96008

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Дипломная

Инновационные исследования

Зміст та основні функції управління навчальним процесом. Історичні традиції та практика управління навчальним процесом на сучасному етапі. Інноваційні підходи управління навчальним процесом у загальноосвітніх навчальних закладах. Зміст і структура основних інноваційних підходів управління навчальним процесом.

Украинкский

2015-10-02

634 KB

27 чел.

PAGE  89

Міністерство освіти і науки України                                                                                                                     ДВНЗ  «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний                                                                        університет імені Григорія Сковороди»

Кафедра управління та моніторингу якості освіти

Круглик Наталія Анатоліївна

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Магістерська робота на здобуття ОКР «магістр»                                                                                 зі спеціальності 8.000009 «Управління навчальним закладом»

 магістранта заочної                                          форми      навчання                                                                                                                                      6 курсу групи УНЗ-61

Допущено до захисту                                                                                                                    (Протокол № __ від ________р.                                                                                                   засідання кафедри _________ )                                                                                                Завкафедри ________________

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Лікарчук І.Л.

Переяслав-Хмельницький - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..3 - 6

РОЗДІЛ І.  Навчальний процес як об’єкт управління ……………………6 - 30

1.1. Сутність понять "навчальний процес"  та "об'єкт і суб’єкт                                 управління" ……………………………………………...........................6 -13  

1.2. Зміст  та основні функції управління навчальним процесом………13 -20

1.3. Історичні традиції та практика управління навчальним  процесом                           на сучасному етапі…………………………………………………..    20 -30

РОЗДІЛ ІІ. Інноваційні підходи  управління навчальним процесом у        загальноосвітніх навчальних закладах ……………………..  30 - 57

2.1. Зміст і структура основних інноваційних підходів  управління навчальним процесом ………………………………………………..30 - 53

2.2.  Результативність  упровадження інноваційних підходів до  управління                навчальним процесом…………………………………………………53 - 57

Висновки………………………………………………………………….. 58 - 64

Додатки …………………………………………………………………..  65 - 78

Список використаної літератури………………………………………   79- 86

Глосарій ………………………………………………………………….  87 - 89

ВСТУП

Актуальність теми. Нині наша держава відчуває велику потребу в освічених спеціалістах, які б могли використовувати сучасні способи передачі інформації, застосовувати інноваційні освітні технології та запроваджувати нові знання. Тому на сьогодні однією з актуальних проблем в освіті стоїть проблема інноваційного управління.

Головні цілі та завдання всієї освітньої системи України,  напрями й основні способи радикальних перетворень в управлінні системою освіти визначені Конституцією України [11], Національною доктриною розвитку освіти України на ХХІ століття  [13],  Законами України „Про освіту” [7], „Про загальну середню освіту” [8], „Про вищу освіту”, Державним стандартом базової і повної середньої освіти [5], Державним стандартом початкової загальної освіти [6], Концепцією загальної середньої освіти (12-річна школа) [14], Концепцією профільного навчання в старшій школі [12],  Декларацією прав людини [1],  Декларацією прав дитини [2], Орієнтовними критеріями оцінювання діяльності загальноосвітнього закладу [15], Положенням «Про порядок здійснення інноваційної діяльності у системі освіти» [16], Положенням «Про експериментальний навчальний заклад» [17].

Вивченню проблеми впровадження інновацій в управління  навчальним процесом приділяють увагу вітчизняні та зарубіжні науковці:  Л.В.Богданова, Л.В.Буркова, Л.М.Ващенко, М.Вебер, Т.М.Давиденко, Л.І.Даниленко, Г.В.Єльнікова, Л.М.Калініна, Н.І.Клокар, Ю.А.Конаржевський, В.С.Лазарєв, І.Я.Лернер, І.Л.Лікарчук, О.І.Мармаза, Л.М.Машкіна, Л.Л.Момот, В.Ф.Паламарчук, М.М.Поташнік, Ф.Тейлор, Є.М.Хриков, Р.Х.Шакуров, Т.І.Шамова та інші.

М.М.Поташник вважає, що „Управління – це цілеспрямована діяльність всіх суб’єктів, яка забезпечує становлення, стабілізацію, оптимальне функціонування й обов’язковий розвиток школи» [54]. На думку В.С.Лазарєва „управління школою являє собою особливу діяльність, у якій її суб’єкти за допомогою планування, організації керівництва і контролю забезпечують організованість спільної діяльності учнів, педагогів, батьків, обслуговуючого персоналу  і яка спрямована на досягнення освітніх цілей та цілей розвитку школи” [54]. 

Ефективне функціонування будь-якої освітньої системи залежить від управління. Управління, що базується на адміністративно-командних засадах, не відповідає вимогам сьогодення і вимагає негайної перебудови. Більше того, об’єктивними науковими дослідженнями та практичною діяльністю доведено, що збереження підходів, які не відповідають сучасності в управлінні освітніми системами, є головною причиною повільних темпів їхнього реформування та адаптації до вимог сьогодення.

У даній магістерській роботі ми намагалися дослідити різні погляди науковців, які є фахівцями в цій справі, на інноваційні підходи   в  управлінні навчальним процесом сучасної загальноосвітньої школи.                                                

  Мета магістерської роботи  полягає у виявленні та обґрунтуванні ефективних шляхів та умов впровадження інноваційних підходів  в управлінні навчальним процесом  загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів.

Відповідно до мети  визначаються такі  завдання:

  1.  Розкрити сутність понять „навчальний процес” та „об’єкт і суб’єкт управління”  у загальноосвітньому навчальному закладі.
  2.  Дослідити зміст та  основні функції  управління навчальним процесом.
  3.  З’ясувати, яке  місце на сьогоднішній день мають історичні традиції на практиці в управлінні навчальним процесом.
  4.  Провести аналіз інноваційних підходів  до управління навчальним процесом в загальноосвітньому навчальному закладі.
  5.  Розкрити  зміст основних конкретних інновацій в управлінні навчальним процесом загальноосвітнього навчального закладу.
  6.  Показати результати впровадження інноваційних підходів до управління навчальним процесом .               

Предмет дослідження: процес управління в загальноосвітньому навчальному закладі І –ІІІ ступенів.

Об’єктом дослідження є інноваційні підходи до управління навчальним процесом в сучасній загальноосвітній школі. 

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань, з метою дослідження  було використано комплекс методів: теоретичний аналіз педагогічної та управлінської літератури, періодичних видань, науково-методичних матеріалів;  методи систематизації, узагальнення та класифікації для визначення теоретичних основ, змісту, моделей та форм інноваційного управління навчальним процесом у сучасній школі.                                                                                                                   

Обсяг і структура дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, висновку та додатків. Перший розділ має назву „Навчальний процес як об’єкт управління” і має три підпункти. В  розділі  розкриваються  такі поняття як „об’єкт управління” та „навчальний процес”; в ньому розкрито сутність і зміст управління навчальним процесом, а також досліджено  історичні традиції, які знаходять своє місце в управлінні навчальним процесом на сучасному етапі.

У другому розділі „Інноваційні підходи  управління навчальним процесом в загальноосвітніх навчальних закладах ” розглянуто зміст і структуру інноваційних підходів управління навчальним процесом, аналізуються конкретні інновації та показана результативність впровадження інноваційних підходів управління навчальним процесом.

Практичне значення: ця робота допоможе керівникам навчальних закладів і методистам районних управлінь освіти (для поглиблення знань з питань інноваційних підходів до управління навчальним процесом); стане в нагоді викладачам педагогічних ВУЗів для проведення лекцій магістрантам, які навчаються за спеціальністю „Управління навчальним закладом”.

Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні та систематизації основних теоретичних і практичних напрацювань у питаннях інноваційного управління загальноосвітніми навчальними закладами.

РОЗДІЛ І. Навчальний процес як об’єкт управління.

1.1. Сутність понять "навчальний  процес" та "об'єкт  і суб’єкт управління".

Навчальний процес у загальноосвітньому навчальному закладі є складним об’єктом управління, що включає взаємодію таких елементів: мета навчання, зміст предмета, методи, організація, форми та засоби і найголовніше – контроль за результатами навчання. Знання учнів є результатом системи управління навчальним процесом освітнього закладу. Навчальний процес  є одним із головних процесів, які складають цілісний педагогічний процес. Його називають складним процесом об’єктивної реальності, який поступається, напевно, лише процесам виховання та розвитку, складовою частиною яких він є.

Innovationе (від італ.) означає «введення новацій, нововведення». Інновації - нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні сфери.  Вони є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і видозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти.

Інноваційна діяльність в Україні передбачена Положенням «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» [16]. Інноваційне управління загальноосвітнім навчальним закладом дає змогу підтримувати конкурентоспроможність нашої освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості.

Навчальний заклад, що прагне до участі в інноваційному процесі, має зважити на власний інноваційний потенціал, що визначається як сукупність різних видів ресурсів, які необхідні для здійснення інноваційної діяльності. 

Інноваційна школа, на відміну від інших, плекає творчу особистість, створює умови для повноцінного інтелектуального, творчого, морального, фізичного розвитку дитини, примноження культури та духовності, є школою самореалізації особистості, її життєтворчості, культурного виховання. Головні цінності такої школи – особистість, її креативність і творчість.

Природнім є те явище, що інновації – органічна складова  життєзабезпечувальної діяльності закладів освіти. 

До управлінських інноваційних технологій належать сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що створюють умови для оперативного та ефективного прийняття управлінського рішення. Основну відмінність між загальною системою управління та інноваційною системою управління освіти вчені вбачають у тому, що остання полягає у встановленні та використанні всіма суб’єктами освіти в першу чергу якості: якості умов, якості процесу та якості результатів цього процесу.

У найширшому філософському розумінні «управління» – це «елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності».

В.Г.Афанасьєв розуміє управління як внутрішньо притаманну властивість суспільства на будь-якій стадії його розвитку і вважає, що «управління є сукупністю певних дій (операцій), які здійснюються людиною, суб’єктом управління щодо об’єкта з метою його перетворення та забезпечення його руху до заданої мети». При цьому необхідно зазначити, що суб’єктом може бути не тільки одна людина, а й група чи організація.

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її свідомий і цілеспрямований характер. П.Друкер зазначає інтегруючий характер управлінської діяльності, приділяючи особливу увагу тій властивості управління, яка перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і виробничу групу.

М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі вважають,  що «управління – це процес  планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати та досягти мети організації» [42].

Управління педагогічним колективом має дві головні мети. Перша – це організація навчального процесу, а друга – задоволення власних потреб та інтересів школи, вчителів. Однак це визначення не висвітлює головної мети, заради якої створено систему освіти та управління нею, розвитку особистості дитини.

У тлумачному словнику сказано, що «процесом» є сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку; це хід розвитку чого небудь. Питання про навчальний процес завжди стояло в центрі уваги науковців та видатних педагогів від давнини до сучасності. Щоб розкрити сутність навчального процесу необхідно виявити його функції та мету, яка реалізується в ньому.

Навчання – це спеціально організована пізнавальна діяльність з метою прискорення індивідуального психічного розвитку і оволодіння пізнаними закономірностями навколишнього світу.  

Швейцарський педагог Й.-Г.Песталоцці наполягав на тому, щоб навчальний процес будувався на основі чуттєвих сприймань, які вчитель спрямовує відповідно до поставлених педагогічних завдань. На його думку, тільки знання, що супроводжуються вміннями та навичками, дають можливість застосовувати їх на практиці. Педагог доводить, що глибокі знання можливі лише за умови, що вони систематизовані, набуті в певній послідовності.

Німецький педагог А.Дістерверг (середина ХІХ століття) розглядав навчальний процес як такий, що розвиває пізнавальні можливості учнів і сприяє формуванню в них самостійності та ініціативи. На його думку, здобуття учнями глибоких знань можливе лише за умови вияву їх активності у процесі навчання. Завдання вчителя – вміло спонукати учня до пізнання, допомагати йому пізнавати істину, озброївши його методами пізнання явищ, процесів, фактів.

Російський педагог К.Ушинський (ХІХ століття) поділяв навчальний процес на три логічні етапи: чуттєве сприймання (вплив предметів зовнішнього світу на учня; перетворення чуттєвого сприймання через свідомість на уявлення), розумове пізнання (переробка уявлень через виявлення істотних ознак предметів, узагальнення, абстрагування на поняття) та ідейне пізнання (формування певного переконання, світогляду, який впливає на творчу діяльність людини).

На нашу думку, найбільш оптимальним є тлумачення поняття «навчальний процес», зроблене педагогом В.Сухомлинським,  у працях якого містяться майже всі положення, що сьогодні покладені в основу сучасної концепції особистісно-орієнтованого навчання.

Український філософ, письменник і педагог Г.С.Сковорода (ХVІІ ст.)  стверджував, що кожна дитина має свої природні задатки,  від розкриття яких залежить розвиток розуму,  що розвиток природних здібностей здійснюється у навчальному  процесі. Тому,  найважливішим завданням виховання й освіти Г.С.Сковорода вважав розвиток у дитини інтелекту, її природних нахилів і здібностей.

Видатні французькі педагоги ХVІІІ ст. Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро, А.Гольбах та інші виступали за поєднання навчання з ремісничою працею, активізацію навчального процесу, опору на досвід та спостереження учнів, критикуючи зазубрювання.

Одним з найефективніших підходів до реформування сучасної освіти вважаємо особистісно-орієнтований підхід. Ідеї врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей дитини зустрічаються ще у творах античних філософів – Демокрита, Платона, Аристотеля. Пізніше принцип природовідповідності дістав всебічне обґрунтування у працях великих філософів і педагогів ХVІІ-XVІІІ ст. Я.А.Коменського, Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо. К.Д.Ушинському належить теоретичне обґрунтування індивідуального підходу, а також ідея впровадження індивідуального підходу в умовах колективного навчання. За індивідуалізацію у навчанні виступала і український педагог, видатний діяч народної освіти Х.Д.Алчевська (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.), яка вважала, що в процесі навчання необхідно враховувати різносторонні здібності. Інтенсивні підходи до індивідуалізації навчання на початку ХХ століття були пов’язані також з реформаторськими ідеями американського психолога і філософа Д.Дьюї, який запропонував нову модель навчання,  орієнтовану на розвиток активної творчої особистості і побудовану із врахуванням інтересів та індивідуальних здібностей особистості. Педагогічні ідеї Д.Дьюї істотно вплинули на загальний характер навчально-виховної роботи шкіл США та деяких країн Західної Європи. З метою подолання недоліків класно-урочної форми навчання, прогресивні педагоги почали шукати нові форми організації навчального процесу.

Понад усе втілення даних ідей виявилося в розробленій американським педагогом Е.Паркхерст організації навчально-виховної роботи в школі, яка одержала назву «Дальтон-план». Ця система була заснована на принципі індивідуального навчання. Учень одержував завдання від учителя, виконував його самостійно і здавав учителеві. Учням надавалася свобода як у виборі навчальних програм, черговості вивчення різних навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу. Дальтон-план забезпечував пристосування темпу навчання до можливостей учнів, привчав їх до самостійності, розвивав ініціативу, спонукав до пошуку раціональних методів роботи. Реалізація цієї системи навчання вимагала зміни його форм – відмову від традиційної класно-урочної форми і переходу до індивідуальних форм навчання.

У 20-ті роки ХХ століття, в період радянських педагогічних експериментів,  в українській школі робилися спроби модифікувати Дальтон-план:  подолати його надмірну індивідуалістичність, зв’язати з колективною працею учнів. Внаслідок цих спроб, елементи Дальтон-плану були поєднані з елементами класно-лекційної форми навчання. З метою вироблення в учнів здібностей до колективної праці заняття здійснювались в бригадах. Ця форма організації навчання одержала назву лабораторно-бригадної і використовувала активні методи навчання, що відповідало потребам суспільства в період нової економічної політики. Але перероблений до невпізнання Дальтон-план з урахуванням тенденцій суспільно-політичного розвитку радянської країни мав суттєві недоліки, а саме: лабораторно-бригадна форма вносила розлад у навчання, знижувала рівень знань учнів, виробляла легковажне ставлення до науки. Тому активна розробка цього підходу у вітчизняній педагогіці змінилась різкою критикою і наказом ЦК ВКП(б) від 25 серпня 1932 року. Лабораторно-бригадну форму навчання було заборонено і школа повернулась до класно-урочної форми навчання.

У кінці 1950-х років у Мюнхені була видана праця відомого українського педагога і психолога Г.Ващенка «Проект системи освіти в самостійній Україні», в якій він стверджував, що систему української освіти потрібно будувати з орієнтацією на особистість дитини, на врахування її індивідуальних особливостей.

Із середини 1960-х років починається бурхливий розвиток прогресивних педагогічних ідей. У ці роки здійснюється великий крок вперед в дидактиці.

Педагоги-методисти, психологи, спираючись на позитивні сторони існуючої системи навчання, починають шукати методи подолання її суттєвих недоліків, а саме: зрівнювального підходу до учнів, орієнтація на «середнього учня», формалізації в оцінюванні знань, стандартності побудови уроків від першого до останнього класів.

На початку третього тисячоліття, над проблемами особистісно-орієнтованого навчання працює багато психологів та педагогів. І.С.Якиманська виступає за науковий підхід до навчання як модельованого вчителем цілеспрямованого розвитку в учнів заданих якостей. Особистісно зорієнтоване навчання стає, за висловом І.С.Якиманської, прапором сучасної школи.

