96046

ГРЕЦІЯ АРХАЇЧНОГО ПЕРІОДУ

Реферат

Культурология и искусствоведение

Архаїка доба в історії Греції яка охоплює період VIII VI століть до н. Початково архаїчний період ставився до етапу розвитку грецького мистецтва в основному декоративного і пластичного проміжного між періодом геометричного мистецтва та мистецтвом класичної Греції. Пізніше термін архаїчних період був розповсюджений не тільки на історію...

Украинкский

2015-10-02

219.5 KB

0 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ ТА ПРАВА

                                                             Кафедра археології, давньої та

                                              середньовічної історії

ГРЕЦІЯ АРХАЇЧНОГО ПЕРІОДУ

                                                                       

                                                                         Виконала: Сафронова Анна

                               Превірив:

                                              Старший викладач

                                                                         Горбенко Кирило Володимирович

МИКОЛАЇВ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

СУСПІЛЬСТВО

КУЛЬТУРА:

    1.Мистецтво Стародавньої Греції

    2.Архітектура

ВИСНОВОК

ВСТУП

              Архаїка— доба в історії Греції яка охоплює період VIII—VI століть до н.е.

Термін «архаїчна Греція» був прийнятий серед істориків у 18 столітті і виник фактично у ході вивчення грецького мистецтва. Початково архаїчний період ставився до етапу розвитку грецького мистецтва, в основному декоративного і пластичного, проміжного між періодом геометричного мистецтва та мистецтвом класичної Греції. Пізніше термін «архаїчних період» був розповсюджений не тільки на історію мистецтва, але й на суспільне життя Греції, оскільки в цей період, що наступив наступним за «темними століттями», спостерігався значний розвиток політичної теорії, підйом демократії, філософії, театру, поезії, відродження писемної мови (поява грецького алфавіту замість забутого в період «темних століть» лінійного письма Б).

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

Архаїчний період є перехідним. У цей період грецька культура здійснила перехід від варварства до цивілізації: утворилася полісна система, відбулася кодифікація законів, зародилося храмове будівництво й філософія, високого розвитку набули поезія й музика. 
   Подальший розвиток рабовласництва, поділ праці й ріст товарно-грошового господарства, які сприяли виділенню аристократичних родів, тепер починають підривати основи їхнього панування й сприяють подальшому розвитку рабовласницької держави. Запровадження нових виробничих відносин на основі розвитку рабовласництва, зубожіння вільних хліборобів і збільшення чисельності населення призвели до появи так званих зайвих людей, що відправляються в далекі країни у пошуках кращого життя й багатства. Переселенці заселяли й освоювали пустуючи землі, засновуючи там поселення – колонії. Колонізація йшла в трьох напрямках: у північно-східному – по узбережжю Геллеспонту , Пропоніди й Понта Євксинського (Чорного моря); у західному – в Італію й Сицилію; у південному – по південному березі Середземного моря. На західному березі Чорного моря найважливішими колоніями були Одесс, Томи, Істр, Тір, Ольвія, у Криму – Херсонес, Феодосія, Пантикопей, Фанагорія й Танаіс.
   Цей процес завдав відчутного впливу на всі сфери життя греків. Відбулося подальше зміцнення й розвиток рабовласницького способу виробництва, остаточне відділення ремесла від сільського господарства, розширення товарообміну й перехід на вирощування садово-городніх культур. 

Відокремлення ремесла від сільського господарства викликало бурхливе зростання міст. Первісний вигляд міста-поліса зовсім змінився. Якщо в мікенську епоху він був лише місцем перебування вождя та його війська, а в гомерівську – становив тільки укріплену його частину, то тепер він був сукупністю поселень, що входили в міську смугу. Місто зі своїми околицями фактично перетворилося на самоврядну цивільну громаду – місто-державу, або поліс. Поліси складали повноправні громадяни – члени міської громади, кожний з яких мав право на земельну власність, політичні права й був зобов’язаний служити в ополченні. Але частина населення міста, що не мала усієї повноти громадянських прав, до громади поліса не входила. Форми влади в полісі були різні, якщо в Спарті вона була олігархічною, то в Афінах – демократичною.

   Економічне піднесення Греції підривало значення родової аристократії. Родова організація в колоніях уже не мала під собою міцної соціальної основи й традицій, а тому людей там стали цінувати не за знатністю та походженням, а за багатством, яким вони володіли. З ростом товарно-грошового господарства й рабовласництва збільшувалася майнова нерівність серед вільних громадян, загострювалася класова боротьба. Вільний хлібороб, одержавши кредит у свого багатого сусіда, у випадку несвоєчасної виплати боргу, міг легко втратити своє майно і разом зі своєю родиною потрапити до рабства. Так родова аристократія поступилася своїм пануванням на користь грошовій аристократії.

