96390

Загальні положення корпоративного права

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття та ознаки корпоративного права. Предмет корпоративного права. Корпоративне регулювання. Метод корпоративного права. Тенденції розвитку корпоративного права. Корпоративне право як наука та навчальна дисципліна. Джерела корпоративного права. Зміст корпоративних норм. Структура корпоративної норми. Принципи створення корпоративних норм.

Украинкский

2015-10-05

59.74 KB

2 чел.

4

ТЕМА 1. Загальні положення корпоративного права.

1.Поняття та ознаки корпоративного права.

2.Предмет корпоративного права.

3.Корпоративне регулювання.

4.Метод корпоративного права.

5.Тенденції розвитку корпоративного права.

6.Корпоративне право як наука та навчальна дисципліна.

7.Джерела

корпоративного права.

8.Зміст корпоративних норм. Структура корпоративної норми.

Принципи створення корпоративних норм.

9.Співвідношення корпоративних норм з нормами централізованими

та договірними. Правовий характер корпоративних норм.

10.Корпоративні правовідно

сини, їх поняття, особливості, зміст та види

1.Поняття та ознаки корпоративного права.

Термін «корпоративне право» виник внаслідок поєднання слів «корпорація», «корпоративний». В юридичній науці немає єдності думок щодо етимології цих слів. На думку Кібенко О.Р. термін «корпорація» походить від латинського слова corporation, що означає об’єднання, союз, товариство. У ГКУ слова «корпорація» та «корпоративний» вживаються щонайменше у трьох значеннях: 1) для позначення одного із видів об’єднання підприємств (ст. 120 ГК); 2) для визначення змісту суб’єктивного корпоративного права особи (ст. 167 ГК); 3) для позначення однієї із організаційних форм підприємства – корпоративного підприємства(ст. 63 ч. 5 ГК). На думку І. А. Єрьомічєва корпоративне право – це система загальнообов’язкових для цієї корпорації норм, які встановлюються органами управління корпорації і виражають волю її членів. До системи юридичних норм, які складають корпоративне право В.В. Луць, Р.Б. Сивий та О.С. Яворська відносять лише ті норми, які регулюють приватні відносини зобов’язального характеру, що виникають між учасником АТ, ТзОВ і ТзДВ та самими цими господарськими товариствами. Виходячи із змісту поняття «корпоративне право» треба зробити висновок про те, що корпоративне правовідношення може виникати лише у зв’язку з реалізацією корпоративних прав. Іншими словами, корпоративне правовідношення не може виникнути без участі особи, яка є суб’єктом корпоративного права. Суб’єктами корпоративних прав можуть бути лише учасники (члени) корпоративної організації. Здійснення учасником (членом) корпоративної організації своїх корпоративних прав залежить від корпоративної організації, яка є зобов’язаною стороною щодо нього. Отже, виникнення корпоративних правовідносин можливе лише між учасником (членом) корпоративної організації та самою цією організацією. Таким чином, корпоративним правом треба вважати сукупність юридичних норм, які регулюють відносини, що виникають між учасником (членом) корпоративної організації та самою цією організацією у процесі здійснення суб’єктивних корпоративних прав.

2. Предмет корпоративного права. Ґрунтовних наукових досліджень теорії корпоративного права, на жаль, немає. Складається враження, що наука не встигає за бурхливим розвитком корпоративного законодавства. Основна теоретична проблема, щодо якої досі немає єдиної позиції – це предмет корпоративного права. Від вирішення цієї проблеми залежить обгрунтованість постановки питання про корпоративне право, як таке. Видається, що предмет корпоративного права складають наступні відносини: 1) відносини щодо створення юридичних осіб; 2) відносини між засновниками (учасниками) з приводу юридичної особи; 3) відносини між засновниками (учасниками) та самою юридичною особою; 4) відносини між органами товариства; 5) відносини між членами органів управління і товариством; 6) відносини щодо управління юридичною особою; 7) відносини щодо припинення юридичних осіб. Окремі з названих відносин входять до предмету регулювання інших галузей права. Так, створення та припинення юридичних осіб регулююється цивільним та адміністративним правом, відносини між учасниками – цивільним правом, відносини щодо управління – адміністративним правом. Однак існують й такі відносини, які не регулюються жодною галуззю права. Наприклад, відносини між засновниками та самою юридичною особою. На перший погляд, ці відносини є цивільно-правовими. При глибшому їх розгляді ми не можемо не звернути увагу на одну особливість, яка характеризує ці відносини: нерівність їх суб’єктів. Однією з ознак відносин, що регулюються цивільним правом є юридична рівність сторін (ст. 1 ЦК). Кожна з них є автономною, самостійною і незалежною. Природа відносин між юридичною особою і засновником інша. Особливо це простежується в унітарних юридичних особах. Волевиявлення юридичної особи повністю залежить від волі засновника. Чи допустимо тут вести мову про рівність? Вважаю, що ні. Засновник і юридична особа – це пов’язані особи. Характер їх взаємозв’язку дозволяє засновнику (учаснику) впливати на формування волі та волевиявлення юридичної особи. Це відбувається безпосередньо або опосередковано, через участь в роботі колегіальних вищих органів управління. Ці відносини є особливими за своєю правовою природою, а тому потребують і спеціального правового регулювання. Ці відносини, за висловом О.Р. Кібенко, складають основний предмет корпоративного права . Ще один вид відносин, котрі, як видається, виходять за межі цивільного права – це відносини між органами товариства. Органи юридичної особи не мають цивільної правосуб’єктності, а тому учасниками цивільних правовідносин бути не можуть. Попри те, за законом та установчими документами ці органи наділені певною компетенцією, а отже мають і права, і обов’язки щодо учасників, інших органів та третіх осіб. Наявність цих специфічних відносин, які не належать до предмету регулювання інших галузей права, вже дозволяє зробити висновок про самостійність корпоративного права. Інші відносини включені до корпоративного права тому, що стосуються центральної категорії цієї галузі – юридичної особи. Однак вони регулюються іншими галузями права. Тому в цій частині корпоративне право – це комплекс норм інших галузей права, об’єднаних спільним предметом. Щодо сфери суспільних відносин, котрі складають предмет корпоративного права висловлювалися різні думки. Один із перших дослідників корпоративних правовідносин – Т.В. Кашаніна – визначає корпоративне право як систему норм, що встановлюються органами управління корпорації, що виражають волю її членів, обов’язкових для членів корпорації та охороняються силою корпоративного примусу, а у разі його недостатності – силою державного примусу . Тобто сфера корпоративного права обмежується лише тими нормами, які створюються самими корпораціями. За такого підходу правові норми, тобто норми, встановлені державою, до корпоративного права не належать. Окремі науковці включають до предмету корпоративного права відносини, пов’язані із діяльністю юридичних осіб . Вважаю, що це недоцільно. Діяльність юридичних осіб – це багатоаспектне явище, яке не піддається визначенню якимись чіткими межами. Діяльність – це будь-яка форма активності. Вона може виявлятися у різних суспільних відносинах, а отже і регулюватися нормами різних галузей права. Тому відносини, пов’язані з діяльністю юридичної особи, взагалі недоречно відносити до якоїсь однієї галузі права, тим більше до корпоративного. Це призвело б до невиправданого розширення предмету правового регулювання і розмило б його межі. На думку О.М. Вінник, корпоративні відносини – це відносини, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб. Вважаю, що недоцільно звужувати сферу регулювання корпоративного права лише певними організаційно-правовими формами юридичних осіб, наприклад, господарськими товариствами або корпораціями. Це б призвело до неврегульованості аналогічних за своєю правовою суттю відносин за участю інших юридичних осіб. Принципова схожість відносин між учасниками і юридичними особами існує незалежно від їх виду. Разом з тим, для кожного виду юридичної особи існують певні особливості цих відносин. Тому справедливим буде твердження, що корпоративне право – це право юридичних осіб. Оскільки немає єдності у розумінні предмету, не може бути й єдиного визначення поняття корпоративного права. На думку О.Р. Кібенко, корпоративне право - це комплексний міжгалузевий правовий інститут, норми якого регулюють приватно-правові і публічно-правові відносини, що складаються у зв’язку зі створенням, діяльністю та ліквідацією господарських товариств, в тому числі відносини внутрішньофірмового характеру . Н.С. Глусь вважає, що корпоративне право в об’єктивному значенні є сукупність правових норм, які регулюють і охороняють цивільні та інші відносини, що виникають між акціонером, учасником і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності на акцію чи права власності на частку в статутному фонді корпорації . Обидва вченних не вважають корпоративне право галуззю права. Переважає думка, що копоративне право – це підгалузь цивільного права, тобто його відносно самостійна частина. На думку О.М. Вінник корпоративні відносини є різновидом господарських . Специфіка предмету корпоративного права, про яку йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що корпоративне право - це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають між учасниками, юридичними особами та їх органами у зв’язку зі створенням, управлінням та припиненням юридичних осіб.

