96611

Економічні показники діяльності підприємства

Курсовая

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Визначити суть поняття «собівартість». Перерахувати та виявити складові різних статей калькуляції собівартості. Розрахувати виробничу собівартість продукції. Розрахувати повну собівартість продукції. Визначити ціну продукту на основі нормативу рентабельності. Виявити можливі шляхи зниження витрат підприємства.

Украинкский

2015-10-08

829 KB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 7

Міністерство освіти та науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра міжнародної економіки

 

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «Економічні показники діяльності підприємства»

Варіант № 8 

Виконала:

Рубан В.О.

студентка 2 курсу

група УС-22

Перевірила:

Іванова Т. В.

Київ-2014

Завдання для курсової роботи

Тема курсової роботи – «Економічні показники діяльності підприємства».

Для розкриття теми дослідження та досягнення поставлених цілей варто сформувати завдання, які є важливими для даної курсової.

Тема теоретичного розділу - «Система показників для оцінки ефективності господарської діяльності», тому завдання цього розділу є наступними:

  1.  Визначити сутність поняття «ефективність».
  2.  Ознайомитись із методами оцінки ефективності господарської діяльності.
  3.  Розглянути систему показників для оцінки ефективності господарської діяльності.

Завдання розрахункового розділу є такими:

  1.  Визначити суть поняття «собівартість».
  2.  Перерахувати та виявити складові різних статей калькуляції собівартості.
  3.  Розрахувати виробничу собівартість продукції.
  4.  Розрахувати повну собівартість продукції.
  5.  Визначити ціну продукту на основі нормативу рентабельності.
  6.  Виявити можливі шляхи зниження витрат підприємства.


Анотація

Звіт про курсову роботу: 30 сторінок, 2 рисунки, 4 таблиці, 7 використаних джерел.

Дана курсова робота складається зі вступу, 2 розділів: теоретична і розрахункова частина (кожен з розділів поділяється на підпункти), загальних висновків, списку використаних джерел.

В першому розділі досліджується система показників для оцінки ефективності господарської діяльності. 

В розрахунковій частині проводиться розрахунок виробничої, повної собівартості одиниці продукції та відпускна ціна продукції. Також  прогнозуються можливі напрямки зниження витрат підприємства.

Ключові поняття: ефективність, собівартість, виробнича собівартість, повна собівартість, ціна виробника, відпускна ціна.

 Аннотация

Отчет о курсовой работе: 30 страниц, 2 рисунка, 4 таблицы, 7 использованных источников.

 Данная курсовая работа состоит из введения, 2 разделов: теоретическая и расчетная часть (каждый из разделов делится на подпункты), общих выводов, списка использованных источников.

В первом разделе исследуется система показателей для оценки эффективности хозяйственной деятельности.

 В расчетной части производится расчет производственной, полной себестоимости единицы продукции и отпускная цена продукции. Также прогнозируются возможные направления снижения издержек предприятия.

Ключевые понятия: эфективность, себестоимость, производственная себестоимость, полная себестоимость, цена производителя, отпускная цена.

Annotation

Report on course work: 30 pages, 2 figures, 4 tables, 7 sources used.

 This course work consists of the introduction, two sections: theoretical and calculation part (each section is divided into sub-items), general conclusions, a list of sources used.

The first section examines the system of indicators to evaluate the effectiveness of business.

As part of the settlement is calculated production, total cost and unit selling price of products. Also forecast possible trends reduce costs enterprise.

Key words: efficiency, cost, production cost, total cost, the price of manufacturer selling price.

Зміст

[1] Завдання для курсової роботи

[2] Анотація

[3] Зміст

[4] Вступ

[5] Розділ 1. Система показників для визначення ефективності господарської діяльності.

[6] Поняття, види ефективності та підходи до її визначення.

[7] Система показників оцінки ефективності діяльності підприємства на основі традиційного підходу.

[8] 1.3. Показники економічної ефективності

[9] 1.4. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства

[10] Розділ 2. Розрахунок повної собівартості одиниці продукції на основі вихідних даних типового завдання

[11] 2.1. Завдання та дані для розрахунків

[12] 2.2. Розрахунок технологічної, виробничої, повної собівартості продукції

[13] 2.3. Розрахунок рентабельності

[14] 2.4. Розрахунок ціни виробника продукції та ПДВ

[15] 2.5. Розрахунок відпускної ціни

[16] 2.6. Напрями зниження собівартості продукції

[17] Висновок

[18] Список використаних джерел


Вступ

На сучасному етапі конкурентної боротьби, діяльність підприємства особливо залежить від аналізу наявних показників економічної діяльності. Саме це є визначальним чинником для створення стратегій діяльності субєктів господарювання та досягнення поставлених цілей.

Економічні показники діяльності підприємства, досліджені у сукупності, дають змогу прогнозувати майбутні результати діяльності господарюючих суб’єктів, а отже і передбачати можливі занепади та шукати шляхи стабілізації. У зв’язку зі збільшенням факторів впливу на діяльність підприємств, актуальності набувають методи узагальненого аналізу показників його діяльності.

Мета курсової роботи – виявлення основних показників ефективності господарської діяльності та визначення  собівартості продукції як основного ціноутворюючого фактора.

Собівартість продукції є найважливішим узагальнюючим показником діяльності підприємства, оскільки охоплює усі складові витрати, тобто результати діяльності усіх його підрозділів.

Об’єктом дослідження є витрати підприємства на виробництво та реалізацію конкретного виду продукції, тобто собівартість. Для розрахунку даного показника проводиться узагальнений аналіз усіх основних показників діяльності підприємства.


Розділ 1. Система показників для визначення ефективності господарської діяльності.

  1.  Поняття, види ефективності та підходи до її визначення.

Поняття ефективності — одне з центральних в економічній теорії та практиці. На будь-якому напрямі суспільного життя вона визначає доцільність дій господарюючого суб'єкта в економічній системі [1, с.312].

Ефективність – відношення корисного ефекту (результату) до витрат на його одержання. Ефект є результатом впровадження інженерних, господарських рішень або результатом діяльності підприємства.

Ефект – це прибуток, дохід, збільшення чи зменшення поточних витрат виробництва, зниження шкідливих відходів, травматизму та ін. [2, c.290].

Розрізняють суспільну, виробничу, соціальну, технічну, економічну ефективність. Технічна ефективність визначає результативність дій, спрямованих на вдосконалення техніки і технології, соціальна — на поліпшення умов праці, психологічного клімату в трудовому колективі тощо, економічна — на підвищення прибутковості всієї господарської діяльності, суспільна — на подолання нерівності в розподілі доходів і підтримання соціальної справедливості, виробнича — на мінімізацію витрат і максимізацію прибутку. Всі види ефективності тісно пов'язані між собою, взаємозалежні і разом визначають ефективність економічної системи країни загалом.

