96500

Особливості спілкування молодших школярів у шкільному колективі

Курсовая

Психология и эзотерика

Висвітлити історико-теоретичний аспект взаємовідносин у дитячому колективі. Описати особливості комунікативних відносин молодших школярів у колективі. Охарактеризувати зміст та особливості процесу спілкування у шкільному житті першокласників. Визначити методи розвитку навичок спілкування дітей молодшого шкільного віку.

Украинкский

2015-10-06

55.27 KB

1 чел.

32

ВСТУП

Емоційне благополуччя та самопочуття школярів у системі міжособистісних взаємовідносин, які складаються у колективі, залежить не лише від того, скільки однокласників один з одним спілкується, а від того настільки велике це бажання спілкування.

Важливим є вивчення структури взаємостосунків у колективі та рівня задоволення учнів процесом спілкування в умовах загальноосвітнього закладу, обумовленого інтересом до емоційного стану класу молодших школярів.

Спілкування являється однією з найважливіших сфер духовної сторони життєдіяльності людини. Зараз потреба в уміннях комунікативності є запорукою гарних стосунків у будь-якому колективі. Вона допомагає уникнути конфліктів та піднімає рівень якості навчально-виховного процесу у школі. Тому уміння будувати комунікативні зв’язки необхідно якомога раніше прививати та розвивати школярам.

Актуальність  на сучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної науки в нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема спілкування молодших школярів у шкільному колективі.Тому  через  це вивчення особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі є важливим напрямом психолого-педагогічних  досліджень.

Об’єктом даної роботи є спілкування молодших школярів.

Предметом є особливості спілкування у шкільному колективі.

Метою теоретичне обгрунтування особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі.

З поставленої перед даною працею мети впливають наступні завдання: 

- висвітлити історико-теоретичний аспект взаємовідносин у дитячому колективі.

- описати  особливості комунікативних відносин молодших школярів у колективі.  Охарактеризувати зміст та особливості процесу спілкування у шкільному житті першокласників.

- визначити методи розвитку навичок спілкування дітей молодшого шкільного віку.


РОЗДІЛ І. Місце процесу спілкування  у системі міжособистісної взаємодії.                       

1.1 Коротка характеристика. Спiлкування як головна  умова соцiaлiзацiї особистостi.

  Спiлкування багатоплановий процес встановлення i розвитку контактiв мiж людьми, який передбачає обмiн iнформацiєю, певну тактику i стратегiю взаємодiї сприймання i розумiння суб'єктами спiлкування один одного.            Спілкування iсторично склалося в процесi спiльної дiяльностi, де спочатку вiдiгравало допомiжну роль: супроводжувало i обслуговувало певні дії. З ускладненням дiяльностi воно набуває вiдносної самостiйностi, починає виконувати специфiчну функцiю передачi наступним поколiнням форми культури i суспiльного досвiду. В онтогенезi спiлкування також поступово стає особливою дiяльнiстю. Задовольняючи потребу в спiлкуваннi, дитина оволодiває мовленням, освоює соцiальнi норми, культуру в цiлому, будує образ свiту i свого Я. В процесi спiлкування вiдбувається перехiд від одного рiвня життя до iншого. Спiлкуючись, людина виявляє себе iндивiдом i заявляє про

себе як особистість.  

Експерименти з позбавленням людини можливостi спiлкуватись, випадки виживання дiтей, що виростали серед тварин, переконливо свiдчать: спiлкування є необхiдною  умовою  повноцiнного психiчного розвитку iндивiда, нормального життя.

Навiть у найпростiшому виглядi спiлкування - це взаємини, в процесi яких його  заявляють про себе i висловлюють відносне ставлення один до одного.  У будь-якому разi воно є способом вияву суспiльних стосункiв i несе у собi не тiльки iнформацiю, а й суспiльні цiнностi, соцiальнi норми.                                                        В онтогенезi спiлкування дитини з однолітками складається особлива комунiкативна дiяльнiсть, мотивом якої є тi чи інші властивостi товариша. Вона складається з дiй дитини, адресованих товаришу i спрямованих на нього як на свій об'єкт; її операцiями є мовнi i немовнi засоби, що ними користується дитина. Потреба в спiлкуваннi, на якiй грунтується така дiяльнiсть, формується вже у вiцi немовляти, а особливого свого піку розвитку досягає у шкільному віці.               

У першi сiм рокiв життя комунiкативна дiяльнiсть проходить ряд форм: ситуативно-особистiсну, ситуативну-дiлову, позаситуативно-пізнавальну i позаситуативну-особистiсну. Своєрiднiсть кожної визначають змiст потреби в спiлкуваннi, провiднi мотиви, а також мiсце спiлкування в життi дитини. Цi форми закономiрно змiнюють одна одну i забезпечують повноцiнний психiчний розвиток дитини за умови задоволення вiдповiдної потреби. Якщо ж цього не вiдбувається, порушується онтогенез спiлкування, а разом з ним i психiчний розвиток: вiн стає ненормативним.  

Спiлкування - складний процес, в якому видiляють три взаємопов'язанi аспекти - комунiкативний, iнтерактивний i перцептивний.

Комунiкативний аспект спiлкування це обмiн мiж його учасниками рiзною iнформацiєю: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом спiлкування учнів є мовлення - використання мови, значення якої є водночас i носiєм знань, i знаряддям пiзнавальної дiяльностi. Тому спiлкування - не лише передача iнформацiї, а й її створення. Про це, зокрема, свiдчить аналiз висловлювань - суджень, якi в зв'язку з особливостями спiлкування є ланкою своєрiдного ланцюга, створюваного  людиною яка розмовляє. Вони несуть у собi власнi значення i смисли, а також значення i смисли висловлювань спiвбесiдника. При цьому висловлювання не втiлюється в словi, як слiд було б сподiватися, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спiлкування багаторiвневим процесом: вiн дає змогу  особистям не лише обмiнюватись iнформацiєю, а й створювати її виявляючи при цьому змiст не лише своєї свiдомостi, а й несвiдомого.

За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:                                  - вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне мовлення;

-невербальне (безсловесне) спілкування.

За характером зв´язку спілкування поділяється на:

безпосереднє (контакт один на один);

опосередковане — за допомогою письмових чи технічних засобів, віддалених у часі чи в просторі учасників спілкування;

За кількістю учасників у спілкуванні розрізняють такі різновиди спілкування:

– міжособистісне спілкування, тобто безпосередні контакти людей у групах чи парах, постійних за складом учасників;

- масове спілкування, тобто багато безпосередніх контактів між незнайомими людьми, а також комунікація, опосередкована різними видами засобів масової інформації.

