95790

Управління потенціалом підприємства за вартісними критеріями

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Оцінювання потенціалу підприємства може здійснюватися зовнішніми і внутрішніми суб’єктами. Власник підприємства, здійснюючи внутрішнє оцінювання, має на меті пошук шляхів покращення сучасного стану підприємства і його розвитку з метою збільшення ефективності використання об’єкта оцінювання.

Украинкский

2015-09-29

402 KB

1 чел.

Тема 4. Управління потенціалом підприємства за вартісними критеріями

1. Теоретичні основи вартісного оцінювання потенціалу підприємства

2. Види вартості підприємства

3. Основні методичні підходи до оцінювання вартості підприємства

1. Теоретичні основи вартісного оцінювання потенціалу підприємства

Сучасні дослідження проблем оцінювання потенціалу підприємства базуються на вивірених традиціях ринкового ціноутворення на цілісні господарчі об’єкти, їхні елементи, бізнес в цілому. Проблеми вартісного оцінювання потенціалу підприємства є предметом дослідження у наукових працях вітчизняних і зарубіжних науковців, що ґрунтуються на основі визначення зв’язку між ціною, зовнішнім оточенням об’єкта та його внутрішнім станом.

Оцінювання потенціалу підприємства може здійснюватися зовнішніми і внутрішніми суб’єктами. Власник підприємства, здійснюючи внутрішнє оцінювання, має на меті пошук шляхів покращення сучасного стану підприємства і його розвитку з метою збільшення ефективності використання об’єкта оцінювання. В умовах конкуренції власникові необхідно знати – чи варто продавати підприємство і за скільки. Цілком можливо, що доцільнішим варіантом буде повніше використання існуючого потенціалу і вкладання коштів в його розвиток і, тим самим, забезпечення вищого результату, аніж від продажу.

Метою зовнішніх суб’єктів оцінювання є визначення економічного потенціалу, що відображує не тільки існуючий, але й майбутній рівень прибутковості використання підприємства як об’єкта купівлі, зважаючи при цьому і на потенціал розвитку підприємства й можливості його втілення. При цьому покупець для прийняття рішення повинен в результаті зовнішнього оцінювання отримати інтегральний показник – ринкову ціну купівлі об’єкта – підприємства, наділеного потенціалом. Інші зовнішні суб’єкти оцінювання, що зацікавлені не в купівлі підприємства, а в результатах його діяльності, прагнутимуть отримати в результаті оцінювання інші інтегральні показники. Державу цікавить податковий потенціал підприємства як платника податків, інакше бюджет не отримає необхідних коштів. Постачальників цікавить підприємство як потенційний споживач їхньої продукції. Конкуренти прагнуть володіти інформацією про виробничий потенціал підприємства, що відображується можливостями випуску продукції, яка відповідає вимогам ринку. В свою чергу, і підприємству – об’єкту оцінювання слід враховувати потенціал конкурентів, щоби вибудувати власну конкурентну стратегію – розвитку, припинення чи перепрофілювання виробництва.

Варто зауважити, що в оціночній діяльності офіційно оцінювання потенціалу підприємства не здійснюється, є просто оцінювання вартості об’єктів, відсутня не лише єдина методика, але й однозначний підхід до визначення сутності потенціалу. Водночас, кожен суб’єкт оцінювання так чи інакше повинен враховувати майбутнє становище об’єкта й розглядати його в потрібному оцінювачеві аспекті, тобто, якоюсь мірою оцінювати потенціал майна чи підприємства в цілому.

Більшість сучасних дослідників вважають, що універсальним вимірювачем усіх характеристик будь-яких елементів потенціалу підприємства є вартісні вимірники.

Варто зауважити, що оцінювання підприємств як суб’єктів господарської діяльності підлягає державному регулюванню, оскільки прибуток від продажу державної власності, а також і податок на прибуток від продажу будь-якої іншої власності, є джерелом наповнення бюджету. Таким чином, методи оцінювання об’єктів різних форм власності регламентуються, і це повинно бути враховане при оцінюванні потенціалу підприємства.

Державне регулювання оціночної діяльності в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 1992-IV (1992-15) від 09.09.2004. Відносно загальнодержавної власності державне регулювання оціночної діяльності впроваджує Фонд державного майна України. Питаннями незалежного оцінювання займається Українське товариство оцінювачів та Український інститут оцінки, які здійснюють громадське регулювання оціночної діяльності. Україна бере участь у функціонуванні світових інвестиційних ринків, що вимагає єдиного підходу до оціночної діяльності попри особливості національної оцінки. Єдність підходів забезпечується Міжнародними стандартами оцінки, що містять базові визначення, пов’язані із оцінюванням, та основні принципи здійснення оціночної діяльності.

Підприємство є складною системою, що використовує економічні ресурси (трудові, природні, фінансові), і може змінювати види вироблюваної продукції (робіт, послуг), методи її виробництва і продажу. Аналізувати всі складові підприємства і визначати ефективність їхнього використання можливо на основі оцінювання вартості підприємства.

Застосування технології оцінювання дозволяє визначити, як вплинуть на вартість підприємства ті або інші управлінські рішення. Для цього оцінювання підприємства можливо проводити за двома основними напрямами:

 оцінювання вартості діючого підприємства;

 оцінювання вартості підприємства з урахуванням можливого впровадження інвестиційних проектів, нових методів управління, змін у системі фінансування, проведення реструктуризації і т.ін.

Управлінський процес в загальному вигляді можна представити як цикл, що включає в себе набір стандартних, безперервно повторюваних процедур, і передбачає такі етапи:

– оцінювання поточного стану підприємства і середовища;

– порівняння поточного стану з еталонним (з використанням певних критеріїв і їхнім коректуванням);

– вироблення управлінських рішень і дій;

– застосування їх у виробничій і господарській діяльності.

Далі цикл повторюється.

Вартість підприємства узгоджується з циклом управління таким чином.

1 етап. Встановлюють поточний стан підприємства і середовища з використанням в якості критерію вартості підприємства. При цьому визначають:

  •  ринкову вартість підприємства. Визначення її є досить складним, важко розв'язуваним завданням унаслідок нерозвинутого ринку акцій, відсутності аналогів і котирувань акцій підприємства;
  •  внутрішню вартість підприємства. Вона розраховується за даними внутрішнього фінансового і управлінського обліку, в основному із застосуванням екстраполяційних методів. Обов'язковою умовою при цьому виступає збереження існуючих тенденцій діяльності підприємства без врахування яких-небудь значних змін і перетворень, викликаних, наприклад, реалізацією нових проектів.

2 етап. Порівнюють поточний стан підприємства із еталонним, обираючи за критерій максимізацію (мінімізацію) значення вартості. В межах даного етапу здійснюють:

  •  порівняння ринкової і внутрішньої вартості підприємства. Роблять висновок про адекватність оцінювання підприємства ринком і про необхідність вживання додаткових заходів для доведення до ринку повнішої інформації про стан підприємства. Розбіжності в значеннях вартості можуть бути викликані неадекватною оцінкою менеджментом поточного стану справ усередині самого підприємства, що вимагає вживання відповідних заходів;   
  •  розробку проектів. Перераховують вартість підприємства з використанням даних, закладених в бізнес-плани проектів. Крім того, визначають зміну окремих показників діяльності підприємства, наприклад виручки, собівартості і т.д.;
  •  порівняння вартості підприємства, розрахованої з урахуванням внутрішніх поліпшень, і вартості з урахуванням зовнішньої реорганізації (продаж окремих видів діяльності, підрозділів, майна; розвиток нових напрямів діяльності за рахунок злиття і приєднання; виділення часток підприємства в самостійні економічні суб'єкти). Рішення про доцільність проведення конкретних реорганізаційних процедур приймають, виходячи із перспектив зростання вартості підприємства;
  •  зміну структури і форм фінансування підприємства. На цьому кроці, пов'язаному з фінансовим конструюванням, окрім структури і форм досліджують можливості впливу на обсяг зобов’язань і боргів підприємства.

3 етап. Для набутих значень критерію вартості прогнозують майбутні значення показників діяльності підприємства, визначають конкретні заходи для досягнення їхнього запланованого стану, вибирають найбільш важливі напрями управлінських дій.

4 етап. Реалізують план заходів. В процесі його виконання або після його закінчення відбувається повернення до першого етапу, і цикл стає замкненим. Залежно від розмірів підприємства, використовуваних ресурсів і сектора ринку, в якому діє підприємство, тривалість циклу може варіювати і складати день, тиждень, місяць, рік і більше. Менш тривалі цикли характерні для сектора ринку послуг, банківського сектора, триваліші для виробничого сектора.

У ряді робіт зарубіжних авторів цикл управління вартістю підприємства змальовують у вигляді п'ятикутника (рис.4.1).

Рис. 4.1. Цикл управління вартістю підприємства

Поняття циклу є досить умовним, оскільки не обов'язково, щоб заходи фінансового конструювання починалися лише після завершення кроків із внутрішнього і зовнішнього поліпшення. Вони можуть проводитися і одразу після порівняння ринкової і внутрішньої вартості або одночасно із іншими заходами.

Формальна модель циклу управління, змальована на рис. 4.1, записується таким чином:

  (4.1)

де V вартість підприємства наприкінці циклу управління;

V пц  ринкова вартість підприємства на початку циклу управління;

ΔVІ – розрив між ринковою і внутрішньою вартістю;

ΔVІІ – приріст внутрішньої вартості в результаті внутрішніх поліпшень;

ΔVІІІ – приріст внутрішньої вартості в результаті зовнішніх поліпшень;

ΔVІV  приріст внутрішньої вартості в результаті фінансового конструювання.

Розрив між ринковою і внутрішньою вартістю пов'язаний із різницею в сприйнятті стану підприємства менеджментом і ринком. Насправді розрив, врахований у формулі (3.1) як один параметр, є комплексним показником, що враховує відмінність в сприйнятті внутрішніх і зовнішніх поліпшень і результатів фінансового конструювання.

Оцінювання підприємства має на меті визначення грошового вираження вартості підприємства, що враховує його корисність і витрати, пов'язані із отриманням цієї корисності. В умовах нестабільності вітчизняної економіки, що відображається на становищі підприємств на ринку, оцінювання вартості підприємства і його активів набуває особливого значення. Незалежне оцінювання може застосовуватися навіть на етапі створення підприємства і початкового формування його потенціалу, коли визначається розмір внеску в статутний капітал.

Об'єктом оцінювання може бути будь-яка власність, тобто, будь-яке майно в сукупності з пов'язаними із ним правами.

Об'єктом оцінювання на підприємстві можуть бути:

 окремі матеріальні об'єкти (речі);

 сукупність речей, що вкупі складають майно певного вигляду (рухоме або нерухоме) підприємства;

– право власності й інші речові права на майно або окремі речі із складу майна;

– зобов'язання (борги);

– роботи, послуги, інформація;

 інші об'єкти господарчих прав.

Суб'єктами оцінювання можуть виступати професійні оцінювачі, що володіють спеціальними знаннями, і споживачі їхніх послуг (замовники). Зрозуміло, що оцінювання власного потенціалу підприємство може здійснювати і самостійно, без залучення сторонніх осіб. При здійсненні оцінної діяльності суб'єкти оцінювання повинні керуватися певними стандартами. Стандарти оцінювання – правила, обов'язкові до застосування суб'єктами оцінної діяльності, розроблені і затверджувані відповідно до законодавства. Разом із Методикою оцінки майна, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 (з доп. від 14.09.2005, №904), українські оцінювачі враховують міжнародні і європейські стандарти.

Підприємство є господарюючим суб’єктом, виробничо-економічним і майновим комплексом, використовуваним для здійснення підприємницької діяльності. При здійсненні оцінної діяльності підприємство розглядається як єдине ціле, до складу якого входять всі види майна і права на нього. Підприємство як майновий комплекс включає всі види майна, призначеного для його функціонування: земельні ділянки, будівлі і споруди, машини і устаткування, сировину і продукцію, нематеріальні активи, права на товарний знак, фірмове найменування й інші виняткові права.

Власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати і заповісти, тобто, підприємство може бути предметом угоди і є товаром, що має такі особливост:

1) вкладення в цей товар здійснюються із метою віддачі в майбутньому, для забезпечення певним доходом власника підприємства, тобто, є інвестиційними;

2) підприємство є системою, але його підсистеми і елементи можуть продаватися окремо, стаючи основою формування нової системи;

3) потреба в цьому товарі залежить від процесів, які відбуваються як усередині самого товару, так і в зовнішньому середовищі (фінансовий стан підприємства, економічна і політична стабільність в країні, соціальні чинники і ін.);

4) фінансовий стан підприємства тісно пов'язаний із станом економіки і суспільства, що зумовлює участь держави в реєстрації, здійсненні угод купівлі-продажу і оцінюванні цього товару;

5) фінансово збиткове підприємство може позитивно оцінюватися ринком через імідж конкретного найменування на ринку.

При визначенні вартості підприємства суб’єкт оцінювання піддає аналізу різні мікро- і макроекономічні чинники, що впливають на неї. Макроекономічні показники характеризують інвестиційний клімат в країні, містять інформацію про те, чи вплине і як саме на діяльність підприємства зміна макроекономічної ситуації. Чинники макроекономічного ризику утворюють систематичний ризик, що виникає із зовнішніх подій, і не може бути усунений диверсифікацією в межах національної економіки. Вартість підприємства, що функціонує в умовах високого ризику, є меншою, аніж вартість аналогічного підприємства, функціонування якого пов'язане із меншим ризиком. Зазвичай вищий дохід характеризується більшою мірою ризику.

Основними чинниками, що впливають на вартість підприємства, є:

  •  ліквідність активів, частки і (або) підприємства як цілісного майнового комплексу і господарюючого суб’єкта загалом, що залежить від попиту, сформованого на ринку;
  •  корисність підприємства і результатів його функціонування для власника (наявного чи потенційного): характеристики доходу (величина, час отримання) і ризики, пов'язані з його отриманням;
  •  нематеріальні активи, імідж підприємства на ринку;
  •  обмеження для певних видів діяльності, здійснюваних підприємством;
  •  розмір оцінюваної частки (одиниця майна, майновий комплекс, підрозділ, підприємство загалом);
  •  рівень контролю, якого набуває новий власник (придбання окремих акцій, придбання контрольного пакету акцій товариства, вступ партнером у товариство з різними рівнями відповідальності на пайовій основі, одноосібне володіння);
  •  перспективи розвитку оцінюваного підприємства;
  •  поточний фінансовий стан підприємства (наявність власних засобів, оборотність капіталу, рівень прибутковості і т.ін.);
  •  витрати на створення аналогічних підприємств;
  •  рівень конкурентної боротьби в даній галузі;
  •  диверсифікація виробництва (склад і структура вироблюваної продукції, робіт, послуг);
  •  якість продукції, що виробляється підприємством;
  •  технологія і витрати виробництва;
  •  рівень зносу машин, обладнання, устаткування;
  •  цінова політика;
  •  взаємини із споживачами і постачальниками;
  •  рівень управління;
  •  кадровий склад підприємства.

Розглянемо ці чинники докладніше.

Ліквідність частки і (або) підприємства загалом залежить від попиту. Попит визначається запитами споживачів, що зумовлюються тим, які доходи отримує власник від функціонування аналізованого підприємства, який рівень контролю над діяльністю підприємства та його доходами може бути отриманий при укладанні угоди, які ризики пов'язані із отриманням доходів, яким є соціально-політичне й економічне середовище функціонування підприємства.

Підприємство має вартість, якщо може бути корисним для реального або потенційного власника. Корисність для кожного споживача є індивідуальною. Наприклад, корисність житла – комфортне мешкання, корисність підприємства для власника це його здатність приносити дохід в конкретному місці і протягом певного періоду. Чим більшою є корисність, тим вищою є величина оцінної вартості.

Інвестування і повернення капіталу можуть бути відокремлені значним проміжком часу, тому на вартість істотно впливає інформація про те, як швидко і скільки саме доходу від підприємства отримуватиме власник із урахуванням ризику. Якщо інвестор аналізує потік доходу на підприємстві, то максимальна ціна визначатиметься за допомогою вивчення інших потоків доходів із аналогічним рівнем ризику і якості. При цьому порівнюваний об'єкт необов'язково має бути точною копією, але має бути подібний до оцінюваного об'єкта, і власник може розглядати його як бажаний замінник. Отримання доходу власником можливе від операційної діяльності і від продажу об'єкта, тому на ринку вищою буде вартість тих активів, які можуть бути швидко перетворені в гроші з мінімальним ризиком втрати частки вартості. Звідси, наприклад, можна зробити висновок про те, що вартість закритих акціонерних товариств має бути нижчою за вартість аналогічних відкритих.