Про динаміку розвитку античної спільноти свідчить таке порівняння: близько 800 р. до н. е. грецьке суспільство було простою, примітивною соціальною структурою з переважанням селянства, від якого мало відрізнялася аристократія з незначною чисельністю рабів, а близько 500 р. до н. е. в Греції уже відомі різні форми політичної організації: монархія, тиранія, аристократична і демократична республіки. В цей період Греція була країною з великою кількістю прекрасних громадських споруд — храмів, театрів, стадіонів. Саме тоді з'являються і розвиваються на основі міфології лірична поезія, трагедія, комедія. Період архаїки — це час виникнення грецької писемності (на основі фінікійської), медицини, астрономії, історії,- географії, математики, літератури, театру та образотворчих мистецтв. Була створена і продумана чітка система архітектурних форм (ордер).

СУСПІЛЬСТВО

      Мікенська Греція була розділена на царства, населення кожного з яких мешкало у містах та великих передмістях, що належали знаті. Царствами правили царі, що претендували на божественне походження, правили зі столиць — «полісів», в яких знаходилися палаци або цитаделі-акрополі («високі міста»), які для цілей ефективної оборони зводилися на найбільш високих в даній місцевості пагорбах. Протягом «темних століть» палаци, царі і садиби припинили своє існування, населення полісів зменшилося, міста були покинуті або перетворилися на дрібні поселення серед руїн, а на зміну царської бюрократії прийшли примітивніші форми влади у вигляді племенной структури.

   Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів. Маргаліт Фінкельберг[1] присвятила своє дослідження звичаїв успадкування легендарних та історичних царів у докласичній Греції, де успадкування від батька до сина не було нормою, а існував інший звичай: новий цар, звичайно вигнаний з будь-якого іншого царського роду, завойовував своє право стати «зятем» колишнього царя, що легітимізувалось шлюбом з його «дочкою» (термін, очевидно, також умовний).Така традиція неодноразово повторюється у грецькій міфології і пов'язана з такими відомими іменами, як Пелопс, Беллерофонт, Мелампой, Пелей, Теламон, Тевкр, Андраймон, Діомед, Менелай та низкою інших. У Греції аж до елліністичного періоду відсутній перелік царів, настільки характерний для Близького Сходу і Анатолії. Якщо владу царя успадкував його «зять», то, як зазначає Фінкельберг (1991:305), це означало, що владу цариці наслідували її дочка, притому, що в іншому культура залишалася патріархальною: «Це означає, що в Спарті, очевидно, і в інших місцях, де засвідчене царствування за правом шлюбу швидше, ніж за правом спадковості, ми спостерігаємо лінію цариць від матері до дочки».  

    До кінця архаїчного періоду, царі були зміщені тираном, з'явився новий вид уряду міст-держав, також званий полісом. Царства остаточно зникли, навіть попри те, що продовжували існувати царські династії, пам'ять про яких зберігалася суспільством. Натомість виникла нова організація: багато великих населених пунктів стали автономними, на чолі з урядом республіканського типу. Цей процес позначає давньогрецький термін сінойкізм, що означає поглинання сіл і включення племенних структур до складу полісів. Типовою публічною будівлею при цьому стає акрополь.

КУЛЬТУРА

    Протягом архаїчного періоду Греція поступово випередила у своєму

розвитку сусідні культури. Саме тоді було закладено підвалини всіх тих

процесів, які отримали певний розвиток вже у класичний період. На руїнах

мікенських міст, знищених дорійцями, виникала нова культура. На зміну

палацам і фортецям прийшли численні культові споруди, храми.

 Світське будівництво відійшло на другий план. З VIII ст. до н.е. в архітектурі складаються два ордери (стилістичні канони стояково-балкової конструкції будівлі): дорійський та іонійський. Більш давній дорійський ордер характеризується тяжінням до. монументальності, лаконічної досконалості пропорцій. В іонійському ордері цінувалася легкість, вишуканість, примхливість ліній.

1.Мистецтво Стародавньої Греції

     Визначальна риса грецького мистецтва — олюдненість. В образах богів втілювалося переконання про досконалість людини, уявлення про панування розуму, гармонії й порядку. Грецька культура започаткувала майбутні європейські цінності. Було закладено основи сучасної західної цивілізації і філософії, світової демократії, головні принципи фізико-математичних наук, театру, Олімпійських ігор. В античності провідна образотворча роль належала скульптурі.

