96596

Кримінально-правова характеристика грабежу

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Визначити загальне поняття грабежу та його місце в системі кримінально-правових норм; охарактеризувати ступінь відповідності криміналізації в КК України грабежу загальновизнаним підставам і принципам криміналізації; дати характеристику об’єктивним та суб’єктивним ознакам грабежу як злочину і як групі складів злочинів...

Украинкский

2015-10-07

180 KB

1 чел.

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій

Кафедра правового регулювання економіки

КУРСОВА РОБОТА

з Кримінального права

на тему:Кримінально-правова характеристика грабежу

Студентки 2 курсу П-131 групи

Напрямку підготовки 6.030401 «Правознавство»

Пучки В.П.

Керівник к.і.н., доцента Нітченко А. Г.

Національна шкала _________________

Кількість балів:_____________ Оцінка: ECTS______

Члени комісії:               ______ ____________

(підпис)     (прізвище та ініціали)

                             ______ ____________

(підпис)   (прізвище та ініціали)

                             ______ ____________

(підпис)    (прізвище та ініціали)

м. Чернігів- 2015 рік

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП………………………………………....………….....…………………...3
РОЗДІЛ I. Загальна характеристика та ознаки складу грабежу
1.1 Грабіж як злочин…………………………………………………………….5
1.2 Об`єкт та суб`єкт грабежу…………………………………………………..8
1.3 Об`єктивна та суб`єктивна сторона грабежу……………………………..13
РОЗДІЛ II. Кваліфікуючі ознаки складів грабежу
 2.1  Кваліфікуючі ознаки складів грабежу…………………………...………16
 2.2 Відмежування грабежу від суміжних складів злочинів та особливості його  кваліфікації…………………………………………………..……………19
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………

                                                     ВСТУП

    Актуальність теми. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1]. Тому особливої актуальності набуває кримінально-правова протидія будь-яким злочинним посяганням на права і свободи людини, у тому числі таким, як грабіж, котрий є одним з найпоширеніших посягань на права і свободи людини і громадянина, а також на громадські та державні інтереси. Ознаки грабежу наводяться у диспозиції ст. 186 КК України, де він визначається як відкрите викрадення чужого майна. Водночас поняття «викрадення» має місце у багатьох інших статтях, а саме у статтях 115, 146, 158, 188-1, 262, 308, 312, 313, 357, 410, 432 і 444 КК. Крім того, ст. 289 КК, яка встановлює відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, охоплює своїми ознаками також незаконне заволодіння шляхом відкритого викрадення; у ст. 433 КК як на один із видів насильства над населенням в районі воєнних дій вказується на відібрання майна під приводом воєнної необхідності; в ст. 438 КК як один з різновидів порушення законів та звичаїв війни передбачається розграбування національних цінностей на окупованій території, а в ст. 446 КК як ознака піратства вказується пограбування. У зв’язку з цим виникають питання щодо співвідношення понять «викрадення», «розкрадання» і «грабіж», встановлення їх спільних рис і відмінностей, а також щодо визначення складів злочинів, ознаками яких охоплюються діяння, що можуть бути розцінені як грабіж, та питання розробки загального поняттяграбежу.
Зазначене вимагає з’ясувати сутність грабежу, а саме, з одного боку, те, чи будь-яке відкрите викрадення є грабежем, а з другого боку, чи вичерпуються ознаками грабежу ознаки таких діянь, як «відібрання», «розграбування» та «пограбування».
            Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення наукового завдання щодо розробки питань кримінально-правової характеристики грабежу як діяння, передбаченого кількома статтями Кримінального кодексу України, визначення його загального поняття.Відповідно до поставленої мети сформульовано такі основні завдання:

- визначити загальне поняття грабежу та його місце в системі кримінально-правових норм;

- охарактеризувати ступінь відповідності криміналізації в КК України грабежу загальновизнаним підставам і принципам криміналізації;

- дати характеристику об’єктивним та суб’єктивним ознакам грабежу як злочину і як групі складів злочинів, що передбачають відповідальність за грабіж;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за грабіж.

Об’єктом дослідження є закономірності виникнення і дії кримінальної відповідальності за грабіж як кримінально-правового явища.

Предметом дослідження є кримінально - правова характеристика грабежу.

Розділ I. Загальна характеристика та ознаки складу грабежу

                                 

1.1.Грабіж як злочин


Грабіж  -  це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи,  яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються  як викрадення [1].

Викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій. Відкритим вважається і таке викрадення, яке було помічене сторонніми особами і цю обставину злочинець не тільки усвідомлював, але й нехтував нею. При вчиненні грабежу винний діє відкрито, зухвало і свідомо нехтує присутністю власника майна або особи, яка володіє майном чи охоро­няє його, або сторонніх осіб.

При вчиненні грабежу, що не був поєднаний з насильством (ч. 1 ст. 186), злочинець уникає фізичного зіткнення з власником майна або особою, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, а також з іншими особами, які усвідомлюють значення того, що відбувається. Викрадення вважається відкритим без насильства і тоді, коли винний діє раптово, вдаючись до певних зусиль (не придушуючи волю потерпілого), вириваючи річ у потерпілого. Якщо ж такі зусилля винного супроводжувались посяганням на тілесну недоторканність потерпілого, він буде відповідати за грабіж із застосуванням фізичного насильства (ч. 2 ст. 186).

Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном. Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам тощо).