Оскільки, корпоративне право регулює відносини між учасником (членом) господарської організації та самою цією організацією, то предмет корпоративного права визначається з урахуванням характеру відносин, які можуть виникати між цими особами. Зі змісту ст. 167 ГК України можна виділити три види прав, які належать до корпоративних: 1) право на участь в управлінні господарською організацією; 2) право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації; 3) право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Цей перелік корпоративних прав не є вичерпним. Вони можуть бути також передбачені законом та статутними документами. За своїм характером корпоративні відносини є цивільними. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини поділяються на два види: 1. Особисті немайнові. 2. Майнові. Відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією права на участь в управлінні корпоративної організації належать до особистих немайнових, так як їх об’єктом є немайнове благо – участь в управлінні корпоративної організації, яке не має грошового еквіваленту. Відносини щодо отримання частки прибутку (дивідендів) корпоративної організації та отримання її активів у разі ліквідації є за характером майновими, оскільки їх об’єктами є майнові блага – дивіденд та активи корпоративної організації, які мають грошовий еквівалент. Таким чином, предметом правового регулювання корпоративного права є цивільні, тобто особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між учасником (членом) корпоративної організації та самою цією організацією у зв’язку з реалізацією корпоративних прав. З урахуванням предмету корпоративного права можна дійти до висновку, що корпоративне право є одним із інститутів Цивільного права, який регулює групу однорідних суспільних відносин, що виділяються за двома критеріями: 1) особливий суб’єктний склад – учасники (члени) корпоративної організації та сама корпоративна організація; 2) зміст суб’єктивних цивільних прав, які реалізуються у цих відносинах – корпоративні права.

3. Корпоративне регулювання - комплекс заходів і правил, які допомагають акціонерам контролювати керівництво компанії і впливати на менеджмент з метою максимізації прибутку і вартості підприємства.

Функції корпоративного регулювання можна визначити як види управлінської діяльності органів управління корпорацією необхідні і достатні для досягнення корпоративних цілей. Їх можна розділити на два види: загальносистемні та спеціальні. Загальносистемні функції реалізуються корпорацією як цілісною системою, а спеціальні націлені на конкретні галузі діяльності - виробництво, маркетинг, фінанси, інновації і т.д.

До загальносистемних функцій можна віднести:

В· стратегічне корпоративне управління,

В· управління організаційним розвитком корпорації,

В· управління інформаційним розвитком,

В· управління корпоративною власністю.

Спеціальні функції пов'язані з оперативною діяльністю корпорації і діляться на:

В· управління виробництвом,

В· управління фінансами,

В· управління маркетингом,

В· управління інноваціями,

В· управління персоналом.

Загальносистемні функції корпоративного управління вимагають додаткової характеристики.

Стратегічне корпоративне регулювання включає розробку місії організації, встановлення корпоративних цілей, розробку стратегій розвитку корпорації.

Функція управління організаційним розвитком корпорації. У рамках даної функції здійснюється організаційне проектування корпорації, забезпечує її гармонійний розвиток.

Функція управління інформаційним розвитком корпорації, забезпечує створення і розвиток інформаційної системи, що грунтується на новітніх комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях.

Управління корпоративною власністю включає: аналіз загроз зовнішнього середовища (загрози ворожого поглинання, переходу контролю до кредиторів, банкрутство), контроль фінансового ринку і т. д.

Якісне виконання корпоративних функцій на загальносистемному рівні - необхідна умова для досягнення корпорацією своїх стратегічних цілей, і рішення корпоративних конфліктів.

Корпоративне управління:

В· підвищує інвестиційну привабливість

В· допомагає залучити довгострокових інвесторів

В· дозволяє знизити вартість кредитування

В· збільшує ринкову вартість компанії

Корпоративне регулювання є ключовим питанням при створенні ефективної ринкової економіки, заснованої на верховенстві права. Зловживання корпоративної владою з боку менеджерів, власників і утримувачів контрольних пакетів акцій шкодить як вітчизняним, так і зарубіжним інвесторам. Низька якість корпоративного регулювання на багатьох підприємствах країни робить украй негативний вплив на інвестиційний клімат, стримує приплив інвестицій, необхідних для послідовного економічного зростання. Країни, зацікавлені в залученні іноземного капіталу, усвідомлюють, що дотримання національними компаніями загальноприйнятих принципів корпоративного регулювання - один з вирішальних чинників в конкуренції за залучення капіталів. Це і довіру інвесторів, і дешеві і стабільні джерела фінансування. Тому поліпшення корпоративного регулювання сьогодні від компаній вимагають не тільки інвестори і кредитори, а й регулюючі органи різних країн. Вони розробляють стандарти і норми, рекомендують добровільно приймати принципи, що встановлюють корпоративні відносини. Інвестори повинні бути переконані, що в країнах, куди вони інвестують, компанії діють в інтересах усіх акціонерів і дають можливість оперативно отримувати достатню інформацію про стан справ. Практика показує значимість вироблення і дотримання адекватного порядку прийняття рішень, пов'язаних з основними корпоративними подіями: емісією, великими угодами і операціями з зацікавленістю, реорганізацією та реструктуризацією, злиттями й поглинаннями, ліквідацією, а також при вирішенні спорів та конфліктів між учасниками корпоративних відносин.

