95556

Особливості організації та методика проведення уроків з футболу 1-4 класів

Курсовая

Физкультура и спорт

Сформувати загальні уявлення про фізичну культуру і спорт; розвинути основні фізичні якості; виховати позитивне ставлення до занять фізичними вправами; розглянути та дослідити історію розвитку футболу, футбольних стилів та тактик; проаналізувати футбольні тактики; оволодіння вихованцями основами техніки і тактики сучасного футболу...

Украинкский

2015-09-24

253 KB

3 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

        ВІННИЦЬКИЙ ГУМАНІТАРНО – ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

Циклова комісія  викладачів фізичного виховання  та спортивних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Методика фізичного виховання »

на тему:«Особливості  організації та методика проведення уроків з футболу 1-4 класів»

                                                     студентки 5 – го курсу, 51 – Ш(б) групи

                                                     напряму підготовки 6.010102

                                                    «Початкова освіта»

                                                    Демчан Наталії Олександрівни

                                                    Керівник: викладач фізичної культури і                 

                                                    методики викладання фізичного виховання

          Царик Андрій Пилипович

Національна шкала - ______________

Кількість балів - _________ оцінка EKTS - _______

Члени комісії : _____________Майданик О.В

                       _____________Царик А.П.

                        _____________Васільєва Н.П

м.Вінниця – 2015 рік

                                                                     ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………..3 – 6.

РОЗДІЛ І. ЗНАЧЕННЯ ФУТБОЛУ В РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ…………………………………………………………………..7 – 20.

Історія футболу………………………………………………………………………….7 – 13.

Вплив футболу на розвиток фізичної культури в Україні…14 – 15.

Етапи організації та підготовки до уроку з фізичної культури по футболу……………………………………………………………………………………..15– 20.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ З ФУТБОЛУ 1-4 КЛАСАХ……………………………………….21 – 53.

  1.  Методика проведення футболу в 1 – 4 класах ………………………………...21 – 24.
    1.  .    Особливості техніки футболу……………………………………………………………..24 – 39.

2.2.1.Техніка польового гравця……………………………………...24 – 31.

2.2.2.Техніка володіння м’ячем………………………………………31 – 36.

2.2.3.Техніка водіння м’яча…………………………………………..36 – 37.

2.2.4. Особливості техніки воротаря…………………………………37 – 39.

2.3   Тактика гри……………………………………………………………..39 – 50.

2.4 Групові дії………………………………………………………………...50 – 53.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….54 – 57.

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На сьогоднішній день футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів навчання.

На думку П.М. Казакова, Г.А. Лисенчука, В.В. Соломонко, А.М. Зеленцова, В.М. Шамардіна футбол характеризується гармонійною наступальною та оборонною потужністю команд, зміцненням взаємозв'язку між атакою та обороною. Саме тому на думку фахівців особливу увагу треба приділяти техніко-тактичної майстерності футболістів, яка визначається великою кількістю прийомів і є базою для ефективної змагальної діяльності. В змаганнях найвищого рівня перемагає команда в арсеналі якої є значна кількість різних тактичних комбінацій та взаємодій. Аналіз вітчизняної літератури з футболу показав, що безперервно зростаюча конкуренція на міжнародній спортивній арені покладає на фахівців завдання, щодо розробки нових теоретичних положень тактики гри, принципів ведення спортивної боротьби в футболі.

Тенденції розвитку сучасного футболу свідчать про те, що тактична підготовка гравців стала провідною поміж інших видів підготовки спортсменів, оскільки визначає їх цільову спрямованість і зміст роботи, конкретизує функціональні обов'язки футболістів у команді в різних ігрових ситуаціях, сприяє слушності вибору системи гри, визначає параметри моделей команд. Тактика є основним змістом всієї ігрової діяльності під час зустрічі. Вдало вибрана тактика боротьби проти конкретного суперника сприятиме досягненню успіху, а невдало підібрана тактика або не реалізована в ході матчу зазвичай приводить до поразки. Вміння правильно вирішувати задачі нейтралізації суперників і успішне використання власних можливостей в атаках характеризується тактичною зрілістю як команди в цілому, так і її окремих гравців. Команда може досягти успіху тільки при добре організованих і обов'язково активних діях всіх футболістів в нападі та в захисті.

Об'єкт дослідження:область фізичного виховання в молодшій школі і проведення уроків з футболу.

Предмет дослідження:особливості організації та методика проведення уроків з футболу 1-4 класів.

Мета роботи:з'ясувати ефективність та необхідність організації проведення уроків з футболу в 1-4 класах, а також особливості становлення організму молодшого шкільного віку.

Метод дослідженняоцінити та порівняти методику проведення уроків з футболу, а також вказати на основні аспекти застосування техніки виконання  спеціальних і підготовчих вправ з футболу.

Актуальність теми роботи полягає в спонуканні молодих вчителів до пошуку ефективності виконання в процесі фізичного виконання молодших школярів елементів позаурочного виховання. Якісно і цікаво проводити уроки з футболу, розглядати та вдосконалювати техніку футболу, знайомитися з футбольними стилями та сучасними тактиками. Також у Законах України «Про освіту» та «Про середню освіту» поставлено стратегічне завдання – оновлення змісту освіти відповідно до сучасних потреб особистості і суспільства. Значна роль у цьому процесі належить інформатизації.

Запровадження третього уроку фізичної культури у школах України передбачене Законом України «Про фізичну культуру і спорт» (введений в дію постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1993р.) та Цільовою комплексною програмою «Фізичне виховання – здоров'я нації», затвердженою указом Президента України від 1 вересня 1998р. Одним з напрямків здійснення цієї програми було прийняття Цільової комплексної програми розвитку футболу на 1997-2002 рр. та постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 904, а також Комплексної програми розвитку футболу на 2004-2008 роки. На основі цієї програми уклали Договір про взаємодію Міністерство освіти і науки України та Федерація футболу України щодо розвитку шкільного футболу в загальноосвітніх навчальних закладах України в 2005-2008 рр. (30 листопада 2005 року). Найбільшим досягненням у її реалізації є активізація роботи щодо розвитку дитячо-юнацького футболу в Україні.

Отже, футбол набуває сьогодні особливого значення для виховання та оздоровлення молоді. Футбол формує здоровий спосіб життя молоді, залучає її до занять фізичною культурою і спортом. Враховуючи виховну, соціальну та оздоровчу значущість футболу, в Україні створено систему безперервної футбольної освіти: урок фізкультури з елементами футболу – гурток з футболу при загальноосвітній школі – змагання серед шкільних гуртків з футболу – змагання серед загальноосвітніх шкіл «Шкіряний м'яч» – Дитячо-юнацька футбольна ліга. Саме у цьому й полягають основи перспектив і потенціалу суспільно значущого змісту програми розвитку футболу та її подальшого вдосконалення і втілення в життя.

Виходячи з мети дослідження перед нами були поставлені наступні завдання:

•   сформувати загальні уявлення про фізичну культуру і спорт;

•   розвинути основні фізичні якості;

•   виховати позитивне ставлення до занять фізичними вправами;

       •  розглянути та дослідити історію розвитку футболу, футбольних стилів та тактик;

      •  проаналізувати футбольні тактики;

       •   оволодіння вихованцями основами техніки і тактики сучасного футболу;

      • забезпечення поступового підвищення рівня засвоєння необхідних  навичок гри;

      • формування якостей у спортсмена (самовідданість, наполегливість, завзятість, самоконтроль, дисципліна, працелюбство, командний дух); виховання впевненості у своїх силах, цілеспрямованості, уміння працювати в колективі.

Для вирішення поставлених завдань нами були використані наступні методи дослідження: аналіз наукової літератури, методика дослідження тактичної побудови гри футболістів.

Структура роботи:

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків , списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ І. РОЗДІЛ І. ЗНАЧЕННЯ ФУТБОЛУ В РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.

Історія футболу

Футбол - одна з найдавніших ігор людства. Невідомо де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Китайцям гра була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що ця гра є важливим засобом військової підготовки. Згодом під назвою «Кемарі» футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних релігійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населення не набула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширеним. Так, він згаданий у всесвітньо відомій «Одіссеї» Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м'ячем мала три назви: «Файнінда», «Гарпаціон», «Єпіскурос».

Після занепаду стародавньої Греції, футбол під назвою «Гарпастум», стрімко завойовує римлян і особливо захисників імперії. Зміст гри полягав у перекиданні м'яча один одному так, щоб занести його за основні лінії половини майданчика суперників. Правила гри забороняли одному і тому самому гравцеві володіти м'ячем двічі до взяття воріт. За їх порушення м'яч передавався суперникам.

У Франції ця гра називалася «Soule», «Choule». Завдання гравців тут зводилося до того, щоб переміщувати м'яч від однієї лінії до другої. Боротьба за м'яч була безкомпромісною і навіть небезпечною. Тож і з'явилися королівські та парламентські укази про заборону гри, що призвело до тимчасового занепаду футболу.

В Англії найпопулярнішим видом розваги був «футбол натовпу». Ігри неорганізованих гуртів проводилися на майданах і вулицях міст, що паралізувало життя населення, завдавало великих збитків ремісникам та торговцям.

В Італії в часи Середньовіччя у «calcio» грали переважно у містах Флоренції та Падуї, але там уже існували деякі правила гри. Так, визначалася кількість учасників у команді, існували ворота, ставилися певні вимоги до розташування гравців, що вважається витоками тактичних систем гри.

У 1863 році представники всіх створених до того часу футбольних клубів зібралися у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. Вже пізніше в цьому ж році було ухвалено перші єдині правила. У них було передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів. Створення Футбольної асоціації сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.

Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго. Їх гравцями у 1870 році під час гри вперше в історії було застосовано передачу м'яча. З тих пір футбол став командною грою. Н жаль, прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м'яча, історії невідоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри.

Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Футбол, за деякими джерелами, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 році. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 року і в Донбас. Слід відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці та іноземні моряки з кораблів, які перебували в портах України.

Бурхливо розвивався футбол у 1935 році у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Тоді збірна Україні обійшла професіонального суперника «РедСтартОлімпік» з рахунком 6:1. Команда «Динамо» (Київ) завжди приймала участь у вищій лізі, а в повоєнні роки вона стала тринадцяти разовим чемпіоном і дев'ятиразовим володарем Кубка радянського Союзу, Суперкубка Європи (1975), дворазовим - Кубка володарів Кубків країн Європи (1975, 1986). Про високий рівень українського футболу свідчить також і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк), «Металіст» (Харків), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Чорноморець» (Одеса) та ін.

Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, В. Веремєєв, В. Банников, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк та ін. О. Блохін (1975), І. Біланов (1986), А. Шевченко (2004) були визнані кращими футболістами Європи.

Весною 1992 року проводився перший незалежний чемпіонат України серед команд вищої, першої, другої та перехідних ліг. Титул першого переможця вибороли футболісти команди «Таврія» (Сімферополь). Тепер такі змагання відбувають восени та навесні.

Чемпіонат України проводиться і серед юнацьких команд молодшого та старшого віку. Створено і юнацьку національну збірну команду України.