Під насильством при вчиненні грабежу (ч. 2 ст. 186) треба розуміти таке протиправне застосування сили до потерпілого, яке не є небезпечним для його життя чи здоров'я. Дане насильство по відношенню до потерпілого супроводжується заподіянням легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, завданням фізичного болю (при нанесенні удару, побоїв), обмеженням чи позбавленням волі тощо. При з'ясуванні питання, чи було насильство небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, необхідно виходити не лише з фактичних наслідків, а й способу його вчинення. Наприклад, намагання зіштовхнути потерпілого з вагона потяга, що рухається, задушення шиї, спроба нанести удар важким предметом у життєво важливі органи, застосування електроструму, зброї тощо з метою заволодіння майном незалежно від того, заподіяна шкода здоров'ю потерпілого чи ні, повинні кваліфікуватися як розбій (ст. 187).

Погроза застосування насильства при вчиненні грабежу - це психічний вплив на потерпілого з метою примусити його передати майно, або погодитися на вилучення майна, або ліквідувати протидію з боку сторонніх осіб під час заволодіння майном. Такий вплив повинен бути реальним і містити у собі небезпеку для потерпілого. Загроза може бути виражена словесно, жестикуляцією, демонстрацією будь-яких предметів для вчинення насильства.

Вирішення питання про ступінь чи характер насильства залежить від спрямованості умислу винного та сприйняття такої загрози потерпілим. При цьому основним критерієм є спрямованість умислу винного, яка визначається на підставі аналізу усіх обставин справи (місце та час вчинення злочину, вигляд та властивість предмета, яким загрожував винний, тощо). Простий грабіж буде у випадку, коли суб'єктивне сприймання потерпілим поведінки винного як погрози засто­сування насильства було викликане однією ли­ше позою злочинця (при відсутності прямого умислу на насильство), його розв'язністю чи зухвалістю.

При вчиненні грабежу фізичне та психічне насильство є засобом, який сприяє негайному заволодінню майном. Це буде і у разі, коли заволодіння майном почалося таємно, а закінчилося з застосуванням насильства, що і дало можливість заволодіти майном. Наприклад, якщо злочинець вилучив майно з прилавка магазину, але при виході з нього був затриманий продавцем, якому з метою утримання викраденого майна наніс удари, то він буде відповідати за грабіж (ч. 2 ст. 186). Якщо ж у вказаному випадку злочинець залишив вилучене майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він буде відповідати за замах на крадіжку за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 та за ч. 2 ст. 350.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних та сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння майном належить розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 або за відповідною частиною ст. 187. Якщо ж застосування названих засобів створювало небезпеку для життя чи здоров'я потерпі­лого, але не призвело до серйозних наслідків для нього, такі дії будуть кваліфікуватись як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість настання згаданих наслідків.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство - обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство - погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт - свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тоб­то слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж - ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправне заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб, При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправне вилученим майном і застосовує насильсгтво лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди,
Застосування в процесі відкритого викрадення - насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов'язковим додатковим об'єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканість).

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне : збавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

