95500

Колекція жіночого одягу «Весняна мелодія»

Курсовая

Косметология, дизайн и стилистика

Народний одяг є однією з важливих галузей матеріально-духовної художньої культури народу. Він виник у процесі трудової діяльності і нерозривно пов’язаний з її життям і побутом. Історія одягу приховує багато таємниць. Убрання як сформований вид мистецтва розвивалось в душі, культурі давньоруської народності.

Украинкский

2015-09-23

939 KB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 41

Зміст

Вступ………………………………………………………………...…4-6

 Розділ І. Творчий пошук та вирішення теми……………..…. 7-23

 Розділ ІІ. Технологія виконання…………………….…….…..24-29

 Розділ ІІІ. Правила техніки безпеки та охорона праці…..….. 29-32

                   Розділ IV. Економічний розрахунок...........................................33- 36

Висновки…………………………………………………………….... 44

Резюме……………………………………………………………….....45

Список використаної літератури………………………………….… 46-47

ВСТУП

Мистецтво - це насамперед виховання душі, виховання почуттів, поваги до духовних цінностей. Воно не тільки відображає життя, але і формує його, створює уяву про прекрасне, окрилює мрію і робить душу багатою. Передаючись із покоління в покоління, з уст в уста, із рук у руки, у різноманітності проявів воно завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, тим невичерпним джерелом пізнання історії та культури, звідки йдуть витоки професійної майстерності.

Одним із найдавніших і найпоширеніших видів народного мистецтва є українська вишивка. Вишивка - це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Особливості розвитку народного костюма в ХХ на початку ХХІ ст. визначили тему курсової роботи.

Темою курсової роботи є: колекція жіночого одягу «Весняна мелодія».

Актуальність теми полягає в тому, що саме народний одяг є однією з важливих галузей матеріально-духовної художньої культури народу. Він виник у процесі трудової діяльності і нерозривно пов'язаний з її життям і побутом. Історія одягу приховує багато таємниць. Убрання як сформований вид мистецтва розвивалось в душі, культурі давньоруської народності. Народне вбрання віддзеркалює кращі традиції свого часу, невід'ємну від естетики функціональності.

Об'єктом: є національний костюм, зокрема, натільний жіночий одяг.

Предметом дослідження техніки виконання, крій, стилі одягу, оздоблення, колористика, конструкції.

Метою дослідження є відтворення найдавніших традицій у створенні сучасного жіночого одягу за народними мотивами.

Завдання:

  •  вивчення та узагальнення історіографічного матеріалу та мистецтвознавчої літератури;
  •  вивчення фактичного матеріалу на прикладі музейних експонатів;
  •  аналіз декоративно-орнаментальних мотивів та символіки орнаменту;
  •  пошук нових рішень, що образно розкривають зміст вишитого жіночого одягу і виконання серії ескізів в матеріалі.

Під час написання даного історико-етнографічного дослідження використовувались емпіричні методи дослідження:

  •  Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій.
  •  Опис — композиційна форма, яку використовують літературознавці і лінгвісти, щоб проаналізувати текст. Цю композиційну форму розрізняють на опис предметів, опис процесів, опис пережитиго або опис життя й характеристику.
  •  Аналіз – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого.

Історіографія питання: Костюм давно став об’єктом дослідження різних авторів. Але найбільш змістовною є книга «Український костюм» (2005),  автором якої є Ніколаєва Т.О. В даній монографії висвітлюється джерело традиційного українського костюма, багатовікова історія якого тісно пов’язана з процесом розвитку української спільноти. Представлено широке розмаїття народного вбрання, відповідно до історико-етнографічних регіонів України, детально розглядаються його чисельні компоненти та прийоми оздоблення.

Змістовним є навчальний посібник З.Ткаченко і О.Коровецького «Моделювання костюму в Україні XX століття» (2000), що присвячений актуальним питанням теорії і практики українського художнього моделювання, зокрема, висвітлено методику творчого досвіду кафедри моделювання костюма Львівської Академії мистецтв. Авторами представлено ряд нових навчальних колекцій художнього проектування костюма, ілюструються чисельні графічні проекти моделей, виконані студентами і випускниками кафедри.

Історичні рамки дослідження охоплюють початок ХХ – перше десятиліття ХХІ ст.

Географія дослідження: дослідження охоплює основні регіони сучасної України.

Практичне значення полягає в тому, що даний костюм можна використовувати як святкове, сценічне вбрання для різноманітних конкурсів, фестивалів народного мистецтва, тематичних вечорів, присвячених історії та культурі українського народу.

 Структура даної роботи складається із вступу, пятьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. Творчий пошук та вирішення теми

Костюм - частка народної душі. Велике історичне та художнє значення українського народного костюма безумовне. Від глибокої давнини і протягом усього існування він задовольняв не лише матеріальні, а й духовні потреби людини, виконуючи необхідні побутові, соціальні, обрядові функції. Його високий мистецький рівень, емоційна насиченість яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає значне  місце не тільки в національній, а й європейській та загалом світовій культурі.

      Розвиток українського костюма на всіх його етапах відбувався в тісному; зв'язку з іншими культурами. Традиційне вбрання розкриває глибинне коріння історії українського народу, пов'язане з ранньослов'янським періодом, а особливо з найвищими досягненнями культури Київської Русі. Вигідне географічне розташування України створило передумови формування на її території ранніх центрів культури, які перебували у постійному спілкуванні з цивілізаціями Давнього Світу, Візантією, народами Сходу, а згодом і Західної Європи. Пожвавлені водні й сухопутні торговельні шляхи, що пролягали Україною, забезпечували культурні контакти, а також обмін товарами між Північчю та Півднем, Заходом і Сходом. Це відіграло значну роль у становленні та розвитку культури Київської Русі.

     Найдавніші риси у традиційному вбранні зберігаються на тих землях України, де були ранні праслов’янські поселення древлян, білих хорватів, сіверян, полян та інших племен, на ґрунті яких сформувалися перші давньоруські князівства. Це Подніпров'я (Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяслав-Хмельниччина), Галицько-Волинські землі, Подністров’я (Покуття, Буковина), Полісся.

Виникнення Запорізької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася територія України в ХVІ-ХVIII ст., зумовили поглиблення локальних рис української культури цього періоду. Характерними особливостями визначався костюм різних соціальних верств населення України - козацтва, селянства, міщанства, духовенства тощо. Стильові ознаки побутуючих на той час західноєвропейських художніх течій - ренесансу, а з часом бароко - проникають у художню культуру України, набуваючи своєрідної місцевої інтерпретації.

На костюмі українців суттєво позначилась етнічна історія-народу: поступове заселення українських земель, яке супроводжувалося змішанням культур різних районів; перебіг контактів зі слов'янськими та неслов'янськими, сусідніми та віддаленими народами. Так, у процесі історичного розвитку українських земель окреслювалися локальні особливості національної культури. Це знайшло виразний відбиток і в одязі.

Зберігаючи давні традиції, український костюм постійно розвивався й трансформувався. Так, у високохудожніх локальних комплексах убрання кінця XIX — початку XX ст. простежується наявність культурних цінностей різних епох. Деякі елементи традиційного костюма, які дійшли до нашого часу: колорит, характер орнаментики, окремі деталі тощо, несуть сліди найдавніших цивілізацій. Разом із тим наявні й більш пізні багатовікові нашарування, пов’язані з історичною долею різних земель України, а також із переходом від феодального до капіталістичного способу виробництва.

Виразність і функціональність українського костюма досягалася завдяки використанню різноманітних матеріалів, простоті й відпрацьованості конструкцій та форм, багатству видів, техніки і композицій прикрас та оздоблень, єдності конструктивних, технологічних і художніх прийомів.

