95635

Оборотні кошти підприємства

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Загальна характеристика й нормування оборотних коштів підприємства. Кругообіг оборотних коштів. Схема кругообігу оборотних коштів за наявною структурою. Оборотні фонди. Фонди обігу. Класифікація норм витрат матеріальних ресурсів. Виробничі запаси.

Украинкский

2015-09-25

165.44 KB

0 чел.

7


ЛЕКЦІЯ 5
Оборотні кошти підприємства

Анотація

Загальна характеристика й нормування оборотних коштів підприємства. Кругообіг оборотних коштів. Схема кругообігу оборотних коштів за наявною структурою. Оборотні фонди. Фонди обігу. Класифікація норм витрат матеріальних ресурсів. Виробничі запаси. Взаємозв’язок між видами запасів. Ефективність використання оборотних коштів. Система показників ефективності використання матеріальних ресурсів. Система управління запасами підприємства. Взаємозв’язок елементів системи управління запасами. Система Канбан. Система нульових запасів. Система «без складу». Концепція «точно, вчасно». ABC – аналіз,  XYZ – аналіз.

План лекції

5.1. Загальна характеристика й нормування оборотних коштів

5.2. Ефективність використання оборотних коштів

5.3. Управління запасами

1

На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію — виробничу. На цій же стадії у процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату.

Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

Склад оборотних фондів і фондів обігу наведено відповідно на рис. 5.1 та 5.2. Сферою обертання оборотних фондів є виробнича стадія, а фондів обігу - грошова й товарна стадії.

Оборотні фонди

Виробничі запаси

Витрати майбутніх періодів

Напівфабрикати власного виготовлення

Незавершене виробництво

Рисунок 5.1 – Структура оборотних фондів підприємства

Фонди

обігу

Відвантажена продукція

Інші оборотні активи

Дебіторська заборгованість

Готова продукція

Грошові кошти на рахунках

Рисунок 5.2 – Структура фондів обігу підприємства

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво — це предмети праці, які не пройшли всіх стадій обробки згідно до технологічного процесу. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення - предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів — такі, які зроблено в даний період, а буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо.

Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрат матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за певними класифікаційними ознаками (рис.5.3).

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням.

Норми витрат матеріальних ресурсів

За ступенем деталізації нормованих ресурсів

За ступенем деталізації об’єктів нормування

За періодом дії

За масштабом дії

За призначенням

норми витрат

сировини

Річні

Групові (на однакові види продукції)

Специфіковані

Для деталі

Перспективні

норми витрат матеріалів

норми витрат

палива

Зведені

Для виробу в цілому

індивідуальні

норми витрат

енергії

Рисунок 5.3 – Класифікація норм витрат матеріальних ресурсів

До нормованих відносять всі оборотні фонди та готову продукцію. Слід відзначити, що під не нормованістю не слід розуміти відсутність контролю з боку управлінців до рівня фондів обігу. Значні відхилення розмірів відвантаженої продукції, грошей на рахунках підприємства, дебіторської заборгованості тощо є індикаторами змін, що відбуваються в середині підприємства й у зовнішньому оточенні.

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку.

Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.

Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних фондів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції).

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах.

За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо, енергія тощо); і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети).

Методика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. Точність розрахунку залежить від правильного визначення запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, середній поточний (половина від поточного запасу) страховий (рис. 5.4).

Норма запасу в днях (Здн)

Технологічний запас (Зтехн)

Страховий запас (Зстр)

Підготовчий запас (Зпіл)

Поточний запас (Зпот)

Транспортний запас (Зтр)

Рисунок 5.4 –  Часові складові норми запасу в днях

Рисунок 5.5 демонструє структуру і взаємозв’язок між різними видами запасів.

Транспортний запас - період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

Середній запас (Зсер)

Максимальний запас (Зmax)

Транспортний запас (Зтр)

Підготовчий запас (Зпіл)

Технологічний запас (Зтехн)

Поточний запас (Зпот)

Страховий запас (Зстр)

Мінімальний запас (Зmin)

Середній поточний запас (Зсер.пот)

Рисунок 5.5 – Структура та взаємозв’язок між видами запасів

Підготовчий запас - період часу, необхідного для приймання, складування і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

Поточний запас розраховується як половина середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів.

Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

Определить годовую потребность хлебозавода в муке, его средний и максимальный запас, если период поставки составляет 8 дней, а период срыва поставки в среднем 2 дня. Для обеспечения дневной программы необходимо использовать 960 кг муки, притом его потери составляют 2%. На протяжении года хлебозавод работает 240 дней.

