95505

Історія розвитку групової соціальної роботи

Курсовая

Социология, социальная работа и статистика

Завдання роботи: дослідити історичні умови виникнення групової соціальної роботи; дослідити групову соціальну роботу в США; дослідити здійснення групової соціальної роботи в Україні; Методи дослідження: обробка статистичних даних, історично-порівняльний метод, метод теоретично аналізу, узагальнення, історико-типологічний метод.

Украинкский

2015-09-24

189 KB

3 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «Україна»

Інститут соціальних технологій

Кафедра соціальної роботи і педагогіки

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ»

ТЕМА:  Історія розвитку групової соціальної роботи.  

Галузь знань – 1301  «Соціальне забезпечення»

Напрям підготовки – 6.130102 «Соціальна робота»

 

 

 

Студента 2 курсу

                                                                           Семененко Данііла

Дмитровича

__________________________________

(підпис)

Науковий керівник

І.Б.Іванова,

 канд.пед.н., доцент

оцінка «______________»

______________________

(підпис)

Київ – 2015 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

1.1 Історичні умови виникнення групової соціальної роботи

1.2. Групова соціальна робота в США

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ

2.1. Виникнення та здіснення групової соціальної роботи в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми: групова соціальна робота - це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне. Спільна риса усіх груп - взаємодія між людьми, які перебувають «в одному човні». У груповій роботі основним засобом впливу виступає група.

Групи можуть бути корисною ареною для розв’язання проблем, надання емоційної підтримки та розвитку впевненості в собі. Разом з тим вони можуть бути сповнені фрустрації й напруження. Факторами, що сприяють виникненню таких явищ, можуть бути як індивідуальні риси людини - відлюдькуватість, сором’язливість, замкненість або небажання обговорювати свої проблеми у великому колі людей, - так і таке притаманне будь-якій групі явище, як розподіл ролей.

Соціальна робота з групою є одним з самий ефективних методів соціальної роботи. Методологія та технологія соціальної роботи з групою базується на психосоціальних теоріях, що дозволяють аналізувати інтерактивні процеси в міжособистісному взаємодії.

Динаміка розвитку соціальної групової роботи така, що не представляється можливим дати об'ємну класифікацію використовуваних підходів. Можна відзначити, що перша класифікація соціальної групової роботи була запропонована в 1960-і р. Дж. Клейном. Його класифікація заснована на вивченні і систематизації реальних напрямків групової роботи, характерних для даного часу.

Основні положення класифікації зводяться до наступного: групи дозвілля; освітні групи: групи сімейного освіти; групи професійної орієнтації; групи вільного вибору; соціальні групи: націлені на збереження адаптивних моделей поведінки; націлені на зміну адаптивних моделей поведінки; терапевтичні групи.

Особливість соціальної групової роботи полягає у тому, що вона дає можливість клієнтам стати більш незалежними й ініціативними у прийнятті самостійних рішень стосовно важливих проблем та виявляти відповідальність за зміни, які відбуваються в їхньому житті. 1 головними цілями соціальної групової роботи є створення групового клімату, завдяки якому члени групи почувають себе достатньо упевненими для обміну досвідом розв'язання проблем; підтримання ініціативи членів групи, розвиток навичок спілкування, усвідомлення власної цінності; відновлення самоповаги.

Різновиди групової соціальної роботи:

1) групова робота з ініціативи і за участі соціальних служб, соціального працівника;

2) самостійно організовані групи взаємопідтримки (самокерована групова робота).

До групової соціальної роботи належать: групові інтерв'ю; групова консультація; соціально-психологічний тренінг; лекція, бесіда, дискусія; організація групи взаємодопомоги або групи соціальної дії.

Групове інтерв'ю використовують для виявлення та дослідження широкого кола проблем цільової групи, воно дає змогу за короткий час зібрати інформацію щодо клієнта. В соціології метод групового інтерв'ю називають методом фокусної групи. Технологія проведення групового інтерв'ю: підготовка обладнання та приміщення; комплектування групи; проведення групового інтерв'ю (етап встановлення контакту з групою; обговорення запитань; завершення); підсумки.

На відміну від групового інтерв'ю, групову консультацію проводять з реальною групою, яка має спільну проблему, а також тоді, коли проблема одного члена групи вимагає спільних дій групи. Групове консультування дає змогу не лише виявити і проаналізувати проблему групи, а й мобілізувати всіх членів групи на спільні дії, спрямовані на подолання проблем.

Об’єкт дослідження: історичний розвиток групової соціальної .

Предмет дослідження: історія розвитку здійснення групової соціальної роботи в США та Україні.

Мета роботи: проаналізувати розвиток групової соціальної роботи в Україні та США.

Завдання роботи:

  1.   дослідити історичні умови виникнення групової соціальної роботи;
  2.  дослідити групову соціальну роботу в США;
  3.  дослідити здійснення групової соціальної роботи в Україні ;

Методи дослідження: обробка статистичних даних, історично-порівняльний метод, метод теоретично аналізу, узагальнення, історико-типологічний метод.

Теоретична значущість: дана робота полягає у систематизації та аналізі інформації досліджень про історію розвитку групової соціальної роботи.

Структура курсової роботи обумовлена її метою та складається зі вступу, 2-х розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

1.1 Історичні умови виникнення групової соціальної роботи

Суспільне визнання необхідності задоволення потреб певних груп людей у сторонній допомозі та підтримці передувало виникненню соціальної роботи як фаху. У передісторії соціальної роботи визначають послідовні етапи: від первіснообщинних і родових форм до церковно-монастирської допомоги; потім — зародження державних і громадських підходів; наукова філантропія, пов'язана із усвідомленим прагненням добровольців створити науково-теоретичну та ціннісну базу своєї діяльності .

Прояви суспільної допомоги фахівці виявляють на основі антропологічних досліджень у Вавілоні, Давньому Єгипті, Давньому Китаї, Греції та Римі. Наприклад, у Давньому Єгипті (2700-2200 рр. до н.е.) турботи про членів суспільства належала до прерогатив держави, зацікавленої в підтримці життєвого рівня людей, зайнятих на суспільних роботах будівництві каналів, пірамід, гробниць і храмів. Для реалізації цих завдань давньоєгипетська держава застосовувала методи централізованого планування виробництва і розподілу продуктів харчування серед різних регіонів, а також певну міграційну політику.

У грецькому, а потім у римському античному суспільствах допомога бідним виступала скоріше засобом урегулювання проблем політичного характеру, часто використовувалась у передвиборчий період і мала прагматичний характер.

Становлення суспільної допомоги часто пов'язують з іудейськими та християнськими традиціями, які ґрунтуються на переконанні, що світ тримається на добрих справах. В іудейському суспільству було створено систему підтримки, засновану на альтруїзмі, любові до ближнього, ідеї взаємодопомоги («Всі євреї відповідальні один за одного»). Послідовники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси, джерелами поповнення яких були податки на членів общин, пожертви, спадщини, заповіти на благодійність, штрафи, орендна плата за користування майном общини. Зібрані кошти йшли на підтримку бідних, які перебували на обліку в таких касах, а також на викуп полонених, створення спеціальних їдалень для бідних.