4. Метод корпоративного права

Правовий метод - це сукупність правових прийомів і способів, впливів, за допомогою яких регулюються певні групи суспільних відносин. Корпоративна діяльність вимагає деколи оперативного реагування на виникаючі економічні (господарські, договірні) ситуації, що визначає необхідність і відповідного способу їх правового регулювання. Корпоративне право тяжіє до цивільно-правових методів регулювання, тому особливості цих методів впливають і на зміст корпоративних правовідносин в цілому. Диспозитивність як риса методу цивільно-правового регулювання ще не визначає юридичної природи право відносини. Корпоративні відносини - це відносини приватні, і цивільно-правові методи регулювання цілком відповідають їх природі. В якості основного методу, що регулює економічні відносини, виступає метод общедозволітельного регулювання, що дозволяє індивідуальним і корпоративним суб'єктам формувати свій власний статус з урахуванням своїх потреб всіма не забороненими законом (а значить, і державою) силами і засобами. При цьому принцип автономії волі у сфері корпоративного права може бути реалізований з урахуванням більш чіткого використання визначення корпорації для цілей публічного права. Це одночасно дозволить учасникам обороту самостійно визначати межі здійснення корпоративної діяльності, допустимі з позицій методу правового впливу, що використовується в публічному праві. При цьому взаємодія публічного і приватного права здійснюється за допомогою використання приватноправових методів в громадсько-правовий масиві, і навпаки, громадсько-правовий інструментів в приватному праві. Слід врахувати, що в корпоративне право РФ інтегровані норми не тільки цивільного права, але й адміністративного і фінансового права. Диспозитивний метод надає суб'єктам правовідносин право самостійного вибору між декількома варіантами поведінки (цивільне право). Імперативний метод пропонує тільки один, причому обов'язковий, варіант, однозначне повеління суб'єкту корпоративної діяльності. Імперативність може виражатися по-різному, в тому числі шляхом встановлення заборони, владного припису. Отже, корпоративне право використовує як імперативні, так і диспозитивні методи.

5. Тенденції розвитку корпоративного права.

Розвиток корпоративного права в Україні. Вітчизняне корпоративне право розпочало формуватися одразу із виникненням незалежної України. Одним із перших економічних законів був Закон України від 27 березня 1991 р. “Про підприємства в Україні” До цього теж діяли окремі нормативно-правові акти, що стосувалися кооперативів та малих підприємств, але це були акти колишнього СРСР. Вони застосовувалися на території України на підставі Закону України від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України”. Закон “Про підприємства в Україні” заклав правову основу для визначення правового статусу різних підприємств. Однак найважливішим актом в галузі корпоративного права став Закон України “Про господарські товариства”, який з кількома наступними змінами діє до цього часу. Найбільшим поштовхом до розвитку корпоративного права стала масова приватизація, що відбувалася в Україні у 1993–1999 р. р. Одним із способів її проведення стала корпоратизація, тобто перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства. Ці процеси, в свою чергу, спричинили появу різних нормативних актів, що регулюють діяльність саме акціонерних товариств: укази Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств”, від 11 травня 1994 р. № 224/94 постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 508 “Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств”, “Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації” тощо. Саме внаслідок приватизації державних підприємств створено більшість вітчизняних акціонерних товариств. 16 січня 2003 р. прийнято ЦК. Цей нормативний акт є системоутворюючим, центральним і покликаний врегулювати найважливіші сторони діяльності юридичних осіб. Частина відносин, які регулюються Цивільним кодексом, потрапили до сфери регулювання Господарського кодексу України (ГК). Це, в свою чергу, породило проблему подвійного конфліктного регулювання одних і тих самих відносин різними актами однакової юридичної сили. Особливо це помітно при порівнянні системи юридичних осіб за ЦК і ГК. Така ситуація для правової системи будь-якої держави вважається ненормальною. Видається, що з часом відбудеться перерозподіл регулятивних функцій на користь Цивільного кодексу, оскільки останній, порівняно з Господарським кодексом, містить більше норм права. Значимість корпоративного права в сучасному світі висока. Воно так чи інакше торкається багатьох громадян: підприємців, акціонерів, працівників. Якісне корпоративне законодавство дозволяє мінімізувати ризики соціальних потрясінь, викликаних банкрутствами, зловживаннями в процесі залучення коштів населення, мінімізувати наслідки “корпоративних війн”, які вже стали звичним явищем в Україні. Держава теж зацікавлена в якісному регулюванні корпоративних відносин, оскільки є власником значного майна та акціонером в багатьох товариствах. В сучасних умовах управління державною власністю в економіці здійснюється державою не безпосередньо, а опосередковано, через управління корпоративними правами. Цей метод управління активами фактично витіснив адміністративно-командні методи. Та кількість прогалин і недоліків, яка очевидна навіть не для фахівця, зумовлює необхідність не лише косметичних правок окремих законів, а фундаментального реформування корпоративного законодавства. Сучасне корпоративне право України перебуває у стані очікування якісного оновлення. Розвиток науки корпоративного права в Україні. Наука корпоративного права виникла порівняно нещодавно, одночасно із початком розвитку в Україні ринкової економіки. До цього часу існували окремі правові інститути та підгалузі права, які регулювали відносини, котрі зараз охоплюються корпоративним правом: колгоспно-кооперативне (згодом – кооперативне) право, інститут юридичної особи у цивільному праві. Становлення та розвиток корпоративного права України стали можливими завдяки наполегливій творчій праці багатьох українських вчених. Особливо яскравими були праці Н.С. Кузнецової “Правовые вопросы создания и деятельности акционерных обществ в условиях приватизации в Украине” (1992), А.Я. Пилипенко, В.С. Щербини “Очерки акционерного права Украины” (1995), В.М. Коссака “Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект) (1996), О.М. Вінник “Господарські товариства і виробничі кооперативи” (1998) та її останні праці у галузі корпоративної конфліктології, І.В. Спасибо-Фатєєвої “Акционерное общество: корпоративные отошения” (1998), О.Р. Кібенко “Корпоративное право Украины. Учебное пособие” (2001), “Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи” (2005), І.М. Кучеренко “Організаційно-правові форми юридичних осіб” (2004). Сприяли розвитку науки корпоративного права дослідження В.І. Андрейцева, С.В. Артеменко, Ю.Є. Атаманової, В.Е. Беляневича, Й.Г. Богдана, В.І. Борисової, О. Блюмхардта, С.В. Глібка, Н.С. Глусь, С.М. Грудницької, О.В. Дзери, А.В. Довгерта, Г.Л. Знаменського, І. Краська, В.П. Ливинця, В.В.Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, Г.В. Назарової, Л.С.Нецької, О.М.Переверзєва, І.Г.Побірченка, В.Примака, Г.В.Пронської, О.А.Пушкіна, З.В.Ромовської, Н.О.Саніахметової, В.М.Селіванова, І.А.Селіванової, В.Ф.Сіренка, Л.Ю. Снісаренко, Р.Б.Сивого, Д.О. Сумського, В.І. Татькова, Є.О. Харитонова, С.М. Хєди, О.О. Чувпила, Я.М. Шевченко, О.В. Щербини, О.С. Яворської, Ю.В. Яковлєва, О.С. Янкової. Важливим чинником для розвитку корпоративного права була судова практика. Її правильному формуванню сприяли семінари для суддів, що організовувалися в межах проекту “Міжнародні стандарти бізнесу – Корпоративне управління” компанією Financial Markets International, Inс. (FMI) за фінансової підтримки Агенства США з міжнародного розвитку (USAID). Вагомий вклад у розвиток корпоративного права України внесли тисячі юристів-практиків, які щодня шукають вихід з непростих корпоративних проблем. Практика – це основне джерело розвитку корпоративного права. Для сучасного етапу розвитку науки корпоративного права слід відзначити тенденцію до поглиблення уваги до теоретичних проблем корпоративного права. Це неодмінно призведе до істотних зрушень у розумінні суті корпоративних відносин і позначиться на законодавстві. З року в рік зростає кількість корпоративних спорів в судах. Корпоративні конфлікти тривають і стають усе гострішими, а технології корпоративних війн - досконалішими. Усе це свідчить про те, що наука корпоративного права і надалі розвиватиметься і буде залишатися серед найбільш динамічних галузей права України.