Саме такий смисл у цю роботу вкладають Л.Виготський, В.Давидов, Д.Ельконін, В.Паламарчук. Важливо виробити в учнів здатність бачити кінцеву мету своєї діяльності, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення й ефективно впливати на результат. Розвиваючи ідеї В.Сухомлинського про самонавчання і саморозвиток особистості, І.Якиманська наголошує на тому, що у навчанні має актуалізуватися «суб’єктний досвід» учнів, що відповідає поняттю актуальних знань і передбачає систематичне поповнення цього досвіду.

С.І.Подмазін в 1990-1992 роках розробив технологію семестрово-блочно-залікової організації навчального процесу в школі. За цією системою нині працює багато шкіл Запорізької, Харківської, Херсонської, Київської, Дніпропетровської та інших областей. Основними елементами системи є: семестри, блокове викладання предметів, п’ятиденний робочий тиждень, спарені 35-хвилинні уроки, додаткові індивідуальні заняття, тематичні і підсумкові заліки. Ця технологія стала лауреатом конкурсу інноваційних технологій, проведених Інститутом системних досліджень МО України в 1994 році.

Отже, особистісно-орієнтоване навчання передбачає створення умов, за яких освітній процес стає для учня особистісно значущим. Зрозуміло, що організація особистісно-орієнтованого навчання потребує переорієнтації: від спрямованості на запам’ятовування готових знань необхідно перейти до формування особистісних новоутворень, вміння творчо навчатись, опрацьовуючи наукові знання і суспільний досвід стосовно до потреб практики.

Для того, щоб навчання здійснювалося ефективно, ним необхідно управляти .

Будь-яка управлінська система складається з двох підсистем — тієї, яка управляє, і  тієї, яка піддається управлінню та відчуває на собі вплив керуючої підсистеми.

     Керуючу підсистему прийнято визначати як суб'єкт управління, а керовану — як його об'єкт. Отже, керуюча підсистема (суб'єкт) управляє керованою (об'єктом). Управління об'єктом здійснюється за допомогою керуючого впливу, який виходить від суб'єкта. Керуючий вплив є  обов'язковим  компонентом управління. Без нього не може бути ні управлінської системи, ні управління.  У керуючому впливі суб'єкта на об'єкт  закладена сутність управлінської діяльності, зміст взаємодії її компонентів (насамперед суб'єкта і об'єкта).

  Управлінська система функціонує завдяки тому, що суб'єкт управління впливає на його об'єкт. Внаслідок цього об'єкт змінюється, набуває нових якостей та організаційних особливостей. Головною визначальною ознакою змін (набутих об'єктом нових якостей та організаційних особливостей) є те, що вони відповідають потребам, інтересам і бажанням суб'єкта.

Ефективність управління навчальним процесом буде вищою, якщо буде вищим рівень взаємовизначення керуючої та керованої підсистем, управлінська діяльність керівника закладу освіти буде направлена на вивчення положень науки, що лежать в її основі.

Керівник загальноосвітнього навчального закладу має досконало вивчити обєкт управління (структуру освітньої системи і всі процеси, які в ній відбуваються) і взагалі бездоганно знати про нього все  від „а” до „я”. Але знати  не як учитель, який має справу з окремими освітніми процесами, а як керівник, який бачить ці процеси з позиції системного цілого і спроможний  прийняти  управлінські рішення.

  1.  . Зміст та основні функції управління навчальним процессом.

Управлінський процес складається із сукупності функцій, які відповідають послідовній зміні стадій управлінського циклу, а саме: розробка управлінського рішення; організація виконання прийнятого рішення; облік і контроль отриманих результатів.

Розробка управлінського рішення вимагає від керівника загальноосвітнього закладу володіння науковим підходом з точки зору виявлених закономірностей управлінського процесу, який передбачає: високий рівень знань з теорії та практики управління, використання методів наукового пізнання, логічних принципів, кваліфікованого вміння реалізувати стратегію і тактику навчального закладу з орієнтацією на ефективне розв’язання поточних і майбутніх проблем. Теорія та методика прийняття управлінського рішення знайшла висвітлення у багатьох працях провідних вітчизняних і зарубіжних науковців. За основу було взято трьохетапну схему управлінського рішення, запропоновану М.Х.Месконом: прийняття рішення, реалізація рішення, оцінка результатів [42]. На цьому ми погоджуємося з думкою В.І.Маслова, що, за яких би умов не приймалося управлінське рішення, якими б методами не розроблялося, воно має відповідати таким основним вимогам: наукова обґрунтованість, законність, повноважність, своєчасність, лаконічність, адресність, терміновість, контрольність [30].

Види діяльності, які здійснює керівник, називаються управлінськими функціями. Функції управління – це відношення між керуючою системою та керованим об’єктом, які потребують від першої системи виконання певної дії для забезпечення цілеспрямованості та організованості керуючих процесів[38].

Технологія управління навчальним процесом  має циклічний характер формується через функції: конкретні види управлінської діяльності, які забезпечують формування прийомів, способів управлінського впливу на сам процес.

На початку ХХ ст. А.Файоль виділив основні функції управління: передбачення, планування, організація, контроль, координація. Історія розвитку теорії управління підтвердила обґрунтованість виділення таких функцій, як планування, організація , контроль.

Управління буде ефективним, якщо забезпечується цілісність усіх функцій управління в кожному з управлінських циклів.

Управлінський цикл – період часу від постановки мети управління до її реалізації.                                                                                                                                             Функції поділяють зміст управлінської діяльності на види робіт за ознакою послідовності виконання, за часом з метою отримання наперед визначеного результату. 

У сучасній теорії управління існують різні схеми класифікації функцій управління. Представляємо  результати пошуків учених в області визначення складу необхідних управлінських функцій, які ми дослідили.

А. Файоль, якого вважають автором функціонального підходу, відзначав, що існує п'ять вихідних функцій. За його словами, управляти - означає планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати й контролювати [40].
 Н.В. Кузьміна
визначає сукупність п'яти функцій: гностичної, проектувальної, конструктивної, організаторської, комунікативної. Системотворчою функцією, на думку автора, є гностична, призначення якої - отримання інформації про всі аспекти функціонування педагогічних систем. Проектувальна функція припускає формулювання цілей і завдань, зміна різноманітних планів і програм. Роль конструктивної функції полягає в моделюванні різноманітних ситуацій. Виконавська діяльність керуючого реалізується в організаційній функції. Комунікативна функція націлена на побудову необхідних взаємин і зв'язків між суб'єктами управління.                                                                         Ю.А.Конаржевський  у процесі управління школою виділяє наступні функції: педагогічний аналіз, планування, організацію, внутрішкільний контроль, регулювання. Системотворчою автор вважає функцію педагогічного аналізу.

В.А.Якунін, розглядаючи навчання, як процес управління, у якості самостійних, але взаємозалежних функцій управління виділяє: формування цілей, збір інформації, прогнозування, ухвалення рішення, організацію виконання, комунікацію, контроль і оцінку результатів, корекцію. Системотворчою функцією, на думку автора цієї моделі, є завдання навчання, на які зорієнтовані й яким підлеглі всі інші функції управління. У концепції  В.А. Якуніна  у цілісному виді реалізується ідея оптимального співвідношення між зв'язками управління й самоврядування, тому що носієм управлінських функцій може бути кожний з учасників навчального процесу.                                                                                                                      Іншу точку зору, в рамках розглянутого підходу, мають М. Альберт,  М..Х. Мескон, Ф. Хедоурі [42]. Згідно з їхньою концепцією, процес управління складається з функцій: планування, організації, мотивації, контролю. Ці чотири первинні функції управління об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішень. Відокремлення, як самостійної функції мотивації вказує на важливість стимулювання діяльності керуючих і керованих у процесі управління.

Аналогічну позицію у визначенні функціонального складу управління мають В.С.Лазарєв, М.М.Поташник [53]. Вони розглядають функції планування, організацію, керівництво (мотивацію), контроль  як складні утворення, що мають свою структуру. Автори вважають, що саме ці функції створюють повний управлінський цикл від постановки цілей до їхнього досягнення й тому є необхідними й достатніми.

П.І.Третьяков і Т.К.Чекмарьова  у якості самостійних, але взаємозалежних робіт виділяють наступні функції управління: інформаційно-аналітичну, мотиваційно-цільову, планово-прогностичну, організаційно-виконавську,  контрольно-оцінну, регулятивно-корекційну.

Л.І. Даниленко, згідно власних наукових досліджень, має своє бачення на функції управління сучасним освітнім закладом [27]. Вона розподіляє їх на цільові (розкривають мету діяльності керівника закладу освіти, його функціональні обов’язки), технологічні (основні процедури його діяльності, які в свою чергу поділяються на традиційні та інноваційні) та розвиваючі (спрямовані на розвиток освітнього закладу).

Завершуючи короткий огляд складу функцій управління,  вважаємо потрібним підкреслити наступне: різні точки зору на функціональний склад управління - явище закономірне й обумовлене складністю вивчення самої управлінської діяльності.     

Дослідивши наукові погляди вчених щодо функцій управління, ми  схиляємо свою думку на користь  В.С.Лазарєва та М.М.Поташніка, які доводять, що повний управлінський цикл від постановки цілей до їхнього досягнення забезпечують такі функції: планування, організація, контроль та керівництво.

Плануванням називається функція управління, що полягає у визначенні цілей навчального закладу та розробці програм їх досягнення.

Головним у плануванні є постановка мети діяльності школи. Специфіка цілепокладання в управлінні педагогічними системами виявляється в тому, що цілі, визначені суспільством, співвідносяться з умовами роботи школи, віковими й індивідуальними особливостями учнів. Тому "генеральна" ціль розгалуджується на цілий ряд конкретних підцілей (завдань). Якщо мета передбачає досягнення бажаного результату за більш тривалий проміжок часу, то завдання - це результат,  якого можна досягти у даний час і за даних умов. Досягнення загальної цілі здійснюється за рахунок виконання її складових завдань.

Таке розуміння цілепокладання дозволяє реалізувати комплексно-цільове планування, що допомагає розробляти комплексні цільові програми, спрямовані на досягнення "генеральної" цілі.

Комплексна цільова програма є частиною плану роботи школи, обумовленою необхідністю реалізації найважливіших проблем, що потребують негайного вирішення. Досвід навчальних закладів показує, що більшість обирає 3-4 проблеми, плануючи їх вирішити за 2-3 роки, іноді - за 5 років. Ці проблеми детально опрацьовуються адміністрацією та колективом школи, доводяться до кожного шкільного підрозділу і виконавця.

Планування як одна з основних функцій управління повинна відповідати певним  вимогам. Ці вимоги передбачають  дотримання цільової спрямованості всіх планів роботи школи. Планування включає в себе прогнозування ефективних результатів діяльності загальноосвітнього навчального закладу, створення умов для досягнення мети навчального закладу. Планування має бути науково обґрунтованим, стратегічним, комплексним, збалансованим, гнучким та безперервним.

 Організація – це раціональне поєднання інноваційної та традиційної управлінської діяльності. Її завданням є підбір виконавців інноваційних проектів (програм), розподіл завдань між ними та координація їх дій. Організація передбачає підбір виконавців (учителів, класних керівників, учнів, батьків, представників громадськості) кожного конкретного завдання із великої кількості завдань, визначених у річному плані роботи школи. У підборі виконавців для конкретної діяльності, що має відбутися, враховується рівень професійної готовності, загальної культури, індивідуальні можливості особистості. В організаторській діяльності керівника навчального закладу важливе місце посідає мотивування майбутньої діяльності; делегування виконавцям певних повноважень або прав; інструктаж, надання допомоги у процесі виконання доручень; вибір найбільш оптимальних форм стимулювання діяльності.

Організаторська діяльність директора школи містить і такі необхідні дії, як координація зусиль усіх виконавців, оцінка результативності їх діяльності. Все це сприяє підвищенню особистої відповідальності кожного члена педагогічного колективу за виконання прийнятих планів, досягнення мети школи.

Частина управління, яка характеризується впливом суб’єкта на людей, багатьма авторами визначається як керівництво. Керівництво – процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колективу, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади. Керівництво колективом як функція управління визнана координувати, взаємопов’язувати та об’єднувати  всі інші функції в єдине ціле. Функція керівництва – це мозок усього управління. Чим складніша система функції управління, тим гострішим постає перед керівництвом завдання постійного вдосконалення управління всередині кожної функції. Функція керівництва повинна забезпечити зацікавленість усіх учасників освітнього процесу, задоволеність своєю працею, підтримка позитивного морально-психологічного клімату в колективі. Для здійснення ефективного керівництва необхідно знати типи організаційної поведінки людей, вміти створювати мотиваційне середовище навчального закладу, знати різні способи оцінки педагогічних кадрів, використовувати різноманітні форми заохочення. Найважливішими принципами керівництва колективом є  відповідальність кожного керівника за свою роботу та знання, кому саме він підпорядковується і від кого отримує вказівки. Між поняттями «управління» і «керівництво» існує своєрідний зв'язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб’єктивний компонент, а з іншого – воно само є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми щодо інших людей.

Внутрішкільний контроль є функцією управління, яка встановлює відповідність здійснення навчально-виховного процесу загальнодержавним вимогам і планам роботи школи.

Функція контролю тісно пов'язана з усіма функціями управлінського циклу. Особливо тісним є її зв'язок із функцією аналізу, тому що інформація, яка одержується в результаті внутрішкільного контролю, стає предметом педагогічного аналізу. Контроль дає систематизовану інформацію про розходження між метою і одержаним результатом, а аналіз цієї інформації виявляє причини, умови цих розходжень і відхилень. Результати аналізу даних внутрішкільного контролю дають змогу керівнику школи провести своєчасне регулювання (корекцію) роботи педагогічного процесу. Систематичне внесення коректив сприяє об'єднанню діяльності підструктур, окремих груп, спрямовує їх роботу в одному напрямі.
Ефективне здійснення завдань внутрішкільного контролю можливе за умов дотримання важливих вимог: систематичності, об'єктивності, гуманізації, індивідуалізації, диференціації контролю.

Функція контролю, відповідаючи вимогам сьогодення, повинна постійно модернізуватися. Система контролю в управлінській діяльності керівника закладу освіти має бути спрямована на одержання інформації про стан навчального процесу та його результативності. Кожен керівник має переосмислити зміст, мету, завдання контролю в практичній управлінській діяльності, так як головними ознаками контролю є підвищення вимог до професійних компетенцій суб’єктів, залучених до контролю.

На сучасному етапі розвитку освіти в навчальному процесі зустрічаємо моніторинговий та експертний контроль.

Моніторинговий контроль спрямований на зіставлення мети з результатами, забезпечує високий рівень об’єктивності й отримання результатів за рахунок наукового супроводу, дає можливість приймати ефективні управлінські рішення.

Експертний контроль залучає професійних експертів для оцінювання освітніх процесів. Такий вид контролю дає результативність: замість виявлених недоліків – експертні оцінки, висновки, рекомендації.

1.3 Історичні традиції та практика управління навчальним процесом на сучасному етапі.

Спроби подолання економічної і соціальної кризи після першої світової війни суттєво розширили сферу управлінської практики, змусили осмислити її по-новому й викликали необхідність її раціональної побудови. Двадцяті роки ХХ століття були роками «управлінського буму» буквально в усіх сферах діяльності. В цей період зародилася нова галузь радянської педагогічної науки, яка отримала назву «школознавство». Дякуючи їй, директори шкіл отримували інструкції та поради стосовно управління навчальним закладом. Значний внесок у розвиток управління навчальними закладами зробив учений-педагог М.С.Вессель. Він розробив демократичний проект реформи системи освіти, який передбачав взаємозв’язок  загальної та професійної освіти.

Проаналізувавши архівну науково-методичну літературу того часу, ми дізнаємося, що керівник школи вибирався педагогами школи і згідно Положень про трудову школу (1918 рік)  був виконавцем розпоряджень колективу. Його діяльність була досить обмежена, лишала самостійності у розв’язанні важливих проблем та прийнятті рішень. Це призводило до стихійного управління школою. Хочеться підкреслити, що в 20-і роки удосконалювався державний апарат управління. В 1923 році у Статуті єдиної трудової школи були прописані права та обов’язки керівників. Наукова теорія управління до 1930 року знаходилася під впливом класичної теорії управління, яка була чітко сформульована в працях Ф.Тейлора та А.Файоля.

У цей же час зявилися праці М.Іорданського та А.Гаталова, в яких були чітко сформульовані рекомендації відносно розподілу обов’язків між членами адміністрації та педагогічного колективу. Хоча проблеми управління займали теоретичну думку ще античних філософів, однак, в ті часи, коли науковці вирішили задовольнити назрілу потребу раціоналізації управління й перетворення ремесла в  науку, знадобилося створити заново нову наукову галузь. У зв’язку із цим в 1920 році в Москві створюється Центральний Інститут Організаторів Народної Освіти, який виявився першим у світі науково-дослідним і навчальним центром, що займався питаннями управління освітою. Перші роки життя цього інституту відзначені активною і плідною роботою. Створювалися дослідно-показові школи й методичні кабінети. Саме в цей період розпочалася робота, спрямована на систематизацію всіх шкільних справ (основною формою організації навчального процесу став урок, а керівників загальноосвітніх навчальних закладів стали називати директорами).