У період архаїки (7 - 6 ст. До н.е.) грецьке мистецтво далеко пішло від примітивних форм мистецтва гомерівського періоду. Воно стало незрівнянно складніше і, що найголовніше, вступило на шлях реалістичного розвитку, насилу долаючи стійку відсталість давно сформованих умовних форм і борючись з нею. Прогресивні завоювання і відкриття в мистецтві періоду архаїки неоднаково здійснювалися в різних галузях мистецтва; всього більше їх було в архітектурі і Вазова живопису, відносно менше - в скульптурі, ще багато в чому скутою консервативними культовими традиціями.

Складність і суперечливість мистецтва періоду архаїки пояснювалися перехідним характеромцього історичного етапу у розвитку грецького суспільства.Влада голови племені, басилевса, ще у 8 ст. до н.е. була сильно обмежена пануванням родової аристократії - евпатрідів, що зосередили у своїх руках багатства, землю, рабів, - а потім, в 7 ст. до н.е., зникла зовсім. Розкладання старих первісно-общинних відносин, майнова нерівність, як і все ширше застосовувався рабська праця, призвели до додаванню у Греції рабовласницького ладу. Розвиток торгівлі та ремесел викликало розквіт міського життя і тимчасове зростання поряд з рабською і вільної праці, а разом з ним - демосу, тобто маси вільних громадян поліса, що протистояла старої родової аристократії.

Період архаїки став часом запеклої класової боротьби між старою родовою знаттю - евпатрідів і народом - демосом, тобто масою вільних членів громади. Демос складався з кількох соціальних груп (землероби, ремісники, купці і т. д.); інтереси їх не завжди збігалися, але евпатрідів були ворожі всім їм. Тому, хоча форми переходу грецьких громад до рабовласницького строю були різні, найбільш важливою і типовою для цієї пори була боротьба демосу проти евпатрідів. Евпатрідів прагнули до закабалення вільних общинників, що могло повісті розвиток грецького суспільства по шляху, в якійсь мірі нагадує шлях розвитку східних рабовласницьких деспотій. Не випадково тому в процесі формування грецького мистецтва в 7 і 6 ст. до н.е. зустрічалися твори, близькі за духом древневосточному мистецтву.

Значний вплив давньосхідних культур на мистецтво архаїки пояснювалося в основному тим, що художники, що складалася в Греції рабовласницького суспільства, вирішуючи стояли перед ними завдання, широко користувалися досвідом і досягнень-. женіямі в області мистецтва більш давніх культур рабовласницького Сходу. Разом з тим у міру того як ставало все більш ясним, що шлях складання рабовласницького суспільства в Греції істотно відрізняється від Сходу, все яскравіше виступало і своєрідність шляхів художнього розвитку Стародавньої Греції. Східні впливи, таким чином, відходили на другий план, і власне античні риси визначили характер найбільш передових і типових явищ у мистецтві архаїки.

Перемога, повна або часткова, широкої маси вільних селян, ремісників, купців і мореплавців і ліквідація старих родових установ призвели до утвердження власне античного варіанта рабовласницького суспільства.

Протягом 7 - 6 ст. до н.е. широко розсунулися межі поширення грецьких поселень. Недостатня родючість землі прирості населення на материку і островах Греції, розвиток морської торгівлі і особливо загострення соціальних суперечностей у містах-державах привели до утворення грецьких колоній по віддалених берегах Середземного і Чорного морів. Особливо велике значення в подальшій, історії давньогрецької культури мали грецькі поселення в Південній Італії і Сицилії (так звана Велика Греція).

Період архаїки був періодом створення грецького рабовласницького суспільства і держави та складання багатьох важливих сторін грецької культури і мистецтва. Це був період бурхливого розвитку суспільства, період зростання його матеріальних і духовних багатств.

Історія архаїчного мистецтва в основному була історією подолання старої художньої культури родового суспільства та поступової підготовки принципів реалістичного мистецтва рабовласницького поліса, який утвердився в подальшому, в 5 ст. до н.е., після розгрому евпатрідів.

Саме в період архаїки складається система архітектурних ордерів, яка лягла в основу всього подальшого розвитку античної архітектури. В цей час розцвітає оповідна сюжетна вазопис і поступово намічається шлях до зображення в скульптурі прекрасного, гармонійно розвиненої людини. Від найдавнішого періоду культуру архаїки відрізняють також виникнення і розквіт ліричної поезії, надзвичайно важливою для складання грецькогореалізму, поява якої пов'язано з виділенням особи з роду та інтересом до світу особистих почуттів людини.

Мистецтво архаїки відрізняється великою своєрідністю і володіє при всіх його істотних обмежених рисах власними художніми достоїнствами.