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЕТАПУ РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Грабко Є.В.

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної Академії Державного Управління при Президентові України

Ефективність корпоративного управління стає вирішальним фактором успішної роботи компаній в ринкових умовах. Для багатьох компаній, фінансових інститутів, бірж і урядів країн ця вимога ринку є на сьогодні однією з головних. За відсутності ефективної структури, що визначає взаємини ради директорів, виконавчого органу та акціонерів, українські компанії та економіка в цілому будуть постійно стримуватися в своєму розвитку нестачею капіталу [6].

Українські компанії мали б змогу конкурувати зі своїми західними колегами на основі позитивного досвіду. Основна умова – інвестування у відновлення інфраструктури, модернізацію виробництва, впровадження управлінських інформаційних систем з метою протистояти впливам зовнішнього ринку та політичних потрясінь. Недостатній розвиток корпоративного управління є інституційною перешкодою залученню зарубіжних інвестицій та активізації вітчизняної інвестиційної ініціативи.

На шляху підвищення ефективності корпоративного управління в Україні вже здійснено перші кроки [4]. Зокрема, нещодавно запропоновано впровадження концепції так званого “незалежного директора” спостережної ради, яка є новою для всього українського корпоративного сектору. Незалежний директор – це особа, незалежна від керівництва та основних акціонерів, яка може бути об'єктивною при оцінці ситуацій та неупередженою, є нейтральним представником акціонерів меншості та усіх зацікавлених сторін і діє лише в інтересах корпорації. Спостережна рада, що працює належним чином, здатна неупереджено консультувати, контролювати керівництво, виходячи з об'єктивної оцінки стану справ у компанії/банку. Це спрацьовує навіть коли корпорацією (банком) управляє її найбільший акціонер. Незалежні директори дають Спостережній раді змогу повною мірою здійснювати незалежний та об'єктивний контроль керівництва компанії/банку [4]. З метою вдосконалення корпоративного управління в українських банках в 2005 році Міжнародною фінансовою корпорацією був організований проект “Корпоративне управління в банківському секторі України", що мав на меті допомогти українським банкам уникнути небезпеки, яку являють собою слабкі Спостережні ради. П'ять банків-клієнтів цього Проекту і призначили до своїх Спостережних рад незалежних директорів. Цими банками є " ТАС-Комерцбанк ", " Укргазбанк ", " Дністербанк " (Львів), " Мегабанк " (Харків) та " Укргазпромбанк ".

Характерною особливістю акціонування державних підприємств є розпорошеність акцій серед численних акціонерів. У нашій країні (за станом на 2004 рік) створено понад 35 тис. акціонерних товариств, кількість власників акцій досягла цифри в 33 млн., загальний обсяг емісії становив 100 млрд. грн. [2, c. 32]. З іншого боку, відсутність належного інституційного забезпечення процесів масової приватизації та дієвих механізмів захисту прав акціонерів в процесі приватизації призвело до масових порушень та зловживань у корпоративному секторі. Природно, вплив цих обставин на інвестиційний імідж українського корпоративного сектора негативний.

Формальний за сутністю розгляд скарг, які щороку надходять до Державної комісії з цінних паперів, радикально не вирішує системних проблем розвитку корпоративного сектора. Проблеми покращення якості корпоративного управління стримують розвиток фондового ринку, приплив прямих та портфельних інвестицій. За оцінками експертів компанії McKenzie 63 % інвесторів уникають інвестування в компанії, а 31% - в країни з низьким рівнем корпоративного управління. З іншого боку, інвестори готові платити на 30-39 % більше від ринкової ціни за акції компаній з якісним корпоративним управлінням [5]. Органи державного управління приділяють недостатньо уваги проблемам корпоративного управління в Україні, хоч і визнають їх беззаперечну актуальність. Разом з тим, процес ринкових перетворень в нашій країні вимагає активнішого втручання держави в процеси вдосконалення корпоративного управління, розробки конкретних проектів та їх практичного впровадження. Також, однією з проблем корпоративного управління сьогодні є значна концентрація прав власності на підприємстві.

За такого стану корпоративного управління важко спрогнозувати добровільне запровадження належного рівня якості корпоративного управління. Єдино можливою передумовою свідомого вдосконалення корпоративного управління на своєму підприємстві є бажання власника вийти на міжнародні ринки капіталів, у середовище, що вимагає дотримання високорозвинених правових норм та процедур корпоративного управління.

Таким чином, становлення корпоративних відносин в Україні супроводжується виникненням ряду істотних проблем, серед яких можна виділити такі:

- українські акціонерні товариства на етапі свого становлення не в повній мірі сприймають сучасні тенденції розвитку корпоративного управління, засновані на побудові якісно нових взаємин суб'єктів корпоративного управління;

- акціонерні товариства слабко сприймають так звану "соціальну функцію" як необхідний елемент існування корпорацій;

- акціонерний капітал не став основним джерелом росту загальноукраїнського організованого фондового ринку;

- сучасний рівень українського законодавства в сфері корпоративного управління не повністю відповідає міжнародним стандартам. У ньому немає ефективно діючих норм, регулюючих відповідальність керівників корпорацій за свої дії на шкоду акціонерному товариству, закріплюючих відповідальність за зловживання акціонерів;

- наявність специфічних "тісних" відносин між керівництвом і власниками великих пакетів акцій. Формування такої структури акціонерного капіталу затвердило орієнтацію не на ріст капіталізації, а на збереження існуючих взаємин з підприємством.

Поліпшення рівня корпоративного управління є чинником підвищення інвестиційної привабливості та формування вторинного ринку цінних паперів [1, c. 31]. З метою підвищення рівня корпоративного управління в Україні є доцільним:

1. Перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (ІАS) та Міжнародних стандартів аудиту (ISA).

2. Запровадження єдиних принципів корпоративного управління.

3. Законодавче закріплення вимог щодо частки незалежних директорів у Наглядовій раді. Для середнього бізнесу частка незалежних членів має складати 25 %, для великого - більш, ніж 50 %.

4. Запровадження єдиної методики регулярного розрахунку і публічного представлення індексів корпоративного управління [5] .

5. Ініціювання та підтримка, у тому числі фінансова, державою судових позовів з боку міноритарних акціонерів з питань порушень правил корпоративного управління.

6. Корпоративное право как наука

Наука корпоративного права является довольно молодой и находится в процессе своего становления. Наука изучает особенности правового регулирования корпоративных отношений. Кроме того, в предмет науки входит доктрина корпоративного права, а именно: различные юридические конструкции, определения, концепции и теории, а также практика, прежде всего арбитражных судов, связанная с рассмотрением корпоративных споров.

