96593

СПЕЦИФІКА ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ КАЗОК

Курсовая

Иностранные языки, филология и лингвистика

У першому розділі висвітлено поняття власна назва проаналізовано різні підходи до класифікації власних назв розглянуто поняття реалії та його взаємозв’язок з поняттям власної назви досліджено особливості вживання власних назв у казках. Тут досліджуються і класифікуються власні назви вивчається їх історія виникнення та розвиток.

Украинкский

2015-10-07

188.5 KB

3 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT28

ЗМІСТ

 

[1]
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

[2] ВСТУП

[3] РОЗДІЛ І. ВИКОРИСТАННЯ ІМЕННИКІВ У ВЛАСНИХ    НАЗВАХ

[4]
Висновки до Розділу I

[5]
РОЗДІЛ II. СПЕЦИФІКА ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ КАЗОК

[6] Висновки до Розділу II

[7] ВИСНОВКИ

 


СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

В. Морозова – (М)

В.Бабкової – (Б)

В.Голишевої – (Г)

Л. Мотильової – (Мт)

С. Андрухович – (А)

ВСТУП

В мові існує окрема група лексики, в яку входять власні назви. Неповторність власних назв стала причиною виникнення ономастики – науки, яка їх вивчає. Ономастика займається вивченням основних закономірностей, історії, розвитку і функціонування власних назв.

Актуальність теми  роботи полягає в тому, що проблема передачі власних назв у перекладі створює великі труднощі для перекладачів.

Мета роботи – з’ясувати, які способи передачі власних назв для перекладу в межах жанру казки використовуються найчастіше.

В ході дослідження передбачається дослідження наступних завдань:

- висвітлення змісту поняття «власна назва»;

- надання класифікації власних назв;

- виявлення основних способів передачі власних назв у перекладі;

- аналіз особливостей пердачі власних назв у перекладі (на матеріалі англомовних казок Джоан Роулінг про Гаррі Поттера).

Об’єкт дослідження – власні назви в казках.

Предмет дослідження – характерні риси при передачі власних назв при перекладі англомовних казок.

Матеріал дослідження – серія казок Джоан К. Роулінг “Harry Potter” та   її переклади на російську та українську мови.

Методи дослідження – метод суцільної вибірки, аналіз онімів, метод порівняння.

Практична цінність роботи  полягає в можливості кращого розуміння стилістичних особливостей власних назв та більш детального розуміння  проблеми передачі власних назв у перекладі.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У вступі подано обгрунтування вибору теми роботи, її актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт і предмет.

У першому розділі висвітлено поняття «власна назва» , проаналізовано різні підходи до класифікації власних назв, розглянуто поняття реалії та його взаємозв’язок з поняттям власної назви, досліджено особливості вживання власних назв у казках.

Другий розділ присвячений вивченню найбільш вживаних способів передачі власних назв у перекладі. У розділі продемонстровано основні способи перекладу власних назв на прикладах , що взяті з англомовних казок.


РОЗДІЛ І. ВИКОРИСТАННЯ ІМЕННИКІВ У ВЛАСНИХ    НАЗВАХ

1.1. Ономастика як розділ мовознавства.                                                                                         Особливий розділ мовознавства, який займається вивченням власних назв називається ономастика. Тут досліджуються і класифікуються власні назви, вивчається їх історія, виникнення та розвиток.

Згідно категорій об’єктів виділяють таки розділи ономастики: Антропоніміка (імена людей), астроніміка (назви окремих небесних тіл), топоніміка (назви географічних об’єктів), зооніміка (клички тварин).

На сьогоднішній день багато лінгвістів приділяють увагу цим лексичним одиницям. По-перше, власний іменник яскраво виділяє назву об’єкта з групи інших однотипних об’єктів. По-друге, в більшості випадків власне значення зникло з пам’яті, залишивши лише номінативну функцію. Наприклад, найчастіше місцевість отримувала назву, похідну від ландшафту (Берегове), історичних подій чи видів людської діяльності (Смолянка- місце, де виготовляють смолу), а також на честь видатних особистостей (Катеринослав, Шевченко). Яскравішими в даному питанні є антропоніми, оскільки особисті імена людей мають більш глибоке коріння. Більшість українських імен, наприклад, походять від давньогрецьких і латинських прототипів (Наталія- дав.-гр. «РІДНА», Марина-лат.  «МОРСЬКА»)

На відміну від загальних іменників, власні іменники надають предмету індивідуальну характеристику. Це означає, що в значенні слова містяться додаткові компоненти – естетичний, моральний, емоційний.

Отже, в значенні власних назв можна виділити такі основні компоненти:

- побутовий – існування предмету. Цей компонент є загальним як для зальних, так і для власних назв;

- класифікуючий – відносить предмет до певного класу. Він несе повідомлення «Цей предмет – тварина» і т.д.;

- характеризуючий – набір ознак референта, які вказують на предмет чи особу, про яку йдеться. Так у власній назві Дніпро втілене повідомлення «це найдовша річка України» [4, c.12].

Особливості власних назв викликали необхідність класифікувати оніми, а також зумовили необхідність дослідження їх ролі в літературних творах різних жанрів. У художніх творах власні іменники часто мають вирішальне значення, оскільки в кожному окремо взятому творі вони утворюють систему, нерозривно пов’язану з сюжетом оповіді, а також виконують особливі функції, що допомагають при створенні певного образу.

