95707

Засоби та методи адаптичного фізичного виховання

Контрольная

Физкультура и спорт

Використання ігор із оздоровчою метою ставить перед викладачем такі завдання: - регулювання фізичного навантаження залежно від функціональних можливостей учасників; - здійснення контролю адекватності емоційних переживань удосконалення рухових навичок і якостей.

Украинкский

2015-09-29

91.5 KB

4 чел.

Міністерство освіти і науки Укріїни

Запорізький національний технічний університет

Інститут управління та права

каф. « Фізичної реабілітації і рекреації»

контрольна робота

З дисципліни: Адаптивне фізичне виховання

Варіант: 5

                                                                                       Виконав студент групи

                                                                            УФКС-212 Душенко Т.О.

                                                                тел. 097-14-17-990

                                                                         Перевірив М.В Рижкова

Запоріжжя

2015 р.

План

1. Завдання адаптичного фізичного виховання.

2. Засоби та методи адаптичного фізичного виховання.

3. Навчання руховим діям в адаптивному фізичному вихованні.

4. Список використаної літератури.

1. Завдання адаптичного фізичного виховання.

Адаптивне фізичне виховання (АФВ) — наука, що вивчає різні аспекти фізичного виховання людей, які втратили на тривалий час або назавжди будь-які функціональні спроможності, в тому числі рухові.

За визначенням сучасного вітчизняного законодавства, інвалід — це особа зі стійким порушенням функцій організму, котре є наслідком захворювань, травм або вроджених дефектів, засвідчених у встановленому порядку органами охорони здоров'я, що призводить до обмеження її життєдіяльності та потреби в соціальній допомозі та захисті.

Мета АФВ — адаптувати людей, які мають функціональні обмеження, до фізичних і соціальних умов навколишнього середовища. Загальні, незалежні від нозології, завдання АФВ:

• мобілізація духовних сил, формування свідомого ставлення до реальності і власних можливостей у самореалізації;

• оптимізація функціонального стану організму, підвищення рівня здоров'я;

• профілактика захворювань і ускладнень внаслідок підвищення рівня неспецифічних і специфічних факторів захисту;

• формування позитивних компенсацій та ліквідація негативних;

• ефективний розвиток локомоторно-статичних функцій організму;

• формування життєво необхідних знань, умінь і навичок збереження й підтримання організму в активному функціональному стані, подолання фізичних і психічних перевантажень;

• гармонійний фізичний розвиток;

  •  формування вмінь і навичок аналізу та реалізації фізичної діяльності.

У процесі АФВ формують схему власного тіла та його сприйняття, просторові уявлення, вербальний аналіз і вербально-логічне мислення, достатній словниковий запас, довільні компоненти діяльності, адекватні механізми емоційної саморегуляції, навички самостійної творчості.

Специфічні завдання безпосередньо залежать від нозології та обумовлених нею функціональних, в тому числі рухових, порушень. У більшості випадків вони пов'язані з проблемами взаємодії людини з навколишнім середовищем:

- визначення характерних особливостей розвитку і функціонування організму, пов'язаного з дефектом тієї або іншої функціональної системи

- визначення сутності спеціальної організації процесу виховання і навчання при окремих нозологіях;

- розробка принципів і методів подолання наслідків дефекту, шляхів і способів підготовки аномальної дитини до життєвих ситуацій;

- встановлення взаємозв'язку між вихованням аномальної дитини в умовах сім'ї і спеціально організованого процесу;

- розкриття змісту, засобів, методів і організаційних форм виховання і навчання відповідно кожному типу спеціальної установи

2. Засоби та методи адаптичного фізичного виховання.

У АФВ використовують ті самі засоби, що й у фізичній культурі і спорті: фізичні вправи, рухливі й спортивні ігри, засоби загартовування, елементи хореографії та ін. Проблемним для викладача АФВ є вибір засобів для конкретного заняття, конкретного учня. Вибір засобів визначається: 1) завданнями навчального процесу; 2) функціональними спроможностями учня; 3) матеріально-технічним забезпеченням; 4) необхідними умовами безпеки. 

Танці — вид культури, в якому засобом вираження настрою, відчуттів і думок є рухи і положення тіла. Формотворчим засобом у танці є ритм — закономірне чергування рухів. Ритм передає емоційний стан: активність, поривчастість, плавність або спокій. Закономірності побудови рухових форм танцю базуються на законах музики, котра є зовнішнім "задавачем ритму" для органів і систем організму (нервової, серцево-судинної, дихальної).