Невід’ємною ознакою українського традиційного костюма є комплексність. Основними складниками комплексів убрання були натільний, поясний (стегновий), нагрудний і верхній одяг; особливу роль у комплексі відігравали головні убори, пояси, з’ємні прикраси, взуття. Кожний із компонентів виконував своє призначення, відрізняючись матеріалом, конструкцією, орнаментально-колористичним вирішенням, оздобленням, а також способом носіння та з'єднання одного з іншим. Деталі костюма варіювалися залежно від різних побутових ситуацій, характеру праці, звичаїв, обрядів, сезону. В особливо урочистих випадках (наприклад, на весіллі) одягався весь комплекс, виступаючи важливим соціальним покажчиком, підкреслюючи майновий і сімейний стан людини, її вік, національну приналежність, регіональні ознаки.

Костюм, як і інші галузі традиційної культури українців, давно вже став об'єктом досліджень різних фахівців - як у нашій країні, так і за її межами. Разом із тим з цілого ряду причин систематизований навчальний посібник з історії українського костюма не був створений. Сподіваємося, що дана спроба певним чином допоможе заповнити ті духовні прогалини, на які слабує наша спільнота через тривале відчуження від національних цінностей. Знання історії українського костюма необхідні для професійної освіти істориків, етнографів, художників, мистецтвознавців, модельєрів - узагалі для естетичного виховання підростаючого покоління, прищеплення йому любові до рідної культури, її неперевершених цінностей.

В цілому, традиційний костюм українців можна назвати цілою скарбницею духовної культури народу, що притаманними їй специфічними способами відбиває його національний характер.

Методика дослідження одягу.

Одним із основних питань у вивченні одягу, як явища історичного, є його походження. Цілий ряд концепцій базується на ідеї виникнення одягу з прикрас, пов'язаної з мотивами моралі, магії, культу тощо; інші погляди наголошують на вирішальній ролі захисних функцій, невід'ємних від природно-географічного середовища, культурно-господарської та суспільної діяльності людини. Перебуваючи в постійному розвитку, одяг відтворює зміни соціально-економічних умов життя народу, в тому числі характер трудової діяльності та рівень технічного прогресу, що безпосередньо враховується при його дослідженні. Разом із тим він є специфічним відображенням психічного складу народу, його національних рис, які виявляються в художньо-естетичних ознаках одягу. Отже, його вивчення має включати і аналіз художніх прийомів, узагалі художньої творчості народу. При виборі тих чи інших аспектів дослідження одягу важливо зберігати й суворо хронологічний підхід, використовуючи для цього, якщо потрібно, дані суміжних наук (археологічні, писемні джерела тощо).

Аналіз специфіки й етнокультурної спорідненості українського одягу з одягом інших народів (причому не тільки відповідь на питання, звідки прийшли ті чи інші форми одягу, а й виявлення причин, які викликали або законсервували побутування цих форм) допомагає глибше зрозуміти етнічні процеси, котрі відбувалися на території України від найдавніших часів. Таким чином стає зрозумілою історична обумовленість регіональних та локальних особливостей українського вбрання в усьому розмаїтті його комплексів і складових.

Особливе значення при вивченні народної культури взагалі та народного одягу зокрема надається соціальним процесам, які відбувалися в суспільстві та впливали на побутування тих чи інших форм одягу. Приміром, важливо розібратися, які його риси відповідали соціальним відносинам на даному етапі розвитку суспільства, а які були пережитками минулого. Тобто вивчати предмет набагато-ефективніше через характер відносин між людьми у зв'язку з цим предметом, оскільки соціальні відносини завжди віддзеркалені у матеріальних речах.

У основу сучасного дослідження локальних комплексів народного костюма покладено аналіз ряду етнографічних ознак, які допомагають виділити певні типи, види й форми одягу та дати їм якомога повніше історико-культурне пояснення. Водночас ці ознаки розкривають доцільні напрями використання найкращих традицій у сучасному моделюванні одягу. До них насамперед належать: матеріалу крій, техніка виконання, оздоблення, колористика, способи носіння, поєднання складників у комплекси та ін. Отож дослідник повинен аналізувати як конструктивно-технічні прийоми створення об'ємно-просторових форм одягу, так і орнаментально-колористичні (декоративні) особливості його художнього оформлення, що так бездоганно зливаються в єдине композиційне ціле у кращих зразках народного одягу.

Для прикладу звернімося до українських головних уборів XIX ст. Людина усвідомлювала, що саме «головою» вона розуміє навколишній світ та впливає на нього, в тому числі на свідомість, психіку, духовний світ інших осіб. Тому за допомогою головних уборів вона прагнула захистити себе від уроків та інших чар зловмисних людей. Такими оберегами слугували, зокрема, дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків. Особливі магічні властивості надавалися також українській народній сорочці, що одягалася прямо на тіло людини, їй приписували лікувальну силу, вона виступала обов'язковим елементом убрання в багатьох обрядах. Так, люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, лінощі або ж, навпаки, здоров'я, спритність тощо; сорочкою обгортали новонароджених, її вишивали на весілля, на смерть; із нею пов'язані не тільки сімейні, часом інтимні, обряди, а й громадські традиції (наприклад, у білій сорочці жінки виходили прокладати першу борозну).

Важливу оберегову роль виконували колір та орнаментика одягу, а також різноманітні прикраси, пояси та інші доповнення.

Уже на перших стадіях розвитку суспільства простежуються й естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи одяг, людина спочатку висловлювала свій несвідомий потяг до прекрасного; з часом прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма, відбиваючи особливості художньо-естетичних смаків народу. Отож естетична функція віддзеркалювала певний спосіб усвідомлення життя, навколишньої природи, збагачений людським досвідом і перейнятий високою духовністю.

Естетичні особливості одягу підпорядковані законам композиції, які вимагають гармонійної єдності таких показників, як матеріал, форма, колорит та різні види оздоблення. За взірець можуть правити кращі комплекси традиційного вбрання різних етнографічних районів України.

Якщо оберегова, та пов'язана з нею, обрядова функції народного одягу наприкінці XIX - на початку XX ст. здебільшого втрачають своє давнє значення, то естетична, переживаючи певні видозміни, й до сьогодні успішно утверджує себе, що й робить одяг важливою частиною декоративно-прикладного мистецтва.

Вже з виникненням родових общин, а згодом племен, що об'єднували споріднені родові общини та етнічні угрупування, в одязі з'являються етнічні ознаки, які з часом набувають дедалі більшої виразності. Тобто, можна говорити про етнічну функцію одягу.

Загальновідомо, що в X ст. на основі консолідації розрізнених слов'янських племен полян, сіверян, волинян, в'ятичів на території Південно-Східної Європи виникає могутня держава - Київська Русь. Судити про одяг цих племен можна хіба що патетично, проте, за аналогією з іншими видами матеріальної культури, зразки якої є у розпорядженні археологів та істориків, припустимо, що він суттєво відрізнявся один від одного. В процесі утворення слов'яно-руської етнічної спільноти відбувалася і консолідація багатьох явищ культури. Так, на основі одягу давньослов'янських племен виник і давньоруський костюм, значною мірою несхожий на одяг сусідніх народів.

Феодальне роздроблення і розпад давньоруської держави, різні історичні долі населення окремих її територій сприяли формуванню української, російської та білоруської народностей (найінтенсивніше цей процес проходив у XIV—XV ст.), і приблизно з цього часу ці народності виступають як близькі між собою, але окремі етнічні одиниці. Відповідно, на основі одягу населення давньоруської держави йшло формування етнічної специфіки народного вбрання українців, росіян, білорусів. Пізніше, з утворенням нації, ускладнюється етнічна специфіка народного одягу, який дедалі більше набуває національних ознак. Риси такої спільноти, як нація, виявляють велику стійкість відносно пізніших впливів і нашарувань, що у свою чергу відбивається на еволюції одягу.

