96567

ДЕСМУРГІЯ ТА ТРАНСПОРТНА ІММОБІЛІЗАЦІЯ

Книга

Медицина и ветеринария

У посібнику подано методику і техніку накладання пов’язок на різні частини тіла та окреслено основні засоби і способи транспортної іммобілізації при наданні першої медичної допомоги потерпілим. За структурою і змістом посібник відповідає чинній навчальній програмі.

Украинкский

2015-10-07

5.28 MB

0 чел.

Житомирський державний університет

імені Івана Франка

Кафедра спортивної медицини та основ медичних знань

В. А. Павловський, О. К. Толстанов

ДЕСМУРГІЯ ТА ТРАНСПОРТНА ІММОБІЛІЗАЦІЯ

Навчально-методичний посібник

Видавництво ЖДУ ім. І. Франка

Житомир

2007


ББК 54.5+54.58

       П12

УДК 615. 46(075.8)+616-089.22

Рекомендовано вченою радою Житомирського державного університету імені Івана Франка, протокол № 8 від  24 лютого 2006 р.

Рецензенти:

Ахметов Р.Ф.- кандидат педагогічних наук, професор.

Клімчук Л.Ф.- кандидат медичних наук.

Косенко В.М.- кандидат медичних наук.

П12

Павловський В.А., Толстанов О.К.

Десмургія та транспортна іммобілізація: Навчально-методичний посібник. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2007.- 48 с.

У посібнику подано методику і техніку накладання пов’язок на різні частини тіла та окреслено основні засоби і способи  транспортної іммобілізації при наданні першої медичної допомоги потерпілим. За структурою і змістом посібник відповідає чинній навчальній програмі.

Призначений для студентів усіх факультетів, викладачів основ медичних знань, безпеки життєдіяльності, охорони праці, керівників занять з медичної підготовки особового складу формувань цивільного захисту (ЦО) та медичних працівників. 

54.5+54.58

Навчальне видання

Павловський Віктор Аполлінарійович

Толстанов Олександр Костянтинович

Десмургія та транспортна іммобілізація.

Десмургія та транспортна іммобілізація

Навчально-методичний посібник

Надруковано з оригінал-макету автора

Підписано до друку 09.03.06. Формат 60х90/16. Ум. друк. арк. 3.0.

Обл. вид. арк. 1.88. Друк різографічний.

Гарнітура Times New Roman. Зам. 71. Наклад 100.

Видавництво Житомирського державного університету імені Івана Франка

Свідоцтво про державну реєстрацію:

серія ЖТ №10 від 07.12.04 р.

м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40

електронна пошта (E-mail): zu@zu.edu.ua

© Павловський В.А., 2007.

© Толстанов О.К., 2007.

Зміст

Вступ            4

Заняття 1. Тема : Десмургія        5

Основні поняття теми. Методика і техніка лабораторного практикуму  6

Поняття про десмургію          6

Перев’язний матеріал. Табельні і підручні перев’язні матеріали   7

Загальні правила накладання бинтових пов’язок    10

Методика і вправи з накладання бинтових пов’язок     11

Питання і завдання для самостійної роботи і самопідготовки   24

Заняття 2. Тема: Десмургія (продовження)      25

Методика і вправи з накладання фіксуючих пов’язок     25

Косинкові пов’язки          26

Лейкопластирні та клеолові пов’язки       29

Техніка накладання контурних фіксуючих пов’язок     30

Еластичні сітчасто - трубчасті медичні бинти      30

Заняття 3. Тема: Транспортна іммобілізація     32

Поняття про іммобілізацію. Види і засоби транспортної іммобілізації  33

Показання до застосування шин і правила іммобілізації    34

Методика накладання транспортних шин на різні ділянки тіла   35

Засоби і способи транспортування потерпілих      42

Питання для самостійної підготовки і самоконтролю     48

Завдання для самостійної роботи        48

Список літератури          49

Вступ

Значення якісної підготовки спеціалістів за педагогічним чи іншим професійним спрямуванням нині неухильно зростає, підвищується рівень їх інтелектуальної діяльності. Проте раціональна організація розумової праці як і розробка науково обґрунтованих методів, форм і засобів навчання неможлива без знання майбутніми спеціалістами основ медичних знань, які є фундаментом охорони здоров'я дітей і дорослих. Це тим більш необхідно в наш час, коли виникають надзвичайні ситуації, посилюється негативний вплив чинників науково-технічного прогресу на людину, зокрема, на дітей.

Мета посібника – допомогти студентам ефективно оволодіти знаннями і уміннями з десмургії та транспортної іммобілізації, як елементами невід’ємної складової частини заходів першої медичної допомоги. Не слід забувати, що надання цього виду допомоги має вирішальне значення для рятування потерпілих.

Відображені у посібнику теми Десмургія і Транспортна іммобілізаціяє основними у вивченні  III - “В” розділу програми : “Долікарська медична допомога в загрозливих для життя станах і нещасних випадках.” Опрацювання саме цих тем розділу сприятиме формуванню у студентів базових понять та вмінь із надання першої медичної допомоги при нещасних випадках. Основними навчально-методичними прийомами при цьому можуть бути такі:

  1.  показ викладачем способів накладання пов’язок та іммобілізації;
  2.  повторення студентами дій викладача;
  3.  багаторазові вправи студентів до повного формування навичок.

У результаті рекомендованих авторами методик проведення занять і самостійної роботи та тренувань студенти зможуть оволодіти прийомами накладання пов’язок і транспортної іммобілізації, виконувати їх грамотно, швидко й чітко в умовах надзвичайних обставин, а також бути підготовленими до проведення занять з основ медичних знань у школі.

Заняття №1. Тема: Десмургія

Мета заняття:

Вивчити види пов’язок, засвоїти загальні правила накладання бинтових пов’язок. Оволодіти методикою та технікою накладання бинтових пов’язок  на різні частини тіла.

Професійна спрямованість:

Майбутній спеціаліст за педагогічним чи іншим професійним спрямуванням повинен оволодіти знаннями і уміннями надання першої медичної допомоги дітям і дорослим при травматичних ушкодженнях, вміти правильно накласти пов’язку та навчити цьому учнів, співробітників та населення.

Оснащення заняття:

Тематичні таблиці, схеми, плакати різноманітних видів пов’язок, бинти різних розмірів, пакети перев’язні індивідуальні, косинки, трикотажні сітчасто-трубчасті бинти різних розмірів, контурні пов’язки, липкий пластир, ножиці, марля, вата в упаковках, клеол, лейкопластир, санітарна сумка.

Метод: Лабораторне заняття. Самостійна робота.

Місце: Клас медичної підготовки

Час: 4 годин (2 год. – лабораторне заняття, 2 год. – самостійна робота)

План заняття

Перевірка готовності студентів до заняття. Контроль знань та практичних навичок.

  1.  Поняття про десмургію. Визначення термінів «пов’язка» та «перев’язка».
  2.  Перев’язний матеріал. Табельні і підручні перев’язні матеріали.
  3.  Правила накладання пов’язок.
  4.  Методика і вправи з накладання бинтових пов’язок на окремі частини і ділянки тіла.

Підведення підсумків заняття, завдання для самостійної роботи і самопідготовки.


Методичні вказівки

Після перевірки присутніх та опитування викладач розподіляє студентів попарно, роздає їм перев’язні засоби.

Розглядаючи перше навчальне питання, викладач наголошує, що десмургія є розділом медицини, який вивчає види пов’язок. Пояснює різницю термінів «пов’язка» та «перев’язка».

Опрацьовуючи друге навчальне питання, студенти знайомляться з різноманітними перев’язними матеріалами, їх властивостями та відповідними вимогами до них. Викладач показує бинти різної ширини, серветки, великі і малі пов’язки стерильні, пакети перев’язні індивідуальні тощо. В наступних питаннях викладач пояснює основні правила накладання пов’язок, демонструє методику закріплення бинта на початку та в кінці бинтування. Особливу увагу звертає на привиття практичних навичок накладання бинтових пов’язок на різні частини тіла. Працюючи попарно, студенти по черзі тренуються один на одному. Викладач постійно корегує роботу кожного студента. Крім того, студенти вивчають правила користування пакетом перев’язним індивідуальним при сліпих і наскрізних пораненнях та відкритому пневмотораксі, а також з правилами накладання великих і малих пов’язок стерильних.

Викладач наголошує, що при відсутності перев’язного матеріалу пов’язки можна накладати з допомогою підручних засобів (чистого простирадла, тканини, сорочки).

В кінці заняття викладач перевіряє практичні навички з накладання бинтових пов’язок, дає завдання для самостійної роботи та питання для самостійної підготовки до наступного заняття.

Основні поняття теми.

Методика і техніка лабораторного практикуму

  1.  Поняття про десмургію

Десмургія (від грецьк. desmos- зв’язок, пов’язка та ergon-діло, робота) – це розділ медицини, що вивчає види пов’язок, їх застосування та способи накладання.

Термін «пов’язка» означає пристрій для утримання перев’язного матеріалу та хворої частини тіла в потрібному для лікування положенні.

Мета пов’язок: запобігання забрудненню рани, зупинка кровотечі (давлючі пов’язки), очищення ран від гною, утримання в рані ліків, створення спокою і нерухомості в ушкодженій частині тіла (іммобілізуючі пов’язки), виправлення положення частини тіла (коригуючі пов’язки), герметичне закриття порожнини (окклюзійні пов’язки).

Термін «перев’язка» означає процес накладання пов’язки на ушкоджену ділянку або заміни пов’язки.

2. Перев’язний матеріал. Табельні і підручні перев’язні матеріали

Матеріал, який застосовується для забезпечення рани від повторного забруднення при перев’язках, операціях, для зупинки кровотечі і видалення гною з рани, називається перев’язним.

Як правило, пов’язка складається з двох частин:

1.Власне пов’язки або перев’язного матеріалу, що накладається на рану. Це марля стерильна або марля, просочена антисептичними знезаражуючими розчинами, мазями чи масляними розчинами та ін.

2.Фіксуючої частини, котра закріплює перев’язний матеріал на поверхні тіла.

В якості перев’язного матеріалу для накладення пов’язок застосовується марля, вата, лігнін (деревна вата), косинка, крупнопетлиста капронова сітка, тканина з лавсану.

Марля – бавовняна тканина з рідкою чи більш густою сіткою. Біла марля має високу гігроскопічність, добре всмоктує з рани кров і гній.

Вата виготовляється з бавовни. Застосовують знежирену вату, вона володіє високою всмоктувальною здатністю і швидко висихає.

З марлі і вати готуються бинти, серветки, ватно–марлеві подушечки.

Перев’язний матеріал, що накладається безпосередньо на рану, повинен відповідати наступним вимогам: мати гігроскопічність та капілярність – добре всмоктувати з рани кров і гній, не повинен подразнювати тканини організму, швидко висихати, легко стерилізуватися без змін якості. Частіше використовують стерильний (асептичний) перев’язний матеріал, рідше – антисептичний.

В якості захисних пов’язок використовують плівкоутворюючі аерозолі (буметол, пласбутол і т.п.), бактерицидний лейкопластир, клей БФ-6, рідину Новікова, суміш Черняка та ін. Вони водонепроникні, добре утримуються, не подразнюють шкіру.

