96358

Охорона праці : поняття, державна політика, правове регулювання

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття охорони праці за трудовим правом. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Спеціальні гарантії права на охорону праці жінок, неповнолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю. Система управління охороною праці підприємства. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії.

Украинкский

2015-10-05

303 KB

0 чел.

4

 ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01

Міністерство освіти і науки України

Центральна спілка споживчих товариств України

Житомирський кооперативний коледж бізнесу і права

(повне найменування вищого навчального закладу)

Циклова комісія правознавчих та соціально-гуманітарних дисциплін

(повна назва циклової комісії)

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Трудове право»

на тему:   

«Охорона праці : поняття, державна політика, правове регулювання»

Студентки  ІІІ курсу групи П-9/11-31

Спеціальності 5.03040101 Правознавство

Шматко Марії Сергіївни

Керівник: Павліченко  Ірина  Миколаївна 

Національна шкала   _______________________

Члени комісії: _________ _______________

                                                   (підпис)                        (прізвище, ініціали)

                        _________ _______________

                                                   (підпис)                        (прізвище, ініціали)

                        _________ _______________

                                                   (підпис)                        (прізвище, ініціали)

м. Житомир – 2015 р.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………3-4

РОЗДІЛ 1 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ…………………………………………………………….5-15

  1.  Поняття охорони праці за трудовим правом…………………………5
    1.  Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії……….6-9
    2.  Спеціальні гарантії права на охорону праці жінок, неповнолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю…………………………………….10-15

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ  ТА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА……………………………………………………..15-33

2.1 Система управління охороною праці підприємства………………15-19

2.2. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії……………………………………………………….….20-26

2.3. Державна політика України в галузі охорони праці…………….27-33

РОЗДІЛ 3 ОХОРОНА ПРАЦІ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ…………………………………………34-36

3.1 Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні…………………………………………………………………………34-36

ВИСНОВКИ……………………………………………………………37-40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….41-43

ДОДАТКИ………………………………………………………………..44-48

СПИСОК УМОВНИЙ СКОРОЧЕНЬ:

  •  КУ – Конституція України
  •  КЗпП – Кодекс законів про працю
  •  ОП – охорона праці
  •  ОЗ – охорона здоровя

ВСТУП

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

КУ до числа соціальних прав включає право кожного на ОЗ, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 КЗпП вказує на право на здорові та безпечні умови праці.

Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Кожна людина, кожний індивід для забезпечення своїх життєво необхідних потреб здійснює певний вид трудової діяльності. Така діяльність людини супроводжується потенційною небезпекою, може призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття, інших негативних наслідків. Проблема захищеності працюючого населення; організації ОП на підприємстві, в установі , організації виступає потужним стимулом для її розгляду і аналізу, подібні питання завжди є актуальними для їх вивчення.

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, так і зміни в становищі працівника на робочому місці, умов, його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку і некваліфіковані працівники.

У розділі «Охорона праці» КЗпП сказано, що на кожному об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці, що відповідають вимогам ОП. Усі будівлі й устаткування не повинні створювати погрози працюючим,  а також негативно впливати на стан їхнього здоров'я.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язані приділяти увагу умовам праці працівника, полегшувати їх оздоровлювати навколишнє середовище, забезпечувати контроль за здоров'ям працівників зі шкідливими умовами праці, забезпечувати спецодягом і засобами захисту працюючих від шкідливого впливу речовин, використовуваних у процесі роботи. Стежити за дотриманням трудового законодавства, створювати умови для здійснення контролю за умовами праці, піклуватися про відпочинок працюючих.    На сьогодні в Україні складається дуже небезпечна ситуація в питаннях ОП, життя та здоров’я людини, проблем захищеності працюючого населення, організації ОП на підприємстві, в установі, організації. Велика кількість законів прийнятих для забезпечення захисту працюючого населення так і залишається лише на папері і не працюють в житті, оскільки держава не може здіснювати повноцінний контроль за дотриманням цих законів. До того ж значна кількість працівників не мають офіційного оформлення, що призводить до автоматичної втрати можливості законного захисту їх прав.

Метою написання курсової роботи є дослідження правового регулювання ОП та ОЗ працівників.

Для реалізації мети дослідження ставилися такі основні завдання:

1. Розглянути  правове регулювання ОП,  ОЗ працівників та їх гарантії;

2.  Розглянути організацію служби ОП на підприємстві;

3. Проаналізувати законодавство України проОП;

4. Розглянути здобутки України в сфері ОП.

Об’єктом дослідження в роботі виступає ОП та охорона здоровя працівників на виробництві.

Предметом дослідження в роботі є є організація ОП на підприємстві, в установі та організації різних верств працюючого населення, державні гарантії по ОП.

РОЗДІЛ 1 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ

  1.   Поняття охорони праці за трудовим правом

Легальне визначення поняття ОП дається в ст. 1 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття ОП входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю.

Крім ЗУ «Про охорону праці» правове регулювання ОП знайшло відображення в нормах глави XI «Охорона праці» (ст. ст. 153-173), глави XII «Праця жінок» (ст. ст. 174-186), глави XIII «Праця молоді» (ст. ст. 187-200) КЗпП.

З ОП тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм ОП, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

  1.   Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії

Правові норми, об'єднані терміном «охорона праці», включають в собі норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Відмінність норм з техніки безпеки від норм з виробничої санітарії визначається предметом, на регулювання якого спрямовані ті чи інші норми.

Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі приміщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Цими нормами передбачається встановлення різних огороджень, захисних пристроїв, проведення профілактичних випробувань, дистанційне управління, видача спеціальних індивідуальних засобів захисту, наприклад поясів, окулярів, екранів тощо.

Норми з виробничої санітарії містять обов'язкові вимоги щодо території підприємства, виробничих і побутових приміщень, робочих місць і технологічних процесів з точки зору гігієни праці і здоров'я працівників з метою попередження професійних захворювань. Вимоги в галузі виробничої санітарії стосуються розмірів, пакування і конструктивних елементів виробничих будівель, вентиляції, опалення, водопостачання, каналізації, освітлення побутових приміщень, пунктів харчування, ОП тощо. Норми з виробничої санітарії передбачають також професії з шкідливими умовами праці, які повинні забезпечуватись спецмолоком, спецхарчуванням, спецодягом, спецвзуттям та іншими індивідуальними захисними засобами.

