95772

Управління формуванням потенціалу підприємства

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Кожне підприємство створюється з метою задоволення суспільних потреб та задоволення на цій основі економічних інтересів власників і працівників підприємства. Забезпечується це через організацію безперебійної роботи підприємства з виготовлення рентабельної продукції і отримання прибутку.

Украинкский

2015-09-29

315 KB

1 чел.

Тема 1. Управління формуванням потенціалу підприємства

1.1. Потенціал підприємства як об’єкт управління

1.2. Передумови ефективного використання потенціалу підприємства

1.3. Видові прояви потенціалу підприємства

1.4. Методичні та організаційно-економічні засади формування потенціалу підприємства як економічної системи залежно від специфіки підприємницької діяльності

1.5. Значення, чинники і обґрунтування економічної ефективності розміщення промислового виробництва

1.1. Потенціал підприємства як об’єкт управління

Кожне підприємство створюється з метою задоволення суспільних потреб та задоволення на цій основі економічних інтересів власників і працівників підприємства. Забезпечується це через організацію безперебійної роботи підприємства з виготовлення рентабельної продукції і отримання прибутку. Виконання цього завдання неможливе без повного і раціонального використання потенціалу підприємства.

У загальному розумінні потенціал (походить від латинського слова «potencia» – сила, міць) – це сукупність наявних джерел, можливостей, засобів, запасів, які можуть бути приведені в дію і використані для вирішення певного завдання або досягнення певної мети у певній галузі. Використовуються також терміни: «потенціальний», тобто, який стосується потенціалу, існує у потенції, прихований, можливий, який поки що не виявляє себе, і «потенція» – прихована можливість, здатність, сила, яка спроможна виявити собі за певних умов.

Вказані терміни різняться за трьома основними моментами.

«Потенція» визначається невиявленими, нерозкритими можливостями, несформованими і неупредметненими. Перетворитися на реальні можливості, тобто, потенціал, вони можуть тільки в процесі економічної діяльності. Поняття «потенціал» характеризується можливостями реальними, конкретними, фіксованими, сформованими в процесі якої-небудь економічної діяльності і в даний час не реалізованими з якихось причин, але які перебувають в стані готовності.

Для зазначених понять загальними елементами є ресурси, що дозволяють реалізувати наявні можливості. Проте, поняття «потенція» включає в себе такі ресурси, які створюють приховані можливості. Поняття «потенціал» містить ресурси, що володіють дієвими, конкретними, вивченими можливостями, які вже в даний час можуть використовуватися в суспільному виробництві.

Основна відмінність – поняття «потенціал» по відношенню до окремого працівника, підприємства, суспільства виражає реальні здібності до використання наявних ресурсів для досягнення визначеної мети. Поняття «потенція» відображає лише теоретичну, без урахування реальних відтворювальних умов, здатність окремого працівника, підприємства, суспільства до використання ресурсів і створення матеріальних благ і послуг. «Потенціал» підприємства відображає реальну, фактичну здатність до створення максимального обсягу матеріальних благ з урахуванням конкретних ресурсних обмежень, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, при характеристиці перспективних, можливих параметрів розвитку необхідно використовувати такі поняття, як «потенційні можливості», «потенційний рівень» й подібне. В разі опису досягнутих рівнів, сформованих ситуацій необхідно використовувати термін «потенціал».

Широке трактування смислового змісту терміну «потенціал» дозволяє застосувати його до різних галузей науки і діяльності людини залежно від того, які сили, засоби, запаси, джерела розглядаються. У наукових роботах, присвячених дослідженню теорії потенціалів, застосовують широкий перелік визначень потенціалу, серед яких народногосподарський, економічний, оборонний, інтелектуальний, природно-ресурсний, науково-технічний, кадровий, виробничий, будівельний, сільськогосподарський, інфраструктурний, інформаційний, організаційний, соціального розвитку, потенціал продуктивних сил і виробничих відносин й інші. Змістовне наповнення кожного має свої особливості і, до того ж, розглядається економістами-науковцями з різних точок зору.

Основна маса публікацій по теорії потенціалів присвячена такому оцінному показнику, як економічний потенціал. Аналіз цих публікацій виявляє значні відмінності у визначенні економічного потенціалу, розумінні його суті, складових елементів, взаємозв’язку його з такими категоріями, як «національне багатство», «рівень економічного розвитку».

На думку більшості дослідників, економічний потенціал є узагальнюючим показником. У ньому поєднуються природні, виробничі, науково-технічні, соціально-культурні можливості економічної системи. Величина економічного потенціалу визначається масштабами, рівнем досконалості й структурою продуктивних сил. Економічний потенціал є більш обширним і ємким поняттям, ніж потенціал підприємства. При цьому, на думку дослідників, основним елементом, що визначає величину й умови зростання економічного потенціалу, є потенціал підприємства, який, «є часткою економічного потенціалу і відрізняється від останнього тим, що не містить в своїй структурі економічних зв’язків …що повністю відносяться до виробничих відносин первинних ланок промисловості» [Архипов В.М]. Аналіз показав, що можна виділити, принаймні, чотири підходи до розуміння суті економічного потенціалу.

1. Економічний потенціал як сукупна здатність галузей народного господарства і окремих підприємств (Крук Д.М., Мочалов Б.М., Мосин В.Н.)

Такий підхід базується на виділенні лише одного з аспектів економічного потенціалу – здатності виконувати виробничу функцію. Слід зазначити, що деякі українські учені дотепер ототожнюють економічний потенціал з виробничою функцією і виробничою потужністю. Очевидно, що це важлива, але не єдина характеристика економічного потенціалу.

2. Економічний потенціал як сукупність наявних ресурсів

Такий підхід просліджується в публікаціях Плишевського Б., Тодосійчука А., Личини Ю., Цигичко А., Сосненко Л.С., Ковальова В.В., в яких зміст поняття «потенціал» підміняється поняттями «ресурси», «інвестиції», «інвестиційні ресурси», «чисельність зайнятих». Принциповою відмінністю між термінами «ресурси» і «потенціал» є те, що ресурси існують незалежно від суб’єктів економічної діяльності, а потенціал окремого підприємства невіддільний від суб’єктів діяльності. Тобто, термін «потенціал», окрім матеріальних і нематеріальних засобів, включає здібності працівника, колективу, підприємства, суспільства в цілому до ефективного використання наявних засобів або ресурсів.

3. Економічний потенціал як результат економічних і виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності

Самоукін Л.І. вважає, що економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв’язку із властивими кожній суспільно-економічної формації виробничими відносинами, що виникають між окремими працівниками, трудовими колективами і управлінським апаратом підприємства, організаціями, галузями народного господарства в цілому з приводу повного використання їхніх здібностей щодо створення матеріальних благ і послуг.

Любушин Н.П. розглядає економічний потенціал вужче – як певний узагальнюючий показник, що характеризує ефективність діяльності організації. Нарощування економічного потенціалу відбувається тоді, коли темпи зростання прибутку перевищують темпи зростання виручки від реалізації продукції, а останні, в свою чергу, більші за приріст собівартості реалізованої продукції. За оцінками фахівців, в даний час потенціал вітчизняних підприємств використовується на 40-60%. Тому Любушин Н.П. в нерозривному зв’язку з економічним потенціалом наголошує на необхідності виявлення резервів підвищення ефективності використання обмежених ресурсів і їхнього оптимального поєднання для підвищення обсягу випуску і збільшення частки організації на ринку. Автор виділяє об’єктивні і суб’єктивні передумови виникнення резервів. Об’єктивні обумовлені макроекономічними тенденціями, які виявляються в зміні фаз циклічного розвитку економіки. До суб’єктивних передумов виникнення резервів науковець відносить підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів і їхнього оптимального поєднання на конкретному підприємстві на основі екстенсивного або інтенсивного способу розвитку виробництва.

4. Ототожнення термінів «економічний потенціал», «економічна потужність» і «народно-господарський потенціал» .

Горбунов Е. вважає за синоніми терміни «економічна потужність», «економічний потенціал», «народно-господарський потенціал». Мочалов Б.М., навпаки, вважає, що слід відрізняти показники економічної потужності від економічного потенціалу. Економічний потенціал країни, галузі, підприємства, вважає він, характеризується обсягами накопичених ресурсів і максимально можливим обсягом матеріальних благ і послуг, якого можна досягти в перспективі при оптимальному використанні наявних ресурсів. Економічна потужність характеризує фактично досягнутий рівень розвитку виробничих сил на певну дату. Економічний потенціал розкриває економічну потужність. Такої ж точки зору дотримується А.А.Задоя, акцентуючи увагу на відмінності термінів «народне господарство» і «економічний потенціал». Оскільки поняття «народне господарство» і «економіка» не є тотожними (перше ширше за друге), відзначає він, то і «народногосподарський потенціал» – поняття, об’ємніше за «економічний потенціал».

