95695

Складна вина: поняття, прояви, кримінально-правове значення

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Глибоке вивчення суб’єктивної сторони злочину є найбільш складним моментом в осягненні елементів складу злочину. Таке поняття теорії кримінального права як форми вини займають у ній одне з найважливіших місць. Форма провини впливає на призначення виду виправної установи для відбування покарання у вигляді позбавлення волі...

Украинкский

2015-09-28

121 KB

3 чел.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

кафедра кримінального права

та кримінології

К У Р С О В А   Р О Б О Т А

З кримінального права

на тему: «Складна вина: поняття, прояви, кримінально-правове значення»

Студента 2 курсу юридичного факультету

денної форми навчання

Радченка Станіслава Миколайовича

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

Бахуринська Олена Олександрівна

Київ – 2015

Зміст

Вступ 4

РОЗДІЛ І. Поняття та особливості складної вини 6

РОЗДІЛ ІІ. Особливості регламентації складної вини у законодавстві зарубіжних держав 14

Висновок 20

Список використаних джерел 22


Вступ

 Глибоке вивчення суб'єктивної сторони злочину є найбільш складним моментом в осягненні елементів складу злочину. Таке поняття теорії кримінального права як форми вини займають у ній одне з найважливіших місць. Вина є наріжним каменем будь-якої відповідальності. Форма провини впливає на призначення виду виправної установи для відбування покарання у вигляді позбавлення волі, а також на умовно-дострокове звільнення.

Проблеми належного з’ясування особливостей суб’єктивної сторони злочинних діянь мають істотне значення для визначення кримінально-правових наслідків таких діянь та забезпечення того, щоб покарання особи, яка вчинила злочин, було необхідним та достатнім і максимально відповідало суспільній небезпечності вчиненого.

Центральне місце у питаннях регламентації ознак суб’єктивної сторони займають визначення форм вини та конститутивних ознак кожної із них. Відповідно до статей розділу V Загальної частини Кримінального кодексу України нормативно закріплено дві форми вини: умисел та необережність. Разом із тим, у науці кримінального права та в законодавстві зарубіжних держав виокремлюється третій вид (форма) вини, який поєднує умисел та необережність та охоплює, зокрема, випадки, коли при вчиненні певного діяння в особи був умисел щодо дії і водночас необережність щодо наслідків. У терії кримінального права такі злочини визначають, як злочини зі «змішаною», «подвійною», «складною» формою вини.

Вина являє собою складне і багатоаспектне соціально-правове явище з різнобічними зв’зками й опосередкованостями. В юридичній літературі сутність, зміст і форми вини протягом багатьох років є  предметом дискусій.  

Актуальним є дослідження з приводу складної вини, як особливого явища у кримінальному праві, а особливо враховуючи те, що вітчизняний КК не передбачає складної (змішаної, подвійної) форми вини. Також метою роботи є проведення кримінального законодавства зарубіжних держав на предмет виявлення підходів до регламентації випадків складної вини при вчиненні злочину.

На підставі проведеного аналізу зарубіжного законодавства можна  стверджувати про відсутність єдиних законодавчих підходів до регламентації цього складного кримінально-правового поняття. Особливо це стосується аспекту закріплення легального визначення вини у нормах закону.  Як зазначає М. О. Федоров, кримінальні кодекси європейських держав, крім України і Білорусі, поняття вини не визначають, хоча в більшості з них зазначено про такі форми вини як умисел і необережність, однак поняття цих форм у зазначених законодавчих актах взагалі не розкривається. Питаннями пов’язаними зі з’ясуванням змісту терміну «вина» та правової оцінки випадків поєднання різних її форм, займались ряд вітчизняних та зарубіжних вчених, до числа яких можна віднести таких вчених як І. Я. Фойницький, М. П. Чубинський, М. С. Таганцев, Л. Є. Владимиров, Б. С. Волков, Л. І. Петражицький, С. В. Познишев, С. А. Тарарухін, В.М. Кудрявцев, П. С. Дагель, А. П. Тузов, К. Є. Ігошев, І. Г. Філановський та інші. За часів незалежної України окремі питання мотиву злочину розглядали у своїх роботах П. А. Воробей, Р. В. Вереша, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, А. В. Савченко, А. П. Шеремет, А. П. Тузов, П. Л. Фріс, та інших, однак багато питань залишаються невирішеними та потребують подальшого вивчення.

