95638

Виробничі фонди підприємства

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Сутність, забезпеченість та економічна ефективність використання основних виробничих фондів (основного капіталу). Сутність, забезпеченість та економічна ефективність використання оборотного капіталу. Нематеріальні активи (ресурси) підприємства. Дана тема розкриває деякі частини активу балансу підприємства,...

Украинкский

2015-09-25

252 KB

0 чел.

Тема: «Виробничі фонди підприємства»

План

  1.  Сутність, забезпеченість та економічна ефективність використання основних виробничих фондів (основного капіталу).
  2.  Сутність, забезпеченість та економічна ефективність використання оборотного капіталу.
  3.  Нематеріальні активи (ресурси) підприємства.

Дана тема розкриває деякі частини активу балансу підприємства, а саме: нематеріальні активи, основні засоби, оборотні активи.  


  1.  Сутність, забезпеченість та економічна ефективність використання основних виробничих фондів (основного капіталу).

Надати схему!!!!!!!

 Основні невиробничі фонди – це фонди, які не приймають участі у процесі виробництва продукції.

До них відносяться:

  •  Фонди житлово-комунального господарства;
  •  Фонди побутового обслуговування;
  •  Організацій культури;
  •  Освіти;
  •  Охорони здоров’я;
  •  Фізичної культури;
  •  Соціального забезпечення.  
  •  

Основні виробничі фонди (основний капітал) – це фонди, які приймають участь у процесі виробництва продукції не один раз і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції частково у вигляді амортизаційних відрахувань.

В свою чергу основні виробничі фонди поділяються на:

  •  Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення;
  •  Основні виробничі фонди не сільськогосподарського призначення.
  •  

Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення – це фонди, які приймають участь у виробництві сільськогосподарської продукції і можуть поділятись на:

  •  фонди  рослинництва;
  •  фонди тваринництва;
  •  фонди загальногосподарського призначення.
  •  

До виробничих фондів сільськогосподарського призначення відносяться:

  •  Будівлі, споруди;
  •  Робочі і силові машини та обладнання;
  •  Транспортні засоби;
  •  Обчислювальна техніка та програмні засоби до неї (фонди загальногосподарського призначення);
  •  Внутрішньогосподарські дороги, мости (фонди загальногосподарського призначення);
  •  Багаторічні насадження;
  •  Робоча і продуктивна худоба (довгострокові біологічні активи).

P.S.  Основне стадо корів, основні свиноматки — це елемент основних виробничих засобів, оскільки їх функціональна роль полягає у відтворенні поголів’я і виробництві предметів праці (молоко). Проте при вибраковці корів та свиноматок і ставленні їх на відгодівлю відбувається зміна функціональної ролі цих основних засобів у процесі виробництва і їх уже розглядають як оборотні фонди, яким притаманний зовсім інший характер обороту.

 

Основні виробничі фонди не сільськогосподарського призначення – це фонди, які приймають участь у виробництві не сільськогосподарської продукції.

До них відносяться:

  •  Промислово-виробничі фонди;
  •  Будівельні фонди;
  •  Фонди торгівлі;
  •  Фонди громадського харчування.

Грошова оцінка основних фондів.

Грошова оцінка основних засобів здійснюється:

  •   за первісною,
  •  справедливою,
  •  переоціненою,
  •  залишковою і
  •  ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення даних засобів.

До первісної вартості основного засобу включають:

- ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт,

- витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу,

- суми непрямих податків у зв’язку з його придбанням і деякі інші.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) між заінтересованими та незалежними сторонами.

Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткуванняринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки.

В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю.

Тому на практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість» основних засобів (первісна або/і переоцінена), за якою вони стають на балансі підприємства.

З метою визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам згідно з П(С)БО 7 надано право здійснювати переоцінку окремих об’єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Переоцінена первісна вартість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки (Іп), що розраховується з виразу:

Іп = СпВ : ЗВ,

де СпВ — справедлива вартість основного засобу; ЗВ — його залишкова вартість.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одержана як результат від різниці його первісної (переоціненої) вартості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу.

Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включається в його підсумок.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу.

Інколи підприємства можуть і не передбачати ліквідаційної вартості.

Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовуватиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди.

Всі основні виробничі фонди поділяються на:

  •  активні – ті, які приймають активну участь у виробництві продукції;
  •  пасивні – ті, які приймають другорядну роль у процесі виробництва продукції.

Амортизація основних засобів

 У процесі виробництва продукції основні виробничі фонди зношуються, тобто втрачають свою вартість.

Знос основних фондів поділяється на дві форми:

  •  фізичний;
  •  моральний знос.

Форма фізичного зношення виникає в процесі використання засобів праці (коли їх робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, деформуються та руйнуються) або пов’язана з недовикористанням засобів праці, коли під дією природних і часового факторів металеві вузли і механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума «старіють».

