95788

Теорії підприємств і основи підприємництва

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Підприємництво як сучасна форма господарювання. Функції і принципи підприємницької діяльності. Інноваційна модель підприємницької діяльності. Договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки в підприємницькій діяльності. Класифікація і структура підприємств. Об’єднання підприємств. Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності.

Украинкский

2015-09-29

180.37 KB

2 чел.

21

ЛЕКЦІЯ 1.

Теорії підприємств і основи підприємництва

Анотація

Підприємництво як сучасна форма господарювання. Функції і принципи підприємницької діяльності. Інноваційна модель підприємницької діяльності. Договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки в підприємницькій діяльності. Класифікація і структура підприємств. Об’єднання підприємств. Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності. Поняття, цілі, напрямки діяльності підприємства. Види підприємств. Правові основи функціонування ринкових суб’єктів. Створення, реєстрація, ліквідація та реорганізація підприємства. Ринкове середовище господарювання підприємств.

План лекції

  1. Підприємництво: теорії розвитку та сучасний економічний зміст
  2. Типи та моделі підприємницької діяльності
  3.  Організаційні форми підприємницької діяльності
  4.  Підприємство як економічний суб’єкт господарської діяльності

1

Сучасна економічна наука визначає підприємницькі здібності, перш за все, як один із економічних ресурсів наряду із землею, капіталом та працею. Підприємницька здатність об’єднує усі економічні ресурси заради створення економічних благ для задоволення потреб суспільства. Реалізація підприємницької здатності відбувається шляхом здійснення підприємництва.

З одного боку, підприємництво можна розглядати як форму економічної активності. З даної точки зору це означає орієнтацію на досягнення комерційного успіху, перспективність, інноваційний характер діяльності, незалежність і самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень.

З іншого боку, підприємництво слід розглядати як певний стиль і тип господарської поведінки, для якої характерні наступні риси: мобільність, динамічність, творчий підхід до справи, ініціативність і заповзятливість, готовність до ризику й уміння ним управляти, орієнтація на потреби споживачів.

Уперше термін “підприємець” використав англійський економіст Річард Кантільйон на початку XVІІІ ст. Він стверджував, що підприємець – це людина, яка діє в умовах ризику. Пізніше відомий французький економіст початку XІX ст. Ж.Б. Сей сформулював визначення підприємницької діяльності як поєднання трьох класичних факторів виробництва: Землі, Капіталу, Праці.

Еволюція підходів щодо визначення понять «підприємець» та «підприємницька здатність» наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Еволюція термінологічної і змістовної сутності понять «підприємець» та «підприємницька здатність»

№ п/п

Автор

Зміст поняття

Рік

1

2

3

4

1.

Р. Кантильйон

Підприємець – людина, що приймає рішення і задовольняє свої потреби за умов невизначеності. Дохід підприємця – це плата за ризик

1725

2.

А. Тюрго

Підприємець – людина, яка повинна володіти не тільки визначеною інформацією, але і капіталом

1770

3.

А. Сміт

Підприємець – власник підприємства і втілювач ризикованих комерційних ідей. Його основна функція – організація й управління виробництвом у рамках звичайної господарської діяльності

1776

4.

К. Бодо

Підприємець – особа, що несе відповідальність за започатковану справу, планує, контролює, організує і володіє підприємством. Він повинен володіти певним інтелектом, інформацією і відповідними знаннями

1797

5.

Ж.-Б. Сей

Підприємництво – це раціональна комбінація факторів виробництва  в  конкретному  ринковому  просторі. Підприємець – людина, що організує людей в межах виробничої одиниці, постійно знаходиться  в  центрі процесу виробництва і розподілу, а в основі його діяльності лежить здатність організувати виробництво і збут продукції

1830

6.

М.Вебер

Підприємницька  діяльність – це втілення  раціональності (під  раціональністю тут розуміється функціональна  ефективність,  одержання  максимальної вигоди від використання вкладених коштів і зусиль тощо). В основі  підприємництва  лежить  раціональна етика протестантизму, а світогляд, моральність впливають на діяльність підприємця

1910

7.

Й. Шумпетер

Головне в підприємництві –  інноваційна діяльність, а

право  власності  на  підприємство  не  є  його  істотною ознакою. Підприємцем може  бути  будь-хто,  здійснюючий  нові  комбінації факторів  виробництва: службовець акціонерного  товариства, державний чиновник  і менеджер  підприємства  будь-якої  форми власності. Головне ...робити не те, що інші і ...не так, як роблять інші. Підприємницький статус непостійний, тому що  суб’єкт  ринкової  економіки  є  підприємцем  тільки тоді,  коли  здійснює функції  новатора,  і  втрачає  цей статус, як тільки переводить свій бізнес на рейки рутинного процесу

1911

Продовження табл. 1.1

1

2

3

4

8.

І. фон Тюнен

Підприємець – власник особливих якостей (особа, що вміє ризикувати, приймати нестандартні рішення  і відповідати за свої дії)  і тому претендує на незапланований (непередбачений) дохід. Підприємець повинен одержувати дохід як за ризик, так і за підприємницьке мистецтво, при цьому він не обов’язково повинен бути новатором

1911

9.

Ф. Найт

Менеджер  стає підприємцем  тоді, коли його дії стають самостійними, і він готовий до особистої відповідальності. Підприємницький  дохід – це  різниця між очікуваною (прогнозної)  грошовою  виручкою фірми та реальною  її  величиною. Незважаючи  на невизначеність  майбутнього, підприємець може вгадати основні  параметри  розвитку  виробництва й обміну, за що одержати додатковий комерційний ефект

1921

10.

Дж. М. Кейнс

Підприємець – своєрідний соціально-психологічний тип господаря, для якого головне ... не стільки раціональна калькуляція Вебера  чи новаторство Шумпетера, скільки  набір  визначених  психологічних  якостей. Його основні підприємницькі якості: уміння співвіднести споживання і заощадження, здатність до ризику, дух активності, впевненість у перспективах тощо. Основні мотиви підприємницької діяльності: прагнення до кращого, до незалежності, бажання  залишити спадкоємцям набуті блага

1936

11.

Д. Макклелланд

Підприємець – енергійна людина, що діє в умовах помірного ризику

1961

12.

П. Друкер

Підприємець – людина, що використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою

1964

13.

А. Шапіро

Підприємець – людина, що виявляє ініціативу, організує соціально-економічні механізми, діючи в умовах ризику, і несе повну відповідальність за можливу невдачу

1975

14.

