96331

Напрямки вдосконалення фінансування соціальної сфери у сучасних умовах

Курсовая

Финансы и кредитные отношения

Зарубіжний досвід фінансового механізму соціального страхування та його адаптація до умов України. У сучасних умовах економічного розвитку України особливого значення набуває формування і функціонування дієвої системи соціального захисту населення здатні усувати соціальні ризики в суспільстві.

Украинкский

2015-10-05

460.5 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 3

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Теоретитчні засади дослідження бюджету та соціальної сфери на сучасному етапі розвитку фінансової системи України………………………..6

1.1 Система соціального захисту та її компоненти……………………………..6

1.2 Сутність фінансового забезпечення соціальної сфери……………………14

1.3 Характеристики та особливості впливу бюджетної політика на соціальну сферу……………………………………………………………………………...23

Розділ 2 Аналіз динаміки соціальних виплат та їх фінансового забезпечення……………………………………………………………………...30

2.1 Загальна характеристика видатків на фінансування соціальних потреб...30

2.2 Аналіз видатків Мостиського району на фінансування соціальних потреб у сучасних умовах……………………………………………………………….41

Розділ 3 Напрямки вдосконалення фінансування соціальної сфери у сучасних умовах…………………………………………………………………………….52

3.1 Вдосконалення методики планування видатків на соціальну сферу…….52

3.2 Зарубіжний досвід фінансового механізму соціального страхування та його адаптація до умов України………………………………………………..58

Висновки…………………………………………………………………………65

Список використаних джерел…………………………………………………..67

Додатки

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку актуальним є гарантія права громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, старості.

У сучасних умовах економічного розвитку України особливого значення набуває формування і функціонування дієвої системи соціального захисту населення, здатні усувати соціальні ризики в суспільстві. Соціально-економічна криза в Україні посилила негативні тенденції в усіх сферах функціонування соціуму. Загальний низький рівень життя, прогресуюче безробіття, демографічна криза, соціальна незахищеність більшої частини населення становлять реальну загрозу національній безпеці за всіма своїми основними складовими: соціально-економічної, політичної та екологічної.

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення.

В умовах розвитку ринкової економіки гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. На жаль, зараз соціально-економічний стан України визначається як нестабільний. Ринкові перетворення не дали очікуваних результатів ні в економічній, ні в соціальній сферах через відмову від важелів державного регулювання процесів реформування економіки, а її теперішній стан ускладнюється внаслідок глобальної та внутрішньої економічної кризи. Ускладнення ситуації обумовлено також неефективністю управлінських дій щодо попередження та усунення загроз у соціальній та економічній сферах. Напрями досягнення безпечного стану в соціальній та економічній сферах між собою не корелюють, що викликають протиріччя між досягненням економічних та соціальних цілей. Ці прояви загострюються в умовах розгортання світової фінансової кризи та бойових дій на території нашої держави, які потребують прискорення процесу становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Актуальність теми посилюється тим, що в Україні на початку ХХІ століття усвідомили, що соціальна сфера це не лише фактор стабілізації суспільства, а й основний чинник економічного розвитку, який потрібно розвивати.

Основною метою соціальної політики є створення умов для функціонування соціальної політики згідно із стратегією економічного розвитку та фінансової стабілізації. Кінцевим результатом цього процесу має бути забезпечення достатнього життєвого рівня населення, поліпшення демографічних показників, розвиток трудових ресурсів, пенсійна реформа та відновлення освітнього та наукового потенціалу.

Предметом проходження переддипломної практики є  Мостиське управління соціального захисту населення Мостиського району, Львівської області. Звіт включає теоретичну та практичну частину з додатками. 

Метою написання переддипломної практики є: видатки бюджетів на фінансування соціальних потреб у сучасних умовах, що є основою підвищення життєвого рівня життя населення та конкурентоспроможності економіки і соціальних здобутків в цілому.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- система соціального захисту та її компоненти;

- сутність фінансового забезпечення соціальної сфери;

- характеристики та особливості впливу бюджетної політика на соціальну сферу;

- загальна характеристика видатків на фінансування соціальних потреб;

- аналіз видатків Мостиського району на фінансування соціальних потреб у сучасних умовах;

- вдосконалення методики планування видатків на соціальну сферу;

- зарубіжний досвід фінансового механізму соціального страхування та його адаптація до умов України.

Інформаційною базою слугували  законодавчі та нормативні документи, що регулюють діяльність бюджетної установи, фінансова звітність управління.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

  1.  Система соціального захисту та її компоненти

В умовах ринкової економіки кожного працівника чекає безліч незвичайних та непередбачуваних ситуацій, що мають суттєво вплинути на рівень його доходів та благополуччя. Аналіз соціально-економічних процесів, що відбуваються в усіх розвинутих країнах, переконливо свідчить про необхідність проведення спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту і підтримці населення. Інакше в умовах ринку, організованому на чистій конкуренції, можливі тяжкі наслідки, а саме:

- абсолютне та відносне зниження життєвого рівня;

- виникнення великомасштабного безробіття;

- прогресуюче зростання нетрудової основи майнового та соціального розшарування населення;

- зниження престижу суспільно-корисної праці;

- розвиток надмірної експлуатації найманих працівників [12].

З метою уникнення цих наслідків у ринковій економіці потрібен надійний механізм соціального захисту населення, здатний нейтралізувати ці негативні процеси.

Як термін соціальний захист зявився у США у 1935 р. Це було пов’язано з великомасштабною кризою капіталізму 1929-1933 рр.

В Україні це поняття почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Формування сучасних систем соціального захисту у світі було пов’язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

Досліджуючи соціальний захист існують різні підходи щодо визначення його змісту (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Різні підходи щодо визначення Соціальний захист

Соціальний захист являється державною підтримкою всіх верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів з метою забезпечення відповідного життєвого рівня.

Перехід до ринкової економіки не можливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім’ям - переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці [14].

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. рис.1.2 ):

Рис. 1.2 Складові системи соціального захисту населення
Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення.

Як відомо, заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість:

  •  активну;
  •  пасивну.

Активні заходи покликані запобігти ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулюванню активності особи. Соціальний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрат коштів, пов’язаних  із безробіттям, старінням, хворобою або смертю та поліпшенням дії добробуту через соціальні служби й економічну допомогу на виховання дітей. Система соціального захисту включає програми зайнятості, соціального страхування, охорони здоровя та ін.  

Пасивні заходи спрямовані на підтримку тих членів суспільства, які з певних причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має  достатніх засобів для існування.

Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувально-реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили у скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння та не опинитися на узбіччі суспільства [24].

Тобто активними заходами є соціальне страхування (забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Пасивними заходами є соціальна допомога.

Теза соціальної політики “свобода сильним і підтримка слабких” – досить добре віддзеркалює суть соціального захисту та його складових (заходів). Тому ще раз слід підкреслити, що в умовах ринкової економіки людину захищають:

- його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяльність;

- власність, якою він володіє;

- державні гарантії та різновиди соціальної допомоги

До системи соціального захисту слід віднести також соціальні нормативи – гарантовані державою мінімальні рівні винагороди за працю, стипендіальне та соціальне забезпечення.

Соціальне забезпечення як поняття у широкому розумінні означає поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства.

У вузькому значенні слова “соціальне забезпечення” – це створення умов для захисту населення у класичних випадках небезпеки для його життя (хвороби, інвалідність, старасть, смерть близьких).

Соціальне забезпечення у розумінні соціального захисту поширюється ще на дві життєві ситуації, пов’язані з погіршенням умов життя:

1 – у випадку народження у сімї дітей;

2 – у випадку, коли громадяни зазнали збитків на державній службі.

До цієї категорії осіб, що мають право на соціальне забезпечення, відносяться всі інші особи, які через життєві обставини не можуть подбати про себе [31].

Державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат  по соціальному страхуванню тощо. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога непрацездатним особам, дохід який менший за встановлену межу малозабезпеченості та ін.). Соціальне забезпечення включає також надання допомоги в натуральному вигдяді – у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку в спеціалізованиих установах (будинках-інтернатах) та вдома.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

- визначення соціального захисту пріорітетним напрямом діяльності суспільства і держави;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповіднвсть основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Важливим принципом соціального захисту є комплексність гарантій, які суспільство надає кожному своєму членові. Ці гарантії забезпечують збереження його найважливіших соціальних прав, соціально-побутові умови, рівень життя. Використовуючи гнучкі нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на соціально справедливій основі.

Стосовно принципів соціального забезпечення (рис. 1.3), то вони включають:

Рис. 1.3. Принципи соціального забезпечення

  1.  принцип страхування (виплата певних внесків як роботодавців, так і працівників). Це дає можливість отримувати кошти в разі негараздів;
  2.  принцип допомоги або опікунства (кошти одержують ті, що терплять нестатки у будь-чому – здоровї, матеріальні, в обслуговуванні). Виплати гарантуються незалежно від минулих заслуг за розміру страхових внесків;
  3.  принцип забезпечення означає, що потерпілі від втрат на службі державі або від стихійних лих отримують необхідну фінансову та іншу матеріальну підтримку для відновлення свого житла, реабілітації здоров’я тощо.

Сучасні системи соціального захисту населення охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи і соціальні гарантії, форми та способи соціальної допомоги, що забезпечують певний рівень життя населення щодо пвдтримання його добробуту від народження і аж до смерті.

Соціальний захист поширюється також на сім’ї з низькими доходами (в силу різних причин), що не забезпечені суспільно необхідним прожитковим мінімумом, результатом чого звичайно є відсутність засобів існування чи засобів на оплату життєво необхідних товарів і послуг (засобів реабілітації, оплати житла, лікування). Соціальний захист може здійснюватися в грошовій формі у вигляді пенсій і допомог, у натуральній формі, а також шляхом надання різного роду послуг особам, які є об’єктом соціального захисту.

Він оже мати як компенсаційний, так і попереджувальний профілактичний характер.

Однією з державно-правових форм соціального захисту є безпосередньо державне забезпечення непрацездатних осіб. Основні ознаки безпосереднього державного забезпечення – фінансування витрат за рахунок державного бюджету і встановлення категорій забезпечуваних осіб і рівня їхнього забезпечення відповідно до пріоритетів, обумовлених органами державної влади.

