95493

Рекламно-інформаційне забезпечення популяризації послуг Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області

Дипломная

Информатика, кибернетика и программирование

Аналіз міжнародного досвіду у вирішенні поставлених в дипломній роботі завдань та стандартів ISO Висновки до розділу Аналіз стану предметної області Аналіз установи загалом наліз об’єктів предметної області та взаємозв’язків між ними Аналіз нормативних документів установи Документаційне та інформаційне розв’язання задачі...

Украинкский

2015-09-23

3.99 MB

9 чел.

4

Міністерство освіти і науки України

Національний університет „Львівська політехніка”

Кафедра
соціальних комунікацій та
інформаційної діяльності

Спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність”

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до дипломної роботи

на тему:

„Рекламно-інформаційне забезпечення популяризації послуг Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області ”

студент групи ДЗІс-11з

Возняк Тетяна Миколаївна

Керівник роботи ______________( Кравець Р.Б.)

Завідувач кафедри СКІД

д.т.н. Пелещишин А.М.

_________________«____» ________________ 2015р.

Львів 2015

Національний університет “Львівська політехніка”

Інститут гуманітарних та соціальних наук

Кафедра соціальних комунікацій та інформаційної діяльності

Спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність”

ЗАТВЕРДЖУЮ:

Завідувач кафедри СКІД Пелещишин А.М.

“____” ________________2015 р.

ЗАВДАННЯ

для дипломної роботи

студент групи ДЗІс-11з

                                       Возняк Тетяна Миколаївна

1.Тема роботи „ Рекламно-інформаційне забезпечення популяризації послуг Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області ”

затверджена наказом по НУ “ЛП” від “____” ___________2015 р.  №_________

2. Термін здачі студентом закінченої роботи  ____________________________

3. Вихідні відомості до роботи_________________________________________

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які належить розробити)

Здійснити аналітичний огляд літературних та нормативних джерел; провести системний аналіз предметної області та обґрунтувати досліджувану проблему; вибрати методи та засоби вирішення проблеми; створити термінологічний багатомовний словник і надати інформацію про популяризацію адміністративних послуг ГУДМСУ у Львівській області.

5. Перелік графічного матеріалу діаграма потоків даних та інформаційна модель процесу надання адміністративних послуг ГУДМСУ у Львівській області громадянам.  

6. Дата видачі завдання _________________________

Керівник ____________________

                               (підпис)

Завдання отримав ____________________

                                                  (підпис)

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

з/п

Етапи дипломної роботи

Термін виконання

етапів роботи

Примітки

1.

Здійснити аналітичний огляд літературних, законодавчих та нормативних джерел ,стандартів  за темою дипломної роботи.

10.03.15-24.03.15

2.

Провести аналіз стану предметної області.

24.03.15-01.04.15

3.

Здійснити постановку проблеми.

01.04.15-03.04.15

4.

Інформаційне та функціональне  моделювання предметної області.

03.04.15-24.04.15

5.

Описати процес популяризації адміністративних послуг і проаналізувати результати роботи щодо запитів громадян.

24.04.15-11.05.15

6.

Оформлення дипломної роботи.

11.05.15-29.05.15

7.

Оформлення пояснювальної записки про виконання дипломної роботи.

29.05.15-08.06.15

Студент______________________

                                   (підпис)

Керівник роботи__________________

                                         (підпис)

Зміст

Зміст 4

Перелік умовних скорочень 6

Список рисунків 7

Список таблиць 8

Вступ 9

Розділ 1. Аналітичний огляд джерел 12

1.1. Огляд наукових та навчально-методичних джерел 12

1.2. Огляд законодавчих і нормативних актів. 15

1.3. Огляд Інтернет-ресурсів, що стосуються тематики дипломної роботи. 33

1.4. Аналіз міжнародного досвіду у вирішенні поставлених в дипломній роботі завдань та стандартів ISO 37

1.5. Висновки до розділу 45

Розділ 2. Аналіз стану предметної області 46

2.1. Аналіз установи загалом 46

2.2. Аналіз об’єктів предметної області та взаємозв’язків між ними 51

2.3. Аналіз нормативних документів установи 53

2.4. Висновки до розділу 61

Розділ 3. Документаційне та інформаційне розв’язання задачі 62

3.1. Формальна модель задачі 62

3.1.1. Інформаційна моделі задачі 62

3.1.2. Функціональна моделі задачі 65

3.2. Вибір технологічних рішень задачі 69

3.3. Термінологічний багатомовний словник предметної області. 72

3.4. Висновки до розділу 75

Розділ 4. Практична реалізація 76

4.1. Описання реалізації завдання 76

4.2. Аналіз отриманих результатів 76

4.3. Пропозиції щодо вдосконалення нормативних актів установи 82

4.4. Висновки до розділу 87

Висновки 88

Література 90

Анотація 94

Додатки 95

Перелік умовних скорочень

Скорочення, термін, позначення

Пояснення

ЗУ

Закон України

ГУДМС

Головне управління державної міграційної служби

АП

Адміністративні послуги

ЗМІ

Засоби масової інформації

Гр.

Громадянин

Список рисунків

Помилка! Елементи змісту не знайдено.

Список таблиць

Помилка! Елементи змісту не знайдено.

Вступ

Усі громадяни є споживачами адміністративних послуг. Ми одержуємо

паспорти, посвідчення водія та інші документи, реєструємо місце проживання,

шлюб, автомобіль, нерухоме майно, отримуємо будівельні дозволи тощо. Видача цих документів та вчинення дій і є адміністративними послугами.

Адміністративні послуги народжені в розвинених країнах для перебудови держави з управлінсько-розпорядчої (бюрократичної) на сервісну. Часто вживаються також такі терміни, як «публічні послуги», «урядові послуги», «послуги адміністрації» тощо. Для України завдання зміни обличчя держави є особливо актуальним, і тому для характеристики бажаної діяльності держави вживається слово «послуги»;

Використання терміну «послуги» не означає автоматичну платність. Більше того, у багатьох сферах - соціальній, адміністративні послуги були безоплатними для особи і повинні такими залишатися. Кожен з нас за потреби отримати адміністративну послугу задається питаннями: «Де її можна отримати? Що від мене вимагається, щоб її отримати?Скільки це буде коштувати? Скільки часу піде на отримання адміністративної послуги?» Адже отримання адміністративних послуг в Україні є справою складною, непрозорою та витратною. 6 вересня 2012 року було ухвалено Закон України «Про адміністративні послуги».

Актуальність теми. Останніми роками виріс попит на адміністративні послуги, які надають органи виконавчої влади. Використання інформаційних ,рекламних технологій в органах влади дозволить здійснювати популяризація надання  послуг ГУДМС у Львівській області, надання громадянам України відомостей про послуги  через постійний діалог із громадськістю і, як результат, розвиток демократичної, інформаційно відкритої для населення держави. Рішенню названих проблем може сприяти впровадження електронної  черги громадянам  для надання адміністративних послуг, розміщення більш докладної інформації про  самі послуги та їх отримання, проведення навчання для спеціалістів ГУДМСУ у Львівській області та буклети для громадян з детальною інформацією.

Тому можливості надання послуг в сучасному світі є досить широкі, проблеми існують у цій галузі на місцевому та загальнодержавному рівнях.

Мета і задачі дослідження. Проаналізувати діяльність ГУДМСУ у Львівській області щодо  надання адміністративних послуг громадянам і показати як можна взаємодіяти з громадянами, а також порівняти міжнародний досвід з надання послуг.

Відповідно до мети були поставленні такі завдання:

  1. Ознайомлення з структурою установи і зокрема з відділами ,які надають адміністративні послуги (відділ паспортної роботи та реєстрації фізичних осіб, відділ громадянства, сектор з централізованого оформлення документів №1 ,№2,№3,відділ еміграційної роботи,відділ імміграційної роботи ,відділ тимчасового перебування іноземців то осіб без громадянства.).
  2. Аналіз нормативно-правової бази, яка регламентує роботу установи (ЗУ, положення, декрети,постанови.).
  3. Описати процес надання послуги громадянину.

Об’єкт дослідження – питання (запити) громадян щодо отримання адміністративної послуги.

Предмет дослідження   популяризація послуг ГУДМСУ у Львівській області та рекламно-інформаційне забезпечення послуг.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі запропоновано  рішення із вдосконалення процесів надання послуг, покращення роботи служби, за допомогою друкованих видань - рекламних буклетів .

Практичне значення одержаних результатів. Результати дипломної роботи мають науково-теоретичне значення. Висновки, пропозиції і рекомендації, що містяться у роботі щодо основних напрямів здійсненого дослідження можуть бути використані у наукових цілях, застосовуватися у практичній діяльності органів місцевого самоврядування.

Апробація результатів дипломної роботи. Результати досліджень проведених у дипломній роботі, а також інформація надання послуг внесені в рекламний буклет ГУДМСУ у Львівській області.

Публікації. Дослідження опубліковано на сайті управління.

На закінчення вступу рекомендується коротко охарактеризувати принципи розміщення матеріалу за розділами, аргументувати вибір композиції праці.


Аналітичний огляд джерел

Огляд наукових та навчально-методичних джерел

Сучасна українська реклама має вікове історичне підґрунтя, що сприяло зародженню та розвиткові традицій національної реклами. Подальший розвиток української реклами має супроводжуватися дослідженнями та подальшою популяризацією цих історичних коренів.

  За умов загальної демократизації та розбудови громадянського суспільства в Україні відбуваються кардинальні зміни, що зумовлюються подальшим переходом від імперативного до диспозиційного методу здійснення державного впливу на громадян держави та інші об’єкти управління.

   На сьогодні термін "реклама" набуває традиційної і найбільш звичної форми привертання уваги споживача до продукту. Вона існує вже кілька століть і змінюється разом із навколишнім світом. Однак якщо в більшості країн розвиток реклами йшов відносно рівномірно та поступово, то в Україні, що довгий час розвивалася, більшість із процесів, зокрема рекламних, протікала то занадто швидко, то занадто повільно, а то й зовсім призупинялась. Тому за історію свого існування вітчизняна реклама відставала від розвитку реклам прогресивних країн. Але все ж таки згодом вітчизняна реклама спромоглася досягти певних висот. Почала формуватися нова інфраструктура рекламного ринку: видання – рекламна агенція – рекламодавець, почали збільшуватись обсяги реклами, а також якісний рівень послуг.

  Вивченням реклами як економічної категорії займалися такі відомі вчені та рекламісти світу: П. Друкер, Ф.Котлер, М. Портер, Г. О'Райлі, А. Кромптон, Д. О’Гілві. Запропоновані ними концепції знайшли своє відображення упрацях вітчизняних вчених: Назайкіна А. Н., С. Бабенка, В. Андрійчука, В. Будкіна, І. Рожкова, Б. Губського та ін.

   Проблема реклами дуже популярна і досить вивчена у світі, але з розвитком новітніх технологій з’являються нові проблеми реклами у пресі, нові шляхи їх вирішення і бажаючі досконало вивчити ці проблеми та розв’язати їх.

     У сучасних умовах значення ринку рекламних послуг зростає, що зумовлює необхідність системного вивчення аспектів, пов’язаних із його функціонуванням і прогнозуванням. За всієї різноманітності поглядів на рекламу її політ-економічні аспекти можна вважати найменш опрацьованими в теоретичному і методологічному планах. На відміну від товарного ринку ринок рекламних послуг чітких класифікацій і понять практично не має.  В науковій літературі майже не зустрічається праць, де було б проаналізовано чіткі системні підходи до аналізу рекламного ринку.

    У нашій країні сфера рекламних послуг вивчена недостатньо, що впливає на виробництво, розподіл і споживання національного продукту. Тому існує нагальна потреба вивчення проблем її розвитку, насамперед економічна сутність реклами і перспективи її подальшого розвитку в Україні.

    Роль і місце реклами в умовах економіки перехідного періоду ще не повністю визначені:  робіт, що дають змогу  дослідити  і  творчо  адаптувати  до вітчизняних умов досвід західних країн у цій сфері, не з’ясовано питання формування організаційних структур у рекламному бізнесі.  Проблемам та тенденціям розвитку у вітчизняній рекламі до останнього часу приділялося вкрай мало уваги, як у практичному, так і теоретичному плані. Методологічні підходи до розуміння логіки розвитку українського ринку рекламних послуг перебувають у стадії розробки.

     Питанням розвитку ринку рекламних послуг цікавлять представників різних напрямів суспільних наук, тому публікації, в яких висвітлено економічні аспекти дуже корисні. Однак незважаючи на великий розмах і порівняно великий обсяг цих робіт, на сьогодні досліджень економічних проблем ринку рекламних послуг із сформованим системним уявленням про економіку ринку рекламних послуг явно недостатньо. Основні положення теорії рекламних послуг дотепер є предметом дискусій, що можна пояснити такими причинами, як недостатній розвиток ринку реклами в недавньому минулому нашої країни, а також суттєвими проблемами в розробці низки питань рекламного ринку, що зумовлені складністю і специфічністю цього виду послуг.

    Теоретичні дослідження різноманітних товарних ринків, ринків послуг і їх особливостей  у  трансформаційній   економіці  проводили  вітчизняні  дослідники В. Базилевич, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Кредісов, І. Лукіно,  П. Макаренко, В. Мандибура, І. Петровська, І. Радіонова, П. Єщенко, А. Чухно.  Проте проблеми ринку рекламних послуг не знайшли досить повного відображення.

     Теоретико-практичні питання реклами в різні часи розглядалися багатьма зарубіжними та вітчизняними вченими. До найавторитетніших спеціалістів у галузі реклами слід віднести Д. Огівлі, Ф. Котлера, Дж. О’Тула, Ф.Джефкінса, А.Деяна, Д.Аакера, Дж. Мейєрса, Е.Дішера, К.Бове.