На вартість підприємства можуть впливати обмеження (обмеження цін на продукцію підприємства, визначені державою, екологічні обмеження і т. ін.). Зрозуміло, що вартість такого підприємства буде нижчою, аніж в разі відсутності обмежень.

Важливим є урахування перспектив розвитку оцінюваного підприємства. Неплатоспроможні підприємства можуть бути привабливими для інвестора, якщо він передбачає сприятливі шляхи і напрями розвитку, а вартість підприємства в стані очікування банкрутства буде нижчою за вартість підприємства із аналогічними активами, але фінансово стійкого.

При оцінюванні вартості підприємств необхідно враховувати рівень конкурентної боротьби в даній галузі і на сьогодні, і в майбутньому. Якщо галузь, в якій діє підприємство, є надприбутковою, вона приваблює капітали, оскільки до неї намагаються проникнути й інші підприємці. Це збільшить пропозицію в майбутньому і понизить норму прибутку. В даний час деякі підприємства отримують надприбутки лише через власне монопольне становище, і у міру загострення конкуренції їхні доходи помітно скорочуватимуться. Якщо очікується загострення конкурентної боротьби, при прогнозуванні майбутніх прибутків цей чинник можна врахувати як такий,  що призведе або до прямого зменшення потоку доходів, або шляхом збільшення чинника ризику знову ж таки понизить поточну вартість майбутніх доходів.

При оцінюванні підприємств особливо важливо піддати аналізу такі внутрішні чинники: диверсифікацію виробництва (окремо враховується при визначенні ставки дисконтування); цінову політику і якість продукції (впливають на попит); рівень зносу устаткування (впливає на вагу витратного підходу в підсумковому узгодженні); фінансовий стан (основа для прогнозування доходів); взаємини із споживачами і постачальниками; рівень управління; кадровий склад підприємства; нематеріальні активи підприємства (фірмове найменування, знаки, патенти, технології, маркетингова система і т.ін.); рівень контролю (в середньому на 20 35% може вплинути на підсумкову вартість пакету акцій).

Аналіз чинників, що впливають на вартість підприємства, стає важливим завданням, вирішення якого необхідне для отримання обґрунтованої величини його вартості.

У якості теоретико-методологічної бази оцінювання ринкової вартості потенціалу підприємства можна виділити сукупність взаємопов’язаних принципів, які побудовані у відповідності із загальноприйнятими правилами оцінювання майнових комплексів промислових підприємств. Принципи оцінювання дозволяють врахувати найбільш значущі із вищенаведених чинників оцінювання, відображаючи тенденцію економічної поведінки суб'єктів ринкових стосунків.

Основні принципи оцінювання майна підприємства можна розподілити на чотири групи.

  1.  Принципи, засновані на уявленнях власника (користувача): корисності, заміщення, очікування.
  2.  Принципи, що відображають компоненти об'єкта (пов’язані із землею, будівлями, спорудами): внеску, залишкової продуктивності, граничної продуктивності, збалансованості.
  3.  Принципи, пов’язані з ринковим середовищем: зовнішніх змін, попиту і пропозиції, конкуренції, відповідності, економічного розподілу.
  4.  Принцип якнайкращого і найефективнішого використання.

Принципи оцінювання взаємозв'язані. На оцінювання якогось конкретного об'єкта можуть одночасно впливати декілька принципів, в кожній конкретній ситуації набір принципів може бути різний. Принципи оцінювання не можуть врахувати абсолютно всі чинники, що впливають на вартість об'єкта оцінювання, проте, при правильному застосуванні дозволяють забезпечити достовірний висновок про його вартість.

◙ Принципи оцінювання, засновані на представленнях власника

Принцип корисності полягає в тому, що підприємство із більшою корисністю для користувача володіє і більшою вартістю на ринку. Підприємство, майно, бізнес має вартість, якщо може бути корисним для реального або потенційного власника. Корисність для кожного споживача є індивідуальною. Корисність автомобіля – комфортне й швидке пересування, можливість переміщення вантажів, корисність підприємства – це його здатність приносити дохід в конкретному місці і протягом заданого періоду. Корисність може виявлятися в здатності задовольняти не лише економічні, а й психологічні потреби, наприклад, відчуття гордовитості за володіння (навіть тимчасове) об'єктом. Чим більшою є корисність, тим вищою є величина оцінної вартості.

Принцип заміщення свідчить, що обізнаний покупець в умовах відкритого ринку не заплатить за підприємство більше, аніж за підприємство з еквівалентною корисністю, або більше, ніж витрати на зведення аналогічного об'єкта в прийнятні терміни. Максимальна вартість майна не має бути вищою за мінімальну ціну на майно із такою ж корисністю, оскільки цінність конкретного об'єкта на думку покупця залежить від можливості знайти подібний об'єкт, що зможе замінити оцінюваний об’єкт .

Якщо інвестор аналізує потік доходу, то максимальна ціна визначається за допомогою вивчення інших потоків доходів із аналогічним рівнем ризику і якості. Але покупець не завжди обмежений об’єктами однакового типу. Тобто, замісний об'єкт необов'язково має бути точною копією, але він має бути подібний до оцінюваного об'єкта, і власник може розглядати його як бажаний замінник. Принцип заміщення заснований на наявності варіантів вибору у покупця і відображає найменшу вартість, за якою може бути придбане майно із еквівалентною корисністю.

Принцип очікування заснований на тому, що на вартість підприємства впливають очікувані переваги від володіння ним і його вади. На вартість підприємства впливають очікувана прибутковість інвестицій за рахунок потоків доходу від функціонування і виручка від майбутнього продажу підприємства. Важливими є величина, якість і тривалість отримування очікуваного майбутнього доходу. Очікування майбутніх вигод від володіння підприємством виражається в грошовій формі. Майбутні вигоди (збитки) від володіння об'єктом можуть бути дисконтовані (приведені до поточної вартості), на основі чого можуть вноситися як позитивні, так і негативні поправки до вартості об'єкта оцінювання, наприклад, поточну вартість складського господарства на околиці міста підвищить очікування швидкого будівництва в цьому районі залізничної станції.

◙ Принципи оцінювання, що відображають компоненти об'єкта, пов’язані із землею, будівлями, спорудами.

Принцип внеску заснований на вимірі вартості кожного елемента, що вноситься ним в загальну вартість об'єкта. Поліпшення в об'єкт оцінювання слід вносити в розумних межах, оскільки здійснені витрати на додавання додаткового елемента (внеску) можуть не призвести до пропорційного збільшення вартості об'єкта.

Прибутковість, що досягається при функціонуванні підприємства як господарюючого суб’єкта є результатом взаємодії чотирьох чинників виробництва: землі, праці, капіталу і управління. Для оцінювання підприємства потрібно знати внесок кожного чинника у формування загального доходу підприємства. Включення будь-якого додаткового активу в систему підприємства є економічно доцільним, якщо отримуваний приріст вартості підприємства є більшим за витрати на придбання цього активу.

Принцип залишкової продуктивності. Оскільки земля є фізично нерухомою, чинники робочої сили, капіталу і управління мають бути приваблені до неї. Спочатку має бути проведена компенсація за ці чинники, а сума грошей, що залишилася, йде в оплату за користування земельною ділянкою її власникові. Залишкова продуктивність може бути результатом того, що земля дає можливість користувачеві витягувати максимальні доходи або до мінімуму зменшувати витрати. Наприклад, підприємство буде оцінене за більшою вартістю, якщо земельна ділянка здатна забезпечувати вищий дохід або якщо її розташування дозволяє мінімізувати витрати.

Принцип граничної продуктивності полягає в тому, що послідовне додавання ресурсів до основних чинників виробництва супроводжува-тиметься збільшенням прибутку, що перевищує витрати на їхнє створення, тільки до досягнення межі максимальної продуктивності. Після цього подальші поліпшення не спричинятимуть прийнятного збільшення вартості, або, навіть, не компенсуватимуть витрати. Збільшення обсягу інвестицій в розвиток виробництва супроводжуватиметься приростом прибутку лише до певного моменту, після чого темп приросту прибутку почне знижуватися. При оцінюванні підприємства потрібно враховувати, що застаріле технологічне устаткування вимагатиме повної заміни, оплати демонтажу і монтажу нового устаткування, а висококваліфікованих працівників, що мають значний досвід роботи на застарілому устаткуванні, буде дорого і важко перенавчати.

Принцип збалансованості заснований на тому, що чим гармонійніше збалансовані елементи об'єкта оцінювання, тим вищою є його вартість на ринку; максимальний дохід від підприємства можна отримати при дотриманні пропорційності чинників виробництва. Підприємство – це система, а однією із закономірностей розвитку й існування системи є збалансованість, пропорційність її елементів. Найбільша ефективність підприємства досягається при об'єктивно обумовленій пропорційності чинників виробництва. Різні елементи системи підприємства мають бути узгоджені між собою за пропускною здатністю й іншими характеристиками. Наприклад, при оцінюванні враховується послідовне розташування цехів відповідно до технологічного циклу.

Одним з важливих моментів дії принципу збалансованості є оптимальна відповідність розмірів підприємства потребам ринку: якщо підприємство є занадто великим для задоволення потреб ринку, його ефективність знижується, особливо, якщо утруднена доставка ресурсів або товарів.

◙ Принципи оцінювання, пов'язані з ринковим середовищем

Принцип зовнішніх змін заснований на тому, що вартість підприємства, його майна залежить від стану зовнішнього середовища, політичної й економічної стабільності в країні. Тому, для того, щоб визначити можливі способи використання даного підприємства, необхідно виходити із умов ринкового середовища. Попит на ринку, можливості розвитку, зміна економічних і фінансових умов, міжнародні події, соціальні і природні чинники, поява нових технологій й інші чинники визначають альтернативні способи використання підприємства.

Принцип конкуренції заснований на тому, що ринкові ціни встановлюються на певному рівні з урахуванням конкуренції. Якщо в якомусь районі ділова конкуренція є потужною, то будівництво ще одного підприємства, магазину або офісної будівлі може виявитися збитковим. Якщо галузь, в якій діє підприємство, приносить надлишковий прибуток, вона приваблює капітали, оскільки в неї намагаються проникнути й інші підприємці. Це збільшить пропозицію в майбутньому і понизить норму прибутку. Тому при оцінюванні вартості підприємства необхідно враховувати рівень конкурентної боротьби в даній галузі на теперішній час і в майбутньому.

Якщо очікується загострення конкурентної боротьби, при прогнозуванні майбутніх прибутків цей чинник можна врахувати або за рахунок прямого зменшення потоку доходів, або шляхом збільшення чинника ризику, що знову ж таки зменшить поточну вартість майбутніх доходів. При цьому підсумкова оцінка ринкової вартості підприємства не може перевищувати поточних цін пропозиції його аналогів.

Принцип попиту і пропозиції заснований на визначенні вартості об'єкта оцінювання за співвідношенням попиту і пропозиції. Стабільне співвідношення – стабільні ціни. Якщо на ринку пропонується недостатньо прибуткових підприємств (попит перевищує пропозицію), ціна на них буде вищою за вартість. На попит і пропозицію впливають такі чинники, як рівень доходів, зміна чисельності, потреб і запитів споживачів, величина податків, доступність фінансових ресурсів, величина кредитної ставки і т.ін. Вартість збільшуватиметься із зростанням попиту і зменшенням пропозиції. Але на ринку підприємств можуть бути і ринкові спотворення (монополізм власника, контроль держави щодо продажу підприємств).

Принцип відповідності заснований на тому, що, якщо підприємство відповідає містобудівним стандартам, які переважають в конкретній місцевості, його ціна буде наближена до середньоринкових значень. Враховується, зокрема, наскільки архітектурний стиль, рівень зручностей і послуг, пропонованих забудовою на землі, відповідають потребам і очікуванням ринку. Якщо підприємство не характерне для даної місцевості, тобто, не відповідає вимогам ринку за оснащеністю виробництва, технологією, рівнем прибутковості і т. ін., ціна на нього, швидше за все, буде нижчою за середню. Підприємства не мають бути однаковими, але повинні відповідати певним ринковим стандартам, характерним для конкретного часу і місця.

З принципом відповідності пов'язані:

1) принцип регресії, що полягає в тому, що ринкова ціна підприємства, яке характеризується зайвими стосовно певних ринкових умов поліпшеннями, може не відображати його реальної вартості і бути нижчою за реальні витрати на його формування. Відсутність відповідності в навколишньому районі, наприклад, наявність меншовартісних бізнесів по сусідству із більш дорогим здатна понизити вартість останнього;

2) принцип прогресії, згідно із яким ринкова ціна підприємства залежить від функціонування сусідніх об'єктів (ціна складу для зберігання товарно-матеріальних цінностей і вантажів буде вищою за наявності поруч залізничної вітки чи автомагістралі, по яких можна вільно доставляти вантажі).

Принцип економічного розподілу свідчить, що майнові права слід розділяти і сполучати так, щоб збільшити загальну вартість об'єкта. Можливий такий розподіл прав:

– фізичний – розподіл прав на користування повітряним простором,

поверхневою ділянкою землі і надрами;

– за часом володіння – різні види оренди, довічне володіння, майбутні майнові права;

– за видами майнових прав – співоренда, партнерство, траст, опціон, корпорація;

– за правами кредитора вступити у володіння підприємством: застави, судові застави, участь в капіталі.

Виробниче приміщення, наприклад, можна продати разом, а можна окремо від наявного устаткування, отримавши при цьому різну ціну.

 Принцип якнайкращого і найбільш ефективного використання заснований на урахуванні можливих способів використання майна залежно від умов ринкового середовища. В процесі визначення вартості підприємства зазначений принцип застосовується для оцінювання в цілях реструктуризації.

Попит на ринку, можливості розвитку, місце розташування підприємства й інші чинники визначають альтернативні способи використання підприємства. Разом з економічним розподілом, результатом такого аналізу є визначення якнайкращого напряму використання власності підприємства. Найбільш вірогідне і рентабельне на момент оцінювання використання об'єкта забезпечує його найвищу поточну вартість.

Обмеженнями для варіанту застосування принципу якнайкращого і найбільш ефективного використання є[264]:

– максимальна прибутковість – визначається в результаті аналізу майбутніх доходів від альтернативних варіантів використання з урахуванням ризику інвестицій;

 фінансова обґрунтованість – обґрунтування доцільності фінансування інвестиційного проекту, що відображає здатність цього проекту забезпечити дохід, достатній для відшкодування витрат інвесторів і отримання очікуваного доходу на вкладений капітал;

 фізична (технічна) здійсненність найбільш прибуткового варіанту використання визначається в результаті аналізу транспортної доступності, можливості підключення до комунальних зручностей, аналізу витрат і термінів реалізації проекту, урахування якості ґрунту, призначеного під забудову ділянки, вірогідності стихійних лих;

– відповідність законодавству – відповідність варіанта використання екологічним нормативам, правилам пожежної безпеки, будівельним обмеженням і т.ін.

Зокрема, при оцінюванні нерухомості принцип якнайкращого і найбільш ефективного використання є визначальним, на ньому базується прийняття рішення про величину вартості об'єкта оцінювання. Можливою є ситуація, коли в центрі великого міста торгівельні приміщення в середньому вартують удвічі дорожче за житлові. Продавець квартири на першому поверсі із вікнами на галасливу вулицю, яка може бути без особливих витрат переобладнана в магазин, може й не підозрювати про такий спосіб її використання і призначити ціну продажу, орієнтуючись на ціни операцій із житловими приміщеннями, тобто, недооцінити майно, що продається. Саме тому при оцінюванні нерухомості використання принципу якнайкращого і найбільш ефективного використання оцінюваного об'єкту є обов'язковим.

Принцип якнайкращого і найбільш ефективного використання важливий і при аналізі вартості земельної ділянки. В разі відмінності поточного використання землі від якнайкращого і найбільш ефективного, вартість порожньої земельної ділянки може перевищувати вартість поліпшень, що є на ній, і може бути прийняте рішення про їхній знос з метою використання ділянки оптимальним чином. Наприклад, ділянку з індивідуальним будинком в районі комерційної забудови бажано віддати під таку ж забудову. Якщо поточне використання земельної ділянки відмінне від якнайкращого варіанту використання, але вартість будівель і споруд, розміщених на ній, перевищує її вартість, поточне використання продовжуватиметься до того часу, допоки вартість землі за умови її якнайкращого використання не перевищить вартість майна при поточному використанні.

Результати аналізу кращого і найбільш ефективного використання враховуються при визначенні вартості майна, при виборі варіанта будівництва і реконструкції, при аналізі інвестиційних проектів. При визначенні вартості підприємства принцип якнайкращого і найбільш ефективного використання застосовується, якщо оцінювання здійснюється з метою інвестування, реструктуризації, розробки плану розвитку.

