96367

Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій

Курсовая

Педагогика и дидактика

Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання. Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів. Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій. Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря.

Украинкский

2015-10-05

233.5 KB

2 чел.

Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій


Зміст


Вступ

Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народознавства

1. Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання

2. Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів

3. Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів

Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій

1. Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря

2.Екологічне виховання школярів на народних природознавчих традиціях

3. Практика екологічного виховання у школі

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ

Одним із шляхів формування екологічної культури школярів є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В.О. Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання учнів. Методика використання принципів екологічного виховання В.О.Сухомлинського у практиці сучасної початкової школи є складовою навчально-виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з екологічного виховання та охорони природного середовища. Проблемою екологічного виховання В.О. Сухомлинський займався впродовж своєї педагогічної діяльності, і довів, що природа сама собою не виховує. Виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно повязані з природоохоронною діяльністю.

В курсовій роботі виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчих традицій виступає:

пізнавальна діяльність учнів, пов'язана із спостереженням навколишнього середовища;

Таким чином, реалізація екологічного принципу засобами народних звичаїв і традицій забезпечує тісний зв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народних природознавчих традицій. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Мета роботи - детально дослідити педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій, та обґрунтувати особливості методики екологічного виховання В.О. Сухомлинського, ефективність її використання у практиці сучасної початкової школи, розкрити суть та зміст принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського.

Матеріалом нашого дослідження послугувала картотека екологічного виховання молодших школярів, укладена шляхом суцільної вибірки з обраних джерел.

Предмет дослідження - педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів, система екологічного виховання у школі, українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів, методика використання принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського.

Практичне значення дослідження пов'язане з можливістю використання його результатів у роботі наукових гуртків, спецкурсів, факультативів та педагогічної практики.

Теоретичне значення роботи визначається можливістю використання його результатів на уроках, позакласних та позаурочних заняттях в загальноосвітній школі, під час підготовки відповідних теоретичних розробок, при написанні докладів, наукових робіт з педагогіки, психології.

Наукова новизна роботи визначається передусім матеріалом дослідження, оскільки нами вперше було зроблено спробу проаналізувати засоби проведення в початковій школі уроків на екологічну тематику.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.


Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій


1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання


Екологія - наука, що «вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами» [23, 19]. Це - «наука про організми в себе вдома» [11, 40]. У сучасній науці поняття «екологія» характеризується «єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей» [30, 37]. Тому «екологічна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності» [11, 41].

Структуру екологічної культури особистості складають «знання, почуття, відношення, поведінка» [11, 40]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них «системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки» [11, 41]. Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [23, 20].

Формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. [17, 107]. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші форми занять [23, 19].

Антропоцентричний тип - це «система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а природа має цінність, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом - необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління» [30, 38].

В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної діяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числі ігри та вікторини, які можна використовувати на всіх етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення й узагальнення знань [24, 41-42].

Загальновизнано, що «екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання особистості» [30, 38]. Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в тому, що:

. Зібраний фактичний матеріал може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти, діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів).

. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів.

. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.

. Забезпечується прилучення школярів до посильної громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій, громадських об'єднань [39, 38-39].

Зважаючи на це, зрозумілим є те, чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохоронна робота, поглиблюється її зміст, з'являються цікаві форми пізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що «екологічне виховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще має систематичний характер» [33, 29].

Окремі вчителі не проводять планових, передбачених програмами навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості, спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних уявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стають можливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронної роботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізації краєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, у співробітництві з іншими структурами системи освіти [27, 167].

Системне співробітництво в галузі навчальної і природоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу навчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципів і методів навчально-виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєву позицію і особистісні переконання учнів. Така робота є моментом комплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення екологічного руху. При цьому «пізнавальний пошуковий інтерес виступає як сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі» [7, 49]. Підпорядкована справі державного становлення української нації, «екологічна діяльність на уроках, у позакласний та позашкільний час стає джерелом формування екологічної свідомості» [18, 31].

Проте «сьогодні природоохоронний принцип повинен більш активно заявити про себе в навчально-виховному процесі. Практично немає жодного шкільного предмета, зміст якого не можна було б зробити більш цікавим для учнів, більш доступним для усвідомлення шляхом наповнення його програмових завдань екологічним матеріалом» [16, 42]. Починаючи від простих фенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природних обєктів, - все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнів максимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічної свідомості молодших школярів. Розкриємо основні джерела формування екологічної культури молодших школярів, якими виступають:

а) пізнавальна діяльність учнів, що пов'язана із спостереженням навколишнього середовища;

б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу;

в) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронної роботи [30, 38-39].

Екологічний матеріал за своїм змістом є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерелами є науково-природнича та інша література (науково-популярна, довідкова, художня); місцева преса (газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; наочні посібники (колекції корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин); ілюстрації, малюнки, фотокартки; спогади, розповіді спеціалістів [19, 69-70].

Таким чином, екологічне виховання слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури.


1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів


Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливо ті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала [30, 37]. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери. В українському пантеоні не було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями.

Характер божеств залежав від характеру етносу, а на останній вирішальний вплив мала природа. Благодатна земля, м'якість краєвидів не зумовлювали активно-агресивні орієнтації стосовно природи. Навпаки, сприяли розвиткові мрійливості, толерантності і віротерпимості. У першовитоках українських вірувань беруть початок етнічний кордоцентризм, емоційність і чуйність - риси, які завжди переважали [40, 22].

Молитви і релігійні обряди справлялися якнайближче до таємничих сил природи: під особливим деревом (зокрема, дубом), на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. Опоетизовані в народній творчості і літературі верба, тополя, калина, явір, липа - надбання нашої історії. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли - боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщення чи будови для молитов були не потрібні: храми і капища з'явились порівняно недавно, уже за княжої доби. Український лісостеп і степ, родючі землі, неповторні краєвиди були тими природними чинниками, які формували національний характер [21, 17].

Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності з природою. Під час відправляння ритуалів людина ніби розчинялась у просторі. Ритуали супроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав від призначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння і т. ін. [29, 42]. У ритуалі брали участь всі члени роду: від найстаріших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школою естетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань та суспільного досвіду.

Набожне ставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4 тис. до н. е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось у висловлюваннях «Земля - мати», «Земля - годувальниця». Нею клялися: «Хоч землю їж» [36, 105]. Немало повір'їв, що збереглися і дотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти все живе: дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою: чорногуза не займай - «згорить хата», у воду не плюй - «вона свята». Сила язичницьких ритуалів народних вірувань була така переконлива, що багато з них, особливо пов'язаних з водою, перейняло християнство. Згадаймо хресні ходи до священних водоймищ, скроплювання освяченою водою на Великдень, Трійцю, Спаса [21, 18].

Про грані співіснування язичництва і християнства написано чимало. Безперечним є факт екологізації українського православ'я через його поєднання з попередньою релігійно-світоглядною системою. Засвоюючи нову чужу віру, вірування наших предків не розчинилися у нових християнських святах та обрядах. Неможливо уявити собі зиму без Різдва Христового, без ряджених, вертепу і куті, а весну - без Христового Воскресіння, Великдень - без писанок. Літні Зелені свята невід'ємно асоціюються з клечанням хати лепехою і свіжою травою. Спас поєднується з обжинковими звичаями та обрядами. Можна тільки пишатися тим, що наша обрядовість є однією з найбагатших у Європі і дуже давньою, як і сам народ [6, 201].