Крім того, автори розділилися в поглядах з приводу рівнів, які характеризують економічний потенціал. Одні вважають, що економічний потенціал характеризує, перш за все, досягнутий рівень розвитку системи суспільного виробництва. Інші розрізняють такі види потенціалів:

  •  досягнутий потенціал сукупність основних фондів і величини валової продукції галузей або валового суспільного продукту країни, створеного при фактично досягнутому організаційному рівні розвитку продуктивних сил і рівні використання потенційних можливостей виробничого апарату;
  •  перспективний економічний потенціал, який розкриває максимальну можливість господарської системи щодо максимально можливого обсягу виробництва матеріальних благ і послуг, якого можна досягти за ідеальних умов виробництва й оптимального використання ресурсів.

Симіонов Р.Ю. виділяє дві складові економічного потенціалу:

об’єктивну – сукупність матеріальних, трудових, фінансових і нематеріальних ресурсів для виробництва продукції;

суб’єктивну – здатність працівників використовувати ресурси з максимальною віддачею.  Економічний потенціал конкретного підприємства в ринкових умовах не є абсолютною характеристикою, він істотно залежить від стану конкурентного середовища, конкурентоспроможності галузі, стану макроекономіки. Цей автор дає таке визначення категорії економічного потенціалу – це здатність підприємства створювати, зберігати, розвивати і активно використовувати матеріальні і нематеріальні активи, кадровий ресурс і можливості бізнес-середовища для забезпечення конкурентоспроможної діяльності на ринку.

Райзберг Б.А. економічний потенціал характеризує як оптимальне використання всіх наявних обмежених ресурсів підприємства для отримання максимального прибутку і є основною складовою потенціалів виробничо-економічного системи, яка представляється таким чином:

1. Ринковий потенціал – максимально можливий обсяг реалізації при заданому рівні забезпеченості необхідними ресурсами. Ринковий потенціал включає: блок ресурсів (фінансових, виробничих, трудових, інтелектуальних, інформаційних); блок системи управління (планування, організація, контроль, мотивація і координація).

2. Виробничий потенціал, представлений основними фондами підприємства і персоналом, що максимально ефективно взаємодіють між собою.

3. Виробничо-технологічний потенціал, представлений потенційними можливостями щодо збільшення потужності підприємства в результаті впровадження новітніх методів організації виробництва і технологій.

4. Управлінський потенціал – наявність необхідних умов функціонування організації, систематичний моніторинг внутрішніх потенціалів управління, визначення масштабів і цілей управлінської підготовки і виділення відповідних ресурсів.

Також науковцями, які досліджують потенціал підприємства виділяються інноваційний, екологічний, технічний, інформаційний і організаційний потенціали.

Відзначимо, що відмінності у визначеннях основних підходів до трактування поняття економічного потенціалу пояснюються тим, що кожен з дослідників виділяв якусь одну із рис економічного потенціалу, не розкриваючи її повністю. В одних визначеннях увага акцентується на умовах і чинниках, що визначають величину потенціалу, в інших на характері суспільно-економічних відносин, в третіх – на результатах його використання.

В той же час, проведений аналіз наявних підходів до визначення категорії економічного потенціалу, його структурних елементів дозволяє зробити низку узагальнень. В більшості випадків категорія «економічний потенціал» розглядається стосовно національної економіки, суспільства, регіону, адміністративної території, галузі і майже не використовується на рівні окремого підприємства. За змістом економічний потенціал визначається кількісними і якісними характеристиками економічних ресурсів, обсягом вироблених продукції і послуг у виробничій і невиробничій сферах діяльності, сукупною здатністю наявних економічних ресурсів виробляти певну кількість споживчих вартостей. Загальним для всіх приведених визначень економічного потенціалу є його зв’язок з кількістю і якістю економічних ресурсів, які має в своєму розпорядженні певна економічна система, їхньою здібністю до задоволення суспільних, колективних і особистих потреб, а також умовами внутрішнього і зовнішнього середовища, що забезпечують реалізацію потенційних можливостей цих ресурсів. Разом з тим, на відміну від інших економічних систем (домогосподарств, території, національної економіки), підприємства мають на меті не виробництво споживчих вартостей як таких, а отримання доходу від їхньої реалізації.

При визначенні категорії економічного потенціалу слід виходити з трактування, згідно якого потенціал в найзагальнішому вигляді – це запаси, джерела, що є в наявності, і що можуть бути мобілізованими, приведеними в дію, використаними для досягнення певної мети. Отже, до основних характеристик поняття «економічний потенціал» відносять сукупні силові здібності, можливості аналізованої виробничої системи. Ці можливості можуть бути реалізовані тільки за наявності ресурсів. Таким чином, економічний потенціал характеризується певним набором ресурсів, що володіють дієвими, конкретними, вивченими можливостями, які вже в даний час можуть використовуватися в суспільному виробництві. Дані ресурси мають бути залучені у виробництво або підготовлені до використання в господарській системі. Тобто, поняття характеризує досягнутий рівень розвитку.

Якщо розглядати поняття «потенціал» відносно окремого працівника, підприємства, суспільства, воно виражає реальні здібності до використання наявних ресурсів для досягнення визначеної мети. Таким чином, економічний потенціал підприємства відображає реальну, фактичну здібність до створення максимального обсягу матеріальних благ з урахуванням конкретних ресурсних обмежень, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів.

Таким чином, поняття «економічний потенціал» стосовно окремого підприємства характеризує не лише виробничі можливості (виробничу потужність), а й інтегральні здібності підприємства максимально задовольняти потреби споживачів і враховувати інтереси держави при оптимальному використанні наявних економічних ресурсів.

Широко поширеною серед економістів є думка про те, що зміст економічного потенціалу підприємства складають дві компоненти:

– об’єктивна – це сукупність трудових, нематеріальних, матеріальних і природних ресурсів, залучених і не залучених з якихось причин у виробництво, але таких, що володіють реальною можливістю брати участь в ньому;

– суб’єктивна – це здібності працівників, колективів до використання ресурсів і створення максимального обсягу матеріальних благ і послуг й здатності управлінського апарату підприємства, організації, галузі, господарської системи в цілому до оптимального використання наявних ресурсів.

Економічний потенціал значною мірою залежить від оптимального поєднання окремих видів економічних ресурсів, залучених у виробничий процес, рівня організації виробництва і праці, ефективності системи управління підприємством.

Економічний потенціал підприємства є складною, динамічною й ієрархічною системою. Кожен структурний елемент системи може розглядатися і як самостійна система, і як підсистема в межах іншої системи вищого порядку. Застосовуючи такий методичний підхід, можна здійснити структуризацію економічного потенціалу підприємства. Враховуючи досвід попередніх досліджень, дослідниками виділяються як основні структуроутворювальні елементи економічного потенціалу підприємства такі складові: трудовий потенціал; виробничий потенціал; інноваційний потенціал; організаційно-управлінський потенціал, маркетинговий потенціал й інші.

Трудовий потенціал характеризується кількістю і якістю трудових ресурсів, приваблених підприємством для здійснення його виробничої діяльності. Структурними елементами трудового потенціалу підприємства є: кадровий потенціал; інтелектуальний потенціал; підприємницький потенціал.

Виробничий потенціал підприємства визначається його здатністю щодо виробництва максимально можливого обсягу споживчих вартостей на базі наявних: техніки, технології, науково-технічної інформації і природних ресурсів. Величина виробничого потенціалу характеризується відповідними видами виробничих ресурсів, їхньою кількістю і якістю. Структурно-виробничий потенціал підприємства складається з таких складових: технічного потенціалу; технологічного потенціалу; природно-ресурсного потенціалу; потенціалу матеріальних і нематеріальних активів

Технічний потенціал характеризується кількістю і якістю засобів праці, їхньою прогресивною структурою (співвідношення активної і пасивної часток).

Природно-ресурсний потенціал визначається величиною природних ресурсів, якими володіє і розпоряджається підприємство, і які використовуються або можуть бути використані ним в процесі виробництва продукції.

Потенціал матеріальних активів (оборотних засобів) характеризується кількістю і якістю предметів праці, їхньою структурою, умовами постачання, зберігання, використання, утилізації відходів й т.інш.

Потенціал нематеріальних активів характеризується сукупністю прав (придбаних або створених підприємством): права користування природними ресурсами (землею, надрами, водними ресурсами), інформацією про природне середовище; права користування майном (право користування земельною ділянкою, право на оренду приміщення, устаткування і т.ін.); право на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ноу-хау); авторські права.

Інвестиційний потенціал підприємства характеризується його здатністю до формування власних і залучення позикових інвестиційних ресурсів. Структурно-інвестиційний потенціал підприємства включає потенціал виробничих (капітальних) інвестицій і потенціал фінансових інвестицій. Потенціал виробничих (капітальних) інвестицій характеризується обсягом капітальних вкладень в розширене і просте відтворення виробничих фондів і можливістю ефективної їхньої реалізації.

Кількісно потенціал капітальних інвестицій визначається об’ємом капітального будівництва, кількістю придбаних або виготовлених основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів, які є на балансі підприємства, а також обсягом фінансових ресурсів, які можуть бути інвестовані в капітальні інвестиції.

Потенціал фінансових інвестицій характеризується обсягом фінансових ресурсів, які інвестовані або можуть бути інвестовані підприємством:

а) за методом участі в капітали асоційованих, дочірніх або сумісних підприємств;

б) у статутний капітал інших підприємств, акції, облігації й інші цінні папери.