Це явище можна простежити на українському народному одязі, в якому на загальній основі виділяються регіональні та локальні комплекси з дуже виразною своєрідністю крою, кольору, оздоблення, способів поєднання та носіння окремих елементів убрання тощо. Можна погодитися з припущенням Г. Маслової, що така складова частина одягу східних слов'ян, як плетене взуття, сягає часів племінного побуту (знаряддя для її виготовлення було відоме за неоліту). Те ж саме можна сказати про незшитий стегновий одяг. Його назви «плахта», «поньова» означають полотнище тканини, плат, накидку, що змушує відносити цей тип убрання до тих давен, коли найпростіші його форми у вигляді шматка тканини мали різне призначення.

На формування й розвиток етнічної функції одягу впливають і етнокультурні зв'язки між народами від найдавніших часів до наших днів. Незважаючи на спільність багатьох елементів українського національного костюма, локальні його різновиди зберігають яскраву своєрідність, в одних випадках утримуючи в собі архаїчні ознаки, в інших - риси, що виникли у процесі етнокультурного взаємообміну з сусідніми етнічними групами або народами.

У процесі соціально-економічної еволюції суспільства, з появою станів та майнового розшарування населення, із виникненням приватної власності розвівається соціальна функція одягу. Він стає знаком розмежування суспільних верств, а також знаком станової належності. Звідси й соціально-економічна диференціація одягу, його кількісних та якісних показників. Панівні верстви підкреслювали за допомогою одягу своє привілейоване становище. У феодальному суспільстві багатьох країн Європи, особливо за середньовіччя, регламентація одягу навіть передбачалася законодавством: так, не дворянам забороняли носити шовковий або оксамитовий одяг, убрання червоного кольору; довжина передків взуття, висота чоловічих головних уборів - усе було суворо регламентоване. Крім певних законодавчих приписів, на одязі відбивалося і матеріальне становище представників того чи іншого стану.

У Давній Русі та пізніших державах, що утворювалися на її території, одяг боярства, а згодом дворянства, суттєво відрізнявся від інших: використовувалися дорогі привізні тканини, оздоблення коштовним камінням та іншими дорогоцінними прикрасами, кількість одягу в багатих була значно більшою тощо. Петром І був виданий указ, що вводив для всіх станів, окрім духовенства та селянства, спочатку угорський, а потім німецький одяг. Але цей указ не поширився на всі околиці імперій.

В Україні панівні стани (феодально-поміщицька знать, козацька старшина, дворянство тощо) також намагалися підкреслити свою матеріальну перевагу. Проте народний одяг, який не міг змагатися з «панським» за вартістю, завжди промовисто свідчив про народну майстерність, талановитість та винахідливість. При ньому одяг відбивав поділ селян на різні соціальні групи (державні, поміщицькі, монастирські тощо). Відмінності між станами виявлялися не лише у використанні неоднакових за якістю тканин та різних видів убрання (наприклад, бурнуси у багатих, кереї, свити у бідних), а й у самій кількості одягу. Багаті козаки мали по п'ять-шість і більше кожухів, у той час як селянин-бідняк не мав жодного або один старенький на всю велику родину.

Це розшарування ще більше поглибилося у пореформений період, коли капіталістичний спосіб виробництва значною мірою змінив соціально-економічні умови життя та загострив протиріччя між різними верствами суспільства. Швидкий розвиток та концентрація промисловості, зростання кустарних промислів та відхідництва сприяли збільшенню населення міст. Розширюються культурні запити робітників і ремісників, у тому числі щодо одягу. В середовищі селянства відбувається процес докорінної руйнації давніх патріархальних підвалин та визрівання селянина нового типу. В одязі селянства більш відчутним стає вплив міської культури, на селі з'являються промислові товари. Але давні традиції відступають тут набагато повільніше.

Таким чином, одяг як одна з необхідних умов існування людини виконує ряд функцій, найважливішими з яких є захисна, оберегова, обрядова, естетична, етнічна, соціальна, статевовікова. Залежно від призначення одягу найбільший наголос робиться на одну або декілька його функцій, інші ж стають другорядними. Наприклад, у святковому вбранні переважає естетична функція у весільному чи поховальному - обрядова і т. ін.

Особливо стійкою ця функція була тому, що одяг безпосередньо пов'язаний з тілом людини, яке, нібито, є носієм або провідником магічної сили.

Оберегова функція, що проглядається в народному одязі майже всю його історію, свідчить про дуже дивне походження тих або інших елементів убрання, які збереглися навіть до недавніх часів.

Особливі магічні властивості надавалися також українській народній сорочці, яка одягалася прямо на тіло людини. Їй приписували лікувальну силу, вона виступала обов'язковим елементом убрання в багатьох обрядах. Так люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, лінощі, або ж навпаки, здоров'я, спритність, тощо; сорочкою обгортали новонароджених, її вишивали на весілля, на смерть, із нею пов'язані не тільки сімейні, часом інтимні обряди, а й громадські традиції (наприклад у білій сорочці жінки виходили прокладати першу борозну).

Магічними властивостями наділявся також кожух, який займав важливе місце в обрядовості, символізуючи родючість, багатство та щастя. Важливу оберегову роль виконували колір та орнаментика одягу, а також різноманітні прикраси, пояси та інші доповнення.

Уже на перших стадіях розвитку суспільства простежуються й естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи вбрання, людина спочатку висловлювала свій невідомий потяг до прекрасного, з часом, прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма, відбиваючи особливості художньо-естетичних смаків народу.

Естетична функція віддзеркалювала певний спосіб усвідомлення життя, навколишньої природи, збагачені людським досвідом і перейнятий високою духовністю. Естетичні особливості одягу підпорядковані законам композиції, які вимагають гармонійної єдності таких показників, як матеріал, формат, колорит та різні види оздоблення.

Справжні художні витвори невимушені, жваві, витончені, вже не раз перемагали у "двобої" з позбавленим усякої вартості непотребом, псевдо художнім мотлохом, що вряди-годи заповняв базари, з усіма тими пишними замками на клейонках та голубками з фольги. Червоний, чорний, білий - ото найчастіший в руках вишивальниці, а яку розкіш, яке свято для ока і душі створюють вони! Стриманість кольорової палітри породжує неперевершені тональні композиції. Відтінками всіх настроїв - від тихого смутку до пристрасного мажору, дихає вишивка. "Червоне - то любов, а чорне - то журба" - ці слова поета згадуються, коли роздивляємось, наші рідні українські орнаменти. Багатство від бідності, віртуозна гра на одній струні, досконалість півтонового малювання. Не старіють, не втрачають принадності давні узори. І, що цікаво, лаконічні, високо декоративні, вони і сьогодні можуть бути поєднані в різних варіантах, використовуватися для оздоблення одягу чи речей хатнього вжитку.

Українське народне мистецтво, що формувалось впродовж століть, міцно увійшло в життя людей. Будучи глибоко традиційним, воно не могло не відбити тих змін, що стались у селянському побуті. З розвитком легкої промисловості домоткані тканини і гончарні вироби умільців швидка стали змінюватись на фабричні. Раніше майстри, переважно сільські, виготовляли необхідні меблі, посуд, предмети побуту, оздоблюючи їх різьбою або розписом, ткали для своїх потреб матеріали для одягу, ліжники, вишивали побутові речі, оздоблювали одяг. А народний одяг, у свою чергу, тісно пов'язаний з історією, відродженням культурних пластів, пам'ятників.

З першого погляду, відповідь на питання, що таке одяг, проста — це сукупність предметів, які захищають людину від зовнішнього середовища: холоду, спеки, негоди. Крім терміну "одяг", часто вживаємо термін "костюм".

Велике історичне та художнє значення українського костюма безумовне. Від глибокої давнини і за все існування, він задовольняв не лише матеріальні, а духовні потреби людини, виконуючи необхідні побутові, соціальні, обрядові функції. Його високий мистецький рівень, емоційна насиченість яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі.

Розвиток українського костюма на всіх його етапах, відбувався в тісному зв'язку з іншими культурами. Традиційне вбрання розкриває глибинне коріння історій" українського народу, пов'язане з ранньослов'янським періодом, а, особливо, з найвищими досягненнями культури Київської Русі. Вигідне географічне розташування України створило передумови формування на її території ранніх центрів культури, які перебували у постійному спілкуванні з цивілізаціями Давнього світу, Візантією, народами Сходу, а. згодом, і Західної Європи.