1.2.Об`єкт та суб`єкт грабежу

Визначення об`єкта злочину є відправною точкою для з`ясування сутності будь-якого злочинного посягання,в тому числі грабежу. Проте в науці кримінального права об`єкт та предмет злочину є найбільш дискусійними питаннями. Правильне визначення об`єкта та предмета грабежу сприяє не тільки кваліфікації злочинів проти власності,а також і протидії цьому злочинному явищу.
Вирішення питання про об`єкт грабежу базується на визначенні поняття об`єкта злочину. На теперішній час у науці кримінального права не завершено дискусію щодо сутності об`єкта злочину. В цілому можна визначити дві основні концепції стосовно об`єкта злочину:
   1) об`єктом усіх злочинів є сукупність суспільних відносин;
   2) суспільні відносини не є об`єктами конкретних злочинів.
   Концепція,відповідно до якої об`єктом злочинів є сукупність суспільних відносин,була запропонована та підтримана у працях О.А. Піонтковського, Б.С. Нікіфорова, Н.І. Загороднікова, Е.А. Фролова, В.Я. Тація та інших науковців.
   Прихильники іншої концепції , заперечуючи визначення об`єкта злочину як сукупності суспільних відносин, розходяться у розумінні того, що є об`єктом злочину. В цілому дослідження позицій цих вчених дозволяє поділити цю концепцію на три наукові напрями:
    1. Представники першого напряму вважають, що об`єктом злочинів є блага і цінності, що охороняються кримінальним законом. Теорію об`єкту злочину як правового блага підтримували С.Б. Гавриш, В.Г. Грузкова, А.Л. Дудников, В.Е. Коновалова, Л.Е. Моїсеєнко, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, А.В. Наумов. Як вказує П.С. Матишевський, «об`єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду»[1,с.100].
    2. Другий напрям найбільш чітко і послідовно представлений у працях Г.П. Новосьолова. Критикуючи концепцію об`єкта як сукупності суспільних відносин і ґрунтуючись на тому, що від злочину завжди страждають люди, він робить висновок, що об`єктом кожного злочину є люди - індивіди або їхні малі чи великі групи (об`єднання) або в цілому суспільство (соціум) [2, c. 53-64].
     3. Третій напрям відображений у робота В.П. Ємельянова. Принципово погоджуючись з представниками двох попередніх напрямів, він вважає їх такими, що недостатньо повно і адекватно відображають ті об`єкти, які перебувають під охороною кримінального права. В.П. Ємельянов робить висновок, що універсальною категорією, яка здатна охопити собою всі без винятку охоронювані кримінальним законом реальні об`єкти, може бути категорія «сфери життєдіяльності людей» [3,
c. 133].
      У рамках цієї статті ми не ставимо за мету розгляд вищевказаних концепцій, які вже були детально розглянуті та проаналізовані в науці кримінального права. Незважаючи на різноманітність розумінь сутності об`єкту злочину, не викликає суперечок той факт, що об`єктом злочину є те, не що посягає винна особа і чому внаслідок посягання заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння шкоди [5, c. 89]. Саме так і зазначає В.П. Ємельянов: «Безумовно, всі згодні, що об`єкт злочину – це те, на що осягає злочинне діяння, чому воно спричиняє або може спричинити шкоду» [5, c.
7-11].
  Грабіж, передбачений ст.
186 Кримінального кодексу України (далі - КК), розташовано у розділі VI Особливої частини КК «Злочини проти власності».
В науці кримінального права прийнятим є те, що назва розділу Особливої частини вказує на родовий об`єкт злочинів, що охоплюються відповідними статтями. Отже, всі злочини, які охоплюються статтями розділу VI Особливої частини КК «Злочини проти власності» є неточною, оскільки цей розділ містить лише незначну частину складів злочинів, що стосуються інтересів власників, а саме склади майнових злочинів, і то здебільшого стосовно рухомого майна, тоді як за межами цього розділу залишаються злочини проти інтелектуальної власності, власності на землю та багато інших злочинів, пов`язаних з порушенням інтересів власників. Тому більш точною для цього розділу була б назва «Майнові злочини» [3, c.
133-134].
    В.П. Ємельянов наголошує, що шкода у таких злочинах завдається не праву власності на це майно, а саме майну, оскільки в результаті викрадення майна власник не втрачає права власності на нього і може у будь-який момент витребувати своє майно з будь-якого незаконного володіння, а винна особа ніколи не зможе знайти права власності на майно,яке перебуває в незаконному користуванні,оскільки, відповідно до цивільного законодавства, право власності виникає лише на законних підставах [3, c. 134]. При цьому В.П. Ємельянов надає таке пояснення: «Нерідко як контраргумент використовується теза про те, що при викраденні майна викраденій речі ніякої шкоди не заподіюється, тому майно не є об`єктом злочину. Проте ця теза теж є не чим іншим, як результатом змішування понять. Дійсно, конкретній викраденій речі ніякого збитку не заподіюється і заподіяно бути не може, оскільки не для того ця річ викрадалася, щоб заподіяти їй шкоду , а для того, щоб отримати з цього якусь користь. Збиток заподіюється майну власника як сукупності майнових благ, як деякій майновій масі, наявному майновому фонду, що реально зменшується за рахунок викрадення тієї або іншої речі» [3, c. 135].
   Виходячи з назви розділу VI Особливої частини КК, об`єктом злочинів цього розділу є відносини власності.
   Злочинне діяння порушує відносини власності, створюючи неможливість для власника реалізовувати свої права  стосовно володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Отже, родовим об`єктом злочинів проти власності є сукупність суспільних відносин власності з приводу володіння, користування та розпорядження майном.
    Слід зазначити, що злочинне посягання на власність може в тому чи іншому ступені спричиняти шкоду й іншим суспільним відносинам, які тісно пов`язані з відносинами власності. Тому в таких випадках можна встановити декілька безпосередніх об`єктів, вплив кожного з яких на характер та ступінь суспільної небезпечності злочину, а також на розташування його складу в системі Особливої частини КК далеко не однаковий. Так, специфіка певних способів злочинного заволодіння чужим майном є такою, що злочини проти власності одночасно посягають не тільки а власність, але й на життя, здоров`я, волю, свободу пересування власника майна. Саме тому додатковими (обов`язковими або факультативними) об`єктами окремих злочинів проти власності (в залежності від характеру дії і способу злочинно посягання ) є життя,здоров`я,честь,гідність,особиста недоторканість, безпека людини та інші суспільні відносини, які порушуються чи можуть порушуватися у зв`язку з посяганням на відносини власності як на основний  об`єкт (відносини приватної, комунальної чи державної форм власності). Ці додаткові об`єкти, що страждають при злочинних посяганнях на відносини власності, значною мірою підвищують ступінь суспільної небезпеки вчиненого, що суттєво впливає на конституцію санкцій і тяжкість покарання, передбаченого в них за ці злочини. Так, ч. 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Такий грабіж має додатковий безпосередній об`єкт - свободу і тілесну недоторканість особи.
   Отже,безпосереднім об`єктом грабежу слід визначити сукупність суспільних відносин власності з приводу володіння, користування та розпорядження майном.
   
Предмет грабежу. Питання про місце й значення предмета злочину,а також про його види традиційно є дискусійним у науці позицією, предмет злочину - це річ (фізичне утворення) матеріального світу, поводження з якою закон пов`язує з певною кваліфікацією і, отже, з відповідальністю [4, c. 33].

