95499

Скатертина «Барвінок»

Курсовая

Культурология и искусствоведение

Вивчення та узагальнення історіографічного матеріалу та мистецтвознавчої літератури; вивчення фактичного матеріалу на прикладі музейних експонатів; аналіз декоративно-орнаментальних мотивів та символіки орнаменту; пошук нових рішень, що образно розкривають зміст вишитих виробів інтер’єрного призначення і виконання серії ескізів в матеріалі.

Украинкский

2015-09-23

567 KB

1 чел.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..4-6

 Розділ І. Творчий пошук та вирішення теми………………..7-18

 Розділ ІІ. Технологія виконання……………………………..19-23

 Розділ ІІІ. Правила техніки безпеки та охорона праці……..24-26

Висновки………………………………………………………………32

 Резюме…………………………………………………………………33

Список використаної літератури…………………………………….34-35

 

ВСТУП

Мистецтво творити оздоблювати ужиткові вироби з'явилося і удосконалювалося з часу появи людства на землі. Уміння прикрашати своє оточення розвивалося у взаємозв'язку з потребами людини: зробити своє житло  естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональний особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.

За своїм змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно розвивається на грунті всезагального народного досвіду, в постійних процесах взаємовпливів, взаємозв’язків між сусідніми народами. За своєю природою народне мистецтво глибоко правдиве. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Сьогодні декоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно має глибинні зв’язки з історичних минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами, що і зумовило вибір теми .

Тема даної роботи скатертина «Барвінок».

Актуальність теми полягає в тому, що в наш час особливої популярності набуло мистецтво прикрашання оселі різноманітними виробами прикладного мистецтва. Не останнє місце в декоруванні приміщення посідають вишиті вироби: скатертини, настільники, доріжки, рушники тощо. Вони не лише логічно завершують інтер’єр, але й створюють казкову атмосферу, дух, стан, відчуття, забезпечують душевний комфорт його мешканцям.

Об’єктом виступають орнаментальні геометричні мотиви Західної України, які використовуються в декорі виробів інтер’єрного призначення.

Предметом дослідження даної роботи є вишиті вироби декоративно-прикладного мистецтва інтер’єрного призначення.

Метою дослідження є висвітлення характеру та особливостей орнаменту, що використовуються в українській вишивці.

Завдання:

  •  вивчення та узагальнення історіографічного матеріалу та мистецтвознавчої літератури;
  •  вивчення фактичного матеріалу на прикладі музейних експонатів;
  •  аналіз декоративно-орнаментальних мотивів та символіки орнаменту;
  •  пошук нових рішень, що образно розкривають зміст вишитих виробів інтер’єрного призначення і виконання серії ескізів в матеріалі.

У процесі роботи над дипломною роботою були використані такі методи дослідження: 

  •  порівняльно-історичний аналіз;
  •  вивчення та аналіз мистецької літератури;
  •  контент-аналіз;
  •  спостереження;
  •  аналіз та узагальнення мистецького досвіду;
  •  методи статистики.

Історіографія питання. Існує багато літератури з даної тематики, проте найбільш змістовною є альбом «Українська вишивка. Сучасне трактування» (2004р.) автора Марії Калиняк, який переконує про можливість застосування у сучасному побуті української народної вишивки з використанням багатющої спадщини орнаментів з різних районів України. Кольорові світлини вишиванок, жіночих прикрас та ткацтва дозволяють читачеві проникнути у творчу майстерню автора та глибше відчути красу давнього і водночас сучасного українського народного мистецтва.

В книзі Алли Чорноморець та Тетяни Кара-Васильєвої «Українська вишивка» (2002р.) досліджується історія української вишивки від 10 до 20 століття. Розглядаються особливості самобутньої народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів, описуються основні техніки шитва, розвиваються символіка рушників, їхнє значення у святах і обрядах. Висвітлюються особливості монастирського шитва 16-18 століть, панського середовища 19 століття, звернення митців авангарду до

традицій народної вишивки на початку 20 століття.

Історичні рамки дослідження: дане дослідження охоплює розвиток художньої вишивки на Україні з давніх часів до початку ХХІ ст.

Географія дослідження: в дослідженні охоплюються всі основні регіони України.

 Практичне значення виробу полягає в тому, що ним можна прикрасити будь-який сучасний інтер’єр.

 Структура даної роботи складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, резюме та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. Творчий пошук та вирішення теми

Потреба оздоблення така ж стара, як і наша культура. Людина декорувала своє найближче оточення, предмети щоденного вжитку, врешті – саму себе. У багатьох народів існувала традиція розмальовування свого тіла, татуювання, а відгомін цих технік, виконував роль своєрідної декорації. Однією з найдавніших технік оздоблення тканини і шкіри є вишивка – мистецтво виконання рисунку за допомогою голки й нитки. Вишивка має такі ж давні традиції, як ткацтво, і очевидно, початково вона застосовулася головним чином для естетичного оформлення одягу, щоб згодом стати прикрасою святинь і осель, декорувати культові предмети і т. п.