Результати роботи підприємства аналізують за показниками, що характеризують сторони його діяльності, їх вибір залежить від мети аналізу. Визначення стратегічних цілей потребує порівняння результатів діяльності конкретного підприємства з підприємствами-конкурентами. Для такого аналізу вибирають узагальнюючі показники, що відображають діяльність окремих напрямів або структурних підрозділів. Визначення тактичних цілей потребує контролю діяльності підприємства, тобто розрахунку показників ефективності функціонування окремих підрозділів або виробництва окремого виду продукції.

Планування як розробка завдань підприємства на перспективний і поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видів ресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни в майбутньому. Кожна з цілей, що стоять перед підприємством, потребує аналізу низки показників, що дає змогу прийняти конкретні рішення щодо поведінки підприємства. Джерелом інформації є звітність підприємства: річний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух капіталу, звіт про рух коштів та ін. На основі даних звітності визначається кінцевий результат роботи підприємства у вигляді нарощування власного капіталу за звітний період. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об'єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість [1, с.312-313].

Ефективність діяльності підприємства - це категорія, яка виражає відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності та інтересам власників. Поняття "ефективність" передбачає порівняння отриманих результатів діяльності з величиною витрачених ресурсів.

Оскільки цілі й інтереси підприємства суттєво відрізняються в коротко - і довгостроковому періодах, потрібно відповісти на запитання: Підвищення ефективності діяльності підприємства є коротко - чи довгостроковою ціллю підприємства? Чи потрібно враховувати теорію життєвого циклу підприємства при виборі критерію ефективності, розробляти різні критерії ефективності для різних фаз його життєвого циклу? На яких етапах життєвого циклу темпи розвитку підприємства кореспондують з підвищенням ефективності? На якому етапі життєвого циклу актуальною є проблема нарощування темпів розвитку, а на якому - проблема підвищення ефективності? Якими мають бути критерії ефективності для кожного з етапів?

Оскільки підприємство є відкритою системою і діє в межах певної національної економіки, проблему ефективності його діяльності можна розглядати з позицій різних зацікавлених сторін. Як економічна категорія ефективність має багато різновидів:

- економічна ефективність відображає відповідність витрат і результатів діяльності підприємства цілям та інтересам його учасників у грошовій формі;

- соціальна - відображає відповідність витрат і соціальних результатів діяльності підприємства цілям і соціальним інтересам суспільства;

- екологічна - відображає відповідність витрат й екологічних результатів інтересам держави і суспільства;

- інші види ефективності.

Оцінюючи економічну ефективність діяльності підприємства, потрібно враховувати ефективність для власників (учасників) підприємства. Рекомендують оцінювати такі види економічної ефективності:

- ефективність діяльності підприємства в цілому;

- ефективність участі в капіталі підприємства (ефективність власного капіталу власника підприємства або ефективність інвестицій у статутний капітал підприємства його учасників). Подібні розрахунки здійснюються з метою підтвердження для кожного з учасників доцільності його участі в капіталі підприємства і належать до класу розрахунків доцільності інвестування.

Розгляд проблеми ефективності під різними кутами зору й оцінка її для різних цілей і користувачів інформації зумовлюють багатоваріантність підходів до визначення ефективності діяльності підприємства.

Завжди є спокуса оцінки лише економічної ефективності на рівні підприємства як певної системи. Проте не слід забувати, що підприємство є відкритою системою, існує не ізольовано, його діяльність має бути гармонізованою із суб'єктами макро- і мікросередовища. На шляху до підвищення ефективності діяльності необхідно мінімізувати негативний вплив (за умов, що такий має місце) на навколишнє середовище й економіку держави.

Зазначимо, що оцінка ефективності здійснюється за певний період. Оцінюючи ефективність роботи підприємства, наприклад, за минулий рік, підсумовуємо діяльність підприємства в минулому, оцінюємо те, що вже відбулося. І якою б ефективною не виявилася діяльність підприємства в минулому періоді, це зовсім не означає, що така тенденція буде пролонгована на майбутнє. Тобто, при оцінці ефективності слід чітко усвідомити, що вона як здійснюється за минулі періоди і має на меті підбиття підсумків, так і має прогнозуватися на майбутнє а розробкою шляхів і способів її досягнення, минулі оцінки можуть бути використані при проектуванні показників на майбутнє з урахуванням як тенденцій, що склалися, так і прогнозів щодо зміни внутрішніх і зовнішніх чинників, під впливом яких здійснює діяльність підприємство [3, c.456].

Критерій ефективності - категорія, яка вказує на підстави для оцінки ефективності, є її мірилом.

Підвищення ефективності є життєво важливим, особливо в умовах ресурсодефіцитної економічної ситуації. Для оцінки рівня ефективності потрібні як фінансові, так і нефінансові визначники ефективності. Визначення ефективності - це кількісна оцінка її рівня, його мета - встановити, чи зросла ефективність. Сутність проблеми підвищення ефективності полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти максимального результату. Оцінки ефективності діяльності підприємства здійснюється за допомогою певних кількісних характеристик, які відображають (добре чи погано, точно або не дуже) відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності, а також деяких якісних характеристик. Кожне підприємство відповідно до інтересів і цілей діяльності за критерієм ефективності формує систему конкретних прямих показників оцінки рівня ефективності, за якими оцінюється відповідність своїм цілям та інтересам.

Прямі показники оцінки рівня ефективності визначаються як співвідношення результатів діяльності та витрат:

Категорія "витрати" охоплює ресурси різного виду, які використовує у своїй діяльності підприємство. На різних етапах оцінки ефективності можуть використовуватися показники витрат, що належать до всієї сукупності ресурсів або до певних їх видів. Взагалі витрати можуть мати як вартісне, так і натуральне вираження. Проте визначення витрат у натуральному вираженні є лише проміжним етапом, оскільки основні показники ефективності визначаються на основі вартісних оцінок.

Потребує осмислення та вирішення і проблема часового інтервалу при оцінці ефективності. Інколи витрати і результати важко пов'язати в межах одного періоду. При оцінці ефективності необхідно враховувати, що витрати підприємства, пов'язані з його діяльністю, можуть бути здійснені у різні періоди часу, а моменти досягнення результатів можуть не збігатися з моментами здійснення витрат. Тому при оцінці ефективності має значення не тільки загальна величина витрат і результатів, а й розподіл їх у часі. Крім того, не всі витрати можна вартісно визначити. Наприклад, зусилля менеджменту з налагодження зв'язків, підвищення репутації підприємства тощо не можна визначити кількісно, проте саме вони можуть призвести до зростання результату в майбутніх періодах.