У дохристиянський період існування нашої держави звичаєва педагогіка, яка сформувалася і закріпилася в традиціях, символах попереднього етапу суспільного розвитку, продовжувала відігравати панівну роль. Вона збереглася і в наступних століттях, ніколи не втрачаючи свого значення. Як зазначалося раніше, процеси виховання і навчання були взаємопов'язані і носили практичний характер. Діти пізнавали життя під час трудової діяльності: разом з батьками полювали, обробляли землю, оволодівали ремеслами тощо. Перші моральні настанови і знання вони одержували через звичаї, обряди, традиції, народний фольклор. Великий образно-емоційний потенціал несла в собі казка, яка за язичницькою традицією втілювала ідею спорідненості життя тварин і рослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувала любов до природи. Ігри та ігрові пісні («Льон», «А ми просо сіяли», «Ворон», «Коза», «Гуси», «Зайчик», «Просо»), зоофагічні танці, загадки також мали природничий зміст і передавали досвід природо-відповідної поведінки [36, 110].

Як і раніше, дітей привчали шанобливо ставитися до землі - головного багатства держави і гаранту її достатку. Ця традиція виявилася такою сильною, що її беззастережно сприйняло християнство, передбачивши церковне покарання поклоніннями протягом 15 днів для того, хто «бив землю». Зберігся і культ Матері, який деякі сучасні автори відносять до головних архетипів колективного безсвідомого українців і, як доказ, наводять приклад поклоніння Богородиці нарівні з Христом. Крім моральних засад і світоглядних настанов, у Київській Русі дитина здобувала професійні знання, які також передавалися за правилами звичаєвої педагогіки: від батька - до сина. Селянин-землероб володів майже 200 професійними навичками успішного ведення господарства. Продуктивному господарюванню сприяв агрокалендар, складений нашими предками завдяки спостережливості, господарській інтуїції та глибоким знанням природи [38, 19].

Природні прикмети відігравали велику роль у виховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивали спостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньої природи: «Червоне вечірнє небо - жди дощу», «Сухий квітень - голодний рік», «Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає», «Ясний місяць дощу не бачить», «Зима біт, та снігу не їсть, а тільки сіно», «Як травень дощі сіє - жито половіє», «Трапляється такий год, що на день по сім погод», «Як у травні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре», «Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю».

Після прийняття християнства все ж велику роль продовжували відігравати служителі язичницького культу і носії ізотеричних знань та магії - волхви. Пригадаймо факти з «Літопису руського», коли за порадою до волхвів звертаються великі князі Київської Русі, зокрема - князь Олег, якому було напророковано смерть від власного коня. І в наступні часи служителі уже християнського віровчення прославляли рідну землю, її красу, велич і силу її людей, утверджуючи політичну повноправність батьківщини серед інших християнських країн, відстоюючи її інтереси в протистоянні ідеологічному впливові Візантії та збройному втручанню войовничих сусідів [22, 19].

Для навчально-виховних традицій Київської Русі характерні формування валеологічних знань. Народні традиції зберегли способи лікування грижі, ревматизму, геморою, сечокам'яної хвороби тощо. Цими знаннями володіли знахарі, баби-повитухи, чаклуни. Євпраксія, онука Володимира Мономаха, в трактаті «Алімма» описала основи догляду за немовлятами, гігієни з використанням народної медицини. І хоча школи набули великого поширення, особливо з прийняттям християнства, звичаєва педагогіка, екологічний зміст якої був зумовлений тисячолітнім досвідом етносу, продовжувала жити [38, 20].

В практиці початкового навчання формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, таких, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. До форм виховання відносять спеціальні уроки, бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші. Таким чином, важливим засобом екологічного виховання школярів є народні традиції, тобто досвід, звичаї, норми поведінки, смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.


1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів


Людина - частка природи. Потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього дуже великий [34, 23].

Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом - стійкий інтерес до природи і на цьому ґрунті - відповідальне ставлення до всього живого. І «найперша умова його результативності, особливо в міській школі, - вихід навчання за межі підручника» [25, 51]. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають «систематичне ознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень» [13, 39].

Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища [6, 127]. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей. Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це «догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів» [26, 58].

Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу [35, 51]. При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета - «розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя» [21, 17].

Уроки природознавства, читання, рідної мови покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності [28, 104]. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини. Водночас вчителі не завжди використовують можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності. Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів.

Серцевиною проблемного уроку є «взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розвязання її разом з учнями» [6, 153]. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку. Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: «Чому?», «Як?», «Звідки?». Вчитель разом з дітьми може розвязувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами: через проблемне викладання знань учителем; через організацію частково-пошукової діяльності; через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження [38,19].

Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати, а «участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань» [15, 32].

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пригадують природоохоронні традиції свого народу. Також цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів «на замовлення» може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та їх стан [25, 52].

Результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими матеріалами, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [32, 29]. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах [42, 22].

Можна показати результативність пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій [39, 289]. Виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання. Перш ніж з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання й уміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні зв'язки) [22, 19].

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль. Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: «Рідкісні звірі й птахи України», «Тварини лісів нашої місцевості», «Польові роботи», «Лікарські рослини нашого краю» [32, 31]. Вивчаючи тему «Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори», передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу «Використання і охорона природи людиною» ознайомлюють дітей із заказниками, заповідниками області [29, 41]. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається суспільно-корисна праця дітей (обгородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо) [16, 28]. Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки.

Починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням. Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [37, 13]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв'язку навчання з життям. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учитель може доручати дітям 2-го та 3-го класів добирати матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі [20, 18].

Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку. Найчастіше це робиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесі викладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстрації окремих його положень [21, 19]. Наприклад, сформувавши поняття «дерева», «кущі», «трави» (3 клас), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав'янистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій. Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою «Річка» (3 клас), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті). Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.


Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій


2.1 Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря


Джерелом екологічної свідомості, звичайно, є виховання. Екологічне знання, що інтегрує в собі інформацію про природу як цінність, є обов'язковим для формування екологічної культури. Воно має структуруватись з урахуванням екологічного імперативу: умов, за яких можливі існування життя, коеволюція людини і природи, збереження природного різноманіття як основи існування системи (екосистеми) [14, 40]. Знання, відчужені від національного ґрунту, історії, традицій, не розкривають почуття приналежності до свого народу. Звичайно, якихось універсальних педагогічних технологій бути не може, бо, як зауважує О.О. Люблінська, «дитина - це активна особистість і бере з освітньо-виховних впливів лише те, що забажає» [24, 112]. Саме народні традиції є фундаментом, на якому вивершуються моральні цінності та ідеали, світогляд і світосприйняття, який органічно поєднує минуле, сучасне і прийдешнє [34, 23]. Таким фундаментом був український народний календар, побудований відповідно до біоритмів довкілля як сукупність принципів екологічного виховання. У свідомості дитини формувалися уявлення про закономірність перебігу подій, явищ, природних і соціальних процесів, що сприяло саморефлексії людини щодо свого місця у світі, спонукало до вироблення внутрішніх імперативів екологічно доцільної поведінки.

Спілкування з природою на засадах народного календаря здійснювалося під час традиційних свят, які були і святом природи. Еколого-педагогічний потенціал народного календаря сприяв вихованню не лише екофільної особистості, а й дбайливого господаря, патріота своєї землі, Батьківщини. Цей досвід є золотою скарбницею для виховання любові до рідного краю, без чого не можна сформувати національну самосвідомість [40, 38].

Вчені-психологи підтвердили, що навички і вміння, поведінка дитини, моральні норми й цінності формуються за умови безпосередньої практичної діяльності із застосуванням методів виховних вправ. Поза цілеспрямованою діяльністю ні вміння, ні навички, що складають їх, формуватися не можуть [10, 86].