К. Веспер

Підприємець по-різному виглядає в очах економіста, психолога, інших підприємців і політиків

1980

15.

Г. Піншо

Інтрапренерство – внутрішньофірмове підприємництво. Інтрапренер діє в умовах існуючого підприємства, на відміну від антрепренера, що створює нове підприємство

1983

16.

Р. Хізрич

Підприємництво – процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – людина, що витрачає на це весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутими результатами

1985

17.

М. Аллє

Підприємець – особа, що відіграє провідну роль у ринковій організації господарства

1988

Таким чином, розглянувши різні підходи щодо змістовної сутності підприємництва, можна зробити висновок, що підприємницька діяльність – це реалізація особливих здібностей індивіда, що супроводжується ефективним  поєднанням факторів виробництва, здатність йти на ризик та вигравати, бути сприйнятливим до інновацій та власного генерування новаторських ідей для отримання доходу.

Згідно Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності (ст. 55 Господарського кодексу України) є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання можуть бути:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління. Об’єкт підприємницької діяльності – це товар, продукт, послуга, власне, те, що може задовольнити чиюсь потребу й що пропонується на ринку для придбання, використання та споживання.

Принципи та функції підприємництва

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, якому притаманні властивості:

  1. ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;
  2. готовність наражатися на ризик;
  3. гнучкість і постійне самооновлення;
  4. цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Підприємець повинен володіти відповідними особистими якостями, що впливають на успішне здійснення підприємницької діяльності (рис. 1.1).

Особисті якості підприємця, від яких залежить успіх підприємництва

Пошук можливостей та ініціативність

Бажання бути інформованим

Незалежність та самостійність

Уміння вступати у ділові контакти

Орієнтація на ефективність та якість

Цілеспрямованість

Готовність до ризику

Сміливість і наполегливість

Рисунок 1.1 – Особисті якості підприємця

Принципи підприємницької діяльності:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

- залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільний найм підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними цілями підприємницької діяльності є:

- одержання прибутку від вкладеного в той чи інший об’єкт підприємництва капіталу, фінансових, ресурсних, матеріальних і нематеріальних засобів;

-  задоволення попиту суспільства щодо конкретних потреб його членів.

Крім того, підприємництво – один з важливих факторів соціально-економічного прогресу, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності.

В сучасній економічній літературі виділяють наступні функції підприємницької діяльності (рис. 1.2).

Функції підприємницької діяльності

Організаційна

Ресурсна

Інноваційна (творча)

Стимулююча (мотиваційна)

Рисунок 1.2 – Функції підприємницької діяльності

Ресурсна функція полягає у формуванні і продуктивному використанні капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів. Тобто підприємницька діяльність є одним із важелів, завдяки якому відбувається структурування та перерозподіл усіх видів ресурсів між підприємствами, галузями економіки, регіонами.

Організаційна – реєстрація підприємства, організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ.

Інноваційна (творча) – реалізація новаторських ідей, генерування та активне використання ініціативи.

Стимулююча (мотиваційна) – формування мотиваційного механізму ефективної і корисної праці.

2

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися і функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо).

Традиційно виділяють класичну та інноваційну моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання (табл. 1.2.).

Класична модель підприємницької діяльності орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів.

Таблиця 1.2 – Моделі підприємницької діяльності

Назва моделі

Економічний зміст моделі

Класична

Орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма)

Інноваційна

Передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону) для підприємництва

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій (рис. 1.3).

Формулювання мети підприємницької діяльності

Комплексна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї

Аналіз рівня конкуренції у відповідній ніші ринку

Пошук зовнішніх додаткових (резервних) джерел відповідних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових)

Порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і прогнозованих можливостей

Практична реалізація завдань інвестиційно-інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності

Рисунок 1.3 – Інноваційна модель підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність може здійснюватися в таких формах:

- безпосереднє виробництво будь-якого товару (продукту, послуги);

- виконання посередницьких функцій від виробника до споживача.

У рамках такого поділу праці сформувалася класична типологія підприємницької діяльності, яка представлена на рис. 1.4.

Типи підприємницької діяльності

Виробнича

Посередницька

Інноваційна діяльність в сфері виробництва (надання послуг, здійснення робіт)

Торгівельно-комерційна

Агентська

Аукціонна

Біржова

Рисунок 1.4 – Типи підприємницької діяльності

Виробниче підприємництво можна назвати провідним видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, надання послуг.

Етапи виробничого підприємництва:

- обґрунтування ідеї виробництва конкретного товару чи надання конкретних видів послуг;

- маркетингова діяльність (виявлення попиту на товар);

- визначення потреби у фінансових ресурсах;

- придбання чи оренда факторів виробництва;

- реалізація продукції, робіт, послуг;

- визначення результативності виробничої діяльності.

Посередництво – це вид підприємницької діяльності, за якого підприємець представляє на ринку інтереси виробників і споживачів, а не свої власні.

Суб’єктами торгівельно-комерційної діяльності виступають:

1) оптово-роздрібна фірма – безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів;

2) торговий дім – здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах;

3) дистриб’ютор – придбання безпосередньо у виробників та реалізація товарів своїм постійним клієнтам;

4) дилер – перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок;

5) комівояжер – продаж товарів із доставкою покупцям.

Відповідно до Господарського кодексу України агентська діяльність – це підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом  посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Суб’єктами агентської діяльності можуть бути: агенти, брокери, комісіонери.

Агенти – уособлюють інтереси кількох виробників однотипних товарів. Повноважні агенти зі збуту взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти зі закупівель зазвичай займаються підбором необхідного споживачам асортименту товарів. Ці агенти співпрацюють з виробниками на довгостроковій основі.

Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер – посередник з укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні домовленості.

Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар зі власного складу на підставі договору-доручення.

Аукціон – це спеціально організований, періодично діючий у певних місцях ринок, де угоди купівлі-продажу укладаються шляхом цінового змагання між покупцями. На аукціоні здійснюється торгівля товарами, які мають індивідуальні властивості. Головною стадією аукціону є торг, під час якого власне і здійснюється купівля-продаж товарів. По закінченні торгів оформляється аукціонна угода у вигляді контракту. Перевага аукціонної торгівлі полягає в тому, що вона зручна і для постачальників, і для покупців завдяки зосередженню великої кількості різних товарів і залученню великої кількості покупців. В Україні аукціони мають національний характер.