Як підручні засоби надання першої медичної допомоги при пораненнях для накладання пов’язок можуть використовуватися: чисте простирадло, сорочка, бавовнянопаперові чи лляні тканини (некольорові), з яких готують смужки (по можливості – пропрасовані).

В залежності від якості перев’язного матеріалу пов’язки ділять на м’які і тверді. М’які пов’язки за способом фіксації перев’язного матеріалу ділять на такі: клейові, пов’язки, які закріплюються еластичним сітчасто-трубчастим бинтом, бинтові, марлеві й косинкові пов’язки).

Для кращої фіксації перев’язного матеріалу при кровотечах, а також для тимчасової іммобілізації частіше всього застосовують м’які бинтові пов’язки, які накладають за допомогою бинтів або пакета перев’язного індивідуального.


Стандартні (табельні) перев’язні матеріали

Стандартні перев’язні матеріали виготовляються фабричним способом в спеціальній упаковці. Більшість з них стерильні, прості у використанні і не вимагають значних витрат часу при само– і взаємодопомозі.

  1.  Перев’язні пакети

Мал. 1. Пакет перев'язний індивідуальний (ППІ)

Пакет перев’язний індивідуальний (ППІ) (мал.1) складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 32х17,5 см, бинта шириною 10 см і довжиною 7 м. Одна подушечка пришита на кінці бинта, а інша – вільно по ньому пересувається. Подушечки і бинт пакета стерильні, загорнені в пергаментний папір. Зовнішній чохол пакета зроблений із прогумованої тканини. У пакет вкладається шпилька. При накладанні пов’язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою на надрізі розкривають зовнішній чохол і виймають внутрішнє упакування пакета. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев’язний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечки, тобто тієї, котра буде прикладена до рани. Той, хто надає допомогу, може братися руками тільки за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечки. Подушечку прибинтовують бинтом, кінець якого закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях рухому подушечку переміщають по бинту на потрібну відстань, що дозволяє закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовують для накладання герметичних пов’язок.

Пакет перев’язний звичайний на відміну від пакета перев’язного індивідуального упаковується в пергаментну оболонку й обклеюється спеціальним пакувальним папером.

  1.  Бинти являють собою смужку марлі в скатаному вигляді (мал. 2). Скатана частина бинта називається голівкою, вільний кінець – початком бинта. Тильна сторона бинта, що звернена поверхнею до частини тіла, яку бинтують, називається спинкою, протилежна – черевцем. Розрізняють вузькі бинти (3-5-7см) для перев’язки пальців, кисті, стопи; середні (10-12см) – для голови, плеча, передпліччя, гомілки; широкі (14-18см) для перев’язки грудної клітки, живота, молочної залози, стегна.

Бинти стерильні, упаковані герметично в пергаментний папір.

  1.  Серветки стерильні – це складені в кілька шарів чотирикутні шматки марлі, упаковані герметично в пергаментний папір (по 20 штук в упакуванні). Розміри великих серветок 70х68см, малих – 68х35см.
  2.  

Мал. 2. Бинт: а) головка бинта; б) початок бинта

Пов’язка стерильна мала складається з бинта шириною 14 см, довжиною 7 метрів і однієї ватно-марлевої подушечки розміром 56х29 см, що пришита до кінця бинта. Має зовнішню і внутрішню оболонки зі спеціального пакувального паперу. Для того, щоб зняти оболонки, необхідно висмикнути вклеєну в них розрізну нитку. Після цього пов’язку беруть правою рукою за голівку бинта і, не торкаючись внутрішньої поверхні подушечки, прикладають подушечку до ураженої ділянки тіла і потім прибинтовують.

  1.  Пов’язка стерильна велика має ватно-марлеву подушечку розміром 65х45 см з пришитими шістьма фіксуючими тасьмами. Пов’язка використовується при великих ранах і опіках.
  2.  Вата стерильна випускається в упаковках по 25 і 50 г.
  3.  Вата нестерильна випускається в упаковках по 50 і 250 г, застосовується для давлючих пов’язок.
  4.  Компресна вата (сіра) застосовується для виготовлення м’яких прокладок при накладанні шин, компресів.
  5.  Лігнін використовується як замінник вати.
  6.  

Мал. 3. Контурні пов'язки для тулуба  (а), для стегна (б), для гомілки і плеча (в), для передпліччя (г)

Контурні фіксуючі пов’язки (мал. 3). Промисловістю налагоджений випуск їх з бязі двох видів: для тулуба (78х42см) і кінцівок трьох розмірів – для стегна (80х65см), для гомілки і плеча (55х29 см) і для передпліччя(65х55 см). Особливістю цих пов’язок є наявність в них стрічок, за допомогою яких пов’язка може бути прикріплена до тіла. У паперовому пакунку міститься два комплекти контурних пов’язок.

Крім табельних засобів, при перев’язках також використовують:

1. Косинкові пов’язки, які накладають на голову, груди, плечовий, ліктьовий, колінний, гомілковостопний суглоби, на кисть і стопу, на промежину. Якщо косинки не стерильні, то спочатку на поверхню рани накладають стерильні бинти чи серветки, які потім фіксують косинкою.

2. Клеолові і лейкопластирні пов’язки, які накладають на невеликі рани. Рану закривають стерильним матеріалом, що закріплюється смужками липкого пластира. При накладанні клеолової пов’язки шкіру навколо рани змащують клеолом, дають йому підсохнути, а потім стерильний матеріал на рані закривають розтягнутою марлевою серветкою, приклеюючи її краї до змащеної шкіри. Перед зняттям такої серветки краї її змащують спиртом, ефіром чи бензином.

3. Загальні правила накладання бинтових пов’язок

Вивчаючи правила накладання бинтових пов'язок, студенти повинні усвідомити таке:

  1.  необхідно подбати, щоб хворий знаходився в зручному для нього положенні. При значному ушкодженні краще покласти його на кушетку або посадити, щоб частина тіла, яку бинтують, була нерухома і доступна бинтуванню;
  2.  та частина тіла, що піддається бинтуванню, повинна бути доступна для бинтування з усіх боків;
  3.  найбільш зручно накладати пов'язку, якщо та частина тіла, яку бинтують знаходиться на рівні грудей того, хто проводить бинтування;
  4.  кінцівці, яку бинтують надається середнє фізіологічне положення;
  5.  

Мал. 4. Скачування бинта

бинтуючи, черевце бинта повинне бути звернене назовні; бинтування проводять у такий спосіб: правою рукою розгортають голівку бинта, а лівою – розправляють ходи бинта;

  1.  бинтувати легше і пов'язка виходить охайніше, якщо бинт добре скатаний, має форму правильного циліндра. Скачувати бинт краще у такий спосіб: один зі студентів розправляє і трохи натягує бинт, інший – скачує пальцями обох рук один кінець на два-три оберти, а потім кладе голівку бинта на ліву долоню спинкою донизу і долонею правої руки скачує. Бинт скачується туго і рівномірно. Щоб пов'язка лежала правильно, потрібно для кожної ділянки тіла добирати бинт відповідної ширини. Перед бинтуванням на місце ушкодження (рану) кладуть стерильну серветку або ватно-марлеву подушечку;
  2.  починають бинтування із закріпляючого витка. Наступні витки роблять від периферії до центральних ділянок тіла. Голівку бинта розгортають зліва направо, крім деяких пов'язок (пов'язка Дезо, колосоподібна на плечовий суглоб і ін.);
  3.  кожен наступний хід бинта повинен прикривати попередній на  половину чи на 2/3;
  4.  бинт натягується рівномірно, щоб не було складок, краї не зміщалися, але так, щоб не здавлював тканини, не утворював перетяжок;
  5.  закріплення пов'язки роблять  надірвавши або (краще) надрізавши ножицями кінець бинта в поздовжньому напрямку. Обидва кінці перехрещують один з одним і зав'язують. Можна кінець бинта закріпити за допомогою англійської шпильки;
  6.  для контролю за станом хворого особа, що надає допомогу, повинна знаходитися обличчям до потерпілого;
  7.  при накладанні пов’язки на частини тіла, що мають форму конуса ( стегно, гомілка, передпліччя ), для кращого прилягання пов’язки необхідно через кожні 1-2 оберти бинта перегинати його.

Добре і правильно накладена пов’язка повинна задовольняти такі вимоги:

  1.  закривати повністю хвору ділянку тіла;
  2.  не порушувати лімфо– і кровообіг;
  3.  бути зручною для хворого.

Щоб студентам навчитись правильно і швидко накладати пов’язки, потрібно виробити відповідні рухові навички. Разом з тим, рука під час бинтування буде правильно і ритмічно рухатись тільки при умові знання ходів бинтування. Всяка навичка формується й закріплюється в процесі вправ не тільки на заняттях студентів у класі, але і під час самостійної роботи та виконанні завдань для самопідготовки вдома, що дасть можливість правильно й швидко накласти пов’язку в будь-яких умовах.

4. Методика і вправи з накладання бинтових пов’язок

Мал.5. Шапочка Гіппократа

Пов'язки на голову

  1.  Шапочка Гіппо-крата. Застосовується для фіксації стерильного перев'язного матеріалу на склепінні черепа (мал. 5). Для її накладання використо-вують двоголовий бинт. Перший виток бинта студент проводить навколо голови через лобові бугри назад вище вушних раковин і нижче потиличного виступу. На ділянці потилиці бинт перехрещується. Одна голівка розмотується вертикально через середню частину голови на чоло, інша йде по колу горизонтально, прикриваючи вертикальний хід бинта на ділянці чола. Потім вертикальний виток бинта перегинається через горизонтальний і направляється назад до потилиці праворуч або ліворуч, прикриваючи попередній на половину ширини бинта. На потиличній ділянці – повторний перехрест і повернення на чоло, повторюючи повернення доти, доки не закриється вся волосиста частина голови. Кількість ходів бинта, що повертаються, краще накладати так, щоб кожний наступний виток прикривав половину кожного попереднього, піднімаючись на ділянку чола і вище.

  1.  

Мал.6. Пов'язка типу “чепець”

Пов'язка на волосисту частину голови типу “чепець” – більш проста, зручна пов'язка, що міцно фіксує асептичний матеріал на склепінні черепа. (мал. 6). Перед накладанням пов'язки на тім'яну ділянку попереду вушних раковин кладеться смужка бинта (зав'язка) довжиною близько 1 м, кінці якої опускаються вниз і утримуються потерпілим. Перший виток бинта проводять навколо голови нижче лобових і потиличних виступів, вище вушних раковин. Потім, дійшовши до зав'язки, бинт обводять навколо неї і прикривають ним потилицю трохи вище кругового витка. На іншій стороні бинт перекидають навколо вертикальної стрічки і направляють його на лобово-тім'яну ділянку також вище кругового ходу бинта. Обгортаючи в такий спосіб зав'язку кілька разів, ведуть бинт все більш вертикально, поки не буде закрита вся волосиста частина голови. Кожен виток прикриває попередній на 2/3 ширини бинта. Наприкінці двома круговими ходами зміцнюють пов'язку і прикріплюють бинт до вертикальної стрічки. Кінці стрічок зав'язують під підборіддям.