У 30-і роки в державному управлінні почали віддавати перевагу контролюючій функції. У 1939 році вийшов наказ «Про покращення контролю за роботою шкіл та вчителів та про боротьбу з фактами окозамилювання в оцінці знань учнів», який закріпив першість контролю. Перевага авторитарного стилю (коли той, хто знаходиться під владою керівника, ніколи не бере участь в аналізі ситуації, не кажучи вже про її вирішення; керівник, діловий на вигляд, вказує всім згори і не сприймає жодного відступу від власних планів), сукупність жорстких правил, які визначають, регулюють та обмежують діяльність педагогів, учнів і самих керівників вели до бюрократичного виконання управлінських функцій та до зниження творчої активності. У цей же час, під впливом наукових праць Дж. Купмана та У.Йоха, стала розвиватися нова наукова теорія управління освітою, пов’язана з поширенням теорії «людських відносин». Вона характеризувалася значним посиленням уваги до людського фактору в теорії та практиці управління освітою. Науковці назвали зміну «класичної теорії» на «теорію людських відносин» поворотом до демократичного управління.

Після ІІ Світової війни почала друкуватися науково-педагогічна література практичної спрямованості, в якій вперше розглядалася діяльність керівника освітнього закладу з позицій системного підходу. В.О.Сухомлинський, вчений і великий педагог, в своїх наукових працях розкрив сутність шкільного керівництва, форми, методи та зміст роботи директора школи з організації навчально-виховного процесу. Він підкреслював, що результат діяльності керівника освітнього закладу залежить від рівня його ділової кваліфікації. В.О.Сухомлинський у своїх працях наголошував на те, що основними принципами управління є ініціативність,  демократичність,  урахування спільної думки підлеглих під час прийняття управлінських рішень,  відкритість до критики, творчий підхід.

Досить популярним підходом в управлінні у 50-70 роки стає концепція управління за цілями та підхід з позицій соціальних наук (соціологія, психологія). На вирішення проблем управління освітою вплинули й ідеї системного підходу.

У 1958 році було прийнято закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям та подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». В ньому чітко говорилось про те, що керує школою директор, з допомогою педагогічної ради, партійної та профспілкової організації, залучаючи до співпраці батьків учнів та шефські організації. У цей же час В.О.Сухомлинський пропонує увазі освітян свою нову працю «Розмова з молодим директором», в якій намагається розкрити причинні зв’язки та закономірності у роботі керівника і розповідає про внутрішню управлінську лабораторію керівника школи.

У 60 -70 роки почався новий етап розвитку теорії та практики управління. Він характеризується інтенсивним пошуком нових форм та методів управління, широким і всебічним вторгненням науки у практику управління, комплексним підходом до розв’язання завдань, системним аналізом об’єктів управління. Виокремлюються основні соціально-рольові функції керівника школи – це керівництво реалізацією комплексного підходу до виховання учнів, наукове управління навчальним процесом, робота з громадськістю та батьками учнів, активний вплив на виховні процеси в місті та в селі, суспільно-політична, адміністративно-педагогічна, господарська діяльність та викладацька робота. Основні зусилля науковців-педагогів спрямовуються на інтенсивний пошук нових форм та методів керівництва школою, подальший розвиток демократичних тенденцій, комплексний підхід до розв’язання завдань, системний аналіз об’єктів управління. Всі ці зміни в управлінні знайшли своє відображення у  науково-педагогічних працях Є.С.Березняка, М.Г.Захарова, Р.Х.Шакурова та інших науковців. Особливо помітною в той час стає стаття О.М.Волковського «К вопросу о школоведении как самостоятельной отрясли педагогики» - в ній розповідається про те,  що предметом школознавства є дослідження завдань, змісту та методів управління шкільною справою.  

Гласність та демократичний розвиток суспільства у 80-і роки відобразився і на управлінні освітою. Різні підходи до управління освітою, що спостерігалися в 70-і роки, ще більше зросли у 80-90-ті. Одночасно проводилися дослідження і розробки, що базувалися на класичній теорії, теорії людських відносин, поведінковому, системному та ситуаційному підходах. В 1982 році в Україні запрацювала лабораторія наукових основ управління, яка займалася вивченням та аналізом передового досвіду управлінської діяльності кращих керівників шкіл та органів народної освіти УРСР. Проблеми теорії та практики освітнього управління 80-их років висвітлюються у наукових працях В.І.Бондаря, Ю.А.Конаржевського, В.І.Маслова, П.Т.Фролова та інших вчених.        

У 90-их роках Україна проголосила про свою самостійність та незалежність. Такі соціально-економічні та політичні зміни вплинули і на всю систему освіти. У державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ ст.» [3]  було визначено стратегічні завдання реформування управління освітою: «перехід від державного до державно-громадського управління, чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження у сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави. Також були визначені й основні завдання шкільної освіти: «формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляція культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків». Наукову працю про зміни функціональних обов’язків керівника школи, про удосконалення управлінської діяльності в умовах її оновлення  запропонував освітянам колектив російських вчених (Ю.А.Конаржевський, К.О.Нефедова, П.І.Третяков та Т.І.Шамова). У своїх працях вони стверджують, що змінилися завдання вищої ланки управління: «не тиснути і обмежувати, а допомагати; не забороняти, а спрямовувати; керувати, а не командувати» [41] вчені викрили проблеми невідповідності між завданнями, які висуває суспільство школі, та характером внутрішкільного управління. Дослідження Т.І.Шамової показали, що необхідно вчити керівника школи управляти її розвитком, спрямовувати дослідницьку та пошукову діяльність  педагогів та учнів. Ці дослідження заклали теоретичні основи про нову функцію управління розвитком школи. У цей час на базі загальноосвітніх шкіл стали з’являтись  заклади нового типу і це створило нові проблеми, що були пов’язані зі специфікою управління  такими закладами та оновленням функціональних обов’язків керівників шкіл.

З середини 90-их років поряд із поняттям «керівник» стали часто вживати термін «менеджер», почав розвивалися освітній менеджмент. Л.І.Даниленко  вважає можливим удосконалення управління сучасною школою тільки на основі удосконалення функцій керівника. Вона у своїх дослідженнях поряд із традиційними визначає нові функції директора школи: прогностичну, консультативну, представницьку, менеджерську та політико-дипломатичну. Для 90-их років характерним стає створення кожним загальноосвітнім закладом програми розвитку закладу. У зв’язку з цим однією з основних функцій директора школи стає управління розвитком освітнього закладу. Теоретичні основи управління розвитком школи заклали російські вчені В.С.Лазарєв, О.М.Моісєєв, М.М.Поташник та інші.

Поява нових типів шкіл в останнє десятиліття обумовлена рядом причин: невідповідністю форм організації навчально-виховного процесу в сучасній школі новому змісту та завданням, які ставляться до середньої освіти; прагненням втілити в шкільній практиці принцип максимального обліку психолого-фізіологічних, інтелектуальних можливостей і запитів особистості дитини; прагненням учителів і керівників шкіл вийти за межі стереотипів в умовах демократизації життя суспільства й системи освіти.

Перехід школи на новий режим роботи суттєво впливає на всю систему внутрішкільного управління. Функції й структури органів управління регламентуються змістом діяльності керованого об’єкту. Зміни ж у змісті освіти, його гуманізація, введення нових навчальних програм, різноманітність форм та методів організації навчально-виховного процесу ставлять більш високі вимоги до функцій, змісту, методів внутрішкільного управління.

У педагогічній практиці відомі різні форми та методи управління навчальним процесом. В останні роки інтенсивно розробляються сучасні технології навчання. Необхідність їх розробки обумовлена новими принципами навчального процесу. Сьогодні проявилися наступні тенденції освітньої політики: гуманістичний характер освіти, пріоритет людських цінностей, життя й здоровя людини, вільного розвитку особистості; звязок з національними, релігійними й культурними цінностями;  загальнодоступність освіти в межах державного стандарту; сучасність освітньої системи; демократичний державно-суспільний характер управління освітою; незалежність державних освітніх установ від ідеологічних установок суспільно-політичних рухів.

Звідси – функції, покладені сьогодні на керівників навчальних закладів, досить різноманітні: практично узгодити, повязати в єдине ціле реальні суперечливі форми прояву інтересів держави, педагогічного колективу, окремих співробітників; також уміти реалізувати в навчально-виховній діяльності ідеї та знахідки творчо працюючих викладачів, педагогів-новаторів.

Принципово нові завдання, поставлені перед школою, творчі можливості, різноманітні експерименти, нові моделі навчальних планів, програм, авторських шкіл, перебудова в дусі демократизації й гуманізації змісту. Технології цілісного педагогічного процесу вимагають кваліфікованих, оптимальних управлінських рішень.

Модернізація змісту освіти обумовлює внесення відповідних змін, коректив, інноваційних перетворень у форми та методи управління цим процесом. Сучасний рівень розвитку психолого-педагогічних знань і реальної педагогічної практики в області навчання учнів вимагає наукового обґрунтування у виборі форм і методів управління освітнім процесом.

Таким чином виявляються протиріччя між новими вимогами до змісту та технологій організації навчального процесу в школі інноваційного типу і не розробленістю  відповідних їм форм і методів управління цим процесом. В умовах сьогодення в Україні спостерігається розвиток науки управління освітніми закладами й оновлення традиційної школознавчої науки шляхом адаптації її до вимог сьогодення.

Процеси переосмислення сутності науки управління освітою відбуваються досить повільно. Це явище має свої причини. Ось лише деякі з них: теоретично освітні реформи в Україні відбуваються постійно, а на практиці вони не виконуються, або виконуються частково; низька активність досліджень з проблем управління освітньою галуззю; під час навчання у вищих навчальних закладах з підготовки керівників навчальних закладів відсутні державні стандарти.

На сучасному етапі розвитку освіти відбуваються системні зміни – оновлюється зміст освіти, навчально-виховні й управлінські технології, форми, методи, засоби навчання, виховання, оцінювання знань тощо. Відбувається активний інноваційний процес, зумовлений суспільно-політичним станом держави, економічними змінами та загальноосвітніми тенденціями.

Сучасна педагогіка активно вивчає проблеми,  пов’язані з інноваційною діяльністю закладів освіти. Процеси оновлення змісту сучасної школи набули значних розмірів.

Інноваційні підходи забезпечують конкурентоспроможність закладів освіти. Так, М.Портер у теорії конкурентної стратегії стверджує, що «рушійною силою конкуренції виступає прагнення до нововведень». Конкуренція сприяє розвитку інноваційної діяльності освіти у напрямах:

  •  зміст освітнього процесу;
  •  управлінська діяльність керівника загальноосвітнього навчального закладу;
  •  форми навчання (дистанційне, віртуальне, які виходять за межі традиційного  навчання);
  •  створення навчально-інформаційного середовища;
  •  покращення умов особистісного й професійного розвитку.

Традиційна система освіти не спроможна усунути протиріччя між орієнтацією освіти на засвоєння великого обсягу знань і потоками нової інформації,  що стрімко зростають,  між традиційною освітою та сучасною,  за якою навчається молоде покоління. Процес створення і впровадження інновацій здебільшого залежить від особистості керівника закладу освіти та його готовності до здійснення інноваційної управлінської діяльності.

Аналіз та систематизація результатів наукових досліджень, щодо впровадження інноваційних підходів в процес управління загальноосвітніх навчальних закладів, дозволяє нам зробити висновок, що до інноваційних підходів  в управлінні навчальним процесом можна віднести форми і методи управління, що забезпечують максимально ефективне та стабільне функціонування закладу освіти в сучасних умовах, його становлення та розвиток, орієнтація на результат.

Завданнями інноваційного закладу освіти є:

  •  перехід загальноосвітнього навчального закладу  до якісно нового стану – постійного розвитку;
  •  набуття ним статусу інноваційного;
  •  уміння керівника прогнозувати роботу закладу освіти;
  •  здійснення експериментально-дослідницької діяльності системного характеру;
  •  зростання інтересу педпрацівників до творчості, науки, що ведуть заклад освіти в режим розвитку.

Визначено також характерні відмінності між традиційною та інноваційною управлінською діяльністю керівника загальноосвітнього навчального закладу. Вони полягають у:

  •  здійсненні управління на науковій основі через трансформацію класичних і сучасних надбань теорії управління освітою в практику діяльності керівника закладу освіти;
  •  задоволенні професійних та освітніх потреб учасників навчально-виховного процесу;
  •  наявності стратегії розвитку закладу освіти та оптимальних шляхів її реалізації;
  •  адаптивності освітньої установи до умов, що постійно змінюються;
  •  експериментальній і проектній діяльності;
  •  наявності нових ціннісних орієнтацій (особистість – основна цінність, розвиток особистості, здоровий психологічний клімат, фізичне, моральне, психічне і духовне здоровя учасників навчально-виховного процесу);
  •  розвитку в суб’єктів управлінської діяльності рис: незалежності, здатності до прийняття рішення, готовності відповідати за його наслідки, ініціативності, готовності до ризику, здатності працювати в команді, лідерстві, широкому світогляді, творчості, здоровому прагматизмі.

Тому, головним у змісті управлінської діяльності стає вироблення цілісної системи діяльності школи, яка б відповідала вимогам часу та створювала передумови для цілеспрямованого розвитку учнів. Особливість управлінської діяльності керівника загальноосвітньої школи на сучасному етапі визначається сукупністю традиційних та появою нових керівних функцій. До традиційних функцій його управлінської діяльності належать прийняття рішення, організація їх втілення, коригування роботи, облік і контроль, які тепер залишаються основними. Завдяки новим функціям оновлюється зміст навчання і виховання (впровадження державних стандартів освіти, концепції виховання, профілізації та індивідуалізації освітнього процесу, авторських навчальних програм, підручників, посібників), відбувається впровадження нових освітніх технологій (розвиваюче, модульне, диференційоване навчання, використання методів проектування і моделювання, життєтворчості особистості); удосконалюються форми й методи навчання і виховання (діалогові форми спілкування, лекційні, семінарські заняття, навчальні модулі тощо); трансформуються методи контролю знань і вмінь учнів (запроваджуються індикатори розвитку учнів, рейтингові системи оцінювання); модернізуються зміст, форми й методи управління закладами і установами освіти (підвищується значущість менеджерської функції управління інноваційним процесом, створюються багатоваріантні моделі управління); з'являються авторські моделі закладів освіти (ліцеї, гімназії, коледжі тощо).

Відмінності інноваційної управлінської діяльності керівника загальноосвітнього закладу полягають у тому, що під час її здійснення керівник закладу освіти використовує ці функції управління. Принципи управлінської діяльності, в результаті яких заклад освіти набуває ознак конкурентоспроможності та інноваційності, реалізує розширений зміст класичних управлінських функцій і додаткові модернізовані функції, розробляє та запроваджує авторські організаційні структури управління та технології інноваційної управлінської діяльності керівника загальноосвітнього закладу.

Таким чином, розглянувши питання про навчальний процес як об’єкт управління, можемо зробити певні висновки. Навчальний процес є одним із головних процесів, які складають цілісний педагогічний процес. Питання про навчальний процес від давнини до сучасності завжди стояло в центрі уваги науковців та видатних педагогів: Й.-Г.Песталоцці, А.Дістерверга, К.Ушинського, В.Сухомлинського, Г.Сковороди, Я.Коменського та інших.     Керуюча підсистема системи управління – це суб'єкт управління, а керована —  його об'єкт. Управлінська система функціонує завдяки тому, що суб'єкт управління впливає на його об'єкт. Технологія управління навчальним процесом формується через функції управління. Науковці та видатні педагоги мають різні думки стосовно їх кількості та змісту. Дослідивши наукові погляди вчених, ми схиляємо свою думку на користь  В.С.Лазарєва та М.М.Поташніка, які доводять, що повний управлінський цикл від постановки цілей до їхнього досягнення забезпечують такі функції: планування, організація, контроль та керівництво. До інноваційних підходів  в управлінні навчальним процесом  відносяться форми і методи управління, що забезпечують максимально ефективне та стабільне функціонування закладу освіти в сучасних умовах, його становлення та розвиток, орієнтацію на результат.

РОЗДІЛ ІІ. Інноваційні підходи до управління навчальним процесом у    загальноосвітніх навчальних закладах.

2.1. Зміст  і структура інноваційних підходів управління навчальним процесом.

На початку XXI століття закономірно постає питання про нову школу, яка створила б умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку дитини і плекала людину, здатну будувати демократичну державу. Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, бути психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації. Це вимагає пошуку нових форм організації навчального процесу.

  Розвиток світового і, зокрема, європейського освітнього простору, об’єктивно вимагає від  української школи адекватної реакції на процеси реформування загальної середньої школи, що відбуваються у провідних країнах світу. В період оновлення системи освіти в Україні великого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасників навчального процесу. Одним із шляхів реформування управлінської ланки визначено наукове обґрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління навчальним процесом.

Особливої актуальності проблеми удосконалення управління освітніми організаціями набули в останній час у зв’язку із суттєвими змінами в суспільно-економічному житті та в соціальній сфері. Очевидним є те, що управління, яке базується на адміністративно-командних засадах, не відповідає вимогам  і вимагає негайної перебудови. Більше того,  об’єктивними науковими дослідженнями та практичною діяльністю доведено, що збереження підходів, які не відповідають сучасності, в управлінні освітніми системами є головною причиною повільних темпів їхнього реформування та адаптації до вимог сьогодення.