 • Рухливі ігри володіють високим оздоровчим і виховним потенціалом. Правила рухливих ігор диктують швидкі різноманітні фізичні дії учасників. Ситуація гри постійно змінюється, висуваючи перед гравцем вимоги до концентрації уваги, правильного її розподілу і переключення, доброї координації рухів. Заняття рухливими іграми дають можливість нормалізувати рухливість нервових процесів, розвивають увагу, пам'ять, ініціативу, вольові якості, сприйняття просторової і часової орієнтації, зміцнюють серцево-судинну і дихальну системи, активізують обмін речовин, розвивають руховий апарат. Ігри допомагають формувати емоційно-вольову сферу і моральні якості.

Використання ігор із оздоровчою метою ставить перед викладачем такі завдання:

- регулювання фізичного навантаження залежно від функціональних можливостей учасників;

        - здійснення контролю адекватності емоційних переживань удосконалення рухових навичок і якостей.

При дозуванні фізичного навантаження на занятті обов'язково повинен враховуватися рівень загального фізичного навантаження в іграх (малої, середньої та великої рухливості).

Нині в адаптивному спорті популярні такі спортивні ігри та єдиноборства:

-при вадах слуху: бадмінтон, баскетбол, боротьба вільна і греко-римська, боулінг, волейбол, гольф, дзюдо, бочче, теніс, футбол, хокей, хокей з м'ячем, шашки, шахи;

- при вадах зору, боротьба вільна і класична, голбол, дзюдо, роллінгбол, торбол, шашки, шахи і шахова композиція;

-при ушкодженнях опорно-рухового апарату: бадмінтон, баскетбол (на візках), волейбол (сидячи), теніс, футбол, шашки, шахи;

- при відхиленні у розумовому розвитку: бадмінтон, баскетбол, боулінг, волейбол, гандбол, гольф, футбол, софтбол, теніс, хокей на підлозі, бочче, настільний теніс.

Загартування – цілеспрямована дія на організм природними загартовуючими засобами з метою підвищення рівня здоров'я шляхом формування механізмів адаптації до несприятливих дій температури повітря, води, атмосферного тиску, сонячної радіації, виховання морально-вольових якостей: свідомості, відповідальності, стійкості, витривалості.

Водне середовище, окрім загартовуючої дії на організм, виявляє інші специфічні дії: зменшує силу гравітації, нормалізує функції центральної нервової системи, активізує обмін речовин, у процесі фізичних навантажень попереджає зневоднення і втрату з потом мінеральних речовин, знижує відчуття болю, попереджає травматизм, сприяє розвитку здатності управляти рухами в складних умовах, розвиває координацію.

Під час фізичних вправ у воді полегшуються статичні положення, досягаються повільні плавні рухи, швидкими рухами, завдяки підвищеному опору водного середовища, розвивається сила.

У воді застосовуються ігрові вправи, ігри з елементами змагання, сюжетні ігри, естафети, ігри з м'ячем, фізичні вправи, заняття на неглибокій воді базовою аеробікою, степ-аеробікою, танцювальною аеробікою, аеробікою з використанням різних обтяжень, еластичного бинта, предметів, завдяки котрим розвиваються координація, витривалість, сила, гнучкість, уміння розслаблятися. Проте слід пам'ятати, що при виконанні вправ у воді витрачання енергії у 2 рази більше, ніж при виконанні аналогічних вправ на суші, внаслідок ефекту опору більш щільного середовища та більшої теплопровідності, та враховувати цей фактор у харчуванні.

Методи адаптивного фізичного виховання

 Загальні методи АФВ:

- репродуктивний – викладач підводить учня до основного вміння визначати послідовність вправ. Діти аналізують дії, визначають схожість і відмінності. Викладач демонструє учню вид діяльності (наприклад, вправи, ігри) і привертає його до цієї діяльності;

- проблемний – створюється проблемна ситуація. Викладач пропонує завдання, яке спонукає до аналізу, порівняння, висновків (систематизації 12 знань);

- ігровий – рухливі або спортивні ігри, використання сюжету, наприклад казкового.

Одним із спеціальних методів АФВ є пропедевтика – вивчення уявлень учня, його пам'яті, мислення, мови, моторики; навчання його орієнтації в просторі і типових ситуаціях; корекція серйозних недоліків сприйняття; привиття навиків дисципліни і підвищення працездатності; формування мотивації до тренувань.