1997 рік став знаменитим у розвитку сучасного українського футболу. Україна першою із пострадянських країн і країн Східної Європи на державному рівні затвердила Цільову програму розвитку футболу на 1997-2002 роки. Основною метою цієї Програми було створення системи, що сприяла б гармонійному розвитку футболу в нашій державі.

Отже, футбол є одним з найпопулярніших видів спорту серед населення України та всього світу.

Історія розвитку систем, стилів гри та футбольних тактик

У перші роки розвитку (1810-1863) гра у футбол не була організованою та плановою, не мала системи гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м'яч у ворота або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система «завдай удару і біжи». Її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.

Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 році, з'явилася її тактична система з розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі). У 1863-1872 роках застосовувалося розташування гравців за схемою 1+2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7, тобто вони вже розташовувались в три лінії.

Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих результатів. Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка гравців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.

Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50-60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правила про положення «поза грою» атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшило дії гравців в обороні.

Ця система передбачає здебільшого принцип зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.

Італійська система гри. Особливість цієї системи - підстраховування можливих передач по центру поля. Крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник - центрального нападаючого. Півсередні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного майданчика. В атаках беруть участь два крайні і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система «катеначіо».

Австрійська система гри. Головна увага цієї системи - на забезпеченні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафного майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахисники зупиняють крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса системи - атакуюча гра. У ній бере участь п'ять нападаючих і три півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи - можливість суперників застосовувати швидкі контратаки.

Швейцарський замок «рігль». Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника - розпізнавати і випереджати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а обидва захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника.

«Система дубль-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи - персональна оцінка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно - центрального нападаючого, півзахисники - півсередніх нападаючих.

Переваги системи «дубль-ве»:

• доступна для початківців (побудована на простих тактичних засадах);

• чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл виконання завдань.

Недоліки системи «дубль-ве»:

• захисники розташовуються в одну лінію;

• в обороні мають місце схематичні дії за принципом «кожен свого». Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого;

• обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки, в атакуючих діях.

Ця система з'явилася після внесення змін до правил про положення «поза грою», яке було впроваджено в практику в 1925 році. Її основоположником був Герберт Чепмен, тренер клубу лондонського «Арсеналу». Він перший і заснував систему в грі у 1930 році.

Система «1+4+2+4». Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 році у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951-1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди. Захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника.

У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. Забезпечується і взаємне підстраховування в обороні.

Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або прискорюють темп гри.

Головне завдання крайніх нападаючих - атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по команді. Змінилися їхні обов'язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт.

Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують свої дії ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м'яча (рухливість, зміна позицій тощо).

У системі «1+4+2+4» в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою «дубль-ве».

Сьогодні існує кілька варіантів системи «1+4+2+4». Найбільш розповсюдженою є «1+4+3+3», яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом.

Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 та 1+3+5+2, тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.

Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є «катеначіо» (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії. Її успішно використовувала команда «Інтер» (Мілан) під керівництвом тренера Еленіо Ерери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають «вільним» або «ліберо».

З великим успіхом систему «1+4+4+2» використовували англійці на чемпіонаті світу в Англійці, де і здобули титул чемпіонів.

Система «1+1+3+3+3» найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Нідерландах. За цієї системи гри застосовується щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує «вільний» захисник, гра якого стала різноманітнішою, строкатішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь у їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців.

У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах[1].

Вплив футболу на розвиток фізичної культури в Україні.

    Міністерство освіти і науки, молоді та спорту повідомляє про оприлюднення 4 лютого 2013 року на своєму офіційному веб-сайті (рубрика «Громадське обговорення») проекту Концепції Державної цільової соціальної програми «Футбол України: здоров’я, престиж та єдність нації» на 2013–2017 роки.

   Впродовж останніх років все відчутнішою для суспільства стає тенденція до звуження потенційних можливостей вітчизняного футболу щодо реалізації його соціальних функцій.

   Насамперед слід відзначити, що футбол в Україні ще не використовується широкими верствами населення як ефективний засіб подолання гіпокенезії (один із провідних факторів ризику багатьох хронічних захворювань, що обумовлюють передчасну смертність громадян України), а також формування й ведення здорового способу життя, відволікання дітей та молоді від негативного впливу «вулиці». Футболом та його різновидностями (футзал, пляжний футбол) в Україні станом на 1 січня 2012 року регулярно займалось лише 295 тис. осіб, або 0,6 % від загальної кількості населення.

   Система вітчизняного футболу не забезпечує гідної репрезентації держави у світовому спортивному співтоваристві, а відповідно не сприяє вихованню патріотичних почуттів у співгромадян. Національна збірна команда України з футболу жодного разу не брала участі в Іграх Олімпіад, лише по одному разу з п’яти можливих брала участь у фінальних частинах чемпіонатів світу та Європи. Крім цього в умовах сьогодення спостерігається істотне погіршення позиції  національної збірної у рейтингу ФІФА (55 місце станом на 15 листопада 2012 року), що обумовлено низькими результати у фінальній частині чемпіонату Європи 2012 року, а також невдалим стартом у відбірних матчах за вихід до фінальної частини чемпіонату світу 2014 року.

    Істотною проблемою вітчизняного футболу стало комплектування національної збірної команди з футболу через практичну відсутність конкуренції серед футболістів за право представляти Україну у престижних спортивних змаганнях. Провідні футбольні клуби України здебільшого залучають до складів команд гравців-вихідців з інших країн, оскільки система резервного (дитячо-юнацького та молодіжного) футболу не забезпечує ефективної підготовки футболістів високої кваліфікації. Станом на 1 січня  2012 р. в Україні функціонує 952 відділення футболу у дитячо-юнацьких спортивних школах, в яких займається понад 150 тис. юних футболістів. Для порівняння зазначимо, що у Нідерландах, населення якої майже у три рази менше ніж в Україні, до системи занять футболом залучені практично усі діти країни. У Німеччині з 2002 року успішно реалізується національна програма з футболу «Підготовка юних талантів». А у Великій Британії відповідна програма була прийнята 2011 році.

    Істотно перешкоджають розвитку футболу, завдають невиправної шкоди його популярності серед населення порушення правил «чесної гри» (Fair Play) з боку офіційних осіб, тренерів, суддів та гравців. В окремих випадках належним чином не забезпечується громадський порядок та безпека до, під час та після проведення футбольних змагань. На стадіонах України зростає кількість проявів неадекватної поведінки глядачів.

    Національні інтереси потребують нагального вжиття  ефективних заходів  для  розв'язання  не лише суто спортивної,  а й соціально значущої проблеми забезпечення розвитку футболу в Україні відповідно до  Конституції України, Законів України «Про фізичну культуру і спорт» і «Про державні цільові програми», Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, затвердженої Указом Президента України від 28 вересня 2004 р. № 1148, та інших нормативно-правових актів.

1.3.Попередяня та безпосередня підготовка уроку.

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Складається вона з попереднього і безпосереднього етапів. Попередня підготовка до уроку передбачає вивчення змісту навчальної програми, її пояснювальної записки, усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни загалом та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Не менш важливо для вчителя ознайомитися з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, проаналізувати власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків йому необхідно орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін. Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є календарним планом роботи вчителя з предмета. До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивчених раніше розділів програми слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до системи своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів включити у план і як пов'язати теорію з практикою, які передбачити екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальними предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати роботу й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах роботи з теми і якими засобами вплинути на емоційні переживання школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програмою знання, а також набули відповідних умінь та навичок. Значну увагу слід звернути на матеріальне забезпечення практичних і лабораторних занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити. Важливо на цьому етапі з'ясувати стиль викладання у конкретному класі інших вчителів, ознайомитися з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, навчальних предметів, вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій. Усе це дає змогу вчителю продуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Отже, попередня підготовка передбачає:

• аналіз результативності роботи за минулий рік; • ознайомити з навчальним матеріалом на наступний рік; • складає календарні плани на півріччя з врахуванням матеріальної бази та наявності інвентарю, а також стан фізичної підготовленості і розвитку учнів.(додаток 1)

Безпосередня підготовка до уроку Потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності: а) формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку стосується освітніх, розвиваючих виховних аспектів. Освітня мета полягає в тому, щоб домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча - розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна - сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу; б) визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутрішні предметні та міжпредметні зв'язки, дібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів; в) вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного елементу. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи; г) вибір методів і прийомів навчання. Йдеться про методи, які використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємо- доповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтерес учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного; ґ) наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці; д) визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання; е) складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). (додаток 1)

У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру - послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап Уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники є: є) перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання; ж) перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання. Для успішного щоденного планування необхідні: 1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

Таким чином, на етапі безпосередньої підготовки до уроку вчитель послідовно повинен виконати низку операцій: 1) конкретизує завдання уроку; 2) добір відповідних засобів для вирішення висунутих завдань; 3) здійснює організаційно-методичне забезпечення (підбирає методи і форми організації навчальної діяльності, визначає розміщення і шляхи переміщення учнів, способи розташування і прибирання приладів, роздачі та збору інвентарю). Передбачає заходи попередження травм, прийоми активізації учнів; 4) учитель здійснює свою рухову підготовку до уроку (необхідно підтримувати належну власну спортивну форму. Необхідно перед уроком виконати нові підготовчі і підвідні вправи, бути готовим виконати або проімітувати виконання тих вправ які вивчаються); 5) забезпечує теоретичну і мовну підготовку (теоретичний матеріал необхідно давати невеликими порціями, протягом усього уроку; пояснення повинно бути простим, чітким, доступним. Краще говорити просто і дохідливо, але використовуючи термінологію. Слідкувати за темпом мовлення (виправлення помилок - повільно; пояснення, бесіда - середній темп; керуючи іграми - прискорений темп). Тоном мовлення на уроці досягають певного емоційного стану: а) урочистий, святковий - (підсумок змагань, спортивного свята, вечори); б) задушевний (підготовка до подолання труднощів); в) радісний або сумний (перемога, поразка); г) обурливий(порушення дисципліни). Необхідно уникати монотонного мовлення. Дикція повинна бути чітка і виразна. Необхідно володіти термінологією. Неприпустимо користуватись неправильними і вульгарними висловами. 6) Здійснює матеріальне забезпечення уроку. У цьому плані робота ведеться у трьох напрямках: І напрямок - вдосконалення, оновлення і створення відповідного матеріалу для чергового уроку (поліпшити стан розмітки, виготовлення м'ячів для метання) II напрямок - підготовка інвентарю, приладів й обладнання (гігієнічні умови, установка приладів...) III напрямок - створення умов для проведення наступної серії уроків. 7) Зовнішній вигляд і психологічний стан викладача. У процесі здійснення підготовки вчителя до уроку він робить різні записи, помітки, рисунки, схеми у вигляді план-конспекту уроку. Конспект уроку - це найконкретніший план роботи вчителя; це результати безпосередньої підготовки вчителя до уроку. Він розробляється на основі робочого плану. Конспект містить конкретні завдання , вони записуються під заголовком конспекту. У конспекті послідовно записують вправи, що підлягають вивченню на уроці, теоретичні відомості та домашні завдання. В конспекті записують данні про дозування (кількість повторень, час виконання, довжину дистанції, вагу вантажів). Дозування визначається окремо для дівчат, для хлопців (за обсягом та інтенсивністю).( додаток 4)

В кінці конспекту вказують на необхідну матеріально-технічну базу: прилади, інвентар, обладнання, наочність, технічні засоби навчання[7,c.33 – 36].