Розвиток сучасної освіти, яка орієнтується на створенні моделі навчального процесу, що базується на застосуванні педагогічних систем, орієнтованих на розвиток особистості, виборі перспективних освітніх технологій, застосуванні комп’ютерної підтримки навчання й управління, привів до створення нової моделі школи. Така школа має мати такі визначальні риси як взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво всіх суб’єктів навчального процесу, що в свою чергу створює умови для орієнтації на розвиток творчості кожного суб’єкта діяльності. Цьому цілком сприяє впровадження інновацій як у навчальному процесі, так і в управлінні, зокрема, використання інтерактивних технологій.

Завдання освітньої системи -  розбудова моделі сучасної школи, яка включає використання інноваційних технологій, не нехтуючи при цьому великим внеском відомих педагогів минулого: Я.Коменського, Й.-Г.Песталоцці Г.С.Сковороди, А.Шаталова та інших. У працях українського педагога В.Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основі сучасної концепції особистісно-орієнтованого навчання, але саме поняття «особистісно-орієнтований підхід» у них відсутнє. Не формулювалися там ні принципи, ні методи особистісно-орієнтованого підходу. Але більшість тих праць, так чи інакше, присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови.

Сучасна освіта – це  гуманізація, це особистісно-орієнтований підхід до цілеспрямованого навчання. Тому управління навчальним процесом передбачає організацію, контроль та методичну роботу як цілеспрямовану діяльність всіх суб’єктів навчального процесу. Гуманізація управління сприятиме гуманізації навчального процесу: виявлення в толерантній співпраці взаєморозуміння, доброти, співчуття, взаємоповаги, що в свою чергу сприятиме розвитку сучасної молоді з новим світоглядом, власною думкою, власним пошуком шляхів вирішення проблем, життєвою позицією творця, а не виконавця. Використанню технології проблемного навчання (наприклад, розвивального навчання Давидова-Ельконіна, модульного навчання за Фурманом), які створюють умови для розвитку здатності учнів до пошукової діяльності, відповідає проблемно-орієнтований підхід до управлінської діяльності. Авторами такого підходу є В.Лазарєв, Ю.Конаржевський, П.Третьяков, Т.Шамова.

Однією з нових технологій управлінської діяльності є проблемно-цілеспрямований підхід – здійснення проблемно-орієнтованого аналізу та побудова на його основі чіткої системи цілей діяльності школи:

  •  діагностика очікуваного результату діяльності школи;
  •  оцінка очікуваного результату;
  •  визначення проблеми результату;
  •  виявлення причин головної проблеми – навчального процесу в цілому.

Розробка основних положень цього підходу належить вченим В.Лазарєву, М.Поташнику.

Технологія особистісно-орієнтованого підходу (О.Балл, І.Бех, О.Бондаревська, І.Якіманська, В.Киричук) або системно-цільовий підхід передбачає не навчання шляхом розвитку особистості, а створення умов для саморозвитку. [Додаток 1]

Суть інтегрованої моделі особистісно-орієнтованої технології ( початкова  школа) полягає в тому, що навчальний процес здійснюється таким чином, що предмети, явища та об’єкти  розглядаються цілісно і всебічно. Між ними встановлюються  причинно-наслідкові взаємозв’язки. Нова система управління освітою поступово утверджується як державно-громадська, вона має забезпечити прискорений, випереджаючий інноваційний розвиток, а також забезпечити умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

Державно-громадське управління – це управління, в якому поєднується діяльність суб’єктів управління державних і громадських інституцій, що ґрунтується  на добровільному встановленні державою та громадянами певних обов’язків в управлінні освітою.

Метою державно-громадського управління освітою є оптимальне поєднання державних та громадських засад в інтересах особистості, соціуму та влади. Основними завданнями є: реалізація визначених прав та обов’язків  педагогів, учнів та їх батьків на участь в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами; демократизація державного управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників навчального процесу; розвиток погоджувальних механізмів у вирішенні загальних завдань.

Змістом державно-громадського управління є діяльність його суб’єктів за двома напрямками:

  1.  Забезпечення функціонування освітньої сфери: участь у підготовці, прийнятті та реалізації нормативно-правової бази; взаємодія державних органів і громадських обєднань  та організацій, які сприяють гармонізації, гуманізації та громадсько-правовому закріпленню різноманітних організаційних та організаційно-правових форм взаємин учасників навчального процесу; залучення в освіту сил і засобів юридичних і фізичних осіб.
  2.  Розвиток системи освіти; розробка та реалізація відповідних програм, які спрямовані на її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої діяльності; підготовка, прийняття і введення в дію нормативних документів щодо стимулювання діяльності закладів освіти та органів управління ними.

Способи поєднання громадського та державного управління або залучення громадськості до прийняття управлінських рішень можуть бути різними. Г.Єльнікова визначає такі моделі державно-громадського управління:

1. Модель структурно-громадського супроводу, яка передбачає на кожному управлінському щаблі відповідну громадську структуру, основним завданням якої є незалежна експертиза стану справ освітньої галузі, ведення діалогу зі владними структурами для збалансування інтересів громадськості та органів управління загальною середньою освітою.

2. Модель інформаційно-громадського супроводу, яка передбачає організацію зустрічних потоків інформації. Згори донизу надходить нормативно-правова  інформація, а знизу догори – претензійна, реакція виконавців громадськості на нормативно-правову та суспільно-ціннісну інформацію.

  1.  Модель субординаційно-проміжного партнерства, яка передбачає запровадження на всій вертикалі динамічних субординаційних стосунків. До виконання завдань залучається громадськість і стосунки тимчасово перетворюються на партнерські.

Управління загальною середньою освітою передбачає залучення громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях управлінської вертикалі. Ця вертикаль починається з Міністерства освіти і науки України і закінчується учнем навчального закладу. Способи поєднання громадського та державного управління або залучення громадськості до прийняття управлінських рішень є різні. Серед них є такі моделі державно-громадського управління:

  •  модель структурно-громадського супроводу, яка передбачає на кожному управлінському щаблі відповідну громадську структуру, основним завданням якої є незалежна експертиза стану справ освітньої галузі, ведення діалогу з владними структурами для збалансування інтересів громадськості та органів управління загальною середньою освітою;
  •  модель інформаційно-громадського супроводу, яка передбачає організацію зустрічних потоків інформації. Згори до низу надходить нормативно-правова інформація, а знизу догори - претензійна, реакція виконавців громадськості на нормативно-правову та суспільно-ціннісну інформацію;
  •  модель субординаційно-проміжного партнерства, яка передбачає  запровадження на всій вертикалі динамічних субординаційних стосунків. До виконання завдань залучається громадськість і стосунки тимчасово перетворюються на партнерські.

З метою впровадження державно-громадського управління у практику роботи навчальних закладів  реалізуються всі наведені вище моделі. Наприклад, перша модель - під час створення рад школи, піклувальних рад, батьківських комітетів; третя - у створенні тимчасових груп для складання перспективного плану розвитку навчальних закладів, у підготовці до проведення загальношкільних заходів. Зміна моделей відбувається залежно від зміни мети завдань, які в даний час вирішує навчальний заклад.

Упровадження в життя державно-громадської моделі управління повинно передбачати створення і забезпечення активної участі в управлінні школою таких представників:

 - піклувальної ради, до складу якої входять впливові діячі регіону, громадського активу; вона має сприяти не лише поліпшенню роботи закладу освіти щодо залучення додаткових джерел фінансування, зміцнення матеріально-технічної та науково-методичної баз,  піклуватися про учасників навчально-виховного процесу, але й здійснювати громадський контроль за діяльністю всієї школи, зокрема, адміністративного апарату;

- рада школи, яка має обиратися і діяти відповідно до положення про раду школи, затвердженим на загальношкільній конференції всіх учасників навчально-виховного процесу;

- батьківського комітету;

- адміністрації школи;

- педагогічної ради;

- органів учнівського самоврядування.

Головними принципами державно-громадської моделі управління загальноосвітнім навчальним закладом мають бути: гуманізація, професіоналізм, науковість, адаптованість, цілеспрямованість, відкритість, толерантність тощо.

Досвід та успіхи найбільш розвинених країн світу у галузі науки, виробництва, нових технологій свідчать про необхідність перебудови системи освіти у напрямі створення умов для особистості, яка має вільно проявляти свої здібності, розвиватися відповідно до своїх нахилів. Перед сучасною школою постало завдання адаптації учнів до життя в інформаційному суспільстві через формування відповідних компетентностей у процесі навчання. Щоб стати людиною ХХІ століття, сучасному учневі необхідно не лише оволодіти базовими комп’ютерними навичками, але й навчитися збирати та аналізувати інформацію, синтезувати нові знання, ефективно співпрацювати з людьми різних  культур. Необхідно підвищувати мотивацію до навчання учнів і залучати їх до самостійної (індивідуальної чи групової) дослідницької роботи на базі комплексного використання інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з метою підвищення якості навчання учнів.

Інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) за короткий час стали невід’ємною складовою сучасного суспільства. У багатьох країнах світу вільне володіння такими технологіями є складовою базової освіти. Впровадження в освіту ІКТ сприяє підвищенню її якості, а також удосконаленню організації освітнього закладу та управління ним. Застосування інформаційних технологій у системі управління освітою є особливо необхідним, оскільки саме управлінські рішення спроможні змінити всю систему в цілому, а від їх правильності та своєчасності залежить ефективність системи освіти. Одним із методів удосконалення системи управління навчальним процесом є впровадження новітніх інформаційних систем. Це дозволяє оптимізувати процес обміну інформацією, приймати ефективні управлінські рішення та зменшити обсяг роботи адміністратора системи освіти.

Використання ІКТ у навчальному процесі відкриває широкі перспективи у вивченні дисциплін шкільного курсу. З’являються можливості розширення змістовного наповнення предметів, підвищення інтерактивності навчальних систем, опрацювання  великих обсягів навчальної інформації,  яка  стає доступнішою для сприймання.

Пріоритетне завдання навчання і виховання у процесі реалізації  Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті полягає не лише у формуванні в учнів певних знань, загальнонавчальних умінь та навичок, а й у забезпеченні подальшого становлення особистості дитини, розвитку її розумових здібностей, і в першу чергу – навчанні дітей творчо та самостійно мислити, що відповідає вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти.

Основною метою використання інформаційних комп’ютерних технологій  у навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу є розвиток мислення і творчих здібностей учня. Використання ІКТ допомагає  водночас розглядати об’єкт у кількох аспектах. Аналіз і синтез, абстракція й узагальнення виступають у наочно-діяльнісному та словесно-логічному плані в їх різноманітних співвідношеннях. Завдяки цьому  ІКТ дають змогу не тільки стежити за перебігом мислення учня, а й формувати його розумові операції.

Науковим підґрунтям для впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в управління загальноосвітнім закладом є праці сучасних науковців України. У працях Л.І. Даниленко, Г.В. Єльникової, В.І. Маслова відображені питання систематизації управлінської діяльності, а проблеми впорядкування збору, обробки та збереження організаційно-управлінських даних ґрунтовно розглянуті такими вченими як В.Ю. Биков, В.В. Олійник, В.Д. Руденко та ін. Інформатизація системи освіти має два напрями – впровадження інформаційних технологій безпосередньо в процес навчання та інформатизація системи управління освітою.

Розвиток засобів ІКТ та застосування їх у різних галузях освіти створюють основу для широкого запровадження комп’ютерних комплексів автоматизації управління навчальним закладом у системі середньої освіти.

Є  програмні системи, які використовуються для автоматизації управління навчальним закладом. Більша частина таких систем підтримує тільки певний набір функцій, пов’язаних з управлінням навчальним закладом, має певну структуру даних, яка не дозволяє забезпечити горизонтальний (від одного закладу до іншого) та вертикальний (інформація для органів управління освітою на рівні міста, області, держави) обміни даними.

Використання засобів ІКТ в організації та плануванні діяльності загальноосвітнього навчального закладу має певні переваги, а саме: 

  •  підвищення ефективності навчального процесу;
  •  можливість управління з використанням результатів попередньої діяльності;
  •   прийняття більш ефективних управлінських рішень;
  •  підвищення об’єктивності в оцінці діяльності вчителів та учнів;
  •  більш ефективне управління пізнавальною діяльністю учнів;
  •  можливість прийняття більш виважених рішень, які стосуються підвищення результативності навчання;
  •    оперативний доступ до організаційної інформації стосовно діяльності освітнього закладу;
  •   економія як матеріальних, так і людських ресурсів;
  •    вільний час на вирішення важливих питань;
  •   скорочення обсягу управлінської роботи.

Засоби ІКТ мають певні складові, що забезпечують ефективну роботу навчального закладу.

Засоби ІКТ

 

Наявність всіх цих складових вимагає певних автоматизованих робочих місць спеціалістів, які б працювали в системі загальної середньої освіти на різних рівнях: загальноосвітнього навчального закладу, відділів освіти тощо.

У процесі інформатизації організаційно-управлінської діяльності навчальних закладів значну роль має відігравати така інформація стосовно управління:

  •   паспорт навчального закладу (загальні дані про навчальний заклад, матеріально-технічне та методичне забезпечення тощо);
  •  відділ кадрів (ведення особових справ, облік співробітників, ведення книги наказів по особовому складу, тарифікація тощо);
  •  учні (ведення особистих справ, облік успішності та відвідувань, психолого-педагогічний супровід тощо);
  •  розклад (автоматизація процесу складання розкладу, його варіативність та оптимальність);
  •  бібліотека (облік бібліотечного фонду, ведення електронного каталогу бібліотеки);
  •  медичний кабінет (ведення медичних карт, медичний супровід тощо);
  •  бухгалтерія (облік фінансових документів, ведення фінансово-господарської діяльності, статистична звітність).

Розглянемо деякі переваги використання засобів ІКТ для різних категорій управлінців:

Переваги використання ІКТ:

 

Дуже важливим у загальноосвітньому навчальному закладі є застосовування інформаційних технологій в роботі бібліотеки, якою користуються як вчителі, так і учні, оскільки від якості інформаційного та телекомунікаційного забезпечення цих ресурсів залежить якість  навчального процесу. Бібліотека є в кожному навчальному закладі та виконує такі завдання, як накопичення, архівація знань та їх розповсюдження.

До останнього часу бібліотеки працювали з паперовими носіями (книжки, періодичні видання тощо), але в сучасних умовах використання засобів ІКТ може підняти роботу шкільного бібліотечного ресурсу на якісно новий рівень. Засоби ІКТ дозволяють суттєво збільшити інформаційний фонд бібліотеки, включити повнотекстові бази даних, які бібліотека може формувати сама або знаходити в інших навчальних закладах та у локальних і глобальних інформаційних системах, може купити і зберігати їх в електронному вигляді на різних носіях (дискети, диски, сервери тощо).

Використання ІКТ в управлінні навчальним процесом є складовою розвитку єдиного інформаційного середовища. Без чіткої організації роботи центрального органу системи управління освітою неможливо організувати управління всією системою в цілому. Для створення єдиної освітньої інформаційної системи управління використовується корпоративна система, яка дозволяє:

  •  узагальнити інформаційні потоки;
  •   класифікувати всю інформацію;
  •  забезпечити доступ до центральних баз даних;
  •  забезпечити обмін інформацією.

Це дозволяє забезпечити робітникам системи управління освітою доступ до якісно нового рівня інформатизації та  підвищити ефективність роботи.

Загальноосвітні навчальні заклади самостійно приймають рішення щодо застосування того чи іншого програмного продукту. Інформаційні системи в освітніх закладах використовуються переважно для автоматизації таких завдань:

  •  управління навчальним процесом (формування навчальних планів, розклад, моніторинг результатів навчання);
  •   фінансове планування та бухгалтерський облік;
  •  облік матеріально-технічної бази;
  •  управління персоналом;
  •  автоматизація діяльності бібліотеки;
  •    документообіг;
  •   підготовка оперативної та зовнішньої звітності.

Однією із форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є нова, але визнана в багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися в загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В Україні модель інклюзивної освіти почала набувати значення переважно за ініціативи громадських організацій.

Інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.  З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта - це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоб забезпечити рівність можливостей.

Інклюзивна школа має забезпечувати нові умови для розвитку учнів з порушеннями психофізичного розвитку, її керівники повинні опанувати не лише нові знання та вміння у галузі сучасної педагогіки (в тому числі інклюзивної освіти, педагогічної інноватики, педагогічної аксіології тощо), а й у галузі сучасного управління (зокрема, менеджменту освіти і менеджменту освітніх інновацій).

Сучасний зміст управління  інклюзивною школою характеризується новими функціями і технологіями управління, оновленими формами і методами.

Проблема підготовки молоді до професійної діяльності, самореалізація особистості – одна з основних проблем в освіті, вирішення якої протягом більш як двох сторіч шукають вчені-педагоги світу. Це проблема передусім соціально-економічного характеру, що визначає в майбутньому шлях держави, її місце  в сучасній цивілізації і культурі, яке багато в чому залежить від успішного розвитку нових продуктивних сил та виробничих відносин.

В інформаційно-технологічному суспільстві ХХІ століття визначальним є рівень освіти, науки, створення умов для реалізації й розвитку прогресивних технологій. Саме тому важлива роль відводиться проблемі профільної диференціації навчання.

Профільне навчання – вид диференційованого навчання, який передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті, структурі та організації навчального процесу.

Загальною тенденцією розвитку старшої профільної школи є її орієнтація на широку диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної освіти.

Мета профільного навчання – забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної  освіти впродовж усього життя; виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства.