Вивчаючи й аналізуючи довкілля, учні виявляють факти його забруднення, моделюють ситуації і знаходять можливий шлях позитивного їх вирішення у формі предметних, ігрових, ситуаційних уроків, на яких кожний учень має змогу одержувати первинні результати в пізнанні навколишнього світу [40, 39]. Практична діяльність формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання в переконання. Наприклад, побутують такі народні прикмети: «Овес сій, коли березовий лист стане розвиватись» або «Сій овес до розпускання осики» і т.д. Перевірку наведених прикмет краще організовувати в формі практичної роботи. Результати проведеного учнями аналізу фенологічних спостережень варто використати для можливих розробок заходів з охорони довкілля, визначеної інтенсивності впливу місцевих умов [9, 14]. Одним із нетрадиційних засобів екологічного виховання учнів початкової школи є український народний (церковний) календар. Відомо, що у 80-90-і рр. ХХ ст. старші люди, не користуючись будь-яким друкованим календарем, пам`ятали майже всі народні та релігійні свята, дні вшанування святих (а це всі 365 або 366 днів повного року). Сучасне покоління, на жаль, цю здатність втрачає. «Практично все господарське життя чітко регламентувалось календарно-святковою структурою», - стверджує М. Стельмахович [36, 125].

Календар дає можливість зрозуміти і ту історичну соціальну реальність, коли він виник і тоді, коли він побутував. «Будь-яке джерело, чи йде мова, наприклад, про писемні, речові, усні джерела інформації, - не може бути інтерпретоване поза тією загальнокультурною ситуацією, в якій воно виникло і функціонувало» [34, 24]. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем. Введення християнства і протиборство нової церкви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народному календарі. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так, купальські свята пов`язали з пророком Іоанном Хрестителем, колядки і щедрівки - з Різдвом Христовим, веснянки і гаївки - з Воскресінням Христа і великодніми дійствами. Одне слово, «створилося синкретичне поєднання двох релігій - так званий дуалізм» [41, 12]. Хоч християнство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалися традиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днями чи тижнями: «Після Спаса», «На п`ятий день Пилипівки», «Перший тиждень Великого Посту». Українські селяни все своє життя відміряли і організовували за народно-трудовим календарем: чітко знали, коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли й працювати з ранку до ночі.

Той факт, що ми маємо змогу повніше пізнати життя і побут своїх попередників, використовуючи календар як джерело, дає нам законне право пишатися високим рівнем культури українського народу, яка в світовій цивілізації посіла значне місце [41, 14]. Народний календар ґрунтувався на багатовікових астрономічних та фенологічних спостереженнях за природою конкретної місцевості і враховував усю сукупність космічних факторів та місцевих ландшафтно-кліматичних умов. Ці спостереження відображені в народних прикметах, які переконують нас в тому, що український народ добре розумів існуючі в природі взаємозв'язки («Сильніше пахне жовта акація і бузок - буде дощ», «Вільха розпускається раніше берези - на дощове літо») (див. Додаток А).

Отже, народні традиції та знання про природу є тим розвивальним середовищем для кожної дитини, якому існуватимуть необхідні умов для формування її екологічної культури. Для визначення ефективності екологічного виховання молодших школярів засобами українських народознавчих традицій підібрано навчальний матеріал для використання на окремих етапах уроків «Я і Україна».


2.2 Екологічне виховання школярів на народних природознавчих традиціях


Екологічне виховання розглядається як педагогічний процес впливу на людину з метою формування знань, наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, активної соціальної позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.

Ефективним засобом екологічного виховання школярів є народні природознавчі традиції. Під народними природознавчими традиціями розуміється виховний досвід українського народу, його звичаї, пов'язані з природою, а також норми поведінки в ній, які склалися історично і передавалися від покоління до покоління через народний календар, усну народну творчість, обряди, свята тощо.

Доцільно показати школярам, що природа розумілась українським народом як цілісне утворення, і необхідність шанування її вбачалося обов'язковою умовою самого життя людини на Землі («Горнися до природи - не матимеш пригод»). Особливого значення народ надавав вшануванню Сонця, яке, за народним уявленням, своїм промінням знешкоджувало всі злі сили. Сонце обожнювалося народом, вважалося святим.

Виявлення чистої, ніжної, щирої любові до рідної землі, милування її плодючими силами, багатствами, барвами яскраво передане в поетичних висловах народу: «Увіткни в неї ціпок - дерево виросте», «Увіткни весною голоблю, а на осінь будуть груші». Від Введення до Благовіщеня не дозволялося порати землю, бо «земля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщеня вона пробуджується від сну і «будиться вся живина, що спала в землі: мурашки, жаби, гади...». Людина відчувала глибоку повагу до землі-трудівниці. «Земля - наша мати, всіх годує» - говорить народна приказка. Здавна, людина, яка мешкала на землі, навчилася з великою користю для себе і природи, яка її оточувала, знаходити, добувати, використовувати воду і бережливо ставитися до неї («Не плюй у криницю, бо схочеш водиці», «Яка криниця - такий і господар») [2, 414].

Як свідчать літературні джерела, існували заборони, які мали важливе виховне природоохоронне значення, сприяли збереженню екологічної рівноваги у водоймах. Так, заборонялося купатися у водоймах до весняного Миколи, а в деяких місцевостях аж до Івана Купала, а також після Іллі. Не дозволялося прати в річках від Введення до Дев'ятого четверга, що мало важливі наслідки, оскільки річці давали можливість очиститися.

Люди знали, коли процес збирати рослини, щоб мати від них найбільше користі і якомога менше завдавати шкоди природі. Масове збирання трав здійснювалося лише один раз на рік: на Поліссі - на Івана Купала, на Поділлі, Подніпров'ї та Лівобережжі - на Симона Зілота - покровителя рослин, який, за народним уявленням, надавав їм цілющої сили. Слов'яни відносилися до рослин як до живих істот. В українського народу існувало повір'я, згідно з яким «дерева відчувають біль, коли їх рубати». Як зазначає Д. Зеленін у слов'ян рубати дерева, які вільно росли в природі, вважалося більшим гріхом, ніж зрубати дерево, посаджене людиною. Ця традиція сприяла практичній природоохоронній діяльності - насаджуванні дерев («Зрубав одне дерево - посади троє», «Посадив дерево - себе прославив, посадив сад - рід прославив»).

Народна заповідь «Не нашкодь!» навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народні цілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин, вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) - засобами, що зміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, - троянди, маргаритки, очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі на вуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкими волосинками, вважалася чудовим засобом від кольок.

Український народ бережливо ставився до деяких звірів, жаб, ящірок, вужів, комах і, особливо, птахів. Прикладом можуть бути народні повір'я: «Ластівки не обживають обійстя, де живуть погані люди», «Лелеки приносять щастя в оселю». На свято Воздвиження, яке український народ пов'язував з підготовкою птахів до вильоту у вирій та підготовкою до зимової сплячки, дітям забороняли ходити до лісу, щоб вони не заважали плазунам, звірям і птахам готуватися до зими. Дорослі не дозволяли дітям вилазити до пташиних гнізд, брати в руки яйця і пташенят, а також лякати птахів, які висиджують потомство. Вбивати птахів вважалося великим гріхом [2, 416].

Етнографічні дослідження свідчать, що існували традиції бережливого ставлення і до домашніх тварин. Це підтверджують і народні приказки: «Пошануй худобу раз, вона тебе десять раз пошанує», «Хто худобу б'є, той потім без неї буде». Сукупність соціальних орієнтацій, цінностей, норм і правил поведінки в природі акумулювалися і закріпилися у народних природознавчих традиціях і через засоби народної педагогіки: народний календар, усну народну творчість, обряди, свята, ігри, іграшки передавалися з покоління в покоління.

Надзвичайна спостережливість наших пращурів підтверджувала циклічність змін у природі, які, головним чином, залежали від фаз сонця - зимового й літнього сонцестояння та весняного й осіннього рівнодення («Лютий холодний і сухий - серпень жаркий», «Яка зима, таке й літо»). У народному календарі одна пора року визначається за іншою, а кожний місяць складає пару з протилежним йому місяцем другого півріччя: за характером погоди грудень, січень, лютий відповідають червню, липню, серпню; березень, квітень, травень - вересню, жовтню і листопаду і навпаки(«Який жовтень, такий і березень»). Народні прикмети погоди, урожайності сьогодні розглядаються як неоцінима скарбниця мудрості і досвіду. Рослини і тварини, птахи і комахи, небо і вітер підказували тому, хто вмів читати книгу природи, якою буде погода. («Якщо на початку лютого година, то і весну чекати ранню», «У березні грім - ознака родючості»).