  1.  Пов'язка у вигляді “вуздечки” (мал.7) – це різновид пов'язок на череп, обличчя і підборіддя. Студенти накладають пов'язку одноголовим бинтом. Спочатку роблять 2-3 горизонтальних закріплюючих кругових ходи  бинта через чоло і потилицю. З потилиці бинт спускають вниз над лівою вушною раковиною на задню поверхню шиї, а потім на передню поверхню. В подальшому бинт проводять через підборіддя, ліву щоку попереду лівої вушної раковини на тім'яну ділянку. Подібними вертикальними ходами закривають рану на тім'яній, частково потиличній ділянках черепа. Потім бинт з-під підборіддя по протилежній стороні шиї направляють на потилицю і переводять

Мал.7. Пов'язка на голову у вигляді “вуздечки”

його в горизонтальні витки, що закріплюють пов'язку.

  1.  Хрестоподібна (восьмиподібна) пов'язка на потилицю і шию (мал. 8).

Мал.8. Восьмиподібна пов'язка на потилицю і шию

Пов'язка застосовується для фіксації перев'язного матеріалу на цій ділянці. Закріпляючим витком бинта є хід бинта, що проходить через чоло і потилицю навколо голови. Потім бинт направляють на ділянку потилиці і косо вниз на шию, переходячи на передню її поверхню, звідти знову на потилицю і навколо голови. Подібні ходи бинта студенти повторюють, поки не закриють повністю поверхню рани. Закінчують пов'язку круговим ходом бинта навколо голови нижче лобових і потиличних бугрів над вушними раковинами.

  1.  Пов'язка на праве око (мал.9). Закріплюється пов'язка двома витками навколо голови нижче лобових і потиличних виступів над вушними раковинами. Третій виток проводиться з опусканням бинта на потилицю нижче правої вушної раковини на праву щоку, звідти направляється бинт на праве око, закриваючи його внутрішній відділ. Закінчується цей виток на потилиці, звідти починається четвертий виток, що проходить циркулярно. Потім кожен косо йдучий тур бинта чергується з круговим витком, поки не закриється цілком ділянка ока.
  2.  

Мал.9. Пов’язка на

праве око

Пов'язка на ліве око.

Студент бере в ліву руку голівку бинта і проводить два закріпляючих витки циркулярно навколо голови, розмотуючи бинт справа наліво. Третій хід бинта проводить нижче лівого вуха на ліве око ближче до носа. Наступні оберти чергуються аналогічно тому, як це написано вище для правого ока.

  1.  

Мал. 10. Пов'язка на обидва ока

Пов'язка на обидва ока (мал. 10) – складається зі сполучення двох пов’язок, що накладаються на ліве і на праве око. Перший і другий виток бинта  накладається циркулярно навколо голови. Третій – нижче правої вушної раковини на праве око, його зовнішню частину, через чоло до потилиці. Четвертий виток починається на потилиці, проводиться  до переду через чоло над переніссям на ліве око, потім нижче  лівого вуха на потилицю. П'ятий – на праве око, зміщуючи бинт на 1/3 ширини його донизу і всередину від третього витка і т. ін. Закінчити пов'язку потрібно горизонтальним ходом навколо голови. Пов'язка буде більш міцною, якщо кожен косо йдучий оберт бинта чергувати з циркулярними витками через чоло і потилицю.

  1.  Неаполітанська пов'язка на вухо (мал.11).

Мал.11. Неаполітанська пов'язка

Студент починає бинтувати із закріпляючих витків навколо голови нижче лобових і потиличних виступів, потім із хворої сторони спускається бинт усе нижче і нижче, закриваючи хворе вухо і соскоподібний відросток. Наприкінці робить кілька горизонтальних витків бинта через чоло і потилицю.

  1.  Пращеподібна пов'язка (мал.12). Накладається на лоб, ніс, підборіддя, потилицю для закріплення стерильного матеріалу, що прикриває ділянку ушкодження. Для її підготування студенти надрізають кінці бинта в поздовжньому напрямку на рівній відстані від країв, не доходячи середини.

Мал.12а. Пращоподібна пов'язка

Мал.12б. Пращоподібна пов'язка:

а– на ніс; б–на лоб; в–на підборіддя

Пов'язки на верхню кінцівку

  1.  Спіральна пов'язка на вказівний палець (мал. 13). Спочатку студент робить закріпляючі витки навколо променевозап'ясткового суглоба. Третій виток проводить косо через кисть до останньої фаланги вказівного пальця. Наступні ходи бинта ідуть спірально вниз до основи пальця. Потім направляє бинт через тил кисті до променевозап'ясткового суглоба. Закінчується пов'язка круговими ходами навколо променевозап'ясткового суглоба.

Мал.13. Спіральна пов'язка на вказівний палець

Мал.14. Колосоподібна пов'язка на I палець кисті

Мал. 15. Поворотна пов’язка на другий палець

  1.  Колосоподібна пов'язка на перший палець кисті (мал. 14). Перші два витки бинта студент проводить навколо променевозап'ясткового суглоба, третій – від ліктьової поверхні променевозап'ясткового суглоба через тил до променевої поверхні кінцевої фаланги 1 пальця, робить оберт навколо пальця і повертає бинт до променевої сторони променевозап'ясткового суглоба. Потім хід бинта йде до ліктьової сторони суглоба, знову на тил кисті і до 1 пальця, проводить його трохи нижче попереднього, повертаючи до променевозап'ясткового суглоба. Усі ходи бинта проводять таким чином, щоб верхній хід перекривав нижче лежачий виток, направляючи на протилежну сторону зап'ястя.
  2.  Спіральна пов'язка на всі пальці кисті(“панцирна пальчатка ”) (мал. 16). Накладається так само, як і на вказівний палець. На лівій руці її починають з V пальця, на правій – з I пальця.

Мал.16. Спіральна пов'язка на всі пальці кисті (“панцирна пальчатка”)

Мал.17. Пов'язка поворотна на кисть (“рукавичка”)

Мал. 18. Восьмиподібна пов'язка на кисть

  1.  Пов’язка поворотна на кисть (”рукавичка”) (мал. 17). Застосовується в тих випадках, коли немає необхідності бинтувати кожен палець. Перш ніж студентам приступати до накладання цієї пов'язки, між ушкодженими пальцями варто покласти стерильні серветки. Спочатку варто зміцнити бинт навколо зап'ястя, потім його ведуть по тилу кисті на пальці, переходять на долоню до променевозап'ясткового суглоба. Кілька разів повертаючи по тильній і долонній поверхні кисті, прикривають чотири пальці кисті. Фіксують їх горизонтальними витками, починаючи з дистальних відділів пальців. Наприкінці накладання пов'язки її закріплюють на ділянці зап'ястка.
  2.  Восьмиподібна пов'язка на кисть (мал. 18) – закриває тильну і долонну поверхню кисті. Перший (закріпляючий виток) проводять навколо зап'ястя, потім переводять бинт на тил кисті, направляючи його косо до основи п'ятого пальця, звідси  бинт ведуть на долоню, роблячи циркулярний хід, і від основи другого пальця по тильній поверхні кисті повертають їх до зап'ястя. Після декількох таких витків закінчують пов'язку на ділянці променевозап'ясткового суглоба.
  3.  Спіральна пов'язка з перегином на передпліччя (мал. 19). Пов'язку починають закріпляючими спіральними витками навколо зап'ястку. З четвертого ходу великим пальцем лівої руки підтримують нижній край бинта, а верхній край перегинають на себе, він стає нижнім.

Мал..19. Спіральна пов'язка з перегином на передпліччя

П'ятий виток і всі наступні проводять аналогічно, поки не буде забинтована  вся ушкоджена ділянка.

  1.  Черепахоподібна пов'язка, що сходиться, на ліктьовий суглоб (мал. 20). Застосовують її при локалізації ушкодження безпосередньо на ділянці ліктьового згину. Руку згинають у ліктьовому суглобі. Перший виток бинта студенти проводять циркулярно в нижній третині плеча, потім переходять через ліктьовий згин на передпліччя, згинають його і повертаються на плече, перехрещуючи попередній виток на ділянці ліктьового згину. Подібні ходи повторюють кілька разів, доки не закриється рана.

Мал.20. Черепахоподібна пов'язка, що сходиться,  на ліктьовий суглоб

Мал.21. Черепахоподібна пов'язка, що розходиться, на ліктьовий суглоб

  1.  

 Мал.22. Спіральна пов'язка на плече

Черепахоподібна пов'язка, що розходиться, на ліктьовий суглоб (мал. 21). Накладається на руку, зігнуту в ліктьовому суглобі. Перший круговий виток проводять через середину суглоба, наступні ходи проводять нижче і вище суглоба, перехрещуючи їх на ділянці ліктьового згину, прикриваючи попередні витки на 1/3. Після того, як буде закрита вся ділянка суглоба, закінчують пов'язку циркулярним ходом на ділянці плеча і передпліччя. Ця пов'язка застосовується частіше, ніж та, що сходиться.

  1.  На середню і нижню третину плеча накладається звичайна спіральна пов'язка (мал. 22), або спіральна з перегинами, аналогічно до тієї, котра накладається на передпліччя.
  2.  

Мал.23. Колосоподібна пов'язка на плечовий суглоб

Колосоподібна пов'язка на плечовий суглоб і надпліччя (мал. 23). Спочатку бинт проводять навколо плеча у верхній його третині, другий виток піднімається косо, перехрещуючи попередній хід на боковій поверхні плеча, звідти направляється на спину до здорової пахвової ділянки. Третій виток проводять через передню поверхню грудей, потім його хід повторює рухи бинта при першому оберті навколо плеча, але бинт розташовується трохи нижче другого витка. Четвертий хід є повторенням другого, але проходить вище третього. Поступово піднімаючи бинт вище, повністю закривають ділянку плечового суглоба і надпліччя. Закінчують пов'язку круговим витком бинта навколо грудної клітки чи плеча.

Мал.24. Пов'язка Дезо

  1.  Пов'язка Дезо (мал. 24). Застосовується для забезпечення спокою при переломах ключиці, плеча. Перед накладанням цієї пов'язки в пахвову западину ушкодженої кінцівки  підкладають ватно–марлевий валик, руку згинають у ліктьовому суглобі під кутом 90, кисть поверхнею долоні повертають до живота. Перший виток бинта ведуть від здорової пахви через передню поверхню грудної клітки до середньої третини плеча ушкодженої руки, притискаючи його до тулуба і направляючи бинт горизонтально на спину. Другий виток починається від здорової пахви, проходить косо через передню поверхню грудної клітки до ушкодженої ключиці. Третій виток проводять по задній поверхні тулуба і руки вертикально вниз на ділянку верхньої третини передпліччя. Потім бинт перегинається через передпліччя, йде косо вгору до здорової пахвової ділянки. Четвертий виток проходить косо по задній поверхні спини до ушкодженої ключиці, спускаючись вниз по передній поверхні плеча до ліктьового суглоба, обгинає його і направляється до здорової пахвової западини по задній поверхні спини. Наступні ходи бинта повторюють попередні. Пов'язка буде утримуватися краще, якщо руку перед початком

Мал.25. Повзуча пов'язка на передпліччя

бинтування прикріпити до грудей за допомогою косинки. Для утримання кисті можна її підвісити за допомогою шматка бинта.

