96142

Основні етапи становлення надійності професіональної діяльності моряка

Реферат

Логистика и транспорт

Концепція управління людськими ресурсами на морі система теоретико-методологічних поглядів на розуміння і визначення сутності змісту цілей задач критеріїв принципів і методів управління людськими ресурсами на морі а також організаційно-практичних підходів до формування механізму її реалізації в умовах конкретного судна.

Украинкский

2015-10-03

20.53 KB

2 чел.

                            1. Екіпаж судна як об’єкт управління

Концепція управління людськими ресурсами на морі – система теоретико-методологічних поглядів на розуміння і визначення сутності, змісту, цілей, задач, критеріїв, принципів і методів управління людськими ресурсами на морі, а також організаційно-практичних підходів до формування механізму її реалізації в умовах конкретного судна. Вона вміщує: розроблення методології управління людськими ресурсами на морі, формування системи управління людськими ресурсами на морі і розроблення технології управління людськими ресурсами на морі.

^ Методологія управління людськими ресурсами на морі припускає розгляд сутності екіпажу судна як об’єкта управління, процесу формування поведінки індивідів, що відповідає цілям і завданням конкретного рейсу, методів і принципів управління персоналом.

^ Система управління людськими ресурсами на морі припускає формування цілей, функцій, організаційної структури управління людськими ресурсами на морі, вертикальних і горизонтальних функціональних взаємозв’язків командного складу і фахівців у процесі обґрунтування, вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень.

^ Технологія управління – це прийоми, порядок, регламент виконання процесу управління.

Основу концепції управління людськими ресурсами на морі в даний час складає зростаюча роль кожного з членів екіпажу, знання його мотиваційних установок, вміння їх формувати і направляти у відповідності із завданнями, що стоять перед судновим екіпажем.

Таблиця 1.

Концепції управління людськими ресурсами


Фактори 


Класичний підхід 


^ Посткласичний контекст 


Активи компанії


Фізичний і 

грошовий капітал 


Фізичний і грошовий капітал і людські ресурси 


Залучення персоналу 


Грошові стимули 


Активний пошук ефективних працівників 


Розходи 

на навчання 


Мінімальні 


По критерію "витрати — користь" з врахуванням перспективи і соціального ефекту 


Форми навчання 


Переважно на робочому місці, "вузька спеціалізація"


Всі форми навчання, включаючи загальну освіту 


Соціальна інфраструктура компанії


Відсутня 


Загальні компоненти інфраструктури при їх створенні враховуються 


Стиль керівництва


Переважно авторитарний 


Гуманний, ситуативний, на основі цільового управління, використання досягнень науки і індивідуального підходу 


Організація праці 


Виходячи з уявлення "людина — придаток машини" 


Гнучка, з врахуванням індивідуальних, професійних і особистих якостей і потенціалу, особливостей групової взаємодії 


Регламентація дій працівника 


Жорстка 


Різні ступені свободи 3 врахуванням специфіки праці і індивідуума 


Мотивація до праці 


Індивідуальне, матеріальне стимулювання, загроза покарання 


Сполучення групових і індивідуальних, економічних і 

морально-психологічних стимулів на основі виявлення мотивів трудової поведінки 


Горизонт планування розвитку персоналу 


Короткостроковий план 


Майже упродовж життєвого шляху працівника 


Функції кадрових служб 


Переважно облікові 


Інтегрована система управління персоналом з пріоритетом аналітичних, дослідницьких і організаційних функцій 


Відношення з профсоюзами 


Конфронтаційні 


Компроміс 


Оцінка ефективності персоналу 


Переважно по економічним критеріям 


По системі соціально-економічних показників з врахуванням думки громадськості про якість трудового життя 



Більшість спеціалістів формулюють концепцію людських ресурсів досить широко, підкреслюючи відмінності за критеріями оцінки ефективності (більш повне використання людських ресурсів проти мінімізації затрат), за ознакою контролю (самоконтроль проти зовнішнього контролю), за формою організації (обмежена, гнучка проти централізованої бюрократичної).
^ 1.4. Принципи та функції управління людськими ресурсами.