У країнах з ринковою економікою активто використовується така організаційно-правова форма соціального захисту, як соціальна допомога. Вона носить адресний характер і надається особам після перевірки їхньої нужденності, якщо підтверджується, що вони не мають інших джерел існування.

В умовах переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки тягар соціального захисту лягає на державу при одночасному зростанні ролі ринкового механізму в проведенні соціальної політики.

 

 

 

Рис. 1.4. Система соціального захисту населення в Україні

Отже, державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо.

1.2 Сутність фінансового забезпечення соціальної сфери

Соціальна сфера - одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров’я, відпочинку.

До соціальної сфери національної економіки входять такі складові: освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Їхня діяльність значною мірою залежить від організації фінансового забезпечення.

На сучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролі держави в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, насамперед, через бюджетну систему. Розвиток країни об’єктивно вимагає все більшого залучення фінансових ресурсів як для задоволення суспільних потреб, так і для розвитку всіх галузей національної економіки.

Головною ланкою фінансових ресурсів країни є бюджет, який використовується державою як один з основних інструментів регулювання соціальних процесів [29].

Державний бюджет впливає на суспільство через доходи і видатки, тобто ефективність бюджету слід досліджувати як при справлянні податків, зборів та обов’язкових платежів, так і при використанні бюджетних коштів.

Так, розглядаючи вплив бюджету на соціальну сферу необхідно зауважити, що установи соціальної сфери перебувають на бюджетному фінансуванні, тобто держава змушена взяти на себе витрати цих установ і фінансування їх із державного й місцевих бюджетів, що дає можливість безоплатно надавати свої послуги суспільству (населенню), хоча й у мінімально необхідному розмірі.

Бюджетне фінансування - це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій. Бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів: плановості, цільового спрямування коштів, безповоротності, безоплатності, ефективності використання коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, контрольованості витрачання бюджетних коштів [9].

Державні видатки як економічна категорія - це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держав з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів [21].

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття “видатки” у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати - за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:

  1.  за джерелами фінансування:
  •  за рахунок коштів державного бюджету;
  •  за рахунок коштів місцевого бюджету;
  1.  за ініціатором:
  •  витрати на реалізацію загальнодержавних програм;
  •  витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);
  1.  за метою використання:
  •  видатки на соціальний захист у зв’язку з малозабезпеченістю;
  •  виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);
  •  компенсація втраченого здоров’я або майна;
  •  витрати, пов’язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);
  •  витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;
  1.  за формами:
  •  грошові;
  •  безготівкові;
  •  натуральні.

За формами власності джерела фінансування поділяють на бюджетні та позабюджетні.

За видами :

  •  бюджетні - за рівнями бюджетів;
  •  позабюджетні - за рівнями централізації коштів.

Внутрішні джерела фінансування визначаються бюджетною системою України та позабюджетними коштами. До позабюджетних джерел (коштів) можна віднести: державні і недержавні соціальні фонди, соціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні територіальні та муніципальні позики, фінансові ресурси підприємств, організацій і установ, які опосередковано підтримують соціальні проекти і програми [20].

Зовнішні джерела фінансування можуть формуватися за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних і недержавних), кредитів; позик міжнародних фінансових організацій; гуманітарної допомоги з-за кордону.

Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.

Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сьогодні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансується приблизно 80 % усієї соціальної сфери.

На соціальний захист населення Україна витрачає близько 20 - 25% коштів державного бюджету.

Соціальний захист населення здійснюється за рахунок коштів:

• держави;

• приватних організацій;

• громадських організацій.

Соціальний захист у суспільстві виконує ряд дуже важливих функцій, крім підтримки знедолених за його допомогою здійснюється перерозподіл доходів, реалізується соціальна справедливість.

Соціальна політика держави виходить із необхідності надання конкретної допомоги бідуючим верствам і прошаркам населення: одиноким громадянам похилого віку, тим, що втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям тощо.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави [27].

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України [19].

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери :

  •  плата за надані послуги;
  •  бюджетні асигнування;
  •  фінансові ресурси підприємств;
  •  кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів;
  •  страхування;
  •  кредит.

Державний бюджет є фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери- меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб) спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку.

Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий - заснування власних благодійних структур представниками заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях - це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне, соціальне. Воно розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати [22]:

1) надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

4)покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Захист від конкретних видів соціальних ризиків у ринковій економіці найбільш ефективний в рамках окремих видів соціального страхування. Суттєвим кроком у реформуванні попередньої системи соціального забезпечення населення стало прийняття Основ законодавства України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. Цей базовий законодавчий акт передбачає комплексний соціальний захист громадян на основі принципів та засад загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; соціального медичного страхування.

У сфері фінансування загальнообовязкового державного соціального страхування відбулися значні зміни з 1 січня 2011 року вступив в дію Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Відповідно до Закону України “Про Єдиний соціальний внесок” єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених  законодавством,  прав  застрахованих  осіб та членів їхніх сімей на отримання  страхових  виплат  (послуг)  за  діючими видами загальнообовєязкового державного соціального страхування;

Останнім джерелом є кредитування. У соціальні сфері вонo являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Саме на принципах кредитування в Україні діє Державна програма забезпечення молоді житлом Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. За підсумками дев’яти місяців 2014 р. найбільш популярна програма цього фонду - надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

Отже, однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім’ю[30].

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурних закладів та установ.

В умовах демократії соціальне забезпечення є найбільш пріоритетною функцією держави. Громадяни мають високий рівень потреби в соціальному забезпеченні, і тому існує великий попит на цей вид суспільних благ. Соціальне забезпечення надається державою, а не ринком. Фінансове забезпечення (видатки) слід назвати одним з дійових чинників розвитку соціальної сфери.

На початку III тисячоліття соціальна сфера з фактора стабілізації суспільства поступово перетворюється на основний чинник економічного розвитку. Вона дуже важлива не лише для населення країни як запорука добробуту й благополуччя, але й як ефективний важіль економічного піднесення держави. Не дарма народна мудрість говорить: “країна без соціальної сфери - що дерево без коріння”. На превеликий жаль, коріння цього дерева в Україні засихає. Як наслідок - погіршення стану в соціальній сфері, яке, з одного боку, є результатом розвитку економіки, а з іншого, - негативно впливає на його результативність [24].

У сучасних умовах однією з найважливіших умов підвищення наукового обгрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку.

Узагальнюючи все вищесказане можна зробити такі висновки: однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім’ю. Це поняття вкладається в рамки соціального захисту та соціального забезпечення населення, тобто сукупність мір нівелювання негативних наслідків впливу ринкового механізму на рівень життя окремих категорій населення.

1.3 Характеристики та особливості впливу бюджетної політика на соціальну сферу

Основним джерелом фінансування соціального захисту населення є державний бюджет. Бюджет, як внутрішній засіб управління уряду, забезпечує вибір оптимального способу витрачання коштів. За Бюджетним кодексом України до видатків, що здійснюються з нього, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення. Головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо соціального захисту населення є Міністерство соціальної політики України [1].

Одним з ключових чинників ефективності та дієвості соціальної політики держави є раціонально побудована і збалансована бюджетна система. Вона забезпечує перерозподіл значних фінансових ресурсів і від напрямів їх спрямування і способів використання у значній мірі залежить економічний розвиток держави та реальне благополуччя громадян.

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики.

Бюджетна політика - це сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Розробляється бюджетна політика органами влади - законодавчою, виконавчою відповідного рівня із залученням фахівців - науковців, практиків як вітчизняних, так і зарубіжних.

Основа бюджетної політики - розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. У процесі такого розроблення держава визначає конкретні форми, методи і види організації бюджетних відносин.

Сутність бюджетної політики й основні її напрями зображені на схемах (див. рис. 1.5).

 

Рис. 1.5.  Основні напрями бюджетної політики на сучасному етапі

Отже, в узагальненому вигляді бюджетна політика - діяльність держави з використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Бюджетна політика тісно пов’язана з економікою. У зв’язку з цим держава, формуючи бюджетну політику, зобов’язана дотримуватись таких основних умов: урахування вимог всіх об’єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства; вивчення і врахування попереднього досвіду господарського, фінансового і бюджетного розвитку; вивчення і врахування досвіду інших країн; врахування конкретного етапу розвитку суспільства, особливостей внутрішньої та міжнародної обстановки; дотримання комплексного підходу до розроблення і реалізації заходів бюджетної політики, політики у галузі фінансів, ціноутворення, кредиту, заробітної плати тощо.

Бюджетна політика має об’єктивне і суб’єктивне начала. Об’єктивне начало полягає у тому, що ця політика функціонує у реальних економічних процесах, зумовлених об’єктивними економічними відносинами. Суб’єктивне начало бюджетної політики полягає у розробленні конкретних пріоритетів, напрямів, завдань і засобів реалізації бюджетних відносин на практиці. Об’єктивне та суб’єктивне начала є, з одного боку, важливими взаємопов’язаними складовими єдиної бюджетної політики, а з іншого - самостійними елементами [11].

Залежно від періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетну політику ділять на бюджету стратегію та бюджетну тактику.

Бюджетна стратегія - тривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. Такий курс передбачає прогнозування світових тенденцій розвитку бюджетного механізму, формування концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслення принципів організації бюджетних відносин. Таким чином, бюджетна стратегія - цілісна система дій держави, спрямована на реалізацію мети, завдань та пріоритетів тривалого курсу бюджетної політики, розрахованого на тривалу перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. Бюджетна стратегія має бути складовою економічної стратегії і корелювати з політичною, соціальною, гуманітарною, військовою та іншими стратегіями держави.

Якщо бюджетна стратегія пов’язана з вирішенням перспективних завдань, то бюджетна тактика охоплює переважно поточні питання і спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів.

Бюджетна тактика - форма реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених завданнями бюджетної стратегії. Головною функціональною характеристикою та критеріальною ознакою тактики є саме адаптивність.

Тактичні дії держави відображаються у бюджетному законодавстві, нормативних актах Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, щорічних бюджетах, бюджетних програмах (короткострокових). Такі нормативні акти й документи конкретизують зміст бюджетної політики та механізм її реалізації. Тактичні дії мають бути гнучкими відповідно до зміни поточних соціально-економічних умов і завдань [17].