Решение:

Zmin = q1* Tсрыва  (минимальный запас = дневная потребность материала * период срыва)

Zcp = Zmin + ½ * Zтек

Zmax = Zтек + Zmin

960 – 98       х =( 960*100)/98 = 979,6 – дневная потребность

Х – 100  

Zmin = 979,6 * 2 = 1959,2 (кг)

Zтек = 979,6 * 8 = 7836,8 (кг)

Zmax = 7836,8 + 1959,2 = 9796 (кг)

Zcp= 1959,2 + ½ * 7836,8 = 5877,6 (кг)

qгодоаое = 9796 * 240 = 2351040 (кг)

Методика нормування оборотних коштів у елементах виробничих запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною системою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняється від викладеної. 

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. На значення цього нормативу впливають такі чинники: обсяг товарної продукції, собівартість окремих її видів і характер розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві можна визначити, користуючись формулою:

            ,  (5.1)

де Vд — середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю; Тц середня тривалість виробничого циклу у днях; КнВ — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найточніше його можна визначити через розподіл витрат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошторису витрат на виробництво всі витрати розподіляють на одноразові (вартість сировини та основних матеріалів, що включаються в процес виробництва із самого його початку) і такі, що поступово зростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та обслуговування виробництва важко розрахувати у розрізі днів виробничого циклу, то їх умовно розподіляють однаковими частинами на кожний день циклу.

Припустимо, що собівартість якогось виробу становить 50100 грн., а середня тривалість виробничого циклу — 6 днів. Розподіл витрат за днями виробничого циклу подано в табл. 5.1. За цих умов середня собівартість незавершеного виробництва дорівнюватиме 39100 грн. (234600 : 6), а коефіцієнт наростання витрат — 0,78 (39100 : 50100).

Таблиця 5.1 – Розподіл витрат на виготовлення виробу за днями виробничого циклу, грн

Дні виробничого
циклу

Щоденні
витрати

Сума витрат за наростаючим підсумком

Перший
Другий
Третій
Четвертий
П’ятий
Шостий

30000
3000
3500
4000
4000
5600

30000
33000
36500
40500
44500
50100

Разом

50100

234600

Проте за великої номенклатури продукції, що виготовляється, описаний спосіб визначення коефіцієнта наростання витрат є надто трудомістким. Тому на підприємствах, що продукують матеріаломістку продукцію і через це мають велику частку одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за спрощеною формулою (5.2).

           КнВ = (Спц + 0,5 Срц)В,  (5.2)

де Спц — первісні витрати на початку (у перший день) виробничого циклу;

Срц — решта витрат на виготовлення виробу;

Св — виробнича собівартість виробництва протягом виробничого циклу.

Так, виходячи з даних табл. 5.1, коефіцієнт наростання витрат, розрахований за формулою (5.2), дорівнюватиме 0,8 [(30000 + 0,5 × 20100) / 50100]. Як бачимо, похибка розрахунків зовсім мала — лише 0,02 (0,8 — 0,78); вона цілком припустима для такого роду практичних розрахунків.

Зрештою якщо припустити, що середня величина щоденного випуску продукції становить 20000 грн., а тривалість виробничого циклу — 6 днів, то норматив коштів у незавершеному виробництві, обчислений за формулою (5.1), становитиме:

грн.

Нормативи оборотних, коштів в інших нормованих елементах. Окрім виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахуванням величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Наприклад, на початок розрахункового періоду залишок витрат майбутніх періодів становить 77000 грн., потреба в них протягом цього періоду — 280000 грн., на собівартість продукції, яку належить виготовити, буде віднесено в рахунок погашення раніше здійснених витрат 56000 грн. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів дорівнюватиме 301000 грн. (77000 + 280000 – 56000).

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, пакування та відвантажування споживачам, а також виписування і здавання в банк платіжних документів.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий період визначається як сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

2

Раціональне та економне використання оборотних коштів суб’єктів господарювання має велике економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності — відповідні конкретні заходи.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Коефіцієнт оборотності (Ко) визначається за формулою:

,       (5.3)

де Qрп – обсяг реалізованої продукції за період, грн.; Кок – середня сума оборотних фондів за той же період.

Показник, що є оберненим по відношенню до кількості оборотів, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку до середніх за період залишків оборотних коштів.

Тривалість одного обороту (Д):

,      (5.4)

де Т – кількість днів у періоді (квартал 90, рік – 360 днів).

