95575

Ознаки громадянського суспільства. Теорія і сутність

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Для досягнення поставленої мети, постановлено такі завдання: дослідження поняття громадянського суспільства; визначити основні напрямки формування; виявити основи, методи та логіку формування громадського суспільства; простежити проблеми та перспективи формування громадського суспільства.

Украинкский

2015-09-24

116 KB

1 чел.

PAGE  2

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….…….3-4
РОЗДІЛ 1. Поняття громадянського суспільства
1.1 Історія виникнення громадянського суспільства…………..………………....5-9
1.2 Поняття життєдіяльності людини як громадянина…………………………..9-12
РОЗДІЛ 2 . Ознаки громадянського суспільства. Теорія і сутність: 
2.1 Ознаки громадянського суспільства……………………….………………..13-15
2.2 Етапи формування громадянського суспільства……………………………15-19
Висновки…………………………………………………………………………...20-22

Список використаних джерел…………………………………………………….….23

ВСТУП

Поняття "громадянське суспільство" – одне із ключових в сучасній політології. Сама ж ідея громадянського суспільства своїм корінням сягає Давніх Греції та Риму, знаходить своє теоретичне втілення в працях Платона, Аристотеля, Цицерона, інших мислителів. З часом викристалізувалося розуміння громадянського суспільства як спільноти рівноправних громадян, яка не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участь у державних і громадських справах.

Довгий час поняття "громадянське суспільство" і "держава" не розрізнялись, використовувались як рівнозначні. Так, мислителі Античності під громадським суспільством, по суті, розуміли політичну державу, яка поєднувала у собі такі найважливіші сфери суспільства, як сім'я, релігія, освіта, культура та ін.

Актуальність теми загальнотеоретична характеристика громадянського суспільства, його сутності, ознак та значимості полягає у важливості загальної специфіки цієї теми, окремих її аспектів, певних її питань. В науковій літературі належно не представлено матеріали, пов’язані з даною темою.

Метою курсової роботи є розглянути поняття та основи формування громадянського суспільства.

Для досягнення поставленої мети, постановлено такі завдання:

- дослідження поняття громадянського суспільства;

- визначити основні напрямки формування;

- виявити основи, методи та логіку формування громадського суспільства;

- простежити проблеми та перспективи формування громадського суспільства.

Об’єкт дослідження даної роботи є громадянське суспільство.

Громадянське суспільство — це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно створених ними організацій.

Громадянське суспільство як сферу самоврядування вільних індивідів захищають від свавілля державної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова держава є взаємозв’язаними інститутами, функціонування яких забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає права і свободи громадян.

Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні основи формування громадянського суспільства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період кінця XVII ст. – сьогоднішніх днів.

Географічні межі. В нашій курсовій досліджено терени Центральної та Східної Європи, частини України, що у вказаний час належала Австрійській імперії та загалом усіх держав.

Новизна роботи полягає в тому, що в цій роботі лаконічно, проте ґрунтовно досліджена тема громадського суспільства, виявлено його ознаки та простежено етапи його формування.

Практичне значення роботи. Ця робота (її матеріали у певному вигляді) може включатися в педагогічну теорію і як складова цієї теорії безпосередньо впливає на педагогічну практику, значна фактологічна основа курсової робить  її зручною для використання у лекційних курсах з політології.

Що стосується структури курсової роботи, то вона складається зі вступу, двох розділів, висновків.

Обсяг роботи становить двадцять три сторінки.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  1.  Історія виникнення громадянського суспільства

Концепція правової держави в сучасних умовах - це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичних інститутів, котрі замінили б існування закритої авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

Правова держава нині розглядається як держава, в якій виключно юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і застосуванням юридичних законів, Метою створення правової держави є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Отже, правова держава може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо.

Основними рисами правової держави вважають:

- зверхність і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади;

- здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими, людьми, державою і громадянським суспільством;

- врегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність між особою та державою, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю й нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

Конституція та закони, як відомо, - це нормативні акти вищої юридичної сили. Але таке визначення законів є формальним. Дуже важливе значення має зміст законів, який повинен бути демократичним, тобто захищати права і свободи людини, бо в протилежному разі законність як така може виявитися притаманною антидемократичним режимам.