Форма морального зношення виникає у процесі розвитку НТП.

У зв’язку із зношенням основних виробничих фондів викає потреба їх відновлення.

У процесі відновлення основних фондів важливе значення має амортизація.

Амортизація — це економічний процес, що кількісно відображає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, та її систематичний розподіл (перенесення) на заново створений продукт (виконану роботу, надану послугу) протягом строку їх корисного використання.

При цьому під вартістю, що амортизується, розуміють первісну або переоцінену вартість основного засобу за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Амортизація основних засобів (економічна амортизація) нараховується, згідно з П(С)БО7, із застосуванням таких методів:

  •  прямолінійного. Річна сума амортизації (Ар) цим методом визначається з виразу:

Ар = ВА : Т,

де ВА — вартість, яка амортизується;

Т — очікуваний строк корисного використання основного засобу.

Частка щорічного погашення вартості, яка амортизується, називається нормою амортизації (На).

Її можна визначити так:

Приклад:   визначити річну суму амортизації на зернозбиральний комбайн «Лан» первісною вартістю 452,7 тис. грн. і терміном корисного використання – 10 років.

Ар = 452,7 : 10 = 45,27 – річна сума амортизації,

                             1

На = ------- х 100 = 10% - річна норма амортизації.

                             10

  •  методу зменшення залишкової вартості. Річна сума амортизації, згідно з цим методом, визначається за формулою:

Ар(3) = ЗВ · ,

де ЗВ — залишкова вартість основного засобу на початок звітного періоду;

ЛВ — ліквідаційна вартість основного засобу;

ПВ — його первісна вартість;

Т — очікуваний строк корисного використання основного засобу.

 

Вираз 1 -  — це річна норма амортизації, що розраховується згідно з вимогами даного методу;

Приклад:   визначити річну суму амортизації на зернозбиральний комбайн «Лан» первісною вартістю 452,7 тис. грн. і терміном корисного використання – 10 років.

                                                        

  1.  Ар(3) = ЗВ ·  = 452,73 х = 452,73 х  = 452,73 х (1-0,741) = 452,73 х 0,259 = 117,2  - річна сума амортизації в 1-й рік;
  2.  452,73 – 117,2 = 335,53 тис. грн.
  3.  Ар(3) = ЗВ ·  = 335,53 х = 335,53 х  = 335,53 х (1-0,741) = 335,53 х 0,259 = 86,9  - річна сума амортизації в 2-й рік;

І т.д.

= =  = (1-0,741) = 0,259

                                        або 25,9% (0,259х100) – річна  норма амортизації

  •  методу прискореного зменшення залишкової вартості основного засобу. Річна сума амортизації, за даним методом, визначається з виразу:

Ар(П) = ЗВ · На · Кп,

де На — річна норма амортизації, розрахована прямолінійним методом;

ЗВ — залишкова вартість основного засобу на початок звітного періоду;

Кп — коефіцієнт прискорення, який дорівнює двом.

Приклад:   визначити річну суму амортизації на зернозбиральний комбайн «Лан» первісною вартістю 452,7 тис. грн. і терміном корисного використання – 10 років.

                               1

  1.  На = ------- х 100 = 10% - річна норма амортизації.

                              10

  1.  Ар(П) = ЗВ · На · Кп = 452,73 х 0,1 х 2 = 452,73 х 0,2 = 90,55 – річна сума амортизації 1-й рік;

  1.  452,73 – 90,55 = 362,18

  1.  Ар(П) = ЗВ · На · Кп = 362,18 х 0,1 х 2 = 362,18 х 0,2 = 72,44 – річна сума амортизації 2-й рік

  •  кумулятивний метод. Річна сума амортизації за цим методом (АР(К)) визначається за формулою:

де ВА — вартість основного засобу, що амортизується;

і — рік, на який нараховується амортизація;

Т — очікуваний строк корисного використання основного засобу.

 Кч — кумулятивне число, що розраховується як сума натурального ряду чисел корисного строку використання основного засобу;

Якщо, скажімо, цей строк становить вісім років, то кумулятивне число дорівнюватиме:   1 + 2 + 3 + 4+ 5 + 6 + 7 + 8 = 36;

Вираз (Т +1 – і) вказує на ту кількість років, що залишається до кінця очікуваного строку корисного використання основного засобу.

Якщо, наприклад, розраховується річна сума амортизації на другий рік експлуатації основного засобу, то кількість років, що залишається до кінця використання основного засобу, становитиме 8 + 1 – 2 = 7.

Норму амортизації за цим методом можна визначити з виразу:

;

Приклад:   визначити річну суму амортизації на зернозбиральний комбайн «Лан» первісною вартістю 452,7 тис. грн. і терміном корисного використання – 10 років.