Чіткої, регламентованої системи показників із заданими кількісними значеннями їх параметрів, придатних для оцінки ефективності діяльності підприємств різних за видами економічної діяльності, формою власності, розмірами і цілями діяльності, не існує [4, c.521].

Застосовують два підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства - грошовий і ресурсний. За грошового підходу результати і витрати визначаються в надходженнях (приплив) і витратах (відплив) грошових коштів. За ресурсного підходу результати характеризуються обсягом виготовленої продукції, а витрати - обсягом витрачених ресурсів різного виду. Однак незважаючи на те, що витрати і результати вимірюються у грошовому вираженні, вони вважаються отриманими, коли продукція виготовлена, а витрати - здійсненими в момент споживання відповідного ресурсу. Відірваність у часі між виробництвом і оплатою продукції, споживанням і оплатою, наприклад, сировини, при цьому часто не беруть до уваги. Основна відмінність між грошовим і ресурсним підходом полягає в різних підходах до витрат і результатів та моменту часу, до якого їх зараховують. За умов ресурсного підходу витрати будь-якого ресурсу враховуються в момент їх здійснення, результати, наприклад виготовлена продукція, - в момент виробництва. За грошового підходу витрати будь-якого ресурсу враховуються в момент оплати. Сам по собі факт випуску готової продукції дає підприємцю лише моральне задоволення. На фінансовий стан підприємства це вплине тоді, коли на його рахунок надійдуть гроші за відвантажену продукцію. Тому грошовий підхід потребує посиленої уваги до питань збуту продукції. Водночас за цього підходу важливо врахувати різницю в часі між отриманням ресурсу та його оплатою.

З іншого боку, деякі види результатів і витрат важко або неможливо оцінити в системі цін, що діє. Наприклад, шкідливі викиди за грошового підходу не враховуються, якщо тільки за них не потрібно сплачувати штраф. За ресурсного підходу вони враховуються, причому для їх вартісного визначення використовуються спеціальні ціни, що відображають втрати для суспільства від подібних викидів.

Власника підприємства цікавить не тільки проблема підвищення ефективності діяльності підприємства, а й зростання вартості й капіталізації бізнесу, за якою ціною, у разі потреби, його можна продати. Відповідь на це питання можна отримати, здійснюючи оцінку підприємства паралельно з розрахунками ефективності його діяльності. Динаміка зростання вартості підприємства опосередковано відображає зростання ефективності його функціонування, оскільки зростання вартості підприємства може відбуватися за рахунок, у тому числі й реінвестованого прибутку, дії чинників нематеріального характеру, які не піддаються вартісній оцінці у складі витрат періоду. У разі, коли власник підприємства не спрямовує прибуток на виплату дивідендів, а реінвестує його, для опосередкованого визначення ефективності діяльності підприємства в довгостроковому періоді можна використати темпи зростання вартості й капіталізації підприємства.

Процес підвищення ефективності є надзвичайно важливим у діяльності кожного підприємства. Менеджмент підприємства, а особливо його власники, мають здійснювати постійний моніторинг ефективності діяльності. Менеджери отримають винагороду саме за ефективне економічне управління, а власники прагнуть до максимальної віддачі від вкладеного капіталу та досягнення успішного функціонування бізнесу. На певних етапах розвитку підприємства такий моніторинг має різні цілі. Якщо після завершення першого року функціонування новоствореного підприємства інвестору цікаво, чи не помилився він у своєму інвестиційному рішенні, то оцінка ефективності в подальшому має на меті визначення рівня привабливості такого підприємства (можливо, для сторонніх інвесторів, у разі потреби в залученні додаткового капіталу). На основі оцінки здійснюється пошук резервів зростання ефективності, з'ясовується доцільність перспектив розвитку існуючого бізнесу або необхідність переорієнтації підприємницьких зусиль. Здійснити моніторинг ефективності можна за допомогою показників ефективності діяльності підприємства.

Проблема визначення економічної ефективності діяльності підприємства пов'язана з визначенням відповідного критерію ефективності і формуванням системи показників. Визначення загальної ефективності діяльності підприємства вимагає врахування багатьох чинників. Можна розробити показники ефективності використання для кожного виду ресурсів або спільно для всіх ресурсів. Розраховані показники порівнюються з показниками за попередній період, який називають базовим, або із її новим значенням дохідності капіталу на ринку.

Оцінка ефективності проводиться з певною метою (оцінювання розвитку бізнесу, оцінювання доцільності інвестування капіталу) для конкретних споживачів такої інформації (власники підприємства, менеджери, інший персонал), на певному рівні в межах підприємства (можна оцінювати ефективність діяльності підприємства в цілому, а можна - ефективність використання окремих груп його активів), на підприємствах різних розмірів та організаційно-правових форм, публічних (цінні папери яких обертаються на ринку) і непублічних.

Методичні підходи оцінки ефективності.

Традиційний підхід. Базується на класичній моделі Дюпона "Рентабельність капіталу", передбачає оцінку ефективності на основі двох груп показників: узагальнюючих - показників першого рівня, які характеризують ефективність діяльності підприємства в цілому, порівнюючи результативні показники з витратами усіх ресурсів, та показників другого рівня, які оцінюють ефективність використання окремих видів ресурсів підприємства.

Багаточинниковий підхід. Пропонується в науковій економічній літературі, проте рідко застосовується на практиці. Передбачає використання агрегованих індексів ефективності, що є складними і важкими для інтерпретації, а тому і не стали загальновизнаними .

Оцінка ефективності діяльності на основі концепції "Performance Management" (управління результативністю) передбачає використання так званої збалансованої системи індикаторів (Balancea Scorecard (BSC)), яка включає різні фінансові й нефінансові показники, що дають змогу комплексно оцінити вартість підприємства й ефективність його діяльності. Показники рентабельності використовуються в цій системі як другорядні, а основним є економічна додана вартість (EVA) [5, c.513].

  1.  Система показників оцінки ефективності діяльності підприємства на основі традиційного підходу.

1). Узагальнюючі показники - показники першого рівня (визначають ефективність використання відразу всіх ресурсів підприємства):

1.3. Рентабельність інвестованого капіталу, тобто капіталу, який використовується на підприємстві

  1.  Рентабельність продукції

  1.  Рентабельність продажу

  1.  Рентабельність операційної діяльності

Власний капітал - це капітал, вкладений у бізнес власниками підприємства, який складається з таких частин:

- капітал, який був інвестований при заснуванні підприємства (статутний капітал);

- додатково вкладений капітал. У процесі додаткової емісії акції часто продаються за ціною, що перевищує номінал. При цьому в статутному капіталі відображається тільки номінал, а до додаткового вкладеного капіталу потрапляє різниця між ринковою і номінальною цінами;

- нерозподілений прибуток - це чистий прибуток після сплати дивідендів, тобто після того, як власник вилучив певну його частку;

- резервний капітал.