Слід зазначити, що ідеологія перших християнських общин на зміну вимогам закону і громадянським традиціям приносить духовність. Перші християни вкладали в поняття «милосердя» зміст прощення і діяльної любові. Кожна община виступала як окремий орган піклування, що через своїх членів організовував відвідування і допомогу вдома для убогих і хворих. Переслідувані римською владою, перші християнські общини збирали гроші на допомогу хворим та ув'язненим. Служіння людині сприймалось як служіння Богу.

У подальшому кількість прихильників християнства, в тому числі серед імущих верств населення, зростала. Змінювалося і ставлення з боку правителів Римської імперії. Общини об'єдналися в єдину організацію — церкву, яка управлялася єпископами, котрі на своїх зібраннях вирішували не тільки внутрішньоцерковні справи, а й питання допомоги тим, хто цього потребував.

На території України відлік розвитку суспільної допомоги та благодійності розпочинають із періоду Київської Русі чи навіть допаганських часів. Фахівці наголошують, що архаїчна форма допомоги у слов'ян формувались як відчуття «належності до цілого» — людської спільноти, природи, космосу. Побудована на цих принципах допомога і взаємодопомога мала культові, общинно-родові та господарські форми. Общинно-родова підтримка виявлялась у виділенні землі, приймацтві, призначенні «громадських» родичів, піклуванні про «вихованців», «годованців», вдів інших. Господарські форми допомоги (толоки, складчини, супряга) надавалися в екстремальних ситуаціях — пожежах, повенях, втраті худоби тощо.

Прийняття християнства на Русі мало значний вплив на практику підтримки вразливих груп населення. Серед головних форм суспільної допомоги того часу можна називати княже піклування; церковно-монастирську та приходську допомогу; милостиню. При цьому допомога була справою окремих осіб, сповнених ідеями християнської моралі, і не передбачалася як державний обов'язок.

У середні віки суспільну допомогу здебільшого надавали церковні Організації, причому відбувався поступовий відхід від монастирських форм допомоги до приходських, які передбачали надання матеріальної допомоги і позик нужденним членам громади, а також виховання і перевиховання.

Кінець XVII – початок XVIII століття був відзначений виникненням Ліберально-демократичного напряму політичної думки, у витоках якого стояв англієць Джон Локк. Його основні ідеї полягали в тому, що мета Держави — захищати та зберігати власність членів суспільства, їхню безпеку, основні права людини, її особисті інтереси та індивідуальні свободи .

У XVIII столітті в Російській імперії почала створюватися система суспільної опіки, яка означала перехід до державної системи піклуванні про бідних і немічних. З XIX століття функціонують богодільні не тільки при монастирях, а й як установи приказів суспільної опіки, розраховані на людей усіх суспільних верств, які не мали родичів для матеріальної підтримки і забезпечення (злиденні, каліки, люди похилого віку, вдови, невиліковно хворі, душевнохворі). Одночасно вони виконували функції пенітенціарійних закладів для певних груп засуджених: скалічених волоцюг, нездатних іти за етапом у Сибір; жінок з немовлятами, висланих на поселення; скалічених вояків арештантських рот; осіб, позбавлених духовного сану. Крім цього, в Україні, як і в інших Європейських країнах, виникали так звані «робітні будинки» («будинки працелюбства»), що здійснювали примусове трудове виховання та перевиховання представників окремих груп населення шляхом падання роботи та притулку.

В епоху Просвітництва було створено філософське підґрунтя для нових поглядів на тих, хто досяг менше успіхів у житті («невдах»). Згідно з ними причина бідності була у схильності до пияцтва, неуцтві чи браку моральної волі. Тому зміни могли наступити не після надання матеріальної допомоги, а завдяки переконанню та дружньому впливу. Наголос на людських слабкостях став тією концептуальною основою, на якій і донині ґрунтується практика фахової соціальної роботи.

Наприкінці XIX століття на зміну теологічному і суспільно-благодійному підходах до надання соціальної допомоги формується правовий підхід. Ухвалюються закони, що започатковують розвиток державної системи соціального забезпечення, виникає державно-муніципальне навчання тощо. Одночасно розвиваються профспілки та каси взаємодопомоги, на яких спирається система соціального страхування. Саме до цього часу більшість дослідників відносить і професіоналізацію соціальної роботи. Таким чином, на зміну благодійності з її класовими поглядами на проблеми бідності прийшла ідея створення державної системі; соціального забезпечення як інструменту реалізації соціальної політики, орієнтованої на визнання загальних прав людини.

 Метод групової соціальної роботи почали застосовувати наприкінці XIX ст., коли в більшості країн Європи і в Російській імперії стали поширеними будинки працелюбності, притулки та гуртожитки, які створювали благодійні та релігійні організації. Співробітники цих закладів стали першими практиками соціальної роботи з групою.

У статусі окремого методу групова соціальна робота починає розвиватися з 30-х років XX ст. Група розглядається як об'єднання людей, які мають спільні проблеми — "сидять в одному човні". Характерно, що ці проблеми призводять їх до ізоляції, і вони намагаються об'єднатися в групи.

По суті, групова соціальна робота — це форма або метод роботи, який використовують із метою надання клієнту допомоги через передавання групового досвіду для розвитку його фізичного і духовного потенціалу, формування соціальної поведінки. Невелика група осіб із близькими інтересами та загальними проблемами регулярно збирається і включається в діяльність для досягнення загальних цілей, якими можуть бути обмін інформацією, розвиток практичних або соціальних умінь, зміна ціннісних орієнтацій, перебудова соціальної поведінки в позитивному напрямі.

Отже, соціальна групова робота, як і соціальна індивідуальна допомога, орієнтована на індивіда і його зміни. Ці два методи відрізняються лише способом впливу: за допомогою групи або індивіда.

Слід зазначити, що домінуючий стан індивідуального та групового методів роботи з клієнтами вже з 60-х років XX ст. виявився нестійким. Клієнтами соціальної роботи ставали групи населення, проблеми яких зумовлювалися середовищем проживання і обмеженими соціальними та економічними ресурсами. Вирішити їх у межах існуючих методів було неможливо. Тому в 60-х роках у США починає практикуватись общинна робота — ще один класичний метод.

Виникнення методу общинної роботи пов'язують зі створенням у 1884 р. англійським пастором Самуелем Барнетом у Лондоні Тойнбі-холлу. Щоб поліпшити умови життя бідняків, він разом зі своєю сім'єю і студентами переїхав в один із найбідніших кварталів столиці. Ця спроба знайшла підтримку серед багатьох прихильників гуманізму і особливо серед студентів університетів. Як волонтери вони селились у найбідніших міських районах Великобританії і ставали для населення помічниками у налагодженні їхньої освіти і культурної діяльності, а також здійсненні соціальних реформ.