     За часів адміністративно-командної системи рекламі як економічному феномену не приділялося достатньої уваги, оскільки вважали засобом політичного впливу. Проте об’єктивні причини вимагали теоретичного осмислення явища реклами, що знайшло відображення в  працях  таких  радянських   вчених,  як  Д. Беклєшова, В. Бойкова,  М. Бур’ян,  І. Гольцекер,  Ю. Дегтярьова, Л. Корнілова, Ю. Хачатурова, І. Шляшевський.

    На теренах СНД найбільший вплив на теорію реклами справили роботи В.Ільїна, І. Крилова, Л. Музикант, І. Рожкова, Є. Ромата, В. Панкратова, В. Сахарова. Разом з тим слід зазначити, що серед названих дослідників практично ніхто не розглядав рекламні послуги з погляду економічної теорії. Деякі роботи сучасних зарубіжних авторів, у яких висвітлено теоретичні закономірності розвитку рекламної справи, значною мірою орієнтовані на вже сформовану західну систему економічних відносин.

    Висвітленню рекламної діяльності та її можливостей призначено багато праць зарубіжних чи вітчизняних науковців, серед них можна назвати авторів фундаментальних робіт всесвітнього і загальноукраїнського значення: Р. Барта, Дж. Майєрс і Д.Аакер, Д. Девіс, Є. Каневський, І.Крилов, С. Лісовськй, Є.Ромат та багато інших.

   Основною характеристикою ефективної реклами є те ,що вона завжди дає рекламному об’єкту та і його цільовій аудиторії тільки позитивну оцінку. Це відбувається тому, що цільова аудиторія віддає перевагу тим соціально-економічним та культурно-духовним продуктам реклами , які приносять найбільше морально-етичне та духовно-естетичне задоволення. « Реклама, - стверджує російський фахівець  у галузі психології реклами О. Лебедев-Любимов ,- це завжди оцінка товарів, послуг, людей, організацій тощо. Реклама завжди буде давати товару і його покупцеві тільки позитивну оцінку.»

Огляд законодавчих і нормативних актів.

Перехід до ринкової економіки в Україні призвів до необхідності правового регулювання рекламної діяльності без якого така діяльність, не обмежена правовими та етичними нормами, здатна не стільки принести користь організаціям , скільки шкоду суспільним та державним інтересам і правам споживачів. Правове регулювання рекламної діяльності націлене на запобігання і припинення недобросовісної реклами, що здатна нанести шкоду як майновим, так і немайновим правам громадян і юридичних осіб, суспільним інтересам.

   Правове забезпечення рекламної діяльності здійснюється на підставі Конституції України та Господарського й Цивільного кодексів України. Головним законодавчим актом, який регулює рекламу та рекламну діяльність в Україні, є Закон України „Про рекламу”. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території.

   Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України від 3 липня 1996 року "Про рекламу" .Так, відповідно до статті 1 Закону „Про рекламу" реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Згідно з Законом України "Про інформацію" інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.  Інформація не може бути об’єктом авторського та суміжних прав, а реклама, навпаки - є. Зокрема, заборонено імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції.

    Інша характеристика поняття "реклама" це її обов’язкова направленість на невизначене коло осіб. Це коло може бути у соціальному розрізі (діти, школярі, жінки, чоловіки тощо).

     Підхід щодо відмежування реклами від загального поняття інформації є виправданим. Це пов’язано із специфікою рекламної діяльності, яка направлена на отримання прибутку, і тому повинна визнаватися такою, що належить до сфери майнових і пов’язаних з ними правовідносин. Дія Закону "Про рекламу" не поширюється на правовідносини, пов’язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для їх підтримки. Особливий статус має і соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров’я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій інформації не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

   Рекламна діяльність полягає у донесенні до споживача спеціальної інформації про предмет реклами. Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди. Закон "Про рекламу" окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

Тому реклама, як об’єкт рекламної діяльності, не має дискредитувати іншого господарюючого суб’єкта, тобто поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб’єкта, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта. Прийоми та спеціальні ефекти, мета яких - привернути увагу або викликати сміх чи інші позитивні емоції і які при цьому не створюють неправильного розуміння споживачем таких прийомів, не вважаються недобросовісною рекламою, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

    Реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов’язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

    Що стосується ознак рекламної діяльності, то вони в деякій мірі співпадають з загальними ознаками підприємницької діяльності.

    Ініціативність і самостійність рекламної діяльності полягає в тому, що суб’єкти рекламної діяльності мають право без обмежень здійснювати свою діяльність, яка не суперечить діючому рекламному законодавству. Суб’єкти рекламної діяльності активно обирають ініціативу, вони свідомо обирають ситуацію, в якій персонально відповідальні за успіх чи невдачу своєї справи.

   Творчий та інноваційний характер рекламної діяльності проявляється в пошуку нових можливостей на правомірне здійснення рекламної діяльності, орієнтації на нововведення. Суб’єкт рекламної діяльності діє та оцінює як незалежний інноватор.

    Систематичність, регулярність рекламної діяльність означає, що суб’єкти рекламної діяльності здійснюють свою діяльність на постійній, професійній основі.

    Ризиковий характер при здійсненні рекламної діяльності означає, що на суб’єкта рекламної діяльності покладено тягар передбачення несприятливих наслідків (збитків) і прийняття мір по їх усуненню.

   Отримання прибутку являється необхідною ознакою рекламної діяльності.

    Самостійна юридична відповідальність при здійсненні рекламної діяльності означає, що суб’єкти несуть відповідальність за порушення такої діяльності.

    Також невід’ємними ознаками рекламної діяльності є поєднання публічних і приватних інтересів, спеціальне коло суб’єктів, публічно-правовий характер.

   Соціально відповідальний характер при здійсненні рекламної діяльності означає, що суб’єкти такої діяльності несуть відповідальність перед суспільством за здійснення своєї діяльності.

   Рекламна діяльність - це діяльність щодо замовлення, виготовлення та розповсюдження реклами. Відповідно, суб’єктами рекламної діяльності є рекламодавець, виробник реклами, та її розповсюджувач. Хоча нерідко ці поняття співпадають, розмежування суб’єктів рекламної діяльності має велике практичне значення, адже відповідальність наступає для осіб, винних у розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництві або реалізації якої заборонено; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.

   В Законі "Про рекламу" проведене розмежування трьох професійних учасників рекламної діяльності – рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежування суб’єктів рекламної діяльності має особливо важливе значення, коли йдеться про застосування відповідальності за порушення законодавства про рекламу.

  Відповідно до Закону „Про рекламу" рекламодавець – це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.

  Рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення і розповсюдження реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу у рекламному агентстві й оплачує її. Звичайно, в розвинутій рекламній практиці як рекламодавець виступає рекламна служба виробника або продавця товару чи послуги.

Виробник реклами – це фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму. Відповідно до Закону розповсюджувач реклами – це особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами. Розповсюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шляхом надання і (або) використання майна, включаючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв’язку, ефірного часу та іншими засобами.

Важливу роль в рекламній діяльності відіграють споживачі реклами, які визначені як будь-які особи або група осіб, на яких спрямована реклама. Слід зазначити, що споживачі реклами виступають як учасники рекламних відносин, але не являються її суб’єктами. Відповідно до законодавства Російської Федерації, споживачі реклами являються відокремленими суб’єктами рекламної діяльності.

   Отже, споживачі реклами – це юридичні або фізичні особи до яких доводиться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них. Тобто, ті особи, на яких спрямоване рекламне послання для спонукання здійснення ними певних дій, як правило, придбання створюваного рекламодавцем товару, що реалізується, або послуги, що надається. Пасивне поводження споживачів реклами може перетворитися в активне при порушенні їхніх прав розповсюдженням неналежної реклами.

    На мою думку, варто закріпити в законодавстві поняття "споживача реклами" – як відокремлений суб’єкт рекламної діяльності від інших суб’єктів.

   Не менш важливим у рекламній діяльності є визначення об’єкта рекламної діяльності, яким виступає реклама.

   Законом „Про рекламу" передбачені такі види реклами, як зовнішня реклама, внутрішня реклама, порівняльна реклама, соціальна реклама.

  Останньою редакцією Закону введено види реклами.

  Нововведеним є поняття "порівняльна реклама", " прихована реклама", "соціальна реклама" (в попередній редакції Закону була "соціальна рекламна інформація").

          Відносини, які виникають у зв’язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції, але, на жаль, на сьогодні ці правовідносини врегульовані не в повній мірі. Порівняльна реклама, з одного боку, може бути досить ефективним, а з іншого – досить небезпечним інструментом, оскільки вона, як правило, позитивно впливає на рівень реалізації товарів та послуг суб’єкта, який її використовує, але й може негативно вплинути на рівень реалізації товарів та послуг конкурента.

Порівняльна реклама – реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

Таке визначення поняття "порівняльна реклама" не є повним і достатнім для чіткого регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з його застосуванням на практиці. З цього приводу можна зробити висновок: українське законодавство визнає, що порівняльна реклама має право на існування в Україні, і суб’єкти підприємницької діяльності можуть її використовувати, але лише в тому випадку, якщо інформація щодо переваг одних товарів (послуг) над іншими, яка міститься в рекламі, є достовірною та підтверджується фактичними даними.

 У випадку виникнення необхідності практичного застосування Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, кожна компетентна особа вкладатиме свій зміст у поняття "порівняльна реклама", виходячи із своєї суб’єктивної оцінки цього поняття. Відсутність чітких та об’єктивних, встановлених на законодавчому рівні, критерії призведе до прийняття різних за своїм змістом рішень судів та інших уповноважених органів у справах, що розглядатимуться з приводу використання порівняльної реклами. Тому цілком очевидною є необхідність внесення відповідних змін і доповнень до законів про рекламу та недобросовісну конкуренцію, які б встановили об’єктивні критерії для регулювання правовідносин, що виникають у сфері рекламної діяльності.

Соціальна реклама – інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

       При виробництві та розповсюдженні соціальної реклами забороняється:

  1.  вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду та характеру занять, місця проживання;
  2.  подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров’ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

У галузі соціальної реклами не припустима:

  1.  недоброякісна реклама;
  2.  недостовірна реклама;
  3.  неетична реклама;
  4.  неправдива реклама;
  5.  прихована реклама.

 Забороняється реклама з використанням порнографії, сцен насильства, жорстокості, антигромадської поведінки.

   Основними цілями та завданнями соціальної реклами є створення загального інформаційно-рекламного поля соціальної спрямованості, надання населенню практичної корисної інформації з різних напрямків соціального впливу, формування привабливого, здорового (фізично та морально) образу життя, формування у молоді впевненості в собі, своїх силах, можливості вирішення своїх життєвих проблем, можливості повного розкриття свого фізичного, духовного та творчого потенціалу, формування образу молодої сталої сім’ї як гаранта розвитку суспільства, антипропаганда негативних явищ, криміналізації суспільства, іміджева реклама центрів системи соціальних служб як виконавців державної молодіжної політики, конкретна реклама послуг, заходів, акцій центрів соціальних служб для молоді.

   Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа. Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об’єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.

   Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами.

    Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов’язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.

  Багато питань, пов’язаних з рекламною діяльністю, регулюється підзаконними нормативно-правовими актами. Серед них слід зазначити Постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067. Вказані Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами .

  У зв’язку з вищезазначеним, слід звернути увагу на відповідність вітчизняного законодавства такому документу, як Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р. Деякі з його положень були перенесені до Закону України „Про рекламу”, проте далеко не усі. Так, зокрема, у Міжнародному кодексі рекламної практики містяться пояснення до принципів рекламної діяльності, таких як законність, пристойність, чесність, достовірність тощо.

   Відповідно до положень Міжнародного кодексу рекламної практики, реклама не повинна містити заяв або зображень, що порушують загальноприйняті норми пристойності.

    Реклама не повинна зловживати довірою споживача й нестачею у нього досвіду або знань. Реклама не повинна без обґрунтованих причин грати на почутті страху, марновірствах і забобонах. Реклама не повинна містити нічого, що могло б спровокувати акти насильства. Реклама не повинна підтримувати дискримінацію за расовою, релігійною або статевою ознакою.

  У рекламі не допускається некоректне вживання результатів досліджень або витримок з технічних і наукових публікацій. Статистичні дані не повинні представлятися як такі, що мають більшу значимість, ніж насправді. Не допускається некоректне застосування наукових термінів; не допускається застосування професійного жаргону й недоречних відомостей наукового характеру, призначених для додання заявам видимості наукової обґрунтованості, якої вони на ділі не мають.

Реклама, що містить порівняння, повинна бути виконана таким чином, щоб саме порівняння не могло виявитися таким, що вводить в оману, а також повинна відповідати правилам сумлінної конкуренції. Порівнювані параметри повинні бути засновані на фактах, по яких можуть бути представлені докази, і не повинні відбиратися тенденційно.

  Реклама не повинна містити прямий або непрямий наклеп на будь-яку фірму, промислову або комерційну діяльність (професію) і на будь-яку продукцію. Наклепом вважається також спроба викликати презирство або глузування.

  Реклама не повинна містити образи будь-яких осіб (або посилання на них), як приватних, так і тих, що займають важливі посади, без одержання від них попередньої згоди на це. Реклама також не повинна без попереднього на те дозволу зображувати власність будь-якої особи (або посилатися на неї) способом, що може створити враження про підтвердження цією особою змісту реклами.

   Реклама не повинна необґрунтовано використовувати найменування або абревіатури інших фірм, компаній або організацій.

  Реклама не повинна необґрунтовано використовувати престиж, властивий тій або іншій особі, товарному знаку або продукції іншої фірми.