Для практичної реалізації бюджетної політики в державі створюється бюджетний механізм, який відображає конкретну спрямованість бюджетних відносин у складній соціально-економічній системі держави. Реалізація бюджетної політики, успішне її впровадження до життя забезпечується за допомогою бюджетного механізму.

Бюджетний механізм є найбільш динамічною частиною бюджетної політики.

Бюджетний механізм управління у сфері соціального захисту населення являє собою сукупність методів, засобів, важелів та інструментів впливу на виконання програм (як державних так і регіональних) соціального захисту за допомогою коштів бюджету. Він включає дві підсистеми, що відображають методи бюджетного впливу на фінансування соціальних гарантій - бюджетне забезпечення і бюджетне регулювання. Характеристика бюджетного механізму подана в табл. 1.1.

Таблиця 1.1  

Характеристика бюджетного механізму

Складові бюджетного механізму

Сутність

Бюджетне планування і регулювання

Визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Фінансові показники

Узагальнюючі. Доходи і видатки, державний борг, (зовнішній і внутрішній), рівень інфляції.

Індивідуальні. Рівень витрат бюджету на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим.

Нормативи

Характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.

Ліміти

Є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви

Покликані нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Система управління бюджетними коштами

Держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади встановлює методи розподілу національного доходу, форми грошових заощаджень, регулює види платежів, визначає принципи і напрями використання бюджетних коштів.

Розглянемо детальніше вплив бюджету на соціально-економічні процеси. Цей вплив може здійснюватися прямими та непрямими методами.

До прямих методів можна віднести законодавчі та інші нормативні акти, які безпосередньо регулюють економічні відносини держави, субєктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення. Такі акти є основою здійснення господарської діяльності [28].

До непрямих методів належать дії державних органів щодо перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання. Це досягається відповідно до законодавчо закріпленого механізму в кожній конкретній державі. Залежно від особливостей державного устрою, національних традицій, правлячої коаліції партійних об’єднань, рівня економічного розвитку держави.

Отже, бюджет може на основі виробленої бюджетної політики, використовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси. Умовно це можна зобразити у вигляді схеми (див. рис.1.6).

Бюджет

Бюджетна політика

Бюджетний механізм

Соціально-економічні процеси

Рис 1.6.  Вплив бюджету на соціально-економічні процеси

Бюджетний механізм розглядається як інструмент державного регулювання економіки, стимулювання виробничих і соціальних процесів. Бюджетний механізм, представляє собою комплекс спеціально розроблених державою форм організації бюджетних відносин, а також способів і методів, що забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів між різними сферами суспільної діяльності, галузями економіки і регіонами держави в інтересах задоволення загальнодержавних потреб. Бюджетний механізм має бути орієнтованій на результативність використання бюджетних коштів.

Зв’язок бюджету із зовнішнім середовищем взаємний - не лише він має вплив на соціально-економічні процеси, а й сам зазнає впливу конкретних факторів. Ці фактори розглядають з позицій об’єктивності й суб’єктивності та за напрямами - економічні, соціальні, політичні. Для наочності подамо їх у вигляді схем (див. рис. 1.7).

 

Рис. 1.7. Фактори, що впливають на формування і використання бюджету

Все вищезазначене підкреслює визначну роль бюджетного механізму у функціонуванні бюджетної системи. Зрозуміло, що від належної якості та рівня законодавчого і нормативного забезпечення, бюджетного планування, бюджетного регулювання, бюджетного контролю залежить рівень практичної реалізації бюджетних відносин. Тому всі успіхи та невдачі у соціально-економічному розвитку завжди необхідно пов’язувати з якістю організації та функціонування бюджетного механізму.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ ТА ЇХ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1. Загальна характеристика видатків на фінансування соціальних потреб

На сучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролі держави в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, і перш за все через бюджетну систему, що має об’єктивний характер. Розвиток людського суспільства об’єктивно вимагає все більшого залучення фінансових ресурсів як для задоволення суспільних потреб, так і для удосконалення самого відтворювального процесу, тобто ефективності самої економіки.

Головною ланкою фінансових ресурсів країни є бюджет, який використовується державою як один з основних інструментів регулювання соціальних процесів.

Основним джерелом фінансового забезпечення соціальної сфери є кошти державного та місцевих бюджетів, а такі, як кошти, отримані з інших джерел -  лише додатковий фінансовий ресурс.

Державний бюджет входить у загальну систему фінансових планів України.  Визначальними принципами організації системи фінансових планів суспільного розвитку можна назвати:

Загальність (охоплення всіх сторін соціально-економічного розвитку суспільства;  невиробничої сфери, банківських і страхових структур, тобто облік різноманіття фінансових взаємин у процесі розширеного відтворення;

Цілісність і збалансованість (передбачає функціонування  збалансованої й ув’язаної фінансової системи, що діє цілеспрямовано, за єдиним планом, відповідно до вимог фінансової політики держави. У цілому фінансовий план країни є відображенням державного плану економічного і соціального розвитку країни, а окремі його ланки ( відповідні складові частини (галузевий, відомчий, регіональний)) аспектів цього плану. У процесі розробки державного плану соціально-економічного розвитку країни в системі фінансових планів формуються фінансові і бюджетні взаємини в масштабах народного господарства України в цілому, вихідні з економічної програми держави й обумовлені наміченими в плані конкретними адресними завданнями соціально-економічного розвитку країни в цілому;

Фінансова централізація - проведення єдиної, строго визначеної фінансової політики, починаючи від формування і виконання місцевих бюджетів і фінансових планів окремих суб’єктів господарювання (підприємств, об’єднань, корпорацій) аж до державного бюджету і фінансового плану країни.

До складу єдиної системи фінансових планів України входять:

1. Державний бюджет України.

2. Місцеві бюджети.

3. Бюджети соціального страхування і соціального забезпечення населення.

4. Пенсійний фонд.

5. Баланси доходів і витрат державних, комерційних, спільних підприємств і організацій.

6. Фінансові плани громадських організацій.

7. Кошториси установ невиробничої сфери.

Одним із принципів бюджетного фінансування є фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів для кожної сфери діяльності держави [6].

Розподіл установ на ті, що фінансуються з Державного бюджету України, і ті, які отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, з Державного бюджету України отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються, в основному, з відповідних місцевих бюджетів.

У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб’єкти. Владною стороною виступають Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство, яке дозволяє користуватися бюджетними призначеннями (асигнуваннями).

Посередником виступає уповноважений банк, в якому відкрито єдиний казначейський, особовий та реєстраційний рахунки бюджетної установи. Банк здійснює контроль за витрачанням готівки, порядком сплати податків і обов’язкових зборів, порядком списання коштів із рахунку. Третім учасником видаткових правовідносин є або розпорядник бюджетних коштів, або безпосередній їх отримувач. Жоден із суб’єктів не має права оперативної самостійності [8].

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві складові:

-  загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;

-  спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Державний бюджет впливає на суспільство через доходи і видатки, тобто ефективність бюджету слід досліджувати як при справлянні податків, зборів та обов’язкових платежів, так і при використанні бюджетних коштів.  

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

До основних джерел формування доходів зведеного бюджету відносять податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та інші джерела згідно табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Доходи зведеного бюджету України, млн. грн.*

31522,6

34123,9

37903,0

31532,1

Сучасна система соціальних виплат в Україні не дозволяє певною мірою справедливо перерозподіляти ресурси на користь громадян, які найбільш потребують соціальної підтримки. Це призводить до розмивання відповідальності та дисбалансу між обов’язковими соціальними видатками та їх фінансуванням. Реформа системи соціальних виплат повинна раціоналізувати використання коштів шляхом перерозподілу їх на користь найбільш нужденних, адаптувати систему соціальних виплат до нових соціально-економічних умов, привести соціальні обов’язки держави у відповідність до її фінансово-економічних можливостей.

Тому в умовах соціально-економічної кризи надзвичайно актуальною є проблема ефективності соціальних виплат. Спираючись на досвід розвинених країн, доцільним при оцінці ефективності соціальних виплат є застосування наступних критеріїв:

- значущість (суттєвість, достатність) соціальних виплат у забезпеченні доходів-захисту від відповідних соціальних ризиків;

- своєчасність та повнота одержання соціальних виплат;

- доступність та якість соціальних виплат.

Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якого не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

Державні соціальні стандарти - встановлені  законами,  іншими нормативно-правовими  актами  соціальні  норми  і нормативи або їх комплекс,  на базі  яких  визначаються  рівні  основних  державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці,  доходів громадян,  пенсійного забезпечення, соціальної   допомоги,  розміри  інших  видів  соціальних  виплат,  встановлені законами та іншими  нормативно-правовими  актами,  які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Мета встановлення :

1. визначення механізму реалізації соціальних прав та  державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

2. визначення пріоритетів  державної  соціальної  політики  щодо забезпечення потреб людини в матеріальних  благах  і  послугах  та фінансових ресурсів для їх реалізації;

3. визначення та обґрунтування розмірів  видатків  Державного бюджету України та  місцевих бюджетів,  соціальних  фондів  на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних  гарантій:  мінімальних  розмірів  заробітної  плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги [7].

Державні соціальні  стандарти  обовязково  враховуються  при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Прожитковий мінімум  застосовується для:

- загальної оцінки  рівня  життя  в  Україні,  що є основою для реалізації соціальної політики та  розроблення  окремих  державних соціальних програм;

- встановлення розмірів   мінімальної   заробітної   плати   та мінімальної  пенсії  за  віком,  визначення  розмірів   соціальної допомоги,  допомоги  сім’ям  з дітьми,  допомоги по безробіттю,  а також стипендій  та  інших  соціальних  виплат  виходячи  з  вимог Конституції України та законів України;

- визначення права на призначення соціальної допомоги;

- визначення державних   соціальних   гарантій   і   стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоровя, освіти, соціального обслуговування та інших;

- встановлення величини   неоподатковуваного  мінімуму  доходів громадян.

        Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою  забезпечення  конституційного  права  громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

  •  мінімальний розмір заробітної плати;
  •  мінімальний розмір пенсії за віком;
  •  неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
  •  розміри державної соціальної  допомоги  та  інших  соціальних виплат.