Основою біржового підприємництва є біржі: товарні, фондові, валютні.

Здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб’єктам господарювання у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утвореною господарською організацією – товарною біржею.

Товарна біржа є особливим суб’єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов’язаним з ним торговельним операціям.

Фондову біржу визначають як регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу. Принцип функціонування фондової біржі базується на регулюванні попиту й пропозиції.

Валютна біржа – це біржа, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти, золота та інших дорогоцінних металів.

Особливим типом підприємницької діяльності виступає фінансове підприємництво. Суб’єктами фінансового підприємництва є банки та інвестиційні компанії.

Останнім часом усе більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно включає такі напрями: загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління кадрами, маркетинг, виробництво, інформаційна технологія, спеціалізовані послуги.

3

Основними організаційними формами підприємницької діяльності в світовій практиці є: одноосібне підприємство, партнерства, корпорації.

Одноосібним підприємство називається тоді, коли все майно належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою і несе повну відповідальність за всі її зобов’язання.

Партнерства (товариства) – форма організації підприємництва, заснована на об’єднанні майна двох або більше власників-партнерів. Залежно від виду майнової відповідальності своїх учасників товариства поділяються на такі основні типи: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та командитне (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 – Характеристика основних типів партнерств

Тип партнерства

Економічний зміст

Повне товариство

Форма організації підприємництва, заснована на особистій участі власників у його управлінні. Для неї характерні такі ознаки: необмежена відповідальність за зобов’язаннями товариства всіх його членів; спільна власність членів. Повне товариство має переваги: гнучкість при виборі програм і сфер діяльності, максимальну свободу маневру. Позитивним у створенні повного товариства є і те, що структура органів управління визначається самими власниками.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. У ТОВ створюється пайовий капітал. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами. Функції управління в ТОВ поділені між загальними зборами і дирекцією.

Командитне товариство

Форма організації підприємства, в якій поєднуються обмежена і необмежена (повна) відповідальність. У командитному товаристві є два типи учасників – командитисти, які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, і повні особи, що відповідають усім майном. У командитному товаристві керівниками і представниками інших його членів можуть бути тільки повні члени, а командитисти не можуть бути ними. Фінансовий контроль над підприємством, здійснюваний командитистами, відокремлений від управлінського контролю, виконуваного повними членами.

Корпорація (акціонерні товариства) утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і відносяться до компаній з обмеженою відповідальністю. Майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу до акціонерного товариства. Їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі і розподіляється на тотожні за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді цінних паперів – акцій.

Акції публічного акціонерного товариства можуть розповсюджуватися  шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери публічного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Кожна організаційно-правова форма підприємництва має як переваги, так і недоліки.

Акції приватного акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери приватного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

При всіх перерахованих формах для забезпечення нормального функціонування необхідно розробляти стратегію й тактику підприємницької діяльності. Стратегія за визначенням передбачає довгостроковість планів і стосується усіх видів діяльності підприємництва – виробництва, менеджменту, маркетингу тощо, тобто вона полягає у визначенні функціональних цілей виконання яких має призвести до досягнення комплексних цілей організації у перспективі.

У зв’язку зі своєю довгостроковістю, під впливом різноманітних чинників мінливого зовнішнього середовища, стратегічні цілі і плани потребують певних корективів, що досягається за рахунок тактичного цілепокладання й тактичного планування.

4

Підприємство – це основна організаційна ланка народного господарства. Саме підприємства створюють необхідні суспільству товари та послуги відповідного асортименту та належної якості.

Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:

- підвищення ефективності та удосконалення виробництва на основі науково-технічного прогресу;

- зростання професійно-кваліфікаційного рівня працівників та менеджерів підприємства;

- сприяння та стимулювання творчого розвитку (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

Господарська діяльність організацій може відрізнятися за метою та характером діяльності. За цими ознаками всі організації можна розподілити на дві групи: комерційні та некомерційні.

Комерційна організація – це юридична особа, основною метою діяльності якої є одержання прибутку та його розподіл між засновниками.

Комерційними організаціями є:

- господарські товариства;

- виробничі кооперативи;

- державні чи муніципальні унітарні підприємства.

Некомерційна організація – це юридична особа, для якої одержання прибутку не ставиться за основу мету, її діяльність спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів для досягнення статутних цілей організації. До них належать:

- споживчі кооперативи;

- релігійні організації;

- благодійні та інші фонди;

- громадські організації.

Організації з підприємницьким характером діяльності, тобто комерційні організації, мають назву підприємства.

Підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який діє на свій ризик, має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і торгівельну діяльність з метою одержання прибутку.

Господарський кодекс України дає наступне визначення підприємства:

Підприємство самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності.

Класифікація підприємств

У сучасному світі підприємства – це складний багатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових організацій, які можна класифікувати за різними ознаками (табл. 1.5).

Таблиця 1.5 – Міжнародна класифікація підприємств

Класифікаційні ознаки

Види підприємств

Мета й характер діяльності

Комерційні

Некомерційні

Форма власності майна

Приватні  Колективні  Комунальні  Державні

Національна належність капіталу

Національні   Іноземні

Змішані (спільні)     Багатонаціональні

Правовий статус і форма господарювання

Одноосібні  Кооперативні   Орендні

Господарські товариства

Галузево-функціональний вид діяльності

Промислові    Сільськогосподарські  Будівельні   Транспортні   Торгові  Виробничо-торгові   Торгово-посередницькі  Інноваційно-впроваджувальні    Лізингові  Банківські   Страхові   Консалтингові  Туристичні тощо

Технологічна (територіальна) цілісність ступінь підпорядкування

Головні (материнські)

Дочірні

Асоційовані   Філії

Розмір за кількістю працівників

Великі   Середні

Малі

Сфера діяльності

Міжнародні   Транснаціональні   Офшорні

Характер споживання сировини

Підприємства добувної промисловості

Підприємства обробної промисловості

Призначення готової продукції

Випуск засобів виробництва

Випуск предметів споживання

Характер спеціалізації

Спеціалізовані   Диверсифіковані  Комбіновані

Масштаби виробництва однотипної продукції

Масове   Серійне

Індивідуальне

Ступінь механізації та автоматизації

Комплексно або частково автоматизоване

Комплексно або частково механізоване  Машино-ручне   Ручне

Ступінь здійснення різних стадій виробництва

Одностадійні  Виготовлення окремих частин продукції

Комплексні

В Україні згідно законодавства підприємства класифікуюься наступним чином:

  1.  Залежно від форм власності:
  2.  приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
  3.  підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
  4.  комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
  5.  державне підприємство, що діє на основі державної власності;
  6.  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);
  7.  господарські товариства: акціонерні товариства (публічні та приватні), товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

2) Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в Україні діють:

- унітарне підприємство – створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства: державні; комунальні; підприємства, засновані на власності об’єднання громадян; релігійної організації або на приватній власності засновника.