Потім цю ідею було підхоплено і експортовано у США, де вона й утвердилась у практиці професійної діяльності. Один із найвідомі-ших Холл-Хаус заснувала Джейн Адаме у 1889 р. у Чикаго. Згодом роботу в общинах розгорнули представники благодійних організацій багатьох країн, які вбачали причину проблем клієнтів в соціально-економічних і політичних умовах їх життя.

Загалом із огляду на соціальну роботу діяльність в общині розглядається як процес втручання з метою вирішення соціальних проблем, підвищення рівня надання послуг і соціально-політичного функціонування членів общини. При цьому акцент робиться на роз'яснювальній роботі і на створенні структур, здатних розширити можливості общини.

Коло розглянутих класичних методів розширюється за рахунок інноваційних методів, особливо в останні десятиліття XX ст. у відповідь на загострення соціальних проблем. У результаті наукових дискусій у Нідерландах і Швеції в 70-х роках було розроблено психологічні моделі та терапевтичні техніки, на базі яких пропонується доповнити класичні методи новими: індивідуальною, сімейною та груповою терапією.[3]

1.2. Групова соціальна робота в США

 Соціальна робота в США представляє собою досить складну систему, що включає в себе багато напрямків та різноманітних програм, направлених на надання соціальних послуг всім категоріям населення і на підвищення суспільного благополуччя в цілому.

Система соціальної роботи США характеризується високим рівнем розвитку як державних, так і недержавних соціальних послуг. Тому вивчення її особливостей і розгляд крізь призму соціально-економічних умов та моральних і культурних традицій українського суспільства є дуже корисним і важливим кроком на шляху до розвитку і удосконалення соціального забезпечення та захисту населення України. Тим більше, що, перш ніж набути сучасних форм, соціальна політика США пройшла довгий шлях становлення: від найпростішої допомоги бідним людям — до створення умов для максимальної реалізації інтелектуального, трудового творчого потенціалу населення, всебічного розвитку суспільства, підвищення конкурентоспроможності людей на ринку праці.

  Сьогодні державна політика США щодо соціального захисту населення включає забезпечення гарантій в таких сферах, як пенсійне обслуговування, підтримка малозабезпечених верств населення, доступність медичних, освітніх, інформаційних послуг тощо.

Порівняно з Україною, США характеризуються надзвичайно розгалуженою мережею асоціацій, соціальних організацій та установ, які охоплюють величезну кількість людей.

Комплекс добровольчих клубів, благодійних об’єднань, громадських колективів представляють некомерційний сектор соціальної роботи, що на практиці активно і ефективно взаємодіє з державним і бізнес сектором. Це проявляється в фінансуванні державою спеціальних соціальних програм, матеріальній підтримці провідних американських компаній.

Розгляд особливостей державної організації соціальної роботи в США є досить вагомим кроком до удосконалення системи соціальної допомоги в Україні, адже американська модель соціальної роботи є більш злагодженою, досконалою і адаптованою до потреб суспільства, ніж українська, тому запозичення позитивних елементів досвіду США сприятиме підвищенню ефективності та значущості надання соціальних послуг в Україні

Першими країнами, де соціальна робота оформилась як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу, вважають Великобританію та США . Хоча честь заснування першого навчального закладу, орієнтованого на соціальну роботу, належить групі голландських соціальних реформаторів, котрі 1899 року заснували Навчальний інститут соціальної роботи , а Указом імператора Росії від 1897 року платні посади в благодійних організаціях і суспільній опіці прирівнювалися до державної служби, чим було закладено основи фахової опіки .

Як пише російський науковець Олександр Соловйов, соціальна робота у Великобританії народилася «в XIX столітті у формі філантропічного руху. 1869 року було створено Товариство організованої благодійності, яке ставило собі за мету координацію різноманітних філантропічних ініціатив і підведення під них наукового підґрунтя. Спершу всю благодійну діяльність, спрямовану на боротьбу з бідністю, здійснювали волонтери (переважно жінки із забезпечених родин). Однак невдовзі стало зрозуміло, що успішна діяльність такого роду потребує спеціальної підготовки. Поступово ідея благодійності як добровільної діяльності трансформувалася систематично організовану фахову допомогу нужденним  .

Історичний зв'язок з традиціями благодійності обумовив порівняно повільний розвиток професії соціального працівника у Великобританії, Німеччині та інших європейських країнах. Спеціальні відділення для підготовки соціальних працівників стали масово відкриватися в університетах лише у 1950-х, хоча, як зазначалося раніше, вже на початку століття діяло кілька закладів для навчання фахівців соціальної сфери. Отже, остаточне організаційне оформлення соціальної роботи у Великобританії як особливої фахової спільноти відбулося на початку 1950-х років.

У США соціальна робота виникла пізніше і спочатку відчувала сильний вплив британських традицій. Наприкінці XIX століття на зміну «дружнім візитерам» благодійних організацій прийшли оплачувані службовці, від котрих очікували особливих навичок і майстерності, виникли Клуби соціальної роботи в громаді, почали створюватися галузеві фахові асоціації, що відбивало зростання спеціалізації всередині фаху. 1917 року була заснована перша американська національна громадська Організація соціальної роботи, однак її членом за бажанням міг стати Кожен. 1921 року Національна конференція благодійності та виправлення перетворилася на Американську асоціацію соціальних працівників, котрі активно діяли у сфері охорони родин і дітей, у системі охорони цоров'я та освіти (згодом — Національну асоціацію соціальних працівників)для членства в якій потрібно мати чотирирічний досвід роботи або академічну і фахову  підготовку.

Паралельно розвивалося навчання соціальних працівників. Наприкінці першої світової війни у США діяли 17 шкіл соціальної роботи. 1919 року представники домовилися про стандартизацію програм навчання. На базі цієї групи виникла Асоціація професійних шкіл соціальної роботи, а згодом — Рада з навчання соціальній роботі . 

Засвоєння емпіричного методу, який використовували у природничих  науках, став стимулом для соціальних наук і представників нового фаху, які прагнули не називати себе філантропами, а дотримуватися певних наукових підходів.

3 ініціативи Мері Річмонд (1861-1928) 1898 року в США відкрито першу національну школу прикладної філантропії (сьогодні — факультет соціальної роботи Колумбійського університету. Мері Річмонд — фундатор запронованого нею 1908 року методу case-work (індивідуалізованої соціальної допомоги). Цей метод полягає у визначенні індивідуального діагнозу з оцінкою оточення бідняка,  котрий  стає  клієнтом. Індивіди мають власні  цілі  і волю,  вони не прилаштовані  відігравати пасивну роль у цьому світі,  а тому завдання соціальних  працівників полягає у пошуку ресурсів усередині самої людини  .   Завдяки її зусиллям та зусиллям інших увагу стали зосереджувати не на моралізаторстві, а на виробленні раціональної стратегії втручання.

