95683

Особливості фінансування діяльності малих підприємств

Курсовая

Финансы и кредитные отношения

Формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності; розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб’єктами...

Украинкский

2015-09-28

306.5 KB

6 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 4

ВСТУП

Протягом довгого історичного періоду економісти, історики й політичні діячі всіляко применшували роль малого бізнесу  в економіці. Окрім того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств  у розвиток суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх видів підприємницької діяльності, проте спочатку малий бізнес не мав особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринкова економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників, матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць через банкрутство неприбуткових підприємств.

Важливим елементом ринкової економіки є існування та взаємодія великих, середніх і малих підприємств. При цьому мале підприємництво розглядається не лише як додаток до великого виробництва, а й як самостійна форма функціонування і розвитку сучасних продуктивних сил – гнучка, життєздатна, ефективна, прогресивна.

Актуальність теми нашої роботи визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малих підприємств в сучасній соціально орієнтованій ринковій економіки, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Малі підприємства – це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Існування економічно ефективних  малих підприємств дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Вагомий внесок у вивчення малого бізнесу зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: Р. Рудик, А. Гринюк, З. Воронов, С. Румянцева, Б. Варналій, В. Кредісов, М.Хурса, Г. Цегелик, В. Грушко, М. Дем’яненко та ін. Такі науковці, як О. Благодарний,  О. Карпова у своїх роботах приділяють увагу аналізу окремих показників діяльності малих підприємств. Проблеми та перспективи діяльності малого підприємництва перебувають у полі зору таких українських вчених, як В. Збарський, Т. Греджева, І. Максименко, А. Чухно, Т. Меркулова та ін.

Метою нашого дослідження є розробка реального, дієвого механізму щодо перспективних шляхів розвитку малих підприємств на основі оцінки механізму фінансування малого підприємництва.

В роботі ставилися наступні завдання: з’ясувати основні засади функціонування малих підприємств в Україні; розкрити механізм фінансування даних підприємств; виявити сучасні тенденції розвитку малих підприємств; проаналізувати механізм державного регулювання розвитку підприємництва;  провести аналіз проблем, що характерні для процесу фінансування діяльності та надати поради, щодо їх вирішення.

Об’єктом дослідження є малі підприємства, а предметом –особливості фінансування діяльності малих підприємств.  

При написанні даної роботи було використано цілу сукупність методів наукового дослідження, які включали в себе як загальні (порівняльний, історичний) так і спеціальні (метод статистичного аналізу, зведення та групування, індексний метод, а також метод відображення результатів досліджень у графічній та табличній формі).

Інформаційну базу склали навчальні посібники та наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє найбільшу кількість  дрібних власників, які в силу своєї масовості, значною мірою визначають соціально-економічний і частково політичний рівень розвитку країни. За своїм рівнем життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення, одночасно будучи як безпосереднім виробником, так і споживачем товарів і послуг. Сектор малого підприємництва являє найрозгалуженішу мережу підприємств, що діють в основному на місцевих ринках і безпосередньо пов'язані з масовим споживанням товарів і послуг. У сукупності з невеликими розмірами малих підприємств, їх технологічною, виробничою та управлінською гнучкістю це дозволяє своєчасно реагувати на мінливу кон’юнктуру ринку.

Фінанси підприємств – це сукупність грошових відносин, які виникають в процесі розподілу та перерозподілу виторгу та прибутку суб’єкта господарювання, щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів підприємств, з метою забезпечення його функціонування та умов розширеного відтворення [18].

В процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Малий бізнес – це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з мстою отримання прибутку [11, c.118].

Однією з основних проблем малого бізнесу є залучення інвестицій для організації підприємства або збільшення основних фондів. Приватний підприємець може використовувати для цієї мети власні грошові кошти, кошти зовнішнього інвестора або отримати банківський кредит. Як правило, малому підприємству необхідний невеликий кредит для розвитку бізнесу, але більшість банків прагнуть працювати з великими компаніями, а не з малим бізнесом. Однією з причин позиції банків є «непрозорість» малого бізнесу, що працює в нашій країні. Крім того, особливістю фінансів малого бізнесу є і те, що мале підприємство не має можливості випуску цінних паперів, які могли б залучити грошові кошти приватних і корпоративних інвесторів [8, с. 72].

Важливою особливістю фінансів малого бізнесу є невеликий обсяг грошових коштів, які можна використовувати для розвитку компанії. Як правило, власник малого підприємства повинен приймати рішення про витрачання фінансів в короткі терміни, маючи дуже малий фінансовий ресурс.

Малі підприємства традиційно орієнтовані на поточний прибуток, здатні швидко реагувати на попит і пропозицію, оперативно задовольняти потреби в товарах, роботах і послугах. Вони формують своєрідну інфраструктуру ринку, створюють конкурентне середовище. Існує група галузей, де малий бізнес може бути переважною формою організації праці, – перш за все це обслуговування населення [14, с. 88].  

Малий бізнес найбільш схильний конкуренції та банкрутства. Норма прибутку, що отримується від різних видів підприємницької діяльності, істотно коливається, що відбивається на фінансовій стійкості малого бізнесу. Тільки добросовісна конкуренція підвищує ефективність виробництва, стимулює зниження цін на товари, підвищує відповідальність виробників перед споживачами, розширює сфери обслуговування населення.

Багато малих підприємств мають право на спрощений режим оподаткування. Рішення про використання спрощеної системи оподаткування приймається платником самостійно і повинно бути виваженим та вмотивованим. Основним фактором, що впливає на прийняття такого рішення є економічна доцільність, яка вимірюється зниженням податкових платежів внаслідок зміни системи оподаткування.

   Етап 1

Етап 2

   Етап 3

   Етап 4

Рисунок 1. Схема оцінки доцільності застосування спрощеної системи оподаткування

Джерело: Проблеми державного регулювання діяльності малих підприємств [19].

Головним принципом визначення економічної доцільності переходу на спрощену систему оподаткування є співставлення суми податкових платежів при звичайній системі оподаткування з сумою податкових зобов’язань при застосуванні єдиного податку за ставкою 6 % або 10 %. Оптимальним терміном податкового періоду для проведення економічної оцінки є календарний рік, що дозволяє нівелювати сезонні коливання обсягів продаж та інших показників, які використовуються в розрахунках.

Після розрахунку економічної доцільності варто врахувати додаткові фактори, до яких належать:

  •  наявність збитків минулих років, які при продовженні роботи за звичайною системою оподаткування переносилися б на наступні податкові періоди;
  •   наявність не відшкодованих з бюджету сум ПДВ. Цей фактор може значно знизити ефективність застосування єдиного податку за ставкою 10 %;
  •  втрата частини клієнтів внаслідок неможливості видачі податкових накладних при переході на єдиний податок за ставкою 10 %.

Перелік додаткових факторів може бути індивідуальним для кожного окремого підприємства [17 с. 49-50].

Фінансова звітність, яка надається малим підприємством у державні органи, також відрізняється від фінансової звітності великих підприємств. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 (ст. 11) для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності встановлена скорочена за показниками квартальна і річна фінансова звітність у складі Балансу (форма № 1-м) та Звіту про фінансові результати (форма № 2-м).