1.2. Власні назви: підходи до класифікації.

Власні назви – слова, які вживають в конкретній сфері й в конкретній ситуації, їх можна зрозуміти повністю лише у зв’язку з тими об’єктами, які вони називають.

Основні відмінності власної назви визначаються:

- вона надається конкретному об’єкту, а не класу об’єктів, що мають спільні риси;

- названий за допомогою власної назви об’єкт завжди чітко визначений, відмежований та окреслений;

- власна назва не пов’язана безпосередньо з поняттям [13, c.13].

Для класифікації власних назв можна виходити з приналежності назв до історичних періодів, конкретних мов, територій. В залежності від цього будуть різнимим підходи до матеріалу, методи його вивчення, глибина дослідження. Беручи до уваги мовні та позамовні характеристики назв, можна виділити такі типи їх класифікацій:

- класифікація назв у зв’язку з об’єктами, які вони називають;

- класифікація по лінії «мікро» - «макро»;

- структурна класифікація назв;

- хронологічна класифікація;

- класифікація назв у зв’язку з їх мотивацією суміжна з нею етимологічна класифікація, а також поділ назв на первинні і похідні;

- класифікація назв на основі об’єму закріплених в них понять;

- класифікація на основі «мова – мовлення»;

- стилістична і естетична класифікація [13, c. 11].

О. В. Суперанська у своїй класифікації спирається на досвід російських та закордонних мовознавців ХХ столітя. Вона поділяє власні назви на декілька категорій, однак найважливішою з них є класифікація наз у зв’язку з об’єктами, що вони позначають. Підхід до поділу може бути різним в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, які визначаються як факторами суспільного порядку, так й індивідуальністю дослідника. [17, c.173].

У своєму дослідженні О. В. Суперанська бере за основу класифікацію А.Баха (1952р.), а саме :

- імена живих істот, або істот, яких вважають живими;

- імена речей (назви місцевості, будинки, засоби пересування тощо);

- назви установ, товариств;

- назви дій: танців, ігор;

- назви думок, ідей: літературних творів, планів;

- назви музичних творів [22 , c.4].

Спираючись на вище зазначене, О. В. Суперанська виділяє наступні категорії та підкатегорії:

- імена живих істот, або істот, які вважаються живими:

а) антропоніми (індивідуальні та групові);

б) зооніми;

в) міфоніми.

- назви неживих предметів:

а) топоніми;

б) космоніми та астроніми;

в) фітоніми;

г) хрематоніми;

ґ) назви засобів пересування;

д) сортові та фірмові назви.

- власні назви комплексних об’єктів:

а) назви підприємств, установ, товариств, обєднань;

б) назви органів періодичного друку;

в) хрононімів;

г) назви свят, ювілеїв, урочистостей;

ґ) назви заходів, компаній, війн;

д) назви творів літератури і мистецтва;

е) документоніми;

ж) назви стихійних лих [17, c.174 – 205].

Дана класифікація є набагато ширшою, ніж класифікація А. Баха.

Д. І. Єрмолович використовує ті самі принципи класифіукації, що і О.В.Суперанська, проте наявна одна суттєва відмінність - те, що О.В.Суперанська включає в категорію антропонімів, Д.І.Єрмолович поділяє в різні класи назв. Класифікація Д.І. Єрмоловича виглядає наступним  чином:

- персоналії:

а) антропоніми (одиничні і множинні);

б) персоналії змішанного типу;

в) персоналії – прізвиська;

- топоніми;

- зооніми;

- астроніми;

- назви судів, космічних кораблів та апартів;

- назви компаній та організацій;

- назви літературних та художніх творів [10, c. 37 – 132].

Класифікація Д.І.Єрмоловича є більш компактною.

Таким чином наведені вище класифікації дозволяють розрізнити види власних назв, що допомогло нам розглянути проблему передачі власних назв у казках Джоан Роулінг про Гаррі Поттера.

1.3. Власні назви в художніх творах та особливості їх функціонування.

В художніх творах використовуються  традиційні та нетрадиційні засоби створення образного мовлення. О.І. Фонякова, яка досліджувала статус і функції власних назв у творах, визначає власні назви як універсальну категорію іменників, які використовують з метою виділення та ідентифікації одиничних об’єктів (істот та неістот), які виражають одиничні поняття і загальні уявлення про ці об’єкти в мові, мовленні і культурі народу [20, c.3].

В художньому творі власні назви займають проміжне положення  між іменами реальних і вигаданих предметів, тому що:

- вони не існують в реальності, а базуються на основі досвіду художника;

- вони створюються за моделлю реальних і нереальних предметів з урахуванням їх  належності до певного ономастичного поля [16, c.281].

Кожен письменник вживає власні назви відповідно до своїх творчих методів і конкретних ідейно-художніх завдань, які він ставить перед собою під час створення того чи іншого художнього твору. На вживанні власних назв лежить відбиток певної епохи, літературного напрямку, класової позиції автора. Одна і та ж назва може слугувати різним цілям [14, c.54]. За своїм задумом автор може встановити в художньому творі зв’язок між назвою (іменем) та його носієм. В художньому тексті власні назви набувають семантичний та емоційний потенціал, який накопичується в процесі розвитку тексту через авторські та персонажні характеристики позначуваного об’єкта – носія назви [1, c.163].