Якщо перші три показники е більш інформативними для власників підприємства, то останні три є важливими для його менеджерів у процесі здійснення економічного управління підприємством.

Вимоги до рентабельності капіталу багато в чому визначаються вартістю залученого капіталу, помноженою на ризик. Тому від країн, що розвиваються, очікується більше значення рентабельності, ніж від розвинутих. Якщо, наприклад, у Західній Європі можна залучити гроші інвесторів, маючи рентабельність капіталу 5-10 %, то обґрунтування інвестиційних проектів у пострадянському просторі потребує значно більшої очікуваної рентабельності (20-30 %) внаслідок існування ризику, пов'язаного з країною інвестування. Проте все ж таки критерій оцінки рентабельності повинен бути закладений саме стратегією розвитку підприємства. Дуже часто рівень рентабельності для підприємства є на певному етапі другорядним, коли в короткостроковому періоді основне його завдання полягає в завоюванні частки ринку або збільшенні обсягів продажу.

2). Показники другого рівня характеризують ефективність використання окремих видів ресурсів і дають змогу менеджерам зосередити увагу на використанні окремого ресурсу. Доцільно аналізувати їх динаміку, а не абсолютний рівень, оскільки абсолютне значення, наприклад рентабельності основних чи оборотних засобів, не можна порівнювати з альтернативною дохідністю, наприклад за банківськими депозитами, оскільки отриманий підприємством прибуток є результатом функціонування не лише одного виду активів підприємства, а всієї їх сукупності. Вивчення динаміки зазначених показників може виявити, з ефективністю використання яких активів у підприємства виникає найбільше проблем.

Показники ефективності використання основних засобів:

- віддача основних засобів:

де ВП - річний обсяг виробленої продукції у вартісних одиницях; ОЗ - середньорічна вартість основних засобів;

- рентабельність основних засобів:

де П - річний прибуток підприємства;

- коефіцієнт використання виробничої потужності:

де Q - річний обсяг продукції в натуральних одиницях; М - середньорічна потужність підприємства.

Показники ефективності використання обігових коштів:

- коефіцієнт обертання:

де РП - дохід від реалізації продукції за період (рік, квартал, місяць); О - середній залишок обігових коштів підприємства;

- рентабельність обігових коштів:

де П - річний прибуток підприємства; О - середній залишок обігових коштів підприємства;

- відносна економія обігових коштів:

де Оo і О1 - середні залишки обігових коштів відповідно в базовому та звітному роках;

РП0 і РП1 - реалізована продукція підприємства відповідно в базовому та звітному роках.

Показники ефективності використання трудового потенціалу підприємства:

- виробіток:

де Чпвп - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу;

- вироблена продукція на одиницю фонду оплати праці:

де ФОП - річний фонд оплати праці підприємства;

- темп зростання продуктивності праці:

де і W - рівень продуктивності праці відповідно в базовому та звітному роках;

- відносна економія кількості працівників;

де Ч0 і Ч1 - середньооблікова чисельність персоналу відповідно в базовому та звітному роках; Q0 i Q1 - обсяг виробленої продукції відповідно в базовому та звітному роках;

- частка приросту обсягу продукції за рахунок зростання продуктивності праці:

де W0 i W1 - рівень продуктивності праці (виробітку) відповідно в звітному та базовому роках; ∆Q - приріст обсягу виробництва продукції; Ч1 - середньооблікова чисельність персоналу звітному році;

Показники ефективності використання нематеріальних активів:

- віддача нематеріальних активів:

де НА - середньорічна вартість нематеріальних активів;

- рентабельність нематеріальних активів:

Показники ефективності інвестицій:

- рентабельність інвестицій:

- у разі нового будівництва;

- строк окупності інвестицій:

- у разі нового будівництва;

де ∆П - річний приріст прибутку підприємства; А - річна сума амортизаційних відрахувань;

Пч - приріст річного прибутку підприємства в результаті розширення або реконструкції;

∆А - приріст річної суми амортизаційних відрахувань в результаті розширення або реконструкції.

На практиці не завжди потрібно визначати результати всіх ресурсів. Деякі підприємства визначають ефективність тих чинників, які вважаються придатними показниками діяльності й успіху підприємства. Отже, у практичній строкології визначення загальної ефективності може бути сформульоване як зосередження на обмеженій кількості ресурсів, які в результаті вказують на успіх підприємства.

Проте індивідуальні показники при ізольованому використанні можуть не створювати об'єктивної картини. Зниження ефективності використання одного ресурсу може бути необхідним для підвищення ефективності використання іншого. Такий компроміс бажаний тоді, коли знижуються загальні витрати, але результат буде втрачено, якщо використовувати будь-який частковий показник окремо. Тільки спостерігаючи наслідки зростання загальної ефективності використання всіх ресурсів, менеджери можуть зробити точні висновки про загальний результат ефективності. Через можливість існування компромісного вибору загальний показник ефективності повинен оцінювати сукупні фінансові наслідки і, отже, має бути фінансовим показником [4, 523-529].

1.3. Показники економічної ефективності

У найзагальнішій методологічній формі економічна ефективність суспільного виробництва визначається як співвідношення "результати - витрати" за формулою:

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: 

  •  продуктивність праці;
  •  трудомісткість;
  •  фондовіддача;
  •  фондомісткість;
  •  матеріаловіддача;
  •  матеріаломісткість;
  •  капіталомісткість;
  •  еколого-ефективність (рис. 1.1).

З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Рис. 1.1. Показники економічної ефективності [5].

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Трудомісткість - це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Фондовіддача - це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість - це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріа-ловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Капіталомісткість - це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

де КQ- капіталомісткість продукції; К - обсяг капіталовкладень; ∆Q- приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд з показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування суб'єкта господарювання за допомогою показника еколого-економічної ефективності (Е) за такою формулою:

де Е0- загальноекономічний ефект суб'єкта господарювання; А - вартість природоохоронних заходів; В - втрати від пошкодження природного середовища; С - вартість природних ресурсів.

Рентабельним може вважатися лише таке виробництво, у якого еколого-економічний ефект є додатною величиною.

