96605

Законність та дисципліна в державному управлінні: поняття і способи забезпечення

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Дослідити контроль як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні; Проаналізувати нагляд як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні; Охарактеризувати звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні.

Украинкский

2015-10-08

165 KB

2 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT3

ВСТУП

Термін «законність» є похідним від терміну «закон». Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя,  зв’язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Законність є одним з найважливіших принципів в державному управлінні, відносно яких і будується вся система управління, визначається коло повноважень державних органів та сфера їх впливу. При цьому законність можлива лише у випадку суворого дотримання дисципліни всіма учасниками адміністративно-правових відносин. Цим і визначається актуальність теми дослідження. 

Метою є детальне дослідження таких явищ, як законність та дисципліна в державному управлінні, визначення їх понять та з’ясування способів їх забезпечення.

Відповідно до зазначеної мети виникає необхідність вирішення таких завдань:

З’ясувати сутність та дати визначення поняттю «законність».

З’ясувати сутність та дати визначення поняттю «дисципліна».

Дослідити контроль як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні;

Проаналізувати нагляд як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні;

Охарактеризувати звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні.

Об’єктом курсової роботи є державне управління як самостійна форма державної діяльності.

Предметом є законність та дисципліна в державному управлінні: поняття і способи забезпечення.

Стан розробки проблеми. Над дослідженням цього питання працювали такі вчені як Ю. П. Битяк, О. Ф. Скакун, В. К. Колпаков, В. Б. Авер’янов.

.

Джерелами дослідження є Конституція України, закон України «Про звернення громадян», закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про Кабінет Міністрів України», Закон України «Про статус народного депутата» тощо.

При написанні курсової роботи були використані наступні методи:

Діалектичний метод – для визначення взаємозвязку таких явищ, як державне управління, законність, дисципліна, контроль і нагляд.

Логіко-семантичний метод, за допомогою якого були досліджені значення понять «дисципліна», «законність», «контроль» і «нагляд».

Синтез – у дослідженні поняття «законність» у таких її проявах як принци, метод і режим державного управління.

Аналіз – при вивчені різновидів контролю та нагляду.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання її висновків та основних результатів у навчальному процесі при підготовці до практичних занять з курсу «Адміністративне право та процес» та у науковій сфері – для подальших глибших досліджень з цієї теми.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Перший розділ присвячений дослідженню поняття, сутності і механізму забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні. Другий розділ присвячений дослідженню контролю як засобу забезпечення законності в державному управлінні. В третьому розділі йдеться про дослідження нагляду і звернення громадян як способів забезпечення законності в державному управлінні. Загальна кількість сторінок –34, з них основного тексту – 28.

.


РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Під державним управлінням треба розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.1

Адміністративно-правова організація управління (державне управління) полягає у виконавчій і розпорядчій діяльності системи суб'єктів, покликаних здійснювати на основі законів та інших правових актів прогнозування й координацію діяльності різних ланок цієї системи, облік і контроль за розпорядженням матеріальними та фінансовими ресурсами, кадрову роботу, застосування моральних і матеріальних стимулів, заходів дисциплінарного й адміністративного впливу.2          

В теорії права поняття «законність» означає державно-правовий режим, при якому кожен член суспільства чітко і неухильно дотримується правових норм. Правові норми, які містяться в Конституції, законах і підзаконних актах є обов'язковими для всіх осіб, на коло яких поширюється їх дія і до тих пір, поки вони не відмінені або не змінені. Для режиму законності є характерними відповідні вимоги.

Вимоги законності:

  1.  Втілення ідеї панування права в життя суспільства, держави.
  2.  Верховенство закону.
  3.  Рівність усіх перед законом.
  4.  Бездоганне дотримання (виконання) положень правових актів усіма суб'єктами права.
  5.  Забезпечення належної реалізації прав і свобод.
  6.  Належне та ефективне застосування права.
  7.  Послідовна боротьба з правопорушеннями.
  8.  Неприпустимість свавілля в діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.3

Законність також може розглядатися як метод, за допомогою якого управлінська діяльність спрямовується на виконання законів у встановлених законами формах і визнаними законами методами.

Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

  1.  Органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності.
  2.  При організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції.
  3.  При здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Законність передбачає, що держава виконує свої завдання, використовуючи при цьому лише правові способи засоби, що не порушують законних прав та інтересів громадян. Причиною цього є значення діяльності органів державної влади та її наслідками, що впливають на суспільство. Для законності є характерні дві ознаки.