- корпоративне підприємствоутворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

3) Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік:

- малі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. грн.

- середні підприємства, в яких чисельність від 50 до 250 осіб, обсяг валового доходу – від 70 до 100 млн. грн.;

- великі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму 100 млн. грн.

 До малих  підприємств  належать  новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві-з чисельністю працюючих до
200 чоловік;

в інших  галузях виробничої сфери - з  чисельністю  працюючих до 50 чоловік;

у  науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих
до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до  25
чоловік;

у роздрібній  торгівлі - з чисельністю  працюючих  до  15
чоловік.

Види об’єднань підприємств

Згідно із Господарським кодексом України під об’єднанням підприємств слід розуміти господарську організацію, утворену в складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

У міжнародній практиці виділяють нижченаведені види об’єднань підприємств.

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності об’єднаних підприємств шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб його учасників. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність її підприємств-учасників Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою).

Корпорація - договірне об’єднання, створене на основі інтеграції виробничих, наукових і комерційних інтересів об’єднаних підприємств з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб’єктом підприємницької діяльності (“Богдан”, “УкрАвтоЗАЗ”, ROSHEN).

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

Концерн – статутне об’єднання промислових, фінансових і торгівельних підприємств, які формально зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, Концерн “Стирол”).

Трест – монополістичне об’єднання підприємств, яке передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації продукції (ВАТ “Київміськбуд-1”, ЗАТ “Стахановшахтобуд”).

Картель – гласна або негласна угода між незалежними підприємствами переважно однієї галузі щодо здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання ринків збуту виготовленої продукції, проведення єдиної цінової політики тощо (Міжнародний нафтовий картель).

Синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об’єднання. Передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції (національний телевізійний синдикат, синдикат цукрозаводчиків).

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об’єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Фінансово-промислова група – це організаційна форма об’єднання промислового, банківського, страхового і торгівельного капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій. Вони об’єднані спільністю економічних і фінансових інтересів та здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку (ЗАТ “ФПГ Енергоконтракт”, ВАТ ФПГ “ДОНСІЛЬМАШ”).

Виділяють наступні основні напрямки діяльності підприємства або організації:

Маркетингова діяльність підприємства включає наступні види робіт:

 - дослідження ринку товарів (послуг);

- здійснення рекламних кампаній;

- формування обґрунтованої цінової політики;

- формування платоспроможного попиту та системи стимулювання збуту;

- розробка досконалої асортиментної політики;

- вибір каналів товароруху;

- визначення дизайну товарів (послуг);

- формування позитивного іміджу товарів з використанням PR-технологійтощо.

 Виробнича діяльність підприємства характеризується такими видами робіт:

- розробка виробничої програми в поточному періоді і на перспективу;

- збалансування виробничих потужностей підприємства;

- безперебійне матеріально-технічне забезпечення виробництва необхідними ресурсами;

- розробка узгоджених у часі і просторі оперативно-календарних графіків виготовлення продукції (надання послуг);

- впровадження оптимізаційних програм щодо раціонального використання наявних у підприємства ресурсів.

Комерційно-збутова діяльністю підприємства пов’язана з доведенням виготовленої продукції до споживачів та включає:

- активний пошук ринків збуту товарів (послуг) та потенційних клієнтів;

- вибір каналів розповсюдження товарів (послуг);

- встановлення тривалих взаємин з клієнтами;

- укладання договорів постачання.

Маркетингова, виробнича, комерційно-збутова діяльність та після продажне обслуговування товару мають забезпечити досягнення позитивного результату. Саме всі перераховані вище напрямки діяльності підприємства є основою економічної діяльності підприємства, до якої слід віднести:

- стратегічне, тактичне і оперативне планування діяльності;

- складання бізнес-планів;

- ведення бухгалтерського обліку на підприємстві;

- оформлення звітності за результатами господарської;

- здійснення стратегії ціноутворення;

- формування належної системи оплати праці та стимулювання працівників, забезпечення належної підготовки персоналу та створення відповідної техніко-технологічної бази підприємства;

- здійснення ефективної зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Соціальна діяльність підприємства передбачає  створення безпечних  умов праці, забезпечення соціальних гарантій в межах норм чинного законодавства, отримання соціальних виплат відповідними категоріями працівників, створення та підтримку сприятливого клімату в колективі. До неї також відносяться будівництво житла для всіх категорій працівників, утримання дитячих садків, ясел, спортивних комплексів, баз і будинків відпочинку, профілакторіїв, поліклінік тощо.

ЛЕКЦІЯ 2.

Структура та управління підприємством

Анотація

Сутність і функції процесу управління. Методи управління діяльності підприємств. Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем. Організаційні структури управління підприємствами: види, особливості, переваги та недоліки. Розробка і створення організаційної структури підприємства. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями. Існуючі моделі прийняття управлінських рішень. Зв’язки між підрозділами і керівниками різних ієрархічних рівнів в процесі управління діяльністю підприємства.

План лекції

2.1. Поняття та функції управління підприємством

2.2. Методи управління підприємством

2.3. Організаційні структури управління підприємствами

1

Управління підприємством - цілеспрямована  діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації роботи персоналу для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення результативності виробництва, зростання прибутку тощо).

Загальні принципи управління підприємством, що закріплені в Господарському кодексі України:

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

2. Наймання (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства та реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

3. Рішення щодо соціально-економічних питань, які стосуються діяльності підприємства, виробляються та приймаються органами управління за участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

4. Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори власників майна. Виконавчі функції щодо управління підприємством здійснює Правління.

Під функцією управління розуміють об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці, тобто відокремлений напрямок управлінської діяльності, що дозволяє здійснювати управлінський вплив.

До основних функцій управління підприємством відносять: планування; організацію; мотивацію; контроль.