За включенням у процес спілкування соціальних складових спілкування поділяють на:

- міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, які володіють індивідуальними якостями, що розкриваються в процесі спілкування і організації взаємних дій). Соціальні ролі мають при цьому допоміжне значення;

- рольове спілкування (спілкування між комісіями визначених соціальних ролей, коли дії, поведінка учасника такого спілкування визначаються виконуваною соціальною роллю). У процесі такого спілкування людина відображається не тільки як індивідуальність, а як соціальна одиниця, що виконує визначені функції. Індивідуальність підпорядковується соціальній ролі. Іноді таке спілкування називають ще офіційним, або формальним.

Різновидом рольового спілкування є ділове спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками (партнерами, опонентами), які мають відповідні соціальні позиції, визначені їх соціальними ролями і відповідними функціями, спрямоване на повне або часткове вирішення конкретних проблем, організацію спільної діяльності, дій.

 Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спiлкування. Так, на вiдмiну вiд усного, письмове висловлювання значною мiрою регламентується граматичними i стилiстичними нормами, що обмежує спектр виявiв емоцiйних станiв суб'єктiв мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часовi обмеження, пiдсилюється змiстовнiсть спiлкування. Письмове спiлкування не втрачає  дiалогiчностi й загалом вiдбиває особливостi реального спiлкування людей.

 Iстотну роль у спiлкуваннi молодших школярів вiдiграють також  засоби: жести, мiмiка, пантомiмiка, манера триматися, зовнiшнiй вигляд (одяг, зачiска), темп мовлення, iнтонування, паузи тощо. Важливий i вiзуальний  контакт який дає можливiсть зрозумiти смисл повiдомлення, що його передають, емоцiї спiвбесiдника. Крiм того, невербальнi засоби є джерелом зворотного зв'язку в спiлкуваннi - необхiдної умови його нормального функцiонування.       Iнтерактивний аспект спiлкування характеризує органiзацiю мiж його суб'єктами. Спiлкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцiєю. Хоча конкуренцiя сприяє ефективностi спiльної дiяльностi, особливо на спочатку,  вона часто супроводжується конфліктами, які негативно позначаються на дiяльностi.

Найоптимальнiшою щодо цього є кооперацiя, оскiльки вона передбачає взаємодопомогу, прикладання зусиль . Рiвень спiлкування залежить вiд характеру вiдношень, що склалися мiж учасниками спiлкування. Видiляють три такi рiвнi: соцiальний, дiловий i духовний. Соціальний рiвень реалiзує спiлкування, в процесі якого учні ставляться один до одного згiдно з соцiальними нормами поведінки.   При дiловому  рiвнi коли, спiльна дiяльність характеризується насамперед змiстом конкретної ситуацiї, що викликає спiлкування. Духовний рiвень - взаємодiя, засобами якої є не лише значення, а й смисли спілкування. Це спiвпереживання i взаємопроникнення учасників спiлкування у внутрiшнiй свiт один одного, це, власне, спілкування особистостей. У такому віці діти дуже чутливі до думок та почуттів товаришів, вони активно допоможуть та переживатимуть разом з ними якісь проблеми, турботи.

 Перцептивний аспект спiлкування характеризує особливостi сприймання i взаєморозумiння партнерами один одного. Iдентифiкацiя - уподiбнення себе iншому, спроба поставити себе на його мiсце, проникнути в систему його смислiв. Цей спосiб виникає в процесi неусвiдомлюваного наслiдування дитиною свого товариша, про те надалi вiн набуває форми особливої, внутрiшньої ідентифiкацiї, тiсно пов'язаної  з емпатiєю - здiбнiстю проникатися емоцiйними станами iншої людини шляхом спiвпереживання. Якщо iдентифiкацiя - рацiональний момент побудови образу людини, то емпатiя - афективний.

 Рефлексiя у процесах спiлкування - спосiб однiєї  людини  зрозумiти iншу, виходячи з уявлень про себе та свій досвід. Ця залежнiсть посилюється за умови спiльної дiяльностi у колективі. Коли ж люди мало знайомi, образ часто будується на пiдставi зовнiшнiх, до того ж малоiнформативних ознак. Це можна проспостерігати з приходом „новачка” до усталеного колективу. Симпатiя, дружба - це основні види ставлення дітей один до одного в умовах шкільного колективу.

 Симпатiя - бiльш-менш стiйке емоцiйно-позитивне ставлення людини  до тих, хто вiдповiдає її привабливостi. Сюди входить певне уявлення про зовнiшнiсть, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спiлкування переважають фiзичнi складники цього еталону (симпатичними здаються красивiшi люди). Посилюють симпатiю такi властивостi iншого, як привiтнiсть, доброзичливiсть, уважнiсть, освiченiсть тощо.

 Дружба - вибiркове емоцiйнонасичене ставлення однiєї дитини до iншої. З другом дiляться цiнностями, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогiчному ставленнi до себе. Особливого значення дружба набуває в молодшому вiцi, адже потрапивши у нове середовище, діти прагнуть мати опору та однодумців. Переважна бiльшiсть дружить з особами своєї статi, вiку, соцiального становища, з подiбними iндивiдуально-психологiчними особливостями і поглядами. Проте при цьому нерiдко перебiльшують ступiнь її взаємностi i розумiння iншого. Кожен схильний вважати активнiшим у виявленнi емоцiйної пiдтримки і добровiльної допомоги друговi. Дружба має складну динамiку: вона може привести до пригнічення стосункiв i навiть до переходу у свою протилежнiсть - ворожнечу.

 Процес соціалізації

У виконанні вітчизняної психології вважають, що успішний розвиток особистості проходить у процесі соціалізації і традиції виховання. Людина від свого народження оточений подібними собі людьми, з якими йому як-не-як доводиться взаємодіяти.

 Спілкування – одне з найважливіших шляхів розвитку особистості. Першу спробу спілкування людина має у ній, бачачи як спілкуються батьки між собою, коїться з іншими людьми. Саме сім'ї в дитини закладається основа особистості. Є думка, що основи закладаються до трьох років. Це складне період в людини, оскільки саме у цей час відбувається розвиток психічних процесів, в дитини починають формуватися його особисті якості. Розвиваючись, формуючись особистість, людина має досвід спілкування дитячого садка, у шкільництві, університеті, на роботі. Усе це відбувається процес, відтворення індивідом соціального досвіду, що називається – соціалізацією.