Крім того, в корекційній педагогіці використовуються наступні технології: проективно-рефлексійне навчання, розвиваюче навчання, колективне творче виховання, реабілітаційні заняття. Велика увага надається нестандартним заняттям: інтегрованим, ігровим, змаганням, хореографічним, міжжпредметним, бінарним, заняттям з різновіковими групами.

3. Навчання руховим діям в адаптивному фізичному вихованні.

Перш за все необхідно показати відмінності рухових дій, переважно використовуваних в адаптивній фізичній культурі, від предметних (виробничих) дій, на матеріалі яких проведено велику кількість досліджень, і зокрема, доказ можливостей організації процесу навчання без помилок.

Головна відмінність рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, від предметних полягає в тому, що підсумковий результат, за яким судять про якість дій, наявності помилок, у другому випадку знаходиться поза самих дій (отвір у дошці, деталь, літери на папері тощо), а в першому — виражається їх виконавчої (моторною) частиною.

При цьому тимчасові, силові, просторові характеристики, а також їх похідні: швидкість, прискорення окремих ланок і всього тіла людини, темп, ритм, імпульс сили та інші — є основою, воістину ядром змісту рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, і особливо в адаптивному спорті. Таким чином, головна особливість цих дій — підвищені вимоги до точності відтворення перерахованих характеристик у процесі виконання рухів.

Другою відмітною особливістю рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, є значна ускладненість, а іноді взагалі неможливість зорового контролю за здійсненням навіть головних керуючих рухів у суглобах, рухів, що відіграють найбільш важливу роль в енергозабезпеченні рухової дії. Дана обставина ускладнює самоконтроль в процесі виконання рухів, визначення помилок, і особливо їх причин, у разі якщо було допущено спотворення дії або невиконання рухової задачі.

Наступна третя відмітна особливість рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, пов'язана зі значною роллю у процесі їх виконання так званих гравітаційних, інерційних, реактивних та інших сил, дія яких у багатьох випадках не піддається довільній регуляції, як, наприклад, не піддається управлінню траєкторія загального центру мас тіла людини при його знаходженні в безопорному положенні. Це обумовлено тим, що в адаптивній фізичній культурі, порівняно з трудовою діяльністю, займається здійснням рухів більш великими ланками, що повинно приводити, як правило, до переміщення всього тіла в просторі.

Дана особливість рухових дій практично виключає можливість здійснення в природних умовах уповільнення вправи, громкоречевого промовляння способу виконання тих чи інших операцій.

Четвертою особливістю рухових дій, найбільш характерних для адаптивного фізичного виховання, адаптивного спорту, екстремальних видів рухової активності, є незвичайність по інтенсивності і тривалості виникають при їх виконанні фізичних і психічних напруг. Ці дії, як правило, пов'язані з  граничним напруженням, надзвичайно рідко зустрічаються у повсякденному житті.

У сучасному адаптивному спорті ця особливість рухових дій проявляється як у психічних, так і фізичних напруженнях. Необхідність виконання таких вправ, які пов'язані з ризиком не тільки невиконання елемента, але і отримання травм, призводить до значних психічних напружень при їх засвоєнні і виконанні на змаганнях. Значні фізичні навантаження неминучі при освоєнні складних швидкісно-силових, силових та статичних вправ. Але особливо яскраво це проявляється при виконанні елементів, що наближаються до рекорду складності.

При цьому надзвичайно важливо, що максимум фізичного ефекту забезпечується лише за умови оптимальних рівнів напруги м'язів (тобто коли жодна з м'язів не дає свого максимуму). Це пояснюється тим, що рівні їх активності взаємопов'язані і взаємообумовлюють одне одного. Тому надмірне підвищення рівня активності якого-небудь м'яза призводить до падіння активності інших і зниження загального ефекту дій.

Ця особливість є п'ятою специфічною властивістю рухових дій, які застосовуються в адаптивній фізичній культурі.

У зв'язку з цим найбільш раціональним способом формування таких рухових дій буде шлях організації ефективних рухів не через акцентування зусиль, а через їх координаційне упорядкування, що також вимагає вишукування особливих умов їх виконання.