Ознаки законності:

  •  зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.
  •  внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.4 

Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах:

  1.  Загальнообов'язковість законів для визначеного коло органів,  організацій, закладів, посадових осіб, громадян.
  2.  Єдності законності, тобто однаковому тлумаченні і застосуванні законів на всій території держави.
  3.  Неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.

Реалізація законності потребує необхідних гарантій. Гарантії законності можна розділити на:

загальносоціальні;

юридичні.

Загальносоціальні гарантії:

  1.  Політичні.
  2.  Економічні.
  3.  Ідеологічні.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

  1.  Превентивні (запобіжні) – полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення.
  2.  Припиняючі (такі, що кладуть край) – спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд.
  3.  Відновлюючі – виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння.
  4.  Каральні, або штрафні – спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.5

До статей Конституції України, які містять в собі положення, що стосуються основоположного принципу законності в держаному управлінні, слід віднести:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дисципліна в державному управлінні розглядається як фактична поведінка персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка відображається в управлінських рішеннях і діях, а також в управлінському (службовому) спілкуванні. Вона формує такі основні показники державного управління: системність, результативність, ефективність, раціональність. 6

Дисципліна є необхідною умовою ефективного функціонування суспільства і держави, досягнення поставленої мети у діяльності органів державної влади та їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, а також громадян.

За критерієм спрямованості і змісту дисципліну в державному управлінні поділяють на: планову, договірну, фінансову, службову, штатну, обліково-статистичну, навчальну тощо.

Одним із різновидів дисципліни є службова, під якою пропонуємо розуміти неухильне додержання (виконання) вимог, передбачених законодавчими та підзаконними актами, насамперед з питань проходження служби, у тому числі контрактами (договорами) про працю, а також усними наказами (вказівками, розпорядженнями) керівників та начальників усіх рівнів, додержання обмежень і заборон, встановлених законодавством, реалізацію наданих прав у межах та в порядку, передбаченому законодавством.7 

Висновки до Розділу 1

Держане управління є діяльністю органів державної влади, а законність – принципом, методом, а також режимом на яких ця діяльність ґрунтується, оскільки суворе й неухильне додержання законів і підзаконних актів є єдиним припустимим варіантом діяльності державних структур, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, інших суб'єктів права.

Дисципліна – своєчасне та належне виконання правил і зобов'язань, дотримання прийнятих законів і норм.

Слід розрізняти поняття законність та дисципліна. Законність можна розглядати як сукупність норм, законодавчих актів, а дисципліну – як певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів.


РОЗДІЛ 2

КОНТРОЛЬ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

2.1. Поняття і принципи контролю

Контроль є однією з найважливіших умов для своєчасного і правильного виконання державними органами своїх завдань. У ході контролю виявляються та усуваються обставини, що чинять негативний вплив на діяльність підконтрольних об’єктів, а також розробляються способи їх усунення та попередження. Маючи таку інформацію, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажані наслідки.

Метою контролю є встановлення підсумків діяльності підконтрольних органів та посадових осіб, а також виявлення відхилень та їх причин від необхідних вимог, а також способи їх подолання.

Сутністю державного контролю є спостереження за розвитком суспільної системи й усіх її елементів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку.

Контроль тісно пов’язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.8

Основними принципами контролю є:

  1.  Постійність.
  2.  Системність.
  3.  Об’єктивність.
  4.  Універсальність.
  5.  Гласність. 9

Постійність і системність передбачає, що контроль здійснюється безперервно і регулярно, бо тільки так проведений аналіз роботи об’єкта може вважатись ефективним.

Об’єктивність передбачає неупереджене ставлення до об’єкта, стосовно якого проводиться перевірка.

Універсальність означає, що контроль має охоплювати всі сфери і галузі управління.

Також контроль повинен бути гласним, тобто результати контролю мають бути відомими для тих об’єктів, що піддаються контролю.

Функція контролю тісно пов’язана з іншими функціями управління. Контроль дає можливість не тільки регулювати управлінську діяльність, а й допомагає передбачити перспективи подальшого розвитку.

 Поряд з контролем державні органи здійснюють такі близькі до нього види діяльності, як нагляд і моніторинг.

У процесі розвитку системи державного контролю в Україні загалом можна виокремити два основні етапи.

1. Етап становлення (1990–2000), протягом якого сформовано базові умови для створення системи державного контролю та мережі контрольних органів, досягнуто законодавчого та конституційного закріплення ключових гарантій їх діяльності, започатковано законодавче обмеження повноважень щодо контролю підприємницької діяльності, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи.