Демократизм змісту законів та утвердження суверенітету народу як єдиного джерела влади знаходить відображення в концепції зверхності парламенту. Тільки парламент, як представницький орган, вибраний народом, має право приймати закони й контролювати їх виконання, а також є єдиним державним органом, що має право говорити й діяти від імені всього народу.

Важливе значення для утвердження правової держави має принцип поділу влади. Чітке розмежування законодавчих і виконавчих функцій проводиться на основі чинного законодавчого документу(закону) – конституції.

Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі конституції, тобто за  принципом верховенства правового закону. Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення та утвердження прав людини є головним обов'язком держави. Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні. Конституція закріплює правовий порядок арештів і тримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом. Людині забезпечується відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів. Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в установленому законом порядку.

Отже, спираючись на норми, закріплені в конституції, можна зробити висновок, що держава є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини та громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державних і самоврядних органів та посадових осіб - тільки те, що передбачається їхньою компетенцією?

До основних напрямків формування правової держави слід віднести:

- необхідність зв'язати правом (загальносоціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;

- формування правового механізму, з допомогою якого можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;

- чітку роботу законодавчої влади на основі конституції держави і конституційних законів;

- створення системи незалежних загальних і арбітражних судів та інших ланок судової системи держави;

- формування у людей (народу держави) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони в повсякденному житті.

Отже, правова держава - це така, де досягнуто пріоритету прав людини, де держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства у повсякденній діяльності.

Ось чому дуже важливо визначити принципові заходи з формування громадянського суспільства в державі. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі залишається незначною.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись у різних формах. Упродовж століть визначні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як фундаменту, основи суспільства. Ще в середині XIX от. М.І. Костомаров писав у своїй праці "Дві руські народності", що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І.П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність громадянина е душею громадянського співжиття та безпеки особистості. Що ж до знаного російського філософа В.С.Соловйова, то. він узагалі підкреслював, що, згідно, з загальноприйнятим філософським визначенням, власність - це не що інше, як ідеальне продовження особистості в речах чи її перенесення на речі.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

- забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

- такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

- ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;

- забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

- багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

- здійснення справедливого твердження, що лише у власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;

- реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого - визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

- наявність "середнього класу" як соціальної бази громадянського суспільства;

- відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;

- існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

- активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім'я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об'єднання людей);

- визнання і матеріалізація ідей зверхності права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

- різний правовий статус у цивільних відносинах, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;

- детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

- розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного) тощо [2, с. 392].

  1.  Поняття життєдіяльності людини як громадянина

У сучасній політології громадянське суспільство розглядається як складна й багаторівнева система невладних зв'язків і структур. Воно ґрунтується на сукупності міжособистісних відносин, які розвиваються поза рамками й без втручання держави. Крім того, у нього входить розгалужена система незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізують повсякденні індивідуальні й колективні потреби. Оскільки повсякденні інтереси громадян нерівнозначні, остільки й сфери громадянського суспільства мають певну співпідпорядкованість, що умовно можна виразити в такий спосіб (табл. 1).

Базові (первинні, вітальні) потреби в їжі, одязі, житлі й т.д., що забезпечують життєдіяльність індивідів, задовольняються завдяки виробничим відносинам, які становлять перший рівень міжособистісних зв'язків. Ці потреби реалізуються через такі суспільні інститути, як професійні, споживчі й інші об'єднання й асоціації.

Потреби в продовженні роду, сексі, здоров'ї, вихованні дітей, духовному вдосконалюванні, вірі, інформації, спілкуванні й т.д. реалізує комплекс соціально-культурних відносин, що включає сімейно-шлюбні, релігійні, етнічні й інші взаємодії. Вони утворюють другий рівень міжособистісних взаємодій. Потреби даного рівня задовольняються в рамках таких інститутів, як родина, церква, освітні й наукові установи, творчі союзи, спортивні організації й т.д.