На думку М. В. Горбаневського імена і назви є невід’ємним елементом форми художнього твору, складовою частиною стилю письменника, одним із засобів, які створюють художній образ. Вони можуть нести яскраво виражене смислове навантаження, а також мати приховані асоціативний фон і особливу звукову форму. Імена і назви можуть передавати місцевий колорит, відображати історичну епоху, до якої відноситься дія художнього твору [8, c.3 ].

Термін «дискурс» (від лат. discursus – бесіда, розмова) був запропонований американським структуралістом, фахівцем з методології лінгвістичних досліджень, математичної лінгвістики З. Харрісом на початку 50-х років ХХ ст. Так було названо метод аналізу зв’язного мовлення, призначеного для розширення описової лінгвістики за межі одного речення у певниий момент часу і для співвіднесення культури і мови [15, c.117 ].

На початку 70-х років дискурс трактували як послідовність мовних актів, зв’язний текст, усну розмовну форму тексту, діалог, групу висловлювань, пов’язаних між собою за змістом. Сучасна лінгвістика визначає дискурс як складне комунікативне явище, що містить крім тексту ще і екстралінгвістичні фактори (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта), необхідні для розуміння цього тексту [9, c.24].

Становлячи передусім мовний потік, мову в її постійному русі, що вбирає в себе все розмаїття історичної епохи, індивідуальних і соціальних особливостей носіїв мови, дискурс стає відображенням національного менталітету і культури  (національної, загальної та індивідуальної) у всіх її проявах [16, c.24].

Мовлення поєднує в собі всі чинники, пов’язані не лише з усвідомленням реалій навколишнього світу, але й має свої смислові, звукові, інтонаційні комплекси, а тому є досить складним лінгвістичним процесом. Ці комплекси утворюють неповторну для кожного члена суспільства картину світу. Вона має фрагментарний характер, оскільки організуючись та узагальнюючись у певні смислові сприйняттєві комплекси, утворює національну, а потім і загальнолюдську мовну картину світу. Одним із типових фрагментів мовної картини світу є мовний світ казки. Казки на рівні з міфами є найархаїчнішими текстовими структурами, вони презентують близьку до міфологічної структуру мислення. Тому казка містить сталі смислові комплекси, розуміння та інтерпритація яких проливає світло на проблему індивідуального мислення та мислення взагалі.

Казка – один з основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походженя. В основі казки лежить захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Споріднені з іншими епічно-фольклорними жанрами – сказаннями, легендами, переказами, епічними піснями, - казки не зв’язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Функціональна палітра казки надзвичайно різноманітна - її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально- етичними, соціально-виховними, розважальнимим та ін. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси казкаря [11].

Дискурс охоплює текст у сукупності з єкстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами і визначається як комунікативна подія, що породжує текст. Текст співвідноситься із певними знаннями та з конкретними моделями-зразками, прототипами текстотворення та спрйняття. У процесі мовлення адресанта представлено не лише інформацію про «стан справ у світі», але й увесь набір суб’єктивних, соціокультурних та інших змістів.

Не дивлячись на свою видиму простоту сприйняття і доступність, казковий дискурс в процесі свого існування перетворився на універсальне сховище закодованої інформації, яке допомагає людині, перш за все дитині, засвоїти культурні цінності. У казковому дискурсі завжди реалізуються колективні думки (навіть якщо різні варіанти казок належать різним виконавцям). При вивченні казкових текстів принциповим є те, що казка це не звичайний опис подій, але і те, що приховане за тим чи іншим сюжетом і образом.

Виділяють універсальні ознаки казкового дискурсу – учасники, цілі, тематика, аксіологічність (наявність цінностей та антицінностей), стратегії, певні типи сюжетів, дійові особи, певна чітка структура, розмитість в часі, і специфічні епічність, оповідальність, установка на вигадку, чудо, багатошаровість, естетичність, розважальність, дидактичність.

Власні імена є обов’язковим елементом казкового дискурсу, несуть не лише смислове, а й комунікативне навантаження. Як визначає С. М. Співак,  власні назви стали кодами фонових знань, специфічними видами згорнутих національно-культурних текстів, що зберігають у своїй семантичній пам’яті культурно-історичні сюжети. Роль власних назв у художньому дискурсі спрямована на ідентифікацію та називання конкретного об’єкта, повідомлення про цей об’єкт, передачу додаткової інформації, вираження почуттів та особистого ставлення автора, оцінювання об’єкта. Ім’я персонажа, назва місця, де відбувається подія тощо, є вагомими факторами у створенні твору. Вони актуалізують авторську прагматичну скерованість тексту на читацьку співучасть [ 5 ].


Висновки до Розділу I

Слова та словосполучення є мовними знаками, які використовуються для позначення предметів та явищ реальності. Мовні знаки мають зміст та форму (звукову та письмову). Зв’язок між змістом та формою позначають поняттям «номінація». Тип номінації та лексичний зміст іменника визначають належність іменника до загальних чи власних назв. Загальні назви позначають сукупність однорідних, подібних предметів. Власні назви слугують для позначення унікальних предметів, що дає змогу виділити їх серед подібних, і надають йому характеристику. Основною функцією власних назв є номінативна.