 Реклама не повинна без підстав, з'ясовних освітніми або соціальними причинами, містити зображення або будь-які описи небезпечних ситуацій, у яких проявляється зневага заходами безпеки. Особлива обережність повинна проявлятися в рекламі, призначеній для дітей і молоді або такій, що зображує їх. Реклама, призначена дітям чи молоді або здатна зробити на них вплив, не повинна містити ніяких заяв і образів, здатних нанести їм фізичну або моральну шкоду .

  Міжнародний кодекс рекламної практики дає доволі чіткі та зрозумілі формули рекламної діяльності. Бажаним було б їх відтворення у національному законодавстві.

           Що стосується реклами на телебаченні і радіо, то час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності.

Ця вимога не поширюється на телерадіоорганізації, які здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розповсюдження реклами. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків.

Дев'ятнадцяте століття ввійшло в історію як століття фундаментальних наукових відкриттів. Численні винаходи сприяли збільшенню продуктивності праці. У результаті утворився надлишок продукції. Склади багатьох заводів стали переповнені. З'явилася необхідність активної й досить ефективної реклами. На ринку в цей час панують два види реклами: друкована й зовнішня.

Велике значення має реклама у друкованих засобах масової інформації, обсяг якої визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов’язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

    У наш час важливого значення набуває реклама послуг, що надаються з використанням електрозв’язку.

   Кожного дня ми маємо справу із зовнішньою рекламою, розміщення якої у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

  Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

  Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об’єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

  Розміщення зовнішньої реклами на пам’ятках та в межах зон охорони пам’яток національного або місцевого значення, в межах об’єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Цей перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклам, є вичерпним.

Не рідше ми маємо справу із внутрішньою рекламою, розміщення якої погоджується з власником місця її розташування або уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти. Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.

   У наш час великого розмаху набула реклама на транспорті, розміщення якої погоджується лише з власниками об’єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

  Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

  Існує таке поняття як недобросовісна реклама, яка заборонена законодавством. Відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна особа.

Рішення щодо визнання реклами недобросовісною приймають органи державної влади такі, як:

  1.  спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів;
  2.  Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;
  3.  Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

  На сьогодні, на жаль, відсутня цілісна система державного управління рекламою в Україні. Про це свідчать такі аргументи:

1) відсутність сформованої державної політики управління рекламою. Особливо небезпечною в цьому плані є відсутність прозорої системи принципів, що лежать в основі цієї політики;

2) відсутність затвердженої Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. Як наслідок - відсутність державної програми розвитку національної реклами;

3) не існує чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади (що не ставить під питання сумлінність та результативність діяльності співробітників Держспоживстандарту України та Антимонопольного комітету). Недостатньо активно працює Рада з питань реклами при Кабінеті міністрів України;

4) не координується на державному рівні система регулювання реклами органами місцевого самоврядування;

5) недостатнє залучення органами державної влади громадських організацій рекламістів до реального обговорення рішень.

Навіть найкраще рекламне законодавство та бездоганна система виконавчої влади, що має контролювати рекламну діяльність, не можуть гарантувати повного дотримання вимог законодавчих актів, відповідності до норм суспільної моралі, повагу до прав адресатів рекламних комунікацій тощо. Це пов'язано, насамперед, із численністю рекламних звернень та операторів ринку реклами. Кількість рекламних звернень у межах країни щодня сягає сотень мільйонів. З урахуванням об'єктивної обмеженості ресурсів, що є в контролюючих органів, відслідкувати всі порушення законодавства неможливо. Крім того, подібний контроль потребує чималих коштів. Разом із тим, як показує досвід країн із розвинутою ринковою економікою та сталим процесом контролю рекламної діяльності, значна частка порушень рекламного законодавства попереджується, виявляється, розглядається і навіть піддається покаранню представниками самого рекламного бізнесу в рамках системи саморегулювання реклами.

   Також існує таке поняття як прихована реклама – це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій. Прихована реклама забороняється.

Законом „Про рекламу" заборонено рекламу:

  1.  лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, не дозволених до застосування в Україні спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Згідно зі ст.9 Закону лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров’я України або уповноваженого ним органу;
  2.  лікарських засобів, які відпускаються (розповсюджуються) та вживаються лише за приписом (рецептом) лікаря, медичної техніки і методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, застосування яких потребує спеціальних знань і підготовки;
  3.  допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті лікувальних сеансів, інших заходів з використанням гіпнозу та інших методів безконтактного, психічного або біоенергетичного впливу, діагностики або лікування, які не ґрунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом.

        На мою думку, слід перейняти досвід розвинутих зарубіжних країн, у яких рекламна діяльність врегульована на досить високому рівні. Але перед цим треба створити умови, за яких такий механізм буде працювати. Законодавство про рекламну діяльність потребує вдосконалення.

  Закономірності розвитку української реклами відповідають тим самим тенденціям формування реклами, що притаманні економічно розвинутим державам, а саме таким як: тісна залежність рівня розвитку реклами від характеру суспільних потреб і рівня розвитку виробничих сил; інтегрованість реклами в систему комерційних комунікацій (що останніми роками набула форми системи маркетингових комунікацій);

Цікавими є принципи, що стосуються реклами на телебаченні, наведені у Рекомендації № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи „Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р. Наступні принципи стосуються реклами на телебаченні, зокрема тієї, що транслюється через супутники.

1. Рекламу слід готувати з почуттям відповідальності перед суспільством, звертаючи особливу увагу на моральні цінності, які становлять підвалини кожного демократичного суспільства та є спільними для всіх держав-членів, наприклад, особиста свобода, терпимість, повага гідності й рівність усіх людських істот.

2. Уся реклама має бути справедливою, чесною, правдивою й пристойною.

3. Рекламодавці повинні дотримуватися чинних законів країни, в якій транслюється реклама, й, залежно від частки аудиторії в ній, належною мірою враховувати закони цієї країни.

4. Найголовнішу увагу слід приділяти можливим шкідливим наслідкам, що можуть з'явитися після реклами тютюну, алкоголю, фармакологічних препаратів і медичного лікування та можливості обмежити або навіть заборонити рекламу в цих сферах.

5. Реклама, спрямована на дітей, або реклама, в якій беруть участь діти, має уникати всього того, що може зашкодити інтересам дітей, поважати їхню фізичну, розумову й моральну індивідуальність.

6. Реклама, якої форми вона не набувала б, повинна завжди чітко визначатися, як така.

7. Реклама має чітко відмежовуватися від передач: ні реклама, ні інтереси рекламодавців не повинні жодним чином впливати на зміст передач.

8. Бажано, щоб рекламні оголошення групувалися й включалися до програми передач таким чином, аби не зашкодити цілісності та цінності передач чи їхній звичайній тривалості.

9. Кількість часу, призначеного для реклами, не повинна бути надмірною або применшувати функцію телебачення як засобу отримання інформації, освіти, соціального й культурного розвитку та розваги.

10. Жодна підсвідома реклама не може бути дозволена.

  Закон України "Про рекламу" також окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

   Слід зазначити, що, на думку багатьох дослідників, Закон України “Про рекламу”, незважаючи на його загальну позитивну оцінку, комплексний характер, не регулює деякі аспекти рекламної діяльності. Правове регулювання рекламної діяльності має значні прогалини, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це викликає необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон “Про рекламу”, а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах і актах саморегулівних організацій у сфері рекламної діяльності. Наведемо кілька прикладів.

     За умов приєднання України до Світової Організації Торгівлі та посилення інтеграційних процесів до світової економіки на часі стає коригування національного законодавства в галузі реклами і, на першому етапі, має бути розробка на засадах громадських консультацій із зацікавленими сторонами (споживачами, рекламними компаніями, розповсюджувачами реклами, рекламодавцями та органами державної влади) Концепції державної політики в галузі реклами та ініціювання на її засадах нової, сучасної редакції закону про рекламу.

  Державний контроль і обмеження в сфері реклами існують у багатьох країнах світу. Практично кожна держава вважає за необхідне введення жорсткого правового регулювання такого напрямку маркетингу, як реклама в засобах масової інформації - періодичних виданнях, радіо, телебаченні. І це не дивно, адже сьогодні суспільство неймовірно піддане впливу всіляких заяв популістського характеру. Вони використовуються як у комерційній, так і в політичній діяльності.

Насамперед варто відзначити, що в деяких країнах комерційна реклама захищена Конституцією (наприклад, в Австрії, Німеччині, США), а в деяких - ні (Канада, Нідерланди). У більшості країн також діє спеціальне законодавство, що регулює правовідносини, пов'язані з рекламою. Хоча й тут існують виключення. Таким виключенням, наприклад, є Великобританія, де існує недержавне управління по нормах реклами, що контролює дотримання Міжнародного кодексу рекламної практики від 2 грудня 1986 року. Цей Кодекс був розроблений у рамках Міжнародної торговельної палати й носить винятково рекомендаційно-довідковий характер, хоча й може використовуватися в судовій практиці.

Центральне положення у всіх нормативних актах, що стосуються реклами, надано загальними нормами про її розміщення, зміст, якісні характеристики. Так, насамперед, реклама не повинна містити заяв, що порушують норми пристойності, грати на почуттях і емоціях споживачів, провокувати акти насильства, дискримінацію за расовою, релігійною, статевою або іншими ознаками. Вона не повинна також вводити споживачів у яку-небудь оману як щодо самого предмета популяризації, так і щодо конкурентних товарів або послуг. І, безумовно, будь-яка реклама повинна відповідати основним принципам - законності, чесності, пристойності, достовірності.

Висновок

   На підставі викладеного, можна зробити наступні висновки. До істотних ознак реклами, які прийняті до уваги українським законодавцем при регулюванні поширення інформації, відносяться: спрямованість інформації на невизначене коло осіб, зміст інформації та ціль інформаційного впливу.

Огляд Інтернет-ресурсів, що стосуються тематики дипломної роботи.

Сайтом називають вузол мережі Інтернет, комп'ютер, за яким закріплена унікальна ІР-адреса, і взагалі будь-який об'єкт в Інтернеті, за яким закріплена адреса, що ідентифікує його в мережі (FTP-site, WWW-site тощо).

Набір зв'язаних між собою інформаційних онлайнових ресурсів, призначених для перегляду через комп'ютерну мережу за допомогою спеціальних програм — браузерів. Веб-вузол може бути набором документів в електронному вигляді, он-лайновою службою.

Усі центральні органи державної влади та переважна більшість місцевих мають веб-сайти, на яких також розміщується інформація, перелік якої визначено Постановою кабінету Міністрів «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» №3/2002 від 04.01.2002 р.

      Інтернет ресурси що стосуються тематики моєї дипломної роботи можна розділити на 3 категорії:

- інформаційні ресурси

- локальні ресурси

- ресурси державного характеру.

          До першої категорії можна віднести сайт http://uk.wikipedia.org де можна знайти усю основну інформацію щодо ДМСУ, а також посилання що стосуються заданої тематики (Рис.1).

  Рис.1.1.Сайт Вікіпедії з запитом про міграційну службу.

Також до цієї категорії можна віднести ресурс - http://migraciya.com.ua/dmsu у якому освітлюються усі основні моменти роботи міграційної служби (Рис.2).

 

                     Рис.1.2. інформаційний сайт газети «Міграція»

У щомісячних випусках цієї газети можна побачити відомості про Міністерства внутрішніх справ,  Управління міграційної служби та їхню діяльність, новини з регіональних міграційних служб, у Міністерстві юстиції , обговорення гарячих тем, дізнатися інформацію про події та заходи, привітання, також  присутній міграційний форум, де можна задавати будь - які запитання  та отримати відповідь (Рис.3).

Рис.1.3.Розділ «Форум» газети «Міграція».

         До категорії  локальних ресурсів відносяться сайти представництв ДМСУ у регіонах, як наприклад сайт головного управління ДМС у Львівській області - http://lv.dmsu.gov.ua/ (Рис.4.).

Рис.1.4. Сайт представництв  ДМС у регіонах.

Третя категорія в основному представлена офіційним сайтом ДМСУ - http://dmsu.gov.ua/ , де надана уся інформація щодо послуг, нормативних актів, статистичних даних, тощо. Також ресурс надає інформацію прес-служби, та контакти гарячих ліній усіх територіальних органів ДМС України (Рис.5.).

Рис.1.5. Офіційний сайт ГУДМС.

У розділу «Адміністративні послуги» громадяни можуть дізнатися про те, як набути громадянства?, що потрібно для отримання закордонного паспорту?, інформацію про реєстрацію та зняття з реєстрації проживання (Рис.6.).

Рис.1.6. Адміністративні послуги

Інтернет - ресурси забезпечують простий доступ до інформації громадянам та дають можливість задати питання та отримати відповіді них на відповідних форумах.

Аналіз міжнародного досвіду у вирішенні поставлених в дипломній роботі завдань та стандартів ISO

З огляду на необхідність формування нових механізмів співпраці з Європейським Союзом набуває дедалі більшого значення впровадження в органах ДМС України європейських стандартів надання адміністративних послуг. Зокрема до таких органів належать офіси з надання адміністративних послуг. Про необхідність детального аналізу існуючого міжнародного досвіду організації “єдиних офісів” з надання адміністративних (державних) послуг у зарубіжних системах державного управління свідчить й увага, яку приділяє керівництво країни даній проблеми. Це підкреслюється в одному з останніх указів Президента України.