В аспекті екологічного виховання молоді, гуманного ставлення до природи цінним є прислів'я і приказки, які показують, що природа є найбільшою цінністю в житті людини («Земля наша мати - всіх годує», «Хліб - батько, вода - мати»), які забороняють негативні дії стосовно природи («Не брудни криницю, схочеш водиці», «Не псуй джерела - онуки проклянуть»), а також в яких йдеться про недопустимість будь-якого насильства над природою («Не пхай ріки, вона сама пливе», «Криницю силою копати - води не пити») [2, 417].


2.3 Система екологічного виховання у школі


Екологічна освіта - це безперервний процес освіти, виховання і розвитку особистості, який спрямований на формування системи наукових та практичних знань, цінностей, поведінки та діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до довкілля [21; 23]. Метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості та суспільства. Компонентами екологічної культури є: екологічні знання і вміння, екологічне мислення, екологічні цінності та екологічна поведінка.

Екологічна освіта має декілька аспектів: знання екологічних проблем та способів їх вирішення; розвиток системи практичних вмінь по вивченню, оцінці, покращання стану довкілля; виховання ціннісних орієнтацій екологічного характеру; формування мотивів, звичок правильної поведінки та діяльності, здатності наукових та моральних суджень з екологічних питань; потяг до активної діяльності з охорони природи.

Екологічне виховання повинне починатися з самого раннього дитинства. Діти - допитливі. Саме в цей час слід починати виховувати моральні засади, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу. Природоохоронна освіта здійснюється в різних напрямках: на уроках, на заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці тощо. Екологічна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.

Головними завданнями можна вважати: - розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому, та кожної людини; - засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства та людської діяльності; - розвиток потреби спілкування з природою; - активізація діяльності охорони й поліпшення навколишнього середовища; - оволодіння нормами поведінки в середовищі.

Всі екологічні впливи дитина починає відчувати ще в утробі матері. Екологічною особливістю молодого організму є те, що він менш загартований до негативних факторів. Після народження дитина не в змозі ідентифікувати себе з довкіллям. Ще Ж. Піаже виявив, що основною рисою відношень дошкільника до світу є егоцентризм [14; 16]. Дитина не диференціює своє «Я» та середовище, суб'єктивне та об'єктивне, переносить на реальні зв'язки між явищами у природі свої власні мотиви. Навіть після початку усвідомлення свого «Я» його різницю від навколишнього, об'єктів і явищ, дитина деякий час не диференціює середовище на природне, технічне та суспільне.

Відношення до природи у молодших школярів носить суб'єктивний характер. Але таке сприйняття природи швидко руйнується і школяр починає бачити реальні природні утворення. Таке відношення має назву суб'єктифікація.

Джерелами екологічної культури є багатовіковий досвід народу - традиції бережливого відношення до природи, природним багатствам рідної землі. Наші предки вклонялися духам природи і разом з тим вважали себе її частиною, розуміли свій нерозривний зв'язок з нею. Ще не знаючи грамоти, люди читали книгу природи та передавали накопичені знання дітям. Вони розуміли, що знищивши природу, вони знищать своє майбутнє. Тисячоліттями складались народні традиції, приказки, прикмети, народна педагогіка.

Мета екологічної освіти молодших школярів - становлення науково-пізнавального, емоційно-морального, практично-дійового відношення до довкілля, до здоров'я на базі єдності чуттєвого та раціонального пізнання природного та соціального оточення людини. Процес навчання має певні мотиви. В одних випадках це - бажання отримати гарну оцінку або похвалу вчителя, бажання бути першим серед однолітків, в інших - бажання навчитись чомусь; мотивом може бути пізнавальний інтерес, який деякою частиною залежить від уродженої допитливості, деякою - від стимулювання вчителем різними засобами, прийомами, методами.

До основних методів та прийомів стимулювання відносять: дидактичну гру та цікаві вправи (загадки, кросворди, ребуси, чайнворди і вікторини). Гра спирається на створення в учбовому процесі ігрових ситуацій, які складаються з елементів діяльності: ігрова задача, ігрові мотиви та учбове рішення задач. Всі ігри можна упорядкувати за дидактичним навантаженням: - ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати; - ігри, які мають на меті перевірити правильність сформованих уявлень; - ігри, спрямовані на виявлення природних зв'язків, сутності явищ [14, 121].

До основних методів і прийомів формування відношень належать: - методи формування суб'єктивного відношення, методи трансформації відношень уособлення у відношення суб'єктифікації; методи формування почуття спорідненості з природою; методи формування естетичних відношень до природи [14, 124]. Формування відношень суб'єктифікації можуть проходити за допомогою різних прийомів. Один з них - написання листа улюбленим тваринам.

Іншим прийомом можуть слугувати рольові ігри, в яких учні грають тварин у визначених ситуаціях, ніби виконуючи якісь дії у вигаданій екологічній ситуації, відтворюючи «думки», поведінку тієї чи іншої тварини. Основними методами формування знань є: словесні (розповідь, бесіда, робота з книгою); наочні (спостереження, демонстрація, експеримент); проблемно-пошуковий метод.

В традиційній методиці вивчення природи і суспільства екскурсії розглядаються як одна з форм учбово-виховної роботи - організаційний вихід за межі школи для спостереження явищ у звичайних умовах. Екскурсія являє собою своєрідний урок в умовах спілкування з природою або перетвореною працею людини соціоприродним середовищем. Вона показує дітям взаємовідносини у царині природи та допомагає пов'язати отримані факти в одне ціле. Педагоги підкреслюють позитивний вплив спілкування з природою на розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини, який вперше вирізнив К.Д.Ушинський: «А свобода, а простір, чудові куточки містечка, а ці луки, а рожева весна та золотиста осінь невже не були гарними вихователями? Можете назвати мене варваром у педагогіці, але я переконаний, що природний ландшафт має таке виховне значення, з яким важко змагатися впливу педагога» [23, 43].

Виховувати почуття - означає викликати у дітей відповідну реакцію, навмисно створюючи ситуацію. Саме участь у бесіді дає можливість дитині зрозуміти правильність чи неправильність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого чи стороннього вчинку.

Розділ 3. Теоретичні основи екологічного виховання молодших школярів в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського


3.1 Принципи екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, їх суть та значення


Сучасний рівень вимог суспільства до загальноосвітньої школи обумовлює необхідність якісного покращення навчально-виховного процесу вже у початковій школі. Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського багатогранна й різнопланова, в ній чимало відповідей на питання, які зокрема стосуються методики використання принципів екологічного виховання молодших школярів [8, 5].

Педагог зазначає, що немає дитини абстрактної. Кожна - унікальний світ, який потребує від виховання розуміння і нестандартного педагогічного підходу. Інакше неможна передбачити формалізм у екологічному вихованні: «знайти дитину - це та найголовніша точка, де стикаються теорія і практика педагогіки, де сходяться усі нитки педагогічного керівництва колективом» [1, 35].

В.О.Сухомлинський на ґрунтовному фактичному матеріалі розглянув і проаналізував процес екологічного формування людини в роки її дитинства та ранньої юності, переконливо розробив психологію хлопчиків і дівчаток різного віку, особливості розвитку їхнього сприймання, мислення, почуттів, інтересів, прагнень, вольових інтересів, що допомагають використовувати принципи екологічного виховання запропоновані В.О. Сухомлинським [8, 8].