Не слід думати, що норми з техніки безпеки і виробничої санітарії є окремими нормативними актами. В державних міжгалузевих і галузевих нормативних актах можуть одночасно міститися й положення з техніки безпеки і норми з виробничої санітарії.

У своїй сукупності нормативні акти про ОП - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Їх прийнято поділяти на державні міжгалузеві і галузеві норми. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994 р. № 135 «Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці» відповідним центральним органам державного управління доручено розробляти і затверджувати конкретні документи щодо організації нормотворчого процесу, ування і фінансування робіт, визначення базових організацій, які повинні займатися нормотворчою діяльністю з питань ОП.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994р.  Комітет по нагляду за ОП  наказом від 16 березня 1994 р. затвердив Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних документів «Законодавство України”.

Фінансування ОП здійснює власник. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, створюються фонди ОП. Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

Фонд ОП на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державних фондів ОП витрачаються на здійснення галузевих і регіональних програм з питань ОП , науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництва, творчих колективів, науково-дослідних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем ОП.

До державного, регіональних і галузевих фондів ОП надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо ОП. Працівники, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі ОП на рівні, не нижчому, ніж передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня ОП, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і аваріям.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, у стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за ОП дозвіл на початок його роботи.

Забороняється застосування у виробництві шкідливих речовин, на які не розроблені граничне допустимі нормативи (концентрації), методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли токсикологічної експертизи.

У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або наявності такої кількості небезпечних речовин, яка вимагає вжиття додаткових заходів безпеки, власник зобов'язаний завчасно повідомити про це орган державного нагляду, розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здоров'я та життя працівників, населення та охорони навколишнього природного середовища.

На власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників.

Працівники із своїх коштів ніяких витрат на заходи щодо ОП не несуть.

Обов'язкові медичні огляди провадяться згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.

Обов'язковим медичним попереднім та періодичним оглядам підлягають працівники, які приймаються на роботу або працюють у контакті з шкідливими речовинами та несприятливими виробничими чинниками; працівники усіх професій, що додаються до Положення про медичний огляд працівників певних категорій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 уведено обов'язковий профілактичний наркологічний огляд працівників, які під час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використовувати певні види сировини, речовини і матеріалів. До таких працівників належать особи, які під час роботи повинні використовувати етиловий спирт; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних закладів; анестезіологи та інші медичні працівники закладів ОЗ , які за специфікою роботи повинні використовувати фторотан і ефір; працівники підприємств, які працюють в умовах підвищеного атмосферного тиску; чергові працівники підприємств, які обслуговують, налагоджують, монтують і пороводять роботи в електромережах та електроустановках під напругою 127 вольт і більше; працівники підприємств, які провадять роботи, пов'язані з використанням вибухових матеріалів-працівники транспортних засобів усіх видів транспорту тощо.

Метою проведення профілактичного наркологічного огляду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, а також визначення наявності чи відсутності наркологічних протипоказань до виконання функціональних обов'язків і провадження певних видів діяльності.

  1.  Спеціальні гарантії права на охорону праці жінок, неповнолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю.

Державна політика у сфері правового регулювання ОП жінок спрямована на створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблеми ОП жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціально-економічних питань. «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431 [5, с 4]  та «Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 роки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381 [21, с 2], визначили шляхи реалізації державної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх вивільнення з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці. До повної реалізації цього положення пропонується розширити пільги і компенсації жінкам, які працюють у таких умовах, та усунути вплив негативних виробничих факторів на їх здоров'я.

При вивільненні жінок з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці потребують вирішення питання щодо їх працевлаштування та адаптації у нових умовах. Реалізація державної політики у цьому напрямі передбачає навчання жінок новим професіям, які не пов'язані зі шкідливими і важкими умовами праці, організацію спеціальних робочих місць для раціонального працевлаштування вагітних жінок згідно з медичними рекомендаціями.

Зміст додаткових гарантій прав жінок на безпечні та нешкідливі умови праці полягає у встановленні заборони застосування їх праці на певних роботах, обмеження використання праці жінок на нічних роботах та встановлення граничної маси перенесення жінками вантажів. Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 256 від 29 грудня 1993 р. затверджено «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» [16, с 22].

Не дозволяється застосовувати працю жінок на підземних роботах, крім деяких з них, що пов'язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.

У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 241 від 10 грудня 1993 р. затверджені «Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками» [3, с 1].

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП). Водночас встановлені виключення, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти їх у відрядження. Залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право працювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запроваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встановлювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для годування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв'язку з материнством:

1) відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після;

2)  відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

3)  додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, тривалістю 7 календарних днів (за наявності декількох підстав — 14 календарних днів);

4)  відпустки без збереження заробітної плати.

У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у порядку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання щорічних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Трудове законодавство України встановлює спеціальні гарантії ОП неповнолітніх. Система гарантій обумовлена фізіологічними, психологічними й віковими особливостями неповнолітніх.

З метою захисту життя, здоров'я та працездатності неповнолітніх встановлено мінімальний вік прийняття їх на роботу та заборона залучення неповнолітніх до робіт, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років. «Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46 [17, с 6].

Для виявлення відповідності виконуваній роботі, ранньої діагностики захворювань неповнолітні при вступі на роботу та періодично, до досягнення ними 21 року, проходять обов'язкові медичні огляди.

Однією з гарантій забезпечення працездатності неповнолітніх є заборона залучати осіб молодше 18 років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми. «Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми» затверджено наказом Міністерства ОЗ  України від 22 березня 1996р № 59 [4, с 8].