Питання адміністративних послуг знаходитися в полі зору такої інституції, як Центр політико-правових реформ. При цьому, виходячи з потреб практики, дослідження проводяться насамперед у правовій площині за допомогою правових методів. Останнім часом науковці зосереджують свою увагу на одному з найменш досліджених аспектів проблематики адміністративних послуг – питанню оцінки якості надання адміністративних послуг. Зокрема в межах видання Центру політико-правових реформ «Оцінка якості адміністративних послуг» було поставлено завдання виробити критерії, за якими можна оцінити якість будь-якої з адміністративних послуг, пояснити спосіб та порядок їх використання. Проаналізувавши публікації зарубіжних авторів, серед яких привертає увагу насамперед досвід Німеччини. Адже механізми надання адміністративних послуг в німецькій системі державного управління мають постійний розвиток та вдосконалення, що знаходить своє відображення у дослідженнях науковців цієї країни. Опанування досвіду Німеччини в царині адміністративних послуг є ключем до створення нових можливостей розвитку відповідних державних структур, що забезпечують їх надання. На особливу увагу серед останніх досліджень науковців Німеччини заслуговує проект «Ефективність і результативність» Берлінських «універсамів послуг», здійснений німецьким дослідним інститутом публічного управління (м. Шпейер) під керівництвом професора Гельмута Клагеса і представлений у заключному звіті «Структура системи моніторингу «Ефективність і результативність» Берлінських універсамів послуг». Дане поняття – «універсам послуг», відоме в німецькій системі публічного управління як «Bürgeramt», в англійській – як «One Stop Shop», в українській мові ще не має усталеної назви й іменується по- різному: «Приймальня для громадян», «Громадська приймальня», «Центр муніципальних послуг», «Єдиний дозвільний центр», «Прозорий офіс». Проте найчастіше використовується термін «єдиний офіс”, тобто центр з комплексного надання адміністративних послуг місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Мета системи моніторингу полягала в репрезентації всіх напрямків роботи універсамів послуг у вигляді показників у рамках певної системи. Основним результатом є те, що протягом здійснення проекту за період, що тривав менше року, вдалося розробити концепцію системи моніторингу, зокрема – щодо вимірювання задоволеності клієнтів і співробітників, якості та стандартів організації  66 берлінських універсамів послуг. З огляду на успішність впровадження системи моніторингу вона може бути адаптована для моніторингу діяльності «єдиних офісів» й в Україні та використана з метою покращення надання адміністративних послуг. Узагальнення міжнародного

досвіду організаційного забезпечення процедур надання адміністративних (державних) послуг у зарубіжних системах державного управління, придатного для застосування в практиці державного регулювання підприємницької діяльності в Україні; розроблення пропозицій щодо впровадження в Україні європейських стандартів надання адміністративних послуг, а також аналіз публікацій зарубіжних авторів з теми дослідження.

      Покращення надання адміністративних послуг є однією з центральних потреб удосконалення управлінської діяльності органів місцевого самоврядування. У багатьох містах України створюються служби, офіси та центри для громадян, які почасти мають різноманітні форми й організаційне та технічне забезпечення. Особливо важливою є наявність у таких структурах відділів реєстраційних та дозвільних процедур, що безпосередньо пов'язано з розробкою стратегії і тактики підвищення суспільної ефективності адміністративної послуги та впорядкування діяльності органів місцевого самоврядування зокрема у сфері надання адміністративних послуг. Проте аналізуючи зарубіжний досвід функціонування «єдиних офісів» приходимо до висновку, що в основному вони створюються як структури, основною метою яких є виконання завдань, пов‘язаних із наданням громадянам консультацій, а також послуг із соціальних та житлових питань. Наприклад, берлінські універсами послуг сконцентрувалися на виконанні завдань, з якими громадяни часто або регулярно зверталися та фахове виконання яких міг забезпечити один компетентний співробітник по можливості за більш-менш короткий термін.

       У 2001 році універсамам послуг було делеговано додаткові завдання. – щодо видачі паспортів, посвідчень особи та реєстрації громадян. Поруч із наданням цих послуг велике місце в роботі берлінських універсамів послуг займає проведення консультацій, видача довідок та надання інформації громадянам з різних питань.

       Отже, до завдань «універсамів послуг» у Німеччині відноситься таке:

- надання довідок та інформації;

- надання консультацій та прийняття документів, насамперед з таких питань, як оплата оренди житла, соціальна допомога на оплату житла, матеріальна допомога на виховання дітей, послуги за кодексом соціальної допомоги, базове матеріальне забезпечення;

- реєстрація громадян (постановка на облік, зняття з обліку, перереєстрація);

- видача паспортів та посвідчень особи;

- питання податків на доходи;

- питання щодо отримання посвідчень на управління автомобілями;

- обслуговування іноземців;

- посвідчення документів;

- опікування знайденими (втраченими) речами.

      Невелика кількість процедур, що надаються “універсамами послуг» у Німеччині, пов’язана із упровадженням у цій країні процедури видачі документів дозвільного характеру за декларативним принципом. За українським законодавством передбачається також впровадження декларативного принципу, згідно з яким суб’єкт підприємницької діяльності отримує право на здійснення господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства.

Пошук принципово нових підходів до вирішення питання оптимізації надання адміністративних послуг та вивчення досвіду зарубіжних країн потребує зосередження не на кількісних показниках, а на організаційних питаннях забезпечення процедур надання таких послуг та підвищення якості послуг для населення й бізнесу на основі використання новітніх інформаційних технологій. Це завдання безпосередньо кореспондується із напрямками державної політики України щодо забезпечення органами виконавчої влади, державними підприємствами, установами і організаціями надання у мережі Інтернет інформації про порядок проходження відповідних адміністративних (державних) послуг та впорядкування годин прийому громадян в установах і організаціях, що надають адміністративні послуги; а також створення належних умов у приміщеннях, призначених для прийому громадян.

Hа пocтрадянcькoму прocтoрi привертає увагу така країна Єврoпейcькoгo Сoюзу, як Латвiя, що дocягла найбiльших уcпiхiв у рoзвитку iнфoрматизацiї прoцеciв в царині надання адміністративних послуг державними oрганами та oрганами мicцевoгo cамoврядування. B Латвiї прoблемами iнфoрмацiйнoгo забезпечення прoцеciв управлiння займаютьcя Секретарiат у cправах електрoннoгo урядування i Департамент електрoннoгo урядування. B рамках пoлiтики впрoвадження електрoннoгo урядування в країнi cтвoрена i прoдoвжує рoзвиватиcь мережа Центрiв iнфoрмацiйних технoлoгiй. Boни кooрдинують рoзвитoк iнфраcтруктур iнфoрмацiйнoгo забезпечення в oрганах мicцевoгo cамoврядування, рoзрoблення пocлуг, впрoвадження i пiдтримку електрoннoгo урядування. Такoж центри cтежать за якicтю пocлуг, щo рoзрoбляютьcя, займаютьcя кoнcультуванням i навчанням cпiврoбiтникiв oрганiв cамoврядування з питань iнфoрмацiйних технoлoгiй. Латвія розвиває й електронні мережі місцевого самоврядування з метою надання адміністративних послуг. Однією із головних цілей проекту електронного міста, що запроваджується Рижською думою, є підвищення якості послуг та їх електронізація. Передбачається, що послуги, які надаються органами місцевого самоврядування у такий спосіб стануть максимально простими та доступними. Через офіційний портал латвійської столиці – міста Риги – вже можна одержати реальні інтерактивні послуги. Адже офіційний сайт або портал може бути не лише дошкою об’яв чи інформаційним стендом – він здатен виконувати ще й багато поточної роботи, від якої задихаються посадовці.

Отримані результати узагальнення досвіду організаційного забезпечення процедур надання адміністративних послуг у зарубіжних системах державного управління дозволяють сформулювати ряд пропозицій щодо удосконалення організації та функціонування «єдиних офісів» в Україні. Зокрема з досвіду діяльності берлінських «універсамів послуг» нами виділені наступні принципи, що є актуальними для втілення у практиці «єдиних офісів» з надання адміністративних (державних) послуг.

1. Важливим критерієм створення «універсамів послуг» є те, що кожний з них розрахований на певний район міста, або на один «універсам» припадає п’ятдесят – шістдесят тисяч жителів. Даний критерій реалізується дуже гнучко, тобто якщо певні райони міста заселені щільно, «універсами послуг» мають відповідну кількість персоналу. Зараз у Берліні 70 налічується 46 «універсамів послуг» (для порівняння: в Україні «єдині офіси» створюються без урахування кількості клієнтів, яких вони будуть обслуговувати).

2. Принцип всебічної юрисдикції. Всі співробітники «універсамів послуг» мають вміти обробляти всі послуги, які надаються їхніми установами.  Адаптувати та запровадити в Україні систему моніторингу діяльності «єдиних офісів», розроблену німецьким дослідним інститутом публічного управління (м. Шпейер). У роботі «єдиних офісів» максимально застосовувати можливості сучасних інформаційних технологій – електронну систему управління чергою, формування єдиних баз звернень, використання можливостей дистанційного доступу до інформації тощо. Очевидно, що важливим механізмом, що забезпечуватиме оперативність та комплексність надання адміністративної послуги, є перехід на електронні форми розробки та узгодження документації. У зв‘язку з цим потребує подальшого дослідження та наукового обґрунтування впровадження сучасних інформаційних технологій, які дозволять оптимізувати та прискорити процес обробки та проходження документів та підвищити таким чином якість надання адміністративних (державних) послуг.

Проблема з наданням якісних послуг особливо гостро відчувається в сучасних українських містах. Ні для кого не секрет, що сьогодні мегаполіси відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку будь-якої країни. У містах зосереджено велику кількість підприємств як місцевого, так і національного значення, освітніх та культурних закладів освіти тощо. Саме тому в містах зосереджено найактивнішу та найобдарованішу частину населення країни.

Як свідчить міжнародний досвід, одним з найбільш ефективних механізмів підвищення якості роботи органів державної влади з точки зору потреб споживачів є впровадження в їх діяльність стандартів і процедур, які приводять системи управління в державному секторі до єдиних з бізнес- сектором. Одним із прикладів ефективної стандартизації є запровадження в органах державної влади стандарту управління якістю ISO 9001:2000. Стандарт ДСТУ ISO 9001-2001 містить загальновизнані міжнародні вимоги до системи управління якістю (СУЯ) будь-якої організації, виконання яких повинно забезпечити впевненість у тому, що споживачі стабільно отримуватимуть тільки якісні послуги.

З метою вдосконалення системи державного регулювання соціально- економічними відносинами підвищення ефективності використання ресурсів, відстеження впровадження державних рішень і програм та оцінювання рівня досягнення визначених цілей і завдань в Україні необхідно запровадити в дію систему якості, яка успішно застосовується у таких високо розвинутих країнах світу, як Франція, США, Японія, Фінляндія та ін. Світова практика показує, що в питаннях управління важливим є системний підхід, який виправдав себе в управлінні якістю. Доказом цього є побудова і запровадження систем управління якістю згідно з вимогами міжнародного стандарту ISO 9001 “Система менеджменту якості” в організаціях багатьох країн світу. До 2000 р. міжнародні стандарти ISO 9000 були стандартами забезпечення якості, але версія 2000 р. суттєво відрізняється від версії 1994 р., і мова вже йде про систему управління якістю . Особливістю стандарту ISO 9000:2000 є те, що він висуває вимоги не до якості продукції чи послуг, а до якості управління підприємством або організацією. У сучасній ринковій економіці якість роботи будь-якої організації оцінює тільки споживач. Для органів місцевого самоврядування основними клієнтами є: населення, представники місцевого (регіонального) бізнесу й інші органи влади. Метою функціонування будь- якого органу влади повинне бути задоволення вимог їхніх клієнтів. Але, на жаль, державні адміністрації регіональних рівнів, органи місцевого самоврядування ще не до кінця розуміють суть нових перетворень і не зовсім підготовлені до вирішення поставлених перед ними нових завдань. Їм потрібна методична і консультаційна допомога в плануванні діяльності, розробці стратегій розвитку. Для цього було розробили систему управління якістю ISO 9000:2000, в якій досить чітко та зрозуміло наводяться методи запровадження даної системи. Тому, згідно з методичними вказівками щодо впровадження системи ISO 9000:2000, перше, що повинен зробити будь-який місцевий орган самоврядування, – це виявити й установити вимоги і потреби своїх клієнтів. Слід зазначити, що норми стандарту ISO 9000:2000 відображають мінімальні вимоги, які пред’являються в усьому світі до органів місцевого самоврядування.

Підсумовуючи аналіз застосування принципу міжнародного стандарту якості ISO 9001:2000 у діяльності органів місцевого самоврядування можна зробити такі висновки:

1. Упровадження системи якості дозволить істотно підвищити компетентність державного управління на місцях, забезпечити ринкову орієнтацію місцевих органів влади, підвищити інвестиційну привабливість територій.

2. Застосування принципів стандарту якості ISO 9001:2000 у діяльності органів місцевого самоврядування дозволить скоригувати та узгодити їх діяльність .

3. Запровадження системи управління якості сприятиме підвищенню відповідальності на всіх рівнях влади перед своїм населенням.

Узагальнюючи все вищесказане, можна констатувати, що запровадження такої системи надасть можливість створити ефективну, конкурентну і демократичну модель організації влади й управління, за якої фактично саме суспільство щороку за власні бюджетні кошти найматиме державні органи управління та відповідальних посадових осіб для професійного управління суспільними відносинами. І при цьому суспільство зобов’язуватиме владу досягати в кінці кожного року конкретних результатів роботи, які будуть визначені в системі якості.

Висновки до розділу

Розглянуто нормативні та законодавчі акти, які регулюють рекламно-інформаційну діяльність органів виконавчої влади.

Приділено увагу міжнародному досвіду з надання адміністративних послуг, а також подана інформація про міжнародні акти та стандарти ISO. Детально описано структуру та інформаційне наповнення веб-сайтів,які стосуються тематики роботи.