Означені показники економічної ефективності виражають лише окремі характеристики результативності господарської діяльності підприємства. Для визначення його ефективності в цілому з урахуванням одночасного впливу всіх факторів виробництва застосовується інтегральний показник ефективності, який розраховується за формулою:

де Е-ефективність виробництва; П - обсяг виробленої продукції; Р - затрати робочої сили (живої праці); М - витрати матеріалів; Ф - витрати основних виробничих фондів; у - коефіцієнт переведення витрат одноразових вкладень в основні фонди.

Вона характеризує зв'язок між кількістю одиниць ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, та одержаною кількістю будь-якого продукту (результату діяльності). Більша кількість продукту, отримана за певного обсягу витрат, означає підвищення ефективності. Менший обсяг продукту за певної кількості витрат вказує на зниження ефективності.

Зазначені розрахунки показників ефективності необхідні для прийняття тих чи інших оптимальних рішень.

По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів ресурсів і витрат, здійснюваних організаційно-технічних заходів і загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду.

По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарських рішень щодо застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості й оновлення асортименту продукції тощо.

У зарубіжній науковій літературі економічне поняття "ефективності" тісно пов'язане також з альтернативним вибором використання ресурсів. За такого підходу ефективність розглядається як відношення того, що підприємство справді виробляє (реалізує), до того, що воно могло б зробити (реалізувати) за наявних ресурсів, знань і можливостей. У такому випадку альтернативою виступає вибір різних видів діяльності, а в основу оцінки ефективності покладена порівняльна перевага між отриманим і упущеним прибутком. Останній уособлює дохідні види діяльності, від яких підприємству, зважаючи на різноманітні причини, довелось відмовитись. При цьому може бути дві причини неефективної діяльності підприємства. Перша - зайві витрати (велика кількість відходів), друга - неефективна система їх вибору і розподілу, коли ресурси неправильно розподілені між різними типами діяльності [5, c.516-518].

1.4. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства

Конкурентне ринкове середовище вимагає від підприємства постійного вдосконалення. Для того щоб бути конкурентоспроможним, підприємство повинно мати конкурентні переваги. Основними шляхами їх отримання є такі:

- стати кращим самому через вживання заходів щодо удосконалення власної діяльності та підвищення її ефективності;

- безпосередньо послабити конкурентів;

- змінити ринкове середовище.

Оскільки реалізація останніх двох напрямків потребує значних зусиль, основним засобом отримання конкурентних переваг залишається підвищення ефективності власної діяльності.

Пошук резервів зростання ефективності роботи підприємства проводиться шляхом ґрунтовного аналізу всіх складових його діяльності з використанням відповідних чинників.

Підприємство працює в певному економічному середовищі, яке впливає на його діяльність. Досконалість податкової та амортизаційної систем, кредитна і фінансова політика держави, стабільність і прогресивність норм чинного законодавства, рівень регулювання цін у національній економіці, система ліцензування - ці та інші, незалежні від підприємства, чинники безперечно впливають на ефективність його діяльності (рис. 1.2). Це зумовлює виділення серед чинників підвищення ефективності діяльності групи неконтрольованих підприємством чинників. Удосконалення механізму економічного впливу на підприємства - основна функція держави на шляху підвищення ефективності роботи суб'єктів національної економіки.

Використання ресурсних чинників дасть змогу підприємству розробити програму заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності за рахунок власних можливостей, у таких напрямах.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних засобів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Щоб використання основних засобів було справді економічно вигідним та ефективним, необхідно не тільки стежити за його технічним станом, а й залучати фахівців при проведенні складних ремонтів; визначати ринки виробництва; залучати спеціалістів маркетингового відділу; підвищувати рівень спеціалізації виробництва; застосовувати передові технології; усувати простої; модернізувати устаткування; поліпшувати склад, структуру й стан основних засобів підприємства; удосконалювати планування, управління й організацію праці та виробництва; знижувати фондомісткість; підвищувати фондовіддачу та продуктивність праці на підприємстві; підвищувати якості ремонтів; підписувати договори поставок продукції, вивчати кон’юктуру ринку збуту, стежити за змінами на валютному ринку, а також у разі потреби застосовувати орендоване устаткування з метою підвищення ефективності виробництва [6, с.5-6].

Напрямки підвищення ефективності використання основних засобів.

Інтенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:

- удосконалення структури основних засобів підприємства;

- технічне переозброєння підприємства;

- механізація й автоматизація виробництва;

- оптимізація структури виробничого обладнання (ліквідація проблемних місць);

- yдосконалення технологічних процесів;

- ліквідації проблемних етапів у виробничому процесі;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- комплексне використання і покращання якості сировини;

- застосування прогресивних форм організації виробництва і праці;

- забезпечення максимального завантаження виробничої потужності підприємства;

- підвищення професійно-кваліфікаційного рівня персоналу, який обслуговує об'єкти основних засобів, та ін.

Рис. 1.2. Класифікація чинників підвищення ефективності діяльності підприємства [4].

Екстенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:

- скорочення простоїв устаткування внаслідок підвищення якості ремонтного обслуговування, своєчасного забезпечення основного виробництва висококваліфікованим персоналом, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами;

- підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

- зменшення кількості непрацюючого устаткування та ін.

Напрямки прискорення обертання оборотних коштів.

На етапі формування виробничих запасів:

- створення оптимальних обсягів виробничих запасів;

- застосування при формуванні виробничих запасів принципу оптимального співвідношення ціни та якості;

- використання раціональних схем постачання матеріальних ресурсів.

У сфері виробництва:

- скорочення тривалості виробничого процесу;

- упровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій;

- зниження матеріало- і енергомісткості продукції;

- економне використання матеріальних ресурсів; комплексна переробка сировини та використання відходів; організація використання вторинних ресурсів;

- модернізація виробничої інфраструктури підприємства;

- формування системи мотивації за раціональне використання матеріальних ресурсів.

У сфері обігу:

- удосконалення маркетингової діяльності підприємства;

- прискорення процесу реалізації готової продукції;

- стимулювання збуту продукції;

- удосконалення системи розрахунків за відвантажену продукцію;

- ефективне управління дебіторською заборгованістю;

- пошук оптимальних схем взаємодії з банківськими установами з приводу залучення коштів і здійснення розрахунків.

Напрямки підвищення ефективності роботи персоналу:

- формування оптимального складу персоналу;

- механізація й автоматизація виробництва;

- заміна діючих технічних засобів на прогресивніші;

- модернізація устаткування;

- впровадження прогресивних технологічних процесів;

- удосконалення управління та організації виробництва і праці;

- поглиблення спеціалізації виробництва;

- збільшення реального фонду робочого часу;

- створення раціональних структур управління;

- створення відповідного морально-психологічного клімату в колективі;

- моральне заохочення працівників;

- поліпшення системи підготовки і перепідготовки персоналу;

- удосконалення систем оплати праці;

- застосування системи участі робітників у прибутках.