Оцінювання і прогнозування вартості використовуються не лише при вирішенні питання про можливу ціну продажу підприємства, але і як критерій вибору стратегії його розвитку.

Результати оцінювання істотно впливають на багато сторін діяльності підприємства, натомість і фінансовий стан підприємства багато в чому обумовлює цілі і завдання оцінювання. На жаль, на більшості вітчизняних підприємств керівники часто недооцінюють необхідність визначення реальної ринкової вартості підприємства в цілому і його окремих активів зокрема.

Для визначення реального стану, в якому перебуває підприємство, оцінювачеві необхідно з'ясувати:

– які цілі ставить перед собою підприємство (вижити або розвиватися);

– чи користується попит продукція підприємства, чи потужною є конкуренція, і яким є прогнозний стан попиту і рівня конкурентної боротьби в галузі;

– чи є можливість підвищити ціну на продукцію;

– яким є фінансовий стан підприємства і т.ін.

Основними цілями оцінювання вартості підприємства є:

  •  прийняття рішення про часткову або повну купівлю-продаж, при виході одного або декількох учасників з товариства і т.ін.;
  •  вихід на фондові ринки і визначення вартості цінних паперів підприємства в разі їхньої купівлі-продажу на фондовому ринку і проведення різного роду операцій із ними;
  •  визначення максимально прийнятних цін придбання акцій компаній, що поглинаються;
  •  реструктуризація підприємства (ліквідація, злиття, поглинання, виділення і т. ін.);
  •  оцінювання якості управління підприємством;
  •  підвищення ефективності управління підприємством;
  •  внесення майна в статутний капітал підприємства;
  •  вирішення майнових суперечок;
  •  обґрунтування інвестиційних проектів розвитку підприємства;
  •  управління фінансами підприємства: оцінка кредитоспроможності, визначення вартості частки підприємства як застави при кредитуванні;
  •  страхування активів і ділових ризиків;
  •  антикризове управління, здійснення процедури банкрутства;
  •  оцінювання вартості частки майна підприємства (для рішення питання про купівлю-продаж частки майна, вивільнення невживаних активів або розрахунків з кредиторами в разі некредитоспроможності, отримання кредиту під заставу частки майна, страхування, передачі нерухомості в оренду, визначення бази податку на майно, оформлення частки нерухомості як внеску в статутний капітал іншого підприємства);
  •  оцінювання вартості фірмового знаку або інших засобів індивідуалізації підприємства і його продукції або послуг (при їхній перекупці, придбанні іншою фірмою, при встановленні збитку, нанесеного діловій репутації підприємства, при використанні як внеску в статутний капітал і т.ін.);
  •  викуп акцій у акціонерів;
  •  оскарження судового рішення про вилучення власності, коли відшкодування від вилучення необґрунтовано занижене;
  •  визначення величини орендної плати при передаванні майна, підрозділів чи підприємства в цілому в оренду;
  •  емісія акцій товариством.

При купівлі-продажу або реструктуризації підприємства потреба в оцінюванні виникає, щоб уникнути суперечок про вартість майна підприємства (основних і оборотних засобів) або підприємства в цілому із урахуванням його прибутковості в короткостроковому періоді і довгостроковій перспективі.

Ще на стадії створення підприємства незалежне оцінювання може бути корисним при внесенні майна до статутного фонду. Оскільки діяльність незалежного оцінювача регламентується законодавством, звіт про оцінювання має юридичну силу, і вказані в ньому результати визначення вартості можуть бути використані в суді при виникненні якихось майнових суперечок.

В процесі функціонування практично кожного підприємства необхідне незалежне оцінювання для управління фінансами.

Особливо ефективно використовується оцінювання при кредитуванні: звіт про оцінювання є необхідним документом для отримання кредитів під заставу майна.

При здійсненні оцінювання необхідно чітко сформулювати його мету, адже від неї залежать різні види вартості.

2. Види вартості підприємства

Вартість не є характеристикою, яка сама по собі властива об'єктам: наявність вартості залежить від бажання людей і їхньої купівельної спроможності; майно має вартість тільки за наявної корисності; для того, щоб мати вартість, майно має бути відносно дефіцитним.

Основними чотирма компонентами вартості є:

– попит – кількість певного товару або послуг, що знаходить на ринку платоспроможних покупців;

– корисність – визначається здатністю майна задовольняти певні потреби людини. Корисність спонукає бажання придбати певну річ. До прикладу, для інвестора на ринку нерухомості найбільшою корисністю володітиме земельна ділянка без обмежень на її використання і забудову;

– дефіцитність – обмеженість пропозиції. Як правило, при збільшенні пропозиції певного товару ціни на даний товар починають знижуватися, при зменшенні пропозиції – зростати;

– можливість відчуження об'єктів – можливість передавання майнових прав, що дозволяє майну переходити з рук в руки (від продавця до покупця), тобто, бути товаром.

В оцінній практиці розрізняють декілька видів вартості, які залежать від цілей оцінювання. Якщо потрібно розрахувати ціну продажу підприємства (його частки), визначається ринкова вартість.

Ринкова вартість – це найбільш вірогідна ціна, за якою об'єкт оцінювання може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони угоди діють на власний розсуд, маючи в своєму розпорядженні всю необхідну інформацію, а на величину ціни угоди не впливають якісь надзвичайні обставини. Ринкове оцінювання засноване на урахуванні витрат, пов'язаних із виробництвом товару, часом отримання доходів, рівнем конкуренції, економічним іміджем підприємства, макро і мікроекономічних умов, що впливають на вартість об'єкта.

Для визначення ринкової вартості не можна брати до уваги ціни продажу аналогічних об'єктів без проведення додаткового аналізу, оскільки ціна угоди не характеризує мотиви продавця і покупця, відсутність або наявність якогось зовнішнього впливу. Ринкова вартість може бути визначена тільки за наявності таких умов рівноважної операції:

  •  ринок є конкурентним і надає достатній вибір майна для взаємодії великого числа покупців і продавців;
  •  покупець і продавець вільні, незалежні один від одного, добре інформовані про предмет угоди і діють тільки з метою максимального задоволення власних інтересів – збільшити дохід або більшою мірою задовольнити потреби;
  •  термін експозиції об'єкта оцінювання (період від дати виставлення об'єкта на відкритому ринку до дати здійснення угоди із ним) достатній для забезпечення його доступності для усіх потенційних покупців;
  •  оплата угоди проводиться грошима або грошовим еквівалентом, при цьому покупець і продавець використовують типові фінансові умови, прийняті на ринку.

Поняття вартості відрізняється від поняття ціни. Вартість і ціна рівні тільки в умовах досконалого ринку. Ціна - грошова сума, пропонована чи сплачена за об'єкт оцінювання або його аналог в конкретній ситуації. В разі відсутності тих або інших типових умов угоди ціна продажу конкретного об'єкта може відрізнятися від типової ціни для даного ринку, тобто, від ринкової вартості аналогів даного об'єкта.

Таким чином, ринкова вартість – це очікувана ціна за певних умов, а ціна продажу – це сума, яку в конкретній ситуації покупець погодився заплатити, а продавець – прийняти за об'єкт. Ринкова вартість є об'єктивною, незалежною від бажання окремих учасників ринку.

Для різних цілей оцінювання можуть застосовуватися й інші види вартості. Так, при обґрунтуванні інвестиційних проектів розвитку бізнесу розраховують інвестиційну вартість, а якщо передбачається ліквідація підприємства і реалізація його активів поелементно, визначається ліквідаційна вартість.

◙ Види вартості, відмінні від ринкової

Вартість об'єкта оцінювання із обмеженим ринком – вартість об'єкта, продаж якого на відкритому ринку неможливий, або вимагає додаткових витрат в порівнянні з витратами, необхідними для продажу товарів, що вільно обертаються на ринку.

Вартість відтворення – сума витрат за ринковими цінами, діючими на дату оцінювання, на створення об'єкта, аналогічного оцінюваному, із застосуванням ідентичних матеріалів і технологій.

Вартість заміщення – сума витрат за ринковими цінами, діючими на дату оцінювання, на створення об'єкта, аналогічного оцінюваному, із застосуванням вимог до аналогічних об'єктів (дизайн, матеріали і тому подібне).

Вартість при існуючому використанні – вартість об'єкта оцінювання, визначена, виходячи із існуючих умов і мети його використання. Розрахунок заснований на передбаченні продовження форми функціонування об'єкта і можливості його продажу на ринку.

Вартість утилізації – вартість об'єкта оцінювання дорівнює ринковій вартості матеріалів, з яких складається об’єкт, з урахуванням витрат на утилізацію об'єкта оцінювання.

Інвестиційна вартість – вартість об'єкта оцінювання, визначена виходячи із його прибутковості для конкретного інвестора, зважаючи на його конкретну мету.

Ліквідаційна вартість – вартість об'єкта оцінювання, якщо він має бути відчужений в строк, менший за звичайний термін експозиції аналогічних об'єктів

Вартість для оподаткування – вартість об'єкта оцінювання, визначена для обчислення податкової бази, розрахована відповідно до положень нормативних правових актів, зокрема, інвентаризаційна вартість.

Спеціальна вартість – вартість об'єкта оцінювання, для визначення якої в угоді про оцінювання або нормативному правовому акті обумовлюються умови, не включені до поняття ринкової або іншої вартості, вказані в стандартах оцінювання, обов'язкових до застосування суб'єктами оцінної діяльності. Спеціальна вартість може виникнути, наприклад, через фізичний, функціональний або економічний зв’язок об’єкта майна із іншим майном, зокрема, територіально прилеглим до оцінюваного об’єкта.

Видом вартості, на який впливають суб'єктивні очікування, є інвестиційна вартість. Її величина може відрізнятися від ринкової з причин індивідуального сприйняття інвестором майбутньої прибутковості, через особливості інвестиційних цілей, наявність специфічних податкових ситуацій (пільг), сполучуваності із іншими, належними власникові, об'єктами і т. ін.

Типовий інвестор, вкладаючи кошти в підприємство, прагне отримати разом із поверненням вкладеного капіталу ще й прибуток від вкладеного капіталу. Підприємство і його елементи є інструментом для генерування потоків доходу. Тому інвестиційною вартістю є вартість капітальних вкладень для конкретного інвестора із урахуванням його особистих вимог до інвестицій. Це не знеособлена величина, що відображає найбільш вірогідну поведінку на ринку, як ринкова вартість, а суб'єктивна, визначена для конкретного інвестора. Інвестиційна вартість є найвищою ціною, яку може заплатити інвестор за об'єкт оцінювання, зважаючи на очікувану прибутковість (корисність, зручність) певного інвестиційного проекту.

Інвестиційна вартість може бути розрахована для арбітражних керуючих, переважно на стадії зовнішнього управління в разі продажу підприємства конкретному інвесторові, який в цьому випадку купує набір активів, який дозволить отримати майбутні доходи. Інвестиційна і ринкова вартості збігаються тільки у разі, коли очікування конкретного інвестора є типовими для даного ринку.

Вартість для оподаткування може базуватися на ринковій вартості, на витратах для відтворення об'єкта оцінювання, або розраховується за нормативною методикою без залучення спеціалістів-експертів. Цей вид вартості може використовуватися антикризовим (арбітражним) керуючим при розробленні фінансового плану і програми фінансового оздоровлення, а також при аналізі можливостей використання «податкового щита».

Вартість утилізації – це вартість утилізованих активів підприємства, які повністю втратили первинну корисність унаслідок повного зносу, визначається як ринкова вартість отриманих при утилізації матеріалів за вирахуванням витрат на їхній демонтаж і ліквідацію. Цей вид вартості може бути корисним в процесі роботи на кризових підприємствах. Вартість утилізації розраховується, наприклад, для визначення очікуваного доходу від реалізації повністю зношеного устаткування.

Якщо передбачається ліквідація підприємства і поелементна реалізація його активів, як різниця між очікуваною виручкою від продажу активів підприємства на ринку і витратами на їхню ліквідацію визначається ліквідаційна вартість. Через обмеження терміну продажу, якого недостатньо для ознайомлення із виставленим на ринку об'єктом оцінювання всіх потенційних покупців, ліквідаційна вартість може бути значно нижчою за ринкову. Визначається вона, як правило, при ліквідації підприємства за рішенням власника або судового органу і є сумою грошових коштів, яка може бути фактично отриманою від продажу активів підприємства, незалежно від їхньої балансової вартості.

Оцінювання ліквідаційної вартості в ситуації банкрутства має низку особливостей, обумовлених, головним чином, характером ситуації. При банкрутстві замовники і користувачі результатів оцінювання є, як правило, різними суб'єктами. Користувачами в цьому випадку зазвичай бувають треті сторони (кредитори, інвестори, судові органи).

Вартість, для визначення якої в угоді про оцінювання або нормативному правовому акті обумовлюються умови, що не включені до поняття ринкової або іншого виду вартості, вказані в стандартах оцінювання, обов'язкових до застосування суб'єктами оцінної діяльності, називається спеціальною вартістю об'єкта оцінювання. Зокрема, до числа видів вартості, відмінних від ринкової, включених до міжнародних стандартів оцінювання, відносять вартість діючого підприємства.

Вартість діючого підприємства – це вартість єдиного майнового комплексу, визначена за результатами функціонування сформованого виробництва. Відповідно до Міжнародних стандартів оцінювання (розділ «Бази оцінки, відмінні від ринкової вартості. Стандарти МКСО» така оцінка визначена на виді вартості, що не є ринковим. Вартість діючого підприємства включає в себе оцінку всього функціонуючого підприємства і передбачає виокремлення із загальної вартості підприємства величин вартості його складових частин, які є внеском у загальну вартість, але жодна з цих частин окремо не створює ринкової вартості.

Якщо певний об'єкт власності як частка діючого підприємства не вносить внеску в загальну прибутковість фірми, його можна розглядати як надлишковий актив і враховувати можливі альтернативні варіанти його використання, в тому числі, визначати потенційну вартість утилізації такого надлишкового об’єкта.

Оцінювання діючого підприємства ґрунтується на передбаченні, що бізнес має сприятливі перспективи розвитку, і тому можна очікувати на збереження підприємства як системи, а цінність цілого зазвичай завжди є більшою, ніж проста сума вартостей окремих елементів.

Таким чином, численній кількості операцій з майном відповідає декілька видів вартості. Залежно від потреб учасників ринку, величини різних видів вартості одного об'єкта оцінювання можуть істотно різнитися. Найчастіше здійснюється оцінювання ринкової вартості. Вибір певного виду вартості залежить від мети оцінювання, необхідності урахування поточної ситуації і перспектив розвитку бізнесу, обсягу оцінної інформації.

Вимоги до інформації, необхідної для оцінювання підприємства, мають формулюватися ще на початковій стадії процесу оцінювання. Основними джерелами оцінної інформації є:

 статистична і прогнозна інформація про ринок, галузь, країну, регіон функціонування підприємства;

– баланс підприємства;

– звіт про фінансові результати діяльності підприємства;

– звіт про рух грошових коштів;

– відомості про майновий комплекс підприємства.

Інформація, використовувана в процесі оцінювання вартості, повинна відповідати вимогам:

  •  повноти і достовірності фінансово-економічної, техніко-економічної і управлінської інформації, що характеризує діяльність підприємства за період часу до оцінювання, а також в прогнозному періоді;
  •  точної відповідності цілям оцінювання;
  •  комплексного урахування зовнішніх умов функціонування оцінюваного підприємства.

Оцінна інформація поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня інформація характеризує умови функціонування підприємства в регіоні, галузі і економіці. Внутрішня дає уявлення про діяльність оцінюваного підприємства.

Необхідність аналізу зовнішньої інформації зумовлена тим, що нормальне функціонування підприємства, насамперед, забезпечення досягнення запланованих показників обсягу продажів і прибутку, багато в чому визначається зовнішніми умовами функціонування підприємства. До зовнішньої інформації можна віднести макроекономічні й галузеві показники.

Макроекономічні показники – це інформація про те, як впливає або вплине на діяльність підприємства зміна макроекономічної ситуації, інвестиційного клімату в країні.

До макроекономічної відноситься інформація про: стадію економічного циклу; економічну і політичну стабільність; соціальні чинники: зайнятість і рівень життя населення; процентні ставки і їхню динаміку; податкове законодавство і тенденції його зміни; ризики.

Загальні макроекономічні закономірності розвитку економіки слід враховувати при аналізі конкретного підприємства і складанні прогнозів. Наприклад, в періоди спаду ділової активності знижується обсяг отримуваного прибутку, збільшується вірогідність банкрутства, знижується вартість бізнесу.

Основними джерелами макроекономічної інформації є: програми і прогнози уряду; періодичні економічні видання; аналітичні огляди інформаційних агентств; відомості державної статистики; законодавчі акти.