РОЗДІЛ 2
Аналіз стану предметної області

  1.  Аналіз установи загалом

Для дослідження рекламно-інформаційного забезпечення популяризації адміністративних послуг обрано Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, що знаходиться у Львівській області, Галицькому районі, на вулиці Руданського, 3.

  Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

   Основними завданнями ДМС України є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах.

   Державна міграційна служба України є органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. Державну міграційну службу України у Львівській області очолює начальник управляння, який має двох заступників, у тому числі одного першого. Центральний апарат ДМС України складається структурних підрозділів.

    ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні підрозділи: управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного значення. Крім того, у системі ДМС України функціонують два пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ), а також три пункти тимчасового розміщення біженців (ПТРБ).

   Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, ДМС України відповідно до покладених на неї завдань виконує такі функції :

  1.  узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції,  розробляє  пропозиції  щодо вдосконалення  законодавчих  актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру для погодження і внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
  2.  проводить аналіз міграційної ситуації в Україні, проблем біженців та інших категорій мігрантів, розробляє поточні та довгострокові прогнози із зазначених питань;
  3.  здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття/припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує  виконання рішень Президента України з питань громадянства;
  4.  приймає відповідно  до  законодавства  рішення  про встановлення належності до громадянства  України,  оформлення набуття громадянства України та їх скасування;
  5.  готує пропозиції щодо визначення квоти імміграції на календарний рік;
  6.  приймає рішення про надання дозволу на імміграцію, відмову в його наданні та скасування такого дозволу;
  7.  бере  участь  у  межах, визначених законодавством, у вирішенні питань трудової міграції та питань, пов'язаних із навчанням в Україні іноземців та осіб без громадянства;
  8.  здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства запрошень для в'їзду в Україну, документів  для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства;
  9.  вилучає ці документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках;
  10.  приймає рішення  про  скорочення  строку  перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, видворення, у тому числі у примусовому порядку, іноземців та осіб без громадянства з України,  заборону  в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з видворенням іноземців та осіб без громадянства з України;
  11.  здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують  громадянство,  затримує  видачу та вилучає ці документи у передбачених законодавством випадках;
  12.  здійснює ідентифікацію громадян України, які втратили документи, що посвідчують особу;
  13.  є замовником робіт зі створення Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування;
  14.  виконує  функції  замовника  з  розроблення  зразків, виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів, що посвідчують особу;
  15.  збирає, аналізує та узагальнює інформацію про наявність у державах походження біженців та шукачів інших форм захисту в Україні умов, за яких такий захист надається;
  16.  приймає рішення про надання, втрату, позбавлення  і скасування статусу біженця та інших форм захисту в Україні;
  17.  вживає у межах компетенції заходів зі сприяння реалізації прав біженців та інших категорій мігрантів;
  18.  здійснює оформлення і  видачу  посвідчення  біженця, посвідчення особи, якій надано інші форми захисту в Україні, а також інших документів, передбачених законодавством України для даних категорій осіб;
  19.  забезпечує функціонування пунктів тимчасового розміщення біженців та пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;
  20.  проводить ідентифікацію біженців та осіб, які звернулися за захистом в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які втратили документи, що посвідчують особу;
  21.  здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки;
  22.  надає передбачені законодавством відомості до Державного реєстру виборців та органам Державної податкової служби України;
  23.  забезпечує формування  центральної, регіональних  та місцевих баз персональних даних фізичних осіб у передбачених законом випадках, а також інших баз даних, формування яких є необхідним для виконання покладених на ДМС України завдань;
  24.  здійснює відповідно до закону заходи щодо запобігання та протидії нелегальній (незаконній)  міграції, іншим  порушенням міграційного законодавства;
  25.  здійснює  міжнародне  співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України з питань громадянства, міграції, біженців, осіб, які потребують інших форм захисту, реєстрації фізичних осіб та  реадмісії, забезпечує  в  межах  своїх  повноважень виконання укладених міжнародних договорів України;
  26.  здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням  законодавства  у  сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії  нелегальній  (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у випадках, передбачених   законодавством,  притягає   порушників до адміністративної відповідальності;
  27.  утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління ДМС України;
  28.  виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери її управління;
  29.  формує державне замовлення на підготовку фахівців у відповідній сфері;
  30.  здійснює інші правозастосовчі і правоохоронні повноваження на основі і на виконання Конституції та законів України;

 Керуючись Постановою  від 26 жовтня 2011 р. N 1098 « Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» ДМСУ у Львівській області надає адміністративні  послуги. (Додаток A).

    ДМСУ у Львівській області є юридичною особою, яка має рахунки в установах банків, самостійний баланс, штамп, печатку, бланк. За своїми організаційно-правовими формами є закладом державної власності. У своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про державну службу", "Про центральні органи виконавчої влади", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про звернення громадян", "Про захист персональних даних", Указом  Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", Указом Президента України від 6.04.2011 N 405/2011 "Питання Державної міграційної служби України", Указом Президента України від 30.05.2011 № 622/2011 "Про Концепцію державної міграційної політики", постановою  Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563 "Про затвердження Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу", постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 658 "Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби", розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. N 1058-р "Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції державної міграційної політики"».  

  1.  Аналіз об’єктів предметної області та взаємозв’язків між ними

Структура управління — це упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури управління, штатному розкладі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Структуру управління за горизонталлю поділяють на окремі ланки, а по вертикалі — на ступені управління. Ланки управління становлять організаційно відособлені структурні підрозділи (відділи, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці та її кооперації при опрацюванні, прийнятті та реалізації рішень. Ланки управління взаємозв'язані прямими і зворотними зв'язками за горизонталлю і вертикаллю.

До теперішнього часу в установі склалася наступна структура управління:

- Рівень начальника управління;

- Рівень заступників начальника;

- Рівень керівників структурних підрозділів;

- Рівень спеціалістів, інспекторів.

 Зв'язки відносин, що утворюють структуру управління, поділяють на формальні (офіційні) і неформальні (неофіційні).

 Під неформальними зв'язками розуміють такі доповнення до формальних структур управління, як конференції, збори, наради тощо, а також відносини, що виникають між неформальними лідерами і членами колективу.

Неформальні зв'язки забезпечують певну інформаційну надмірність, потрібну в усіх елементах системи для досягнення її гнучкості .

На кожному з рівнів по горизонталі розгортається своя структура органів, які взаємопов'язані з суб'єктами по вертикалі і горизонталі. В організаційній структурі представлені як професійні керівники : заступники, керівники підрозділів , так і різні громадські суб'єкти :відділ зв’язків з громадкістю,  що необхідно для ефективної роботи установи. У структурі управління ДМС ставлення того чи іншого суб'єкта управління до певного характеризується координаційними і субординаційними зв'язками як по вертикалі, так і по горизонталі. Система взаємозв'язку організаційної структури характеризується:

  1.  діяльність начальника управляння і його заступників регламентована функціональними обов'язками, переглянутими і відкоригованими відповідно до сучасних вимог, що дозволило регламентувати діяльність членів управлінської ланки з урахуванням виконання основних управлінських функцій і конкретно визначити зміст діяльності кожного члена апарату.
  2.  діяльність структурних підрозділів регламентована Постановою від  15 червня 2011 року №658 «  Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби»

Таким чином, всередині управління виділені ієрархічні взаємопов'язані рівні управління, визначено зони функціонування органів управління кожного рівня, зв'язку між ними. Система управління на всіх рівнях є відкритою і розвивається, що забезпечує стійкість координації діяльності всіх ланок установи.

Одним з напрямків вдосконалення управління є вдосконалення організаційної структури управління. В умовах демократизація управління зросла значимість перерозподілу управлінських функцій між всіма суб'єктами, задіяними у здійсненні певних завдань. Делегування прав і повноважень верхніх рівнів управління нижнім в дозволяє ефективно здійснювати процес надання адміністративних послуг, що підвищує ефективність управління на будь-якому рівні.

Начальник спільно з керівниками підрозділів визначають перспективи розвитку управління, визначають етапи і зміст роботи, контролюють діяльність в цілому та окремих його підрозділів (структур), створюють умови (нормативні, інформаційні, стимулюючі, ергономічні) для здійснення професійної діяльності. Особливістю діяльності суб'єктів рівня керівників функціональних служб є організація процесу якісного надання адміністративних послуг громадянам.

 Управління установою, яка надає платні адміністративні послуги - це особлива діяльність, у якій її суб'єкти за допомогою планування, організації, керівництва і контролю забезпечують організованість спільної діяльності працівників, обслуговуючого персоналу та її спрямованість на досягнення цілей і цілей розвитку установи. Відповідно до положення у ієрархічній структурі кожен орган формує документаційну базу, яка є повністю підпорядкована діяльності керівництва.

  1.  Аналіз нормативних документів установи

Серед субʼєктів наглядової діяльності у сфері паспортно-реєстраційної системи в Україні особливе місце займає Державна міграційна служба. З огляду на те, що ДМС була створена відносно недавно, ефективній її діяльності заважають ряд організаційних та правових проблем.

Процес створення ДМС розпочався в Україні ще у 2002 році, коли у Плані дій «Україна – ЄС» в сфері юстиції та внутрішніх справ в розділі «Міграція і притулок» було зафіксовано завдання України створити міграційну службу, яка б взяла на себе розробку всього комплексу завдань, які стоять перед українською міграційною політикою. У 2009 році була проведена спроба створення Державної міграційної служби відповідно до Постанови КМУ № 643 «Про утворення Державної міграційної служби України» від 24 червня 2009 р. , яка втратила чинність 16 липня 2010 року згідно з Постановою КМУ № 559 «Деякі питання державного управління у сфері міграції» від 7 липня 2010 р., відповідно до якої нещодавно створена служба була ліквідована.

Вже 6 квітня 2011 р. Президент України видав Указ № 405 «Питання Державної міграційної служби України» , яким було затверджено Положення про Державну міграційну службу України .У свою чергу 15 червня 2011 р. Кабінетом міністрів України було прийнято Постанову № 658 «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби».

ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра тощо. Правову базу діяльності ДМС України можна поділити на групи: міжнародні документи та національні нормативно-правові акти.

До міжнародних документів слід віднести:

- Європейську Конвенцію про громадянство, ратифіковану Україною 20 вересня 2006 р.;

- Конвенцію про статус біженців від 28 липня 1951 р., ратифіковану Україною 10 січня 2002 р.;

- Угоди між Україною та іншими державами щодо спрощеного порядку зміни громадянства  та ін.

Національну правову базу діяльності ДМС України можна поділити на дві групи: зовнішні (прийняті не ДМС України) та внутрішні (прийняті ДМС України) нормативно-правові акти. В свою чергу зовнішні нормативно-правові акти, якими регулюється в своїй діяльності ДМС України, можна поділити на певні підгрупи в залежності від сфери діяльності ДМС України, зокрема на:

1) ті, які регулюють загальні положення діяльності ДМС України (Закон України «Про центральні органи виконавчої влади», Укази Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», «Питання Державної міграційної служби України», «Про Концепцію державної міграційної політики», Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції державної міграційної політики» та ін.);

2) ті, нормами яких врегульовані питання реєстрації місця проживання та перебування (Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні» та ін.);

3) ті, нормами яких врегульовані питання міграції (Закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію», Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила вʼїзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», «Про затвердження Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні» та ін.);

4) ті, нормами яких врегульовані питання громадянства (Конституція України, Закони України «Про громадянство України», «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон»);

5) ті, нормами яких врегульовані питання притягнення до відповідальності за порушення правил паспортно-реєстраційної системи та щодо нелегальної міграції (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України тощо);

6) ті, нормами яких врегульовані інші питання діяльності ДМС України (Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1098 «Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг», «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» тощо).

До внутрішніх нормативно-правових актів слід віднести:

- Наказ ДМС від 5 листопада 2012 р. № 263 «Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Державної міграційної служби України»,

-  Наказ ДМС від 6 квітня 2011 р. № 28 «Про затвердження Положень про головні управління (управління) Державної міграційної служби» та ін.).

Документообіг ГУ ДМС України у Львівській області - це проходження в них документів з моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються в ГУ ДМС України у Львівській області на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.   

 ГУ ДМС України у Львівській області організовує діловодство на підставі власної Інструкцій з діловодства, що розробляються на підставі Типової інструкції та ДСТУ 4163-2003.

         Організацію діловодства в ГУ ДМС України у Львівській області покладається на сектор документального забезпечення (канцелярію). Функції, завдання та права служби діловодства визначаються в положенні про відповідний структурний підрозділ ГУ ДМС України у Львівській області, що затверджуються в установленому порядку, також  організація діловодства в структурних підрозділах ГУ ДМС України у Львівській області покладається на спеціально призначених для цього осіб. Функції, завдання та права зазначених осіб з питань організації діловодства, ведення архівної роботи та контролю за виконанням документів визначаються в їх посадових інструкціях, що затверджуються в установленому порядку.

         Основним завданням служби діловодства є встановлення в установі єдиного порядку документування управлінської інформації і роботи з документами із застосуванням сучасних автоматизованих систем, методичне керівництво і контроль за дотриманням установленого порядку роботи з документами.

          Організаційно-розпорядчі документи оформлюються на бланках, що виготовляються згідно з вимогами  інструкції. Деякі внутрішні документи (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо) та документи, що створюються від імені кількох установа або організацій, оформлюються не на бланках . Під час підготовки організаційно-розпорядчих документів працівники установ оформляють їх з урахуванням вимог ДСТУ 4163-2003.

          Накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази ГУ ДМС України у Львівській  області видаються з основних питань діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань. Проекти наказів з кадрових питань (про прийняття на роботу, звільнення, надання відпустки, відрядження тощо) готує сектор кадрового забезпечення та антикорупційного моніторингу на підставі доповідних записок керівників структурних підрозділів, заяв працівників, трудових договорів та інших документів. Накази підписуються начальником ГУ ДМС України у Львівській області, а у разі його відсутності - посадовою особою, яка виконує його обов'язки.