На костюмі українців суттєво позначились етнічна історія народу, поступове заселення українських земель, яке супроводжувалось змішанням культур різних районів, перебіг контактів з слов'янськими, сусідніми та віддаленими народами.

Так, у процесі історичного розвитку українських земель, окреслювалися локальні особливості національної культури, що знайшло виразний відбиток в одязі.

Зберігаючи давні традиції, український костюм постійно розвивався й трансформувався. Так у високохудожніх локальних комплексах убрання кінця XIX початку XX ст., простежується наявність культурних цінностей різних епох. Деякі елементи традиційного костюма, які дійшли до нашого часу: колорит, характер орнаменту, окремі деталі, несуть сліди найдавніших цивілізацій. Разом із тим, наявні й більш багатовікові нашарування, пов'язані з історичною долею різних народів, а також з переходом від феодального до капіталістичного способу виробництва.

Виразність і функціональність українського костюма досягалася завдяки використанню різноманітних матеріалів, простоті й відпрацьованості конструкцій та форм, багатству видів техніки і композиції, принципу та оздобленню, єдності конструктивних, технологічних і художніх прийомів.

Невід’ємною ознакою українського традиційного костюма є комплексність. Основними складниками комплексів убрання були натільний, поясний (стегновий), нагрудний і верхній одяг, особливу роль у комплексі відігравали головні убори, пояси, прикраси, взуття. Кожен із компонентів виконував своє призначення, відрізняючись матеріалом, конструкцією, орнаментально колористичним вирішенням, оздобленням, а також способом носіння та з'єднання одного з іншим.

Деталі костюма вибиралися залежно від різних побутових ситуацій, характеру, праці, звичаїв, обрядів, сезону. В особливо урочистих випадках одягався весь комплект, виступаючи важливим соціальним показником, підкреслюючи майновий і сімейний стан людини, її вік, національну приналежність, регіональні ознаки.

В цілому традиційний костюм українців можна назвати цілою скарбницею духовної культури народу, що притаманно лише йому і своїми специфічними особливостями відбиває його національний характер.

Костюм, як і інші галузі традиційної культури українців, давно вже став об'єктом досліджень різних фахівців - як у нашій країні, так і за її межами.

Протягом усього свого розвитку одяг відтворював певну еволюцію світогляду окремої людини, нації суспільства: їхнє ставлення до різних навколишніх явищ, формування і розвиток звичаїв, обрядів, вірувань, тощо.

В одязі втілювався потяг людини до прекрасного, її художньо-естетичні погляди й смаки, що робить одяг вагомою частиною мистецтва.

Моделі сучасного вбрання лаконічні, і, як правило, використовують з етнографічного рисунка лише якусь одну, дві деталі.

Такий ансамбль не виглядає занадто архаїчним і делікатно нагадує людям про те, що сьогоднішній костюм починався вчора. Розвиток сучасного одягу і пов'язана з цим розвитком мода, є важливою частиною матеріального і духовного життя. З розвитком нашого суспільства, розширення торгівельних і культурних зв'язків, уніфікується одяг у всьому світі, губляться національні особливості, стираються соціальні відмінності. Зараз люди носять одяг сучасного крою, він зручний, але одноманітність викликає внутрішній протест. Хочеться відійти від стереотипу, заявити про свою індивідуальність, тому все більше стають популярними вироби виконані вручну.

В українському сучасному моделюванні одягу впроваджується багато різноманітних технік оздоблювання, що базуються на народних принципах і особливостях. В цей різноманітний перелік входять: макраме, бісер, вузликове плетіння, аплікація, мереживо, вишивка тощо.

Створення прекрасного - справа не тільки професіоналів, кожен може відчути свої сили в цьому поприщі. І не так важливо, наскільки високі успіхи, як безпомилково будуть виконані ті чи інші роботи, головне в іншому - прилучаючись до процесу творчості, людина здобуває нове відчуття життя: більш повне, радісне, багатогранне.

У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер'єрного призначення широко використовувалась вишивка. З поховань Х-ХІ століття відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою: налобні пов'язки - гільця, стрічки, стоячі комірці, нарукавники , пояси, кайми, плащі.

У середині етнічних спільнот в одязі формуються специфічні регіональні й локальні ознаки, тобто костюм стає, так би мовити, знаком відмінності населення однієї місцевості від іншої. Регіональні ознаки, інколи, поєднуються з національними, які виступають символами відмінності націй.

Архаїчні риси народного одягу, пов'язані з культурою стародавніх етнічних спільнот, у процесі розвитку націй чимдалі більше анулюються. Проте, окремі їхні елементи затримуються в одязі дуже довго, оскільки є складовими комплексів національного костюма.

Це явище можна простежити на українському народному одязі, в якому на загальній основі виділяються регіональні та локальні комплекси з своєю дуже виразною різноманітністю кольору, оздобленням, способом поєднання та носіння окремих елементів убрання тощо.

В Україні панівні стани намагалися підкреслити свою матеріальну перевагу. Проте, народний одяг, який не міг змагатися з "панським" за вартістю, завжди промовисто свідчив про народну винахідливість. При цьому одяг відбивав поділ селян на різні соціальні групи. Відмінності між станами виявлялися не лише у використанні неоднакових за якістю тканин та різних видів убрання, а й у самій кількості одягу. Багаті козаки мали по п'ять - шість і більше кожухів, у той час, як селянин - бідняк не мав жодного або один старенький на всю велику родину.

Найдавнішими матеріалами для одягу в країнах з багатою рослинністю були: кора, листя й волокна рослин, а в смузі більш суворого клімату, де людина займалася мисливством і рибальством, шкіри звірів, пір'я та луска риби.

Поява нової функції або зникнення старої ведуть до зміни функціональної структури одягу в цілому. Особливо чітко простежується послаблення, а в деяких випадках і відмирання цілої низки функцій одягу наприкінці XIX - в першій половині XX ст. у зв'язку з бурхливими змінами у побуті й світогляді українців. Це зумовило появу нових функцій одягу ; привело до докорінної зміни самої функціональної структури та її емоційного забарвлення.

Упродовж тисячоліть змінювалося життя людей, а разом з ним і одяг. Зміни в одязі зумовлені, з одного боку, загальним стилем епохи, з іншого — модою.

Стиль — стійка, конкретно визначена мова епохи, якою вона виражає її красу, економічне становище людей, їхнє світосприймання. Основні риси стилю будь-якої епохи відображаються в архітектурі, предметах побуту, костюмі. У костюмі вони виражені у його формі, пропорціях, кількості складових костюма, способі його ношення та кольоровій гамі. У межах стилю завжди виникають деякі зміни в костюмі, які існують недовго. Такі швидкоплинні зміни називаються модою.

Мода — нетривале панування тих чи інших смаків, що виявляється у предметах побуту, особливо в одязі. Сучасний стиль — це зручність, простота і художня виразність, максимальна різноманітність форм і матеріалів, гармонійна узгодженість форм з призначенням і матеріалом.

Основні етапи проектування виробів декоративно-прикладного характеру

  1.  Збір інформації та її аналіз.

Роботу над композицією курсового проекту «Жіночий костюм «Весняна мелодія» потрібно розпочинати із ознайомлення з завданням, збиранням інформації по виробу. На цьому етапі дуже важливо зібрати і проаналізувати всю інформацію, яка стосується цього типу творів. Робота починається із усвідомленням теми та завдань.