Судячи з відомих фактів, колискою вишивки була Азія. Про її застосування згадується ще в Старому Завіті. Згідно з біблійною розповіддю, завіса у святині Яхве короля Соломона (поч. І тис. до н.е.) була вишитою. Вишивка була наявна і в культурі стародавнього Вавілону. Ця техніка оздоблення тканин була відома вже в VII ст. до н.е. у Китаї, а в наступних століттях досягла там небувалого рівня майстерності. Особливого розвитку вона набула у III ст. до н.е. внаслідок широкого застосування шовкових ниток. Вишите вбрання і тканини експортували звідти аж до Європи. Декоровані вишивкою тканини і шкіра знайдені і в курганах скіфів – кочових племен, що мешкали у причорноморських степах від VII до III ст. до н.е. Мистецтво вишивки не є чужим і для культури Єгипту доби фараонів. Про це свідчать зображення одягу на картинах і фрагменти тканин, знайдені у могилах. Вишивка була також відома у стародавній Греції, куди вона, очевидно, потрапила з Азії. Використовували її і в Римській імперії, головним чином імпортуючу з Греції.

На порозі нашої ери розквіт цієї оздоблювальної техніки відбувався у рамках візантійської культури. Вона мала повсюдне застосовування не тільки для декорування одягу і внутрішнього оздоблення палаців, але перш за все як оздоба літургійного вбрання і тканин. Багаті візантійські вишивки, що є одним з головних джерел пізнішого європейського мистецтва вишивки, виконувалися головним чином шовковими і золотими нитками.

У Європі розквіт вишивки настав в добу Середньовіччя. Нею, перш за все прикрашали вбрання, елементи внутрішнього оснащення будівель, амуніцію вершників та їхні прапори і намети. Особливе місце зайняла вишивка у костелі.

Вишивали дружини і доньки рицарів, прислужниці, черниці. З’являлися нові техніки і узори, що живилися часто із східних джерел. Для вишивання застосовували не лише нитки, а й перли, шляхетне каміння, золоті і срібні китиці. У XIV ст. у багатьох містах Європи вже існували вишивальні цехи. Професійно цим ремеслом у давнину займалися лише чоловіки. Протягом віків вишивання було обов’язковим елементом освіти жінок шляхетського походження, панувало у жіночих монастирях.

Наприкінці XIX ст. у Франції, Німеччині, а також у Польщі почали з’являтися перші школи вишивки. Тут до найстарших належала заснована в 1890 році Крайова школа вишивки у Макові Підхалянськім.

Найстаріші збережені вишивані пам’ятки в Європі походять з XI і XII століть. Вони являють собою передовсім літургійні ризи і тканини, що призначалися для прикрашання замкових приміщень, а також рицарські прапори, плащі і накидки.

Виняткове місце зайняла вишивка у традиційній народній культурі. Часто разом з мереживом вона була єдиним елементом, яким ткане на домашньому верстаті полотно хоча б частково нагадувало тканини з палаців, оздоби бачені в святині і т.п. Звідти бралися узори, збагачували ними давнішні, вже існуючі у народній культурі з давніх-давен, які нерідко мали значення магічного символу. Саме серед люду вишивка збагатилася величезною кількістю форм, мотивів, кольорів. Звідси, головним чином, вона транспоновала для сучасних потреб.

В Україні мистецтво вишивки має давні і багаті традиції. Інформацію про цю галузь рукоділля містять тут не лише тексти хронік (літописів), різного роду документи, у пізніші часи також оповіді мандрівників і праці перших народознавців; сліди застосування цієї техніки оздоблення тканини знайдені під час археологічних розкопок. До найстаріших пам’яток цього типу належить металева ваза з кулобського кургану, на якій зображені скіфи в одязі, оздобленому вишитими ромбами, кружечками і хрестами. З VI ст. походить інша цікава знахідка з села Мартинівка над Россю у Черкаській області: це чотири бронзові фігурки, що представляють чоловіків у танці (мабуть ритуальному). Вони одягнені в сорочки, які носили ще на зламі XIX і XX століть в Україні, Білорусії та Росії, оздоблені спереду широкою смугою вишивки, що спускається від комірця до пояса. Ця вишивка позначена на названих фігурах за допомогою вирізьбленої косої решітки. Подібну сорочку, оздоблену вишитою складкою, що сягає до пояса, має бронзова фігурка з VI–VII ст., знайдена на околиці Городла в Полтавській області.

Подібне оздоблення сорочок було розповсюджене в часи Київської Русі. Про це свідчать, між іншим, фігурки з так званого Тверського скарбу. Цікавою пам’яткою є також знайдені на території сучасної південної України численні кам’яні “баби” (котрі, очевидно, мали культове призначення), на яких збереглися виразні візерунки вишивок на рукавах, манжетах і передній частині сорочок.

Серед джерел, що містять найдавніші писемні відомості про існування вишивки в Україні, слід назвати подорожні нотатки Ібн Фадлана, який в описі своєї подорожі по Київській Русі, пишучи про слов’янські похоронні обряди, зазначає, що померлих там вкривали вишитим покривалом.

З різного роду текстів і збережень відомо, що в Х і XI століттях у Київській Русі повсюди застосовували вишивку для декорування одягу, нею оздоблювали літургійне вбрання і тканини, що мали бути внутрішньою прикрасою приміщень. Головним чином це була вишивка, виконана золотими і срібними нитками. Ця вишивка вважалася дуже цінною і була перш за все атрибутом придворної і церковної культури. У 1146 р., наприклад, літописець зазначає, що у Путивлі пропали церковні ризи, вишиті золотом; інший запис, датований 1288 роком, інформує про дорогоцінні вишиті оздоби, передані церкві у Володимирі (“завіси, вишиті золотом”), а також про оксамитові тканини, вишиті золотом і перлами, подаровані церкві у Любомлі.