    Державні соціальні   гарантії   є   обов’язковими   для  всіх державних органів,  органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

    Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Прожитковий мінімум за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

На початок року 2014 р. мінімальна заробітна плата становила 1218 грн. та переважала середній розмір прожиткового мінімуму на 42 грн. (Табл.2.2). Саме це вважають позитивним фактором. Як засвідчує досвід європейських країн, розмір мінімальної заробітної плати повинен перевищувати прожитковий мінімум не менше, ніж у 2,5 рази. Також необхідно зазначити, що обсяг зростання мінімальної заробітної плати, як і загальний розмір мінімальної заробітної плати зовсім не відповідає реальній економічної ситуації в країні і фактично унеможливлює проживання особистості.

Навіть попри те, що мінімальна заробітна плата з 2014 р. згідно зі законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб” була прирівняна до прожиткового мінімуму, рівень забезпечення соціальних гарантій ще залишається недостатнім.

Таблиця 2.2

Державні соціальні стандарти та гарантії, грн.* 

Показники

Роки

2011

2012

2013

2014

Податок з доходів фізичних осіб

60224,5

68092,4

72151,1

75202,9

Податок на прибуток підприємств

55097,0

55793,0

54993,8

40201,5

Плата на землю

10700,9

12581,7

12802,9

12083,9

Податок на додану вартість

130093,8

138826,8

181716,9

189240,5

Ввізне мито

10462,8

12985,8

13264,6

12388,6

Кошти, що перераховуються НБУ відповідно до Закону України “Про Національний банк України”

11898,3

23600,0

28308,2

22807,3

Власні надходження бюджетних установ

з жовтня

Прожитковий мінімум

Показники

2011

з грудня

2012

з грудня

2013

з грудня

2014

з січня

з липня

884

949

949

974

1014

Державні  соціальні гарантії

В розрахунку на місяць на одну особу

953

1095

1176

1176

1207

1256

для дітей віком до 6 років

870

961

1032

1032

1059

1102

для дітей віком від 6 до 18 років

1042

1197

1286

1286

1320

1373

для працездатних осіб

1004

1134

1218

1218

1250

1301

для осіб, які втратили працездатність

800

100

100

100

100

100

100

*складено автором за даними [26]

Аналізуючи дані з таблиці протягом 2011-2014 років ми бачимо, що відбувається зростання прожиткового мінімуму і соціальних гарантій. Прожитковий мінімум на одну особу, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія збільшені. А у 2014 році, нажаль, ми спостерігаємо що соціальні стандарти та гарантії з січня залишились на цьому самому місці що й були у 2013 році. Тобто, прожитковий мінімум на одну особу, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія, нажаль, зовсім не збільшені, а залишаються на попередньому рівні. З липня, ми бачимо невеликий зріст на прожитковий мінімум і державні соціальні стандарти, але, нажаль, значного зросту не відбулося. Результатом такого явища являє собою подальша економічна криза, ріст валюти вгору, і що найбільше зараз хвилює кожного українця - воєнні дії які відбуваються на території нашої держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

Розгалужена система соціальних зобов’язань стала однією з перших ознак цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених верств населення. Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоровя, освіта і навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави.

В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства.

Таблиця 2.3

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення в структурі видатків Зведеного бюджету України, млн. грн.

Мінімальна заробітна плата

1004

1134

1218

1218

1250

1301

( у % до ПМ для працездатних осіб)

100

100

100

100

100

100

Мінімальна пенсійна виплата
(з урахуванням постанов КМУ від 26.03.08 № 265)

800

884

949

949

974

1014

( у % до ПМ для осіб, які втратили працездатність)

25

25

29

26

* складено автором за даними [36]

Як видно з таблиці за останні роки має місце тенденція до зросту ролі держави в розподільчих і перерозподільчих процесах. Частка видатків зведеного бюджету України у період із 2011 по 2014 рік поступово зростає. Напротязі 2011-2013 рр. питома вага видатків на соціальну сферу зросла відповідно з 25% до 29% сукупних видатків Зведеного бюджету. При цьому їх максимальну частку було зафіксовано у 2013 році (Табл. 2.3, Додаток А), що пов’язано із виконанням соціальних зобов’язань у 2013 р. Як ми бачимо із таблиці 2.3, що у 2014 р. фактичні видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення знизились у порівнянні з попереднім роком. Питома вага соціальних видатків до всього сукупних видатків у 2014 році на  відміну від попередніх років мала тенденцію спадання до 26%.

На думку деяких учених – дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому , що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи також не враховує всієї складності розв’язання такого завдання: підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її послуг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings знизило довгостроковий рейтинг України в іноземній валюті з рівня “ССС” до “СС”.

C - високий ризик дефолту. Дефолт реально можливий. Здатність виконувати фінансові зобов’язання повністю залежить від стійкого та сприятливого ділового середовища та економічної кон’юнктури. Емітент зазнає труднощів з виплатами за борговими зобов’язаннями та його можливості залежать від сприятливих економічних умов.

На зниження рейтингу вплинув дефіцит консолідованого бюджету країни, який досяг 13% ВВП в 2014 році.

За підрахунками, прямий і гарантований борг зріс до 72% ВВП в 2014 році. Конфлікт та економічний спад призвели до більшої додаткової потреби у фінансуванні, крім тих, які передбачені програмою МВФ, затвердженою у квітні 2014 року. При цьому довгостроковий рейтинг дефолту емітента був підтверджений на рівні “ССС”.

Нова програма Міжнародного валютного фонду дозволить закрити розрив у фінансуванні, але це робить більш вірогідною реструктуризацію приватного зовнішнього боргу.

Ескалація конфлікту в Донецькій та Луганській областях України серйозно позначилася на економіці, уточнює Fitch [38].

За їхніми прогнозами, реальний ВВП впав на 7,5% в 2014 році, і в 2015 році скоротиться на 5%. Це значно гірше, ніж очікувалося відповідно до останнього звіту Fitch в серпні 2014 року.

Зростання економіки, за даними агентства, в Україні можливе тільки у 2016 році - на 1,5% і в 2017-му - на 2,5%. 

Можливість успішного реформування надасть країні шанс підтримувати життєвий рівень усіх громадян на прийнятому рівні.

Реформування системи соціальних зобов’язань в Україні має здійснюватись за такими основними напрямками:

- зміна принципів призначення різних соціальних допомог, посилання адресності соціальної системи, наприклад, межі малозабезпеченості у розрахунку на одного члена сім’ї. Це порогове значення тісно пов’язане з можливостями бюджету, з яких фінансується ця допомога;

- раціоналізація видатків на соціальну сферу (перегляд пільг поширення платних послуг);

- удосконалення нормативної бази з питань, що регулюють функціонування і розвиток соціальної сфери;

- забезпечення нормативного регулювання надання платних соціальних послуг як додаткового джерела фінансування соціальної сфери.

2.2. Аналіз видатків Мостиського району на фінансування соціальних потреб у сучасних умовах

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є так звана державна квота – питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави [5].

Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених верств населення. Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоровя, освіта і навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі і рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

У структурі видатків на соціальні заходи провідне місце посідають видатки на освіту, охорону здоров’я й соціальний захист населення. Найбільшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист населення. В середньому періоді видатки з 2012 до 2014 років мають тенденцію до спадання. У 2012 році сума видатків на соціальний захист становила 440585,61, в 2013 році – 4910066,27 грн, а у 2014 році – 2646205,41грн. (Додоток Б) Видатки на соціальний захист залежать від звернень громадян. Такий спад пояснюється тим, що населення з кожним наступним роком менше звертається до Мостиського управління соціального захисту населення.

Видатки бюджету на соціальний захист населення - це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо) [23].

Видатки бюджетів на соціальний захист і соціальне забезпечення включають:

- виплати пенсій та допомоги (кошти, що передаються до Пенсійного фонду України на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу та їхнім сім’ям);

- пільги ветеранам війни та праці (установка телефонів учасникам Великої Вітчизняної війни; пільги ветеранам та інвалідам війни);

- допомогу сім’ям з дітьми (допомога на дітей віком до 16 років; допомога з догляду за дитиною-інвалідом; допомога з догляду за дитиною непрацюючим матерям; тимчасові допомоги на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів; грошова допомога матерям (батькам), зайнятих доглядом трьох дітей віком до 16 років;

- інші види соціальної допомоги (цільова грошова виплата на проживання громадян з мінімальними доходами; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; виплата компенсацій реабілітованим; грошова допомога біженцям; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг; виплати компенсацій на медикаменти; допомога на прожиток малозабезпеченим громадянам, програма протезування; кошти на виплати регресивних позовів для шахтарів; кошти на забезпечення побутовим вугіллям окремих категорій населення; інші випадки);

- пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

- видатки на дитячі заклади-інтернати (будинки-інтернати для малолітніх інвалідів);

- видатки на притулки для неповнолітніх;

- видатки на програми соціального захисту неповнолітніх (відшкодування витрат на шкільні їдальні; інші програми соціального захисту неповнолітніх);

- видатки на молодіжні програми (утримання центрів соціальних служб для молоді; програми і заходи центнерів служб для молоді; програми і заходи державних органів у справах сім’ї та молоді; програми і заходи державних органів у справах жінок; утримання клубів підлітків за місцем проживання; інші видатки);

- видатки на інші заклади та заходи в галузі соціальної політики (заходи, пов’язані з поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; видатки на утримання додаткової мережі соціально-культурних закладів та на виплату компенсацій, пов’язаних з поверненням депортованих німців до інших регіонів України; навчання та трудове влаштування інвалідів; утримання територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому);

- утримання пунктів тимчасового розміщення біженців; пенсії та допомоги, що передаються на фінансування з бюджету;

- пільги, що надаються населенню (крім ветеранів війни та праці) з оплати житлово-комунальних послуг і природного газу; утримання будинків-інтернатів агропромислового комплексу; фінансова підтримка громадянських організацій інвалідів і ветеранів, служб технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом; централізовані бухгалтерії; центри з нарахування та виплати пенсій.

При складанні соціального бюджету в Україні за джерелами фінансових надходжень соціальні видатки поділяються на три групи:

- видатки, що фінансуються за рахунок бюджетних виплат (пільги ветеранам війни та праці, кошти на виплату щорічної разової допомоги ветеранам війни, соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми, інші види соціального захисту, житлові субсидії, охорона здоров’я, витрати, пов’язані з ліквідацією аварії на ЧАЕС).

- видатки, що фінансуються за рахунок страхових внесків (короткотермінові допомоги Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, витрати Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, витрати Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві).