Третій, вищий рівень міжособистісних відносин становлять потреби в політичній участі, пов'язані з індивідуальним вибором на основі політичних переваг і ціннісних орієнтацій. Цей рівень припускає сформованість в індивіда конкретних політичних позицій. Політичні переваги індивідів реалізуються за допомогою груп інтересів, політичних партій, рухів і т.д.

На відміну від держави в громадянському суспільстві переважають не вертикальні, а горизонтальні зв'язки, відносини конкуренції й солідарності між юридично вільними й рівноправними партнерами.

Основна функція громадянського суспільства – найбільш повне задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб його членів. Різноманітні економічні, етнічні, регіональні, професійні, релігійні об'єднання громадян покликані сприяти всебічній реалізації індивідом його інтересів, устремлінь, цілей і т.д. [4, с. 205].

У рамках виконання цієї основної функції громадянське суспільство виконує ряд важливих соціальних функцій:

1. На основі законності воно забезпечує захист приватних сфер життя людини й громадянина від необґрунтованої жорсткої регламентації держави й інших політичних структур.

2. На базі асоціацій громадянського суспільства створюються й розвиваються механізми громадського самоврядування.

3. Громадянське суспільство є одним з найважливіших і потужних важелів у системі “стримувань і противаг”, прагнення політичної влади до абсолютного панування. Воно захищає громадян й їхні об'єднання від незаконного втручання в їхню діяльність державної влади й тим самим сприяє формуванню й зміцненню демократичних органів держави, всієї його політичної системи. Для виконання цієї функції в нього є чимало засобів: активна участь у виборчих компаніях і референдумах, акціях протесту або підтримки тих або інших вимог, великі можливості у формуванні громадської думки, зокрема, за допомогою незалежних засобів масової інформації й комунікацій.

4. Інститути й організації громадянського суспільства покликані забезпечувати реальні гарантії прав і свобод людини, рівний доступ до участі в державних і суспільних справах.

5. Громадянське суспільство виконує також функцію соціального контролю стосовно своїх членів. Воно незалежно від держави, має в своєму розпорядженні засоби й санкції, за допомогою яких може змусити індивідів дотримуватися суспільних норм, забезпечити соціалізацію й виховання громадян.

6. Громадянське суспільство виконує також комунікативну функцію. У демократичному суспільстві проявляється різноманіття інтересів. Найширший спектр цих інтересів є результатом тих свобод, якими володіє громадянин в умовах демократії. Демократична держава покликана максимально задовольняти інтереси й потреби своїх громадян. Проте в умовах економічного плюралізму ці інтереси настільки чисельні, настільки різноманітні й диференційовані, що державна влада практично не має каналів інформації про всі ці інтереси. Завдання інститутів й організацій громадянського суспільства – інформувати державу про конкретні інтереси громадян, задоволення яких можливо лише силами держави. Класичним прикладом такої інформації є акції “руху зелених”. Проблеми захисту навколишнього середовища неможливо вирішити без широкої участі держави, і “зелені” домагаються прийняття конкретних державних програм по захисту навколишнього середовища.

7. Громадянське суспільство виконує стабілізуючу функцію через свої інститути й організації. Воно створює міцні структури, на яких тримається все громадське життя. У складні історичні періоди (війни, кризи, депресії), коли держава зазнає труднощів, громадянське суспільство “підставляє своє плече” – свої міцні структури.


РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. ТЕОРІЯ ТА СУТНІСТЬ

2.1 Ознаки громадянського суспільства

В сучасні політичній науці поняття “громадянське суспільство” використовується як у широкому, так й у вузькому змісті. Громадянське суспільство в широкому змісті охоплює всі сфери людської діяльності, які перебувають поза безпосереднім впливом держави і її інститутів. З такого трактування випливає, що громадянське суспільство тією чи іншою мірою завжди існувало в людському соціумі, приймаючи на кожному етапі його розвитку конкретну форму.