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ З ФУТБОЛУ 1-4 КЛАСАХ.

2.1. Методика навчання футболу в 1 – 4 класах.

Методи навчання школярів гри у футбол

Методика навчально-тренувальної роботи зі школярами по футболу ґрунтується на загальних положеннях фізичної підготовки і теорії фізичного виховання, до яких належать:

- Повна відповідність використовуваних методів особливостям психофізичного розвитку дітей.

- Здійснення спеціалізації на базі всебічної фізичної підготовки.

- Суворе дотримання принципів доступності, поступовості і систематичності.

- Органічна єдність навчання, тренування і виховання.

- Оволодіння спортивною спеціалізацією на основі широкої універсальності.

Тісне співробітництво педагогів, лікарів, батьків і школи.

У початковому періоді навчання школярів гри у футбол застосовуються в основному такі методи: 1) метод цілісної вправи; 2) круговий; 3) поточний; 4) ігровий; 5) змагальний; 6) комплексний; 7) розчленований.

Метод цілісної вправи - це розучування дії по можливості у цілісному вигляді з вибірковим акцентом на деталях. Цей метод слід застосовувати при розучуванні загальнорозвиваючих і спеціальних вправ. Наприклад, вправа з футбольним м'ячем (удар по м'ячу).(додаток2)

Круговий метод - це загальна організаційно-методична форма занять, що включає деякі окремі методи виконання суворо регламентованої вправи. Основу кругового тренування становить серійне повторення вправ, підібраних і об'єднаних у комплекс, виконуваних у порядку послідовного переходу „від станції до станції", які розташовуються по замкнутому контуру.

Поточний метод характеризується неодноразовістю повторення вправи. Основу цього методу становить повторення тієї самої вправи. Наприклад, удар по воротах тільки у верхній правий кут і тільки внутрішньою частиною підйому.

Ігровий метод ґрунтується на вихованні рухових якостей у процесі гри. Ознаки ігрового методу:

- Яскраво виражені елементи суперництва й емоційності в ігрових діях.

Високі вимоги до творчої ініціативи в рухових діях.

- Відсутність строгої регламентації в характері рухових дій і навантаженні.

- Комплексний прояв різноманітних рухових навичок і якостей відповідно до задач ігрової діяльності.

Змагальний метод характеризується виконанням вправ в умовах, близьких до змагальних. Його ознаки:

- Підпорядкування всієї діяльності завданню перемогти в тій чи іншій руховій дії відповідно до заздалегідь установлених правил.

- Максимальний прояв фізичних і психічних сил у боротьбі за першість, за високі спортивні досягнення.

- Oбмежені можливості в керуванні учнями, у регулюванні їх навантаження.

У процесі навчання основних технічних прийомів використовують комплексний метод, що включає методи цілісної вправи, ігровий і змагальний.

Так, наприклад, навчати ведення м'яча з урахуванням структури передбачуваного комплексного уроку, доцільно в такій послідовності:

а) вправи з ведення м'яча (5-8 хв.). Ведення по прямій лінії середньою частиною підйому (метод цілісної вправи);

б) естафета з ведення м'яча (5-8 хв.). Ведення середньою частиною підйому (змагальний метод);

в) вправа з ведення м'яча із зупинкою за зоровим сигналом (5-8 хв.). Ведення середньою частиною підйому (метод цілісної вправи);

г) гра 1х1 (5-8 хв.). Грають одночасно дві пари на майданчику 20х15 м. Завдання гравців - провести м'яч від своєї лінії воріт за лінію суперника (ігровий метод).(додаток 7)

Розчленований метод - це почергове розучування окремих елементів дії. Застосовується в початковій стадії ознайомлення і навчання в тактиці гри юних футболістів, а також при виправленні помилок, можливих при неправильному виконанні технічного елемента. Наприклад: якщо при ударі м'яча середньою частиною підйому по воротах м'яч летить вище них, значить гравець ставить опорну ногу не на одну лінію з м'ячем. Щоб виправити помилку, треба розчленувати виконання технічної дії: спочатку - імітація з постановкою опорної ноги, потім - удар без розбігу. При оволодінні елементами технічної дії застосовувати вправи в цілому.

До змісту

Основи навчання

Одне з основних завдань фізичного виховання школярів - формування рухових умінь і навичок. Процес навчання окремої рухової дії складається з трьох етапів, кожен з яких має свої дидактичні завдання і методичні особливості.

Перший етап - це початкове розучування рухів у загальних рисах, у результаті чого в учнів виникають певні рухові уміння.

Другий етап - детальне розучування техніки рухової дії, що призводить до уточнення уміння і часткового переходу його в навичку.

Третій етап - досягнення майстерності в оволодінні технікою освоюваної дії, стадія закріплення і подальшого удосконалювання рухової навички, пристосування її до різних умов використання.

Три етапну структуру процесу навчання не слід розглядати як обов'язкову схему. В умовах шкільних уроків, обмеженої кількості годин на розділ „Футбол" здійснюється переважно перший етап навчання. Подальше удосконалювання відбувається в процесі позакласної роботи і занять у спортивній секції.

Вивчення прийому складається з чотирьох послідовних фаз: а) ознайомлення з прийомом; б) вивчення прийому в спрощених умовах; в) вивчення прийому в ускладненій обстановці; г) закріплення прийому.

При ознайомленні з прийомом використовуються різні методи, але провідні - розповідь і показ. Увага акцентується на найбільш важливих деталях прийому: метод слова допомагає створити більш чітке уявлення про прийом в цілому. Ознайомлення закінчується випробуванням, у результаті чого учні одержують рухове уявлення про прийом, що вивчається.

На етапі вивчення прийому в спрощених умовах учитель головну увагу звертає на правильну структуру і послідовність окремих рухів; усунення судорожності, зайвої напруги і зайвих рухів; виправлення інших помилок виконання.

Вивчення прийому в ускладненій обстановці розв'язує завдання підведення учня до уміння виконувати дії в ігрових умовах. На цій фазі навчання необхідно домогтися чіткого виконання прийому в цілому й у деталях, у різних варіантах, у поєднанні з іншими діями, в умовах пасивної й активної протидії.

Закріплення проводиться в тренувальних і товариських іграх, ігрових вправах. Тут прийом виконується на фоні інших дій, в умовах постійно змінюваної обстановки і сильного емоційного збудження. У грі потрібно прийом провести не тільки високоякісно, але й вибрати варіант, спосіб виконання, який найбільше відповідав би даній ігровій ситуації. Роль викладача на цій фазі - корегувати дії учнів, стимулювати їх, активно і творчо застосовувати обраний варіант[10,c.54 – 60].

2.2.Особливості техніки футболу.

2.2.1.Техніка польового гравця.

Техніка пересування

Техніка пересування містить у собі біг, стрибки, зупинки, повороти. Доцільне і раціональне використання прийомів пересування, їхніх способів і різновидів дозволяє ефективно вирішувати тактичні задачі як в атаці (відкривання для одержання м'яча, для відволікання супротивника і т.д.), так і в обороні (вибір позиції, закривання гравця і т.д.).(додаток 9)

Біг - основний засіб пересування у футболі.

Біг звичайний застосовується гравцями в основному для виходу на вільне місце, переслідування супротивника і т.д. Біг названий звичайним, тому що по системі руху (розподіл на фази одиночної опори і польоту) він не відрізняється від спринтерського бігу. Є тільки розходження в довжині і частоті кроків, їх ритмі. Довжина бігових кроків у футболістів менше, а частота трохи вище. Менш тривалий період фази польоту сприяє виконанню необхідних швидких зупинок і поворотів, різких змін напрямку бігу.

Біг спиною вперед, приставним і схресним кроком є специфічним засобом пересування і використовується головним чином у сполученні зі звичайним бігом [2,107].

Стрибки у футболі різноманітні. Вони використовуються при виконанні окремих способів ударів, при зупинках м'яча й у деяких фінтах. У грі застосовуються стрибки вперед, у сторони, вгору. Розрізняють стрибки поштовхом однієї і двома ногами.

Зупинки - ефективний засіб зміни напряму руху. У залежності від розташування супротивника після раптової зупинки виконуються ривки в різних напрямках, відходи як з м'ячем, так і без м'яча. Застосовуються два прийоми зупинки: стрибком і випадом.

Повороти дозволяють з мінімальною утратою швидкості змінювати напрямок руху футболістів. Після поворотів звичайно виникають стартові дії. Використовуються прийоми поворотів: переступанням, стрибком, на опорній нозі.

Техніка польового гравця

Польові гравці використовують усе різноманіття техніки пересувань і техніки володіння м'ячем. Тому кожен гравець повинен володіти стабільною навичкою виконання всіх груп прийомів.(додаток 10,11,12)

Удари по м'ячу

Удари по м'ячу є основним засобом ведення гри. Вони виконуються ногою і головою. Спрямованість ударів розрізняється траєкторією і швидкістю руху м'яча. Швидкість руху м'яча залежить від початкової швидкості ударної ланки (нога або голова) і м'яча в момент зіткнення, а також від співвідношення їхніх мас.

Удари по м'ячу ногою виконуються наступними основними способами: внутрішньою стороною стопи, внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому, носком і п'яткою. Удари виробляють по нерухомому, м'ячу, що котиться або летить з місця, рухаючись, у стрибку, з поворотом, у падінні і т.д. Можна виділити основні фази рухів, що є загальними для багатьох способів.

Попередня фаза - розбіг (відсутній при ударах з місця). Величина розбігу, його швидкість визначаються індивідуальними особливостями футболістів і тактичних задач. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою. Розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок [3,172].

Підготовча фаза - замах ударною ногою. Замах виконується під час останнього бігового кроку. Значно, часто близьке до максимального, розгинання стегна і згинання гомілки, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої поверхні стегна, дозволяє виконати удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно сприяє трохи подовжений останній крок розбігу. Він перевищує по величині інші на 35-50%.

Опорна нога, трохи зігнута в колінному суглобі, ставиться збоку від м'яча.

Робоча фаза - ударний рух і проводка. Ударний рух починається в момент постановки опорної ноги з активного згинання стегна. Причому кут, утворений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом відзначається «гальмування» стегна («парадокс Чхаидзе»). Різким рухом гомілки, що «захльостує», і стопи виконується удар по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілковостопному і колінному суглобах, що дозволяє збільшити масу ланки, яка виконує удар. Час зіткнення м'яча і стопи варто зберігати як можна довше, тому що швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. «Проводка» багато в чому визначає напрямок м'яча.

Удар, що проходить через центр м'яча або в безпосередній його близькості, прийнято називати прямим. Прямий удар виконується практично всіма способами.