Інноваційний потенціал підприємства характеризується його здатністю до продукування новацій і нововведень власними силами або придбання їх ззовні, а також ефективного впровадження інновацій в практику господарської діяльності. Результатом реалізації інноваційного потенціалу підприємства є:

 освоєння нової і модернізація вироблюваної продукції;

– розробка і впровадження у виробництво нових машин, устаткування, інструменту, нових конструкційних матеріалів;

– розробка і впровадження у виробництво нових технологій і способів виробництва продукції;

– удосконалення і розробка нових методів, засобів і правил організації й управління виробництвом.

Організаційно-управлінський потенціал підприємства характеризується здатністю його системи управління забезпечити стійке становище підприємства на ринку і його економічний розвиток. Організаційно-управлінський потенціал визначається рівнем прогресивності організаційної структури управління підприємством, організацією виробництва і праці, методів і способів управління персоналом.

Надзвичайно важливою проблемою є необхідність оцінювання економічного потенціалу підприємства.

Оцінювання економічного потенціалу підприємства є визначенням величини економічних ресурсів, якими володіє і розпоряджається підприємство, й економічного результату їхнього ефективного використання. Оцінювання економічного потенціалу підприємства може проводитися в натуральному і вартісному вимірах.

Оцінювання економічного потенціалу підприємства в натуральному вимірі припускає визначення кількості економічних ресурсів, якими володіє підприємство, і кількості продукції, робіт і послуг, які можуть бути вироблені підприємством при якнайповнішому і ефективнішому використанні цих ресурсів. При цьому використовуються натуральні вимірники.

Оцінювання економічного потенціалу підприємства у вартісному вимірі припускає визначення вартості активів підприємства і величини економічних вигод, які воно може отримати в майбутньому. При цьому використовуються вартісні показники і вимірники.

Вартісному оцінюванню підлягають такі види активів підприємства, що формують його економічний потенціал і зайняті у виробничій сфері:

 земельні ділянки і об’єкти нерухомості;

 машині, обладнання, устаткування;

– нематеріальні активи;

 капітальні інвестиції;

 довгострокові фінансові інвестиції;

– виробничі запаси;

– незавершене виробництво;

– людський капітал, приваблений на підприємство для здійснення виробничої і управлінської діяльності.

Вартісною оцінкою економічного потенціалу є сукупність доходів, отриманих підприємством від використання його активів за всіма напрямами виробничо-фінансової діяльності. Критерієм вартісного оцінювання потенціалу підприємства є величина знов створеної вартості і її складових елементів.

До складу доходів і надходжень грошових коштів, що визначають економічну оцінку потенціалу підприємства за результатом його реалізації, входять:

 прибуток від операційної діяльності;

 доходи за вирахуванням витрат від фінансової діяльності;

 амортизаційні відрахування від вартості нематеріальних активів і основних засобів підприємства;

 доходи від привабленого підприємством людського капіталу, отримані у формі основної і додаткової заробітної плати виробничого персоналу з урахуванням відрахувань на соціальні потреби (відрахування до Пенсійного фонду, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття і т.ін).

Економічний потенціал підприємства оцінюється у вартісному вимірі:

  •  як сума доходів підприємства, отриманих протягом терміну корисного використання відповідних видів економічних ресурсів з урахуванням чинника часу. Чинник часу враховується за допомогою дисконтування прогнозованих за роками розрахункового періоду доходів підприємства, що є результатом реалізації економічного потенціалу;
  •  як середньорічна величина економічної оцінки потенціалу підприємства – диференційовано за його складовими елементами.

За розрахунковий період оцінки економічного потенціалу приймається період часу між роком, на момент якого проводиться оцінка економічного потенціалу, і роком закінчення терміну використання відповідних видів економічних ресурсів.

Розглядаючи різноманітність інтерпретацій поняття економічного потенціалу підприємства можна відзначити низку загальних моментів.

По-перше, категорію «економічний потенціал» не можна обмежити певними, чітко вираженими рамками. Необхідний індивідуальний підхід до розробки методики оцінювання складових економічного потенціалу для конкретного підприємства.

По-друге, як правило, в структурі економічного потенціалу виділяють майнові, фінансові, трудові ресурси, а також маркетингові можливості організації щодо просування і збуту продукції. Ці складові можна визначити базовими для дослідження й оцінювання економічного потенціалу, доповненого індивідуальними складовими для конкретного підприємства відповідно до зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають його діяльність.

По-третє, рівень економічного потенціалу визначається стратегічними цілями підприємства. В управлінні головна мета або місія організації характеризується безліччю підпорядкованих головній меті цілей. Для досягнення кожної з цілей використовується сукупність різних потенціалів підприємства: трудового, ринкового, фінансового, виробничого, організаційного й іншого. Пріоритет тих або інших складових визначається виходячи із безлічі чинників зовнішнього середовища і внутрішньовиробничих чинників, що впливають на економічний потенціал відповідно до різних цілей підприємства.

Одним з вагомих чинників, що впливають на формування складових економічного потенціалу, є галузева приналежність підприємства. Наприклад, економічний потенціал машинобудівного підприємства більшою мірою визначається виробничим потенціалом, а для компаній з виробництва програмних продуктів – інтелектуальним. З іншого боку, багато інших чинників, таких як розмір підприємства, територіальне розташування, етап життєвого циклу різних підсистем підприємства, сезонна складова, мотивація персоналу до досягнення певних виробничих чи комерційних цілей і підцілей підприємства, істотно впливають на значущість певних складових економічного потенціалу. Завданням економістів, аналітиків є розуміння, визначення головних складових економічного потенціалу конкретного підприємства і, по можливості, надання їм адекватної оцінки для допомоги керівництву у виконанні головної місії і досягненні мети діяльності підприємства. Таким чином, поняття економічного потенціалу є так само багатогранним, як і наука управління підприємством. Тому визначення головних складових економічного потенціалу для конкретного підприємства є таким самим складним завданням, як визначення основних цілей підприємства.

Зрозуміло, що визначення поняття потенціалу має не тільки важливе наукове, а й практичне значення, оскільки уявлення про його зміст визначає підхід до його оцінювання, вимірювання й управління. Варто зауважити, що практично всі особливості, а також ефективність або неефективність діяльності підприємств в сучасному ринковому, конкурентному середовищі, визначається формулою комерційного успіху, обраною підприємцями і менеджерами за основу управління власним бізнесом, отже, зростає роль маркетингової і підприємницької складової в потенціалі підприємства.

Підсумовуючи вищевикладене, подаємо, на наш погляд, найбільш вдале узагальнююче визначення потенціалу підприємства. Потенціал підприємства – це максимально можлива сукупність активних, пасивних, явних та прихованих можливостей і альтернатив якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання з урахуванням ресурсних, ситуаційних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень.

 

1.2. Передумови ефективного використання потенціалу підприємства

Використовуючи термін «потенціал» необхідно пам'ятати про характерні особливості, які притаманні цьому терміну в цілому:

– потенціал підприємства, як і будь-якої складної системи, виглядає дещо абстрактною категорією. Його межі нечіткі, чинники не зовсім визначені, вплив на поточні процеси опосередкований. Водночас ця категорія є досить конкретною, оскільки практично будь-яке управлінське рішення може справити на нього (і через нього на всю подальшу історію підприємства) позитивний чи негативний вплив;

 як елементи потенціалу слід розглядати такі види ресурсів, обсяги та структура яких можуть суттєво змінюватись лише в результаті прийняття та реалізації відповідних управлінських рішень;

– для обґрунтованого оцінювання рівня потенціалу необхідно ідентифікувати умови, в яких проходитиме діяльність підприємства. Наприклад, за нормальних умов ключовими, визначальними елементами потенціалу є ті ресурси, які забезпечують підприємству конкурентні переваги. Це сучасна технологія, прогресивне устаткування, інтелектуальні ресурси, патенти тощо. Якщо йдеться, наприклад, про роботу в умовах кризи платежів, тоді визначальними будуть такі ресурси, як фінансові чи інші ліквідні активи, доступ до кредитів на пільгових умовах, можливість отримання бюджетних субсидій;

– загальний рівень потенціалу не визначається як арифметична сума його складових. Важливо, щоб зміна усіх елементів потенціалу була узгодженою. Слабкість одного елемента може розповсюдитись на ціле, якщо елемент має ключове значення. Також не можна допускати надмірного рівня жодного елемента потенціалу. Тобто, рівень і темпи розвитку усіх елементів потенціалу мають бути збалансованими, що дасть змогу досягти додаткового синергійного ефекту;

 потенціал підприємства не є сталою величиною, як і інші елементи виробництва він безперервно змінюється, але в порівнянні з іншими характеристиками підприємства за нормальних умов він слабко реагує на позитивні впливи. Проте, руйнівні впливи можуть дати досить швидкий негативний ефект;

 найважливішим чинником дестабілізації потенціалу є зовнішнє середовище, в якому постійно відбуваються явища, які суттєво впливають на функціонування підприємства, і воно не спроможне уникнути цього впливу. Тому рівень потенціалу підприємства залежить не лише від наявності ресурсів, але й від можливості їхнього отримання (поповнення) із зовнішнього середовища.