2. Етап оптимізації та вдосконалення (з 2001 р.), який передбачає поглиблене дослідження організації системи державного контролю і правове закріплення її складових з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду в законах, удосконалення взаємодії контрольних органів, створення правових гарантій ефективності державного контролю та обмеження неправомірного втручання держави в господарську діяльність.10 

Слід відрізняти поняття «система державного контролю» і «система органів державного контролю». Система державного контролю є ширшим поняттям, оскільки включає в себе державні органи та посадових осіб, для яких проведення контролю не є основною діяльністю.

2.2. Види контролю та їх загальна характеристика

Контроль можна класифікувати: за органами, які його здійснюють, за сферою діяльності, яка підлягає контролю та за формами його проведення.

За органами, які здійснюють контроль, його можна поділити на контроль:

  1.  Органів законодавчої влади (Верховна Рада України).
  2.  Президента України та його Адміністрації.
  3.  Органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцева державна адміністрація, адміністрації підприємств, установ, організацій).
  4.  Судових органів (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, господарські суди).
  5.  Спеціальних контролюючих органів — державних інспекцій та служб (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, Державна фіскальна служба, Державна митна служба тощо).
  6.  Органів місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи).

Також можна виділити такі види контролю як бюджетний і управлінський.

Управлінський контроль – це процес спостереження і регулювання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх матеріальних придатків з метою полегшення виконання організаційних завдань.

Бюджетний контроль здійснюється у формі різного роду перевірок з метою виявлення відповідності здійснюваних видатків попередньо затверджуваним кошторисам.11 

За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяють на: відомчий, міжвідомчий та надвідомчий (або позавідомчий).

Відомчий контроль здійснюють міністерства та відомства всередині відповідної структури. Загальні питання його організації та проведення регулює постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 року «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що його здійснює орган міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових правил, які діють у відповідній сфері. Першою особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої відомчої належності. Друга особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив'язане до завдань, що стоять перед цим органом.

Надвідомчий контроль здійснюють органи загальної компетенції –Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва, незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.12 

Контроль може проводитись у формі:

  1.  Перевірок.
  2.  Ревізій.
  3.  Витребування звітів.

За стадіями проведення контроль поділяється на:

  1.  Попередній.
  2.  Поточний (оперативний).
  3.  Наступний.

Попередній контроль виконує запобіжну функцію, і зміст його полягає у виявленні й попередженні можливих негативних явищ, що можуть настати за наявності обставин, які вже існують і можуть негативно проявитися у майбутньому. Так, за попереднім контролем виявляється відповідність установленим щодо суб'єкта та його діяльності вимогам заявлених характеристик тощо.

Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов'язань. Завдання такого контролю полягає в перевірці дотримання умов на конкретних стадіях виконання, виявленні можливих недоліків та завчасному попередженні можливих негативних наслідків неправомірних дій.

Наступний контроль на відміну від попередніх видів має за мету з'ясувати відповідність результату початковому рішенню. Основною метою такого контролю є оцінка досягнутого та розробка стратегії на майбутнє. Наступний контроль, або контроль за виконанням поставлених завдань, управлінських рішень чи доручень посадових осіб, здійснюється по закінченні діяльності, за її результатом і ні змінювати, ні втручатися у процес виконання управлінського рішення вже не може. З допомогою цього виду контролю перевіряється факт виконання, доцільність та законність дій у цілому. Проведення такого контролю може сприяти виробленню наступних рішень та проведенню управлінських дій13

Верховна Рада відповідно до наданих їй Конституцією України повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Парламентський контроль може бути прямим і непрямим.

У випадках, передбачених законом, Верховна Рада України створює тимчасові слідчі комісії чи тимчасові спеціальні комісії в залежності від питань, які потребують вирішення. Їх діяльність регулювалась Законом України  «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», проте 10 вересня 2009 року він був  визнаний Конституційним Судом України неконституційним. Також положення щодо порядку їх функціонування містяться в Регламенті Верховної Ради України.

Комітети є постійно діючими органами у Верховній Раді. Вони готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради. Державні органи й організації зобов'язані виконувати вимоги комітетів, надавати їм необхідні матеріали та документи, розглядати в обов'язковому порядку рекомендації і повідомляти в установлений ними строк про результати розгляду й вжиті заходи. Діяльність комітетів регулює Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 року.

Стаття 98 Конституції України зазначає, що контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року Рахункова палата  є  постійно  діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України,  підпорядкований і підзвітний їй.  Рахункова палата  здійснює свою  діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Завданнями Рахункової палати є: організація та здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності й доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за законністю та своєчасністю рухів коштів Державного бюджету України.