Якщо за результатами діяльності року підприємство не відповідає критеріям суб’єкта малого підприємництва, воно повинно подавати фінансову звітність, передбачену для інших господарюючих суб’єктів у складі Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал та Приміток до річної фінансової звітності.

Форми та зміст статей фінансової звітності суб’єктів малого підприємництва (СМП) та представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39 зі змінами і доповненнями від 24.02.2001 № 101.

Фінансова звітність зазначених суб’єктів господарювання складається у тисячах гривень з одним десятковим знаком і подається органам, визначеним у Порядку подання фінансової звітності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 № 419, не пізніше:

  •  квартальна  – 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом;
  •  річна  – 20 лютого наступного за звітним року.

Єдиною відмінністю від форми № 1 є укрупнення окремих статей Балансу. У Звіті про фінансові результати розглядається фінансовий стан підприємства з позицій, які відрізняються від прийнятих при складанні Балансу. Якщо в Балансі відображається стан підприємств на певний момент часу, то у Звіті про фінансові результати надаються підсумки виробничої діяльності за певний проміжок часу.

Порядок заповнення Звіту про фінансові результати для суб’єктів малого підприємництва (форма № 2-м) регламентовано П(С)БО 25. Норми П(С)БО 25 поширюються на суб’єкти малого підприємництва, які визнані чинним законодавством.

Порядок складання Звіту про фінансові результати у суб’єктів малого підприємництва дещо відрізняється. Відмінність полягає в тому, що платник єдиного податку не є платником податку на прибуток. Тому він не заповнює рядок 170 форми № 2-м, а витрати з нарахування і сплати єдиного податку відображає в рядку 130 форми № 2-м у складі інших операційних витрат, що відносяться до операційної діяльності.

Витрати, що відносяться до інвестиційної і фінансової діяльності, зазначаються у рядку 150 форми № 2-м «Інші звичайні витрати». До витрат від інвестиційної діяльності відносяться: собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій тощо.

До складу витрат фінансової діяльності включаються: витрати на сплату відсотків з фінансових кредитів; інші витрати підприємства із залучення позикового капіталу.

Доходи від інвестиційної і фінансової діяльності відображаються у рядку 050 форми № 2-м «Інші звичайні доходи». До складу доходів від інвестиційної діяльності включаються доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів тощо. До доходів від фінансової діяльності відносяться дивіденди, відсотки, доходи від участі у капіталі, інші доходи від фінансових операцій.

У статті «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

У статті «Непрямі податки та інші вирахування з доходу» відображається сума податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (надані знижки, вартість повернутих товарів та інші обов’язкові збори).

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) непрямих податків та інших вирахувань з доходу. Показники про непрямі податки та інші вирахування з доходу, податок на прибуток, витрати і збитки наводяться в дужках.

У статті «Інші операційні доходи» відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а саме: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів, крім фінансових інвестицій тощо.

У статті «Інші операційні витрати» відображаються: адміністративні витрати, витрати на збут; собівартість реалізованих оборотних активів, крім фінансових інвестицій; відрахування на створення резерву сумнівних боргів; списання безнадійних боргів; втрати від знецінення запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування наступних витрат; інші витрати, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства, крім витрат, що включаються до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

У цій статті також відображаються належна відповідно до чинного законодавства до сплати за звітний період сума єдиного податку, плата за спеціальний торговий патент і сума єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників з конкретизованими назвою та сумою кожного податку (плати) у рядку 131.

У статті «Інші звичайні доходи» відображаються: дивіденди, відсотки, доходи від участі в капіталі та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій; дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць; інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

У статті «Інші звичайні витрати» відображаються: витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу; втрати від участі в капіталі; собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності, крім фінансових витрат, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

У статтях «Надзвичайні витрати» і «Надзвичайні доходи» відображаються відповідно: втрати від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій; суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи або втрати від інших подій та операцій, які відповідають визначенню надзвичайних подій.

У статті «Податок на прибуток» відображається сума податку на прибуток. У статті «Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції» показується збільшення або зменшення

залишків незавершеного виробництва і готової продукції підприємства. Показник про зменшення залишків наводиться в дужках.

У статті «Чистий прибуток (збиток)» відображається чистий прибуток або чистий збиток – різниця між сумою чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і сумою всіх витрат. Сума всіх витрат збільшується на суму зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції або зменшується на суму збільшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції.

Життєвий цикл малого бізнесу – це життєвий цикл товару, що становить предмет діяльності підприємства. Завдання малої фірми з орієнтацією на розширення – здійснювати його найбільш ефективним способом. Компанії подібного роду стикаються з необхідністю прийняття стратегічних рішень в найрізноманітніших областях: маркетинг, нові товари, виробництво і безліч інших, в числі яких проблема фінансування – одна з найважливіших. У більшій частині малих фірм з орієнтацією на розширення, що спеціалізуються в галузі високих технологій, приріст активів обганяє зростання нерозподіленого прибутку. Хоча ці компанії зазвичай не виплачують дивіденди, кошти, поміщені в дебіторську заборгованість, запаси, основні фонди в процентному вираженні зазвичай більше, ніж розмір нерозподіленого прибутку. Іноді проблема стає менш гострою, якщо здійснювати оренду будівель та обладнання, а також більш інтенсивно використовувати робочу силу, а не капітал. Але навіть з урахуванням цих заходів дебіторська заборгованість і запаси продовжують зростати [8, c. 166].

Якщо зростання активів перевищує зростання нерозподіленого прибутку, заборгованість повинна покривати цю різницю. Ця заборгованість може приймати форму банківського кредиту або збільшення ступеня використання кредиторської заборгованості за розрахунками. Оскільки фірма невелика, навіть нехай і зростаюча, відкрита емісія звичайних облігацій не розглядається, тобто фірма обмежена у виборі джерел фінансування. Незбалансоване зростання, збільшення боргових показників, зрештою, породжують питання у кредиторів, тому стає необхідно або збільшити власний капітал, або обмежити темпи зростання фірми. Власний капітал найчастіше надають власники венчурного капіталу.  Між великим і малим бізнесом є істотні відмінності. Це породжує проблему серйозного перегляду основних принципів «великого» фінансового менеджменту стосовно  малих підприємств, – в іншому разі ці принципи в малому бізнесі просто не працюють. Найбільш важливі відмінності полягають у доступі до ресурсів, у постановці цілей,  і в рівні ліквідності.

Доступ на фінансовий і грошовий ринки для малих підприємств надзвичайно скрутний; про емісію акцій у більшості випадків мови бути не може, а отримати кредит не вдається не тільки через його високу вартість, а й унаслідок ризикованого фінансового положення підприємства і відсутності кредитної історії. У таких умовах малому бізнесу залишається сподіватися лише на талант керівника, його спритність і винахідливість у видобутку достатнього для діяльності обсягу грошових коштів.