Для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу, надається щорічна основна відпустка подовженої тривалості у зручний для них час, забороняється їх залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

З метою встановлення полегшених умов праці для робітників віком до 18 років норми виробітку встановлюються виходячи з норми виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу. Для неповнолітніх працівників у встановлених законодавством випадках (ст. 193 КЗпП ) можуть затверджуватися знижені норми виробітку. [2, 59]

Особи з пониженою працездатністю (далі — інваліди) в Україні володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація заборонена. Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для інвалідів у порядку їх працевлаштування, створенні належних і безпечних умов праці. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідам надано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.

Інваліди працевлаштовуються з врахуванням їх професійної працездатності, що встановлюється медико-соціальною експертною комісією. З метою захисту життя і здоров'я інвалідів та інших осіб інвалідові може бути відмовлено в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, якщо за висновком МСЕК стан його здоров'я перешкоджає виконанню його професійних обов'язків. «Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221 [20, с 48].

Роботодавці, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів можуть створюватися спеціальні робочі місця або їх праця може застосовуватися на звичайному робочому місці, яке за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда може бути використане для його працевлаштування. Створення спеціалізованого робочого місця для інваліда передбачає його обладнання спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда, враховуючи анатомічні дефекти, рекомендації МСЕК, професійні навички і знання інваліда. Гарантією створення робочого місця інваліда є не лише його відповідність встановленим вимогам й атестація робочого місця спеціальною комісією, а й реальне працевлаштування інваліда на таке робоче місце.

На прохання інвалідів роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час. Роботодавець вправі залучати інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час лише за їх згодою та за умови, що не суперечить рекомендація МСЕК. Для інвалідів встановлено щорічні основні відпустки подовженої тривалості залежно від групи інвалідності, додаткові обов'язкові відпустки без збереження заробітної плати, встановлюються пільги щодо отримання щорічних відпусток.

Для інвалідів, як і для жінок, неповнолітніх, законодавством можуть бути передбачені й інші пільги, компенсації та гарантії.

Отож, підводячи підсумки, можна дати легальне визначення поняття охорони праці, що подається в ст. 1 ЗУ від «Про охорону праці»:

 Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Також до поняття ОП входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих — жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ  ТА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

2.1 Система управління охороною праці підприємства

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально- економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням в процесі праці.

Для реалізації перелічених вище цілей служба ОП повинна вирішувати такі завдання:

  •  здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
  •  забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;
  •  забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці;
  •  забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;
  •  вимагати професійного добору виконавців для визначених видів робіт [22, с 46].

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих цю службу може представляти інженер, призначений за сумісництвом. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємстві, де працює 50 осіб і більше, чисельність служби охорони праці визначається згідно Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці, що є доповненням до «Положення про службу охорони праці»[19, с 11]. Працівники служби ОП повинні мати вищу спеціальну освіту з охорони праці, а також практичний досвід роботи у відповідній галузі виробництва. По важливості діяльності та оплати праці вони прирівнюються до працівників провідних відділів та служб підприємства або установи. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо власнику.

Система управління охороною праці підприємства (СУОП) включає службу ОП та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці. [13, с. 18]

Основними функціями управління охороною праці, що розробляє і втілює служба охорони праці, є:

1. Створення ефективної системи управління (СУОП), яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

2. Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці;

3. Розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення (якщо вони досягнуті), а також підготовка розділу «Охорона праці» колективного договору;

4. Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці;

5. Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами;

6. Проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки;

7. Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві;

8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них;

9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

10. Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

11. Планування та контроль витрат коштів на охорону праці;

12. Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці;

13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб;

14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

15. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту;

16. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці;

17. Контроль за дотриманням вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, проходженням попередніх, періодичних, щорічних обов'язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства;

18. Контроль за дотриманням чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконанням посадових інструкцій, проведенням інструктажів на робочому місці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів, розпоряджень, а також заходів по усуненню причин нещасних випадків і аварій, відзначених в актах розслідувань;

19. Контроль за відповідністю нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного колективного та індивідуального захисту працюючих, наявністю технологічної документації на робочих місцях.[14]

Для виконання перелічених вище функцій служба ОП повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв'язку, сучасну оргтехніку, комп'ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний штат працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства, що передбачається «Положенням про службу охорони праці».[19, с 25] Так, працівники служби ОП мають право видавати роботодавцям, керівним органам підприємств, установ, організацій та їх підрозділам обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків (припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці); вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з ОП, або не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності праці ні їй кіп, що порушують вимоги з ОП.

2.2. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварії згідно з Типовим положенням, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 4 квітня 1994 р. № ЗО із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 23 квітня 1997 р. № 109.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці провадиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяльності. Перед перевіркою знань з охорони праці на підприємстві організуються заняття, лекції, семінари та консультації. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комісії по перевірці знань питань ОП, узгоджує служба ОП і затверджує керівник підприємства. У складі комісії по перевірці знань з питань охорони праці повинно бути не менше трьох осіб, які у встановленому порядку пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці.

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. ня. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірку знань, забороняється.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони праці на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів. Контроль за навчанням і періодичністю перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких керівником підприємства покладені ці обов'язки.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаочний та цільовий.

Вступний інструктаж з питань охорони праці провадиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; з працівниками, які перебувають у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше на території підприємства; з учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики; з учнями, вихованцями та студентами в навчально-виховних закладах перед початком трудового і професійного навчання в лабораторіях, майстернях, на полігонах тощо.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці , особа, на яку наказом по підприємству покладено ці обов’язки, а з учнями в навчально-виховних закладах - викладач в умовах підвищеного атмосферного тиску; чергові працівники підприємств, які обслуговують, налагоджують, монтують і проводять роботи в електромережах та електроустановках під напругою 127 вольт і більше; працівники підприємств, які проводять роботи, пов'язані з використанням вибухових матеріалів-працівники транспортних засобів усіх видів транспорту тощо

Метою проведення профілактичного наркологічного огляду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, а також визначення наявності чи відсутності наркологічних протипоказань до виконання функціональних обов'язків і провадження певних видів діяльності.

Первинний, повторний, позаочний і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт. Інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа яка проводила інструктаж.

Про проведення всіх видів інструктажу, стажування та допуску до роботи особа, яка проводила інструктаж, робить запис до журналу.