  1.  Повзуча (змієподібна) пов'язка на передпліччя (мал. 25). Нагадує спіральну, але на відміну від останньої, між кожним наступним і попереднім ходом бинта є відстань, рівна ширині бинта. Подібну пов'язку застосовують для тимчасової фіксації стерильного матеріалу при ушкодженні великих розмірів.

Повязки на грудну клітку

Мал.26. Восьмиподібна пов'язка на спину

На верхню третину грудної клітки накладають восьмиподібні пов'язки, на нижню третину – спіральні пов'язки на лямочках.

  1.  Восьмиподібна пов'язка на спину (мал. 26). Перший і другий витки бинта  проводять через ліву пахвову западину і надпліччя. Третій виток – косо від лівого надпліччя в праву пахвову западину через задню поверхню грудної клітки з обертом навколо правого плечового суглоба. Четвертий виток – від правого надпліччя косо вниз до лівої пахвової западини, навколо лівого плечового суглоба. Можна накласти кілька подібних витків бинта. Закінчити пов'язку потрібно круговими ходами навколо нижньої третини грудної клітки.
  2.  Восьмиподібна пов'язка на передню поверхню грудної клітки накладається аналогічно пов'язці на спину. Ходи бинта перехрещуються над грудиною.
  3.  

Мал.27. Спіральна пов'язка на грудну клітку

Спіральна пов'язка на грудну клітку (мал.27). Для накладання цієї пов'язки використовують підтримуючу стрічку, що готують зі шматка бинта довжиною близько 1 м. Цю стрічку укладають серединою на передпліччя таким чином, щоб кінці її звисали вільно на спині і грудях. Після цього накладають спіральну пов'язку, притискаючи нею стерильний перев'язний матеріал і підтримуючу стрічку до грудної стінки. Краще кругові витки бинта накладати на видиху. Після закінчення бинтування вільні кінці підтримуючої стрічки зав'язують на протилежному надпліччі. Щоб пов'язка була більш міцною можна використовувати дві підтримуючі стрічки.

  1.  Окклюзійна (герметизуюча) пов'язка на грудну клітку накладається таким чином: спочатку рану закривають асептичною марлевою серветкою чи ватно-марлевою подушечкою, потім поверх її – повітронепроникний матеріал (прогумовану тканину ППІ, змащену вазеліном марлеву серветку і т.п.). На грудній клітці стерильний матеріал і повітронепроникна тканина закріплюються будь-якою з вищеописаних пов'язок.
  2.  Пов'язки на живіт накладаються подібно тих, що застосовуються для бинтування грудей. Однак варто мати на увазі, що пов'язки верхньої третини живота варто підтримувати стрічками, у нижній третині їх зміцнюють на стегнах.

Пов'язки на нижню кінцівку

  1.  Колосоподібна пов'язка на пахвинну ділянку (мал. 28). Перший виток проводять горизонтально навколо талії потерпілого на рівні гребенів клубових кісток таза. Другий – через задню поверхню стегна. Третій виток бинта обгинає задню поверхню стегна. Четвертий хід бинта направляють косо наверх по передній поверхні ушкодженого стегна через верхню його третину, по внутрішній поверхні до задньої поверхні кульшового суглоба здорової кінцівки. П'ятий виток проводять циркулярно через задню поверхню таза до задньої поверхні хворої кінцівки. З цієї ділянки починається хід шостого витка бинта, його варто розміщати на третину ширини бинта вище другого витка, прикриваючи останній. Сьомий виток повторює третій виток. Наступні ходи бинта повторюють попередні. Наприкінці бинтування роблять круговий виток, що прикриває перший по нижній поверхні живота.

Мал.28. Колосоподібна пов'язка на пахвинну ділянку

  1.  Т-подібна пов'язка (мал. 29). Застосовується для фіксації  стерильного матеріалу на рані промежини. Горизонтальна частина бинта (пояс) йде навколо талії, а вертикальні смужки бинта спрямовуються від попереку через промежину на перед і прив'язуються до того ж пояса з боку живота.

Мал.29. Т – подібна пов'язка

  1.  Колосоподібна пов'язка на обидві пахвинні ділянки (мал. 30). На відміну від однобічної колосоподібної пов'язки бинт утворює три перехрести: два – на ділянці тієї чи іншої пахвини, третій – по середній лінії живота між пупком і лобковим зчленуванням таза. Перший виток бинта проводять циркулярно навколо тулуба. Другий – по передній поверхні живота косо вниз через верхню третину лівого стегна до зовнішньої його поверхні. Третій – охоплює стегно позаду. Четвертий – направляють по передній поверхні стегна косо вниз, перехрещуючи третій виток на задню поверхню таза. П'ятий – обгинає таз позаду і виходить  на зовнішню поверхню правого стегна, продовжуючись по його передній поверхні косо вниз. Шостий – охоплює праве стегно позаду, перехрещує на передній поверхні стегна п'ятий виток, направляючи косо наверх через передню поверхню живота на спину, при цьому перехрещуючи на животі другий виток. Наступні ходи бинта повторюють попередні, прикриваючи їх і розміщуючись вище. Зміцнюють пов'язку круговим ходом бинта навколо живота.
  2.  

Мал.30. Двостороння пахвинна колосоподібна пов'язка

Спіральна пов'язка на стегно накладається подібно спіральній на плече. Краще використовувати колосоподібну пов'язку.

  1.  На колінний суглоб накладається черепахоподібна пов'язка, що сходиться або розходиться. Пов'язки накладаються аналогічно тому, як це описано при накладанні пов'язок на ліктьовий суглоб (мал. 31).
  2.  Спіральна пов'язка на гомілку. Бинтування роблять аналогічно тому, як це описано при накладанні пов'язки на передпліччя. Частіше застосовується пов'язка з перегином.
  3.  

Мал.31. Черепахоподібна пов'язка на колінний суглоб

Восьмиподібна пов'язка на стопу (мал.32). Перший виток проводять горизонтально над кісточками гомілки. Другий виток направляють косо позаду по тильній поверхні стопи до зовнішньої поверхні V пальця. Третій виток огинає нижню поверхню стопи від V пальця до основи I пальця, повертаючи по тильній стороні до V пальця і по підошовній поверхні до I пальця. Четвертий виток починається коло основи великого пальця стопи, проходить через тил стопи, перехрещуючись з ходом бинта другого витка, і направляється назад до зовнішньої сторони кісточки гомілки. П'ятий виток обгинає позаду гомілковостопний суглоб, виходить на тил стопи вище другого витка, прикриваючи його на половину ширини бинта, перехрещується з ходом бинта четвертого витка. Закінчується накладання пов'язки циркулярним ходом бинта над кісточками навколо гомілкового суглобу.

Мал.32. Восьмиподібна пов'язка на стопу та гомілковостопний суглоб

  1.  

Мал.33. Поворотна пов’язка на стопу

Поворотна пов’язка на стопу (мал.33). Накладається ця пов'язка, якщо необхідно закрити стопу разом з пальцями. Перед проведенням бинтування потрібно між пальцями покласти стерильні марлеві серветки. Перший, закріпляючий виток бинта, проводять у нижній третині гомілки циркулярно. Другий і третій витки ведуть по бічній поверхні стопи від п'ятки до великого пальця, потім по протилежній стороні до п'ятки. Бинт при цьому не слід сильно натягувати. Наступний виток бинта трохи прикриває попередній. Четвертий виток проходить циркулярно навколо стопи, фіксуючи другий і третій витки бинта, починаючи з пальців і закінчуючи круговим бинтуванням навколо гомілковостопного суглоба.

Питання і завдання для і самостійної роботи та  самопідготовки

  1.  Характеристика перев’язних засобів, які застосовуються для надання само– і взаємодопомоги.
  2.  Правила та послідовність накладання бинтових пов’язок на кінцівки.
  3.  Що таке пращоподібні пов’язки і коли вони застосовуються?

Провести тренування з виконанням таких завдань:

Завдання №1. Провести тренування з накладання бинтових пов’язок на голову («чепцем»), на передпліччя, ліктьовий, колінний і гомілковостопний суглоби. При виконанні завдання уникати можливих помилок:

- неправильне положення бинта в руках;

- порушення стерильності;

- не закріплення пов’язки.

Завдання №2. Освоїти методику розкриття та накладання пакета перев’язного індивідуального на різні ділянки тіла. Уникати можливих помилок:

- порушення стерильності;

- не розгорнення цілком подушечок пакета;

- неправильне положення кінця і скатки в руках.

Завдання №3 Самостійно приготувати з бинтів та марлі пращоподібні пов’язки та накласти їх на відповідні ділянки тіла (ніс, підборіддя, лоб, потилицю).

Заняття 2. Тема: Десмургія (продовження)

Методика і вправи з накладання фіксуючих повязок

Мета заняття:

Засвоїти загальні правила застосування фіксуючих пов’язок та оволодіти методикою і технікою їх накладання.

Оснащення: Клеол, колодій, лейкопластир, косинки, еластичні сітчасто-трубчасті медичні бинти, марля, вата, ножиці, тематичні таблиці, плакати різноманітних фіксуючих пов’язок, контурні фіксуючі пов’язки, спирт, серветки.

Метод: Лабораторне заняття.

Місце: Клас медичної підготовки.

Час: 2 години.

План заняття

Перевірка готовності студентів до заняття. Контроль знань та практичних навичок.

  1.  Косинкові пов’язки.
  2.  Лейкопластирні та клеолові повязки.
  3.  Техніка накладання контурних фіксуючих пов’язок.
  4.  Оволодіння методикою накладання еластичних сітчасто-трубчастих медичних бинтів.

Підведення підсумків заняття з десмургії та завдання для самопідготовки і самостійної роботи з наступної теми.

Методичні вказівки

Викладач після перевірки присутніх та опитування розподіляє студентів попарно, роздає їм косинки, лейкопластир, сітчасто-трубчасті бинти, контурні пов’язки. Нагадує, що з характеристикою цих засобів студенти ознайомились на попередньому занятті при розгляді різноманітних перев’язних матеріалів.

У першому навчальному питанні викладач знайомить студентів з методикою накладання косинкових повязок, підкреслює зручність їх використання, особливо в осередках масового ураження людей при надзвичайних ситуаціях.

Вивчаючи друге навчальне питання студенти повинні практично засвоїти методику лейкопластичних і клеолових повязок. Корегуючи роботу кожного студента, викладач підкреслює, що клейові повязки застосовують незалежно від локалізації рани.

Розглядаючи третє навчальне питання, викладач демонструє методику виготовлення і накладання контурних повязок на відповідні ділянки тіла. При цьому студенти повинні навчитись самостійно виготовляти з марлі по дві чи три контурні повязки та накладати їх на лице, груди, верхні і нижні кінцівки.