Отже, максимальне зростання потенціалу підприємства обумовлюється такими чинниками, як наявність ресурсів, доступ до ресурсів, ефективність управління (завдяки чому досягається максимальна ефективність використання наявних ресурсів) та сприятливі умови зовнішнього середовища.

Потенціал об'єднує в собі як просторові, так і часові характеристики, і концентрує в собі одночасно три рівні зв'язків і відносин. По-перше, він відображає минуле, тобто, сукупність накопичених в процесі становлення властивостей, здатностей та ресурсів, які забезпечують та зумовлюють можливість їхнього використання та розвитку. По-друге, він характеризує рівень сучасного практичного застосування і використання цих властивостей, здатностей і ресурсів. По-третє, він орієнтується на майбутнє, оскільки містить як реалізовані можливості, так і нереалізовані. Тобто, містить в собі як ресурси, так і резерви, які забезпечують майбутній розвиток.

Для максимальної реалізації власного потенціалу підприємство повинно відповідати таким вимогам:

 наявність впорядкованої цілісності. Вона є результатом динамічної взаємодії окремих елементів підприємства (технічних, технологічних, економічних, соціальних, організаційних, зовнішніх. внутрішніх та інших). Це дає можливість реалізувати найважливішу ознаку цілісності: ціле є більшим, аніж проста сума елементів, воно має більшу ефективність і кращі якості;

– здатність до самоадаптації та стабілізації як у межах самого підприємства, так і у взаємодії із зовнішнім середовищем;

– здатність до самоорганізації, яка пов'язана не просто з пристосуванням до змін зовнішнього середовища, але із здатністю переборювати внутрішні проблеми та обмеження на якісно новій основі. Здатність до самоорганізації дає змогу й можливості для еволюції підприємства, перетворення його у більш стійку і життєздатну систему;

– здатність до інновацій (змін).У процесі розвитку будь-якої системи діє закон зниження віддачі будь-якого економічного явища. Його виявом є зниження ефективності використання капіталу, виробничих фондів, зниження прибутків. Тому життєздатність системи обумовлюється її здатністю отримувати додаткову енергію із зовнішнього середовища. Це може бути залучення додаткового капіталу, нових учасників, зміна технологій та інше.

Необхідною умовою ефективної реалізації потенціалу підприємства є сталість його як економічної господарської системи. Сталість підприємства є трьох типів: зовнішня, внутрішня та успадкована.

Зовнішня сталість досягається зовнішнім управлінням, регулюючим впливом з боку держави. Вона забезпечується незмінними правовими актами, законами, державними замовленнями, доступом до державних пільгових кредитів, пільговими умовами оподаткування, виступом держави гарантом зобов'язань підприємства, адресними дотаціями, списанням боргів тощо. Зрозуміло, що цей тип сталості держава забезпечує лише обмеженому колу підприємств, які мають вирішальне значення для життєдіяльності та обороноздатності країни.

Для більшості підприємств важливішим є досягнення внутрішньої сталості. Внутрішня сталість – це здатність до збереження стану рівноваги при виникненні зовнішніх та внутрішніх змін і дестабілізуючих чинників.

Успадкована сталість підприємства є результатом накопиченого запасу внутрішньої міцності системи, наявності ресурсів для захисту від дестабілізуючих чинників.

Потенціал підприємства є впорядкованою сукупністю різних елементів, між якими існують або можуть бути встановлені певні різнохарактерні зв'язки, і йому як системі притаманна низка специфічних системних властивостей, які мають бути враховані керівниками для забезпечення стабільності існування, виживання і самозбереження, відповідно до встановлених цілей і розвитку підприємства (табл.1.1).


Таблиця 1.1

Різноманіття системних властивостей в механізмі самозбереження підприємства

Системна властивість

Специфіка прояву і реакція керуючої системи

Ймовірність

Кількість елементів і зв'язків між ними не може бути заздалегідь точно і надовго встановлено, отже довготривала регламентована структура підприємства, його часток і зв'язків недопустима.

Подільність

Система є подільною. Вона підрозділяється на підсистеми, що перебувають в певних відносинах. Керівники не повинні розглядати сталу структуру елементів системи як непорушну, а постійно шукати шляхи її впорядкування і розвитку.

Стійкість

Система є відносно стійкою, тобто нечутливою до деяких сторонніх впливів. Керівник будь-якого ієрархічного рівня повинен мати в своєму розпорядженні механізм і апарат усунення і компенсації перешкод в роботі системи.

Ієрархічність часток системи

Частки системи знаходяться між собою у відносній супідрядності. Ієрархічна побудова системи забезпечує підвищену стійкість до зовнішнього впливу. Необхідним є встановлення чітких функцій, цільових установок, регламенту дій, необхідних ресурсів, а керівників - чітких прав, обов'язків, сфер компетенції.

Динамізм

Здатність системи до безперервної зміни свого стану. Необхідним є забезпечення оптимального темпу і ритму розвитку системи і її елементів, враховуючи об'єктивні закономірності в економіці. Здатність системи до безперервної зміни свого стану. Необхідним є забезпечення оптимального темпу і ритму розвитку системи і її елементів, враховуючи об'єктивні закономірності в економіці.

Багатокритеріальність

Система (підприємство) є складною, багатоцільовою, а отже, багатокритеріальною. Слід ранжирувати критерії ефективності функціонування окремих підсистем, віддаючи перевагу тим з них, які безпосередньо пов'язані з досягненням головної мети

Синергійність

Системи створюються як цілісні утворення, що складаються з певних елементів, об'єднання яких воєдино приводить до появи нової якості (здатності, параметра), що перевищує просту суму властивостей елементів системи. Керівник повинен володіти здатністю абстрагуватися від частковостей і синтезу елементів системи з передбаченням отримання нової якості системи за рахунок їх цілеспрямованого розташування в просторі і в часі.

Успіх підприємства на конкурентному ринку залежить від його поведінки (реакції) у відповідь на зміни, що відбуваються у нестабільному зовнішньому середовищі. Розрізняють такі типи поведінки підприємства: адміністративний, виробничий, конкурентний, інноваційний, підприємницький.

Адміністративний тип поведінки характеризує здатність підприємства ефективно і своєчасно забезпечувати взаємодію виробничої, конкурентної, інноваційної, підприємницької діяльності із оточенням, має на меті гармонійне співіснування видів діяльності, своєчасну і швидку адаптацію потенціалу, узгодження потенціалів і стратегій діяльності підприємства. Варто зауважити на відмінність вимог до адміністративного типу поведінки в умовах ринку. За командно-адміністративної економіки потенціал підприємств мав, як правило, моноцільовий характер і призначався для забезпечення переважно одного основного виду діяльності впродовж певного довготривалого періоду. Структура потенціалу була розрахована на одну мету, мала стабільний характер. В сучасних умовах адміністративний тип поведінки передбачає потребу у формуванні нових потенціалів, швидку, а нерідко попереджувальну адаптацію, одночасне створення всередині підприємства декількох різних типів потенціалу, структури яких повинні бути динамічними, складними, гнучкими і непостійними.

Метою виробничого типу поведінки є мінімізація витрат на виготовлення продукції. Це досягається насамперед за рахунок високоефективного виробництва. Мінімальну необхідну підтримку отримують маркетингова складова потенціалу, НДДКР і управління. Виробничий тип поведінки максимально виявляється на підприємствах із стандартизованим виробництвом, високим рівнем спеціалізації розподілу праці, мінімальними накладними витратами, децентралізованим до найнижчих рівнів прийняттям рішень, мінімальною чисельністю управлінського персоналу.

Конкурентний тип поведінки відображає прагнення до оптимізації прибутковості підприємства у короткостроковій перспективі. З цією метою підвищується рівень взаємодії між виробничим і маркетинговим потенціалами, управлінські дії спрямовуються на швидку реакцію на коливання попиту в умовах конкуренції.

Метою інноваційного типу поведінки підприємства є оптимізація розробки нових видів продукції чи технології і стратегії маркетингу в межах стратегічної зони господарювання на конкурентному ринку. Центральне місце займає науково-технічний потенціал, функція НДДКР, але, крім цього, для проникнення нової продукції на ринок необхідною є взаємодія з функціями виробництва і маркетингу. Інноваційна діяльність спрямована на забезпечення потенціального прибутку, вона доповнює виробничу діяльність, яка забезпечує поточну прибутковість підприємства.

Підприємницький тип поведінки забезпечує довгостроковий потенціал підприємства, його зростання за рахунок збалансування стратегічних зон господарювання, стратегічних ресурсів і груп стратегічного впливу. Підприємницький тип поведінки має на меті прогнозування тенденцій в конкурентній боротьбі, розробку маркетингової і стратегічної концепції розвитку підприємства, передбачає залучення значної кількості управляючих всіх рівнів ієрархії та працівників функціональних служб.

1.3. Видові прояви потенціалу підприємства

Основними класифікаційними ознаками видових проявів потенціалу підприємства є:

– об’єкт дослідження;

– рівень використання можливостей підприємства;

– сфера реалізації потенціалу;

– рівень ієрархії;

– функціональні ознаки.