При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

В разі необхідності інструктаж і стажування працівник може проходити у встановленому порядку на іншому спорідненому за технологією підприємстві, де є необхідні для цього умови та спеціалісти. Проведена в такому випадку робота фіксується у журналі на підприємстві, де відбувався інструктаж чи стажування, а працівнику видається відповідна довідка, що додається до особистої справи працівника на підприємстві, яке його відряджало.

Примірник інструкції з охорони праці повинен бути виданий працівникові за його професією або вивішений на його робочому місці.

Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично один раз на три роки проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві. У спеціалістів виробництва перевіряються знання тих нормативних актів по охороні праці, виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Працівники, які показали незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторну перевірку знань з питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві. Особи, які й при повторній перевірці знань показали незадовільні знання, працевлаштовуються згідно з чинним законодавством.

Керівники та інші посадові особи підприємств та об'єднань чисельністю понад 500 працюючих у випадках аварії чи катастрофи можуть проходити позачергове навчання та перевірку знать техніки безпеки.

В усіх навчально-виховних закладах системи освіти провалиться вивчення основ охорони праці за програмами, що розробляються і затверджуються Міністерством освіти України за Погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Навіть учні загальноосвітніх шкіл вивчають спеціальний курс «Охорона життя та здоров'я дітей».

На підприємствах виробничої сфери з числом працюючих понад 50 чоловік власник зобов'язаний створити службу охорони праці, діяльність якої регулюється Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. При кількості працюючих менше 50 чоловік функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами прані також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розраховані на застосування незалежно від профілю та відомчої належності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузевих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг.

Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спецвзуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.

Підприємство зобов'язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закінчення встановленого строку ношення з причин, що не залежать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника профспілкової організації. [24 c.67]

Засоби індивідуального і колективного захисту видаються працівникам на час виконання тих робіт, для яких вони передбачені. Вони також можуть бути закріплені за певними робочими місцями і передаватись однією зміною іншій. У цих випадках спецодяг і засоби захисту видаються під відповідальність майстрів та інших осіб з адміністративно-технічного персоналу. Засобами захисту вважаються костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти тощо.

Правом на одержання безоплатного спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів користуються також учні індивідуального і бригадного навчання, особи, які навчаються в професійних навчально-виховних закладах усіх рівнів акредитації під час виробничого навчання чи проходження практики, а також працівники, які тимчасово виконують роботу за професіями, щодо их чинними галузевими нормами передбачене забезпечення Працюючих спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуваннями.

На роботах, пов'язаних із забрудненням тіла, видається милу кількості 400 грамів на місяць.

Медичними установами визначений докладний перелік токсичних речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вживати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчування, який підвищує опір організму негативним чинникам виробничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. Виходячи з визначеного переліку власник підприємства або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує перелік професій і робіт, при виконанні яких працівникам повинно видаватись молоко.

Молоко видається робітникам і службовцям у дні, коли вони фактично виконують роботи з шкідливими умовами праці і зайняті на цих роботах не менше половини робочого дня (зміни).

За робочу зміну, незалежно від її тривалості, працівники одержують по 0,5 літра молока. У виняткових випадках натуральне молоко за погодженням з медико-санітарною частиною або місцевою санітарно-епідеміологічною станцією може бути замінено рівною кількістю кефіру, простокваші, ацидофільного молока або мацоні.

Там, де виробляються і переробляються антибіотики, замість свіжого молока повинно видаватись кисле молоко або виготовлений на основі молока колібактерин.

На роботах, пов'язаних з впливом свинця, видавати молоко не рекомендується, оскілько воно містить кальцій, що легко засвоюється. Надмірне введення в організм кальцію викликає негативну реакцію при свинцевій інтоксикації. Тому при р°' боті з свинцем і його сполуками замість 0,5 літра молока повинно видаватись 8-Ю грамів пектину у вигляді мармеладу або концентрату пектину з чаєм.

Студентам і аспірантам вищих навчальних закладів, аспірантам науково-дослідних установ при проходженні практики виконанні роботи, що дає право на одержання молока, видається молоко за рахунок підприємств і організацій, де доходить така практика чи робота.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці працівникам видається лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безоплатне лікувально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування затверджуються в централізованому порядку. Якщо працівник відповідно до цього переліку отримує лікувально-профілактичне харчування, то молоко йому не видається, незалежно від того, чи відповідає виконувана ним робота умовам, що дають право на отримання молока. [24 c. 74]

В гарячих цехах, на підземних роботах працівникам повинен бути забезпечений особливий питтєвий режим. Фізичні навантаження при роботах з високою температурою викликають активне потіння організму. Виникає сильне почуття спраги, хочеться постійно пити. Стає нестабільним артеріальний тиск, частішає пульс, знижується працездатність.

Цехи і виробничі ділянки, де організується постачання газованою підсоленою водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

У випадку травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням, затвердженим постановою КМУ від 10 серпня 1993 р. в редакції постанови від 17 червня 1998 року № 923.

Дія цього Положення поширюється на підприємства всіх форм власності, на громадян, які є власниками вказаних виробництв, і на кожного, хто виконує на них (підприємствах) роботу за трудовим договором або контрактом, проходить практику чи залучений працювати тут з інших підприємств.

2.3. Державна політика України в галузі охорони праці

Державна політика України в галузі ОП відповідно до КУ,  національного законодавства та міжнародної практики базується на засадах пріоритетності захисту життя і здоров’я людини відносно результатів виробничої діяльності. Сучасні економічні відносини, розвиток нових форм власності, нарощування обсягів виробництва, курс України на вступ до Європейського Союзу – все це потребує принципово нового підходу до питань промислової безпеки та охорони праці в країні, а також змін в ідеології власника щодо відповідальності за життя та здоров'я найманих працівників. Отже, загальноприйнятими нормами мають стати: дотримання законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, вчасне виявлення та усунення недоліків на виробництві, посилення відповідальності за стан охорони праці та порушення встановлених норм і правил, що зумовлюють численні нещасні випадки, професійні захворювання і аварії. Заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов праці, повинні розвиватися гармонійно із зростанням обсягів виробництва продукції, а в ідеалі – дещо їх випереджати. Адже здоров’я та життя працівників – основна цінність нації [3, с. 116].