Фундаментом принципів екологічного виховання за В.О.Сухомлинським є неповторність кожної дитини. Великий педагог говорив у своїх працях про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей, бо у кожній особистості є задатки, талант і їх треба вміло розвивати і направляти у потрібне русло, особливо, коли мова іде про екологічне виховання школярів.

Дитячі роки найбільш сприятливі для цього, бо дитина у своє дитяче серце і душу вбирає те, що каже вчитель, що її оточує у житті. Саме у шкільні роки формується світогляд, характер, звички, відношення до навколишнього світу, де не останнє місце займає і відношення до природи. Гармонійне спілкування дітей з природою у подальшому житті не дозволить їм необдумано зірвати квітку, зламати деревце або ж знищити гніздечко пташки.

Якщо послідовно, день за днем, використовує вчитель принципи екологічного виховання у роботі з дітьми, то у таких дітей будуть розвинені почуття відповідальності та збереження природи як важливого фактору існування людини.

На думку педагога увага дітей повинна спрямовуватись на те, що дерево і квітка - це живі істоти і життя їх залежить від людини, бо людина може прикласти багато зусиль щоб знищити або відтворити все те, що нас оточує, людина може створити нове життя у вигляді гарного, пахучого куща троянд. Яким зможе бути кущ троянд таким може бути наша природа.

В методиці екологічного виховання за В.О.Сухомлинським можна виділити принципи наступні принцип природовідповідності; принцип цілісності; принцип неперервності.

Принцип природовідповідності - це відповідність людини до природи. Людина складається з основних елементів природи, вона світ у зменшеному вигляді. Також навчально-виховний процес повинен відбуватися у відповідності з законами природи, у процесі виховання використовувати природні, вікові та індивідуальні особливості дітей.

Принцип цілісності - це цілісність людського і природного середовища, їх взаємодія, взаємозалежність. Тісне спілкування між ними допомагає в навчанні і вихованні.

Виходячи з цього, природа - єдине ціле. «У цьому цілому - своя гармонія і постійність, взаємозвязки і залежності, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожен з нас - «природа, що стала людиною». Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи» [5, 554].

Принцип неперервності - це неперервна взаємодія навчання і виховання природою які постійно потрібно вкладати в систему навчання і виховання. Принцип неперервності у екологічному вихованні присутній на усіх «уроках мислення». Постійні екскурсії, уроки на природі це те, без чого неможна уявити собі великого педагога. Неперервна взаємодія з природою завжди супроводжується творчою думкою дитини, багатими емоційними переживаннями, які тісно повязують з пізнанням і творенням. Неперервність в екологічному вихованні породжує творчі думки починаючи з молодших класів, на спеціальних уроках мислення в природі. «Природа - колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла цю школу дитячого мислення» [5, 539].

В.О.Сухомлинський у своїй роботі звертав увагу на те, що вчитель має поважно ставитись до гідності учня, до його людської особистості, бо це дає змогу виховувати у дитині гарні людські якості - доброту, людяність, потребу допомагати і оберігати, а також не дає змоги розвиватись поганим властивостям - безсердечності, жорстокості і бездушності.

Щоб запобігти безсердечності, павлишських школярів виховували у дусі турботи, тривоги, неспокою про живе і красиве. «З перших днів перебування в школі, - писав В.О.Сухомлинський, - ми спонукаємо до такого: якщо ти побачив, що на дереві надламана гілочка, дбайливо підвяжи її, змаж рану; якщо це зроблено вміло і своєчасно гілочка приживеться. Ми постійно вчимо це робити, але це лише один бік справи. Головне в тому, щоб у дитини заболіла душа, коли вона побачила пошкоджене деревце» [4, 156].

Екологічне виховання - це тяжка і дуже кропітка справа. На сьогоднішній день, на нашу думку, екологічне виховання стоїть у школах України ще не належному рівні. Багато чого залежить від вчителя, від його особистості і навіть від відношення до природи. Екологічне виховання потрібно систематично вивчати ще з молодших класів, а може й з дитячого садочка, з кожним роком поглиблювати знання, адже екологія - це новий спосіб мислення. З віком дитину слід переконувати в тому, що вона не має морального права заподіяти шкоду іншій людині, звірині, природі, це значить зробити світ безпечнішим, довговічнішим.

Якщо людина добра, то і другим зуміє передати добро. І не важливо, який урок проводить вчитель, чи з математики, чи з природознавства, його вміння допоможе завжди знайти місце для екологічного виховання, якщо він не байдужий і добре знайомий з принципами екологічного виховання за В.О.Сухомлинського.


3.2 Методика використання принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського під час уроків мислення серед природи


Щоб змусити дитину мислити, стверджував Василь Олександрович, «вмійте примусити її дивуватися». Проводячи свої уроки мислення серед природи видатний педагог прагнув, щоб «слово народжувалося в спілкуванні дитини з природою». Цим він допомагав учням пізнавати й пояснювати життя природи: дерев, листочків, квітів, пелюсток тощо. Діти милуються степом, вслухаються в спів жайворонка, але кожен з них бачить навколишній світ по-своєму, адже краса природи - це могутнє джерело енергії думки [5, 211]. Таким чином, у свідомості дітей фіксуються уявлення про конкретні предмети, явища, факти, події, почуття. В педагогіці В.Сухомлинського вони ніби одухотворяються та набувають певного міфологічного змісту, яке тісно повязане з наочно-дійовим, конкретно-образним, словесно-логічним, образно-художнім, творчим.

Розроблена В.О.Сухомлинським система спостережень за природними явищами має назву - «Книга природи». Читання «Книги природи» - не просто цікаві, захопливі прогулянки, а уроки мислення під блакитним небом. Але чим більше дитина пізнає, чим більше відкриває непомічених у повсякденному житті закономірностей, тим глибше бажання знати, тим помітніша чутливість органів сприймання навколишнього світу, тим тонші звязки органів сприймання з мисленням.

Як відомо уроки мислення невідємні із спостереженням, спостереження це безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття: зором, дотиком і нюхом. Спостерігати предмети і явища можна як у самій природі, так і в класі самостійно і під керівництвом учителя. У першому випадку учні самотужки опановують явища і закономірності навколишнього світу. У ході колективних спостережень діти вчаться правильно сприймати природу. Завдяки активній словесній роботі (бесіді, розповіді) вони збагачують словник, розвивають власну уяву, спонукають учнів до творчості.

У цьому аспекті найефективнішими є сезонні екскурсії (прогулянки, подорожі). У початкових класах вони передбачені інтегрованими курсами ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Проводячи екскурсії, актуалізуємо знання учнів про зміни в природі, зясовуємо причини цих змін. Звертаємо увагу на стан різних рослин - дерев, кущів, трав, квіток. Важливо правильно обрати час для походу чи прогулянки у природу - пору сезону, щоб забезпечити максимальне спостереження явищ та ознак певної пори року.

Осіння екскурсія, восени екскурсію найкраще проводити на початку жовтня, тобто в час золотої осені, де можна побачити осінь в неймовірно різних барвах; а от у період ранньої або глибокої осені влаштовувати цільові прогулянки.

Зимова екскурсія проводиться у січні, коли є змога спостерігати характерні ознаки цієї пори року: сніг, мороз, хуртовину. Школярі дізнаються які опади бувають взимку, розпізнають істотні ознаки цих опадів; розглядають будову сніжинок; чому сніжинка має таку будову, хто їй допомагає? Щоб діти краще запамятали це явище - відгадують загадки, розповідають вірші, які вже вчили про сніжинки, про сніг, про зиму. Свої враження викладають у власній складеній казці про сніжинку (див. Додаток Б).

Весняну екскурсію проводять у час, коли на деревах зявилися бруньки, сніг розтанув, зявилися перші листочки, перші квіточки проліски, а травичка повипускала свої пагінці [4, 77].