Досягти поставлених цілей допоможуть такі задачі:

- всебічне вивчення поняття складної вини;

- аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства на предмет наявності там поняття «складної вини»;

Серед методів, які використовуються у курсовій роботі, можна зазначити такі, як аналізу і синтезу, індукції та дедукції, науково-порівняльний метод, тощо.

РОЗДІЛ І. Поняття та особливості складної вини

Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи  бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками, її зміст відображають об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет і об’єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від суспільно небезпечного діяння. Вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом.

Основними категоріями, що характеризують вину, є зміст, форма, сутність та об’єм. Зміст – це єдність усіх складових елементів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків, протиріч, тенденцій. Вина як кримінально-правове явище – це психічне ставлення, що знайшло прояв у конкретному злочині. Складовими елементами цього ставлення є свідомість і воля. Різні комбінації свідомого та вольового елементів утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект і воля в сукупності утворюють зміст вини.[20]  

Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак вини є критерієм її поділу на форми: умисел та необережність. Емоційні ж ознаки, виходячи із змісту статей 24 і 25 КК, в поняття вини не включені проте в окремих випадках вони можуть включатись у суб’єктивну сторону юридичних складів окремих злочинів як окремі її елементи.

Переважна більшість злочинів вчиняються умисно. Згідно статі 24 КК України: умисел поділяється на два види — прямий і непрямий. Визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:

- усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

- передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

- бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.  Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. [1]

Згідно статі 25 КК України: необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.[1]

Формою є внутрішня структура сталих зв’язків і взаємодії елементів, властивостей і процесів, що утворюють предмет або явищ,  а також спосіб існування і виразу змісту.[20] Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості та волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності та визначеності інтелектуальних та вольових процесів, що відбуваються і психіці суб’єкта злочину.

Об’єм вини традиційно визначається як сукупність психічних ставлень винуватого до всіх об’єктивних ознак, що інкримінуються суб’єкту.[21] Як зазначає А. Рарог, він встановлює межі кола фактичних обставин, що відображають юридичну сутність вчиненого діяння, винувате ставлення до яких обгрунтовує можливість їх інкримінування суб’єкту злочину, то ж можна сказати, що об’єм вини встановлює конкретні межі її змісту і залежно від особливостей юридичних складів злочинів не завжди зводиться лише до діяння та наслідків.

При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об’єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об’єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів.

Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлення за вину.

Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.

Кримінальне право знає дві форми вини: умисел і необережність. Отже, можна сказати, що злочини можуть бути вчинені умисно, або через необережність.

Сполучення в одному і тому ж складі злочину різних форм вини в кримінальному праві зветься складним(змішаним, подвійно.) Йдеться про сполучення існуючих форм вини,  а саме умислу і необережності,  які поміж собою не змішуються,  а існують самостійно, хоча і в одному злочині.

Серед прихильників складної (змішаної, подвійної) вини немає єдиної точки зору з приводу сутності цього феномена. Одні з них виділяють два різновиди складної вини. У першому різновиді сутність полягає в тому, що у суб’єкта злочину наявне різне психічне ставлення до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Так ситуація може спостерігатись у злочинах, пов’язаних із порушенням певних спеціальних правил(охорони надр, вод, ветеринарних правил, правил ядерної або радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо), що тягне за собою певні шкідливі наслідки або створює реальну загрозу завдання наслідків.[22]

Психічне ставлення до діяння у таких злочинах, яке не вважається злочином без настання наслідків. Може бути як необережним, так і умисним, щодо наслідків – лише необережним. За наявності умислу до порушення правил (діяння) і необережності до завданої шкоди мова має йти про складну вину. За наявності необережності і до діяння і до наслідків – складна вина відсутня. Загалом за такого різновиду складної вини злочин вважається необережним.[23]

У другому різновиді складної вини йдеться про різне психічне ставлення до двох різнорідних і неоднакових за тяжкістю наслідків, які є результатом одного суспільно небезпечного діяння. Психічне ставлення особи до діяння у злочинах цієї групи є лише умисним, умислом характеризується й ставлення до першого, менш тяжкого, наслідку. Ставлення до другого, більш тяжкого, наслідку характеризується необережною виною. Загалом злочин розглядається як умисний.[23]

 Пінаєв А.О. окремо виділяє подвійну та змішану форми вини: подвійна має місце в тих випадках, коли в рамках одного складу злочину одночасно містяться як всі ознаки, притаманні умисній формі вини, так і всі ознаки, притаманні необережності (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, умисне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки тощо); змішана – у нормах, в яких зміст суб’єктивної сторони не відповідає ані законодавчому визначенню умислу чи необережності, ані розглянутому вище поняттю подвійної форми вини (склади із врахованою законодавцем сукупністю іншого (не кримінально-правового) правопорушення, яке само по собі в конкретних ситуаціях може бути як умисним, так і необережним, та злочину, який в усіх випадках передбачає тільки необережну вину). [24]