Кожен із зазначених напрямків на ефективність діяльності підприємства впливає різною мірою. На кожному етапі діяльності підприємства менеджери мають звертатися до найбільш актуальних і суттєвих за результативністю з них. Проте стратегічний план розвитку підприємства повинен передбачати застосування всіх можливих напрямків підвищення ефективності [4, 536-540].


Розділ 2. Розрахунок повної собівартості одиниці продукції на основі вихідних даних типового завдання

2.1. Завдання та дані для розрахунків

 Підприємство, яке є платником податку на загальних підставах, виробляє продукцію широкого споживання для населення. Розрахувати собівартість одиниці виробу за статтями калькуляції витрат, а також ціну одиниці виробу, враховуючи норматив рентабельності та ставку ПДВ на рівні 20%. Точність розрахунків обумовлюється програмним забезпеченням MS Excel, значення показників виводяться за формою «2 знаки після коми».

Таблиця 2.1.

Вихідні дані типового завдання                                     

1. Питомі витрати матеріалів, кг

А.

0,5

Б.

0,78

В.

0,28

Г.

1,95

Д.

1,58

2. Відпускна ціна матеріалів, грн/кг

А.

9

Б.

180

В.

7

Г.

25

Д.

15

3. Кількість покупних виробів, шт.

1.

8

2.

1

3.

1

4. Відпускна ціна покупних виробів,грн/шт.

А.

25

Б.

45

В.

56

5. Транспортно-заготівельні витрати, %

12

6. Енергетичні витрати:

6.1. Електроенергія, грн/виріб

5,2

6.2. Технологічний пар, грн/виріб

3,2

7. Трудомісткість виготовлення виробу, норм-годин

14

8. Середня погодинна тарифна ставка, грн/годину

21

9. Додаткова заробітна плата, %

10

10. Нарахування на заробітну плату (розмір єд. внеску),%

38,75

11. Загальновиробничі витрати, %

320

12. Загальногосподарські витрати, %

225

13. Комерційні витрати, %

6,5

14. Норматив рентабельності, %

7

2.2. Розрахунок технологічної, виробничої, повної собівартості продукції 

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

В системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце посідає калькуляція - визначення собівартості окремих виробів. Калькуляція собівартості - це обчислення витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, а також на виконання одиниці роботи. Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад залежно від призначення витрат та місця їх виникнення. в процесі калькуляції прямі витрати розраховуються безпосередньо на калькуляційну одиницю у відповідності до дійсних норм і цін.
Типова калькуляція собівартості продукції для даного завдання містить такі статті витрат:

  1.  Сировина та матеріали.
  2.  Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.
  3.  Паливо та енергія на технологічні цілі.
  4.  Основна заробітна плата робітників
  5.  Додаткова заробітна плата.
  6.  Відрахування на соціальні заходи.
  7.  Загальновиробничі витрати.
  8.  Адміністративні витрати.
  9.  Комерційні витрати.

Сума з 1 - 6 включно складає технологічну собівартість, що відображає усі витрати на спосіб отримання даного виробу.

Сума з 1 - 7 включно характеризує виробничу собівартість, яка відображає всі витрати підприємства на виробництво продукції.

З 1 - 9 включно - повна собівартість, відображає всі витрати ,як на виробництво, так і на реалізацію продукції. Саме вона покладена в основу ціни виробника.

  1.  Сировина та матеріали

До статті “Сировина та матеріали” включається вартість сировини та матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг).

Ці витрати визначаються на основі норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи (плата за транспортування, вантажно- розвантажувальні роботи, комісійні, страхові витрати та ін.) [2, с.167].

Cм=qмЦмктз=(0,5*9+0,78*180+0,28*7+1,95*25+1,58*15)*1,12=245,63грн.

де qм - питомі витрати матеріалів, Цм - відпускна ціна матеріалів, ктз - транспортно-заготівельні витрати.

  1.  Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

До статті “Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій” включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів тощо), які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо зараховують на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали [2, с.167].

Спк=qпкЦпк ктз =(8*25+1*45+1*56)*1,12=337,12 грн.

де qпк - кількість покупних виробів, Цпк - відпускна ціна покупних виробів, ктз - транспортно-заготівельні витрати.

  1.  Паливо та енергія на технологічні цілі.

 До статті “Паливо та енергія на технологічні цілі” відносяться витрати на всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції (витрати на паливо для плавильних агрегатів, для нагрівання металу в штампувальних, термічних та інших цехах; витрати на електроенергію для електропечей, для зварювання, електролізу, електрохімічних процесів тощо). Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються па основі витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію [2, с.167].

Cене+Цтп=5,2+3,2=8,4 грн.

де Це - витрати на електроенергію, Цтп - витрати на технологічний пар.

  1.  Основна заробітна плата робітників

 Стаття “Основна заробітна плата робітників” містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, зараховують до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції [2, с.168].

Сзо=ТСт=14*21=294 грн.

де Т - трудомісткість виготовлення виробу, Ст - середня погодинна тарифна ставка.

  1.  Додаткова заробітна плата.

 До статті “Додаткова заробітна плата” відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на підставі відповідних розрахунків на підприємстві [2, с.168].

Cздзо=294=29,4 грн.

де αд - додаткова заробітна плата(%),Сзо - основна заробітна плата.

  1.  Відрахування на соціальні заходи.

До статті “Відрахування на соціальні заходи” включають: відрахування на державне (обов’язкове) соціальне страхування; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні [2, с.168].

Ссоц=(Сзозд)=(294+29,4)=125,32 грн.

де αс - нарахування на заробітну плату(розмір єдиного внеску).

  1.  Загальновиробничі витрати.

 До статті “Загальновиробничі витрати” належать витрати: пов’язані з управлінням виробництвом (утримання працівників апарату управління виробництвом, оплата службових відряджень персоналу цехів, витрати на інформаційне забезпечення управління тощо); на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами та якістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

 Загальновиробничі витрати поділяють на змінні й постійні. До змінних належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності тощо) на основі фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять ті витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати тощо) за нормальної потужності. Ці витрати включаються до виробничої собівартості, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які виникають у випадку, якщо випуск продукції нижчий нормальної потужності підприємства, зараховуються на собівартість реалізованої продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

На одиницю продукції у складі калькуляції ці витрати відносять з використанням бази розподілу (основної заробітної плати робітників, витрат на утримання та експлуатацію устаткування тощо) [2, с.169-170].

Сзвзо=*294=940,8 грн.

де β - загальновиробничі витрати (%).