Опрацьовуючи наступне навчальне питання студенти знайомляться з еластичними сітчасто-трубчастими медичними бинтами та оволодівають методикою і технікою накладання їх на різні ділянки тіла. Викладач контролює правильну фіксацію повязок на груди, живот та кінцівки.

В кінці заняття викладач перевіряє практичні навички з десмургії і оцінює кожного студента.

  1.   Косинкові пов'язки

Мал.34. Косинка: А – основа, Б – верхівка, В, В1  - кінці

Косинки як перев'язувальний матеріал входять у набір, наявний у санітарній сумці. Насамперед студентам варто засвоїти, що стандартна косинка являє собою трикутної форми шматок тканини, довша сторона якої називається основою косинки, кут, що лежить проти основи – верхівкою, два інших кути – кінцями.

  1.  

Мал.35. Косинкова пов'язка на голову

Косинкова пов'язка на голову (мал.35) накладається в залежності від того, де розташована рана, по-різному. Якщо ушкодження локалізується на тім'яній ділянці або на потиличній ділянці, то основа косинки розміщується на потилиці, верхівка – на ділянці чола. Кінці косинки зв'язують на чолі над верхівкою, останню закріплюють за допомогою шпильки.

Мал.36. Косинкова пов'язка на ліктьовий суглоб

Якщо рана розташована на ділянці  чола, тоді тут же укладають основу косинки, а верхівку – на потиличній ділянці. Відповідно закріплюють пов'язку на потилиці.

  1.  Косинкова пов'язка на ліктьовий суглоб (мал. 36). Основу косинки накладають на тильну поверхню передпліччя, середину її підводять до задньої поверхні ліктьового суглоба, верхівка розташовується в нижній третині плеча. Руку згинають у ліктьовому суглобі, кінці косинки перехрещують на передній поверхні ліктьового суглоба і зав'язують на нижній третині плеча.
  2.  Косинкова пов'язка на кисть (мал. 37). Основу косинки  розташовують на ділянці променевозап'ясткового суглоба, верхівку загинають на тил кисті на ділянці зап'ястку, кінці косинки кілька разів проводять навколо кисті і зв'язують.

Мал.37. Косинкова пов'язка на кисть

Мал.38. Пов’язка на  верхню третину стегна і сідницю з двох косинок

Косинкова пов'язка на сідниці і верхню частину стегна (мал. 38). Для накладання цієї пов'язки необхідно мати дві косинки або пояс і стандартну косинку. Косинку розміщують таким чином, щоб верхівку можна було прикріпити до пояса або до косинки, що заміщає його. Основу косинки розташовують на ділянці верхньої третини стегна таким чином, щоб середина проходила через зовнішню поверхню стегна і зав'язують на його зовнішній поверхні.

  1.  Косинкова пов'язка на обидві сідниці (мал. 39). Основу косинки розміщують на сідницях у верхній їх частині. Кінці зв'язують спереду, а верхівку проводять наперед через промежину і з'єднують з кінцями косинки.

Мал.39. Косинкова пов'язка на обидві сідниці і промежину

 Мал.40. Косинкова пов'язка на стопу

  1.  Косинкова пов'язка на стопу (мал. 40). Основу косинки розміщують в області нижньої частини гомілки, над кісточками, поверхню підошви стопи закривають серединою косинки, верхівку загортають на тильну поверхню стопи. Кінці перехрещують на зовнішній стороні стопи і зав'язують на ділянці гомілок.
  2.  Косинкова пов'язка для підвішування верхньої кінцівки (мал.41). Руку згинають у ліктьовому суглобі. З боку здорової руки проводять косинку так, щоб основа була спрямована убік здорової руки, а середина знаходилася ледь вище передпліччя. Верхівка – за ліктьовим суглобом. Зв'язують кінці косинки на ділянці задньої поверхні шиї, проводячи через надпліччя, верхівкою огинають ліктьовий суглоб і прикріплюють її шпилькою до передньої частини косинки.

Мал. 41. Косинкова пов’язка для підвішування руки

  1.   Лейкопластирні та клеолові пов’язки

Лейкопластирні пов'язки (мал.42) найчастіше застосовуються для утримання на рані стерильного матеріалу, для закриття невеликих свіжих чистих ран, а також при відкритому пневмотораксі в якості герметизуючої пов'язки.

Мал.42 а. Лейкопластирні пов'язки на різні ділянки тіла

Мал.42 б. Лейкопластирна пов’язка при проникаючому поранені грудної клітки

Мал.42 в. Клеолова пов'язка на передпліччя

Клеолові пов'язки (мал.42 в) –це пов'язки, що прикріплюють до шкіри за допомогою клеола, основним компонентом якого є каніфоль. На рану студенти спершу накладають стерильну серветку, потім змащують шкіру навколо креолом і через 10-20 секунд зверху прикладають марлеву серветку великого розміру, щільно притискаючи її краї до шкіри.

  1.  Техніка накладання контурних фіксуючих пов’язок

Контурні пов’язки.

Мал.43. Пов’язка за Маштафаровим

а – на спину і груди, б – на молочну залозу, в – на стегно, г – на стопу

Контурні фіксуючі пов’язки накладають на окремі ділянки тіла при обширних ушкодженнях м’яких тканин та опіках. У разі відсутності табельних (мал. 43) контурних повязок їх виготовляють з марлі, бововнянопаперової тканини, простирадла, сорочки тощо. Особливо зручні контурні пов’язки за Маштафаровим (мал. 43). Виготовляють їх таким чином: з тканини за формою ушкодженої ділянки викроюють пов’язку і прикріплюють до неї тесьмовички для її закріплення.

Студенти самостійно виготовляють контурні повязки і накладають їх поверх перевязочного матеріалу на ушкоджену ділянку тіла.

  1.  Еластичні сітчасто-трубчасті медичні бинти

Застосовуються бинти для утримання стерильного перев'язного матеріалу. Випускають їх семи розмірів в залежності від ділянки тіла (мал.44):

№1 – на пальці кисті дорослих, кисть, стопу дітей;

№2 – на кисть, передпліччя,стопу, ліктьовий, гомілковостопний і променевозап’ястковий суглоби дорослих, плече, колінний суглоб дітей;

№3-4 – на передпліччя, плече, гомілку і колінний суглоб дорослих, груди, живіт, таз, промежину дітей;

№5-7 – на груди, живіт, таз, промежину дорослих.

Вони не намотуються, а надягаються після розтягування їх із середини вставленими пальцями обох рук. Застосування їх значно скорочує час накладання пов'язок і витрати перев'язного матеріалу.

Мал.44 а. Види пов'язок з еластичних сітчасто-трубчастих бинтів

(цифрами позначені номери розмірів бинтів)

Мал.44 б. Фіксація перев’язного матеріалу сітчасто-трубчастим бинтом

Суспензорій. Його накладають таким чином: викроюють шматок бавовняно паперової тканини, котрий попередньо складають вдвоє, при цьому краї нижньої частини шматка випукло зрізують і зшивають між собою. Краї верхньої частини перегину зрізають вигнуто і зшивають лише частково, щоб зостався отвір для статевого члена. Таким чином створюється мішечок для мошонки. До верхньої і нижньої частини мішечка пришивають смужки вузького бинта. У мішечку розміщують мошонку, смужки бинта перехрещують ( як при пращоподібній пов’язці) та прив’язують попереду до пояса з бинта, котрий був накладений попередньо.

Заняття 3. Тема: Транспортна іммобілізація

Мета заняття:

Навчити студентів способам транспортної іммобілізації стандартними шинами та підручними засобами.

Професійна спрямованість:

Майбутній спеціаліст за педагогічним чи іншим професійним спрямуванням повинен оволодіти знаннями і уміннями надання першої медичної допомоги дітям і дорослим при травматичних ушкодженнях, знати способи транспортної іммобілізації стандартними і підручними засобами та правила транспортування потерпілих.

Забезпечення заняття:

Тематичні таблиці, стандартні транспортні шини та підручні засоби для іммобілізації, скелет, рентгенівські знімки, бинти, косинки, ТЗН, ноші, носилкові лямки.

Метод: Лабораторне заняття. Самостійна робота.

Місце: Клас медичної підготовки.

Час: 4 години (лабораторне заняття – 2 години, самостійна робота – 2 години).

План заняття

Організаційна частина. Перевірка готовності до заняття.
  1.  Поняття про транспортну іммобілізацію. Види і засоби транспортної іммобілізації.
  2.  Показання до застосування шин і правила іммобілізації.
  3.  Методика накладання транспортних шин на різні ділянці тіла.
  4.  Засоби і способи транспортування потерпілих.
Підведення підсумків заняття і завдання для самостійної роботи та самопідготовки.

Методичні вказівки

Викладач наголошує, що студенти повинні добре знати показання до транспортної іммобілізації, види іммобілізуючих засобів, положення ушкодженої ділянки тіла при їх застосуванні. Викладач демонструє стандартні транспортні та імпровізовані шини, пояснює, що під час іммобілізації необхідно досягти нерухомості травмованих ділянок шляхом накладання шин на період евакуації потерпілого до лікувального закладу.

Розглядаючи наступні навчальні питання, викладач демонструє на студентах методику іммобілізації при ушкодженнях верхніх і нижніх кінцівок, голови, хребта й таза. Студенти повторюють дії викладача до повного засвоєння навичок. З цією метою вони працюють попарно і по черзі виконують один на одному вправи. Необхідно досягти максимальної інтенсивності заняття, не допускати скорочення. Все повинно бути зроблено від початку і до кінця професійно, в повному обсязі.

  1.  Поняття про іммобілізацію. Види і засоби транспортної іммобілізації.

Іммобілізація (лат. Immobilis - нерухомий) – усунення рухомості й створення спокою травмованій частині або ділянці тіла.

Транспортною іммобілізацією називають ту, яку використовують для транспортування потерпілих.

При переломах кісток і значних ушкодженнях м`яких тканин перед транспортуванням хворого для досягнення нерухомості, зменшення болю, попередження зміщення уламків кісток і подальшого пошкодження ними м`яких тканин, а також для профілактики травматичного шоку необхідно застосовувати іммобілізацію як обов’язковий компонент медичної допомоги при травмі.

Розрізняють наступні види транспортної іммобілізації:

Аутоіммобілізація, коли використовують здорові ділянки тіла, наприклад, при ушкодженні ноги, її прибинтовують до здорової ноги, ушкоджену руку прибинтовують до тулуба.

Іммобілізація підручними засобами, в якості яких використовують палку, шматок дошки, пучок прутів чи соломи, парасольку та будь-які інші предмети. 

Мал. 45.а,б,в.

Мал.46

Шина Дітерихса

Транспортні шини: а – шина Крамера ; б – сітчаста шина ;

вдротяна шина для іммобілізації при переломах кісток пальців 

 

Іммобілізація стандартними транспортними шинами і пов’язками, виготовленими заводським шляхом. Транспортні шини поділяють на фіксаційні і дистракційні (спеціальні).

За допомогою фіксаційних шин створюється фіксація (нерухомість) ушкодженої ділянки тіла. Відомо декілька видів фіксаційних шин: металеві драбинчасті,  сітчасті, дротяні та фанерні (мал. 45 а, б, в).