У протоколах фіксується інформація про хід ведення засідань, прийняття в установах рішень комісіями, дорадчими органами, зборами. Протокол складається на підставі записів, зроблених безпосередньо під час засідань, поданих текстів та тез доповідей і виступів, довідок, проектів рішень. Протокол підписується головуючим на засіданні колегіального органу та секретарем.

Службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як:

  1.  відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
  2.  відповіді на виконання доручень ДМС України;
  3.  відповіді на запити інших установ;
  4.  відповіді на звернення громадян;
  5.  відповіді на запити на інформацію;
  6.  ініціативні листи;
  7.  супровідні листи

       Службові відрядження працівників передбачаються у плані роботи ГУ ДМС України у Львівській області. У разі виникнення потреби у направленні працівника у відрядження, не передбачене планом роботи ГУ ДМС України у Львівській області, керівником структурного підрозділу, в якому працює працівник, готується доповідна записка на ім'я начальника ГУ ДМС України у  або його заступника, в якій зазначається про те, куди, на який строк, з якою метою відряджається працівник.  Доповідна записка разом з проектом наказу про відрядження, передається начальнику ГУ ДМС України у Львівській області, як правило, не пізніше ніж за три доби до початку відрядження. 

       Доставка документів до ГУ ДМС України у Львівській області здійснюється, як правило, з використанням засобів поштового зв'язку і електрозв'язку, а також кур'єрською та фельд'єгерською службою.Поштою та через кур'єрську службу доставляється письмова кореспонденція, поштові картки, бандеролі, дрібні пакети, а також періодичні друковані видання. Фельд'єгерською службою доставляється спеціальна кореспонденція. Каналами електрозв'язку доставляються: телеграми (телетайпограми), факсограми, телефонограми, електронні документи із застосуванням електронного цифрового підпису та документи в електронній формі без електронного цифрового підпису (у сканованій формі).

      Усі документи, що надходять до ГУ ДМС України у Львівській області, приймаються централізовано в секторі документального забезпечення.

      Обов'язковому розгляду начальником ГУ ДМС України у Львівській області підлягають акти державних органів, акти і доручення ДМС України, запити, звернення народних депутатів України та депутатів місцевих рад, рішення органів місцевого самоврядування, а також найважливіші документи, які містять інформацію з основних питань діяльності ГУ ДМС України у Львівській області і потребують вирішення безпосередньо начальником ГУ ДМС України у Львівській області. Інші документи передаються заступникам начальника ГУ ДМС України у Львівській області або структурним підрозділам (виконавцям) відповідно до їх функціональних обов'язків.

Реєстрація документів здійснюється за групами залежно від назви виду, автора і змісту документів. Наприклад, окремо реєструються:

  1.  вхідні документи;
  2.  вихідні документи;
  3.  документи, створені ГУ ДМС України у Львівській області (далі - внутрішні документи);
  4.  накази з основної діяльності;
  5.  накази з адміністративно-господарських питань;
  6.  накази з кадрових питань (відповідно до їх видів та строків зберігання);
  7.  звернення громадян;
  8.  запити на інформацію.

       Для забезпечення ритмічності роботи та своєчасного виконання документів сектор документального забезпечення розробляє графіки передачі кореспонденції керівництву ГУ ДМС України у Львівській області і структурним підрозділам.

      Контроль здійснюється за виконанням усіх зареєстрованих документів, у яких встановлено завдання, а також виконання яких підлягає обов'язковому контролю, за переліком документів, затвердженим начальником ГУ ДМС України у Львівській області. Обов’язково контролюється виконання:

  1.  завдань, передбачених в актах і дорученнях органів державної влади, органів місцевого самоврядування та ДМС України;
  2.  розпорядчих документів та доручень керівництва ГУ ДМС України у Львівській області, рішень колегіального органу установи;
  3.  звернень, запитів народних депутатів України, депутатів місцевих рад;
  4.  звернень громадян, запитів на інформацію.

Номенклатура справ - це обов'язковий для ГУ ДМС України у Львівській області систематизований перелік назв (заголовків) справ, що формуються в її діловодстві, із зазначенням строків зберігання справ. Номенклатура справ призначена для встановлення в ГУ ДМС України у Львівській області єдиного порядку формування справ, забезпечення їх обліку, оперативного пошуку документів за їх змістом і видом, визначення строків зберігання справ і є основою для складення описів справ постійного та тривалого (понад 10 років) зберігання, а також для обліку справ тимчасового (до 10 років включно) зберігання. В установі складаються номенклатури справ структурних підрозділів і зведена номенклатура справ ГУ ДМС України у Львівській області. Номенклатура справ структурного (територіального) підрозділу розробляється не пізніше 15 листопада поточного року посадовою особою, відповідальною за діловодство у структурному підрозділі, на підставі документів з усіх питань його діяльності із залученням фахівців, які працюють в підрозділі.

       Зведена номенклатура справ ГУ ДМС України у Львівській області складається сектором документального забезпечення на основі номенклатур справ структурних підрозділів.

        Опис справ - архівний довідник, призначений для обліку та розкриття змісту одиниць зберігання, одиниць обліку, закріплення їх систематизації у межах архівного фонду. Описи справ укладаються окремо на справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з кадрових питань. На справи тимчасового (до 10 років включно) зберігання описи не складаються. У разі ліквідації чи реорганізації установи такі описи складаються обов'язково.

 Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

  Основними завданнями ДМС України є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах

      Висновки до розділу

У даному розділі розглянуто організаційну структуру та нормативні акти ГУДМСУ у Львівській області, що стосуються тематики роботи.  Можна сказати, що Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

   Визначено основні завдання ДМС України, функції та принципи роботи.


  1. Документаційне та інформаційне розв’язання задачі

Даний розділ присвячений огляду звернення громадян за адміністративною послугою  ГУДМСУ у Львівській області.  

  1.  Формальна модель задачі

Формалізація — сукупність пізнавальних операцій, що забезпечують відволікання від значення понять теорії з метою дослідження її логічної будови для ефективного отримання логічно виведених результатів. Формалізація дозволяє перетворити змістовно побудовану теорію в систему матеріалізованих об’єктів певного роду (символів), а розгортання теорії – звести до маніпулювання цими об’єктами відповідно до деякої сукупності правил.

Формалізація – метод у математичній логіці, процес подання інформації про об'єкт, процес, явище в формалізованому вигляді. Формалізація — це метод відображення певної області у вигляді формальної системи, коли форма виділяється у якості особливого предмета дослідження незалежно від змісту. Такий метод полегшує вивчення предмета.

  1.  Інформаційна моделі задачі 

Інформаційна модель нашої задачі – це модель об'єкта, що представлена у вигляді інформації, яка описує істотні для даного об’єкта параметри та змінні величини, зв’язки між ними, входи і виходи об’єкта, а також дозволяє шляхом подачі на модель інформації про зміни вхідних величин моделювати можливі стани об’єкта.

Відповідно, інформаційною моделлю можна вважати сукупність певної інформації, що характеризує істотні властивості і стани об’єкта, процесу, явища, а також взаємозв’язок із навколишнім світом.

За формою представлення можна виділити наступні види інформаційних моделей:

  1. геометричні — графічні форми та об'ємні конструкції;
  2. словесні — усні та письмові описи з використанням ілюстрацій;
  3. математичні — математичні формули, що відображають зв'язок різних параметрів об'єкта;
  4. структурні — схеми, графіки, таблиці;
  5. логічні — моделі, в яких представлені різні варіанти вибору дій на основі різних заключень та аналізу умов;
  6. спеціальні — ноти, хімічні формули тощо;
  7. комп'ютерні та некомп'ютерні.

      Найпростішим способом отримання інформації про надання адміністративноїпослуги  громадянин може зателефонувавши на «гарячу лінію» установи (261-09-30).

                      Рис. 3.1.Телефонне звернення за послугою.

На рис.3.1. представлена інформаційна модель телефонного звернення громадян за послугами.

   Громадянин телефонує до чергового інспектора по «гарячій лінії» та задає питання з предметної області. В свою чергу інспектор звертається до відповідної бази відділу з питанням громадянина та отримує відповідь на свій запит. Також інспектор -  черговий робить запис в журнал обліку «Гарячої лінії» .Після цього процесу громадянин отримує відповідь на своє поставлене питання.

Рис. 3.1. Письмове звернення за послугою до ГУДМС.

         На рис. 3.2. представлена інформаційна структурна модель на якій зображено як проходить отримання громадянином адміністративної послуги на основі заяви. Заяви скеровуються безпосередньо до інспектора (виконавця). Інспектор в свою чергу без резолюції керівника установи та оплачених квитанцій не може надавати платну послугу. Заява скеровується від інспектора до керівника на візування , керівник в свою чергу дає дозвіл на отримання послуги громадянином або ж відмовляє йому. Після візування заява направляється назад до інспектора для внесення даних про громадянина в комп’ютерну базу установи та перевірку правильності поданих даних. Якщо внесення відомостей пройшло успішно результатом буде формування відповіді та надання послуги громадянину - інспектором.

  1.  Функціональна моделі задачі

          Діаграми потоків даних (DFD) є основним засобом моделювання функціональних вимог до системи, яка проектується у вигляді мережі зв'язаної потоками даних. Головна мета засобів DFD – продемонструвати, як кожен процес перетворює свої вхідні дані у вихідні, а також виявити співвідношення між цими процесами. Результатом побудови функціональної моделі системи є ієрархія DFD, які описують асинхронний процес перетворення інформації від її введення в систему до видачі користувачу.

Побудова моделі  за допомогою DFD полягає у виділенні елементів, які перетворюють, накопичують, споживають інформацію (дані), яка переноситься відповідними інформаційними потоками (потоками даних). Зокрема, джерела інформації (зовнішні сутності) породжують потоки даних, які переносять інформацію до підсистем або процесів. Ті, своєю чергою, перетворюють інформацію і породжують нові потоки, що переносять інформацію до інших підсистем або процесів, накопичувачів даних, а також назад до зовнішніх сутностей споживачів інформації.

Детально розглянувши принцип надання послуг, зображено на рис.3.3 діаграму потоків даних проходження популяризації послуг у місцевому органі надання послуг.

Рис. 3.2. Контекстна діаграма

На рис.3.3. зображено контекстну діаграму з головним процесом посередині "Рекламно-інформаційне забезпечення популяризації послуг ГУДМС " і двома зовнішніми сутностями:

  1.  Громадянин  – людина, яка звертається до органу влади з питанням;
  2.  Інспектор – людина, яка повинна розглянути питання і дати відповідь на запит громадянина- інформацію про послугу.

Головний процес пов’язаний із зовнішніми сутностями за допомогою потоків даних.

Рис. 3.3. Декомпозиція контекстної діаграми 

На рис.3.3. зображено декомпозицію контекстної діаграми. На цій діаграмі є  6 процесів.

  1.  – Опрацювання даних про послугу;
  2.  – Вибір способу представлення інформації;

1.3 – Опрацювання питання громадянина;

1.4 – Формування запиту громадян;

1.5 – Формування відповіді;

1.6 – Формування результату;

 Рис. 3.4. Деталізована діаграма процесу 1.1 "Опрацювання даних про послугу"

На рис.3.4. зображено деталізацію процесу 1.1 " Опрацювання даних про послугу " з чотирьма  підпроцесами :

1.1.1 – Визначення виду послуги;

1.1.2 – Термін надання послуги;

1.1.3 – Ціна послуги;

1.1.4  Вибір виконавця послуги;

Рис. 3.5. Деталізована діаграма процесу 1.6 "Формування результату"

На рис.3.5. зображено деталізацію процесу 1.6 "Формування результату" з трьома підпроцесами.

1.6.1 – Формування виконавця відповіді;

1.6.2 – Опрацювання відповіді виконавцем (інспектором);

1.6.3 – Направляння відповіді заявнику  (громадянину);

  1.  Вибір технологічних рішень задачі

Microsoft Office Publisher - настільна видавнича система, розроблена корпорацією «Microsoft». Ця програма початкового рівня, що відрізняється від «Microsoft Office Word» тим, що акцент у ньому робиться на проектування розмітки сторінки, а не на оформлення та перевірку тексту. Microsoft Publisher - пропрієтарне програмне забезпечення, що входить до складу пакету Microsoft Office.

Можливості  Microsoft Office Publisher

У Microsoft Office Publisher є все необхідне для створення і публікації високоякісних ефективних рекламних матеріалів, незалежно від поставленої мети, будь то розповсюдження новин по електронній пошті, розробка поштових листівок, присвячених відкриттю вашої фірми, або публікація каталогу товарів вашого інтернет-магазину. Розробка і створення публікацій, як друкарських, так і електронних, таких, що мають якісний зовнішній вигляд і легкий для читання вміст - невід'ємна складова процесу обміну інформацією з іншими людьми. Office Publisher містить набір професійних шаблонів, що настроюються, які допоможуть досягти поставленої мети. До таких можна віднести:

Шаблони та форми. В програмі передбачено різноманітні шаблони та форми, які вже готові для використання. Щоб полегшити користувачам пошук потрібного шаблону, їх розподілено за категоріями: Бюлетені, Буклети, Оголошення, Листівки, Веб-сайти, Електронна пошта тощо. Уніфікація зовнішнього вигляду публікації. Шаблони забезпечують уніфікацію зовнішнього вигляду та колірного оформлення вмісту. Наприклад, для об'єктів, що додаються у публікацію, застосовується таке саме колірне оформлення, як і для всієї публікації. Динамічний попередній перегляд шаблонів. Коли ви вибираєте або змінюєте шаблон, він автоматично відображається в області попереднього перегляду.