 Природа дала людині багато, це факт, але народжується слабким, наразі щось знає про життя. В нього немає знань будь-яких, ні умінь. Щоб ставати сильніше, зростати, потрібно ще потрудитися. Отож не можна сказати, у якому віці завершиться процес соціалізації, оскільки він триває постійно, навіть у зрілому віці.

 Процес соціалізації повністю пов'язані з спілкуванням і діяльністю людей, що й каже наша тема реферату. Психологічні риси людини, як особистості, розкриваються саме у спілкуванні у його діяльності. У процесі соціалізації індивіди, як говорилося раніше, відтворюють соціальний досвід. Хотів би уточнити, що різні особи з однакових ситуацій можуть виносити абсолютно різний досвід. Це є основа не соціалізації, а індивідуалізації. Оскільки кожна людина – воно - унікальне. З цією також важко заперечити.

 Основні етапи розвитку спілкування 

У психологи представлені основні етапи, як у якому віці, спілкування починає проводити розвиток.

Коротенько про неї:

1. Дитина, якому від народження 3 місяці починає пізнавати спілкування звичайній мімікою і жестикуляцією.

2. У віці до року, починають формуватися, функціонувати основні органи почуттів.

3. Потім дитина починає використовувати мову, як засіб спілкування.

4. А до 6-7 років, йде є початковим етапом спілкування. Дитина навчився говорити, здатний сам висловити, те, що хоче.

Соціальна середовище – те, що оточує людини у соціального життя. Це є виявом громадських відносин на певних етапах розвитку.

Длясоциально-психического аналізу особистості є певні поняття:

· людина

· індивід

· особистість

· індивідуальність

З поданих понять найбільш загальне є – людина. Індивід представлений як біологічний організм, носій спадкових властивостей. Недарма кажуть: «>Индивидом ми народжуємося. Особистістю стаємо». Не можемо новонародженої дитини називати особистістю. Особистістю треба стати. Поняття індивідуальності ми вживаємо, коли хочемо сказати про особливою, і кого ніхто не схожою особистості.

Особистість людини формується внаслідок впливу різних чинників: природних, громадських, внутрішніх та зовнішніх, залежних і мільйонів незалежних від волі і потрібна свідомості людей. Мені потрібно було з відповіддю, чого ж розвивається особистість протягом усього життя і які основні чинники надають їхньому вплив. Цими основними чинниками є діяльність й спілкування.

Формування особистості певних умов називається процесом соціалізації. Існують такі стадії соціалізації:

Первинна, це коли дитина тільки народився і він починає пізнавати світ, пристосовуватися, адаптуватися;Стадія індивідуалізації, коли виникає бажання вирізнитися з натовпу. У 18-25 років виробляються стійкі якості особистості.

Стадія інтеграції, коли виникає бажання розраховувати на своє місце у суспільстві. Якщо колектив приймає людини, усе минає благополучно, інакше в людини може виникнути агресія, він може стати «й усе».

Трудова стадія охоплює період зрілості людини, це період праці.

Послетрудовая стадія, тут представлені вже похилого віку, які передають свій досвід до нових поколінь.

На процес соціалізації, розвиток особистості впливає чимало чинник. Найбільш основні їх, як говорилося раніше, це діяльність й спілкування. У його рефераті я поетапно докладно розглянула ці чинники. Гадаю, ми змогли переконатися, що спілкування, і без діяльності людина зможе сформуватися, особистість.

Розвиток особистості триває протягом усього життя, не можна дати точного відповіді, а коли той процес завершиться.

Особистість – це щось унікальне. Саме спілкуючись, працюючи, можна сформуватися особистість. Якщо людина живе на ненаселений острові сам-один, то, напевно, таку людину можна лише подобою особистості.

Розвиток особистості – це, передусім, її зарплату. Особистістю то вона може стати тоді, коли почне удосконалювати соціальний чинник діяльності. Фундаментом особистості виступають суспільні відносини, та першої чергу, саме ті, що базуються і як реалізуються у його діяльності. Процес розвитку особистості завжди залишиться неповторним. Кожен людині він протікає по-різному, це та умовами, від соціального середовища, що оточує людини. соціалізація особистість спілкування діяльність.

Коли людина, усвідомивши себе, немов особистість, визначивши своє місце у суспільстві, людини, можна назвати індивідуальністю. Він знаходить свою гідність, свою свободу, внаслідок чого, з'являється можливість відрізнити його від будь-якої іншої особи і виділити серед натовпу.

1.2 Потреба у спілкуванні -  важливий фактор розвитку взаємовідносин у колективі.

Ми вже говорили про те, що клас чи інше більш чи менш постійне об'єднання людей завжди являє собою якесь ціле, малу групу в соціально-психологічному сенсі цього слова. що ж заставляє їх зближуватись? Іншими словами яка внутрішня психологічна причина того, що діти вступають між собою у емоційно-насичений контакт? Такою внутрішньою основою являється потреба у спілкуванні. Потреба у спілкуванні - одна з основних соціальних потреб. Виникає вона на  різних етапах людського життя, а деякі психологи вважають її вродженою й пов'язують з нею майже всі суспільні прояви. В даний момент дуже важко сказати, чи  потреба у спілкуванні дійсно вродженою. Але абсолютно       точно встановлено, що виникає вона найяскравіше у молодшому шкільному віці. Потреба у спілкуванні примушує дитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, але й з однолітками, з іншими дітьми.  

Як визначило соціальне дослідження, між дітьми виникають різноманітні контакти, які включають в себе I позитивні взаємостосунки,  негативні.  Згідно цього, з соціально-психологічної точки зору вже в колективі дітей молодшого дошкільного віку є особистісні взаємостосунки - симпатія та антипатія й певні індивідуальні розбіжності в їх появі. З віком потреба у спілкуванні розширюється й ускладнюється як за формами, так і за  змістом.  При цьому особливо гостро проявляється потреба у спілкуванні з однолітками, потреба у дитячому колективі.