Розгляд особливостей рухових дій, які застосовуються в адаптивній фізичній культурі, дозволяє зробити висновок про те, що тут, на відміну від трудової та інших видів діяльності, виявляється велика залежність результату (кінцевого і проміжних) дій від способу його виконання. Тільки тут спосіб виконання тих чи інших рухів суглобових відіграє таку велику роль в досягненні запланованого результату конкретної дії, а отже, саме він повинен бути тим цільовим об'єктом навчання, на який повинна бути спрямована увага і педагога, і тих що займаються.

Що ж стосується пріоритету цілей на процес навчання, або на його результат, то, залежно від розглянутих особливостей рухових дій, він буде змінюватися. Чим складніша дія, чим ближче вона до граничних можливостей займаючихся, чим більшої точності дотримання часових, просторових, силових характеристик воно вимагає, тим більшою мірою цілі навчання повинні бути зорієнтовані на результат.

Так, наприклад, якщо під час адаптивного фізичного виховання здійснюється формування професійно важливих рухових дій з управління яким-небудь рухомим об'єктом, то результат навчання - точність маніпулювання органами, що забезпечують роботу цього об'єкта, - буде мати першорядне значення. Так само слід чинити і при освоєнні дій, пов'язаних з ризиком падіння, отриманням травми.

І, навпаки, якщо дія досить проста, не пов'язана з необхідністю прояву максимальних напружень, великої точності, то цілком розумно зосередитися на процесі навчання; на пошуку не постійного способу рішення задачі, а процедури вирішення цієї задачі змінними способами; на «промацування» обстановки, її градієнтів, оптимальних напрямів дії. 

Відхилення від даної програми руху, які в цьому випадку можуть досягати значних величин, можна розглядати як можливість отримання принципово важливої поточної інформації про допустимій варіативності дії, придбання «оперативного рухового досвіду».

Завершуючи розгляд другої групи факторів, що визначають стратегію навчання, - особливостей рухових дій – необхідно нагадати про одну дуже важливу закономірность, виявленої і переконливо доведеною на матеріалі спортивної гімнастики. Ця закономірність демонструє звуження діапазону варіативності технічних дій і основних параметрів фізичних вправ за мірою зростання їх складності. Таке звуження характерно як для оптимального, так і для допустимого діапазону варіативності, виділених авторами. Як зазначають Н.Р. Сучилін, Ю. А. Іполитів, для успішного і швидкого просування по сходах складності прості зіскоки потрібно вивчати особливо ретельно з прицілом на кінцеву мету — найбільш складний елемент даної структурної групи. В іншому випадку неминучі постійне перенавчання, «ломка» сформованої навички, корекція технічної структури, «засміченою стандартними помилками».

І, нарешті, третю групу чинників, які необхідно враховувати при виборі пріоритетів цілей навчання, стратегічної лінії цього процесу, складають особливості осіб з відхиленнями у стані здоров'я та інвалідів.

Так, наприклад, порушення сенсорних систем, особливо зору, опорно-рухового апарату (ампутації, травми спинного мозку, церебральні паралічі, вроджені недорозвинення кінцівок), інтелекту та ін. призводять до необхідності значного обмеження можливих (допустимих) відхилень від результату навчання й способи його досягнення, що, природно, зміщує пріоритет цілей навчання руховим діям в напрямку його результату.

Для осіб з відхиленнями у стані здоров'я та інвалідів необхідність введення більш жорсткої межі розкиду тих чи інших характеристик рухів, у порівнянні зі здоровими людьми, обумовлена, насамперед, їх обмеженими можливостями корекції своїх дій, а також тим, що для практичних цілей важливий реалістичний показник якості дії, а не індивідуальний і неповторний малюнок кожної окремої дії, в якому завжди є розкид, викликане тими або іншими причинами.

Розгляд виділених груп факторів, що визначають стратегію і тактику навчання рухових дій, дозволяє зробити загальний висновок про те, що в адаптивній фізичній культурі можливо і доцільно застосування різних теоретико-методичних концепцій і технологій; пріоритетів цілей навчання; умов, які обмежують або стимулюють активність учнів, і т. п., оскільки кількість та різноманітність факторів, які необхідно враховувати в даній сфері соціальної практики, значно перевищують ті, які мають місце при роботі зі здоровими людьми.