Таблиця 2.2.

Технологічна собівартість                                       

Статті калькуляції виробничої собівартості

Сума, грн.

1

Сировина та матеріали

245,63

2

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій

337,12

3

Паливо та енергія на технологічні цілі

8,4

4

Основна заробітна плата робітників

294

5

Додаткова заробітна плата

29,4

6

Відрахування на соціальні заходи

125,32

Ст=245,63+337,12+8,4+294+29,4+125,32=1039,86 грн.

  1.  Адміністративні витрати.

Стаття “Адміністративні (загальногосподарські) витрати” охоплює витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов’язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі тощо [2, с.170].

Садзо=*294=661,5 грн.

де - загальногосподарські витрати (%).

Таблиця 2.3.

Виробнича собівартість                                         

Статті калькуляції виробничої собівартості

Сума, грн.

1

Сировина та матеріали

245,63

2

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій

337,12

3

Паливо та енергія на технологічні цілі

8,4

4

Основна заробітна плата робітників

294

5

Додаткова заробітна плата

29,4

6

Відрахування на соціальні заходи

125,32

7

Загальновиробничі витрати

940,8

Св=245,63+337,12+8,4+294+29,4+125,32+940,8=1980,66 грн.

  1.  Комерційні витрати

До статті “Комерційні витрати” належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розванта- жувальних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки; маркетингові витрати (реклама, участь у виставках, ярмарках та ін.); на сплату експортного мита, митних зборів тощо. Ці витрати безпосередньо відносяться на собівартість відповідних видів продукції або розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виробничій собівартості [2, с.170].

Сквφ=1980,66*=128,74 грн.

де φ - комерційні витрати (%).

                                             Таблиця 2.4.

Повна собівартість

Статті калькуляції виробничої собівартості

Сума, грн.

1

Сировина та матеріали

245,63

2

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій

337,12

Продовження табл.2.4.

3

Паливо та енергія на технологічні цілі

8,4

4

Основна заробітна плата робітників

294

5

Додаткова заробітна плата.

29,4

6

Відрахування на соціальні заходи.

125,32

7

Загальновиробничі витрати

940,8

8

Адміністративні витрати

661,5

9

Комерційні витрати

128,74

Спн=245,63+337,12+8,4+294+29,4+125,32+940,8+661,5+128,74=2770,91 грн.

2.3. Розрахунок рентабельності

Рентабельність - це прибутковість, прибутковість підприємства; показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності [7, с.76].

Перш за все, рентабельність розраховується:

Р=Спн*= 2770,91*193,96 грн.

2.4. Розрахунок ціни виробника продукції та ПДВ

Для визначення ціни виробника необхідно до повної собвартосі одиниці продукції додати прибуток за нормативом рентабельності (Р).

Отже, 2770,91+193,96=2964,87 грн. - ціна виробника за одиницю продукції.

Для того щоб визначити відпускну ціну необхідно розрахувати ПДВ (податок на додану вартість). В Україні ПДВ складає 20%.

ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. 

ПДВ==592,97 грн.

2.5. Розрахунок відпускної ціни

Відпускна ціна - це ціна, за якою реалізується продукція підприємства-виробника. Структурно вона складається із собівартості товару, прибутку підприємства і непрямих податків (акциз і податок на додану вартість). 

Таким чином, відпускна ціна складає:

Ц=2964,87+592,97=3557,85 грн.

2.6. Напрями зниження собівартості продукції

Шукаючи резерви зниження собівартості виробу, доцільно розглянути кожну статтю калькуляції та визначити можливі шляхи зниження собівартості. Більш прискіпливо треба розглядати статті, які мають найбільшу частку у складі витрат. На машинобудівних та приладобудівних підприємствах найбільші витрати пов’язані з матеріалами та покупними виробами. Економію матеріальних ресурсів можна досягнути за рахунок зменшення витрат матеріалів, заміни дорогих матеріалів дешевшими, скорочення витрат на придбання і транспортування матеріалів.

На підприємствах, де виготовляють трудомістку продукцію, більше уваги треба приділяти підвищенню продуктивності праці. Енергомістка продукція потребує постійної уваги з погляду зменшення витрат палива, електроенергії та енергоносіїв.

Економію витрат можна забезпечувати технічними та організаційними рішеннями. Технічними рішеннями є:

  •  удосконалення конструкції виробів (стандартизація та уніфікація виробів і процесів, спрощення кінематичних, електричних, принципових та інших схем, використання полегшених профілів, ліквідація надмірних запасів міцності металевих конструкцій, використання елементної бази високого рівня інтеграції в електроніці тощо);
  •  упровадження нової техніки і технології, механізація та автоматизація виробничих процесів (застосування точних методів лиття, використання комп’ютерних програм при розкрої листового матеріалу та в інших технологічних процесах, використання робототехнічних комплексів, гнучких виробничих систем тощо)[2].

До організаційних рішень належать:

  •  упровадження прогресивних методів організації виробництва (гнучкого, автоматизованого, потокового);
  •  удосконалення організації праці з метою підвищення її продуктивності (раціональний розподіл праці, якісне забезпечення та обслуговування робочих місць, підвищення кваліфікації робітників, використання ефективних систем мотивації праці тощо);
  •  удосконалення управління виробництвом (раціоналізація організаційної структури управління, оптимізація виробничої програми, впровадження інформаційних технологій управління тощо);
  •  поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва та інші напрями, які забезпечують зниження собівартості продукції.

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собівартості виробів є функціонально-вартісний аналіз. Функціональний підхід передбачає абстрагування від існуючого інженерного рішення, виділення функцій, які виконує виріб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцій з меншими витратами.

Під час функціонально-вартісного аналізу (ФВА) треба передусім з’ясувати: що являє собою виріб, функцію якого необхідно здійснити з мінімальними витратами; яку функцію він виконує; які фактичні витрати на виконання цієї функції; які максимально можливі витрати на реалізацію цієї функції; якими іншими способами можна здійснити функцію; які будуть витрати на її здійснення.

Мета ФВА — привернути увагу конструкторів та технологів до тих функціональних частин виробу, у яких є диспропорції між важливістю виконуваних функцій, якістю та витратами на їх здійснення для того, щоб виявити зайві витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості виробу [2, с.175-176].


Висновок

Отже, дослідивши собівартість продукції визначили. що саме собівартість має значний вплив на прибуток підприємства, що зазвичай є головною метою здійснення господарської діяльності. Калькуляція собівартості одиниці продукції розраховується за 15 статтями витрат, з яких було використано 9. Сума з 1-6 складає технологічну собівартість.1-7 - виробничу собівартість і з 1-9 - повну собівартість. На основі розрахованих показників розрахували ціну виробника, ПДВ та відпускну ціну одиниці продукції.