У Іпатієвському літописі 1252 року йдеться про те, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений у кожуха, обшитого золотим плоским мереживом. А італійський мандрівник Жільбер де Лануа, який у 1412–1421 рр. перебував в Україні, згадував, що рукавички і шапки русинів були вишиті оздоблювальними нитками.

У цей час, як і в усій Європі, мистецтво вишивки культивувалося тут головним чином при княжих і боярських дворах, а також при жіночих монастирях. Відомо, наприклад, що в XI ст. сестра Володимира Мономаха – Ганна Всеволодівна, яка пішла до київського монастиря св. Андрія, організувала там школу, де дівчата із родин можновладців вчилися крім всього іншого вишивати золотом, сріблом, шовком.

У часи Київської Руси центром розвитку усіляких художніх ремесел, в тому числі й вишивки, був Київ. Тут працювали майстерні, де вишивали речі на потреби княжого двору і церкви. Техніки й узори, що розвинулися тоді, збереглися протягом багатьох віків і знайшли своє місце у народній культурі.

В Україні спершу вишивали в основному на шовку, оксамиті, тонких шерстяних тканинах, У XVII і XVIII ст. вишивали вже на лляних, конопляних і шерстяних тканинах місцевого виробництва, а наприкінці XVIII ст. стали вишивати також на тканинах, що вироблялися у вітчизняних і закордонних мануфактурах. У XIX ст. все більше почали розповсюджуватися фабричні тканини, а також ткані на домашніх кроснах вироби з фабричної бавовняної і лляної пряжі. Вишивка на шовку й оксамиті далі була прерогативою міської і придворної культури. Розповсюджена була також вишивка на шкірі, яка застосовулася в оздоблені верхньохо одягу.

Для вишивання, окрім вже неодноразово згадуваних металевих ниток, широко вживаних в часі Київської Руси, використовували також нитки лляні, конопляні, вовняні, які фарбували натуральними барвниками. Такі нитки застосовували у традиційній народній культурі. На Східному Поділлі, наприклад, щоб отримати жовтий колір з пшеничним відтінком (імітація золотих ниток), лляну пряжу варили з лугом і гречаною соломою; на Бойківщині у чорний колір нитки фарбували за допомогою сажі з каганця. Широко були розповсюджені фарби, які виготовляли з відварів різних рослин, грибів і т.п. Наприкінці XIX ст. нитки для вишивання все частіше стали купувати на ярмарках. У цей час, головним чином на південно-західній Україні і Закарпатті, також поширюється вишивка бісером.

В українській вишивці домінують техніки ліченої вишивки: хрестиком, півхрестиком, вишивки, що імітують ткацтво (з-поміж інших так звана низинка). Інші техніки, наприклад плоска вишивка, гладдю і т.п. з’являються в основному там, де вітчутний вплив сусідніх етнічних груп (наприклад польські впливи).

Дуже цікавим питанням є також використовувані мотиви. Більшість з них має дохристиянське походження, а самі елементи, які складають візерунок, – це нерідко символи, що мають магічне значення (хрестики, кружечки, розетки, дерево життя). Найстаріші мотиви, відомі з розкопок і збережених середньовічних пам’яток, мають антропоморфічний характер. Дещо пізніше починають вживатися зооморфні і геометричні зображення (коники, пташки), які за багато віків майже не змінилися у народній вишивці. Багато вишивок такого типу збереглося у Прикарпатті, особливо на Гуцульщині а також на Бойківщині і Лемківщині.

Слід згадати також і про церковну вишивку, яка після часів Київської Русі, пережила черговий розквіт на межі XVI і XVII століть. Тоді сформувався вид багатої фігуральної вишивки, яка виконувалася в основному металевими нитками, що притримувалися шовковою, або лляною ниткою, а також вишивка перлами, бісером і дорогоцінним камінням. У цей час були створені прекрасні літургійні ризи, декорації ікон і т.п., які зберігаються у пам’ятках старовини Києва, Печорської Лаври чи Львова.

В народній культурі України вишивка займала особливе місце. Вишивали не тільки одяг, але й тканини, що призначалися для внутрішнього оздоблення житлових і церковних приміщень. Узори вишивки, її колористика мали не лише декоративне значення, а й обрядове: одну гаму кольорів і узорів використовували для оздоблення тканин і одягу для весільних урочистостей, іншу – на похорони чи на якісь окремі календарні обряди.

Тут ми маємо справу з великими територіальними відмінностями, як самих узорів, так і їх композиції і колористики. Інколи виразні відмінності виступають навіть між окремими селами.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов "уперед голкою", "хрестик", шов "за голкою".

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся - прості і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовою є мережка "павучками", якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні - вишивка розписом, шов "уперед голкою", контурні шви, якими обрамляють і з'єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ ("кривуля") у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий , так і багатобарвний орнаменти.

В Україні вишивкою прикрашали рушники, фіранки, жіночий і чоловічий одяг. Особлива увага приділялася виробам інтер’єрного призначення -  рушникам, скатертинам - стародавнім талісманам будинку, родини.

Темою даної роботи було обрано вишитий виріб інтер’єрного призначення – настільник.