  1.  1+2+3+4+5+6+7+8+9+10 = 55 – кумулятивне число;
  2.   =  = 18,2% - річна норма амортизації для першого року;
  3.   =  = 16,4% - річна норма амортизації для другого року;
  4.  = 452,73 х 0,182 = 82,39 – річна сума амортизації для першого року;
  5.  = 452,73 х 0,164 = 74,24 – річна сума амортизації для другого року.

  •  виробничий метод. Ним передбачається розрахунок місячної суми амортизації (Ам). Для цього можна скористатися формулою:

де Оф — фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), вироблений (виконаний) основним засобом;

ВА – вартість, яка амортизується;

Оз — загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням основного засобу.

Вираз  називають виробничою ставкою амортизації.

Підприємства самостійно обирають метод амортизації, беручи при цьому до уваги очікуваний спосіб отримання економічних вигод від використання основного засобу, а також об’єктивні закономірності руху його вартості і споживної вартості.

Таблиця 10.1

МЕТОДОМ ЗМЕНШЕННЯ ЗАЛИШКОВОЇ ВАРТОСТІ (А)

І ПРИСКОРЕНОГО ЗМЕНШЕННЯ ЗАЛИШКОВОЇ ВАРТОСТІ (Б)

Рік

Залишкова
вартість на поч
аток року, тис. грн.

Норма
амортиз
ації, %

Річна сума
амортиз
ації, грн.

Залишкова вартість на кінець року, тис. грн.

а

б

а

б

а

б

а

б

1

452,73

452,73

25,9

20,0

117,20

90,55

335,53

362,18

2

335,53

362,18

25,9

20,0

86,86

72,44

248,68

289,75

3

248,68

289,75

25,9

20,0

64,41

57,95

184,30

231,80

4

184,30

231,80

25,9

20,0

47,71

46,36

136,59

185,44

5

136,59

185,44

25,9

20,0

35,36

37,09

101,23

148,35

6

101,23

148,35

25,9

20,0

26,20

29,67

75,03

118,68

7

75,03

118,68

25,9

20,0

19,42

23,74

55,61

94,94

8

55,61

94,94

25,9

20,0

14,39

18,99

41,21

75,96

9

41,21

75,96

25,9

20,0

10,67

15,19

30,54

60,76

10

30,54

60,76

25,9

20,0

7,91

12,15

22,64

48,61

Таблиця 10.2

ПРЯМОЛІНІЙНИМ (В)

І КУМУЛЯТИВНИМ (Г) МЕТОДАМИ

Рік

Залишкова вартість на початок року, тис. грн.

Норма
амортиз
ації, %

Річна сума
амортиз
ації, грн.

Залишкова вартість на кінець року, тис. грн.

в

г

в

г

в

г

в

г

1

430,09

430,09

10,0

18,2

43,01

78,20

387,08

351,89

2

430,09

430,09

10,0

16,4

43,01

70,38

344,07

281,52

3

430,09

430,09

10,0

14,5

43,01

62,56

301,07

218,96

4

430,09

430,09

10,0

12,7

43,01

54,74

258,06

164,22

5

430,09

430,09

10,0

10,9

43,01

46,92

215,05

117,30

6

430,09

430,09

10,0

9,1

43,01

39,10

172,04

78,20

7

430,09

430,09

10,0

7,3

43,01

31,28

129,03

46,92

8

430,09

430,09

10,0

5,5

43,01

23,44

86,02

23,46

9

430,09

430,09

10,0

3,6

43,01

15,64

43,01

7,82

10

430,09

430,09

10,0

1,8

43,01

7,82

Лізинг

Лізинг є особливою формою відтворення основних засобів.

Сутнісним аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу.

У Законі України «Про лізинг» (грудень 1997 р.) дається таке визначення лізингу:

лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування.

Лізингу притаманні всі функції банківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних відносин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним.

Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний.

Фінансовий лізинг - це лізингова угода, в результаті укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання угоди.

Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу.

Після завершення строку угоди оперативного лізингу об’єкт лізингу повертається лізингодавцю.

За фінансового лізингу витрати на утримання об’єкта лізингу (на його експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт, страхування) несе лізингоодержувач.

За оперативного лізингу всі витрати на утримання об’єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів, несе лізингодавець.

Показники забезпеченості та ефективності використання основних фондів.

 Фондооснащеність розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь

Фондоозброєність — розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

Структура основних виробничих фондів - це процентне співвідношення окремих складових елементів цих фондів у їх загальній вартості.

Для економічного аналізу основні засоби класифікують за такими групами:

  •  земельні ділянки;
  •  капітальні витрати на поліпшення земель;
  •  будинки, споруди та передавальні пристрої;
  •  машини й обладнання, транспортні засоби і інструменти, прилади, інвентар (меблі);
  •  робоча і продуктивна худоба;
  •  багаторічні насадження; інші основні засоби.
  •  інші необоротних активів, до яких відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.