Розвиток цього напряму професійної діяльності у 1930-х роках посилився становленням психоаналітичної теорії як основи для визначення проблем людини. Школа діагнозу пов'язує таким чином соціальні проблеми з пороками індивідуальних відхилень, які детально описані Зиґмундом Фрейдом . Разом із тим частина американських вчених висловлює критичні думки стосовно наслідків долучений соціальної роботи до психоаналізу,  вважаючи,  що це призвело до  «появи клінічної номенклатури, клінічної діагностики, орієнтації на медичну модель» . До речі, й донині в США продовжує домінувати медична модель у наданні соціальних послуг, чимало соціальних працівників посідають посади терапевтів,  існує спеціалізація    клінічної соціальної роботи.

Альтернативний фаховий підхід виходить із того, що причини соціальних проблем полягають не у внутрішньому світі людини, а суспільстві, і пов'язані з процесами суспільних перетворень. Представниця цього підходу Джейн Адамс (1860-1935) брала участь у діяльності професійної благодійної організації — Гільдії сусідів (поселенців), заснованої 1886 року в Нью-Йорку. Ключова ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати .

Ще однією фундаторкою фахової соціальної роботи вважають Алісе Саломон (1872-1948), котра відстоювала необхідність належної практики, а також широкої програми підготовки соціальних працівників, яка б передбачала вивчення дисциплін психологічного, медичного, педагогічного і правового спрямування. Після створення 1925 року Німецької академії жіночої соціальної і педагогічної роботи Алісе Саломон разом із соратницями працювала над науковими дослідженнями у сфері соціальної роботи, підготовкою викладацьких та керівних кадрів, підвищенням їхньої кваліфікації .

Отже, для США і для більшості європейських країн, особливо Великобританії, Нідерландів, Німеччини, властивим було протиборство різних концепцій і поглядів, ці ідеологічні конфлікти утруднювали процес становлення соціальної роботи. Для кіпця XIX – початку XX ст. характерним було й те, що на формування поглядів практиків соціальної роботи впливав не тільки психоаналіз, а відразу кілька теорій: структуралізм, феноменологія, марксизм, позитивізм, які полягли в основі наукового обґрунтування соціальної роботи.

Соціальна робота поширювалася не тільки в США чи європейських країнах. 1920 року в Чилі відкрилася перша у Латинській Америці школа соціальної роботи, 1936 року було засновано Інститут соціальних наук в Індії, в цей же час організовують курси соціальної роботи в Єгипті . її подальший розвиток пов'язують із розвитком технік індивідуальної роботи, із поширенням профілактичної роботи та виникненням роботи в громаді. Відбуваються зміни й у науковому підґрунті соціальної роботи: набувають популярності ідеї постмодернізму та інтеракціонізму, які роблять наголос на існуванні множинності істин і побудові «Я» через взаємодію, а відтак визначальною стає діяльність клієнта.

Разом із тим у 1980-х роках почали впроваджуватися ринкові відносини у соціальну сферу: виникли комерційні соціальні служби, недержавні соціальні організації, що працювали за контрактом із муніципальними службами.

У 1990-х британські лейбористи висунули концепцію „Третього шляху”, згідно з якою держава розглядається як сила, що захищає ефективні громади та волонтерські організації, заохочуючи їхнє зростання з тим, аби вони самі розв'язували існуючі соціальні проблеми. Ця теоретична платформа стає концептуальною основою для формування вихідних засад соціальної політики багатьох країн і призвела до поширення фахового середовища відчуття депрофесіоналізації соціальної роботи. їм не менше, історія соціальної роботи у Великобританії та США демонструє невпинне зростання кількості фахових соціальних працівників, внутрішню диференціацію фаху й певну інтеграцію його методів.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ

2.1 Групова соціальна робота в сучасній Україні

На сучасному етапі практика професійної роботи з групами ставить перед соціальним працівником такі ключові завдання: розуміння розвитку групи, володіння базою теоретичних категорій, планування основних етапів процесу втручання, наголос на перспективі розвитку кожного члена групи у його соціальній системі.

У 1996 році теоретик і практик соціальної роботи у Канаді Е.Месбур, у співпраці з Ф.Марра та К.Вебб, проаналізували роботу 32 агенцій соціальної роботи у Торонто. При цьому дослідники виявили, що соціальні працівники у клініках та агенціях соціальної роботи, будинках проживання, інших організаціях, а також у помешканнях клієнтів працюють із близько 90 типами груп. Практика соціальної роботи з групами поділяє усі категорії та типи груп на так звані «відкриті» та «закриті». Група закритого типу не допускає введення нових членів після початку її роботи. Така стабільність членства, з одного боку, сприяє більшому об'єднанню групи, а з іншого – може бути причиною застою її динаміки та недостатньої стимуляції її членів. Група відкритого типу допускає введення нових членів на будь-якому етапі роботи групи.

Процес роботи з переважною кількістю цих груп є короткотривалими (16 тижнів або менше). Більше половини груп є групами закритого типу*, функціонування яких спрямоване на взаємну допомогу і самодопомогу, а також досягнення певної мети.

Мета професійного втручання виступає основним чинником, що визначає категорію групи, яка формується. У практиці соціальної роботи Канади існує дві широкі категорії груп:

  •  лікувальні групи, які сприяють особистій позитивній зміні кожного із своїх членів, покращенню їх особистого і соціального функціонування;
  •  групи, срямовані на виконання певних завдань. Метою роботи таких груп є досягнення зміни у контексті середовища та зосередження уваги на соціальних змінах.

У межах першої категорії (лікувальних груп) існує ще кілька типів груп, серед яких:

  1.  Терапевтичні групи. Члени таких груп, здебільшого, досить емоційно вразливі особи, яким важко справлятися з серйозними особистими проблемами. Соціальний працівник, який спеціалізується у роботі з групами, в даному випадку, повинен бути дуже майстерним, високо кваліфікованим фахівцем. Він повинен розуміти поведінку групи та її динаміку, щоб у кінцевому результаті досягти бажаної зміни. Завдання терапевтичної групи, як і соціальної роботи з індивідами, є змусити членів цієї групи глибше зрозуміти першопричини своїх проблем і, у співпраці із соціальним працівником, розробити одну чи кілька стратегій їх вирішення і досягнення позитивних змін. Практика соціальної роботи з групами у Канаді налічує 4 різновиди терапевтичних груп: 

а) група особистого росту – терапевтична група, основною метою діяльності якої є розвиток навичок міжособистісного спілкування і сприяння позитивній зміні кожного окремого її члена;

б) структурована група має багато спільного з освітніми групами. Робота структурованої групи, здебільшого, присвячена розгляду певної теми, наприклад: майстерність спілкування, опанування стресом, насильство у сім’ї і т.д.;

в) консультаційна група (групове консультування) – короткотермінова група, що фокусує увагу на консультуванні членів щодо поведінки у стресовій ситуації. Програма роботи такої групи може включати профілактику та освіту;

г) група самодопомоги – мала волонтерська групова структура. Її члени зазвичай однолітки, які формують таку групу і організовують зустрічі для надання взаємної допомоги у подоланні певних спільних проблем, в такий спосіб спричинюючи бажані особисті і соціальні зміни.