Настільник – це міні-скатертина. Здавалося б дрібниця, проте вицвіла чи недбало підібрана скатертина псує відчуття свята. З іншого боку, не найбагатший, але акуратно застелений та зі смаком оформлений стіл залишає щонайкращі спогади. Від скатертини залежить і загальний вигляд столу, і настрій людей, які за ним зберуться.

Красива скатертина в домі - ознака вишуканого смаку господарів. Скатертина й серветки є основою сервірування столу й його прикрасою водночас. До кожного столу потрібна своя скатертина. Тому тут таке розмаїття вибору: круглі, прямокутні, овальні, кольорові та однотонні, гаптовані та вишиті. За призначенням скатертини поділяються на чайні, обідні, банкетні, інтер'єрні, столові та ін. Бувають скатертини буденні та святкові.

Для особливо урочистих подій найбільше пасують сніжно-білі скатертини. До того ж на білій скатертині чудово виглядає будь-який посуд. Для чаювання чи кавування підійдуть яскраві кольорові скатертини, а для дачного столу чи пікніків - яскраві бавовняні картаті скатертини у смужечку чи з малюнками.

Легкий весняний настрій допоможе створити скатертина ніжних пастельних тонів - рожевого, блакитного, зеленого з білою вишивкою. Гарячому літу пасуватиме жовта скатертина. А на стіл можна поставити букет польових квітів. А от для осені підійде скатертина кольору охри - тепла та затишна - на ній живописно виглядатимуть таці зі спілими фруктами та розсипані жовті листочки.

Колір скатертини можна підібрати на власний смак, можна - під інтер'єр кімнати, де стоятиме святковий стіл, а можна - враховуючи призначення скатертини та колір посуду. Якщо вибиратимете скатертину з огляду на кольорову гаму кімнати, то існує два варіанти: скатертина може або гармоніювати, або, навпаки, контрастувати з нею. Якщо ви прихильник класики й бажаєте створити єдиний кольоровий простір, то вибирайте скатертину в близьких до кольору шпалер та меблів тонах. Якщо хочете зрообити святковий стіл яскравим та кольоровим - сміливо обирайте контрастні з інтер'єром кімнати кольори.

Скатертини можуть бути виготовлені з різного матеріалу. Класикою у сервіруванні столу вважаються лляні скатертини. Однак льон має низку недоліків - він важко прасується, а при пранні може збігтися чи полиняти. Значно практичнішою є бавовна - столова білизна, виготовлена з неї, добре прасується й переться - при необхідності її можна прати при температурі до 90 градусів. Певним недоліком стовідсотково натуральної бавовняної скатертини є те, що при пранні можна «втратити» до 10% від її розміру. До речі, стовідсотковою вважається бавовна, в якій є до 20% добавок - віскози, лавсану тощо. Найпрактичнішими вважаються скатертини, виготовлені зі змішаних тканин - із суміші поліестеру з віскозою чи бавовною. Оптимальний склад такої тканини: 50-70% поліестеру та 50-30% віскози або бавовни. Скатертини зі змішаних тканин мають стійке забарвлення, практично не збігаються при пранні, добре перуться і мало мнуться.

Елегантним варіантом є використання одразу двох скатертин - основна, нижня скатертина є більшою за розміром і звішується за краї столу приблизно на 25-35 см, а верхня, менша скатертина може накривати лише поверхню столу чи трохи звисати з нього. Підібрати кольори основної та верхньої скатертини можна за принципом або подібності, або контрасту. Окрім того мереживні, гачковані чи вишиті скатертини стануть родзинкою приміщення.

Отже, скатертина була і є необхідним атрибутом затишку та прикрасою і завжди бажаним та потрібним подарунком кожній господині.

Основні етапи проектування виробів декоративно-прикладного характеру

  1.  Збір інформації та її аналіз.

Завдання проектувальника: за відведений час зібрати максимальну кількість інформації про даний твір, про характеристику його зовнішнього вигляду, внутрішню будову, кращі зразки виробів. Джерелами можуть бути публікації в українській та зарубіжній пресі, різноманітні каталоги фірм і виставок, матеріали музеїв та архівів.

Вся зібрана інформація систематизується. Прототипи ретельно та критично оцінюються з точки зору сучасних вимог і всіх особливостей художнього вирішення. Слід уважно ознайомитись з аналогами, зробити аналіз позитивних і негативних якостей, які можуть слугувати основою майбутнього проекту виробу.

Вивчаючи прототипи чи аналоги, потрібно вести записи, конспекти, в яких фіксуються всі дані про майбутній виріб. Чим більше зібрано інформації, зроблено замальовок і схем, чим краще осмислені і обдумані технологічні якості виробу, тим легше працювати над пошуком власного варіанту, тим оригінальнішим буде рішення і повніша відповідь на поставлене завдання.

Після ознайомлення із темою завдання розпочато збір інформації про виріб, який потрібно розробити. На цьому етапі дуже важливо зібрати і проаналізувати всю інформацію, яка стосується цього типу творів. Вивчення та дослідження буковинських вишивок XIX - XX ст. у колекціях Чернівецького краєзнавчого та художнього музеях, дає можливість визначити характер буковинського декору в різних регіонах краю, його композиційний лад. На основі вивченого, розроблено ряд ескізів з обраної теми.

  1.  Ескізування.

Ескізування – це попередньо-пошуковий начерк майбутнього твору. Робота над ескізами – творчий процес. Ескіз дає орієнтовну уяву про майбутню закінчену роботу. Перед виконанням проекту, художник виконує остаточний варіант ескізу, в якому проводиться ніби генеральна репетиція, остання перевірка майбутнього вирішення теми. У ньому узагальнюються всі підготовчі матеріали: етюди, замальовки, попередні робочі ескізи.