Наука, що вивчає власні назви, ономастика, поділяється на підрозділи. Цей поділ відбувається на основі типу понять чи об’єктів, які власні назви позначають.

При дослідженні власних назв важливим є співвіднести їх з реаліями. Реалії – це слова та словосполучення, які позначають об’єкти, властиві для культури одного народу і невідомі іншому. Власні назви, в свою чергу, несуть етнографічну, історичну, соціальну та іншу інформацію, а тому виникає необхідність розглядати їх як частину такого шару лексики як реалії. В свою чергу це зумовлює важливу роль власних назв в художньому тексті та в художньому дискурсі в цілому. Пов’язані зі змістом твору, власні назви надають додаткову інформацію про позначуваний об’єкт. Вони ж передають ставлення автора до об’єкта.

Для більш чіткого розмежування явищ необхідною є чітка класифікація.В даній роботі розглянуто дві основні класифікації назв у зв’язку з об’єктами, які вони називають: О.В.Суперанської та Д.І.Єрмоловича. О.В.Суперанська поділяє власні назви на  істот, предметів, та назви комплексних об’єктів, розділяючи кожен пункт на підпункти. Д.І.Єрмолович у своїй класифікації використовує ті ж самі принципи. На відміну від попередньої класифікації він поділяє групу персоналій на підгрупи. Це дає підставу вважати його класифікацію більш детальною.

Мова - це складне утворення, де особливе місце займають іменники, а серед них власні назви. Вони урізноманітнюють мову казкового дискурсу, роблять її живою, насиченою, колоритною.


РОЗДІЛ II. СПЕЦИФІКА ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ КАЗОК

2.1. Трансформаційні прийоми при передачі власних назв

 Переклад власних назв – одне з найважчих завдань, яке привертає увагу лінгвістів і теоретиків перекладу.

Існує декілька способів перекладу власних назв. До кожної назви є свій підхід, а це є одна з найбільш серйозних проблем перекладачів. Щоб вирішити цю проблему, необхідно звернутися до досліджень в області ономастики, які стосуються способів перекладу власних назв. С. Влахов і С. Флорін, О. В. Суперанська, Д. І. Єрмолович - одні з багатьох лінгвістів, які займались такими дослідженнями.

Переклад власних назв орієнтований на досягнення комунікативно-функціональної ефективності. Еквівалентний переклад цієї групи лексики необхідний для рівноцінної ефективності впливу на читача. Термін  “ без еквівалентна лексика не означає, що ці слова неможливо перекласти. (Комунікативно-функціональний підхід до перекладу безеквівалентної лексики враховує специфіку власних назв – предмет ономастичних досліджень.)

Л. Бархударов виділяє такі шляхи відтворення назв при транс кодуванні: перекладацька транслітерація та транскрибування, описовий переклад; власне переклад [3, с. 96-103].

В.Виноградов вважає, що власні назви, як правило, транскрибуються або транслітеруються [6, с. 149].

В даній роботі за основу способів передачі власних назв у перекладі взяті транскрипція, транслітерація, калька, створення неологізму.

 Транскрипція. При транскрипції слово записується буквами кирилиці, перекладач орієнтується на відповідність звучанню слова мовою оригіналу. Через відмінності деяких звуків в українській та англійській мовах існує декілька варіантів транскрипції [10, с. 15].

Власна назва завжди є реалією. У мові вона називає існуючий або вигаданий об’єкт думки, особу або місце, які є єдині у своєму роді, вона також несе інформацію про локальну й національну приналежність об’єкту.

Транскрибовані власні назви зберігають певну національну своєрідність у словесній звуковій формі: ThamesТемза, LondonЛондон, CambridgeКембридж.

Далеко не все в транскрипції може бути формалізовано. Коли транскрипція виступає компонентом у великій системі художнього перекладу, норми транскрипції не можуть бути повністю уніфіковані, тоді багато чого залежить від художнього відчуття перекладача й редактора. Тоді я повністю підтримаю тезу Л. Щерби відносно того, що …авторів, зовсім не відступаючих від норми, звичайно, не існує. Коли почуття норми виховане у людини, саме тоді вона починає відчувати усю привабливість обґрунтованих відступів від неї [21, с. 43]           

 Транслітерація. При транслітерації слово перекладається побуквенно згідно з таблицею відповідностей символів. Побуквенне транскодування не завжди відповідає реальному звучанню слова, його результат не завжди зручний для носіїв української мови.

Транслітерація – це формальне відтворення початкової лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу; буквена імітація форми початкового слова [2, с. 401]. Наприклад, Харків – Kharkiv.

Існують правила транслітерації “ Information and documentationTransliteration of Cyrillic characters into Latin characterSlavic and non-Slavic languages”, встановлені Міжнародною організацією стандартизації (International Organization for StandardizationISO), для передачі власних імен та географічних назв із мов, які користуються кирилицею. Правила передачі окремих літер та правопис іншомовних географічних назв регламентуєУкраїнський правопис [19, с. 98-103].

 Калькування – це засіб перекладу лексичної одиниці мови оригіналу шляхом заміни її складових частин їх лексичними відповідниками у мові перекладу [12, с. 173]. Калькування стало основою для перекладу великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації коли транслітерація була неприйнята з естетичних, смислових або інших міркувань.