За об’єктами дослідження можуть застосовуватись ресурсний або результатний підходи до оцінювання потенціалу. За ресурсним підходом потенціал підприємства розглядається як сукупність ресурсів, оцінювання яких здійснюється за вартістю їхнього залучення. Результатний підхід передбачає розгляд потенціалу підприємства як здатності господарської системи перетворювати ресурси у готовий продукт для задоволення суспільних потреб і створення певного результату. Оцінювання потенціалу в цьому випадку полягає у визначенні максимальної кількості благ та рівня ефективності використання кількості, якості та структури ресурсів.

За рівнем використання можливостей виокремлюють: фактичний потенціал підприємства, який є реалізованим, досягнутим на поточний момент часу, та стратегічний потенціал, зорієнтований на досягнення перспективних, довгострокових цілей підприємства.

За сферою реалізації потенціал можна розглядати як внутрішній, представлений наявними ресурсами та управлінськими компетенціями, і зовнішній, який характеризується потенційним обсягом ринкового попиту. Через складність, динамічність, непередбачуваність зовнішнього середовища підприємство має обмежений вплив на власний зовнішній потенціал.

Дотримання принципу ієрархії дозволяє виокремити в потенціалі підприємства як системі глобального рівня потенціали підсистем нижчого рівня, які в сукупності за рахунок синергійного ефекту забезпечують досягнення ефективності діяльності.

За функціональними ознаками формування та використання потенціалу виокремлюють виробничий, маркетинговий, фінансовий, організаційний та інші види потенціалу підприємства.

В навчальному посібнику Федоніна О.С., Рєпіної І.М., Олексюка О.І. «Потенціал підприємства: формування та оцінка» запропоновано більш деталізовану класифікацію видових проявів потенціалу (рис 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація видів потенціалів

Серед усіх видових проявів потенціалу, на наш погляд, варто виділити і більш детально розглянути виробничий потенціал підприємства, адже саме виробничий потенціал займає провідне місце при визначенні можливостей підприємства до розвитку.

По-перше, з практичної сторони виробничий потенціал є величиною, що порівняно з економічним, ринковим, стратегічним легше піддається кількісному  та  якісному оцінюванню; по-друге, саме виробничий потенціал є тією первинною ланкою, на яку здійснюється вплив при реалізації стратегії і місії підприємства. Економічний і стратегічний потенціали залежать від виробничого, оскільки без його реалізації ці види потенціалу реалізуватись не можуть.

Виробничий потенціал підприємства володіє такими характеристиками, як динамічність, системність та складність структури. Його динамічність пов’язана зі змінами його величини в часі. Виробничий потенціал за своєю будовою є складною системою і, відповідно, володіє рисами, притаманними будь-якій системі. Складність структури зумовлена різноманітністю і складністю виробничих зв’язків.

Проблема визначення його величини як у теоретичному, так і у практичному аспектах є досить важливою, оскільки уявлення про величину виробничого потенціалу підприємства та його складових елементів є необхідною умовою для здійснення ефективного управління ним. Вчені займають різні позиції щодо оцінювання величини виробничого потенціалу, і можна виділити так підходи:

 вартісне оцінювання всіх ресурсів – складових потенціалу, яке зіштовхується з проблемою визначення вартості деяких ресурсів (наприклад, інформаційних);

 оцінювання величини виробничого потенціалу через переведення всіх ресурсів у трудовий еквівалент;

 визначення виробничої потужності підприємства як показника, що характеризує величину виробничого потенціалу;

 оцінювання величини виробничого потенціалу шляхом комплексного оцінювання і/або виведення узагальнених показників.

Перші два підходи характерні для представників ресурсного підходу, третій є реалізацією результатного, четвертий можна віднести і до першого і до другого підходів.

Як правило, оцінювання здійснюється за певний проміжок часу, наприклад, рік або період тривалості виробничого циклу.

Слід зазначити, що вчені-економісти наголошують на тому, що потенціал економічного суб’єкта неможливо визначити шляхом оцінювання якогось окремого ресурсу, а лише їхньою сукупністю у взаємозв’язку і пропорціях, що забезпечують здійснення виробничого процесу.

Наприклад, Авдєєнко В.Н. і Котлов В.А. вказують на те, що найбільш уніфікованим і універсальним виміром елементів виробничого потенціалу є їхня ціна чи вартість. За такою позицією науковці пропонують визначати величину виробничого потенціалу так:

   (1.1)

де П – величина виробничого потенціалу підприємства;

Воф – середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства, що також враховує витрати на їхню модернізацію;

Втр – вартість трудових ресурсів, яка включає фонд заробітної плати промислово-виробничого потенціалу, фонд матеріального заохочення, витрати на навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу;

Вер – вартість енергетичних ресурсів, які підприємство отримує зі сторони;

Вт – вартість технології;

Ві – вартість інформації.

Архипов В.М. фізичний обсяг виробничих ресурсів пропонує оцінювати через чисельність промислово-виробничого персоналу за такою формулою:

    (1.2)

де Wo – скупна споживча вартість виробничих ресурсів;

L – чисельність промислово-виробничого персоналу;

Kl – коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;

П – коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів чисельністю промислово-виробничого персоналу;

β– питома частка активної частини основних виробничих фондів;

F – вартість основних виробничих фондів у незмінних цінах;

Kw – коефіцієнт оцінки складу та якості основних виробничих фондів, де Кl і Кw враховують плив науково-технічного прогресу на фактори виробництва.

Комплексне оцінювання пропонує Герасимчук В.Г.через визначення виробничого потенціалу і потенціалу управління. Причому виробничий потенціал визначається за такими параметрами:

 кваліфікаційний рівень кадрів (рівень кваліфікації робітників, рівень узгодженості взаємодії, готовність персоналу до нововведень);

– рівень використання обладнання (фондооснащеність праці, рівень завантаження обладнання, обсяг обладнання, що вводиться в експлуатацію);

 резерви конкуренції, визначені на основі оцінювання таких показників: обсяг витрат на наукові дослідження, частка витрат на маркетинг і збут продукції, кількість типорозмірів продукції);

 фінансові можливості (обсяг реалізації продукції, рентабельність продукції).

Очевидно, що таке оцінювання поєднує ресурсний і результатний підходи і направлене саме на визначення рівня використання виробничого потенціалу.

Аналізуючи наукові підходи до визначення виробничого потенціалу підприємства можна дати таке визначення: виробничий потенціал підприємства – це обсяг випуску продукції, робіт, послуг в порівняльних  одиницях, який може бути вироблений впродовж певного періоду часу на базі наявних виробничих фондів при максимально можливому режимі роботи й оптимальній організації праці та виробництва.

Зауважимо, що термін "виробничий потенціал" використовується для характеристики реальних, сучасних  потенційних можливостей підприємства, які вимірюються через максимально можливий обсяг випуску продукції, робіт, послуг. Термін "стратегічний потенціал" використовується для оцінки перспективних можливостей підприємства щодо зростання ефективності та зміцнення становища на ринку.

Стратегічний потенціал розглядається як взаємопов'язана сукупність ресурсів, які перебувають у  розпорядженні підприємства та мають вирішальне значення для досягнення стратегічних цілей, для оцінки можливих меж функціонування підприємства в майбутньому, виходячи з прогнозованих умов зовнішнього середовища.

Виробничий потенціал підприємства залежить насамперед від його матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів, а стратегічний потенціал, ґрунтуючись на цих ресурсах, залежить від спроможності підприємства до:

  •  проведення макроекономічного аналізу ситуації в країні, регіоні та галузі діяльності;
  •  прогнозування і передбачення змін в обсязі та структурі попиту на продукцію, яку виробляє підприємство;
  •  аналізу та прогнозування кон'юнктури ринків ресурсів та капіталів;
  •  висування та реалізації конкурентноспроможних ідей стосовно технології та організації виробництва;
  •  ефективного використання інвестиційних ресурсів;
  •  використання конкурентних переваг та підтримання конкурентного статусу;
  •  забезпечення конкурентоспроможності асортименту продукції;
  •  забезпечення внутрішньої гнучкості підприємства шляхом впровадження технологічних новацій, зміни мотивації та стимулювання персоналу, товарної та регіональної диверсифікації діяльності;
  •  забезпечення незалежності підприємства від негативних змін у зовнішньому середовищі через розробку та реалізацію захисних стратегій;
  •  адаптації стратегії і тактики діяльності підприємства до змінюваних внутрішніх і зовнішніх умов господарювання.

Основними чинниками, які впливають як на виробничий, так і на стратегічний потенціал підприємства, є стан:

  1.  загального управління;  
  2.  функціонального управління в таких сферах, як виробництво, маркетинг, фінанси та наукові дослідження.

Науковці виділяють також поняття "підприємницький потенціал". Це сукупність ресурсів підприємства (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних та інших), а також навичок, знань, можливостей та здібностей керівників, спеціалістів та інших категорій персоналу щодо організації виробництва продукції, товарів та послуг, отримання максимального ефекту і забезпечення сталого функціонування та розвитку підприємства. 

У цьому визначенні головним є здатність ефективно використовувати ресурси з метою отримання зиску.