Важливим напрямом парламентського контролю є контроль за додержанням прав і свобод людини і громадянина в усіх сферах діяльності держави, в тому числі у сфері державного управління, здійснення якого відповідно до ст. 101 Конституції України покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

До контролю з боку законодавчої влади можна віднести депутатський запит, право народного депутата України брати участь у перевірках додержання законів державними органами й органами об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, на участь у депутатському розслідуванні, відвідувати будь-які державні органи та об'єднання громадян, підприємства, установи й організації з питань своєї депутатської діяльності. Ці та інші повноваження депутатів закріплені в Законі України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р.

Президентський контроль у сфері виконавчої влади здійснюється як безпосередньо, так і з допомогою відповідних структур. Безпосередній контроль здійснюється при доборі кадрів і призначенні на посади та звільненні з посад голів державних комітетів (державних служб), голів місцевих державних адміністрацій, призначенні та звільненні представників у іноземних державах, вищого керівництва Збройних Сил України тощо.

Стаття 102 Конституції України містить положення про те, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Президент здійснює свої конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

Важливі функції із забезпечення реалізації контрольних повноважень Президента України здійснює Головний контрольний департамент Адміністрації Президента України. Відповідно до повноважень, закріплених у Положенні про Головний контрольний департамент, воно здійснює перевірку виконання органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також організаціями указів та розпоряджень Президента України. На це управління покладено здійснення контролю за виконанням доручень Президента України на всіх рівнях виконавчої влади.14 

Кабінет Міністрів України здійснює контроль за діяльністю міністерств, державних комітетів і відомств, за додержанням ними законодавства. Він сприяє тому, щоб ці органи в повному обсязі використовували свої повноваження, заслуховує їх звіти, доповіді та інформацію про виконання завдань, що стоять перед ними, про розвиток відповідних галузей тощо. Нормативною базою, що містить положення про контролюючі функції Кабінету Міністрів України є Конституція України та Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року.

Центральні органи виконавчої влади, їх відділи та управління, державні адміністрації, адміністрації підприємств, установ і організацій у процесі повсякденної діяльності систематично здійснюють відомчий контроль, який поширюється на підпорядковані їм об'єкти відомчої належності. Вони перевіряють виконання законів, указів і урядових постанов, актів вищих органів, стан дисципліни й ефективність роботи апарату, розміщення та використання кадрів, роботу щодо розгляду звернень громадян тощо. Контроль організовують безпосередньо керівники вищих відносно підконтрольного об'єкта галузевих органів, їх структурних підрозділів і проводять працівники апарату – відповідні фахівці.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна; виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом; належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу та інших природних ресурсів; додержанням виробниками продукції стандартів, технічних та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією; додержанням санітарних і ветеринарних правил; додержанням правил благоустрою, архітектурно-будівельних норм і стандартів тощо.15 

Судовий контроль в управлінні – це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках – застосуванню до цих суб'єктів правових санкцій. Судовий контроль є особливим видом державного контролю, оскільки він відбувається не постійно, а одноразово під час вирішення конкретної судової справи. Судовий контроль можна поділити на конституційний судовий контроль та контроль судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України відповідальний за те, щоб усі нормативні акти, видані органами державної влади України, були приведені у відповідність до Конституції України, а також за офіційне тлумачення Конституції. До його контрольних повноважень належать: обов'язок приймати рішення й давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК; вирішення питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конституцією. Діяльність Конституційного Суду регулюється Конституцією та Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року.

Контроль судів загальної юрисдикції проводиться суддями місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України.

Контролюючі повноваження судів закріплені в Конституції, Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року. Судовий контроль за законністю актів (дій) органів виконавчої влади має місце й тоді, коли вона не є спеціальним предметом судового розгляду, а досліджується, перевіряється у зв'язку з вирішенням віднесених до компетенції суду кримінальних та інших судових справ, при розгляді яких суд оцінює дії органів управління з точки зору їх відповідності закону.

27 жовтня 2014 р. Президент П. Порошенко створив Раду з питань судової реформи, яка повинна підготувати та подати Главі держави пропозиції щодо стратегії реформування судоустрою та судочинства.

Контроль спеціалізованих органів державної влади проводять різні державні інспекції та служби, основним завданням яких є здійснення державного контролю в певній сфері діяльності. Характерна особливість такого контролю полягає в спеціалізованому предметі контролю. Досить висока результативність цього контролю обумовлена тим, що його здійснюють висококваліфіковані фахівці, добре обізнані в слабких сторонах підконтрольних їм структур.

Контроль з боку органів місцевого самоврядування щодо діяльності органів виконавчої влади (тобто у сфері державного управління) є складовою конституційних повноважень місцевого самоврядування. 

Місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного та культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань. Голови місцевих державних адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень.16 

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна; виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом; належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу та інших природних ресурсів.17 

Ради вирішують питання благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимчасові контрольні комісії. Діяльність рад контролюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року.

Висновки до Розділу 2

Контроль — одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави.

Існує велика кількість видів і форм проведення контролю, застосування яких визначається ціллю перевірки, а також органом державної влади, який її проводить. А для успішного проведення контролю і отримання точних даних необхідно дотримуватись принципів проведення контролю. Єдиної структурно впорядкованої система органів контролю у сфері державного управління наразі не існує. Деякі окремі контролюючі органи практично не мають організаційних та інформаційних зв'язків.


РОЗДІЛ 3

НАГЛЯД І ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ЯК СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

3.1. Поняття та види нагляду

Терміни «нагляд» і «контроль» вживаються у законодавстві переважно як рівнозначні, у нерозривній єдності, чим, до слова, підкреслюється спільність цілей і задач, що стоять перед відповідними органами. Однак відмінності між органами нагляду і органами контролю все ж є, і вони знаходяться переважно у площині компетенції і функцій, що їх вони здійснюють, в методах виявлення порушень і способах реагування на них.

Нагляд здійснюється наглядовим органом за діяльністю посадових осіб і органів, що не перебувають у його підпорядкуванні. Повноваження органу нагляду мають владний характер і чітко визначені в нормативно-правових актах; ці повноваження передбачають прийняття правоохоронного акта індивідуального значення, який містить вимогу усунути правопорушення або передбачає міру покарання.

Відповідно до п.9 Перехідних положень Конституції України, на прокуратуру України покладається нагляд за додержанням і застосуванням законів. Цю функцію конкретизовано у ст.1 Закону України “Про прокуратуру”, згідно з якою прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.18 

Адміністративний нагляд – це здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд містить нагляд за дотриманням загальнообов'язкових  правил.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це нагляд за поведінкою певної категорії громадян.

Існує три види підстав для прийняття рішення про встановлення адміністративного нагляду:

  •  вирок суду, що набрав законної сили;
  •  подання та матеріали виправно-трудових установ;
  •  подання та матеріали органів внутрішніх справ.

Суб'єктами адміністративного нагляду є спеціально створені з цією метою державні структури:

  •  інспекції;
  •  міліція.

Є дві групи державних інспекцій:

  1.  Організаційно відокремлена група держінспекцій, підпорядкована безпосередньо уряду (Держгіртехнагляд – щодо дотримання правил з безпечного проведення робіт у промисловості та гірському нагляді);
  2.  Група інспекцій, які є цілком або частково структурними підрозділами центральних органів державної виконавчої влади (наприклад, міністерств).19 

Повноваження державних інспекцій умовно можна поділити на три види:

  1.  З розробки норм і правил, виконання яких контролює інспекція.
  2.  З організації і здійснення нагляду.

Як правило, це такі права:

  •  одержувати та витребувати матеріали (документи);
  •  обслідувати на місці; надавати обов'язкові приписи і вказівки;
  •  дозвільні повноваження (пуск, введення в експлуатацію, встановлення номерних знаків тощо);
  •  надавати експертні висновки (пожежний нагляд, архітектурний будівельний контроль);
  •  мати свого представника в комісії з приймання?, розслідування аварій тощо.
  1.  Із застосування заходів державного примусу.

Адміністративний нагляд міліції — це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.20

Згідно ст.19 Закону України « Про прокуратуру» предметом  нагляду  за додержанням і застосуванням законів органами прокуратури є:

  1.  Відповідність   актів,  які  видаються  всіма  органами, підприємствами, установами,  організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
  2.  Додержання  законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті   прав і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав.
  3.  Додержання  законів,  що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться  за  заявами та іншими повідомленнями про порушення законності,  що вимагають прокурорського  реагування, а за наявності  приводів – також з власної ініціативи прокурора.  Прокуратура не підміняє органи відомчого  управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить   чинному законодавству.

При здійсненні прокурорського нагляду прокурор має право:

  •  безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у  приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, військових частин і штабів, підприємств, установ та організацій незалежно  від  форм  власності  без особливих перепусток, де такі запроваджено;
  •  витребовувати від них рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення, мати доступ до відповідних інформаційних баз даних;
  •  вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,  ревізій діяльності  підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій;
  •  мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або інформацію з обмеженим доступом;
  •  отримувати від посадових та службових осіб і громадян усні або  письмові пояснення, в тому числі шляхом виклику відповідної особи до органу прокуратури.