При різаних ударах напрямок руху ноги йде по дотичній до м'яча, що викликає його обертання. Сильно обертовий м'яч зустрічає опір повітря, що змінює його траєкторію (ефект Магнуса) і відхиляє убік обертання. Часто тактичні розуміння викликають необхідність скоротити час виконання фаз руху, зменшити його амплітуду і м'язові зусилля. Техніка ряду способів удару має деякі специфічні особливості.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані (Рис. 1, а). Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і повороту назовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться строго під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

Удар внутрішньою частиною підйому має значну силу і точністю. Використовується при середніх і довгих передачах, «прострілах» уздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій. Розбіг виконується під кутом у 30-60° по відношенню до м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорна нога ставиться на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи нахилений убік опорної ноги. У момент удару носок відтягнутий униз.

Удар середньою частиною підйому проводиться з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю. Замах і ударний рух виконуються в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягнути униз. Умовна вісь, що як би з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і «проводки» строго вертикальна.

Удар зовнішньою частиною підйому найбільше часто застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньою і зовнішньою частиною підйому схожа. Відмінності полягають у тім, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються усередину. Удар носком використовується, коли необхідно зробити несподіваний, без підготовки, удар по меті. При ударі місце початку розбігу, м'яч і ціль знаходяться на одній лінії. Останній крок розбігу - замах. У момент удару носок трохи піднятий [3,173].

Удар п'ятою рідше застосовується в грі через складність виконання, незначної сили і точності. Достоїнство удару - несподіванка для суперників. Опорна нога ставиться на рівні м'яча. Для замаху ударна нога рухається над м'ячем і виноситься вперед. Удар виконується різким рухом ноги назад. Стопа розташована паралельно землі.

Удари по м'ячу, що котиться, не відрізняються від виконання ідентичних способів по нерухомому м'ячу. Головна задача полягає в тім, щоб скоординувати швидкість власного руху з напрямком і швидкістю м'яча. При ударі по м'ячу, що котиться від гравця, опорна нога ставиться збоку - за м'яч. При ударі по м'ячу, що котиться назустріч, опорна нога не доходить до м'яча. Якщо м'яч котиться збоку, то раціонально виконати удар ближчою до м'яча ногою. У всіх випадках відстань постановки опорної ноги від м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.

Удари по м'ячу, що летить.

Так як швидкість м'ячів, що летять, найчастіше вище, ніж тих, що котяться, то головні труднощі полягають у визначенні місця зустрічі з м'ячем, що летить. При ударах по м'ячах що опускаються і низько летять структура руху схожа з ударами по м'ячах, що котяться. Удари з поворотом і з напівліта мають деякі особливості [5,70].

Удар з поворотом використовується для зміни напрямку польоту м'яча і виконується середньою частиною підйому. Опорна нога повертається в напрямку удару. Тулуб відхиляється убік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.

Удар з  напівліту проводиться середньою або зовнішньою частиною підйому по м'ячу відразу ж після його відскоку від землі. Опорна нога ставиться ближче до місця приземлення м'яча. Безпосередньо після відскоку наноситься удар. Гомілка в момент удару і «проводки» вертикальна, носок відтягнутий.

Удари по м'ячу головою є ефективним засобом ведення гри. Вони використовуються як при завершальних ударах, так і для передач партнерові. Удари виконуються без стрибка й у стрибку. У процесі гри в основному використовуються удари середньою і бічною частиною чола.

Удар серединою чола. Вихідним положенням при ударі без стрибка є стійка, при якій ноги розташовані в невеликому кроці Роблячи замах, тулуб відхиляється назад, нога що стоїть позаду трохи згинається, вага тіла переноситься на цю ногу. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з розгинання ноги, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть спереду.

При ударі в стрибку виконується поштовх нагору двома або одною ногою . Після відштовхування тулуб відхиляється назад. У найвищій точці стрибка реалізується удар по м'ячу.

По важко досяжному м'ячу, що летить, (3-4 м від гравця) виконується удар головою в падінні.

Удар бічною частиною чола використовується, коли м'яч летить збоку від гравця . Вихідним положенням є стійка ноги нарізно (30-50 см). Якщо м'яч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляється вправо. Ударний рух починається з розгинання ноги і випрямлення тулуба. Вага тіла переноситься на ліву ногу.(додаток 6)

Зупинки м'яча

Зупинки служать засобом прийому й оволодіння м'ячем. Ціль зупинки - погасити швидкість м'яча, що котиться або летить для здійснення подальших дій.

Зупинка ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів.

Підготовча фаза - прийняття вихідного положення - характеризується переносом ваги тіла на опорну ногу, що трохи зігнута для стійкості. Нога, що зупиняє, посилається назустріч м'ячеві.

Робоча фаза - рух зупиняючою ногою, яка трохи розслаблена. У момент зіткнення з м'ячем (або трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється [5,72].

Завершальна фаза - прийняття необхідного положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься убік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка внутрішньою стороною стопи .Для зупинки м'яча, що котиться, нога виноситься назустріч м'ячу. Стопа повернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи нога відводиться назад до рівня опорної ноги.

При зупинці м'ячів, які низько летять, у підготовчій фазі нога, що зупиняє, більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, які високо летять зупиняються в стрибку.

Зупинка підошвою. При наближенні м'яча, що котиться назустріч, нога виноситься вперед. Носок піднятий вгору під кутом 30-40°. Поступальний рух назад незначний.

Для того щоб зупинити підошвою м'яч, що опускається, необхідно точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент торкання м'яча землі він накривається (але не давиться) підошвою.

Зупинка підйомом. При зупинці м'ячів, що опускаються з високої траєкторії, стопа ноги, розташована паралельно землі. Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка стегном. Необхідно розташувати стегно під прямим кутом до м'яча, що летить. М'яч стикається із середньою частиною стегна. Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст повертається обличчям до м'яча , ноги на ширині пліч або невеликого кроку (50-70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводиться назад, плечі і руки - вперед.

М'ячі, які високо летять, зупиняються грудьми в стрибку.

Зупинка м'яча головою рідше використовується в грі, тому що вона важка за виконанням. Зупиняють м'яч переважно чолом (середина чола) поступальним рухом вниз або назад.

Зупинка м'яча з переведенням. Сучасний футбол характеризується тим, що гравці ще до прийому (зупинки) м'яча повинні прийняти рішення про подальші дії. Зупинки з переведенням саме і дозволяють не тільки погасити швидкість м'яча, але і цілеспрямовано змінити його напрямок, зручно підготуватися для подальших дій.

Переведення переважно виконуються убік (вправо - уліво) або назад (за спину) [6,240].

Розглянемо особливості переведення на прикладі переведення м'яча зовнішньою частиною підйому . Нога, що зупиняє, виноситься вперед. Стопа розвертається назовні. Рух ноги назад за м'ячем проводиться з таким розрахунком, щоб накрити його в момент відскоку. Тулуб повертається убік подальшого руху м'яча.

2.2.2. Техніка володіння м'ячем.

Техніка включає в себе наступну групу прийомів:

- удари;

- зупинки;

- ведення;

- обманні рухи;

- відбір м'яча.

Удари по м'ячу

Це основний спосіб ведення гри. Вони виконуються ногою і головою. Спрямованість ударів розрізняється траєкторією і швидкістю руху м'яча. Швидкість руху м'яча залежить від початкової швидкості ударної ланки (нога або голова) і м'яча в момент зіткнення, а також від співвідношення їхніх мас.

Удари по м'ячу ногою ділять на два види:

- прямі;

- різані.

Удар, що проходить через центр м'яча або в безпосередній його близькості, прийнято називати прямим. Прямий удар виконується практично всіма способами.

При різаних ударах напрямок руху ноги йде по дотичній до м'яча, що викликає його обертання. Сильно обертовий м'яч зустрічає опір повітря, що змінює його траєкторію (ефект Магнуса) і відхиляє убік обертання. Часто тактичні розуміння викликають необхідність скоротити час виконання фаз руху, зменшити його амплітуду і м'язові зусилля.

Удар розділяють на три фази:

Попередня фаза - розбіг. Довжину і розбіг визначають від індивідуальних особливостей футболістів. Розбіг сприяє нарощуванні швидкості удару.

Підготовча фаза - постановка опорної ноги( злегка зігнута у колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною ногою. Замах виконується під час останнього бігового кроку, відбувається розгинання у тазостегновому суглобі і згинання у колінному, розтягується м'язи передньої поверхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили.

Робоча фаза - ударний рух і проводка. Ударний рух починається із згинання в тазостегновому суглобі в момент постановки опорної ноги, кут, утворений стегном і гомілкою , зберігається. Різким захльостуючим рухом гомілки і стопи б’ють по м’ячу. Проводка визначає напрямок м’яча.

    

   Удари по м'ячу ногою виконуються:

Удари по м'ячу ногою виконуються наступними основними способами: внутрішньою стороною стопи, внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому, носком і п'яткою. Удари виробляють по нерухомому, м'ячу, що котиться або летить з місця, рухаючись, у стрибку, з поворотом, у падінні і т.д. Можна виділити основні фази рухів, що є загальними для багатьох способів.

Техніка ряду способів удару має деякі специфічні особливості:

• Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані . Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і повороту назовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться строго під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

• Внутрішньої  частиною підйому (застосовується при "середніх" і "довгих" передачах, "прострілах" вздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій). Розбіг під кутом 30-60 відносно м’яча і цілі. Опорна нога на зовнішньому  звіді підошви, тулуб нахилений у бік опорної ноги, носок відтягнутий до низу.

• Середньою частиною  підйому(схожа з внутрішньою частиною підйому, значна площа зіткнення стопи і м'яча дозволяє виконати удар досить точно). Замах і ударний рух виконуються  в одній площині, носок відтягнутий донизу. Умовна вісь ,що з’єднає м’яч і колінний суглоб , у момент удару і проводки  строго вертикальна.

• Удар зовнішньою частиною підйому найбільше часто застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньою і зовнішньою частиною підйому схожа. Відмінності полягають у тім, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються усередину (Рис. 1, г). Удар носком використовується, коли необхідно зробити несподіваний, без підготовки, удар по меті. При ударі місце початку розбігу, м'яч і ціль знаходяться на одній лінії. Останній крок розбігу – замах. У момент удару носок трохи піднятий.

• Носком (при необхідності зробити несподіваний удар по цілі). Початок розбігу, м’яч і ціль - на одній лінії. У момент удару носок трохи піднятий.

• Удар п'ятою рідше застосовується в грі через складність виконання, незначної сили і точності. Достоїнство удару – несподіванка для суперників. Опорна нога ставиться на рівні м'яча. Для замаху ударна нога рухається над м'ячем і виноситься вперед. Удар виконується різким рухом ноги назад. Стопа розташована паралельно землі.

Виконуються удари по:

- Нерухомому м'ячу

(при виконанні початкових, штрафних, вільних, кутових ударів і ударів від воріт);

- по м’ячу , що котиться  не відрізняються від виконання ідентичних способів по нерухомому м'ячу. Головна задача полягає в тім, щоб скоординувати швидкість власного руху з напрямком і швидкістю м'яча. При ударі по м'ячу, що котиться від гравця, опорна нога ставиться збоку – за м'яч. При ударі по м'ячу, що котиться назустріч, опорна нога не доходить до м'яча. Якщо м'яч котиться збоку, то раціонально виконати удар ближчою до м'яча ногою. У всіх випадках відстань постановки опорної ноги від м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.