ОП в Україні, як і в більшості передових країн Європи та світу, визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики. Це підтверджується стратегічним курсом України на євроінтеграцію.

ОП є одним із найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва в сучасних умовах. Проте рівень науково-технічного прогресу та соціально-економічні орієнтири розвитку сучасного суспільства досі не спроможні створити сприятливі умови для забезпечення добробуту людини, збереження її здоров’я. Особливо гостро ця проблема постає на промислових підприємствах, які через незадовільне  фінансування заходів з охорони праці мають переважно застарілу матеріально-технічну базу виробництва [9, с. 357].

Обґрунтовуючи зміни в політиці охорони праці, 
Г. Біла зазначає, що сьогодні спостерігаються економія на належній охороні праці з боку роботодавців, низький рівень самозбереження з боку працівників, низька культура виробництва, що призводить до перманентного порушення статей 158, 162, 171 та 173 чинного
КЗпП [2, с. 136].

Досліджуючи стан охорони праці в Україні, І. Новак і 
Н. Котова наголошують: за статистичними даними, в Україні впродовж останніх років є позитивними динаміка абсолютних показників виробничого травматизму (як загального, так і зі смертельним наслідком), професійної захворюваності, аварійності, кількості пожеж тощо. Тенденцією стало щорічне зниження рівня загального травматизму в Україні на 5–10%, кількість нещасних випадків зменшилась у три з половиною разу, а зі смертельними наслідками – у два рази. Однак проблема безпеки та охорони праці в Україні залишається актуальною, тому що рівень небезпеки на вітчизняних підприємствах значно вищий, ніж у більшості розвинених країн світу [7, с. 111].

Як відомо, у нових соціально-економічних умовах роль держави істотно змінюється. ЗУ «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави у сфері захисту інтересів найманих працівників та роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю. Згідно з цим законом роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться до створення правових норм і адміністративного нагляду. Держава розробляє та реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною праці, здійснює контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності [11, с. 214–215].

В Україні протягом останнього десятиліття майже в усіх сферах соціального забезпечення та охорони праці здійснено перспективні реформи.  Усі країни–кандидати на вступ до Євросоюзу реформували трудове законодавство для узгодження з нормами ЄС та для його кращої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.

Членство в ЄС і економічна глобалізація означають, що працівники підприємств та їхнє керівництво мають швидко пристосовуватися до вимог міжнародної конкуренції, а також до циклічних і структурних змін. Мобільність робочої сили й нові моделі організації праці повною мірою впливають на гарантію зайнятості. Така ситуація є реальною і неминучою, вона повинна супроводжуватися створенням нової законодавчої бази, що відповідає потребам роботодавців і найманих працівників [6, с. 25].

Як відомо, рівень безпеки трудового процесу залежить насамперед від стану його правового забезпечення, тобто від якості та повноти розробки відповідних законодавчих актів. В Україні багато уваги приділяється питанням нормативно-правового забезпечення охорони праці. Сьогодні в державі діє 2061 нормативно-правовий акт у сфері охорони праці без урахування санітарних норм і правил. Однак у зв’язку з прагненням України приєднатися до Європейського Союзу необхідна адаптація наших законодавчих та нормативно-правових актів про охорону праці до директив і стандартів ЄС. Передусім треба переглянути концепцію щодо нормотворчого процесу з питань охорони праці в нашій країні [12, с. 3].

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2010 року № 933 затверджено Технічний регламент безпеки машин та устаткування, який розроблено з урахуванням Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2006/42/ЄС від 17 травня 2006 року щодо машин і устаткування. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 затверджено Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, який містить: Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, Перелік машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, які виконуються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки. Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 30 листопада 2011 року затверджено Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві [10, с.120–212].

Н. Крещенко зазначає, щоб наблизити реальність стандартів України до стандартів країн Європейського Cоюзу із безпеки та гігієни праці, потрібен певний час. Навіть якщо ситуація поступово поліпшується, насамперед завдяки іноземним інвестиціям, ці зміни на краще є нерівномірними. Технічне обладнання, що застосовується в Україні, часто-густо старіє, і виконання норм безпеки потребує значних капіталовкладень [6, с. 26].

Відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом безпека праці визначена пріоритетним напрямом. Тому наступні акти розробляються із зважанням на вимоги європейських директив. Значною проблемою залишається незадовільне функціонування системи управління охороною праці на рівні підприємств, галузей,  регіонів у зв’язку з переходом до ринкової економіки, появою різних форм власності [12, с.10].

Державна політика України щодо адаптації законодавства у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу як складова частина правової реформи в Україні спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов’язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України. Зокрема, прийнято низку угод, програм, визначено пріоритетні напрями інтеграції України до Європейського Союзу та адаптації національного законодавства. В Україні створено основні політико-правові та організаційні засади адаптації законодавства. Законом України № 1629-IV від 18 березня 2004 року було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [4, с. 258].

Окрім того, серед недоліків національного законодавства стосовно охорони праці є наявність великої кількості нормативних актів, які дублюють один одного, до того ж застосовуються прийняті за радянських часів нормативні акти, які через відповідні обставини не відповідають сучасним вимогам охорони праці [4, с. 261].

Вимоги європейських норм і стандартів у галузі безпеки праці передбачають вирішення таких першочергових завдань: забезпечення безпечних умов праці, запобігання виробничим травмам і захворюванням, гарантування безпеки продукції та послуг. Відповідати вимогам цих норм і стандартів означає вирішувати в усіх виробничих процесах питання,  пов’язані з охороною та гігієною праці, навколишнім середовищем. Водночас питання використання економічних важелів та принципів стимулювання мають вирішальне значення [12, с. 163].

Як зазначає О. Савчук, розв’язання проблеми охорони праці слід починати з її забезпечення під час розробки нових технологій та устаткування, організації виробничих процесів і контролю за поведінкою людини. Особлива увага має приділятися розробкам у сфері охорони праці на малих та середніх підприємствах [8].