- видатки з різних джерел (видатки Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок Державного бюджету і, частково, платежів підприємств, пенсії та короткострокові допомоги з Пенсійного фонду за рахунок пенсійних страхових внесків) [13].

Аналіз динаміки зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у порівнянні з попередніми роками виявляє певну закономірність. Протягом 2012-2013 років видатки зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення Мостиського району мали тенденцію до зростання, а у 2014 році відбувається зменшення видатків зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Динаміка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення зведеного бюджету Мостиського району, 2011-2014 роки

Показники

Роки

2011

2012

2013

2014

Фактичні видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення

105434,8

125306,90

145062,6

137993,6

Всього

416853,60

492394,9

505843,8

523004,8

Питома вага соціальних видатків до всього сукупних видатків у відсотках

-0,94

+0,1

-1,32

*складено автором згідно даних Мостиського УСЗН

Станом на 1 січня 2014 року:

- чисельність мешканців міста складає 61 892 чол.;

- кількість сімей, які отримують допомогу сім’ям з дітьми - 614;

- кількість сімей, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям – 2987;

- кількість сімей, які користуються субсидією - 575.

Постановою КМУ “Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрепленого газу та твердого палива” було започатковано програму житлових субсидій. Житлові субсидії включають субсидії з оплати житла на компенсаційну виплату газу.

Кожна десята сім’я користується житловими субсидіями. Кількість отримувачів субсидії зменшилась в порівнянні з 2013 роком на 91 сім’ю (Табл.3.2) що пов’язано з зростанням розміру пенсії, підвищенням розміру заробітної плати, в тому числі мінімальної (Додаток  В).

Надання населенню субсидій на відшкодування оплати житлово-комунальних послуг було призначено у 2014 році  416 сім’ям, зараховано на суму  164,9 тис. грн.

На скраплений газ, рідке та тверде паливо у 2014 році, було призначено субсидій 159 сім’ям на суму 155,5 тис. грн.

Таблиця 3.2

Кількість сімей про надання населенню субсидій

за 2012-2014 рр.

Роки

2012

2013

2014

Заплановані видатки

4450

4850

3500

Сума виконаних

видатків

4440

4910

2646

% загальних

видатків

761

666

575

* складено автором за даними звітності в Мостиському районі

Таблиця 3.3

Динаміка видатків про надання населенню субсидій

за 2012-2014 рр., тис. грн.

Найменування

Роки

2012

2013

2014

Житлово-комунальні послуги

580

493

416

Скраплений газ, тверде та рідке паливо

181

173

159

Всього

255,6

229,6

320,4

* складено автором за даними звітності в Мостиському районі

Аналізуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що загальна кількість сімей на 2014 рік знизилась порівняно з 2013 роком на 91 сімю, а сума субсидій навпаки – зросла у 2014 році. Така непропорційна зміна залежить від того, що ціна на газ підвищилася, незважаючи на те, що кількість сімей які потребують субсидій на відшкодування оплати житлово-комунальних послуг, та витрат скрапленого газу, твердого і рідкого палива у 2014 році зменшилась. 

Більша частина видатків на забезпечення соціального захисту населення – це субвенції місцевим бюджетам з держбюджету (субвенції на надання пільг ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми та малозабезпеченим сім’ям, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг).

Слід відмітити динаміку збільшення видатків на надання допомоги сім’ям з дітьми - у середньому обсяг видатків зростав на 2 800 млн. грн. щорічно. Також можна сказати про те, що розмір даних субвенцій становить близько 2% від ВВП держави.

З 1 липня 2014 встановлено єдиний розмір допомоги при народженні дитини у розмірі 41280 грн. незалежно від того, яка дитина за черговістю (перша, друга, третя чи кожна наступна).

З цієї суми одноразово виплачують 10 320 грн., решта суми буде виплачуватися протягом 3 років (36 місяців) рівними частинами щомісяця (по 860 грн.).

Також з 1 липня 2014 скасовується виплата допомоги по догляду за дитиною до трирічного віку (130 грн.). Ці 130 грн. включені тепер будуть в суму 41280 грн.

Тим, хто з 1 липня 2014 виходитиме у відпустку по догляду за дитиною до трьох років, даний період зараховуватимуть до страхового стажу.

Якщо  дитина народилася до 1 липня 2014 року, виплати допомоги при народженні дитини залишаються такими, як були раніше.

Згідно Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” громадяни України, в сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими Законами України.

Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім’ям з дітьми: (Додаток Д)

 - допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

 - одноразова допомога при народженні дитини;

 - допомога по догляду   за  дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

 - допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

 - допомога на дітей одиноким матерям.

 У зв’язку з набранням чинності 1 січня 2006 року Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, прийнятим 3 березня 2005 року,інваліди з дитинства та діти-інваліди мають право на одночасне призначення та виплату інваліду з дитинства та дитині – інваліду пенсії в разі втрати годувальника (якщо має право на її призначення) органами Пенсійного фонду України та соціального захисту населення [4].

Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

 При призначенні державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства  та дітям інвалідам застосовуються такі розміри допомог із надбавкою на догляд становить:

Таблиця 3.4

Державні соціальні гарантії державної соціальної допомоги, грн.

Найменування

Роки

2012

2013

2014

Житлово-комунальні послуги

84,4

85,8

164,9

Скраплений газ, тверде та рідке паливо

171,2

143,8

155,5

Всього

1526,7 

2282,45

2282,45

Продовження таблиці 3.4

Державна соціальна допомога
з урахуванням постанови КМУ від 26.03.08 № 265

Роки

2012

2013

2014

Інвалідам з дитинства І групи з надбавкою на догляд:
     - підгрупа А

1547

1660,75

1660,75

     - підгрупа Б

1326

1423,5

1423,5

Інвалідам з дитинства ІІ групи *

884

949

949

Одиноким інвалідам з дитинства ІІ групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують постійного стороннього догляду з надбавкою на догляд *

884

949

949

Інвалідам з дитинства ІІІ групи *

884

949

949

Одиноким інвалідам з дитинства ІІІ групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують постійного стороннього догляду з надбавкою на догляд *

884

949

949

На дітей-інвалідів (від 0 до 18 років) *

884

949

949

На дітей-інвалідів до 6 років з надбавкою на догляд

1099,3

1180,3

1180,3

На дітей-інвалідів підгрупи А до 6 років з надбавкою на догляд

 1099,3

1696,3

1696,3

На дітей-інвалідів від 6 до 18 років з надбавкою на догляд

1217,3

1307,3

1307,3

На дітей-інвалідів підгрупи А від 6 до 18 років з надбавкою на догляд

 1217,3

1950,3

1950,3

На дітей-інвалідів, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, без надбавки на догляд

928,2

996,45

996,45

На дітей-інвалідів, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, до 6 років з надбавкою на догляд

1408,7

1512,45

1512,45

На дітей-інвалідів, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, до 6 років з надбавкою на догляд (підгрупа А)

 1408,7

2028,45

2028,45

На дітей-інвалідів, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, від 6 до 18 років з надбавкою на догляд

1526,7

1639,45

16,39,5

На дітей-інвалідів, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, від 6 до 18 років з надбавкою на догляд (підгрупа А)

884

100

949

100

949

100

* Розміри з урахуванням постанови КМУ від 26.03.08 № 265.

Проаналізувавши все вище сказане, та на основі таблиці 3.4, можна проаналізувати динаміку соціальних виплат в Мостиському районі. Видатки на всі види соціальних допомог за весь період мали тенденцію до зростання. Найбільш позитивна динаміка характерна виплатам соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.

Таблиця 3.5

Динаміка виплат соціальної допомоги в Мостиському  районі

за 2011-2014 рр., тис. грн.*

„Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”

(Рівень забезпечення  прожиткового  мінімуму (гарантований  мінімум) для визначення допомоги)

для непрацездатних осіб*

(у % до ПМ для осіб, які втратили працездатність)

884

100

949

100

949

100

для інвалідів*

(у % до ПМ для осіб, які втрвтили працездатність)

4561,9

10727,4

11741,9

* складено автором за даними звітності про виконання бюджету в Мостиському районі

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. Особливості фінансування цих закладів зумовлені специфікою їхньої фінансово-господарської діяльності. В цих установах престарілі та інваліди перебувають на повному державному забезпеченні: отримують харчування, одяг, взуття та інші предмети першочергової необхідності, користуються медичними та культурно-освітніми послугами.

Фінансування будинків-інтернатів здійснюється у межах сум, затверджених за кошторисами доходів і видатків. Обсяг видатків цих установ залежить від виробничих показників та норм видатків.

У 2014 році сума витрат на будинки-інтернати зросла порівнюючи з попередніми роками, так як у 2012 становила 655152 грн, у 2013-750276, а у 2014 році становила 802848 грн.

Мостиське управління соціального захисту населення займається діяльністю щодо допомоги переселенцям із Криму та зони АТО. 

Згідно Постанови КМУ від 1 жовтня 2014 року №509 “Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції” постановляє:

  1.  Взяття на облік особи та видача довідки про взяття на облік;
  2.  Призначення допомоги.

1 жовтня 2014 року на засідання Уряду прийнято постанову, яка передбачає надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованої території України та  районів проведення антитерористичної операції.

За словами Міністра соціальної політики, надання грошової допомоги таким особам пов’язано з необхідністю покриття витрат на проживання, у тому числі, у зв’язку з наближенням зимового періоду.

Відповідно до постанови, адресна допомога призначається особам, які обліковані органами соціального захисту населення, та виплачується з дня звернення строком не більше, ніж шість місяців. Допомога виплачуватиметься у таких розмірах:

- для непрацездатних осіб (пенсіонери, інваліди, діти) – 884 гривні на одну особу (члена сім’ї);

- для працездатних осіб – 442 гривні на одну особу (члена сім’ї).

Загальна сума допомоги на сім’ю розраховуватиметься як сума розмірів допомоги на кожного членна сім’ї  та не може перевищувати 2400 гривень.