У ст. 186 КК «Грабіж» законодавець визначає предметом  цього злочину чуже майно. Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» роз`яснив, що «…предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі і не рухому),  грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія побутового призначення» [6]. Отже,майно як предмет злочинів проти власності – це речі матеріального світу, в які вкладено людську працю (відокремлені від природного середовища чи були створені заново) і які здатні задовольняти людські потреби (мають споживчу вартість), що мають мінову вартість.
  Проте не можуть бути предметом злочинів проти власності:
1) речі, які були викинуті власником через відсутність потреби в них, тобто як речі йому не потрібні (деякі відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них, тощо), не мають ніякої економічної, господарської або культурної чи іншої корисної цінності. Заволодіння такими речами розкраданням не визнається, оскільки відносин власності не порушує;
2) документи, які не є цінними паперами – квитанції, накладні, чеки, вимоги тощо. У певних випадках викрадення такого документа може бути готуванням до розкрадання майна;
3) речі, вилучені з цивільного обігу - зброя, наркотики, радіоактивні матеріали, а також предмети, що знаходяться у могилі чи на могилі.
   Предмети, які обмежені у цивільному обіг, в тому разі, коли вони стають предметом грабежу, здатні змінювати кваліфікацію грабежу. Так, згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 р. [6], якщо за викрадення, заволодіння, привласнення, знищення, пошкодження та інші діяння щодо певного майна, предметів або засобів (наприклад, вогнепальна зброя, наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори тощо) відповідальність передбачено за статтями, які містяться  інших розділах Особливої частини КК, то такі діяння мають кваліфікувати за цими статтями і додаткової кваліфікації за відповідними статтями розділу VI Особливої частини КК не потребують. Так, не є предметом грабежу вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали (ст.ст. 410,411 КК)  та інші, які внаслідок їх особливих небезпечних властивостей віднесено до злочинів проти здоров`я людей, громадянської безпеки тощо.
  Слід зазначити, що грабіж як злочин, що передбачений ст.. 186 КК, є викраденням чужого майна. Як зазначає В.Г. Кундеус, сутність викрадення полягає в тому, що винна особа вчиняє саме фізичне вилучення майна, що характерно для вчинення крадіжки, грабежу і розбою. Об`єктивна сторона крадіжки (ст..185 КК України) характеризується таємним викраденням чужого майна, тобто таємне фізичне вилучення і наступне його обернення, для грабежу (ст. 186 КК України) характерно відкрите викрадення - відкрите фізичне вилучення [6, c. 38-42]. Для викрадення фізичне вилучення припускає фізичне переміщення речі у просторі, без змінення її властивостей, можливо тільки у тому випадку, коли така річ є рухомою. Частина 2 ст. 181 ЦК України зазначає, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі
[7]. Проте цивільне право України передбачає поняття нерухомого майна. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), згідно з ч.1 ст. 181 ЦК України, належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення [7].
   Цілком очевидно, що фізично перемістити нерухому річ неможливо без зміни її властивостей. Хоча у випадках, коли певні об`єкти нерухомості складаються із різних конструктивних елементів, які у своїй сукупності утворюють нерухоме майно, фізично перемістити таке майно можливо тільки у випадках зміни його властивостей (наприклад, розібрати будівлю або паркан на цеглини, демонтувати огорожу, електричну опору та інше) або його пошкодження. Проте, по-перше, у даному випадку вилучається не сам нерухомий об`єкт, а тільки його складові матеріали, які нерухомістю самі по собі не є. По-друге, багато об`єктів нерухомості належить до категорії неподільних речей, а тому при їх розподілі, відокремленні або переміщенні вони втрачають своє господарське призначення або суттєво втрачають свою цінність. Тому таємне. Відкрите чи насильницьке заволодіння такими предметами, на нашу думку, утворюватиме сукупність викрадення вилученої частини рухомого майна (ст.ст. 185, 186 КК) та пошкодження нерухомого майна (ст.ст. 194, 196 КК).
  Отже,нерухомість не є предметом грабежу та крадіжки тому, що саме по собі захоплення нерухомості (наприклад, квартири, землі) не свідчить про її вилучення у потерпілого.
  Підсумовуючи викладене, до майна як предмета грабежу (ст. 186 КК) слід відносити чуже рухоме майно: речі, у тому числі гроші та тварин (за винятком цінних паперів).

    Суб'єкт грабежу.Юридичні ознаки суб'єкта преступления-достижение їм встановленого законом віку і її свідомість пов'язані, своєю чергою, з усіма іншими елементами складу якихось злочинів.

Відповідно до чинним законодавством суб'єктом грабежу може лише фізичне, осудне обличчя, досягла на момент скоєння злочину 14-річного віку.

Саме своїми суспільно небезпечними діями (об'єктивна сторона) суб'єкт, діючи винне, за наявності визначених мотивів і цілей (суб'єктивна сторона) йде на збитки об'єкту кримінально - правової охорони. Отже, склад грабежу (підставу кримінальної відповідальності) є лише там, де за наявності усіх її інші елементи є винна фізична особа, яке досягло необхідного законом віку і її є які закидають.

Неповнолітні, які досягли 14 років, ані за яких обставин що неспроможні нести кримінальну відповідальність грабіж, оскільки вони ще які завжди вперше і не повної ступеня здатні розуміти суспільної значущості своїх дій, критично оцінювати власне поведінка, отже, й виконувати для неї відповідь перед суспільством.

Встановлюючи знижений вік кримінальної відповідальності осіб, які вчинили грабіж, законодавець керувався передусім тими міркуваннями, що злочинне сутність грабіжницьких дій цілком доступна розумінню підлітків які досягли  14 років, досить добре котрі знаються на поняттях дозволеного і забороненого. Кожен підліток з розумовою і моральним розвитком чудово розуміє, що відкрито викрасти чужу річ, а тим паче забрати її силою когось - отже зробитипреступление.Приблизно 31,2%  грабежів відбувається особами, у віці 14-17 років.

Зрозуміло, далеко ще не всяке відкрите викрадення, досконале підлітком, неодмінно мусить волокти кримінальної відповідальності. Кримінальну право виходить із принципу, що правоохоронні органи правосуддя повинні застосовувати до неповнолітнього правопорушникам заходи кримінального покарання лише справді необхідних випадках, тобто. коли вчинено тяжкий злочин чи коли застосування лише виховних заходів явно не досягне цілі й не надасть на підлітка виховного і запобіжного впливу. Поведінка людини, всі дії, зокрема і суспільно небезпечні, визначаються і контролюються свідомістю, направляються його волею. Неможливо говорити про основі моралі й праві, не торкаючись питання про так званої свободу волі, про осудності людини, про ставлення між необхідністю ісвободой. Тому обличчя, що у момент скоєння відкритого викрадення може неосудності і тому віддавало звіту у діях або керувала вчинення, неспроможна розглядатися як суб'єкт злочини і заборонена кримінальної відповідальності й покаранні.

Таке обличчя неспроможна виступати суб'єктом злочину, і скоєне, хоча котрі об'єктивно й небезпечний суспільства, перестав бути злочином, бо містить суб'єктивних передумов кримінальної відповідальності.