За відведений час нами було зібрано максимальну кількість інформації про даний твір, про характеристику його зовнішнього вигляду, внутрішню будову, про кращі зразки виробів. Джерелами стали публікації в українській та зарубіжній пресі, різноманітні каталоги фірм і виставок, матеріали музеїв та архівів, а також колекції відомих дизайнерів. Вся зібрана інформація систематизувалася, ретельно та критично оцінювалась з точки зору сучасних вимог і всіх особливостей художнього вирішення. Ми уважно ознайомитися з аналогами, зробити аналіз позитивних і негативних якостей, які можуть слугувати основою майбутнього проекту виробу. Вивчаючи прототипи чи аналоги, велися записи, конспекти, в яких знаходяться всі дані про виріб. Чим більше зібрано інформації, зроблено замальовок і схем, чим краще осмислені і обдумані технологічні якості виробу тим легше потім працювати над пошуком власного варіанту, тим оригінальніше буде рішення і повніша відповідь на поставлене завдання.

2.    Ескізування.

Ескіз - це попередній пошуковий начерк майбутнього твору. Робота над ескізами - це творчий процес.

Ескіз дає орієнтовну уяву про майбутню закінчену роботу. Перед виконанням проекту, художник виконує остаточний варіант ескізу, в якому проводиться ніби генеральна репетиція, остання перевірка майбутнього вирішення теми. У ньому узагальнюються всі підготовчі матеріали: етюди, замальовки, попередні робочі ескізи. По завершенні ескізування, згідно затвердження ескізів виконується чистовий проект. До теми було розроблено 10 ескізів (формат А3), кожний ескіз містить замальовку орнаментальних мотивів в натуральну величину та модель молодіжного костюма в масштабі 1:10.

3.Проектування.

Вміння проектувати складається з двох частин: обдуманого опрацювання ідеї та зображення цієї ідеї на папері.

Під час виконання чистового проекту важливо добре закомпонувати, тобто розмістити графічну частину проекту на планшеті. Для того, щоб вірно закомпонувати зображення на листі паперу, необхідно розробити спеціальний чорновий ескіз у масштабі. Зображення на проекті виконано в кольоровій графіці.

Надихнувшись костюмом XX ст. і творінням сучасних дизайнерів, я розробила жіночий костюм під назвою «Весняна мелодія». Орнамент побудований на яскавих і гармонійних кольорах, які додають шарму і привертають увагу. Сучасні рішення та історичні нотки органічно поєднуються один з одним.

Костюм складається з блузи та спідниці білого кольору і пояса який щільно обгортає стан. Спідниця складається з переднього і заднього полотнища. Довжина майже до коліна. По довжині спідниці розміщений орнамент у вигляді смужки. Також, орнамент розміщений на манжетах, і біля пазухи. Вишивка виконана зеленим, жовтим, померанчевим та чорним кольорами. Рукава з шифонової тканини.

Даний костюм рекомендується для дівчат від 19 до 25 років.

РОЗДІЛ ІІ. Технологія виконання

Декоративна вишивка – по-селянськи яскрава і кольорова або елегантна однотонна – найбільш простий і швидкий спосіб надати улюбленим речам ультрамодний вигляд.

Українська народна вишивка є одним з найбільш поширених і доступних видів народної художньої творчості. Вона удосконалювалась на протязі багатьох століть і до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, якими вони виконані, цікавих кольорових поєднань ниток.

Старовинна народна вишивка вражає нас простотою і лаконічністю, різноманітністю і художньою майстерністю.

З глибокої давнини ручною вишивкою оформляли різноманітні вироби, необхідні людям в побуті. Популярна вишивка і сьогодні. Красиві і оригінальні сучасні вироби, оформлені українською народною вишивкою: серветки, скатертини, рушники, блузки, чоловічі сорочки та інші моделі одягу.

В сучасній українській вишивці поступово змінюються колорит і шви, якими виконані візерунки. Традиційні орнаменти збагачуються новими елементами і цікавими композиційними рішеннями. Оформлюючи вироби за народними мотивами, сучасні майстри зберігають багатовікові традиції народної вишивки, використовують кольорові рішення, орнаменти, техніку виконання, характерні для окремих областей України.

Створюючи орнаменти для вишивки, художники в усі часи зверталися до природи, але не просто копіювали її, а переробляли, стилізуючи спрощували, зберігаючи найхарактерніше.

Для виконання даного костюму було обрано техніки вишивання: «качалочкова лиштва» , «штапівка», «мережки».

        «Лиштва». Вишиваючи «лиштвою», стібки кладуть паралельно ниткам тканини — основи та утоку. Кожний стібок віддалений від попереднього на одну нитку тканини (рис. 15). Робочу нитку після утворення стібка повертають назад, а голку вколюють поруч із прокладеним стібком, пропустивши одну нитку тканини. Рисунок формується з обох боків тканини.

 Лиштва виконується на тканинах полотняного переплетення, а на інших – за допомогою трафарету. Її назва походить від слова “лиштва” (у минулому вишивали низ сорочки, підшивка якого називалася “лиштвою”). У деяких місцевостях її називають рахунковою гладдю. Пряма лиштва характеризується тим, що стібки виконуються зліва направо або навпаки і розміщуються паралельно ниткам основи або піткання. Ця техніка зустрічається переважно у вишитих виробах на Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Київщині, у західних областях України. Проте в кожному із цих регіонів композиція, кольорове рішення, спосіб виконання різні.

Качалочкова лиштва характерна для Поділля. Нею вишивають рушники, скатерки, хустки, диванні подушки тощо. При цьому використовують рослинно-геометризований орнамент. На Поділлі вишивають цю техніку вовняними нитками, так званою волічкою яскравих кольорів.

Качалочками зветься такий гладдєвий шов, у якому кожний стібок лягає паралельно попередньому й охоплює ту саму кількість ниток. Стібки цієї гладі кладуть тільки вертикально, причому всі вони мають бути однакової довжини.

Розміри стібків залежать від характеру узору, товщини ниток тканини. З різнокольорових качалочок утворюють складні композиції. Узор або окремі фігурки обшивають по контуру чорною волічкою технікою двобічної штапівки. На кутах вишивають різні «вусики», «закрутки», «змійки», «баранячі ріжки» тощо

Мережки – це ажурні декоративні шви на вишивці. Зазвичай мережки вишивають на смузі тканини, з якої висмикнуто нитки лише в одному напрямку. Ті нитки, що залишилися не витягнутими, з’єднуються у пучки (“прутики”). На тканинах, де нитки ідуть під нахилом (косо), мережка не вишивається. Мережки можуть бути як вузькими смужками, так і  складними мережками, які подібні до справжнього мережива. Вони можуть бути головною частиною узору або відмежовуючою лінією.

Для виконання даної роботи було використано мережку «Схрещений прутик». Ця мережка характерна для західних областей України. Щоб виконати її, вільні нитки тканини стягують у тонкі стовпчики з трьох-чотирьох ниток, утворюючи мережку «подвійний прутик». Потім закріплюють товсту кручену нитку праворуч на середині мережки і схрещують по два стовпчики. Для цього на голку набирають два сусідніх стовпчики й рухом голки на себе знизу вгору другий стовпчик вивертають за перший. Нитку протягують. Щоб мати «подвійну переплетену мережку», замість двох сусідніх стовпчиків переплітають чотири, причому попарно переплітають перший стовпчик з третім, а другий — з четвертим. Спочатку набирають на голку перший і третій стовпчики, а другий залишається під голкою. Попереднім способом переплітають стовпчики. Потім, відтягнувши протягнуту нитку проти руху вишивки, підхоплюють на голку другий і четвертий стовпчики і тим самим рухом переплітають і цю пару. Протягують нитку, таким чином одержують складне красиве переплетення з чотирьох стовпчиків.

 

Шов «штапівка» — двобічній. Він складається з вертикальних і горизонтальних стібків, виконується у два прийоми: спочатку зліва направо прокладається ряд вертикальних стібків однакової висоти на однаковій відстані один від одного, а потім зворотним ходом справа наліво — ряд горизонтальних стібків. Його використовують для прикрашання серветок, рушників, постільної білизни, скатертин тощо. Вишиваючи узори «штапівкою», необхідно уважно рахувати нитки тканини для стібків вишивки.