2. Освітні групи створюються з метою надання своїм членам знань та інформації стосовно важливих аспектів сімейного та соціального життя. Заняття у освітніх групах проводяться, здебільшого, у формі тренінгів. У практиці роботи освітніх груп Канади серед найпоширеніших проблем, яким присвячується переважна більшість тренінгів, можна виділити: освіта батьків та практика виховання дітей, поведінка у кризовій ситуації, стосунки між подружжям та стосунки між батьками і дітьми, насильство.

3. Групи відпочинку забезпечують своїх членів різними видами діяльності, розваг та занять спортом. Більшість таких груп - волонтерські об”єднання. У Канаді діяльність груп відпочинку орієнтується, в основному, на молодь. Відпочинок, заняття спортом та позитивне спілкування між представниками однієї вікової групи допомагають сформувати характер і запобігти скоєнню злочинів та здійсненню правопорушень серед молоді, пропонуючи альтернативу проведенню вільного часу на вулиці.

Успішний результат професійного втручання у роботі з групами вимагає, щоб соціальний працівник – фахівець по роботі з групами - ретельно продумував такі найважливіші етапи роботи з групою, як: планування, проведення курсу занять, оцінювання та завершення роботи. Визначення мети і завдань професійного втручання, а також теоретична орієнтація є дуже вагомими аспектами планування роботи з групами. Не менш важливими питаннями етапу підготовки до роботи є визначення структури групи, її розміру та підбору її членів. Соціальний працівник повинен ретельно оцінити готовність членів до роботи в групі, а також їхню зацікавленість в основному спрямуванні роботи. Кожного потенційного члена групи потрібно поінформувати щодо тем та проблем, які підніматимуться у процесі діяльності, а також щодо того, як група могла б змінити їх, чи певні сторони їхнього життя. Основним критерієм підбору членів групи є можливий потенційний внесок членів у розвиток групи або їхня непродуктивність (стан активної кризи, активного психозу, суіцидального психозу).

Тривалість роботи групи - окремий і дуже важливий аспект її структури. Робота короткотермінових груп різних типів є ефективною для вирішення багатьох проблем, хоча мета формування певних груп вимагає довготривалої роботи. Стандарт тривалості діяльності терапевтичних та освітніх груп – 10-16 тижнів. Досить часто, якщо зустрічі групи продовжуються понад 12-14 тижнів, більшість її членів перестає відвідувати ці зустрічі.

На ранній стадії роботи з групою соціальний працівник повинен створити атмосферу взаємної довіри і підтримки. Разом з учасниками визначити основні напрямки діяльності групи і, що дуже важливо, групи, він розробляє норми поведінки та роботи під час групових занять. Культура групи певним чином пов”язана з нормами роботи групи, але, мабуть більш чітко її визначає таке поняття, як спільні цінності членів групи з однаковим або подібним життєвим досвідом. Таким чином, високий рівень культури групи швидше з”являється в невеликих групах, які складаються з так званих “однорідних” членів. В той час, як на ранній стадії роботи групи її керівник запрошує членів до активної участі у всіх видах діяльності з метою забезпечення послідовності роботи, на робочій стадії, у процесі комунікації та взаємодії учасників групи менш відчувається роль лідера-керівника групи. Учасники безпосередньо активно взаємодіють один з одним, таким чином забезпечуючи належний рівень роботи групи без докладання зайвих зусиль з боку її керівника. Важливими питаннями цієї стадії розвитку групи є питання контролю та дотримання визначених самими учасниками групи норм поведінки, а також вирішення конфліктних ситуацій. Контроль здійснюється, здебільшого, керівником групи – соціальним працівником, який, використовуючи прийоми психотерапевтичного втручання, заохочує саморозкриття учасників, забезпечує конструктивну конфронтацію і зворотній зв”язок. На заключному етапі у практиці соціальної роботи з групами у Канаді важливо, спільно з усіма учасниками групи, обговорити і оцінити її роботу та розвиток. Керівник повинен, виражаючи об”єктивне ставлення до участі усіх членів, мотивації, взаємодії, а також емоційного клімату підсумувати результати роботи групи.

Такі аспекти, як мотивація активної участі членів групи у розвитку самої групи, їх взаємодія, емоційний мікроклімат, солідарність та підтримка серед членів групи, а також продуктивність їх роботи, яка характеризується рівнем досягнення мети, складають основні критерії виміру розвитку групи. Р.Тоусланд та Р.Рівас наголошують, що процес оцінювання роботи групи повинен характеризуватись більш узагальнюючим підходом і задіювати такі елементи, як планування роботи, керівництво групою, розвиток групи та ефективність методів її роботи.

У процесі роботи кожної групи, під впливом самих учасників або певних зовнішніх факторів, відбуваються зміни в її структурі, як-от,  перерозподіл влади, позицій та ролей, моделей поведінки учасників, характеру їхніх міжособистісних стосунків. – Ці зміни є показниками   групової динаміки. Умовно в процесі роботи групи можна вирізнити декілька послідовних етапів: I - об’єднання людей спільною метою; II - початковий етап роботи, що супроводжується затвердженням регламенту роботи (порядок, правила, структура); III - перегляд (правил, порядку роботи) і перерозподіл (ролей, функцій, влади); IV - посилення активності, пожвавлення роботи “оновленої” групи; V - стабільне функціонування; VI - завершальний етап функціонування, коли підводяться підсумки і проводиться оцінювання спільної роботи.

Переваги групової роботи: а) універсалізація проблем - люди розуміють, що подібні проблеми є і у інших; б) згуртування в групи сприяє формуванню  у людей відчуття підтримки і розуміння з боку інших; в) постійний зворотній зв’язок з іншими учасниками групи сприяє розширенню обізнаності людей із власною проблемою та можливими шляхами її вирішення.[17]

Соціальна робота з групою чи групова соціальна робота визначається як метод психосоціальної роботи і як форма соціальної роботи, якщо за критерій береться кількість об'єктів соціально-психологічного впливу. У зарубіжній науковій літературі соціальна робота з групою традиційно визначається як метод соціальної роботи. Група клієнтів, які включаються у груповий процес, розглядається як об'єкт соціальної роботи. Група спеціалістів та професіоналів, які беруть участь у роботі міждисциплінарних груп, є суб'єктом соціальної роботи.