Усі визначення потенціалу значною мірою опираються на ресурси підприємства, які є базисом формування потенціалу. Однак, наявність необхідних ресурсів не гарантує досягнення цілей підприємства. Не менш важливою складовою потенціалу, окрім ресурсів, виступають управлінські компетенції підприємства щодо мобілізації ресурсів та їх оптимального та ефективного використання. Наявні ресурси та управлінські компетенції у сукупності формують внутрішній потенціал підприємства і, враховуючи те, що підприємство є відкритою системою, повинні забезпечити його конкурентні переваги у зовнішньому ринковому середовищі.

1.4. Методичні та організаційно-економічні засади формування потенціалу підприємства як економічної системи залежно від специфіки підприємницької діяльності

Формування потенціалу підприємства – це процес структуризації та побудови певної підприємницької організаційної форми на основі інтеграції сукупних ресурсів з метою стабільного розвитку та ефективного відтворення.

Потенціал підприємства є складною економічною системою і йому притаманні такі властивості економічної системи:

  •  цілісність – потенціал підприємства є цілісною системою, властивості якої виявляються лише за взаємодії її елементів;
  •  поліструктурність – потенціал підприємства складається з певної кількості елементів;
  •  складність – елементи потенціалу є неоднорідними, взаємозв’язки між ними є ієрархічними та різнохарактерними;
  •  нестаціонарність – параметри потенціалу є постійно мінливими;
  •  адаптивність – параметри потенціалу здатні адаптуватися до змінних умов;
  •  граничність – елементи потенціалу мають граничний характер і обумовлюють його форму.

Вищенаведені властивості слід враховувати при формуванні потенціалу підприємства і вони є основою наступних постулатів:

– потенціал підприємства не можна формувати на базі механічного додавання елементів, оскільки він є динамічним, тобто, змінюється в просторі і часі;

 під час формування потенціалу діє закон синергії – сукупність взаємопов’язаних елементів володіє більшою силою, ніж прості складові;

 потенціал підприємства – це складна система кількісних і якісних характеристик елементів, які здатні певною мірою заміщати одна одну;

– елементи потенціалу мають функціонувати одночасно і в сукупності, що зумовлює необхідність збалансованого оптимального співвідношення між ними;

– складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції, робіт і послуг, на яких спеціалізується підприємство.

В процесі формування потенціалу підприємства використовують такі основні наукові підходи:

  •  системний підхід, який передбачає формування потенціалу підприємства як складної відкритої соціально-економічної системи;
  •  маркетинговий підхід, який передбачає орієнтацію формування потенціалу підприємства з огляду на потреби споживачів продукції;
  •  функціональний підхід, який передбачає визначення функцій (наприклад, маркетинг, постачання, виробництво, фінансування і т.п.); вибір декількох альтернативних варіантів формування потенціалу для виконання зазначених функцій та вибір того із них, який забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат;
  •  відтворювальний підхід, який орієнтується на постійне поновлення виробництва з меншими витратами ресурсів та вищою якістю продукції;
  •  інноваційний підхід, який передбачає активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути засоби виробництва та інвестиції;
  •  нормативний підхід, який полягає у встановленні науково обґрунтованих нормативів (якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об’єктів, ефективності використання ресурсів і т.ін.), відповідних вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування;
  •  комплексний підхід, який передбачає необхідність урахування технічних, економічних, організаційних, соціальних та інших аспектів діяльності підприємства;
  •  інтеграційний підхід, який при формуванні потенціалу націлений на посилення взаємодії і взаємозв’язку між окремими елементами;
  •  динамічний підхід, який передбачає розгляд елементів потенціалу у діалектичному розвитку в просторі і часі;
  •  оптимізаційний підхід, який через застосування економіко-математичних та статистичних методів обробки інформації дозволяє здійснювати кількісне оцінювання та встановлювати залежності між окремими елементами потенціалу підприємства;
  •  адміністративний підхід, який передбачає регламентацію у нормативних актах функцій, прав, обов’язків, витрат, нормативів якості, пов’язаних з реалізацією елементів потенціалу;
  •  поведінковий підхід, який має на меті підвищення сукупного потенціалу підприємства через підвищення ефективності його кадрової складової;
  •  ситуаційний підхід, який в процесі формування потенціалу забезпечує на основі альтернативності досягнення цілей максимальну адаптацію до умов і обставин конкретної ситуації;
  •  структурний підхід, який передбачає структуризацію і визначення вагомості і значимості окремих елементів потенціалу та визначення серед них пріоритетних для раціонального розподілу ресурсів.

Формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію із зовнішнім середовищем, тому надзвичайно важливим є врахування зовнішніх факторів, які впливають на формування та розвиток елементів потенціалу. Це економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, які створюються обмежувальними або стимулювальними заходами, здійснюваними різними державними органами управління, фінансово-кредитними установами, інвесторами, політичними силами, громадськими організаціями через закони, податкові і процентні ставки, етичні і суспільні норми, політичний тиск. Потребують урахування також умови конкуренції на ринках ресурсів і капіталів та умови конкурентної боротьби в галузі діяльності.

Внутрішніми факторами впливу на формування потенціалу підприємства є: стратегія підприємства; знання, досвід, вміння і навички керівників та функціональних спеціалістів; принципи організації та ведення бізнесу, яких дотримуються власники та керівники підприємства; моральні цінності та організаційна культура.

Кожен з елементів підприємства підпорядковується досягненню загальних цілей, і внаслідок їхньої взаємодії за законом цілісності системи з’являються нові якості, яких не має кожен окремий елемент чи вид ресурсів. Однак, не всі види ресурсів відіграють однакову роль у формуванні потенціалу. Залежно від ролі конкретного фактору (ресурсу) у досягненні мети та цільових орієнтирів підприємства вітчизняні науковці виокремлюють машино, трудо, матеріало та енергодомінаційні виробництва і подають структуру потенціалу підприємства залежно від галузевої специфіки наступним чином (рис.1.3). 

Виробництво (матеріально-технічні складові потенціалу)

Маркетинг (ринково-ситуаційні складові потенціалу)

Персонал (соціально-трудові складові потенціалу)

Організаційна структура та менеджмент (структурно-функціональні складові потенціалу)

Рис. 1.3. Структура потенціалу підприємств залежно від галузевої специфіки

Відносна роль живої праці, споруд, устаткування, фінансових ресурсів, сировини і матеріалів в процесі формування потенціалу підприємства визначається характером виробничих процесів. До прикладу, у машинодомінаційних виробництвах працівники виконують обслуговуючі та контрольні операції, а матеріали відіграють пасивну роль. До такого типу належать добувна промисловість, хімічна, важке машинобудування, гідро та атомна енергетика, поліграфія.

В трудодомінаційних виробництвах верстати, обладнання, устаткування та інші види основних фондів є допоміжними засобами для ручних виробничих процесів. Сировині та матеріалам також належить пасивна роль, вони, як правило, обробляються ручним способом. Це підприємства сфери обслуговування, громадського харчування, побутових послуг, фінансово-кредитні установи.

Конкурентоспроможність матеріалодомінаційних виробництв визначається унікальними характеристиками матеріалів та сировини. Саме їхня якість та специфічні властивості обумовлюють конкурентоспроможність продукції на ринку. Дообробка сировинних і матеріальних ресурсів при цьому може здійснюватись за допомогою ручної праці та із залученням технічних засобів. Прикладом можуть слугувати підприємства харчової промисловості, виробництво ювелірних прикрас, парфумерії.

Електроенергетика, нафтохімічна промисловість залежать насамперед від забезпечення енергоносіями, а інші ресурси не відіграють суттєвої ролі. Підприємства цих галузей належать до категорії енергодомінаційних.

1.5. Значення, чинники і обґрунтування економічної ефективності розміщення промислового виробництва

При формуванні потенціалу підприємства необхідно враховувати фактор розташування. У певних сферах бізнесу він відіграє вирішальну роль, наприклад, у туристичному бізнесі.

Розміщення промислового виробництва по території країни – це одна з найважливіших проблем економічного розвитку народного господарства, оскільки від цього чинника залежить ефективність витрат суспільної праці.

Розміщення промисловості – це одна з форм суспільного розподілу праці, що виявляється через просторовий розподіл промислових підприємств і виробництва на території економічного району або країни в цілому. Чинниками розміщення продуктивних сил є:

– природноекономічні;

 техніко-економічні;

 економіко-політичні;

 забезпеченість районів транспортними засобами і їхній технічний рівень;

– специфіка виробничого і технічного процесу.

До групи природноекономічних чинників належать:

  •  сировинний чинник;
  •  географічне середовище;
  •  трудові ресурси;
  •  щільність споживання.

Врахування сировинного чинника вимагає глибокого вивчення запасів, якості і економіки використання сировинних, паливних і енергетичних ресурсів кожного району. За характером впливу сировинного чинника всі галузі промисловості підрозділяються на добувні і обробні.

Значною мірою впливає на розміщення промисловості географічне середовище, тобто, кліматичні умови, гідрологічний режим річок, рельєф території. Кліматичні умови зумовлюють неоднакові умови праці і життя населення в різних районах. В районах з несприятливими кліматичними умовами вищі витрати на відтворювання робочої сили, а також капітальні вкладення при будівництві підприємств та витрати з їхньої експлуатації.