Галузева інформація містить відомості про галузь, в якій функціонує оцінюване підприємство, ринки збуту, конкурентів. Ринки збуту аналізуються з огляду на співвідношення попиту і пропозиції, взаємини з постачальниками, стратегії збуту товарів.

Основні напрями стратегії збуту товарів: проникнення на існуючий ринок з таким же продуктом, що й конкуренти; розвиток ринку за рахунок створення нових сегментів; розробка принципово нових товарів або модернізація існуючих; диверсифікація вироблюваної продукції для освоєння нових ринків. Залежно від стратегії збуту товарів складається прогноз обсягів реалізації продукції. Метою збору цієї інформації є визначення потенціалу ринку збуту товару.

При аналізі умов конкуренції враховується тип ринку, наявність обмежень для вступу до галузі конкурентів, що виробляють товар-замінники. Аналіз повинен доповнюватися відомостями про обсяг виробництва конкуруючого товару в натуральному і вартісному вимірниках, характеристикою продукції конкурентів, відомостями про частку продукції і загальному реалізованому обсязі вітчизняного виробництва, а також переліком основних імпортерів цього товару.

Основні джерела галузевої інформації: дослідження відділу маркетингу оцінюваного підприємства; відомості державної статистики; галузеві періодичні інформаційні видання; періодичні економічні видання; бізнес-план; особисті контакти; дилери (розповсюджувачі); митні органи. Вказані джерела надають інформацію різної достовірності. Тому при потребі може проводитись середньозважене оцінювання із урахуванням достовірності інформації.

Внутрішня інформація включає:

1) ретроспективні дані про історію підприємства;

2) опис і аналіз маркетингової стратегії підприємства: життєвий цикл товарів; обсяги продажів за минулий і поточний періоди; собівартість реалізованої продукції; ціни товарів і послуг, їхня динаміка; прогнозована зміна обсягів попиту; виробничі потужності із урахуванням майбутніх капіталовкладень;

3) характеристики постачальників;

4) розрахунок виробничих потужностей;

5) відомості про склад технологічного і управлінського персоналу і заробітну плату;

6) внутрішню фінансову інформацію (дані бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати і рух грошових коштів за три – п'ять років);

7) іншу інформацію.

Мета оцінювання внутрішньої інформації: аналіз історії підприємства для виявлення майбутніх тенденцій; збір інформації для прогнозування обсягів продажів, грошових потоків, прибутку; урахування чинників несистематичного ризику, характерних для оцінюваного підприємства; коректування і аналіз фінансової документації.

Інформація є основою вибору конкретного підходу до оцінювання

3. Основні методичні підходи до оцінювання вартості  підприємства

В оцінній практиці виокремлюють три основні підходи до оцінювання:

1) порівняльний підхід – сукупність методів оцінювання вартості об'єкта, заснованих на порівнянні об'єкта оцінювання із аналогічними об'єктами, відносно яких є інформація про ціни угод з ними;

2) витратний підхід – сукупність методів оцінювання вартості об'єкта, заснованих на визначенні витрат, необхідних для відновлення або заміщення об'єкта оцінювання з урахуванням його зносу;

3) дохідний підхід – сукупність методів оцінювання вартості, заснованих на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінювання.

Кожен підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкта й передбачає застосування певних методів.

При оцінюванні з позиції дохідного підходу основним чинником, що визначає величину вартості об'єкта, вважається дохід. Чим більшим є дохід, отримуваний від використання об'єкта оцінювання, тим більшою є величина його ринкової вартості за інших рівних умов. При цьому застосовується принцип очікування і враховуються тривалість періоду отримання можливого доходу, рівень і вид ризиків.

Порівняльний підхід дає найбільш точні результати, якщо існує активний ринок аналогічних об'єктів власності.

В цілому всі три підходи взаємозв'язані. Кожен з них припускає використання різних видів ринкової інформації. Наприклад, основними для витратного підходу є відомості про поточні ринкові ціни на матеріали, робочу силу й інші елементи витрат. Дохідний підхід вимагає використання коефіцієнтів капіталізації, які також розраховуються за основі ринкової інформації.

Для оцінювання вартості підприємства найбільш прийнятним є дохідний підхід, але в деяких випадках витратний або порівняльний підходи виявляються точнішими і ефективнішими. Нерідко результати кожного з підходів необхідні для перевірки величини вартості, отриманої за допомогою інших підходів. Конкретні методи оцінювання в межах кожного із цих підходів вибираються відповідно до особливостей ситуації (економічні особливості оцінюваного об'єкта, мета оцінювання і т. ін.). При виборі підходу враховується, що підходи ґрунтуються на даних, зібраних на одному ринку, але кожен стосується різних аспектів ринку.

На ідеальному ринку всі три підходи повинні привести до однакової величини вартості, а на практиці отримувані величини можуть істотно різнитися. Причиною цього є: недосконалість ринку, відсутність рівноваги між пропозицією і попитом; нестача інформації чи її недоступність для потенційних покупців, невизначена прогнозна ефективність виробництва і т.ін.

◙ Дохідний підхід

Дохідний підхід вважається найбільш прийнятним із інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає гроші в діюче підприємство, зрештою купує не набір активів, що складається з будівель, споруд, машин, устаткування, нематеріальних цінностей і т.ін., а потік майбутніх доходів, що дозволяє йому окупити вкладені засоби і отримати прибуток. З цієї точки зору всі підприємства, незалежно від галузевої належності, виробляють лише один вид товарної продукції – гроші[61].

Дохідний підхід – це сукупність методів оцінювання вартості підприємства, заснованих на визначенні очікуваних доходів від його функціонування. Доцільність застосування дохідного підходу зумовлюється тим, що підсумовування ринкових вартостей активів підприємства не дозволяє відобразити реальну вартість підприємства, оскільки не враховує взаємодію цих активів і економічне оточення бізнесу.

Дохідний підхід передбачає встановлення вартості підприємства, окремого активу, частки (внеску) до статутного капіталу або цінного паперу шляхом розрахунку приведених до дати оцінювання очікуваних доходів. Цей підхід використовують, якщо можна обґрунтовано визначити майбутні грошові доходи оцінюваного підприємства.

Методи дохідного підходу засновані на визначенні поточної вартості майбутніх доходів.

Основними методами є:

– метод капіталізації доходу;

 метод дисконтування грошових потоків.

При оцінюванні методом капіталізації доходу визначається рівень доходу за перший прогнозний рік і передбачається, що дохід буде таким же і в подальші прогнозні роки (в разі застосування методу дисконтування грошових потоків визначається рівень доходів за кожен рік прогнозного періоду). Метод використовується при оцінюванні підприємств, що встигли накопичити активи і приносять стабільний дохід.

Якщо передбачається, що майбутні доходи змінюватимуться за роками прогнозного періоду, або якщо підприємства реалізують інвестиційний проект, що впливає на грошові потоки, або є новоствореними, застосовується метод дисконтування грошових потоків. Визначення вартості за цим методом засноване на роздільному дисконтуванні   різночасних змінних грошових потоків. Передбачається, що потенційний інвестор не заплатить за підприємство суму, більшу, аніж поточна вартість майбутніх доходів від його використання, а власник не продасть підприємство, яким володіє, за ціною, яка є нижчою за поточну вартість прогнозованих майбутніх доходів. В результаті взаємодії сторони прийдуть до угоди про ринкову ціну, рівну поточній вартості майбутніх доходів.

Грошові потоки – це серія очікуваних періодичних надходжень грошових коштів від діяльності підприємства, а не одноразове надходження всієї суми.

Ринкове оцінювання багато в чому залежить від перспектив розвитку підприємства. Саме перспективи дозволяє врахувати метод дисконтування грошових потоків. Цей метод оцінювання вважається найбільш прийнятним з інвестиційних мотивів і може бути використаний для оцінювання будь-якого діючого підприємства. Існують ситуації, коли він об'єктивно дає найбільш точний результат оцінювання ринкової вартості підприємства.

Переваги дохідного підходу:

 враховується прибутковість підприємства, що відображає основну мету його функціонування - отримання доходу власником;

 застосування підходу необхідне при ухваленні рішень про фінансування, доцільність інвестування, при обґрунтуванні рішень про купівлю-продаж підприємства;

 враховуються перспективи розвитку підприємства.

Результати дохідного підходу дозволяють керівникам підприємств виявляти проблеми, які гальмують розвиток підприємства; ухвалювати рішення, направлені на зростання доходу.

Деякі підприємства складно оцінити за допомогою витратного підходу, а для використання порівняльних методик оцінювання може бути відсутня необхідна ринкова інформація.

Наприклад, це:

 підприємства, пов'язані з інформаційно-рекламною діяльністю, оскільки їхня вартість залежить від розмірів і ефективності первинних витрат, подальших обсягів реалізації послуг і чистих доходів;

– підприємства, діяльність яких базується на нових технологіях, коли вартість підприємства істотно залежить від кон'юнктури відповідного сектора ринку;

 підприємства, що мають виняткові права, канали зв'язку, канали реалізації продукції, послуг, володіння якими дозволяє таким підприємствам обмежити конкуренцію на відповідному ринку й отримувати високі і стабільні доходи, а отже, мати високу вартість;

 підприємства, що діють на ринку інтелектуальних послуг (оцінних, медичних, юридичних, аудиторських й ін.), оскільки їхня вартість значною мірою залежить від індивідуальних якостей керівника, його кваліфікації, зв'язків тощо.

Основними недоліками дохідного підходу є:

  •  прогнозування довготривалого потоку доходу утруднене нестійкою політичною й економічною ситуацією в країні, через це вірогідність неточності прогнозу збільшується пропорційно тривалості прогнозного періоду;
  •  складність розрахунку ставок капіталізації і дисконтування;
  •  в процесі прогнозування грошових потоків або ставок дисконтування встановлюються різні припущення і обмеження умовного характеру;
  •  вплив чинників ризику на прогнозований дохід;
  •  багато підприємств не показують в звітності реальний дохід, на аналізі якого базується дохідний підхід, або ж показують збитки.

При оцінюванні прогнозованих різночасних грошових потоків підприємства враховується вартість грошей в часі.

Основними причинами зміни вартості грошей в часі є:

1) інвестор відмовляється від поточного споживання, очікуючи на майбутні доходи, і за це заслуговує на премію;

2) інвестор бере на себе ризик неотримання очікуваного доходу, що вимагає урахування премії за ризик, пов'язаний із об'єктом інвестування;

3) змінюється купівельна спроможність грошей.

Для аналізу майбутніх грошових потоків застосовуються функції складних відсотків. Простий відсоток нараховується тільки на основну суму боргу без врахування накопичених відсотків. Складний відсоток відсоток, що нараховується на основну суму боргу і неоплачені раніше відсотки, нараховані за попередній період.

Основними сферами застосування складного відсотка є визначення:

1) майбутньої вартості одиниці;

2) накопичення одиниці за період;

3) чинника фонду відшкодування;

4) поточної вартості одиниці;

5) поточної вартості одиничного аннуїтету;

6) внесок за амортизацію грошової одиниці.

Для спрощення розрахунків в разі відсутності фінансового калькулятора застосовують таблиці складних відсотків.

Метод капіталізації доходу

Метод застосовується для оцінювання вартості так званих «зрілих» підприємств, які мають певну прибуткову історію господарської діяльності, встигли накопичити активи, стабільно функціонують. В порівнянні з методом дисконтування грошових потоків, метод капіталізації доходу є простішим, оскільки не вимагає складання середньо- і довгострокових прогнозів доходів, проте, його застосування обмежене колом підприємств із відносно стабільними доходами, що перебувають на стадії зрілості свого життєвого циклу, з усталеним ринком збуту, і в довгостроковій перспективі діяльності не передбачаються значні зміни. За методом капіталізації оцінювання здійснюється на основі капіталізації доходу за перший прогнозний рік при припущенні, що і в подальші прогнозні роки величина доходу буде такою ж. Капіталізація доходу – процес, що визначає взаємозв'язок майбутнього доходу і поточної вартості оцінюваного об'єкта.

Метод капіталізації реалізується за допомогою капіталізації майбутнього нормалізованого грошового потоку або капіталізації майбутнього усередненого прибутку і використовується, якщо дохід підприємства є стабільним.  

Етапи методу капіталізації доходу:

1. Обґрунтування стабільності отримання доходів. Проводиться на основі аналізу нормалізованої фінансової звітності.

2. Вибір виду доходу, який буде капіталізований. Як капіталізований дохід в оцінюванні вартості підприємства або його майна можуть виступати: чистий прибуток після оподаткування, прибуток до оподаткування, величина грошового потоку.

3. Визначення величини капіталізованого доходу. Як величина доходу, що підлягає капіталізації, може бути вибрана:

1) величина доходу, спрогнозована на наступний рік після дати оцінювання;

2) середня величина вибраного виду доходу, розрахована на основі ретроспективних або прогнозних даних.

Важливу роль відіграє нормалізація доходу, тобто, усунення одноразових відхилень в потоках доходу. Визначення розміру прогнозованого нормалізованого доходу здійснюється за допомогою статистичних формул розрахунку простої середньої, середньозваженої або методу екстраполяції.

4. Розрахунок ставки капіталізації. Ставка капіталізації – коефіцієнт, що перетворює дохід одного року у вартість об'єкту. Ставка капіталізації характеризується співвідношенням річного доходу і вартості майна:

    (4.2)

де V – вартість об’єкта оцінювання.

kкап – ставка капіталізації;

І – очікуваний дохід за один рік після дати оцінки;

Ставка капіталізації може встановлюватися оцінювачем на основі вивчення галузі. Нерідко ставка капіталізації вибирається на основі ставки дисконтування. Для цього із ставки дисконтування віднімається темп зростання доходу, що капіталізується (грошового потоку або прибутку). Якщо темп зростання доходу передбачається рівним нулю, ставка капіталізації дорівнюватиме ставці дисконтування.

5. Капіталізація доходу, тобто, визначення вартості за формулою:

    (4.3)

або Вартість = Дохід : Ставка капіталізації.

6. Внесення підсумкових поправок.

В умовах ринку метод капіталізації доходу при оцінюванні застосовується досить обмежено через значні коливання величин прибутків або грошових потоків за роками, що є характерним для більшості оцінюваних підприємств.

Метод дисконтування грошових потоків

Застосування цього методу найбільш доцільне для оцінювання підприємств, грошові потоки яких є нестабільними. Метод дисконтування грошових потоків – визначення вартості об’єкта оцінювання підсумовуванням поточних вартостей очікуваних від нього потоків доходу. Розрахунки проводяться за формулою:

  (4.4)

де PV поточна вартість;

CF – дохід n-го періоду;

FV  реверсія (розрахунок величини вартості майна (підприємства) в постпрогнозний період);

r  ставка дисконтування;

n  останній рік прогнозного періоду.

У загальному вигляді ця формула може бути представлена таким чином:

    (4.5)

де i  номер року прогнозного періоду.

Основними завданнями оцінювача при використанні методу дисконтування грошових потоків є:

  •  аналіз минулих і прогноз майбутніх грошових потоків, їхньої структури, величини, часу і періодичності отримання;
  •  визначення вартості підприємства на кінець прогнозного періоду;
  •  визначення ставки, за якою доцільно дисконтувати грошові потоки;
  •  аналіз і оцінювання інвестиційних проектів, що впливають на характеристики грошових потоків.

Відповідно, найдоцільнішим є застосування методу дисконтування грошових потоків в ситуаціях, в яких: можна обґрунтовано оцінити майбутні грошові потоки; майбутні грошові потоки прогнозуються істотно відмінними від поточних; підприємство достатньо нове і розвивається; підприємство реалізує інвестиційний проект, який здатний істотно вплинути на характеристики грошових потоків.

Найбільш точні результати отримують при оцінюванні підприємств, що мають певну історію господарської діяльності (бажано прибуткову) і перебувають на стадії зростання або стабільного економічного розвитку. Слід обережно застосувати цей метод для оцінювання нових підприємств, навіть перспективних.

Основними етапами оцінювання підприємства методом дисконтування грошових потоків є:

1. Вибір моделі грошового потоку.

Грошовий потік – різниця між припливами і відпливами грошових засобів на підприємстві. При оцінюванні вартості підприємства або його майна застосовують одну з двох моделей грошового потоку:

  •  грошовий потік для власного капіталу;
  •  грошовий потік для всього інвестованого капіталу.

Грошовий потік для власного капіталу використовується для розрахунку ринкової вартості власного капіталу, вкладеного у підприємство. У грошовому потоці для всього інвестованого капіталу не розрізняється власний і позиковий капітал, а розраховується сукупний грошовий потік.