Мале підприємство зазвичай не ставить перед собою мету максимізувати курс акцій, показник капіталізації (сумарну курсову вартість акцій) і рівень дивіденду. Вартість малого бізнесу публічно не оцінюється фінансовим ринком, і її дуже важко визначити. У малому бізнесі інший набір, інший рівень і інша ієрархія ризиків, ніж у великих компаніях. Добробут і навіть доля власника невеликої фірми безпосередньо залежить від її успіху.

Можливості диверсифікації портфеля особистих інвестицій для власника невеликого бізнесу також обмежені горизонтом власного підприємства: будь-яка зайва копійка одразу вкладається у справу.

Власник малого підприємства піддається набагато більшому ризику, ніж утримувач акцій акціонерного товариства, що може в будь-який момент скинути акції та диверсифікувати свій портфель [12].

Таким чином, малий бізнес забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і розгалужену кооперацію виробництва, без чого немислима його висока ефективність, але для ефективного існування малого бізнесу потрібно виробляти його оцінку.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СТАНУ РОЗВИТКУ, РЕГУЛЮВАННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Одним із головних факторів формування середнього класу є розвиток малого і середнього підприємництва, що гарантує стабільність економіки та підвищення рівня життя громадян. У результаті відкриття власної справи та самозайнятості знижується рівень безробіття та водночас підвищується рівень доходів населення, що сприяє зростанню сукупного попиту та збільшенню обсягу виробництва.

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2014 в Україні налічувалося 1 600 127 суб’єктів господарювання, з яких 698 суб’єктів великого підприємництва, 20 550 суб’єктів середнього підприємництва та 1 578 879 суб’єктів малого підприємництва. Протягом 2012-2013 років спостерігалося зменшення кількості суб’єктів малого та середнього підприємництва. В структурі суб’єктів господарювання збільшилася питома вага суб’єктів середнього підприємництва з 1,24 % від загальної кількості суб’єктів господарювання у 2013 році до 1,29 % від загальної кількості суб’єктів господарювання у 2014 році за рахунок зменшення кількості суб’єктів малого підприємства [28].

Відповідно до чинного законодавства України учасниками господарських відносин можуть бути юридичні та фізичні особи. На початок 2014 року в Україні господарську діяльність здійснювали 364 935 юридичних осіб, з яких 20 189 – середні підприємства і 344 048 – малі підприємства, та 1 235 192 фізичних осіб-підприємців. Тенденція до кількісного зростання була характерна лише для фізичних осіб-підприємців, які здійснювали свою діяльність у сфері середнього підприємництва.

У структурі вітчизняного підприємництва за розміром підприємств станом на 01.01.2014 частка малих підприємств становила 94,3 %, середніх – 5,5 % та великих – 0,2 % (Рис. 2).

Рисунок 2. Кількість підприємств за їх розмірами у відсотках до загальної кількості підприємств станом на 01.01.2014.

Джерело: Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні [6].

В регіональному розрізі найкращі показники кількості малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення України у містах Києві і Севастополі, Одеській, Київській і Харківській областях. Найнижчі показники кількості малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення України в Тернопільській, Сумській, Закарпатській, Чернівецькій та Рівненській областях

 Найважливішими перевагами малого бізнесу для будь-якої країни є надання численних робочих місць та значний внесок даних структур у ВВП країни. В Україні ж частка малих підприємств у ВВП та загальній зайнятості країни не перевищувала 12% та 30% у 2014 році відповідно [4].

Основні показники розвитку малих підприємств  за 2011-2014 роки подано в таблиці 1. 

Таблиця 1.

Основні показники діяльності малих підприємств в Україні

за 2011-2014 рр.

Показник

Роки

2011

2012

2013

2014

Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць

75

70

70

63

Кількість зайнятих працівників, тис. осіб

2152

2073,6

2070,8

2054,7

Кількість найманих працівників, тис. осіб

2067,8

1992,5

1991,1

1990,5

Середня заробітна плата по малих підприємствах, грн.

950,21

1185,5

1317,7

1623,15

Частка обсягу реалізованої продукції малих підприємств до загального обсягу реалізації, %

16,7

14,2

13,8

12,2

Частка підприємств, що одержали збитки, до загальної кількості малих підприємств, %

39,9

41,4

42,5

45,6

Джерело: Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні [6].

Подані дані свідчать про погіршення даного сектора економіки. Всі показники, окрім середньої заробітної плати, яка збільшилась за аналізований період на  672,94 грн., що в більшій мірі зумовлено зростанням мінімальної заробітної плати, відображають зростання негативних тенденцій.  З 2011 по 2014 роки спостерігається зменшення кількості малих підприємств на 10 тис. наявного населення на 12 одиниць, зайнятих і найманих працівників майже на 5% та 4% відповідно. Також відбувається зменшення частки обсягу реалізованої продукції малими підприємствами до загального обсягу реалізації.

Таким чином, проаналізувавши вище зазначене, можна виявити ті головні фактори, які гальмують розвиток даних підприємницьких структур, зокрема це:

1) недостатня державна підтримка (фінансова, інформаційна, консультаційна);

Особливо гостро стоїть проблема фінансової підтримки,  рівень якої є дуже низьким та не відповідає затвердженому державним бюджетом (табл. 2 ). 

Таблиця 2.

Фінансування заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва

Рік

Передбачено фінансування

Фактично профінансовано

Відсоток використаних коштів

2012

37656,1

6959,1

18,5

2013

42139,5

11094,7

26,3

2014

30708,7

14814,7

48,25

Джерело: Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні [6].

У 2014 році малими і середніми підприємствами було залучено 111 382,9 млн. грн. капітальних інвестицій, з яких 75 247,4 млн. грн. – середніми підприємствами та 36 135,5 млн. грн. – малими підприємствами. У порівнянні з 2013 роком, обсяг залучених капітальних інвестицій збільшився на 1 1193,2 млн. грн.

У 2014 році відбулися зміни у структурі залучення капітальних інвестицій за рахунок збільшення інвестицій у великі підприємства. Так, 50 % капітальних інвестицій було спрямовано у великі підприємства, 34 % – у середні підприємства та 16 % – у малі підприємства.

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств і організацій, а також кредити банків та інші позики. Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, а саме домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Станом на 01.01.2014 фінансовий результат до оподаткування підприємств, які одержали прибуток, склав 248 035,9 млн. грн. Для середніх підприємств цей показник склав 111 313,2 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 66,2 %, а для малих підприємств –39 794, 1 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 64,4 %.

Найбільше значення фінансового результату до оподаткування мали малі та середні підприємства, які здійснюють свою діяльність у наступних сферах: сільське, лісове та рибне господарство; оптова та роздрібна торгівля; промисловість; операції з нерухомим майном.

Повільно зростають податкові платежі від суб’єктів малого і середнього бізнесу до бюджетів усіх рівнів. Так, до Зведеного бюджету за 2014 рік від суб’єктів малого і середнього бізнесу надійшло 289 319,0 млн. грн., що на 8,6 % більше, ніж за звітний період минулого року [10].

Заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні протягом останніх років фінансуються лише у розмірі 1,8 млн. грн., що, в свою чергу, негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв’язку з цим унеможливлюється комплексне розв’язання проблем у цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу.

Вкрай ускладненою та неефективною є система технічного регулювання. Державна політика у цій сфері не враховує прагнень України до членства у Європейському Союзі. Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими стандартами залишається надзвичайно низьким і становить лише 25 відсотків. Повільне реформування у цій сфері ускладнює ефективну інтеграцію України у світовий економічний простір.
Недостатньо ефективною є й чинна система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у тому числі й на земельні ділянки), яка сприяє виникненню адміністративних бар’єрів, що стримують розвиток господарської діяльності.

На сучасному етапі особливо важливим є питання взаємодії держави і ринку. У розвинутих країнах це питання знайшло своє вираження у формуванні моделі «змішаної економіки». Під змішаною економікою розуміють поєднання приватних підприємств, які між собою конкурують, з елементами централізо-ваного державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму цін, тоді як держава коригує сукупний рівень виробництва через податкову, фіскальну грошово-кредитну та бюджетну політику, перерозподіляючи доходи задля задоволення суспільних потреб.

Слід відзначити, що державне регулювання економіки здійснюється за допомогою методів, що передбачають вплив держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх діяльності.
При визначенні сутності державної підтримки малого підприємництва слід виходити з наступного: по-перше, підтримка є складовою державного регулювання малого підприємництва. По-друге, мале підприємництво – один із провідних факторів економічних перетворень, і його підтримка є вигідною не лише самим підприємствам, а й усій економіці та державі в цілому.

Таким чином, державна підтримка є складовою системи регулювання розвитку малого підприємництва, спрямованої на формування сприятливого для розвитку цього сектору економіки середовища і реалізується відповідними загальнодержавними, регіональними та місцевими органами влади з метою узгодження інтересів держави і малого підприємництва  (рис. 3).

Рисунок 3. Механізми регулювання діяльності малих та середніх підприємств

Джерело: Проблеми державного регулювання діяльності малих підприємств [19].

Концептуальні засади промислової політики держави базуються на історично обумовленій трансформації завдання «прискореного створення ефективного власника» у конструювання спеціальних умов з «підтримки найбільшого платника податків». Транскрипцією останньої тези в контексті міжнародної спеціалізації на міждержавному рівні залишається напрямок закріплення та подальшого розвитку обраних ринкових ніш.

Метою законотворчого процесу в сфері промислової політики є забезпечення чіткої бюджетоформуючої спрямованості рішень, належного рівня економічної обґрунтованості адміністративних інструментів створення та підтримки конкурентних переваг національного товаровиробника.

Фундаментом цієї діяльності є низка базових законів, які впорядковують виробничо-комерційну діяльність окремих суб’єктів економічної діяльності. До таких законів, у першу чергу, слід віднести прийнятий та відкоригований Господарський кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про підприємництво», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист економічної конкуренції», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та деякі інші. Державну політику останніх років спрямовано на вдосконалення ринкових процедур та інструментів. На перший план регламентуючої діяльності законодавців виходить коригування напрямів розвитку виробничо-фінансових організацій у бік підвищення їхнього корпоративного статусу, стимулювання привабливості розвитку специфічних інструментів управління, контролю та забезпечення стабільності, запобігання штучним процедурним ризикам, створення ефективних інструментів вирішення конфліктних питань при збереженні рівноконкурентного підходу. 

Питання ефективного промислового розвитку та забезпечення дієвих пріоритетів для високовитратних, але перспективних, з державної точки зору, секторів економічної діяльності, окремих промислових груп та об’єднань безпосередньо пов’язане із створенням та продуктивним функціонуванням вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку та територій із спеціальним режимом інвестування. Очікується розробка на базі накопиченого досвіду та проведеного аналізу Довгострокової програми створення та законодавчого забезпечення зазначених об’єктів. У процесі регулювання преференцій окремим галузям промисловості або секторам економіки найбільше уваги приділяється збереженню високого рівня їх обґрунтування та прозорості критеріїв обрання. 

У промисловій політиці держави особливе місце посідає сектор сприяння розвитку малого та середнього підприємництва. Причому, першочерговим завданням законотворчої діяльності є усунення перешкод у започаткуванні та веденні бізнесу, в частині адміністрування, податкового регулювання, реєстрації, ліцензування та ведення підприємницької діяльності. 

Одним із пріоритетних напрямків подальшого удосконалення державної регуляторної системи є створення умов для її адаптації до європейських норм та підходів. Реалізації цього завдання призначено закони: «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про споживчу кооперацію» та ін. Сприяння розвитку підприємницької діяльності включає не тільки виважену податкову політику, а й забезпечення відповідності законодавства швидкозмінним умовам господарювання. При цьому, метою адміністративного регулювання залишається стимулювання нарощування обсягів внеску до бюджету з боку підприємницького сектора. 

У даному контексті важливим завданням є законодавче формування сприятливого інвестиційно-інноваційного клімату для малого та середнього підприємництва з використанням стимулюючих преференцій, податкових важелів та уповноважених органів. До законодавчих рішень, спрямованих на розвиток інвестиційної та інноваційної діяльності, державну підтримку секторів відносяться закони: «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». 

Необхідно взяти до уваги, що державна підтримка підприємницької діяльності – це важіль концентрованого впливу на економічні умови в напрямку регламентації та фіскального контролю окремих галузей. Означеним цілям слугують прийняті та доповнені законодавчі акти: «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», «Про металобрухт», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби», «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» та інші  [19, c. 26].

Фінансування – це отримання суб'єктом господарювання необхідних грошових фондів для здійснення господарської діяльності. В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє.

Розділ "Пасиви" балансу розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.
Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, акціонерний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування – це таке фінансування, при якому кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. В цьому випадку кошти можуть надходити із таких джерел: 1) прибутки; 2) продаж ліквідних активів; 3) скорочення оборотного капіталу; 4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться. Національний виробник у наш час є абсолютно незахищений від дешевого імпорту.

У 2014 році малими і середніми підприємствами було залучено 111 382,9 млн. грн. капітальних інвестицій, з яких 75 247,4 млн. грн. – середніми підприємствами та 36 135,5 млн. грн. – малими підприємствами. У порівнянні з 2013 роком, обсяг залучених капітальних інвестицій збільшився на 1 1193,2 млн. грн.

У 2014 році відбулися зміни у структурі залучення капітальних інвестицій за рахунок збільшення інвестицій у великі підприємства. Так, 50 % капітальних інвестицій було спрямовано у великі підприємства, 34 % – у середні підприємства та 16 % – у малі підприємства [29].

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств і організацій, а також кредити банків та інші позики. Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, а саме домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Станом на 01.01.2015 фінансовий результат до оподаткування підприємств, які одержали прибуток, склав 248 035,9 млн. грн. Для середніх підприємств цей показник склав 111 313,2 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 66,2 %, а для малих підприємств –39 794, 1 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 64,4 %.