На розміщення промисловості величезний вплив здійснює розподіл по країні трудових ресурсів і щільність споживання. Чинник робочої сили є значимим буквально для всіх галузей промисловості, але його вплив скорочується у міру зниження трудомісткості виробництва. Чим більшою є трудомісткість виробництва і частка заробітної платні в собівартості продукції, тим сильнішою є залежність розміщення виробництва від географії трудових ресурсів і навпаки. При цьому слід враховувати структуру і кваліфікаційний склад трудових ресурсів в окремих регіонах країни.

Щільність споживання, яка характеризується обсягом попиту населення на певну продукцію, вливає протилежно сировинному і паливно-енергетичному чинникам. До районів і центрів споживання тяжіють зазвичай ті галузі, які здійснюють обслуговування населення або виробляють нетранспортабельну і швидкопсувну продукцію. Роль споживчого чинника посилюється чинником трудових ресурсів, оскільки місця зосередження населення водночас є не тільки джерелами робочої сили, але й джерелами споживачів значної кількості промислової продукції.

Техніко-економічними чинниками розміщення промисловості є науково-технічний прогрес і раціональні форми організації виробництва.

На розміщення промислового виробництва значним чином впливає науково-технічний прогрес, особливо такі його напрями, як електрифікація, комплексна механізація і автоматизація, хімізація і вдосконалення технологічних процесів. Науково-технічний прогрес сприяє розміщенню продуктивних сил по всій території країни незалежно від природних і кліматичних особливостей районів. Широкий розвиток електрифікації, створення єдиної енергетичної системи і передавання електроенергії на далекі відстані дозволяють залучити в народногосподарський оборот ресурси районів, які позбавлені запасів палива і гідроенергії. Розвиваючись в районах, які мають джерела дешевого палива і гідроенергетичних ресурсів, електроенергетика впливає на розміщення в цих районах електроємних виробництв, що працюють, головним чином, на привізній сировині.

Комплексна механізація і автоматизація впливають насамперед на розміщення трудомістких галузей промисловості. Вони дозволяють організувати виробництво в тих районах, які не мають достатньої кількості населення, але мають природні ресурси та інші умови, які дозволяють отримувати дешеву продукцію.

Значні зрушення в розміщенні промисловості обумовлені прогресом хімізації. Створюючи можливості для переробки фактично необмеженої номенклатури речовин органічної і неорганічної природи, а також вироблення штучних сировини і матеріалів, які замінюють природні, хімізація розширює сировинну базу багатьох виробництв і дозволяє здійснювати більш рівномірне розміщення промисловості по території країни.

В тісному зв'язку з науково-технічним прогресом перебуває суспільна організація виробництва, яка здійснюється через такі форми, як концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування.

Концентрація виробництва впливає на розміщення насамперед великих підприємств із значним обсягом споживання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів. Разом з укрупненням розмірів підприємств розширюється коло постачальників ресурсів та засобів виробництва, а також споживачів вироблюваної продукції. Для великих підприємств складним є вибір пунктів їхнього розміщення і промислових майданчиків, створення інфраструктури і т.п. Зростає значення транспортного чинника, оскільки економічні переваги великого підприємства можуть зникнути через зростання витрат на перевезення сировини, палива і готової продукції.

Спеціалізація виробництва, залежно від її видів, по різному впливає на розміщення промисловості. Зокрема подетальна спеціалізація орієнтує розміщення матеріаломістких деталей і вузлів на райони, де видобувається сировина і виробляються матеріали; трудомістких деталей – на райони зосередження робочої сили, а складання готових виробів – на райони їхнього споживання.

Кооперування діє в напрямі, протилежному спеціалізації. Спеціалізація зумовлює територіальне розчленовування єдиного виробничого процесу, тобто спричиняє диференціацію виробництва, а кооперування, навпаки, зумовлює поєднання різних за профілем підприємств в межах однієї території, сприяє інтеграції виробництва.

Велику роль в розміщенні промисловості відіграє комбінування. Комбінування виявляється через налагодження виробничих і технологічних зв'язків, направлених на випуск декількох продуктів з одного виду сировини. При комбінуванні багато видів відходів стають цінною первісною сировиною для різноманітних галузей промисловості, що дозволяє розміщувати різні виробництва в тих районах, де відсутні природні сировинні ресурси.

Економіко-політичні чинники розміщення промисловості виявляються через вирівнювання рівнів економічного розвитку різних районів країни.

Певний вплив на розміщення різних галузей промисловості здійснює транспорт. Наприклад, в галузях чорної металургії, цементної, цегляної і інших, де частка транспортних витрат складає 35-50% вартості готової продукції, транспорт має вирішальне значення. Можливість скорочення витрат на транспортування відіграє значну роль в підвищенні економічної ефективності територіальної організації цих галузей.

В суперфосфатній, м'ясній, целюлозно-паперовій і деяких інших галузях промисловості частка транспортних витрат складає 10-25%, тому цей чинник відіграє значну, але не вирішальну роль. В машинобудівній, текстильній, шкіряно-взуттєвій галузях промисловості частка транспортних витрат складає 3-5%, і тому цей чинник не має істотного значення. Проте, навіть для цих галузей скорочення транспортних витрат, що досягають значних розмірів, є вагомим.

Важливим чинником розміщення є специфіка виробничого і технічного процесу.

Саме цей чинник обумовлює конкретне місце розташування підприємства ближче до постачальника чи ближче до споживача. Якщо в процесі виробництва вага готових виробів зменшується порівняно із вагою сировини і матеріалів, підприємство, як правило, розташовується біля джерел сировини та матеріальних ресурсів, адже витрати на доставку сировини перевищуватимуть витрати на доставку готової продукції. Якщо, навпаки, виробничий процес призводить до перевищення вагою готової продукції ваги сировини і матеріалів, вочевидь, таке підприємство буде розташоване поблизу споживачів. Наприклад, броварні заводи, заводи безалкогольних напоїв.

Загалом перелік факторів, що зумовлюють вибір місця розташування підприємства, можна звести до наступного:

  •  можливості забезпечення матеріальними ресурсами в необхідній кількості та належної якості;
  •  можливості забезпечення трудовими ресурсами в необхідній кількості та належної професійної підготовки й кваліфікації;
  •  рівень забезпечення транспортними і комунікаційними засобами (наявність автошляхів, залізниць, засобів інформаційного зв’язку);
  •  рівень розвитку інфраструктури бізнесу (наявність енерго, водо, електрозабезпечення, засобів очистки, утилізації відходів та знешкодження впливу шкідливих речовин на навколишнє середовище);
  •  ринкові можливості щодо збуту продукції (віддаленість чи наближеність ринків збуту, наявність спеціалізованих торгівельних установ, наявність конкурентів в регіоні);
  •  державне регулювання підприємства за галузевою та регіональною ознаками.

Пошук і визначення оптимального місця розташування підприємства передбачає знаходження компромісу між перевагами і недоліками основних факторів розташування.

Економічне обґрунтування розміщення промислових підприємств зводиться до вибору району та місця будівництва і визначення ефективності здійснення того варіанту, який обирається.

Для визначення доцільності будівництва нового промислового підприємства повинні бути розроблені:

 балансові розрахунки виробництва і споживання тих видів продукції, які випускатимуться запроектованими виробництвами, з урахуванням потужностей вже діючих підприємств;

– зони збуту продукції проектованих виробництв;

– потреби в різних сировинних, енергетичних та інших ресурсах, а також обсяги їхніх запасів в районах будівництва;

 проектні потужності і спеціалізація підприємств;

 можливості кооперації і комбінування з іншими підприємствами;

– потреби в робочій силі і засоби її задоволення;

– розвиток транспортної мережі в районі будівництва підприємства;

– приблизна вартість будівництва з урахуванням капітальних вкладень в суміжні галузі народного господарства;

– орієнтовні розрахунки собівартості продукції у місці виробництва і в районах споживання.

Вибір місця (майданчика) для будівництва великого підприємства, а тим більше промислового комбінату або комплексу, є вельми складним проектним питанням, що вимагає спеціальних досліджень і багатоваріантних розрахунків. При виборі, наприклад, місця для розміщення Волжського автомобільного заводу розглядалося і порівнювалося понад 70 майданчиків в різних районах СРСР.

Науковцями розроблені принципові положення методики визначення економічної ефективності розміщення підприємств. Основним критерієм економічної ефективності розміщення нових промислових підприємств є максимальне підвищення ефективності суспільної праці за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів в процесі виробництва і доставки продукції споживачу.

Основними показниками, що дозволяють оцінити ефективність розміщення комплексу, комбінату, підприємства, є сукупні інвестиції, сукупні (народногосподарські) витрати на виробництво продукції, приведені витрати.

Загальна величина сукупних інвестицій за варіантами розміщення може бути обчислена за формулою:

Ізаг. = Іос.ф.+ Іоб.ф.+ Ісум.гал.+ Ітр.+ Іневир. ф.+ Ввтр.  (1.3)

де Іос.ф  прямі інвестиції у створення основних фондів;

Іоб.ф. прямі інвестиції створення оборотних фондів;

Ісум.гал. – інвестиції в суміжні галузі;

Ітр. – інвестиції в розвиток транспорту;

Іневир. ф.  інвестиції у створення невиробничих фондів;

Ввтр. – відшкодування втрат і шкоди, спричинених будівництвом.