В силу молодости науки корпоративного права сегодня пока еще мало глубоких, фундаментальных работ, посвященных проблемам корпоративного права. Вместе с тем среди таких работ можно назвать работы Т.В. Кашаниной, Г.С. Шапкиной, Д.В. Ломакина, В.В. Долинской*(41).

Что касается корпоративного права как учебной дисциплины (учебного курса), то сегодня многие юридические и экономические учебные заведения включают в свои учебные программы курсы корпоративного права или корпоративного управления.

Учебная дисциплина корпоративного права является комплексной, так как она обучает и особенностям частноправового регулирования корпораций, и особенностям публично-правового регулирования их деятельности.

Системы курса корпоративного права, читаемые сегодня в различных учебных программах, могут быть разными. Как правило, в рамках курса изучаются вопросы доктрины корпоративного права, особенности и состояние корпоративного законодательства. Далее, рассматриваются вопросы создания и учреждения акционерных обществ, формирования уставного капитала акционерного общества, ценные бумаги акционерного общества и порядок их выпуска. Отдельным блоком в курс корпоративного права включены вопросы корпоративного управления, связанные с формированием и компетенцией совета директоров (наблюдательного совета) общества, исполнительных органов общества, порядком проведения общего собрания акционеров. Отдельно рассматриваются вопросы, касающиеся прав акционеров и способов защиты их прав и интересов. Наконец, в курсе изучаются вопросы, связанные с совершением обществом крупных корпоративных действий, а именно: крупных сделок; сделок, в совершении которых имеется заинтересованность; реорганизацией и ликвидацией общества.

7. Поняття джерела корпоративного права

Джерела права - це підсумковий результат правотворчої діяльності, який об'єктивується в самих різних формах, у тому числі в нормативних правових актах, нормативних договорах, судових прецедентах, правових звичаях, релігійних текстах, а в деяких випадках - у правових доктринах. Під джерелом права розуміють звичайно ту юридичну форму, в якій виражається правотворча діяльність держави та за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконання. Джерела корпоративного права як інституту цивільного права співпадають. Відповідно до ст.ст. 4, 6, 7 та 10 джерелами цивільного, а отже і корпоративного права, є: 1. Акти цивільного законодавства; 2. Договір; 3. Звичай, зокрема, звичай ділового обороту; 4. Міжнародний договір України. До актів цивільного законодавства У-ни відповідно до ст. 4 ЦК належать: 1) ЦКУ (щодо корпоративного законодавства також ГКУ); 2) Інші закони (ЗУ «Про господарські товариства», ЗУ «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року, тощо); 3) Акти Президента України; 4) Постанови Кабінету Міністрів України; 5) Нормативно-правові акти інших органів державної влади У-ни та органів влади АРК. Ст. 7 ГКУ розширює перелік актів законодавства, якими можуть регулюватися корпоративні відносини: 1) нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування; 2) іншими нормативно-правовими актами (зокрема, актами локального нормотворення). Прикладом договору (ст. 6 ЦК У-ни) як регулятора корпоративних відносин є засновницький договір, який укладається при створенні корпоративної організації. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин (ст. 7 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦКУ чинний міжнародний договір, який регулює корпоративні відносини, згода на обов’язковість якого надана ВРУ, є частиною національного цивільного законодавства У-ни. Разом з тим, якщо у чинному міжнародному договорі України містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Основні види джерел корпоративного права

Значний інтерес до корпоративного регулювання останнім часом проявляється як в розширенні його меж, так і в поглибленні змісту, а також вдосконаленні його організаційно-правових форм. До основних джерел корпоративного права можна віднести наступні: 1. ^ Корпоративний звичай - відображає правило, підсумок постійного й однакового застосування правил (наприклад, завершувати роботу в певний час, ставити до відома керівництво про факти, що порушують звичний розпорядок життя організації). 2. ^ Корпоративні ділові звичаї - заведений порядок справ, що сформувалася практика (наприклад, обхід (огляд) керівником свого підприємства). 3. Корпоративні прецеденти - корпоративні рішення, використовувані в якості зразка для дозволу в корпорації аналогічних справ (наприклад, вручення іменинникам цінних подарунків). 4. ^ Корпоративний договір - нормативний договір, який містить норми корпоративного права, визначає універсалізацію прав і обов'язків сторін корпоративних відносин, надає їм тривалий, стабільний характер (наприклад, статут або засновницький договір юридичної особи). Цим він відрізняється від цивільно-правових договорів - зобов'язань. На відміну ж від публічних договорів нормативний договір укладається між рівноправними суб'єктами, а не між суб'єктами, пов'язаними відносинами влади і підпорядкування. 5. ^ Корпоративний (локальний) правовий акт - документ органу корпорації, що містить корпоративні норми. Корпоративний акт регулює різні сфери діяльності суспільства: управління суспільством, фінансові питання, цінні папери товариства. Локальне правотворчість передбачено на централізованому нормативному рівні. Так, ^ Трудовий кодекс РФ встановлює дві форми локального правотворчості: локальні нормативні акти і колективні договори (угоди). Цивільне законодавство обмежується згадуванням "внутрішніх документів товариства, що регулюють внутрішню діяльність товариства", не встановлюючи при цьому, в яких формах і в якому порядку вони повинні прийматися. Тому установчі документи також слід визнати корпоративними актами, що володіють найвищою юридичною силою і соціальною значущістю серед всіх корпоративних актів. У літературі зазначається проблема "загального" законодавчого регулювання, звертається увага на тенденцію "заурегулірованності", що, в кінцевому рахунку, з одного боку, веде до швидкого старіння норм, а з іншого - до стихійної регуляції в правовій сфері, коли існує безліч врегульованих правом і неправових фактичних відносин. Це неформальні відносини, які складаються між людьми в силу їх соціально-психологічних цінностей, мотивів і цілей діяльності. Слабкість ефективного управління та соціального саморегулювання породжує прояви звичаїв, звичок, цінностей, яким прихильні люди, груповий моралі. 8. Види корпоративних норм

Поняття корпоративних норм

Норми корпоративного права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави.

Норми корпоративного права розглядаються сьогодні як спеціальні норми щодо господарського права і є їх органічною частиною.

Норми корпоративного права мають специфічні ознаки, які виділяють їх з великої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.

Норми права всіх галузей – це обов’язкові правила поведінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватись кожним суб’єктом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов’язки. Якщо правило, предписане в нормі, не виконується добровільно, держава примушує до цього, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов’язковий характер, забезпечений примусовою силою держави.

Всі ці ознаки властиві й корпоративно-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі корпоративної діяльності, і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу порядку діяльності суб’єктів корпоративного права. Вони мають імперативний характер, оскільки вміщують державне веління. Але імператив виступає в формі категоричного припису, що виключає зміну умов норми за волевиявленням суб’єктів відносин.

Норма корпоративного права безпосередньо визначає поведінку суб’єктів корпоративного права за певних обставин і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність корпоративно-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів корпоративно-правових відносин, що регулюється цією нормою.