Фінансування заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, здійснюється в межах асигнувань, визначених у державному бюджеті на цю мету за відповідними напрямами згідно із функціональною класифікацією видатків бюджету. У 2014 році видатки на проведення заходів, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи становили 1875015,26 грн, які незначно менші ніж були у попередньому році. Наприклад, у 2012 році видатки становили 142997,10 грн, а у 2013 році видатки показують нам найбільший показник - 195839,14 грн. Таке зниження видатків пояснюється тим, що певна кількість населення переїхала в інші регіони, а частина померла, тому і зменшуються викатки на осіб постраждалих внаслідок аварій на ЧАЕС.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1. Вдосконалення методики планування видатків на соціальну сферу

Дослідження планування і прогнозування соціального розвитку України засвідчує, що протягом 2011-2014 років в Україні сформовано більше 300 різноманітних державних та регіональних програм, з яких реально підтверджено фінансуванням лише 10 відсотків. Тому, перед органами виконавчої влади гостро стоїть питання ефективного управління коштами бюджетів та економічно обґрунтоване спрямування їх на вирішення завдань, визначених у спеціальних програмах. Для зміни ситуації на краще необхідним є продовження бюджетної реформи, розпочатої прийняттям у 2001 році Бюджетного кодексу України.

Комплексні бюджетні реформи, які проводились у багатьох країнах, включали як мінімум, два такі основні елементи як середньострокове планування бюджету та встановлення зв’язку між фінансуванням і кінцевим соціально-значимим результатом.

Міжнародна практика довела успішність цих двох елементів, а їх поєднання повинно стати раціональним підходом та основою реформування бюджетного процесу.

На нинішньому етапі розвитку фінансових відносин в Україні потребує удосконалення система управління державними фінансами для забезпечення обґрунтованості процесу розробки та реалізації фінансово-бюджетної політики держави [15].

Одним із важливих елементів програмно-цільового методу є паспорт бюджетної програми - документ, що визначає суму коштів, необхідної виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мети. Паспорти бюджетних програм складаються головними розпорядниками коштів державного бюджету України.

Питання програмно-цільового методу планування досліджувалися переважно у працях зарубіжних вчених і тому досить актуальним є визначення науково-практичних засад подальшого удосконалення використання зазначеного методу в бюджетному процесі України не лише з огляду на міжнародний досвід, а й на особливості розвитку бюджетних відносин в Україні .

Вперше програмно-цільовий метод був застосований у США в середині 1960 років. На сьогодні він успішно використовується більшістю країн ЄС, певних успіхів досягли Казахстан та Росія. Україна постає перед необхідністю вдосконалювати свою законодавчу базу, поширювати практику використання програмно-цільового методу планування бюджетів всіх рівнів[10].

В Україні з 2002 року розпочалося впровадження програмно-цільового методу складання бюджету. На регіональному рівні розробка цільових програм, фінансування, моніторинг і звітність щодо їх виконання регламентуються наступними законодавчими актами: Бюджетним кодексом України, Законом України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23.03.2000 № 1602-111, постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм” від 31.01.2007 № 106 та іншими законами й підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання з метою встановлення єдиного порядку розроблення й підвищення ефективності реалізації регіональних цільових програм, використання коштів, спрямованих на їх виконання, організації контролю і звітності про їх виконання.

Для розуміння відмінностей традиційного та програмно-цільового методу дослідимо їх відмінності за даними (табл. 3.1.).

Дослідження свідчать, що розробка стратегічних планів та застосування програмно-цільового методу неможливе без уважного вивчення та аналізу загальнодержавних стратегічних пріоритетів [25].

Таблиця 3.1

Особливості програмно-цільового та традиційного методів

Показники

2012

2013

2014

Державна соціальна допомога сім’ям з дітьми

19693,4

46473,7

45706,3

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

5216,8

20799,5

32095,9

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям інвалідам

Бюджет спрямований на утримання
мережі бюджетних установ

Бюджет спрямований на досягнення
найбільш ефективних результатів
від здійснення бюджетних видатків

Враховуючи те, що більшість стратегічних завдань соціально-культурної політики розробляються на кілька бюджетних років і закріплені у відповідних програмах, то на практиці програмно-цільовий метод бюджетування має реалізовуватись в умовах середньотермінового планування.

Згадане планування є важливим інструментом управління бюджетними коштами, котрий сприяє підвищенню ефективності прийняття фінансових рішень, відкритості процесу управління і прозорості прийняття рішень.

При цьому прогнозування бюджетних ресурсів та їхнє використання повинно ґрунтуватися на науково обґрунтованих принципах, зображених на рис. 3.1.

Окрім того, в умовах нестабільності розвитку економіки України при здійсненні планування видатків на сферу соціально-культурних послуг необхідно враховувати показники, котрі характеризують динаміку і пропорції розвитку економіки, а саме: інфляції, обмінного курсу національної валюти, державного боргу та їхні зміни у прогнозованому періоді. Аналізуючи та прогнозуючи появу таких проблем, доцільно розробити комплекс заходів щодо коригування соціально-культурної політики держави:

- оцінити обсяг видатків у розрізі головних розпорядників бюджетних коштів за роками відповідного періоду. При недостатньому обсязі наявних коштів, варто здійснити пошук додаткових джерел їх залучення;

- розробити організаційний механізм реалізації програмних заходів з метою забезпечення прийняття оптимальних управлінських рішень, спрямованих на вирішення певних завдань за умови мінімізації сукупних ресурсів та досягнення головної мети програми. Перевагами такого механізму є те, що в його межах визначаються виконавці, котрі наділені відповідними повноваженнями та несуть відповідальність за кінцевий результат.

 

Рис. 3.1. Принципи середньотермінового бюджетного планування видатків

В Україні відсутня єдина стратегія соціально-культурного розвитку держави. Існує велика кількість програм, що є відособленими та нескоординованими між собою, не призначені для досягнення певної стратегічної мети суспільного розвитку. Така ситуація зводить нанівець зусилля з реалізації пріоритетів соціальної політики, підвищення її ефективності, розпорошує державні фінанси, призводить до значних фінансових втрат суспільства.

Тому, на сьогодні надзвичайно важливою є проблема розроблення єдиної стратегії соціально-культурного розвитку держави з чітким формулюванням суспільних пріоритетів, цільових установок та завдань, відповідно до якої слід змінити всі інші програми та проекти розвитку, що сприятиме успішній реалізації стратегічного бюджетного планування у вітчизняній практиці.

Ефективною формою реалізації стратегій суспільного розвитку на державному, регіональному та місцевому рівні є державні цільові та бюджетні програми. З моменту запровадження програмної класифікації видатків до сьогодення процес розроблення, затвердження та виконання програм мав тенденцію безсистемного розвитку та недостатнього моніторингу. Рішення щодо їх виконання приймалися різними органами державної влади (Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України). Внаслідок недостатньої нормативної урегульованості програмного процесу має місце неузгодженість між собою діючих програм, дублювання їх заходів і завдань. Як наслідок, з кожним роком кількість прийнятих програм збільшується, а можливість фінансування їх ускладнюється. Як наслідок, зазначені проблеми спричиняють розпорошення бюджетних коштів, значне недофінансування програм, зрив графіків їх виконання і призводить до низької результативності та неефективності бюджетних вкладень й недосягнення очікуваних соціальних результатів.  

Підсумовуючи, зазначимо, що для ефективного функціонування елементів бюджетування видатків сфери соціально-культурних послуг необхідно здійснити такі заходи:

- по-перше, вдосконалити методику програмно-цільового бюджетування в контексті вирішення проблем, пов’язаних з недостатнім та неякісним фінансуванням сфери соціально-культурних послуг;

- по-друге, провести модернізацію системи стратегічного бюджетного планування і прогнозування видатків на згадану сферу;

- по-третє, змінити підходи до формування й виконання бюджетних програм, а також створити систему оцінювання результативності їх реалізації шляхом впровадження регулярних звітів головних розпорядників бюджетних коштів перед відповідними органами виконавчої влади, зокрема Міністерством фінансів України;

- по-четверте, підвищити дієвість та ефективність державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів на соціально-культурні цілі, що дасть змогу забезпечити макроекономічну стабільність, розроблення нових та підвищення ефективності вже діючих державних цільових та бюджетних програм в контексті створення умов для матеріального забезпечення суспільства на рівні сучасних стандартів, задоволення його когнітивних та культурних потреб.

Таким чином, удосконалення функціональних елементів бюджетування видатків сфери соціально-культурних послуг сприятиме підвищенню якості розроблення та реалізації соціально-культурної політики, ефективності надання суспільних послуг, рівня фінансового контролю під час виконання кожної програмно-цільової чи бюджетної програми, забезпеченню раціональності використання бюджетних коштів. Модернізація має сприяти розробці оптимальної моделі поєднання централізації і децентралізації з урахуванням особливостей трансформаційних процесів в економіці України.

3.2. Зарубіжний досвід фінансового механізму соціального страхування та його адаптація до умов України

Процес створення ефективної системи соціального захисту в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із них є використання досвіду зарубіжних країн, де ця система працює тривалий час і має позитивні результати. Значний інтерес являє собою система соціального захисту, яка формується в рамках Європейського Союзу, зважаючи на прагнення України увійти до ЄС [16].

Розглянемо принципи, правові засади та форми соціального захисту в європейських державах-членах ЄС (далі – країни-члени).

Відповідно до положень “Договору про заснування Європейського Співтовариства” кожен громадянин країни-члена ЄС є громадянином ЄС. Працівникам, самозайнятим особам та членам їх сімей надана свобода пересування в межах ЄС. Але така свобода для пересування може призвести до втрати багатьох можливостей у галузі соціального захисту порівняно з тими, які вони мають у своїй країні. Для забезпечення високого рівня соціального захисту, виконання положень, які визначені Європейською соціальною хартією та Хартією Співтовариства про фундаментальні соціальні права робітників, Співтовариство здійснює заходи, які сприяють координації дій у соціальному захисті та враховують відмінності національних законодавств щодо соціального захисту.

Відповідно до законодавства країн-членів ЄС наявність права на певний вид соціального захисту і його надання залежить від розміру та кількості внесків, зроблених до відповідних інститутів соціального захисту. Право на соціальний захист (на пенсії або допомоги) може пов’язуватися також із фактом проживання в одній із країн-членів ЄС. Але жодна країна має власне законодавство щодо соціального захисту.