Сума коштів, вивільнених в результаті прискорення оборотності (∆Sкошт):

,     (5.5)

де  - обсяг реалізації у звітному році, грн.; Дбаз, Дзв – середня тривалість одного обороту відповідно у базовому і звітному році, днів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне, (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту. Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів (МР) використовують узагальнюючі та часткові показники (рис. 5.7).

Показники ефективності використання МР

Часткові

Узагальнюючі

Прибуток на 1 гривню МВ (рент.)

металоємність

Матеріаловіддача

енергоємність

Матеріалоємність продукції

паливоємність

Коефіцієнт темпів зростання обсягу виробництва і МВ

Аналогічно по інших видах матеріалів

Питома вага МВ у собівартості продукції

Коефіцієнт матеріальних витрат

Рис. 5.7. Система показників ефективності використання матеріальних ресурсів

Умовні позначення до рис. 5.7:

П – Прибуток від основної діяльності; Мв – матеріальні витрати; Св – вартість виготовленої продукції; ІВП – індекс валової продукції; ІМВ – індекс матеріальних витрат.

Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг виготовленої продукції.

3

Кінцеві результати діяльності будь-якого підприємства матеріальної сфери представляють похідну від рівня оптимізації його (підприємства) запасів. Ефективне управління запасами дозволяє: прискорити оберненість капіталу; підвищити його дохідність; мінімізувати поточні витрати на зберігання; вивільняти з обороту частину капіталу та реінвестувати його в інші активи. Складові системи управління запасами наведено на рис. 5.8.

Оптимізація структури запасів

Управління запасами

Мінімізація витрат з їх обслуговування

Виробництво

Оптимізація загального обсягу запасів

Постачальники

Контроль за рухом запасів

Рисунок 5.8 – Система управління запасами підприємства

Роль контролю в будь-якому управлінському процесі є загальновідомою, а мінімізація витрат (усіх їх видів, а не тільки з обслуговування запасів) є невід’ємною складовою діяльності менеджерів усіх рівнів ієрархії в будь-який період діяльності організації.

Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, як правило, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.

Максимальний поточний запасз.пт.max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів:

Мз.пт.max = Мд*tн, (5.6)

де Мд — середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі; tн — інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів. Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою:

Мз.пд = Мд tп , (5.7)

де tп — час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою

Мз.стр. = Мд tт , (5.8)

де tт — час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання — середнє відхилення від нього.

Виходячи з вищенаведеного загальний запас матеріалів становить:

максимальний

Мз.max = Мд (tн + tп + tт) , (5.9)

середній

Мз.ср = Мд (+ tп + tт) , (5.10)

мінімальний

Мз.min = Мд (tп + tт) , (5.11)

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

В Україні найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається «точкою замовлення» (Мз.з) та обчислюється за формулою:

Мз.з = Мз.пд + Мз.стр + Мдtз,  (5.12)

де tз — час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їхніх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших обсягів оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, зв’язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають (рис. 5.9).

Рисунок 5.9 – Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання
матеріалів від величини партії поставки.

Оптимальною є така партія поставки (пм), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли

См.с = См.п + См.з → min.   (5.13)

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо

;  (5.14)

,  (5.15)

де Мр — річна потреба у матеріалах; Сп — транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки; Цм — ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат; Рн — коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:

 

.  (5.16)

 

Слід відмітити, що задачею управлінців будь-якого підприємства є оптимізація, найчастіше – мінімізація запасів. Одним із найбільш поширених методів мінімізації запасів є система точно вчасно (ТВ). Її основною задачею є зменшення рівня запасів організації до нульової відмітки. Система ТВ і подібні до неї (система без складу, нульових запасів, система Канбан) заснована на принципі, згідно до якого постачальники доставляють матеріали точно в той момент, коли в них виникає необхідність. Крім того, на мінімальному рівні підтримується незавершене виробництво, оскільки відповідні вироби виготовляються тільки по мірі необхідності обслуговування наступної стадії виробництва. Запаси готових товарів мінімізуються до їх точної відповідності заказам торгівлі.

Концепція ТВ передбачає просту, добре координовану виробничу систему (рис. 5.10), коли продукція проходить певні стадії обробки тільки відповідно до плану. Дана концепція є протилежністю традиційної системи «зроби партію та передай далі», коли деталі виробляються крупними партіями і передаються на наступну операцію згідно жорсткого календарного графіку.