          Різні форми публікації одного вмісту. Вміст, який вже використовувався раніше, можна пов­торно використати в публікації іншого типу, яка буде розповсюджуватись у інший спосіб. Нап­риклад, ви можете просто вставити вміст багатосторінкового буклету в шаблон електронного повідомлення або веб-сторінки.

Панель Завдання Publisher. Посилання, які містяться на цій панелі, допоможуть вам у вико­нанні різних завдань під час створення публікації, зокрема у здійсненні групового розсилання, вставленні зображення тощо.

Професійне оформлення публікацій. У програмі Publisher можна обрати порожній шаблон та пристосувати його до своїх потреб. Щоб полегшити процес роботи над публікацією, Publisher пропонує низку інструментів з інтуїтивно зрозумілим принципом роботи, за допомогою яких можна створювати різні форми, змінювати макет сторінки, працювати із зображеннями тощо. Крім того, інструменти Publisher дають змогу створювати та змінювати рисунки, працювати із багатосторінковими документами, користуватися напрямними та лініями сітки, змінювати кольори, вирізати фрагменти зображень тощо.

        Формати файлів. Публікації можна зберігати у форматі PDF або XPS, завдяки чому їх можна легко надавати у спільне використання, переглядати чи пересилати електронною поштою. Також легко можна опублікувати свій документ на веб-сторінці або на шкільному сервері за допомогою служб Windows SharePoint Services.

Переваги  Microsoft Office Publisher

Незалежно від розмірів організації і типу створюваної публікації, Office Publisher надає забезпечує підтримку в наступних питаннях.

■ Самостійна розробка публікацій в строк, без необхідності яких-небудь грошових витрат.

■ Редагування професійних шаблонів для віддзеркалення фірмової символіки - колірної схеми, шрифтів, логотипу і інших елементів.

■ Скорочення часу, необхідного для повторного створення аналогічних матеріалів за допомогою збереження матеріалів (текстових описів, логотипів, девізів і так далі), що повторюються, в Бібліотека вмісту.

■ Швидка реалізація проектів злиття пошти за допомогою використання списків даних з інших джерел, включаючи списки Microsoft Office Excel або інформацію з бази даних Microsoft Office Access, а також фільтрація, сортування і настройка публікацій для певних груп клієнтів.

  1.  Термінологічний багатомовний словник предметної області.

Реклама

Advertising (анг.),

Werbung (нім).

це спеціальна інформація про осіб чи продукцію,яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Інформація

Information (анг.), Informationen (нім.)

це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Рекламна діяльність

Promotional activities  (анг.),

Werbemaßnahmen (нім.).

це діяльність щодо замовлення, виготовлення та розповсюдження реклами.

Суб’єкт реклами

An advertisement (анг.),

Werbung (нім.).

це організація або приватна особа, які є замовником реклами.

Предмет реклами

Subject ad (анг.),

Betreff Anzeige (нім.).

те, що рекламують, що є головним у змісті рекламного повідомлення. Предметом може бути товар, послуга вид діяльності подія і саме підприємство.

Рекламодаваць

Advertiser (анг.), Inserent(нім.).

це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження

Виробник реклами

Brand Advertising (анг.),

Marke Werbung (нім.).

це фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму.

Споживачі реклами

Users Advertising (анг.),

Nutzer Werbung (нім.).

це юридичні або фізичні особи до яких доводиться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них.

Засоби масової інформації (ЗМІ)

Media (анг.),

Medien (нім.).

розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов’язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Принципи реклами

Principles  of advertising(анг.),

Prinzipien der Werbung (нім.).

загальні засадничі положення, на яких мають базуватись відносини у сфері реклами.

Соціальна реклама

інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

Послуги

Services (анг.),

Dienstleistungen (нім.).

е дії, результат яких споживається в процесі їх надання.

Адміністративні послуги

administrative Services (анг.),

Administrationsdienste (нім.).

це публічні (державні та муніципальні) послуги, що надаються органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

Міграційна служба

migration Service (анг.),

Migrationsdienst (нім.).

це центральний  орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

Документообіг -

Workflow (анг.,нім).

це рух документів в установі від моменту створення або від одержання зі сторони до моменту передачі на зберігання до архіву.

   Друкована продукція

Printed matter (анг.), Drucksache (нім.).

сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою та призначенням видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями).

Буклет  

Booklet (анг.),

Broschüre (нім.).

спеціальне видання, присвячене одній фірмі, товарам чи послугам.

Мікрософт Паблішер

Microsoft Publisher (анг.,нім.)

це програма розрахована на випуск різноманітних публікацій.

Універсам послуг

One Stop Shop (анг.), Bürgeramt (нім.).

центр з комплексного надання адміністративних послуг місцевими органами

виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

  1.  Висновки до розділу

Висновки …

  1.  
    Практична реалізація 

У четвертому розділі …

  1.  Описання реалізації завдання

Microsoft Office Publisher - настільна видавнича система, розроблена корпорацією «Microsoft». Ця програма початкового рівня, що відрізняється від «Microsoft Office Word» тим, що акцент у ньому робиться на проектування розмітки сторінки, а не на оформлення та перевірку тексту. Microsoft Publisher - пропрієтарне програмне забезпечення, що входить до складу пакету Microsoft Office.

Для виконання завдань поставлених у моїй дипломній роботі я вирішила обрати саме цю програму, оскільки вона володіє декількома суттєвими перевагами у порівнянні з іншими програми лінійки оформлення розмітки сторінки :

  1.  Office Publisher містить нові та вдосконалені засоби, що допомагають ефективно створювати, настроювати і багато разів використовувати різноманітні маркетингові матеріали, адаптовані під конкретні потреби компанії
  2.  Швидкий початок роботи при використанні бібліотеки з сотень шаблонів оформлення і пустих публікацій, включаючи інформаційні бюлетені, брошури, рекламні листівки, листівки, веб-вузли, формати поштових повідомлень і багато іншого.
  3.  Створення для всіх ділових і особистих потреб елементи фірмової символіки, які містять назву компанії, контактну інформацію і емблему.

  1.  Перед вибором шаблону можна скористатися функцією динамічного перегляду шаблонів Office Publisher із застосуванням елементів фірмової символіки, включаючи кольори, шрифти, емблему і відомості про бізнес.
  2.  Можна вибрати одну з понад 70 створених професіоналами колірних схем або створити свою власну. Якщо потрібно використовувати кольори Pantone, їх можна вибрати безпосередньо в Office Publisher. У панелі завдань Publisher доступна допомога по стандартних процедур Office Publisher, таким як вставка зображення, злиття стандартних листів або багатократне використання вмісту. Розширена можливість злиття каталогів дозволяє створювати часто оновлювані матеріали, такі як специфікації, каталоги і прейскуранти, об'єднуючи текст і зображення з бази даних. Доступна настроювання публікацій з використанням колекції інтуїтивно зрозумілих макетів, розміток, друкарських ефектів і засобів роботи з графікою. Вдосконалений засіб перевірки макета дозволяє завчасно виявити і виправити поширені помилки макету в матеріалах, призначених для друку, розміщення в мережі і розповсюдження по електронній пошті.

  1.  Простий перегляд елементів фірмової символіки — кольору, шрифту, емблеми та відомостей про бізнес — і їх застосування до всього вмісту Office Publisher дозволяє швидше приступити до роботи.

  

 

  1. Аналіз отриманих результатів

Головне вікно програми Microsoft Office Publisher виглядає наступним чином:

Для початку нашої роботи необхідно виконати наступні дії: макет

сторінки / змінити шаблон / домашня сторінка.

Тут можна обрати шаблон що підходитиме для оформлення нашого буклету

     Подальша робота з програмою в основному полягає у заповненні шаблону текстом, що стосується безпосередньо нашої роботи, а також у оформленні буклету. Для цього Microsoft Publisher пропонує достатньо великий арсенал інструментів, котрі можна знайти перейшовши на вкладку макет сторінки.

 

     У своїй роботі я використовувала такі функції MS Publisher як зміна основного фону буклету, редагування стилів та форматів тексту, вставка зображень, вставка фігур, корекція кольору та стилів зображень, створення логотипу компанії, та ін.

       Існують також ряд інших інструментів які служать для оформлення більш професійних та спеціалізованих робіт.  Отриманні результати поданні на зображеннях нижче

  1.  Пропозиції щодо вдосконалення нормативних актів установи

Слід зазначити, що правова основа діяльності ДМС знаходиться на стадії формування й відповідно вимагає внесення певних змін, доповнень у існуючі нормативно-правові акти та прийняття нових. Так, відповідно до Положення Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. На наш погляд, некоректним є вислів «реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів», адже, по-перше, біженці та інші визначені законодавством категорії мігрантів перш за все є фізичними особами; а по-друге, ДМС України здійснює реєстрацію не осіб, а їх місця проживання чи перебування.

Cлід звернути увагу й на ст. 13 Положення, яка визначає, що працівники ДМС України мають єдиний формений одяг із відповідними знаками розрізнення, що видається безкоштовно, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Проте дана норма на сьогодні не діє, а з метою підвищення рівня дисципліни, забезпечення ділового стилю в зовнішньому вигляді працівників Державної міграційної служби України при виконанні ними своїх службових обовʼязків Державна служба України 5 листопада 2012 р. видала Наказ № 263 «Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Державної міграційної служби України» [11].

Особливої уваги заслуговує Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі – Закон), який набрав чинності 6 грудня 2012 р.. Відповідно до цього Закону в Україні розпочато процес поступового впровадження документів, що міститимуть безконтактний електронний носій із біометричними даними власника документа. Слід зазначити, що ще з 1 квітня 2011 р. в 188 країнах розпочато перехід на біометричні паспорти.

Прийняттю вищезазначеного Закону передувало ветування його Президентом України, і навіть після того, як зауваження Президента України були враховані законодавцями, цей Закон піддається критиці з боку громадян, державних службовців та представників влади. Здебільшого невдоволення останніх викликане наступним.

По-перше, в Законі існує термінологічна плутанина: замість паперового внутрішнього паспорта вводиться пластикова карта, але вона зберігає стару назву – «паспорт громадянина України». Виходячи з міжнародної практики, паспортом називають документ, оформлений у вигляді книги, призначений для виїзду за кордон, а внутрішній пластиковий ідентифікатор називають «посвідченням особи» (ID-картою). У багатьох країнах світу існує єдиний документ – ID-карта з чипом, куди занесені ті чи інші біометричні дані. Українцям же, як і раніше, доведеться отримувати два документи: внутрішній і для виїзду за кордон.

По-друге, відсутність у новому паспорті громадянина України відомостей про місце проживання. Оскільки багато адміністративних та соціальних послуг привʼязано до місця проживання, громадянам доведеться регулярно звертатися до чиновників за довідками про місце проживання, оскільки в паспорті ця інформація не передбачена, а адміністративні послуги (зокрема, отримання довідок) необхідно оплачувати. Хоча частина 9 ст. 21 Закону і передбачає можливість внесення до паспорта громадянина України додаткової змінної інформації, передбаченої Законом, не розкривається зміст такої додаткової інформації, що може призвести до бюрократичних перепон. На наш погляд, необхідно на законодавчому рівні визначити, які відомості можуть належати до додаткової змінної інформації.

По-третє, незрозуміло, чому види на тимчасове і постійне проживання мають термін дії всього один рік. Це було б виправдано для посвідки на тимчасове проживання, тоді як посвідка на проживання могла би мати більш тривалий термін дії.

Ще одним досить спірним нововведенням є покладання обовʼязку на кожного громадянина України, незалежно від віку, отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України оформлюватиметься всім особам, починаючи від народження і незалежно від віку на кожні 10 років. По-перше, дане нововведення ускладнює процедуру реєстрації батьками новонародженої дитини. По-друге, не зрозуміла аргументація законодавця щодо встановлення 10-річного терміну дії паспорта громадянина України. На наш погляд, таке нововведення призведе до надмірного навантаження на органи державної влади та до зайвих витрат громадян України, оскільки безкоштовно паспорт громадянина України видаватиметься тільки вперше.

Слід зазначити, що у цілому світова практика довела доцільність біометричних паспортів, які спрощують систему нагляду за дотриманням правил паспортно-реєстраційної системи, сприяють протидії незаконній міграції, однак механізм їх введення має бути відпрацьований і гарантувати повну безпеку даних, які в ньому містяться.

Відповідно до Положення основними завданнями ДМС України є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів;

2) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На мій  погляд, до завдань ДМС України необхідно також віднести здійснення нагляду за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Адже серед повноважень ДМС України є ряд саме наглядових. Так, ДМС здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у випадках, передбачених законодавством, притягає порушників до адміністративної відповідальності .

Або можна врахувати досвід більшості європейських країн, в яких наглядові та контрольні функції покладаються не на міграційні служби, які акцентують увагу на гуманітарних завданнях, а на правоохоронні органи. Так, в Європі 14 міграційних служб входить до складу міністерств внутрішніх справ, 6 – до складу міністерств юстиції, деякі – до складу міністерств, які відповідають за соціальну політику . Слід зазначити, що ДМС України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через підрозділи міліції міграційного контролю МВС України, які на теперішній час не діють належним чином, бо не мають належної правової регламентації. Так, згідно з Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 405 «Питання Державної міграційної служби України» в системі Міністерства внутрішніх справ України було створено підрозділ міліції міграційного контролю, який функціонально підпорядковано Державній міграційній службі України. На наш погляд, ідея створення певного структурного підрозділу у системі одного центрального органу виконавчої влади і підпорядкування його іншому органу влади викликає сумніви. Подібна ідея не виглядає раціональною ні з суто управлінської точки зору, ні з точки зору належного забезпечення роботи такого підрозділу у майбутньому.