Положення ст. 42 Договору про заснування Європейського Співтовариства знайшли своє відображення у Регламенті 1408/71. Цей факт визначає, що метою створення європейського законодавства щодо соціального захисту є не гармонізація законодавства країн-членів до європейського, а координація порядку забезпечення осіб, визначених ст. 51, та гарантування того, що внески до фондів соціального страхування, зроблені особою в одній із країн-членів ЄС. Також необхідно усунути можливі територіальні обмеження під час використання різноманітних схем соціального захисту. При цьому схеми можуть модифікуватися. Якщо країна не покращує свого законодавства порівняно із законодавством ЄС, то має застосуватися принцип верховенства права ЄС, коли певні національні норми не використовуються.

У той же час Регламент 1408/71 не поширюється на конвенції щодо соціального захисту, укладені між країною-членом ЄС і країною, яка не входить до ЄС, за вийнятком випадків, коли конвенція стала складовою національного законодавства. Так, наприклад, між Німеччиною і Свазілендом укладена конвенція, за якою певна группа прав, отриманих у Німеччині. Так, громадянин Іспанії, який ніколи не працював у своїй країні, але працював певний період у Свазіленді, а потім певний період у Німеччині, отримав право на пенсію за віком у Німеччині. Якщо він повеертається до Іспанії, то для виплати пенсії будуть включені періоди роботи як у Німеччині, так і у Свазіленді.

Названий Регламент визначає найманих працівників та самозайнятих як осіб “які застраховані примусово або приєдналися до схеми соціального страхування добровільно”. Соціальний захист у межах ЄС враховує будь-які

Схеми (національні) соціального страхування. Схема може бути примусовою і добровільною, із внесками з боку працівників і без таких внесків. Важливий сам факт страхування. Так, працівник-громадянин Великобританії, який знаходиться за межами своєї країни в будь-якій із країн ЄС, не втрачає права на допомогу по тимчасовій непрацездатності. Відповідно до європейського законодавства, якщо особа довгий час підлягала страхуванню в одній із країн-членів ЄС, то вона повинна мати право на соціальні виплати, навіть працюючи поза ЄС.

Розглянемо основні принципи, на яких ґрунтується законодавство ЄС щодо соціального захисту.

Визначальним є принцип недопущення дискримінації за національною ознакою. Тобто громадяни будь-якої із країн-членів ЄС мають рівні права на соціальний захист у мажах ЄС. Даний принцип не поширюється на громадян інших країн.

Недопустимість надання особі однакових виплат у різних країнах-членах. Під такими виплатами слід розуміти ті, які мають спільну мету, об’єкт і підставу виплати. Інші критерії є формальними і тому вони не відіграють визначальної ролі. Якщо працівник підлягав соціальному страхуванню у кількох країнах-членам, то, по суті, він може отримувати виплати у різних країнах. Таке право обмежується названим принципом, який деталізується і реалізується у країнах-членах відповідно до їх національного законодавства.

 Цей принцип вимагає від країн-членів вироблення соціальної концепції щодо класифікації виплат та порядку їх надання. Зокрема, створені спеціальні фонди для перерозподілу коштів на соціальний захист між державами-членами.

Принцип взаємозаліку страхових періодів. Даний принцип поширюється на такі виплати: допомоги у зв’язку з материнством, сімейні, з тимчасової непрацездатності, з інвалідності, на поховання та пенсії за віком. Відповідний орган країни-члена, законодавство якої регулює набуття, збереження чи поновлення права на виплати, повязує це право із періодом страхування, зайнятості чи проживання. При цьому допомоги призначаються особі так, ніби вона працювала за законодавством цієї країни. Якщо компетентний орган встановить, що особа не може продовжувати працювати, то до страхового стажу може бути зарахований період страхування в іншій країні-члені. Моментом початку страхування є перший страховий внесок. Якщо особа певний період не працювала або подала неправдиві відомості, то цей період не зараховується до страхового стажу, який дає право на виплату.

Принцип незалежності до однієї країни. Кожна особа може бути суб’єктом системи соціального захисту тільки в одній країні.

Недопущення погіршення становища. Працівник не повинен відчувати незручності у результаті запровадження загальних правил. ЄС запроваджує норми, які надають певні гарантії мігрантам. Вони можуть вибирати більш вигідні допомоги, якщо мають право на однаковий вид допомоги у кількох країнах. Працівник, який скористався правом на свободу пересування, не може знаходитися у гіршому становищі порівняно з тим, хто цим правом не скористався. Так, у Німеччині досить високий рівень соціальних виплат. Якщо особа отримала право на пенсію у зв’язку з інвалідністю у Німеччині, то після повернення до своєї країни вона отримуватиме пенсію на рівні виплат у Німеччині, відповідно до зроблених нею внесків. Але поряд з цим така особа має право звернутися за місцем проживання за допомогою на утриманців.

Відповідно до Хартії основних прав Європейського Союзу кожен, хто проживає та легально пересувається в межах ЄС, має право на соціальне страхування та соціальні блага відповідно до правил визначених правом Співтовариства та національними законами і практикою”. Розглянемо докладніше особливості схем соціального захисту в європейських країнах.

ФРН і Франція – це країни, де соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних класичних форм. У цих країнах передбачені такі види соціального страхування: пенсійне; медичне; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві і професійного харчування.

Порядок соціального страхування у Німеччині закріплений у Соціальному кодексі та окремих законах (наприклад, “Про соціальне страхування самостійних художників”). Великий інтерес являє собою пенсійне страхування. Відповідно до соціального кодексу є особи, які виключені із системи обов’язкового пенсійного страхування (які застраховані за іншою системою та які отримали пенсію у зв’язку зі старістю у повному розмірі) та звільненні (застраховані у системі страхування професійних груп). Пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія, пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.

У Нідерландах система соціального страхування не підлягає під класичну континентальну схему, але є однією із найрозвиненіших у Європі за масштабами виплат і має багато своєрідних рис. Соціальне страхування здійснюється у двох організаційно-фінансових формах: система державного страхування; система страхування само зайнятих осіб на випадок інвалідності.

Державному страхуванню підлягає все населення країни (пенсійне забезпечення, втрата годувальника, інвалідність). Внески сплачує безпосередньо застрахована особа. Пенсії виплачуються всім особам, які досягли пенсійного віку, - 65 років. Розмір пенсії розраховується з мінімальної зарплати і складає 70% для одиноких пенсіонерів і 100% сімейним.

Допомога з державного страхування може надаватись як у грошовій, так і в натуральній формі (путівки, проживання в інтернатах). Система соціального захисту в Нідерландах передбачає: страхування службовців, державне страхування, соціальну допомогу. У разі страхування найманих працівників внески сплачують роботодавці і наймані працівники з фонду заробітної плати. Збір внесків здійснюють промислові страхові асоціації, яких в Нідерландах 17. Керують ними представники роботодавців та найманих працівників. До соціальної допомоги вдаються у двох випадках: у разі крайньої необхідності - як до останнього засобу (її надають муніципалітети)- коли допомога по соціальному страхуванню менша гарантованого доходу (надають промислові страхові компанії). Державне страхування включає пенсії за віком, у разі втрати годувальника. Пенсійний вік становить 65 років.

Система соціального страхування ЄС орієнтована на забезпечення соціальних гарантій. Поряд із досягненнями у сфері соціального захисту, в європейських країнах є ряд проблем:

- значне збільшення видатків пенсійного страхування (у зв’язку з несприятливою демографічною ситуацією);

- складність забезпечення своєчасного та повного внесення страхових внесків (Португалія, Греція);

- неефективність контролю при управлінні фондами соціального страхування через механізм соціального партнерства. Проблема загострилась у зв’язку зі значним зростанням оформлень інвалідності (в Нідерландах - 15%  осіб працездатного віку із загального числа відповідної вікової категорії). Це пояснюється недостатньою зацікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінансової відповідальності, в обґрунтованому визначенні підстав для надання допомоги у зв’язку з інвалідністю. Тому Данія й Нідерланди реформують даний вид страхування.

Основні заходи щодо вирішення проблем у сфері соціального страхування:

- боротьба з шахрайством, обмеження видатків, посилення контролю (в адміністративній сфері);

- передача функцій соціального страхування приватним некомерційним і комерційним організаціям використання нових фінансових механізмів.

Одним із шляхів реформування системи соціального захисту також є врахування матеріального стану особи з метою надання її безпосередньо тому, хто потребує допомоги, а не тому, хто може забезпечити себе сам. Цією методикою найбільше користується Великобританія. Матеріальний стан особи враховується при виплаті 34 % усіх видів допомоги.

Сьогодні в  Україні формується система соціального страхування континентального типу, перш за все за зразком ФРН. Соціальне страхування здійснюють недержавні некомерційні організації, які керуються соціальними партнерами. Звичайно, неможливо перенести систему соціального захисту розвинених країн на правове поле України. Але, безумовно, позитивний досвід слід використовувати, вибудовуючи власну систему.

Пенсійне забезпечення  в постсоціалістичних країнах. Протягом останніх років кілька пенсійних реформ були проведені в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи. Казахстан і Угорщина запровадили нові пенсійні системи на початку 1998 р., а Хорватія і Польща зробили це в 1999 р.

Найпоширенішою є трирівнева система, яка передбачає солідарний рівень, накопичувальний обов’язковий і добровільний накопичувальний рівні.

Із колишніх соціалістичних республік Латвія єдина, де вдалося послідовно і досить успішно реформувати пенсійну систему за накопичувальним принципом. Система соціального захисту в Латвії почала створюватися на початку 90-х років. Із основного державного бюджету здійснюються внески на страхування пенсій і у зв’язку з безробіттям військовослужбовців дійсної служби, осіб, які виховують дитину до півтора року, осіб, у яких другий із подружжя перебуває на дипломатичній службі за кордоном. За безробітних, непрацюючих інвалідів та осіб, які отримують допомогу у зв’язку з материнством чи хворобою, внески робляться із відповідного бюджету соціального страхування.

Підсумовуючи все вищесказане, необхідно зауважити, що для успішного здійснення пенсійної реформи в Україні важливо використати досвід інших країн за наступними напрямами. Особливе значення в Україні має надання політичної підтримки пенсійній реформі з боку Уряду та Верховної Ради України на основі досягнення консенсусу щодо законодавчого забезпечення. Досягнення широкої підтримки пенсійної реформи громадськістю завдяки розробці спеціальної стратегії щодо освітніх програм (телебачення, радіо та друковані видання, організація “гарячих ліній”, відповіді на запитання в прямому ефірі провідними урядовими особами тощо).