Калькуванню зазвичай піддаються терміни, широко вживані слова і словосполучення: Маріїнський палацMariinsky Palace, Червона ПлощаRed Square; назви художніх творів: “Собор” - Cathedral  ; титули: First Duke of Albemarleперший герцог Альбемарльський.

 Створення неологізмів. Цей прийом застосовується при створенні нової власної назви через відсутність словникового відповідника або при бажанні перекладача виділити персонажа.

Виходячи з вище сказаного, можна говорити про те, що вибір того чи іншого способу передачі власних назв зумовлюється певними правилами з якими не можуть не рахуватися перекладачі, навіть коли вони зустрічаються з вигаданими назвами або прізвиськами. Що стосується власних імен, що не мають своєї семантики – все залежить від перекладача та від того, який спосіб перекладу він обере. Але головне це те, щоб він адекватно передав зміст тієї чи іншої власної назви.

2.2. Особливості перекладу власних назв (на матеріалі англомовних казок)

В ході проведеного дослідження були проаналізовані наступні англомовні казки та їх україно- та російськомовні переклади: “Harry Potter and the Goblet of Fire”, “Harry Potter and the Order of the Phoenix” Дж. К. Ролінґ

 2.2.1. Переклад власних назв у казці Harry Potter and the Order of the Phoenix Дж. К. Ролінґ. У цьому підрозділі розглянемо переклад власних назв із казки “ Harry Potter and the Order of the Phoenix ” Дж. К. Ролінґ, україномовний переклад В. Морозова (М) та російськомовний переклад В.Бабкової (Б), В.Голишевої(Г), Л. Мотильової (Мт).

- Транслітерація:

 Harry Potter –  Гаррі Поттер (М) –  Гарри Поттер (Б, Г, Мт). Головний герой.

 AzkabanАзкабан (М) – Азкабан (Б, Г, Мт). В’язниця для чарівників.

 DementorДеметор (М) – Дементор (Б, Г, Мт). Сліпі істоти, які харчуються людськими, переважно світлими, емоціями

EvanescoЕванеско (М) – Эванеско (Б, Г, Мт). Закляття зникнення.

 Avada Kedavra  Авада Кедавра (М) Авада Кедавра (Б, Г, Мт).Закляття для вбивства.

 Araminta Meliflua  Арамінта Меліфлуа (М) – Арамита Мелифлуа (Б, Г, Мт).

- Транскрипція:

Dudley DursleyДадлі Дурслі (М) Дадли Дурсль (Б, Г, Мт).

Sirius BlackСіріус Блек (М) - Сириус Блэк (Б, Г, Мт). Це хрещений батько Гаррі.

Hermione Granger Герміона Ґрейнджер (М) Гермиона Грэйнджер (Б, Г, Мт). Найкраща подруга Гаррі Поттера.

Fleur DelacourФлер Делякур (М) Флер Делакур (Б, Г, Мт).

Rita SkeeterРіта Скітер (М) Рита Скитер (Б, Г, Мт).

Cruciatus  Круціатус (М) Круциатус (Б, Г, Мт). Закляття тортур.

Rubeus HagridРубеус Геґрід (М) Рубеус Хагрид (Б, Г, Мт).

Phineas NigellusФінеас Ніґелус (М) – Финеас Найджелус (Б, Г, Мт).

Rodolphus LestrangeРодольфус Лестранж (М) Родольфус Лестрейндж (Б, Г, Мт).

Barty CrouchБарті Кравч (М) Барти Крауч (Б, Г, Мт).

Amelia Bones Амелія Боунз (М) Амелия Боунс (Б, Г, Мт).

Cornelius Oswald Fudge  Корнеліус Освальд Фадж (М) Корнелиус Освальд Фадж  (Б, Г, Мт).

- Калькування:

Ravenclaw Рейвенклов (М) Когтевран (Б, Г, Мт). Один з факультетів Гоґвортса. Українські перекладачі використали транскрипцію, як спосіб перекладу. А російські – кальку. Raven – ворон, claw – коготь. В цьому випадку коготь + воров = Когтевран.

Hedwig  Гедвіґа (М) Букля (Б, Г, Мт).

Scourgify  Брудозник (М) Экскуро(Б, Г, Мт). Це заклинання за допомогою якого прибирають бруд. Український варіант брудозникс пішов від перекладу частки  scour – драїти, чистити.

- Створення неологізмів:

Augustus Pye  Авґустус Пай (М) Август Сепсис (Б, Г, Мт). Цілитель-стажер. Скоріш за все, російський варіант прізвища Сепсис з’явився через його здатність лікувати рани.

Auror  Аврор(М) Мракоборец (Б, Г, Мт). Аврор – це борець з темними магами, злочинцями. Тому російські перекладачі замість транскрипції використали створення неологізму. Мракоборец – тот, который борется против мрака.

Mad-Eye Moody  Дикозор Муді (М) Грозный Глаз Грюм(Б, Г, Мт). Досвідчений аврор у відставці. Mad-eye – божевільне/дике око. Українські перекладачі використали кальку. Чарівне око, яке він носить замість втраченого, здатне бачити позаду себе, крізь стіни, предмети і двері, і навіть через плащ-невидимку. Moody – угрюмый. Російські перекладачі використали здібності ока та частку “грюм” у перекладі імені цього персонажу, так і з’явився Грозный Глаз Грюм.