Профільне навчання спрямоване на:

  •  набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідно-пошукової діяльності;
  •  розвиток інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей старшокласників;
  •  прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Основними завданнями профільного навчання є:

  •  створення умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і  професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки;
  •  виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору й оволодіння майбутньою професією;
  •  формування соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної компетенцій учнів на допрофесійному рівні, спрямування молоді щодо майбутньої професійної діяльності;
  •  забезпечення наступно-перспективних зв’язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю.

 Найважливішим завданням сучасної системи освіти є надання учням вільного доступу до якісної освіти. Поряд із впровадженням ІКТ в навчальному процесі у випускних класах запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), яке дає можливість кожному учневі вступити до вищого навчального закладу за рівнем своїх знань.

Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) - комплекс організаційних процедур (передусім — тестування) спрямований на визначення рівня навчальних досягнень випускників середніх навчальних закладів при їхньому вступі до вищих навчальних закладів.

 Мета зовнішнього незалежного оцінювання: забезпечення реалізації конституційних прав громадян на рівний доступ до якісної освіти, здійснення контролю за дотриманням Державного стандарту базової і повної середньої освіти й аналізу стану системи освіти, прогнозування її розвитку.     

 Результати зовнішнього незалежного оцінювання зараховуються як результати державної підсумкової атестації і як результати вступних іспитів до вищих навчальних закладів.

На думку сучасних науковців і педагогів, ЗНО  є найбільшою реформою в освіті України за  останні двадцять років. Директор Українського центру оцінювання якості освіти професор І.Л.Лікарчук вважає, що запровадження ЗНО надасть потужного прискорення розвитку освітньої системи.      

Одним із перспективних видів навчання на сьогодні вважається метод проектів, який створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з огляду на майбутнє самостійне життя, які проектують у навчанні.

Сучасний навчальний заклад є учасником безпрецедентних змін, які відбуваються в суспільстві, і в результаті яких окреслилися основні структурні зміни, що вимагають ефективного управління на всіх рівнях. Серед відомих методів управління – економічний, організаційно-розпорядчий, соціально-психологічний. Одним з найефективніших для управління змінами, вдосконалення навчання є метод проектів.

Проект – це обмежена за часом цілеспрямована зміна окремої системи із встановленими вимогами до якості результатів навчального процесу.

Німецький педагог А. Флітнер характеризує проектну діяльність як навчальний процес, в якому обов`язково беруть участь розум, серце і руки, тобто осмислення самостійно набутої інформації здійснюється через призму особистісного відношення до неї і оцінку результатів в кінцевому продукті.

Проектний підхід –  це управління розвитком об’єкта через реалізацію ідей, які здатні поліпшити стан об’єкта і його внутрішнє та зовнішнє середовище у вигляді проекту.

Управління та виконання проектної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі з кінцевою метою поліпшення якості навчання передбачає:

  •  застосування проектної роботи на різних рівнях з метою формування світогляду учнів, розвитку їх мислення через проектний метод роботи,  поліпшення процесу навчання організаційного, та матеріально-технічного забезпечення навчального закладу;
  •   формування команди, в якій кожен із виконавців відіграє особливу роль (наприклад, керівник проекту, яким найчастіше може бути директор навчального закладу, має виконувати дві ролі – лідера та управлінця);
  •  прогнозування певних помилок у проектуванні (уникнути їх допоможе чітке уявлення про місію, цілі та завдання проекту, які мають визначатися керівником проекту на основі розглянутих проблем та на основі детального опрацювання проекту учасниками команди)..

Питання теорії освітніх проектів як інструментів розвитку навчальних закладів  знайшли своє відображення в роботах російських та українських вчених Н.Єрофеєвої, Н.Нємової, В.Лазарєва, О.Моісеєва, М.Поташника, І.Реморенка, а також Л.Ващенко, Л.Даниленко, І.Жуковського, О.Коберника, І.Лікарчука, О.Мармази та інших.

Актуальність  проблем визначається необхідністю постійного оновлення освітніх систем у відповідності до стрімких змін, які відбуваються в соціально-економічному житті країни в останні два десятиліття.Поки що відкритою залишається загальна проблема, яка полягає у відсутності механізмів відображення в обов’язковій шкільній документації (зокрема, в річному плані роботи навчального закладу, програмі розвитку школи).

Використання предметних цільових проектів і надання їм статусу обов’язкових внутрішкільних документів шляхом включення їх до складу річного плану роботи навчального закладу дозволяє адміністрації успішно здійснювати координацію діяльності педагогів, регулювати  навантаження  для учнів протягом семестру   (особливо в останні тижні семестрів, коли найбільше тематичних атестаційних робіт), контролювати стан  викладання всіх предметів.       

Цільові проекти обов'язково проходять експертизу на засіданнях робочої групи з розробки програми розвитку. Після цього повністю розроблені цільові проекти затверджуються наказами відділу освіти і є обов'язковими для виконання. Розроблені цільові проекти направляються в  навчальні заклади та установи освіти і використовуються ними під час розробки програм розвитку та річних планів роботи навчальних закладів.

У програмі розвитку школи має бути аналіз навчального процесу, кінцеві результати її здійснення  та пріоритетні напрями діяльності загальноосвітнього навчального закладу.

У ході розробки програми розвитку проектується цілісна концепція освітнього процесу, обґрунтовується місія загальноосвітніх навчальних закладів:

  •  визначаються стратегії розвитку загально-освітнього навчального закладу;
  •  програма розвитку забезпечує реалізацію поставлених цілей та  містить у собі план здійснення найважливіших нововведень у всіх підсистемах  загальноосвітнього навчального закладу;(Додаток 2)
  •  план реалізації напрямів розвитку загальноосвітнього навчального закладу  складається за допомогою нових інноваційних підходів до управління навчальним процесом.

Розвиток загальноосвітнього навчального закладу залежить від правильно обраної мети, завдання та напрямів діяльності керівника, тобто від вірно спланованої роботи, від вдало обраних проблем, над вирішенням яких плідно працюватиме педагогічний, батьківський та учнівський колективи (додаток 3).

  Річне планування визначає основні завдання педагогічного колективу на наступний рік, охоплюючи такі розділи:

1. Вступ. Характеристика мікрорайону, школи, аналіз діяльності за попередній навчальний рік, завдання на новий навчальний рік.

2. Забезпечення конституційного права громадян на освіту (всеобуч) Передбачає форми і строки оперативного обліку дітей шкільного віку в мікрорайоні, план використання фонду школи, забезпечення медичного нагляду, харчування дітей, створення груп подовженого дня.

3. Науково-методичне та інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу, а саме організаційна та  контрольно-аналітична діяльність адміністрації навчального закладу,  науково-методичний супровід професійного розвитку педагогічних кадрів (курси підвищення кваліфікації, міжатестаційний період), дослідно-експериментальна, науково-дослідна робота.

4. Удосконалення навчального процесу або організація навчального процесу об'єднує заходи щодо створення умов для навчального процессу, для роботи з обдарованими дітьми та учнями зі спеціальними потребами.

5.Розвиток виховної системи. Учнівське самоврядування. Організація позакласної і позашкільної виховної роботи гуртків, факультативів, товариств, клубів тощо.

6. Педагогічний контроль за навчально-виховним процесом. Окреслює цілі, форми перевірки (журналів, учнівських зошитів, якості знань та умінь учнів, виховних заходів, санітарного стану тощо), відповідальних за неї (адміністрацію, профспілковий актив, педагогів).

7. Робота з батьками, спонсорами, громадськістю. Передбачає заходи педагогічної пропаганди серед батьків, тематику батьківських зборів, роботу батьківського комітету, ради школи, спільну роботу громадських комісій сприяння сім'ї та школі.

8. Охорона здоровя та техніка безпеки. 

9. Фінансово-господарська діяльність. Матеріально-технічне забезпечення. Містить перелік заходів щодо створення й оснащення кабінетів, майстерень, спортзалу, приміщень для гурткової роботи, ігрових кімнат, поточного й капітального ремонту меблів, електрообладнання, теплосистеми, забезпечення санітарно-гігієнічного режиму, протипожежної безпеки, розподілу коштів школи.

10. Додатки. Містить  тематику засідань педагогічних рад загальноосвітніх навчальних закладів на навчальний рік, план-графік вивчення стану викладання основ наук, план роботи науково-методичної ради загальноосвітнього навчального закладу,  план роботи бібліотеки, план роботи психологічної служби.

У річному плануванні слід акцентувати увагу на написанні вступу (додаток 4).  Обовязково вказувати нормативні документи про освіту, які регламентують діяльність загальноосвітнього навчального закладу, вміло аналізувати роботу школи за минулий навчальний рік, ставити чіткі завдання на новий навчальний рік, визначати основні напрями роботи школи та обов’язково зазначати,  яких саме результатів очікувати.

На підставі річного плану складають календарні плани організаційної, методичної та позакласної роботи на семестри: плани роботи вчителів (тематичні та поурочні), класних керівників, директора школи та його заступників, учнівських гуртків та організацій, розклад навчальних, позакласних занять і заходів, педагогічних рад, засідань методичних об'єднань, профспілкових зборів та виробничих нарад, нарад у директора, засідань місцевого комітету, загальношкільних батьківських зборів, шкільних вечорів, спортивних змагань, масових культпоходів і туристичних походів, загальношкільної газети, роботи наукових товариств, клубів, організація виставок та олімпіад. Планування дає змогу уникнути дублювання, заздалегідь визначити питання, на яких слід зосередити увагу, спланувати роботу й особистий час вчителів та учнів. 

Науково-методична робота у школі – це цілісна система заснована на досягненнях науки;  досягненнях передового педагогічного досвіду;  конкретному аналізі навчального процессу.

Науково-методична робота як цілісна динамічна система складається з двох підструктур - навчально-методичної і науково-дослідницької, які тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені. Навчально-методична підструктура спрямована на підвищення професійно-педагогічної культури педагогів і комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу; науково-дослідницька підструктура стимулює процес створення і впровадження нових педагогічних ідей, технологій навчання і виховання, забезпечує експериментальну перевірку їх ефективності.

У сучасному загальноосвітньому навчальному закладі в системі науково-методичної роботи вирішуються такі основні завдання:

  •  поглиблення філософсько-педагогічних знань, які сприяють розбудові й оновленню української загальноосвітньої школи; 
  •  підвищення рівня теоретичної (предметної) і психолого-педагогічної підготовки; організація роботи по вивченню нових освітніх програм, навчальних планів, освітніх державних стандартів;
  •  систематичне вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду, впровадження досягнень педагогічної науки;
  •  збагачення новими педагогічними технологіями, формами і методами навчання та виховання;
  •  організація діяльності єдиних дослідницьких колективів, які об'єднують дослідників-педагогів, учнів та вчених;
  •  підвищення загального рівня професійно-педагогічної культури, надання допомоги у розвитку якостей і властивостей особистості, необхідних для сучасного педагога.

Зміст науково-методичної роботи визначається метою (завданнями) науково-методичної роботи, а також завданнями, які випливають із аналізу результатів діяльності педагогічного колективу, окремих педагогів.

У загальноосвітній школі склалася певна система науково-методичної роботи з педагогами, до складу якої входять індивідуальні, групові та масові форми, що взаємодіють, доповнюють одна одну.

Індивідуальні форми науково-методичної роботи. У статті 55 Закону України "Про освіту" наголошується, що педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на "вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи" [7]. У цьому плані особливої актуальності набуває індивідуальна науково-методична робота педагога. Під індивідуальною науково-методичною роботою розуміють цілеспрямовану, планомірну та систематичну роботу педагога над удосконаленням теоретичної та практичної підготовки. Найважливішою індивідуальною формою науково-методичної роботи є самоосвіта педагогів.

Найбільш поширеною групповою  формою науково-методичної роботи є методичні об'єднання або кафедри педагогів. До змісту роботи методичних об'єднань входять питання підвищення рівня навчально-виховної роботи і якості знань учнів; обговорення методик викладання, що використовуються різними учителями; впровадження передового педагогічного досвіду і досягнень педагогічної науки; розробка шляхів впровадження інновацій; обговорення найважчих розділів і тем нових програм та підручників; організація позакласної роботи з учнями в позаурочний час (проведення олімпіад, конкурсів, аукціонів знань, громадських оглядів знань тощо); професійна допомога молодим учителям; вироблення єдиної позиції викладання предмета.

Масові форми науково-методичної роботи сприяють збагаченню професійних інтересів педагогів, удосконаленню їх знань, виробленню позицій із важливих педагогічних проблем сучасності, виявленню й узагальненню найкращого педагогічного досвіду. До масових форм науково-методичної роботи належать шкільні семінари і семінари-практикуми,  науково-практичні конференції, виставки, дні творчості  тощо.

На сьогоднішній день в загальноосвітніх навчальних закладах  зазнають значних змін мотиваційні фактори навчання, підвищуються вимоги до обсягу і якості освітніх послуг. Сучасний ринок праці вимагає від кандидата на робоче місце не лише глибоких теоретичних знань, а і практичних навичок у певній галузі. Це орієнтує учнів на здобуття освіти, що відповідає їх професійному вибору і новим суспільним вимогам. Вислів А.Макаренка "Майбутнього не треба чекати з надією чи страхом, майбутнє треба будувати"[31] є концептуальною тезою Моделі випускника сучасної школи  Для того, щоб випускник сучасного загальноосвітнього навчального закладу  міг успішно самоствердитися, реалізувати свої сили і здібності, стати щасливою людиною в соціумі,  який його оточує,  він повинен бути здоровим,  освіченим,  творчим,  інтелектуально розвиненим,  соціалізованим,  патріотичним, духовно збагаченим, толерантним, вихованим, конкурентноспроможним та ін. Випускник новітнього закладу повинен володіти комплексом різноманітних знань, навиків і особистісних  якостей, що дадуть йому змогу стати висококваліфікованим фахівцем, самостійно приймати рішення, бути ініціативним, брати на себе відповідальність та  ефективно взаємодіяти з оточенням.

2.2. Результативність впровадження інноваційних підходів до управління навчальним процесом.

Інновації в освіті -  необхідна умова розвитку освітньої системи відповідно до потреб суспільства. Інноваційні процеси сприяють, насамперед, збереженню цінностей, моделюванню нових освітніх ситуацій, напрацюванню ефективних технологій навчання й виховання, створенню сучасних форм організації навчального процесу, оптимальних структур, систем і механізмів управління.   Це є не повний перелік видів інноваційної діяльності, впроваджуваної керівниками сучасних шкіл.

Керівники загальноосвітніх навчальних закладів оновлюють зміст освіти, удосконалюють управління школою на основі модернізації функцій управління, розробляють нові моделі та механізми управління, намагаються забезпечувати оптимальні соціально-педагогічні умови підвищення його ефективності. У Концепції загальної середньої освіти зазначено: «Зосередженість на потребах освіти і розвитку учнів передбачає пряму залежність проектування навчального змісту та методичного забезпечення від вікових та індивідуальних особливостей школярів» [14].

Процес оновлення суспільства відкрив перед загальноосвітніми навчальними закладами нові перспективи. Проте в освітній інноваційній практиці трапляються ситуації, коли результати нововведень є далеко неоднозначними, а подекуди - зовсім не відповідають прогнозованим. Попри всі суперечності та складності процесу новаторська діяльність шкіл – одне з основних джерел розвитку національної школи в цілому. Досвід впровадження нових організаційних ідей, технологій і методик надзвичайно цінний для педагогічного загалу, адже поява навчальних закладів із нововведеннями не є самоціллю, а способом наближення навчального процесу до соціокультурного середовища, врахування учнівських інтересів, посилення зв’язку школи з життям.

Переглянувши періодичні видання, науково-методичні матеріали за останні роки, ми дослідили праці багатьох сучасних науковців і педагогів. Нами створені моделі управління навчальним процесом сучасного закладу,  науково-методичної роботи в школі та випускника сучасного загальноосвітнього навчального закладу.

            Модель управління навчальним процесом сучасної школи

Така система роботи закладу освіти  урівноважує вплив державного та громадського факторів в управлінні, має зворотний зв'язок із урахуванням думок батьків і громадськості, реально здійснює партнерство в освіті, поєднує відповідальність за прийняття колективних рішень, демократизує управління.

Модель науково-методичного забезпечення сучасної школи

Модель науково-методичного забезпечення сучасної школи спрямована на всебічне підвищення кваліфікації та професійної майстерності кожного вчителя, розвиток і підвищення творчого потенціалу педагогічного колективу і школи в цілому, вдосконалення навчального процесу, формування ключових компетентностей і розвиток кожного школяра.

Модель випускника сучасного загальноосвітнього закладу

Головною умовою реалізації даної моделі, тобто плекання життєво компетентного, успішного та конкурентоспроможного випускника, є знання і розуміння інтересів, потреб, запитів вихованців навчальних закладів.

Таким чином, розвиток сучасної освіти, яка орієнтується на створенні моделі навчального процесу, що базується на застосуванні педагогічних систем, орієнтованих на розвиток особистості, виборі перспективних освітніх технологій, застосуванні комп’ютерної підтримки навчання й управління, привів до створення нової моделі школи. Завдання освітньої системи -  розбудова моделі сучасної школи, яка включає використання інноваційних технологій. Нова система управління освітою поступово утверджується як державно-громадська. Одним із методів удосконалення системи управління навчальним процесом є впровадження новітніх інформаційних систем. Однією із форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є нова, але визнана в багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти.  Найважливішим завданням сучасної системи освіти є надання учням вільного доступу до якісної освіти, тому в навчальному процесі у випускних класах запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Важлива роль  відводиться і проблемі профільної диференціації навчання. Одним з найефективніших для управління змінами, вдосконалення навчання є метод проектів. Розвиток загальноосвітнього навчального закладу залежить від правильно обраної мети, завдання та напрямів діяльності керівника, тобто від вірно спланованої роботи, від вдало обраних проблем, над вирішенням яких плідно працюватиме педагогічний, батьківський та учнівський колективи.