Дистракційні шини використовують для витяжіння і фіксації при ушкодженні стегна, кульшового і колінного суглобів, верхньої третини гомілки (шина Дітерихса) (мал. 46).

Будь –яка транспортна іммобілізуюча пов’язка складається з трьох частин:

  1.  шини;
  2.  прокладки;
  3.  фіксуючої пов’язки.

  1.  Показання до застосування шин і правила іммобілізації

Транспортну іммобілізацію необхідно проводити у найкоротший термін після травми.

Показаннями до застосування шин транспортної іммобілізації є переломи, вивихи, опіки, масивні запальні процеси і поранення судин і нервів та значні ушкодження м`яких тканин.

Викладач звертає увагу студентів на необхідність виконання правил іммобілізації, зокрема:

  1.  шинну пов’язку на ушкоджену кінцівку необхідно накладати тільки після надання їй середнього фізіологічного положення: для верхньої кінцівки – плече відводять на 50˚ і вперед до 30˚, згинають в ліктьовому суглобі на 90˚, пальці згинають на 60˚, для нижньої кінцівки – відводять стегно на 10˚, ногу згинають в колінному суглобі на 10˚-15˚, а стопу – на 90˚;
  2.  шини повинні бути надійними, портативними, простими у використанні;
  3.  шини накладаються так, щоб вони надійно іммобілізували два сусідніх суглоби (вище і нижче перелому), а при деяких переломах (плече і стегно) і три суглоби, тому шини повинні мати достатню довжину;
  4.  при закритих ушкодженнях шини накладаються безпосередньо на місці отримання травми поверх одягу і взуття. Знімати там одяг та взуття не дозволяється, тому що це може причинити хворому зайвий біль. Крім того, одяг служить додатковою підстилкою для шин в місці пошкодження. Винятковим з цього правила є відкриті переломи, коли необхідно накласти стерильну пов’язку. При цьому одяг знімати не потрібно, а потрібно розпороти його по шву або розірвати в ділянці перелому;
  5.  шина моделюється по здоровій кінцівці потерпілого, або по кінцівці того, хто надає допомогу, чи шляхом виміру травмованої кінцівки і відкладання її розмірів на шині;
  6.  при відкритих переломах, коли з рани виступають відламки кістки (при наданні першої допомоги) вправляти їх не рекомендується. Після накладання джгута для зупинки кровотечі і стерильної пов’язки (джгут накладається при наявності показань), кінцівку без попереднього витягнення і вправлення відламків фіксують в тому положенні, в якому вона знаходиться;
  7.  не можна прибинтовувати жорстку шину на голе тіло, потрібно слідкувати, щоб кінці шини не врізалися в шкіру і не здавлювали кровоносні судини і нерви;
  8.  шина ретельно прикріплюється до пораненої кінцівки і складає з нею єдине ціле. Фіксуючи шину широким марлевим бинтом, потрібно слідкувати, щоб при цьому не сильно здавлювались м`які тканини і не порушувався кровообіг. Для цього на місця стикання з виступами розміщується ватна прокладка для попередження надмірно сильного здавлення;
  9.  якщо був накладений джгут, то його не можна закривати бинтом;
  10.  при відсутності стандартних транспортних шин – іммобілізацію слід проводити з допомогою випадкових матеріалів (дошки, гвинтівки, палиці, пучка соломи чи рогози, картон і т.д.) – імпровізованих шин;
  11.  при відсутності будь-якого підручного матеріалу іммобілізацію проводять шляхом прибинтовування пошкодженої кінцівки до здорової частини тіла: верхньої кінцівки до здорової частини тіла, нижньої до здорової ноги.

  1.  Методика накладання транспортних шин на різні ділянки тіла

Мал. 47. Іммобілізація кінцівок шиною Крамера

Викладач демонструє стандартні шини, імпровізовані шини та інші підручні засоби іммобілізації і підкреслює, що при переломах кісток плеча, передпліччя, черепа і хребта використовують стандартні фанерні, сітчасті, драбинчасті і транспортні шини. Найкращим видом шин є шини із пластмасових пластин, які розм’якшують при зануренні їх у гарячу воду, після чого вони легко моделюються і ріжуться ножицями, а після охолодження зберігають надану їм форму.

Сітчаста шина або шина Фільберга, являє собою сітку з м`якого дроту, легко скручується у рулон. Застосовується в основному для іммобілізації передпліччя, кисті, стопи. Розміри цієї шини 12 × 100 см. Вона є портативною і легко моделюється.

Фанерні шини бувають двох розмірів 100 – 50 см, виробляються частіш за все у вигляді жолобка. Зручні для іммобілізації передпліччя і гомілки.

Шина дротяна, драбинчаста (шина Крамера) отримала серед транспортних шин найбільше використання для іммобілізації. Вона легка, добре моделюється, проста за технікою накладання, зручна. Ці якості роблять її майже універсальною (мал. 47).

Шина Томаса – Виноградова металева, вона більш зручна при ушкодженні обох нижніх кінцівок, забезпечує нерухомість у колінному і гомілковостопному суглобах.

При переломах плечової кістки користуються великими драбинчастими шинами. Шину моделюють так, щоб вона починалась від лопатки здорової сторони, проходила через спину по надлопатковій ділянці хворої сторони, потім через задньо–зовнішню сторону плеча, передпліччя і закінчувалась біля основи пальців. Для цього шину згинають під прямим кутом. В місці з`єднання шини з ліктьовим відростком перекладини шини злегка розводять. Відмірюють довжину плеча і роблять другий згин із таким розрахунком, щоб шина лежала рівно на спині. При іммобілізації плече знаходиться в стані невеликого відведення (на 30˚  вперед і дещо в сторону) для закріплення якого в пахвову ямку кладуть шматок вати. Передпліччя повинне бути зігнуте під прямим кутом, кисть долонею повернута до живота, пальці напівзігнуті. До плеча і передпліччя шина фіксується вузьким бинтом спіральною бинтовою пов’язкою, а до тулуба, кругом нього, широким бинтом. Для фіксації можна використовувати косинку. На самому початку фіксації шини до кінця шини на ділянці лопатки прив’язують кінець бинта, другий його кінець прив’язують на шині на ділянці кисті.

При переломах кістки передпліччя (мал. 48) шину беруть такої довжини, щоб вона одним кінцем доходила до 1/3 плеча, а другим – до кінчиків пальців. На ділянці ліктьового суглоба шину згинають під прямим кутом, надаючи їй форму жолоба, вистилають її ватою або іншим м`яким матеріалом, особливо в місцях кісткових виступів. Накладають шину на зовнішню поверхню плеча і тильну поверхню передпліччя. Руку згинають в ліктьовому суглобі під кутом 90˚, долонею до живота, кисть у положенні невеликого тильного розгинання, пальці злегка зігнуті в кулак, в який хворий захоплює великий шмат вати.

Студенти самостійно накладають шини один одному. Викладач корегує їх дії та звертає увагу студентів на можливі помилки при проведенні транспортної іммобілізації:

  1.  погану підв’язку шини до пошкодженої ділянки тіла;
  2.  фіксацію кисті поверхнею долоні донизу (при переломі кісток передпліччя);
  3.  прибинтовування пошкоджених пальців до непошкоджених.

При переломах стегна вимагається особливо надійна іммобілізація. В осередку аварії можлива іммобілізація з допомогою драбинчастих шин. Драбинчасті шини зв’язують, щоб вони були достатньої довжини. Одна із драбинчастих шин згинається згідно виступам п’ятки і литкових м`язів, дистальний кінець її згинається у вигляді букви „Г”. Вона укладається на задній поверхні кінцівки. Друга подовжена шина накладається на зовнішню поверхню нижньої кінцівки від стопи до пахвової впадини, її також згинають буквою „Г”. Вона повинна охоплювати стопу (її внутрішній край) і шину, накладену на внутрішню поверхню стегна. З внутрішньої поверхні накладається третя шина, яка йде від промежини до краю стопи. Фіксація шин проводиться з периферії до центру бинтами, косинками, стрічками, не закриваючи місце накладання джгута. Можна підкріпити шину куском фанери, укладеним по зовнішній поверхні стегна й гомілки.

Користуючись  імпровізованими фанерними шинами або дошками для іммобілізації (мал.49), слід пам`ятати, що довжина двох із них повинна бути такою, щоб вони заходили в пахвову впадину (укладається по зовнішній поверхні) і досягали нижнього кута лопатки (по задній поверхні), а третя може і не застосовуватись. Нога з пошкодженням прибинтовується        

Мал. 49. Імпровізовані шини при переломі кінцівок: а – з дощок;

в – з фанери; г – з картону; д – з лиж і палок лиж

до здорової, до якої можна прибинтувати по зовнішній поверхні третю дошку, довжиною від стопи до пахвової впадини. Фіксують дошки широкими бинтами: не менше трьох турів бинта накладають на тулуб, чотири – п’ять турів в області кінцівок. Бинти, якими фіксують шину, накладають через обидві кінцівки і весь тулуб.

Мал.50. Іммобілізація нижньої кінцівки шиною Дітерихса: а – підошовна частина накладеної шини; б – загальний вигляд

Найкраща іммобілізація нижньої кінцівки досягається транспортною шиною Дітерихса (мал. 50), виготовлена з деревини. Вона складається з двох розсувних планок різної довжини, фанерної підошви й палички – закрутки. Зовнішня планка довша за внутрішню. При використанні шини планки розсувають до необхідної довжини так, щоб внутрішня, впираючись у протилежну, а зовнішня у пахвову впадину, були на 3 см довші ніж кінцівка. До стопи прибинтовують фанерну підошву шини. Нижні кінці обох планок вставляють в дротяні скоби підошви, після чого нижній кінець зовнішньої планки – в паз поперечної планки, котра з’єднана із внутрішньою планкою. Планки шини прибинтовують до кінцівки й тулуба. Закруткою витягують кінцівку. Після попередження провисання гомілки, рекомендується додатково використати шину Крамера, котру потрібно закріпити спіральною пов’язкою. Під кісткові виступи (кісточок, колінного суглоба, великого вертлюга і крила клубової кістки) підкладають прокладку з вати для попередження здавлення і розвитку некрозу.

Транспортну іммобілізацію шиною Дітерихса рекомендується застосовувати при переломах стегна, ушкодженнях у кульшовому суглобі. При переломах кісточок, ушкодженнях гомілковостопного суглоба та стопи накладання цієї шини протипоказано.

Під час накладання шини Дітерихса викладач вказує на такі помилки:

  1.  фіксація її без м`яких прокладок у місцях виступу кістки;
  2.  фіксування планок, особливо зовнішньої, до закріплення підошовної частини шини;
  3.  не зафіксована закрутка;
  4.  слабке витягування – немає опору кінців шини в промежині і пахвовій западині.

При пошкодженні у верхній і середній третині гомілки використовуються ті ж шини, що і при ушкодженні стегна, але достатньо й більш легких пов’язок із сітчастих, фанерних і дротяних шин.