Проаналізувавши як приклад статтю 121 КК, Пінаєв робить висновок про те, що «подвійна форма вини має місце   у тих випадках, коли в рамках одного складу злочину водночас містяться усі ознаки, властиві умисній вині, так і всі ознаки, властивій необережній вині»,  а далі пише: «Поряд зі складами, які являють собою враховану сукупність злочинів, де психічне ставлення особи до діяння і його наслідків виражається у подвійній формі вини, кримінальному законодавству відомі такі норми, в яких зміст суб’єктивної сторони не відповідає ні законодавчому визначенню умислу (ст. 24 КК),  ні необережності (ст. 25 КК), ні розглядуваному вище поняттю подвійної форми вини. До таких передусім належать склади з врахованою сукупністю іншого (не кримінально-правового) правопорушення, яке само по собі у конкретних ситуаціях може бути як умисним,  так і необережним, злочину, який в усіх випадках припускає тільки необережну вину». При цьому «інше правопорушення у бланкетній диспозиції набуває значення конститутивної ознаки складу», що «припускає обов’язкове встановлення психічного ставлення особи до даного правопорушення. Дотримуватися таке правило має непорушно: в іншому випадку порушиться єдність об’єктивного і суб’єктивного, останнє не у повному обсязі буде віддзеркалювати перше, що може потягнути за собою помилки у кваліфікації вчиненого. Прикладом такого складу є ч. 2 ст. 286 КК – порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами,  які керують транспортними засобами (адміністративне правопорушення, яке у конкретних ситуаціях може бути вчинене як умисно так і через необережність), яке спричинило смерть потерпілого (вбивство через необережність – ст. 119 КК)».[24]

Отже, Пінаєв окремо виділяє злочини з подвійною і злочини зі змішаною формою вини, доцільність такого їх найменування досить логічно пояснює, а щодо змішаної форми вини узагальнено вказує, що вона «має місце у тих випадках, коли в рамках одного складу злочину водночас містяться деякі ознаки, вдастиві умисній вині,  і всі ознаки, властиві необережності».

Таганцев виділив кілька видів «змішаної винності». Серед них такі які виникають: 1) при вчиненні двох самостійних діянь, пов’язаних між собою тим, що виникнення одного обумовлюється попереднім вчиненням першого(як приклади він наводить необережний підпал будинку нічним злодієм або пограбування особи, позбавленої життя через необережність); 2) при поширенні наслідків злочинного діяння на більшу, ніж передбачалося, кількість об’єктів (наприклад, умисне вбивство, яке через необережність потягло смерть третьої особи); 3) при розвитку злочинних наслідків далі передбачень винного, якщо ці наслідки не входили у поняття непрямого умислу (наприклад, нанесення легких тілесних ушкоджень, які розвинулися у тяжке тілесне ушкодження); 4) при вчиненні діяння не щодо передбачуваного об’єкта: зміна напряму діяння в силу а) помилки діяння (наприклад, отруйник подав отруєну каву жертві, але третя особа, не підозрюючи отрути, взяла цю чашку і випила її) або б) помилки в об’єкті (боржник розірвав вексель, але насправді це не був його борговий документ).[19]

Цілком правильними видаються думки Ф. С. Бражника, який пише: «…слід розрізняти основні і додаткові наслідки і різне психічне ставлення винного до них. Основним є той наслідок, який охоплюється метою суспільно небезпечного діяння. Такий наслідок вказує на умисний характер злочину, оскільки діяння, спрямовані на досягнення наслідку, який є ознакою складу злочину, можуть вчинюватися тільки умисно. Додатковий наслідок закон використовує як кваліфікуючу ознаку лише у випадку, коли воно заподіяне через необережність. Якщо два наслідки, які не є альтернативними ознаками одного і того самого складу злочину, спричинені умисно однією дією, то скоєне створює два злочини (сукупність), а не єдиний злочин з двома формами вини».