Розвиток психологічних підходів, прийомів, напрямків діяльності таких груп відбувався у рамках психотерапії і практичної психології. Груповий процес будується відповідно до психоаналізу, біхевіоризму, когнітивної психології, гуманістичної психології та інших психологічних теорій і напрямків. Клієнтами групової соціальної роботи є особи з проблемами соціальної адаптації та інтеграції, жертви несприятливих умов соціалізації, ті, хто має проблеми психологічного та емоційного стану як наслідки життєвих криз різного віку і соціального становища.

Засновниками теоретичних напрямів групової соціальної роботи вважають американських учених К. Паппел І Б. Ротман. Їм належить розробка наукових підходів, які базуються на его-психології, когнітивній теорії і теорії соціального научіння, теорії відносин, рольовій теорії особистості, теорії комунікації.

Его-психологія пропонує соціальному працівнику можливість зрозуміти поведінку клієнта як окремого індивіда і як члена групи, спостерігати, як відбувається його індивідуальне пристосування до дійсності, інших людей, як він реагує на зовнішній тиск і внутрішній неспокій. Це дає змогу пояснити внутрішню самоорганізацію індивіда та його стосунки з зовнішнім світом. При вивченні особистості особлива увага приділяється питанням розвитку та адаптації, автономії, свободи й особливостям функціонування власного Я. Соціальний працівник у процесі групової роботи намагається актуалізувати навички психологічного захисту клієнтів, допомагає розвинути їх за допомогою групи, віднайти різні варіанти функціонування. В его-психології опір розглядається не як конфлікт, а як діалог індивіда із середовищем. Відповідно до понять его-психології основне призначення роботи з групою — підтримка психічного здоров'я особистості, її ідентичності, розвиток самореалізації.

Когнітивні теорії і теорії соціального научіння дають можливість соціальним працівникам інтерпретувати і аналізувати мотиви поведінки індивідуумів у груповій взаємодії, визначати ціннісні орієнтації клієнтів, допомагати їм зрозуміти, як вони "відчувають один одного", як формуються їх знання про світ і життєві ситуації. Досвід групової взаємодії формує ціннісні орієнтації, позитивні очікування, компетентність і навички соціальної взаємодії.

Теорія відносин розглядає відносини у групі як певні стійкі зв'язки, що допомагають клієнту зрозуміти свої обов'язки у міжгруповій взаємодії, навчитися співіснувати з іншими членами групи в обставинах, які змінюються, сформувати необхідні навички для "вибудовування" психологічної дистанції у груповій взаємодії.

Рольова теорія особистості основується на знаннях про рольові очікування, рольові конфлікти, відносини, які формуються у процесі групової роботи. Для соціального працівника важливо створити умови для особистісного зростання клієнта, поліпшити його соціальне функціонування у суспільстві.

Теорія комунікації створює уявлення про динамічний обмін інформацією між членами групи. Комунікація виступає як рольовий обмін інформацією, націлений на досягнення певного результату. У цьому контексті комунікація є певним інструментарієм для вирішення завдань групової роботи. Теорія комунікації надає можливість соціальному працівнику спостерігати у процесі групової динаміки специфічні перешкоди, які ускладнюють соціальне функціонування особи, розробляти програми з їх подолання, розвивати навички виявлення індивідуальних почуттів і уявлень у груповому спілкуванні.

Концепція групової діяльності зумовлює формування відносин не тільки у груповому просторі, але і поза ним. Зовнішнє соціальне середовище включається у процес соціальної роботи, коли окремим членам групи необхідно навчитися змінювати ситуацію, впливати на її оточення. Кожен член групи може екстраполювати індивідуальні концепції компетенції, вони можуть бути прийняті групою або ж відкинуті нею. Особливістю групової соціальної роботи є також її концепція зумовлювати розвиток групи в ситуації "група як ціле*'. Це означає, що з часом група створює структуру автономного розвитку, в якій з'являються лідери, які беруть на себе функції керівництва, координації групових процесів.

Вважають, що основними домінантами групової роботи є спонтанність і планування. Дії розгортаються за принципом "тут і зараз", дають можливість клієнтам отримати досвід, який вони зможуть актуалізувати у майбутньому.

Виділяють такі стадії терапевтичного процесу:

1. Стадія орієнтації — клієнти усвідомлюють себе членами групи, відбувається вибір ролей, орієнтація в ситуації, з'являються страхи перед невідомими подіями, формується псевдозгуртованість.

2. Стадія влади — оформлюються ролі в групі, йде боротьба за лідерство, підвищується опір, може поширюватися агресія, спрямована на того чи іншого члена групи, оформлюються норми і цінності за безпосередньої участі групи.

3. Стадія переговорів — відбувається структурування групи, оформлюється групова позитивна згуртованість, спільно визначаються цілі, ролі й завдання групи, з'ясовуються схожі проблеми та емоційні переживання.

4. Функціональна стадія — група активно працює, виявляючи зацікавленість у вирішенні проблем, клієнти підтримують один одного, окреслюючи відвертість і спонтанність, які характеризують особливості цієї стадії, на якій приймаються рішення.

5. Стадія розпаду групи — ситуація, коли окремі члени групи і група в цілому приходить до розв'язання своїх проблем, клієнти формулюють висновки про необхідність припинення спільної групової діяльності.

Цілі терапевтичного процесу:

· змінити сприйняття членів групи шляхом вивчення групового досвіду;

· змінити поведінку, яка ускладнює соціальне функціонування індивіда, через взаємовідносини у групі і використання механізмів зворотного зв'язку;

· усвідомити і змінити норми, цінності та стосунки для ефективного соціального функціонування;

· досягти емоційної стабільності, яка підтримує сили і життєдіяльність індивіда.

У соціальній роботі розрізняють різні цільові підходи до соціальної групової роботи.

· Індивідуальне оцінювання (фостерні групи, робота з образами літніх людей тощо).

· Індивідуальна підтримка і обслуговування (підтримка клієнтів, не здатних до самообслуговування, які відчувають труднощі у соціальній адаптації).

· Індивідуальні зміни і соціальний контроль (профілактична робота з групами сексуальної агресії):

— соціалізація (робота з групами з формування соціальних навичок для функціонування у мікросоціумі);

— міжособистісна поведінка (групи особистісного зростання).

— індивідуальні орієнтації і цінності (групова робота, спрямована на зміни ціннісних орієнтацій);

— матеріальні обставини (групова робота з безробітними, тими, хто отримує матеріальну допомогу);

— особистісний захист (групова робота з меншинами);

— особистісне зростання і розвиток (Т-групи).

Освіта, інформування, тренінг (правові групи, освітні групи).

Дозвілля / компенсація (групи розвитку, дозвільневі групи).

Посередництво між особистостями і соціальними системами (посередництво між групами, агенціями, сервісом).

Групові зміни і підтримка (групи роботи з сім'єю, групи комунікативної компетенції).

Зміни навколишнього середовища (групова робота зі змін навколишнього життєвого простору).

Соціальні зміни (групові цілі пов'язані із соціальною і політичною взаємодією групи та інших соціальних інститутів).