Не можуть визнаватися неосудними особи, котрі вчинили грабіж може алкогольного чи наркотичного сп'яніння, якщо останнє, зрозуміло, був патологічним.

Дослідження судової статистики дозволило встановити, хто, що не віці, з якою освітою і формуватимуться родом занять найчастіше робить грабежі.

1.3 Об`єктивна та суб`єктивна сторона грабежу

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

  1.  відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або

погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

  1.   відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або

погрози його застосування (насильницький грабіж).

    При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (нездійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно(вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо) [1, с.236].

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до

насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство

застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого

майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися

протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою

звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким

грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися

як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому

випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
    
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю винної особи

прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим

мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту,

що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають

відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний

ігнорує цю обставину.

Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину ч. 2 ст. 186 і

може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є

небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2 грабіж, поєднаний з

погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’ї потерпілого,

слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до

короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності,

а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв,

обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були

небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі

насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2

ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під

охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних

засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою

заволодіння чужим  майном належить розглядати як насильство, і якщо воно

не було небезпечним для її життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за

ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи

здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у

залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного
насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст

фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення

волі тощо), а може і не робити цього.

Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій

винного, з’ясування його у таких випадках є обов’язковим. Встановлюючи

зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об’єктивних і

суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановка вчинення посягання,

кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував

винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст

неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено,

що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Розділ II. Кваліфікуючі ознаки складів грабежу

                                     I. Кваліфікуючі ознаки грабежу.

 

III. Кваліфікуючі ознаки грабежу за КК України і відповідальність за нього.

Грабіж, як і інші види розкрадання, може кваліфікуватися як злочин різного рівня важкості в залежності від:

1) розмірів викраденого;

2) відповідних йому кваліфікуючих ознак.

У ст. 186 КК України виділено такі кваліфікуючі ознаки грабежу [1]:

- Грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;

- Грабіж, вчинений з погрозою застосування такого насильства;

- Грабіж, вчинений повторно;

- Грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб;

- Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

- Грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому;

- Грабіж, вчинений у великих розмірах;

- Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах;

- Грабіж, вчинений організованою групою.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікацїі за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без й згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство, і якщо воно не було не безпечним-для й життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити Цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій винного, з'ясування його у таких випадках є обов'язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окре мий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обстагнь обов’язковим додатковим об’єктом злочину виступає особа потер пілого, до якої було застосовано насильство (й психічна і фізичне недоторканість).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користу ватися ним.

При розкритті обтяжуючої обставини «вчинення злочину зо попереднью змовою групою осіб» необхідно звернути увагу на кілька аспектів.По-перше, необхідно визначитись з тим, які прояви співучасті можуть охоплюватися даною кваліфікуючою ознакою. Ми виходимо с того, що співучать може діставати прояв у двох формах - простій та складній. Проблема полягає в тому, чи охоплює ознака «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» лише випадки співвиконавства за попереднім порозумінням, чи також і випадки вчинення злочину у співучасті з розподілом ролей. У КК 1960 р. не містилося визначень форм співучасті, таким чином у радянський період розвитку правової науки дана проблема вирішувалась правозастосовчою практикою та теорією кримінального права. Обидві зазначені точки зору підтримувались вченими криміналістами. Зокрема, В. А. Владіміров, Ю. І. Ляпунов та П. С. Матишевський  підтримували точку зору, відповідно до якої зазначена кваліфікуюча ознака охоплювала лиш випадки вчинення злочину у співвиконавстві за попереднім порозумінням; протилежної точки зору притримувався М. Г. Іванов. Перший підхід обґрунтовувався тим, що групу можуть утворювати лише кілька осіб, що спільно виконують об’єктивну сторону певного злочину. Протилежний підхід, що полягав у більш широкому тлумаченні даної ознаки, обґрунтовувався тим, що, по-перше, закон вказує лише на суб’єктивну ознаку співучасті (наявність попередньої змови), а об’єктивну сторону співучасті не обмежує, а, по-друге,група осіб є більш широке поняття ніж об’єднання кількох співвиконавців злочину та цілком може бути застосоване до випадків співучасті з розподілом ролей. Не існувало однозначного підходу й у правозастосовчій практиці. З прийняттям КК 2001 р., в ч. 2 ст. 28 якого було законодавчо визначено поняття

«вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» дана проблема мала б бути вирішена. Однак, насправді, вона продовжила своє існування. У ч. 2 ст. 28 КК 2001 р. встановлено, що «злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину домовились про його спільне вчинення». У даному визначенні слід звернути увагу на словосполучення «декілька осіб». Водночас ч. 1 ст. 28 КК закріпила таке розуміння вчинення злочину групою осіб: «Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою». Системне тлумачення даних положень КК дозволяє зробити, зокрема, висновок про те, що законодавець спеціально використав при визначенні поняття «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» слово «осіб», на відміну від визначення поняття «вчинення злочину групою осіб» через характеристику «виконавці», для того, щоб підкреслити, що даною ознакою можуть охоплюватись як випадки вчинення злочину у співвиконавстві за попереднім порозумінням, так і випадки вчинення злочину у співучасті з розподілом ролей. На дану проблему звертали увагу ряд вчених-криміналістів, такі як С. Д. Шапченко [4, с. 55], та інші, які схилялися до більш традиційного вузького тлумачення ознаки «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб».