На основі досліджень  наукових  праць  сучасних педагогів нам вдалося створити моделі управління навчальним процесом сучасного закладу,  науково-методичної роботи в школі та випускника сучасного загальноосвітнього навчального закладу. Попри всі суперечності та складності процесу новаторська діяльність шкіл – одне з основних джерел розвитку національної школи в цілому.

ВИСНОВКИ

Навчальний процес у загальноосвітньому навчальному закладі – це складний об’єкт управління, який включає взаємодію мети навчання, змісту предмета, методи, організацію, форми, засоби і контроль за результатами навчання. У процесі навчання формуються теоретичні та практичні вміння й навички, а також уміння й навички самостійної роботи. Результатом системи управління навчальним процесом загальноосвітнього навчального закладу є знання учнів. Дослідженням і вдосконаленням навчального процесу займались не одне століття до сьогоднішніх днів видатні педагоги та науковці  всього світу: Й.-Г.Песталоцці (Швейцарія), А.Дістерверг (Німеччина), К.Ушинський (Росія), Х.Д.Алчевська, Г.Г.Ващенко, Л.І.Даниленко, І.Л.Лікарчук, С.І.Подмазін Г.С.Сковорода, , В.Сухомлинський, , І.С.Якиманська, (Україна), А.Гольбах, Д.Дідро, Ж.-Ж.Руссо (Франція), Д.Дьюї, Е.Паркхерст (Америка) та багато інших. На сьогоднішній день ми маємо результат їх праці – а саме: ми знаємо, щоб навчальний процес здійснювався ефективно, ним необхідно управляти.

Будь-яка управлінська система складається з двох підсистем – тієї, яка управляє, і тієї, яка піддається управлінню та відчуває на собі вплив керуючої підсистеми. Керуючу підсистему прийнято визначати як суб'єкт управління, а керовану — як його об'єкт. Керуюча підсистема (суб'єкт) управляє керованою (об'єктом). Управління об'єктом здійснюється за допомогою керуючого впливу, який виходить від суб'єкта. Керуючий вплив є  обов'язковим  компонентом управління. Без нього не може бути ні управлінської системи, ні управління.  У керуючому впливі суб'єкта на об'єкт  закладена сутність управлінської діяльності, зміст взаємодії її компонентів (насамперед суб'єкта і об'єкта).

Досягти оптимального результату в управлінні навчальним процесом можна лише на основі такого управління, яке буде організоване з урахуванням закономірностей та принципів навчання, на основі застосування сучасних форм і методів викладання й навчання, а також на основі вивчення й обліку особливостей внутрішніх і зовнішніх умов певного класу, учнів та інших факторів.

Ефективність управління навчальним процесом буде вищою, якщо буде вищим рівень взаємовизначення керуючої та керованої підсистем, управлінська діяльність керівника закладу освіти буде направлена на вивченя положень науки, що лежать в її основі.

Дослідивши наукові погляди вчених щодо функцій управління, ми  схиляємо свою думку на користь  В.С.Лазарєва та М.М.Поташніка, які доводять, що повний управлінський цикл від постановки цілей до їхнього досягнення забезпечують такі функції: планування, організація, контроль та керівництво.

  Кожен стан розвитку суспільства зумовлює відповідні йому особливості управління внутрішньошкільним життям. На  сучасному етапі до таких особливостей належать: зміна підходів при оцінюванні діяльності школи, демократизація управління, зміна кадрової ситуації в школі, варіативність управління, зміна методів управління та заміна методологічних засад управління.

В умовах сьогодення в Україні спостерігається розвиток науки управління освітніми закладами й оновлення традиційної школознавчої науки шляхом адаптації її до сучасних вимог.  Оновлюється зміст освіти, навчально-виховні й управлінські технології, форми, методи, засоби навчання, виховання, оцінювання знань тощо. Відбувається активний інноваційний процес, зумовлений суспільно-політичним станом держави, економічними змінами та загальноосвітніми тенденціями. Сучасна педагогіка активно вивчає проблеми, пов’язані з інноваційною діяльністю закладів освіти. Інноваційні підходи забезпечують конкурентоспроможність закладів освіти.

Традиційна система освіти не спроможна усунути протиріччя між орієнтацією освіти на засвоєння великого обсягу знань і потоками нової інформації, що стрімко зростають, між традиційною освітою та сучасною, за якою навчається молоде покоління. Інноваційними підходами в управлінні навчальним процесом, на наш погляд, є визначення перспективних напрямів розвитку закладу освіти, розробка й впровадження нового змісту, форм, засобів освітнього процесу, створення умов для розвитку нового педагогічного мислення та забезпечення конкурентоспроможності загальноосвітнього навчального закладу.

Головним в управлінні навчальним процесом є вироблення цілісної системи діяльності школи, яка б відповідала вимогам часу та створювала передумови для цілеспрямованого розвитку учнів. Особливість управлінської діяльності керівника загальноосвітньої школи на сучасному етапі визначається сукупністю традиційних і появою нових керівних функцій. Завдяки таким функціям оновлюється зміст навчання і виховання (впровадження державних стандартів освіти, концепції виховання, профілізації та індивідуалізації освітнього процесу, авторських навчальних програм, підручників, посібників), відбувається впровадження нових освітніх технологій (розвиваюче, модульне, диференційоване навчання, використання методів проектування і моделювання, життєтворчості особистості); удосконалюються форми й методи навчання і виховання (діалогові форми спілкування, лекційні, семінарські заняття, навчальні модулі тощо); трансформуються методи контролю знань і вмінь учнів (запроваджуються індикатори розвитку учнів, рейтингові системи оцінювання); модернізуються зміст, форми й методи управління закладами і установами освіти (підвищується значущість менеджерської функції управління інноваційним процесом, створюються багатоваріантні моделі управління); з'являються авторські моделі закладів освіти (ліцеї, гімназії, коледжі тощо).

Для подальшого розвитку системи освіти необхідно ретельно переглянути старі традиційні структури управління, відібрати ті, які добре зарекомендували себе в сучасному освітньому закладі та по можливості і за необхідністю удосконалити їх під час використання.  Потрібно серйозно займатися створенням безперервного інформаційного потоку на сучаснійтехнічній основі. Важливо всебічно й глибоко вивчати передовий  закордонний управлінський досвід і наполегливо займатися формуванням і розвитком власної культури управлінської праці.

У період великих змін досить часто мають місце крайнощі. Одна з них – відмова від традиційного заради впровадження нового; друга – прагнення зберегти традиції, свідомо відкинувши нове. Ми ж, проаналізувавши дослідження різних науковців, прийшли до такого висновку – у питаннях оновлення управління слід дотримуватися „золотої середини”. Будь-який розвиток можливий лише за умови впровадження інновацій, які після адаптації самі стають традиціями. Саме так забезпечується енергетика життєдіяльності освітнього закладу, зміна режимів його діяльності: розвиток – оптимальне функціонування – розвиток.

Вважаємо, що управління, яке базується на адміністративно-командних засадах, не відповідає вимогам сьогодення і вимагає негайної перебудови. Розвиток сучасної освіти привів до створення нової моделі школи.

Нова система управління освітою поступово утверджується як державно-громадська. В ній поєднується діяльність суб’єктів управління державних і громадських інституцій, що ґрунтується  на добровільному встановленні державою та громадянами певних обов’язків в управлінні освітою.

Одним із методів удосконалення системи управління навчальним процесом є впровадження новітніх інформаційних систем. Це дозволяє оптимізувати процес обміну інформацією, зменшити обсяг роботи адміністратора системи освіти та приймати ефективні управлінські рішення. Неможливо не відзначити, що інформатизація управлінської діяльності підвищує вимоги до професійної підготовки управлінців, особливо до рівня їх інформаційної компетентності. Ми прийшли до висновку, що для якісного  управління навчальним процесом , потрібно створити інформаційне середовище, яке б відповідало потребам загальноосвітнього навчального закладу. Також стало зрозуміло, що ефективне впровадження ІКТ в освіту можливе лише за умови політичного та економічного супроводу з боку держави.

Поряд із впровадженням ІКТ в навчальному процесі у випускних класах запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), яке дає можливість кожному учневі вступити до вищого навчального закладу за рівнем своїх знань.

За ініціативи громадських організацій в загальноосвітніх навчальних закладах України почала працювати модель інклюзивної освіти. Інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивна освіта - це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

Важлива роль на сучасному етапі в освіті відводиться проблемі профільної диференціації навчання, метою якого  є забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної  освіти впродовж усього життя; виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства.

Серед відомих методів управління – економічних, організаційно-розпорядчих, соціально-психологічних – одним з найефективніших для управління змінами, вдосконалення навчання є метод проектів. Він створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх інтелектуальних здібностей.

Використання предметних цільових проектів і надання їм статусу обов’язкових внутрішкільних документів шляхом включення їх до  річного плану роботи навчального закладу дозволяє адміністрації успішно здійснювати координацію діяльності педагогів, регулювати  навантаження  для учнів протягом семестру   (особливо в останні тижні семестрів, коли найбільше тематичних атестаційних робіт), контролювати стан  викладання всіх предметів.

Провівши дослідження, прийшли до висновку, що розвиток загальноосвітнього навчального закладу залежить від правильно обраної мети, завдання та напрямів діяльності керівника, тобто від вірно спланованої роботи, від вдало обраних проблем, над вирішенням яких плідно працюватиме педагогічний, батьківський та учнівський колективи.

Нині загальноосвітні навчальні заклади оновлюють зміст освіти, удосконалюють управління школою на основі модернізації функцій керівника школи, розробляють нові моделі та механізми управління, намагаються забезпечувати оптимальні соціально-педагогічні умови підвищення його ефективності.       

Новаторська діяльність шкіл – одне з основних джерел розвитку національної школи. Досвід впровадження нових організаційних ідей, технологій і методик є надзвичайно цінним, адже поява навчальних закладів із нововведеннями не є самоціллю, а способом наближення навчального процесу до соціокультурного середовища, врахування учнівських інтересів, посилення зв’язку школи з життям.

Послідовна діяльність щодо розвитку стратегічного управлінського мислення керівників навчальних закладів дозволила розробити рівневу модель управлінської діяльності щодо впровадження компетентнісного підходу. Переглянувши періодичні видання, науково-методичні матеріали за останні роки, ми дослідили праці багатьох сучасних науковців та педагогів. Завдячуючи їх клопіткій праці нами створена модель управління навчальним процесом сучасного закладу, модель науково-методичної роботи в школі та модель випускника сучасного загальноосвітнього навчального закладу.

На нашу думку система управління навчальним процесом у  загальноосвітніх навчальних закладах, навіть маючи позитивні результати управління, повинна удосконалюватись. Необхідно запроваджувати більш досконалі критерії оцінювання діяльності навчальних закладів відповідно до їх типів. Для цього буде доцільним  організовувати та проводити міські чи районні конкурси на кращу модель планування управлінської діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах за результатами моніторингу якості освіти. Думаємо, це стане першою сходинкою до переведення системи управління  на новий якісний рівень.

ДОДАТКИ

Додаток 1

До концепції особистісно орієнтованої школи

Освіта ХХІ століття. Якою вона повинна бути? Яку роль відіграє школа у суспільному прогресі? У чому полягатиме її місія і роль?

Мова йде про створення нової школи України ХХІ століття, яка б плекала творчу особистість, створила умови для повноцінного інтелектуального, творчого, морального, фізичного розвитку дитини, примноження культури і духовності в усій різноманітності  національних та світових зразків, тобто школи самореалізації особистості, школи життєтворчості, культурного виховання – особистісно зорієнтовані школи.

Головні цінності такої школи – дитина, культура, творчість. Звідси, особистісно орієнтована освіта – організація діяльності, за якої охороняється й підтримується дитинство й дитина, зберігається, передається й розвивається культура, створюється середовище розвитку дитини, стимулюються індивідуальна й колективна творчість.

Стратегічною ціллю особистісно орієнтованої школи є виховання цілісної людини культури, що має взаємопов’язані природну, соціальну й культурну сутності.

Сутність, мета особистісно орієнтованої школи

Особистісно орієнтована школа – це сучасний заклад освіти, покликаний якнайкраще задовольнити пізнавальні інтереси дитини, вирішити проблеми розвитку і підтримки її.

Виховання і освіта в такій школі – це процес педагогічної допомоги дитині в становленні її суб’єктивності,  культурної ідентифікації, соціалізації, життєвого самовизначення.

Особливість особистісно орієнтованої школ полягає в надзвичайно підвищеній увазі до виховання дитини. Тому, формулюючи парадигму особистісно орієнтованої школи, в центр її ставимо розвиток і виховання дитини як людини культури. Саме в цьому полягають нові тенденції, які об’єднують виховання й освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини тощо.

За такого підходу, освіта – це становлення людини, віднаходження нею себе, свого образу: неповторної індивідуальності, духовності, творчого початку. Дати освіту людині – означає допомогти їй стати суб’єктом культури, навчити життєтворчості.

Мета особистісно орієнтованої школи – знайти, підтримати, розвинути людину в людині і закласти в ній механізми самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та інші, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу й діалогічної та безпечної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Принципи особистісно орієнтованої школи

Демократизація. Передбачає автономію ( самостійність) школи у вирішенні основних питань змісту її діяльності, розвитку різноманітних форм співробітництва та партнерства, встановлення довір’я між учасниками педагогічної діяльності.

Гуманізація та гуманітаризація. Визначають завдання збереження й відновлення екології людини: її тілесного й духовного здоров’я, смисла життя, особистої свободи, моральності, щастя, всебічного розвитку, прояву здібностей, обдаровань, талантів.

Культуропровідність. Забезпечує збереження, передачу, відновлення й розвиток української національної культури та культури народів світу засобами освіти; орієнтує освіту на виховання людини культури шляхом інтеграції освіти в культуру й, навпаки, культури – в освіту.

Соціалізація. Полягає в забезпеченні оптимальних умов для засвоєння й відтворення індивідом соціального досвіду, що свідчить про нормальний, безболісний вхід людини в життя суспільства; закладення в освіту механізмів адаптації, життєтворчості, рефлексії, виживання, збереження індивідуальності кожної дитини.

Безперервність, наступність та інтеграція. Забезпечує єдність всіх ланок освіти ( від дошкільної до вищої); взаємодію школи з іншими закладами освіти та організаціям на основі співдружності, спрямованої на поглиблення, профільність, конкретизацію освітнього процесу, його наступність і цілісність; набуття освіти впродовж усього життя за умови інтеграції та поглиблення набутих раніше знань.

Варіативність. Передбачає широкий вибір форм і засобів освіти та виховання як у навчальний, так і позанавчальний час для задоволення духовних запитів дитини, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів; розвиток мережі класів (за вибором), факультативних курсів, гуртків, секцій, клубів, студій.

Індивідуалізація. Забезпечує розвиток здібностей особистості до самопізнання, саморегуляції, самоконтролю, самоорганізації.

Природовідповідність. Полягає у забезпеченні фізичного розвитку дитини, збереженні її здоров’я; особлива увага звертається на її тілесність, розвиток природних потреб, здібностей, виховання її екологічної свідомості.

Гармонізація родинної й шкільної освіти. Передбачає створення умов, за яких батьки виступають як перші вчителі й партнери та джерело для доповнення класних занять; тісне співробітництво й співпраця з батьками для досягнення спільних цілей розвитку кожної дитини.

Зміст особистісно орієнтованої школи та основні напрями діяльності

Зміст особистісно орієнтованої школи включає такі обов’язкові компоненти:

  •  аксіологічний має на меті введення учнів у світ цінностей та допомога їм у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтирів;
  •  когнітивний забезпечує школярів науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як основу духовного розвитку;
  •  творчо-діяльнісний сприяє формуванню і розвитку в учнів різних способів діяльності, творчих здібностей, необхідних для самореалізації особистості в праці, науковій, художній та інших видах діяльності;
  •  особистісний забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивної здатності, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, морального самовизначення, формує життєву позицію.

Пріоритетні напрями особистісно орієнтованої школи:

  •  соціо-культурний передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу як особистості шляхом включення її у систему соціальних відносин, виконання різних соціальних ролей, залучення до участі у вирішенні загальних проблем школи, суспільства;
  •  художньо-естетичний забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку та самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культури засобами кращих світових, національних і регіональних надбань, сприяє виробленню вмінь примножувати культурні традиції суспільства;
  •  правовий передбачає формування правової культури – прищеплення поваги до прав і свобод людини, Конституції, Законів України; сприяє становленню особистості, що має почуття власної гідності, готової до захисту як своїх прав та свобод, так і інших людей, наділеної громадянською самосвідомістю та суспільною активністю;
  •  дослідницько-експериментальний передбачає: включення дитини у пошукову, науково-дослідну діяльність, перетворення знань в інструмент творчого освоєння світу; процес оволодіння знаннями в атмосфері інтелектуальних, моральних та емоційних переживань; зіткнення думок, поглядів, позицій, наукових підходів, пошуку істини; проектування різних можливих вирішень пізнавальних завдань;
  •  фізкультурно-оздоровчий  забезпечує формування у дитини навичок здорового способу життя, фізичних здібностей, збереження та зміцнення здоров’я, гармонії тіла і духу;
  •  релаксаційно-розважальний передбачає організацію культурного дозвілля дітей у різних формах, поліпшення їх психологічного здоров’я, зняття розумової, психічної та фізичної напруги.