П. С. Матишевський, розглядаючи, як він її назвав, «подвійну форму вини», зазначив, що вона найчастіше має місце у двох випадках:

1) при вчиненні злочинів, які пов’язані з порушенням спеціальних правил і настання від цього шкідливих наслідків (умисел щодо факту порушення правил  і необережність щодо шкідливих наслідків);

2) з настанням кількох шкідливих наслідків (умисел щодо діяння і щодо першого, менш тяжкого наслідку, необережність щодо більш тяжкого наслідку). На його думку, злочини «з подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння та його «прямих» наслідків може бути лише у формі умислу, а щодо «похідних» наслідків – у формі необережності. Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути у формі умислу,  так і формі необережності, а щодо «прямих» наслідків такого діяння – лише й формі необережності.[13]

Дотримуючись схожої думки, дещо іншу термінологію використав В. І. Борисов: «Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша – це ті злочини, в яких діяння, що являє собою порушення певних правил безпеки, а саме по собі у відрив від наслідків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільно небезпечних наслідків, причинно пов’язаних з діянням, робить все вчинене злочином. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним але ставлення до наслідків – тільки необережним. У другій групі злочинів складність об’єктивної сторони полягає у тому, що передбачене законом умисне діяння тягне за собою два різних наслідки: перший є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони, другий – кваліфікуючою ознакою. У цих злочинах відповідно до закону стосовно до діяння і до першого, обов’язкового наслідку суб’єктивна сторона виражається в умислі,  а стосовно до другого – кваліфікованого наслідку – тільки в необережності.»[22]

Що ж стосується судового тлумачення складної вини, то Пленум Верховного Суду України пропонує вважати злочинами зі складною виною:

1) заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого;

2) умисне знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, яке з необережності заподіяло потерпілому смерть або тяжкі тілесні ушкодження;

3) інші злочини, в яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей, людські жертви чи інші тяжкі наслідки;

4) незаконне введення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі, якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого.[9, 10]

Утім, неясно, чому незаконне введення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі, якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого, розглядається Пленумом як злочин з подвійною формою вини, а ті самі дії, які заподіяли середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, такими визнавати не пропонується.

РОЗДІЛ ІІ. Особливості регламентації складної вини у законодавстві зарубіжних держав

Варто розпочати аналіз підходів до регламентації складної вини у законодавстві зарубіжних держав із близьких до вітчизняної за правовими традиціями систем законодавства, а саме законодавства так званих «пострадянських держав». Відомий російський правознавець О. І. Рарог присвятив багато уваги питанням вини у своїй науковій діяльності. Вчений зазначив, що вина є психічним ставленням особи в формі умислу або необережності до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, у якому виявляється антисоціальна або недостатньо виражена соціальна сутність цієї особи відносно найважливіших соціальних цінностей. У Кримінальному кодексі російської Федерації поряд із закріпленням умислу та необережності міститься положення, яке регламентує випадки, за яких зазначені форми поєднуються. Відповідно до статті 27 КК РФ, якщо в результаті вчинення умисного злочину заподіюються тяжкі наслідки, які по закону тягнуть більш суворе покарання і які не охоплювались умислом особи, кримінальна відповідальність за такі наслідки настає лише у випадку, якщо особа передбачила можливість їх настання, однак без достатніх для цього підстав самовпевнено розрахувала на їх відвернення, або у випадку, якщо особа не передбачила, повинна була і могла передбачити можливість настання цих наслідків. У цілому такий злочин визнається вчиненим умисно. Таким чином, незважаючи на невикористання у аналізованій нормі терміна «необережність», ця стаття оперує поняттями, за допомогою    яких ця форма вини розкривається у законі. Також необхідно звернути увагу на дві характерні особливості цитованої норми: по-перше, закріплення положення про те, що відповідне діяння у цілому оцінюється як умисне ; по-друге, норма регламентує лише випадок поєднання двох форм вини за тих умов, коли умислом не охоплювались наслідки, які тягнуть більш суворе покарання, іншими словами кваліфікуючі ознаки певного злочину.

У свою чергу, дещо відмінним підходом до регламентації  аналізованого питання характеризується КК Білорусі. У статті 25 «Поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину» цього кодексу закріплено таке положення «складна вина характеризується умисним вчиненням злочину і необережністю по відношенню наслідків, з якими закон пов’язує підвищену кримінальну відповідальність». Також у цій статті закріплено норму про те, що у цілому такий злочин визнається вчиненим умисно. Характерними особливостями правового регулювання можна назвати такі: по-перше, термінологічна особливість, яка виявляється у використанні терміна «складна вина» та прямому використанні терміну «необережність», по-друге, як і КК РФ, КК Білорусі визначає випадок поєднання форми вини лише щодо наслідків, які посилюють відповідальність.