Структура норми корпоративного права

Під структурою будь-якої норми права завжди розуміють її внутрішню побудову. Норма права складається з:

· Гіпотези;

· Диспозиції;

· Санкції.

Гіпотеза – це елемент правової норми, в якому визначаються обставини, при настанні яких реалізується дана норма.

У диспозиції зафіксована само правило поведінки суб’єктів права.

Диспозитивні засади в корпоративному праві надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст прав та обов’язків суб’єктів корпоративного права, розпоряджатись суб’єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні засади, зокрема втілюються у диспозитивних нормах. Наявність останніх пояснюється особливостями відносин власності, товарно-грошових відносин, що становлять предмет регулювання корпоративного права. Так у товарно-грошові відносини суб’єкти вступають своєю волею, яка поряд із нормами корпоративного права, безпосередньо впливає на формування змісту прав та обов’язків.

Це означає, що закон надає суб’єктам корпоративного права можливість у певних межах своєю волею, розпоряджатися суб’єктивними правами на свій розсуд врегульовувати зміст корпоративних прав та обов’язків.

Правила диспозитивних норм застосовуються лише у випадках, коли учасники правовідносин своєю волею не виробили інші умови та питання, розв’язуваного у даній нормі.

У санкції зазначаються юридичні наслідки порушення правила, записаного у диспозиції. Санкції можуть виражатися у актах державного примусу до здійснення конкретних дій; у визнанні недійсними певних актів і дій; у покладенні додаткових обов’язків; у закінченні або зміні змісту повноважень, а у деяких випадках у актах безпосередньої дії. При цьому головне значення має відповідність санкцій характеру відносин, які регулюються. Специфіки санкцій містяться у всіх галузях права, у тому числі і корпоративному.

Майновий характер відносин, які регулюються корпоративним правом, насамперед визначає відновну функцію корпоративно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій.

Відновна функція корпоративно-правової відповідальності вказує на існування у корпоративному праві в ряді випадків відповідальності без вини.

Особливості методу корпоративно-правового регулювання – це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет корпоративного права.

Класифікація корпоративно-правових норм

Корпоративно-правові норми можливо класифікувати в залежності від наступних критеріїв.

1. В залежності від характеру поведінки суб’єктів корпоративно-правових відносин (активно чи пасивна):

· Зобов’язуючі;

· Забороняючі;

· Уповноважуючі.

Зобов’язуючі корпоративно-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на здійснення корпоративної діяльності суб’єктами корпоративного права. Зобов’язуючі бюджетно-правові норми містяться у всіх бюджетних законах і нормативних актах.

Забороняючі корпоративно-правові норми приписують не чинити дії, які порушують або підривають корпоративну дисципліну.

Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих корпоративно-правових нормах держава надає учасникам корпоративних правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб’єкти корпоративних правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення імперативності і повноваженості передбачає досягнення ефективності у керівництві корпоративними структурами.

2. У юридичній літературі корпоративно-правові норми прийнято поділяти на:

· Матеріальні;

· Процесуальні.

Матеріальні встановлюють матеріальний зміст, тобто перелік суб’єктів корпоративної діяльності, їх відмінності та особливості, порядок їх створення, реєстрації, перереєстрації та ліквідації тощо. Матеріальні норми в учбовій літературі об’єднуються в правовий інститут “корпоративне право” і діє паралельно із цивільним правом.

4.3. Система корпоративних норм

Система корпоративних норм володіє певними рисами, відображає їх правову характеристику. 1. Корпоративні норми регулюють типові ситуації (або вид відносин), що мають місце в корпорації. Можна сказати, що корпоративні норми створюють модель корпоративних відносин. Неординарні, рідко виникають ситуації в нормативному порядку не регулюються. 2. Корпоративні норми розраховані на багаторазове повторення. Врегулювавши одну ситуацію, вони починають діяти знову за аналогічних обставин. 3. Корпоративні норми носять загальний характер. Вони розраховані не на одного або кількох людей, а відразу на багатьох осіб, поіменно не вказаних. Їм властива неперсонифицированность, в них відсутні вказівки на конкретного адресата, що є однією з головних ознак даного виду норм. Систему корпоративних норм відрізняють основні їх ознаки: 1) вони приймаються на підприємстві і діють в його межах; 2) суб'єктом їх прийняття є адміністрація або трудовий колектив; 3) вони мають додатковий (субсидіарний) характер по відношенню до норм загальнодержавним; 4) своїм предметом вони мають трудові або організаційно-управлінські відносини. В системі корпоративних норм можна виділити відомчі або локальні нормативні акти, розпорядчі; організаційні норми; системи інформаційного забезпечення. Корпоративні норми можуть бути договірними нормами. До числа договірних норм, що регулюють корпоративні відносини, можуть бути віднесені норми трудового законодавства. Так, працівник, укладаючи трудовий договір з корпорацією, вступає з нею в договірні відносини. Договір про створення юридичної особи визначає права та обов'язки його учасників одночасно регулює відносини членства, а значить і корпоративні відносини. Договірним нормам властива добровільність виявлення волі на вчинення зазначених у договірній нормі дій. Однак корпоративна норма може бути і зобов'язує, наприклад, корпоративна норма про зобов'язання про нерозголошення комерційної чи службової таємниці, посадова інструкція і т.д. Індивідуальна дія корпоративна норма може отримувати у відносинах корпорації з конкретним працівником. В період дії трудового договору, укладеного між співробітником і підприємством, протягом терміну договору співробітник зобов'язується не розголошувати третім особам, а також не використовувати в своїх особистих інтересах комерційну (службову) таємницю організації, що стала відомою працівникові у процесі виконання трудових обов'язків. Незважаючи на загальну мету корпоративних норм - заповнити прогалини централізованого регулювання в конкретній організації, їх додатковий (субсидіарний) характер веде до визнання за ними самостійного регулюючого значення. При цьому виникає супідрядність корпоративних норм нормам централізованим. Корпоративне регулювання має визначати потреби конкретної організації, її трудового колективу (використання фінансів, організацію виробництва, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.). Індивідуальні норми складають частину корпоративного регулювання, реалізуються шляхом конкретних приписів щодо окремих співробітників. Організація діяльності колективу припускає розумне використання засобів індивідуального та колективного впливу на членів корпорації. У регулюванні відносин, що входять сферу корпоративного права, не завжди потрібна жорсткість. У корпоративній нормі може бути передбачено альтернативний або винятковий варіант поведінки. В іншому випадку корпоративні норми можуть виявитися способом диктату, тільки вже не державного, а колективного, переважної волю індивідів. Корпоративне право, яке має цивільно-правові "коріння", безсумнівно, має враховувати такі особливості формування "власних", витікаючих від корпорацій норм. Взаємозв'язок централізованих і локальних норм права очевидна. Регулюючи певну групу корпоративних відносин, внутрішнє нормотворчість виходить з необхідності конкретизації загального правового масиву, визначального поле діяльності корпорацій. При цьому нормативний матеріал локального регулювання не може встановлювати детального поведінки учасників корпорації. Тут слід керуватися принципами права і соціальною практикою. Дані аспекти вельми показові. Що перевірено часом - то найбільш ефективно, дає більший соціальний і економічний результат. Розвиток корпоративного права повинне бути побудоване за моделлю збільшення децентралізованих норм (внутрішніх норм корпорацій) з одночасним впорядкуванням вже існуючого нормативного матеріалу. Слід враховувати, що на "централізованому" рівні неможливо врегулювати всю палітру відносин, що складаються в діяльності корпорацій. Можуть бути закріплені лише окремі "контури", які, проте, будуть визначати межі локального регулювання. Тим часом централізований правовий масив повинен бути гнучким, готовим до раптових змін у практиці відносин. Неможливість централізованих норм вчасно "перебудуватися" робить безглуздою спробу вирішити виниклу проблему регулюванням "знизу". Без централізованих норм, локальні норми безпредметні, вони обумовлені змістом централізованого регулювання. Відсутність вихідного від держави правила не означає делегування можливості його встановлення корпорацією самостійно. Визначення "особистого" закону корпорації відбувається на основі "загального" закону, що допускає міру свободи у регулюванні окремих сторін поведінки корпорації. Тут співвідношення імперативного і диспозитивного, приватного та публічного має тонку "грань", яку необхідно вловлювати при конструюванні правових норм корпоративного права. Імперативні норми - це категоричні правові приписи, які визначають характер дій суб'єктів і не можуть бути замінені на розсуд тих чи інших осіб іншим їх поведінкою. Ці норми встановлюють стандарти поведінки. Диспозитивні норми визначають такий порядок діяльності (поведінки), при якому суб'єкти самостійно визначають характер своїх взаємовідносин, оскільки правом визначені лише загальні межі поведінки. Стійка практика може бути одягнена в форму закону, тоді як знову формуються моделі корпоративних взаємодій повинні пройти "випробування часом", і тільки визнані найбільш вдалими можуть стати корпоративними нормами. Невипадково норми Кодексу корпоративної поведінки містять приписи найкращої практики, яку корпорації можуть використовувати в своїй діяльності, у відносинах з партнерами і контрагентами. Залежність норм локального регулювання від норм, загальновстановлених на державному рівні, пояснюється досить просто: формування правового матеріалу має здійснюватися послідовно, а головне - в системі, де існує певна ієрархія правових норм як за рівнем (федеральний - регіональний - місцевий), так і за структурою правозастосування, де вихідним (первинним) є централізовані установки, які визначають вектор розвитку нормативної бази. У такій системі діє наступний принцип: державне (публічне) регулювання закладає основи, фундамент для створення норм більш низького рівня. У цивільному праві, регулюючому приватні, в основі своїй приватно-майнові відносини, цей принцип реалізується в наступній формулі: "дозволено все, що не заборонено". У такому ключі конструюються і норми цивільного права. У цьому значенні вони вживаються і корпораціями, які в подібних правовідносинах приймають форму приватноправового суб'єкта, що надалі визначає і зміст правовідносин з його участю.