Основні шляхи реалізації концепції

Нормативне забезпечення

Директивні та нормативні акти, що забезпечують умови діяльності особистісно орієнтованої школи.

Визначені обсяг навчального матеріалу; мінімальна кількість обов’язкових навчальних знань на тиждень; норми (критерії) оцінювання; норми матеріально-технічного і фінансового забезпечення з розрахунку на одного учня; норми фізичного та психічного навантаження учасників освітньо-виховного процесу.

Передбачення результату-прогнозу з метою покращення освітньо виховного процесу.

Науково-методичне забезпечення

Розробка теоретико-методологічних аспектів особистісно орієнтованої освіти, застосування спеціальних психолого-педагогічних технологій; впровадження нових форм організації та управління освітнім процесом.

Розробка науково-методичного забезпечення підготовки педагогічних працівників.

Програмно-методичне забезпечення освітньо-виховного процесу, розробка різнорівневих ,диференційованих та варіативних програм, навчально-методичних посібників, підручників для вчителя та учня.

Створення банку даних наукових розробок, сучасних технологій, діагностичних досліджень.

Дослідно-експериментальна робота, педагогічне проектування та моделювання.

Співпраця школи з науковими установами, навчальними закладами різних рівнів акредитації, державними та громадськими організаціями.

Розробка програмно-методичного забезпечення підготовки батьків.

Висвітлення проблем та напрацювань в науково-методичних виданнях, засобах масової інформації.

Кадрове забезпечення

Формування якісно нового типу педагога, в якому поєднується високий професіоналізм, інтелігентність, соціальна зрілість і творче начало.

Розробка програми підготовки вчителя до роботи в особистісно орієнтованій школі.

Створення системи перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів особистісно орієнтованої школи.

Розробка кваліфікаційних характеристик педагогічних кадрів.

Відбір фахівців на конкурсній та контрактній основах.

Розробка нормативно-правової бази, яка підвищить статус та соціальну захищеність педагога.

Створення системи стимулів щодо ефективної професійної діяльності, підвищення педагогічної майстерності й творчої активності.

Медичне забезпечення

Безперервний лікарський контроль, лікарсько-педагогічні спостереження за станом здров’я, психічного та фізичного розвитку учнів, вчителів.

Розподіл дітей за результатами медичного обстеження на групи фізичної культури.

Введення до системи освіти й виховання профілактичної страхової медицини.

Санітарно-гігієнічне виховання, просвітницька робота з учнями, батьками, вчителями щодо здорового способу життя, попередження спеціальних захворювань школярів та професійних захворювань педагогів.

Матеріально-технічне забезпечення

Наявність сучасної матеріально-технічної бази: необхідних приміщень( класних кімнат, кабінетів, майстерень, лабораторій, спортивних залів тощо); додатково технічного та матеріального оснащення робочих місць учителів та учнів; достатньої кількості дидактичних засобів навчання, обладнання, технічних засобів, комп’ютерної техніки.

Відповідність матеріально-технічної бази нормам охорони праці та гігієни.

Фінансове забезпечення

Гарантоване фінансове забезпечення за рахунок державного, регіонального й місцевого бюджетів.

Додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути: добровільні внески державних і приватних підприємств, фірм, акціонерних компаній, громадських організацій, вітчизняних та зарубіжних благодійних фондів, фізичних осіб; кошти, одержані за надання додаткових освітніх послуг, здавання в оренду приміщень, споруд; доходи від комерційної діяльності та впровадження науково-методичних розробок; різноманітні дотації; кредити банків та інші надходження,що не суперечать чинному законодавству.

Управління особистісно орієнтованою школою

Передбачає горизонтальну систему професійного співробітництва, спрямовану на кінцевий результат.

В основі такої соціально-педагогічної системи – корпоративний стиль керівництва, покликаний максимально врахувати принцип природовідповідності якостей кожного члена колективу та особистісно орієнтований підхід до діяльності, спрямованої на досягнення спрогнозованих результатів.

Основними функціями управління особистісно орієнтованою школою є:

  •  інформаційно-аналітична;
  •  мотиваційно-цільова;
  •  планово-прогностична;
  •  організаційно-виконавська;
  •  контрольно-діагностична;
  •  регуляційно-корекційна.

Міжнародні зв’язки

Міжнародне співробітництво має за мету: використання загальнолюдських цінностей, сучасних зарубіжних технологій освіти; інтеграцію в світову культуру; гуманізацію міжнародних суспільних відносин, утвердження загальної етики співробітництва націй і культур; обмін новими технологіями освіти і виховання; широку участь у міжнародних заходах (конференціях, симпозіумах, семінарах, конкурсах, змаганнях тощо); прямі зв’язки учнів, учителів із зарубіжними колегами.

Міжнародні зв’язки мають розвиватися шляхом: проведення спільних конференцій, семінарів; організації стажування педагогічних працівників; обміну педагогічними працівниками та учнями; створення спільних центрів, лабораторій з навчальними закладами та організаціями інших країн; укладання угод про співробітництво; обміну науковою інформацією, науковою та навчально-методичною літературою, періодичною пресою; участі педагогічних працівників та школярів у міжнародних науково-практичних конференціях, симпозіумах з проблем освіти й виховання; спільного проведення наукових досліджень; участі в реалізації міжнародних освітніх програм; підготовки й перепідготовки педагогічних працівників; проведення ( на комерційній основі) курсів і семінарів для іноземних викладачів, учителів; створення спільних банків даних та навчальних програм з питань освіти й виховання.                                                        

Додаток  2

Програма розвитку           Розділ V. Управління освітою

Проект «Трикутник» («Школа – сімя – громадськість»  )

Мета проекту: створення моделі державно-громадського управління розвитку освіти на рівні навчального закладу.

 Завдання проекту:

  •  сприяти участі громадськості у формуванні регіональної освітньої політики;
  •  удосконалювати систему виховної роботи, впроваджувати нові технології організації виховного процесу;
  •  сприяти підвищенню авторитету і ролі сімї у вихованні і соціалізації дітей та підлітків;
  •  формувати сучасну педагогічну культуру батьків на основі національних традицій і досягнень світової педагогіки.

           Пріоритети проекту: сприяння піднесенню на якісно новий рівень роботи педагогічного колективу школи з батьками учнів.

Шляхи реалізації проекту

з/п

Зміст заходу

Термін

виконання

Виконавець

1.

Забезпечити виконання тристоронньої угоди про співпрацю між батьківською громадськістю, адміністрацією школи та шкільною учнівською радою самоврядування

2010 -2014 р.р.

Керівник закладу, заступник директора з виховної роботи, педагог-організатор

2.

Здійснювати громадську експертизу соціально-педагогічних ініціатив і проектів, спрямованих на вдосконалення і  розвиток освіти

2010 -2014 р.р.

Батьківський комітет

3.

Забезпечити ефективну роботу в закладі піклувальної ради та батьківського комітету

2010 -2014 р.р.

Керівник закладу

4.

Організувати роботу постійно діючих науково-практичних семінарів з питань діяльності органів учнівського самоврядування

2010 -2014 р.р.

Відділ освіти, ММК, ЦДЮТ

5.

Здійснювати внутрішкільний облік та систематично інформувати  соціальну службу про неблагополучні сімї та учнів схильних до асоціальних прояві, бродяжництва

2010 -2014 р.р.

Заступник директора з виховної роботи, соціальний педагог

6.

Обладнати кабінет для органу самоврядування

2011р.

Педагог організатор, голова учнівського самоврядування

Очікувані результати:

  •  залучення громадськості, батьків, учнів до формування регіональної освітньої політики;
  •  піднесення на якісно новий рівень роботи педагогічного колективу школи з батьками учнів;
  •  активізація роботи органів учнівського самоврядування.

Додаток  3

Орієнтовні розділи річного плану загальноосвітнього навчального закладу

  1.  Вступ Педагогічний аналіз підсумків минулого навчального року.                                                   Завдання на новий навчальний рік.
  2.  Забезпечення конституційного права громадян на освіту (всеобуч).
  3.  Удосконалення навчального процесу або організація навчального процесу.
  4.  Розвиток виховної системи. Учнівське самоврядування.
  5.  Робота з батьками, громадськістю.
  6.  Науково-методичне та інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу.
    1.  Організаційна  та контрольно-аналітична діяльність адміністрації навчального закладу.
    2.  Науково-методичний супровід професійного розвитку педагогічних кадрів (курси підвищення кваліфікації, міжатестаційний період).
    3.  Дослідно-експериментальна, науково-дослідна робота.
  7.  Організація і зміст навчально-виховної роботи з:
  •  обдарованими дітьми;
  •  учнями зі спеціальними потребами.
  1.  Охорона здоровя та техніка безпеки.
  2.  Фінансово-господарська діяльність. Матеріально-технічне забезпечення.
  3.   Додатки.
    1.  Тематика засідань педагогічних рад ЗНЗ на 2009-2010 н.р.
    2.  План-графік вивчення стану викладання основ наук.
    3.  План роботи науково-методичної ради ЗНЗ.
    4.  План роботи бібліотеки.
    5.  План роботи психологічної служби.
    6.  Тематика навчально-просвітницької діяльності для батьків.

Додаток 4

Алгоритм вступу до річного плану

  1.  Нормативні документи про освіту, які регламентують діяльність загальноосвітнього навчального закладу:

      -    Конституція України;

  •  Закони України «Про Освіту», «Про загальну середню освіту», «Про мови в Українській РСР», «Про охорону дитинства»;
  •  Національна доктрина розвитку освіти України на ХХІ століття;
  •  Державний стандарт загальної середньої освіти;
  •  Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа);
  •  Концепція профільного навчання в старшій школі;
  •  Галузева Програма профільного навчання на 2008-2010 роки;
  •  Концепція громадянського виховання;
  •  Концепція програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл;
  •  Декларація прав людини;
  •  Декларація прав дитини;
  •  Кодекс законів «Про працю України»;
  •  Постанова Кабінету Міністрів України «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання»;
  •  Наказ МОН «Про підготовку та організований початок 2008-2009 навчального року №349 від 21.04.2008р.;»
  •  Орієнтовні критерії оцінювання діяльності загальноосвітнього навчального закладу (затверджено наказом МОН №99 від 14 лютого 2005р.);
  •  Національну програму «Освітні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів в Україні»;
  •  Нормативно-інструктивні матеріали адміністративно-господарської та фінансової діяльності керівника;
  •  Нормативні документи з техніки безпеки.
  1.  Аналіз роботи школи за минулий навчальний рік:
  •  Науково-теоретичний рівень викладання основ наук;
  •  Успішність, якість знань учнів (основні досягнення, недоліки);
  •  Робота вчителів з метою підвищення науково-методичного рівня, самоосвіта, організація методичної роботи;
  •  Робота педагогічної ради школи, учнівських організацій, ради школи;
  •  Нерозв’язані проблеми та причини їх нерозв’язання;
  1.  Завдання на новий навчальний рік:
  •  Організаційні (створення індивідуальних програм, комплексних планів, самовдосконалення через персоналізацію навчального процесу);
  •  Методично-кадрові (залучення педагогів до перспективних моделей педагогічного досвіду; формування нового педагогічного мислення – прагнення до постійного оновлення знань, творчого пошуку, зорієнтованого на особистість учня) ;
  •  Освітні (забезпечення самореалізації особистості в різних видах інтегративної діяльності);
  •  Виховні (відмова від педагогіки всебічного піклування, перехід до педагогіки діяльності);
  •  Управлінські (управління якістю освіти на основі нових інформаційних технологій та освітнього моніторингу).
  1.  Пріоритетні напрями роботи школи:
  •  Організація успішного навчання без перевантаження;
  •  Виховання духовно й фізично здорового покоління;
  •  Впровадження традиційних, нестандартних систем і методик навчання;
  •  Оновлення змісту освіти;
  •  Посилення особистісно зорієнтованої направленості освіти;
  •  Удосконалення роботи системи школи щодо збереження та зміцнення здоровя учнів;
  •  Упровадження у навчальний процес інноваційних технологій, досягнень передового й перспективного педагогічного  досвіду та психолого-педагогічної науки;
  •  Побудова оптимальної моделі управління загальноосвітньої школи на нових концептуальних умовах;
  •  Забезпечення наступності між дошкільною системою виховання та початковим шкільним навчанням для дітей 6-річного віку;
  •  Забезпечення оптимальних умов для розвитку інтелектуальних здібностей школярів.
  1.  Очікувані результати.

                                                                                                                                     

                                                                                                                                  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Навчальні та науково-методичні посібники

  1.  Загальна Декларація прав людини 1948р.
  2.  Декларація прав дитини 1959р.
  3.  Державна національна програма „Освіта. Україна ХХІ століття”. – К.:Райдуга.. – 1994. – 61 с.
  4.  Державна національна програма „Освіта” від 03.11.93. №896 
  5.   Державний стандарт базової і повної середньої освіти від 14 січня 2004 р. N 24
  6.  Державний стандарт початкової загальної освіти № 1/9-695 від 06.12.2005р.
  7.  Закон України „Про освіту” №1060-ХІІ, зі змінами від 11.06.2008
  8.   Закон України „Про загальну середню освіту”, №651-ХІV, зі змінами, від 04.06.2008
  9.  Закон України "Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу"  від 6.07.2010 року № 2442-VI  
  10.  Закон України „Про вищу освіту” №2984-III, із змінами від 19 січня 2010 р. 
  11.  Конституція України від 08.12. 2004. №2222-ІV із змінами та  доповненнями
  12.   Концепція профільного навчання в старшій школі - від 11.09.2009 р. № 854
  13.   Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті// Освіта України. – 2001.- №1.- с.22-25.
  14.   Наказ Про Концепцію загальної середньої освіти (12-річна школа) Постанова Колегії МОН України, Президії АПН України № 12/5-2 від 22.11.01 року
  15.  Наказ Про затвердження Орієнтовних критеріїв оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів  № 99 від 14 лютого 2005р.
  16.   Наказ Про затвердження Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності №522 від 07.11.2000р.
  17.   Положення про експериментальний навчальний заклад  N 114 від 20.02.2002р.
  18.   Постанова КМУ „Про перехід загальноосвітніх закладів на новий  зміст,  структуру і 12-річний термін навчання”. Постанова №1717 від 16.11.2000 р. 
  19.  Андрущенко В. Роздуми про освіту. – К., 2005. – 804 с.
  20.   Балабанов И.М. Инновационный менеджмент. – СПб: Питер, 2001. – 304 с.
  21.   Десятов Т.М., Катерник О.М., Тевлін Б.Л., Чепурна Н.М. Наука  управління загальноосвітнім навчальним закладом. – Харків: Вид. гр.  „Основа”, 2004
  22.   Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в загальній  середній освіті регіону. – К.: „Тираж”,-2005. – 380с.
  23.   Волобуєва Т.Б.  Самоосвітня діяльність керівника [Текст]  Х. :  Видавнича  група "Основа", 2005. - 96с.
  24.   Гадецький М.В., Хлєбнікова Т.М. Організація навчального процесу в  сучасній школі. – Харків: Веста: Видавництво „Ранок”. 2003. – 136 с.
  25.  Давыденко Т.М., Шамова Т.И.  Управление образовательным  процессом в адаптивной школе. Издательство Педагогический поиск  2001. - 384 с.
  26.   Давыденко Т.М., Шамова Т.И, Шибанова Г.Н. Управление образовательными системами. Учебное пособие. Издательство  Academia. 2008. – 384 с.
  27.   Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах  : Монографія. – К.: Міленіум, 2004. – 358с.
  28.   Даниленко Л.І. – Інноваційний освітній менеджмент: навчальний   посібник. – К.: Главник, 2006. – 144с.
  29.   Даниленко Л.І. Інноваційний менеджмент Навчальний посібник. – К.: Главник, 2006,  - 144с. – (Серія „Психологічний інструментарій”)
  30.    Даниленко Л.І. Модернізація змісту, форм та методів управлінської  діяльності директора загальноосвітньої школи. Монографія. К.: Логос  1998. – 140 с.
  31.    Даниленко Л.І. Менеджмент інновацій в освіті. – К.: Шкільний світ. –  2007. – 120 с. – Бібл.-ка „Шкільного світу” – бібліографія. С.108 – 113
  32.   Даниленко Л.І. Управління інклюзивною школою на засадах менеджменту освітніх інновацій / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред. Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.
  33.   Ерофеева Н.Ю., Чикурова М.В.  Инспектирование в образовании. Учебно-методическое пособие. – Ижевск.: Издат. / ПК и ПРОУР,  2004.  – 25 с.
  34.   Єльнікова Г.В. Основи адаптивного управління (тексти лекцій). – Х.: Вид. гр. «Основи». – 2004. – 128 с.
  35.   Заклади освіти Київщини: минуле і сучасне./ за редакцією Лікарчука І.Л. – К.: 2009. – 528 с.
  36.   Зубков М.Г. Новітній російсько-український  українсько-російський словник. –3-є вид., випр.– Донецьк: СПДФ О Сердюк В.І. 2005. – 480 с.
  37.   Книга керівника навчально-виховного закладу: довідково-методичне видання /Упорядник Скиба В.В., Терещук Б.М. – Харків: ТОРСІНГ  ПЛЮС, 2006. – 768с.
  38.   Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.
  39.   Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – 2-е вид.,  перероб. І доповн. – К.: Знання-Прес, 2004. - 445с.
  40.   Мармаза О.І. Менеджмент в освіті: дорожня карта керівника, - Х.:  Видав.гр. „Основа”, 2007. – 448 с.
  41.   Мармаза О.І. Менеджмент в освіті: секрети успішного управління. – Харків: Вид. гр. „Основа”, 2005.- 176с.
  42.   Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. – М.: Дело, 1992 – 702с.
  43.   Модернізація освітнього процесу в ліцеї економічного профілю: Науково-методичний посібник / За редакцією Даниленко Л.І., Шукевича  Ю.В. – К.: Логос, 2004. – 130 с.  
  44.   Моисеев А.М., Моисеева О.М. Основы стратегического управления школой. Учебное пособие. – М., Центр педагогического образования, 2008 – 256с.
  45.   Мороз І.В. менеджмент і маркетинг освіти: навчально-методичний посібник. – К.: Освіта України, 2009. – 192с.
  46.   На допомогу менеджеру освіти. Частина ІІ. Нормативно-правове забезпечення управління закладів освіти. / Упорядники Демків І.С., Романюк А.Й., Козловська О.В. Тернопіль: Астон, 2002. – 404с.  
  47.   Освітній менеджмент. /  За редакцією Даниленко Л., Карамушки Л. –  К.: Шкільний світ. – 2003. – 400 с.
  48.   Островерхова Н. М. , Даниленко Л. І. Ефективність управління загальноосвітньою школою : соціально-педагогічний аспект. – К.: Школяр, 1995. – 315с.
  49.   Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки: навчально-методичний посібник. – 2-е вид., доп. – К.: Вид- во     Європейського університету. – 2005. – 164 с.
  50.   Пекельна  В.С. Управління школою. – Х.: Видав. гр. „Основа”, - 2004.  – 220 с. (у ІІ ч.)
  51.   Сергеева В.П. Управление образовательными системами. – М.: 2000. – 168с.
  52.   Семотюк О.П. Сучасний словник іншомовних слів. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. – 464 с.
  53.   Управление развитием школы  / Под ред. Поташника М. М., Лазарева В.С.  – М., 1995.
  54.  Управление качеством образования. /Под ред. Поташника М. М.,- М.: Педагогическое общество России. – 2006. – 448 с.
  55.   Управління загальноосвітньою школою в сучасних умовах. / За ред.  Лікарчука І.Л. – К.: [Вид. Ешке О.М.], 2003. - 312c.
  56.   Управление школой: Словарь-справочник руководителя  образовательного учреждения  / под. Ред. А.М.Моисеева, А.А.Хвана. – М.: Педагогическое общество России, 2005.
  57.   Федоров В.А., Колегова Е.Д. – инновационные технологии в  управлении качеством образования. – Екатеринбург, 2002.
  58.  Хриков Є.М. Управління навчальним закладом. Навчальний посібник.  –  К.: Знання. 2006.
  59.   Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект. / посібник для вчителів  і студентів. – К.: СПД Богданова А.М., 2007. – 220 с.