Найбільше значення фінансового результату до оподаткування мали малі та середні підприємства, які здійснюють свою діяльність у наступних сферах: сільське, лісове та рибне господарство; оптова та роздрібна торгівля; промисловість; операції з нерухомим майном [6].

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розширення виробництва.
Якщо вдало продати маловикористовувані активи (транспортні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зменшений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. В стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем рахунків через деякий проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі необхідні короткострокові засоби. Нині часто практикуються поставки товарів «під реалізацію» на строк не більше 1 місяця. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються усталеної практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Так, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче, щоб її продукція продавалась через фірму-покупця, то вона мусить дотримуватись такою графіка оплати: Б даному випадку велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

Грошові кошти всередині фірми можуть з'явитися шляхом інкасації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг.
У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. В такому випадку можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. В результаті подібної операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у вигляді авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з божника певні проценти.

Вдаючись до послуг факторингу, бізнесмен мас можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і цим самим покращити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує втрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінансування виробництва.

В країнах з розвинутою ринковою економікою визначення конкретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є прерогативою держави. Амортизація с одним із найважливіших інструментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоутворення і обороту в загальнонаціональному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

При використанні першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуатації. Наприклад, обладнання з 5-річним строком служби і вартістю в 100 тис. дол. буде списуватись у розмірі 20 тис. дол. щорічно. Це є простий метод, однак він не враховує морального зношення основного капіталу в умовах НТП.
Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак, якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки – до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні фінансові вигоди:

  •  страхує себе від втрат внаслідок морального знецінення елементів основного капіталу.
  •  амортизація може принести додатковий дохід підприємцю.
  •  зменшуються розміри оподаткованого прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються у розпорядженні підприємства.
  •  прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції.

Зовнішніми джерелами фінансування малих підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів [8, c. 56].

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності тощо). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає інвестору право на частку власності.

Отже, не треба змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій. Між цими двома формами фінансування є велика різниця. В останньому випадку не вимагається повернення грошей. Власник фірми отримав їх в обмін на повну частку участі в його фірмі. В такий спосіб власник приймає в свою фірму людей, які здатні ризикувати капіталом. їх більше цікавить потенційний дохід, ніж негайний прибуток на інвестований капітал.

В Україні фінансування малих і середніх підприємств за допомогою випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов'язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих підприємств. І, по-друге, процес корпоратизацїї в Україні знаходиться у зародковому стані. На різних етапах існування підприємства використовуються різні джерела фінансування.

Серед інших зовнішніх джерел фінансування можна виділити кошти родичів і друзів. Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним. Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в екстраординарних випадках функціонування бізнесу. Часто – це короткострокові безпроцентні позики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.

Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього джерела фінансується близько 30 тис. фірм-початківців. В Україні це явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах. Приватні особи, які розпоряджаються своїм капіталом, коли приймають рішення про інвестування, часто користуються послугами радників (бухгалтерів, фінансистів, технічних експертів, юристів) [7].

Банки висувають малим фірмам деякі вимоги. По-перше, дрібний власник мусить вкласти у проект 25-50% власних коштів. По-друге, банки вимагають гарантій у вигляді застави під кредит. По-третє, нерідко деякі банки призначають малим фірмам проценти, вищі від базової ставки для великих корпорацій. Короткострокові кредити можуть надаватися банками у випадку тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв'язку із витратами виробництва і обороту, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Довгострокові кредити надають дня формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів1, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяються на:

  •  забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
  •  гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);
  •  з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);
  •  незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:
передавальні написи на векселях (індосаменти); партнер із грошового зобов'язання, тобто особа, яка разом із позичальником бере на себе зобов'язання з кредиту; гарант – особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного листа; відступлення права на оренду. Це також забезпечення як гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує орендну плату; передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під заборгованість дебіторів; відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит в банку. В цьому випадку банк бере на зберігання розрахункову книжку клієнта; використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового поліса; передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів; товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка свідчить про те, що товари, що забезпечують кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролюється представником банку.

В практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит – така, товарна форма кредиту, об'єктом якого можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавцем надасться відстрочка платежу.

Іпотечний кредит це кредит під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Предметом іпотеки у разі надання кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки –, які с власністю позичальника [24].

Аналіз структури вітчизняного підприємництва, як по Україні в цілому, так і по її регіонам, показує, що протягом останніх років вона залишається незмінною і левову частку складають малі підприємства (94,3 %).

Основним джерелом інвестування для суб’єктів господарювання залишаються власні кошти (59,2 %), а бюджетні та кредитні механізми підтримки підприємництва не є дієвими. Отже, розвиток інвестиційної активності суб’єктів підприємства залежить від їх прибутковості.

Реалізація економічного потенціалу малих та середніх підприємств потребує: здійснення виваженої державної політики в сфері подальшої дерегуляції бізнес середовища; розширення можливостей доступу підприємців до фінансових ресурсів; розвитку інфраструктури підтримки МСП; удосконалення системи інформаційної підтримки; розширення можливостей участі суб’єктів МСП у реалізації проектів державно-приватного партнерства; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у підтримці розвитку бізнесу [6].

Вдосконалення державної політики розвитку національного малого підприємства має передбачати перегляд Закону України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», а саме: вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності; формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності; активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва; сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва; впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва тощо.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво і сьогодні його розвиток в регіонах України здійснюється в умовах незбалансованої політики держави, яка спричиняє ряд проблем, що стають все більш нагальними і пов’язані насамперед з недооцінкою ролі й значення малих підприємств. Слід зауважити, що саме мале підприємництво значно сприяє соціальному та регіональному розвитку, оскільки виступає прикладом ініціативності та дієвості, а головне – є значним джерелом надходжень до місцевих бюджетів.

На сучасному етапі мале підприємництво як самостійний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці регіону та країни, робить вагомий внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційної та високоефективної праці. Мале підприємництво представляє собою найбільш гнучку, динамічну і масову форму організації господарської діяльності. Саме у цьому секторі створюється та знаходиться в обігу основна частина національних ресурсів, які є живильним середовищем розвитку економіки будь-якої країни. Світовий досвід і практика господарювання показує, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Саме цей сектор економіки впливає на структуру економіки та розширює сферу свободи ринкового вибору, характеризується раціональними формами управління, забезпечує більш швидку реалізацію нових бізнес-ідей [22].

Одним із головних факторів формування середнього класу є розвиток малого і середнього підприємництва, що гарантує стабільність економіки та підвищення рівня життя громадян. У результаті відкриття власної справи та самозайнятості знижується рівень безробіття та водночас підвищується рівень доходів населення, що сприяє зростанню сукупного попиту та збільшенню обсягу виробництва.

В Україні частка малих і середніх підприємств у загальній їх кількості становить відповідно 94,3 відсотка та 5,5 відсотка, що в цілому відповідає рівню розвинутих країн світу. Так, у США, Японії, Великій Британії, Федеративній Республіці Німеччині, Італійській Республіці, Французькій Республіці серед підприємств близько 95 відсотків є малими і середніми [5].