Основні засоби відображаються в активі балансу в розділі 1 «Необоротні активи» за первісною і залишковою вартістю.

  •  коефіцієнт зростання (Кзр) — відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;

  •  коефіцієнта зношення (Кз — відношення суми зношення до первісної вартості основних засобів)

  •  коефіцієнта придатності (Кп — частка від ділення первісної вартості засобів за мінусом усієї суми зношення на їх первісну вартість). Цей показник можна визначити і так: Кп = 1 – Кз.

Чим вищий коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів.

  •  Фондовіддача — відношення вартості виробленої продукції (товарної продукції) до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

  •  Фондомісткість — це зворотний показник фондовіддачі,

тобто Фм = І : Іф від.

  •  Інтегральний показник фондовіддачі визначається за формулою:

  •  

Де - Іф від — індекс фондовіддачі, що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий;

Івп — індекс валової (товарної в поточних цінах) продукції.

Він (Івп) обчислюється діленням цього виду ефекту (ТП) з гектара сільськогосподарських угідь у звітному році на даний показник у базовому році.

Застосовувати інтегральний показник фондовіддачі доцільно для оцінки рівня ефективності використання основних виробничих фондів у динаміці за умови, коли їх фондовіддача знижується.

Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної діяльності.

Потрібно домагатися, щоб цей показник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які окуповуються капіталовкладення відповідно до діючої банківської процентної ставки.

                                              прибуток

Норма прибутку (%) = -------------------------------------------------   х  100

                                                 Основні фонди  + оборотні засоби

  1.  Сутність, забезпеченість та економічна ефективність використання оборотного капіталу.

Оборотний капітал (оборотні засоби) - це сукупність оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди – це грошовий вираз предметів праці, які беруть участь у процесі виробництва продукції лише один раз і повністю переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції.

Оборотні фонди поділяються на:

  •  виробничі запаси,
  •  незавершене виробництво
  •  тварини на вирощуванні та відгодівлі (поточні біологічні активи).

В активі балансу підприємств оборотні фонди відображаються в розділі II «Оборотні активи»

Виробничі запаси — це предмети праці, які не вступили ще в стадію виробничого споживання.

В аграрних підприємствах вони бувають:

  •   сільськогосподарського і
  •  промислового походження.

До виробничих запасів сільськогосподарського походження відносять:

  •   корми,
  •  насіння
  •  посадковий матеріал,
  •  підстилку,
  •  сільськогосподарську сировину для промислової переробки,

Виробничі запаси промислового походження представлені:

  •  мінеральними добривами,
  •  отрутохімікатами,
  •  нафтопродуктами
  •  твердим паливом,
  •  запасними частинами,
  •  малоцінними і швидкозношуваними предметами, що використовуються протягом не більше одного року,
  •  будівельними матеріалами для поточного ремонту тощо.

Тварини на вирощуванні і відгодівлі (поточні біологічні активи) — це оборотні активи, що представлені вартістю дорослих тварин на нагулі, молодняка на вирощуванні, вибракованих з основного стада дорослих тварин для реалізації, а також вартістю птиці, звірів, кролів.

Незавершене виробництво — це та частина оборотних фондів, яка вже виробничо спожита, але готової продукції ще не одержано.

Фонди обігу - не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, а лише обслуговують його.

До фондів обігу включають(згідно балансу підприємства):

  •  готову продукцію,
  •  товари,
  •  одержані векселі,
  •  дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
  •  дебіторську заборгованість за розрахунками;
  •  іншу поточну дебіторську заборгованість,
  •  поточні фінансові інвестиції,
  •  грошові кошти та їх еквіваленти в національній і іноземній валюті,
  •   інші оборотні активи.

Готова продукція це така продукція, що призначена для реалізації заготівельним і переробним підприємствам, для продажу на біржах, кооперативних крамницях, сільських ринках, для продажу і видачі в рахунок оплати праці працівникам аграрних підприємств, для громадського харчування тощо.

Товари це  вартість товарів, придбаних підприємством для наступного продажу.

Векселі одержані — це заборгованість покупців за відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги), яка забезпечена векселями.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послугице кошти, які повинні надійти підприємству від інших суб’єктів ринку за продану їм продукцію, надані послуги і виконані роботи.

В дебіторську заборгованість за розрахунками включають заборгованість з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів та з внутрішніх розрахунків. Зокрема, тут відображається заборгованість фінансових податкових органів, різні переплати за податками; суми авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів; суми нарахованих підприємству дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню; заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства.

Потреба в оборотному капіталі, необхідна для забезпечення ефективного і безупинного функціонування виробництва, істотно залежить від часу знаходження авансованих коштів на кожній стадії кругообігу, що відбувається в такій послідовності:

,

де ГК — грошові кошти;

ВЗ — виробничі запаси;

НВ — незавершене виробництво;

ГП — готова продукція;

КР — кошти в розрахунках.