Як вказує  <<Аркін А>>., якщо 3-4 річну дитину влаштовує спілкування ляльок, то 6-7 річній необхідно мати товаришів - однолітків. Ріст потреби у спілкуванні з однолітками призводить до того, що група школярів - це складна психологічна одиниця. Прихід дитини в школу - дуже важливий момент в його житті: змінюється „соціальна ситуація” його психічного розвитку. З того моменту, як дитина потрапила у групу однолітків йii індивідуальний розвиток вже не можна розглядати та вивчати поза стосунками з іншими членами колективу. Саме  на основі досвіду  спілкування з друзями закладаються основи моральних якостей особистості.{стор.37.1}

Розвиток та поглиблення потреби у спілкуванні яскраво проявляється у дошкільників у тому, що з кожним днем відношення між ними стають все більш стійкими. Вперше виникає дружба, вивченню якої приділяється велика увага. Навіть далеко не повний аналіз ситуацій, які складаються в процесі спілкування між дітьми у колективі, показує, що взаємостосунки між дошкільниками являють собою актуальною-психолого-педагогічною проблемою. Щоб її розв'язати, необхідно базуватись на наступних принципових положеннях. По-перше, взаємостосунки між дітьми у групах і у шкільному колективі треба розглядати як цілісну систему зі своєю внутрішньою структурою й динамікою розвитку.

Необхідно вивчати відношення кожного члена групи до усіх інших учасників. Не можна обмежуватись вузьким аналізом групи близьких друзів. Адже кількість дружньої компанії - це невелика за обсягом група. Окрім того, відносини дітей, які дружать один з одним, потребують дослідження, так як між ними складаються не лише комунікативні зв'язки. Необхідно, далі вивчити, яке місце займають дружні пари у загальній системі відносин та як вони впливають на процес спілкування у шкільному колективі. Новий етап потреб у спілкуванні, розвитку взаємостосунків починається із вступом дітей до школи.  Особливий інтерес представляють взаємостосунки першокласників.

У порівнянні з підготовчою групою дитячого садку, в учнів першого класу є багато особливостей.  Взагалі у школі виникає глибока перебудова усієї структури взаємостосунків між дітьми. Першокласники не мають багато часу для спілкування та налагодження стосунків, вони можуть говорити в основному лише на перервах. Тут у них з'являється система ділових відносин. Структура цих відносин багато у чому залежить від педагога та його впливу.  У подальшому системи відносин розвиваються не однаково. Одні з них свідомо постійно будуються педагогами.

Саме вчитель визначає ділові відносини у колективі та їх перебіг. Система особистих відносин, яка виникає на базі особистих симпатій дітей, не має ніякого офіційного оформлення. Iї структура складається зсередини, стихійно.  У появі та розвитку потреби у спілкуванні у школярів молодших класів помічаються значні особистісні індивідуальні особливості.

Як показує спеціальне дослідження, тут можна виділити дві групи дітей. В учнів першої групи спілкування з товаришами в основному обмежувалось школою й, на думку, вчителя та батьків, не займало значного місця в їх житті. В учнів другої групи спілкування з товаришами вже займало чимале місце у житті.  В початкових класах проходить зміна, що пов'язана з загостренням потреби у спілкуванні з однолітками. Це знаходить своє вираження у тому що у  дітей дуже яскраво з'явилось прагнення до спілкування з товаришами, бажання брати участь в усьому, що проходить у класі.   

Підвищилось прагнення не лише до встановлення особистісних контактів. Діти прагнуть знайти у колективі, у стосунках з товаришами якесь своє місце - не просто бути поряд, а бути визнаним товаришами.  Звичайно, у початкових класах у дитини вже є прагнення зайняти певне положення у системі колективних відносин, але часто діти важко переживають невідповідність між бажаннями в цій області й фактичним станом.                                                                                                    

1.3 Шляхи  розвитку навичок спілкування у дітей молодшого шкільного віку

Як уже  зазналося спілкування є однією з найбільш важливих сфер духовної життєдіяльності людини. Вищі психічні функції дитини, такі як пам'ять, увага, мислення, формуються спочатку в спілкуванні з дорослим і лише потім стають повністю довільними. В процесі спілкування з дорослим і однолітками, дитина пізнає закони поведінки, норми людських взаємин. Правильно побудоване спілкування - це і є процес виховання і розвитку дитини. Традиційно процес регуляції і побудови спілкування дитини з дорослими і однолітками вважається прерогативою педагогів.

Дитина має ряд специфічних рис, які утрудняють процес його спілкування з однолітками і дорослими і результати цього спілкування багато в чому визначають його подальший психічний розвиток. Слід відмітити, що проблеми спілкування може в тій або іншій формі мати кожна дитина, оскільки уміння спілкуватися формується прижиттєво і, як будь-яка психічна функція, є  результатом досвіду людини.

По-перше необхідно навчати дитинi  справжній інтерес до людей, що оточують її,спонукати її задуматися про їх інтереси, потреби. Така інформація може допомогти дитині більш ефективно встановити справжній характер ставлення до себе, а у випадку виниклих розбіжностей уникнути розповсюдження власної негативної оцінки з виниклою ситуацією на відношення до себе і, відповідно, на взаємини з тими, що оточують її.

По-друге, необхідно навчити дитину не прикладати мірку досконалості ні до себе, ні до інших, не допускати звинувачення,  навчитись бачити позитивне в негативному та невдалому спілкуванні. Високі вимоги до своїх друзів та близьких створюють потенційне джерело для образ, дитина таким чином виходить за межі звичайних спокійних контактів та залишається соціально ізольованою. Психологічна компенсацiя  цього явища пов'язана з  формуванням у дитини  уміння бачити себе зi сторони, об'єктивно оцінювати  свою поведінку й дії.

Третій напрям розвитку функцій спілкування пов'язане з навчанням їх прийомам саморегуляції свого стану, що дозволило б їм уникати конфліктів та бути соціально-гнучким. Велике значення треба приділяти навчанню дітей вираженню дружніх почуттів, посмішки, спокійного темпу мовлення. Розвитку навиків спілкування сприяє уміння підтримувати розмову, брати участь в колективному обговоренні теми,тому необхідно дiтям  вчити правилам участі у спілкуванні: уважно вислуховувати кожного, не перебиваючи, обговорювати всі виниклі ідеї по черзі, не говорити дуже довго і швидко, чітко і ясно виражати виказувати, висловлювати свою точку зору, договорюючи до кінця.

Будь-якому конфлікту передує сплеск напруги, злості, образи. Необхiдно  учити дітей позбавлятися  сильних негативних емоцій і зрозумiти  на зрозумілому дітям мові, що поки ці емоції володітимуть ними, дружби, радості спілкування і спільної гри бути не може - всі навколо сприйматимуться як вороги і самі вони залишатимуться для  оточуючих ворогами.  

Після   отримання базових навиків, необхідних для розвитку функції спілкування, діти переходять до виконання складніших завдань, що розвивають такі якості як адекватність самооцінки і рівня домагань, отримання об'єктивної інформації у відносини свого соціального статусу і соціальних очікувань групи, розвиток співчуття, співпереживання, емпатії, інтересу до своїх товаришів, пошана до їх думки. Для цього використовується ціла серія різноманітних вправ.