У більш вузькому й найпоширенішому змісті поняття “громадянське суспільство” пов'язане з існуванням демократичних інститутів і правової держави, що забезпечує верховенство закону у всіх сферах суспільного й державного життя. Правова держава гарантує свободу особи, її основних інтересів і прав, у тому числі на різні форми суспільної й громадянської самоорганізації людей для досягнення своїх економічних, соціальних і духовних інтересів. У цьому змісті громадянське суспільство розглядається як людська спільність, що включає недержавні структури, які добровільно сформувалися у різних сферах людської діяльності й сукупність супутніх їм недержавних відносин – економічних, соціальних, сімейних, національних, духовних, моральних, релігійних, виробничих, особистих й ін.

Громадянське суспільство – це недержавна частина громадського життя, свого роду соціальний простір, у якому люди пов'язані між собою й взаємодіють один з одним у якості вільних незалежних суб'єктів [4, с. 202]. Головним діючим суб'єктом громадянського суспільства є суверенна особистість, яка вільно ставить цілі своєї діяльності й визначає способи їхнього досягнення.  Громадянське суспільство можна розглядати як суспільство, у якому існують розвинені економічні, культурні, правові, політичні відносини між складаючими його індивідами, які не опосередковані державою. Крім того, громадянське суспільство деполітизоване й не залежить від політичної системи й державної політики. Кожен член громадянського суспільства є, насамперед, суб'єктом права, а тільки потім – громадянином держави, тому що громадянське суспільство захищає права людини, у той час як з державою пов'язані права громадянина.

Сформоване громадянське суспільство не терпить насильства з боку держави. Воно існує в рамках свободи громадських інтересів. У ньому здійснюється соціальна саморегуляція, що дозволяє розглядати його як “самонастроювальне” суспільство. Його основою є людина, взаємодіюча з іншими членами суспільства. Разом з тим досвід високорозвинених країн свідчить, що громадянське суспільство функціонує й розвивається набагато успішніше й ефективніше, коли для цього створюються певні сприятливі умови (табл.. 2).

Основною умовою життєдіяльності громадянського суспільства є володіння кожним з його членів конкретною власністю або участь у володінні нею, право використовувати її й розпоряджатися за своїм розсудом. Наявність власності є базовою, фундаментальною умовою свободи особи в громадянському суспільстві.

Важливою умовою успішного функціонування громадянського суспільства є наявність у суспільстві розвинутої, різноманітної соціальної структури, яка відображає багатство й різноманіття інтересів представників різних груп і верств. Особливе значення має наявність численного, досить забезпеченого й незалежного “середнього класу”.

Наступною умовою життєдіяльності громадянського суспільства є розвиненість і розгалуженість демократії. Тільки в умовах розвинутої демократії може бути забезпечена внутрішня свобода особи і її здатність до повної самостійної діяльності при включенні в той або інший інститут громадянського суспільства. На відміну від держави з різними формами правління громадянське суспільство на рівні політичному можливо тільки в умовах демократії.

Діалектика взаємин громадянського суспільства й держави складна й суперечлива. Їм завжди властивий схований або явний конфлікт. Громадянське суспільство створює державу, передає їй частину своїх прав, але й держава сприяє створенню громадянського суспільства.

Держава не може розвиватися нормально без вільного розвитку громадянського суспільства. Високорозвинене громадянське суспільство – одна з головних умов стабільності демократичного режиму.

Громадянське суспільство контролює дії політичної влади. Відсутність громадянського суспільства веде до гіпертрофованого впливу держави на громадське життя. Інертність громадянського суспільства провокує державу до узурпації своїх прав, змушує суспільство беззаперечно виконувати державні рішення.

Таким чином, громадянське суспільство й держава співіснують у стані безперервної протидії й взаємовпливу, характер і спрямованість яких у вирішальній мірі залежать від ступеня розвитку громадянського суспільства і його інститутів. Громадянське суспільство гармонійно пов'язане з державою при демократичному режимі, перебуває в опозиції при тоталітарному режимі, перебуває в конструктивному протиборстві при авторитаризмі [4, с. 204].