Слід звернути увагу на те, що працівники ДМС України, які виконують завдання з реалізації державної політики у сфері протидії нелегальній (незаконній) міграції, а також притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері реєстрації фізичних осіб, видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, мають право застосовувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби у випадках та порядку, передбачених Законом України «Про міліцію». На нашу думку, не є виправданим використання працівниками ДМС України в своїй діяльності норм Закону України «Про міліцію», адже за своїм статусом працівники ДМС не є працівниками міліції, і їх діяльність, спрямована на протидію нелегальній міграції, потребує детальної правової регламентації з метою недопущення порушень прав та свобод людини.

Зауваживши, що розвиток законодавства України про центральні та місцеві органи виконавчої влади повинен здійснюватися з урахуванням принципу верховенства закону як акта, що має вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів. Суть цього принципу полягає в тому, що підзаконні акти повинні відповідати законам, видаватися на основі та на їх виконання. Той факт, що відповідно до п. 15 частини першої ст. 106 Конституції України Президент України наділяється повноваженнями утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Премʼєр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не повинен порушувати принципу верховенства закону у системі нормативно-правових актів, що визначають правові засади організації та функціонування органів виконавчої влади. За його змістом організація, цілі, функції, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади мають визначатися виключно законами України.

Таким чином, необхідно розробити та прийняти відповідний закон України «Про Державну міграційну службу України», в якому визначити статус ДМС України, її завдання, функції та повноваження, правові основи діяльності, систему органів ДМС України, особливості їх взаємодії з іншими органами влади, особливості проходження служби в органах ДМС України, забезпечення діяльності, особливості контролю і нагляду за діяльністю останніх тощо.

  1.  Висновки до розділу

Висновки …

Висновки

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування за наданням адміністративної послуги.

Суб’єкти управління в системі державного управління рекламною діяльністю можуть бути згруповані за трьома рівнями. До вищого рівня управління в системі державного управління рекламою належать Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та вищі судові органи спеціалізованих удів. Центральний рівень управління системи державного управління рекламною діяльністю представлений здебільшого центральними органами виконавчої влади, до яких слід віднести державні комітети, міністерства та центральні органи зі спеціальним статусом. Суб’єктами управління на місцевому рівні управління є місцеві органи виконавчої влади загальної та спеціальної (галузевої чи функціональної) компетенції.

Суб’єктами рекламної діяльності є рекламодавець, виробник реклами, та її розповсюджувач. Хоча нерідко ці поняття співпадають, розмежування суб’єктів рекламної діяльності має велике практичне значення, адже відповідальність наступає для осіб, винних у розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництві або реалізації якої заборонено; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами. Об’єкти управління системи державного управління рекламною діяльністю належать до двох принципово різних типів:

1) реклама в різних розуміннях (як галузь економіки;як сфера професійної діяльності; як бізнес. У деяких випадках як об’єкту правління треба розглядати рекламу як сукупність рекламо-носіїв, тобто використовувати матеріальний підхід до поняття реклами). Відносно цих об’єктів суб’єкти управління системи виступають як елементи зовнішнього управління;

2) рекламні комунікації самих органів державного управління. Цей тип об’єктів є внутрішньою системою відносно суб’єктів державної влади.

Закон України „ Про рекламу” у ст.26 наводить таку систему державних організацій, уповноважених здійснювати державне управління рекламною діяльністю: 1)спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів — щодо захисту прав споживачів; 2) Антимонопольний комітет України — щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; 3)Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення — щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; 4) Міністерство фінансів України — щодо реклами державних цінних паперів; 5) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — щодо реклами на фондовому ринку.

    На жаль, система державного управління рекламною діяльністю на сьогодні відсутня. Вимагає також значної активізації діяльність органів рекламного само врегулювання.

4. Обов’язковими умовами здійснення рекламної діяльності є державна реєстрація її суб’єктів та ліцензування деяких з суб’єктів цієї діяльності.

Література

 Большакова О. Декілька зауважень щодо законодавчого регулювання рекламної галузі // Державне регулювання відносин у галузі реклами:проблеми та перспективи. За матеріалами Круглого столу 11 січня 2007 року. – К.:Інститут Конкурентного Суспільства, 2007. – 192с. – С.30-33.

Бондаренко М. Аморальность и телевидение //Юридическая практика. – 2007. – 30 января. — № 5 (475).

Вітренко А.О. Проблема визначення поняття “реклама” в економічній теорії// Актуальні проблеми економіки. – 2003. –№11(29). – С. 92–98.;

Гентуков В.Н. История наружной рекламы в Украине //Реклама и рекламная деятельность. – 2004. — № 4. – С.54

Громадська думка: дослідження. Аналіз. Висновки. Випуск 1. – К.: Держсоцслужба. – 2005. – 84 с.4

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, №19-20, № 21-22, ст.144

Деякі питання державного управління у сфері міграції : Постанова КМУ № 559 від 7 липня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/559-2010-%D0%BF Рекомендація № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи„Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р.

Європейська Конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 р. № ETS №166, ратифікована Україною із застереженням та заявою Законом № 163-V (163-16) від 20 вересня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_004.a.

Закон України „Про інформаційні агентства” від 28.02.1995р. (остання редакція від 15.01.2004р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. — № 13. – Ст.83

Закон України „Про інформацію” від 02.10.1992 р. (остання редакція від 22.07.2005р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. — № 48.– Ст.650

Закон України “Про рекламу” від 3 липня 1996 року (остання редакція від 19.06.2007р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — № 39.– Ст.181

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» вiд 16.11.1992р. (остання редакція від09.06.2004р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. — № 1. – Ст.1.

Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., ратифікована Україною 10 січня 2002 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_011.

Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Державної міграційної служби України : наказ ДМС України № 263 від 5 листопада 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dmsu.gov.ua/normatyvna-baza/nakazy-dms-ukrainy/891-nakaz-vid-05-11-2012-n-263-pro-zatverdzhennya-rekomendatsij-shchodo-zovnishnogo-viglyadu-dres-kodu-pratsivnikiv-derzhavnoji-migratsijnoji-sluzhbi-ukrajini..

Питання Державної міграційної служби України : Указ Президента України № 405 від 6 квітня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/405/2011.

Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби : Постанова КМУ № 658 від 15 червня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/658-2011-%D0%Ba.

Постанова Верховної Ради України від 22.06.2004р. №1833-IV „Про прийняття за основу проекту Закону України про політичну рекламу

Постанова Кабінету Міністрів України від 17листопада 1997 р. № 1287 «Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів»

Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067 // Урядовий кур’єр. – 2004. – 21 січня. — № 11

Коліушко І., Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права / І.Коліушко, В.Тимощук // Право України.- 2001.- №5.- С.30-34.

Тимощук В.П. Оцінка якості адміністративних послуг / В.П. Тимощук, А.В. Кірміч - К.: Факт, 2005.-88с.

Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р

Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 6.09. 2005 р. № 2806-IV// ВВР.-2005.- № 188

Про заходи із забезпечення додержання прав фізичних та юридичних осіб щодо одержання адміністративних (державних) послуг: Указ Президента України від 3 липня 2009року N 508/2009 // Ліга : Еліт 7.8.1.  ІАЦ”Ліга”, ЛІГАБізнесІнформ, 2009.

Полтавець В. Розробка ефективних систем менеджменту якості в органах місцевого самоврядування на основі міжнародного стандарту ISO 9001:2000 // Аспекти самоврядування. – 2003. – № 2. – С. 32 – 34.

Системи управління якістю. Вимоги (ISO 9001:2000) // Стандарт – Держстандарт України. – К., 2001. – С. 3 – 5.

Системи управління якістю. Основні положення та словник (ISO 9000:2000) // Стандарт – Держстандарт України. – К., 2001. – С. 2 – 8.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2003, №№40-44,ст.356

Про утворення Державної міграційної служби України : Постанова КМУ № 643 від 24 червня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643-2009-%D0%BF.

Анотація

Анотація іноземною мовою …

Додатки

Роздрук слайдів презентацій, роздруки текстів програмного забезпечення, результати розв’язування контрольних прикладів, графіки, діаграми, ілюстрації, екранні копії, форми документів, у випадку необхідності інші матеріали,

Додаток 1.

Вид адміністративної послуги

Код послуги

Вартість

1

Оформлення та видача тимчасового посвідчення громадянина України

025011

42,70

2

Видача довідки про реєстрацію особи громадянином України

026011

137,75

3

Оформлення та видача:

 

 

4

паспорта громадянина України для виїзду за кордон

027011

87,15

5

паспорта громадянина України для виїзду за кордон (у термін до 10днів)

027091

174,30

6

паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого

027021

73,32

7

паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого (у термін до 10 днів)

027111

146,64

8

проїзного документа дитини для виїзду за кордон

027031

30,35

9

проїзного документа дитини для виїзду за кордон (у термін до 10 днів)

027101

60,70

1

дозволу на імміграцію в Україну іноземцям або особам без громадянства

027041

179,74

дозволу на імміграцію в Україну іноземцям або особам без громадянства ( у термін до 10 днів)

027141

359,48

1

посвідки на постійне або тимчасове проживання

027051

52,49

1

посвідки на постійне або тимчасове проживання (у термін до 10 днів)

027121

104,98

1

Запрошення фізичним особам для отримання візових документів на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства

027061

56,52

1

Запрошення фізичним особам для отримання візових документів на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства (у термін до 10 днів)

027131

113,04

1

Запрошення юридичним особам для отримання візових документів на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства

027071

169,70

1

Запрошення юридичним особам для отримання візових документів на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства (у термін до 10 днів)

027141

339,40

1

Дозволу для виїзду громадянина України за кордон на постійне проживання

027081

195,31

1

Видача довідки третім особам про реєстрацію місця проживання та місця перебування фізичних осіб

028011

28,66

2

Внесення відомостей про другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон у паспорт громадянина України для виїзду за кордон

029011

60,17

2

Внесення відомостей про другий паспорт громадянина України для виїзду за кордон у паспорт громадянина України для виїзду за кордон(до 10днів)

029111

120,34

4

Внесення відомостей про дітей у паспорт громадянина України для виїзду за кордон

030011

18,63

5

Внесення відомостей про дітей у паспорт громадянина України для виїзду за кордон (у термін до 10 днів)

030111

37,26

2

Внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон громадянам, які повернулися на постійне проживання в Україну.

031011

40,44

2

Внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон громадянам, які повернулися на постійне проживання в Україну (у термін до 10 днів)

031111

80,88

2

Оформлення іноземцям та особам без громадянства продовження строку перебування на території України

032011

44,85

2

Оформлення іноземцям та особам без громадянства продовження строку перебування на території України ( у термін до 10 днів)

032111

89,70

Вид бланкової продукції

Код бланкової продукції

Вартість

1

Бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм

049264

    304.32

2

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон ,що не містить безконтактний електронний носій

049265

238.32

3

Бланк проїзного документу дитини

638013

24,30

4

Посвідка на тимчасове проживання

049741

28,50

5

Посвідка на постійне проживання

049731

30,00

6

Бланк запрошення іноземцям та особам без громадянства

049771

1,44


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3384. Книжные социальные сети как канал распространения издательской и книготорговой библиографической информации 104 KB
  Книжные социальные сети как канал распространения издательской и книготорговой библиографической информации На сегодняшний день в мире существует более 130 миллионов компьютеров и более 80 % из них объединены в различные информационные сети от малых...
3385. Проектирование фундаментов производственных зданий 606.5 KB
  ИСХОДНЫЕ ДАННЫЕ - тип объекта – производственное здание с подвалом и гибкой конструктивной схемой    - район строительства – г. Магнитогорск; -величины нагрузок на фундаменты представлены в табл. 1. Таблица 1 Величины нагрузок...
3386. Рассчитать и спроектировать резец для обработки наружной поверхности детали 8.03 MB
  Оправки в шпинделе закрепляют штоком, проходящим через шпиндель станка. Шток имеет на конце захватное устройство. Инструментальные оправки имеют соответствующие этому устройству наружные, внутренние или резьбовые поверхности захвата...
3387. Реконструкция многоквартирного крупноблочного дома серии 1-439А 888.5 KB
  При модернизации и реконструкции жилых зданий массовой застройки предусматривается решение следующих задач: приведение планировочной структуры здания в соответствие с требованиями к потребительским и эксплуатационным качествам современного ...
3388. Проект разработки роторного снегоочистителя 857.5 KB
  В процессе подготовки будущего инженера к самостоятельному решению технических и производственных задач одно из ведущих мест принадлежит курсовому проектированию. Цель данного курсового проекта – закрепить и обобщить теоретический мате...
3389. Проектирование редуктора и выбор типа зубчатых колес 353 KB
  Целью курсовой работы является получение навыков самостоятельного применения теоретических знаний для решения практических задач, связанных с техническим моделированием и созданием несложных технических устройств практического назначения. В...
3390. Контрольный тест по дисциплине Социология 133.5 KB
  Контрольный тест по дисциплине «Социология» для студентов дистанционного обучения Предлагаемый тест предназначен для контроля знаний, полученных студентами дистанционной формы обучения в процессе освоения курса общей социологии. Тест разработан в со...
3391. Жилищное строительство жилого здания 47 KB
  Введение Жилищное строительство в настоящее время характеризуется повышением стандарта жилища, переходом на новые улучшенные серии жилых домов с прогрессивными конструкциями. Данный курсовой проект «Жилое здание» выполнен в соответствии с задание на...
3392. Проектированию несложного гражданского малоэтажного здания 90.5 KB
  Введение Цель данной курсовой работы – обучение самостоятельному проектированию несложного гражданского здания с учётом основных факторов, влияющих на проектное решение. Выполнение курсовой работы позволяет систематизировать, закрепить и р...