Наприклад, дітям пропонується по черзі скласти розповідь за малюнками і поставити собі за це оцінку. Потім колективну оцінку учням  ставлять інші члени групи. Оцінці передує обговорення, в якому приймає участь дорослий, пом'якшуючи або конкретизуючи оцінку для запобігання можливої образи з боку дитини. Досвід показує, що інформація про відношення групи до дитини багато в чому влаштує його, стабілізує його самооцінку, оскільки найбільш тривожним чинником для дітей є саме відсутність зворотного зв'язку.

Розвиток навиків спілкування неможливий без створення атмосфери доброзичливості, радості спільної діяльності, доброти і симпатії, інтересу один до одного. Для цього можна використовувати найрізноманітніші методичні засоби. Наприклад, влаштувати конкурс на кращий малюнок, де самі діти повинні переконливо похвалити малюнки один одного, знайти в них яскраві відмітні особливості і довести, що малюнок товариша (а не свій власний) заслуговує першого місця. При цьому заохочувати до моментів не там, де кращий малюнок, а там, де найбільш яскравий вислів  висловлювання  відносно малюнка товариша. Інший методичний прийом "Художники" був направлений на розвиток  уміння збирати і узагальнювати інформацію про товаришів по групі. Пропонувалося створити словесний портрет кожного члена групи: описати його зовнішність, смаки і особливості особи. Разом з дітьми необхідно послідовно освоювати різні моделі аналізу поведінки в ситуації спілкування.

Засвоєння моделей поведінки в соціальних ситуаціях, активне їх використання є важливим  етапом в розвитку школяра - дитина починає усвідомлювати сама спосіб виконання дії, а не тільки його результат. У дослідженнях А.Н. Леонтьєва, Я. Неверовіч, Д.Б. Ельконіна, А.Р. Лурія, А.В. Запорожця переконливо доведено, що перехід від дії, направленої на результат, до дії, регульованої уявленнями про спосіб дії означає корінний рубіж розвитку дитини, внутрішньої, усвідомленої регуляції своєї поведінки.

Ефективною формою розвитку навиків спілкування, логики й соціальної поведінки, прогнозу поведінки людей в ситуації спілкування є розбір п'єс, кінофільмів. Діти мають  можливiсть  обговорити  вчинки і характери героїв з позицій загальнолюдських якостей, таких як доброта, чуйність, сміливість, боязкість, жадність. З'ясувавши для себе ці поняття, діти розкривають для себе той факт, що, про людину судять за iї поведінкою, манерою спілкуватися, а зовсім не за  тим що вона  сама  про себе думає.

Прогноз соціальної поведінки розвивається питаннями про те, яка була б дія казки, якби герой поступив інакше. Як краще можна було  вчинити в тій або іншій ситуації? Поступово перед дітьми розвертається логіка соціальних подій, яка полягає в тому, що щасливому кінцю дії передують тільки добрі вчинки героїв. Ступінь осмислення дітьми позицій в ході спілкування і логіки соціальних подій перевіряється в ході бесід на теми: "Чим можна образити людину?", "На що я ображаюся?", "Випадки, коли я образив іншу людину", "Що  приносить найбільшу радість?", "Найбільш вдалий спосіб поліпшити настрій батьків, друзів". Висловлюючись, діти наводять приклади з власного життя, намагаються об'єктивно оцінити свій позитивний і негативний досвід спілкування.

Підводячи підсумок опису рекомендацій по розвитку навиків спілкування у школярів, ми хочемо підкреслити послідовний характер цієї роботи. Кожнa вправи набуває значення саме як компонент системної роботи з дітьми, яка охоплює найрізноманітніші сфери дитячого життя. Описані вище вправи  розвитку спілкування адресовані найширшому колі дітей дошкільного віку, оскільки вони сприяють планомірному розвитку комунікативних навиків і умінню відчути інших людей, могли зрозуміти їх вчинки, знаходити продуктивний вихід з конфліктної ситуації. Якщо систематично  використовувати   їх тоу  дiтей  змiнюеться   їх  соціальнi  установки  відносно оточуючих  утверджуються  такі думки як "Всі люди - потенційні друзі", у конфлікті - Хочу, щоб ми обидва перемогли", у відношенні з товаришами - "Ти хороший - я хороший".Всі ці зміни стосуються, головним чином, вдосконалення спілкування з іншими дітьми. Дуже  важливу  роль у  формування навичок спiлкування з оточуючих вiдiграє сiмейне  вихованя.

Дефекти спілкування дитини з батьками проявляють себе в  різних сферах поведінки дитини і обов'язково стають джерелом проблем взаємовідношення дитини із стороннім дорослим (вихователем вчителем), що негативно відбивається на процесі виховання і навчання. Річ у тому, що|справа в тому, що, дело в том установку "всі люди - вороги" дитина часто формує в спілкуванні з батьками, але рідко актуалізує її у відносини з ними, а зазвичай переносить її на відносини з однокласниками, де ця установка проростає в постійний важкий конфлікт.

РОЗДІЛ ІІ. Особливості cпiлкування  молодших школярів  у шкільному колективi.

2.1. З історії вивчення взаємовідносин у дитячих колективах.

Зi вступом дитини до школи змiнюється її соцiальна ситуацiя розвитку. Змiна соцiальної ситуації розвитку, що вiдбувається в молодшому шкiльному вiцi, та змiна провiдного типу дiяльностi, на думку Л.С. Виготського, сприяє становлению якiсно нових вiдносин мiж дитиною i колективом класу, мiж дитиною i дорослим, який його навчає.

Певнi вiдносини iз дорослими й ровесниками формуються на основi того, як учень навчається, виконує класнi доручення, поводиться в сiм’ї, з дорослими, однолiтками, виявляє або не виявляє готовнiсть виконувати доручення інших людей. Отже, соцiальна ситуацiя дитини залежить вiд рiвня задоволення соцiальних потреб школяра, якi реалiзуються в межах взаємодiї „вчитель - учень" i “учень - учень". Це об’єктивне становище дитини суб’єктивно й адекватно чи менш адекватно проявляється в настрої домiнуючих переживань, емоцiйному ставленнi до школи і навчального процесу.