Драбинчасту шину накладають або у вигляді бокових шин з перекладинами через підошву та додаванням фанерної шини на поверхню підошви стопи, або драбинчаста шина, зігнута згідно виступам п’яти і литкових м`язів, а в дистальному кінці у вигляді букви „Г”. Накладається вона на задню поверхню гомілки від кінчиків пальців стопи до 1/3 стегна. З бокових сторін можна закріпити двома довгими драбинчастими шинами або фанерними дошками. Фіксуються шини марлевими бинтами, косинками. Стопа встановлюється при накладанні шини під прямим кутом по відношенню до гомілки. Обов’язкова фіксація гомілкового й колінного суглобів.

При ушкодженні черепа і шиї необхідно забезпечити нерухоме положення голови під час транспортування. Найкраще це досягається при використанні ватно – марлевого кільця або створенні заглиблення із м`якого матеріалу в передню частину носилок або підкладанням під голову злегка надутого підкладного круга (мал. 51).

Мал. 51.Подушка–шина для голови (а) і положення голови потерпілого на ній (б)

Мал. 52. Іммобілізація голови шиною Еланського

Із стандартних шин при подібних пошкодженнях використовують шину Еланського (мал. 52), яка складається із двох стулок на петлях з отвором круглої форми, обтягнутими ватною підбивкою. Під шину підкладають подушку зі стрічкою, фіксують шину до тулуба.

Якщо хворий при свідомості і відсутні розлади дихання, шию можна іммобілізувати за допомогою ватно–марлевого коміра. Накладають його наступним чином: коловими ходами широкого бинта притримують 3-4 шари вати таким чином, щоб шари, поширюючись від потиличного горба до грудної клітки, заважали боковим

Мал. 53. Ватно–марлевий комір

Мал. 54. Іммобілізація голови двома шинами

рухам голови ( мал. 53).

Використання драбинчастих шин не бажано, тому що потерпілому при блюванні важко повертати голову на бік, щоб попередити потрапляння блювотних мас в дихальні шляхи. Із драбинчастих шин роблять ніби шлем: одну вигинають у фронтальній площині по контуру голови і обох надпліч, другу по контуру голови, шиї і спини. Шини зв’язують між собою, покривають ватно–марлевими прокладками і фіксують до голови і обох надпліч (мал. 54).

Опрацьовуючи способи іммобілізації при переломах нижньої щелепи, викладач показує стандартну шину для підборіддя, яка складається із комплекту шин, м`якої шапочки і з’єднувальних гумових шнурів (мал.55 а).

Мал. 55 а. Шина пластмасова пращоподібна:

а - закріплення кінців опорної шапочки;

б – потерпілий з накладеною шиною

Підкреслюється, що при відсутності стандартних шин можна використовувати імпровізовану шину, яка складається із дощечки, що вставлена між зубами верхньої і нижньої щелепи, з’єднаної з пов’язкою на голові з допомогою гумок або бинта (мал. 55 б). Для цієї ж мети можна використовувати пращоподібну пов’язку або пов’язку типу – „уздечка”. Тут необхідно фіксувати увагу

Мал.55 б. Іммобілізація верхньої щелепи фанерною шиною

студентів на профілактиці западання язика (легування його).

При ушкодженні хребта в грудному і поперековому відділі транспортна іммобілізація досягається тим, що хворого укладають на спину, на тверду поверхню (щоб не прогиналася) (мал. 56) – дошку, щит, які в свою чергу кладуться на носилки. Якщо підхожої твердої підкладки немає, то хворого укладають вниз головою (лицем), поклавши під живіт одежу або подушку, щоб попередити пошкодження або розрив спинного мозку. Можна використовувати імпровізовану шину з двох довгих дощок (довжиною на 10 см, довшу за зріст потерпілого). Довгі дошки міцно скріпляють одну з одною з допомогою коротеньких на відстані 15-20 см в трьох

Мал. 56. Іммобілізація при травмах хребта

місцях: зверху – на рівні верхнього краю лопаток, в середині – на рівні сідниць і знизу – на рівні гомілкових суглобів. Цю конструкцію закріплюють за допомогою широкого бинта (стрічки) до тіла: через пахвові впадини до верху, три етапи горизонтально через грудну клітку, навскоси через пахвові ділянки і трьома етапами до ноги в ділянці с/3 стегна, колінного суглоба і литкових м`язів.

При переломах ключиці і лопатки достатньо прибинтувати верхню кінцівку до тулуба після підкладання в пахвову впадину пошкодженої сторони шматка вати. Іммобілізація у цих випадках забезпечується за допомогою косинок, пов’язок Дезо чи спеціальних кілець (мал. 57).

Мал. 57. Перелом ключиці зі зміщенням відламків (варіанти транспортної іммобілізації)

При ушкодженні ребер використовують туге бинтування грудної клітки.

При ушкодженні таза потерпілого укладають в горизонтальне положення на жорсткі ноші або дерев’яний щит. Ногам надається напівзігнуте та трохи розведене положення („положення жаби”), для чого під  коліна підкладають щільні товсті валики, згорнуте одіяло, пальто і т.п. (мал. 58).

Мал. 58. Положення травмованого на ношах при ушкодженні таза

Потерпілих з переломами верхніх кінцівок перевозять в сидячому положенні, з переломами нижніх кінцівок, кісток таза і хребта – в лежачому положенні.

Транспортування і особливо укладання, перекладання хворого повинно бути надзвичайно обережним. При цьому необхідно врахувати, що найменше порушення і зміщення осколків спричиняє сильний біль і, крім того, кісткові осколки можуть зміститися, пошкодити м`які тканини і тим самим призвести до нових ускладнень.

  1.  Засоби і способи транспортування потерпілих

Способів перенесення хворих багато: на руках, на спині, на плечі, одним або двома носіями, з використанням носилкової лямки і підручних засобів і, нарешті, на санітарних ношах. Найбільш раціональний спосіб перенесення залежить від характеру ушкодження, ваги, стану потерпілого й умов загальної обстановки.

Перенесення на руках можливі на невеликі відстані і найчастіше там, де не можна застосовувати ноші. Існує кілька таких способів. Перенесення на руках застосовують для осіб, що знаходяться у свідомості і не мають переломів кісток кінцівок і ребер. Носій стає на коліно збоку від ураженого і бере однією рукою під стегна, а іншою – під спину; уражений обіймає носія за шию і притискається до нього. Потім носій піднімається з коліна і несе перед собою ураженого. При застосуванні цього способу потрібні великі фізичні зусилля, тому переносять на руках, головним чином, дітей.

Перенесення на спині за допомогою рук – застосовується для тієї ж групи потерпілих. Носій саджає потерпілого на високе місце (стіл, підвіконня), стає спиною до нього й опускається на одне коліно. Потерпілий обхоплює руками носія за плечі. Носій, підтримуючи ураженого одними руками за стегна, встає.

Перенесення на плечі за допомогою рук зручне для перенесення ураженого, що втратив свідомість. Однак при пораненні живота, переломах кісток кінцівок, грудної клітки, хребта цим способом користуватися не можна. Ураженого укладають на праве плече носія головою назад. Носій правою рукою обіймає ноги ураженого й одночасно міцно тримає його за кисть правої руки або передпліччя.

Перенесення на руках двома носіями. Таких способів існує багато, зупинимося на деяких з них.

  1.   Перенесення на „замку”. Цим способом переносять травмованих, що знаходяться у свідомості і не мають переломів кісток. Носії стають поруч, роблять замок з чотирьох рук, як показано на мал. 59. Уражений сідає на „замок” і тримається сам за шию носіїв. Якщо необхідно підтримувати ураженого, то замок роблять із двох або трьох рук, але в цьому випадку втримати „замок” носіям важче.

Мал. 59 а. Положення рук при перенесенні двома носіями на «замку»

Мал. 59 б. Перенесення хворого одним носієм:

а – на руках; б – на спині; в – на плечі

  1.   Перенесення „один за одним” зручні у відношенні уражених, що втратили свідомість, але без переломів кісток. Уражений повинен лежати на спині. Один носій підходить зі сторони його голови, пропускає свої руки до ліктьових суглобів попід пахви ураженого. Робити „замок” носієві зі своїх рук на груди ураженого не можна, тому що це утруднить дихання останнього. Другий носій стає між ніг ураженого спиною до нього і охоплює ноги ураженого під коліном. Носії одночасно піднімаються і легко переносять ураженого.
  2.   Перенесення потерпілого в положенні лежачи застосовують для осіб, що не втратили свідомість і не мають переломів кісток. Уражений лежить на спині. Носії підходять до нього з одного боку і кожен опускається на одне коліно. Один, що стоїть коло голови, підсуває одну руку під спину, а іншу – під поперек; уражений охоплює руками шию носія. Другий носій, що стоїть поруч, підсуває руки під стегна і гомілки хворого. Щоб одночасно встати, перший носій подає команду „Підняти!”. Цим способом користуються при укладанні ураженого на ноші, а також для перекладання з нош на перевязний стіл, на ліжко.

Мал. 60. Носилкова лямка

Перенесення на носилкових лямках. Носилкова лямка має кілька призначень. За допомогою лямок зручніше переносити ураженого, їх використовують для полегшення перенесення уражених на носилках або застосовують при витягу уражених з важкодоступних місць. Носилкова лямка являє собою брезентовий ремінь довжиною 360 см і шириною 6,5 см з металевою пряжкою на кінці (мал. 60). На відстані 100 см від пряжки нашита накладка з цієї ж тканини, що дозволяє складати лямку „вісімкою”. Крім того, „кільцем” або „петлею”, що передбачає кілька способів перенесення уражених.

  1.   Складання лямки „вісімкою”. Лямку розгортають у пряму смугу, вільний кінець пропускають під накладку і закріплюють у пряжці. Складену „вісімкою” лямку підганяють під ріст того, хто буде нею користуватися. Правильно підігнана лямка, складена „вісімкою”, повинна дорівнювати розмірові витягнутих убік рук на рівні пліч (мал. 61).

Мал. 61. Правильно одягнена лямка, складена «вісімкою», при користуванні ношами

  1.   Складання лямки „кільцем”. Лямку розгорнути і вільний кінець закріпити в пряжці. Складена „кільцем” лямка повинна бути підігнана під ріст носія. Вона вважається правильно підігнаною, якщо довжина її петлі дорівнює розмірові витягнутої убік однієї руки і зігнутої в лікті іншої.  
  2.   Складання лямки „петлею”. „Петлю” готують так само як і кільце, тільки з тією різницею, що майже всю лямку пропускають через пряжку, утворюють потрібного розміру петлю котру буде надягати на плече носій.

Вільний кінець лямки використовують при витягу уражених з важкодоступних місць.

Перенесення на лямці, складеній „кільцем”, зручно тим, що в носія залишаються вільними руки, що дозволяє йому триматися за поручні при підйомі або спуску по сходах. Уражений лежить. Під його сідниці пропускають „кільце” таким чином, щоб утворилося дві петлі по обидва боки лежачого. Носій лягає поруч  спиною до ураженого, просовує свої руки в ці петлі і надягає їх собі на плечі. Вільним від „кільця” кінцем лямки зв’язує петлі в себе на грудях, домагаючись надійної фіксації ураженого. Потім носій поступово

Мал. 62. Перенесення за допомогою лямки, складеною кільцем

перевалює ураженого до себе на спину (мал. 62) і встає спочатку рачки, потім на одне коліно і на весь зріст.