Види і поняття корпоративних правовідносин

Правова природа корпоративних правовідносин »

Корпоративні правовідносини – це особисті немайнові та майнові відносини зобов’язального характеру, які виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами). Зі змісту ст. 167 ГК України можна виділити три види прав, які належать до корпоративних: 1) право на участь в управлінні господарською організацією; 2) право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації; 3) право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Цей перелік корпоративних прав не є вичерпним. Вони можуть бути також передбачені законом та статутними документами. Відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією перелічених корпоративних прав відповідають трьом засадам, на яких базуються цивільні відносини (ч.1 ст. 1 Цивільного кодексу України), а саме: 1) юридичній рівності; 2) вільному волевиявленні їх учасників 3) майновій самостійності. - За своїм характером корпоративні відносини є цивільними. Відповідно до ст. 1 ЦКУ цивільні відносини поділяються на два види: 3. Особисті немайнові; 4. Майнові. Відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією права на участь в управлінні корпоративної організації належать до особистих немайнових, так як їх об’єктом є немайнове благо – участь в управлінні корпоративної організації, яке не має грошового еквіваленту. Відносини щодо отримання частки прибутку (дивідендів) корпоративної організації та отримання її активів у разі ліквідації є за характером майновими, оскільки їх об’єктами є майнові блага – дивіденд та активи корпоративної організації, які мають грошовий еквівалент.

В літературі з корпоративного права немає єдності думок щодо правової природи корпоративних правовідносин. З цього приводу склалося кілька концепцій. Корпоративні правовідносини відносять до: 1) речових; 2) зобов’язальних; 3) змішаних. На думку представників речово-правової концепції корпоративних правовідносин (П. Писемський, І. Тарасов, Н. Пахомова) наділення ю. о. (корпоративної організації) правом власності на майно, яке передається їй засновниками (учасниками, членами) не виключає права власності самих засновників (учасників,членів). Право власності ю. о. єлише фікція, яка запроваджена для досягнення певних юридичних цілей. Корпоративна організація не є суб’єктом стороннім для її учасників, а лише їх сукупністю, яка розглядається як єдине ціле. Суть зобов’язально-правової концепції (О. Ломідзе, В. Долинська,В. Луць, О. Яворська, О. Щербина та ін.) полягає в ототожненні відносин, які виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами) із зобов’язальними відносинами об’єктом яких є дії, а не речі. Ряд вчених вбачають змішаний характер правовідносин, що виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами). Це положення стало основою для формування ще однієї концепції корпоративних правовідносин–концепції “змішаного правовідношення”. Представники цієї концепції вважають, що відносини між корпоративною організацією та її учасниками (членами) не можуть бути віднесені до суто зобов’язальних правовідносин, оскільки учаснику (члену) належать, перш за все, корпоративні права (М. Агарков). Вони виділяють зобов’язальні та власне корпоративні відносини, які не мають зобов’язального характеру. До власне корпоративних (незобов’язальних) відносин, зокрема, зараховують відносини щодо участі в управлінні корпоративною організацією (І. Спасибо-Фатєєва, В. Кравчук, Т. Кашаніна,) Корпоративні правовідносини – це особисті немайнові та майнові відносини зобов’язального характеру, які виникають між корпоратив організацією та її учасниками.

Суть зобов’язально-правової концепції (О. Ломідзе, В. Долинська, О. Пушкін, В. Селіванов, В. Луць, О. Яворська, О. Щербина та ін.) полягає в ототожненні відносин, які виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами) із зобов’язальними відносинами об’єктом яких є дії, а не речі. Зокрема, звертається увага на такі особливості корпоративних правовідносин порівняно із зобов’язальними: 1) у зобов’язанні сторони виступають як незалежні одна від одної особи; в корпоративній організації учасники (члени) займають становище господарів, а не сторонніх осіб (В. Мозолін); 2) у зобов’язанні суб’єкти є самостійнимиі незалежними один від одного і тому не можуть безпосередньо брати участь у формуванні волі контрагента (Є. Суханов); в корпоративній організації її учасники (члени) беручи участь в управлінні нею безпосередньо формують її волю; 3) у зобов’язанні немає переваги (панування) волі одного контрагента над волею іншого, навпаки, в корпоративній організації існує панування її волі при визначенні змісту суб’єктивних прав учасника (члена) (О. Роднова); більшість корпоративних прав виникає з рішень загальних зборів, де діє не принцип одностайності, а принцип більшості, учасники (члени), які залишилися в меншості повинні підкоритися волі більшості. Корпоративні правовідносини – це особисті немайнові та майнові відносини зобов’язального характеру, які виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами).