 

                         

Норми припусків на шви у см:

  •  до плечових зрізів 1,5... 2
  •  до бічних зрізів 2... 3
  •  до вирізу горловини 0,7...1
  •  внизу на підгин сорочки 4... 6
  •  до з'єднувальних зрізів рукавів 1,5... 2
  •  до дрібних деталей в закритих швах 0,5... 0,7

Підготовка тканини до розкроювання

  1.  Тканини лляні, бавовняні, шовкові випрасувати із виворотної сторони. Перекошені тканини зволожити і вирівняти витягуванням.
  2.  Вирівняти краї тканини, витягнувши поперечну нитку із її відрізного краю.
  3.  Визначити лицьовий бік тканини.
  4.  Шерстяні тканини та тканини із штучного волокна продекатирувати із метою зняття внутрішніх напруг і забезпечення стабільності лінійних розмірів тканини під час виготовлення з неї виробів.
  5.  Перевірити якість тканини. Знайти дефекти і обвести їх крейдою з вивороту, щоб врахувати при розкроюванні.
  6.  Визначити, які труднощі можуть виникнути під час розкроювання даної тканини за моделлю.

Розкроювання виробу

  1.  Скласти тканину лицьовим боком усередину вдвоє у згин по нитці основи, або покласти в розгорнутому стані виворотом угору.
  2.  Розкласти викрійку так, щоб напрям стрілок на викрійці збігався з напрямом ниток основи тканини.
  3.  Середина кожної деталі викрійки повинна збігатися із згином, зрізом або у розгорнутому стані - з ниткою основи тканини.
  4.  Між великими деталями розмістити дрібні. Випади по можливості зосередити в одному місці, вони пізніше будуть використані для обробки виробу.
  5.   Обвести викрійки крейдою по контурних лініях, додавши припуски на     шви.
  6.   Викроїти деталі по лініях припусків на шви.

Підготовка виробу до примірки

1. Прокласти копіювальні стібки по контурних лініях і позначити

контрольні лінії.

  1.  Зметати до точки і дрібні деталі.
  2.  Намітити місце фасонних ліній.

                                    Підготовка  рукава

По лінії переднього зрізу рукава відтягнути, особливо в ділянці ліктя, а по лінії заднього зрізу відпрасувати в цій ділянці. Для цього обидва рукава скласти лицьовим боком усередину. Операцію виконують одноразово на парних деталях. Спочатку на одному рукаві, а потім перевернути деталі й повторити операцію.

Проведення першої примірки

Під час першої примірки потрібно:

  1.  Звернути увагу на загальне облягання виробу, прямолінійність плечових і бічних швів, довжину і глибину виточок, розміщення фасонних ліній, уточнити виріз горловини.
  2.  Уточнити лінію низу і довжину вшивного рукава, приколюючи зметаний правий рукав до пройми так, щоб лінія найвищої точки окату (поздовжня нитка) була спрямована вздовж руки.

Усі виправлення відмічають крейдою або прокладним швом по правому боці виробу, а потім переносять на лівий бік виробу.

Підготовка виробу до другої примірки та завершення його пошиття

Готуючи виріб до другої примірки потрібно:

  1.  Зшити плечові шви, розпрасувати або запрасувати їх у бік спинки.
  2.  Зшити бічні шви, розпрасувати їх.

  3. Застрочити і розпрасувати з'єднувальні шви рукавів.

               4.  Провести другу примірку, виправити виявлені дефекти.

                                  5.     Остаточна обробка виробу.

Технічні умови для виконання машинних робіт

Під час виконання машинних робіт потрібно дотримуватись певних технічних умов:

  1.  Для строчок використовувати нитки одного кольору, якщо це передбачено моделлю.
  2.  Номера ниток і машинних голок, а також густота строчки повинні відповідати товщині тканини й виду виконуваної операції.
  3.  Під час виготовлення виробів із шерстяних та шовкових тканин чсі оздоблювальні строчки, а також петельки і закріпки виконують шовковими нитками.
  4.  Кінці верхніх ниток оздоблювальних швів та строчок виводять на виворіт і зав'язують вузлом або закріплюють ручними стібками.
  5.  Усі внутрішні строчки закріплюють на машинці зворотною стрічкою. Довжина закріпки 1,5...2 см.
  6.  Під час прокладання строчок по замкнутих лініях (вишивання рукавів) строчки на кінцях швів - заходять одна на одну на 1... 1,5 см.
  7.  Зшивання деталей, застрочування швів, прокладання оздоблювальних строчок рекомендується виконувати за допомогою відповідних пристосувань.
  8.  Під час з'єднання двох деталей, одна з яких має прямий зріз, а інша - косий, деталі з косим зрізом кладуть знизу.
  9.  Під час з'єднання двох деталей з тканин різної товщини, вниз кладуть деталь з товстішої тканини.

10.Якщо під час з'єднання двох деталей одну з них потрібно припосадити, її кладуть нижньою.

11. Зрізи деталей обметують бавовняними нитками.

Отже, даний виріб виконується «качалочковою лиштвою» , «штапівкою» та «мережками».

РОЗДІЛ IІІ. Правила техніки безпеки та охорони праці

Трудовим законодавством України передбачається широка система правил, спрямованих на всебічну охорону праці.

Адміністрація навчальних закладів та підприємств повинна забезпечувати належні умови праці, щоб запобігти травмам і професійним захворюванням. Вишивання, як кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці, а також дотримання техніки безпеки на виробництві. Правильна організація праці – основна умова якісної роботи.

І.Загальні вимоги

  1.  Забороняється загороджувати будь-чим проходи в майстерні.
  2.  Слід правильно організовувати робоче місце, дотримуватись дисципліни праці.
  3.  Температура повітря в майстерні повинна становити 18-200 С.
  4.  Дозволяється працювати лише в робочому одязі.
  5.  Обов’язково виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики під час перерви.
  6.  Харчуватися дозволяється лише в спеціально відведених місцях.
  7.  Протягом усього робочого часу слід дотримуватись чистоти в приміщенні.

ІІ. Спеціальні вимоги

 Перед початком роботи:

  1.  Одягнути робочий одяг (халат, косинку).
  2.  Помити руки.
  3.  Підготувати необхідні матеріали для вишивання: тканину, нитки, набір голок, ножиці, наперсток, подушечку для голок, олівець, лінійку, п’яльця.
  4.  Підготувати робоче місце: стіл стілець, ослінчик, освітлення, ящик для відходів.

Під час роботи:

  1.  Сидіти на стільці зі спинкою, не сутулитись, ноги покласти на ослінчик, освітлення з лівого боку.
  2.  Вишивку тримати на відстані 25-30 см.
  3.  Через кожні 30-40 хв. робити очам перепочинок: відвести погляд і поступово перевести на вишивку. Робити гімнастику очей: погляд вниз, вгору, в сторони, кругові рухи очами.
  4.  Дотримуватись чистоти робочого місця, всі відходи вишивального процесу класти у відведене місце.
  5.  Вишивальну нитку не відривати руками, а відрізати тільки ножицями.
  6.  Вишивальну голку не тримати в зубах, не вколювати в одяг, не залишати в тканині без ниток. Зберігати в ігольницях.
  7.  Не вишивати іржавою голкою.
  8.  Під час роботи з ножицями їх слід класти із зімкнутими лезами, направленими від працюючого.
  9.  Зберігати ножиці у визначеному місці.
  10.  Ножиці слід передавати кільцями вперед.
  11.  Не розмовляти, не заважати сусідові по роботі.
  12.  Під час розкроювання притримувати тканину пальцями лівої руки, тримаючи їх на безпечній відстані від вузького леза ножиці, що знаходяться під тканиною.

По закінченні роботи:

  1.  Скласти вишивку, інструменти та матеріали.
  2.  Прибрати робоче місце.
  3.  Вимкнути освітлення.
  4.  Доповісти про несправності майстру виробничого навчання.