При   виявленні   порушень  закону  прокурор  у  межах  своєї компетенції має право:

  1.  Вносити подання.
  2.  У встановленому законом порядку ініціювати притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної  відповідальності, складати  протокол про адміністративне правопорушення та починати досудове розслідування.
  3.  Звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Подання  –  це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо:

  •  усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;
  •  притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;
  •  відшкодування шкоди;
  •  скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом;
  •  припинення  незаконних  дій  чи бездіяльності посадових і службових осіб.

3.2. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності й дисципліни в діяльності публічної адміністрації

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом. Воно закріплюється у ст. 40 Конституції України, яка наголошує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Звернення громадян – особливий спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні, який суттєво відрізняється від державного контролю та нагляду. Різниця полягає в тому, що ініціаторами перевірок у цьому разі виступають не державні утворення і навіть не громадські об’єднання, а окремі фізичні особи, а також у тому, що, не маючи адміністративно-владних повноважень, громадяни ніяких перевірок або інших контрольних дій не здійснюють. Звертаючись до компетентних органів з пропозиціями, заявами та скаргами, вони лише сигналізують про виявлені ними порушення законності та дисципліни, надаючи змогу повноважним державним органам розібратися в суті справи.21 

Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Розгляд пропозицій (зауважень) є обов'язковим. Органи, що їх розглянули, повинні повідомити громадянина про результати розгляду.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.22

Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну не розглядаються.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів, має право:

  •  особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
  •  знайомитись з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
  •  бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
  •  користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку.

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, що мають ознаки повноважень, які застосовують контролюючі органи. Представників деяких громадських угруповань наділено правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Вони мають повноваження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремих із них наділено в деяких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.

Висновки до Розділу 3

Нагляд здійснюється тільки державними органами. Він відрізняється від контролю тим, що ведеться над органами та посадовими особами, які не знаходяться в підпорядкуванні суб’єкта, який цей нагляд здійснює.

Громадяни України наділені правом регулювати діяльність органів державної влади, а тому – забезпечувати додержання ними законності та дисципліни, за допомогою пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг.


ВИСНОВКИ

Законність – це є обов’язкова риса правової держави і один із ключових принципів для державного управління. Законність в державному управлінні виступає як метод, режим і принцип. В свою чергу законність також ґрунтується на окремих принципах і повинна бути забезпечена відповідними гарантіями, без яких вона існувати не може.

Дисципліна – фактична поведінка персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка відображається в управлінських рішеннях і діях, а також в управлінському (службовому) спілкуванні.

Законність можна розглядати як сукупність норм, законодавчих актів, а дисципліну – як певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів.

Способами забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні є контроль, нагляд, звернення громадян.

Контроль – один з напрямків діяльності державних органів, метою якого є перевірка відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти.

Наявна достатньо велика кількість видів контролю за різними класифікаціями. Застосування якогось окремого виду базується на тому, який орган є суб’єктом контролю і стосовно чого або кого він проводиться, а також метою та поставленими завданнями перевірки. В Україні існує багато контролюючих органів, проте компетенція та взаємозв’язки між ними не є достатньо врегульованими. Також негативно на це впливає достатньо часте формування і розформування  державних органів, що змушує створювати нову нормативну базу, яка б регулювала їх діяльність. Більш чітке розмежування і закріплення сфери їх впливу допомогло б вирішити цю проблему.

Нагляд ведеться державними органами. Нагляд може виступати як основною функцією державного органу, так і додатковою. Окремим видом нагляду є прокурорський нагляд, коло застосувань якого є досить широким. Нагляд здійснюється тільки державними органами. Він відрізняється від контролю тим, що ведеться над органами та посадовими особами, які не знаходяться в підпорядкуванні суб’єкта, який цей нагляд здійснює.

Громадяни України наділені правом регулювати діяльність органів державної влади, а тому – забезпечувати додержання ними законності та дисципліни, за допомогою пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг.