У цілому образотворчі мистецтва періоду архаїки несли в собі ще багато умовності і схематизму. Реалістичні риси, що виникали в архаїчному мистецтві, не отримували послідовно реалістичного художнього узагальнення. Композиція ще мала умовний характер, особливо групова: зображення події зводилося нерідко до символічного зіставленню фігур, або - в вазопису і рельєфі - до ряду окремих зображень, часто не пов'язаних єдністю дії, а іноді навіть і єдністю місця і часу. Разом з тим різноманітні античні міфи і сказання вперше стали предметом широкого відображення в образотворчих мистецтвах. До кінця періоду архаїки в мистецтво все частіше стали проникати і теми, взяті з реальної дійсності.

До кінця 6 ст. нові, класичні тенденції починають приходити у все більшу суперечність з методами і принципами архаїчного мистецтва. Хоча племінні відмінності давали ще про себе знати в грецькому мистецтві періоду архаїки, боротьба передових сил в архаїчному мистецтві з течіями, їм ворожими, відбувалася в усіх місцевих школах Греції і була важливіше й істотніше відмінностей між доричної і ионической школами, хоча ці відмінності були цілком виразними і досить значними.Іонічне (або ионийское) мистецтво переважно було пов'язано з культурою торгових полісів острівної і малоазійської Греції, більшість яких було населене іонійської групою грецьких племен; в цілому це мистецтво відрізнялося великою витонченістю, декоративної витонченістю, інтересом до передачі руху. Доричні (або дорійска) напрям було пов'язано головним чином з областями материкової Греції, переважно населеної дорійцями.Доричні майстра особливо наполегливо розробляли завдання створення монументального героїчного мистецтва; їхня заслуга полягала насамперед у правдивої передачі людського тіла і його пропорцій.Особливе місце в мистецтві епохи архаїки зайняла аттическая школа. У ній з найбільшою повнотою виразилися прогресивні сторони мистецтва архаїки, особливо наприкінці архаїчного періоду.

2.Архітектура

         Зі зростанням міст і формуванням полісів складається рабовласницька тиранія, яка спиралася на підтримку вільного населення. Виникають різні форми суспільних установ: сімпосії, булевтерії, театри, стадіони.

Поряд з міськими храмами і священними ділянками будуються загальноеллінські святилища. Планувальна композиція святилищ враховувала складні умови рельєфу і сам характер релігійних церемоній, які були насамперед життєрадісними святами з урочистими процесіями. Тому храми розміщувалися з урахуванням їх візуального сприйняття учасниками маніфестацій.

        Перистільний тип житлового будинку остаточно утверджується в елліністичних областях. Як і раніше зберігається ізольованість житла від зовнішнього середовища. Багаті будинки мали басейни, щедро прикрашені розписом, мозаїкою, скульптурою інтер'єри. У озелененому дворі влаштовувалися затишні місця для відпочинку, фонтани.

Греки будували добре обладнані гавані, маяки. Історія зберегла опис гігантських маяків на о. Родос і на о. Фарос в Олександрії.

Родоський маяк представляв собою величезну статую з міді, що зображала Геліоса - бога Сонця і покровителя острова - з запаленим факелом. Статуя була споруджена родосцями близько 235 р. до н. е. на честь своїх військових перемог. Від неї не збереглося нічого. Невідомо навіть, якої вона була висоти. Грецький історик Філон називає цифру «сімдесят ліктів», тобто близько 40 м.

     Республіканський лад Родосу сприяв надзвичайному розквіту мистецтва. Щоб судити про родоську скульптурну школу, досить згадати всесвітньо відомий твір «Лаокоон».

      Олександрія - столиця елліністичного Єгипту, частина заснованої Олександром Македонським держави. В кінці IV ст. до н. е. тут організовується найбільший науковий центр - Мусейон, де працювали видатні грецькі вчені: математик Евклід (III ст. до н. е.), астроном Клавдій Птоломей (II ст.), лікарі, письменники, філософи, художники. При Мусейоні була створена знаменита Олександрійська бібліотека. Місто стояло на трасах торгівлі греків зі східними країнами: воно мало у своєму розпорядженні великі портові споруди та зручні бухти.

На північному краю о. Фарос, що утворює захищену гавань перед містом, в кінці III ст. до н.е. був споруджений маяк у вигляді високої багатоярусної вежі з павільйоном, де постійно підтримувався яскравий вогонь. За даними істориків, його висота дорівнювала 150 - 180 м.