До основних принципів управління людськими ресурсами на морі як інтегрованої науки належать наступні:

1. Використання досягнень наукових дисциплін, що мають своїм об'єктом людину, екіпаж судна та працю.

2. Системність у сприйнятті об'єктів дослідження і управління та факторів, що впливають на їх поведінку.

3. Гуманізм, що базується на індивідуальному підході і сприйнятті членів екіпажу як головної складової судна, а кожного члена суднової команди – як унікальну особистість з потужним потенціалом розвитку.

4. Професіоналізм, що передбачає (у командного складу) наявність адекватної освіти, досвіду і концептуальних навичок, що дозволяють ефективно управляти екіпажем судна.

Крім вище названих принципів управління людськими ресурсами на морі, слід враховувати наступне:

* відповідальність кожного члена екіпажу за результати роботи;

* самовдосконалення;

* раціональне маневрування трудовими ресурсами в межах конкретного судна;

* ефективна організація робочих місць;

* виховання у членів екіпажу командного духу;

* стабільність службового становища як головного стимулу в роботі;

* постійний розвиток здібностей кожним членом екіпажу для більш інтенсивної і продуктивної праці.

^ Головними принципами роботи з екіпажем є:

* індивідуалізація;

* демократизація;

* інформатизація;

* системність.

Основні функції управління людськими ресурсами на морі:

1) контроль думок i поведінки екіпажу з метою задовольнити потреби та інтереси насамперед командного складу. Ця функція часто зазнає критики, оскільки у такий спосіб представник командного складу судна сприймає екіпаж як свою жертву. Подібна ситуація багато в чому нагадує маніпулювання свідомістю та поведінкою людей у певному напрямку;

2) реагування на громадськість, тобто командний склад судна бере до уваги i відповідним чином реагує на події, проблеми або поведінку інших. Інакше кажучи, представники командного складу нібито намагаються прислуговувати громадськості;

3) досягнення взаємовигідних відносин між усіма членами екіпажу судна, шляхом сприяння плідній взаємодії суднової команди. Саме ця функція являє собою основу моделі компромісу i вважається найбільш корисною i плідною, оскільки персонал судна тут сприймаються як партнери командного складу судна, з якими він вступає у взаємовідносини.

2 Основні етапи становлення надійності професіональної діяльності   

                                                 моряка                                                                             

Поняття «якість» спеціаліста включає не лише знання, вміння у професійній сфері, але і психофізичну придатність, що залежить від рівня фізичної підготовленості. В літературі з економіки вказується, що навіть якщо людина володіє знаннями і професійним досвідом, але немає необхідних фізичних здібностей, щоб працювати, то її неможна відносити до трудових ресурсів. Саме тому необхідною умовою підготовки до обраної професії є цілеспрямований розвиток тих фізичних та психологічних якостей, що визначають психофізичну надійність і успіх в його майбутній професійній діяльності.

Професійна діяльність майбутніх моряків багатоаспектна. Фахівцям морського та річкового транспорту доводиться постійно стикатися з рядом факторів, що вимагають від них високої психофізичної підготовленості:

1)     Природні умови (зміна погодних та кліматичних умов, зміна часових поясів, бортова та кільова качка);

2)     Виробничі умови (шум та вібрація, електромагнітне випромінення, хімічне забруднення повітря, збільшення інтенсивності експлуатації суден);

3)     Соціально-психологічні фактори (єдність зони відпочинку та праці, постійна готовність до виконання професійних обов’язків, монотонність професійної діяльності, дефіцит інформації, групова ізоляція та самотність, зниження рухової активності, сексуальна деривація, необхідність приймати рішення в умовах дефіциту часу, загроза потрапляння в піратський полон) [3].

 Таким чином, для курсантів, що вирішили стати професіоналами, слабке здоров’я і така ж психофізична підготовленість стає перешкодою для вдосконалення професійної майстерності та призводить до професійних захворювань.

Дослідження показують, що загальна фізична підготовка спеціалістів не може вирішити цю проблему, так як сучасна висококваліфікована праця вимагає певного профілювання фізичного виховання у відповідності до особливостей професії.

Сьогодні професійно-прикладна фізична підготовка розглядається як один із напрямків системи фізичного виховання, який повинен формувати прикладні знання, вміння і навички, що забезпечують об’єктивну готовність людини до професійної діяльності. 