Особливістю руху авансованих оборотних засобів є те, що не всі вони здійснюють повний кругообіг, оскільки певна частина готової продукції не реалізується, а спрямовується на відновлення і поповнення виробничих запасів з метою подальшого використання в наступному циклі виробництва (наприклад, корми, насіння). Тобто, утворюється мале коло кругообігу за схемою:


ВЗ -» НВ -» ГП -» ВЗ,

існування якого вимагає специфічного підходу до визначення показників обороту оборотного капіталу.

Час повного кругообігу авансованих елементів оборотного капіталу залежить від часу їх знаходження на кожній стадії.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом:

  •  фондооснащеність виробництва - визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських угідь підприємства;

Фооб = ОбК : Sс/г угідь

  •  ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом – розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;

Сз = Обф : Обн

  •   вартісне співвідношення між оборотними й основними фондами, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Ефективність використання оборотного капіталу

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу застосовують низку економічних показників.

  1.  коефіцієнт обороту оборотного капіталу  розраховується як  показник відношення товарної продукції (ТП) (інколи валової продукції), збільшеної на вартість тварин, що переведені в основне стадо (М - молодняк), і зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних з основного стада тварин (В - вибраковка), до середньорічної вартості оборотного капіталу (ОбК).

ТП – В + М

Ко =  ----------------

       ОбК

  1.  Обернена величина коефіцієнта обороту - коефіцієнт завантаженості обігових коштів (Кз).

Кз = 1 : Ко   

Чим менше обігових коштів припадає на одну грошову одиницю виручки, тим краще їх використовують.

  1.  тривалості одного обороту оборотного капіталу у днях (Тоб).

Тоб = Тп : Коб = 365 : Коб,

де Тп — тривалість періоду, за який розраховується показник (365 днів); 

Коб — коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

  1.  Фондовіддача оборотного капіталу визначається  діленням валової продукції в порівнянних цінах (а краще ВП по собівартості, у зв’язку з інфляцією)  (або товарної продукції) на середньорічну вартість оборотного капіталу.

Фв = ТП (ВП) : ОбК

Для характеристики ефективності використання оборотних фондів використовують наступні показники:

  1.  Матеріаловіддача – відношення валової продукції (по собівартості) до матеріальних витрат виробництва.

Мв = ВПс/б : МВ

 

Де МВ – матеріальні витрати;

ВПс/б – валова продукція по собівартості

  1.  Матеріаломісткість – обернена величина матеріаловіддачі.

Мм = 1 : Мв

  1.  Загальний показник, який характеризує ефективність використання обігових коштів – коефіцієнт ефективності (прибутковості) обігових коштів, який розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості обігових коштів за звітний період.

Кеоб = ЧП : ОбК,

Де – ЧП – чистий прибуток;

ОбК – середньорічна вартість обігових коштів.


  1.  Нематеріальні активи (ресурси) підприємства.

Нематеріальні ресурси (активи) – це немонетарні засоби, які не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об’єктом права власності юридичної чи фізичної особи, мають вартість і можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства), використовуються підприємством більше року і приносять власникові певну економічну вигоду, яку у світовій практиці називають роялті.

Роялті — це винагорода підприємства за використання або надання дозволу на використання нематеріальних активів (прав інтелектуальної власності).

Нематеріальні ресурси відображаються за активом балансу підприємств.

До них (нематеріальних активів), як правило, відносять різні права підприємства, наприклад:

  •   право користування землею,
  •  виробничою площею,
  •  патенти (право на винахідництво),
  •  торгові марки,
  •  товарні знаки,
  •  авторські права.

Цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, недотичні, непомітні.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» виділяють такі їх групи:

  •  право користування природними ресурсами — право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища тощо;
  •  право користування майном — право користування земельною ділянкою1, право користування будівлею, спорудою, право на оренду приміщень;
  •  право на знаки для товарів і послуг — право на товарні знаки і торгові марки, право на фірмові назви тощо;
  •  право на об’єкти промислової власності — право на винаходи і корисні моделі, право на промислові зразки, право на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноу-хау (англ. know-how «знати як») і т. д.;
  •  авторські та суміжні з ним права — право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, право на різні бази даних тощо;
  •  гудвіл (англ. Good will);
  •  інші нематеріальні ресурси, наприклад право на провадження певної діяльності.

Тепер більш детально розглянемо деякі складові елементи кожної з груп нематеріальних активів.

Право на винахідце право користування технічним, технологічним та іншим рішенням, закріплене за власником і оформлене патентом.

Завдяки патентуванню здійснюється охорона винахідництва і передача права користування патентом за відповідну плату іншим фізичним чи юридичним особам.