Особливості, тих що займаються, мають ті чи інші відхилення у стані здоров'я і, як наслідок, обмеження в руховій сфері, дають підстави для висунення в якості одного з головних вимог до процесу навчання руховим діям в адаптивній фізичній культурі вимога виключення з цього процесу максимально можливої кількості помилок і перенавчання. Особливо на перших етапах, коли руховий досвід займаючихся ще недостатній, навички страховки і самостраховки ще не в повній мірі відпрацьовані, орієнтовна основа рухового дії ще тільки формується.

Список використаної літератури

1. Бріскін Ю.А. Спорт інвалідів у міжнародному спортивному русі. – Львів: Край, 2006. – 346с.

2. Евсеев С.П., Шпакова Л.В. Адаптивная физическая культура. Учебное пособие. – М.: Советский спорт, 2000. – 240с.

3. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. Том 2. – К.: Олимпийская литература, 2003 – 390с.

4. Чудная Р.В. Адаптивное физическое воспитание. – К.: Наукова думка, 2000. – 358с


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32047. Подготовка и защита выпускных квалификационных работ 328.5 KB
  Состав дипломной работы и требования к её выполнению. Выполнение исследовательских задач и написание основных разделов дипломной работы.40 Изложение и оформление дипломной работы.42 Оформление дипломной работы.
32048. Возникновение иудаизма, основные этапы его развития 37 KB
  Дальнейшая история Завета делится на 7 периодов которые отражают стадии религиознообщественного становления народа древнего Израиля: Эпоха патриархов от Авраама до Моисея которая заканчивается египетским пленом. Эпоха Моисея и Иисуса Навина в которую сбываются обетования Бога Аврааму. Эпоха судей. Эпоха ранней монархии при Сауле Давиде Соломоне и частично Ровоаме.
32049. Новый Завет 137 KB
  Новый Завет из 27 книг которые можно поделить на следующие разделы: евангелия основная часть Нового Завета тексты написанные учениками Иисуса Христа. историческая книга книга Деяния святых апостолов приписываемая евангелисту Луке: исторический рассказ о подвижничестве последователей Христа распространявших христианскую веру и о росте и усилении древней церкви. пророческая книга Откровение Апокалипсис откровение Святого апостола Иоанна Богослова полученное от Бога: антихрист второе пришествие Христа конец света...
32050. Коран и коранистика 49 KB
  Он приказал разрушить капища места жертвоприношений языческих богов бросить в Днепр их статуи и построить христианские церкви. Строились церкви: Десятинная церковь в Киеве Пресвятой Богородицы в Полоцке в 1037 г. церковные иерархии и князья начали борьбу за независимость русской церкви от Византии. Фактически через Синод император контролировал и жизнь Церкви.
32051. Старообрядчество (Раскольничество, Староверие) 29 KB
  Понятие старообрядчество появляется после раскола Русской православной церкви в середине XVII века. Официально термин старообрядчество стал использоваться с 1906 г.
32052. Расчеты с покупателями и заказчиками 146 KB
  В книге продаж регистрируются счетафактуры с указанием суммы НДС. В этом случае при отгрузке продавцом товара покупателю и при предъявлении ему расчетных документов продавцом признается доход от продажи и делается запись на суммы указанные в этих документах: Дт 62 Расчеты с покупателями и заказчиками Кт 90 Продажи Одновременно начисляется НДС в бюджет Дт 903 НДС Кт 68 Расчеты по НДС При поступлении оплаты делается запись ДТ 51 50 52 Кт 62 Расчеты с покупателями...
32053. Разработка макета промышленного манипулятора 1.57 MB
  Основным заданием является проектирование и создание макета промышленного манипулятора, который способен перемещать металлический объект с конвейера весом не меньше 100 грамм.
32054. Особенности понимания и переживания террористической угрозы молодежью города Саранска 676.5 KB
  Психология терроризма – одна из наиболее значимых отраслей современной психологической науки. Она включает в себя несколько направлений: психологию терроризма, психологию посттравматических стрессовых расстройств у людей, ставших прямыми и косвенными жертвами терактов, роль средств массовой информации в проблеме терроризма. По мнению В. В. Знакова, одним из важнейших направлений психологии терроризма является изучение переживания и понимания людьми террористической угрозы
32055. ПУТИ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ УПРАВЛЕНИЯ ДЕНЕЖНЫМИ СРЕДСТВАМИ АО «Amanat Insurance» 1.57 MB
  Сущность и виды денежных потоков.2 Характеристика и управление расчётами денежных потоков. Методы оптимизации денежных потоков предприятия. Отчет о движении денежных средств АО mnt Insurnce.