Після колективного спостереження і бесіди треба дати можливість учням побути з природою наодинці, послухати, роздивитися, помовчати. Клас ділиться на кілька груп, кожна з яких одержує конкретне завдання. Одна спостерігає за птахами, інша - за деревами, кущами, комахами, третя - за першими весняними квітами, травою. Після зясування, як треба поводитися у весняному лісі, школярі тихо розходяться. А через деякий час збираються всі разом. Діти з захопленням розповідають про те, що помітили, відчули. Таке конкретне визначення обєктів для спостереження допомагає зосередити, загострити їхню увагу. Розповіді кожної групи учнів (залежно від поставлених завдань) доповнюються вчителем. Відомо, що інформація про навколишні предмети, сприйнята з вуст вчителя безпосередньо у природі, запамятовується дітьми повніше і надійніше, ніж почута в класі. Тут же, на екскурсії, звучать завчені раніше загадки, вірші про обєкти спостереження, проводяться дидактичні ігри «Хто де живе», «Хто що робить». Таким чином, спільними зусиллями заповнюється сторінка книги весняної природи.

Для індивідуальних спостережень за природою учням дається завдання виготовити саморобні книжечки - альбоми «Пори року», «Я і природа» це завдання стосується передліття і літа. В цих книжечках вони записують дані своїх досліджень і спостережень: за деревцем, за кущиком аґрусу чи смородини, за квіточкою в городі чи в горщечку, як росте ця рослина, коли випускає бруньки, перші листочки, квіточки, які вони? Які плоди, яке насіння? Як зимує ця рослина?

Дітям пропонують нескладні практичні завдання - посадити дерево, доглянути за ним (полити, розпушити ґрунт, замазати ранки); доглядати за кімнатними рослинами, також поливати, пересаджувати. Цікаво та корисно провести виставки «Умілі руки, природа і фантазія» - з природного матеріалу діти фантазують і створюють чудові композиції, а також Свято квітів та Свято врожаю, на яких кожен клас не тільки представляє свою композицію, а й захищає її.

Читаючи книгу природи, молодші школярі вчилися порівнювати травичку з піском, камінь з зеленими листочками, відрізняли живу і неживу природу; зясовували, чи може живе існувати без неживого; виявляли зміни, що сталися в природі. Вони намагались зясувати, чи боляче дереву, коли зрізують гілку, чи боляче квіточці, коли обпадають з неї пелюстки. В процесі пошуку відповідей на ці запитання у них формувались знання про взаємозвязки в природі, які важливі для правильного світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження нашої природи.

В.О.Сухомлинський розглядав мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. «Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення - природи» [5, 210].


3.3 Аналіз використання ідей В.О. Сухомлинського педагогами сучасної школи

екологічний виховання народний традиція

Стан життя на планеті у всіх його виявах - природному, соціально-екологічному, духовному - викликає глибоку тривогу і занепокоєність за нашу екологію. Людство все частіше переживає кризи, катастрофи, катаклізми, в тому числі екологічні. Джерелом нестабільності планетарної екосистеми виступає поглиблення конфлікту між Природою і Суспільством, Природою і Людиною.

В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що ідеї екологічного виховання будуть продовжуватись і будуть реалізовуватись в подальшому екологічному вихованні підростаючого покоління. Сутність ідей екологічного виховання педагог вбачав в систематичному, терплячому, постійно тривалому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула «себе як невідємну частину природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері-природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе; поки вона діяльна клітина організму, що називається природа» [5, 559]. Він завжди підкреслював, що кожна школа повинна мати своє обличчя, свої екологічні звичаї і традиції, які більшою мірою сприяють поглибленому екологічному вихованню. Вчителі початкових класів багато зусиль докладають до того, щоб роки навчання для наймолодших були справжньою школою радості, як і радив В.Сухомлинський. Школа радості існує тоді, коли учням цікаво навчатися, а вихованцям початкових класів дійсно цікаво, і весело вчитися тому, що обирають ідеї Сухомлинського і найкращий шлях до сердець малюків: через казку, цікаві ігри, музику, дитячу творчість (див. Додаток В).

Найважливішим джерелом розвитку своїх вихованців учителі вважають природу, тому що «…серед природи, - писав Василь Олександрович, - багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найточнішими відтінками» [3, 129]. Природа як світ, у якому дитина народжується пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує екологічну виховну роботу і водночас вдосконалює її, бо робить її багатшою, багатограннішою. «Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стають істиною стороною виховного процесу» [5, 536-537].

Великої ефективності у роботі з молодшими школярами по екологічному вихованню може добитися вчитель, коли буде використовувати у своїй роботі ідеї В.О.Сухомлинського. У дітей слід виховувати не споживацьке ставлення до природи, бо воно небезпечне. Якщо дитина, при допомозі вчителя, ще з шкільної парти зрозуміє, що вона є розумним господарем Природи, то у дорослому віці вона не буде відноситися до природи недбало, а буде оберігати її як живу істоту.

Слід відзначити у роботі В.О.Сухомлинського і ідею практичного завдання-дослідження як засобу екологічного виховання молодших школярів. Тут можна навести таке завдання-дослідження як «Збережемо ялинки». Тисячі ялинок вирубують під Новий рік, але свято закінчується і їх викинуть. Можна зробити композиції до Нового року, використовуючи тільки гілочки. Ще можна дати дітям завдання виростити ялинку самому. Така ідея досить корисна, бо коли кожен з дітей врятує маленьку ялинку.

Еколог В.О.Сухомлинський у своїй роботі з дітьми вміло поєднував всі аспекти виховання. У ідеях великого педагога знаходимо блискучі ідеї, багаті на конкретику характеристики кожного вікового періоду, починаючи від дошкільного віку і до юності. А це означає, що наслідуючи ці ідеї, працюють за його методами не тільки у молодших класах, а і у старшій школі. Особливо це розуміємо, коли читаємо його книги «Духовний світ школяра», «Серце віддаю дітям». Він вміло звертає увагу на те, що діти живуть своїм уявленням про добро і зло, про людську гідність, у них свої критерії краси і тому дуже вміло треба підходити до кожної дитини, щоб не образити її почуття, її уяву. Педагогічне кредо вчителя, його основна ідея - постійно вчити, допомагати і спостерігати за життям своїх вихованців, розвивати їхні найкращі якості, а не фіксувати помилки і слабість дітей. Саме цю ідею знаходимо у праці «Сто порад вчителеві» [8, 14].

Щоб ідеї В.О. Сухомлинського використовували педагоги у сучасній школі їм ці ідеї слід прищеплювати у вищих навчальних закладах. Власною педагогічною діяльністю він довів, що дітей слід вчити не тільки читати, писати, рахувати, а й пізнавати цікавий загадковий світ природи, який оточує нас, співпрацювати з цим світом і допомагати йому жити, а не шкодити. І ключова роль у цьому належить вчителю, не просто людині, яка заробляє гроші, а митцеві, який лікує дитячі душі і дійсно віддає своє серце дітям. Змінюються парадигми, практичні підходи і методи, а ідеї великого педагога В.Сухомлинського, який продовжив найкращі традиції світової та вітчизняної педагогіки, залишаються актуальними і сьогодні.

Висновки


Отже, екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Структуру екологічної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого-виховної роботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу. Також серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи.

Виявлено, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості.

На нашу думку для успішного здійснення процесу екологічного виховання вчителю необхідно якомога більше використовувати на уроках цікавий матеріал, організовувати позакласні виховні заходи, учнівські конференції, вікторини, олімпіади, виставки на екологічну тематику. На уроках природознавства, пропонувати екологічні пятихвилинки, фізкультхвилинки екологічного спрямування тощо. Також вчителю необхідно здійснювати виховний процес засобами народних традицій, використовувати прислівя, прикмети та обговорювати їх. Доцільно буде, на наш погляд, дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання засобами народних традицій ставлення до природи. Проводити виховні заходи у формі свят: «Без верби і калини нема України», «Українські обереги», «Українська хата, піч і хліб», «Зелений барвінок», «Мамин рушник», «Бабуся - берегиня роду» і т.д.