2.2 Етапи формування громадянського суспільства

Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство.

Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”.

Отже, громадянське суспільство – перед усім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході – відповідь була одна; у нас – умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” – це питання залишається спірним, – підкреслював Ернест Ґеллнер. Процес його становлення – непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни.

Концепція громадянського суспільства, яка почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і міцніла паралельно із розвитком суспільної реальності, яку вона позначала.

“Громадянське суспільство І” (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до 1-ої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж.Лок, А. Ферґюссон, Ш.Л. Монтеск’є, І.Кант, Ф.Г.Гегель, А.де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (пізніше: civil society – цивільне суспільство) для означення нових суспільних порядків, які утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве й нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення суспільства та держави, їх трактування як певного типу антиномії, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов’язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Життя в останній ґрунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономності громад, їхньому праві творити спілки та асоціації, захищати власні інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників.

Ранні концепції громадянського суспільства наголошували на економіці як його головній складовій частині. Адже саме тут індивіди проявляли себе незалежними суб’єктами суспільної діяльності і, покладаючись на механізми ринкової самореґуляції, прагнули якомога меншого втручання держави у свої справи. Laissez faire, laissez passer! – таким було головне гасло раннього капіталізму, яке й досі використовують як заклик до невтручання держави в сферу бізнесу. Проте, це не означало, що держава не відігравала жодної ролі в становленні громадянського суспільства. Її функції полягали в творенні та впровадженні в життя законів, що були втіленням загальної волі громадян, оберігали непорушність їхніх прав та свобод.

Отож, громадянське суспільство I, яке формувалося від XVII століття аж до першої половини XIX століття, на практиці було молодим буржуазним суспільством, яке утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об’єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок привніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільності [6].

В міру усвідомлення цих проблем зростала стурбованість щодо них, ширилися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле. Настає період громадянського суспільства ІІ, який триває від середини ХІХ до 2-ої пол. ХХ ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах т.зв. “другого “ешелону” цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються.

Суспільство, за висловом Дж. Кіна, “дичавіє”. На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв’язання конфліктів, загалом – у “нецивілізованому” поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б “олігархами”. Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найрадикальніших – марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв’язки і громадянське суспільство формою класових відносин, породжену капіталістичним способом виробництва і приречену загинути разом із ним. А в 1-ій пол. ХХ ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на певний час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій “легітимного насильства” (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Щоправда, саме на період громадянського суспільства ІІ припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Європі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді встала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу. В умовах дотримання владою Австро-Угорської монархії принципів правової держави наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. відбувся злет громадянської свідомості та організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відродженню їхнього економічного та політичного життя, зростанню національної гідності й спростував упереджені твердження щодо нездатності українців до державного життя, єднання і громадянської поведінки.

Серед західноєвропейських теоретиків 1-ої пол. ХХ ст. всебічно досліджував феномен громадянського суспільства італійський марксист Антоніо Ґрамші. Робив він це з властивою марксистам політичною метою: позбутися поділу на громадянське суспільство і державу і побудувати так зване “регульоване суспільство”. Та після II Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили містком, який з’єднав майже розірвану традицію теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він став провісником наступного етапу в її розвитку – громадянського суспільства ІІІ. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.

Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спершу було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”, а відтак вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Проте вплив концепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід від авторитарних і тоталітарних режимів до демократії.

Отже, громадянське суспільство – це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом”. Причому тепер, як вважає Дж. Александр, вона прийшла в науку надовго. З крахом комунізму і кризою соціалістичних ідеологій центр ваги в дослідженні соціальних проблем перенесено з соціалізму на демократію. А в “арсеналі” демократичної теорії найбільш підходящою для аналізу соціальних проблем є саме концепція громадянського суспільства.


