96599

Фінансовий ринок України та шляхи їх вирішення

Курсовая

Финансы и кредитные отношения

Розглянути теоретичні питання стосовно сутності функціонування фінансового ринку; визначити роль фінансового ринку у залученні фінансових ресурсів суб’єктів господарювання; проаналізувати кредитний та фондовий ринки України, як основних джерел залучення фінансових ресурсів підприємствами; визначити основні проблеми функціонування фінансового ринку України...

Украинкский

2015-10-07

354 KB

4 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT46

ВСТУП

       

Фінансовий ринок  це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача  відносинами перерозподілу.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу.

Актуальність даної  теми обумовлена тим, що саме від наявності    фінансових ресурсів залежить у кінцевому результаті можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Метою курсової роботи є: вивчення теоретичних аспектів функціонування фінансового ринку; проведення аналізу фінансового ринку України у забезпеченні ресурсами суб’єктів господарювання; обґрунтування проблем функціонування фінансового ринку України та шляхи їх вирішення; дослідження зарубіжного досвіду функціонування фінансового ринку.

Для досягнення поставленої мети  потрібно вирішити такі  завдання:

розглянути теоретичні питання стосовно сутності функціонування фінансового ринку;

визначити роль фінансового ринку у залученні фінансових ресурсів суб’єктів господарювання;

проаналізувати  кредитний та фондовий ринки України, як  основних джерел залучення фінансових ресурсів підприємствами;

визначити основні проблеми функціонування фінансового ринку України;

 обґрунтувати висновки  щодо вдосконалення процесу залучення додаткових ресурсів суб’єктами господарювання на фінансовому ринку.       

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є   фінансовий ринок та його роль у забезпеченні фінансовими ресурсами суб’єктів господарювання.            

Предметом вивчення роботи є теоретичні та практичні основи функціонування фінансового ринку України.

Дана робота складається зі вступу, трьох розділів та висновку.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти сутності фінансового ринку України та його  структуру, роль у забезпеченні фінансовими ресурсами підприємств.

В другому розділі проаналізовано фінансовий ринок України за 2013 – 2014 роки як джерела асигнування додаткових фінансових ресурсів.

В третьому розділі визначено проблеми функціонування фінансового ринку України та  шляхи їх вирішення.

Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фінансування діяльності підприємств за рахунок фінансового ринку приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміністративно-командної економіки державні підприємства в централізованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бути змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким антиринковим методам фінансування підприємств як бюджетні дотації, субсидії, субвенції.

Однак на сьогоднішній день досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є фінансування за рахунок  банківських кредитів та  емісії цінних паперів.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1.1 Сутність та особливості функціонування фінансового ринку України.

Найбільш ефективною формою організації економіки є ринок, про що свідчить досвід багатьох країн світу. Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси мають здійснюватися на фінансовому ринку, у своєрідній сфері, де визначається попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти. В умовах формування засад ринкової економіки в Україні все більшого значення набуває наявність ефективно організованого фінансового ринку, який є особливим і необхідним середовищем для успішного її функціонування, а також розвитку соціальної сфери. Фінансовий ринок виник у результаті появи потреби в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави, але крім того, він також є певним фінансовим барометром економіки, який ефективно працює при низьких темпах інфляції, стабільній законодавчій та нормативній базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. П.Ю. Бороздін ототожнює фінансовий ринок з ринком капіталів, Б.І. Альохін та В.М. Родіонова визначають його як поєднання ринку банківських позичок і ринку цінних паперів, М.Ю. Батунін розглядає фінансовий ринок як сферу акумулювання і використання тимчасово вільних коштів через механізм їхнього перерозподілу між власниками і користувачами шляхом прямого контакту чи через посередників. Враховуючи незначний період функціонування, фінансовий ринок України порівняно із ринками економічно розвинутих країн має певні недоліки, які слід усунути, але для цього необхідно ретельно дослідити тенденції, що склалися у межах вітчизняного і міжнародного фінансового ринку. Формування ефективного фінансового ринку вимагає цілісного підходу та погоджених рішень щодо стратегії його розвитку.

Фінансова система України формується під впливом конкретних форм та механізмів використання фінансів у національній економіці і відображає особливості сформованої моделі економіки. Відмічено, що фінансова система, в якій ключову роль відіграє фінансовий ринок, виконує ринкові функції: спрямовує тимчасово вільні фінансові ресурси від тих, у кого вони в надлишку, до тих, кому їх не вистачає; зменшує ризик і заощадників, і позичальників; забезпечує необхідний рівень ліквідності, надає об’єктивну та прозору інформацію суб’єктам фінансового ринку. Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів, а саме: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників; прозорість і реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів; конкурентоспроможність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам [17, 24-26].

В умовах ринкової економіки постійно відбуваються процеси акумуляції тимчасово вільних коштів різних суб'єктів ринку, їх подальший розподіл, перерозподіл та спрямування у вигляді позикового та інвестиційного капіталів у різні сфери економіки з метою її розвитку. Ці процеси  здійснюються  на фінансовому ринку, де відбувається рух грошей як капіталу. Фінансовий ринок є особливою сферою фінансової системи, складова її інфраструктури, де здійснюється рух тимчасово вільного капіталу, формуються і функціонують обмінно-пере-розподільні відносини, пов'язані з процесами купівлі-продажу вільних фінансових ресурсів, їх трансформація в позиковий та інвестиційний капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту та пропозиції, формується ціна на різноманітні фінансові інструменти [12, c. 367-368].

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.

1. Функція ціноутворенняфінансові ринки забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них. Емітенти фінансових активів, для того, щоб бути конкурентоспроможними, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

2. Функція забезпечення ліквідності  фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують їх ліквідність. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку. 

3. Функція економії на витратах фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати. Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами [6, 3-6].

Отже, в Україні, що ступила на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансовий ринок перебуває на  стадії формування та розвитку.  Розвитку фінансового ринку в Україні, сприятиме масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, обоязковим є формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

1.2 Структура фінансового ринку України

На фінансовому ринку України постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

Структура фінансового ринку залежить від таких ознак: строку обігу фінансових ресурсів;  інституційного складу; характеру руху фінансових ресурсів. За першою ознакою структура фінансового ринку наведена на рис. 1.1, де фінансовий ринок поділяється на два основних сектори: ринок грошей і ринок капіталів. На ринку грошей обертаються короткострокові фінансові ресурси (терміном до 1 року); на ринку капіталів – середньо  та довгострокові фінансові ресурси (терміном понад 1 рік).

Рис. 1.1 Структура фінансового ринку за строками обігу фінансових ресурсів.

За інституційним складом структуру фінансового ринку України формують такі учасники: інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку - фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, який регулярно розміщує на зовнішньому  та внутрішньому ринках  свої боргові зобов'язання.   Крім цього вона виконує специфічну й дуже важливу функцію регулювання фінансового ринку.

Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів, посередників на фінансовому ринку є:

–   трансформація фінансових ресурсів (тобто придбання одних активів і перетворення їх на інші);

–   торгівля фінансовими ресурсами за свій рахунок;

–  купівля-продаж фінансових ресурсів від імені клієнта;

–   консультування учасникам ринку тощо.

Інститути інфраструктури фінансового ринку створюються для його обслуговування,  для забезпечення нормального функціонування. Фондові й валютні біржі, клірингові центри, які обслуговують взаєморозрахунки між суб'єктами фінансового ринку; депозитарії, реєстратори (обслуговують операції із цінними паперами); інформаційні та рейтингові агентства забезпечують необхідну інфраструктуру фінансового ринку [16, 415-418].

Інститути позафінансової сфери це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо [6,  6-8].

Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням у цінні папери.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися в різних формах і різних методах, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Відповідно, існує велика кількість ознак, за якими можна класифікувати фінансовий ринок. Розглянемо основні підходи та основні ознаки класифікації фінансових ринків, що розглядаються багатьма авторами, які досліджують фінансовий ринок  наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація фінансових ринків

Ознаки класифікації

Сегменти ринку

1

2

3

І

За терміном обігу фінансових активів

- ринок грошей

- ринок капіталів

ІІ

За видами фінансових активів, що обертаються

- ринок цінних паперів

- валютний ринок

- ринок фінансових послуг

- ринок золота та інших дорогоцінних металів і каменів

- ринок нерухомості та ін.

ІІІ

За умовами обертання фінансових активів

- первинний

- вторинний

IV

За організаційними формами

- біржовий (організований)

- позабіржовий (неорганізований)

                                                                             

 

Продовження таблиці 1.1

V

За швидкістю реалізації угод

- з негайною реалізацією - ринок СПОТ

- з реалізацією угод в майбутньому - ринок СВОП

VI

За умовами передачі фінансових активів у користування

- ринок позикового капіталу

- ринок акціонерного капіталу

VII

За регіональною ознакою

- місцевий

- регіональний

- національний

- світовий (міжнародний)

І. 1) на ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів з терміном обертання до одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо;

2) ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал [7, c. 68-70].

II. 1) ринок цінних паперів це система економічних і правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Об'єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів, емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

2) валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валюти, валютних цінностей;

3) ринок фінансових послуг це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. Основними учасниками ринку є фінансові інститути, які надають послуги: банки, кредитно-гарантійні установи, кредитні спілки, лізингові, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, аудиторські, консалтингові фірми, інститути спільного інвестування, благодійні фонди, торгівці цінними паперами тощо;

4) ринок золота та інших дорогоцінних металів і каменів це ринок, на якому фінансовими активами, що обертаються, є золото, платина, срібло, дорогоцінні камені та інші матеріальні цінності;

5) ринок нерухомості сегмент фінансового ринку, який розглядається як галузь вкладення капіталу в об'єкти нерухомості з метою отримання прибутку або ж з метою придбання нерухомості в особисту власність.

ІІІ. Залежно від того, які фінансові активи пропонуються для продажу, нові чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на:

1) первинний ринок перших емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів і початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори;

2) вторинний ринок, на якому укладаються угоди щодо купівлі-продажу раніше випущених фінансових активів. Важливі риси вторинного ринку - ліквідність, визначення цін на фінансові інструменти для первинного ринку, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій.

IV. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють:

1) біржовий (організований) ринок найрозвиненіша форма регулярно функціонуючого ринку, який діє за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансовими установами: банками, ломбардами та фінансовими біржами (валютною, фондовою, дорогоцінних металів і каменів тощо).

2) позабіржовий (неорганізований) ринок ринок, на якому діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем - фінансові посередники - мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять; правила торгівлі регулюють не всі сторони процесу торгівлі, купівля-продаж цінних паперів відбувається поза біржою.

V. Ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод («ринок спот») ринок, на якому угоди здійснюються за короткий термін (як правило, до 3-х днів) і потребують негайної оплати; ринок з реалізацією угод в майбутньому («ринок своп») це ринок, предметом обігу, на якому є фондові, валютні, товарні деривативи.

VI. Ринок позикового капіталу  це ринок, ресурси якого передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів [5, c. 28-35].

VII. Вітчизняний фінансовий ринок поділяють на:

місцевий фінансовий ринок, представлений операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торгівців цінними паперами з їх контрагентами місцевими господарюючими суб'єктами, недержавними пенсійними фондами, населенням;

регіональний місцевий ринок - функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

національний фінансовий ринок - включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм.

світовий (міжнародний) фінансовий ринок - це складова частина світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою. [8, c. 77-81].

Отже, за результатами аналізу засад функціонування фінансового ринку можна зробити  висновок, що на формування певної моделі фінансового ринку, як складової частини фінансової системи країни, впливають її компоненти:  історичні умови, що склалися у державі;  «канали»,  за допомогою яких відбувається перерозподіл капіталів;  традиції корпоративного управління;  корпоративні стратегії і структури.

1.3  Роль фінансового ринку в залученні фінансових ресурсів підприємств

В умовах розвитку ринкових процесів господарювання, фінансові ресурси підприємства виконують вирішальну роль в ефективному функціонуванні підприємства і є визначальним чинником процесу розширеного відтворення.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів [16].

Значні фінансові ресурси підприємство може мобілізувати на фінансовому ринку. Формами їх мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, які випускаються даним підприємством, а також кредитні інвестиції.                   

Мобілізація капіталу на фінансовому ринку через емісію акцій має ряд істотних переваг у порівнянні з позиковим фінансуванням, зокрема:

1) акціонерний капітал інвестується на невизначений термін, тобто емітент не несе зобов’язань із погашення вартості акцій протягом усього періоду функціонування аж до моменту ліквідації суб’єкта господарювання, тобто фактично акціонерний капітал залучається безстроково;

2) використання капіталу, мобілізованого через емісію корпоративних прав, на відміну від залучення коротко -  та довгострокових банківських кредитів й облігаційних позик, не передбачає виникнення обов’язкових майнових зобов’язань в емітента акцій перед інвесторами – відсутні наперед визначені суми виплат власникам капіталу, крім власників привілейованих акцій;

3) визначення напрямів використання акціонерного капіталу належить до компетенції топ-менеджменту компанії, тобто контроль за використанням фінансових ресурсів, акумульованих через емісію акцій з боку інвесторів, відсутній.

Облігації, як боргові цінні папери, передбачають безумовне зобов’язання емітента виплачувати відсотки та повернути їх номінальну вартість. Основними перевагами емісії облігацій, як способу залучення фінансових ресурсів для підприємства, є:

1) можливість мобілізації значних обсягів грошових коштів для фінансування господарської діяльності, реалізації інвестиційних проектів і програм на економічно вигідних для суб’єкта господарювання умовах без загроз впливу власників фінансових ресурсів на прийняття управлінських рішень та втручання у фінансово-господарську діяльність підприємства, оскільки облігаційна позика розміщується серед широкого кола інвесторів;

2) диверсифікація кредиторів суб’єкта господарювання, бо емісія облігацій передбачає можливість акумулювання грошових коштів приватних одноосібних інвесторів (фізичних осіб) і залучення вільних фінансових ресурсів юридичних осіб.

Залучення інвестицій шляхом емісії та розміщення акцій характеризується тим, що успіх первинного розміщення, як і у випадку з облігаціями, пов’язаний з кредитною історією емітента, його фінансовим становищем і перспективами розвитку.

Одним з недоліків акумуляції фінансових ресурсів шляхом емісії як акцій, так і облігацій, що ускладнює процес залучення капіталу та підвищує технічні витрати додаткового фінансування, є необхідність державної реєстрації емісії цінних паперів.

Перевагами банківського фінансування суб’єктів господарювання є простота та швидкість залучення фінансових ресурсів:

1) технічні витрати на організацію залучення банківського кредитування є нижчими порівняно з витратами на акумуляцію фінансових ресурсів на фондовому ринку;

2) не потрібними є послуги посередників, відсутня державна реєстрація процесу мобілізації капіталу;

3) інформація про фінансовий стан і діяльність суб’єкта господарювання доступна лише банку-кредитору, оскільки дані про обсяги й умови залучення фінансових ресурсів є банківською таємницею.

За використання кредитних ресурсів банків чи капіталу інвесторів – власників облігацій підприємства-емітента, обов’язковою є регулярна сплата відсотків, знизити чи не виплатити які без накладення фінансових санкцій підприємство не може, незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, а неповернення основної суми боргу є підставою для порушення справи про банкрутство підприємства-позичальника, тоді як при акумуляції додаткового обсягу акціонерного капіталу рішення про виплату дивідендів і розмір дивідендних виплат приймається загальними зборами акціонерів лише за наявності прибутку, а невиплата дивідендів не може бути причиною відкриття справи про банкрутство суб’єкта господарювання [16].

Отже, суб’єкт господарювання, залучаючи позиковий капітал на фінансовому ринку шляхом емісії облігацій та отримання кредитів, збільшує фінансовий потенціал розвитку, отримує доступ до дешевших фінансових ресурсів, забезпечує можливість податкової економії та зростання рівня фінансової рентабельності; у свою чергу, залучення додаткового обсягу акціонерного капіталу дозволяє підвищити фінансову стійкість і платоспроможність суб’єкта господарювання та мінімізувати ризик його банкрутства.


РОЗДІЛ 2. АНАЗІЗ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ЗА 2013 – 2014 РОКИ ЯК ОДНОГО ІЗ ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕСУРСАМИ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБЄКТІВ

2.1 Аналіз банківських послуг: кредитний та депозитний ринок, їх вплив на ресурсне забезпечення господарюючих суб’єктів

В умовах ринку важливе значення для забезпечення успішної діяльності підприємств має їх ресурсне забезпечення, зокрема фінансове. Фінансові ресурси підприємства – це грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат виробництва і утворення різних фондів і резервів.

Для фінансування розвитку підприємництва використовуються внутрішні та зовнішні джерела.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок власних доходів підприємства і передбачає використання таких джерел, як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та надходження від реалізації (обміну) частини майна підприємства. Зовнішніми джерелами є: надходження від емісії акцій, розміщення боргових зобов'язань, депозити, кредити комерційних банків [11,167].

У ринковій економіці важливе місце серед джерел забезпечення структурних зрушень в економіці належить банківському кредиту. Через механізм кредитної системи позичковий капітал перерозподіляється між різними секторами економіки [11, 112].

Кредит це позика у грошовій або натуральній формі, яка надається на умовах повернення із сплатою відсотків за користування однією юридичною чи фізичною особою іншій. В умовах ринку розрізняють такі види кредиту: банківський, комерційний, іпотечний, податковий, споживчий (товарний), державний і міжнародний [1].

Кредитний ринок виконує такі функції:

об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів

трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

надання позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва та інших соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

1. Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України (КІСЕ), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 р. № 96, інституційні одиниці резиденти групуються у п’ять секторів економіки [2]: 

1) фінансові корпорації;

2) сектор загального державного управління;

3) нефінансові корпорації;

4) домашні господарства;

5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

До сектору нефінансових корпорацій відносяться корпорації, основним видом діяльності яких є виробництво товарів чи надання нефінансових послуг, тобто це суб’єкти підприємницької діяльності реального сектору економіки. Нефінансові корпорації розподіляються на підсектори: державні нефінансові корпорації, приватні нефінансові корпорації, нефінансові корпорації під іноземним контролем.

Переважна частка кредитів банків спрямована у поточну діяльність суб’єктів підприємництва. За рахунок кредитування поточної діяльності банки впливають на обсяги товарної продукції підприємств, обсяги виручки від реалізації продукції, товарів і послуг, собівартість продукції, товарів, робіт і послуг [4].

Суми наданих кредитів нефінансовим корпораціям, у розрізі валют та  строків погашення розглянемо в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Динаміка  наданих кредитів нефінансовим корпораціям, у розрізі валют та  строків погашення  за 2013 - 2015 роки (початок періоду) [14].

Показник


Роки

Відхилення (+,-)

2013

2014

2015

2014/

2013

2015/

2014

Сума, млн. грн.

Пито-ма вага, %

Сума, млн. грн.

Пито-ма вага, %

Сума, млн. грн.

Пито-ма вага, %

Сума, млн. грн.

Сума, млн. грн.

За строками погашення:

 до 1 року

296,5

49,0

358,8

51,9

339,6

43,6

62,3

- 19,2

 від 1 року  до 5 років

235,2

38,9

247,8

35,8

333,6

42,8

12,6

85,8

 більше 5 років

73,7

12,2

85,3

12,3

105,6

13,6

11,6

20,3

Всього

605,4

100

691,9

100

778,8

100

86,5

86,9

За видом валюти:

 гривня

393,1

64,9

454,2

65,6

412,9

53,0

61,1

- 41,3

 долар США

180,2

29,8

203,9

29,5

324,6

41,7

23,7

120,7

 євро

27,8

4,6

29,9

4,3

38,1

4,9

2,1

8,2

 російський рубль

3,6

0,6

3,3

0,5

2,7

0,4

- 0,3

- 0,6

 інші валюти

0,7

0,1

0,5

0,1

0,5

0,01

- 0,2

0,01

Всього

605,4

100

691,9

100

778,8

100

86,5

86,9

Проаналізувавши дані таблиці 2.1 можна зробити висновок, що з початку 2013 року до початку 2015, загальний обсяг кредитів наданих нефінансовим корпораціям зріс. У розрізі кредитів за строками погашення, найбільша частка на початок 2015 року припадає на кредити до 1 року вкладень та становить  43,6 % (339,6 млн.грн.),  а найменша на кредити більше 5 років 13,6 % (105,6 млн.грн.). Проте, у 2015 році порівняно з 2014 зменшилася сума кредитів до 1 року погашення на 19, 2 млн. грн. (табл. 2.1).

У розрізі надання  кредитів за валютою на початок 2015 року найбільша сума припадає на кредити  у національній валюті 412,9 млн.грн.  (53 %), відповідно найменша  на інші валюти і становить 0,5 млн. грн. Значно зросла сума кредитів на початок 2015 року порівняно з 2014 роком у доларах США – на 120, 7 млн. грн. (табл. 2.1.).

Не менш вагомим джерелом фінансових ресурсів господарюючих суб’єктів є депозит.

Депозит це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору [11].

В таблиці 2.2 ми розглянемо суми отриманих депозитів від нефінансових корпорацій.

Таблиця 2.2

Динаміка, отриманих депозитів від нефінансових корпорацій, на початок періоду з 2013 по 2015 рік.

Показник


Роки

Відхилення (+,-)

2013

2014

2015

2014/

2013

2015/

2014

Сума, млн. грн.

Пито-ма вага, %

Сума, млн. грн.

Пито-ма вага, %

Сума, млн. грн.

Пито-ма вага, %

Сума, млн. грн.

Сума, млн. грн.

За строками вкладення:

 на вимогу

95,8

55,3

106,2

54,4

129,1

62,1

10,4

22,9

 до 1 року

50,1

28,9

55,2

28,3

53,0

25,5

5,1

- 2,2

 від 1 року до 2 років

20,8

12,0

25,0

12,8

16,1

7,7

4,2

- 8,9

    Продовження таблиці 2.2

 більше 2 років

6,5

3,8

8,7

4,5

9,8

4,7

2,2

1,1

Всього

173,2

100

195,1

100

208

100

21,9

12,9

За видом валюти:

 гривня

112,6

65,0

138,2

70,8

136,7

62,5

25,6

- 1,5

 долар США

50,6

29,2

46,2

23,7

67,1

30,7

- 4,4

20,9

 євро

7,9

4,6

8,3

4,2

12,3

5,6

0,4

4,0

 російський рубль

2,0

1,2

2,2

1,2

2,1

1,0

0,2

- 0,1

 інші валюти

0,1

0,01

0,2

0,1

0,4

0,2

0,1

0,2

Всього

173,3

100

195,2

100

208,8

100

21,9

12,9

Проаналізувавши динаміку депозитних вкладів суб’єктів господарювання  на початок  2013 – 2015 рр.  (табл. 2.2), можна зазначити, що загальний обсяг депозитів з початку 2013 року до початку 2015 року має тенденцію до зростання. Порівнюючи 2014 рік з 2013 роком, кількість отриманих  депозитів зросла на 21,9 млн.грн., а  2015  з 2014 роком на 12,9 млн.грн.  Найбільша частка депозитів за строками погашення припадає на депозити на вимогу, які на початок 2015 року складали 62,1 % (129,1 млн.грн.) , а найменша на депозити на строк більше 2 років, які на початок 2015 року становили 9,8 млн.грн. (4,7 %).

У розрізі валют, найбільша частка вкладень, за період з 2013 по 2015 рік припадає на гривню. Депозити від 1 до 2 років вкладення, на початок 2015 року порівняно з початком 2014 року  надто знизилися (8,9 млн. грн.).           

Отже, тенденція до збільшення запозичення суб’єктами господарювання довгострокових та середньострокових кредитів і в той час зменшення короткострокових, скоріше всього пов’язана з тим, що підприємства фінансують за рахунок позикових ресурсів необоротні активи та інвестиційні проекти (тобто, використовуючи, більшу частину власних коштів для фінансування поточної діяльності).

Сума наданих кредитів в іноземній валюті та спад в національній, спричинена вигіднішими умовами обслуговування кредиту в іноземній валюті ніж в національній, через сталий відсоток, який не змінюється внаслідок інфляційних процесів.

Причинами зниження депозитних вкладень суб’єктів господарювання можуть виступати: порушення політичного стану у країні, недовіра підприємств фінансовим установам у зв’язку з масовим банкрутством  банків та недостачею коштів для організації діяльності.

2.2 Аналіз фондового ринку України як джерела асигнування додаткових фінансових ресурсів для підприємств

В сучасних умовах фондовий ринок є невід’ємною частиною фінансового ринку. Основною метою його функціонування є акумуляція фінансових ресурсів, забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між суб’єктами та галузями економіки.

Фондовий ринок − це частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Основними функціями фондового ринку є:

– залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;

– забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;

– розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій, контроль за їхньою діяльністю;

–  забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.

Основними цінними паперами. За допомогою яких суб’єкти підприємницької діяльності залучають інвестиційні ресурси на фондовому ринку, є акції та корпоративні облігації. Емісія акцій є одним з найбільш розповсюджених способів фінансування інвестицій. Який використовується акціонерами товариства.

Акція  вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації на частину залишкової вартості підприємства.  

В таблиці 2.3 розглянемо обсяг зареєстрованих Комісією випусків акцій за 2012 – 2013 роки.                                                               

                                                                       

 Таблиця 2.3

Динаміка обсягу зареєстрованих Комісією випусків акцій за 2012 – 2013 роки [15].

                                                                                                     млрд. грн.

Вид цінного паперу

Роки

Відхилення (+; -)

2012

2013

2013/2012

Акції

15,84

64,23

48,39

З проведеного аналізу (табл. 2.3) видно, що у 2013році  порівняно з 2012 зареєстрований  Комісією  випуск акцій  збільшився на 48,39 млрд. грн. і склав 63,23 млрд. грн.

Суттєве збільшення обсягу зареєстрованих Комісією випусків акцій у  2013 році зумовлене тим, що саме вкладання коштів інвесторів в акції являється забезпеченням, яке підтверджене часткою у власності майна підприємства.

Отже, емісія акцій, як джерело фінансування інвестицій, зазвичай є альтернативою позикового фінансування, використання додаткової емісії звичайних акцій в якості альтернативи кредиту пов’язано з меншими витратами.  

Проте недоліком даного джерела для акціонерних підприємств є отримання інвестиційних ресурсів лише по закінченню розміщення акцій.

Потенційним джерелом додаткових фінансових ресурсів на підприємствах є емісія облігацій.

Корпоративні облігації є альтернативою банківському кредитуванню. Їхніми перевагами є те, що вони є більш дешевими та довготривалими інструментами фінансування розвитку підприємств. Цей вид цінних паперів дозволяє диверсифікувати заборгованість за рахунок доступу до широкого кола інвесторів, адаптувати структуру позики під власні фінансові потоки. Для підприємств такий спосіб залучення коштів є вигідним, оскільки дозволяє залучати додаткові ресурси без делегування кредиторам повноважень із контролю за діяльністю підприємства [3, 46].

Наочно можна розглянути структуру обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012 рік на рис. 2.1.

    Рис. 2.1 Структура обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України   за 2012 рік

З рис. 2.1 видно, що протягом 2012 року найбільша частка зареєстрованих випусків облігацій на фондовому ринку України належить підприємствам, а саме 77% , а найменша частка – страховим компаніям, яка становить 0,06% від загальної кількості облігацій.

Структуру обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2013 рік можна розглянути на рис. 2.2.

     

Рис. 2.2 Структура обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України   за 2013 рік

З рис. 2.2 видно, що протягом 2013 року найбільша частка зареєстрованих випусків облігацій на фондовому ринку України підприємствами збільшилась до 81,9%.  А це  є свідчення того, що емітуючи облігації, підприємство одержує в першу чергу альтернативне банківському кредиту джерело фінансування. Це дозволить підприємству більш гнучко керувати фінансами як по вартості, так і по обсягу залучених ресурсів (маючи можливість викупу своїх паперів на вторинному ринку  – самостійно або через уповноваженого торговця). До того ж у даному випадку підприємство не залежить від одного кредитора, оскільки заборгованість по цінних паперах диверсифікується серед певної кількості інвесторів. Ще однією важливою перевагою є те, що в підприємства немає обов’язкової необхідності забезпечувати облігації заставою, як того вимагає банківський кредит. Останнє зберігає можливості одержання і додаткового банківського кредиту для підприємств.

Вивчення особливостей використання такого інструменту, як корпоративна облігація, дозволило виділити ряд його переваг:

1.   Переваги для інвестора:

    інвестор може очікувати на отримання прогнозованого доходу;

   інвестор має можливість виконання операцій РЕПО;

   існує можливість дострокового погашення облігації;

   інвестування в облігації є менш ризиковим порівняно з акціями;

   придбання облігацій дає можливість диверсифікувати інвестиції;

   власник облігацій матиме пріоритет у задоволенні претензій в разі банкрутства емітента (на відміну від акцій).

2.   Переваги для емітента:

  емісія облігацій не впливає на структуру власного капіталу і не призводять до втрати контролю над підприємством (на відміну від акцій);

  дозволяє залучити більш дешеві ресурси, оскільки ставка за облігаціями є середньою між банківськими депозитом і кредитом, а з розвитком ринку наближується до ставки за депозитами;

   заборгованiсть підприємства диверсифiкується за рахунок залучення бiльш широкого кола iнвесторiв (на відміну від кредиту);

  дозволяють отримати ресурси на достатньо довгий строк, прив’язавши його до терміну реалізації інвестиційного проекту;

  відсутня обов’язкова вимога про надання застави (забезпечення);

    підприємство самостійно визначає умови емісії облігацій і адаптує їх до вимог інвестиційного проекту;

 цільове використання коштів менш регламентоване порівняно з банківським кредитом;

    розмір обсягу емісії облігацій значно перевищує розмір кредиту, який може видати комерційний банк одному позичальнику;

   створення кредитної iсторiї та рейтингу на публiчному ринку капiталiв та зростання iмiджу компанiї через вдалi розмiщення та погашення облiгацiй.

Попри численні переваги, залучення інвестиційного капіталу шляхом емісії корпоративних облігацій не позбавлене недоліків:

   необхідна максимальна відкритість і прозорість діяльності емітента;

  дорога і довготривала процедура реєстрації випуску облігацій;

   існує ризик неповного розмiщення на первинному ринку, як наслідок - неможливiсть реалізувати iнвестицiйний проект;

  в разі виникнення проблем із виконанням зобов‘язань за облігаціями домовитись з великим колом кредиторiв важче;

    потреба у використанні послуг андеррайтер для публічного розміщення облігацій.

Вплив цих недоліків посилюється несприятливими умовами на фінансовому ринку України, що значно знижує потенціал корпоративних облігацій. Підтвердженням того, що вітчизняний ринок корпоративних облігацій зазнає негативного впливу є динаміка обсягів випусків даного виду цінних паперів останніх років (див. табл. 1). Як бачимо, протягом 2012-2013 років спостерігається різке скорочення обсягу випусків корпоративних облігацій, причому така тенденція зберігається і зараз.

                                                                                              Таблиця 2.4

Динаміка обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012  - 2013 роки  (млн. грн.) [ 15].

Емітент

Роки

Відхилення (+; -)

2012

2013

2013/2012

грн.

%

грн.

%

грн.

%

Усього

у тому числі:

51386,61

100

42467,78

100

- 8918,83

-

підприємства

39588,17

77,0

34427,78

81,1

- 5160,39

4,1

банки

11770,00

22,9

8040,00

18,9

- 3730

- 4

страхові компанії

28,44

0,06

-

-

-

-

В загальному, проаналізувавши динаміку обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012  - 2013 роки, спостерігається зменшення емісії облігацій у 2013 році підприємствами на 8918,83 млн. грн., банками –  на 5160,39 млн. грн., а страхові компанії взагалі не використовували дане джерело залучення фінансових ресурсів.

Отже, результати дослідження показали, що корпоративні облігації є потенційно привабливим інструментом залучення інвестиційного капіталу завдяки своїм перевагам як для інвестора, так і для емітента. Однак і він не позбавлений недоліків, які зумовлюють відмову від використання даного виду цінних паперів, що особливо часто зустрічається зараз, в умовах погіршення якості фінансових інструментів, недовіри до емітентів та загального падіння фінансової активності. Перешкоди на шляху до повноцінного функціонування ринку корпоративних облігацій зумовлені рядом факторів:

загальне падіння активності на фондовому ринку, скорочення активності інвесторів внаслідок нестабільного фінансово-економічного становища в країні та відсутності твердої національної грошової одиниці;

низький рівень інформативності та прозорості ринку облігацій підприємств, що пов‘язано із обмеженістю та недостовірністю звітних даних, а також відмовою від послуг рейтингових агентств;

наявність на ринку облігацій «спекулятивного» рівня, які важко відрізнити від облігацій «інвестиційного» рівня;

відставання існуючої нормативно-правової бази функціонування ринку облігацій підприємств від розвитку реальних процесів на ньому;

недостатність державного регулювання національного ринку корпоративних облігацій;

нерозвиненість первинного ринку та операцій з деривативами;

недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку.

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1. Проблеми функціонування ринку фінансових послуг

Ринок фінансових послуг України еволюційно проходить етапи свого формування. Ринок банківських послуг і банківський сектор у цілому пережили значні реформи. Небанківські ж фінансові послуги та установи які їх надають, сьогодні лише розвиваються, не працюють на широку громадськість.

Такий стан розвитку ринку фінансових послуг в Україні неповною мірою відповідає загальносвітовим тенденціям, що призводить до його суттєвого відставання, неконкурентоспроможності, ізольованості та неготовності увійти у глобальну фінансову систему. А це може негативно вплинути на розвиток національної економіки, місце України у світовому економічному просторі.

Для банківської системи найбільш актуальною є проблема обмеженості капіталу банків. Крім цього, банківська система стикається з нерозвиненістю ринків використання ресурсів, обмеженістю банківського інструментарію. Через це банки вимушені нарощувати свою операційну діяльність переважно за рахунок найризиковішого сегмента – кредитування (близько 70% активів банків припадає на кредитний портфель). На кредитному ринку реальну проблему становить його недоступність для більшості малих та середніх позичальників, мінімальний обсяг більш складних кредитних послуг, недостатня розвиненість довгострокового кредитування та ринку іпотеки [3].

Серед небанківських фінансових посередників найбільш розвиненими є страхові компанії. Однак існує низка проблем, які гальмують розвиток страхового ринку в Україні та не забезпечують розкриття його потенціалу для зростання економіки. Зокрема, низька зацікавленість у страхуванні, через невисоку платоспроможність населення; нерозвиненість страхування життя та медичного страхування; недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків; низька інвестиційна активність страхових компаній; недовіра до страховиків (за даними соціологічного опитування, страховим компаніям довіряють лише 11% громадян України); вузька мережа страхових посередників тощо.

Відкритим залишається питання щодо створення сприятливих умов для ефективного розвитку недержавних пенсійних фондів, оскільки новим законодавством встановлено досить жорсткий режим регулювання їхньої діяльності та актуальною є проблема наближення послуг НПФ до населення України.

Особливої уваги заслуговує розвиток таких фінансових послуг, як лізинг і факторинг. Головними проблемами на ринку лізингових послуг є: несформованість на загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку лізингу; невизначеність податкових пільг для лізингових компаній; занадто висока вартість кредитів комерційних банків, короткостроковий період кредитування. Основний чинник, який гальмує розвиток факторингу в Україні – недостатньо підготовлена законодавча база. Крім того, в Україні функціонує лише близько 25 компаній, які безпосередньо надають факторингові послуги.

На жаль, в зародковому стані залишаються інвестиційні фонди. До основних причин їх відставання у розвитку можна віднести: відсутність середнього класу, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам; слабка розвиненість фондового ринку. Ці ж причини стримують розвиток і фінансових компаній.

Зважаючи на вищенаведене, основними проблемами українського ринку фінансових послуг є:

 відсутність належних правових засад для повноцінного розвитку ринку фінансових послуг;

–  розбіжності в законах, які регулюють діяльність як самого фінансового ринку, так і окремих фінансових установ;

– постійні зміни в законодавчій базі щодо функціонування ринку фінансових послуг;

 недостатнє державне регулювання та нагляд за діяльністю банківських і небанківських фінансових посередників, здатних забезпечити цивілізованість, відкритість і доступність ринку фінансових послуг;

 невідповідність законодавчого регулювання окремих видів фінансових послуг європейським нормам;    

 відсутність концепції довгострокового розвитку банківських і небанківських інститутів на ринку фінансових послуг;

– нерозвиненість інфраструктури ринку фінансових послуг, зокрема − депозитарної системи;

– недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

– відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності фінансових установ в Україні;

– наявність факторів великих «ризиків» для інвесторів, позичальників і інших користувачів фінансових послуг;

– значний ступінь недовіри з боку пересічних громадян до частини небанківських фінансових установ;

Отже, для вирішення цих проблем насамперед необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

Вирішальну роль у формуванні фінансового ринку повинні відігравати саме заощадження домогосподарств, але в Україні економічна активність населення є досить низькою, оскільки, по-перше, довіра населення до державних інститутів, банківської системи фондового ринку відновлюється досить повільно і весь час знаходиться в дуже тісній залежності від змін, що відбуваються в політичному житті країни, по-друге, значна частина населення просто не володіє необхідними знаннями з приводу того, як в умовах ринкової економіки необхідно розпоряджатися тимчасово вільними коштами. Все це певною мірою знижує ліквідність та ефективність функціонування фінансового ринку країни. Фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не декларативних ринкових відносин. Таким чином, однією з найважливіших цілей нинішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обгрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі.

3.2. Шляхи вдосконалення процессу залучення додаткових ресурсів суб’єктів господарювання на фінансовому ринку

Розвиток економіки є не можливим без розвинутого, стабільного, надійного та ефективного фінансового ринку нашої держави. Таким чином, однією з найважливіших цілей сьогоднішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обґрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі для забезпечення додаткових джерел фінансування економічного зростання.

Сьогодні, фінансовий ринок України недостатньою мірою забезпечує виконання свого основного завдання, яке полягає в широкому залученні фінансових ресурсів для інвестування в інноваційні та довгострокові економічні проекти.

На сьогодні особливого розмаху набув процес інтеграції та глобалізації фінансових ринків. Глобалізація  –  це новий етап світового розвитку суспільства на всіх його рівнях. В економічній сфері вона являє собою взаємозалежність різних секторів світової економіки. В перспективі глобалізація веде до подолання наднаціональних кордонів і формування єдиної всесвітньої ринкової економіки.

Побудова реального і ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів:

–     вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку;

–     прозорість ринку і реальний захист інвесторів;

–     ліквідність фінансових інструментів ринку;

–     конкурентоспроможність та ефективність;

–     відповідність міжнародним стандартам [9].

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, і щоб його функціонування досягає найбільшої ефективності тоді, коли задіяні усі його складові. При цьому виконуючі завдання, які покладені на перспективний розвиток та стабільності в цілому, де один із головних, це вдосконалення регулювання фінансового ринку. Загалом же державна політика у сфері підвищення ефективності функціонування фінансового ринку України повинна включати єдиний збалансований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стабільності та стійкості фінансової системи, ефективний контроль руху фінансових потоків, раціональне використання фінансових ресурсів. Також з огляду на об’єктивні тенденції сучасного фінансового ринку, необхідне формування адекватної середньо- та довгострокової фінансової політики на макрорівні. Торкаючись пріоритетних напрямків державної фінансової політики слід вдосконалювати ринкове ціноутворення на найбільш важливі для української економіки базові товари, забезпечити ефективність ринкової інфраструктури, зокрема слід ретельну увагу приділити сегменту похідних фінансових інструментів фінансового ринку, підвищити ефективність облікової системи, ефективно протидіяти спекулятивній практиці біржової торгівлі. Ефективне регулювання ринку деривативів потребує формування відповідних сучасних нормативно - правових засад, принципів, стандартів та технологій регулювання учасників. Слід формувати державну фінансову політику з конкретною метою підвищення емісійної активності корпоративного сектору економіки,  насамперед ринку акцій, що створить передумови капіталізації вітчизняного виробничого сектору. Враховуючи світову практику щодо введення заходів податкового стимулювання розвитку фондового ринку, то тут цілком може бути виправданим залучення в вітчизняну практику методів стимулювання довгострокового попиту на корпоративні цінні папери, джерелом котрого є банківський кредит. Зокрема, виключення із бази оподаткування податку на прибуток процентів за кредитами, що взяті фізичними особами задля придбання корпоративних цінних паперів компаній-резидентів дозолить, з одного боку, розширити масштаби кредитування банківської системи реального сектора економіки, в тому числі й перерозподілу потоків капіталу на користь пріоритетних галузей економіки, а з іншого – створити умови для підвищення попиту на акції з боку фізичних осіб. Пільгове оподаткування банківських кредитних операцій, що використовується в якості джерела кошті задля довгострокового інвестування в корпоративні цінні папери, достатньо широко використовується в країнах із розвиненим банківським сектором – Італія, Ірландія, Фінляндія, Японія і цей досвід має надзвичайно важливе значення для регулювання вітчизняного фінансового ринку.

Опора на розвиток реального сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами залишається визначальною платформою для функціонування вітчизняних фінансових установ. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку України, а ознаками його сталого розвитку мають бути:

1) концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інструментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

2) підвищення рівня внутрішньої конкуренції між фінансовими інститутами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

3) легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зростання його капіталізації;

4) поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з одночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

5) збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового права, і в першу чергу - тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

6) модифікація засобів державного регулювання з активнішим використанням можливостей учасників ринку; для згладжування ринкової циклічності доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням нормативів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансових установ;

7) розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з міжнародними фінансовими організаціями [10].

Отже, сучасна система регулювання ринку фінансових послуг має базуватися на принципах, що передбачають: захист прав та інтересів учасників з боку держави, прозорість та доступність інформаційної бази, необхідної для прийняття рішень, підтримку добросовісної конкуренції, існування державного органу регулювання з чітко визначеними функціями і повноваженнями, підтримку інновацій у даній галузі.

Таким чином, практичне впровадження запропонованих заходів щодо удосконалення механізму державного регулювання ринку фінансових послуг сприятиме розвитку та ефективності функціонування учасників вітчизняного ринку фінансових послуг.

3.3 Зарубіжний досвід функціонування фінансового ринку у забезпеченні ресурсами підприємств

Залежно від особливостей функціонування фінансових систем країн виділяють три основні моделі наглядових систем :

1) за секторами;

2) за завданнями;

3) модель єдиного нагляду.

Секторна модель регулює фінансові сектори (банківський, страховий, фондовий). Відповідно до цієї моделі, нагляд за кожним сектором здійснюється окремим органом. Труднощі можуть виникати у цих моделях регулювання і нагляду внаслідок дії різноманітних чинників. Наприклад, якщо країна має федеральну структуру, то центральна, тобто федеральна система нагляду може співіснувати поряд з локальною системою на рівні окремих штатів або провінцій. Секторальна модель нагляду використовується у США, Греції, Іспанії, на Кипрі, у Литві, Люксембурзі, Португалії, Словенії, Фінляндії, Болгарії, Румунії, частково у Франції та Італії.

В Україні функціонує також секторна модель – три основні установи здійснюють регулювання фінансового ринку: Національний банк України – функції банківського регулювання та нагляду; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку – контролює і регламентує діяльність учасників фондового ринку ; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг – регулює ринки фінансових послуг.

За допомогою секторної моделі зручно та ефективно регулювати окремі сегменти фінансового ринку з урахуванням специфіки їх діяльності, але не завжди можна досягти узгодженості в діяльності регулятивних органів. За останні десять років спостерігається відмова європейських країн від секторної моделі (Бельгія, Чехія, Польща, Словаччина), проте ця модель активно використовується і в наші дні.

На сьогодні основною міжнародною тенденцією побудови системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг є створення мегарегуляторів на противагу секторальній моделі. Такі регулятори функціонують як єдиний орган до компетенції якого віднесені питання контролю за діяльністю усіх видів фінансових установ. У багатьох випадках функції такого мегарегулятора виконує центральний банк.

Прикладами держав, регулювання та нагляд за фінансовими ринками у яких покладене на один орган в особі центрального банку, є: Литва, Грузія, Російська Федерація, Казахстан, Угорщина, Ірландія, Чехія, Словаччина, Вірменія. 

Слід зазначити, що тенденції до створення мегарегулятора проявляються, перш за все, в економічно розвинутих країнах. Мегарегулятор це організація, яка здійснює регулювання більшості сегментів фінансового ринку: банківський ринок, ринок цінних паперів, страховий ринок.

Мегарегулятор має переваги над наглядовими органами за фінансовим сектором, тому що :

– дозволяє більш ефективно діагностувати та попереджувати розподіл ризиків між фінансовими посередниками та окремими сегментами фінансового сектору, оцінювати реальну та потенційну дію шоків на фінансову систему в цілому й окремі її складові;

–  мегарегулятор може більш ефективно розробляти політику щодо ризиків, діючи на конгломерати в цілому та окремі організації, які входять до її складу, а також розвивати адекватні підходи до моніторингу подібних фінансових продуктів і послуг незалежно від того, який фінансовий інститут їх надає;

–  використання мегарегулятора призведе до досягнення узгодженості в діяльності регулятивних органів, усунення дублювання наглядових функцій, використання єдиних підходів, методів і форм нагляду, єдиного інформаційного забезпечення, посилить відповідальність регулятора за прийняття рішень;

–  економія державних коштів, консолідація людських ресурсів, технічного забезпечення, зменшення обсягу звітності фінансових організацій, які виникають внаслідок об`єднання управлінських структур, використання єдиних стандартів і підходів до організації єдиного наглядового органу.

У низці держав функціонує модель регулювання Твін Пікс, яка передбачає наявність мегарегулятора, до функцій якого віднесені питання здійснення пруденційного нагляду за фінансовим сектором, та окремого органу, який уповноважений забезпечувати захист прав споживачів фінансових послуг. Така модель впроваджена у Нідерландах та Великобританії, де здійснення пруденційного нагляду за фінансовими ринками покладене на центральний банк, а питаннями дотримання ефективної конкуренції компаній на фінансових ринках та добросовісної поведінки фінансових установ під час взаємодії з клієнтами опікується окремий орган фінансового нагляду.

Серед основних переваг мегарегулятора над секторальною моделлю регулювання та нагляду за фінансовим сектором виділяють:

–  можливість більш ефективно діагностувати та попереджати розподіл ризиків між фінансовими посередниками та окремими сегментами фінансового сектора;

–  мегарегулятор може більш ефективно розробляти політику щодо ризиків, діючи на конгломерати в цілому та окремі організації, які входять до її складу, а також розвивати адекватні підходи до моніторингу подібних фінансових продуктів і послуг незалежно від того, який фінансовий інститут їх надає;

–  використання мегарегулятора сприяє узгодженості в діяльності регулятивних органів, усуненню дублювання наглядових функцій, використанню єдиних підходів, методів і форм нагляду, єдиного інформаційного забезпечення, посиленню відповідальність регулятора за прийняття рішень;

–  економія державних коштів, консолідація людських ресурсів, технічного забезпечення, зменшення обсягу звітності фінансових організацій, які виникають внаслідок об'єднання управлінських структур, використання єдиних стандартів і підходів до організації єдиного наглядового органу;

–  регуляторна гнучкість мегарегулятора – можливість швидко направляти фінансові потоки у ті сфери і галузі, які цього потребують;

існування мегарегулятора дозволяє упорядкувати систему відповідальності за стан справ на фінансовому ринку [20]. 

Вперше інтегровану систему регулювання фінансового ринку було запроваджено в Сингапурі. Досвід реалізації концепції мегарегулятора на практиці в різних країнах свідчить, що у світовій практиці не існує єдиної моделі мегарегулятора як з точки зору норм регулювання, так і з точки зору інституціональної структури.

Отже, сучасний стан розвитку фінансового ринку України та його складових є вкрай складним, динамічним та важкопрогнозованим. Однак саме такий період є найбільш сприятливим для впровадження інноваційних. А часом і радикальних мір щодо реформування всього фінансового ринку. Цілком є зрозумілим, що на фінансовому ринку необхідно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти та методи управління.

Необхідно створити такі умови у фінансовому секторі, які забезпечать інвестування приватного сектору з таких джерел як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, а для цього необхідно побудувати прозору державну фінансову політику в напрямку регулювання фінансового ринку із поданням чітких та зрозумілих інструментів та механізмів регулювання (побудова системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг шляхом створення мегарегуляторів на противагу секторній моделі) і забезпеченням відповідного рівня захисту прав інвесторів та акціонерів.


ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. На основі дослідження можна визначити, що основною метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої значною мірою зумовлений ефективністю переливання коштів від тих, хто має у своєму розпорядженні заощадження, до тих, у кого на той момент є потреба в додаткових коштах.   

Щодо фінансового ринку України, то можна сказати, що він знаходиться ще на початкових стадіях розвитку. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку.

Аналіз кредитного ринку України за 2012 – 2014 роки свідчить, що з початку 2013 року до початку 2015, загальний обсяг кредитів наданих нефінансовим корпораціям зріс. У розрізі кредитів за строками погашення, найбільша частка на початок 2015 року припадає на кредити до 1 року вкладень і становить  43,6 % (339,6 млн.грн.), а найменша на кредити більше 5 років 13,6 % (105,6 млн.грн.). Проте, у 2015 році порівняно з 2014 зменшилася сума кредитів до 1 року погашення на 19, 2 млн. грн. (табл. 2.1).    

Тенденція до збільшення запозичення суб’єктами господарювання довгострокових та середньострокових кредитів і в той час зменшення короткострокових, скоріше всього пов’язана з тим, що підприємства фінансують за рахунок позикових ресурсів необоротні активи та інвестиційні проекти (тобто, використовуючи, більшу частину власних коштів для фінансування поточної діяльності).

У розрізі надання  кредитів за валютою на початок 2015 року найбільша сума припадає на кредити  у національній валюті 412,9 млн.грн.  (53 %), відповідно найменша  на інші валюти і становить 0,5 млн. грн. Значно зросла сума кредитів на початок 2015 року порівняно з 2014 роком у доларах США – на 120, 7 млн. грн. (табл. 2.1.).

Сума наданих кредитів в іноземній валюті та спад в національній, спричинена вигіднішими умовами обслуговування кредиту в іноземній валюті ніж в національній, через сталий відсоток, який не змінюється внаслідок інфляційних процесів.

Проаналізувавши динаміку депозитних вкладів суб’єктів господарювання  на початок  2013 – 2015 рр.  (табл. 2.2), можна зазначити, що загальний обсяг депозитів з початку 2013 року до початку 2015 року має тенденцію до зростання. Порівнюючи 2014 рік з 2013 роком, кількість отриманих  депозитів зросла на 21,9 млн.грн., а  2015  з 2014 роком на 12,9 млн.грн.  Найбільша частка депозитів за строками погашення припадає на депозити на вимогу, які на початок 2015 року складали 62,1 % (129,1 млн.грн.) , а найменша на депозити на строк більше 2 років, які на початок 2015 року становили 9,8 млн.грн. (4,7 %).

У розрізі валют, найбільша частка вкладень, за період з 2013 по 2015 рік припадає на гривню. Депозити від 1 до 2 років вкладення, на початок 2015 року порівняно з початком 2014 року  надто знизилися (8,9 млн. грн.).       

Причинами зниження депозитних вкладень суб’єктів господарювання можуть виступати: порушення політичного стану у країні, недовіра підприємств фінансовим установам у зв’язку з масовим банкрутством  банків та недостачею коштів для організації діяльності.

Обсяг зареєстрованих Комісією випуску акцій  у 2013році  порівняно з 2012 збільшився на 48,39 млрд. грн. і склав 63,23 млрд. грн.

Суттєве збільшення обсягу зареєстрованих Комісією випусків акцій у  2013 році зумовлене тим, що саме вкладання коштів інвесторів в акції являється забезпеченням, яке підтверджене часткою у власності майна підприємства.

Стосовно динаміки обсягу зареєстрованих випусків облігацій емітентами України за 2012  - 2013 роки, спостерігається зменшення емісії облігацій у 2013 році підприємствами на 8918,83 млн. грн., банками –  на 5160,39 млн. грн., а страхові компанії взагалі не використовували дане джерело залучення фінансових ресурсів.

Перешкоди на шляху до повноцінного функціонування ринку корпоративних облігацій зумовлені рядом факторів:

загальне падіння активності на фондовому ринку, скорочення активності інвесторів внаслідок нестабільного фінансово-економічного становища в країні та відсутності твердої національної грошової одиниці;

низький рівень інформативності та прозорості ринку облігацій підприємств, що пов‘язано із обмеженістю та недостовірністю звітних даних, а також відмовою від послуг рейтингових агентств;

наявність на ринку облігацій «спекулятивного» рівня, які важко відрізнити від облігацій «інвестиційного» рівня;

   відставання існуючої нормативно-правової бази функціонування ринку облігацій підприємств від розвитку реальних процесів на ньому;

 недостатність державного регулювання національного ринку корпоративних облігацій;

   нерозвиненість первинного ринку та операцій з деривативами;

   недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку.

Сучасний стан розвитку фінансового ринку України та його складових є вкрай складним, динамічним та важкопрогнозованим. Однак саме такий період є найбільш сприятливим для впровадження інноваційних. А часом і радикальних мір щодо реформування всього фінансового ринку. Цілком є зрозумілим, що на фінансовому ринку необхідно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти та методи управління.

Необхідно створити такі умови у фінансовому секторі, які забезпечать інвестування приватного сектору з таких джерел як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, а для цього необхідно побудувати прозору державну фінансову політику в напрямку регулювання фінансового ринку із поданням чітких та зрозумілих інструментів та механізмів регулювання (побудова системи регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг шляхом створення мегарегуляторів на противагу секторній моделі) і забезпеченням відповідного рівня захисту прав інвесторів та акціонерів.

   

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  

1. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121 – III

2. Про затвердження Класифікації інституційних секторів економіки України від 18 квітня 2005 року / Наказ Державного комітету статистики. – 2005. – №96.

3. Базилевич В.Д. Цінні папери: підручник [текст] / Базилевич В.Д., Шелудько В.М. – К.: Знання, 2011 – 109 с.

4. Воробйова О.І. Визначення рівня та концентрації кредитних вкладень в соціально-економічну систему держави / О.І. Воробйова // Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції : наук.- практ. журнал. – 2010. – № 2. – С. 52-66.

5. Eш С.М. Фінансовий ринок / С.М. Еш. К.: Центр учбової літератури, 2011.  527с.

6.  Задоя А. Структура та функції сучасного фінансового ринку // Фінанси України. 1999. № 5. C. 3-17.

7. Іваницька О. Взаємодія фінансових ринків і економічне піднесення // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. 2001. № 4.  C. 68-72.

8. Курило О. Глобалізація фінансових ринків / Олена Курило // Політика і час. 2005. № 4. C. 77- 81

9. Лютий І. Вплив держави на ринок фінансового капіталу України / І. Лютий, Н. Дрозд // Фінанси України. – 2010. – №8. – С.63-72.

10. Луцишин З. Сучасна світова фінансова архітектоніка: тенденції та суперечності розвитку в умовах глобалізації // Економічний Часопис-XXI.– 2005.– №5–6. – С. 27–36.

11. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України / П.В. Матвієнко. – К. : Наукова думка, 2007. - 256 с

12. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) / В. М. Опарін, навч. посібник. К.: КНЕУ, 2002. 240 с.

13. Оспіщева В.І. Фінанси: курс для фінансистів / В.І. Оспіщева. К.: Знання, 2008. 567 с.

14. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]: Національний банк України. — Режим доступу до сайту:// http//www.bank.gov.ua.

15. Офіційний сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nssmc.gov.ua.  http://www.nssmc.gov.ua/fund/developmet

16.  Рубаха М.В. Методи мобілізації фінансових ресурсів суб’єктами господарювання на фінансовому ринку України/  Рубаха М.В. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011

17. Федосов В. М. Теорія фінансів: Підручник / Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. та ін. К.: Центр учбової літератури, 2010. 576 с.

18. Школьник І. О. Фінансовий ринок України в контексті розвитку світової фінансової системи : монографія / І. О. Школьник. – Суми : УАБС НБУ, 2007. – 98с

19. Школьник І. О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку : монографія / І. О. Школьник. – Суми : Мрія, УАБС НБУ, 2008. – 348с.

20. http://studopedia.net/2_631_suchasni-tendentsii-rozvitku-groshovo-kreditnih-sistem-ta-finansovih-rinkiv-u-zarubizhnih-krainah.html

    


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65736. ЖАНРОВІ МОДИФІКАЦІЇ В ПОЕЗІЇ В. СКОТТА ТА ПОЕТІВ-«ЛЕЙКІСТІВ» 139.5 KB
  Скотта і поетів лейкістів яких об’єднували схожі світоглядні позиції та напрямки естетичних пошуків ще недостатньо повно висвітлені в науці особливо в аспекті засвоєння народних традицій що вплинули на картину світу британського романтизму на його ранньому етапі й зумовили подальші художні відкриття.
65737. МОДЕЛЮВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ ДІЇ НЮХОВОГО НАНОБІОСЕНСОРА НА ОСНОВІ МОЛЕКУЛИ БІЛКА ТИПУ GPCR 481.5 KB
  Причинами цього є поперше те що сучасна кремнієва електроніка досягає межі мініатюризації і для виведення її на якісно новий рівень розвитку створення так званого квантового комп'ютера необхідна нова фізична елементна база з елементами розміру порядку нанометра тобто розміру молекули.
65738. Робота та розрахунок сталевих нагельних з’єднань дерев’яних конструкцій за повторних навантажень 1.33 MB
  Велике значення мають дослідження міцнісних і деформативних характеристик нагельних з'єднань дерев'яних елементів при одноразових та повторних навантаженнях оскільки при експлуатації значна кількість дерев'яних конструкцій знаходяться саме в таких умовах.
65739. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ ІНФОРМАЦІЙНИМ ВІЙНАМ В УКРАЇНІ 155.5 KB
  Незважаючи на надзвичайну важливість забезпечення належного функціонування всіх сфер життєдіяльності людини суспільства та держави необхідність ефективного забезпечення інформаційної безпеки держави зокрема шляхом вироблення надійного механізму протидії інформаційним війнам...
65740. СТАН АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ ТА НЕСПЕЦИФІЧНА РЕЗИСТЕНТНІСТЬ У ТВАРИН ЗА ДІЇ ПРОБІОТИКІВ БПС 44 ТА БПС Л 227.5 KB
  Мета роботи: зясувати вплив пробіотичних препаратів БПС44 та БПСЛ на стан антиоксидантної системи та неспецифічну резистентність молодняку великої рогатої худоби ВРХ та свиней; встановити фактори антагоністичної дії штамів бактерій компонентів пробіотиків.
65741. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПОСЛУГ ПЕРЕДАЧІ МУЛЬТИМЕДІА МЕРЕЖАМИ НОВОГО ПОКОЛІННЯ 1.25 MB
  Даний процес може сприяти виникненню проблем які пов’язані із гарантуванням рівня якості обслуговування мереж передачі мультимедійної інформації. Передплатники цих систем передачі мультимедійної інформації вимагають надання нових послуг які можуть бути доступними в будь якому місці...
65742. КІНЕМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ГАЛАКТИКИ ЗА ДАНИМИ СУЧАСНИХ АСТРОМЕТРИЧНИХ КАТАЛОГІВ 3.19 MB
  Оскільки масових визначень променевих швидкостей поки що недостатньо для детальних кінематичних досліджень Галактики власні рухи зір є єдиним численним джерелом даних для таких досліджень. При цьому як зазначалось ще Дю Монтом дуже важливо мати...
65743. РАННЯ ДIАГНОСТИКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ БРОНХОЛЕГЕНЕВОЇ ДИСПЛАЗІЇ У НЕДОНОШЕНИХ НОВОНАРОДЖЕНИХ 356.5 KB
  Упровадження сучасних технологій виходжування недоношених новонароджених високотехнологічних методик ШВЛ використання сурфактанту призвело до збільшення виживаності недоношених новонароджених що у свою чергу вплинуло на збільшення частоти БЛД. На сьогоднішній день існує безліч суперечок і питань у профілактиці та лікуванні БЛД.
65744. ПРАВОВІДНОСИНИ ІЗ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ 161.5 KB
  Це право гарантується зокрема загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян підприємств установ та організацій. Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.