До теми  було розроблено десять ескізів (Формат А3). Кожний ескіз містить схему виробу (М 1:10) та орнамент декору. Серед всіх ескізів було обрано і затверджено остаточний варіант виробу.

  1.  Проектування.

Вміння проектувати складається з двох частин: обдуманого опрацювання ідеї та зображення цієї ідеї на папері.

Під час виконання чистового проекту важливо добре закомпонувати, тобто розмістити графічну частину проекту на планшеті (підібрати масштабність, спів розмірність зображення на площині планшета). Для того, щоб вірно закомпонувати зображення на листі паперу, необхідно розробити спеціальний чорновий ескіз у масштабі.

Зображення на проектах виконується, як в чорно-білій, так і в кольоровій графіці.

Отже, даний виріб має вигляд традиційного квадратного (1,5м х 1,5м)  полотнища. Колір тканини – білий. Декор розміщений по краям скатертини, утворюється різними елементами складного орнаменту.  Кольорова гама виробу досить складна, містить декілька кольорів: зелений, чорний, бордовий, охристий,синій.

РОЗДІЛ ІІ. Технологія виконання

Народна вишивка майстринь Буковинського краю, які проживають на території сучасних Вижницького та Путильського районів Чернівецької області, характеризується особливим розмаїттям та мальовничістю.

Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Кожний візерунок складається з мотивів, зокрема: риска, крапка, квадрат, ромб, трикутник чи образ квітки. Будь-який образ, узятий з навколишнього середовища або видуманий, може служити узорним мотивом. Техніка народної вишивки дуже різноманітна. Вона нараховує біля 100 технік та понад 65 швів.

Для того, щоб приступити до вишивання будь-якого виробу потрібно мати необхідні для вишивки інструменти та матеріали.

Нитковдівач – спеціальний пристрій, який полегшує затягування нитки в голку.

Наперсток – захищає середній палець правої руки від проколів голкою, допомагає робити чіткі проколи щільної тканини. Він може бути металевим чи пластмасовим і має обов’язково відповідати розміру пальця.

Ножиці – мають бути кількох розмірів, з гострими лезами і кінцями, які щільно змикаються. Застосовують великі ножиці, призначені для розкроювання тканин, середніх розмірів для обрамлення країв виробів і розрізування мотків ниток, маленькі із загнутими кінчиками для обрізування робочих ниток, надрізування ниток тканини при виконанні мережок та прорізних вишивок, і ножиці «зигзаг» - для оброблення країв тканини.

П’яльця – спеціальний пристрій для зап’ялювання тканини під час вишивання. Вони бувають дерев’яні, металеві або пластмасові, круглої, квадратної чи прямокутної форми. Для невеликих виробів зручні круглі п’яльця, які складаються з двох дерев’яних обручів діаметром 20-30см. 

Голки – бувають різні за довжиною і товщиною. Для рукодільних робіт треба мати набір швейних і штопальних голок: дуже тонкі (№ 0-1) для вишивання бісером і стеклярусом; тонкі (№ 2-3) для вишивання на тонких тканинах; середні (№ 3-5) – на лляних тканинах; товсті з великим овальним вушком (№ 6-12) для роботи на цупких тканинах, а також для вишивання ірисом, тасьмою, синтетичними нитками.

Слід обережно поводитись з голками та шпильками і перерахувати ті, які перебувають у роботі, до початку роботи і після її завершення.

Тканини, які застосовують для вишивання, залежно від призначення виробу та виду робіт добирають за якістю й структурою: видом волокон, які йдуть на виготовлення пряжі, переплетенням ниток і способом оздоблення. Процес виготовлення тканин складається з прядіння, ткацтва та оздоблення.

Прядіння – це створення пряжі (ниток) з волокнистої маси скручуванням між собою волокон – тонкої не пряденої нитки. Процес виробництва тканини з пряжі називають ткацтвом. Спеціальну обробку готових тканин – відбілення, утворення начосу, апретування – називають обробкою тканин.

Тканина складається з основи – повздовжніх ниток, паралельних краям, та піткання – поперечних ниток. Рисунок, створений на тканині чергуванням ниток основи та піткання через одну, дві, три і більше ниток, називають переплетенням. До основних переплетень, простих і рівних, належать полотняне, саржеве, атласне або сатинове. Для вишивання рахунковими та ажурними швами найзручніші тканини з полотняним переплетенням.

Залежно від призначення виробу, що виготовляється, та техніки вишивання добирають потрібну тканину. Для скатертей, доріжок, серветок, занавісок застосовують льон, льон з лавсаном, сирове полотно.

Нитки – це скручені волокна, які бувають натуральними (лляні, конопляні, бавовняні, вовняні, шовкові), штучними, синтетичними та змішаними. За призначенням їх поділяють на швейні, вишивальні, в’язальні та штопальні. За зовнішнім виглядом нитки бувають матові і глянцеві, або мерсеризовані.

Для вишивання найчастіше застосовують різнокольорові нитки муліне, шерстяні та шовкові. Для вишивання потрібно вибирати нитки, які не линяють, бо хоча б одна линяюча нитка у вишивці може зіпсувати після прання всю вишиту річ.