Велике значення для режиму законності та дотримання дисципліни також має підбір осіб на посади державних службовців відповідно до їх моральних та особистих якостей. Також важливим фактором для забезпечення законності та дисципліни є високий рівень правової культури суспільства в цілому, бо неможливо вимагати дотримання законів від осіб, які їх не знають.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Конституція України [Текст] : офіц. текст : [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. від 1 лютого 2011 року N 2952-VI, від 19 вересня 2013 року N 586-VII, від 21 лютого 2014 року N 742-VII]. – К. : Мін-во Юстиції України, 2006. – 124 с.
  2.  Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2790-12
  3.  Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%D0%B2%D1%80
  4.  Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80
  5.  Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/422/96-вр
  6.  Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр
  7.  Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України: Закон України від 15 січня 2009: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/890-17
  8.  Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 7 липня 2010: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2453-17
  9.  Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27 лютого 2014: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/794-18
  10.  Про прокуратур: Закон України від 05 листопада 1991 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
  11.  Аверянов В.Б. Адміністративне право двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Юридична думка, 2004. – 584 с.
  12.  Битяк Ю.П. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 365 с.
  13.  Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.07/ В.М. Гаращук. –Харків, 2003. – 35 с.
  14.  Горілкова К.О. Дисципліна та законність в державному управління: поняття та способи їх забезпечення / К.О. Горілкова //Часопис Київського університету права. – 2013. –  №2. С.113.
  15.  Єдинак Т.С. Контроль як функція державного управління: сутність та класифікація / Т.С.Єдинак, О.В. Павлишен // Вісник Академії митної служби України. Сер. : Державне управління. - 2011. - № 1. - С. 12-18. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vamcudu_2011_1_2.pdf.
  16.  Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: Підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин,  – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
  17.  Кісіль З. Р. Адміністративне право: навч. посіб. – 3-те вид. / З.Р. Кісіль, Р.В. Кісіль – К. Алерта, 2011. – 696 с.
  18.  Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В.К. Колпаков – К. : Юрінком Інтер, – 1999. –736 с.
  19.  Мельник А.Ф. Державне управління:  Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, Д36   О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
  20.  Марочкін І.Є. Прокурорський нагляд  в Україні / І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой. –  X.: ТОВ «Одіссей». – 2006. – 240 с.
  21.  Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. / О.Ф. Скакун. – Харків: Консум, 2001. — 656 с.

1 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В.К. Колпаков – К. : Юрінком Інтер, – 1999. – С.10.

2 Битяк Ю.П. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С.201.

3 Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: Підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин,  – К.: Кондор, 2006. – С.388.

4 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. / О.Ф. Скакун. – Харків: Консум, 2001. — С.346

5 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. / О.Ф. Скакун. – Харків: Консум, 2001. — С.350-351.

6 Мельник А.Ф. Державне управління:  Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, Д36   О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – С.130.

7 Горілкова К.О. Дисципліна та законність в державному управління: поняття та способи їх забезпечення / К.О. Горілкова //Часопис Київського університету права. – 2013. –  №2. – С.113

8 Адміністративне право двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Юридична думка, 2004. – С.215.

9 Кісіль З. Р. Адміністративне право: навч. посіб. – 3-те вид. / З.Р. Кісіль, Р.В. Кісіль – К. Алерта, 2011. – С.233.

10 Єдинак Т.С. Контроль як функція державного управління: сутність та класифікація / Т.С.Єдинак, О.В. Павлишен // Вісник Академії митної служби України. Сер. : Державне управління. - 2011. - № 1. - С.15.

11 Мельник А.Ф. Державне управління:  Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, Д36   О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – С.140

12 Битяк Ю.П. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С.175.

13 Адміністративне право двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Юридична думка, 2004. – С.216.

14 Адміністративне право двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Юридична думка, 2004. – С.218.

15 Битяк Ю.П. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С.180.

16 Адміністративне право двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Юридична думка, 2004. – С.220.

17 Битяк Ю.П. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С.181..

18 Марочкі І.Є. Прокурорський нагляд  в Україні / І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой. –  X.: ТОВ «Одіссей». – 2006. – С.118.

19 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В.К. Колпаков – К. : Юрінком Інтер, – 1999. – С.215.

20 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В.К. Колпаков – К. : Юрінком Інтер, – 1999. – С.216.

21 Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.07/ В.М. Гаращук. –Харків, 2003. – С.19.