Розрахунок грошового потоку для всього інвестованого капіталу проводиться аналогічно визначенню грошового потоку для власного капіталу без вилучення: 1) приросту довгострокової заборгованості; 2) зменшення довгострокової заборгованості; 3) грошових виплат відсотків за обслуговування довгострокової заборгованості.

У грошовому потоці для всього інвестованого капіталу чистий прибуток включає величину відсотків за довгостроковими кредитами, оскільки весь інвестований капітал  працює не тільки на створення прибутку, але й на виплату відсотків за кредитами, і якщо не врахувати виплачені відсотки, станеться недооцінка ефективності використання капіталу. Отже, в грошовому потоці для власного капіталу доводиться враховувати прогнозований рівень заборгованості з урахуванням нарахованих відсотків, що не вимагається при аналізі грошового потоку для всього інвестованого капіталу. А спрогнозувати рівень заборгованості і відсотки, що нараховуються, досить складно, оскільки рівень заборгованості залежить не лише від необхідних капіталовкладень, але й від наявності власних засобів, причому процентні ставки за період прогнозування можуть змінитися, що вимагає консультацій із банківськими працівниками з приводу тенденцій зміни ставок відсотка за кредитами.

Якщо прибуток підприємства формується переважно за рахунок власних засобів без значних заборгованостей, для оцінювання підприємства варто використовувати грошовий потік для власного капіталу; якщо прибуток формується більшою мірою за рахунок залучення позик, підприємство доцільніше оцінювати із застосуванням грошового потоку для всього інвестованого капіталу, тобто, без врахування сплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями.

2. Визначення тривалості прогнозного періоду.

Тривалість прогнозного періоду визначається з урахуванням планів керівництва із розвитку (ліквідації) підприємства у найближчі роки, динаміки вартісних показників (виручки, собівартості, прибутку, цін), тенденцій зміни попиту, обсягів виробництва і продажів. Як період прогнозування може бути вибраний:

  •  період, після якого темпи зростання доходу підприємства стабілізуються;
  •  період існування підприємства із урахуванням планів керівництва і власників (може бути пов'язаний, наприклад, із закінченням угоди оренди на майно);
  •  тривалості створення, експлуатації і, якщо необхідно, ліквідації підприємства;
  •  період досягнення заданих характеристик прибутковості, вимог і очікувань інвестора;
  •  термін реалізації інвестиційного проекту із впровадження нової продукції.

Якщо відсутні об'єктивні причини для ліквідації підприємства, передбачається, що воно може існувати невизначено довго. Достовірно спрогнозувати доходи на декілька десятків і більше років неможливо, тому термін подальшого існування підприємства розподіляється на два періоди:

1) прогнозний період, коли оцінювач достатньо достовірно прогнозує динаміку грошових потоків;

2) постпрогнозний період, коли вираховується середній темп зростання грошових потоків підприємства на весь залишковий термін його існування.

Якщо в перші роки прогнозного періоду динаміка доходів значно відрізнятиметься від середньої величини, вартість підприємства може бути сильно спотвореною.

3. Розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду.

Для розрахунку величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду існують два основні методи:

1) непрямий метод;

2) прямий метод.

Непрямий метод передбачає аналіз руху грошових коштів за напрямами діяльності. Він наочно демонструє використання прибутку і інвестування наявних грошових коштів.

Прямий метод передбачає аналіз руху грошових коштів за бухгалтерськими рахунками. При оцінюванні інфляційні очікування враховуються у разі, коли темп зростання інфляції для витрат значно відрізняється від темпу зростання цін на вироблювану продукцію. В разі використання «інфляційного» грошового потоку, інфляційна складова має бути присутньою і в ставці дисконтування. Проте інфляційні очікування досить складно прогнозувати. Частіше використовуються при оцінюванні розрахунки без врахування інфляції.

Для коректного розрахунку величин грошових потоків необхідний аналіз витрат, інвестицій і виручки від реалізації.

При прогнозі валової виручки враховуються: номенклатура продукції; обсяг виробництва і ціни на продукцію; ретроспективні темпи зростання виручки; попит на продукцію; виробничі потужності; економічна ситуація в країні, в галузі; конкуренція, частка підприємства на ринку; плани керівництва і власників підприємства.

При прогнозуванні витрат і інвестицій (потреби в інвестиціях, джерел фінансування, інвестиційної політики) слід зробити наступне:

 врахувати ретроспективні взаємозалежності і тенденції (інколи історичні тенденції можуть виявитися неточними);

– вивчити структуру витрат, особливо співвідношення постійних і змінних витрат;

– вивчити одноразові і надзвичайні статті витрат, які можуть міститись у фінансовій звітності за минулі роки, але в майбутньому не передбачаються;

 оцінити інфляційні очікування для кожної категорії витрат;

– розрахувати витрати на виплату відсотків за кредитами на основі прогнозованих рівнів заборгованості;

– порівняти прогнозовані витрати із відповідними показниками для підприємств-конкурентів або з аналогічними середньогалузевими показниками;

– спрогнозувати і обґрунтувати необхідність інвестицій, спрямованих на заміну зношеного устаткування, придбання нового для збільшення обсягів виробництва тощо;

 визначити амортизаційні відрахування, виходячи із нинішньої наявності активів і з майбутнього їхнього приросту і вибуття;

 проаналізувати джерела фінансування інвестицій (отримання кредитів, випуск акцій і подібне).

Плани керівництва і власників щодо розвитку підприємства найближчими роками і динаміку вартісних (виручка, собівартість, прибуток, ціна продукції) і натуральних (обсяги виробництва, продажі) показників роботи підприємства впродовж двох-чотирьох років, передуючих даті оцінювання, при оцінюванні слід зіставити із галузевими тенденціями і визначити реалістичність планів керівництва, а також стадію життєвого циклу підприємства.

Одним із елементів грошового потоку є власний оборотний капітал. В процесі оцінювання слід встановити фактичну величину, надлишок або нестачу власного оборотного капіталу для таких цілей:

1) зменшення або приріст фактичної величини власного капіталу враховується при визначенні величин грошових потоків;

2) на завершальному етапі дохідного підходу при внесенні підсумкових поправок надлишок власного оборотного капіталу додається, а нестача віднімається з отриманої величини вартості підприємства.

Власний оборотний капітал – це різниця між поточними активами (за вирахуванням грошових коштів) і поточними пасивами. Величина поточних активів (запасів, дебіторської заборгованості) і поточних пасивів залежить від виручки: чим більшою є виручка, тим більшою є величина власного оборотного капіталу, потрібного для нормального функціонування підприємства. Тому динаміку власного оборотного капіталу можна прогнозувати залежно від виручки, або на основі роздільного прогнозування змін поточних активів і пасивів.

4. Визначення ставки дисконтування.

Ставка дисконтування або вартість залучення капіталу повинні розраховуватися з урахуванням трьох чинників:

1) наявність у підприємства різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;

2) необхідність урахування вартості грошей в часі;

3) чинник ризику.

Залежно від вибраної моделі грошового потоку застосовують різні методики визначення ставки дисконтування, найбільш поширеними з яких є такі:

  •  для грошового потоку для власного капіталу – модель оцінювання капітальних активів, модель кумулятивної побудови;
  •  для грошового потоку для всього інвестованого капіталу – модель середньозваженої вартості капіталу.

Після визначення ставки дисконтування розраховують вартість підприємства в постпрогнозний період, для чого можна використовувати модель Гордона, потім визначають поточну вартість очікуваних грошових потоків і реверсії і вносять завершальні поправки.

5. Розрахунок величини вартості в постпрогнозний період (реверсії).

При ефективному управлінні підприємством термін його життя прагне до нескінченності. Прогнозувати на декілька десятків років наперед недоцільно, оскільки чим довшим є період прогнозування, тим нижчою є достовірність прогнозу.

Щоб вирахувати доходи, які може принести функціонування підприємства поза межами періоду прогнозування, визначається вартість реверсії. Реверсія – це: 1) дохід від можливого перепродажу майна (підприємства) в кінці періоду прогнозування; 2) вартість майна (підприємства) на кінець прогнозного періоду.

Залежно від перспектив розвитку підприємства в постпрогнозний період вибирається один із наведених нижче способів розрахунку його вартості на кінець прогнозного періоду.

* Метод розрахунку за ліквідаційною вартістю Застосовується, якщо в постпрогнозний період очікується банкрутство підприємства і, як наслідок, продаж наявних активів. Враховуються витрати, пов'язані із ліквідацією, і знижка в разі термінової ліквідації. Для оцінювання діючого підприємства, яке отримує прибуток, тим більше - перебуває у стадії зростання, цей метод є непридатним.

* Метод розрахунку за вартістю чистих активів. Метод може бути використаний для стабільного бізнесу, головною характеристикою якого є значні матеріальні активи (фондомісткі виробництва), або якщо на кінець прогнозного періоду очікується продаж активів підприємства за ринковою вартістю.

* Метод передбачуваного продажу. Грошовий потік перераховується в показники вартості за допомогою спеціальних коефіцієнтів, отриманих із аналізу ретроспективних даних про продаж подібних підприємств. Метод застосовний, якщо аналогічні підприємства часто купуються-продаються, і можна обґрунтувати тенденцію зміни їхньої вартості. На вітчизняному ринку через незначний обсяг ринкових відомостей застосування методу є вельми проблематичним. 

* Модель Гордона. Передбачає визначення вартості підприємства капіталізацією доходу першого постпрогнозного року за ставкою капіталізації, що враховує довгострокові темпи зростання грошового потоку. Модель Гордона слугує способом попередньої або наближеної оцінки вартості підприємства.

Розрахунки проводяться за формулою:

    (4.6)

де FV – очікувана вартість в постпрогнозний період;

CF(n-1) – грошовий потік доходів за перший рік постпрогнозного (залишкового) періоду;

r ставка дисконтування;

t – довгострокові (умовно постійні) темпи зростання грошового потоку в залишковому періоді.

Умови застосування моделі Гордона:

1) темпи зростання доходу є стабільними;

2) капітальні вкладення в постпрогнозному періоді приблизно дорівнюють амортизаційним відрахуванням;

3) темпи зростання доходу не перевищують ставки дисконтування, інакше оцінка за моделлю даватиме ірраціональні результати;

4) темпи зростання доходу помірні, наприклад, не перевищують 3-5%, оскільки високі темпи зростання неможливі без додаткових капітальних вкладень, яких зазначена модель не враховує. До того ж, постійні високі темпи зростання доходу на невизначено тривалий період часу навряд чи є реалістичними.

Теоретично термін життя підприємства прагне до нескінченності і є невизначено довгим. Очікувані від нього доходи змінні, але їхня динаміка є такою, що реальним наближенням до дійсності стає припущення про їхній постійний темп зростання (t = const):

   (4.7)

До прикладу, якщо оцінювачем визначений темп зростання 2% річних, це означає, що темпи зростання доходу можуть деякою мірою змінюватися за роками, але середня багатолітня величина темпу зростання доходу складає 2%. Передбачається, що в разі зменшення прибутків ініціатори проекту зуміють, наприклад, підготувати до випуску нову продукцію, здатну замінити продукт із спадаючою рентабельністю. В цілому, незалежно від коливань життєвого циклу підприємства, в довгостроковому періоді ці коливання згладжуються і є трендовим рухом.

Довгострокові темпи зростання грошового потоку можуть бути прирівняні до середньогалузевих. За відсутності темпів зростання коефіцієнт капіталізації дорівнюватиме ставці дисконтування.

6. Розрахунок поточних вартостей майбутніх грошових потоків і реверсії.

Поточна (справжня, дисконтована, приведена) вартість – вартість грошових потоків підприємства і реверсії, дисконтованих за певною ставкою дисконтування на дату оцінювання.

Розрахунок поточної вартості є множенням грошового потоку (CF) на відповідний періоду п коефіцієнт поточної вартості одиниці (DF) із урахуванням вибраної ставки дисконтування r. Розрахунок проводять за формулою:

    (4.8)

де i – номер року прогнозного періоду.

Дисконтування вартості реверсії завжди проводиться за ставкою дисконтування, узятою на кінець прогнозного періоду, через те, що залишкова вартість (незалежно від методу її розрахунку) завжди є величиною на конкретну дату – початку постпрогнозного періоду, тобто, закінчення останнього року періоду прогнозування.

Аналогічно відслідковується взаємозв'язок між поточною вартістю грошей і ставкою дисконтування: чим вищою є ставка дисконтування, тим нижчою є поточна вартість грошових одиниць, що будуть отримані в майбутньому.

При застосуванні при оцінюванні методу дисконтування грошових потоків необхідно підсумовувати поточні вартості періодичних грошових потоків, які створює підприємство в прогнозний період, і поточну вартість підприємства в постпрогнозний період.

7. Внесення завершальних поправок.

Після визначення поточної вартості грошових потоків інколи потрібно внести завершальні поправки. Найбільш істотними вважаються:

1) поправка на величину вартості нефункціонуючих активів;

2) коректування величини власного оборотного капіталу;

3) коректування на величину довгострокової заборгованості (при визначенні вартості власного капіталу із використанням моделі грошового потоку для всього інвестованого капіталу).

Перша поправка ґрунтується на тому, що при розрахунку вартості за методами дохідного підходу не враховуються активи підприємства, які не беруть участі у виробництві, отриманні прибутку, тобто, у формуванні грошового потоку. Проте, ці активи мають вартість, оскільки можуть бути продані на ринку, тому вартість активів, не зайнятих безпосередньо у виробництві, зокрема, тих, що перебувають на консервації, додається до вартості, отриманої при дисконтуванні грошового потоку.

Друга поправка передбачає урахування фактичної величини власного оборотного капіталу: надлишок власного оборотного капіталу має бути доданий, а дефіцит – вилучений із величини попередньої вартості. Величина власного оборотного капіталу в середньому не має бути менше 5% виручки від реалізації, проте, залежно від специфіки галузі і політики підприємства у кожному конкретному випадку ця величина може коливатися.

Якщо проводилися розрахунки із використанням моделі грошового потоку для всього інвестованого капіталу, вноситься третя поправка: із величини знайденої вартості для визначення вартості власного капіталу вилучається величина довгострокової заборгованості.

В результаті оцінювання підприємства методом дисконтування грошових потоків можна, зокрема, отримати вартість контрольного ліквідного пакету акцій. Якщо ж оцінюється не контрольний пакет, слід зробити знижку на недостатність прав контролю.

Визначення ставок дисконтування

Ставка дисконтування – коефіцієнт перерахунку, що використовується для переведення майбутнього грошового потоку в поточну вартість на дату оцінювання і відображає очікувану інвестором (покупцем підприємства) ставку доходу. Синонімами, використовуваними у вітчизняній літературі, є: «ставка дисконту», «коефіцієнт дисконтування», «норма дисконтування».

Розрахунок ставки дисконтування залежить від того, який тип грошового потоку використовується як база для оцінювання. Для грошового потоку для власного капіталу застосовується ставка дисконтування, що дорівнює потрібній власникові ставці віддачі на вкладений капітал.

Залежно від вибраної моделі грошового потоку застосовують різні методи визначення ставки дисконтування. Для грошового потоку власного капіталу – метод кумулятивної побудови, модель оцінки капітальних активів (САРМ). Для грошового потоку для всього інвестованого капіталу – модель середньозваженої вартості капіталу ((WACQ).

Модель САРМ і метод кумулятивної побудови засновані на тому, що інвестор готовий йти на ризик тільки в тому випадку, якщо це обіцяє додаткову вигоду, порівняно з безризиковими вкладеннями. Ставка дисконту є рівнем прибутковості, на який погодився б інвестор, ухвалюючи рішення про вкладення засобів в конкретне підприємство. Відповідно, чим вищий рівень ризику, пов'язаний з інвестуванням, тим більш високу норму прибутковості має право вимагати інвестор за інших рівних умов.

٭ Метод кумулятивної побудови 

Метод кумулятивної побудови заснований на підсумовуванні безризикової ставки доходу і надбавок за ризик інвестування в оцінюване підприємство.

Метод щонайкраще враховує всі види ризику інвестиційних вкладень, пов'язані як з чинниками загальногалузевого і загальноекономічного характеру, так й із специфікою оцінюваного підприємства.

Розрахунки проводять за формулою:

    (4.9)

де r ставка дисконтування;

rбр  безризикова ставка дисконтування доходу;

Пі  премія за і – вид ризику;

п кількість премій за ризик.

Безризикове вкладення засобів має на увазі, що інвестор незалежно ні від чого отримає дохід, відповідний безризиковій ставці, визначеній на момент вкладення засобів. Безризикове вкладення приносить деякий мінімальний рівень доходу, достатній для покриття рівня інфляції в країні і ризику, пов'язаного із інвестиціями в певній країні. Проте, вкладень абсолютно без ризику не буває, тому можна вести мову лише про відносну відсутність ризику.