Перенесення за допомогою „вісімки” одним носієм – не застосовують для уражених з переломами кісток верхніх і нижніх кінцівок, таза і хребта. Петлі лямки, складеної „вісімкою”, надягають на ноги ураженому, котрий сідає на перехрест лямки (мал. 63). Носій надягає вільні петлі собі на плечі і приймає пораненого на спину, який сам повинен триматися за плечі носія.

Мал. 63. Перенесення за допомогою лямки, складеної «вісімкою», одним носієм

Перенесення за допомогою „вісімки” двома носіями способом „поруч” (мал. 64). Носії стають поруч і надягають по одній петлі „вісімки” так, щоб перехрест лямки знаходився між ними на рівні кульшового суглоба. Петлі повинні лежати в одного носія через праве, а в іншого – через ліве плече. Ураженого саджають на перехрест лямки в такій послідовності: носії встають на коліно за ураженим і ставлять свої вільні коліна поруч, щільно пригорнувши їх одне до одного. На зімкнуті коліна укладають пере-хрест лямки, потім саджають ураженого й одночасно встають.

Перенесення на санітарних носилках. Санітарні ноші (мал. 65-68) застосовуються для перенесення уражених у положенні лежачи, перевезення в різних видах транспорту і можуть бути використані як тимчасове ліжко для розміщення уражених в лікарнях. Але головне призначення нош – перенесення уражених. Розміри нош строго стандартні, тому вони легко підходять під будь-які види транспорту і виключають перекладання уражених з нош на ноші, а також дозволяють їх змінювати на етапах медичної евакуації. Розмір нош: довжина 221 см, ширина 55 см, висота 16 см, маса до 12 кг.

Мал. 64. Перенесення за допомогою лямки, складеної „вісімкою”, двома носіями

Правила розгортання нош. Ноші в похідному стані згорнуті. Щоб їх привести в робочий стан, необхідно розстебнути ремені, розкрити ноші і зафіксувати їх за допомогою розпорів; в узголівя (у кишеню) при необхідності покласти мякий підручний матеріал. Розкривають ноші одночасно дві людини. Тримаючись за руки, вони розсовують у сторони бруси і в міру сил натягають полотнище. Потім коліном натискають на розпори до защеплення на замки. Згортання роблять у зворотному порядку; полотнище при цьому повинно бути розправлене, а потім складене в три складки і скріплене ременями в двох місцях.

Мал. 65. Санітарні ноші

Мал. 66. Ноші з підручних засобів

Перенесення пораненого або хворого – дуже відповідальна робота і вимагає навичок і чіткого виконання команд. Укладати потерпілого на ноші, переносити його і знімати з нош потрібно дбайливо, щоб потерпілий не відчував додаткового болю або будь-яких незручностей. Для виключення зайвої тряски і розгойдування нош  носії повинні йти „не в ногу” і уважно вибирати собі маршрут руху. Піднімати ураженого з землі й укладати на ноші потрібно по команді. Рекомендується два основних способи укладання на ноші: підняття потерпілого на руках і підняття за одяг.

Підняття на руках. Носії стають з однієї із сторін біля потерпілого. По команді „Берися!” вони опускаються на одне коліно і просовують руки під потерпілого: носій, що знаходиться біля голови потерпілого, однією рукою підтримує його потилицю, іншою – спину; другий носій підтримує криж і поперек, а третій – стегна і гомілки. По команді „Піднімай!” носії одночасно піднімають ураженого, підтягують його на себе і встають. Потім помічник просуває ноші під ураженого і по команді „Опускай!” обережно укладають його на ноші (мал. 67).

Мал. 67. Укладання потерпілого на ноші

Підняття потерпілого за одяг. Цей спосіб при наявності переломів кісток застосовувати не можна, але він зручний, коли потрібно швидко укласти на ноші, наприклад ураженого чадним газом або будь-якою отруйною речовиною. Носії, не опускаючись на коліна, беруться за одяг ураженого: один за пояс і підтримує голову, інший – за складку штанів біля колін і середини гомілки (якщо є чоботи, то просовує пальці за халяву). Послідовно виконуючи команди „Берися!”, „Піднімай!”, „Опускай!”, вони укладають ураженого з землі на ноші.

Мал.68. Перенесення пораненого втрьох (підйом)

Мал.69. Перенесення пораненого втрьох (спуск)


Питання  для самопідготовки і самоконтролю.

1. Стандартні засоби транспортної іммобілізації.

2. Транспортна іммобілізація при ушкодженні верхніх і нижніх кінцівок.

3. Способи іммобілізації при травмах голови, хребта і таза.

4. Способи транспортування потерпілих.

Завдання для самостійної роботи.

Завдання №1.  Провести іммобілізацію верхніх кінцівок підручними засобами.

Завдання №2. Оволодіти технікою накладання драбинчастих шин на нижні кінцівки.

Завдання №3. Провести тренування з транспортування потерпілих за допомогою нош, носилкових лямок двома носіями.

Завдання №4. Оволодіти технікою перенесення  потерпілих: на руках, на спині, на плечах одним та двома носіями.

Список літератури

  1.  Програма і методичні вказівки до курсу „Основи медичних знань та охорона здоров’я дітей” для педагогічних університетів/Укл. В.М.Бенюмов та ін. – Київ: УДПУ, 1996, - 144с.
  2.  Гищак Т.В., Долина О.В. Основи медичних знань та медицини  катастроф. - Навчальний посібник. -К.:Вид.   Паливода А.В.,  2003,-144с.
  3.  Гоголев М.И., Гайко Б.А., Шкуратов В.А., Ушаков В.И. /под ред. М.И. Гоголева. Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб. заведений.-М: Просвещение 1991, 116 с.
  4.  Дядичкин В.П. Медицинская помощь при травмах. Минск, 1981, – 236 с.
  5.  Казицкий В.М., Корж Н.А. Десмургия. Киев, 1982, – 76 с. 
  6.  Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Пустовойт Г.Т. Медсестринство в xipypгії – Тернопіль, Укрмедкнига, 2001, – 494 с.
  7.  Левицкий Э.О. Методические разработки и рекомендации для практических занятий по обучению методике наложения мягких повязок.-Житомир: Пединститут, 1983, – 38с.
  8.  Хирургия / Под ред. Ю.С.Бачинского.—К.: Вища школа, 1986, – 280с.
  9.   Г.О. Черняхов, I.B. Кочш, П.1.  Федоренко /за редакцією І.В Кочіна. Основи організації та діяльності служби медицини катастроф у надзвичайних ситуаціях Запоріжжя,2000.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17842. МЕСТНЫЕ НАЛОГИ И СБОРЫ 99.5 KB
  Тема 7. МЕСТНЫЕ НАЛОГИ И СБОРЫ План 1. Исторические аспектыформирования местных налогов и сборов 2. Местные налоги и сборы в Украине 3. Зарубежный опыт местного налогообложения 1. Исторические аспектыформирования местных налогов и сборов Институт местных н
17843. ФИНАНСЫ КОММУНАЛЬНЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ И КОММУНАЛЬНЫЕ ПЛАТЕЖИ 51 KB
  Тема 8. ФИНАНСЫ КОММУНАЛЬНЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ И КОММУНАЛЬНЫЕ ПЛАТЕЖИ План 1. Финансы коммунальных предприятий 2. Коммунальные платежи 3. Финансы муниципальных предприятий 1. Финансы коммунальных предприятий Проблемы функционирования финансов коммунальных пред...
17844. ИНСТРУМЕНТЫ ОРГАНИЗАЦИИ МЕЖБЮДЖЕТНЫХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ 66.5 KB
  Тема 10. ИНСТРУМЕНТЫ ОРГАНИЗАЦИИ МЕЖБЮДЖЕТНЫХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ План 1. Инструменты межбюджетных отношений 2. Межбюджетные отношения в зарубежных странах 3. Проблемы совершенствования межбюджетных отношений в Украине 1. Инструменты межбюджетных отношений М
17845. БЮДЖЕТНЫЕ ТРАНСФЕРТЫ 69.5 KB
  Тема 11. БЮДЖЕТНЫЕ ТРАНСФЕРТЫ План 1. Понятие бюджетных трансфертов и их правовое регулирование 2. Зарубежный опыт использования бюджетных трансфертов 3. Проблемы совершенствования системы трансфертов в Украине 1. Понятие бюджетных трансфертов и их правовое
17846. ЦЕЛИ И ЗАДАЧИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ РЕГИОНАЛЬНОЙ ФИНАНСОВОЙ ПОЛИТИКИ 59.5 KB
  Тема 12. ЦЕЛИ И ЗАДАЧИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ РЕГИОНАЛЬНОЙ ФИНАНСОВОЙ ПОЛИТИКИ 1. Понятие государственная региональная финансовая политика 2. Цели государственной региональной финансовой политики 3. Задача государственной региональной финансовой политики 4. Регио
17847. КОМПЕТЕНЦИЯ МЕСТНЫХ ОРГАНОВ ВЛАСТИ В ОБЛАСТИ ФИНАНСОВ 86.5 KB
  Тема 13. КОМПЕТЕНЦИЯ МЕСТНЫХ ОРГАНОВ ВЛАСТИ В ОБЛАСТИ ФИНАНСОВ План 1. Составление утверждение и выполнение местного бюджета 2. Бюджетный процесс 3. Образование внебюджетных целевых резервных и валютных фондов 4. Установление местных налогов и сборов Под ко...
17848. МЕСТНЫЕ ФИНАНСОВЫЕ ОРГАНЫ И ИХ ФУНКЦИИ 39 KB
  Тема 14. МЕСТНЫЕ ФИНАНСОВЫЕ ОРГАНЫ И ИХ ФУНКЦИИ План 1. Виды местных финансовых органов 2. Местные финансовые органы в зарубежных странах 1. Виды местных финансовых органов Управление местными финансами осуществляется местными представительными и исполнительн...
17849. ОРГАНИЗАЦИЯ КАССОВОГО ИСПОЛНЕНИЯ МЕСТНЫХ БЮДЖЕТОВ, КОНТРОЛЯ И АУДИТА В МЕСТНЫХ ОРГАНАХ ВЛАСТИ 67 KB
  Тема 15. ОРГАНИЗАЦИЯ КАССОВОГО ИСПОЛНЕНИЯ МЕСТНЫХ БЮДЖЕТОВ КОНТРОЛЯ И АУДИТА В МЕСТНЫХ ОРГАНАХ ВЛАСТИ План 1. Понятие и системы кассового исполнения местных бюджетов 2. Оборотная кассовая наличность 3. Кассовое исполнение местных бюджетов в зарубежных странах ...
17850. Совершенная конкуренция 7.08 MB
  Задача 4 Тема Совершенная конкуренция Исходные данные: Год рождения студента ГР = 1980 Месяц рождения студента МР = 4 День рождения студента ДР = 21 На рынке совершенной конкуренции отраслевой спро