Право на промислові зразкице право на використання художньо-конструкторських рішень, що надають товарам специфічний зовнішній вигляд, завдяки якому вони можуть користуватися підвищеним попитом у покупців.

Приклад: промислові зразки у вигляді об’ємних моделей (наприклад, модель гончарного посуду, меблів, автомобіля) і промислових малюнків (малюнків одежі, тканин, харчових продуктів) широко використовуються підприємствами в маркетинговій діяльності для збільшення обсягу продажу товару і підвищення його конкурентоспроможності.

Право на використання товарних знаків — це виключне право їх використання власником для позначення (у вигляді слів, малюнків тощо) власних товарів з метою їх розрізнення від однорідних товарів інших підприємств.

Товарні знаки охороняються законом через реєстрацію їх у патентних органах.

Авторські права — це виняткове право юридичної або фізичної особи на видання наукових чи художніх творів, їх використання, публічне виконання, реалізацію тощо.

Програмне забезпечення ЕОМ включає в себе програми на технічних носіях з відповідною документацією, що використовуються підприємством для вирішення за допомогою ЕОМ різних господарських завдань і машинної обробки інформації (наприклад – 1С - бухгалтерія).

Ноу-хау — це право на набутий виробничий і організаційно-господарський досвід, технологічні рішення, технічну інформацію, що дають економічну вигоду підприємству.

Ноу-хау відрізняється від права на винахід, оскільки, як правило, не патентується і не підтверджується іншими юридичними документами, проте воно є комерційною таємницею підприємства і підлягає ретельній охороні.

За природою свого виникнення ноу-хау не має початкової вартості.

Проте підприємство-власник ноу-хау при заснуванні разом з іншими учасниками спільного підприємства може вносити його в рахунок свого вкладу в статутний фонд останнього. За взаємною погодженістю сторін визначається вартість ноу-хау і здійснюється відповідний запис в установчих документах про прийняття цього виду нематеріальних активів на баланс створюваного підприємства.

Гуд вілл — це ділова репутація (імідж) або ціна фірми.

Ділова репутація фірми визначається як різниця між вартістю компанії як єдиного цілого і ринковою вартістю її активів, реалізованих кожний зокрема, або як різниця між ціною, фактично виплаченою за підприємство, і балансовою вартістю його майна.

Приклад: припустімо, що вартість усього майна м’ясопереробного підприємства становила 135 млн. грн. Потенційні покупці готові заплатити за підприємство 150 млн. грн. Звідси вартість нематеріального ресурсу гуд вілл становитиме 150 – 135 = 15 млн. грн.

Вартісна оцінка нематеріальних активів (ресурсів)

Підприємства мають можливість придбати нематеріальні активи різними способами:

  •  купити за рахунок власних коштів і кредитів банку – самий розповсюджений спосіб придбання прав інтелектуальної власності, тобто нематеріальних активів (до цього способу повернемось пізніше) (Приклад: право на винахід, ноу-хау, програмне забезпечення ЕОМ, товарних знаків);

  •  одержати як внесок національного або іноземного учасника до статутного фонду спільного підприємства (право користування землею, іншими природними ресурсами, ноу-хау, технології тощо);

  •  шляхом надходження в результаті поглинання, об’єднання, злиття з іншими підприємствами (Cood will, товарні знаки, ноу-хау, право на промислові зразки тощо);
  •  завдяки безкоштовній передачі нематеріальних активів іншими юридичними і фізичними особами.

Підприємство може самостійно розробити нематеріальний актив.

Але відображатиметься він у балансі підприємства лише тоді, коли буде відповідати усім критеріям визнання, а саме:

  •  матиме необхідні ресурси та технічну можливість для доведення створеного нематеріального ресурсу до стану, придатного для використання або реалізації,
  •  необхідну інформацію для достовірного визначення витрат на його розробку,
  •   коли є реальна можливість отримання від такого нематеріального активу майбутньої економічної вигоди.

Якщо створений нематеріальний актив не відповідає хоча б одному з цих критеріїв визнання, то витрати на його розробку відносять до витрат звітного періоду, а сам нематеріальний актив на баланс підприємства не береться.

Спосіб придбання нематеріальних активів безпосередньо впливає на грошову оцінку, за якою вони відображаються на балансі підприємства.

Так, куповані нематеріальні активи оцінюються за первісною вартістю, яка складається з ціни придбання з доданням витрат на приведення їх до стану, придатного для практичного використання.

Оцінка нематеріальних активів, що вносяться до статутного фонду як внесок одного із засновників, здійснюється експертним шляхом за домовленістю сторін з орієнтацією на справедливу вартість.

Безкоштовно передані нематеріальні активи оцінюються за справедливою вартістю з урахуванням строку їх функціонування до моменту такої передачі.

За необхідності підприємство може здійснювати переоцінку нематеріальних активів за їх справедливою вартістю.