         В епоху еллінізму грецька культура проникає в найвіддаленіші куточки цивілізованого світу. Культурному обміну сприяли великі завоювання Олександра Македонського. «Найвищий внутрішній розквіт Греції збігся з епохою Перікла, найвищий зовнішній розквіт - з епохою Олександра», - писав Карл Маркс.

      Архітектура Стародавньої Греції на довгий час визначила спрямованість розвитку архітектури світу. В архітектурі мало якої країни не використовувалися загальні тектонічні принципи ордерних систем, розроблених греками, деталі і декор грецьких храмів.

Життєздатність принципів давньогрецької архітектури пояснюється перш за все її гуманізмом, глибокою продуманістю в цілому і деталях, граничною ясністю форм і композицій.

      Греками була блискуче вирішена задача переходу суто технічних конструктивних проблем архітектури до художніх. Єдність художнього та конструктивного змісту було доведено до висот досконалості в різних ордерних системах.

       Твори грецької архітектури відрізняються дивно гармонійним поєднанням з природним оточенням. Зроблено великий внесок в теорію і практику будівництва, у формування середовища житлового будинку, в систему інженерного обслуговування міст. Розроблено основи стандартизації та модульності в будівництві, розвинені зодчеством наступних епох.

АРХІТЕКТУРА БУДІВЕЛЬ ХРАМІВ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ 
(750 - 480 ГГ ДО Н.Э.)

Грецька дорична архітектура відрізняється мужньою величчю, суворою простотою, монументальною урочистістю, силою та великою витримкою у застосуванні декору. Колона розвиненого доричного ордера не має бази. Стовбур колони, що стояв безпосередньо на верхній сходинці основи (стилобаті), звужувався доверху. Потоншення колони починалось безпосередньо від стилобату, але не було зовсім рівномірним: стовбур колони зазвичай мав припухлість (ентазис), максимум якого приходився на нижню половину стовбура колони (приблизно на 1/3 загальної висоти). Поверхня стовбура колони оживлялась вертикальними жолобками – канелюрами, кількість яких частіше за все дорівнювала 20. У доричному ордері вони вирізьблені не дуже глибоко, утворюючи гострі грані. Канелюри оживляли гру світла й тіні на колонах, підкреслювали вертикальні лінії контурів й при будівництві з мармуру виявляли своїми гранями напівпрозорість цього матеріалу. Дорична капітель відокремлювалась від стовбура колони горизонтальними врізами (від 1 до 4), які називаються врізами гіпотрахеліона. Капітель складалась з округлої подушки - ехіна та з квадратної плити, яка лежала на ній – абака (абаки). Нижня частина ехіна зазвичай прикрашалась врізаними профільованими поясками – ремінцями, кількість яких коливалась від 1 до 5. У ранніх пам’ятниках застосовувалась пластично орнаментована викружка – скоція. Антаблемент доричного ордера складався з трьох елементів: архітрава, фриза та карниза. Доричний архітрав являв собою гладку балку, що спиралась на капітелі колон. Зверху вона завершувалась невеликою поличкою (тенією). Над архітравом йшов доричний фриз, що складався з тригліфів та метоп. Тригліфи мали форми витягнутих у вертикальному напрямі прямокутників, поверхня яких збігалась у вертикальній площині із зовнішньою площиною архітрава та оживлялась вертикальними врізами. Між тригліфами розташовувались майже квадратні, трохи витягнуті у довжину плити – метопи; вони були трохи заглиблені відносно площини тригліфів й часто прикрашались горельєфами. Карниз завершував антаблемент. 


 
       
Доричний храм-периптер був відокремлений від землі кам’яною основою – стереобатом, який був дещо ширшим за колонаду храму й зазвичай складався з трьох масивних східців, які йшли вздовж усіх чотирьох фасадів. Верхня сходинка й вся верхня поверхня стереобата (стилобат) слугувала як би постаментом дляхраму. В наос світло проходило крізь світлові люки у стелі, чи крізь двері. Вхід у наос розміщувався за колонадою з боку головного фасаду й був оформлений пронаосом, що за конструкцією нагадував портик “храма у антах”. Іноді крім наоса існував ще опистодом. Наос (із пронаосом та опистодомом) був з усіх боків оточений колонадою. Колонада периптера здіймалась над горизонталлю стилобата, підтримувала перекриття (опорні балки та карниз), над якими піднімалась покрівля, покрита черепицею чи мармуровими плитками. Трикутники, що виникали на передньому та задньому фасадах під двосхильним дахом, називались фронтонами. Гребінь даху та його кути були увінчені (зазвичай керамічними) прикрасами, так званими акротеріями. 
       Система доричного ордера визначила головну лінію розвитку грецького зодчества на Пелопонесі та у Великій Греції (тобто Сицилії та Південної Італії). Іонічний ордер отримав розвиток насамперед у малоазійській та острівній Греції, у багатих торговельних містах, які близько стикалась із культурою Сходу. Іонічний ордер відрізнявся від доричного легкістю пропорцій, витонченістю своїх розчленованих форм, широким застосуванням декору, що надавало враження святковості, нарядності та грації. Форми іонічного ордера відомі в різних варіантах, особливо база, капітель та антаблемент. 
   