Про місце і значення малого і середнього підприємництва свідчить також його частка у загальній кількості зайнятого населення та у валовому внутрішньому продукті. В Україні в малому і середньому підприємництві у 2014 році було зайнято 5,2 млн. осіб, що становить лише 25 відсотків економічно активного населення працездатного віку. При цьому в країнах Європейського Союзу такий показник становить більш як 50 відсотків, а в Японії - близько 80 відсотків. У країнах Європейського Союзу малі і середні підприємства створюють 50-70 відсотків внутрішнього валового продукту, в Україні такий показник майже в чотири рази нижчий.

На сьогодні стан малого і середнього підприємництва в Україні має, зокрема, такі недоліки:

  •  нерівномірність концентрації суб’єктів малого і середнього підприємництва за регіонами. Найбільша кількість зазначених суб’єктів у м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Одеській, Київський та Львівській областях;
  •  нерівномірність розподілу за видами економічної діяльності. У сфері торгівлі та послуг питома вага суб’єктів малого і середнього підприємництва становить 64,7 відсотка їх загальної кількості, сфері промисловості – 13 відсотків, сільського господарства  – 13,1 відсотка, будівництва – 9,2 відсотка.

Наявність зазначених недоліків не сприяє збільшенню внеску суб’єктів малого і середнього підприємництва у створення внутрішнього валового продукту і розв’язання проблеми зайнятості.

Отже, наявний стан розвитку малого і середнього підприємництва свідчить про необхідність реалізації активної та виваженої державної політики у відповідній сфері з урахуванням галузевих та регіональних особливостей [21].

Основними причинами, що перешкоджають розвиткові малого і середнього підприємництва, є:

  •  нестача внутрішніх фінансових ресурсів, складність доступу до зовнішніх джерел фінансування та залучення інвестицій;
  •  неналежний рівень розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;
  •  ускладнений порядок проходження дозвільних (погоджувальних) процедур і, як наслідок, їх висока витратність;
  •  недосконалість процедур здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
  •  складність процедур сертифікації і стандартизації товарів та послуг;
  •  нестабільність законодавства у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, що не дає можливості суб’єктам підприємництва планувати свою діяльність на тривалий період;
  •  низький рівень відповідальності посадових осіб дозвільних органів та обізнаності підприємців про правові механізми їх захисту;
  •  недосконалість механізму партнерства між державою та малим і середнім підприємництвом;
  •  низький рівень активності суб’єктів малого і середнього підприємництва щодо захисту власних інтересів;
  •  неналежний рівень інформаційного, консультативного та методичного забезпечення підприємницької діяльності, у тому числі з питань сертифікації продукції та послуг, а також впровадження систем управління якістю;
  •  недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого і середнього підприємництва;
  •  низький рівень залучення молоді та сільського населення до малого і середнього підприємництва [5].

Однією з основних умов подолання негативних тенденцій є розроблення комплексу заходів щодо розв’язання проблем, які перешкоджають подальшому розвитку малого і середнього підприємництва. Розв’язання таких проблем належить до компетенції центральних та місцевих органів виконавчої влади, державних органів, що здійснюють регулювання в окремих сферах діяльності, органів місцевого самоврядування і потребує комплексного підходу, скоординованої діяльності на основі використання програмного методу.

Розв’язання проблем розвитку малого і середнього підприємництва може відбуватися двома варіантами.

Перший варіант передбачає поступове вирішення проблемних питань розвитку малого і середнього підприємництва під час виконання наявних галузевих і регіональних програм, у тому числі спрямованих на розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва. Недоліком зазначеного варіанта є неможливість комплексного розв’язання проблеми.

Другий, оптимальний варіант передбачає розроблення, затвердження та виконання Програми, що спрямована на реалізацію положень «Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні». Реалізація зазначеного варіанта дасть змогу спрямувати державні ресурси на розв’язання проблеми та підвищити рівень відповідальності органів влади за стан розвитку малого і середнього підприємництва [26].

Проблеми розвитку малого і середнього підприємництва передбачається розв’язати шляхом:

  1.  дерегуляції господарської діяльності, у тому числі в результаті:
  2.  спрощення порядку започаткування та припинення підприємницької діяльності;
  3.  удосконалення процедур ліцензування та отримання документів дозвільного характеру;
  4.  упорядкування та удосконалення процедур здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, зменшення кількості заходів державного нагляду (контролю), усунення дублювання функцій та необґрунтованого втручання держави у господарську діяльність;
  5.  розширення можливостей доступу суб’єктів малого і середнього підприємництва до отримання кредитних ресурсів, у тому числі в результаті:

- розроблення та впровадження нових фінансових інструментів;

- надання гарантій та поруки за кредитами;

- залучення міжнародних організацій до кредитування;

  1.  надання підтримки інноваційно-орієнтованим суб’єктам малого і середнього підприємництва, в тому числі в результаті:

- посилення захисту прав власника, інвестора, а також корпоративної безпеки бізнесу;

- стимулювання суб’єктів малого і середнього підприємництва до провадження діяльності з використанням наукоємних, ресурсо- та енергозберігаючих інноваційних технологій;

- підвищення ефективності та розширення сфери застосування інструментів державної підтримки інноваційної діяльності суб’єктів малого і середнього підприємництва шляхом надання грантів, прямого інвестування інноваційних проектів, надання фінансових гарантій, стимулювання участі банків в інвестуванні інноваційної діяльності, надання нефінансових послуг та інших видів підтримки, оновлення матеріально-технічної бази наукової та науково-технічної діяльності;

- розвитку співробітництва у сфері інноваційної діяльності між державою, суб’єктами малого і середнього підприємництва, вищими навчальними закладами та науково-дослідницькими установами;

- розроблення і виконання програм інтеграції суб’єктів малого і середнього підприємництва в національні та міжнародні інноваційні і технологічні кластери;

- забезпечення на безоплатній основі дистанційного доступу громадськості до патентно-інформаційних ресурсів, зокрема, щодо описів винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, селекційних досягнень, що сприятиме ефективному захисту прав на такі об’єкти;

  1.  сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва, в тому числі у результаті:

- підтримки створення бізнес-інкубаторів, що здійснюють надання комплексу послуг, зокрема послуг аутсорсингу, центрів трансферу технологій, консалтингових центрів, венчурних фондів, інноваційних бізнес-інкубаторів, що здійснюють підтримку нових проектів та надання венчурного фінансування;

- визначення на законодавчому рівні понять «бізнес-центр», «бізнес-інкубатор», «кластеризація», «субконтрактація»;

- поширення позитивного досвіду використання нових інструментів кооперування суб’єктів малого, середнього і великого підприємництва, практики пошуку партнерів за кордоном;

- створення інформаційно-консультаційних центрів з використанням Інтернету;

- запровадження механізму проведення якісної оцінки діяльності об’єктів зазначеної інфраструктури;

  1.  підтримки експортної діяльності суб’єктів малого і середнього підприємництва, в тому числі в результаті:

- гармонізації актів національного законодавства у сфері технічного регулювання, захисту прав інтелектуальної та промислової власності з міжнародними нормами і правилами;