Оскільки терміни будівництва і освоєння потужностей в різних районах різняться, це обов'язково враховується при розрахунку ефективності.

Сукупні (народногосподарські) витрати на виробництво промислової продукції розраховується за формулою:

Внг = Вум.пост.+ Вум. зм. + Втр.,    (1.4)

де Внг  – повні витрати споживача на придбання продукції з урахуванням реальних можливостей її виробництва і транспортування;

Вум.пост  умовно-постійна частина витрат, що не залежить від району розміщення;

Вум. зм.   умовно-змінні витрати, розраховані з урахуванням регіональних умов розвитку сировинної, паливно-енергетичної бази, оцінки водних ресурсів, відводу промислових стоків, територіальних відмінностей вартості будівництва, регіональних особливостей трудових ресурсів і т. ін.;

Втр. – витрати на транспортування готової продукції до споживачів з урахуванням повної собівартості перевезень і особливостей транспортування між районами виробництва і споживання.

Для визначення найдоцільнішого варіанту розміщення підприємства використовують формулу розрахунку приведених витрат:

   (1.5)

де Вприв. – приведені витрати по порівнюваних об'єктах;

Впот – витрати поточні на виробництво продукції по порівнюваних об'єктах;

І – одноразові інвестиційні вкладення у створення підприємства по порівнюваних об'єктах;

Т ок.н нормативний термін окупності інвестицій.

Мінімум приведених витрат вказує на доцільність і ефективність розміщення певного варіанту розміщення за інших рівних умов. Якщо порівнювані варіанти за ефективністю є приблизно рівними, беруться до уваги перспективи вирішення соціальних проблем регіону.

Перехід до ринкової економіки, включення України у світовий економічний простір значною мірою сприяють зміні пріоритетів в розміщенні виробництва. Це вимагає всемірного обліку накопиченого в командно-адміністративній економіці досвіду розміщення виробництва, причому як позитивного, так і негативного. Слід враховувати, що для ринкової економіки характерним є переважно децентралізований характер розміщення виробництва, заснованого на приватній власності.

Провідна роль приватного сектора в ринковій економіці, як правило, виявляється через його найбільшу частку в об'ємі вироблюваних життєвих благ. Приватному сектору властива комерціалізація діяльності, тобто, орієнтація на отримання прибутку в розмірі, достатньому для нормального функціонування підприємств. При цьому відповідальність за ризик і всілякі втрати, пов'язані з нераціональним розміщенням виробництва, в ринковій економіці несе не держава, а власники підприємства. За таких умов підприємцям важливо знати і, тим більше, не ігнорувати традиційні чинники розміщення. Проте, важливе й інше: приватна власність в демократичному суспільстві є недоторканою. Україна прагне до створення такого суспільства. Тому ніхто не має права використовувати вольові методи для розміщення приватних підприємств там, де їхні власники не вважають розміщення доцільним. Необхідно також враховувати, що в розміщенні виробництва на певних територіях країни може бути зацікавлене суспільство в особі держави. В таких випадках в ринковій економіці застосовується сукупність стимулюючих заходів: податкові пільги і стимулююча податкова практика, система законодавчих заходів, які сприяють розвитку дрібного і середнього підприємництва та інші.

Наочним прикладом може слугувати практика створення в різних країнах світу, у тому числі і в Україні, вільних економічних зон. У випадках, коли держава застосовує стимули розміщення виробництва на територіях, що не мають статусу вільних економічних зон, потенційним інвесторам необхідні надійні гарантії збереження особливих сприятливих умов підприємницької діяльності на достатньо тривалу перспективу. Тому власники капіталу – майбутні інвестори зацікавлені в стабільності економічного курсу країни і політичної ситуації в ній.

Процес розміщення виробництва завжди породжує проблему забезпечення збалансованості інтересів різних суспільних груп: власників підприємств, регіонів, держави, конкретних груп населення, суспільства загалом. Важливу роль в забезпеченні збалансованості цих інтересів повинна відігравати держава. Вона повинна створювати правову основу розміщення виробництва і контролювати її дотримання.

Питання для самоконтролю

  1.  Яку роль відіграє потенціал підприємства для досягнення його головної мети - вироблення продукції для задоволення суспільного попиту?
  2.  Охарактеризуйте теоретичні підходи до визначення потенціалу підприємства.
  3.  Охарактеризуйте значення підприємницького потенціалу в забезпеченні ефективної діяльності підприємства.
  4.  Чому для обґрунтованої оцінки рівня потенціалу необхідно ідентифікувати умови, в яких проходитиме діяльність підприємства?
  5.   Чому рівень і темпи розвитку усіх елементів потенціалу мають бути збалансованими і узгодженими? Якого ефекту це дасть змогу досягти?
  6.   Охарактеризуйте такий чинник впливу на дестабілізації потенціал підприємства, як зовнішнє середовище.
  7.   Яким чином потенціал підприємства об'єднує в собі як просторові, так і часові характеристики?
  8.   Охарактеризуйте видові прояви потенціалу підприємства за об’єктами дослідження?
  9.  Охарактеризуйте видові прояви потенціалу підприємства за рівнями використання можливостей підприємства.
  10.  Охарактеризуйте видові прояви потенціалу підприємства за сферами реалізації потенціалу.
  11.  Охарактеризуйте видові прояви потенціалу підприємства за рівними ієрархії.
  12.  Охарактеризуйте видові прояви потенціалу підприємства за функціональними ознаками.
  13.  Охарактеризуйте основні вимоги для максимальної реалізації потенціалу підприємства.
  14.  Охарактеризуйте типи поведінки підприємства, обумовлені його потенціалом.
  15.  Які властивості складної економічної системи притаманні потенціалу підприємства?
  16.  Охарактеризуйте науково-методичні підходи до процесу формування потенціалу підприємства.
  17.  Які зовнішні і внутрішні фактори впливають на формування потенціалу підприємства?
  18.  Охарактеризуйте особливості формування потенціалу машинодомінаційних виробництв.
  19.  Охарактеризуйте особливості формування потенціалу трудодомінаційних виробництв.
  20.  Охарактеризуйте особливості формування потенціалу матеріалодомінаційних виробництв.
  21.  Охарактеризуйте особливості формування потенціалу енергодомінаційних виробництв.
  22.  Яким чином фактор розташування підприємства впливає на формування і використання його потенціалу? У яких сферах бізнесу він відіграє вирішальну роль?
  23.  Охарактеризуйте галузеві особливості формування потенціалу підприємств.
  24.  Охарактеризуй чинники розміщення промислового виробництва.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82951. Расчет режима термической обработки детали «Стакан буферный» 1.07 MB
  Проведен расчет прокаливаемости сталей 30Х, 38ХА, 50Х. Описаны режимы термической обработки этих сталей и структура, и механические свойства до, после различных видов ТО. Разработан технологический процесс термической обработки детали «Стакан буферный» по ее чертежу.
82952. Эмуляция структуры объекта остовой кран 126.32 KB
  Программирование одна из самых сложных наук, и объем информации, усваиваемой программистом очень сложно запомнить. Для помощи программистам создаются и разрабатываться приложения, ориентированные на задачи программистов.
82953. Проектирование АТП на 320 автомобилей марки МАЗ 537 и КАВЗ-3976 404.15 KB
  Для выполнения технологического расчета автотранспортного предприятия необходимы следующие исходные данные: тип автотранспортного предприятия; списочное количество автомобилей по типам и маркам, среднесуточный пробег автомобиля, км; количество дней работы в году АТП, время работы автомобилей...
82955. Проектирование системы теплоснабжения района города Томск 148.14 KB
  Определить расчетные расходы теплоты на отопление, вентиляцию и горячее водоснабжение района города по укрупненным показателям в зависимости от расчетной температуры наружного воздуха, этажности и нормы расхода теплоты на горячее водоснабжение на одного человека в сутки с учетом общественных...
82956. Банковская система Японии 35.47 KB
  Возникновение первых банков в Японии относится к XVII в., что было обусловлено необходимостью обслуживания банковским капиталом развивающейся торговли, промышленности и сельского хозяйства. В 1617 году в Осака впервые были выпущены бумажные деньги, обеспеченные серебром, и образована Ассоциация банкиров...
82957. Сравнительная характеристика сайтов для просмотра фильмов онлайн 84.98 KB
  На просторах всемирной паутины, если хорошо поискать, то можно найти много интересного. Одним из лакомых кусочков для киноманов является просмотр фильмов онлайн. Конечно, можно скачать новинки мирового кино, применяя скачивание с различных торрентов, но сейчас выпускается так много фильмов...
82958. Построение систем искусственного интеллекта 43.28 KB
  В качестве самостоятельного научного направления искусственный интеллект (ИИ) существует уже более четверти века. Мнение общества, относительно специалистов данной области, постепенно менялось от скепсиса до уважения, и понимания перспектив данной области в будущем.
82959. Демографическая ситуация в России и Удмуртии 37.12 KB
  Изменение населения совершается и путём перехода людей из одного состояния в другое по мере изменения их возраста семейного положения числа детей демографическая мобильность или уровня образования профессии социального положения социальная мобильность.