ІІІ. Охорона праці

 Під час роботи на швейній машині:

  •  Електричні машини повинні бути заземлені.
  •  Не допускати на машині наявності сторонніх речей.
  •  Не нахилятися близько до рухомих та обертових частин машини.
  •  Не тягнути тканину і не підштовхувати її під лапку у процесі шиття.
  •  Стежити за правильним положенням рук.
  •  Перевірити чи немає у виробі шпильок або голок.
  •  Виконувати підготовчі роботи, знявши ногу з педалі.
  •  Не торкатися до паса рукою під час роботи машини.
  •  Волосся сховати під косинку, рукава одягу застібнути.

Робота з праскою:

  •  Вмикати та вимикати електропраску, тримаючись сухими руками за вилку.
  •  Класти праску на азбестову або керамічну підставку.
  •  Не залишати ввімкнену електропраску в мережі без нагляду.
  •  Слідкувати, щоб підошва праски не торкалася шнура.
  •  Слідкувати за нормативною роботою праски, про всі несправності доповідати викладачу.
  •  У приміщенні з бетонною підлогою під час прасування обов’язково стояти на гумовому килимку.
  •  Не допускати перегріву праски.
  •  Стежити за тим, щоб шнур не торкався робочої частини праски.

Під час роботи з голками і шпильками:

  •  Шити з наперстком.
  •  Зберігати голки у визначеному місці.
  •  Забороняється шити іржавою голкою.
  •  Приколюючи викрійки до тканини, слід вістря шпильок спрямовувати в бік від себе.

Таким чином, вишивання, як і кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці. Основна вимога при вишивці – правильне і достатнє освітлення робочого місця.

РОЗДІЛ ІV. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗРАХУНОК

ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ «Весняна мелодія»

Собівартість - це затрати, пов'язані як із виготовленням так і з реалізацією  виробу,   виражені в грошовій формі.

Затрати на виробництво виробу становлять виробничу собівартість, а затрати на виробництво та реалізацію - повну собівартість.

Економічний розрахунок дипломної роботи складається з обчислення наступних статей затрат:

1. «Сировина та основні матеріали» включають затрати на сировину та матеріали, які утворюють основу виробу та являються необхідними складовими елементами при його виконанні. Вартість сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, додаткових матеріалів необхідних на технічні потреби, визначається на основі прогресивних норм затрат та оптових цін по прейскуранту. Затрати по статті „Додаткові матеріали" визначаються на підприємстві прямим рахунком.

№ п/п

Назва матеріалу

Одиниця виміру

Кількість

Ціна, грн.

Вартість, грн.

1.

Тканини

М

2

32

64,00

2.

Нитки

Мотки

22

5

110,00

 

Всього:

174,00

2. Затрати по статті «Паливо та енергія на технологічні потреби»  визначаються, виходячи з планових норм їх затрат та планових цін. При значній кількості енергії різних видів, яка використовується на різні потреби вартість окремих їх видів визначається окремо.

 1 кВт/год. =1,21 грн.

Витрати - 20 кВт

20 х1,21 = 24,20 грн.

3. В статті «Основна заробітна плата» робітників виробництва планується основна заробітна плата робітників, яка може бути прямим рахунком віднесена на собівартість виробу. Сюди може бути внесена і заробітна плата інженерно-технічних робітників, безпосередньо пов'язаних з виконанням виробу. До складу цієї заробітної плати входять виплати по відрядним розцінкам та доплати по-відрядно, та погодинно-преміальній системі. В тих випадках, коли віднесення основної заробітної плати на конкретні види продукції не можливо, її розподіляють по видам продукції пропорційно трудомісткість виконання цих видів продукції.

Поетапне виконання роботи в матеріалі:

1.

Виконання ескізу

2.

Підбір ниток і тканини

3.

Вишивання

4.

Опорядження роботи

Основна заробітна плата за виконання виробу становить 1670,00           грн.

4. До статті «Додаткова заробітна плата» промислових робітників відноситься додаткова заробітна плата робітників, яка включає виплати, передбачені законодавством про працю або колективними договорами за невідпрацьований на виробництві час, оплата чергових та додаткових відпусток, пільгових годин підлітків, перерви в роботі матерів-годувальниць, час, пов'язаний з виконанням громадських та суспільних доручень, виплати винагород за вислугу років та інше. Додаткова заробітна плата включається в собівартість окремих видів продукції пропорційно основній заробітній платі.

5. В статтю «Цехові затрати» включають затрати на обслуговування цехів та управління ними, заробітна плата, управління цехами, амортизація та затрати на утримання та поточний ремонт приміщення, споруджень та інвентар загально-цехового призначення, затрати на досліди, раціоналізацію цехового характеру.

Цехові затрати визначаються в відсотковому відношенні від основної заробітної плати.

Сума п’яти  статей затрат утворює цехову собівартість виробу.

6. Затрати на статті «Затрати на утримання та  експлуатацію виробу» являють собою комплексну статтю і включають: вартість додаткових матеріалів, необхідних для нормативної роботи обладнання. Основну та додаткову заробітну плату та відрахування на соціальне страхування робочих, які обслуговують обладнання, вартість електроенергії, яке використовується для приведення в рух обладнання, транспортних засобів, а також інші затрати пов'язані з утриманням та експлуатацією обладнання.

Затрати на утримання та експлуатацію обладнання визначаються в відсотковому відношенні віл основної заробітної плати.

7. В статтю «Затрати на підготовку та освоєння нових видів, фасонів та моделей продукції», включаються затрати на розробку та освоєння нових технологічних процесів, відрахування у фонд преміювання за створення та освоєння нової техніки, відрахування у фонд освоєння нової техніки. Затрати на підготовку та освоєння виробництва нових видів продукції не відшкодовані з фонду розвитку нової техніки відноситься до затрат майбутніх періоді і включаються в собівартість виробів по частинам протягом встановленого часу з дня  освоєння продукції.

Виробничі затрати - загальні витрати, які пов'язані з діяльністю підприємства в цілому, визначаються в відсотковому відношенні від основної заробітної плати.

Сума семи статей затрат утворює виробничу собівартість виробу.

8. В статтю «Невиробничі затрати» включаються затрати, пов'язані з реалізацією продукції: упаковка, доставка продукції, упаковка, доставка продукції на станцію відправки, завантаження та затрати по збуту готової продукції.

Невиробничі затрати розподіляються по видах продукції пропорційно виробничій собівартості.

9. Фонд накопичення визначають в відсотковому відношенні від основної заробітної плати:

10. Відрахування єдиного соціального внеску здійснюється єдиним платежем до Пенсійного фонду, який містить в собі відрахування  ще до трьох соціальних фондів – страхування на випадок безробіття,  із тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України   визначається в відсотковому відношенні від основної заробітної плати.

Сума 10-ти статей затрат складає повну збутову собівартість виробу.

         11. Для того, щоб визначити роздрібну ціну необхідно визначити суму  прибутку та податку на додану вартість (ПДВ).

12.Роздрібна ціна дорівнює собівартість + прибуток + ПДВ.

Калькуляція вартості виробу

жіночий костюм "Весняна мелодія"

№ п/п

Статті витрат:

Ставка відсотока

Сума, грн.

1.

Сировина та основні матеріали

 

174,00

2.

Паливо та енергія на технологічні потреби

 

24,20

3.

Основна заробітна плата

 

1670,00

4.

Додаткова заробітна плата                                       

10%

167,00

5.

Цехові затрати                                               

6%

100,20

 

Цехова собівартість виробу:

 

2135,40

6.

Затрати на утримання та експлуатацію виробу

8%

133,60

7.

Виробничі затрати   

10%

167,00

 

Виробнича собівартість виробу:

 

2436,00

8.

Невиробничі затрати                                      

1%

24,36

9.

Фонд накопичення                                          

2%

33,40

10.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України                               

36,30%

606,21

 

Повна збутова собівартість виробу:

 

3099,97

11.

Прибуток                                                           

15%

465,00

12.