Також необхідно звернути увагу, що поняттям «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» можуть охоплюватись як традиційний характер взаємодії між співвиконавцями, коли вони спільно виконують злочинне діяння (його частину), так і випадки, коли між співвиконавцями існує розподіл функцій («технічний розподіл ролей»). Подібний підхід є загальновизнаним у теорії кримінального права. Подібну точку зору в більшості випадків підтримує й правозастосовча практика. Варто також відзначити, що окремі вчені- криміналісти надмірно широко тлумачать поняття «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб», охоплюючи ним і дії тих осіб, які допомагали співвиконавцям, усуваючи перешкоди при вчиненні злочину, або заздалегідь обіцяли збути майно, здобуте злочинним шляхом, але безпосередньої участі у вчиненні злочину не брали. Таким чином дії, що за своєю природою становлять пособництво у вчиненні злочину, прирівнюються до співвиконавства, що, очевидно, не можна визнати коректним. Критикуючи такий підхід варто згадати думку І. К. Туркевич та Є. В. Фесенко, які відзначають, що в ч. 2 ст. 28 КК йдеться не про участь у злочині, а про спільне його вчинення [7, с. 73].

2.2.Відмежування грабежу від суміжних складів злочинів та особливості його  кваліфікації


Розмежування крадіжки, розбою і грабежу принципово важливо для кримінального права, так як, виходячи з кваліфікації скоєного, оцінюється тяжкість злочину. При зборі доказів потрібно розбирати всі діяння в комплексі: від початку вчинення правопорушення до моменту його завершення. Багато молоді юристи плутають розбійний напад і грабіж, адже об’єкт злочину (право власності) залишається незмінним.

Розбій - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Принциповий момент - це вольовий фактор: якщо особа, яка здійснює грабіж, загрожує жертві або особам, раптово застігнувшім його на місці злочину, або використовує небезпечне для життя насильство, діяння має кваліфікуватися як розбійний напад.
Порівняння розбою і грабежу

Таким чином, ключовий момент відмінності розбійного нападу і грабежу – це умисел злочинця. Якщо він не просто допускає використання насильства, але ще і небезпечного для життя і здоров’я, застосовує його або загрожує застосуванням, то йдеться про розбійний напад. Якщо в процесі вчинення грабежу жертва почала чинити опір, і він використовував для його придушення ніж, камінь або власну фізичну силу, то це також буде вважатися розбійним нападом.

По тяжкості скоєного грабіж стоїть вище крадіжки, але нижче розбійного нападу. Злочин вважається закінченим в той момент, коли у злочинця з’являється можливість розпорядитися викраденим майном. Розбійний напад - закінчений склад вже в той момент, коли воно відбулося. Самі бойові властивості зброї не завжди важливі для оцінки скоєного. Напад з іграшковим пістолетом також буде розбоєм, якщо у жертви є підстави боятися його реалістичності.
У кримінальному праві часто буває важко провести розмежування між різними складами злочинів. Крадіжку з пограбуванням плутають особливо часто, адже за формальними ознаками обидва протиправних діяння схожі. І в першому, і в другому випадку об’єктом злочину є право власності. Проте, від кваліфікації діяння найчастіше залежить подальший її розгляд. Так, якщо сума вкраденого майна менше 2500 рублів, то кримінальна відповідальність настає тільки за грабіж, або адміністративна - за дрібне розкрадання.

Визначення крадіжки

Крадіжка - це умисне, протиправне, таємне викрадення чужого майна. Відповідальність визначена ст.158 КК РФ, де вказані кваліфікуючі ознаки складу злочину. Здійснюючи дане діяння, особа бажає вчинити таємне безоплатне вилучення чужого майна. Таким чином, воно заздалегідь знає, що та чи інша річ (гроші, мобільний телефон, побутова техніка) належать іншій фізичній або юридичній особі. Якщо ж майно є безхазяйним (втраченим), то мова може йти або про незаконне присвоєння, або про самоправство.

Порівняння крадіжки і грабежу

Найважливішою обставиною, яке дозволяє розмежувати склади злочинів, є умисел. Якщо особа думало, що здійснює таємне викрадення майна, нехай навіть сам момент злочинного діяння бачили інші люди, то відповідальність настає саме за крадіжку. Якщо ж людина був застигнутий на місці злочину, але продовжив вчинення злочину, то буде нести відповідальність за грабіж.

Вартість викраденого майна також важлива для кваліфікації скоєного правопорушення. Відповідно до приміток до ст.158 КК РФ, кримінальна відповідальність за крадіжку може бути лише у разі заподіяння шкоди у значному розмірі (2500 рублів). Для грабежу сума викраденого майна не має значення - тільки для кваліфікації у великому і особливо великому розмірі.

Різниця між крадіжкою і грабежем полягає в наступному:

Умисел. Здійснюючи крадіжку, особа бажає залишитися непоміченим. Навіть якщо за ним в момент вчинення злочину спостерігали у вікно або через об’єктив відеокамери, відповідальність все одно настає саме за ст.158 КК РФ. Грабіж - це спочатку відкрите дію, що перетворює його на більш небезпечне за своєю суттю злочин.

Обставини. Грабіж може відбуватися із застосуванням насильства, нешкідливого для життя і здоров’я, в той час як крадіжка - ні. Якщо особа було захоплено на місці злочину, здійснюючи крадіжку, але продовжило утримувати чуже майно, то відповідальність нестиме за грабіж.

Санкція. Найсуворіше покарання за крадіжку становить 10 років позбавлення волі, в той час як за грабіж - 12 років позбавлення волі.

Сума викраденого майна. При кваліфікації діяння як крадіжка, важлива значна вартість майна (понад 2500 рублів). При кваліфікації діяння як грабіж, «нижньої планки» немає, тому порушити кримінальну справу можуть навіть за фактом відкритого розкрадання порожнього гаманця або недорогий речі.