Як безризикова ставка доходу в світовій практиці використовується зазвичай ставка доходу за довгостроковими державним борговими зобов'язаннями: вважається, що держава є найнадійнішим гарантом за своїми зобов'язаннями, вірогідність її банкрутства практично виключається. За безризикові можна також використовувати ставки за депозитами найбільш надійних банків. Безризикові вкладення, як правило, приносять мінімальний рівень доходу, а для оцінки надбавок за ризик в оцінній діяльності широко використовується метод експертного визначення премій за ризик для окремого підприємства.

Приклад визначення премій за ризик, пов'язаний із інвестуванням в конкретне підприємство, наведено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Характеристика премій за ризик, пов'язаний із інвестуванням в конкретне підприємство

Вид ризику

Вірогідний інтервал значень, %

Параметри ризику

1

2

3

Керівний склад, якість управління

0–5

Незалежність (залежність) від однієї ключової фігури; наявність (відсутність) управлінського резерву; характеристика ключової фігури – «першої особи», його кваліфікованість, підприємливість, непередбачуваність, непідконтрольність, компетентність, вік.

Розмір підприємства     

0–5

Велике, середнє, мале підприємство (чим менше підприємство, тим більша поправка на ризик); монопольна або конкурентна форма ринку, на якому діє підприємство

Фінансова структура (джерела фінансування підприємства)

0–5

Відповідна нормам (наприклад, середньогалузевим) або завищена частка позикових джерел в сукупному капіталі підприємства; недостатністьсть джерел фінансування підприємства: недостатнє використання приваблених позикових засобів й інших джерел фінансування (додаткова емісія цінних паперів й ін.), ігнорування прогресивних схем інвестування (фінансового лізингу й ін.); фінансова нестійкість підприємства: недозабезпечення власними оборотними коштами, недостатнє покриття заборгованості ліквідними активами й ін. Основні фінансові коефіцієнти, що враховуються при оцінюванні премії за ризик, пов'язаний з фінансовою структурою: співвідношення позикових і власних засобів; співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості; коефіцієнти поточної і абсолютної ліквідності.

1

2

3

Товарна і територіальна диверсифікація          

0–5

Диверсифікація продукції: широкий або вузький асортимент продукції; диверсифікація ринків збуту (зовнішній, регіональний, місцевий ринок); диверсифікація джерел придбання сировини й інших ресурсів виробництва. При визначенні меж ринку рекомендується враховувати такі чинники: доступність транспортних засобів для переміщення покупця до продавця; незначна частка (зазвичай в межах 5% від вартості товару) транспортних витрат на переміщення товару; збереження рівня якості і споживчих властивостей товару в процесі транспортування; відсутність на території адміністративних обмежень на ввезення і вивіз товару; порівняльний рівень цін на відповідні товари усередині меж цього ринку. Для підприємств-монополістів премія за даний вид ризику дорівнює нулю, оскільки у них немає потреби диверсифікуватися через наявний постійний попиту і відсутність конкурентного середовища.

Диверсифікованість клієнтури

0–5

Форма ринку, на якому діє підприємство, з позиції попиту: багато або декілька споживачів; незначна (значна) частка в обсязі продажів, що припадає на одного або декількох споживачів Чим більше у підприємства споживачів, тим стійкіший бізнес за інших рівних умов. Чим вищий рівень диверсифікованості клієнтури і більше постійних клієнтів, тим меншим є ризик інвестицій в таке підприємство. Чим меншою є частка продажів, що припадають на конкретних клієнтів, тим менше підприємство залежить від конкретних споживачів.

Рівень і прогнозованість прибутків   

0–5

Стабільність (нестабільність) рівня доходу: чим стабільніший дохід останніх років, тим меншою є поправка на ризик; рентабельність: для низькорентабельних підприємств прогнозувати її складніше через високу вірогідність виникнення в майбутньому збитків; наявність (відсутність) необхідної для прогнозування інформації за попередні три – п'ять років про діяльність підприємства: чим меншим є аналізований ретроспективний період, тим вищою є поправка на ризик; природа прибутку останніх років: від основної діяльності чи ні, перспективи отримання прибутку із джерел останніх років.

Інші ризики      

0–5 і більше

Специфічні ризики, притаманні оцінюваному підприємству, і глобальні ризики, наприклад: специфічні ризики, характерні для конкретного підприємства (ненадійні постачальники, не власне основне майно, а орендоване й подібне); галузеві ризики (ризики фондового ринку, відсутність державної підтримки, нестабільність в галузі, сфері діяльності підприємства); ризик країни здійснення бізнесу (ризик втрат через політичні, фінансові, соціальні й економічні події, що трапилися в країні). Відсоток ризику додається, якщо використовувалася норма доходу для підприємств, що діють в стабільнішому економічному кліматі, ці норми є загальними для всієї країни, тому, як правило, враховуються вже в безризиковій ставці для певної країни.

Недоліки методу кумулятивної побудови: існує невизначеність у виявленні «інших» ризиків, що на практиці приводить до неврахування премії за інші ризики при оцінюванні багатьох підприємств; визначення премій за різні ризики ґрунтується переважно на суб'єктивній думці оцінювача.

Основна перевага методу – ретельне урахування основних ризиків, пов'язаних з інвестуванням в конкретне підприємство, до того ж даний метод може застосовуватися для визначення ставки дисконтування в країнах із слабо розвиненим фондовим ринком. Чинники ризику, досліджувані за методом кумулятивної побудови, є чинниками несистематичного ризику, які практично ідентичні чинникам фінансового ризику, що аналізуються при розрахунку коефіцієнта β в моделі САРМ.

٭ Модель оцінювання капітальних активів 

Модель оцінювання капітальних активів (Capital Asset Pricing Model – САРМ) заснована на аналізі масивів інформації фондового ринку і активно використовується для оцінювання вартості акцій, власного капіталу.

Ставка дисконтування визначається за формулою:

   (4.10)

де r – необхідна норма доходу на власний капітал; rбр – норма доходу за безризиковими вкладеннями; β – коефіцієнт бета; rсг – середньоринкова норма прибутковості; S1 – додаткова норма доходу за ризик інвестування в конкретну компанію (несистематичні ризики); S2 – додаткова норма доходу за ризик інвестування в малу компанію; C – додаткова норма доходу, що враховує ризик певної країни.

Для реалізації моделі САРМ необхідно обґрунтувати три компоненти: безризикову ставку, середню ставку доходу для даного сегмента ринку і коефіцієнт бета.

На фондовому ринку виділяються два види ризику:
1) несистематичний ризик; 2) систематичний ризик.

Несистематичний (диверсифікований) ризик – вірогідність неотримання запланованого рівня прибутковості через особливості, властиві конкретному підприємству, визначається мікроекономічними чинниками.

Несистематичний ризик може бути усунений за рахунок вдалої диверсифікації виробництва і продукції. Як правило, розрізняють два типи несистематичного ризику: підприємницький і фінансовий. Підприємницькі ризики пов'язані з такими чинниками: конкуренція в галузі, асортимент продукції, якість управління, клієнтура і т.ін. Фінансовий ризик відображає вірогідність виникнення проблем, пов'язаних із фінансуванням діяльності конкретного підприємства. Розмір підприємства визначає рівень доступності для нього зовнішніх фінансових ресурсів: чим більший розмір підприємства, тим більше засобів і за вигіднішими умовами воно може мобілізувати у разі потреби. Це підвищує маневреність в управлінні фінансами і стійкість підприємства. До того ж, велике підприємство може бути монополістом на ринку або містоутворювальним підприємством, що додає йому додаткових переваг перед потенційними конкурентами.

Систематичний (недиверсифікований) ризик – загальноринковий ризик, що впливає на всі підприємства; визначається макроекономічними чинниками, його вплив не можна повністю усунути шляхом диверсифікації інвестицій. Для того, щоб привабити засоби інвесторів на ринок акцій, фондовий ринок зобов'язаний запропонувати додаткову прибутковість, здатну компенсувати систематичний ризик, рівний різниці між прибутковістю, пропонованою фондовим ринком, і прибутковістю за безризиковими вкладеннями. Проте, через галузеві чинники і особливості конкретних підприємств їхні акції можуть мати різну чутливість до макроекономічних змін, а нижча чутливість до систематичного ризику припускає й нижчу ринкову премію. Для урахування чинника чутливості в ринковій премії в модель САРМ введений коефіцієнт β.

Коефіцієнт β – показник систематичного ризику, що відображає амплітуду коливань загальної прибутковості акцій конкретного підприємства чи компанії в порівнянні із загальною прибутковістю фондового ринку загалом, він відображає мінливість цін на акції окремої компанії в порівнянні із змінами в котируванні всіх акцій, що обертаються на даному ринку.

Якщо ß > 1, це означає, що акції підприємства більш чутливі до систематичного ризику, аніж фондовий ринок в середньому і, отже, в це підприємство ризикованіше вкладати засоби, аніж в середнє підприємство на ринку. Якщо β < 1, це означає, що ціна акцій компанії менше залежить від загальноринкових чинників, а отже, ризик інвестування є меншим, аніж ризик, характерний в середньому для даного ринку.

Існують два основні методи розрахунку коефіцієнта β:

1) статистичний метод, що спирається на інформацію про динаміку акцій на фондовому ринку;

2) фундаментальний метод, заснований на думці оцінювача про стан галузі і економіки в цілому, про особливості оцінюваного підприємства; цей метод базується на аналізі чинників, що мають тісну кореляцію із коефіцієнтом (характерні для даного підприємства фінансові ризики, галузеві і загальноекономічні ризики).

З одного боку, модель САРМ переважає метод кумулятивної побудови, оскільки коефіцієнт β, статистично розрахований, дозволяє уникати суб'єктивності в оцінюванні. З іншого боку, на сучасному етапі розвитку вітчизняного фондового ринку історія котирувань є нетривалою, що утруднює аналіз прибутковості за низку років; до того ж, на ринку обертаються акції порівняно невеликої кількості підприємств, а застосування моделі САРМ для закритих компаній вимагає додаткових коректувань.

٭ Модель середньозваженої вартості капіталу 

Для грошового потоку для всього інвестованого капіталу застосовується ставка дисконтування, визначувана як середньозважена вартість капіталу. Середньозважена вартість капіталу – витрати, пов'язані із залученням власного і позикового капіталів. Модель середньозваженої вартості капіталу припускає визначення ставки дисконтування підсумовуванням зважених ставок віддачі на власний капітал і позичені засоби, де як ваги виступають частки позичених і власних засобів в структурі капіталу. Ставка віддачі на позичені засоби є процентною ставкою банку за кредитами і розраховується за формулою:

   (4.11)

де qП – частка кредиту в загальному обсязі фінансування об’єкта; vП – кредитна ставка; qВ – частка власного капіталу в загальному обсязі фінансування об’єкта; vВ – вартість використання власного капіталу; qn – частка n-го джерела фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансування об’єкта; vn – вартість використання n-го джерела фінансування.

Прогнозування доходів в оцінюванні вартості підприємства

Прогноз доходів вимагає аналізу динаміки ринку, впливу конкуренції та інфляції, чинників ціноутворення, очікуваного зростання обсягів виробництва і реалізації, виробничих потужностей, галузевих чинників. Перш за все, необхідно визначитися з тривалістю періоду прогнозування. В разі оцінювання стабільно функціонуючого підприємства природним буде припущення про продовження його стабільного функціонування і, відповідно, буде вибрано метод капіталізації доходу. Період прогнозування складає при цьому один рік після дати оцінки. Якщо доходи нестабільні і вибрано метод дисконтування грошових потоків, тривалість прогнозного періоду складає декілька років.

У розвинених країнах прогноз доходів складається на основі інформації, отриманої з форм бухгалтерської звітності. У бухгалтерській звітності вітчизняних підприємств можуть бути розбіжності із реальною ситуацією, тому для коректного прогнозу доходу оцінювачеві необхідне коректування початкової інформації, аналіз результатів маркетингових досліджень ринків збуту підприємства. У прогнозі враховуються обсяг і якість інформації, тенденції, що склалися, взаємини з постачальниками і споживачами, укладені угоди, можливості розвитку нових напрямів діяльності підприємства.

Якщо оцінювач має повну й достовірну інформацію, прогнозувати доходи на найближче майбутнє нескладно. Брак інформації змушує при складанні прогнозів орієнтуватися на середньогалузеву або загальноекономічну динаміку розвитку, вимагає застосування математичних методів прогнозування і складання не одного, а декількох варіантів прогнозу.

Зазвичай розробляють три сценарії розвитку подій:

1) оптимістичний прогноз – варіант розвитку подій, який можливий при поліпшенні умов функціонування підприємства;

2) найбільш вірогідний – прогноз, орієнтований на вірогіднішу ситуацію;

3) песимістичний прогноз – варіант, відповідний несприятливому розвитку подій.

Згодом кожному із варіантів привласнюється вага, відповідна вірогідності отримання прогнозованих доходів.

Грошові потоки за критерієм врахування в них інфляційних очікувань підрозділяються на два види: 1) реальний грошовий потік, в якому враховуються майбутні інфляційні очікування; 2) номінальний грошовий потік, в якому інфляційні очікування не враховуються.

Реальний грошовий потік виражається в цінах майбутніх періодів, номінальний – в цінах на дату оцінювання. Розробка реальних грошових потоків припускає прогнозування рівня цін на сировину і продукцію підприємства з урахуванням різних інфляційних очікувань для різних товарів, сировини і послуг. Оцінювання вартості підприємства на основі реальних грошових потоків дає достовірніші результати, проте, формування реального грошового потоку повинне здійснюватися в рамках розробки бізнес-плану (його фінансового розділу) при відповідних маркетингових дослідженнях ринку, що вимагає зусиль відповідних фахівців, підвищує трудомісткість і збільшує вартість оцінювання підприємства. До того ж, темпи інфляції досить складно прогнозувати, а їх потрібно враховувати не лише при формуванні реальних грошових потоків, але і в ставці, за якою вони дисконтуватимуться.

Залежно від виду дисконтованого грошового потоку (номінального або реального), використовують відповідні, адекватні їм, ставки дисконту: номінальні або реальні. Для дисконтування номінального грошового потоку використовується номінальна ставка дисконтування, тобто, ставка доходу, що не враховує інфляцію. Для дисконтування реального грошового потоку застосовується реальна ставка, тобто, ставка доходу з урахованими майбутніми інфляційними очікуваннями.

При складанні прогнозів слід враховувати етап життєвого циклу, на якому перебуває підприємство. У життєвому циклі підприємства виділяють декілька етапів.

1. Зародження підприємства. Значні обсяги інвестування, пов'язані із захопленням ринку, впровадженням нових продуктів і т.ін. Витрати значно перевищують доходи.

2. Динамічний розвиток. Зростання обсягів продажів, виручка відшкодовує всі витрати, залучаються додаткові позикові засоби для подальшого розвитку.

3. Зрілість. Темпи зростання виручки стабілізуються, додаткові кредити залучаються в менших обсягах.

4. Стагнація. Максимальний обсяг продажів, попит ринку задоволений повною мірою, варіанти мінімізації витрат при збереженні обсягу і якості вироблюваної продукції вичерпані, потрібні значні кошти на ремонт і заміну устаткування.

5. Занепад. Зменшення обсягів продажів, повернення довгострокових кредитів і, відповідно, зниження отримуваного доходу від функціонування підприємства.

Етапи можуть бути різнотривалими, що залежить від стану економіки, галузевої належності, управлінських рішень керівників і власників підприємства, реалізовуваної стратегії й інших чинників. Якщо до часу настання п'ятого етапу менеджмент знайде шляхи подальшого розвитку (заміна окремих керівників, розробка і впровадження нових продуктів, реструктуризація), розпочинається новий короткостроковий життєвий цикл. У довгостроковій перспективі коливання життєвого циклу згладжуються, і усереднений темп приросту доходу розглядається як постпрогнозний. Завдання оцінювача полягає в правильному оцінюванні нестабільності складових грошового потоку в перші роки прогнозного періоду.

Методи прогнозування доходів

Приведені в даному розділі методи прогнозування не залежать від типу вибраного доходу (прибутку, грошового потоку і т. ін.).

Розрізняють два основні методи прогнозування доходу:

1) поелементний (непрямий) метод, за яким прогнозується кожна складова грошового потоку із урахуванням планів керівництва і власників, інвестиційних проектів, виявлених тенденцій, для окремих елементів можлива екстраполяція тощо;

2) цілісний (прямий) метод, за яким розраховуються величини грошового потоку за попередні три - п'ять років з їхньою подальшою екстраполяцією, або за узгодженням із адміністрацією підприємства прогнозується темп зростання грошового потоку в цілому.