Таким чином. технологічна собівартість виробу склала 1039,86 грн.; виробнича собівартість - 1980,66  грн., а повна собівартість становила 2770,91 грн.. За даними статтями також визначили, що за нормативом рентабельності 7%, ціна виробника склала 2964,87 грн. і 3557,85 грн. - відпускна ціна з урахуванням ставки ПДВ (20%).

Також, проаналізувавши напрями зниження собівартості продукції визначили, що дієвими є такі рішення:

  •  удосконалення конструкцій виробів;
  •  упровадження нової техніки і технологій;
  •  упровадження прогресивних методів організації виробництва;
  •  удосконалення організації праці з метою підвищення продуктивності;
  •  удосконалення управління підприємством;
  •  функціонально-вартісний аналіз.


Список використаних джерел

  1.  Оганян Г. А. Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. — 520 с.
  2.  Економіка та організація виробництва: Підручник/[Герасимчук В.Г., Колот А.М., Розенплентер А.Е. та ін.]; за ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. - К.:Знання, 2007. — 678 с. 
  3.  Марцин B.C. Економіка торгівлі: Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2008. —603 с.
  4.  Ковальчук І. В. Економіка підприємства: навч. посібник / І. В. Ковальчук. – К. : Знання, 2008. – 679с.
  5.  Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. / Базилевич В. Д.. – К.: Знання - Прес, 2007. – 719 с.
  6.  Яшан Ю. В. Напрямки підвищення ефективності відтворення і використання основних засобів / Ю. В. Яшан // Наукові праці КНТУ. Економічні науки., 2012. – Вип. 22, ч. 2. – с.5-6.
  7.  Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 132 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34462. Развитие искусства Италии в ХVIII в. Италия. Творчество Д.Б.Тьеполо. Развитие пейзажа (А. Каналетто, Т. Гварди) 17.04 KB
  был Джованни Баттиста Тьеполо 1696 1770 последний представитель барокко в европейском искусстве. Тьеполо автор гигантских росписей как церковных так и светских в которых архитектура природа люди звери сливаются в одно декоративное целое в единый декоративный поток. У Тьеполо был огромный декоративный дар и высокая колористическая культура как правило вообще присущая венецианским художникам. В одном из полотен для палаццо Дольфино в Венеции Триумф Сципиона особенно наглядно видно как умел и любил Тьеполо писать триумфальные...
34463. Творчество Ж.Л. Давида. Ж.Д. Энгр и формирование принципов неоклассицизма 18.99 KB
  В преддверии Великой французской революции в живописи Франции появляется Жак Луи Давид 1748 1825. Познакомившись с памятниками античности испытав влияние трудов Винкельмана и живописи немецкого классицистического художника Рафаэля Менгса Давид находит свой путь. Так выкристаллизовывался новый стиль и Давид в своей картине Клятва Горациев 1784 1785 выступил его глашатаем.
34464. Эстетическая программа романтизма. Романтизм во Франции. Творчество Т. Жерико и Э. Делакруа. Романтизм в Германии. Творчество Ф.О. Рунге и К.Д. Фридриха 19.64 KB
  Делакруа. Энгр непримиримый враг романтиков до конца жизни говорил что Делакруа пишет бешеной метлой а Делакруа обвинял Энгра и всех художников Школы в холодности рассудочности в отсутствии движения в том что они не пишут а раскрашивают свои картины. Об этом говорят и темы экзотического Востока и иллюстрации к Байрону и Шелли и Охота на львов и портрет 20летнего Делакруа. Истинным вождем романтизма стал Эжен Делакруа 1798 1863 сын бывшего члена революционного Конвента Его первые работы Ладья Данте и...
34465. Реализм в искусстве Франции второй половины ХIХ века. Пейзаж барбизонской школы. Крестьянский жанр Ф. Милле 17.83 KB
  Одно время работал в Барбизоне Жан Франсуа Милле 1814 1875. Родившийся в крестьянской среде Милле навсегда сохранил связь с землей. Крестьянский мир основной жанр Милле.
34466. Искусство импрессионизма. История возникновения группировки импрессионистов и эстетическая платформа. Живописная система импрессионистов. Основные представители течения 14.24 KB
  Искусство импрессионизма. Импрессионизм франц. предопределил направленность импрессионизма и который также и в 1870 80е гг. Название импрессионизм возникло после выставки 1874 на которой экспонировалась картина К.
34467. Искусство постимпрессионизма. Особенности изобразительного языка. Основные представители течения (Поль Сезанн, Винсент Ван Гог, Поль Гоген) 21.89 KB
  Основные представители течения Поль Сезанн Винсент Ван Гог Поль Гоген Художники которых в истории искусства именуют постимпрессионистами Сезанн Ван Гог и Гоген не были объединены ни общей программой ни общим методом. затем уехал в родной Прованс г. Постимпрессионистом называют и великого голландца Винсента Ван Гога 1853 1890 художника воплотившего душевную смятенность современного человека. Только после 30 лет Ван Гог целиком посвящает себя живописи.
34468. Основные художественные направления в искусстве первой половины ХХ века. Фовизм. Экспрессионизм. Кубизм. Футуризм. Абстракционизм. Сюрреализм 22.45 KB
  Основные художественные направления в искусстве первой половины ХХ века. ярко прослеживаются на искусстве Франции явившейся родиной фовизма кубизма и его разновидности пуризма она дала своих дадаистов сюрреалистов абстракционистов. Сюрреалистическое направление в искусстве родилось как философия потерянного поколения чья молодость совпала с Первой мировой войной. Теория сюрреализма строилась на философии интуитивизма Анри Бергсона интуиция единственное средство познания истины ибо разум здесь бессилен и акт творчества имеет...
34469. Быт и культура древнеславянских народов. Мифология древних славян. Культовые сооружения. Идолы 45.5 KB
  Некоторые Боги древних славян: Род богсоздатель видимого мира. Род родил Сварога великого бога который довершил творение мира. Сварог богсоздатель земли и небес. Велес один из величайших богов древнего мира сын Рода брат Сварога.
34470. Искусство Киевской Руси: принятие христианства, язык и письменность, фольклор, архитектура и изобразительное искусство, литература 22 KB
  Время развития Киевской Руси эпоху культурного дуализма период перемен когда старые культурные основы заменяются новыми в результате чего на первый план выходят внутренние противоречия. Причиной тому было введение на Руси христианства. Введение на Руси христианства привело не только к религиозному дуализму он существовал пока новая вера не была принята всей нацией но и к культурному дуализму в целом.