Специфіка професійної діяльності випускників морських навчальних закладів висуває певні вимоги до їх психофізичних можливостей, психоемоційної стійкості, розподілу уваги, зосередженості, координації рухів, руховим навичкам.

Визначаючи мету ППФП курсантів слід виходити від кінцевого результату діяльності працівників морського та річкового транспорту. Вивчення специфіки професійної діяльності моряків дозволяє визначити завдання, які повинні вирішуватися в процесі психофізичної підготовки курсантів. Вони визначаються: метою та характером виробничої діяльності плавскладу; умовами праці; необхідними якостями, вміннями та навичками.

Вивчення специфіки професійної діяльності фахівців морського та річкового флоту дозволяє визначити необхідні для моряка якості, що повинні розвиватися у процесі ППФП курсантів морських навчальних закладів.

Для початку слід розвивати базові та професійно важливі для моряків психофізичні якості: сміливість, психоемоційна стійкість, рішучість, спритність, статична витривалість, сенсомоторна реакція тощо. Окрім цього ППФП покликана формувати у курсантів стійкість до несприятливих метеорологічних факторів плавання: до укачування, гіпотермії, гіподинамії. Випускник морського навчального закладу повинен вміти плавати, пірнати, надавати допомогу потопаючому, гребти на веслах та управляти шлюпкою під вітрилами, виживати в умовах автономного плавання.    

Одним із важливих завдань професійно-прикладної фізичної підготовки курсантів морських навчальних закладів є забезпечення загальної психофізичної надійності. Адже під час рейсів на організм моряків діють різні дискомфортні фактори: шум, вібрація, температурні коливання та інше.

Такі якості, як рівновага та вестибулярна стійкість є необхідними для адаптації плавскладу до морської качки.

У відповідності до поставленого завдання використовуються найбільш близькі до функціональних можливостей організму і ті, що забезпечують необхідний рівень розвитку психофізичних явищ види фізичних вправ.

Пріоритетними засобами професійної фізичної та функціональної підготовки майбутніх моряків до умов праці на морському та річковому транспорті є: гімнастика та легка атлетика, спортивні ігри з малою кількістю учасників та зменшеними розмірами площадки (настільний теніс, міні-футбол, баскетбол на одне кільце), комплекси загально розвиваючих та спеціальних вправ певної цільової направленості (на розвиток сенсомоторних реакцій сприйняття, спритність, рівновагу та вестибулярну стійкість, стійкість до гіпоксії, увагу, пам'ять,  психоемоційну стійкість та на розвиток здібності дозувати силові напруги), прикладне плавання, вітрильно-веслувальна підготовка [2].

Значна кількість спортивних та ігрових моментів можуть моделювати можливі життєві ситуації під час виконання професійних видів робіт. Вироблена під час занять спортом звичка дотримуватися встановлених норм та правил поведінки (колективізм, витримка, повага до суперників, самодисципліна) переноситься у повсякденне життя, у професійну діяльність. Подолання труднощів у процесі регулярних занять фізичною культурою та спортом, боротьба з втомою, відчуттям болю та страху виховують силу волі, самодисципліну та впевненість у собі.

Рухову та трудову активність фахівців морського та річкового транспорту визначають такі компоненти, як м’язова сила, витривалість, швидкість, координація рухів, здатність концентруватися, реакція вибору та інші психофізичні явища. Всі згадані складові так само, як і професійні якості моряка, в певних умовах та межах можна тренувати.

Сучасні умови праці на морі висувають більш високі вимоги до якості підготовки майбутніх спеціалістів морського та річкового транспорту. Реалізувати себе в майбутній професійній діяльності в досить специфічних інколи екстремальних умовах може лише спеціаліст, що володіє знаннями, вміннями, навичками, професійно важливими якостями особистості, стійкими психофізичними якостями та гарним здоров’ям. Становлення такої особистості – завдання професійної підготовки в морському навчальному закладі. У свою чергу одним із прямих завдань професійно спрямованої психофізичної підготовки майбутніх моряків є забезпечення високого рівня інтенсивності та індивідуальної продуктивності праці фахівців морського та річкового транспорту.