- забезпечення державної підтримки страхування операцій з експорту;

- створення системи навчання з питань провадження зовнішньоекономічної діяльності в рамках виконання програм підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва та проектів міжнародної технічної допомоги;

- створення умов для запровадження суб’єктами малого і середнього підприємництва систем управління якістю продукції;

  1.  розвитку соціальної відповідальності бізнесу, в тому числі в результаті:

- гармонізації актів національного законодавства з міжнародними стандартами соціальної відповідальності бізнесу;

- розроблення методики проведення аудиту соціальної відповідальності бізнесу з використанням системи якісних та кількісних індексів для визначення соціальних рейтингів суб’єктів малого і середнього підприємництва;

- делегування органам виконавчої влади та місцевого самоврядування функцій із створення системи збору інформації та баз даних для проведення аудиту соціальної відповідальності бізнесу;

- оприлюднення галузевих та регіональних рейтингів суб’єктів господарювання щодо їх соціальної відповідальності;

- стимулювання розроблення бізнес-асоціаціями, галузевими асоціаціями виробників рекомендацій щодо впровадження на добровільній основі міжнародних стандартів звітності про соціальну відповідальність бізнесу;

  1.  удосконалення системи професійної освіти, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого і середнього підприємництва;
  2.  співпраці між державою, приватним сектором та громадськими організаціями у сфері навчання підприємництву;
  3.  удосконалення системи інформаційної підтримки, зокрема шляхом створення інформаційної системи;
  4.  проведення моніторингу умов провадження підприємницької діяльності, зокрема із застосуванням регіональних рейтингів ведення бізнесу;
  5.  розширення можливостей участі суб’єктів малого і середнього підприємництва у реалізації проектів державно-приватного партнерства у результаті:

- створення державного реєстру проектів державно-приватного партнерства з можливістю доступу до інформації для суб’єктів малого і середнього підприємництва;

- поширення серед суб’єктів малого і середнього підприємництва інформації про ефективність та переваги участі в реалізації проектів державно-приватного партнерства;

- проведення серед суб’єктів малого і середнього підприємництва роз’яснювальної роботи з використання механізмів реалізації проектів державно-приватного партнерства у різних секторах економіки.

  1.  підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у підтримці розвитку малого і середнього підприємництва, зокрема шляхом розроблення та виконання регіональних та місцевих програм розвитку малого і середнього підприємництва;
  2.  формування фонду нежитлових приміщень та земельних ділянок для надання в оренду суб’єктам малого і середнього підприємництва на пільгових умовах;
  3.  забезпечення розвитку сільськогосподарського підприємництва та кооперації, зокрема шляхом державної підтримки формування та поліпшення матеріально-технічної бази виробників сільськогосподарської продукції [5].

Для малого підприємництва властиві соціальні джерела активізації колективної праці, що не характерно для великих фірм. У невеликих трудових колективах, пов’язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Мале підприємництво здатне залучати до роботи на своїх підприємствах спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу винагороду. Малі та середні підприємства є основою інноваційних процесів,впроваджуючи велику частку новітніх технологій. основна частка зайнятих на таких підприємствах одночасно виступає у якості безпосередніх власників бізнесу, забезпечуючи при цьому злиття в одній особі і найманого працівника, і управлінця, і роботодавця, і власника підприємства. Таке поєднання різних суспільно-економічних ролей в одній особі дозволяє сподіватися на економічну ефективність малого підприємництва як ринкового інституту.

ВИСНОВКИ

Мале підприємство – це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот продаж, величину активів, кількість філій, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

Роль і місце малих підприємств в національній економіці виявляється в виконуваних ними функціях: формування конкурентного середовища; надання ринковій економіці гнучкості, оперативності реагування на потреби ринку, мобільності; прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції; створення нових робочих місць і вирішення проблеми зайнятості; пом'якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, створення середнього класу.

Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є: відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва; важкий тягар оподаткування; низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності; відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу; обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів; недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

Основними макроекономічними чинниками, які впливають на розвиток малих підприємств, є: обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку; незначна інвестиційна активність, обмеженість кредитів.

Аналіз структури вітчизняного підприємництва, як по Україні в цілому, так і по її регіонам, показує, що протягом останніх років вона залишається незмінною і левову частку складають малі підприємства (94,3 %).

Основним джерелом інвестування для суб’єктів господарювання залишаються власні кошти (59,2 %), а бюджетні та кредитні механізми підтримки підприємництва не є дієвими. Отже, розвиток інвестиційної активності суб’єктів підприємства залежить від їх прибутковості.

Реалізація економічного потенціалу малих та середніх підприємств потребує: здійснення виваженої державної політики в сфері подальшої дерегуляції бізнес середовища; розширення можливостей доступу підприємців до фінансових ресурсів; розвитку інфраструктури підтримки МСП; удосконалення системи інформаційної підтримки; розширення можливостей участі суб’єктів МСП у реалізації проектів державно-приватного партнерства; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у підтримці розвитку бізнесу.

Подолання факторів, стримуючих розвиток підприємництва можливе шляхом реалізації нової державної стратегії розвитку бізнесу в Україні, зокрема в рамках Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014-2024 роки, яка направлена на створення сприятливих умов діяльності МСП, підтримки та його розвитку на основі впровадження інноваційних технологій, інструментів кооперування суб’єктів малого, середнього та великого бізнесу.

Виконання Програми дасть змогу: прискорити розвиток та підвищити конкурентоспроможність малого і середнього підприємництва на вітчизняному і світовому ринку шляхом впровадження інноваційних технологій; створити сприятливі умови для розв’язання економічних і соціальних проблем; зменшити обсяги тіньового обороту у сфері малого і середнього підприємництва; поліпшити бізнес-клімат та сформувати позитивний імідж держави для залучення інвестицій; активізувати застосування фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів; забезпечити пріоритетний розвиток малого і середнього підприємництва у сфері промисловості та сприяти насиченню товарних ринків високоякісною конкурентоспроможною вітчизняною продукцією; активізувати формування інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва у регіонах; підвищити рівень зайнятості шляхом активного залучення молоді, сільського населення, жінок, пенсіонерів та людей з обмеженими можливостями до малого і середнього підприємництва.