Отже, забезпечення відповідного й ефективного розвитку системи охорони праці на державному рівні та ефективне її впровадження на рівні окремого підприємства та галузі промисловості дає змогу створити безпечні й нешкідливі умови праці для працівників через запобігання професійним захворюванням і травмуванням, продовження періоду активної працездатності працівників тощо. Для забезпечення впровадження нормативних актів у сфері охорони праці та промислової безпеки, а також поліпшення дієвості цих положень особливо важливою є гармонійна, скоординована й ефективна співпраця структур, задіяних у системі охорони праці, інтерактивна взаємодія з роботодавцями та працівниками, заходи з роз'яснення та поширення положень, які стосуються безпечної життєдіяльності працівника в умовах виробничого середовища [5, с. 167].

У контексті цієї теми зауважмо, що, звісно, європейське законодавство в сфері охорони праці дає змогу забезпечити безпечні умови праці на доволі високому рівні. Однак слід наголосити, що кожна держава повинна самостійно вирішувати це питання  Незмінною, у всякому разі для України, залишається ідея європейського законодавства про те, що прийняття рішень щодо заходів із поліпшення має здійснюватися з урахуванням умов праці безпосередньо на робочому місці [5, с.168].

Розвиток нового концептуального підходу потребує вдосконалення системи управління охороною праці, інтеграції до неї таких складових, як фізіологічна, психічна та соціальна безпека працівника, виходячи з  порадами забезпечення професійної безпеки загалом, а не лише безпечних умов праці. У зв’язку з цим головною його метою є визначення основ управління, формування та реалізації механізму забезпечення професійної безпеки і збереження здоров’я працівників в Україні. Відтак необхідно виокремити чотири основні напрями, спрямовані на досягнення цієї мети:

– запобігання професійним ризикам і пріоритет безпечної техніки та технології;

– заохочення й стимулювання фізичного, психологічного, соціального здоров’я та розвитку працівника;

– пропаганда здорової та безпечної праці, навчання безпечним прийомам праці;

– моніторинг стану та ризиків забезпечення професійної безпеки i здоров’я [7, с. 115].

Отже, захист працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залишається гострою проблемою в українській та європейській системах охорони праці. Варто зауважити, що ефективність упровадження політики у сфері охорони праці залежить від країни, сектору економіки, підприємства, категорії працівників тощо. До розв’язання проблеми створення безпечних умов на виробництві ми вважаємо за необхідне використовувати загальний підхід, який передбачає превентивну політику в сфері охорони праці. До розв’язання цієї проблеми потрібно залучити всіх учасників процесу, зокрема й роботодавців, працівників, наукові інститути.

РОЗДІЛ 3 ОХОРОНА ПРАЦІ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні

Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 000 працівників, з них гинуло майже 3000. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось.[14, с 19]  Наслідками такого становища стали:

  •  відставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з питань охорони праці.
  •  вростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими же показниками в інших промислово-розвинених країнах.
  •  перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого виплат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань.

ЗУ «Про охорону праці». [7, с 8 ] визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих принципів:

  •  створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при КМУ. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем;
  •  створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні.

Фінансування програм здійснювалось із спеціально створених відповідних фондів охорони праці. Такі фонди були запроваджені Законом «Про охорону праці» вперше. Зазначені фонди певною мірою стали економічною основою для поліпшення стану безпеки і гігієни праці:

  •  створено Національний науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці, виходить щомісячний науково-виробничий журнал «Охорона праці». Завершується створення єдиної автоматизованої інформаційної системи охорони праці, яка спрямована на підвищення ефективності управління охороною праці в масштабі всієї країни.
  •  створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами [6, c. 18].

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв’язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку — 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах — від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах галузей з високим рівнем професійного ризику [22, с 11-14].

Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального страхування.

Таким чином на сьогодні в Україні складається дуже небезпечна ситуація в питаннях охорони праці, життя та здоров’я людини, проблем захищеності працюючого населення, нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Для забезпечення охорони праці в Україні необхідно:

  •  ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах);
  •  забезпечити надійне фінансування витрат, пов’язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;
  •  організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництвах.

ВИСНОВКИ

Отже, в останній частині роботи буде підбито підсумки та зроблено висновки з проблеми, що була вивчена.

Охорона праці – це діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Виходячи з того, що молодь – це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади.

У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності – низька заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.

Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава має приділяти значну увагу, в тому числі й засобам регулювання її правового статусу.

Перехід до ринкових відносин в сфері праці та зайнятості в умовах структурної перебудови економіки призвів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важкою дана ситуація виявилася для молоді, яку в силу специфіки соціально-психологічних характеристик виявилася недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Це потребує від держави розробки та реалізації особливої системи заходів, що забезпечуватимуть не тільки надання тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але і здійснення підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. Так, існуюче трудове законодавство є морально застарілим і потребує реформації: необхідно, насамперед, створити зацікавленість роботодавця у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не примушувати його це зробити. За діючим законодавством, зробивши це, роботодавець отримує купу проблем у виді обов'язків перед таким працівником, який ще й нерідко не має відповідної кваліфікації, що з економічної точки зору є невигідним. Необхідна розробка та реалізація загальнодержавних програм, які будуть направлені не на утримання органів, які ніби-то сприяють працевлаштуванню молоді, а на створенні зацікавленості роботодавця у прийомі на роботу таких працівників (наприклад, шляхом надання податкових пільг). Звісно, одразу ж виникають дві проблеми. Перша з них – кошти, на які проводити ці заходи, програми.

Я вважаю, що їх можна виділити шляхом перерозподілу, перенаправлення з інших напрямків молодіжної політики, використовувати ті кошти, які виділяються державою службам по справам неповнолітніх. Другою проблемою є створення відповідної законодавчої бази. Кодекс законів про працю був прийнятий ще за радянських часів і, не зважаючи на низку змін та доповнень, не відповідає сучасним реаліям і потребує заміни. Але це, на мою думку, справа найближчого часу.