На лляному, домотканому, шерстяному полотні, вишивають нитками муліне в два-три складання, або тонкою якісною шерстю. Під час вишивання беруть нитку не довшу ніж 0,5м тому, що занадто довга нитка змінює свій колір і блиск при багаторазовому протягуванні через тканину, а також частіше заплутується і цим затримує роботу.

Назва технік виконання вишивки походить від способу накладання стібків на тканині. Техніки народної вишивки дуже різноманітні.

   «Лиштва». Вишиваючи «лиштвою», стібки кладуть паралельно ниткам тканини — основи та утоку. Кожний стібок віддалений від попереднього на одну нитку тканини (рис. 15). Робочу нитку після утворення стібка повертають назад, а голку вколюють поруч із прокладеним стібком, пропустивши одну нитку тканини. Рисунок формується з обох боків тканини.

 Лиштва виконується на тканинах полотняного переплетення, а на інших – за допомогою трафарету. Її назва походить від слова “лиштва” (у минулому вишивали низ сорочки, підшивка якого називалася “лиштвою”). У деяких місцевостях її називають рахунковою гладдю. Пряма лиштва характеризується тим, що стібки виконуються зліва направо або навпаки і розміщуються паралельно ниткам основи або піткання. Ця техніка зустрічається переважно у вишитих виробах на Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Київщині, у західних областях України. Проте в кожному із цих регіонів композиція, кольорове рішення, спосіб виконання різні.

Качалочкова лиштва характерна для Поділля. Нею вишивають рушники, скатерки, хустки, диванні подушки тощо. При цьому використовують рослинно-геометризований орнамент. На Поділлі вишивають цю техніку вовняними нитками, так званою волічкою яскравих кольорів.

Качалочками зветься такий гладдєвий шов, у якому кожний стібок лягає паралельно попередньому й охоплює ту саму кількість ниток. Стібки цієї гладі кладуть тільки вертикально, причому всі вони мають бути однакової довжини.

Розміри стібків залежать від характеру узору, товщини ниток тканини. З різнокольорових качалочок утворюють складні композиції. Узор або окремі фігурки обшивають по контуру чорною волічкою технікою двобічної штапівки. На кутах вишивають різні «вусики», «закрутки», «змійки», «баранячі ріжки» тощо.

  Таким чином, для оздоблення скатертини було обрано таку техніку виконання, як: качалочкова гладь.

РОЗДІЛ IІІ. Правила техніки безпеки та охорони праці

Трудовим законодавством України передбачається широка система правил, спрямованих на всебічну охорону праці.

Адміністрація навчальних закладів та підприємств повинна забезпечувати належні умови праці, щоб запобігти травмам і професійним захворюванням. Вишивання, як кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці, а також дотримання техніки безпеки на виробництві. Правильна організація праці – основна умова якісної роботи.

І.Загальні вимоги

  1.  Забороняється загороджувати будь-чим проходи в майстерні.
  2.  Слід правильно організовувати робоче місце, дотримуватись дисципліни праці.
  3.  Температура повітря в майстерні повинна становити 18-200 С.
  4.  Дозволяється працювати лише в робочому одязі.
  5.  Обов’язково виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики під час перерви.
  6.  Харчуватися дозволяється лише в спеціально відведених місцях.
  7.  Протягом усього робочого часу слід дотримуватись чистоти в приміщенні.

ІІ. Спеціальні вимоги

 Перед початком роботи:

  1.  Одягнути робочий одяг (халат, косинку).
  2.  Помити руки.
  3.  Підготувати необхідні матеріали для вишивання: тканину, нитки, набір голок, ножиці, наперсток, подушечку для голок, олівець, лінійку, п’яльця.
  4.  Підготувати робоче місце: стіл стілець, ослінчик, освітлення, ящик для відходів.

Під час роботи:

  1.  Сидіти на стільці зі спинкою, не сутулитись, ноги покласти на ослінчик, освітлення з лівого боку.
  2.  Вишивку тримати на відстані 25-30 см.
  3.  Через кожні 30-40 хв. робити очам перепочинок: відвести погляд і поступово перевести на вишивку. Робити гімнастику очей: погляд вниз, вгору, в сторони, кругові рухи очами.
  4.  Дотримуватись чистоти робочого місця, всі відходи вишивального процесу класти у відведене місце.
  5.  Вишивальну нитку не відривати руками, а відрізати тільки ножицями.
  6.  Вишивальну голку не тримати в зубах, не вколювати в одяг, не залишати в тканині без ниток. Зберігати в ігольницях.
  7.  Не вишивати іржавою голкою.
  8.  Під час роботи з ножицями їх слід класти із зімкнутими лезами, направленими від працюючого.
  9.  Зберігати ножиці у визначеному місці.
  10.  Ножиці слід передавати кільцями вперед.
  11.  Не розмовляти, не заважати сусідові по роботі.
  12.  Під час розкроювання притримувати тканину пальцями лівої руки, тримаючи їх на безпечній відстані від вузького леза ножиці, що знаходяться під тканиною.

По закінченні роботи:

  1.  Скласти вишивку, інструменти та матеріали.
  2.  Прибрати робоче місце.
  3.  Вимкнути освітлення.
  4.  Доповісти про несправності майстру виробничого навчання.