Отже, ситуація щодо розвитку малого підприємництва в Україні залишається на такому ж незадовільному рівні. Законодавчі органи і надалі намагаються усувати основні недоліки, проте поки що не досить ефективно. Таким чином, основними шляхами покращення стану розвитку малого підприємництва в Україні є створення нормативно-правової бази зі сприятливими умовами, а також вдосконалення податкової політики та забезпечення раціонального функціонування спрощеної системи оподаткування. У подальшому ці проблеми необхідно постійно координувати і вирішувати якнайшвидше.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Господарський кодекс України. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15

  1.  Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 р., № 2755-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
  2.  Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні » [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2157-14
  3.  Закон України «Про сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від10 червня 2012 року № 2157 – 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakonz.rada.gov.ua/laws/show/2157
  4.  Концепція Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014-2024роки., Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція від 28.08.2013  641-р – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/641-2013-%D1%80#n9
  5.  Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні [Електронний ресурс] // Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. – 2014. – Режим доступу: http://www.dkrp.gov.ua/info/3226.htm.
  6.  Бех Н. Особливості розвитку та функціонування малого і середнього бізнесу в Україні / Н. Бех /Галицький економічний вісник. – 2010. – №1(26). – С.16-18.
  7.  Єфімова О. В. Фінансовий аналіз. / О. В. Єфімова. – Москва: Омега-Л, 2009. – 350 .
  8.  Іванілов О.С. Економіка підприємства / О.С. Іванілов. – К.,2009. – 729 с.
  9.   Кавтиш О. П. Аналіз діяльності підприємств малого бізнесу та шляхи підвищення прибутковості [Електронний ресурс] / О. П. Кавтиш, Т. О. Колісна, /"Ефективна економіка". – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2028.
  10.   Кремень В.М. Фінанси: навчальний посібник (гриф МОН України) / О.І. Кремень, В.М. Кремень. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 412 с.
  11.   Лавриненко Р. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні // Фінанси України. – 2009. – № 2. – C. 76-81
  12.   Лавриненко Р. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні // Фінанси України. – 2009. – № 2. – C. 76-81
  13.   Миронов, М.Г. Фінансовий менеджмент: довідник керівника / М.Г. Миронов. – М.: ГроссМедиа, 2011. – 144с.
  14.  "Напрями стимулювання розвитку малого підприємництва на периферійних територіях західних регіонів України". Аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при президентові України. – Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/articles/1290/.

  1.   Партин, Г. О. Фінанси підприємств [Teкст] : навчальний посібник / Г. О. Партин. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2010. – 379 с.
  2.   Пігуль Н. Г. Фінанси різних форм бізнесу: Навч. посіб. / Н. Г. Пігуль, О. В. Люта. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. – 201 с.
  3.  Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та ін. – 7-ме вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2008. – 552 с.
  4.   Проблеми державного регулювання діяльності малих підприємств: Наук.-метод. посіб. / Т.В. Березянко, О.В.  Ваганова, Р.В. Руднік;/ За ред. Березянко Т.В.  – К.: ІПДО  НУХТ, 2012. – 120 с.
  5.   Проблеми малого бізнесу в українському сільському господарстві [Електронний ресурс] // Буковинське Віче. – 2014. – Режим доступу: http://bukviche.com/problemy-malogo-biznesu/.
  6.   Стан та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні [Електронний ресурс] // Аграрний сектор України. – 2015. – Режим доступу: http://agroua.net/economics/documents/category-92/doc-83/.
  7.   Сучасні реалії малого підприємництва в Україні: проблеми та перспективи [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу:

http://conference.spkneu.org/2013/04/suchasni-realiyi-malogopidpriyemnitstv/. 

  1.   Україна у цифрах у 2010 році / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленко. – К.: Консультант, 2011. – 260 с.
  2.   Фастовець А. А. Фінанси малого бізнесу / А. А. Фастовець, І. В. Фисун., 2013. – 302 с.
  3.   Фінансовий стан підприємств України : аналітичний статистичний огляд/ І. О. Школьник, С. В. Лєонов; І. М. Боярко та ін.– Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2012. – 69 с.
  4.   "Щодо ефективності підтримки та перспектив розвитку малого підприємництва у регіонах". Аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при президентові України. – 2013. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/903/.
  5.   Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва [Електронний ресурс].  Режим доступу:

http://www.dkrp.gov.ua/

  1.   Державний комітет статистики України [Електронний ресурс].  Режим доступу:  http://www.ukrstat.gov.ua/
  2.  Національна платформа малого та середнього бізнесу – Режим доступу до ресурсу: http://msb.enarod.org/category/analitycs/
  3.   Національний банк України. – Режим доступу:

http://www.bank.gov.ua/control 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13221. Олександр ІІІ (1881–1894) 18.29 KB
  Олександр ІІІ 1881–1894 Участь у російськотурецькій війні 1877-1878 рр. за визволення Болгарії. Шість дітей від шлюбу з датською принцесою Дагмар Марія Федорівна; зміцнення влади та боротьба з терористами маніфест 29 квітня 1881р. за часи правління було страчено 17 чоловік...
13222. Микола ІІ (1894–1917) 17.96 KB
  Микола ІІ 1894–-1917 Микола ІІ як і його батько вважав що самодержавство є правлінням незалежним та повноправним основою Держави Російської; він був противником ліберальних поглядів введення значних демократичних свобод в Росії. Останній цар був добрим чоловіком та бат
13223. Росія у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. 35.72 KB
  Росія у 90х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. Події початку 90х рр. ХХ ст. для державотворення Росії: – Декларація про державний суверенітет від 12 червня 1990 р.; укладення 31 березня 1991 р. Федеративного договору між Центром і суб'єктами федерації крім Татарстану й Чечні;
13224. ОРГАНІЗМИ І СОЛОНІСТЬ ВОДИ 386 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1 ОРГАНІЗМИ І СОЛОНІСТЬ ВОДИ Мета: Ознайомитись з представниками стеногалінних та евригалінних організмів. Контрольні запитання Як поділяються природні води за складом солей Дати визначення стеногалінним організмам
13225. РОЛЬ ТЕМПЕРАТУРИ В ЖИТТІ ГІДРОБІОНТІВ 2.2 MB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2 РОЛЬ ТЕМПЕРАТУРИ В ЖИТТІ ГІДРОБІОНТІВ Мета: ознайомитись з температурним діапазоном водних організмів та їхнім пристосуванням до температури; з явищем цикломорфозу. Контрольні запитання Назвати температурні області Світового...
13226. РОЛЬ ОСВІТЛЕННЯ В ЖИТТІ ГІДРОБІОНТІВ 557.5 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3 РОЛЬ ОСВІТЛЕННЯ В ЖИТТІ ГІДРОБІОНТІВ Мета: ознайомитися з характеристиками сонячної радіації та її екологічними складовим; з будовою органів світіння. З’ясувати роль світла в житті гідробіонтів. Контрольні запитання Характерис...
13227. ПЛАНКТОН. Занурення планктонних організмів 1.15 MB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4 ПЛАНКТОН Мета: Ознайомитись з організмами планктону та з органами руху планктонних організмів з їх пристосуваннями у воді в завислому стані. Закріпити знання студентів із зоології безхребетних про морфологічні особливості будови представ...
13228. Ознайомитися з організмами бентосу 991 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 5 БЕНТОС Мета: Ознайомитися з організмами бентосу; закріпити здобуті знання із зоології безхребетних про морфологічні особливості будови та екології поширення представників бентосних організмів. Контрольні запитання Які організм
13229. НЕЙСТОН І ПЕРИФІТОН 521 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 6 НЕЙСТОН І ПЕРИФІТОН Мета: Ознайомитись з особливостями будови та способом життя організмів нейстону і перифітону. Контрольні запитання Дати визначення поняття нейстон. Які умови необхідні для розвитку нейстону Які є два ви...