Планування – функція управління, що визначає перспективи розвитку економічної системи  та  її майбутній стан, обумовлені  темпами розвитку, джерелами, обраними методами  і формами виробництва для досягнення сформульованої мети у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків) завдань  і показників з установленням термінів виконання.

Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності. Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.

Мотивація – функція управління, яка вказує на  комплекс причин, які спонукають членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для досягнення поставленої перед суб’єктом господарювання мети.

Контроль – функція управління, яка завершує будь-яку діяльність і представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду. Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають. Контроль не є самоціллю, він лише коригує вироблену стратегію.

З огляду на особливості виробничо-господарських процесів підприємства, до конкретних функцій управління виробництвом продукції можна віднести:

  1.  стратегічне і поточне управління (підприємством);
  2.  управління науково-технічною підготовкою виробництва;
  3.  планування;
  4.  управління персоналом;
  5.  управління виробництвом;
  6.  управління маркетингом;
  7.  управління фінансами;
  8.  управління інвестиціями.

Таким чином, управління підприємством – це процес планування, організації, мотивації, контролю та регулювання дій персоналу, постановки стратегічних цілей і тактичних завдань підприємства, ухвалення управлінських рішень і забезпечення їх виконання.

2

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Під методами управління розуміють способи впливу на окремих працівників чи колектив підприємства в цілому, необхідні для досягнення поставлених цілей підприємства. При цьому слід чітко усвідомлювати призначення делегування повноважень і відповідальності, які несуть всі члени колективу підприємства.

Макрорівень управління включає елементи регулюючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального регулювання тощо. Структуру методів, що застосовуються на макрорівні управління розвитком підприємств наведено на рис. 2.1.

Планування

Економічного стимулювання

Соціального регулювання

Формування держзамовлень

Правові

Політичного регулювання планування

Реструктуризація економіки

Система податків

Планування розвитку території

Екологічне регулювання

Заохочення розвитку науки та техніки

Правове регламентування

Система кредитування

Заохочення інвестицій та інновацій

Адміністративні санкції

Система стандартів

Суспільні рухи

Демократичні інститути

Політичні права та гарантії

Рисунок 2.1– Методи управління інноваційним розвитком підприємств (макрорівень)

Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб’єктів підприємницької (господарської діяльності) з пошуку варіантів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій , з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі. Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні показані на рис. 2.2.

Управління підприємством, організацією спрямоване на людей, коло їхніх інтересів. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру.

1. Аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку

2. Аналіз внутрішнього середовища

8. Планування виробничо-збутової та фінансової діяльності

7. Формування організаційної структури управління

5. Аналіз та кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку

6. Вибір пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

Функції управління процесами  розвитку

підприємства

3. Виявлення напрямів та варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей

4. Формування цільового ринку для реалізації проектів інноваційного розвитку

10. Підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів розвитку

9. Контроль за реалізацією проектів інноваційного розвитку

Рисунок 2.2 – Основні функції управління процесами розвитку (мікрорівень) 

До економічних методів управління відносять такі, що реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах, тобто методи пов’язані з грошово-матеріальними стимулами до виконання поставлених завдань.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

Делегування представляє собою передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання.

Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу і формулюються, як правило, у вигляді наказів керівників підприємств (організацій) та розпоряджень керівників структурних підрозділів.

3

Організаційна структура – це сукупність управлінських ланок, розташованих у строгій співпідпорядкованості, і які забезпечують взаємозв’язок між керуючою і керованою системами. Такі зв’язки системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (наприклад, директор – начальник цеху – майстер). Ці зв’язки з’являються там, де робота одного керівника підпорядковано іншому.

Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху – начальник планово-економічного відділу).

Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху – начальник цеху, начальник служби маркетингу – начальник конструкторського відділу).

Основними елементами організаційної структури управління є:

- склад та структура функцій управління;

- кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

- професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

- склад самостійних структурних підрозділів;

- кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

- порядок інформаційних зв’язків.

Характер зв’язків визначає відповідний тип організаційної структури управління суб’єктом господарювання. На даному етапі в сучасній літературі прийнято виділяти кілька загальних принципів побудови організаційних структур (рис. 2.3).

Загальні принципи побудови організаційних структур

Відповідність організаційної структури потребам зовнішнього оточення

Відповідність організаційної структури цілям підприємства

Відповідність організаційної структури системі взаємовідносин усередині підприємства

Рисунок 2.3 – Загальні принципи побудови організаційних структур

У практиці розрізняють наступні основні типи організаційних структур підприємств:

- лінійна;

- функціональна;

- матрична;

- дивізіональна;

- проектно-цільова.

Лінійна організаційна структура управління (рис. 2.4) характеризуються тим, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться керівник, який наділений усіма повноваженнями, здійснює одноосібне керівництво підлеглими йому працівниками та зосереджує у своїх руках усі функції управління. Члени кожного з нижчих ступенів управління перебувають у безпосередньому лінійному підпорядкуванні в керівника наступного, вищого рівня.

Керівник

(генеральний директор)

Лінійний керівник 1

Лінійний керівник 2

В

В

В

В

В

Виконавці

Рисунок 2.4 – Принципова схема лінійної організаційної структури

Застосовувати таку структуру доцільно на підприємствах з невеликою чисельністю персоналу і незначним обсягом та номенклатурою виробництва. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника.

Таблиця 2.1 – Переваги та недоліки лінійної організаційної структури

Переваги

Недоліки

1. Установлення чітких і простих зв’язків між підрозділами.

2. Єдність і чіткість розпоряджень.

3. Узгодженість дій виконавців.

4. Підвищення відповідальності керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу.

5. Оперативність у прийнятті рішень.

6. Отримання  виконавцями  пов’язаних  між собою розпоряджень і завдань, забезпечених ресурсами.

7. Особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу

8. Економічність (за умови невеликих розмірів організації)

  1. Концентрація влади в керуючій верхівці.
  2.  Високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що, в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією.
  3.  Перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями.
  4.  Відсутність спеціалістів з окремих функцій управління.
  5.  Невідповідність до зростаючих вимог сучасного виробництва.
  6. Обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.

Реалізація вертикального поділу праці, відповідно до класичного підходу, здійснюється за допомогою функціональної організаційної структури (рис. 2.5).  

Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, а реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання.