П.М. Якобсон зазначає, що школа для молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видiв переживань, яких не було в дошкiльному віці. Це, зокрема, переживання, повязані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцiнка якого - похвала чи зауваження є дуже значущими для учня в такий період.{стор.56.5}

Вивчення взаємостосунків i спілкування всередині дитячих груп є традиційним у вітчизняній та зарубіжній соціально-психологічній та педагогічній науцi.Перші згадки про певний тип взаємовідносин, які складаються між дітьми у класі, можна помітити ще у літературі ХІХ століття. Вже Л.М. Толстой писав про таке явище, як „дух школи". Тепер це називають соціально-психологічним кліматом, атмосферою в середині дитячого колективу та осередку.{стор.78.8}

Проблема взаємних впливів дітей один на одного знаходить відображення і в роботах інших визначних педагогів початку ХХ століття. Цікаво, що найрозповсюдженішою проблемою на той час було питання лідерства та вожачества. Педагоги та психологи визначають, що школярі мають значнi резерви у своєму розвитку. У цей перiод вiдбувається активне анатомо-фiзiологiчне дозрiвання органiзму. Після цього створюються умови для здiйснення цiлеспрямованого довiльного планування i виконання програм дiй. Зростає рухливiсть нервових процесiв, спостерiгається бiльша, ніж у дошкiльникiв, витривалість у процесi збудження i гальмування, хоча збудження переживає. Зростає функцiональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значения. Істотно зростає фiзична витривалість дитини, але вона вiдносна.

Працездатнiсть молодших школярiв рiзко спадає через 25 - 30 хвилин уроку. Тому в усіх працях про колектив 20-30 років помічається сильний вплив рефлексологічних концепцій В.М. Бєхтєрєва, що були сформульовані ним в „Колективній рефлексології", що також мало місце у поясненні поняття про колектив дітей з біологічної точки зору. Одним з педагогів, що розглядали проблему вивчення дитячих колективів та їх взаємостосунків, був Г. Фортунатов. Автор висвітлював важливість та самостійність проблеми дитячих колективів. Він вперше класифікував  типи колективів. Стверджував, що колектив не є звичайним збігом індивідуумів, він завжди є системою взаємоіснуючих особистостей і при цьому характеризується наявністю не просто об'єднуючих, але й організуючих в єдине ціле моментів.

Заслуговув уваги й думка відомого педагога свого часу Г.А. Рокова про те, що дитячий колектив має організуюче значення. У купі граючихся школярів швидко встановлюються ті норми поведінки та спілкування, які ніколи не складуться в умовах суворого контакту на уроках.

Г. Фортунатовим колектив визначається як реально існуюча сукупність особистостей у стадії формування, що поєднані однією спільною діяльністю, виконанням соціальних завдань в процесі тривалої взаємодії та спілкування. Автор робить перші спроби дати диференціацію членам колективу за ознаками особливостей поведінки та деяких характеріологічних якостей. Ці особливості учнів мають великий вплив на формування процесів внутрішньоколективного спілкування. Діти розподіляються на наступні групи:

1) лiдери  та організатори, що мають тверду цілеспрямованість;

2) активісти, що володіють особистою ініціативою при необов’язковій твердості їх характеру;

3) виконувачі;

4) одиначки, що живуть своїм окремим життям;

5) бунтарі, які вступають у боротьбу проти лiдерiв, проти встановлених правил поведінки;

6) затравлені члени колективу. Ці групи учнів, взаємодіючи між собою активно формують стиль та особливості спілкування у колективі.

Не дивлячись на абстрактність суті комунікативної функції колективу дітей, вітчизняні педагоги присвячують безліч творів та праць роз'ясненню цього питання, адже воно має чималий вплив та вагу на ефективність навчально-виховного процесу.

Вивчення взаємостосунків у шкільній групі, проведене в руслі соціометрії, показало, що між дітьми існують складні відносини, які несуть на собі відбиток реальних соціальних впливів, що існують і у дорослому світі. Декілька досліджень дитячих колективів виявили певні фактори, які, як вважають їх автори, пов'язані з утворенням малих груп. Морено відмічав, що діти молодшого шкільного віку утворюють доволі стабільні колективи й що членам цих груп надається певний статус, а також що відношенні престижу, розумового розвитку й сімейного достатку членів колективу.  

В останні роки інтерес до вивчення взаємовідносин у групі школярів посилюється. Це пов'язано  з тим, що в умовах нашої виховної системи школи стають закладами якісного виховання.

Одним з головних факторів розвитку суспільного виховання дітей, - пише А.П. Усова,э - дитина,яка  виступає перед нами головним чином як особистість, що живе своїм життям, як член маленького дитячого суспільства з його інтересами, потребами, зв'язками, що завойовує якесь місце у цьому суспільстві. Спілкування з близьким товаришем, - підсумовує Т.В. Драгунова, - виділяється в абсолютно особливу діяльність. Вона існує як самостійна діяльність, яка може бути названа діяльністю спілкування. Предметом цієї діяльності є інша людина - товариш-одноліток як людина. Ця діяльність існує, у вигляді вчинків школярів по відношенню один до одного.   

Теорія колективу детально розроблена видатним представником вітчизняної педагогіки А.С. Макаренком. Він сформулював закон життя колективу: рух — форма життя колективу, зупинка — форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу (гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельної дії); розробив детальну технологію формування колективу. Поступово його концепція сформувалася у дослідженнях 60-70 років як теорія стадій розвитку дитячого колективу.

Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного керівника, який працює з учнями від четвертого — п'ятого класу до одинадцятого. Нижче подаємо її у стислому вигляді.

Перша стадія — створення колективу учнів. Знайомство класного керівника з дітьми, що переходить у систематичне, глибоке вивчення їх. Ознайомлення учнів з єдиними вимогами, правилами внутрішнього порядку та режимом дня школи. Вправи, ігрові елементи (заохочення, змагання) для закріплення цих вимог. Формування органів самоврядування: обрання старости класу, призначення чи обрання активістів на всі посади. Вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок: хоча б прийняття участі в театральной школы на базі навчального закладу.  На цьому етапі педагог є єдиним виразником громадських вимог. Здебільшого вимоги учня до себе ще не усвідомлені. Проте серед дітей виділяються найактивніші. Наприкінці стадії, яка орієнтовно триває навчальну чверть, створюється певний авторитет активістів серед учнів класу.