2.2.2. Переклад власних назв у казці Harry Potter and the Goblet of Fire Дж. К. Ролінґ. У цьому підрозділі розглянемо переклад власних назв із казки “Harry Potter and the Goblet of Fir ” Дж. К. Ролінґ, україномовний переклад В. Морозова (М) і С. Андрухович (А), та російськомовний переклад М. Литвинова (Л).

- Транслітерація:

Cedric Diggory  Седрик Діґорі (М, А) Седрик Диггори (Л)

Expecto Patronum  Експекто патронум (М, А) Экспекто патронум (Л). Закляття призначене для захисту від дементорів.

Mark Evans  Марк Еванс (М, А) Марк Эванс (Л).

- Транскрипція:

Little Hangleton  Малий Генґелтон (М, А) Литтл-Хэнглтон (Л). Українські перекладачі переклали першу частину власної назви, а другу частину – транскрибували.

Ludo Bagman Лудо Беґмен (М, А) Людо Бегмен (Л).

Gilbert Wimple  Ґілберт Вімпл (М, А) Гилберт Уимпл (Л).

Dolores Jane Umbridge  Долорес Джейн Амбридж (М, А) Долорес Джейн Амбридж (Л).

Quidditch  Квідич (М, А) Квиддич (Л).

Gryffindor  Ґрифіндор (М, А) Гриффиндор (Л).

Emmeline Vance Емеліна Венс (М, А) Эммелина Вэнс (Л).

Sturgis PodmoreСтержис Подмор (М, А) Стерджис Подмор (Л).

Crabbe  Креб (М, А) Крэбб (Л).

- Калькування:

Wormtail  Червохвіст (М, А) Хвост (Л). Підопічний Волдеморта. Worm – черв’як, tail – хвіст. Звідси черв’як + хвіст = Червохвіст.

Arnold Peasegood  Арнольд Горошок  (М, А) Арнольд Миргуд (Л). Український варіант прізвища Горошок пішов від прямого перекладу слова pease  гороховий. Російські перекладачі через співзвучність слів peace - мир й peas – горох, першу частину прізвища переклали як “мир”, а другу частину просто транскрибували. Так і з’явився Миргуд.

Quick-Quotes Quill  Самописне Перо (М, А) Прытко Пишущее Перо (Л).    

- Створення неологізмів:

Ton-Tongue Toffee  Іриска-Язикодризка (М, А) Ириска “Гиперъязычник” (Л). Це зачаровані іриски, які викликають розбухання язика. Звісдси й пішов “Гиперъязычник”, тобто великий язик.

Portkey  Летиключ (М, А) Портал (Л). Це своєрідні портали у людському світі, за допомогою яких чарівники переносяться, навіть перелітають в певну точку світу. Летиключ, тому що чарівники перелітають туди, куди їм треба. А російський варіант  “Портал”  простий, бо це і є портал.

Buckbeak  Бакбик (М, А)  Клюквокрыл (Л). Це гіпогриф. Українські перекладачі використали транскрибування. У гіпоргрифа є дзьоб і крила грифа. Тому російські перекладачі використали риси його зовнішності для перекладу. Так і з’явився Клюквокрыл.

Шляхом суцільної вибірки було проаналізовано 42 власні назви.

При аналізі ми брали за основу класифікацію В.Виноградова і аналізували вибірку відповідно до методів транслітерації, транскрибування, калькування та створення неологізмів. Аналіз показав, що найчастіше перекладачі використовують метод транскрибування, а найменше – методи калькування та створення неологізмів.

Висновки до Розділу II

Переклад власних назв вимагає достатнього рівня знань англійської мови, історії, культури, не рідко необхідними є знання точних, технічних наук тощо. Недостатня розробленість питання передачі власних назв іншими мовами викликає певні труднощі. Досі не існує точної і єдиної точки зору, як правильно перекладати власні назви.

Проаналізувавши матеріал з даної теми, можна зрозуміти, що калькування, транслітерація, транскрипція й створення неологізмів є найбільш популярними способами передачі власних назв серед перекладачів. Л. М. Щетинін виділяє 7 головних, на його думку, способів:

- транслітерація відтворення власної назви за допомогою алфавіту мови перекладу, не враховуючи особливостей вимови;

- транскрипція переклад власної назви шляхом передачі звучання назви в мові оригіналу літерами мови перекладу;

- калькування дослівний переклад по частинах з наступним складанням цих частин в одне ціле;

- напівкалькування елемент мови перекладу + елемент мови оригіналу (схематичне зображення даного способу перекладу) 

- аналогова заміна переклад власної назви мови оригіналу шляхом заміни її на більш притаманний мові перекладу варіант;

- створення неологізмів створення перекладачем нової власної назви;

- описовий переклад.

В даному розділі було проаналізовано особливості передачі власних назв на основі англомовних романів, а саме: “Harry Potter and the Goblet of Fire”, “Harry Potter and the Order of the Phoenix” Дж. К. Ролінґ та їх україно- та російськомовних перекладів.

Шляхом суцільної вибірки було взято 24 власні назви.