Функціональний

керівник В1

Функціональний

керівник В2

Генеральний

керівник А

Виконавці

1

3

2

Рисунок 2.5 – Принципова схема функціональної організаційної структури

Переваги та недоліки функціональної організаційної структури подано у табл. 2.2.

Таблиця 2.2 – Переваги і недоліки функціональної організаційної структури

Переваги

Недоліки

  1.  Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій
  2.  Ефективне використання ресурсів
  3.  Поглиблення спеціалізації
  4.  Кар’єрне зростання у функціональних підрозділах
  5.  Ефективний контроль з боку вищого керівництва
  6.  Високий ступінь координації за функціями
  7.  Високий рівень технічного вирішення проблем
  8. Зменшення потреби у фахівцях широкого профілю.
  9. Гнучкість та пристосування до змін зовнішнього середовища при ринкових відносинах.
  1.  Слабкі взаємозв’язки між функціональними підрозділами
  2.  Уповільнене реагування на зовнішні зміни
  3.  Проблеми в інноваційній сфері
  4.  Слабка узгодженість дій і відповідальності при усуненні проблем
  5.  Звужене сприйняття організаційних завдань працівниками
  6.  Проблеми з управлінням загальним навчанням персоналу
  7.  Порушення принципу єдиноначальності
  8.  Зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування.
  9. Поява тенденцій надмірної централізації.

Дивізіональна організаційна структура управління належить до практики корпоративного управління, коли керована організація відноситься до розряду великих і найбільших за масштабом виробництва, чисельності працюючих, а також характеризується різноманітністю продукції та великою місткістю ринків її збуту. Основою формування структури цього типу є виділення в складі організації практично самостійних виробничих відділень – “дивізіонів”.

Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. За такої структури управління кожний виробничий підрозділ підприємства має власну розгалужену структуру, яка забезпечує його автономну діяльність, але стратегічні завдання управління мають вирішуватися централізовано. За таких умов можливі такі варіанти групування виробничих підрозділів: 1) продуктовий (за виробленими товарами, наданими послугами) (рис. 2.6); 2) регіональний (за географічним місцем знаходження); 3) споживчий  (за рівнем задоволення певної групи споживачів).

Президент

Фінансова служба

Юридична служба

Кадрова служба

Управляючий заводом 1

Управляючий заводом 2

Управляючий заводом 3

Власна структура управління

Власна структура управління

Власна структура управління

Рисунок 2.6 – Продуктовий (дивізіональний) тип організаційної структури управління

Переваги і недоліки дивізіональної (продуктової) організаційної структури наведено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 – Переваги і недоліки дивізіональної (продуктової) організаційної структури

Переваги

Недоліки

  1.  Висока гнучкість, швидка реакція на зміни
  2.  Мотивація до підвищеної уваги до потреб споживачів
  3.  Високий рівень координації взаємодії функціональних підрозділів
  4.  Чіткий розподіл відповідальності
  5.  Акцент на товар в цілому і цілі підрозділу
  6.  Створення логічних і дієвих засобів децентралізації влади
  1.  Дублювання ресурсів у підрозділах
  2.  Низький рівень спеціалізації
  3.  Низький ступінь контрольованості діяльності підрозділів з боку вищого менеджменту
  4.  Конкуренція за ресурси підприємства
  5.  Збільшення витрат на утримання персоналу
  6.  Автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання

Використання продуктової структури доцільне у разі, коли розвиток компанії спрямований на розширення асортименту продукції. У цьому разі кожен перспективний продукт розробляється окремою командою, до складу якої залучаються спеціалісти або підрозділи з різних галузей знань.

При матричній структурі управління (рис. 2.7) керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників.

Керівник  проекту 2

Керівник  проекту 3

Президент

Виробничий відділ

Технічний відділ

Проектно-кошторисний відділ

Відділ  якості

Керівник  проекту 1

Виробнича дільниця 1

Виробнича дільниця 2

Виробнича дільниця  3

Технічна група 1

Технічна група 2

Технічна група 3

Проектно - кошторисна група 3

Проектно - кошторисна група 2

Інспектор якості 3

Інспектор якості 2

Проектно - кошторисна група 1

Інспектор якості 1

Рис. 2.7. Приклад матричної організаційної структури

Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене в межах конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.

Матричні організаційні структури ефективно використовувати для досягнення одночасної вертикальної і горизонтальної інтеграції. Загалом, матричні структури використовуються для реалізації інноваційних проектів.

Матричні структури управління допомагають вирішувати проблеми координації та об’єднувати діяльність постійного персоналу управління й тимчасових проектних груп.

Переваги і недоліки матричної оргструктури наведено в табл. 2.4.

Таблиця 2.4 – Переваги і недоліки матричної організаційної структури

Переваги

Недоліки

  1.  Достатня увага кожному із стратегічних пріоритетів.
  2.  Ефективне використання ресурсів.
  3.  Гнучкість, адаптивність.
  4.  Чіткий розподіл функцій управління між керівниками проектних груп та функціональних підрозділів.
  5.  Розвиток загальної та спеціальної підготовки керівництва.
  6.  Кооперація між суміжними функціями.
  7.  Збагачення змісту задач персоналу.
  8.  Скорочення строків створення нової техніки і технології, зменшення  вартості робіт, підвищення якості створюваних технічних систем.
  1.  Непорозуміння на основі наявності подвійного командного ланцюжка
  2.  Можливість втрати часу на забезпечення ефективних комунікацій
  3.  Неможливість оперативного вирішення проблем через необхідність узгодження різних управлінських думок
  4.  Бюрократизація процесу управління
  5.  Підвищене значення взаємовідносин між членами колективу
  6.  Непропорційність залучення до трудової діяльності промислово-виробничого персоналу підприємства та можливість виникнення конфлікту інтересів.

При переході до матричних структур управління найбільший економічний ефект досягається на крупних підприємствах, які виробляють складну продукцію. Широке застосування вони отримали на підприємствах-інноваторах. На таких підприємствах у реалізації функцій управління інноваційною діяльністю задіяні майже всі його структурні підрозділи. Інноваційна діяльність супроводжується частими змінами номенклатури продукції, що випускається та напрямків діяльності.

Матрична структура дозволяє оперативно формувати групи фахівців, орієнтовані на розробку та реалізацію визначених інноваційних проектів. До складу груп входять фахівці різних підрозділів, підпорядковані одночасно як керівнику інноваційного проекту, так і своїм функціональним керівникам.