Друга стадія — поширення впливу активу на весь колектив. Актив не тільки підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед членами колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що — шкоду інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога. Через актив класний керівник висуває дальші перспективи діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і одночасно зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати, спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо. Поступово залучає до громадського життя пасивних учнів, допомагає їм у розвитку ініціативи та самодіяльності.  Шкільні органи самоврядування, уникаючи формалізму, обговорюють звіти класних самоврядовців, пропонують їм нові, оригінальні та ініціативні форми роботи. Здійснюється передача шкільних традицій у класи: шкільні свята (наприклад, новорічної ялинки, дня птахів, виставки квітів та ін.). Клас залучається до єдиної системи чергувань і самообслуговування в школі.  Розвиток колективу на цій стадії пов'язаний з подоланням протиріч: між колективом і окремими 'учнями, які випереджають у своєму розвиткові вимоги колективу або, навпаки, відстають від них; між загальними та індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі; між окремими групами учнів з різними ціннісними орієнтаціями та ін. Тому в розвиткові колективу неминучі стрибки, зупинки, рух назад.  Друга стадія може тривати один-півтора року, що залежить від того, наскільки колектив став суб'єктом виховання, чи можна його цілеспрямовано використовувати з метою індивідуального розвитку кожного учня.

Третя стадія — вирішальний вплив громадської думки, більшості. Усвідомлення громадської думки в колективі всіма учнями. Активізація кожної особистості, розвиток у неї внутрішніх стимулів свідомого ставлення до навчання, поведінки, праці та інших шкільних обов'язків. Взаємозаміна активістів у різних ролях у класі, створення загальної системи передачі функцій і досвіду. Надання прав колективу самостійно, без втручання класного керівника розв'язувати питання про заохочення і стягнення, планування своєї роботи та ін. Підготовка найактивніших учнів до цілеспрямованого самовиховання. На цій стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального розвитку кожного з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій є основною ознакою і найбільш характерною рисою колективу на третій стадії.

Четверта стадія — самовиховання. Завдяки міцно засвоєному колективному досвіду кожен учень сам проявляє до себе певні вимоги. Виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання. Педагог корегує самовиховання старшокласників: допомагає визначити найпотрібніші для самовдосконалення якості, скласти індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення якостей інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і консультує щодо прийомів та засобів самовдосконалення і самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного.

На всіх стадіях розвитку колективу особливо важливим, на думку А.С. Макаренка, є вибір цілей. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому Макаренко виходив з положення про те, що «дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість». Усвідомлена й сприйнята учнем перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди. В практиці виховної роботи він вирізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку. Близька перспектива висувається перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку. Вона обов'язково повинна спиратися на особисту зацікавленість вихованців, кожен учень повинен сприймати її як завтрашню радість, задоволення: провести цікаву гру, разом погуляти, відвідати цирк тощо. Середня перспектива — це проект колективної події, дещо віддаленої в часі: підготовка до спортивного змагання, шкільного свята, вечорниць. Далека перспектива — віддалена у часі, найбільш соціально значима мета, досягнення якої потребує чималих зусиль. Наприклад, успішно закінчити школу, обрати професію, продовжити навчання. Система перспективних цілей будується так, щоб колектив у будь-який момент часу мав перед собою захоплюючу мету, жив нею, докладав зусиль для її здійснення. Безперервна зміна перспектив, постановка нових і ускладнених завдань є обов'язковою умовою прогресивного руху колективу.  Давно відомо, що безпосередній вплив педагога на вихованця з ряду причин може бути малоефективним. Кращі результати дає вплив через оточуючих його ровесників. Враховуючи це, А.С. Макаренко висунув принцип паралельної дії: на вихованця одночасно повинно впливати щонайменше три сили: вихователь, актив і весь колектив. Принцип паралельної дії може застосовуватися вже на другій стадії розвитку колективу.

2.2Особливості взаємовідносин у колективі молодших школярів

Як ми вже відмічали відносини учнів зароджуються вже у перші дні перебування у школі.  У зв'язку з цим ми зупинимося на аналізі не лише процесу спілкування, а й ділових, особистісних відносинах, які складаються вже на початкових етапах навчання в школі.З перших днів перебування у школі діти бувать настільки приголомшені безліччю нових вражень, що майже не помічають власних однокласників. Часто вони не можуть відповісти на просте запитання: „З ким ти сидів за партою?”

Характерно те, що спочатку діти навіть уникають контактів з товаришами (якщо серед них не має сусідів чи вихованців одного дитячого садочку). Цей контакт здійснюється через педагога. Якщо, наприклад, хто-небудь з учнів забув ручку, то вони ніколи не попросять товаришів дати їм її. Вони будуть мовчки сидіти, навіть плакати, доки їх не помітить вчитель та не вирішить за них проблему. Але згодом, поступово вчитель допомагає та привчає їх спілкуватись та взаємодіяти з однокласниками без остраху.

Ці перші паростки колективізму необхідно укріплювати та розвивати, заохочувати до них учнів. Дуже велике значення вже на перших етапах формування колективу має створення його структури: треба розбити колектив на мілкі елементи та встановлювати зв'язки між дітьми.

Як вже мовилося вище, одна з головних тенденцій молодшого шкільного віку - переорієнтація спілкування з батьків, вчителів на ровесників, більш менш різних за статусом.

Потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже у дошкільників відсутність оточення однолітків негативно позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості. Спілкування з однолітками в такому віці виділяється в абсолютно цілком  особливу діяльність, предметом якої є інша людина, пізнання цієї людини, а також пізнання самого себе порівняно з нею.

Разом з рідною домівкою школа - найважливіша інстанція соціалізації. Шкільний клас - найважливіша група приналежності учня. Школяр вступає у певні особисті відносини з однолітками. Ці відносини грунтуються на відчутті симпатії і антипатії. Крім того, особистісні відносини можуть грунтуватися на спільності інтересів, думок, поглядів. Статус учня в системі особистісних відносин є для нього дуже значущим імае великий вплив на його поведінку і самосвідомість надалі. Відсутність близьких товаришів негативно позначається на емоційному стані учня, породжує глибокі переживання, наприклад відчуття самотності, невір'я в себе і т.п. Несприятливе становище в класному колективі - одна з головних причин незадоволення дітей школою.

Таким чином, група однолітків лише тоді є сприятливим для дитини середовищем, коли статус  ії досить  високий. Місце в системі відносин залежить від різних рис характеру школяра, у тому числі і від таких, як товариськість, здатність зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в обстановці, що склалася. Спостереження показують, що нерідко в групі між учнями виникають взаємини, які не тільки не виробляють у дітей гуманні один до одного відносин, але, навпаки, ведуть до виховання протилежних якостей. Не всім дітям добре живеться в середовищі однолітків, не для всіх тут сприятливий " клімат". У шкільній групі звичайно є декілька надзвичайно активних дітей, яких вчителі нерідко вважають ядром групи, на них спираються в навчально-виховній роботі. В той же час в групі є діти, які знаходяться в підпорядкуванні у активiсть.  Така поляризація погано відбивається на розвитку особистості.