Зазвичай застосовується така варіація цілісного методу: спочатку оцінювач вибудовує тренд на весь період прогнозування, потім, у разі потреби, вносить поправки (на придбання устаткування і відповідну зміну амортизаційних відрахувань, на отримання доходу від запланованої реалізації невживаних матеріальних активів, етап життєвого циклу підприємства і т.ін.).

Поелементний метод є більш достовірним, але й складнішим. Наприклад, для розрахунку прогнозної величини прибутку необхідна величина амортизаційних відрахувань, які, у свою чергу, залежать від прогнозованого рівня капітальних вкладень. Усередині поелементного методу можливе застосування екстраполяції для окремих елементів грошового потоку і використання даних галузевої статистики.

Нерідко підприємства, що замовляють оцінювання власного бізнесу зовнішнім суб’єктам оцінювання, мають фінансову звітність, відмінну від реальних даних, які не розголошують, посилаючись на комерційну таємницю. У таких випадках оцінювач змушений застосовувати спрощені методи прогнозування:

  •  метод середньоарифметичної – визначається середньоарифметичне значення показника доходу за ретроспективний період. Метод використовується при оцінюванні стабільно функціонуючого бізнесу;
  •  метод середньозваженої – заснований на припущенні, що чим ближче ретроспективний період до дати оцінювання, тим більшого значення слід надавати доходам цього періоду при прогнозуванні;
  •  екстраполяції – заснований на припущенні про подовження тенденцій, що склалися, полягає в побудові тренда за наявності ретроспективних даних за 5-7 років. За сучасної нестабільної економічної ситуації нерідко відомості пяти- і навіть чотирирічної давності значною мірою спотворені інфляцією, змінами політичних, соціальних і економічних умов. Тому при прогнозуванні доводиться обмежуватися показниками трьох останніх років, яких замало для достовірного прогнозу, тому оцінювачі нерідко коректують отримані значення показників.

Екстраполяція припускається на один-три роки, що робить можливим її використання в методах капіталізації доходу і дисконтування грошових потоків. Екстраполяція на триваліші періоди може призводити до значних помилок.

У методі екстраполяції як трендової кривої можуть бути використані найрізноманітніші елементарні математичні функції: лінійна, квадратична, гіпербола тощо. Вибір функції залежить від тенденції, що визначилася для чистого доходу в період передісторії. Проблема прогнозування в оцінюванні підприємств є дуже складною і вимагає особливої уваги з боку експертів-оцінювачів. Прогнози, отримані із застосуванням математичних методів, можуть бути скоректовані оцінювачем із урахуванням реальних перспектив розвитку підприємства, планів керівництва і власників підприємства.

◙ Витратний підхід

Витратний підхід застосовний для оцінювання підприємств, що володіють значними матеріальними активами, і нових підприємств. Він ґрунтується на принципі заміщення: актив вартує не більше, аніж склали би витрати на заміщення всіх його складових частин.

Застосування витратного підходу в оцінюванні підприємства найбільш обґрунтоване в таких випадках:

– оцінювання підприємства в цілому;

 оцінювання контрольного пакету акцій підприємства, що володіє значними матеріальними активами;

 оцінювання нових підприємств за відсутності ретроспективних даних про прибутки;

 оцінювання підприємств за утрудненим обґрунтуванням прогнозних величин майбутніх прибутків або грошових потоків;

– відсутності ринкової інформації про підприємства-аналоги;

– ліквідації підприємства.

Якщо підприємство перебуває під зовнішнім управлінням (наприклад, в умовах кризи чи при банкрутстві), вартість діючого підприємства, можна визначити лише умовно, оскільки таке підприємство, як правило, є збитковим. Це практично унеможливлює застосування дохідного підходу. За відсутності підприємств-аналогів неможливо використовувати порівняльний підхід. Таким чином, у розпорядженні оцінювача залишається в основному витратний підхід, базова формула якого виглядає так: Вартість підприємства = Активи – Зобов'язання.

Витратний підхід в основному реалізується за допомогою двох методів: чистих активів і ліквідаційної вартості. Метод чистих активів передбачає використання скоректованої балансової вартості. Метод ліквідаційної вартості заснований на оцінюванні тих же чистих активів, але із урахуванням поправки на їхню ліквідність.

Метод чистих активів

Метод чистих активів заснований на коректуванні балансу підприємства через те, що балансова вартість активів і зобов'язань підприємства не завжди співпадає із їхньою ринковою вартістю.

Коректування балансу підприємства проводиться у декілька етапів:

1) оцінюється обґрунтована ринкова вартість кожного активу балансу окремо;

2) визначається поточна вартість зобов'язань підприємства;

3) розраховується оцінна вартість власного капіталу підприємства як різниця між обґрунтованою ринковою вартістю суми активів підприємства і поточною вартістю всіх його зобов'язань.

Метод чистих активів є непрямим методом визначення вартості підприємства. Отримана таким чином вартість діючого підприємства не завжди об'єктивно відображає його дійсну вартість, але через брак ринкової інформації цей метод є одним із базових для визначення вартості вітчизняних підприємств. При використанні методу чистих активів традиційний баланс підприємства замінюється скоректованим балансом, в якому всі активи (матеріальні і нематеріальні), а також всі зобов'язання розраховані за ринковою поточною вартістю.

Вартість кожного із активів і пасивів визначається індивідуально для кожного класу активів – пасивів. Активи, що беруть участь в розрахунку – це грошове і негрошове майно підприємства, до складу якого включаються за балансовою вартістю такі статті:

1) позаоборотні активи;

2) запаси і витрати, грошові кошти, розрахунки й інші активи.

При визначенні ринкової вартості нерухомості оцінюються всі об'єкти, незалежно від того, чи використовуються вони у виробничій діяльності підприємства.

При визначенні обґрунтованої ринкової вартості машин і устаткування нерідко єдино можливим є витратний підхід до оцінювання. На відміну від нерухомості, ринкова вартість якої має тенденцію до зростання, балансова і ринкова вартість машин і обладнання можуть збігатися.

При розрахунку величини чистих активів беруться лише ті нематеріальні активи, що обліковуються в першому розділі бухгалтерського балансу і відповідають таким вимогам: безпосередньо використовуються в основній діяльності підприємства і приносять дохід (права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, ноу-хау, програмні продукти, монопольні права і привілеї, включаючи ліцензії на певні види діяльності, торгівельні марки, товарні знаки і т. ін.); мають документальне підтвердження витрат, пов'язаних з їхнім придбанням або створенням; право на володіння даними нематеріальними правами має бути підтверджене документом (патентом, ліцензією, актом, угодою тощо), виданим відповідно до діючого законодавства.

Визначення ринкової вартості фінансових вкладень підприємства передбачає дослідження фінансових вкладень - інвестицій підприємства в цінні папери і в статутні капітали інших організацій, а також надані іншим організаціям позики на території країни і за її межами. Якщо акції котируються, їхня вартість відома із даних фондового ринку, якщо ж акції не котируються, оцінювач проводить відповідні розрахунки для визначення їхньої вартості. Якщо підприємства, в які вкладалися засоби, вже не існують, це підтверджується фактом їхньої ліквідації за випискою із реєстру

Оцінювання незавершених капітальних вкладень – це оцінювання об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають на балансі підприємства, і обладнання, призначеного для установки. Обладнання для установки зазвичай береться до розрахунку за балансовою вартістю (не коректується), аналогічно можуть братися за балансовою вартістю й інші капітальні вкладення, якщо дати цих вкладень близькі до дати оцінювання (придбані протягом останнього року).

Товарно-матеріальні запаси переводяться в поточну вартість, виробничі запаси оцінюються за поточними цінами із урахуванням витрат на транспортування й складування, застарілі непридатні запаси списуються. Запаси можуть накопичити значний знос, який враховується у розрахунках, визначається оцінювачем самостійно або із залученням сторонніх фахівців з експертизи подібних запасів.

Готова продукція оцінюється за ринковою вартістю. Не коректується та частка готової продукції, яка вироблена відповідно до укладених угод із споживачами.

Витрати майбутніх періодів оцінюються за номінальною вартістю, якщо є потенційна вигода, якщо ж вигода відсутня, то величина витрат майбутніх періодів списується.

Грошові кошти не підлягають коректуванню, якщо відсутні рахунки в проблемних банках.

Дебіторська заборгованість аналізується за термінами її погашення, виявляється прострочена заборгованість із подальшим розподілом її на дві частини: 1) безнадійну, яка виключається із розрахунків з визначення вартості, наприклад, дебіторська заборгованість, за якою закінчився термін позовної давності; 2) заборгованість, яку підприємство ще сподівається отримати (береться до уваги при розрахунку вартості підприємства, оцінюється дисконтуванням майбутніх основних сум і виплат відсотків за їхньою поточною вартістю).

При аналізі дебіторської заборгованості оцінювач повинен перевірити, чи не є сумнівними векселі, надані іншими підприємствами. При оцінюванні виданих авансів і дебіторської заборгованості покупців і замовників, величина яких є незначною, їхня ринкова вартість зазвичай береться рівною номінальній сумі. Якщо вирішено дисконтувати частку дебіторської заборгованості, то ринкова вартість цієї дебіторської заборгованості визначається множенням величини балансової вартості заборгованості на коефіцієнт дисконтування залежно від терміну неплатежу за зобов'язаннями. Коефіцієнти дисконтування визначаються для кожного дебітора із урахуванням терміну. Дебіторська заборгованість, яку можна продати на ринку боргових зобов'язань, оцінюється за даними цього ринку. Якщо ж у складі дебіторської заборгованості є суми, за якими закінчуються терміни позовної давності, необхідним є вжиття заходів із їхнього стягнення, включаючи звернення до судових органів. Наявність простроченої заборгованості створює фінансові проблеми, оскільки підприємство відчуває нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати й на інші цілі.

Пасиви, що беруть участь в розрахунку – це зобов'язання підприємства, до складу яких включаються такі статті:

– довгострокові і короткострокові зобов'язання за позиками і кредитами;

– інші довгострокові зобов'язання;

– кредиторська заборгованість;

– заборгованість учасникам (засновникам) з виплати доходів;

– резерви майбутніх витрат;

– інші короткострокові зобов'язання.

Зобов'язання підприємства переводяться в поточну вартість. Відніманням вартості зобов'язань підприємства із ринкової вартості його активів отримують ринкову вартість власного капіталу підприємства або, відповідно, вартість 100% пакету акцій. В разі оцінювання неконтрольного пакету акцій в розрахунок вноситься пропорційна знижка.

Метод ліквідаційної вартості

Метод ліквідаційної вартості передбачає визначення різниці між вартістю майна, яку власник підприємства може отримати при ліквідації підприємства і роздільному продажі його активів на ринку, й витратами на ліквідацію. При визначенні ліквідаційної вартості підприємства необхідно враховувати всі витрати, пов'язані із ліквідацією підприємства: комісійні і адміністративні витрати на підтримку роботи підприємства до його ліквідації; витрати на юридичні і бухгалтерські послуги.

Оцінювання ліквідаційної вартості здійснюється в таких випадках:

– прибуток підприємства від виробничої діяльності незначний порівняно із вартістю його чистих активів;

– підприємство збиткове, і його вартість при ліквідації може бути вищою, аніж при продовженні діяльності;

– прийнято рішення про ліквідацію підприємства;

– підприємство перебуває у стані банкрутства;

– потрібна основа для ухвалення управлінських рішень при: фінансуванні підприємства – боржника; фінансуванні реорганізації підприємства; здійснюваній без судового розгляду санації підприємства;  виробленні плану погашення боргів підприємства-боржника, що опинилося під загрозою банкрутства; виявленні і обґрунтуванні можливості виділення окремих виробничих підрозділів підприємства в економічно самостійні організації і т.ін.

При визначенні ліквідаційної вартості розрізняють три види ліквідації.

Упорядкована ліквідація - розпродаж активів протягом періоду, достатнього для отримання максимальної суми від продажу активів. Для найменш ліквідної нерухомості підприємства цей період складає близько двох років. Він включає: час підготовки активів до продажу; час доведення інформації про продаж до потенційних покупців; час на обдумування рішення про покупку і акумуляцію фінансових коштів для покупки; саму купівлю, перевезення і т. ін.

Вимушена (примусова ліквідація) – означає, що активи розпродаються настільки швидко, наскільки це можливо, нерідко одночасно й на одному аукціоні.

Ліквідація із припиненням існування активів підприємства - розраховується у разі, коли активи підприємства не розпродаються, а списуються і знищуються, а на даному місці будується нове підприємство, що дає більший економічний або соціальний ефект. Вартість підприємства в цьому випадку є негативною величиною, оскільки потрібні певні витрати на ліквідацію активів.

Послідовність робіт при розрахунку ліквідаційної вартості підприємства за впорядкованої або прискореної ліквідації збігається, змінюються лише методи оцінювання через відмінності в термінах продажу активів. Етапи оцінювання вартості підприємства в цьому випадку наступні.

Етап 1. Обґрунтування вибору ліквідаційної вартості. При відмові від визначення ринкової вартості слід обґрунтувати вибір відмінного виду вартості. Наприклад, метою оцінювання може бути визначення вартості підприємства, відносно якого здійснюється процедура банкрутства, розпочатого судовими виконавчими органами. Відповідно до такої мети базою оцінювання не може бути ринкова вартість. Це пояснюється тим, що реалізація майна в порядку виконавчого виробництва припускає украй стислі терміни реалізації (до одного місяця), незначний обсяг реклами, а також відсутність будь-якої передпродажної підготовки об'єкта. Такі надзвичайні обставини обов'язково вплинуть на ціну майна, оскільки стислі терміни і брак реклами не сприяють створенню умов конкуренції і не дозволяють сторонам угоди отримати і проаналізувати всю необхідну інформацію.

До того ж вказаний сегмент ринку не є відкритим з наступних причин:

– виступати на ринку реалізації арештованого майна як продавець може тільки незначне число підприємств;

– через нетривалі терміни проведення продажу і локальний характер реклами, розміщеної переважно у місцевих ЗМІ, участь підприємств або фізичних осіб як покупців також є обмеженою.

Згідно із стандартами оцінної діяльності, ліквідаційна вартість – це вартість об'єкта оцінювання у випадку, якщо цей об'єкт має бути відчужений в строк, менший за звичайний термін експозиції аналогічних об'єктів. Висновком із наведеного визначення є те, що основним чинником впливу на величину ліквідаційної вартості є вимушений продаж, характерний для неринкових умов продажу майна.

Вимушений продаж майна в обмежений відрізок часу не дозволяє значному числу потенційних покупців ознайомитися з об'єктом і умовами продажу, і тому отримувана грошова сума вартості ліквідовуваного підприємства, як правило, істотно нижча за ринкову і, до того ж, має бути ще зменшена на витрати, пов'язані із ліквідацією підприємства. Отже, ціна продажу активів в цьому випадку є вимушеною ціною для власника.

Етап 2. Розробка календарного графіка продажу активів підприємства (часу на реалізацію активів: нерухомого майна, машин і устаткування). Такий графік формують із метою максимізувати виручку від продажу активів для погашення заборгованості підприємства перед кредиторами. Різні види активів продаються впродовж різних термінів. Нерухомість (земля, будівлі, споруди) продається від року до двох років. Решту активів, наприклад, запаси, сировину і матеріали, можна реалізувати відразу після ухвалення рішення про продаж активів. Зазвичай проводиться упорядкована ліквідація. В цьому випадку ліквідаційна вартість підприємства визначається на дату оцінювання дисконтуванням виручених від продажу активів сум, зменшених на супутні витрати. Ставка дисконтування повинна враховувати пов'язаний із цим продажем ризик.

Етап 3. Розрахунок поточної вартості активів за вирахуванням витрат на їхню ліквідацію:

  •  прямих витрат на ліквідацію (комісійні виплати оцінним і юридичним фірмам; податки і збори, які платяться при продажу);
  •  витрат, пов'язаних із володінням активами до їхнього продажу, включно витрати на збереження запасів готової продукції і незавершеного виробництва, устаткування, машин, механізмів, об'єктів нерухомості, а також управлінські витрати на підтримку роботи підприємства до завершення його ліквідації.

Етап 4. Скоректована вартість оцінюваних активів із урахуванням графіка їхнього продажу дисконтується на дату оцінювання за ставкою дисконтування, підвищеною на величину ризику продажів відповідних активів при їхній ліквідації.

Етап 5. Додається (або віднімається) операційний прибуток (збиток) ліквідаційного періоду. Вартість активів коректується на величину накладних витрат з їхньої реалізації; розраховується величина зобов'язань підприємства (переважні права на вихідну допомогу і виплати працівникам підприємства; вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна ліквідовуваного підприємства; заборгованість за обов'язковими платежами до бюджету і до позабюджетних фондів; розрахунки із іншими кредиторами).