Підтвердженням сказаному можуть бути приклади використання народом рослин з лікувальною метою, знання про благотворний їх вплив на людський організм, зображення на побутових речах та в оздобленні одягу орнаментів, запозичених у природи (рослини, тварини та ін.) як оберегів від усього злого. Завдяки природженій допитливості й спостережливості, характерній нашим предкам, було помічено сприятливий і заспокійливий вплив рослин на людський організм, що на сьогодні одержало наукове підтвердження та визнання. Символами ж української землі завжди були верба і калина, які висаджували в пам'ять про різні видатні події.

Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського в наш час має велике і неоціненне значення. Досліджуючи педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського можна виділити наступні принципи екологічного виховання молодших школярів: принцип природовідповідності, принцип цілісності, принцип неперервності, принцип гуманізму.

За принципом природовідповідності людина є відповідною частиною природи, навчання і виховання якої відбувається у відповідності до законів природи.

За принципом цілісності людина і природа єдине ціле, людина безпосередньо залежить від природи. Постійно спілкуючись з природою, людина набуває певних навичок, щоб було в користь собі і не зашкодити природі.

За принципом неперервності існує неперервна взаємодія людини і природи, і ця взаємодія супроводжує людину у навчанні і вихованні упродовж її життя.

Використання принципів екологічного виховання у практиці сучасної початкової школи, допомагає дітям сприймати, аналізувати, порівнювати нову інформацію та збільшує процент зацікавленості спілкування з природою.

Використання принципів екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, є необхідною вимогою часу, і обов'язковим використанням вчителями початкової школи і є дуже доцільним сьогодні, оскільки його спадщина допомагає інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку дитини, допомагає виховувати духовне багатство, вчить відчувати, сприймати, аналізувати, порівнювати.

Вчителям України, слід вчитися і використовувати спадщину В.О. Сухомлинського, бо вона ґрунтується на ідеї всебічного розвитку особистості у поєднанні з природою.


Список використаної літератури


1.Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підруч. для студ. вищ. пед. навч. закл. / Ред. Л.Л.Сісіна. - К.: Либідь, 2006. - 424 с.

.Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. - К.: Освіта, 2001. - 424 с.

.Безносюк О.О. В.О. Сухомлинський про відповідальність у науково-педагогічних дослідженнях // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. Сер. Педагогічні науки / Гол. ред. В.О.Пащенко. - Полтава : ПДПУ, 2005. - Вип. 5 (44). - 376 с.

4.Березівська Л. Українські традиції як культурологічні засади спадщини В.О. Сухомлинського // Початкова школа, 2009. - №12. - 260 с.

.Бех І. Життя як цінність у культурно-виховній інтерпретації В.О.Сухомлинського // Рідна школа, 2007. - №1. - 143 с.

6.Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. - 400 с.

7.Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початкова школа. - 2001. - №7. - 45 с.

8.Бондар Л.С. Гуманістичне виховання школярів у педагогічній спадщині В.О Сухомлинського // Педагогіка і психологія / Вісник АПН України /. - К., 2004. - №2. - 68 с.

9.Верзяна А.К., Низова A.M. Наблюдение природы и труда в начальной школе. - М., 1972. - 92 с.

10.Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2010. - 416 с.

11.Гетьман В.Ф. Экскурсии по природоведению во 2 и 3 классах. - К.: Радянська школа, 1983. - 96 с.

.Державна національна програма Освіта" (Україна ХХІ ст). - К.: Райдуга, 1994. - 61 с.

13.Жесткова Н.С. Возможные виды природоведческой информации в классной и внеклассной работе // Начальная школа. - 1987. - №12. - 86 с.

14.Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. - 2008. - №8. - 155 с..

15.Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. - 1998. - №9. - с. 123.

.Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 1978. - 260 с.

17.Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища школа, 1975. - 176 с.

18.Клепинина З.А. Уроки природоведения во 2 классе. - М.: Просвещение, 1975. - 96 с.

.Ковалёва Г.Е. Методика формирования и развитие природоведческих понятий в 4 классе. - Л.: ЛГПИ им. Герцена, 1975. - 143 с.

20.Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1982. - 96 с.

.Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. - 2009. - №10. - 103 с.

.Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. - 1999. - №10. - 115 с.

.Лобчук О. Перевірка і оцінювання звязних висловлювань молодших школярів // Початкова школа. - 2009. - №3. - 50 с.

24.Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. - М.: Просвещение, 1977. - 224 с.

25.Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів // Поч. школа - 2009. - №5 - 97 с.

26.Миронов Л.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 360 с.

27.Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. - К., 2003. - 4-е вид., доп. - 615 с.

.Нарочна Л.К. та ін. Методика викладання природознавства. - К.: Радянська школа, 1990. - 324 с.

.Огієнко Н.М. Дидактичні умови ефективного використання краєзнавчого матеріалу // Поч. школа. - 1996. - №9. - 138 с.

.Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло. - 2000. - №3. -137 с.

.Програми для середньої загальноосвітньої школи.1-2, 3-4 кл. - К.: Початкова школа, 2003. - 296 с.

.Рафалюк M.I., Андрощук Н.В. Сучасні аспекти туристсько-краєзнавчої роботи з молодшими школярами // Початкова школа. - 1996. - №4. - 241 с.

.Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Рідна школа. - 1999. - №2. - 244 с.

.Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання // Початкова школа. - 2008. - №7. - 218 с.

35.Сегенюк Г. Учим познавать окружающий мир // Воспитание школьников. - 1990. - №6. - 257 с.

36.Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997. - 159 с.

.Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. - 1999. - №4. - 214 с.

.Титаренко В. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головний чинник формування особистості // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 2000. - №8. - 362 с.

.Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Вид. центр. «Академія», 2010. - 528 с.

.Химинець О. Психолого-педагогічні основи екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №4. - 318 с.

.Хоменко Л. Виховують народні традиції // Рідна школа. - 2009. - №10. - 352 с.

.Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. - 1999. - №10. - 59с.

Додаток А


Тема. Народний календар.

Мета: Продовжити формування уявлення про календар народних свят, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у відзначенні свят; розвивати память, мислення, виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.

Хід заходу

а) гра »Мікрофон». Зустріч весни, обряди, повязані з народженням дитини, закликання весни, народні свята, календарні свята. Кожна країна, кожен народ має свої звичаї, які виробилися протягом багатьох століть. Цікавими звичаями та обрядами багата і наша країна.

б) Читання «святкового кола». Різдвяні свята. Різдво як символ народження, появи нового. Обряди і звичаї, повязані з народженням нового, початком нового року, нового циклу природних процесів. Колядування, щедрування, рядження, ворожіння як намагання прогнозувати майбутній врожай, закликати вищі сили на допомогу у сільськогосподарських роботах. Святе Водохреща. Водохреща як символ освячення води, святості води, її надзвичайно важливої ролі у природі, як джерела і ознаки життя. Купання у холодній воді як ознака здоровя - фізичного і психічного, очищення від негативного. Великдень. Великдень як символ відродження, оновлення, оживлення природи, початку життєвих процесів у живій природі. Яйце, крашанка як символ життя і народження нової істоти. Свято матері. Матір як джерело життя будь-якої істоти. Кожне живе має матір, без матері нема життя.Свято Трійці. Символ єднання людини з природою, наближення до довкілля. Символ буйності і всесильності природи, віри у силу довкілля, обожнення природи. Виполювання бурянів у Зелену суботу - ознака бажання допомогти природі очиститися від негативного. Можна рубати гілки дерев і рвати квіти - як символ подяки вищим силам за створення природи і людини. Івана Купала. Свято Купала як символ оновлення природи. Перескакування вогнища як очищення від негативного. Пошук квітки папороті як намагання знайти універсальний засіб творення добра, щастя всьому живому. Вінкоплетіння як символ єднання з природою. Свято Маковія. Літнє свято, повязане з очікуванням і заклинанням доброго врожаю. Мак як символ великої родючості. Свято Спаса. Спас як символ порятунку і одночасно закликання хорошого врожаю. Паляниця з медом і маком як символ доброго врожаю.