Основний, малоазійський варіант іонічного ордера склався у середині VІ ст. до н.е. Його колона поділялась на три частини: базу, стовбур та капітель. База складалась з угнутих та випуклих елементів, що чергувались та образно виражали стискуюче зусилля, яке вона передавала від стовбура колони основі храму. Іонічна база нерідко стояла на прямокутній плиті чи плинті. Випуклі елементи бази – напіввали (вали), чи торуси, часто прикрашались орнаментальною порізкою – “плетеницею” чи горизонтальними жолобками (канелюрами). Угнуті елементи – скоції – частіше за все залишались гладкими. Малоазійський тип бази майже не ставав ширшим донизу й складався з плінта, основи, що наближалась за формою до низького циліндра та торуса (храм Гери на о. Самосі). Іноді до цього додавалась ще основа бази, яка складалась з трьох елементів з профілем у вигляді двох напіввалів, розділених двома скоціями, що закінчувались двома невеликими поличками. Цей тип бази був поширений всюди, крім Афін, й використовувався частіше заінші,аждоепохиеллінізму. 


 
     
Іонічна колона була стрункіша за доричну, її висота в епоху архаїки наближувалась до восьми діаметрів, а пізніше перевищувала дев’ять діаметрів. Стовбур менше звужувався доверху, ніж у доричному ордері, ентазис був чи відсутній, чи дуже незначний. Канелюри, що оживляли стовбур іонічної колони (зазвичай їх було 24), відокремлювались вузькими полосами, поверхня яких означала циліндричну поверхню основної форми стовбура. Завдяки більшій глибині жолобків тіні на іонічній колоні були більш сильні. У своєму прагненні створити характерне для цього ордера враження легкості зодчі розташовували колони дуже широко, наближаючись до межі допустимих у матеріалі навантажень. Іонічна капітель складалась з прямокутної у плані абаки, розташованої безпосередньо під архітравом, подушки з волютами та ехіна. Волюти, чи завитки подушки, що утворюють з боків капітелі два вали, які називаються балюстрами, були характерною особливістю іонічної капітелі. Абака та ехін зазвичай були покриті багатою порізкою. Ехін, часто прикрашений поясом ов, чи іоніків, відповідає листяному вінцю еолійської капітелі. Іонічна капітель спочатку була сильно витягнута у плані, завдяки чому її конструктивна роль наближувалась до ролі підбалки. Наприкінці VІ ст. до н.е. іонічна капітель у плані наближується до квадрату. Внаслідок того, що іонічна капітель мала дуже різні головний та бічний фасади, капітелі кутових колон вимагали спеціального рішення, яке вперше зустрічається у пам’ятниках ІІ половини V ст. до н.е. в Афінах, після чого отримує повсюдне поширення. У кутовій капітелі кутова волюта розташовувалась під кутом 45º до обох фасадів. Антаблемент малоазійського варіанту іонічного ордера складався з двох частин: архітрава (значно легшого за доричний) та карниза. Невеликі горизонтальні уступи розділяють його на три гладкі полоси (лат. – фасції), що трохи нависають одна над одною. Між архітравом та карнизом розміщувався пояс зубчиків (лат. – дентикул). Частина, що вінчає антаблемент, - сима прикрашалась дуже багатою орнаментальною різьбою. 
       Іонічні храми часто зводились на доволі високих, багатосхідчастих стереобатах, іноді зі сходами тільки з боку головного фасаду й із прямовисними стінками з трьох інших сторін. Другий важливий варіант іонічного ордера з’явився приблизно у 525 р. до н.е. у Дельфах та отримав подальший розвиток у другій половині V ст. до н.е. у Аттиці. Аттична база складалась з двох торусів, розділених однією скоцією. Плінт не був обов’язковим елементом аттичної бази. Колони не відрізнялись від малоазійських, але у деяких невеликих іонічних будівлях колони замінювали скульптури дівчат у довгих, багато прикрашених сукнях. Такі опори у вигляді жіночих фігур (каріатиди) характерні для властивого іоніці прагнення до скульптурних прикрас. 
   Антаблемент поділявся не на дві, а на три частини: над архітравом проходив безперервний фриз, зазвичай прикрашений стрічкою барельєфа. Покрівля споруд іонічного ордера не відрізнялась від доричної. Фронтони, які з’являлись лише у побудовах другого іонічного ордера, повторювали елементи карниза на поздовжніх сторонах.