- що, летить (при ударах по низько летючому м'ячу структура руху така ж, як і при ударах по м'ячу що котиться). Головна задача - визначити місце зустрічі з м’ячем, котрий летить.

-  з поворотом (використовується для зміни напрямку польоту м'яча, він виконується середньою частиною підйому по м’ячу котрий  опускається або низько летить). Опорну ногу розвертають у напрямку удару, тулуб у бік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух.

- через себе (виконується середньою частиною підйому по м'ячу, що летить та стрибає, коли необхідно зробити несподіваний удар в ціль або передачу через голову назад);

-  з напівльоту проводиться середньою або зовнішньою частиною підйому по м'ячу відразу ж після його відскоку від землі. Опорна нога ставиться ближче до місця приземлення м'яча. Безпосередньо після відскоку наноситься удар. Гомілка в момент удару і «проводки» вертикальна.

        Удари по м'ячу головою-ефективний спосіб ведення гри

 Вони використовуються як при завершальних ударах, так і для передач партнерові. Удари виконуються без стрибка й у стрибку. У процесі гри в основному використовуються удари середньою і бічною частиною лоба.

Удар серединою лоба:

- без стрибка - (стійка, за якої ноги розташовані в невеликому кроці);

значний замах в передньозадній площині дозволяє виконати удар великої сили. Ударний рух починається з розгинання ніг, виправлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.

Застосовують три варіанти удару серединою лоба:

- у стрибку - виконується угору поштовхом однієї або двома ногами, тулуб відхиляється назад. Удар по м’ячу у найвищий точці стрибка.

- з поворотом (застосовується, коли потрібно змінити траєкторію польоту м'яча).

Удар боковою частиною лоба використовують, коли м'яч летить збоку (справа або зліва) від гравця. Стійка” ноги нарізно” (30-50 см), м’яч ліворуч, праворуч тулуб нахиляють право, ліво. Ударний рух з розгинання ніг і виправлення тулуба. Маса тіла переноситься на ноги.

Удар головою в падінні виконується по важко досяжному м'ячу , котрий летить  ( 3-4м від гравця)[11,c.67 – 84].

Зупинки м’яча

Мета зупинки - погасити швидкість м’яча, що  котиться або летить  для здійснення подальших доцільних дій. Зупинки виконуються ногою, тулубом і головою.

Зупинка м'яча ногою найбільш часто вживаний прийом. Він виконується різними способами:

- внутрішньою стороною стопи (використовується при прийомі м’яча,що котиться або летить. Ногу виносять на зустріч м'ячу, стопу розвертають на 90˚.Цей спосіб має високу ступінь надійності);

- зупинка м'яча підошвою (використовується при зупинці м’яча,що котиться або  опускається. Ногу виносять вперед, носок піднятий вгору під кутом30-40˚. Зупинка може відбуватися в момент торкання м'яча землі, де його накривають підошвою);

- зупинка м'яча підйомом (вимагає точного управління системою руху; зупиняє поверхню припадає на середню частину підйому. Стопа зупиняючої ноги розташована паралельно землі. Поступливий рух - донизу-назад);

- зупинка м'яча стегном  (можна зупиняти м’ячі,що  опускаються з різною траєкторією м'ячі; м'яч стикається з середньою частиною стегна. Стегно під прямим кутом. Поступливий рух - донизу-назад);

- зупинка м'яча з переведенням (дозволяють не лише погасити швидкість  м’яча, що котиться або летить, але й цілеспрямовано змінити його напрямок, зручно підготуватися для подальших дій);

- зупинка м'яча грудьми (зупинка м'яча,що летить на їх рівні і опускаються з різною траєкторією. Ноги на ширині плечей або у невеликому кроці, груди подаються вперед, руки зігнуті  злегка. При прийомі м’яча тулуб відводять назад, плечі і руки висувають уперед).

2.2.3.Техніка ведення м'яча

За допомогою ведення здійснюються всілякі переміщення гравців з м'ячем. При веденні використовується біг (іноді ходьба), удари по м'ячу ногою виконуються в різній послідовності і ритмі. Виходячи з тактичних задач удари по м'ячу при веденні виконуються різної сили. Якщо необхідно швидко подолати значну відстань, м'яч «відпускають» від себе на 10-12 м. При протидії суперника варто постійно контролювати м'яч і не «відпускати» його далі 1-2 м. Необхідно відзначити що часті удари знижують швидкість ведення.

При веденні середньою частиною підйому і носком здійснюється переважно прямолінійний рух. Ведення м'яча внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибучих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном або головою.(додаток 5)

2.2.4. Особливості техніки воротаря

Ловіння м'яча

Ловіння м'яча є основним засобом техніки воротаря. Вона здійснюється переважно двома руками. У залежності від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча ловіння виконується знизу, зверху або збоку. Ловіння м'ячів, що летять на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні.

Ловіння м'яча знизу використовується для оволодіння м'ячами, що котяться, що опускаються і низько (до рівня грудей) летять назустріч воротареві. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз . Долоні повернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі або небагато зігнуті. У момент зіткнення м'яч підхоплюється кистями знизу і підтягується до живота. Часто в процесі гри приходиться здійснювати ловіння м'ячів в стороні від воротаря. У цьому випадку необхідно попередньо переміститися убік напрямку руху м'яча [5,72].

Ловіння м'яча зверху застосовується для оволодіння м`ячами, які летять із середньою траєкторією (на рівні грудей і голови), а також м'ячів, що високо летять і опускаються. Приймаючи вихідне положення, незначно зігнуті руки виносяться вперед або вгору. Долоні, повернені до м'яча, з розставленими і напівзігнутими пальцями утворюють своєрідну «півсферу». Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступального руху кистей, і згинання рук.

М'ячі, які високо летять, варто ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловіння м'яча в падінні - ефективний засіб оволодіння м'ячами, спрямованими зненацька, точно і сильно убік від воротаря; перехоплення передач і «прострілів» уздовж воріт; відбирання м'яча в ногах у суперника. Є два варіанти ловіння: без фази польоту і з фазою польоту.

Ловіння м'яча в падінні

Перший варіант застосовується звичайно для ловіння м'ячів, що котяться на відстані 2-2,5 м від воротаря. Воротар попередньо робить широкий крок, руки спрямовуються до м'яча. Падіння відбувається «перекатом»: спочатку землі торкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки створюють перешкоду на шляху м'яча [2,120].

Для ловіння м'ячів, що летять на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту .У попередній фазі виконується один або два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча. Поштовх виконується ближньої до м'яча ногою. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до м'яча. Ловіння м'яча виконується у фазі польоту. Після оволодіння м'ячем проводиться групування. Приземлення відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на плече, тулуб, ноги.( додаток 13)

Відбивання м'яча

У тому випадку, коли неможливо виконати ловіння м'яча (протидія супротивника, сильний удар, важкодосяжний м'яч і т.д.), застосовується відбивання м'яча. Назустріч м'ячу, який летить, швидко виноситься одна або дві руки. Відбивання проводиться найчастіше долонями (іноді удар м'яча приходиться на передпліччя). М'яч рекомендується направляти убік від воріт.

М'ячі, що летять на значній відстані від воротаря, варто відбивати одною рукою в падінні.

Щоб переривати «прострільні» і «начіпні» передачі, воротареві необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цього використовується удар по м'ячу одним або двома куркулями. Відбивання виконується на місці, у кроці, після різних переміщень і особливо часто в стрибку .

Переведення м'яча

До переведення відносяться дії воротаря, ціль яких - направити м'яч, що летить у ворота, через верхню поперечину. В основному переводяться м'ячі, що летять зі значною силою і з високою траєкторією над воротарем або осторонь від нього.

Кидки м`яча

Кидки м'яча виконуються однієї і двома руками.

Кидки одною рукою дозволяють більш точно направити м'яч партнеру. Застосовуються наступні способи кидка м'яча одною рукою: зверху, збоку і знизу [2,122].

Кидок зверху - найбільш розповсюджений спосіб. Він дозволяє направити партнерові м'яч з різною траєкторією, на значну відстань і з достатньою точністю .

Кидки виконуються на місці, у русі. Їхнє використання в русі строго регламентується правилами.

2.3.Тактика гри в футбол.

Під тактикою слід розуміти організацію індивідуальних і колективних дій гравців, спрямованих на досягнення перемоги над суперником.(додаток 14)

Головне в тактиці - визначення оптимальних засобів, способів і форм нападників і оборонних дій, які можуть забезпечити досягнення мети.  Оскільки футбольний матч складається з багаторазових переходів від атаки до оборони і навпаки, абсолютно очевидно, що нападники і оборонні дії кожної команди повинні бути організованими. Команда може домогтися успіху тільки при добре організованих і обов'язково активних діях всіх футболістів в нападі і в захисті.

У футбольній грі тактика й техніка тісно переплітаються між собою. Техніка служить засобом втілення в дію тактичних задумів гравця. Тільки відмінна технічна підготовка дозволяє застосовувати різноманітні тактичні дії.

Тактика - найважливіший фактор, який при рівних показниках в фізичної, технічної і морально-вольової підготовки двох команд забезпечує перемогу однієї з них. Успіх може принести тільки гнучка тактика. Кожна команда, і особливо команда вищого розряду, повинна вміти грати в різноманітних тактичних планах, інакше вона навряд чи досягне великих перемог у змаганнях, незважаючи на окремі успіхи.

Тактика гри безперервно удосконалюється в результаті постійної боротьби нападу і захисту. Саме ця боротьба є головною рушійною силою.

Розрізняють: тактику нападу і тактику захисту.

Функції гравців:

Організованість у діях команди, яка веде боротьбу з суперником, досягається чітким розподілом функцій між окремими футболістами. Сучасне розподіл гравців за функціями грунтується на універсальності їх підготовки. Це не означає, що всі вміють однаково виконувати всі. Але кожен футболіст зобов'язаний опанувати всіма технічними прийомами гри і грамотно діяти в атаці й обороні. Окремі ж ігрові функції гравець повинен виконувати особливо добре. (додаток 15)

Футболісти поділяються за функціями на такі спеціалізації:

1. Воротарів.

2. Центральних захисників.

3. Гравців середньої лінії.

4. Нападаючих.

Воротар - повинен відмінно володіти всім арсеналом технічних прийомів гри на місці, в русі і в стрибку. Від того, наскільки правильно, чітко і надійно виконуються ці прийоми, залежить класність воротаря. Успішне поєднання гри у воротах з діями на виходах і вміле взаємодія з партнерами при обороні своїх воріт і організації атак також показники високого класу воротаря.

Крайній захисник - повинен бути з хорошою координацією рухів і вміло вести двобій на землі і в повітрі, повинен вільно володіти всіма технічними набором прийомів, вміло протидіяти суперникам, сучасно і грамотно взаємодіяти при організації оборони та атаки.

Основні вимоги в обороні:

- Умілі дії в зоні.

- При наближенні суперника до воріт перехід на щільну опіку.