При концентрації діяльності всієї організації на реалізації визначеного проекту або програми (досягненні поставлених цілей) виникає проектно-цільова структура, що відіграє головну роль серед інших структурних утворень (рис. 2.8). Її переваги і недоліки наведено в табл. 2.5.

Інформаційний відділ

Керівник підприємства

Керівник проекту 1

Відділ маркетингу

Дослідно-конструкторський відділ

Фінансовий відділ

Виробничий відділ

Відділ маркетингу

Дослідно-конструкторський відділ

Фінансовий відділ

Виробничий відділ

Відділ маркетингу

Дослідно-конструкторський відділ

Фінансовий відділ

Виробничий відділ

Керівник проекту 2

Керівник проекту 3

Відділ кадрів

Постійна функціональна ієрархічна структура

 

Рисунок 2.8 – Проектно-цільова структура проекту

Крім того, широке застосування в управлінні проектами дістають змішані, або гібридні, структури, що сполучають різного типу підструктури.

Таблиця 2.5 – Переваги і недоліки проектно-цільової організаційної структури

Переваги

Недоліки

  1.  Проект має цілісний горизонтальний цільовий напрямок, що забезпечується широкими повноваженнями керівника проекту.
  2.  Реалізується пряма підпорядкованість співробітників керівникові проекту, і таким чином досягається однозначність спрямованості зусиль цих співробітників.
  3.  Скорочуються комунікаційні зв’язки від співробітників до керівника проекту та від нього до вищого керівництва “материнської” компанії.
  4.  Проектна структура має постійний принцип функціонування, і якщо один проект завершується, то його ресурси плавно переходять в інші проекти.
  5.  Існує єдність вироблення рішень і віддачі команд.
  6.  Досягається простота і гнучкість в управлінні проектом.
  1.  Виникає дублювання функціональних областей і зниження ефективності використання ресурсів.
  2.  Керівник проекту  формує допоміжний запас ресурсів, які в більшості випадків не використовуються.
  3.  Знижується технологічність у функціональних областях.
  4.  Виникає непослідовність у реалізації організаційних процедур і загальних принципів функціонування.
  5.  У членів команди проекту виникає стурбованість щодо професійного життя після проекту.
  6.  У випадку одночасного виконання декількох проектів виникає надлишкова й дуже часто негативна конкуренція між проектами і їх командами.

Для вибору типу організаційної структури управління використовують такі основні методи:

  1. Метод аналогій – полягає в застосуванні організаційних форм, що виправдали себе в організаціях зі схожими організаційними характеристиками (середовищем, стратегією, технологією, розмірами) відносно до організації, що проектується.
  2. Експертно-аналітичний метод – полягає в обстеженні і аналітичному вивченні організації кваліфікованими фахівцями-експертами, які і розробляють відповідну організаційну структуру управління.
  3. Метод структуризації цілей – передбачає розробку системи цілей організації, включаючи їх кількісне та якісне формулювання і наступний аналіз базових організаційних структур з точки зору їх відповідності системі цілей.
  4. Метод організаційного моделювання – базується на розробці різних варіантів можливих організаційних структур для конкретних об’єктів управління з наступним їх порівнянням (співставленням) і оцінкою за певними критеріями.
  5.  Наступним етапом після вибору виду організаційної структури є її детальне проектування, результатом якого є створення пакета організаційної, методичної і довідкової документації.

Таким чином, діяльність щодо розробки і створення організаційної структури управління здійснюється в чотири етапи, характеристика яких дана на рис. 2.9.

Розробка і створення організаційних структур управління проектами

Види робіт, що виконуються:

  1.  Пошук і підбір персоналу (згідно з потребами до персоналу і штатним розкладом)
  2.  Розподіл відповідальності та повноважень
  3.  Навчання персоналу (згідно з методичними інструкціями і Посадовими обов’язками )

Формування організаційної структури

Принциповий вибір організаційної структури

Детальне проектування організаційної структури

Засоби моделювання та аналізу організації:

  1.  Організаційна структура (ієрархія функцій)
  2.  Моделі процесів (технологія виконання операцій)
  3.  Моделі інформаційної системи
  4.  Структура інших ресурсів
  5.  Вартісні моделі

Принципи аналізуі вибору організаційної структури:

  1.  Відповідність організаційної структури системі взаємовідносин учасників проекту
  2.  Відповідність організаційної структури змісту проекту
  3.  Відповідність організаційної структури вимогам зовнішнього оточення

Розробка документації:

  1.  Організаційна структура проекту
  2.  Штатний розклад
  3.  Положення щодо структурних підрозділів і Посадові інструкції
  4.  Методичні інструкції, технологічні карти процесів тощо
  5.  Графік і бюджет проекту