ВИСНОВКИ

Соціальний захист - найбільша видаткова стаття зведеного бюджету України. У 2014 році частка фінансування цієї видаткової статті значно перевищує видатки на охорону здоров’я, освіту, економічну діяльність.

Видатки – один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів.

Аналіз видатків на фінансування соціального захисту населення дало змогу оцінити масштаби і рівень виплат на допомогу населенню, яке потребує допомоги з боку держави, межу бідності в Україні, які з кожним роком мають тенденцію до зростання.

Соціально-економічна ситуація, що склалася у нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального захисту населення. В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Актуальним питанням є створення ефективної реформованої системи соціального захисту населення, яка повинна бути розрахована не тільки на окремі категорії громадян, які безпосередньо потребують захисту, а й на максимальний розвиток економіки, стимулювання трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства.

В курсовій роботі були розглянуті, досліджені найважливіші аспекти взаємозв’язку бюджетної та соціальної сфер. Так, на теоретичному рівні було визначено вплив бюджету на соціальну сферу. Забезпечення суспільного добробуту населення потребує значних фінансових ресурсів, які дає бюджет. Економічна природа бюджету полягає саме в тому, що за його допомогою держава надає суспільству блага та послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. Так, розглядаючи вплив бюджету на соціальну сферу необхідно зауважити, що установи соціальної сфери перебувають на бюджетному фінансуванні, тобто держава змушена взяти на себе витрати цих установ і фінансування їх із державного й місцевих бюджетів, що дає можливість безоплатно надавати свої послуги суспільству (населенню), хоча й у мінімально необхідному розмірі. Отже, цей вплив відбувається через бюджетні видатки, такі як субвенції, дотації, пряме фінансування, яке здійснюється на основі певних принципів.

Основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи також не враховує всієї складності розв’язання такого завдання: підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її пocлyг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

Усе це змушує уряди країн ретельніше аналізувати причини скрутного становища й розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду повинно стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятному рівні.

Стійка соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і не інфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артус М. М. Бюджетна система України: навчальний посібник / М. М. Артус., Н. М. Хижа. – К.: Видавництво Європейського університету, 2005.

2. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV;

3. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 №1533-III;

4. Закон України Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам від 16.11.2000 №2109-III;

5. Закон України Про державну допомогу сім’ям з дітьми від 21.11.1992 №2811-XII;

6. Закон України  “Про соціальні послуги”  від 2003 р., N 45;

7. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001р.;

8. Бендасюк O. Державне управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки / О. Бендасюк // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 1 (26). – с.123;

9. Буряк П.Ю., Бугіль С.Я., Піхоцька О.М., Хомяк М.С., Маринець В.П., Филипів Р.С. Фінанси: курс для фінансистів. Підручник./ За ред. д.е.н., проф. Буряка П.Ю., д.е.н. Жихор О.Б. – К.: Хай-Тек Прес, 2010 р.;

10. Бондаренко Ю.М. Державне управління соціальним захистом населення в умовах європейської інтеграції України: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління: 25.00.02 / Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2008. – с. 23.

11. Василик О. Д. Бюджетна система України: підручник / О. Д. Василик,К. В. Павлюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544 с.

12. Гриценко А. М. Соціальна політика : Навч.- метод. посіб. Для самост. вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003, с - 309.

13. Давидюк О.О. Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні. Доступно з : http://www.cpsr.org.ua;

14. Дерега В.В. Соціальна і гуманітарна політика : навчальний посібник /В.В. Дерега. - Миколаїв, 2012 р.;

15. Дема Д.І. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах з ринковою економікою // Фінанси України. – 2000 . –№9 . – с.59-63.

16. Коломийчук В.С. Сучасні соціальні процеси в Україні: актуальність дослідження, особливості трансформації // Регіональна економіка. –2003. -№1. –с.87-91.

17. Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України: проблеми теорії і практики / О. М. Ковалюк. – Л. : Вид. центр. ЛНУ, 2002. – С. 277.

18. Луньова І.С. Правові механізми державного управління у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів// Держава та регіони, Серія: Державне управління. – 2010 р. - № 3. – с.204;

19. Момотюк Л.Є. Державне фінансування соціальних гарантій населення України: Автореферат. Дис.. к-та економ. наук: 08.04.01/ Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України. – К., 2005. – с. 20;

20. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч. посіб. – 2-ге вид.,випр. – К.: “Знання”, 2008 р.;

 21. Пасічник В.А. Фінансово-бюджетна політика як інструмент впливу на структурні зміни в економіці.// Наукові праці НДФІ.–2007.–вип. 3. с.17-24.

22. Плиса В.Й. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування в Україні: Навчальний посібник. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – с. 160.

23. Постанова КМУ від 1 жовтня 2014 року №509 “Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”;

24. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – с. 200;

25. Сахань І. Соціальні пріоритети державної політики: соціальний захист // Урядовий кур’єр. –2000.

26. Статистичний збірник “Соціальний захист населення України” Держкомстат України. - К. 2014р.;

27. Науменкова С.В., Міщенко С.В. Сучасна модель фінансової системи: порівняльний аналіз основних підходів // Фінанси України. – 2006. – №6. – С.44-56.

28. Наумова Л. Ю. Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки / Л. Ю. Наумова // Фінанси України. – 2003. – № 4. – С. 20.

29. Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства і держави: монографія / В. Ф. Опришко, Ф. П. шульженко, О. О. Гайдулін та ін..; за аг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка; Київ. Нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана, 2006. – с. 702.

30. Тропіна В.Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні. //Фінанси України. – 2008 – №5. с.15-32

31. Халецька А. А. Формування та реалізація соціальної політики держави по підвищення доходів, рівня життя та захисту населення //Економіка та держава. – 2009р. – с. 98.

32. Чугунов І.Я., Суріна О.В. Розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні //Наукові праці 2008 р., №4, - с. 45;

33. Шевчук П.І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – с. 400.

33. Шклярський Ю.Н. Соціальний захист в економічній структурі суспільства // Соціальний захист. – 2000. – №8. – с. 33-40.

34. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: підручник. – К.: Кондор. – 2007. – с. 464.

35. Юхименко П. І., Федосова В. М., Лазебник Л. Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. – К.: Центр учбової літератури, 2010р. – с. 576.

36. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua;

37. Міністерство соціальної політики України [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua;

38.  http://www.rbcua.com/ukr/fitch

PAGE  

Традиційний (постатейний) метод

Програмно-цільовий метод

1.

Планування бюджету здійснюється
на короткострокову перспективу – на 1 рік

Планування бюджету здійснюється
на середньострокову перспективу
-
на 3 
- 5 років

2.

Обґрунтування видатків здійснюється
на основі “історичних даних”, без оцінки
доцільності видатків та якості бюджетних
послуг

Обґрунтування видатків проводиться
“від майбутнього” на основі визначених
цілей здійснення видатків і показників
соціальної, економічної ефективності
та результативності

3.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80540. ОРГАНІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ 84 KB
  Поняття рекреаційних послуг Реформування суспільного виробництва зміна характеру праці збільшення вільного часу поліпшення екологічної ситуації та багато інших процесів визначають значні масштаби розвитку сфери рекреації. У звязку з цим виникла необхідність уточнення поняття рекреації та визначення її ролі у соціальноекономічному розвитку регіону. В одних випадках аналізується розвиток ок ремих типів рекреаційних обєктів в інших – досліджується функціонування певних підсистем а ще в інших – визначається стан і шляхи розвитку визна...
80541. Туристична послуга як основна складова сфери послуг 383 KB
  Туристична послуга – основна складова сфери послуг. Структура предмета його звязок з іншими навчальними дисциплінами Рекреаційна діяльність безпосередньо впливає на економіку регіону та держави через споживання рекреаційних послуг.
80542. СЕГМЕНТИ СФЕРИ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ 63.5 KB
  Переважно це: Послуги по розміщенню туристів; Комунікативні послуги в т. по переміщенню туристів різними видами транспорту; Послуги по забезпеченню туристів харчуванням; Послуги спрямовані на задоволення рекреаційних і культурних потреб туристів; Послуги спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів; Послуги торгових підприємств: продаж різних сувенірів та інше; Послуги по оформленню документації оформлення віз закордонних паспортів. Сутність туристичних послуг Послуги розміщення це конкретний готель який пропонується...
80543. Надходження (доходи) підприємств, формування і розподіл прибутку 162 KB
  Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку та звітності включають: виручку від реалізації продукції робіт і послуг; виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій. Виручка від реалізації продукції робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємства тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень. Відповідно грошові надходження підприємств тепер включають: Доходи від основної операційної діяльності – виручка від реалізації продукції товарів робіт послуг. На...
80544. Система оподаткування юридичних осіб в Україні 122 KB
  Податковими платежами вважаються наступні форми платежів: податок збір і плата дають наступні визначеня податкових платежів: податок – це обов’язковий платіж який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безпірному порядку; збір – це платіж який стягується в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів; плата – це сума коштів яка повертається державі в основному за тимчасове або постійне користуваня ресурсамиrdquo;.Податки 1податок на додану вартість 2акцизний збір 3податок на прибуток...
80545. Основи організації та нормування оборотних активів підприємства 76 KB
  У процесі виробництва беруть участь засоби праці предмети праці і власне праця. Залежно від характеру функціонування та способу перенесення вартості на готову продукцію засоби виробництва поділяють на необоротні і оборотні. Існують різні думки фінансистів щодо визначення сутності оборотного капіталу: Оборотні кошти – грошові ресурси вкладені у оборотні фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності виробництва і реалізації продукції. ОК – кошти авансовані у оборотні фонди і фонди обігу обертання для безперервності виробництва...
80546. Необхідність кредитування підприємств 140.5 KB
  Кредитування підприємств ТЕМА: Необхідність кредитування підприємств. Суть функції і принципи кредитування. Одержання кредиту. Таким чином виникнення і функціонування кредиту повязане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення.
80547. Основний капітал, його утворення, оцінка і використання на підприємствах 178.5 KB
  Поняття класифікація і оцінка основних засобів підприємства. Фінансування ремонту та полліпшень основних засобів на підприємствах. Вартісний критерій віднесення матеріальних необоротних активів до основних засобів...
80548. Сутність і основи організації фінансів підприємств 189.5 KB
  У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою виступають фінанси підприємств. Тому що вони функціонують у тій сфері суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт і національний доход суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави.