96598

Грошово-кредитна політика та її ефективність

Курсовая

Финансы и кредитные отношения

Методи і типи монетарного регулювання. Інструменти грошово-кредитної політики. Зміна облікової ставки, як система регулюваня кредитно-грошової політики. Обов’язкові резерви, як інструмент грошово-кредитної політики. Макроекономічні результати кредитно-грошової політики.

Украинкский

2015-10-07

335.5 KB

0 чел.


42

Міністерство освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

Інститут ділового адміністрування

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему:

«Грошово-кредитна політика та її ефективність»

Виконала: ст. гр. М-13

Заріцька Д. О.

Перевірив:

викладач Ладигіна Л.Б.

Кривий Ріг

2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНО-ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1.Методи і типи монетарного регулювання

1.2.Інструменти грошово-кредитної політики

РОЗДІЛ 2

ГРОШОВО – КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Зміна облікової ставки, як система регулюваня кредитно-грошової політики

2.2.Обов‘язкові резерви, як інструмент грошово-кредитної політики

2.3.Макроекономічні результати кредитно-грошової політики.

РОЗДІЛ 3

ДОСВІД ЗАКОРДОННИХ ДЕРЖАВ, ЯК ПРИКЛАД ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНО-ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1. Грошово-кредитна політика в Японії

3.2. Монетарна політика в Мексиці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Незалежна Україна відроджується як демократична держава, для громадян якої неподільність і правова забезпеченість політичних та економічних свобод поступово стає фундаментом соціально-економічного добробуту. Важко йде повернення в річище загальнолюдських цінностей та надбань громадянського суспільства. Не менш важким є і спрямування до відкритої економіки з її ринковими принципами після багаторічної штучної ізоляції від досягнень світової теорії та практики господарювання. Низький життєвий рівень більшості наших співвітчизників, духовне спустошення значної частини суспільства є досить красномовним свідченням болючості проміжних результатів трансформації соціалістичної економіки — процесу, який невиправдано затягується в часі.

Для успішного розв’язання завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здійснити зважене грошово-кредитне регулювання. Через нього держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу, — на споживчий та інвестиційний попит. На, жаль, сьогодні грошово-кредитна сфера не спроможна задовільно виконувати свою головну функцію — забезпечення ефективного розміщення ресурсів, стабільної національної грошової одиниці та стабільних цін.

Грошово-кредитна система України, як і національна економіка в цілому, ще не подолала наслідків кризи, що проявляється в інфляційних процесах, зростанні дебіторської та кредиторської заборгованостей між підприємствами, падінні національної грошової одиниці, значних внутрішній і зовнішній заборгованостях країни. Тому сьогодні в нашій державі головними завданнями є забезпечення структурної перебудови народного господарства, а також досягнення макроекономічної стабільності шляхом реформування грошово-кредитної та банківської систем.

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку грошово-кредитних відносин. У зв’язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері цих відносин, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій грошово-кредитного процесу та використання його на практиці.

Вивчення теоретичних основ і змісту грошово-крелитних відносин, виходячи з нових ринкових реалій діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання є безперечно актуальним. Тому і була обрана для написаня саме ця тема курсової роботи. Її метою стало вивчення сучасних тенденцій в грошово-кредитній системі.

Для досягнення мети по аналізу даної теми використовувалися праці різних авторів, можна назвати хоча б окремі з них: Б. Л. Луціва “Гроші, банки та кредит: у схемах і комментарях”, В. Д. Лагутіна “Гроші та грошовий обіг”, В. Лексена “Кредит і банки”, А. Гальчинського “Теорія грошей”, О. Гриценко “Гроші та грошово-кредитна політика”, В. Ющенко, В. Лисицького “Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні”, а також стаття з журналу “Економіка України” — О. Величко “Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України” та ряд інших.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНО-ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1.Методи і типи монетарного регулювання

Розглядаючи цільову спрямованість грошово-кредитної політики, необхідно розмежувати її стратегічні цілі — кінцеву мету і цілі тактичного порядку, що визначають інструментарій та механізм її реалізації.

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню — забезпечити вирішення триєдиної мети:

-Збалансувати економічний розвиток;

-Забезпечити оптимальну зайнятість;

    -Стримати інфляцію.

Йдеться про те, що за своєю визначальною функцією та глобальними завданнями грошово-кредитна політика не є автономною. Як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, вона спрямовується на реалізацію їх головних завдань. Тут кінцева мета грошово-кредитної політики збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави.

Цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не забезпечує, а й передбачає визначення її нагальних автономних цілей. Останні прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики. Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна підпорядкованість усього комплексу механізмів грошово-кредитної політики макроекономічним завданням.

Функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Така стабільність має пріорітетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань. Загальноекономічна стабільність визначається стабільністю грошового обігу. Щоб функціонувати ефективно, ринкова економіка потребує впевненості у грошовій одиниці, використовуваній у розрахунках. Тому забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу — також безпосередня мета монетарної політики. Реалізація цієї мети — одна з визначальних функцій ринку грошей. У структурі його механізму діють стихійні захисні стабілізатори-саморегулятори, які автоматично спрямовують розвиток грошової системи у напрямку встановлення відносної рівноваги попиту і пропозиції грошей. Такими важелями саморегуляції є ціновий стабілізатор, кредитний мультиплікатор, механізм заміщення, еластичність швидкості обігу грошей та інші елементи ринкового механізму.

При визначенні тактичних завдань монетарної політики треба враховувати необхідність її диференціації стосовно конкретної макроекономічної ситуації, зокрема характеру розвитку економічного циклу. Тактика грошової політики мусить бути гнучкою. Вона має змінюватися залежно від умов за економічної кризи і в період активної ринкової кон’юнктури, високих темпів економічного розвитку. З огляду на це теорія розрізняє політику “дорогих грошей” і політику “дешевих грошей”. У першому випадку весь інструментарій монетарної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошової та кредитної емісії, у другому — навпаки: забезпеченню доступності для суб’єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Диференціація тактичних цілей грошово-кредитної політики має й інший, досить важливий, аспект. Залежно від економічної ідеології, якій віддають перевагу панівні структури суспільства, вона може спрямовуватися на стимулювання чи то пропозиції товарів, чи то платоспроможного попиту.

У цьому ж контексті необхідно враховувати ступінь розвитку в тій чи тій країні ринкових відносин, відповідних функціональних механізмів, у т.ч. банківсько-кредитних структур, що забезпечують результативність монетарної політики.

Грошово-кредитна політика як складова економічних методів регулювання господарських процесів є альтернативою директивного управління. Тому в країнах із перехідною економікою, де значну частку останньої становить державний сектор органічно поєднуються ринкові та адміністративні методи управління, можливості використання у повному обсязі напрацьованого світовою практикою арсеналу грошово-кредитної політики є обмеженими. Відповідно до цього обмеженими мають бути і цілі грошово-кредитної політики. Легковажити цим, ставити завдання, для досягнення яких ще відсутні необхідні передумови, означає не лише підривати довіру до державних інструкцій, що забезпечують трансформацію адміністративної економіки в ринкову, а й завдавати шкоди перебігові загальноекономічного процесу. Водночас слід мати на увазі й протилежне: грошово-кредитна політика, зорієнтована на досягнення стабільності, є надзвичайно важливою передумовою утвердження та ефективного функціонування ринкової економіки.

Вибір напрямів грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні позиції країни, якою мірою економіка є відкритою та інтегрованою у світовий економічний простір. Так, в умовах відкритої економіки і функціонування системи фіксованих курсів інституційні заходи щодо управління грошовою масою втрачають свою ефективність. Її динаміка визначається дією зовнішніх чинників. Дієвість монетарної політики значною мірою визначається й іншими зовнішньоекономічними чинниками. Тому слід органічно поєднувати концептуальну логіку з конкретними завданнями грошово-кредитної та валютної політики, яку проводить та чи інша держава.

1.2.Інструменти грошово-кредитної політики

Застосування кредитно-грошових інструментів(рис.1.1):

справляє опосередкований та загальний вплив на економіку;
характеризує державну економічну політику як монетаристську;
передбачає розрив у часі між їх використанням та досягненням ефекту;
є найдійовішим за умов надзвичайно пожвавленої, "перегрітої" економіки.

Рисунок 1.1. Кредитно-грошові інструменти

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи — Центральний банк і відповідні урядові структури — міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні заходів держави у сфері грошового-кредитних відносин належить її Центральному банкові.(рис.1.2)

Рисунок 2. Функції Центральних банків

На відміну від країн з адміністративною економікою, де Державний банк відіграє монопольну роль в усьому комплексі грошових і кредитних відносин, для країн з розвинутим ринком адекватною є дворівнева банківська система.

Така система передбачає децентралізацію головних сфер банківської діяльності — забезпечення стабілізації грошовогу обігу та безпосереднього здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних і юридичних осіб.

Одним із визначальних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру. Така перебудова не зводиться лише до заснування мережі комерційних банків та юридичного проголошення принципу розмежування банківських функцій між ними та Центральним банком. Фактичне утвердження дворівневої банківської системи можливе лише в умовах створення дійового функціонально розчленованого механізму грошово-кредитного регулювання. Відсутність у більшості країн, що входили до колишнього СРСР, у т.ч. і в Україні, достатньо розвинутої ринкової економіки і необхідного інструментарію ефективної реалізації головних ланок кредитної політики засвідчує, що визначений чинним законодавством дворівневий статус.

Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

-Визначення норм обов’язкових резервів;

-Процентну політику;

-Рефінансування комерційних банків;

-Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

-Підтримання курсу національної валюти;

-Регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов’язкового резервування залучених коштів. Розмір обов’язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов’язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.
Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов’язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов’язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації”) знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.
Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов’язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов’язкових резервів — досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

Часті зміни норм обов’язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.
Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.
Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.
Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

-реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

-установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.

РОЗДІЛ 2

ГРОШОВО – КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Зміна облікової ставки, як система регулювання кредитно-грошової політики

Облікова ставка Національного банку України — ціна за рефінансування комерційних банків, яке здійснюється шляхом купівлі векселів Національним банком України до настання строку платежу за ними, й утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Облікова ставка Національного банку — один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Проведення облікової політики — встановлення центральним банком ставки облікового відсотка. Це ставка, за якою центральний банк країни продає кредитні ресурси комерційним банкам, які у свою чергу під позичковий відсоток надають кредити суб'єктам економіки. Розмір облікової ставки встановлюється державою залежно від господарської кон'юнктури та цілей економічної політики.

Зміна облікової ставки має спрямовуватися на реалізацію цілей ДРЕ. Так, стійка тенденція до зниження облікової ставки центрального банку для комерційних банків та підприємців означає:

-спрямування курсу економічної політики на стимулювання ділової активності;

-очікування інших інструментів у ДРЕ, які сприяють підвищенню ділової активності;

-необхідність коригування власних планів стосовно інвестицій, закупівель, збуту, зайнятості.

З підвищенням облікової ставки варто очікувати протилежних процесів.(Рис. 3)

 

Рисунок 3.  Зміна облікової ставки

Облікова ставка є важливим інструментом грошово-кредитної політики, сутність якої полягає у зміні відсотків за кредитами, що їх центральний банк надає комерційним банкам. Історично поняття облікової ставки пов'язане з діяльністю центрального банку з переобліку векселів, представлених комерційними банками. У сучасних умовах зміст операцій центрального банку з рефінансування означає не лише купівлю векселів (переобліковий кредит) чи позики під заставу цінних паперів (ломбардний кредит), а й надання всіх видів кредитів комерційним банкам.

Можна виділити дві групи причин, які впливають на рівень облікової ставки центрального банку:

- причини, обумовлені загальними тенденціями розвитку національної економіки;

- причини, пов'язані з рішеннями центрального банку щодо грошової сфери.

Перша група причин є первинною щодо другої, оскільки розвиток секторів економіки впливає на рішення центрального банку в грошово-кредитній сфері. Маніпулювання обліковою ставкою, яке здійснюється центральним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку.

Головними з-поміж факторів першої групи є такі:

-фаза економічного циклу;

-інфляція;

-міжнародний рух капіталу.

До факторів другої групи, що впливають на рівень облікової ставки, відносять:

-проведення центральним банком політики "дорогих" або "дешевих" грошей;

-вирівнювання платіжного балансу;

-запобігання девальвації національної валюти. Встановлення облікової ставки центрального банку здійснюється за такими принципами:

-визначення облікової ставки на рівні, що перевищує темпи інфляції.

Цей принцип полягає в тому, що додатне значення реальної облікової ставки є інструментом антиінфляційної політики. Водночас це дає змогу запобігти втратам комерційних банків від знецінення їхніх активів. Суттєвий вплив на рівень реальної відсоткової ставки справляє фактор часу. З проведенням короткострокових операцій банківські установи мають можливість забезпечити вищий позитивний рівень відсоткової ставки. З проведенням довгострокових операцій можливою є ситуація, за якої темпи інфляції в наступні періоди виявляться вищими, ніж під час укладання угод. Через це кредитори за довгостроковими операціями намагаються встановлювати більшу інфляційну премію з метою страхування від інфляції. Це викликає перевищення рівня довгострокових відсоткових ставок над короткостроковими;

-Встановлення облікової ставки у межах коридору ринкових відсоткових ставок за кредитами та депозитами.

Облікова ставка є нижньою межею ставки за активними операціями, що обумовлено необхідністю отримання прибутку кредитними установами;

-Встановлення облікової ставки за умов стабільності на грошовому ринку і сталості інфляційних процесів на рівні, близькому до ставок на міжбанківському ринку.

Це дозволяє центральному банку ефективніше впливати на динаміку відсоткових ставок на інших сегментах грошового ринку і запобігати використанню зі спекулятивною метою кредитів рефінансування.

Визначення облікової ставки на рівні, що забезпечує рівновагу попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це дозволяє не лише з'ясувати реальну вартість кредитів, а й сформувати в економіці раціональні вартісні співвідношення, які запобігають виникненню диспропорцій у національній економіці.

З проведенням обмежувальної грошово-кредитної політики центральний банк має на меті підвищення ціни грошей, а тому піднімає облікову ставку. Це обмежує можливості комерційних банків щодо одержання кредитів і таким чином підвищує ціну грошей, які надаються у кредит комерційними банками суб'єктам національної економіки.

Політика облікової ставки у першу чергу спрямована на зміну попиту на гроші через вплив на ринкову відсоткову ставку, що виступає ціною грошей.

Крім впливу на кредитну діяльність комерційних банків і на співвідношення між попитом і пропозицією на грошовому ринку, зміна облікової ставки суттєво впливає на стан кон'юнктури ринку цінних паперів. Зазначений зв'язок має обернений характер. Так, підвищення облікової ставки зумовлює зменшення попиту на цінні папери і зниження їхнього курсу, внаслідок зростання ефективності депозитних операцій. У разі зниження облікової ставки привабливість депозитів у комерційних банках зменшується, обумовлює спрямування вільних ресурсів на фондовий ринок і підвищення курсу цінних паперів.(Рис. 4)

Рисунок 4.Вплив політики облікової ставки центрального банку на грошово-кредитну сферу

2.2.Обов ,язкові резерви, як інструмент грошово-кредитної політики

Встановлення розмірів обов'язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів комерційних банків (їхніх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни. Мета цього заходу — захист інтересів кредиторів і вкладників (їхнє страхування), боротьба з інфляцією, контроль ціни національної грошової одиниці (шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси).

Купуючи цінні папери у суб'єктів економіки, держава ніби надає їм кредит і таким чином збільшує кількість грошей в обороті, що стимулює економічну активність.(Рис. 5.)

Рисунок 5. Переваги мінімальних резервів

Зміна розмірів обов'язкових резервів — це потужний інструмент ДРЕ.
Продаж (випуск) цінних паперів, який здійснюється центральним банком через державні позики у фізичних чи юридичних осіб, обмежує вільні гроші (стримує економічну діяльність). У випадку, коли держава викуповує свої боргові зобов'язання, обсяг грошей в обігу зростає. Таким чином держава регулює обсяги грошових засобів в обороті й економічну діяльність.
З 1994 року Україна використовує цей інструмент — випускає державні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).

Рисунок 6 . Наслідки зниження норми обов,язкових резервів

Вплив зміни ставок обов'язкових резервів на грошову сферу (рис. 6)

1. На банківську ліквідність. При підвищенні центральним банком ставок обов'язкового резервування, які встановлені для всіх комерційних банків, повинні збільшитися загальні розміри обов'язкових резервів кредитних інститутів. Якщо при цьому останні не мають у своєму розпорядженні додатковими резервами, вони можуть виконати ці підвищені обов'язкові вимоги, тільки здійснивши додаткове запозичення в центральному банку або продавши йому цінні папери.

Якщо, навпаки, центральний банк знижує ставки обов'язкового резервування, відбувається вивільнення перш пов'язаних резервів кредитних інститутів. Навіть якщо ці виникли надлишкові резерви будуть спрямовані на погашення заборгованості перед центральним банком, ліквідність комерційних банківзросте.

2. На потенціал створення грошей і кредитів. Відповідно до формули грошового мультиплікатора здатність банків здійснювати мультиплікацію кредитів і депозитів перебуває у зворотній залежності від норми (ставки) обов'язкового резервування. Якщо центральний банк підвищує норми обов'язкового резервування, грошовий мультиплікатор знижується.

Центральний банк не може безпосередньо впливати на зазначені співвідношення, оскільки вони визначаються рішеннями господарюючих суб'єктів і населення, які, у свою чергу, значною мірою формуються під впливом рівня номінальних і реальних доходів, а також висоти банківських відсотків за вкладами і порівняльної прибутковості альтернативних активів.

3. На процентні ставки. Як було показано вище, збільшення центральним банком при проведенні рестриктивної грошової політики резервних ставок примушує кредитні інститути підтримувати додаткові резерви для виконання підвищених обов'язкових резервних вимог. Внаслідок цього попит на ліквідність з боку комерційних банків зростає, в той час як пропозиція грошей на грошовому ринку зменшується. Це може призводити до зростання ставок грошового ринку в разі, якщо кредитні інститути не мають можливості отримати додаткові кошти в центральному банку за діяла раніше ставці рефінансування. З цієї причини одночасно з підвищенням ставок обов'язкового резервування центральний банк підвищує ставки по постійно діючим механізмам і за операціями відкритого ринку. Таким чином, підвищення ставок мінімальних резервів стимулює попит кредитних інститутів на ресурси центрального банку, які надаються за підвищеними ставками

Банки можуть намагатися компенсувати це зниження рентабельності (за рахунок зростання резервних ставок і підвищення вартості рефінансування в центральному банку) підвищенням відсотків за банківськими кредитами, що надаються своїм клієнтам - підприємцям і населенню, і зниженням ставок за залученими депозитами. У тенденції це може призвести до загального зростання маржі по депозитно-кредитних операціях комерційних банків.

Якщо центральний банк знижує ставки обов'язкового резервування, мають місце протилежні дії: пропозиція на грошовому ринку збільшується, попит на кредити скорочується, ставки грошового ринку знижуються, відповідно, ставки за банківськими кредитами, з наведеними вище застереженнями, також можуть знижуватися.

2.3.Макроекономічні результати кредитно-грошової політики.

Монетарна політика має, перш за все, покращувати стан економіки, змінювати її основні змінні: валовий національний продукт, інфляцію, безробіття.

В даний час механізм впливу грошово-кредитної політики на стан економіки, а також доцільність різних стратегій її реалізації становлять предмет спору між економістами. Представники кейнсіанської, монетаристської й нової класичної шкіл висувають часто полярні припущення.

Кейнсіанці вважають, що ринкова економіка - внутрішньо нестійка система. Вони вважають, що капіталізм не має механізм, що забезпечує макроекономічну стабільність. Постійні диспропорції між основними економічними параметрами викликають циклічні коливання зайнятості, цін, обсягу виробництва. Тому держава, з точки зору кейнсіанців, повинна втручатися в господарське життя, здійснювати різні регулюючі заходи, зокрема проводити дискретну грошово-кредитну політику.

Монетаристи ж вважають, що, навпаки, ринкова економіка забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності в силу своєї гнучкості. Всі циклічні процеси викликані не слабкістю ринкових механізмів в плані підтримки стабільності, а помилковими діями державних органів. Тому необхідно мінімізувати державний сектор, а також уникати впливу на ринкову систему за допомогою дискретної грошово-кредитної політики.

Кейнсіанство і монетаризм базуються на основних математичних рівнянь. Кейнсіанська теорія виводить на перший план сукупні витрати та їх компоненти.

С + I + NX + G = ВНП - основне рівняння кейнсіанців, де С - споживчі витрати населення, I - інвестиції, NX - чистий експорт, G - державні витрати. Суть цього рівняння в тому, що сукупний обсяг витрат покупців дорівнює загальної вартості вироблених товарів і послуг.

Монетаризм спирається на рівняння І. Фішера: M * V = P * Q, яке частіше називають рівнянням обміну. Тут М - грошова пропозиція, V - швидкість обігу грошей в кругообігу продуктів і доходів, P - індекс цін, Q - фізичний обсяг національного виробництва. Ліва частина рівняння являє собою сукупні витрати покупців, права - сукупну виручку продавців.

Кейнсіанці вважають, що ланцюг причинно-наслідкових зв'язків між переглядом стратегічної концепції грошово-кредитної політики і зміною номінального ВНП досить велика. Застосування різноманітних монетарних інструментів викличе зміна сукупних резервів банківської системи, що вплине на грошову пропозицію. Зміни у грошовій пропозиції впливають на процентну ставку. Дійсно, якщо грошова маса збільшується, то кредит стає більш доступним, пропозиція фінансових ресурсів збільшується, що знижує їх "ціну" - процентну ставку. При скороченні грошової маси спостерігається зворотний ефект.

Зміна процентної ставки змінює ефективність інвестиційних проектів і робить вплив на сумарний обсяг капіталовкладень. По-перше, при заданому розмірі доходу на капітал, вкладений в інвестиційний проект, зміна процентних ставок змінює відносну привабливість вкладень у виробництво і в цінні папери. По-друге, при залученні позик для здійснення великомасштабного проекту, незначна зміна процентної ставки може викликати значну зміну в абсолютному значенні суми, необхідної для обслуговування кредиту.

Сумарний обсяг інвестицій надає прямий вплив на номінальний валовий національний продукт. Тому за допомогою грошово-кредитного регулювання можна впливати на інфляцію і фізичний обсяг виробництва.

Кейнсіанці визнають, що ланцюг причинно-наслідкових зв'язків між грошово-кредитними заходами і станом економіки досить складна і велика. "Збій" в одній з ланок може спотворити первинний імпульс. Для прогнозування результатів грошово-кредитних заходів Центральному банку необхідна вичерпна інформація про характер взаємодій між кожним з попередніх і наступних ланок ланцюжка, яку в реальних умовах отримати просто неможливо. Тому зміна грошової пропозиції викликає непередбачувані наслідки в масштабах економіки держави, що викликає її відносну неефективність у порівнянні з фіскальною політикою.

Монетаристи вважають, що зміна грошової пропозиції в набагато більшій мірі визначає основні макроекономічні параметри, ніж вважають кейнсіанці. Більш того, грошова пропозиція є найважливішим (практично єдиним!) Чинником, що визначає зайнятість, рівень виробництва та інфляцію. Вони пропонують зовсім іншу ланцюжок причинно-наслідкових зв'язків, різко відрізняється від кейнсіанської. На їхнє глибоке переконання грошову пропозицію безпосередньо впливає на сукупний попит, а не тільки визначає через процентну ставку попит інвестиційний. Вважаючи, що швидкість обігу грошей стабільна (тобто порівняно постійна і легко передбачувана), вони роблять висновок, що зміна грошової маси викличе відповідне збільшення ВНП (що безпосередньо випливає з рівняння обміну). Кейнсіанці ставлять під сумнів твердження монетаристів про стабільність швидкості обігу грошей, що дає їм підставу заперечувати справедливість такого простого передавального механізму, який малюють монетаристи.

Тим не менш, грунтуючись на ідеологічних установках про природну стабільності ринкової організації господарського життя, монетаристи не радять використовувати грошово-кредитні методи для реалізації короткострокових цілей, оскільки це призведе до дестабілізації економіки. Вони пропонують монетарне правило, згідно з яким грошова пропозиція повинна розширюватися тими ж темпами, що і потенційного приріст реального ВНП, який, на думку монетаристів, в країнах з розвиненою ринковою економікою становить 3-5% на рік.

Кейнсіанці заперечують цю пропозицію. Оскільки, як вони вважають, швидкість обігу грошей схильна до змін, постійний щорічний темп зростання грошової маси може викликати серйозні коливання сукупних витрат, що призведе до економічної дестабілізації. Набагато більш придатна дискретна грошово-кредитна політика, яка дозволяє гнучко коригувати глобальні макроекономічні процеси.

Крім кейнсіанства та монетаризму, існує ще одна економічна теорія, яка пропонує свою інтерпретацію результатів застосування монетарних методів. Це теорія раціональних очікувань, що базується на двох постулатах.

По-перше, прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що всі суб'єкти економіки абсолютно раціональні і абсолютно поінформовані. Це означає, що всі фірми і домогосподарства володіють знаннями про механізми функціонування економіки, а також проводиться в конкретний період часу економічній політиці, і висувають безпомилкові прогнози про її результати. Крім того, вони оптимізують свою поведінку у системі бізнесу, використовуючи наявні знання і максимізуючи свою вигоду.

По-друге, всі ринки в системі бізнесу є ринками досконалої конкуренції, гнучкими в плані підвищення і пониження цін на всі без винятку товари і послуги відповідно до взаємодією попиту і пропозиції. При цьому попит і пропозицію миттєво реагують на всі зміни зовнішнього середовища.

Таке спрощення реальних умов дозволяє зробити висновок про повну неефективність грошово-кредитної політики. Справді, будь-яка зміна грошової пропозиції буде породжувати адекватна зміна цін, адже кожен суб'єкт економічної системи буде миттєво їх переглядати, прагнучи застрахувати себе від небажаних наслідків. Його стратегія бездоганна: адже він безпомилково передбачає майбутнє. Використовувати таку інформацію для отримання особистої вигоди він не може, адже всі контрагенти цього суб'єкта володіють тією ж інформацією. Кожен реалізує свою економічну свободу, що призводить до встановлення консенсусу інтересів. У результаті виходить абсолютно стійка рівновага економічної системи в плані нечутливості до заходів грошово-кредитної політики.

Зміна грошової маси не матиме ніякого впливу на реальний національний продукт і зайнятість і лише обернеться інфляцією або дефляцією. Тому прихильники теорії раціональних очікувань теж підтримують монетарне правило. Однак в якості їх аргументів виступає не положення про недостатню інформованість грошової влади, що висувається монетаристами, а, навпаки, судження про абсолютну інформованості суб'єктів системи бізнесу.

У кейнсіанців і монетаристів є багато серйозних заперечень, що ставлять під сумнів теорію раціональних очікувань. Справді, якщо навіть висококваліфіковані професійні економісти помиляються, пророкуючи невірні наслідки економічних маневрів держави, та й взагалі будь-яких змін у зовнішньому оточенні, хіба можна стверджувати, що кожен індивід здатний робити абсолютно точні прогнози.

Крім того, представляється очевидним, що далеко не всі ринки на даному етапі розвитку людського співтовариства (навіть у таких країнах, як США), є висококонкурентними. Крім цього, є достатньо емпіричних свідчень впливу монетарної політики на реальний ВНП.

В даний час більшість економістів визнають досить переконливими аргументи як кейнсіанців, так і монетаристів. У меншій мірі це відноситься до теорії раціональних очікувань.

Центральні банки країн з розвиненою змішаною економікою керуються в практичній діяльності рекомендаціями, запропонованими і кейнсіанської, і монетаристської економічними теоріями. У реальній дійсності доводиться шукати компроміс між полярними судженнями, знаходити оптимальне рішення, враховуючи різні аргументи, розглядаючи кілька стратегічних сценаріїв. Щоправда, основний акцент робиться на кейнсіанську стабілізаційну дискретну грошово-кредитну політику. Хоча в деяких країнах (зокрема, в рамках концепцій рейганоміки і тетчеризму) вводилося в дію і монетарне правило.


РОЗДІЛ 3

ДОСВІД ЗАКОРДОННИХ ДЕРЖАВ, ЯК ПРИКЛАД ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНО-ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1. Грошово-кредитна політика в Японії

Звертаючись до досвіду японських економістів в області кредитно-грошового регулювання, необхідно відзначити наступні моменти, які могли б бути корисні для вирішення наших проблем в області кредитно-грошового регулювання.

Виробничі корпорації в Японії мали слабкі фінансові можливості в перші повоєнні десятиліття, тому банківська система зіграла величезну роль в форміровані умов для прискореного зростання промисловості в 50-і і 60-і роки.

Потрібно зазначити, що головною особливістю функціонування банківської системи в Японії протягом майже всього повоєнного періоду була висока ступінь урядового контролю. Спираючись на такий інструмент, як кредити Центрального банку приватному фінансовому сектору на пільгових умови, державна бюрократія фактично регулювала як процентні ставки, так і напрями кредитування, що дозволяло порівняно успішно реалізовувати господарчі пріоритети. Разом з тим, в основі механізму такого регулювання лежавнадзвичайно високий попит на гроші зі сторони нефінансового сектора і постійне перевищення розмірів кредитів над обсягом коштів на банківських депозитах. У подальшому поступове зростання ролі самофінансування і відповідно менша залежність промислових корпорацій від банківського кредитуванні в результаті підірвали можливості адміністративного керівництва з боку Центрального банку і стали однією з причин лібералізації кредитно-грошового ринку.

В останні десять років, основною особливістю сучасного японського ринку позичкових капіталів була штучна структура і жорстке регулювання процентних ставок. При цьому лібералізація процентних ставок в останнє десятиліття була визначена не стільки міркуваннями ефективності, скільки необхідністю розміщення на ринку величезного кількість облігацій держпозик і натиском ззовні, а ставки довгострокового кредиту не є цілком ринковими по нинішній день.

Що стосується інструментаріїв кредитно-грошової політики Центрального банку, то такі класичні засоби, як маніпулювання обліковою ставкою і нормами резервів, а також операціями на відкритому ринку цінних паперів в Японії протягом кількох післявоєнних десятиліть мали дуже мале значення, поступаючись у цій якості прямому кількісному раціонування кредиту в умовах штучно заниженого рівня відсотка.

Останнім часом, правда, ситуація дещо змінюється:

Ослаблення напруженості на ринку позичкового капіталу, його інтернаціоналізація, а також поява альтернатив у вигляді зростаючого фондового ринку значною мірою ліквідували об'єктивну економічну основу адміністративного регулювання і змусили Банк Японії переглянути своє ставлення до традиційного, класичного інструментарію. Збільшилася ступінь гнучкості процентних ставок і облікова ставка була збільшена до ринкового рівня. З 1971 року Банк Японії почав операції на вексельному ринку, а в подальшому приступив до активних операцій з облігаціями державних позик, перейшовши до системи відкритої підписки на них. Нарешті, був сформований ринок короткострокових цінних паперів уряду та розпочато масові операції на інших ринках короткострокового капіталу. Все це говорить про якісну зміну моделі регулювання кредитно фінансової сфери з упором на непрямі методи такого регулювання, опосередковані ліквідними позиціями банків, що виступають в ролі безпосередніх суб'єктів кредитної експансії.

Розглянемо конкретні цілі та механізм кредитно-грошової політики. В основі підходу до даної політиці лежала ідея виборчої підтримки - "свого роду штучної селекції підприємств". Ініціативу у проведенні реформ у даній сфері взяло на себе уряд. І тут воно активно використовувало подвійний ефект заниження процентних ставок: з одного боку, адміністративне встановлення процентних ставок на надзвичайно низькому рівні (з 1962 по 1977 рік) штучно перевищувало норму накопичення, перерозподіляючи кошти на користь банківського сектору, а з іншого боку, регулювання кредитних ставок і створюваний таким чином дефіцит позичкового капіталу дозволяли Центральному банку та уряду в наказовому по суті порядку направляти його найбільшим корпораціям в сфері важкої індустрії та експортних галузей. Головна теза проведеної політики - ні Банк Японії, ні уряд не вважали для себе можливим залишити рішення питання про направлення перерозподілу коштів, а відповідно і були рідкісних ресурсів стихійного ринкового процесу. "Саме здатність вищого державного апарату уникнути надмірної залежності отсіюмінутних інтересів первісного накопичення і використовувати всю силу державного примусу для дотримання встановлених" правил гри "і став, мабуть, однією з причин швидкого та здорового економічного підйому країни в 50-ті - 70-ті роки.

Схожі риси можна знайти й у механізмі контролю за грошовою масою з боку Банку Японії. Не покладаючись на непрямий контроль, Банк вдавався до безпосереднього втручання Іраку через процеси на ринках банківського кредитування, у першу чергу короткостроково "Банк Японії прямо контролював формування основної частини грошової маси. Спроби впливу на інвестиційний попит за допомогою регуляторів грошової маси мають обмежений ефект в випадку, коли вони використовуються для запобігання-обертання виходу з спада. Зниження рівня відсотка або лібералізація пропозиції кредитних ресурсів саме по собі не можуть бути стимулом для виробничих інвестіцій.В Японії в основі високого рівня інвестиційного попиту лежала "впевненість бізнесу в майбутньому економіки, визначала високу норму віддачі на капітал. Тому, політика заниження відсотка на ринку кредитних ресурсів і раціонування кредиту мали своєю головною метою перерозподіл коштів від населення та дрібного бізнесу на користь найбільших корпорацій, здатних здійснювати ефективні інвестиції.

3.2.Кредитно -грошова політика в Мексиці

У першій половині 80-х років мексиканська економіка знаходилася в кризовому стані, збільшеному найгострішою кризою зовнішньої заборгованості, наростаючою інфляцією і масовою втечею приватних капіталів з ​​країни. До того ж особливістю розвитку Мексики традиційно були досить сильні позиції держави в економіці, жорстка регламентація режиму діяльності іноземних банків, сувора централізованість державного регулювання діяльності національних банків. У цих умовах уряд почав проводити економічну реформу.

У результаті антикризових заходів уряду почався поворот фінансово-економічної політики у бік модернізації та лібералізації економіки, розвитку ринкових механізмів, а також великий "відкритості" економіки і інтегрувати рованії її в світове господарство.

Зупинимося на основних моментах стабілізаційної політики Мексики. Регулювання грошового обігу мексиканський уряд і центральний банк країни - Банк Мексики - намагалися використовувати як інструмент реструктмвної монетарної політики і дотримуватися наступних положень: грошова маса в обігу не повинна була перевищувати більш ніж в чотири рази вартість офіційних інвалютних резервів країни; ліміти фінансування, що надається Банком Мексики, визначалися "стелею "(максимальною сумою, який встановлювався конгресом щорічно при розгляді федерального бюджету. Кредитні рестрикції забезпечувалися досить жорстким регулюванням фінансових операцій мексиканських ком-мерческіх банків, особливо у формі режиму" обов'язкових владів ", що застосовувався до недавнього часу. Крім звичайних резервних вимог, для мексиканських банків був збільшений розмір обов'язкових спеціальних депозитів у Банку Мексики, а також розмір нормативів селективного галузевого кредиту і так званий коефіцієнт обов'язкової ліквідності (купівля федеральних цінних паперів). Аж до 1989 року регулюванню підлягали ставки відсотків за пасивними операціями комерційних банків.

Грошово-кредитне регулювання в Мексиці традиційно було досить жорстким і складним. Кредитним установам приписувалося обов'язкове кредитування пріоритетних галузей. Адміністративному регулюванняі підлягали також ставки банківського відсотка і касова готівка банків. "Зарегульованість" банківської діяльності суттєво обмежувала фінансову базу для активних операцій, звужувала маневреність банків. Тому наприкінці 80-х років починається поступовий перехід до ослаблення державної регламентації банківської сфери. Були "опущені" банківські ставки, також були скасовані деякі нормативи обов'язкового страхування. Однак при цьому в 1990 році вводилася така форма регулювання, як "коефіцієнт обов'язкової ліквідності" в національній валюті у вигляді державних цінних паперів ("бон економічного розвитку").

У 1991 році ситуація у кредитній сфері помітно змінилася: почалася активна приватизація банків, що зажадала ібільше сум готівки, і банківських кредитів. Попит на кредит різко зріс. У таких умовах коефіцієнт обов'язкової ліквідності ставав небажаним обмежувачем банківської маневреності. Скасування його (у жовтні 1991 року) сприяв і такий чинник, як бездефіцітний державний бюджет, нетреба тепер примусового вкладення банківських коштів в урядові цінні папери. Скасування вищевказаного інструменту банківського регулювання проводилася майже одночасно з введенням іншого регулюючого показника-"коефіцієнта інвалютної ліквідності", який наказував банкам тримати частину своїх пасивів в іноземній валюті у вигляді урядових цінних паперів. Дана політика була викликана побоюваннями центральних банківських влади, що рясний приплив до Мексики іноземних капіталів, а також приватних мексиканських капіталів з-за кордону, репатріація так званих "швидких" капіталів із зарубіжних банків можуть мати певний інфляційний ефект і вплив на грошову масу в обігу.

Лібералізація державного регулювання банківської системи не означає повної його відміни і здійснюється тепер за наступними напрямками:

- Операції Банку Мексики як кредитора всіх банків в останній інстанції;

- Підтримка нормативів мінімуму власного капіталу банків (тепер вони встановлюються не в пропорції і пасивів, як раніше, а залежно від ступеня ризикованості банківських операцій;

- Зберігання усіма банками депозитів до запитання, а також касової готівки в Банку Мексики;

- Інтервенції Центрального банку на грошовому ринку;

- Здійснення та регулювання селективного кредитування пріоритетних галузей в основному через державні банки розвитку, надають дешеві кредити та технічну допомогу;

- Введення для банків нового нормативу контролю - "коїф-вантаження інвалютної ліквідності ";

- Створення спеціальних резервів банків під сумнівні борги;

- Розробка більш суворих правил та умов для отминня кредиту особам і організаціям, пов'язані з акціонерами і керівництвом банку;

- Більш чітке визначення змісту посадовоих злочинів у банківській сфері та застосування відповідних санкцій до банківських службовців, що здійснюють такі злочини;

- Дозвіл на асоціювання банківських та небанківських фінансових установ.

Весь цей комплекс заходів дозволив до 1992 року добитися успіху в справі стабілізації національної валюти і внутрішніх цін, знизити темпи інфляції до 9,7%, досягти темпу зростання ВНП на 4%, збільшити фінансування приватного сектора на 20,2%. А НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

ВИСНОВКИ

Таким чином грошово-кредитна політика - один з найпотужніших інструментів економічної політики, що знаходяться в розпорядженні держави.

Володіючи такими засобами, як перегляд резервної норми, зміна облікової ставки та операції на відкритому ринку, Центральний емісійний банк може робити визначальний вплив на грошову пропозицію, а через його посередництво - на реальний національний продукт, зайнятість і індекс цін.

Результати монетарного регулювання по-різному розцінюються в кейнсіанської та монетаристської теоріях, а також у теорії раціональних очікувань. Кейнсіанці вважають, що дискретна грошово-кредитна політика, поступаючись фіскальної за силою впливу, тим не менш ефективна для згладжування коливань економічної активності, цін і зайнятості. Монетаристи ратують за введення монетарного правила і відмова від дискретної грошово-кредитної політики. Прихильники теорії раціональних очікувань стверджують, що монетарна політика взагалі не робить впливу на реальний ВНП.

Грошово-кредитна політика багато в чому визначає валютні курси, впливаючи тим самим на ефективність зовнішньоторговельних операцій з експорту та імпорту. Її можна використовувати не тільки для зміни основних внутрішніх макроекономічних змінних, але і для управління зовнішньоторговельним балансом.

Без ефективної грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком, економіка не може ефективно функціонувати. У періоди економічного спаду і зростання безробіття, падіння виробництва необхідно збільшувати грошову пропозицію, щоб стимулювати процес інвестування фінансових ресурсів у виробництво, а також споживчих витрат - необхідно збільшувати сукупний попит. У період економічного зростання, супроводжуваного інфляцією, слід знижувати пропозицію грошей. Саме цим і займаються центральні емісійні банки.

Грошово-кредитна політика - надзвичайно потужний, а тому надзвичайно небезпечний інструмент. З її допомогою можна вийти з глибокої кризи, але не виключена і сумна альтернатива - посилювання склалися в ринковій системі негативних тенденцій. Лише дуже зважені рішення, що приймаються на вищому управлінському рівні після серйозного аналізу ситуації, розгляду альтернативних шляхів впливу грошово-кредитної політики на економіку держави, дадуть позитивні результати.

У нашій країні на даному етапі раціональна грошово-кредитна політика повинна мінімізувати інфляцію і спад виробництва, не допустити зростання безробіття.

Вважаємо, що державі необхідно регулювати грошову політику, але в рамках розумного, необхідно провести лібералізацію державного регулювання в банківській системі, як це сталося в Японії і Мексиці, необхідно інвестувати ті галузі народного господарства (переробну, хімічну, транспортну, приладобудування), які дозволять розвивати вітчизняне виробництво, підвищити макроекономічні показники ВВП, відсоток зайнятості населення, рівень реальних доходів населення.

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Бабічева Ю.А. / Банківська справа: Довідкова допомога, М, Економіка, 1994р.
  2.  Булатов Еекономіка, М, 1999
  3.  Камаєв В.Д. Підручник з основ економічної теорії, «Владос», 1994р.
  4.  Кемпбелл Р Маконелл, Стенлі Л. Брю / «Економікс», «Республіка», 1992р
  5.  Кемпбелл К., Кембелл Р., Доллан Е. / Гроші банковсое справа і грошово-кредитна політика. С.-Пб. : «Літера плюс», 1994р
  6.  Дінсдей Д., Долан Еее. Макроекономіка. С-Пб. «Літера плюс», 1994р.
  7.  Лузіна І.А. Державне регулювання економіки, Уфа, 1997
  8.  Лузіна І.А., Малих О.Е. Навчальний посібник Курс економічної теорії, частина 3, Уфа, 1999
  9.  Максимов В.Ф., Шишов А.Л. / Ринкова економіка: Підручник у 3т. Т.1. Теорія ринкової економіки, М: СОМІНТЕЕК, 1992р.

Журнальні статті

  1.  Брагінський С.В. «Кредитно-грошова політика в Японії», М: Наука, Головна редакція східної літератури, 1989р.
  2.  Дільмухаметов А.А. «Роль грошово-кредитної і валютної політики в економіці держави» / / Економіка і управління -5,1999 г
  3.  Левова Б «Про устрій банківської і грошової системи» / / Питання економіки -10, 1998
  4.  Морданя Р.Х. «Грошово-кредитна політика в період економічних реформ» / / Економіка і управління -6, 1999р
  5.  Сімрановскій А.Ю. «До питання грошово-кредитної політики» / / Гроші і кредит -4,1999 р.
  6.  Расторгуєв Є.А. «Мексика: по дорозі фінансово-економічної стабілізації» / Гроші та кредит. -8, 1992р.
  7.  Основні орієнтири кредитно-грошової політики на 2000рік / / Аудитор-2, 2000р



Валютне регулювання

Емісія

грошей

Зміна облікової

ставки

Кредитно-грошові інструменти

Кількісні обмеження кредиту

Зміна норм мінімальних резервів

Операції на відкритому ринку

Функції Центрального банку

Банкір уряду

Грошово-кредитне регулювання

Банк банків

Емісійний центр України

Селективне регулювання кредиту

Операції на відкритому ринку

Регулювання обов’язкових резервів

Облікова політика

Впливає на співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу

Зміна облікової ставки

Підвищення облікової ставки (політика дорогих грошей)знижую попит на кредити, гальмує господарську діяльність

Зниження облікової ставки (політика дешевих грошей) стимулює попит на кредити та пожвавлення господарської активності

Спрямування політики облікової ставки

Зростання відсоткових ставок за кредитами банків

Зменшення обсягів кредитування та обмеження зростання грошої маси

Розширення кредитних операцій банківської системи та збільшення грошової маси в обігу

Зменшення попиту на кредити з боку економічних суб,єктів

Обмеження кредитних можливостей комерційних банків

Підвищення облікової ставки

Зниження попиту комерційних банків на кредити ЦБ

При обмеженій грошово-кредитній політиці:

При стимулюванній  грошово-кредитної политиці:

Зростання попиту на банківскі кредити з боку суб,єктів ринку

Зменшення відсоткової ставки за кредитними операціями

Зростання ресурсних можливостей комерційних банків

Збільшення обсягів кредитування ЦБ комерційних банків

Зниження облікової ставки

Обов,язкові мінімальні резерви комерційних банків

Не допускаться кризи неплатежів, є мінімальною гарантією стабільності банківської системи.

Компенсують дрібні і середні внески вкладників

Підтримують резерви Центрального Банку

Стимулювання ділової активності

Влиття в економіку капіталу

Зростання розмірів реального капіталу

Зниження норми обов,язкових резервів


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63790. Вариационный анализ. Среднии величины 25 KB
  Нормы и нормативы используемые для планирования амбулаторно поликлинической и стационарной помощи средние величины. Виды средних величин: средняя арифметическая простая М сумма всех значений признака деленная на число наблюдений...
63791. Репрезентативность признака. Оценка достоверности результатов исследования 23 KB
  Изучение генеральной совокупности значительно трудоемко. Поэтому в исследованиях применяют выборочные наблюдения охватывающие только часть генеральной совокупности. При исследовании следует обеспечить репрезентативность выборочных...
63792. Динамические ряды 22.5 KB
  Анализ динамического временного ряда сводится к вычислению следующих показателей: абсолютного прироста или снижения; темпа роста или снижения; темпа прироста; значения 1 прироста. Темп прироста является отношением абсолютного прироста снижения к предыдущему уровню умноженным на 100.
63793. Графические изображения 21.5 KB
  В медицинской статистике применяют линейные плоскостные объемные и фигурные диаграммы. Линейные диаграммы отражают изменение явления в динамике. Плоскостные диаграммы секторные внутристолбиковые используют для изображения показателей распределения доли процентов структуры.
63794. Демография 21.5 KB
  Демография как наука изучает численный состав населения распределение населения по полу возрасту социальным и профессиональным группам размещение и движение населения на территории причины и следствия изменения состава населения взаимосвязь социально-экономических факторов и этих изменений.
63795. Статика населения, динамика населения 28.5 KB
  Статика - это сведения об общей численности населения и его составе: возрастно-половом этническом профессиональном плотности места жительства и др. Возрастно-половой состав имеет значение для характеристики состояния здоровья и воспроизводства населения.
63796. Рождаемость 23 KB
  Рождаемость - это число родившихся живыми на 1000 населения. Выдают свидетельство о рождении регистрируют рождаемость. Показатель рождаемости = Число родившихся живыми среднегодовая численность населения х 1000 На рождаемость влияет половая и возрастная структура населения.
63797. Смертность как медико–социальная проблема 34 KB
  Изучается по свидетельствам о смерти. В 3 –х дневный срок со дня смерти регистрация умерших в загсе или поселковом совете. Регистрация проводится на основании медицинских свидетельств о смерти в загсе...
63798. Характеристика детской смертности 28 KB
  Показатель младенческой С = Число детей умерших до года Число родившихся 1000; Показатель мл. С по Ратсу для сельского населения = Число детей умерших за год 012 мес. С по Вахитову Альбицкому для города = Число умерших в возрасте до года 1000 4 5 от данного года 1 5 от предыдущего года...