ВИСНОВКИ

Після детального вивчення питань пов’язаних з поняттям громадського суспільства, його ознаками, сутністю та теорією, ми:

1. Дослідили поняття громадянського суспільства і дізналися, що громадянське суспільство за своїм змістом не збігається із суспільством у цілому: останнє включає в себе державу. Держава є складовою суспільства, громадянське ж суспільство — це сфера відносин, які не зазнають прямого втручання з боку держави.

Громадянське суспільство — система взаємин між індивідами та їхніми об’єднаннями, в якій реалізуються індивідуальні та колективні інтереси, заснована на автономних від надмірного втручання з боку держави засадах, на свободі самореалізації, плюралізмі (багатоманітності) в усіх сферах суспільного життя, на пріоритеті прав людини.

Звичайно, такі відносини між державою і громадянським суспільством з’являються лише тоді, коли і суспільство, і держава перебувають на високому рівні економічного, політичного, культурного і духовного розвитку.

Громадянське суспільство — правове демократичне суспільство, де сполучним фактором виступають визнання, забезпечення і захист прав людини і громадянина. Ідеям громадянського суспільства про розумність і справедливість влади, про свободу і благополуччя особистості відповідають ідеї пріоритету права, єдності права і закону, правового розмежування діяльності різних галузей державної влади.

Громадянське суспільство — співтовариство вільних індивідів. В економічному плані зазначене означає, що кожен індивід є власником, реально має кошти, необхідні людині для нормального існування. Він вільний у виборі форм власності, визначенні професії, виду праці, розпорядженні результатами своєї праці.

Індивід може існувати самостійно, має право на досить автономну самоорганізацію для задоволення своїх потреб та інтересів. Політичний аспект свободи індивіда як члена громадянського суспільства полягає в його незалежності від держави, тобто в можливості, наприклад, бути членом політичної партії або іншого об’єднання, що виступає з критикою нинішньої державної влади, має право брати участь або не брати участі у виборах органів державної влади і місцевого самоврядування. Забезпеченою свобода вважається тоді, коли індивід через певні механізми (суд та ін.) може обмежувати свавілля державних та інших структур відносно себе.

Громадянське суспільство — відкрите соціальне утворення. У ньому забезпечується свобода слова, включаючи свободу критики, гласність, доступ до різного роду інформації, право вільного в’їзду в країну і виїзду з неї, культурне і наукове співробітництво із закордонними державними і громадськими організаціями.

Громадянське суспільство — складна структурована плюралістична система. Наявність різноманітних суспільних форм і інститутів (профспілки, партії, об’єднання підприємців, спілки споживачів, клуби тощо) дозволяє виразити і реалізувати різноманітні потреби й інтереси індивідів, забезпечує можливість прояву кожним своєї індивідуальності. Однією з важливих характеристик громадянського суспільства є громадська ініціатива як усвідомлена й активна діяльність індивідів на благо суспільства.

2. Визначили основні напрямки формування громадського суспільства, які коротко можна перелічити:

-   розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

-  активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру - благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо, а також розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;

-  постійне удосконалення контрольних механізмів;

-  максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини;

-  зміцнення свободи інформації, відкритості суспільства;

-  піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в спроможності жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи відповідно до змін конкретно-історичних умов. Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного, в межах закону, регулювання соціального життя.

3. Виявили основи, методи та логіку формування громадянського суспільства.

4. Простежили, що найбільш актуальні проблеми питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування і функціонування вказаного суспільства.