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому на різні, не співпадаючi  одна з одною за ознакам. По-перше існує соціальне розшарування, що виявляється як в нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їх реалізації у дітей. Іноді ці групи практично не спілкуються одна з одною. По-друге, складається особлива внутрішньокласова ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів їх учбовій успішності або приналежності до “активу”. По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих в самому учнівському середовищі.  Виявляється різниця в становищі “зірок” і “відкинутих".

Що стосується лідерства, в шкільних класах  офіційний лідер, що посідає керівні посади, не завжди буває найавторитетнішою людиною в колективі. Часто його висувають не діти, а дорослі. У стихійних же групах лідером може бути лише той, хто володіє реальним авторитетом.

Крім шкільного класу, учень є членом референтної групи, тобто тієї групи, яка відповідає його віковим потребам. Шкільні групи задовольняють в першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування - не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів. Приналежність до певної компанії підвищує упевненість в собі і дає додаткові можливості самоствердження.

Часто такі групи учнів характеризуються певною манерою поведінки, що відрізняє її від дорослих і зазвичай відношуваної до ознак субкультури. Субкультурою називають культуру щодо дрібних груп, що характеризується низкою властивих тільки їм особливостей. Субкультура означає, як правило, власні норми, вдачі і звички, нерідко такі, що протирічать пануючим в суспільстві.

ВИСНОВОК

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом в онтогенезі самосвідомості, коли формуються нові компоненти структури самосвідомості особистості, специфічні саме для цього вікового етапу. Розвиток здібності до спілкування як основи взаємостосунків в дитячому колективі - найважливіша передумова успішного становлення особистості учнів.

Цілеспрямоване формування здібності до спілкування у школярів потребує забезпечення певних психологічних умов і вимагає спеціального керівництва процесом з боку дорослого. Формування і розвиток спілкування молодших школярів може здійснюватися шляхом розвитку у них здатності до комуникації в процесі спеціальних організованих занять, включаючи прийоми і методи активної психологічної дії.

 У молодшому шкільному віці спілкування все більшою мірою починає включатися в процес управління поведінкою. Безпосереднім компонентом цілісної системи управління поведінкою виступає саморегуляція, яка разом з процесом спілкування в колективі являється новоутворенням. Спілкування, виникаючи під впливом різноманітних форм взаємодії з людьми, починає регулювати поведінку учня в спілкуванні з іншими людьми. Більшість дослідників відзначають важливу роль спілкування з однолітками і дорослими у формуванні “Я-образа" школяра. У поведінці молодших школярів по дослідженнях Белохвостової мотив спілкування з іншими людьми виражає прагнення розуміти інших людей з метою успішного здійснення сумісного вчинку або спільної діяльності. Образ іншого набуває у суб'єкта спілкування мотиваційне значення, визначає спонуки до контактів з ним лише порівнюючись з образом Я-суб'єкта. Становлення і розвиток особистості пов'язане з ровесниками, спілкування з якими для учнів особливо значущо.

Основною причиною, що впливає на появу новоутворення в особистості молодших школярів є зміна соціальної ситуації розвитку, що висуває нові вимоги до поведінки, діяльності, навчання, до системи відносин з дорослими, новими особливостям спілкування.

 Під час дослідження нами:

Здійснено історико-теоретичний аналіз вивчення взаємовідносин у дитячих колективах в педагогічній та психологічній думці.                                                                                                            

З'ясовано особливості процесу спілкування в колективі молодших школярів.       

Висвітлено поняття потреби спілкування, як фактору розвитку взаємостосунків у колективі.

Визначено методи розвитку навичок спілкування дітей молодшого шкільного віку.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67120. «Надо химию учить!» Выступление агитбригады 3.73 MB
  Цели мероприятия: профориентационная работа; пропедевтика курса химии; популяризация химических знаний; создание мотивации к изучению предмета химии; профилактика детского травматизма на дороге и дома; пропаганда бережного отношения к природе; обеспечение полезного досуга для учащихся...
67121. Система распределения и товародвижения 70.5 KB
  Степень конкуренции и сбытовая политика конкурентов их число концентрация сбытовая стратегия и тактика взаимоотношения в системе сбыта; характеристика и особенности рынка фактическая и потенциальная ёмкость обычаи и торговая практика плотность распределения покупателей.
67122. Журналистика США XIX века 32.5 KB
  Общественно-политическая, экономическая и социокультурная ситуация Политическое устройство: избрание в 1829 президентом Эндрю Джэксона обозначило конец эры патрицианского президентства в США. США – «плавильный котел» Экономика имела преимущественно аграрный характер (независимые фермеры).
67123. Третий период творчества Шекспира (1607 – 1612) – «трагический» 43 KB
  Особенностью этого периода является то что Шекспир ищет опору в фантазии обращается к жанру философской притчи и сказке. оптимистический период комедии Шекспира. Большинство написаны в первый период творчества они отражают жизнерадостный светлый мир ренессанса основной темой является любовь ее зарождение в юных сердцах...
67124. Мифологизм советской тоталитарной культуры 38 KB
  Все эти меры нужны были чтобы в сознании каждого человека и массы укрепить новую мифологию советскую социально-историческую мифологию. Исходя из всего этого в новом мире все должно быть новым поэтому все силы советской идеологии бросили на создание нового человека за счет образования и воспитания.
67126. Мертвые души, Ревизор, Петербургские повести, 3-4 рассказа из духовной прозы, Тарас Бульба 42.5 KB
  Замысел произведения возник в 1835 году. В плане замысла ему помогает А. С. Пушкин, он подсказывает Гоголю сюжет. Тогда же Гоголем были сделаны первые наброски авантюрно-сатирического романа, в котором автор пытался показать хотя бы с одного бока, но всю Русь.
67127. Воздействие опасности на человека и техносферу 18.58 KB
  Повышение привычных уровней потоков сопровождается негативными воздействиями на человека и или природную среду. Результат взаимодействия человека со средой обитания может изменяться в широких пределах от позитивного до катастрофического сопровождающегося гибелью людей и разрушением компонентов среды обитания.
67128. Информационное общество и информационная культура 38 KB
  Информационное общество – термин введен американским экономистом Машлуп. Работа вышла в 1962 году – «Производство и распространение знаний в США». Начинает рассматривать информационную концепцию. Он делал акцент на степени развития информационных технологий...