22 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В.К. Колпаков – К. : Юрінком Інтер, – 1999. – С.222.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74815. Полемика о творчестве А.С. Пушкина и литературно-эстетическое самосознание писателя. Значимость наследия А.С. Пушкина в истории русской и мировой культуры и опыт его осмысления 15.66 KB
  Пушкина и литературно-эстетическое самосознание писателя. Пушкина в истории русской и мировой культуры и опыт его осмысления. Пушкин был певцом и вдохновителем освободительного движения своего времени: как поэт свою заслугу перед народом он видел в том что будил чувства добрые и в свой жестокий век восславил свободу. Пушкин самый яркий выразитель чувств дум и стремлений своего времени.
74816. Поэты пушкинской эпохи и понятие «Плеяды». Общее и особенное в их авторских стратегиях: А.А. Дельвиг, П.А.Вяземский, Е.А.Боратынский, Д.В. Веневитинов, Н.М. Языков. Влияние их творческих исканий на дальнейшее развитие отечественной словесности 18.16 KB
  Термин пушкинская плеяда по мере изучения поэзии Пушкина романтической эпохи и конкретных поэтов стал считаться уязвимым поскольку вопервых возник по аналогии с наименованием французской поэтической группы Плеяда Ронсар Жодель Дюбелле и др. давая повод для неправомерных ассоциаций и неуместных сближений Пушкина с Ронсаром. Следовательно если принимать понятие пушкинская плеяда нужно отчетливо осознавать что в этом созвездии названном именем Пушкина последний является самой крупной звездой в то время как другие светила...
74817. Теория «официальной народности», социально-исторические концепции славянофилов и западников и их отражение в словесности второй половины 1830- х – первой половины 1850-х годов 15.67 KB
  Уваров доказывал что просвещение может быть не только источником зла революционных потрясений как это случилось в Западной Европе а может превратиться в элемент охранительный к чему следует стремиться в России. Поэтому всем служителям просвещения в России предлагалось исходить исключительно из соображений официальной народности. По мнению консерваторов николаевской эпохи в России не было причин для революционных потрясений. Бенкендорф прошедшее России было удивительно ее настоящее более чем великолепно что же касается ее...
74818. Традиции и новаторство М.Ю. Лермонтова - лирика в разработке смысла жизни, назначения поэзии, мотивов свободы и любви к Родине 14.69 KB
  Лермонтова лирика в разработке смысла жизни назначения поэзии мотивов свободы и любви к Родине. Лермонтова по праву считается одним из вершинных явлений в русской литературе. Кроме того в творчестве Лермонтова присутствуют такие темы и мотивы которые были несвойственны творчеству его старшего современника тема одиночества и бездомности тема потерянного поколения; тема земли и неба; тема маски скрытого или утраченного лица. В поэзии Лермонтова постоянно борются две противоположные стихии принимая разные обличья земли и неба...
74819. Становление психологического прозаического романа в творчестве М.Ю. Лермонтова. «Герой нашего времени» – квинтэссенция основных философско-этических идей писателя 15.46 KB
  Лермонтов вводит в роман в качестве центральной фигуры именно герояпсихолога. Ему во многом помогает раскрыть характер главного героя такая форма психологического анализа как монологисповедь в виде дневника в виде дневника написаны Тамань Княжна Мери и Фаталист В своих записках Печорин описывает психологическую игру которую он ведет с окружающими. Выделяется и меткость точность языка который противопоставляется готовым пышным фразам Грушницкого драпирующегося в манерноромантического героя. Раскрывает особенности...
74820. Н.В. Гоголь и развитие «высокой» комедии. Тематика «Ревизора» в свете социальных, этических и религиозных взглядов писателя 15.3 KB
  Гоголь и развитие высокой комедии. В начале декабря 1835 года Гоголь окончил Ревизора. Гоголь создает необычную для пьесы ситуацию: вместо одной личной или домашней интриги изображается жизнь целого города что значительно расширяет социальный масштаб пьесы и позволяет осуществить поставленную цель: ldquo;Собрать в одну кучу все дурное в Россииrdquo;. Гоголь создает новаторскую ситуацию когда раздираемый внутренними противоречиями город становится способным к цельной жизни благодаря общему кризису общему чувству страха низших перед...
74821. Мертвые души – центральное произведение Н.В. Гоголя. Образ автора и общая концепция поэмы о возрождении души 15.84 KB
  Образ автора и общая концепция поэмы о возрождении души Литературная критика XIX века начиная с Белинского стала называть Гоголя зачинателем нового периода развития русской реалистической литературы. Если для Пушкина была характерна гармония и объективность художественного мира то в творчестве Гоголя на смену этому приходит критический пафос который определяет стремление художника отразить реальные противоречия действительности проникнуть в самые темные стороны жизни и человеческой души. Поэма Мертвые души является одним из самых...
74823. Основные этапы развития драматургии А.Н. Островского. Новаторство А.Н. Островского. Его традиции в современном театре 16.03 KB
  Обладая незаурядным общественным темпераментом Островский всю жизнь деятельно боролся за создание реалистического театра нового типа за подлинно художественный национальный репертуар за новую этику актёра. Как драматург и режиссёр Островский содействовал формированию новой школы реалистической игры выдвижению плеяды актёров особенно в московском Малом театре : семья Садовских С. Только через шесть лет после того как Островский начал печататься 14 января 1853 года поднялся занавес на первом представлении комедии Не в свои сани не садись...