Статті у наукових фахових виданнях

  1.   Антонюк О. Менеджмент в освітянській сфері: концептуальні засади Інтернет
  2.   Бакалюк В. Методологія адаптивного управління: особливості  прийняття  управлінських рішень ./ Директор школи, ліцею гімназії. – 2008. - №2. -  с.72-83
  3.   Березанская Н.Б.  Инновации в образовании или инновационное  образование?/ Инновации.- 2008.- №10.- с. 99-102
  4.   Бережна Л.К.  Управління інноваційною діяльністю в педагогічному  колективі  загальноосвітнього навчального закладу. Управління. – 2008.- №22 -  24 (214-216) с.31-34
  5.   Бутакова О.А.  Структура инновационного образовательного процесса /  Высшее образование сегодня.- 2009.- №4.- С. 18-21.- [Сущность инновационного обучения].
  6.   Ващенко Л.М. Функції управління інноваційними процессами в  системі загальної середньої освіти регіону. // Педагогіка і психологія професійної освіти. Науково-методичний журнал. - №3. – Львів, 2005.  – 137-147с.
  7.   Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами. Директор школи   (укр.). 2007 №11 с.6-15
  8.   Ващенко Л.М. Інноваційні процеси в системі загальної середньої освіти: особливості управління./ Освіта і управління.-2003. – Т.ІІІ., №3.– с.97-104
  9.   Вєтров С. Аналіз ситуації в освіті. Короткий конспект. / Відкритий  урок. Плеяди. 2007. - №2-3, - с. 8-9
  10.   Воронина Т., Молчанова О., Абраметин А. Управление инновациями в сфере образования. – Высшее образование в России. – 2001, №6  - с. 3-12
  11.   Вікторов В.Г. Проблема управління якістю освіти (Соціально- філософський аналіз) Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 52.
  12.   Горгош Л.І. Інтеграція традиційних та інноваційних технологій в навчально-виховному процесі початкової школи. / Розкажіть онуку. – 2009. - № 1-2, - с.4-8
  13.   Гурова О.М. Розроблення інноваційних освітніх послуг в сучасних умовах. /  Управління школою 2006. - № 10-12 (130-132) квітень с. 8-10
  14.   Гуров Ю.С., Гуров С.Ю. Інноваційна діяльність менеджера освітніх установ / Управління школою 2006. № 10-12 (130-132) квітень с.10 – 13
  15.    Даниленко Л.І. Теоретичні засади створення «Школи майбутнього», як інноваційного загальноосвітнього навчального закладу. Сайт   Інноваційний  розвиток навчальних закладів України.
  16.    Даниленко Л.І. Теорія і практика інноваційної діяльності в загальноосвітній середній школі [текст]// Управління освітою. – 2001.  – №3
  17.    Даниленко Л.І. Науково-теоретичні основи управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах. – Наша школа. – 2003.   - №5. – с.9 – 14
  18.    Даниленко Л.І. Теорія і практика управління інноваційною діяльністю  в загальноосвітніх навчальних закладах. /Практика управління закладом  освіти. – 2006. №1(серпень) – с.13-18
  19.    Данилова Г. Акмеологічна школа: нова якість освіти. / Освіта і управління. – 2009.- т.12. - №2 с. 96 – 108
  20.   Кабан Л.В. Управління розвитком  інноваційної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. ./ Вересень. – 2004. – Квітень. Спецвипуск. – с.22-29
  21.  Клокар Н.І. Технологія впроваджень нововведень. / Світло. – 1999. - №4. –с. 30-33
  22.   Козіна І. Чим може бути корисним європейський досвід директору української школи. / Директор школи, ліцею, гімназії. – 2008. - №6. - с.20-23
  23.   Кононенко П. Концепція національної системи освіти. /  Освіта і управління. – 2009. – т.12. - №1. – с. 24 – 32
  24.   Коцур В. І мудрість віків, і новизна сучасності. / Світло. – 2002. - №4.   -  с. 3-7
  25.    Лікарчук І.Л. Закон України про загальну середню освіту і перспективи її функціонування. / Світло. -1999. №3. – с.13-16
  26.    Лікарчук І.Л. До питання про методологічні засади освітнього менеджменту / Електронне фахове видання “Народна освіта”, 2007/1.
  27.    Ляшенко А.Х. Інноваційна діяльність школи, як фактор забезпечення якості освіти, особистісно-розвивального навчально-виховного  процесу за  інтерактивними технологіями./ Нива знань. – 2005. –  с.15-21
  28.   Мармаза О.І. Інноваційний менеджмент у закладах освіти.  /Дайджест Школа-парк – 2005. – №1-2  - с.60-70
  29.   Найдьонов І. Головні важелі в управлінні якістю освіти. / Персонал. – 2009. - №1
  30.  Остапчук О. Презентація досвіду сила шкільних традицій. / Директор  школи, ліцею гімназії. – 2008. - №6. - с.32-34
  31.   Паламарчук Т., Малишев В., Липова Л. Профільне навчання: проблеми, перспективи, досвід. / Освіта і управління. 2007. – т.10 – №1. – с.49 – 56
  32.   Підкурганна Г. Педагогічний менеджмент у діяльності викладача вищої школи. /  Освіта і управління. 1998. Том ІІ №2. – с.21-26
  33.   Пшенічка П. Зміст і якість сучасного навчального процесу та його   методичного забезпечення./ Директор школи, ліцею, гімназії. – 2008.  - №1 с.76-83
  34.   Рогова В.Б. Впровадження державно-громадського управління в закладах системи середньої освіти./ Вересень. – 2004. – Квітень. Спецвипуск. – с. 16-21
  35.   Романенко Н. Роль керівника навчального закладу у створенні умов для  здобуття якісної освіти./ Директор школи, ліцею, гімназії. – 2008.  - №2. - с.105-108
  36.   Свободнова Н.  Інноваційне управління навчальним закладом / Персонал  №11. – 2006.
  37.   Стріха М. Майбутнє України як майбутнє її науки.  / Освіта і управління. –  2008. – т.11 - №2-3. – с.6-10
  38.   Тимошко Г. Організація самоменеджменту в процесі підготовки  керівника ЗНЗ до управління якістю освіти. / Освіта і управління.  2007. – т.10 №1. – с.37 – 40
  39.   Тютюнник В.Ю. Інноваційні підходи до форм організації навчання у сучасній школі. / Нива знань. – 2005. - №3, - с.17-20
  40.   Християнівський В., Розенталь В. Навчальний комплекс як об’єкт управління. / Освіта і управління.  1998. –  т.2 №1. – с.38- 42
  41.   Чикурова М.В., Блинова И.К. Организация инспекционно- контрольной  деятельности в общеобразовательном учреждении. / Практика административной работы в школе.  - №3. – 2003. – с.48-53
  42.   Шамова Т.И., Давыденко Т.М. Управление: традиции и инновации. /    Сибирский учитель. Научно-методический журнал. 2005. -№3 (39), май-июнь
  43.  Шовкошитна С. Суб’єкти соціального управління суспільства: структура та  характеристика. / Освіта і управління. 2007. – т.10. – №3-4. – с. 11-18

                                                                         

ГЛОСАРІЙ

Адаптація -  пристосування організмів до умов навколишнього середовища (біологічна - пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища; фізіологічна - швидке пристосування до порівняно короткочасних змін середовища).

Акмеологія -  наука, яка виникла на перетині природничих суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, вона вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на етапі її дорослості, особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Апробація  -  офіційне схвалення, ухвала, затвердження чогось після випробування, перевірки.

Аспект -  Кут зору, під яким розглядаються ті чи інші предмети, явища, поняття. Генерація - 1.Сукупність людей одного віку, пов'язаних спільними інтересами і спільною діяльністю. 2. Виникнення, відтворення, створення, виробництво, формування чого-небудь.  

Децентралізація - Система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; розширення прав низових органів управління. / Знищення, скасування або послаблення централізації. Децентралізація освіти.

Евристика (гр., знаходжу) - 1. В античній філософії - сукупність прийомів навчання за допомогою навідних питань, теорія такої методики. 2. Наука, що вивчає творчу діяльність.

Елітарність - Призначеність для еліти, адресованість їй; доступність тільки обраним.

Ієрархія - Сукупність людей, об'єднаних за принципом підлеглості службовою чи іншою діяльністю. Послідовне розміщення посад, чинів і т. ін. від найнижчих до найвищих у порядку їх підлеглості. Принцип управління в централізованих системах.

Кібернетика - наука про загальні закони одержання, зберігання, передачі та обробки інформації.  

Контекст - (лат., тісний зв'язок, з'єднання) - закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу.

Матрична - Матрична організаціясистема управління на підприємстві, що припускає подвійну підпорядкованість співробітників: з одного боку, керівникам штатних підрозділів, з іншогофункціональним керівникам тимчасових проектних груп. Матрична структура управлінняструктура управління, побудована за функціональною ознакою.  

Мотивація  (фр.) - сукупність доказів, мотивів для обгрунтування чогось; мотивування.

Методологія (метод і ...логія) - 1. Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2. Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкту її пізнання.

Перманент - Електрична або хімічна завивка волосся, яка зберігається протягом кількох місяців.

Прогностика  (гр., передбачливий) - наука про закони й методи прогнозування.  

Пролонгація  (лат., продовжую) - продовження строку чинності договору, угоди, векселя.

Радикальний (лат.) - 1. Докорінний, основний, рішучий. 2. Той, що дотримується крайніх поглядів. 3. Той, що стосується радикалізму.

Реорганізація -  Перебудова, перетворення, зміна структури, форми організації, управління 

Рефлексія (лат.) - відсвічування, відблискування. 1. Самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. 2. У філософії - відображення, а також дослідження процесу пізнання.

Субординація   Система суворого підпорядкування молодших за чином або становищем старшим, що ґрунтується на правилах службової дисципліни.                                                                                              

Тенденція (лат., від прагну, прямую) - 1. Напрям розвитку чого небудь. 2.  2. Прагнення, намір, властиві кому-, чому-небудь 3. Провідна думка, ідея художнього, наукового й т. ін. твору. 4. Упереджена думка, ідея, теза, що не випливає логічно з самого розвитку подій, з художніх образів, а нав'язується читачеві.                                                                                                               Цикл (лат. круг, коло) – сукупність явищ, процесів, що створюють закінчене коло розвитку протягом якого-небудь проміжку часу; група наук, навчальних дисциплін (напр., гуманітарний)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22002. Франция в XI-XV вв. 269.5 KB
  Серв получал свободу только через отпуск для чего требовалась еще и санкция вышестоящего сеньора или короля. должность графа равно как и прочие бенефиции полученные от короля становилась наследственным достоянием их обладателей. на дворянский отряд осуществлявший в Бовези реквизицию продуктов у крестьян стали осаждать рыцарские замки сжигать или захватывать поместья было разрушено не менее 100 замков или домов уничтожать списки повинностей и требовать истребления всех дворян кроме короля. Города разными путями добивались...
22003. Франция в XVI-XVIII вв. 183 KB
  Во Франции в XVIXVII вв. Парижский бассейн – самая развитая область Франции урожайность – 15 цт с 1 га сам5; на юге – чуть ниже; трехполье; для сравнения – урожайность в Англии составляла 13 цт с 1 га. в некоторых местностях Северной Франции появилась новая форма аграрных отношений – краткосрочная аренда более или менее крупных земельных комплексов. – климат характеризуется потеплением и преобладанием урожайных лет над неурожайными а война велась вне пределов Франции и сопровождалась умеренным ростом налогов.
22004. Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) 56 KB
  Український суспільно-політичний рух опирався не тільки на внутрішні джерела, а й на зовнішні чинники. Йдеться, зокрема, про відчутний вплив на цей рух Французької революції, зокрема її концепції вільної нації.
22005. Чехия в XI-XV вв. 127.5 KB
  Леса – хвойные Чехии смешанные Словакия. В Чехии со второй четверти XII в. – конец династии Пшемысловичей борьба за престол и утверждение в Чехии Люксембургов 1310 г. Во главе деревни стоял наследственный староста – в Чехии – рижстарж в Польше – солтыс войт.
22006. Швейцария в XVI в. 52.5 KB
  Торговля содействовала развитию кредита так как Цвингли и Кальвин отвергли запрет . Ульрих Цвингли 14841531 сын сельского старосты окончил латинскую школу в Берне в Базельском и Венском университетах связан с Эразмом магистр свободных искусств увлекался гуманистическими штудиями. У Цвингли не было ничего из мистического созерцания Лютера. Цвингли свои взгляды изложил в 67 тезисах 1523 г.
22007. Япония в III-VIII –XII вв. 64 KB
  Заселение овов Японии началось давно. в Японии образовался племенной союз занимавший ов Кюсю или по мнению других южную часть ова Хонсю провинции Ямато Коти Эцу. По синтоизму – японская нация ведет свое происхождение от богиги Солнца Аматэрасу потомком которой был легендарный император Японии Дзиммутэнно 660 г. Особенность исторического развития Японии состоит в том что первобытнообщинный строй трансформировался в феодальный минуя рабовладельческий.
22008. Япония в XIV-XVI вв. 78 KB
  Таким образом появление новой сёгунской династии не означало централизации страны. Вся остальная часть страны находилась в руках местных феодалов. Посевы хлопчатника до этого сеяли эту культуру только в южной части страны появились и в восточной части страны. Встал вопрос об объединении страны.
22009. Международные отношения в средние века. Итальянские войны 116.5 KB
  Примером является империя Карла V. Таким образом накануне похода Карла VIII Италия разделилась на 2 лагеря – Милан Венеция Рим – с одной стороны и Неаполь Флоренция – с другой. Флорентийцы восстали и изгнали Медичи Флоренция встретила Карла VIII не как завоевателя а как союзника хотя и пришлось выполнить ряд тяжелых условий – выплатить 120. Задача флорентийского правительства Пьетро Каппони видело главную задачу в том чтобы скорее выпроводить Карла VIII из Флоренции и из Тосканы.
22010. Нидерландская буржуазная революция 133 KB
  Расширялось стойловое содержание скота Голландия а ломовые лошади из Голландии Фрисландии Зеландии шли даже на экспорт. они исполнялись с непреклонной жестокостью и среди уголовных приговоров суда Голландии 2030х гг. Флот одной Голландии в 60 г. Среди городов Голландии на первое место постепенно выдвигается Амстердам по объемам морского флота мореходства рыболовства он перегнал все остальные города.