Проте така переоцінка можлива лише по тих нематеріальних активах, по яких існує активний ринок. 

Переоцінена вартість нематеріального активу (ПЕв) визначається з виразу:

де ПВ на — первісна вартість нематеріального активу;

СВ на — справедлива вартість нематеріального активу;

ЗВ на — залишкова вартість цього активу.

Вираз  називають коефіцієнтом індексації нематеріального активу.

На цей коефіцієнт коригується і знос даного ресурсу.

Амортизація нематеріальних активів (ресурсів)

Амортизація нараховується лінійним методом протягом строку їх корисного використання, але не більше 10 років безперервної експлуатації або терміну діяльності підприємства.

Повертаючись до можливостей придбання нематеріальних ресурсів, зазначимо, що одним із поширених способів придбання права на інтелектуальну власність є купівля ліцензії.

Ліцензування - під ним розуміють надання прав суб’єктам господарювання на використання об’єктів інтелектуальної власності — винаходів, товарних знаків, промислових зразків, досягнень селекції, програмного забезпечення, ноу-хау тощо.

Отже, щоб суб’єкт господарювання набув право використання нематеріального активу, який є власністю іншого суб’єкта господарювання, він повинен придбати ліцензію за певною ціною.

Ціна ліцензії — це сума коштів, яку виплачує ліцензіат (покупець ліцензії) продавцю ліцензії — ліцензіару.

Ціна ліцензії істотно залежить від обсягу прав на її використання, що передаються ліцензіату.

За цим критерієм виділяють:

  •  звичайну,
  •  виключну і
  •  повну ліцензію.

За звичайної ліцензії  ліцензіар (той хто продає) залишає за собою право експлуатувати об’єкт інтелектуальної власності й укладати подібні угоди на право його використання з іншими суб’єктами господарювання (наприклад - макдональдс).

За виключної ліцензії ліцензіату (той хто купує) передається право виключного (тобто як виключення з правил – лише одному йому) користування таким об’єктом, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право його експлуатації.

Повна ліцензія надає ліцензіату (той хто купує) всі права на нематеріальний ресурс.

Зрозуміло, що за однакових інших умов найвищою буде ціна на повну ліцензію і найнижча — на звичайну.

В практиці ліцензійної торгівлі використовують два основні методи визначення ціни ліцензії:

  •  на основі маси прибутку ліцензіата і
  •  на основі роялті.

За першим методом ціна ліцензії визначається як певна частка прибутку ліцензіата (той хто купує).

При цьому до уваги береться тільки прибуток, одержаний ним від реалізації продукції, виробленої за ліцензією.

Частка ліцензіара (продавця) коливається в межах 15—20 %, якщо об’єкт ліцензії ще не повністю готовий до комерційного використання,

і в межах 35—50 %, якщо об’єкт ліцензії являє собою повністю готовий до виробничого використання (наприклад технологічний процес, модель тощо).

За другим методом, як уже зазначалося, визначення ціни ліцензії здійснюється на базі роялті.

Приклад: Необхідно визначити ціну ліцензії у формі щорічних відрахувань (роялті) від вартості виробленої продукції по ліцензії із застосуванням ноу-хау — нової незапатентованої технології.

Припустімо, що виробничі потужності по ліцензії дають змогу виробити 5000 ц продукції за ціною центнера 60 грн. і розрахунковим рівнем рентабельності 0,4, або 40 % (Р).

Оскільки ця технологія не може бути використана іншими суб’єктами господарювання, бо ліцензія є виключною, то приймається, що частка ліцензіара в прибутку ліцензіата (Ч) становитиме 0,16, або 16 % (наприклад  - розмір ставки по депозиту у банку).

За цих умов ставку роялті (R) можна визначити за формулою:

R =

Підставивши у формулу наші вихідні дані, одержимо:

Звідси розмір щорічних відрахувань роялті на користь ліцензіара (продавця) становитиме:

МR = V · Ц · R = 5000 · 60 · 0,0457 = 13 710 грн.

Приклад задачі

Менеджерам підприємства необхідно прийняти рішення про доцільність купівлі ліцензії за ціною 100 тис. грн. за необмеженого строку її використання та фіксованими відрахуваннями платежів роялті ліцензіару.

При цьому потрібно врахувати, що підприємство ще раніше отримало право на тимчасове використання даної ліцензії — нової технології. Її впровадження дало змогу підприємству виробляти продукцію обсягом 500 тис. грн. і підвищити рівень рентабельності на 30 процентних пунктів порівняно з її базовим рівнем, який становив 14 %. Відомо також, що «стандартна» частка відрахувань ліцензіару від додаткового прибутку ліцензіата, як правило, становить 15 %, а найбільш реальна ставка капіталізації альтернативних напрямків інвестування — 16 % річних (наприклад, процентна ставка по депозитах у банку).