Розробка організаційної і методичної документації

Рисунок 2.9 – Етапи створення організаційної структури управління проектами


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41430. TBEPДICTЬ BOДИ TA METOДИ ЇЇ УCУHEHHЯ 90.5 KB
  Зacтocyвaння твepдoї вoди нeмoжливe в pядi виpoбництв. У paзi тpивaлoгo викopиcтaння твepдoї вoди yтвopюєтьcя тoвcтий шap нaкипy, який нe тiльки зyмoвлює знижeння тeплoпpoвiднocтi cтiнoк aпapaтiв, y якиx кип'ятитьcя вoдa, a й мoжe пpизвecти дo вибyxy внacлiдoк пepeгpiвaння циx aпapaтiв.
41431. МЕТАЛИ ПОБІЧНИХ ПІДГРУП І ТА ІІ ГРУПИ. МІДЬ, ЦИНК 630.5 KB
  Oкcиди мeтлiв фepyмy цинкy тoщo якi yтвopюютьcя пiд чc виплювння вiдoкpeмлюють y виглядi шлкy в пpoцeci плвлeння. Шиpoкo зcтоcoвyютьcя ткoж cплви мiдi нйвжливiшими з якиx є лтyнi cплви мiдi з 20 50 цинкy ткoж iншими мeтлми бpoнзи cплви мiдi з oлoвoм бepилiєм люмiнiєм т iншими мeтлми i мiднoнiкeлeвi cплви. Звдяки бiльш виcoкoмy зpядy ядeр тoмiв eлeмeнтiв пiдгpyпи Цинкy пopiвнянo з пepeдyючими в пepioдх тoмми Cu g u зв'язoк deлeктpoнiв y тoмx Zn Cd Hg з ядpoiм мiцнiший. Toмy eлeмeнти пiдгpyпи Цинкy виявляють y cпoлyкx...
41432. МЕТАЛИ ПОБІЧНИХ ПІДГРУП. ХРОМ, МАРГАНЕЦЬ. ЇХ ВЛАСТИВОСТІ ТА ЗАСТОСУВАННЯ 1.01 MB
  B тaбл. 1 пoдaнo дeякi влcтивocтi eлeмeнтiв пiдгpyпи Xpoмy. У pядy Cr Mo W збiльшyютьcя пoтeнцiли йoнiзцiї; Mo i W внcлiдoк лнтнoїднoгo cтиcнeння мють близькi тoмнi т йoннi pдiycи тoмy Moлiбдeн i Boльфpм з влcтивocтями бiльшe пoдiбнi oдин дo oднoгo нiж дo Xpoмy.15 Mкcимльн кoвлeнтнicть Xpoмy т йoгo нлoгiв дopiвнює 9 пpи цьoмy для їxнix тoмiв нйxpктepнiшi d2spз i d3s sp3гiбpидизoвнi cтни щo вiдпoвiдють кoopдинцiйним чиcлм 6 i 4. Cтiйкими cтyпeнями oкиcнeння для Xpoмy є 3 i 6 для Moлiбдeнy i Boльфpмy здeбiльшoгo ...
41433. МЕТАЛИ ПОБІЧНИХ ПІДГРУП. ЗАЛІЗО. ВЛАСТИВОСТІ ТА ЗАСТОСУВАННЯ 865.5 KB
  Meтли poдини Фepyмy злiзo кoбльт нiкeль дocить ктивнi н вiдмiнy вiд iншиx мeтлiв VIII гpyпи томy їx видiляють в oкpeмy poдинy фepoїди мeтли двox iншиx тpiд пoдiбнi мiж coбoю i дo плтини тoмy їx oб'єднyють y poдинy плтинoвиx мeтлiв плтинoїди. Biдмiннicть y xiмiчнiй ктивнocтi eлeмeнтiв poдин Фepyмy i плтинoвиx мeтлiв пoзнчилcь ткoж н їxнiй гeoxiмiчнiй xpктepиcтицi. B тoй чc як мeтли poдини Фepyмy пepeбyвють лишe y зв'язнoмy cтнi плтинoвi тpпляютьcя як в oдниx i тиx cмиx pyдx тк i в cмopoднoмy cтнi. Дeякi влcтивocтi eлeмeнтiв poдини...
41434. ЛУЖНО-ЗЕМЕЛЬНІ МЕТАЛИ 499 KB
  Bci eлeмeнти гoлoвнoї пiдгpyпи ІІ гpyпи кpiм Бepилiю мють яcкpвo виявлeнi мeтлiчнi влcтивocтi. Ocкiльки зpяд ядp тoмiв циx eлeмeнтiв н oдиницю бiльший нiж y лyжниx мeтлiв тиx cмиx пepioдiв зoвнiшнi eлeктpoни cильнiшe пpитягyютьcя дo ядp щo зyмoвлює бiльшi знчeння eнepгiй йoнiзцiї томiв i мeншy xiмiчнy ктивнicть Бepилiю т йoгo нлoгiв пopiвнянo з лyжними мeтлми. Mкcимльн вoн в глoгeнiдx бepилiю якi з cвoїми влcтивocтями є пpoмiжними мiж cпoлyкми мeтлiв i нeмeтлiв. Дeякi влcтивocтi eлeмeнтiв т пpocтиx peчoвин гoлoвнoї пiдгpyпи ІІ гpyпи Hзв...
41435. ЛУЖHI METAЛИ 285 KB
  3гльн xpктepиcтик лужниx мeтлiв. Дoбувння влcтивocтi і зcтocувння лужниx мeтлiв.Гiдpoкcиди лужниx мeтлiв.Coлi лужниx мeтлiв.
41436. EЛEMEHTИ ГOЛOBHOЇ ПIДГPУПИ Vlll ГPУПИ (IHEPTHI ГAЗИ) 325 KB
  Toмy Kr Xe i Rn yтвopюють cпoлyки в якиx виявляють cтyпeнi oкиcнeння: 2 XeF2 4 XeF4 6 XeО3 XeF6 XeOF4 B3XeO6 8 N4XeO66H2O i пoвoдять ceбe як нeмeтли. Teмпepтyp плвлeння XeF2 cтнoвить 140C. Пiд чc нгpiвння кceнoнy з фтopoм з тмocфepнoгo тиcкy yтвopюєтьcя здeбiлыuoгo XeF4 тeмпepтyp плвлeння 135 C в pзi ндлишкy фтоpy i з тиcкy 6 MП XeF6 тeмпepтyp плвлeння 49 C. Bci фтopиди кceнoнy eнepгiйнo гiдpoлiзyють y вoдi пpoцec cyпpoвoджyютьcя диcпpoпopцioнyвнням: Гiдpoлiз XeF4 y киcлoмy cepeдoвищi вiдбyвєтьcя з cxeмoю в...
41437. Apceн, cтибiй, бicмут. Дoбувaння і влacтивocтi apceну, cтибiю, бicмуту 608 KB
  Hайбiльшe знчeння як cиpoвин для дoбyвння pceнy мє FesS pceнoпipит. Дo 800C мoлeкyли pceнy щo пepeбyвють y гзoпoдiбнoмy cтнi з cклдoм вiдпoвiдють фopмyлi s4 з вищoї тeмпepтypи s2. Meтлiчнi мoдифiкцiї пpocтиx peчoвин pceнy cтибiю i бicмyтy мють шpyвтy бyдoвy кpиcтлiв. Kpиcтлiчнi фтки pceнy нближютьcя дo мoлeкyляpниx бicмyтy дo мeтлiчниx.
41438. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО БУДОВУ АТОМА 1.93 MB
  Ocкiльки атoм yцiлoмy eлeктpoнeйтpльний тo cyмpний зpяд eлeктpoнiв пoвинeн дopiвнювти зpядy ядp. У 107гo eлeмeнт з пoзитивним зpядoм ядp щo дopiвнює 107 y пoлi ядp oбepтютьcя 107 eлeктpoнiв. Tк нпpиклд для тoм xлopy н чcткy eлeктpoнiв пpипдe 1 183717 = 0009 близькo 003 мcи тoм xлopy. Mcoю eлeктpoнiв пopiвнянo з мcoю ядp мoжн пpктичнo знexтyвти.