в) Обговорення приказки: «Від Введення до Благовіщеня земля відпочиває та сили набирається». В цей час не можна працювати на землі, оскільки земля зігрівається, рослини пробуджуються. Традиції шанобливого ставлення до землі-годувальниці - як прагнення зберегти майбутній урожай. Обряди освячення поля - з тією ж метою.

г) Обговорення і виявлення прихованого екологічного змісту хліборобських приказках: «На Юрка сховається в житі курка»; «На Прокопа жита копа»; «Як прийде Ілля, то наробить в полі гнилля»; «Дочекався Луки: ані хліба, ні муки»; «Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова» тощо. Усвідомлення, що глибинну основу вказаного зв'язку між хліборобським змістом та екологічними традиціями розкриває саме система календарних обрядів і традицій.


Додаток Б


Тема. Перші сніжинки.

Мета. Дати дітям перші уявлення про зимові опади. Вчити спостерігати за явищами природи; фантазувати, збагачувати свою мову новими словами, писати казки. Виховувати любов до природи. Місце проведення уроку. Шкільне подвір'я.

Хід уроку: одного зимового дня на подвір'ї несподівано почали кружляти сніжинки.

Великі, легенькі. Весело літали вони в повітрі, ніби танцювали. Так народилася наступна сторінка «Книги рідної природи». - Діти, відгадайте загадку.


Біле, як сорочка.

Пухнасте, як квочка.

Крил не має,

А гарно літає.

Що це за птиця, що сонця боїться? (Сніг).


Чому ви думаєте, що це сніг? (Бо біле, як сорочка, пухнасте; крил не має, сонця боїться). А яка ж зараз пора року? (Початок зими). Давайте подивимось, які ж ці перші вісники зими - сніжинки. (Пухнасті; великі; білі-білі; легенькі, як пушинки; летять групками, бо ще бояться всього). На кого вони схожі? (На білі мухи, білі пташенята, метелики, пух). Звідки ж вони прилетіли? Подивіться, яке небо? (Похмуре, сердите, непривітне. По ньому пливуть темно-сірі хмарки і сиплять снігом). А зараз дітки послухайте рядки з вірша М. Т. Рильського:


Білі мухи налетіли,

Все подвір'я стало біле.

Не злічити білих мух,

Що летять, неначе пух.


Що нагадують сніжинки? Діти,підставте рукавичку і спіймайте сніжинку, подивіться на неї. Скажіть, яка вона.(Всі вони візерунчасті, різної форми, схожі на срібні зірочки). А тепер зробіть так, щоб сніжинка сіла вам на руку. Що замість неї лишилося? (Крапелька водички). Тож із чого зроблена сніжинка? (З води). Хто ж її викував? (Мороз). Як же це відбувається? (Хмаринка пустить крапельку на землю погуляти або землю напоїти, а мороз тут як тут. Відразу, ще в повітрі, заморозить і викує з неї чарівну зірку). - А чому сніжинки тануть на землі? (Бо земля ще тепла. Мороз до неї ще не дійшов). Де швидше тане сніг, на землі чи на ялинці? (На землі).

Підготовка дітей до написання казки. - Діти, подивіться навколо. Чи не здається вам, що ми потрапили у казку? Що роблять сніжинки? (Танцюють. Кружляють у танці. Літають). Давайте уявимо, що ми сніжинки, і політаємо, покружляємо. Діти ведуть хоровод, співають пісню на слова М. Вороного «Білесенькі сніжиночки».


Додаток В


Екологічна гра «Дотик»

Місце проведення: клас. Матеріали: 7 різноманітних предметів із природних і штучних матеріалів. Мотивація: - Головний наш помічник у пізнанні навколишнього світу - очі, але напевне з вами вже було так, що на перший погляд гарна річ мала неприємний запах, або ж була неприємна на дотик. Таким чином, у пізнанні навколишнього світу велику роль відіграють усі органи чуття.

Хочете дізнатися, як важко пізнавати світ без зору? Тоді спробуйте.

Хід гри: вчитель заздалегідь готує 7 дрібних предметів з різноманітного матеріалу, різної форми (овальний камінь, яблуко, гілочка ялини тощо).

Діти сидять тримаючи руки під столом. Вчитель подає їм предмети один за одним, діти торкаються до них, визначають, що це, і передають далі. Як тільки всі предмети пройдуть по колу, діти повинні записати назви предметів.

Екологічна гра «Звуки лісу»

Місце проведення: клас. Матеріали: магнітофонні записи голосів птахів, звірів, дзижчання комах, звуки, які створює своєю діяльністю людина (пилка, транспорт тощо).

Мотивація: поговорити з дітьми про те, які голоси природи вони можуть почути у лісі, в полі, на вулиці. Дати запитання: Хто, що, коли, і які звуки створює? Які звуки переважають? Які звуки гучні, які тихі, які звуки сприймаємо як «рушійні»?

Хід гри: кожна дитина протягом обумовленого часу намагається почути й розпізнати якнайбільше звуків лісу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

72983. Консольное приложение Windows с использованием шаблона в среде программирования Dev С++ 572.21 KB
  Дополнительное задание: Написать программу которая принимая параметры командной строки суммирует их как целочисленные значения если значение невозможно интерпретировать как целое число то суммируем значение параметра как...
72984. Побудова алгоритмів роботи з операторами циклу та масивів даних 147 KB
  Мета: Навчитися будувати алгоритм роботи з операторами циклу та масавами Завдання: Для квадратоної матриці розміром 4х4 визначити суму негативних елементів які знаходяться нижче головної діагоналі. Знайти середнє значення позитивних елементів на головній діагоналі.
72987. Приемы форматирования документа. Вспомогательные средства подготовки документов 153.5 KB
  Создание маркированных и нумерованных списков: автоматическое создание нумерованного списка в процессе набора текста; создание маркированного списка из последовательности абзацев; создание и настройка многоуровневого списка. Форматирование с помощью стилей и шаблонов: задание и смена стиля...
72988. Структура Робочого столу. Головне меню системи. Запуск програм 19.09 MB
  Мета: Визначити структуру Робочого столу Windows, правила роботи з графічним інтерфейсом, навчитись користуватися командами головного меню системи та об’єктами Робочого столу для запуску програм.
72989. ИЗУЧЕНИЕ МАГНИТНОГО ПОЛЯ СОЛЕНОИДА 202 KB
  Особенность магнитного поля состоит в том что оно создается движущимися заряженными частицами или переменным электрическим полем. Обобщение основных законов электродинамики законов Кулона Био-Савара-Лапласа закона электромагнитной индукции привело Максвелла к выводу что магнитное...
72990. ОБЩИЙ РАСЧЕТ ГИДРАВЛИЧЕСКОГО ЭКСКАВАТОРА С РАБОЧИМ ОБОРУДОВАНИЕМ ОБРАТНАЯ ЛОПАТА 54.46 KB
  Цель работы: изучить виды и методику определения производительности и основных параметров гидравлического экскаватора с рабочим оборудованием обратная лопата. Содержание работы Производительность экскаватора зависит от конструктивных качеств машины, уровня организации производства...
72991. Вимірювання відносної вологості повітря за допомогою гігрометра та психрометра 22.99 KB
  Навчитися дослідним шляхом вимірювати відносну вологість повітря використовуючи психрометр і гігрометр. На основі проведених дослідів зробити обчислення відносної вологості повітря і з′ясувати наскільки вологість повітря в лабораторії відхиляється від нормальної вологості повітря.