Концепція ТВ

Постачальники матеріалів

Обробка деталей

Збір частин та вузлів

Кінцевий збір

Система «зробив-передай»

Вироби, які очікують використання

Вироби, які очікують використання

Вироби, які очікують використання

Вироби, які очікують використання

Обробка деталей

Кінцевий збір

Збір частин та вузлів

Постачальники матеріалів

Рисунок 5.10 – Системи ТВ та «зробив-передай»

В практиці господарювання ефективним інструментом оптимізації поточних запасів вважається «Модель економічно обґрунтованого заказу» (EOQmodel). Механізм цей моделі ґрунтується на мінімізації сукупних витрат на закупівлю й збереження запасів. Чим більше партія замовлення й рідше здійснюється завіз матеріалів, тим нижче сума витрат на завіз матеріалів. Вона (сума) визначається за формулою:

,      (5.17)

де Zзм – витрати, пов’язані з завозом матеріалів;  - річний обсяг виробничої потреби у даному матеріалі;  - середній розмір однієї партії поставки;  - середня вартість розміщення одного замовлення.

З формули 5.17 витікає, що за незмінних  та , збільшення  призводить до зменшення суми витрат і навпаки, але великий розмір однієї партії стає причиною зростання витрат на зберігання, бо при цьому збільшується величина запасу в днях. Якщо, наприклад, матеріал закуповується раз на місяць, то середній період його зберігання складатиме 15 днів, а якщо закуповувати його 2 рази на місяць, то – 30. Виходячи з цього, сума витрат на зберігання матеріалів () на складі можна визначити:

,      (5.18)

де  - собівартість збереження одиниці матеріалу за період.

Тобто, за незмінної  сума витрат на збереження матеріалів на складі мінімізується за зниження середнього розміру однієї партії поставки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між витратами по завозу матеріалів та витратами на збереження таким чином, щоб загальна сума витрат була мінімальною:

,     (5.19)

де  - оптимальний середній розмір партії поставки.

Звідси оптимальний середній розмір виробничого запасу дорівнює:

    (5.20)

Розглянута модель заснована на гіпотезі, що попит і термін поставки замовлення є постійними, але на практиці вони можуть коливатись, тому підприємству необхідно мати резервний запас. У цьому випадку витрати, пов’язані з завозом і збереженням визначаються за формулою:

  (5.21)

де  - резервний запас.

У світовій практиці господарювання до найбільш популярних систем контролю за рухом запасів відносяться ABC - аналіз, XYZ - аналіз, логістика.

Перший використовується для визначення ключових моментів і пріоритетів у сфері управлінських задач, процесів, матеріалів, постачальників, груп продуктів, ринків збуту, категорій клієнтів.

В системі контролю за рухом запасів всі запаси поділяють на 3 групи (табл. 5.2).

Таблиця 5.2 – Категорії запасів для проведення ABC - аналізу

група

вартість

важливість для виробничого процесу

Періодичність контролю

A

висока

велика

повсякденний моніторинг

B

середня

середня

раз на місяць

C

низька

невелика

раз у квартал

При проведенні XYZ – аналізу матеріали розподіляють у відповідності до структури їх споживання:

Група Х – матеріали, споживання яких носить постійний характер.

Група Y - матеріали, споживання яких носить сезонний характер.

Група Z - матеріали, споживання яких носить нерегулярний характер.

Логістика координує рух товарів по всьому ланцюжку «постачальник - підприємство – споживач» і гарантує, що необхідні матеріали і продукти будуть доставлені своєчасно, в потрібному місці, в потрібній кількості та бажаної якості. В результаті скорочуються витрати на складування, зменшується тривалість знаходження капіталів у запасах, сприяє прискоренню його оберненості, а значить – підвищенню ефективності функціонування підприємства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60481. Праздничная школьная шоу-программа к 8 Марта «Две звезды» 67 KB
  А март – это праздник женщин – прекрасных дам! С праздником вас, милые, любимые девочки, женщины, мамы, бабушки, сестренки! Она: Разрешите пожелать вам счастья, мира и тепла! Он: Пусть сопутствует удача, чувство юмора всегда!
60484. Шкідливі звички (година спілкування для учнів початкових класів) 44 KB
  Обладнання до уроку: вірші прислів’я вислови про здоров’я. Хід уроку: Учитель: Діти сьогодні у нас урок на тему: Шкідливі звички на дошці плакат з написом: Здоровя неоціненний скарб Учитель: Діти прочитайте вислів з дошки.
60487. Формування пізнавальної активності і творчої самостійності учнів на уроках української мови та літератури і в позаурочний час 145 KB
  Цікаві завдання і мовні ігри це по суті вправи спрямовані на засвоєння й осмислення знань у жвавій приємній атмосфері. У кожному разі цікаві мовні завдання передбачають досягнення дидактичної мети розширення і зміцнення мовних знань збагачення...