Щодо термінологічних аспектів закріплення положення про поєднання форми вини, необхідно звернути увагу на те, що поряд із використаними у законодавчих актах термінами «змішана вина», «складна вина», у кримінальних кодексах використовується  і такий термін як «умисний злочин, що кваліфікується за його супутнім наслідком». Так, відповідно до статті 11 КК Грузії «якщо кримінальним законом передбачається підвищення покарання внаслідок настання супутнього наслідку, що не охоплювався умислом винного, таке підвищення можливе тільки у випадку, коли особа здійснила цей наслідок через необережність. Такий злочин визнається умисним». Важливим положенням цього кодексу є те, що він передбачає можливість необережного (неумисного) ставлення лише до наслідку як ознаки (елементу) злочину, оскільки згідно з ч.2 ст. 11 «інша ознака, що кваліфікує умисний злочин, інкримінується у вину особі тоді, коли ця ознака охоплювалася її умислом».   

У статті 9 КК Республіки Польща після розкриття змісту понять «вчинення злочину умисно» та «вчинення злочину неумисно» у параграфі № 3 зазначається, що «винний несе більш сувору відповідальність, яку закон ставить у залежність від певного наслідку забороненого діяння, якщо цей наслідок вона передбачила чи могла передбачити».

Таким чином, за результатами аналізу наведених нормативно-правових актів можна констатувати, що підхід, який передбачає закріплення норми, яка регулює випадки поєднання двох форм вини є достатньо поширеним у зарубіжних державах. Разом із тим, в основному відповідна норма регламентує випадок, який передбачає умисел щодо усіх ознак основного складу злочину і необережність щодо наслідку як його кваліфікуючої ознаки. Також характерною ознакою правового регулювання аналізованого питання є закріплення норми про те, що відповідний злочин визнається умисним.

У свою чергу, окремі кримінальні кодекси передбачають поєднання двох форм вини і й випадках існування умислу щодо дії при необережному ставленні до наслідків, які є обов’язковою ознакою відповідного злочину. Так, згідно § 20 КК Данії: «якщо покарання чи більша суворість покарання залежить від того факту, що умисний злочин призвів до неумисного наслідку, то застосування такого покарання повинно мати місце, тільки якщо даний наслідок пояснюється недбалістю обвинуваченого чи якщо він в силу своїх можливостей не відвернув настання даного наслідку, після того як дізнався про небезпеку». Наведене законодавче положення свідчить про те, що відповідна норма регламентує випадки поєднання різних форм вини не лише щодо наслідку як кваліфікуючої ознаки злочину, але й як основної його ознаки.

Особливостями у контексті регламентації форм вини вирізняється КК ФРН, який в п. 2 абз. 9 § 11 встановлює, що «умисним у розумінні цього закону є діяння також тоді, коли воно утворює передбачений законом склад злочину, який стосовно дії передбачає умисел, а відносно спричиненого цією дією спеціального наслідку вважає достатнім необережність». Крім цього, непрямим підтвердженням можливості неоднорідного психічного ставлення до діяння та наслідку злочину є § 18 КК ФРН: «якщо закон передбачає за який-небудь особливий наслідок діяння більш суворе покарання, то це положення стосується виконавця або підбурювача і пособника тільки тільки в тому випадку, якщо йому ставиться  увину по відношенню до цього наслідку, принаймні, необережність». Таким чином, у КК ФРН відповідну особливість, яка передбачає поєднання двох норм вини сформульовано саме як одну із ознак умисного злочину без використання термінів «складна», «змішана», «комбінована» форма вини, тощо. Крім того, як і КК Данії, КК ФРН характеризується тим, що він регламентує два випадки поєднання форм вини: умисел дії та необережність щодо наслідків як обов’язкової ознаки складу злочину; умисел щодо дії та необережність щодо наслідку як кваліфікуючої ознаки складу злочину.

У ч. 2 ст. 38 КК Японії передбачено, що «якщо особа, що вчинила злочин, під час його вчинення не знала, що вчинює більш тяжкий злочин, ніж той, що вона, на її думку, вчинює, то до неї не можуть застосовуватися міри відповідно до вчиненого нею в дійсності більш тяжкого злочину». В. Гримайло у контексті наведеної норми зазначає, що це формулювання, якщо розуміти його буквально, не дає можливості розглядати ситуації як такі, що регламентують складну вину. Основна проблема, на його думку, полягає в розумінні та тлумаченні словосполучення «не знала», від розкриття внутрішнього змісту якого залежить, що саме намагався регламентувати законодавець. Разом із тим, необхідно зауважити, що використання тих чи інших понять залежить від того, які із них використовуються у відповідному правовому акті. Очевидними е те, що запозичення певного позитивного досвіду має здійснюватися у спосіб, який  б був характерним та традиційним для конкретної правової системи. У контексті КК України необхідно зауважити, що норма, яка б регламентувала випадки поєднання двох форм вини має бути сформульована винятково із використанням тих понять, які характеризують умисел та необережність, а саме «усвідомлення», «передбачення», «бажання», «припущення», «самовпевненість», «недбалість».