Проаналізувавши дослідження, можна зробити висновок, що при перекладі двох романів, перекладачі застосовували саме транслітерацію, транскрипцію, створення неологізмів та калькування. При цьому в перекладі на українську та російську мови переважає метод транскрибування, а методи калькування та створення неологізмів використовуються значно менше.

Транслітерація

9

Транскрипція

21

Калька

6

Створення неологізмів

6

ВИСНОВКИ

В сучасному світі відбувається постійне контактування та взаємодія культур, і тому переклад розкриває своєрідність культурних цінностей, звичаїв і традицій, він є лінгвокультурним процесом. Переклад допомагає представникам різних культур знайти взаєморозуміння. Перекладачеві необхідно знати специфіку перекладу певного типу тексту і способи досягнення адекватного перекладу та бажаного прагматичного впливу. Інше важливе завдання - це необхідність передати ідею твору.

В художніх творах важливу роль відіграють власні назви. Власна назва – слово або словосполучення, яке позначає єдиний у своєму роді предмет, що виділяється з ряду однотипних предметів. Письменник за допомогою власної назви часто передає інформацію про носія цієї назви, а тому вони потребують особливої уваги при перекладі, оскільки допомагають зрозуміти авторський задум.

Власна назва найповніше розкривається через її зв’язок з позначуваним об’єктом. Цей зв’язок може бути покладений в основу класифікації онімів. Критеріями для класифікації власних назв можуть слугувати їх структура, часові відношення, зв’язок власної назви з її мотивацією. У даній роботі представлено та проаналізовано класифікації власних назв О.В.Суперанської та Д.І.Єрмоловича.

В ході дослідження виявлено, що поняття власної назви і поняття реалії тісно пов’язані між собою. Реалії – це слова, що позначають поняття, притаманні одній культурі  і є невідомими для інших, тобто це слова, що не мають відповідників у мові оригіналу. Вони несуть як семантичне, так і стилістичне навантаження.

Через літературні твори автори популяризують культуру, до якої належать. Власні назви допомагають досягти поставлені завдання та цілі, тобто несуть змістове навантаження. Яскравим прикладом цього є власні назви в казках.

Казковий дискурс – це своєрідна реальність, створена уявою. Казкові персонажі та події існують у віртуальному середовищі дискурсу. Як правило, казку розглядають як дискурсивну модель, тобто розглядається мовна взаємодія адресанта та адресата, а не окремі репліки окремих персонажів.

Другий розділ роботи розглядає 4 способи передачі власних назв при  перекладі, а саме транслітерація, транскрипція, калькування, створення неологізму.

Шляхом суцільної вибірки розглянули 42 власні назви з серії англомовних казок Harry Potter Джоан К. Роулінг, а також проаналізовано способи їх перекладу на українську та російську мови.

В ході дослідження ми вирішили поставлені завдання:

- висвітлено зміст поняття «власна назва»;

- надано класифікацію власних назв;

- виявлено основні способи передачі власних назв у перекладі;

- проаналізовано особливості передачі власних назв у перекладі (на матеріалі англомовних казок Джоан Роулінг про Гаррі Поттера).

Визначено, що основними способами передачі власних назв є транскрибування і транслітерація, що є характерним як для російськомовних так і для україномовних перекладів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автеньева Л.А. Корреляция предметно-логического и називного значения антономазии в оригинале и переводе / Л. А. Автеньева // Актуальные вопросы русской ономастики. Киев, 1988. С. 163 – 171.

2. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. – М.: КомКнига,2007. – 576 с.

3.  Бархударов Л. С. Язык и перевод  / Л. С. Бархударов. – М.:ЛКИ, 2008. – 576 с.

4. Бережкова Д. В. Понятие «доброта» в концептуальном пространстве английской народной сказки: автореф. дис. … канд. Филол. Наук: 10.02.04 / Дарья Валерьевна Бережкова. – М., 2011. – 186 с.

5. Бока О. В. Комунікативна спрямованість ономастичної лексики англомовного казкового дискурсу на дітей різного віку / О. В. Бока Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/1296/1/06bovdrv.pdf

6. Виноградов В. С. Введение в переводоведение / В. С. Виноградов. – М.: ИОСО РАО, 2001. – 224 с.

7. Влахов С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. – М.: Международные отношения, 1980. – 352 с.

8. Горбаневский М. В. Ономастика в художественной литературе: Филологические этюды / М. В. Горбаневский. – М.,1988. – с. 3.

9. Григорьева В. С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса: прагмалингвистический и когнитивный аспекты: монография / В. С. Григорьева. – Тамбов.: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. – 288 с.

10. Ермалович Д. И. Имена собственные на стыке языков и культур / Д. И. Ермалович. – М.: Р. Валент, 2001. – с. 200.

11. Казка. – Режим доступу: http://onlyart.org.ua/?page_id=39782

12. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) / В. Н. Комиссаров. – М.: Высш. шк., 1990. – 253 с.

13. Кунин А. В. Фразеология: [учеб.пособие для вузов] / А. В. Кунин. – М.: Наука, 1964. – 7-13 с.

14. Михайлов В. Н. Экспрессивные свойства и функции собственных имен в русской литературе / В. Н. Михайлов // Филол. науки. – 1966. – №2. – 54-66 с.

15. Семенюк О. А. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. / О.А.Семенюк, В. Ю. Паращук. К.: ВЦ «Академия», 2010. 241 с.