- Ведення боротьби в повітрі.

- Здійснення страховки партнерів, а в разі потреби і воротаря.

- Своєчасне протидія передачам і ударам суперника.

Основні вимоги в атаці:

- Сучасні і точні передачі м'яча партнерам після того, як він відібраний.

- Уміле відкривання на фланзі, коли м'ячем заволодів воротар або партнер по команді.

- Несподіване для противника підключення до атаки, при цьому гравець володіє м'ячем і діє на фланзі, а також здійснює зміну місця з крайнім нападаючим або замінює його у випадках, коли зона на фланзі залишається вільною[8,c.21].

Центральні захисники - повинні володіти високим зростом і відмінною стрибучістю для успішного ведення єдиноборств в повітрі. Вони повинні вміло поєднувати персональну гру із завданням з діями в зоні. Первинним для нього є контроль за дорученим гравцем, а вторинним - дії в зоні.

Також зобов'язані тонко розуміти тактичну обстановку, вміти "читати" тактичні ходи суперника і займати правильну позицію в обороні для оволодіння всіх дій захисників, гра в зоні, взаємодія з воротарем і з партнерами.

Гравці середньої лінії - повинні володіти відмінною функціональною підготовкою, що забезпечує високу працездатність протягом усього матчу. Повинні бути активними в атакуючих і оборонних діях, створювати і підтримувати високий темп гри. Гравці високого класу володіють сильним, відмінно поставленим ударом.

Основні вимоги в обороні:         

- Перешкода швидкому розвитку відповідної атаки противника правильним розташуванням поширені і глибині поля.

- Здійснення контролю за ближнім суперником у даній зоні або персонально прикріпленим суперником.

- Протидія передачам і ударам по воротах.

-  Страховка партнерів і взаємодія з ними.

Основні вимоги в атаці:

- Організація переходу від оборони до нападу і подальший розвиток атаки.

- Контроль за серединою поля і забезпечення команді тривалого володіння м'ячем та ініціативи.

- Участь у завершенні атак.

-  Взаємодія, як з ближнім, так і з далекими партнерами.

-  Створення раптовості в розвитку атаки за допомогою переказу м'яча з флангу і швидкісного відкривання в звільнилася зону.

Нападаючі - повинні бути швидкими, спритними, сміливими і витривалими. Обов'язкова якість форварда - вміння змінювати темп і ритм дій, "вибухати" несподівано для суперника. Безперервно шукати продовження атаки, грати на "вістрії" атаки, брати активну участь в результативному завершенні зусиль команди. Вони повинні володіти швидкісним маневром, умінням в жорсткому єдиноборстві з одним, а часом і з кількома захисниками виконувати удари по воротах, відмінно використовувати передачі партнерів у повітрі, йти на добивання м'яча, що відскочив.

Основні вимоги в атаці:

- Умілий вибір позиції на грані положення "поза грою" у поєднанні з відходом назад для отримання передачі від гравців задньої або середньої лінії.

- Швидкісний індивідуальний маневр на фланзі з подальшою передачею або прострілом м'яча у штрафний майданчик суперника.

- Взаємодія з партнерами по лінії нападу або з гравцями котрі підключилися до атаки.

- Участь у завершенні атак.

Класифікація тактики:

- Тактика гри воротаря.

- Тактика нападу.

- Індивідуальна тактика.

- Групова тактика.

- Командна тактика.

- Тактика захисту.

Тактика гри воротаря - здійснює координацію всіх оборонних зусиль команди. Саме розташування воротаря дозволяє йому бачити все: побудова атакуючих, їх наміри, які часом приховані для гравців, розташованих на окремих ділянках поля.

Воротар - це той футболіст, який починає значну кількість атак своєї команди і від його майстерності багато в чому залежить збереження ініціативи і стрункості в атакуючих порядках. У тактиці воротаря можна розрізняти:

- дія в обороні;

- дія в атаці;

- керівництво діями партнерів.

Тактика нападу - під тактикою нападу розуміють організацію дій команди, яка володіє м'ячем, для взяття воріт суперника. Різноманітність форм побудови нападників дій, зміна темпу розвитку атаки, напрям основного прориву, різноманітність технічних прийомів єдиноборства - все це створює вкрай важкі умови для захисників, які прагнуть зруйнувати атаку.

Вправи з тактики гри

Вправи для воротаря без м'яча

1. Виконання приставних, схресних кроків під час ходьби та бігу, пересування вперед і назад, вистрибування з діставанням руками поперечини воріт. Спочатку всіма цими рухами оволодівають кожним окремо, а потім їх довільно поєднують.

2. Воротар стоїть на лінії воріт. Один із гравців пересувається по кривій лінії в межах штрафного майданчика, а воротар пересувається в воротах так, щоб гравець завжди був перед ним (в центрі кута між гравцем та бічними стояками воріт .

Вправи для воротаря з м'ячем

1. Гравець веде м'яч у межах штрафного майданчика, а воротар, відповідно пересуваючись, займає місце у воротах.

2. Навчання виходу із воріт в ситуації виходу суперника віч-на-віч з воротарем. Гравець веде м'яч в напрямку воріт і з відстані 11 м виконує удар м'ячем. Воротар виходом йому назустріч зменшує ширину воріт.

3. Воротар виходить із воріт вперед. Гравець веде м'яч і з відстані 25-30 м виконує удар під поперечину воріт. Воротар відходить назад, ловить м'яч або переводить його над поперечиною воріт.

4. Гравець з м'ячем атакує ворота збоку. Воротар ловить м'яч, спрямований в ближній кут. Згодом воротар стоїть біля ближнього стояка, а гравець б'є м'ячем вбік дальнього кута.

5. Нападаючий з відстані 30 м веде м'яч, а воротар, вийшовши із воріт намагається випередити його та перехопити м'яч.

Допоміжні вправи та ігри для навчання тактики гри

Прикривання суперника і виходи на вільні позиції

1. Передача м'яча наступному номеру. Гра триває близько 30 хв. і проводиться на половині футбольного поля. Грають дві команди по 6-7 чоловік у кожній.

Правила гри: гравці передають м'яч один одному, намагаючись виграти очко. Команди грають в футболках різного кольору з номерами 1, 2, 3, 4 і т.д. гравець з номером 1 передає м'яч тільки гравцеві своєї команди з номером 2, а той лише гравцеві з номером 3, і так до останнього номера. Тільки тоді команді нараховується очко. Суперник може перехопити, відібрати, оволодіти м'ячем, якщо той покинув межі поля, або коли гравець, який володіє м'ячем, порушить правила гри.

2. Три проти одного. У квадраті розміром 10 х 10 м грають 4 гравці. Тривалість гри 20 хв. Три гравці передають один одному м'яч, а суперник намагається перехопити його. Якщо м'яч покинув межі квадрата або суперник його перехопив, гравці міняються місцями. Ускладнити гру можна за рахунок зменшення розмірів квадрата, обмеження кількості торкань м'яча одним гравцем або грати, враховуючи лише одне торкання.

3. Чотири проти двох. Гра проводиться в квадраті, що має розмір 25 х 25 м. Грають у складі - 4 х 2. Тривалість гри 30 хв. Чотири гравці передають один одному м'яч, роблячи виходи на вільні позиції. Двоє захисників намагаються перехопити м'яч. Гравці міняються місцями після виходу м'яча за межі поля або коли м'яч перехоплений захисником. Захисники міняються місцями по черзі. Можна ускладнити гру, зменшивши розміри поля, кількість торкань до м'яча тощо. Аналогічно проводиться і гра «два проти одного», «три проти двох», «чотири проти трьох» тощо.

4. Три проти трьох з нейтральним. Розмір поля для гри - 30 х 30 м. Три гравці передають один одному м'яч, користуючись виходом на вільний простір поля і намагаючись зберегти м'яч під своїм контролем якнайдовше. Нейтральний гравець допомагає команді, яка володіє м'ячем, створювати чисельну перевагу над суперником. Захисники намагаються перехопити м'яч. Гравці міняються місцями тільки у випадку, якщо м'яч вдалося перехопити, він вийшов за межі поля або один із гравців порушив правила гри.

5. Прийом м'яча в кінцевій зоні поля з відходом від суперника. Дві команди грають на полі, що має розмір 25 х 50, 60 м. Паралельно до лінії воріт лініями позначаються зони 8 - 10 м шириною, у яких грати забороняється. Кожна команда намагається проводити атаки так, щоб неприкритий гравець здобув м'яч у зоні суперника, за що його команді нараховується очко. Тривалість гри обумовлюється до її початку.

Умови гри:

• грати в одне торкання до м'яча;

• грати в два торкання;

• м'яч не подавати, а вводити в зону;

• до передачі м'яча заходити в зону забороняється.

6. Гра на одні ворота за чисельної переваги команди, що атакує. Метою такої гри є навчання атакуючих дій. Гра проводиться на одній половині поля у складі гравців: 3 х 1, 4 х 2, 5 х 3, 3 х 2, 4 х 3, 5 х 4. Завдання нападаючих - забити м'яч у ворота. Перемагає команда, якав обумовлений час проведе в ворота суперника більше м'ячів. Тривалість гри 30 хв. Нападаючим за кожний удар по воротах - два очки, за забитий м'яч - три очки. Захисники одержують очко за кожен відібраний м'яч, за оволодіння м'ячем і два очки за перехід ліній центру поля ведення м'яча.

7. Атаки на одні ворота з рівними чисельними складами команд. Дві команди по 4 - 6 чоловік у кожній грають на одні ворота. Перша команда захищає ворота, а друга атакує. Нападаючі одержують 10 спроб для атаки, після чого команди міняються завданнями. Перемагає та, яка за час, відведений на гру, забила у ворота більше м'ячів. Атаки завершуються, коли забито гол, м'ячем оволодів воротар або суперник, м'яч покинув межі поля.

8. Атаки з обмеженням часу. На одні ворота грають дві команди по 5 - 6 чоловік у кожній. Команда атакує і захищається протягом 5 хвилин. Команді, яка атакує, зараховуються всі влучні удари по воротах.

9. Гра у футбол пішки. На малому полі грають дві команди по 5 - 7 чоловік у кожній. Ворота малі. Гравці пересуваються по полю тільки пішки. За перехід на біг команда позбавляється м'яча. Перед воротами визначається воротарський майданчик, а гол зараховується тільки тоді, коли удар м'ячем завдано з-за його меж. Метою гри є удосконалення різних передач м'яча.

10. Гра в трьох зонах. Гра триває 60 хв. і проводиться на футбольному полі, де на відстані 25 м від обох воріт малюється ще по одній поперечній лінії, що утворюють три зони. Одна команда атакує, а друга захищає власні ворота. П'ять гравців розташовуються в середній частині поля, де й слід обігравати суперника. Наступних трьох гравців обіграють поблизу воріт з метою створення умов, для виконання удару м'ячем.

Правила гри: три захисники команди розташовуються на полі перед воротами, а п'ять нападаючих в середній частині поля. Нападаючим тієї самої команди відходити назад, на допомогу захисникам, не можна. В свою чергу, трійці захисників заборонено перетинати 25-метрову лінію поля. Положення «поза грою» тут не діє.