Перспектива формування громадянського суспільства залежить від того, в якій мірі держава і суспільство здатні створити умови, вільні від причин, що породжують дестабілізуючі фактори в кожній із сфер життєдіяльності соціального організму. Вирішальною передумовою забезпечення національної державності є дотримання законів існування системи (а, отже, вивчення їх), створення передумов для й природного функціонування, запобігання дестабілізації. Це головні умови збереження незалежності держави, суспільства, особи (громадянина). Насильство, постійні спроби в короткі терміни виправити становище, поновити втрачену рівновагу може мати тимчасовий ефект. Досвід переконує, що насильство породжує ескалацію насильства і заводить в глухий кут. Пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства на ґрунті внутрішніх передумов і врахування сучасних здобутків людської цивілізації та створення для нього простору — важлива передумова неантагоністичного розвитку державності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с. — Бібліогр.: с. 229–232.
    1.  Гегель Г. В. Ф. Работы разных лет: В 2–х т. – М., 1971. –Т. 2. – С. 51.
    2.  Гоббс Т. Избранные произведения: В 2–х т. – М., 1989. – Т. 1. – С. 280.
    3.  Кин Дж. Демократия и гражданское общество / Пер. с англ.; Послесл. М. А. Абрамова. – М.: Прогресс–Традиция, 2001. – 400 с.
    4.  Комарницький Я., Зелена О. Політологія: методичні матеріали до семінарських занять : навчально-методичний посібник для всіх спеціальностей / Ярослав Комарницький, Оксана Зелена. – Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2013. – 51 с.
    5.  Крип"якевич Ш. Історія України. Львів., 1990.- с 291, с. 386-387.
    6.  Кульчицький B.C., Настюк М.І., Тищик Б.Й.Історія держави і права України. - Львів. 1996 р. с 134.
    7.  Олійник А. Ю. Правознавство: підручник [Берлач А.І, Бичкова С.С., Карпенко Д.О., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Осадчий В.І.].-2-ге вид., доповн.-К.:Правова єдність,2009 .-792с
    8.  Патнэм Р. Чтобы демократия сработала. Гражданские традиции в совреенной Италии / Пер. с англ. – М.: Ad Marginem, 1996. – С. 217.
    9.  Риттер М. Политическая сфера как идеал политической культуры // Граждане и власть: Проблемы и подходы / Под ред. Г. М. Михалевой, С. И. Рыженкова. – М.: СПб: Летний сад, 2001. – С. 21.
    10.  Селигмен А. Проблема доверия. – М.: Идея–Пресс, 2002. – С. 107. Alexander J. C. Democracy and Civil Society. – Mimeo, Los Angeles: UCLA, 1992. – Р. 2.
    11.  Семке Н.М. Політологія. Модульний курс: навчальний посібник / Н.М. Семке — Харків, 2009.
    12.  Теория управления: социально–технологический подход: Энцикл. словарь / Под ред. Иванова В. Н., Патрушева В. И. Акад. наук социал. технологий и местного самоуправления: – 3–е изд., перераб. и доп. – М.: Муниципальный мир, 2004. 672 с.
    13.  Шацкий Е. Постлиберализм: Автономия личности и граджанское общество // Полис. – 1997. – № 6. – С. 16.
    14.  Keane J. Democracy and the Decline of the Left // Democracy and Dictatorship The Nature and Limits of State Power. – Oxford: Ed. Bobbio N, 1989. – P. vi–xxviii.
    15.  Sztompka P. Mistrusting Civility: Predicament of a Post Communist Society // Real Civil Society. Dilemmas of Institutionalization / Ed. By J. C. Alexander. – Guitdford, Surrey: Biddles LTD., 1998. – Р. 199.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35270. Тема. Знаходження інтегралу за формулами трапецій. 181 KB
  h void min {double bhSynI; int ni; cout Vvedite nijnii predel : ; cin ; cout Vvedite verhnii predel b: ; cout Vvedite verhnii predel b: ;; cin b; cout Vvedite n: ; cin n; doublex=new double [n]; doubley=new double [n]; h=b n; S=0; x[0]=; fori=1;i =n1;i {x[i1]=x[0]ih; y[i]=1 pow3x[i]x[i]0.5; S=Sy[i]; I=b nSy[0]y[n] 2; cout I= I; } } .