В разі прискореної ліквідації продаж активів повинен статися в короткі терміни. Ця обставина приводить до втрат. Тому співвідношення між ринковою і ліквідаційною вартістю може бути виражене простою формулою:

    

де Vлікв – ліквідаційна вартість нерухомості;

Vрин ринкова вартість досліджуваного об'єкта;

K вим.пр – коректування на вимушеність продажу, 0 < Квим..пр< 1. 

Коректування пасивної частки балансу проводиться за довгостроковою і поточною заборгованістю. Особлива увага при цьому приділяється розрахункам за привілейованими акціями, податковими платежами і умовними зобов'язаннями, які можуть виникнути в результаті майбутніх можливих судових розглядів.

Етап 6. Визначення ліквідаційної вартості підприємства. До складу витрат, пов'язаних із ліквідацією підприємства, входять витрати на оподаткування, страхування й охорону активів до їхнього продажу, вихідна допомога і виплати працівникам підприємства, управлінські витрати (зокрема юристів, оцінювачів і так далі). Всі витрати, за винятком виплат працівникам підприємства, дисконтуються за підвищеною ставкою.

Після визначення всіх витрат, пов'язаних із ліквідацією підприємства, проводиться зменшення скоректованої вартості всіх активів балансу на суму поточних витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства, а також на величину всіх зобов'язань підприємства. В результаті виходить величина ліквідаційної вартості підприємства.

◙ Порівняльний підхід

При застосуванні порівняльного підходу вивчають відповідний сегмент ринку і вибирають об'єкти, що конкурують із оцінюваним об’єктом, проводиться відповідне коректування даних для подальшого порівняння. В основу внесення поправок покладений принцип внеску.

Переваги порівняльного підходу:

  •  якщо інформація про аналоги є достатньою, достовірність результатів оцінювання підвищується;
  •  підхід відображає ринок, враховуючи реальне співвідношення попиту і пропозиції на подібні об'єкти, оскільки ґрунтується на порівнянні оцінюваного підприємства із аналогами, вже купленими недавно, або акції яких вільно обертаються на фондових ринках;
  •  у ціні підприємства відображуються результати його виробничо-господарської діяльності.

Недоліки порівняльного підходу:

– базується тільки на ретроспективній інформації, практично не враховує перспективи розвитку підприємства;

– складно, а інколи й неможливо зібрати фінансову інформацію про аналоги через нерозвиненість фондового ринку (більшість акціонерних товариств не подають свої котирування на фондовий ринок, а закриті акціонерні товариства не розкривають фінансову інформацію);

– потрібно вносити коректування через істотні відмінності підприємств між собою (різняться устаткуванням, асортиментом, стратегіями розвитку, якістю управління тощо).

Порівняльний підхід реалізується за допомогою таких методів.

1. Метод ринку капіталу – заснований на реальних цінах акцій відкритих підприємств, що склалися на фондовому ринку. Базою для порівняння слугує ціна на одну акцію акціонерного товариства. Використовується для оцінювання неконтрольного пакету акцій.

2. Метод операцій – для порівняння беруться відомості про продаж контрольних пакетів акцій компаній або продаж підприємств, наприклад, при поглинаннях або злитті. Метод застосовується при купівлі контрольного пакету акцій відкритого товариства, а також для оцінювання закритих компаній, які працюють у тому ж сегменті ринку, що й відкриті, і мають аналогічні фінансові показники. Включає аналіз мультиплікаторів.

3. Метод галузевих коефіцієнтів – припускає використання співвідношень або показників, заснованих на відомостях про продаж компаній по галузях, що відображає їхню конкретну специфіку.

Підприємства можуть істотно різнитися, тому для їхнього порівняння необхідні коректування:

  •  якщо різняться види діяльності підприємств і деякі із видів діяльності не привабливі для покупця, до ціни застосовується портфельна знижка;
  •  якщо підприємство володіє невиробничими основними фондами, їх треба оцінювати окремо від основних фондів виробничого призначення із урахуванням податку на майно і т.ін.;
  •  якщо в результаті фінансового аналізу виявлена нестача власних оборотних коштів або необхідність здійснення витрат капітального характеру, ці суми віднімають із спочатку отриманої вартості підприємства;
  •  відсутність ліквідності, яка властива компаніям закритого типу, вимагає відповідної знижки.

Етапи процесу оцінювання вартості підприємства методами ринку капіталу і операцій збігаються:

1) вивчення ринку і пошук аналогічних підприємств, відносно яких є інформація про ціни угод або котирування акцій;

2) фінансовий аналіз і підвищення рівня співставності інформації;

3) розрахунок оцінних мультиплікаторів;

4) застосування мультиплікаторів оцінюваного підприємства;

5) вибір величини вартості оцінюваного підприємства;

6) внесення підсумкових поправок на рівень контролю.

Разом із збігом етапів оцінки, методи ринку капіталу і операцій мають відмінності. Так, за типами початкової цінової інформації метод ринку капіталу розглядає ціни на одиничні акції підприємств-аналогів, метод операцій - ціни продажів контрольних пакетів і підприємств цілком, інформацію про злиття і поглинання підприємств. За методом ринку капіталу аналізуються відомості про поточні ціни акцій, за методом операцій – інформація про раніше здійснені угоди. Метод ринку капіталу, аналізуючи ціну однієї акції, не враховує ніяких елементів контролю, метод операцій в ціну контрольного пакету акцій чи підприємства загалом включає премію за елементи контролю. Результатом оцінювання за методом ринку капіталу є вартість однієї акції або неконтрольного пакету, за методом операцій – вартість контрольного пакету акцій або підприємства в цілому.

При внесенні додаткових коректувань кожен із цих методів дозволяє оцінити і контрольний, і неконтрольний пакет акцій підприємства.

Якщо потрібно оцінити контрольний пакет акцій підприємства, а є інформація по аналогах тільки про фактично продані неконтрольні пакети акцій, проводиться відповідне коректування і попередня вартість збільшується на величину премії за контроль. Якщо потрібно оцінити неконтрольний пакет акцій, то із результату, отриманого методом операцій, віднімається величина знижки на неконтрольний характер.

Важливе значення має підбір підприємств-аналогів для порівняння. Ідеальні підприємства-аналоги – це ті, які функціонують в тій же галузі, що й оцінюване підприємство, здійснюють подібні види діяльності, мають порівнянну номенклатуру продукції, схильні до впливу ідентичних економічних чинників, а також подібні за розміром. Пошук аналогічних підприємств повинен базуватися за достатньо жорсткими критеріями відбору, найважливішими з яких є: ідентичність галузі і продукції; співставність за розмірами, мережею споживачів, рівнем диверсифікації виробництва, зрілістю бізнесу, стратегіями розвитку; порівнюваність фінансових характеристик; географічна наближеність.

Для уточнення отриманих результатів при оцінюванні вартості підприємства на основі порівняння із аналогами застосовують співвідношення, звані оцінними мультиплікаторами. Усі мультиплікатори поділяються на три групи, залежно від виокремленої ознаки.

1. Залежно від бази порівняння

1.1. Ресурсні мультиплікатори – за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість / капітал підприємства).

1.2. Результатні мультиплікатори – за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість / генерований потік капіталу).

2. Залежно від періоду охоплення

2.1. Інтервальні мультиплікатори – відтворюють зв’язок вартості об’єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (наприклад, вартість / прибуток).

2.2. Одномоментні мультиплікатори – визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість / чисті активи підприємства).

3. Залежно від сутнісного змісту

3.1. Вартісні (цінові) мультиплікатори – відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість / грошовий потік).

3.2. Фінансово-економічні мультиплікатори – відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об’єктів-аналогів; як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.

Залежно від конкретної ситуації висновок про вартість підприємства може ґрунтуватися на будь-якому з мультиплікаторів, або будь-якому їхньому поєднанні. Для цього для кожного підприємства-аналога розраховується декілька мультиплікаторів, аналізуються ризики і фінансові показники, після чого вибирається мультиплікатор, який максимально відповідає наявній фінансовій інформації про оцінюване підприємство.

Завершальний етапом є зведення воєдино отриманих результатів. Використання різних мультиплікаторів (після всіх необхідних коректувань) дає оцінювачеві різні варіанти вартості підприємства. Вибір остаточного результату заснований на наданні процентної ваги кожному підходу. До прикладу, якщо активи підприємства незначні в порівнянні із отримуваним прибутком, слід спиратися на мультиплікатор: ціна/прибуток (грошовий потік); якщо ж прибуток практично відсутній, доцільно використовувати мультиплікатор: ціна/вартість активів.

Метод галузевих співвідношень

Метод галузевих співвідношень (синоніми: метод галузевих коефіцієнтів, формульний метод) полягає у визначенні орієнтовної вартості підприємства із використанням співвідношень або показників, визначених на основі інформації про продажі компаній по галузях. Галузеві коефіцієнти розраховуються спеціальними дослідницькими інститутами на основі тривалих статистичних спостережень за ціною продажу підприємств і їхніми найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками. Метод галузевих коефіцієнтів ще не набув достатнього поширення у вітчизняній практиці, оскільки ринок купівлі-продажу діючого бізнесу тільки розвивається, інформація про реальні ціни угод переважно є недоступною, до того ж, для отримання достовірніших результатів потрібний тривалий період спостереження. У розвинутих країнах ринок бізнесу розвинений давно, і в результаті узагальнення були розроблені достатньо прості співвідношення для визначення вартості оцінюваного підприємства.

Метод доцільно використовувати тільки у випадках, коли подібні підприємства часто продаються, а оцінювач має накопичений досвід оцінювання об'єктів певного виду. Причому галузеві співвідношення можуть бути розроблені оцінювачем самостійно на основі аналізу галузевих даних. Найбільш типові співвідношення, використовувані при визначенні орієнтовної вартості бізнесу в ринкових країнах, є такими:

  •  страхові компанії – ціна в інтервалі 120-150% від річних комісійних виплат;
  •  автозаправні станції - 1,2-2,0 місячної виручки;
  •  підприємства роздрібної торгівлі - 0,75-1,5 величин чистого річного доходу + вартість обладнання і запасів, які має в своєму розпорядженні оцінюване підприємство;
  •  бари, кафе – обсяг продажів за півроку + вартість ліцензії;
  •  піцерії, кав'ярні – (місячний прибуток) × 4 + вартість запасів;
  •  рекламні агенції – 75% річного виторгу;
  •  хлібопекарні – 15% річного об'єму продажів + вартість устаткування + вартість запасів;
  •  продаж нових автомобілів – 50% річного виторгу + товарні запаси і устаткування;
  •  аптеки – ≈ 75% річного прибутку + вартість устаткування + вартість товарних запасів;
  •  автомайстерні – (місячний прибуток) × 2 + ринкова вартість устаткування.

Зауважимо, що порівняльний підхід дає найбільш достовірні результати, якщо існує активний ринок аналогічних об'єктів власності.

Питання для самоконтролю

  1.  У чому полягає суть концепції вартісного оцінювання потенціалу підприємства?
  2.  Охарактеризуйте цикл управління вартістю підприємства.
  3.  Охарактеризуйте основні чинники впливу на вартість підприємства.
  4.  Яких принципів слід дотримуватися при оцінюванні вартості підприємства?
  5.  У яких випадках за законодавством України здійснюється обов’язкова вартісна оцінка майна підприємства?
  6.  Крім цих обов’язкових випадків, з якою метою може здійснюватись оцінювання майна підприємства?
  7.  Охарактеризуйте ринковий вид вартості підприємства.
  8.  Охарактеризуйте види вартості, відмінні від ринкової.
  9.  Які види вартості розрізняють залежно від перспектив розвитку підприємства?
  10.  Охарактеризуйте вимоги до інформації, необхідної для оцінювання вартості підприємства.
  11.  Які підходи використовуються у методології оцінювання потенціалу підприємства?
  12.  Охарактеризуйте особливості застосування доходного (результатного) підходу при оцінюванні потенціалу підприємства.
  13.  Охарактеризуйте особливості застосування порівняльного (аналогового) підходу при оцінюванні потенціалу підприємства.
  14.  Охарактеризуйте особливості застосування витратного (майнового) підходу при оцінюванні потенціалу підприємства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20630. Концепция эволюции в биологии 87 KB
  Концепция эволюции в биологии 1. Современная синтетическая теория эволюцииОсновные законы эволюцииОсновные факторы эволюцииФормы естественного отбора Контрольные вопросыЛитература Под эволюцией подразумевается процесс длительных постепенных медленных изменений которые в конечном итоге приводят к изменениям коренным качественным завершающимся образованием новых систем структур и видов. Представления об эволюции в естествознании имеют ключевое значение. [1] Парадигма современного естествознания – это эволюционносинергетическая...
20631. Человек. колого-эволюционные возможности человека 110.5 KB
  Место человека в системе животного мира и антропогенез2. Основные этапы развития Человека Разумного3. Экологоэволюционные возможности человека5. Место человека в системе животного мира и антропогенез Вопрос о происхождении человека имеет не только научное значение: с позиций эволюционной биологии или чисто зоологической точки зрения – это частный филогенетический вопрос.
20632. Биосфера и цивилизация 72.5 KB
  Живые организмы входящие в состав биоценоза неодинаковы с точки зрения специфики ассимиляции ими вещества и энергии из ОС. Совокупность множества параметров среды определяющих условия существования того или иного вида и его функциональных характеристик преобразование им вещества и энергии обмен информацией со средой и с себе подобными и др. Энергетика – основа цивилизации и без производства достаточного количества энергии человечество не сможет существовать и развиваться. Сегодня главный производитель энергии – теплоэлектростанции ТЭС...
20633. Основные концепции и перспективы биотехнологии 120.5 KB
  Расшифровка генома человека3. Пастер выяснивший роль микроорганизмов в брожении виноделие пивоварение и в возникновении болезней животных и человека. Исключительное значение для борьбы с заразными болезнями имел предложенный Пастером метод предохранительных прививок основанный на введении в организм животного или человека ослабленных культур болезнетворных микроорганизмов. Медицинская микробиология исследует микроорганизмы вызывающие заболевания человека и разрабатывает эффективные методы борьбы с ними.
20634. Принципы симметрии в научной картине мира 60.5 KB
  Принципы симметрии в научной картине мира 1. Понятие симметрии 2. Нарушение симметрии как источник самоорганизации Контрольные вопросыЛитература 1. Понятие симметрии Одним из важных открытий современного естествознания является тот факт что все многообразие окружающего нас физического мира связано с тем или иным нарушением определенных видов симметрий.
20635. Эволюционно-синергетическая парадигма. Открытость, нелинейность, диссипативность 64.5 KB
  4 Фазовое пространство и аттракторы системы Контрольные вопросыЛитература 1. В основе синергетики лежит среди прочих важное утверждение о том что материальные системы могут быть закрытыми и закрытыми равновесными и неравновесными устойчивыми и неустойчивыми линейными и нелинейными статическими и динамическими. Принципиальная же возможность процессов самоорганизации обусловлена тем что в целом все живые и неживые природные и общественные системы являются открытыми неравновесными нелинейными.Пригожин разрабатывая современную...
20636. Эволюционно-синергетическая парадигма 102 KB
  внутренняя структура или самоорганизация поддерживается за счет поглощения отрицательной энтропии или негэнтропии из окружающей среды. уводит ее от состояния равновесия максимума энтропии. В неравновесных системах помимо знания балансовых уравнений встает задача формализации и учета отношения порядка и беспорядка соответственно энтропии и негэнтропии. Рынок выступает здесь в качестве индикатора быстро обнаруживая неходовые товары производство которых нерентабельно и ведет к росту энтропии.
20637. Естествознание в мировой культуре 71 KB
  Проблема двух культурНаука и мистицизмВопрос о ценности науки 2. Люди наивные далекие от науки часто полагают что главное в учение Дарвина – это происхождение человека от обезьяны. Таким образом вторжение естественной науки – биологии в духовную жизнь общества заставило говорить о кризисе науки и ее разрушительном действии на человека. В итоге развитие естествознания привело к кризису науки этическое значение которой ранее усматривали в том что она постигает величественную гармонию Природы – образец совершенства как цели человеческого...
20638. Концепции современного естествознания 63.5 KB
  языком науки все о природе стали называться Naturwissenchaft€. Эта сеть связывает многочисленные ответвления физических химических и биологических наук включая науки синтетические возникшие на стыке основных направлений биохимия биофизика и др. Но она позволяет пояснить одну из проблем науки – проблему редукционизма. Редукционизм в науке – это стремление описать более сложные явления языком науки описывающей менее сложные явления или класс явлений например сведение биологии к механике и т.