16.Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти): Дис. … д-ра філол.. наук.: 10.01.08 / Катерина Степанівна Серажим. К., 2003. 211 с.

17. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / А.В.Суперанская. – Москва: Наука, 1973. – 367 с.

18. Томахин Г. Д. Реалии-американизмы. Пособие по страноведению: Учеб.пособие для ин-тов и фак. иностр. и яз. / Г. Д. Томахин. – М.: Высш. шк., 1988. – 239 с.

19. Український правопис / Ін-т мовознавства ім.. О. О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. К.: Наук. думка, 2007. 288 с.

20. Фонякова О. И. Имя собственное в художественном тексте / О. И. Фонякова. Л., 1990. – 3 с.

21. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность / Л. В. Щерба. – М.: ЭдиториалУРСС, 2004. – 432 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76966. Понятие и виды методов публичного управления 29.12 KB
  Понятие и виды методов публичного управления. Методы государственного управления способы приемы воздействия субъекта управления на объект управления в рамках управленческих отношений которые используются для достижения целей и задач управления реализации функций управления. Основные черты методов государственного управления: 1.выражают управленческое воздействие субъекта государственного управления на объект управления; 4.
76967. Убеждение и поощрение как методы государственного управления: понятие, сущность, виды, значение в выполнении задач и функций государственного управления 30.13 KB
  Убеждение и поощрение как методы государственного управления: понятие сущность виды значение в выполнении задач и функций государственного управления. Убеждение – процесс целенаправленного воздействия субъекта управления на управляемый объект в результате которого идеи ценности установки субъекта становятся внутренними идеями личными установками объекта управления. Существуют следующие средства способы убеждения: обучение процесс целенаправленного формирования знаний умений навыков; агитация распространение идей в целях...
76968. Понятие и сущность административно-правовых режимов, их виды и правовые основания введения и использования 28.07 KB
  Понятие и сущность административно-правовых режимов их виды и правовые основания введения и использования. Административно-правовые режимы ставят перед собой цель создание на пути правонарушителей надежных правовых барьеров которые бы затрудняли или же полностью исключали достижение противоправных целей. Ласточкин рассматривает его как совокупность правовых установок и необходимых организационных управленческих мер которые обеспечивали бы порядок реализации отдельными гражданами своих соответствующих прав и обязанностей а также порядок...
76969. Режим чрезвычайного положения 27.67 KB
  Режим чрезвычайного положения. Режим чрезвычайного положения – это вводимый в соответствии с Конституцией и ФКЗ О чрезвычайном положении на всей территории Российской Федерации или в ее отдельных местностях особый правовой режим деятельности органов государственной власти органов местного самоуправления организаций независимо от организационно правовых форм и форм собственности их должностных лиц общественных объединений допускающий установленные данным ФКЗ отдельные ограничения прав и свобод граждан Российской Федерации иностранных...
76970. Режим военного положения 27.09 KB
  Режим военного положения. Целью введения военного положения является создание условий для отражения или предотвращения агрессии против России. Основания введения военного положения агрессия против РФ или ее непосредственная угроза а цель создание условий для ее отражения или предотвращения. Режим военного положения включает в себя комплекс экономических политических административных военных и иных мер направленных на создание условий для отражения или предотвращения агрессии против РФ.
76971. Режим противодействия терроризму 26.86 KB
  Нормы административного права определяют их правовой статус полномочия механизм взаимодействия с другими субъектами права. В отличие от других отраслей права оно реализует весь арсенал названных способов воздействия на поведение физических и юридических лиц. Для решения задач противодействия терроризму недостаточно мощности дозволительного способа правового регулирования который предполагает определенную автономность поведения субъекта права. На первый план выступают разрешительный и запретительный способы воздействия на поведение...
76972. Режим охраны Государственной границы Российской Федерации 28.46 KB
  Режим охраны Государственной границы Российской Федерации. Понятие государственной границы определяется тремя критериями: фактическим юридическим техническим. Технический критерий это обозначение соответствующей линии на местности обустройство границы организация ее охраны. Охрана государственной границы важное условие защиты политических экономических интересов и безопасности России.
76973. Паспортная система в Российской Федерации и режим её обеспечения: понятие, сущность, правовые основы, система органов, обеспечивающих режим 28.05 KB
  К ним относятся: фамилия имя отчество гражданина; пол число месяц год и место его рождения; отметки о регистрации и расторжении брака о детях; об отношении к военной службе; о регистрации по месту жительства и снятии гражданина с регистрационного учета. Выдача обмен паспортов вклеивание в них фотографий осуществляются подразделениями Федеральной миграционной службы по месту жительства. Значительные изменения паспортная система претерпела с принятием Закона РФ О праве граждан Российской Федерации на свободу передвижения выбор места...
76974. Административное принуждение как метод государственного управления в России: понятие, сущность и правовая природа. Виды мер административного принуждения 27.09 KB
  Следовательно принудительные меры связаны с возможностью заставить физически и или психически управляемый объект совершить определенные действия или позволить совершить такие действия по отношению к нему. Административное принуждение находит свое выражение в наборе мер принуждения которые можно классифицировать на следующие группы в зависимости от характера и степени принудительного воздействия а также цели принуждения: административнопредупредительные; административнопресекательные; административновосстановительные; меры...