35271. Тема. Знаходження інтегралу за формулами трапецій. 22.5 KB
  h void min { int n; double bhT ; cout Enter bn n ; cin b n; h=b n; doublex=new double[n]; x[0]=; forint i=0;i =n;i {x[i]=x[0]ih;} doubley= new double [n]; for i=0; i =n; i { y[i]=1 sqrtx[i]x[i]0.
35272. Тема. Обчислення інтегралу по формулі Сімпсона. 26 KB
  Обчислення інтегралу по формулі Сімпсона. Навчитися обчислювати інтеграл по формулі Сімпсона; склаcти алгоритм. Обчислити інтеграл по формулі Сімпсона при заданому значенні 16 include iostrem. Які проста та узагальнена формули Сімпсона Сформулюйте ідею методу Якою повинна бути розбивка відрізку на частини Яка оцінка похибки методу Сімпсона Який ступінь точності методу Який зв’язок формули Сімпсона та НьютонаКотеса .
35273. Тема. Метод Крилова побудови власного багаточлена матриці. 36 KB
  h void min { int klj; double [3][3]b[3][3]y0[3]y1[3]y2[3]y3[3]y4[3]yn1yn2yn3yn4Sum1Sum2Sum3Sum4; double x1x2x3x4d0d1d2d3102030213132; cout Vvedite mtritsy endl; fork=0;k =3;k { forl=0;l =3;l cin b[k][l]; } cout Vvedite nylevou vektor endl; fork=0;k =3;k cin y0[k]; fork=0;k =3;k { forl=0;l =3;l { yn1=b[k][l]y0[l]; Sum1=Sum1yn1; } y1[k]=Sum1; } fork=0;k =3;k { forl=0;l =3;l { yn2=b[k][l]y1[l]; Sum2=Sum2yn2; } y2[k]=Sum2; } fork=0;k =3;k {...
35274. Тема: Масиви. Селективна обробка масивів Ціль роботи: вивчити роботу з масивом як зі складеним типом даних 369 KB
  Відповідно до індивідуального завдання розробити алгоритм ініціалізації масиву селективної обробки масиву. 7 Знайти суму позитивних чисел масиву Контрольні запитання 1.Які типи мови С можна і не можна вказувати як тип при оголошенні масиву 4.У яких випадках розмірність масиву при оголошенні можна не вказувати 5.
35275. Тема: Обробка символьних даних Ціль роботи: вивчити і навчитися використовувати масиви символьних даних. 184 KB
  Обладнання: ПКПО Borlnd C Хід роботи 1. Для роботи з рядками використовувати покажчики на тип chr масиви покажчиків.Підготуватися до захисту лабораторної роботи вивчивши питання по даній темі.
35276. Тема: Використання бібліотечних функцій для роботи із символьними даними Ціль роботи: виробити практичні н. 54 KB
  Лабораторна робота № 24 Тема: Використання бібліотечних функцій для роботи із символьними даними Ціль роботи: виробити практичні навички в написанні програм з використанням бібліотечних функцій для роботи із символьними даними. Обладнання: ПКПО Borlnd C Хід роботи ТБ КОТ 1.Підготуватися до захисту лабораторної роботи вивчивши питання по даній темі.Який заголовний файл необхідний для роботи з бібліотечними функціями обробки символьних даних 2.
35277. Вкладені цикли. Багатомірні масиви. Масиви покажчиків 54.5 KB
  Показати використання різних видів синтаксичних конструкцій включаючи індексні вираження і покажчики на тип елементів масиву для доступу до елементів масиву. Поясните організацію збереження елементів масиву.Як відбувається масштабування при послідовному разіменування покажчика імені масиву у процесі доступу до елементів Які синтаксичні конструкції можна використовувати для доступу до елементів масиву 3.Приведіть загальну формулу для масиву Тип Ім'я [N][M][K] при доступі до заданого елемента Ім'я [i][j][k] і поясните її.
35278. Тема: Розробка програм зі складеними типами даних Ціль: виробити практичні навички в написанні програм з ви. 77 KB
  Як виробляється ініціалізація данчленів структури Які особливості ініціалізації масивів і структурчленів структури вкладених структур 6.Чи можна робити неповну ініціалізацію структури не для всіх членів структури 7.У чому відмінність об'єднання від структури 13.Як здійснюється доступ до данчленів структури об'єднання 14Як здійснюється доступ до данчленів структури розташованої в масиві структур.