ІІІ. Охорона праці

 Під час роботи на швейній машині:

  •  Електричні машини повинні бути заземлені.
  •  Не допускати на машині наявності сторонніх речей.
  •  Не нахилятися близько до рухомих та обертових частин машини.
  •  Не тягнути тканину і не підштовхувати її під лапку у процесі шиття.
  •  Стежити за правильним положенням рук.
  •  Перевірити чи немає у виробі шпильок або голок.
  •  Виконувати підготовчі роботи, знявши ногу з педалі.
  •  Не торкатися до паса рукою під час роботи машини.
  •  Волосся сховати під косинку, рукава одягу застібнути.

Робота з праскою:

  •  Вмикати та вимикати електропраску, тримаючись сухими руками за вилку.
  •  Класти праску на азбестову або керамічну підставку.
  •  Не залишати ввімкнену електропраску в мережі без нагляду.
  •  Слідкувати, щоб підошва праски не торкалася шнура.
  •  Слідкувати за нормативною роботою праски, про всі несправності доповідати викладачу.
  •  У приміщенні з бетонною підлогою під час прасування обов’язково стояти на гумовому килимку.
  •  Не допускати перегріву праски.
  •  Стежити за тим, щоб шнур не торкався робочої частини праски.

Під час роботи з голками і шпильками:

  •  Шити з наперстком.
  •  Зберігати голки у визначеному місці.
  •  Забороняється шити іржавою голкою.
  •  Приколюючи викрійки до тканини, слід вістря шпильок спрямовувати в бік від себе.

Отже, вишивання, як і кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці. Основна вимога при вишивці – правильне і достатнє освітлення робочого місця.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження на тему: Скатертина «Барвінок» ми прийшли до наступних висновків:

  1.  Народна українська вишивка відіграє велику роль в житі людини. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ чистої фантазії, мистецтво високої естетичної наснаги, простору і водночас мудрого декоративного відчуття і мислення.
  2.  Дуже цікавим питанням є використовувані мотиви. Більшість з них має дохристиянське походження, а самі елементи, які складають візерунок, – це нерідко символи, що мають магічне значення (хрестики, кружечки, розетки, дерево життя).
  3.  Розвиток сучасного народного мистецтва зумовлюється характером і вимогами науково-технічного прогресу. Промисловість вже давно задовольняє потреби людей в одязі. Домашнє ткацтво та вишивання відіграють допоміжну роль і обмежуються художньо-декоративною функцією. Прискорений ритм сьогодення, поява нових видів і форм дозвілля, народження нових культурних традицій впливають і на характер вишивки, на використання підбору матеріалу і кольору, техніки а також орнаменту виробу.
  4.  Спостергається відмінність між регіонами у виконанні вишитих виробів. Кожен регіон України має свою особливість в мистецтві художньої вишивки, декоративно-ужиткове мистецтво народної вишивки кожного із регіонів України – складова єдиної культури нашої Батьківщини, перед якою стоїть висока мета сформувати громадянина як частку великого національного “Я”.

РЕЗЮМЕ

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичне, а й духовне самовираження народу, його морального  етикету, як утвердження краси рідної землі.

Историей определена особенная роль вышивки в духовной жизни человека, создании эстетичной среды в труде, отдыхе, праздновании. Вышитые одежда, рушники, скатерти, занавеси и т.п., которые украшают интерьер жилых и ритуальных сооружений, сопровождают праздники, обряды, несут в себе не только материально-практическое, но и духовное самовыражение народа, его морального этикета, как утверждение красоты родной земли.

 History defined the special role of embroidery in the spiritual life of man, creation of aesthetic environment in work, rest and celebration. Embroidered apparel, towels, tablecloths, curtains, etc., organized interior residential and ceremonial buildings, escorted holidays, rituals, contain not only the material and practical, and self-expression and spiritual people, their moral etiquette, as the establishment of the beauty of native land.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративно-
    прикладне мистецтво. Львів: «Світ»,1992.

Войтович В. Українська міфологія. Київ: «Либідь», 2002.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: «Оберіг»,1993

Гарас Г. Світ української вишивки. Феномен Георгія Гараса. – Л.: «Видавництво МС», 2008.

Гасюк О.О. Буковинська народна вишивка. – Вижниця: «Черемош», 2007.

Гасюк О.О., Степан М.Г. Художнє вишивання. – Київ: «Вища школа», 1989.

Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. - Київ.: «Наукова думка», 1988.

Захарчук-Чугай Р.В. Українська вишивка – К.: «Аверс», 2008.

Знаки: 155 стародавніх українських вишивок: Альбом / Автор-упорядник Островська Т.О. – К.: «Соняшник», 1992.

Калиняк М. Українська вишивка. Сучасне трактування. – К.: НВФ «Українські технології», 2004.

Кара-Васильєва Т.В. Творці дивосвіту. - К.: «Рад.шк.», 1984. 

Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка. - К.: «Мистецтво», 1996. 

Кара-Васильєва Т., Чорноморець А. Українська вишивка. – К.: «Либідь», 2002.

Кулинич-Стахурська О. Мистецтво української вишивки – Л. «Міссіонер», 2007.

Марусик -Жмендак Н. Барви Буковини: (книга-альбом) - К.: «Народні
джерела», 2006.

Литвинець Є.М. Українське народне мистецтво. Вишивання і нанизування: – К.: «Вища школа», 2004.

Пономаренко А.Д. Декоративне мистецтво. – К.: «Soft Academy», 2007.

Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник /А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін.-К.: «Либідь», 1993.