Податок на додану вартість (ПДВ)                       

20%

712,99

 

Вартість виробу (роздрібна ціна = собівартість + прибуток + ПДВ):

 

4277,96

Вартість виробу становить 4277 грн. 96 коп.

                                                      Додатки

    

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження на тему: жіночий костюм «Два кольори» ми прийшли до наступних висновків:

  1.  У комплексі художніх засобів оформлення народного вбрання вишивці завжди належало належне почесне місце. Характер вишивки, вибір тих чи інших орнаментальних мотивів, колірне вирішення визначилися призначенням одягу, соціальними та віковими чинниками.
  2.  Композиція сорочки – це чітко продумана й логічна конструктивно-декоративна система взаємозв’язку площин вишивки, поєднання ажурних швів частин білого тла, що підкреслює декоративність вишивки.
  3.  Орнаментування в давнину мало певний символічний сенс. Вишитий узор набував магічної сили й використовувався в суворо визначених місцях. Основна увага приділялась оздобленню рукава, що йшло від  давнього культу людських рук.
  4.  Вишивка сьогодні живе повноцінним життям; прикрашає сучасний одяг, надає йому своєрідності і неповторності.
  5.  В цілому, традиційний костюм українців можна назвати цілою скарбницею духовної культури народу, що притаманними їй специфічними способами відбиває його національний характер.

РЕЗЮМЕ

Велике історичне та художнє значення українського костюма безумовне. Від глибокої давнини і за все існування, він задовольняв не лише матеріальні, а духовні потреби людини, виконуючи необхідні побутові, соціальні, обрядові функції. Його високий мистецький рівень, емоційна насиченість яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі.

Большое историческое и художественное значение украинского костюма безусловно. От глубокой древности и за все его существование, он удовлетворял не только материальные, но и духовные потребности человека, выполняя необходимые бытовые, социальные, обрядовые функции. Его высокий художественный уровень, эмоциональная насыщенность ярко отражают мировоззрение, эстетические вкусы, саму психологию украинского народа. Это самобытное явление занимает выдающееся место не только в национальной, но и в европейской и в целом мировой культуре.

Great historical and artistic value Ukrainian costume unconditional. From ancient times and all existence, he satisfied not only material and spiritual needs of man following the necessary domestic, social and ceremonial functions. His high standard of emotional intensity clearly reflect the worldview, aesthetic preferences, the very psychology of the Ukrainian people. This peculiar phenomenon has a prominent place not only in national but also in European and world culture in general.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративно-
    прикладне мистецтво. Львів.: «Світ»-1992. – 408 с., іл.

Васіна З. Український літопис вбрання. – К.: Мистецтво - 2003-2006. – 448 с., іл.

Войтович В. Українська міфологія. Київ «Либідь»- 2002. – 202 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг,1993. – 576 с.

Кара- Васильєва Т. Декоративне мистецтво України XX ст. – К.: Либідь, 2005. – 275 ст., іл.

Кара- Васильєва Т. Історія української вишивки. – К.: Мистецтво, 2008. – 463 с., іл.

Косміна О. Етнічна  знаковість традиційного вбрання  українців // Етнічність в історії та культурі: матеріали дослідження. - Одеса, 1998. – 160 с., іл.

8.   Косміна Т.В., ВасінаЗ.О. Українське весільне вбрання: Етнографічні
реконструкції. - К., 1989. – 110 с., іл.

9.   Косміна О. Ю. Традиційне вбрання українців. – К.: Балтія- Друк, 2008. – 160 с., іл.

10. Костишина М. В. Український народний костюм Північної Буковини. – Чернівці: «Рута», 1995. – 189 с., іл.

11.  Литвинець Елла Голки, нитки, намистинки.-К.: Веселка, 1989. – 60 с., іл.

12.  Матейко К.Й. Український народний одяг. К.: Мистецтво, 1997. – 185 с., іл.

13. Марусик -Жмендак Н. Барви Буковини: (книга-альбом) - К.: Народні
джерела, 2006. – 150 с., іл.

14.  Найден О. С. Українська народна іграшка. Київ: АРТ-РК, 1999. – 311 с., іл.

15.  Ніколаєва Т. Історія українського костюма. - К.: Дніпро, 2005. – 317 с., іл.

16.  Ніколаєва Т. Регіональні комплекси українського вбрання // Українці.
Історико-етнографічна монографія у двох книгах. К., 1999.- Книга 2. 250 с.

17.    Стельмащук Г.Г. Традиційні головні убори українців. - К., 1993. – 272 с., іл.

18.    Ткаченко З. Моделювання костюма в Україні XX століття. – Л.. 2000. - 153 с., іл.

19.  Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник /А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін.-К.:Либідь, 1993. – 254 с., іл.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65272. СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 224.5 KB
  Реформування адміністративного права є одним з найважливіших завдань у сфері вітчизняного права над вирішенням якого працюють ученіадміністративісти представники органів законодавчої виконавчої та судової гілок влади громадськість.
65273. Розроблення двошарових композиційних електрохімічних покриттів системи Ni–B–Cr для підвищення зносо- та корозійної тривкості виробів з вуглецевих сталей 6.65 MB
  Для поверхневого захисту виробів надання їм декоративного вигляду чи певних функціональних властивостей у промисловості широко використовують гальванічні покриття нікелем хромом їх сплавами і багатошаровими композиціями цих металів.
65274. Забезпечення мікротопографії кілець роликопідшипників на основі зміцнювально-вигладжувальної технології 188.5 KB
  Методи механічного оброблення різанням дають можливість варіювати параметрами шорсткості оброблюваних поверхонь в порівняно вузьких межах. Оброблення на основі ППД застосовується для підвищення втомної міцності зносостійкості поверхонь тертя контактної міцності...
65275. МЕТОДИ ТА ІНФОРМАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ БЕЗДРОТОВИХ ЛОКАЛЬНИХ МЕРЕЖ З КЕРОВАНИМИ ПАРАМЕТРАМИ КАНАЛЬНОГО РІВНЯ 5.76 MB
  Розвиток і широке поширення локальних і корпоративних комп'ютерних мереж для інформаційних систем різного призначення вимагає постійного вдосконалювання мережних технологій. Проблеми використання комп'ютерних мереж пов'язані з перевищенням строків і бюджету...
65276. СТАНОВЛЕННЯ НАРОДНИЦЬКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ (СЕРЕДИНА XIX – ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ) 188 KB
  За умов бездержавності та жорсткого колоніального гніту Російської та Австро-Угорської імперій представники народницької історіографії концентрували увагу на соціально-економічному та культурному становищі народних мас.
65277. Підвищення зносостійкості деталей наплавленням економолегованого титановмісного залізовуглецевого сплаву 609.5 KB
  Створення абразивостійкого сплаву шляхом застосування такої технології та компонентів які разом з ефективністю надання необхідних властивостей матеріалу не призводили б до суттєвого підвищення вартості є актуальною задачею.
65278. Математичне моделювання гідродинаміки двофазового потоку в умовах безперервного віброекстрагування 16.53 MB
  Розроблення нової високоефективної екстракційної апаратури на основі використання низькочастотних механічних коливань в повній мірі віддзеркалює один із основних актуальних напрямів удосконалення виробничої бази переробних галузей промисловості.
65279. ТЕХНОЛОГІЯ БІСКВІТНИХ І ПІСОЧНИХ ВИРОБІВ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 2.2 MB
  Зниження якості життя окремої людини та індексу здоров'я нації в цілому при значному порушенні харчового статусу населення обумовлює необхідність створення функціональних продуктів харчування. Здоров'я населення на 70% залежить від способу життя, найважливішим чинником якого є харчування.
65280. Метод визначення втомного пошкодження обшивки фюзеляжу при ресурсних випробуваннях літака з використанням фрактальних моделей деформаційного рельєфу 14.58 MB
  Одним з інструментальних методів діагностики втомного пошкодження авіаційних конструкцій виготовлених з плакованих алюмінієвих сплавів є неруйнівний комп’ютеризований оптичний метод який базується на визначенні параметру...