Щодо терміна, який використовується до позначення аналізованої правової категорії необхідно звернути увагу на те, що використання різних термінів у різних кримінальних законах можна пояснити, зокрема, відсутністю єдиної позиції у цьому питанні в науці кримінального права. Так, можна виокремити такі варіанти найменування випадків поєднання різних форм вини: «змішана вина», «подвійна вина», «складна форма вини», «складна вина». При цьому, в науці кримінального права існують позиції щодо оцінки зазначених термінів як тотожних за змістом, так і наповнення їх різним змістом. Є. В. Шевченко у цьому контексті пропонує виокремлювати три групи випадків поєднання різних форм вини для позначення яких, на думку вченого, необхідно використовувати різні терміни: першу групу становлять одиничні ускладнені злочини, формула суб’єктивного змісту у яких може бути записана як «умисел + необережність» (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть), для позначення якої пропонується використовувати термін «подвійна форма вини»; друга група – делікти, у яких психічне ставлення винного до похідного наслідку може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини (доведення до самогубства або замаху на самогубство особи, що є наслідком жорсткого з нею поводження), для позначення якого використовується термін «складна форма вини»; третя група – злочини з альтернативно викладеними похідними наслідками, які можуть наставати одночасно, при яких щодо одних наслідків психічне ставлення характеризується умисною формою вини, а щодо інших – необережною. У такому випадку пропонується використовувати термін «комбінована форма вини». Існування різних підходів як у законодавстві, так і у науці кримінального права свідчить про те, що питання використання того чи іншого терміну для позначення випадків поєднання різних форм вини потребує детального аналізу. Разом із тим, необхідно зауважити, що створення штучних відмінностей між тотожними за своєю правовою природою правовими поняття та перенесення таких відмінностей у норми закону про кримінальну відповідальність не сприятиме вдосконаленню правозастосовної практики, а скоріше навпаки, ускладнить її. На мою особисту думку, головним є фактор існування відповідної норми у статтях кримінального закону, який може бути забезпечено і без закріплення його назви.

Натомість існують законодавчі акти, у яких випадки необережного ставлення до наслідків при умисній формі вини до дії оцінюються як такі, що не є кримінально-караними. В якості прикладу можна навести КК Республіки Кореї. відповідно до  § 2 ст. 15 цього кодексу, параграф перший якої регламентує фактичну помилку, закріплено, що «злочин, покарання за який є більш суворим при наявності певних результатів, не повинен каратися як більш тяжкий злочин у випадку, якщо такі результати не передбачалися». Використання відповідного формулювання «якщо такі результати не передбачались» свідчить про те, що воно охоплює випадки необережного ставлення до наслідків, які згідно аналізованого нормативно-правового акту регулюються за правилами про фактичну помилку, яка у свою чергу, виключає кримінальну відповідальність.   

   

 

Висновок

Таким чином аналіз наукових статей, а також кримінального законодавства різних країн, в тому числі й України  дозволяє виокремити чотири підходи до регламентації випадків поєднання різних форм вини при вчиненні злочину: 1) відсутність норми, яка б регулювала такі випадки; 2)наявність норми, яка регламентує випадки поєднання двох форм при умислі щодо дії та необережності щодо наслідків як обов’язкової ознаки злочину; 3) наявність норм, які регулюють випадки поєднання двох форм вини при умислі щодо дії та необережності щодо наслідків як обов’язкової ознаки злочину, а також – за яких має місце необережне ставлення до наслідків як кваліфікуючої ознаки злочину; 4) наявність норми, яка регламентує, що необережне ставлення до наслідків як кваліфікуючої ознаки злочину при умислі щодо дії не може оцінюватись за нормою, яка встановлює відповідальність за такий кваліфікований склад, а отже виключає кримінальну відповідальність за такою нормою.