     Для еволюції архаїчних доричних храмів характерний перехід від важких й присадкуватих пропорцій до більш струнких та гармонійно виразних. Більш ранні храми часто мали громіздкі капітелі та надто короткі стовбури капітелі. Співвідношення кількості колон на довгих та торцевих сторонах часто було таким, щохрам був дуже витягнутим у довжину. Іноді на фасаді ставилась непарна кількість колон, що не давало можливості виокремити головний вхід й зробити його головною віссю композиції. Поступово всі ці недоліки зникали. 

   У другій половині VІІ ст. до н.е. було побудовано дерево-сирцеві антові та периптеральні храми у Калідоні, Фівах, Тегеї та інших місцях. Найбільше значення серед них мають храми Аполлона у Фермі та Гери у Олімпії. Храм Аполлона у Фермі (640-630 рр. до н.е.) мав розміри за стилобатом 12,13х38,23 м. храм складався з вузького (шириною 4,6 м) витягнутого наоса та опистодома при відносно широких портиках.        Перекриття та дах були дерев’яними, покрівля – черепична. Зовнішня колонада складалась з 5х15 дерев’яних колон на високих кам’яних базах. У VI ст. до н.е. дерев’яні колони було замінено кам’яними. Найвизначнішим у цьомухрамі було його керамічне облицювання та прикраси. Храм Гери (Герайон) у святилищі Зевса у Олімпії – це один з найдавніших доричних периптерів, від якого до нас дійшли не лише фундаменти, але й залишки колонади, цокольна частина стін та фрагменти керамічних прикрас. Найдавнішою відомою круглою будівлею, що мала всі основні елементи доричного ордера, був давній фолос у Дельфах (приблизно 580 р. до н.е.). багато доричних храмів було побудовано в архаїчний період у Великій Греції. Найбільш відомими є руїни храміву Селінунті та так звана “Базиліка” у Пестумі. У “Базиліці” підкреслена перш за все могутність та стійкістьбудівлі; гармонія пропорцій у ній відсутня, особливо через занадто роздутий ентазис. 
      Храм Аполлона у Коринфі (VI ст. до н.е.) є однією з найдосконаліших споруд пізньої архаїки. Він зберігся краще, ніж інші пам’ятники архаїної дорики материкової Греції. Це доричний периптер з числом колон 6х15 та розміром за стилобатом 21,36х53,3. Портики храма вже не мають тієї перебільшеної порівняно із площею целли ширини, що характерна для споруд ранньої архаїки. Ширина бічних портиків лише трохи перевищує ширину крайнього прольоту між колонами, а в передньому та задньому портиках складає приблизно півтора прольоти. В цьому відношенні план дуже наближується до планів класичної епохи, але пропорції його ще дуже витягнуті. 
      В архаїчній архітектурі іонічного та доричного ордера із вапняку, широко використовувалось яскраве розфарбування. Найчастішим було поєднання червоного та синього кольорів. Розфарбовувались тимпани (трикутне поле під двосхильним дахом) та тло метоп, тригліфи та деякі інші частини антаблементу. Розфарбовувалась і скульптура, що прикрашала архаїчні храми. Розфарбування збільшувало відчуття святковості обрису архітектури та підкреслювало архітектоніку його частин (особливо у доричному ордері). 
     Іонічна архітектура, яка в цілому розвивалась в архаїчний період у тому ж напрямку, що й дорична, відрізнялась від неї більшим багатством декорацій, більшою витонченістю та легкістю. Навіть старому типу храма “у антах” іонічний ордер надав незвично нарядний вигляд; так будувались ще у VI ст. до н.е. невеликі будівлі навколо головного храму, наприклад, скарбниця сифносців у Дельфах із фігурами святково вбраних дівчат (кор) замість колон. Цікаво, що в жодній з цих скарбниць не було застосовано іонічні колони, незважаючи на те, що окремо стояча іонічна колона була встановлена наксосцями у святилищі Аполлона у першій половині VI ст. до н.е. (вона слугувала постаментом для крилатого сфінкса). 
       Храми Іонії, тобто міст узбережжя Малої Азії та островів, вирізнялись особливо великими розмірами та розкішшю оздоблення. В цьому виявився тісний взаємозв’язок міст-держав малоазійської Греції із культурою Сходу. Ці храми виявились осторонь основної лінії розвитку грецької архітектури. Архітектура грецької класики широко розробила всі найкращі сторони іонічного ордеру, але залишилась сторонньою розкошам цих грандіозних храмів архаїчної Іонії; ця риса іонічної архітектури отримала свій подальший розвиток лише в період еллінізму.