Ряд вчених вбачають змішаний характер правовідносин, що виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами). Це положення стало основою для формування ще однієї концепції корпоративних правовідносин – к-ції «змішаного правовідношення». Представники цієї концепції вважають, що відносини між корпоративною організацією та її учасниками (членами) не можуть бути віднесені до суто зобов’язальних правовідносин, оскільки учаснику (члену) належать, перш за все, корпоративні права (М. Агарков). Вони виділяють зобов’язальні та власне корпоративні відносини, які не мають зобов’язального характеру. До власне корпоративних (незобов’язальних) відносин, зокрема, зараховують відносини щодо участі в управлінні корпоративною організацією (І. Спасибо-Фатєєва, В. Кравчук, Т. Кашаніна, О.Роднова, Є. Сердюк ін.). Зокрема, звертається увага на такі особливості корпоративних правовідносин порівняно із зобов’язальними: 1) у зобов’язанні сторони виступають як незалежні одна від одної особи; в корпоративній організації учасники (члени) займають становище господарів, а не сторонніх осіб (В. Мозолін); 2) у зобов’язанні суб’єкти є самостійнимиі незалежними один від одного і тому не можуть безпосередньо брати участь у формуванні волі контрагента (Є. Суханов); в корпоративній організації її учасники (члени) беручи участь в управлінні нею безпосередньо формують її волю; 3) у зобов’язанні немає переваги (панування) волі одного контрагента над волею іншого, навпаки, в корпоративній організації існує панування її волі при визначенні змісту суб’єктивних прав учасника (члена) (О. Роднова); більшість корпоративних прав виникає з рішень загальних зборів, де діє не принцип одностайності, а принцип більшості, учасники (члени), які залишилися в меншості повинні підкоритися волі більшості.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45298. Классификация опорных сетей радиодоступа. Характеристики систем радиодоступа. Регламент радиосвязи РФ: содержание, виды радиосвязи, службы, выделение полос. Федеральные, региональные и международные стандарты системы радиосвязи 914 KB
  Классификация опорных сетей радиодоступа. Характеристики систем радиодоступа. Под сетью радиодоступа понимают радиальнозоновую сеть радиосвязи предназначенную для предоставления услуг связи с качеством не уступающим качеству проводных систем связи. В состав сети радиодоступа входят базовые станции коммутационное оборудование К вспомогательные технические средств и программное обеспечение с помощью которых формируется территориальная зона на которой возможны подключения через радиоинтерфейс абонентских станций: В систему...
45299. Классификация радиорелейных линий связи. РРЛ прямой видимости: принципы построения, методы разделения каналов 75.5 KB
  РРЛ прямой видимости: принципы построения методы разделения каналов. Тропосферные РРЛ. Радиорелейные линии РРЛ представляют собой цепочку приемопередающих радиостанций оконечных промежуточных узловых которые осуществляют последовательную многократную ретрансляцию прием преобразование усиление и пе редачу передаваемых сигналов. Классификация радиорелейных линий В зависимости от используемого вида распространения радиоволн РРЛ можно разделить на две группы: прямой видимости и тропосферные.
45300. Спутниковые системы связи. Принцип действия, классификация. Примеры спутниковых систем связи 47.5 KB
  Спутниковые системы связи. Примеры спутниковых систем связи. СС отличаются орбитами спутников: формой круговая эллиптическая высота над Землёй наклон к экватору экваториальные полярные наклонные. На ней несколько сотен спутников что потребовало международного регулирования.
45301. Классификация и особенности транкинговых систем связи. Системы подвижной радиосвязи: принципы построения и функционирования, диапазоны частот, методы аналоговой и цифровой модуляции, методы кодирования, управление в СПС 104.5 KB
  Используемый частотный диапазон 400 450 800 900 1800 1900 МГц 2. Возможность роуминга Эстафетная передача Принцип выбора базовой станции с наибольшим уровнем сигнала MPS800 усовершенствованная мобильная телефонная служба диапазон частот 800МГц. Система работает в диапазоне 824894 МГц и имеет 666 дуплексных каналов при ширине полосы каждого канала 30КГц. Диапазон частот 825890 МГц.
45302. Характеристики систем подвижной связи. Стандарт сотовых систем связи (ССС). Пути усовершенствования ССС 45 KB
  Характеристики систем подвижной связи. Стандарт сотовых систем связи ССС. Системы подвижной радиосвязи предназначены для связи между движущимся абонентом и абонентом ТФОП или между двумя движущимися абонентами. Виды систем связи подвижной службы К основным видам ССПС относятся: региональные мобильные системы наземной связи; глобальные мобильные системы спутниковой связи; системы персонального радиовызова СПРВ.
45303. Стандарт GSM: услуги, архитектура, назначение узлов MSC, кодирование и модуляция, интерфейсы, каналы сигнализации и трафика, хэндовер, протоколы, частотный план структура кадров трафика и управления, речевое кодирование 1.08 MB
  Стандарт GSM: услуги архитектура назначение узлов MSC кодирование и модуляция интерфейсы каналы сигнализации и трафика хэндовер протоколы частотный план структура кадров трафика и управления речевое кодирование. Система сотовой связи стандарта GSM. Разработка GSM началась в 1982 году группой из 26 Европейских национальных телефонных компаний. В 1989 году Европейский Телекоммуникационный Институт Стандартов ETSI взял ответственность за дальнейшее развитие GSM.
45304. Стандарт CDMA: услуги, архитектура, кодирование и модуляция, прямые и обратные каналы трафика и управления, хэндовер и управление мощностью, борьба с многолучевостью. Кодирование в прямом и обратном каналах. Достоинства и недостатки CDMA 4.39 MB
  Стандарт CDM: услуги архитектура кодирование и модуляция прямые и обратные каналы трафика и управления хэндовер и управление мощностью борьба с многолучевостью. Достоинства и недостатки CDM. CDM англ. 1995 год – коммерческая эксплуатация первой СПС с CDM.
45305. Перспективный план нумерации для ЕСЭ РФ. Отличия нумерации в СПС, нумерация в GSM. Перспективы развития плана нумерации 342.1 KB
  Перспективный план нумерации для ЕСЭ РФ. Отличия нумерации в СПС нумерация в GSM. Перспективы развития плана нумерации. Под системой нумерации понимается совокупность правил позволяющих идентифицировать сети их фрагменты а также вызывающих и вызываемых пользователей.
45306. Сотовые сеты связи третьего поколения. Концепция, отличительные черты, услуги. Основные стандарты, их характеристика, пути развития. Цели проекта IMT-2000 92.86 KB
  Радиоинтерфейсы: IMTDS – использует DSCDM и FDD IMTMC – использует MCCDM и FDD IMTTC – использует TDM CDM и TDD IMTSС – использует TDM и FDD IMTFT – MCTDM и FDD TDD IMT dvnced – для систем связи с одновременной передачей нескольких ортогональных несущих OFDM и FDD. Характеристика систем 3 поколения Системы основанные на CDM WCDM: Разработана японской фирмой REB. Сети GSM не могут быть модернизированы для работы с WCDM хотя например GPRS может многократно транслироваться через сеть CDM. Отличия от CDM One – отсутствие...