На основі вказаних даних розрахункову ставку роялті можна визначити з виразу:

R =

де Рп — перевищення рівня рентабельності над базовим, процентних пунктів; Рб — базовий рівень рентабельності, %.

Якщо в дану формулу підставити дані  то одержимо 0,0313, або 3,13 %. Звідси величина щорічних платежів роялті становитиме 500 000 · 0,0313 = 15 650 грн.

Для того щоб зробити висновок, чи доцільно підприємству купувати ліцензію за ціною 100 тис. грн., потрібно розрахувати величину поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті (ПВR) методом капіталізації за формулою:

ПВR = R : Ск,

де Ск — найбільш реальна ставка капіталізації альтернативних напрямків інвестування.

В нашому прикладі ПВR = 15 630 : 0,16 = 97 688 грн. Одержаний результат менший за ціну ліцензії. В такому разі роблять висновок, що ціна ліцензії завищена, тому дана пропозиція повинна бути відхилена. Підприємству економічно вигідно купувати ліцензію тоді, коли її ціна є нижчою за величину поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті. В нашому прикладі підприємство має підстави вимагати зниження ціни пропозиції до рівня, меншого 97 688 грн.

1 Логічніше право користування земельною ділянкою слід віднести до першої групи нематеріальних ресурсів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42828. Проектирование двухступенчатого цилиндрического редуктора как составной части привода тяговой лебедки 700.26 KB
  От типа двигателя, его мощности, частоты вращения и прочего зависят конструктивные и эксплуатационные характеристики рабочей машины и её привода. Выбираем электродвигатель переменного тока с асинхронной частотой вращения короткозамкнутого ротора. Этот двигатель применяется потому
42829. Автоматизація технологічного процесу виробництва азотної кислоти комбінованим методом 328.31 KB
  Реле аварійного захисту КМ19 спрацьовує та створює аварійний сигналза допомогою якого повинно вимикатись живлення електродвигуна М7. Мікропроцесорний прилад ІТМ11 в якому використовується твердотільне реле через контакт якого не можна підключати напругу 220 В. Рекомендується через твердотіле реле ІТМ11 під’єднувати електромагнітне реле яке працює на напрузі 24 В від джерела постійного струму. Враховуючи цю особливість в схемах електрозахисту треба використовувати два електромагнітних реле.
42830. Получение напайных и сменных многогранных режущих пластин путём прессования твердосплавных порошковых смесей и спеканием прессовок 5.77 MB
  Доминирующая роль в решении этой задачи принадлежит методам порошковой металлургии обладающими большими потенциальными возможностями с точки зрения создания инструментальных материалов различного назначения с заданными физикомеханическими свойствами изготовление которых методами традиционного металлургического передела во многих случаях практически неосуществимо. Подпись Дата Лист креплением СМП Фреза торцевая универсальная регулируемая с механическим креплением твердосплавных в том числе с износостойким покрытием безвольфрамовых и...
42833. Точные и высокопроизводительные металлорежущие станки, их расчет и основные характеристики 1.71 MB
  В частности к приводам главного движения и подач предъявляются требования: по увеличению жёсткости повышению точности вращения валов шпиндельных узлов. В большинстве станков в качестве привода главного движения применяют коробки передач со ступенчатым регулированием частоты вращения соединённые с асинхронным электродвигателем. Для обработки на станках деталей машин с разными размерами и режущим инструментом с различными режущими свойствами при большом числе технологических операций для получения оптимальных режимов резания необходимо...
42834. Організація аналітичного обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками на КППНБМ 719.5 KB
  Теоретичні основи зобов’язань що виникають з постачальниками і підрядниками.2 Нормативноправове регулювання з обліку зобов’язань що виникають з постачальниками і підрядниками.3 Документування розрахунків з постачальниками і підрядниками. Синтетичний облік розрахунків з постачальниками і підрядниками на КППНБМ.
42835. Электронный измеритель временных интервалов в диапазоне от 0 до 1 с, с детализацией измерений до 1 мс 271.94 KB
  Для построения системы воспользуемся микропроцессорным комплектом К1810 (центральный процессор К1810ВМ88). Для реализации времязадающих функций воспользуемся таймером К1810ВИ54. Взаимодействие с пользователем организуем с помощью контроллера клавиатуры и индикации КР580ВВ79
42836. Моделирование зависимости выходного параметра, управляющего напряжения, от угла поворота 183.42 KB
  Естественной входной величиной реостатных преобразователей является перемещение движка а выходной величиной – сопротивление. Реостатный преобразователь Выходное сопротивление реостатного преобразователя периметр каркаса и входное перемещение связаны между собой зависимостью: где – сопротивление 1 метра провода Ом; – число витков на единицу длины преобразователя. Для этого по закону Ома найдем ток : Из условия равновесия моста следовательно: Напряжение определяется по формуле: Учитывая что получим...