Основним критерієм відмежування грабежу від розбою є законодавчо закріплена різниця в характері насильства: Як писав В.В. Ераксін, «Головна відмінність грабежу від розбою полягає в ступені інтенсивності та обсязі насильства» . Відповідно до Пленуму Верховного Суду від 5 вересня 1986р., під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило за собою короткочасний розлад здоров'я або незначну стійкої втрати працездатності, а також заподіяння потерпілому фізичної болю або обмеження його волі, якщо це не створило небезпеки для його життя чи здоров'я. Таким чином, максимальний шкоду, заподіяну потерпілому при грабежі, може виразитися в побоях або інших насильницьких діях, завдали фізичного болю, але не спричинили наслідків, Таким чином, якщо в результаті насильства потерпілому завдано хоча б легкий шкода здоров'ю, відповідальність повинна наставати за розбій. Крім того, насильство вважається небезпечним, якщо воно об'єктивно було здатне заподіяти шкоду, достатній для кваліфікації посягання як розбою, хоча потерпілому насправді було завдано менше серйозної шкоди. Так, Пленум Верховного Суду в постанові від 22 березня 1966 р. «Про судову практику у справах про грабежі і розбої» роз'яснив, що саме як розбій слід кваліфікувати напад з метою заволодіння майном, поєднане з насильством, яке заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження без розлади здоров'я або взагалі не завдало ніякої шкоди його здоров'ю, проте у момент заподіяння створювало реальну небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого. При визначенні того, чи мала місце в момент заподіяння реальна небезпека для життя чи здоров'я, слід враховувати інтенсивність насильства, знаряддя злочину, куди і чим наносилися удари і причини, в силу яких не настали тяжкі, але об'єктивно можливі, виходячи з характеру дій злочинців , наслідки.

Теоретично грабіж і розбій відрізняються і за конструкцією об'єктивної сторони, про що було вже сказано вище. Розбій - злочин з формальним складом, вважається закінченим вже з моменту здійснення нападу. Проте практично дана відмінність має значення для визначення моменту закінчення вже кваліфікованого діяння.

Суб'єктивні сторони розбою і насильницького грабежу збігаються: обидва злочини вчиняються з прямим умислом, обидва характеризуються наявністю у особи корисливої ​​мети, що виявляється в прагненні звернути викрадене майно на свою користь. Причому, «психічне ставлення особи до насильства, яке застосовує відносно потерпілого, має дещо іншу забарвлення. Якщо мета заволодіння майном повністю захоплює обличчя і воно прагне саме до її досягнення, то в насильстві злочинець бачить лише засіб для досягнення цієї мети» . Однак, якщо свідомістю особи, що здійснює насильницький грабіж, охоплюється те, що погроза або насильство не є небезпечними для здоров'я або життя, то свідомістю розбійника, навпаки, охоплюється обставина, що застосовується насильство (погроза) небезпечні для здоров'я або життя.

Висновки

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,- карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років. 3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років. 4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років. 5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна. 1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців. 2. З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню), З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі: 1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж); 2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж). При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо). При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна. У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди. Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов’язковим додатковим об’єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (й психічна і фізичне недоторканість). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. 3. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку. 4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються І умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або :інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. 5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства. Під насильством, що не е небезпечним для життя чи здоров’ї потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насиль низьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені р процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують. Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим” майном належить розглядати які насильство, і якщо воно не було небезпечним для її життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186. Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке по лягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робить цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій винного, з’ясування його у таких випадках є обов’язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупністі об’єктивних і суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановк1 вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було І при цьому не доведено, що винний погрожуваї застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я по терпілого, вчинене слід розглядати як грабіж. Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети зимний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися дим, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном). Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому. Про поняття таких кваліфікуючих грабіж ознак, як вчинення його повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, завдання ним значної шкоди потерпілому, а також поєднання його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Занепад моралі значної частини населення призвів до розпаду системи державних і громадських інститутів профілактики правопорушень, що створило сприятливі умови для поглиблення антисоціальних явищ. Великою мірою цьому сприяє майже відверта пропаганда порнографії, жорстокості і насильства, яка ведеться на тлі недоступне великих цін багатьох форм дозвілля, недостачі споживчих товарів, скорочення кількості спортивних клубів, шкіл, молодіжних таборів. Керівництво правоохоронних органів держави не в змозі забезпечити захист конституційних прав громадян України, захистити від злочинних посягань на їхнє життя, здоров'я та власність.

Гострота криміногенної обстановки вимагає вживання великомасштабних комплексних заходів з боку держави, які могли б забезпечити її стабілізацію в найближчі три роки. Пріоритетна увага при цих умовах має бути надано питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень, посилення боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпечення охорони громадського порядку з громадської безпеки. До першочергових заходів необхідно віднести також удосконалення кримінально - виконавчої системи, розширення міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, а також кадрове, наукове, інформаційно-технічне забезпечення правоохоронної діяльності.

Ступінь захисту власності значною мірою залежить від точного визначення конкретних форм і способів посягання на неї. Особливу роль правильна класифікація цього роду злочинів грає в тих випадках, коли правоохоронні органи мають справу з такими подібними по конструкції свого юридичного складу злочинами, як грабіж, розбій та вимагання. У той же час, як свідчить проведений вище аналіз, далеко не всі моменти, пов'язані з визначенням та чіткої кваліфікацією грабежу, отримали вичерпне законодавче оформлення або відповідну судову трактування.

Серед норм законодавства, що мають відношення до кваліфікації грабежу, на наш погляд потребують уточнення такі, як: більш чітке розмежування понять насильства, небезпечного і безпечного для життя і здоров'я громадян; норми обліку злочинів за сукупністю в разі вчинення винним діянь однорідних, але передбачених різними статтями Кримінального кодексу, нарешті, в цілому потребує в однозначному тлумаченні весь понятійний апарат глави КК, присвяченій злочинів проти власності.