11. Гра трьома командами проводиться на одній половині поля. Ворота - як для гри в гандбол або таких самих розмірів. Поле лінією поділено на дві половини. У грі беруть участь три команди по 3 - 5 гравців у кожній. Тривалість гри 60 хв.

Правила гри: команда А володіє м'ячем і атакує ворота суперника доти, доки не виграє очко або не втратить м'яч. Тільки тоді м'яч переходить до команди Б. Третя команда В розташовується за воротами. Після втрати м'яча або здобуття очка команда Б переходить в атаку проти команди В, яка займає на полі місце команди А, котра звільняє місце після втрати м'яча. Тим часом команда В займає позиції в захисті та очікує слушного часу, щоб вступити в боротьбу за м'яч. Гравці, команди, що захищається, перетинати середню лінію поля не можуть. Останній гравець з кожної команди, що захищає ворота, може ловити м'яч як воротар і подавати його рукою.

12. Удар по воротах гравцем з визначеним номером. Поле для гри має розмір 40 х 20 з гандбольними воротами. В грі беруть участь дві команди по 3- 5 гравців під номерами у кожній. Забивати м'яч у ворота можна тільки після кількох передач.

Правила гри: гравці однієї з команд передають м'яч гравцеві під номером 1, поки той не заб'є гол. Наступний гравець (2) робить те саме. М'яч переходить до суперника, коли вийде за межі поля, на кутовий, коли м'яч перехоплено або порушено правила гри. Останній гравець перед воротами може ловити м'яч руками. Діє правило положення гри «поза грою».

13. Гра з передачею м'яча на вільний простір. Гра проводиться на футбольному полі. Команди складаються з 4 - 6 гравців та воротарів. Тривалість гри 30 хв.

Правила гри: обидві команди грають на одні ворота. Команда, що розпочала гру, намагається зберегти контроль над м'ячем якнайдовше (1 хв. - одне очко). За сигналом тренера гравець здійснює передачу на вільний простір на, куди виходить партнер і забиває гол. Переможець визначається за сумою набраних очок та кількістю забитих у ворота м'ячів. Переходити через лінію середини поля гравцям дозволяється тільки після подачі м'яча на вільний простір. Суперник може відібрати м'яч лише в боротьбі або після виходу за межі поля, за бічну лінію поля. Після атаки гра поновлюється з місця втрати м'яча.

14. Гра на двоє воріт з ударом. Поле для гри складається з розмірів здвоєного штрафного майданчика. Ворота: одні звичайні, а інші - відзначені прапорцями. Команди (6 х 6) мають двох воротарів. Тривалість гри 30 хв.

Правила гри: захисники жодної з команд не можуть переходити центральну лінію ігрового поля, однак, в окремих випадках, підключатися до атак дозволяється. Нападаючі діють тільки на половині поля суперника, тоді на одній половині поля гра ведеться в складі гравців 3 х 3. Правилом положення «поза грою» у цьому випадку не керуються. Якщо гравець увійшов до забороненої зони, виконується вільний удар з зони штрафного майданчика.

15. Гра на двоє воріт у складі гравців 3 х 2. Гра проводиться на футбольному полі на двоє воріт. Тривалість гри не більше 30 хв.

Зміст гри: на кожній половині поля грають три нападаючі проти двох захисників. У кожній команді на воротах стоїть воротар. Нападаючі намагаються розіграти між собою м'яч так, щоб забити гол. Захисники їм в цьому перешкоджають, а оволодівши м'ячем, негайно передають своїм нападаючим.

Правила гри: гравцям не дозволяється переходити лінію середини поля. Після забитого гола, виходу м'яча за межі поля м'яч передається супернику.

16. Половина поля «поза грою». Гра проводиться на половині поля з воротами. Грають дві команди по 4-6 чоловік у кожній. На воротах - воротар. Тривалість гри до 60 хв. Одна команда проводить атаку з-за лінії середини поля з метою забити гол, а друга захищається і застосовує положення «поза грою».

Правила гри: після того, як захисники оволоділи м'ячем, він знову подається нападаючим, які проводять нову атаку. За кожний забитий гол нападаючі одержують очко. За створення положення «поза грою» очко надається захисникам. Під час гри застосовуються всі засоби оборони.

17. Персональний захист. У складі команд по 4 - 8 чоловік. Гра проводиться на одній половині поля на малі ворота. Тривалість гри 60 хв. Зміст гри; нападаючі однієї команди грають на половині поля суперника і намагаються забити гол. Захисники, прикриваючи кожен свого гравця, перешкоджають проводити атаки.

Правила гри: захисник починає гру ударом м'яча в напрямку нападаючих через лінію середини поля. Захисники оволодівають м'ячем в боротьбі з нападаючими або після забитого гола, після виходу м'яча за межі поля від атакуючої команди або після порушень правил гри нападаючими. У гра правило положення «поза грою» не діє. Захисникам забороняється переходити лінію середини поля.

18. Атака і оборона. Мета цих допоміжних ігор - навчити гравців однаковою мірою як атакувати, так і захищатися.

19. Позиційна гра в трьох зонах поля. Гра проводиться на футбольному полі поділеному на три рівні частини. Грають дві команди по 9 - 11 чоловік у кожній. Тривалість гри до 30 хвилин.

Зміст гри: гравці розташовуються на визначених позиціях у відповідних зонах поля. Нападаючі перебувають перед воротами суперника, гравці середини поля - в центрі, захисники - поблизу своїх воріт. Гра полягає в переведенні м'яча із однієї зони в другу, де ведуть боротьбу за м'яч нападаючі, гравці середини поля та захисники.

Правила гри: гравцям не дозволяється перетинати лінії зон. М'яч передається поступово з однієї зони в другу. Правило положення «поза грою» діє. Останній гравець може ловити м'яч руками. Гру розпочинають захисники однієї х команд. Команди застосовують тактичні системи «4 + 2 + 4», «4 + 3 +3».

Завдання гри: довести м'яч до лінії воріт суперника і там стопою зупинити. У випадку недостатньої кількості гравців гру можна проводити на одній половині поля[9,c.34 – 39].

2.4.Групові дії

До групових дій відноситься взаємодія на полі декількох гравців однієї й тієї ж команди, які прагнуть до виконання певного завдання. До них відносяться передачі й відбір м'яча за допомогою погоджених дій, тактичні комбінації. Добре відпрацьовані групові тактичні дії прикрашають гру, роблячи її більше привабливою й захоплюючою. Освоєння цих прийомів рекомендується почати в міру освоєння індивідуальних тактичних дій з найбільш простої форми - у парі з партнером. Поступово довести число гравців, які беруть участь у тій або іншій вправі до 3-5 осіб.

Передачі м'яча

Гравець, який володіє мистецтвом виконувати точні й своєчасні передачі партнерам, приносить більшу користь команді, прикрашає її дії. За допомогою передач, як правило, організовується атака на ворота суперників, підготовляється момент для завершального удару по воротам. Однак правильно виконати передачу - справа непроста. Віддавати м'яч необхідно тому партнерові, що займає більш вигідну позицію. Найкраще це зробити так, щоб партнер зміг прийняти м'яч у русі й відразу продовжити атаку або завдати удару по воротам. У процесі гри потрібно урізноманітнювати виконання передач, тобто виконувати й короткі, і середні, і довгі. Чергувати треба також передачі низом і верхом, поперечні й поздовжні. Це утруднить дії суперників у захисті, не дасть їм можливості пристосуватися до гри команди суперників. [4, 136]

Вправи:

1. Вправа виконується разом з партнером. Просуваючись по прямій на відстані 4-6 кроків від партнера, потрібно виконувати поперемінно передачі один одному в одне торкання.

2. Потрібно позначите на полі коло діаметром 8-10 кроків. Встати в центр кола й передавати м'яч партнерові, який біжить у колі по ходу годинникової стрілки. Намагайтеся віддати м'яч партнерові на хід. Потім виконаєте ту ж вправу проти ходу годинникової стрілки.

3. Потрібно встати в 15-18 кроках один проти одного. Виконувати передачу м'яча партнерові, що біжить вам назустріч. В останній момент партнер може змінити напрямок руху. Потрібно намагатися вгадати напрямок ривка товариша й зробити йому передачу точно на вихід.

4. У вправі беруть участь три гравці. Вправа проводиться на половині футбольного поля. Два нападаючих просуваються до воріт, передаючи м'яч один одному, Третій гравець, уставши в 12-14 кроках від воріт, виконує оборонні функції. Нападаючі за допомогою передач прагнуть обіграти захисника й зробити удар по воротам. Удар виконується не ближче ніж з 8-метрової оцінки. Можна також провести лінію, перед якою дозволяється виконувати удар по воротам.

5. Гравці роблять діагональні й поперечні передачі в такій послідовності: гравець А передає м'яч партнерові Б, той - гравцеві В, який направляє м'яч партнеру Г, і т.д. Періодично гравці міняють напрямок передач.

6. У вправі спрацьовується зміна позицій .

Чотири гравці утворюю прямокутник. Один гравець встає в центрі. Завдання гравців: пославши м'яч у певному порядку, виконати перебіжку в ту ж сторону й зайняти місце партнера, якому був спрямований м'яч. Наприклад, гравець Ц передає м'яч гравцеві А і перебігає на його місце. Гравець А в свою чергу - партнеру Б і біжить у його сторону й т.д. Періодично гравці змінюють напрямок перебіжок.

Відбір м'яча за допомогою погоджених дій.

Відбір м'яча за допомогою погоджених дій виглядає як взаємостраховка гравців при захисті своїх воріт. Взаємостраховку необхідно використовувати для надання допомоги партнерам, коли ті з якоїсь причини виявилися обіграними суперниками. Використовується взаємостраховка й у тих випадках, коли страхується небезпечна зона перед воротами, наприклад, якщо партнер виводиться із зони суперником. Відбір м'яча за допомогою погоджених дій вимагає від гравців великого взаєморозуміння, злагодженості в грі.

От один із прикладів взаємостраховки. Нападаючий суперників на фланзі обіграв лівого захисника й кинувся до воріт. Однак останнього підстрахував центральний захисник, вчасно атакувавши суперника з м'ячем. У свою чергу програвший єдиноборство лівий захисник не повинен залишатися в пасивному положенні. Він повинен швидко зорієнтуватися й взяти під опіку неприкритого нападаючої протилежної команди, якого тримав центральний захисник. Освоєння взаємостраховки рекомендовано проводити у вправах у такій послідовності: спочатку два захисники грають проти одного нападаючого, потім три захисники проти одного нападаючого, три захисники проти двох нападаючих, два захисники проти двох нападаючих, три проти трьох, чотирьох. [4, 143]

Вправи:

1. Два захисники займають позицію перед воротами. Відстань між ними 5 кроків. Нападаючий веде м'яч захисника, який стоїть попереду і що діє пасивно. Він обходить його праворуч або ліворуч і просувається далі, прагнучи обіграти останнього захисника й забити м'яч у ворота. Завдання останнього захисника - угадати, з якої сторони суперник обійде попереднього захисника й підстрахувати його. Партнери періодично міняються ролями.