Соціальна групова робота - це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні сфери людської життєдіяльності - від добробуту і освіти до адаптації та відновлення. Клієнтами соціальної групової роботи є індивідууми, які мають різну етіологію проблем.

Методологія та технологія соціальної роботи з групою базується на психосоціальних теоріях, що дозволяють аналізувати інтерактивні процесив міжособистісному взаємодії.

Ідеологія соціальної роботи з групою грунтується на тому твердженні, що людина може змінити важку життєву ситуацію, якщо йому сприяти.У цьому виявляється гуманістична сутність соціальної роботи взагалі і групової практики зокрема.

Згідно з підходом Г. Конопки, соціальна групова робота - це практичний метод соціальної роботи, який допомагає особистостям розширювати своє соціальне функціонування і, використовуючи цілеспрямований досвід групи, більш ефективно справлятися з індивідуальними, груповимиситуаціями чи проблемами в мікросоціумі. Термін «соціальна групова робота» запропонований Г. Конопко та іншими дослідниками, щоб показати специфіку і відмінність її від групової психотерапевтичної роботи. Якщо у соціальній груповій роботі акцент робиться на проблеми, пов'язані з соціальним функціонуванням, то в груповий психотерапії - на емоційні і психологічні процеси у хворих людей.

Для групової соціальної роботи характерно:

  •  проблемно-орієнтовані підходи, де специфіка проблем клієнтів викликає до життя певні техніки групової роботи;
  •  орієнтація групової роботи на роботу з випадком через встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин із групою, де соціальному працівнику визначена роль посередника і фасилітатора;
  •  орієнтація на техніки і методи групової роботи, прийняті в суміжних дисциплінарних областях, орієнтованих на роботу з патологіями;
  •  привласнення і переосмислення в теоретичних і практичних підходах понятійного апарату, методів і принципів з практики роботи психотерапевтів та практичних психологів;
  •  створення індивідуальних підходів, діяльнісних принципів і цінностей у роботі з різними випадками.

Соціальна групова робота включає в себе різні підходи поведінкового обміну, індивідуального розвитку, інтерперсональних умінь, групових орієнтованих проблем, соціальних акцій. На практиці соціальна групова робота представлена ​​досить широко - від групового консультування до терапевтичних підходів.

Група розглядається як система обслуговування клієнтів, вона являє собою певний континуум, в якому здійснюється процес інтеракцій, спрямований на вирішення проблем клієнтів. Груповий континуум складається з певних складових частин, куди входять: організаційний процес, робота по залученню нових членів групи, виявлення проблем та інтересів, укладення контракту, забезпечення обслуговування відповідно до умов агентства і цілями групи. Груповий континуум вимагає, щоб соціальний працівник виконував певні норми і процедури. Так як процес групового розвитку здійснюється безперервно, соціальний працівник повинен забезпечити умови його розвитку з урахуванням дій і внеску окремих членів групи.

Досягнення цілісності групи, реалізація принципу «група як ціле» здійснюється шляхом виявлення спільності: загальні інтереси, подібні важкі життєві ситуації, одна етнічна приналежність, статева ідентифікація і т.д. Такі фактори є межабонентскімі зв'язками, які дозволяють групі разом проходити всі стадії групового розвитку.

Основним завданням соціального працівника є посилення групового і індивідуального соціального функціонування. Це досягається постійною допомогою групі у прийнятті рішень, оцінці ситуацій, результатів дій.

Соціальний працівник допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку

В основі групової роботи соціального працівника лежать наступні принципи:

1. Визнання унікальності кожного клієнта в міжгруповому взаємодії.

2. Визнання широкого розмаїття груп як видів людської спільноти.

3. Прийняття індивіда з його унікальними можливостями, здібностями, слабкостями і своєрідністю.

4. Затвердження цілеспрямованих взаємодій між членами групи і соціальним працівником.

5. Підтримка та надання корисних контактів всім членам групи.

6. Модифікація групового процесу в контексті зміни групових завдань.

7. Підтримка кожного члена групи, надання йому можливості для реалізації та актуалізації своїх потреб.

8. Надання кожному члену групи можливості брати участь в груповому процесі, вирішуючи свої індивідуальні проблеми.

9. Створення умов членам групи для отримання нового досвіду соціальних відносин.

10. Розумне використання обмежень, оцінювання індивіда та його ситуації в груповій взаємодії.

11. Цілеспрямоване використання програми роботи з групою з метою досягнення поставлених завдань.

12. Прояв теплих та дружніх відносин з боку соціального працівника до всіх членів групи.

ВИСНОВОК

Соціальна групова робота - це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні сфери людської життєдіяльності - від добробуту і освіти до адаптації та відновлення. Клієнтами соціальної групової роботи є індивідууми, які мають різну етіологію проблем.

Методологія та технологія соціальної роботи з групою базується на психосоціальних теоріях, що дозволяють аналізувати інтерактивні процеси в міжособистісному взаємодії [20, c. 64].

Ідеологія соціальної роботи з групою ґрунтується на тому твердженні, що людина може змінити важку життєву ситуацію, якщо йому сприяти. У цьому виявляється гуманістична сутність соціальної роботи взагалі і групової практики зокрема.

Згідно з підходом Г. Конопки, соціальна групова робота - це практичний метод соціальної роботи, який допомагає особистостям розширювати своє соціальне функціонування і, використовуючи цілеспрямований досвід групи, більш ефективно справлятися з індивідуальними, груповими ситуаціями чи проблемами в мікросоціумі. Термін «соціальна групова робота» запропонований Г. Конопко та іншими дослідниками, щоб показати специфіку і відмінність її від групової психотерапевтичної роботи. Якщо у соціальній груповій роботі акцент робиться на проблеми, пов'язані з соціальним функціонуванням, то в груповий психотерапії - на емоційні і психологічні процеси у хворих людей [21. c, 80].

Одним із найпоширеніших методів групової соціальної роботи є метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей. Групова соціальна робота включає різні види діяльності: розвиток цілої групи і окремого члена групи; розвиток взаємної допомоги і підтримки членів групи; використання групового процесу для життєдіяльності групи; розвиток автономності в групі. До основних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмін між клієнтами; спілкування; самоусвідомлення наявних проблем; реалістичне оцінювання своїх проблем; прийняття соціальних норм і цінностей.

Для групової соціальної роботи характерно:

- проблемно-орієнтовані підходи, де специфіка проблем клієнтів викликає до життя певні техніки групової роботи;

- орієнтація групової роботи на роботу з випадком через встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин із групою, де соціальному працівнику визначена роль посередника і фасилітатора;

- орієнтація на техніки і методи групової роботи, прийняті в суміжних дисциплінарних областях, орієнтованих на роботу з патологіями;

- привласнення і переосмислення в теоретичних і практичних підходах понятійного апарату, методів і принципів з практики роботи психотерапевтів та практичних психологів;

- створення індивідуальних підходів, діяльнісних принципів і цінностей у роботі з різними випадками.