Українське народознавство. Львів: «Фенікс», 1994.

Українські символи /М.Дмитренко, Л.Іваннікова, Г.Лозко, Я.Музиченко, О.Шалак.-К.:1994.

Яворовський В.П. Вишивка. – К.: «В.П.Яворовський», 2006.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21293. Методологія обєктно-орієнтованого аналізу і проектування ПЗ. Мова UML 72.5 KB
  Мова UML Зіставлення і взаємозв'язок структурного та об'єктноорієнтованого підходів Граді Буч сформулював головне достоїнство об'єктноорієнтованого підходу ООП наступним чином: об'єктноорієнтовані системи більш відкриті і легше піддаються внесенню змін оскільки їх конструкція базується на стійких формах. Буч відзначив також ряд наступних переваг ООП: об'єктна декомпозиція дає можливість створювати програмні системи меншого розміру шляхом використання загальних механізмів що забезпечують необхідну економію виразних засобів. Системи...
21294. Структурний підхід до проектування інформаційних систем 477 KB
  Основними з цих принципів є наступні: принцип абстрагування полягає у виділенні істотних аспектів системи і відволікання від несуттєвих; принцип формалізації полягає в необхідності суворого методичного підходу до вирішення проблеми; принцип несуперечності полягає в обгрунтованості та узгодженості елементів; принцип структурування даних полягає в тому що дані повинні бути структуровані і ієрархічно організовані. Кожній групі засобів відповідають певні види моделей діаграм найбільш поширеними серед яких є наступні: SADT...
21295. Мета та завдання дисципліни 88.5 KB
  CASEтехнологія являє собою методологію проектування ІС а також набір інструментальних засобів що дозволяють в наочній формі моделювати предметну область аналізувати цю модель на всіх етапах розробки і супроводу ІС і розробляти програми відповідно до інформаційними потребами користувачів. Поняття моделі та моделювання Модель це об'єкт або опис об'єкта системи для заміщення однієї системи оригіналу іншою системою для кращого вивчення оригіналу або відтворення будьяких його властивостей. Слово модель лат. При моделюванні...
21296. Діаграма варіантів використання (use case diagram) 504 KB
  Діаграма варіантів використання use case diagram Вступ Візуальне моделювання в UML можна уявити як певний процес поуровневого спуску від найбільш обший і абстрактної концептуальної моделі вихідної системи до логічної а потім і до фізичної моделі відповідної програмної системи. Для досягнення цих цілей спочатку будується модель у формі так званої діаграми варіантів використання use case diagram яка описує функціональне призначення системи або іншими словами те що система буде робити в процесі свого функціонування. Діаграма...
21297. Життєвий цикл програмного забезпечення 1.58 MB
  Життєвий цикл програмного забезпечення Одним з базових понять методології проектування ІВ є поняття життєвого циклу її програмного забезпечення ЖЦ ПЗ. Структура ЖЦ ПЗ за стандартом ISO IEC базується на трьох групах процесів: основні процеси ЖЦ ПЗ придбання поставка розробка експлуатація супровід; допоміжні процеси які забезпечують виконання основних процесів документування управління конфігурацією атестація оцінка аудит рішення проблем; організаційні процеси управління проектами створення інфраструктури проекту...
21298. Моделювання за допомогою методу Баркера 243 KB
  З їх допомогою визначаються важливі для предметної області об'єкти сутності їх властивості атрибути і відношення один з одним зв'язки. Графічне зображення сутності Кожна сутність повинна мати унікальний ідентифікатор. Кожен екземпляр сутності повинен однозначно ідентифікуватися і відрізнятися від всіх інших примірників даного типу сутності. Одна і та ж інтерпретація не може застосовуватися до різних імен якщо тільки вони не є псевдонімами; володіє одним або декількома атрибутами які або належать сутності або успадковуються через...
21299. Діаграми класів 160.5 KB
  При цьому можливе використання графічних зображень для асоціацій та їх специфічних властивостей таких як відношення агрегації коли складовими частинами класу можуть виступати інші класи. У цих розділах можуть зазначатися ім'я класу атрибути змінні та операції методи.1 Графічне зображення класу на діаграмі класів Обов'язковим елементом позначення класу є його ім'я. На початкових етапах розробки діаграми окремі класи можуть позначатися простим прямокутником із зазначенням тільки імені відповідного класу рис.
21300. Технології та інструментальні засоби проектування 62.5 KB
  Інструментальні засоби моделювання та проектування інформаційних систем Технології та інструментальні засоби проектування Технології та інструментальні засоби проектування CASEзасоби Computer Aided System Engineering складають основу проекту будьякої інформаційної системи. Методологія реалізується через конкретні технології та підтримують їх стандарти методики та інструментальні засоби які забезпечують виконання процесів життєвого циклу. Особливостями сучасних CASEзасобів є наочні графічні інструменти для створення моделей...
21301. Основы проектирования операционной части АЛУ 273.5 KB
  Рассмотрим все возможные комбинации знаков чисел и действий и сделаем ряд преобразований так чтобы знак результата совпадал со знаком первого операнда: 1. При отсутствии переноса из старшего разряда для представления результата в прямом коде все разряды результата включая знаковый инвертируется и к младшему разряду прибавляется единица. В блок схеме используются два типа блоков: Блоки выполнения действия над значениями исходных переменных с присваиванием результата новым переменным или одной из старых. В минимальном варианте операционная...