  Найвизначнішими архаїчними храмами Малої Азії були зведені близько середини VI ст. до н.е.храм Артеміди в Ефесі, храм Гери на о. Самосі та храм Аполлона у Дидимах близ Милету. Всі три споруди являли собою грандіозні за розмірами, цілком побудовані з мармуру, диптери, тобтохрами із подвійною зовнішньою колонадою.Храм Гери в Самосі та храм Артеміди в Ефесі мають дуже велике значення для історіїархітектури, оскільки в них вперше зустрічається зрілий, повністю виконаний іонічний ордер у його малоазійському варіанті. Храм Артеміди в Ефесі в давнину вважався одним з семи чудес світу.Будівництво храму розпочалось ще у першій половині VI ст. до н.е. У довжину храм досягав 100 м. Глибокий пронаос складався з чотирьох рядів колон, по дві в кожному ряді. Колони на західному та східному фасадах спирались на барабани, прикрашені скульптурними рельєфами. 
     Порівняно із доричними периптерами храм Артеміди у Ефесі вражав своєю величчю та розкішшю, багатою грою світлотіні та складним ритмом рядів колон, що змінювались. Але йому не вистачало суворої пропорційності та ясної простоти, що були властиві доричним храмам пізньої архаїки. Саме будівельники доричних храмів із найбільшою повнотою виразили передові художні ідеї свого часу, й в подальшому вироблений ними тип периптера розроблявся та вдосконалювався в якості провідного типу архітектурноїспоруди у період класики.

ВИСНОВОК

     Наприкінці архаїчного періоду в багатьох полісах поширюється рабство, незалежно від форми організації полісу, зокрема в економічно потужному Коринфі та демократичних Афінах. Водночас в олігархічній Спарті, на Криті та в Аргосі побутували певні риси родового ладу, а в громадах Етолії, Акарнанії та Фокіди зберігалось натуральне господарство. На тлі такого багатоманіття і з політичних, і з економічних причин грецькі міста починають суперництво, виникає Пелопоннеський союз, очолений Спартою, — військовий союз міст Пелопоннесу для спільного ведення воєн та придушення повстань ілотів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67998. Захаров Сергей Александрович 1.4 MB
  Сергей Александрович Захаров, доктор почвенных и сельскохозяйственных наук, прожил 71 год (1878–1949). Во время жизни ученого в России проводились буржуазные реформы. Освобождение крепостных крестьян 1861г. способствовало не только развитию капитализма в России...
67999. Парламентська реформа 1832 р. в Англії на початок чартистського руху 33 KB
  Безпосередньою причиною, яка дала поштовх зародженню чартизму, стали кризи 1825 та 1836 років і утворене ними безробіття 1825—1830 та 1836—1840 років, яке поширювалося переважно в на Ланкаширі. Криза викинула на ринок десятки тисяч робочих рук і значно знизила заробітню плату інших.
68000. Розвиток університетів в Західній Європі в 16 – 17 столітті 59 KB
  Перші ж університети з’явилися в Західній Європі в 12 столітті як об’єднання учнів і вчителів. Університети користувалися автономією по відношенню до церкви і феодалів. Університети як правило мали чотири факультети: підготовчий артистичний або мистецтв богословський юридичний медичний.
68001. Педагогічні погляди Томазо Кампанели 61.5 KB
  Знайомлячись з педагогічними ідеями Кампанелли особливе місце варто віддати Місту Сонця його найбільшому досягненню. Популярність і слава нагорода якою наділив час автора всесвітньо відомого Міста Сонця вже після його смерті. Місто Сонця і реальність.
68003. Педагогічні погляди Томаса Мора 98 KB
  Колет проповідував реформу церкви, невпинно викривав пороки духівництва, призивав до морального відновлення суспільства на християнській основі. Покладаючи всі надії на освіту, Колет розглядав його як головний шлях здійснення задуманої реформи.
68004. ОСТРЫЕ СОСТОЯНИЯ, ОБУСЛОВЛЕННЫЕ ФАКТОРАМИ ВНЕШНЕЙ СРЕДЫ, И НЕКОТОРЫЕ ВНЕЗАПНЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ 126.2 KB
  К ядам следует причислить ряд веществ применяемых в промышленности промышленные яды и сельском хозяйстве яды для уничтожения сорняков. При поступлении токсических веществ в дыхательные пути следует в первую очередь вынести пострадавшего на свежий воздух уложить освободить от стесняющей одежды...