2. Два захисники розташовуються в кутах воріт, а воротар - у середині воріт. Із флангу, на ліву від воротаря стійку навішується м'яч. Воротар вибігає, прагнучи піймати м'яч або відбити його. Захисник, що стоїть праворуч від воротаря, зміщається до середини воріт. Якщо ж м'яч навішується на праву від воротаря стійку, то при виході воротаря на м'яч до середини воріт зміщається інший захисник. Захисники періодично міняються ролями.

3. На полі позначається квадрат зі сторонами у 18 кроків. Один нападаючий діє проти двох захисників, прагнучи забити м'яч у ворота. Один захисник перепиняє шлях нападаючому до воріт, а другий його підстраховує. Партнери періодично міняються ролями.

4. На полі позначається площадка 30Х30 кроків. Двоє нападаючих прагнуть перебороти опір трьох захисників і забити гол. Один із захисників, відтягнувшись назад, підстраховує партнерів, атакуючи суперника, що прорвався.

Кожний тренер мріє про те, щоб його команда грала в комбінаційний футбол. Однак, гравця потрібно спочатку переконати в необхідності такої гри. Треба повністю перебудувати його власне бачення футболу. Настроїти його мислення на комбінаційний футбол, підштовхнути до цього, щоб він усвідомив всі вигоди, а також необхідність колективної гри в пас.

Щоб дати можливість краще «відчути» один одного під час гри, необхідно спочатку проводити товариські матчі з більше слабкими, а головне, з більше повільними у швидкості суперниками. Гра стане набагато ефективніше, якщо гравці поступово перейдуть від спонтанних, раптово створюваних комбінацій на окремих ділянках поля, до більш погоджених дій. Гравці будуть почувати себе набагато спокійніше й впевненіше, якщо будуть добре знати чого очікувати один від одного в тому або іншому ігровому епізоді. Саме для цього необхідно на тренувальних заняттях награвати комбінації в лініях захисту, півзахисту й нападу та удосконалювати тактичну підготовку футболістів.

ВИСНОВКИ

  1. Сформувавши уявлення у дітей про фізичну культуру і спорт вони дізналися що:

   · фізична культура – складова частина загальної культури суспільства , спрямована на зміцнення здоров´я,  розвиток фізичних,  морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Основними засобами фізичної культури є фізичні вправи у всій їхній різноманітності, проте не варто ігнорувати і такі засоби, як використання оздоровчих сил природи, різноманітні гігієнічні процедури, раціональний режим побуту, праці,  відпочинку і харчування.

   ·  спорт – багатогранне суспільне явище, складовий елемент культури суспільства, один із засобів і методів всебічного розвитку людини, зміцнення його   здоров´я і підготовки до трудової і творчої діяльності, основою якого є фізичні вправи і деякі інші види діяльності, що мають характер змагань.

   2.  Регулярні заняття фізичними вправами – це організований педагогічний процес, що дозволяє цілеспрямовано розвивати й удосконалювати рухові функції. У результаті підвищуються фізичні можливості організму, формувати, більш високий рівень розвитку таких фізичних якостей, як швидкість, сила, витривалість, гнучкість, спритність, освоюються нові види рухів.

     Специфіка регулярних занять фізичними вправами дитини полягає в необхідності створення фундаменту їх фізичного здоров'я. Її зміст зв’язаний віковими обмеженнями фізичних навантажень, їхньою інтенсивністю в заняттях.

 

    3.   Сучасні тенденції вдосконалення системи фізичного виховання базується на ідеях індивідуального та діяльнісного підходів. Водночас, дотепер залишається невизначним  питання щодо реалізації цих ідей у частині вдосконалення рухової підготовленості учнів загальноосвітніх шкіл на підвищення їхньої зацікавленості у систематичних заняттях фізичними вправами. Оскільки футбол є одним із пріоритетних розділів сучасної програми з фізичного виховання у школі, то питання технічної підготовки молодших школярів під час занять футболом стоїть дуже гостро.

    4.  Розглянувши історію футболу діти мають уявлення про цей вид спорту де і коли він з´явився. Проте що футбол – одна з найдавніших ігор людства. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. На сьогоднішній день футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів навчання. У цьому видові спорту діти мають позмагатися однин з одним і врівноважити свої сили. Під час гри діти володіють різною тактикою і так слід розуміти організацію індивідуальних і колективних дій, спрямованих на досягнення перемоги над суперником.

   5.  Під тактикою слід розуміти організацію індивідуальних і колективних дій гравців, спрямованих на досягнення перемоги над суперником.

Головне в тактиці - визначення оптимальних засобів, способів і форм нападників і оборонних дій, які можуть забезпечити досягнення мети.  Оскільки футбольний матч складається з багаторазових переходів від атаки до оборони і навпаки, абсолютно очевидно, що нападники і оборонні дії кожної команди повинні бути організованими. Команда може домогтися успіху тільки при добре організованих і обов'язково активних діях всіх футболістів в нападі і в захисті.

У футбольній грі тактика й техніка тісно переплітаються між собою. Техніка служить засобом втілення в дію тактичних задумів гравця. Тільки відмінна технічна підготовка дозволяє застосовувати різноманітні тактичні дії.

Тактика - найважливіший фактор, який при рівних показниках в фізичної, технічної і морально-вольової підготовки двох команд забезпечує перемогу однієї з них. Успіх може принести тільки гнучка тактика. Кожна команда, і особливо команда вищого розряду, повинна вміти грати в різноманітних тактичних планах, інакше вона навряд чи досягне великих перемог у змаганнях, незважаючи на окремі успіхи.

Тактика гри безперервно удосконалюється в результаті постійної боротьби нападу і захисту. Саме ця боротьба є головною рушійною силою.

   6. Для того щоб правильно і вміло керувати фізичними вправами дитини,необхідно засвоїти основні положення теорії тренування, бути знайомим з найбагатшим арсеналом засобів, за допомогою яких можна цілеспрямовано розвивати різні сторони їх рухових можливостей, з методичними прийомами використання цих засобів у процесі занять. Тільки опанувавши необхідною сумою спеціальних знань, можна розраховувати на успіх у такій серйозній і відповідальній справі.

   7.  Адаптація організму до фізичних навантажень у процесі регулярних занять є біологічною основою тренувального ефекту, головним механізмом, на основі якого він досягається. Існує одна надзвичайно важлива для розуміння деталей регулярних занять фізичними вправами особливість процесу адаптації. При регулярному повторенні таких самих зовнішніх впливів процес активного пристосування до них, що супроводжується зміною функціональних можливостей організму і, отже, дає тренувальний ефект, продовжується тільки визначений час.

   8.Основне правило – навантаження повинні відповідати поточному стану тренованого організму і змінюватися відповідно до розвитку його рухової функції. Це значить, що учитель повинен вибирати фізичні навантаження, зміст, характер, величина і спрямованість яких відповідали б цілям занять і в той же час не були б непосильними для нинішнього стану організму дитини. Режим навантажень повинен будуватися відповідно до перспективної програми фізичного удосконалювання дитини й особливостями його природного розвитку, тобто необхідно врахувати готовність і природну схильність дитини до пропонованих форм, спрямованості й інтенсивності навантажень. Футбол – це такий вид спорту, який зумів об'єднати багато людей, який виховує впевненість у своїх силах, цілеспрямованості, уміння працювати в колективі.

   

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зубалій М.Д. Історія становлення і розвитку українського футболу / М.Д.Зубалій // Фізичне виховання в рідній школі. – 2014. - № 1- 2. – с.45 – 46.

2.Воробьев Н.П.Спортивныеигры: Учебноепособие/ Н.П. Воробьев. - М.: «Просвещение», 1973. - 335 с.

3. Портных Ю.М. Спортивныеигры: Учебноепособие/  Ю.М. Портных. - М.: Физкультура и спорт, 1975. - 336 с.

4.Талага Й. Тактика футбола/ Й.Талага. - Варшава: Спорт и Tуризм, 1988. - 286 c.

5.Чумаков П.А. Спортивные и подвижныеигры: Учебноепособие/ П.А. Чумаков. - М.: Физкультура и спорт, 1970. - 390 с.

6.Шварц В.Б. Медико-биологическиеаспектыспортивнойориентации и отбора/ В.Б.Шварц  - М.: Физкультура и спорт, 1984. - 151 с.

7.Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2/ Б.М.Шиян.- Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004, с.235.

8.Дулібський А.В. Техніко-тактична підготовкафутболістів /А.В.Дулібський. - К.: Науково-методичнийкомітетФедерації футболу України, 2001. - 61 с.

9.Фалес Й.Г., Огерчук О.Ф., Колобич О.В., Дулібський А.В. Ігри та ігрові вправи техніко-тактичного характеру в підготовці футболістів // Методичний посібник. - Львів: ВКП ф. ВМС, 1998. - 112 с.

10.Голомазов С.В. Теория и методика футбола: Техника игры/ С.В.Голомазов. - Т. 1. - М.: Спорт-Академ-Пресс, 2002. – 145 с.

11.Матвеев Л.П. Теория и методика физическойкультуры: Учеб. Пособие/ Л.П.Матвеев. - М.: Физкультура и спорт, 1991.-543 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77407. Семейное право в правовой системе РФ 40 KB
  Понятие и признаки семьи. Семья в Российском праве не является субъектом S является лишь члены семьи. Понятие семьи даётся социологическими науками понимается и как сожительство разнополых особей но и как различного степени родства людей или находящихся в свойстве родственниками по крови они не являются. В российском праве нет единого определения семьи которое бы имело значение для всех отраслей российского права.
77408. Семейные правоотношения 58 KB
  Семейное правоотношение – правоотношение урегулированное нормами семейного права. Все семейные права и обязанности строго персонифицированы они не передаваемые при правоприемстве. Семейные правоотношения – индивидуализирующая членов семьи юридическая связь содержанием которой являются семейные права и обязанности гарантированные принудительной силой государства. Семейная правоспособность – абстрактная возможность иметь семейные права и нести семейные обязанности.
77409. Понятие брака. Порядок его заключения 43.5 KB
  Понятие признаки правовая природа брака. Брак является одним из наиболее древних институтов. Основные признаки брака в РФ: любой брак это союз.
77413. Реорганизация юридических лиц 66.5 KB
  В учебной литературе вопросы реорганизации носят описательный характер. Проблемы возникающие из реорганизации практически не освещаются в научной литературе. В этом и есть принципиальное отличие реорганизации от ликвидации Реорганизация – процедура совокупность юридических действий определяющая переход в порядке правопреемства прав и обязанностей от одного или нескольких юридических лиц правопредшественников к другому или другим юридическим лицам правопреемникам связанный с прекращением правопредшественников и созданием...
77414. Ликвидация коммерческих организации 23.27 KB
  При добровольной учредители или орган юридического лица это решение может приниматься и по истечении срока на который создавалось юридическое лицо по достижению цели в случае если суд признал недействительной государственную регистрацию юридического лица. К ликвидационной комиссии переходят правомочия управления коммерческой организацией она выступает в суде от имени ликвидируемого юридического лица. Этот баланс утверждается органами юридического лица по соглашению с органами государственной регистрации. Ликвидация юридического лица 1.