Для розкриття теми курсової роботи були зроблені спроби розгляду складів грабежів: як вони виглядають в новому Кримінальному Кодексі і як склади цих злочинів були відображені у старому кримінальному законодавстві. Порівнюючи дані статті, можна зробити висновок про те, що в чинному законодавстві з'єднані в одне ціле, в один розділ склади, які стосуються відносин у сфері забезпечення безпеки власності. Це має бути оцінений по достоїнству різними користувачами кримінального законодавства.

Позитивним моментом курсової роботи можна назвати її новизну і разом з тим актуальність у світлі глобальних змін в законодавстві України, так як проводячи дослідження в порівнянні та оцінці складів злочинів проти безпеки власності Кримінального Кодексу були виявлені методи боротьби з такими злочинами, зазначено правове закріплення цих методів і запропоновано оцінку ефективності засобів і способів боротьби з даними злочинами.

Таким чином, в даній курсовій роботі були розкриті основні причини виникнення злочинів проти безпеки власності, визначено методи державно-правового регулювання і впливу на даний злочин, а також показано сутність самого складу злочинів у сфері безпеки відносин власності, як у світлі змін законодавчої бази, так і в порівнянні цього складу з положеннями старого Кримінального Кодексу.

Литература

1.Конституция укр.

1.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09
2. Кримінальний Кодекс України від 12.02.2015 року / / Відомості Верховної Ради України. - 2001 .- № 37-38. 

1. Конституція України. / / Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30., Ст.43. 
2.
 Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 року / / Відомості Верховної Ради України. - 2001 .- № 37-38. 
3.
 Кримінальний Кодекс України. Коментар: під ред. Ю. А. Карамзіна і Є.Л. Стрельцова. Вид-е 2-е. - Харків, ТОВ «Одіссей», 2002. -960 С. 
4. Кримінальний Кодекс України: Науково-практичний коментар.
 Київ: А.С.К., 1999. - 1088 с. 
5. «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рік» від 25.12.2000 р. / /
 Право України, -2001. - № 3. - Ст.3. 
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» N 12 від 25.12.92 м.
 Київ (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 12 від 03.12.97) 
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» N 1 від 01.04.94 м.
 Київ (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 N 3 від 26.02.99 ) 
8. Постанова Верховної Ради України «Про
 Державну програму боротьби із злочинністю» від 25 червня 1993 року м. Київ. 
9. Постанова Верховної Ради України «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини» N 1592-ІІІ від 23 березня 2000 року м. Київ.
 
10. Збірник міжнародних документів. - Київ; - Издат-во «Довіра», 1993. -249 С.
 
11.
 Кримінальне право України. Загальна і особлива частини: Підручник / За ред. Проф. Стрельцова Є.Л. - Харків.: ТОВ «Одіссей», 2002 .- 672 с. 
12. Бажанов М.І. "Кримінальне
 право України". Загальна часть.-Донецьк, 1992 р. 
13. Бовсунскій "Кримінальне право України",-Київ, 1995 р.
 
14. Матешевскій, Яценко "Кримінальне право в Укріане",-Київ, "Юрінком", -1996 р.
 
15. Коржанський "Кримінальне право. Курс лекцій ". -Київ, 1996 р.
 
16.
 Кримінологія: Підручник (для навчальних закладів МВС України). Під ред. В.Г. Лихолоб і В.П. Філонова. - Київ-Донецьк, 1997.-398 с. 
17. Ераскін В.Ф.
 Відповідальність за грабіж. - М., 1972. 
18. Заріпов З.С., Кабулов Р.К. Кваліфікація крадіжок, грабежів, розбоїв, скоєних шляхом проникнення у приміщення чи інше сховище. - Ташкент, 1991.
 
19. Бабкова Г. Шандула О. Щодо ефективності
 контрольної діяльності органів прокуратури. / / Право України.-2001 .- № 4 - с.52-55. 
20. Юридичний
 словник - довідник. Femina. -Київ, 1996. - 694 с. 

(Об`єт и предмет)

1.Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. – К., 2001.
2.Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления: методологические аспекты. – М., 2001.
3.Ємельянов В.П. Визначення об`єкта злочину в кримінально-правовій науці: дискусійні питання // Вісник Зопоріз.юрид. ін-ту ДДУВС. – 2009. - №2. – С. 125-135.
4.Криміальнеправо України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація. – К.- Х., 2002.
5.Ємельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002.
- №4. – С. 7-11.
6.Кундеус В.Г. Рухоме та нерухоме майно як предмет злочинів проти власності // Вісник Національного ун-ту внутр. Справ. – 2005. – Вип. 30. – С. 38-42.
7.Цивільний кодекс України // ВВР. – 2003. - №№ 40-44. – Ст. 356

Об`єктивна сторона и суб’єктивна

1.Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.,Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

роздел 2
2.1
.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за заг. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 2-тє вид., перероб. та доп. – К. : Дакор, 2008. – 1428 с.
4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. –4-те вид., перероб. та доп. / відп. ред. С. С. Яценко. – К. : А.С.К., 2005. – 848 с.
роздел 2
2.2.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62647. Первые кругосветные путешествия 21.7 KB
  Дети кто знает что такое путешествие А кто ни будь из вас сам путешествовал И куда Как долго вы туда добирались А на чем А знаете что когда-то путешествие длилось 23 года и путешествовали на кораблях 3. Кругосветное путешествие это путешествие вокруг земного шара.
62650. Здоровые зубы – здоровью любы 852.17 KB
  Что больше всего привлекает ваше внимание в этот момент Зубы У этих улыбающихся людей ослепительные красивые улыбки Это потому что у них здоровые а значит красивые зубы. Однако просмотрев эти фотографии мы можем убедиться что не на всякие зубы приятно смотреть.
62651. Системный блок и его «начинка» 19.55 KB
  Цели: Образовательные: познакомить с системным блоком познакомить с внутренней комплектацией системного блока Развивающие: развивать умение разбираться в названия начинки системного блока.