Соціальна групова робота включає в себе різні підходи поведінкового обміну, індивідуального розвитку, інтерперсональних умінь, групових орієнтованих проблем, соціальних акцій. На практиці соціальна групова робота представлена досить широко - від групового консультування до терапевтичних підходів [22, c.60-68].

Група розглядається як система обслуговування клієнтів, вона являє собою певний континуум, в якому здійснюється процес інтеракцій, спрямований на вирішення проблем клієнтів. Груповий континуум складається з певних складових частин, куди входять: організаційний процес, робота по залученню нових членів групи, виявлення проблем та інтересів, укладення контракту, забезпечення обслуговування відповідно до умов агентства і цілями групи. Груповий континуум вимагає, щоб соціальний працівник виконував певні норми і процедури. Так як процес групового розвитку здійснюється безперервно, соціальний працівник повинен забезпечити умови його розвитку з урахуванням дій і внеску окремих членів групи.

Досягнення цілісності групи, реалізація принципу «група як ціле» здійснюється шляхом виявлення спільності: загальні інтереси, подібні важкі життєві ситуації, одна етнічна приналежність, статева ідентифікація і т.д. Такі фактори є міжабонентськими зв'язками, які дозволяють групі разом проходити всі стадії групового розвитку.

Основним завданням соціального працівника є посилення групового і індивідуального соціального функціонування. Це досягається постійною допомогою групі у прийнятті рішень, оцінці ситуацій, результатів дій.

Спеціаліст допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку[23, c. 180-182]. Соціальний працівник допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку.

В основі групової роботи соціального працівника лежать наступні принципи:

1. Визнання унікальності кожного клієнта в міжгруповій взаємодії.

2. Визнання широкого розмаїття груп як видів людської спільноти.

3. Прийняття індивіда з його унікальними можливостями, здібностями, слабкостями і своєрідністю.

4. Затвердження цілеспрямованих взаємодій між членами групи і соціальним працівником.

5. Підтримка та надання корисних контактів всім членам групи.

6. Модифікація групового процесу в контексті зміни групових завдань.

7. Підтримка кожного члена групи, надання йому можливості для реалізації та актуалізації своїх потреб.

8. Надання кожному члену групи можливості брати участь в груповому процесі, вирішуючи свої індивідуальні проблеми.

9. Створення умов членам групи для отримання нового досвіду соціальних відносин.

10. Розумне використання обмежень, оцінювання індивіда та його ситуації в груповій взаємодії.

11. Цілеспрямоване використання програми роботи з групою з метою досягнення поставлених завдань.

12. Прояв теплих та дружніх відносин з боку соціального працівника до всіх членів групи. Соціальний працівник, орієнтований на роботу з особистісними цінностями, повинен знати, що спонукати членів групи до «вирощування» цінностей можна, лише виявляючи зацікавленість в роботі, проходячи шлях корекції, розвитку своєї особистості разом з іншими членами групи [ 24, 75-78].

У процесі взаємодії соціальний працівник не повинен повністю ідентифікуватися з групою. Його професійний обов'язок - зберігати можливість контролю над ситуацією, якщо вона набуває деструктивну спрямованість. Процес зближення не слід форсувати - він повинен органічно виявлятися на основі відбуваються в групі процесів. Неприпустимі як його штучне прискорення, так і поглиблення. Необхідно пам'ятати про можливий рівень особистісного «занурення» і темпах роботи.

Оскільки зближення відбувається нерівномірно, від соціального працівника потрібні велика психологічна гнучкість, увагу і готовність перейти на інші режими міжособистісної взаємодії.

Методи допомоги, використовувані соціальним працівником, дозволяють змінювати умови існування групи, залучаючи клієнтів в терапевтичний процес, вчать погоджувати особисті потреби і проблеми з проблемами групи [25, c. 201-202].

Таким чином, члени групи мають можливість приймати, відхиляти, змінювати дії ведучого групу. У цій відкритій системі здійснюється процес інтерналізації цінностей і дій спеціаліста та членів групи, засвоюються методи допомоги собі та іншим людям.

Соціальна групова робота включає різні види діяльності: розвиток цілої групи і окремого члена групи; розвиток взаємної допомоги і підтримки серед членів групи; використання групового процесу для життєдіяльності групи; розвиток автономності в групі. Соціальна групова робота традиційно використовується в практиці роботи в микросоциуме, з дітьми, в соціальних агентствах. У соціальній груповій роботі використовують розвиваючі, реабілітаційні, організаційно-реабілітаційні підходи, а також соціальні тренінги та тренінги соціальної компетенції.

Розвиваючі підходи засновані на екзистенціальних концепціях, вони спрямовані на подолання стресів і криз в індивідуальному розвитку. Реабілітаційні підходи засновані на принципах его-психології з орієнтацією на поведінкові теорії, використовують динаміку малих груп в терапевтичних цілях для вирішення індивідуальних проблем.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

58222. Счет лет в истории 51 KB
  Когда вы открываете книгу сказок то сразу же попадаете в мир чудес где время может двигаться назад вперед или стоять на месте Алиса в стране чудес Сказка о потерянном времени. Чтобы представить себе ход времени нарисуем прямую линию на которой будем откладывать в определенной последовательности даты тех или иных исторических событий: В самом правом углу поместим год в котором мы живем: Тогда левее будут располагаться даты происшедших исторических событий. Для обозначения этих событий мы будем пользоваться такими отрезками...
58223. Поведінка і ризики 59.5 KB
  Мета: Оцінювати ризик у життєвих ситуаціях. Оцінювати рівень відповідальності і за своє життя і здоров’я. Знати, де можна пройти тестування і для кого це робити.
58224. Губная артикуляция при [œ]. Степень раскрытия рта как для [ε] 127.5 KB
  [ɔ] – чистый гласный звук заднего ряда, открытый, огубленный. Губная артикуляция как при [œ]. Степень раскрытия рта как для [ε]. Звук более продвинут вперед, чем русское о и произносится более звонко. На конце слова не встречается.
58227. АТФ и другие органические соединения клетки 240 KB
  АТФ и другие органические соединения клетки. Аденозинтрифосфат АТФ. АТФ – нуклеотид состоящий из азотистого основания аденина углевода рибозы и трех остатков фосфорной кислоты рис. АТФ неустойчивая структура.
58228. Уравнения химических реакций 78 KB
  Названия состав любой элемент кислород как образуются Образуют все элементы П.С на какие группы делятся кислотные Состав воздуха основные Углекислый газ и вода участвуют в...
58230. Революция в Нидерландах 56 KB
  Руководителями оппозиции были принц Вильгельм Оранский-Нассау немец граф Эгмонт и адмирал Горн. Вильгельм Оранский бежал за границу. Оранский в 1568-1572 гг. После поражений на юге Вильгельм Оранский прибыл на север.