За результатами проведеного дослідження встановлено існування проблемних питань, які пов’язані із законодавчою регламентацією складної вини. Так, правового значення складна вина може набувати у двох випадках: умисел щодо дії і необережність щодо наслідків; умисел щодо дії та наслідків при необережному ставленні до наслідків, настання яких зумовлює більш сувору міру відповідальності. Проте, як зазначено вище, не всі кодекси, закріплюючи норму, яка б регламентувала поєднання форм вини, передбачають, що така норма поширюється на обидва випадки. Крім того, до числа проблемних можна віднести питання про термін, яким слід позначати поєднання форм вини: «змішана», «подвійна», «складна», «комбінована».

У контексті питання про підходи до регламентації у кримінальному законі положень, які б допускали складну вину при вчиненні злочину, за результатами проведеного дослідження можна сказати, що відповідний підхід є досить поширеним у законодавстві зарубіжних держав. У свою чергу, слід констатувати, що внаслідок відсутності норми, яка б визначала правові наслідки складної вини, це питання залишається на розсуд правозастосовувача. Тобто, незважаючи на те, що закон про кримінальну відповідальність не визначає діяння, суб’єктивна сторона якого характеризується умисною формою вини щодо дії та необережністю стосовно наслідків, правозастосовувач констатує їх поєднання у відповідних рішеннях. Прикладом застосування такого підходу характеризується судова практика в Україні. Так, відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» у випадках, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких (особливо тяжких) наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність охоплюється цією статтею чи частиною статті і окремої (додаткової) кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребує. Як приклад відповідного теоретико-практичного положення у зазначеній постанові наводяться необережне заподіяння смерті чи тяжкого ушкодження при захопленні заручників, умисному знищенні або пошкодженні майна, перевищенні влади або службових повноважень.

Таким чином, результати проведеного дослідження дозволили визначити два основні аргументи доцільності закріплення у Кримінальному кодексі України положення про поєднання двох форм вини при вчиненні одного діяння: по-перше, поширеність застосування відповідного підходу на практиці, незважаючи на відсутність відповідних правових передумов у кримінальному законі, по-друге, зарубіжний досвід закріплення відповідної норми безпосередньо у кримінальному законодавстві.    

 

 

Список використаних джерел

І. Нормативні матеріали

1. Кримінальний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст.131.

2. Уголовный кодекс Российской Федерации. // 13 июня 1996 г. N 63-ФЗ

3. Уголовно-процесуальний кодекс Республики Беларусь. // 16 июля 1999 г. № 295-З

4. Уголовный кодекс Грузии. // 22 июля 1999 г. № 2287-вс оэ

5. Уголовный кодекс Республики Польша. // СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. — 48 – 49с.

6. Уголовный кодекс Дании. // СПб Издательство «Юридический центр Пресс», 2001 — 86с.

7. Уголовный кодекс ФРГ. // Пер. с нем. А. В. Серебренниковой. – М.: Зерцало, - 2000. – 16с.

8. Уголовний кодекс Японии. // СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 51 – 52с.

9. Постанова Пленуму Верховної Ради від 07.02.2003 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» // Вісник Верховного суду України 2003 р., № 1  

10. Постанова Пленуму Верховної Ради від 26.04.2002 № 4  «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх  аналогів або прекурсорів».

2. Спеціальна література

11. Вереша Р. В. Питання вини в межах оціночної кримінально-правової теорії // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України – 2002. - № 2. – С. 64 – 66;

12. Вереша Р. В. Питання вини в нормативній кримінально – правовій теорії // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – 2003. - № 54 – С. 145 – 1147.

13. Кримінальне право України. Загальна частина / Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Беньківський В. О. та ін.; За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка,

С. Д. Шапченка. – К., 1997. – С. 90.

14. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М., 1975. – С. 114, 117, 118, 124 – 128.

15. Федоров М. О. Поняття вини у сучасній юриспруденції // Наука і правоохорона. – 2013. - № 2 (20). – С. 140 – 147. – С. 143.

16. Рарог А. И. Субъективная сторона и квалификация преступлений / А. И. Рарог. – М.: Наука, 2001. – С. 26.

17. Доманова Т. Ю. Підходи до регламентації складної вини у законодавстві зарубіжних держав // Часопис Київського університету права. – 2014. – С. 253 – 256.

18. Вереша Р. В. Вина у кримінальному законодавстві зарубіжних держав // Адвокат. – 2007. – С. 12 – 14.

19. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. – т. 1. Тула, 2001. – С. 490 – 494.

20. Аверинцев С. С., Араб-Оглы Э. А., Ильечев Л. Ф., Ковалев С. М.  Философский энциклопедический словарь. – М., 1989 – С.595

21. Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – 2003. – С. 65.

22. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. ; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. – К., 2005.

23. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. – 2012

24. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права : в 2 кн. / А.А. Пинаев. – Х., 2001. – Кн. 1: О преступлении. – 287 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

43703. Употребления артикля в текстах газетно-публицистического стиля 72.67 KB
  В результате образования двух соотносительных форм артикля, противопоставляемых по значению определенности и неопределенности существительного, постепенно происходит отрыв артикля от указательного местоимения и числительного и превращение в особый вид служебных слов с чисто грамматическим значением.
43704. Разработка автоматизированной информационно-справочной системы для учета нефтедобывающего оборудования и контроля выполнения ремонтных работ предприятия «НоябрьскНефтеГазАвтоматика» 1.91 MB
  Целью данного дипломного проекта является разработка автоматизированной информационно-справочной системы для учета нефтедобывающего оборудования и контроля выполнения ремонтных работ предприятия НоябрьскНефтеГазАвтоматика. Задачами данного дипломного проекта являются: изучение предметной области; разработка модели бизнеспроцессов складских операций; выявление недостатков существующих бизнеспроцессов обработки информации при приеме заказов на монтаж и ремонт...
43705. Шляхи удосконалення маркетингової діяльності та маркетингової конкурентної стратегії ТОВ «Мар-Трейд» 837.15 KB
  Стратегія блакитних океанів Основні фактори формування та реалізації маркетингових конкурентних стратегій Розділ ІІ Дослідження маркетингової діяльності та маркетингової конкурентної стратегії ТОВ МарТрейд 2. Ці дослідники запропонували різні визначення терміна “конкурентна стратегія†та види базових конкурентних стратегій описали методи їх розроблення і впровадження в умовах розвинутої економіки. У процесі дослідження були використані наступні сучасні методи дослідження: статистичного аналізу при збиранні даних що аналізуються...
43706. УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ. Модульний курс 4.88 MB
  Містить комплекс вправ і завдань для вироблення навичок грамотного використання засобів української мови у професійній сфері. Розроблено систему вправ, спрямованих на формування умінь аналізу наукового стилю, написання текстів різних жанрів наукового мовлення, виявлення їх особливостей та оформлення, редагування, коригування та перекладу наукових текстів.
43707. Повышение финансовой устойчивости страховой организации на примере ОСАО «РЕСО-гарантия» 22.03 MB
  Дипломная работа построена следующим образом: в первой части рассмотрены теоретические аспекты, а именно: понятие и сущность финансовой устойчивости; во второй части проведен анализ финансово-хозяйственной деятельности организации; в третьей части проведенаработка мероприятий по оптимизации финансовой устойчивости, проведена оценка эффективности внедрения предложенных мероприятий.
43708. Подсистема анализа и контроля информационных блоков автоматической системы радиовещания 984.74 KB
  Рабочая станция должна иметь достаточную производительность, быструю дисковую подсистему, достаточный объем оперативной памяти для функционирования программного обеспечения. Рабочая станция должна содержать манипулятор мышь для удобной навигации в установленном программном обеспечении, так же должна иметься клавиатура для ввода текстовой информации.
43709. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН ЯК СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА 165.17 KB
  ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГРОМАДЯНИНА ЯК СУБЄКТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Конституція України в преамбулі закріплює прагнення Українського народу розвивати і зміцнювати демократичну соціальну правову державу. Характер їх відносин зумовлюється положенням Конституції України про те що головним обовязком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Термін “фізична особа†ширший за термін “громадянин†оскільки включає не тільки громадян України а й громадян інших держав та осіб без громадянства. Конституція...
43710. Структура дистанционного курса (ДК) «Изготовление и испытание ПТМ» 6.4 MB
  В работе представлена структура дистанционного курса (ДК) «Изготовление и испытание ПТМ»; даны рекомендации по оформлению ДК, предложена информационная, содержательная и контрольно-мониторинговая части ДК «Изготовление и испытание ПТМ».
43711. Розробка моделі цінності інформаційних ресурсів для оптимізації побудови системи захисту інформації 302.91 KB
  Мета роботи – розробка моделі цінності інформаційних ресурсів для оптимізації побудови системи захисту інформації. Об’єкт дослідження – цінність інформації якою володіє організація що в даній роботі позиціонується як інформаційні ресурси та входить до складу активів організації. Результатом роботи є адитивна модель цінності інформації яка включає основні елементи цінності легка для сприйняття та передбачає можливість модернізації в залежності від специфіки області в якій застосовується. Продовжити вдосконалення даної моделі можна більш...