Держава та суспільство не повинні пасивно очікувати самостійного налагодження ринку праці молоді: потрібна науково обґрунтована політика регулювання зайнятості молоді та досягнення її ефективного рівня. Сучасне суспільство відчуває органічну потребу в істинній і всебічній гуманізації виробництва та праці. В розвинутих, країнах багато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом, побутовими послугами тощо.  Організація роботи в галузі управління охороною праці полягає у виборі і формуванні такої структури управління охороною праці на виробництві, котра якнайкраще відповідала б основній меті — забезпеченню безпеки і здорових умов праці.

Для забезпечення охорони праці в Україні необхідно:

  •  ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах);
  •  забезпечити надійне фінансування витрат, пов’язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;
  •  організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництвах;
  •  значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Велике значення у забезпеченні високого рівня охорони праці має пропаганда знань, передового досвіду, новітніх досягнень науки і техніки в цій галузі. Основними методами та формами такої пропаганди є лекції, бесіди та консультації, плакати і навчально-наочні посібники, тематичні виставки, конкурси, кінофільми, діафільми та ін.

Охорона життя і здоров’я людини є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. В Україні прийнято закон прямої дії «Про охорону праці», який регламентує захист конституційного права працівників на безпечні умови праці. Створена законодавча база захищеності життя і здоров’я працівників.

Законодавство України про ОП складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є КУ, ЗУ «Про охорону праці», Кодекс законів про працю (КЗпП), ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Сьогодні проводиться значна робота з питань вдосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

На останок варто зазначити, що особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації, які приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, або ж  приймаються загальними зборами (конференцією) найманих працівників.

Звичайно ж локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів з охорони праці. До того ж в своїх нормах   локальні нормативно-правові акти можуть лише покращувати умови праці і стан охорони праці на конкретному підприємстві, установі, організації відносно загальнодержавних нормативних актів з охорони праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1.  Конституція України від 28 червня 1996 року. із змінами та доп. Згідно ЗУ №2222;
  2.  Проект Трудового кодексу України 1658 від 27.12.2014., 151-VIII  від 05.02.2015.
  3.  Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / відп. ред. О.П.Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
  4.  Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. – Х.: Консум, 2003.
  5.  Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999г. № 1105-ХIV.
  6.    Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року N 2801-XII // ВВР. – 1993. - N 4. - Ст.19.
  7.   Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII.
  8.  Нормативні акти України про працю // Збірник законодавчих актів. – К., 1996.
  9.  Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. //ВВР. – 1997.– №2.
  10.  Закон України „Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. //ВВР. –1991. – №14.
  11.  Закон України "Про колективні договори та угоди" від 1 липня 1993 р. //ВВР. – 1993. – №36.
  12.  Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97. //ВВР. – 1997. – №18.
  13.  Закон України "Про оплату праці" від 1 травня 1995 р. // ВВР. – 1995. – №17.
  14.  Закон України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.95. //ВВР. – 1995. – №1.
  15.  Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 05.02.93. //ВВР. – 1993. – №5.
  16.  Наказ Міністерства охорони здоров'я України „Про затвердження Переліку важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх" за №46 від 31.03.94.
  17.  Наказ Міністерства охорони здоров'я України „Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми" за №59 від 22.03.96.
  18.  Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" від 22.08.96.
  19.  Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типових положень про службу у справах неповнолітніх" від 25.11.99.
  20.  Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. – К.: Олан, 2002.
  21.  Зуб І.В., Стичинський Б.С., Грицяк І.А. Трудове право. – К., 1996.
  22.  Карпенко Д.О. Трудове право України (Основні положення). – К., 1997.
  23.  Карпенко Д.О. Трудове право.: Програма учбової дисципліни. – К.: МАУП, 1998.
  24.  Прокопенко В.І. Трудове право України. Курс лекцій. – К., 1996.
  25.  Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге –Х.: Консум, 2000.
  26.  Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2001.
  27.   Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: Істина, 2005. – 208 с.
  28.   Трудове право України: Навчальний посібник. Курс лекцій К.: “Олан”, 2002. – 335 с.
  29.   Трудове право України: Підручник / За ред. В. І. Прокопенко. – Х.: Консум, 2004.
  30.  Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: Знання, 2001.
  31.   «Основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року», схвалені Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99.
  32.  Порівняльне трудове право : Підручник з порівняльного правознавста – Бойко Н.Б., 2010.- 379 с.

ДОДАТОК 1

Граничні норми підіймання та переміщення

важких речей неповнолітніми

Календарний вік,

Років

Граничні норми ваги вантажу (кг)

Короткочасна робота

Тривала робота

Юнаки

Дівчата

юнаки

дівчата

14

5

2,5

_______

_____

15

12

6

8,4

4,2

16

14

7

11,2

5,6

17

16

8

12,6

6,3

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку

на 1 годину робочого часу

Календарний вік (років)

Сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку на 1 годину робочого часу

З рівня робочої поверхні

З підлоги

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

10

5

7

3,5

15

48

12

24

6

16

160

40

80

20

17

272

72

130

32

ДОДАТОК 2

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками

Підіймання і перреміщення вантажів за чергування

З іншою роботою (до 2разів на годину)-10кг

Підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни-7кг

Сумарна  вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати:

  •  З робочої поверхні-350кг;
  •  З підлоги-175кг.

ДОДАТОК 3

ДОДАТОК 4

Особливість проведення та реєстрації інструктажів

Вид інструктажу

Місце проведення інструктажу

Особа, котра проводить інструктаж

Запис про проведення інструктажу

Вступний

Кабінет охорони праці

Працівник служби охорони праці

Журнал реєстрації вступного інструктажу

Первинний

На робочому місці

Безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю

Журнал реєстрації

інструктажів з питань охорони праці на робочому місці та (або) наряді-допуску (цільовий інструктаж)

Повторний Позаплановий

На робочому місці або в кабінеті охорони праці

Цільовий

Як правило, на робочому місці

ДОДАТОК 5

Галузеві норми безоплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту

№ п/п

Професія, посада

Назва спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту

Термін використання (місяців)

  1.  

