають заклопотаність міжнародного співтовариства.
83564. Міжнародна співпраця в боротьбі із злочинністю 36.13 KB
  Важливою формою міжнародної співпраці в боротьбі із злочинністю є надання правової допомоги в кримінальних справах. Правовою основою такої співпраці є багатосторонні конвенції наприклад Європейська Конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах 1959 р. і двосторонні міжнародні договори наприклад Договір між Україною та Сполученими...
83565. Поняття, цілі та принципи права міжнародної безпеки 36.29 KB
  Право міжнародної безпеки галузь міжнародного права принципи і норми якої регулюють взаємодію суб\'єктів в цілях забезпечення миру і безпеки. Безпека кожної держави залежить від безпеки всіх тому скорочення озброєння до рівня необхідного для самооборони і участі в колективних миротворчих діях стало вимогою часу. Сучасна система безпеки охоплює не тільки військові та політичні але також і інші аспекти економічні екологічні гуманітарні і зрозуміло правові.
83566. Загальна колективна безпека. Право на самооборону та гуманітарна інтервенція 37.54 KB
  Колективна безпека – це система спільних дій держав та або міжнародних організацій з метою підтримання міжнародного миру та безпеки попередження або припинення за допомогою адекватних та легітимних засобів актів агресії. Залежно від рівня створення систем колективної безпеки розрізняють два їх види – загальну універсальну та регіональні системи колективної безпеки. Основи загальної колективної безпеки заклав Статут ООН. Характерною рисою системи безпеки ООН перш за все є попередження загрози миру шляхом створення і підтримки усесторонньої...
83567. Регіональні міжнародні організації у системі колективної безпеки. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Організація Північноатлантичного договору 37.3 KB
  Організація з безпеки і співробітництва в Європі Організація Північноатлантичного договору Статут ООН містить спеціальний розділ VIII про регіональні угоди і органи для вирішення питань що відносяться до підтримки миру і безпеки на регіональному рівні. Рада Безпеки заохочує мирне вирішення суперечок в рамках таких угод і органів. Без повноважень Ради Безпеки вони не можуть вчиняти примусові дії за винятком тих що здійснюються в порядку колективної самооборони.
83568. Заходи зміцнення довіри. Міжнародний контроль 36.51 KB
  Заходи зміцнення довіри порівняно новий елемент системи міжнародної безпеки. Першими міжнародноправовими актами з даного питання можна вважати Угоди між СРСР і США про заходи щодо зменшення небезпеки виникнення ядерної війни 1971 р. Саме поняття заходи зміцнення довіри було введено в обіг Заключним актом НБСЄ 1975 р. Заходи довіри розроблялися і Генеральною Асамблеєю ООН.