Комірник, підсобний (транспортний) працівник, що здійснює прийом лікарської рослинної сировини

Костюм бавовняний

12

  1.  

Черевики шкіряні

12

  1.  

Рукавиці комбіновані

3

  1.  

Респіратор

До зносу

  1.  

Взимку додають:

  1.  

Куртка бавовняна утеплена

Чергова

2.

Санітарка–мийниця

Фартух прогумований із нагрудником

Черговий

Пальчата гумові

Чергові

Колоші

Колоші

Окуляри захисні (при митті посудин із–під кислот


До зносу

3.

Фармацевтичний персонал, що безпосередньо зайнятий виготовленням, контролем та фасуванням ліків

Фартух бавовняний із нагрудником

До зносу

Під час роботи з отруйними речовинами що подразнюють шкіру додатково:

Черговий

Фартух прогумований

Чергові

Чоботи гумові

Чергові

Пальчата гумові

Чергові

Нарукавники гумові

До зносу

Респіратор

До зносу

Окуляри захисні

Фартух бавовняний із нагрудником

12

Рукавиці комбіновані

12

4.

Підсобний (транспортний) працівник

Халат бавовняний

12

5.

Працівник зайнятий ремонтом окулярів

Пальчата гумові

Чергові

Окуляри захисні

До зносу


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23383. Определение коэффициента динамической вязкости воздуха 535 KB
  Нехаенко Определение коэффициента динамической вязкости воздуха Методические указания к выполнению лабораторной работы № 15 по курсу механики молекулярной физики и термодинамики. Цель работы заключается в определении коэффициента динамической вязкости воздуха методом истечения воздуха через капилляр. Сила внутреннего трения между двумя слоями газа подчиняется закону Ньютона: 1 где коэффициент динамической вязкости газа...
23384. Определение погрешностей при измерении периода колебаний математического маятника 1.3 MB
  Цель работы изучить характер распределения погрешностей прямых измерений и оценить их величину при определении периода колебания математического маятника. В задачу измерений кроме определения измеряемой величины входит оценка допущенных погрешностей. Систематические погрешности обусловлены ограниченной точностью измерительных приборов неточностью метода измерений неточностью изготовления объекта измерений. Оценка случайных погрешностей прямых измерений.
23385. Определение ускорения свободного падения с помощью прибора (машины) Атвуда 653 KB
  Прибор Атвуда предназначен для изучения прямолинейного равномерного и равномерноускоренного движения а в частности для определения ускорения свободного падения тел. 1 закон Ньютона: любое тело сохраняет состояние покоя или равномерного и прямолинейного движения до тех пор пока воздействие со стороны других тел не заставит его изменить это состоянии то есть: если 1 где равнодействующая всех сил действующих на тело. Запишем II закон Ньютона в виде:...
23386. Определение коэффициента поверхностного натяжения жидкости 276 KB
  Нехаенко Определение коэффициента поверхностного натяжения жидкости Методические указания к выполнению лабораторной работы № 3 по курсу молекулярной физики. Каждая молекула жидкости в течение некоторого времени колеблется около определённого положения равновесия после чего скачком переходит в новое положение отстоящее от исходного на расстоянии порядка межатомного. На молекулу жидкости со стороны окружающих её молекул действуют силы взаимного притяжения которые с расстоянием быстро убывают. Выделим внутри жидкости какуюлибо молекулу А...
23387. Экспериментальное определение момента инерции маятника Максвелла 433 KB
  Определение момента инерции маятника Максвелла Методические указания к выполнению лабораторной работы № 4 по курсу механики молекулярной физики и термодинамики. Целью данной работы является экспериментальное определение момента инерции маятника Максвелла. Момент инерции тела относительно заданной оси и угловая скорость позволяют вычислить кинетическую энергию вращательного движения этого тела: 5 Экспериментальное...
23388. Определение логарифмического декремента затухания и коэффициента затухания колебательной системы 246 KB
  Во всех реальных колебательных системах энергия колебаний расходуется на работу против сил сопротивления и сил внутреннего трения что является причиной затухания свободных колебаний. Тогда основное уравнение динамики поступательного движения колебательной системы в проекции на ось ОХ имеет вид: или 1 1 дифференциальное уравнение свободных затухающих колебаний где где коэффициент затухания. Решением дифференциального...
23389. ПОВЕРКА ЭЛЕКРОННОГО АВТОМАТЧЕСКОГО ПОТЕНЦИОМЕТРА КАЛИБРАТОРОМ ИКСУ-2000 68.86 KB
  Уравнение равновесия компенсационной схемы: Ext=RбmRпрIвв–RмIнв Rпр=RRшRп RRшRп; m – доля приведенного сопротивления; Iвв – ток верхней ветви; Iнв – ток нижней ветви; Схема работы ИКСУ2000 В режиме измерений: ЭКРАН Микропроцессорный модуль Цифровая величина Аналоговая величина АЦП ПЭВМ В режиме воспроизведения: Выходные клеммы клавиатура Аналоговая величина АЦП Цифровая величина Микропроцессорный модуль ПЭВМ.
23390. ПОВЕРКА ЭЛЕКТРОННОГО АВТОМАТИЧЕСКОГО ПОТЕНЦИОМЕТРА 69.27 KB
  max=[Δ1;2max EkEн]100 Vприв.max=[E2E1max EkEн]100 γprmax=11.596 εprmax=6.
23391. Исследование метрологических характеристик средств измерений 171 KB
  Относительная погрешность = 05. № Показания приборов Сопротивление R Показания Абсолютная погрешность Относительная погрешность Прямой R' Обратный R'' Прямой Δ' Обратный Δ'' Прямой δ' Обратный δ'' 1 120 6752 6699 6696 053 056 000785 0008294 2 120 6752 6703 6704 049 048 0007257 0007109 3 120 6752 6696 6703 056 049 0008294 0007257 4 120 6752 6699 6704 053 048 000785 0007109 5 120 6752 6699 6705 053 047 000785 0006961 6 120 6752 6698 6704 054 048 0007998 0007109 7 120 6752 6701 6703 051 049 0007553...