96612

Непрямі витрати підприємства та порядок віднесення на одиницю продукції

Курсовая

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Вивчити класифікацію непрямих витрат на підприємстві; з’ясувати основні методи розподілу непрямих витрат та віднесення цих витрат на собівартість продукції; провести аналіз непрямих витрат; ознайомитись з досвідом обліку та розподілу непрямих витрат в зарубіжних країнах; ознайомитись з бюджетним ознайомитись з бюджетним плануванням та контролем...

Украинкский

2015-10-08

723 KB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 5

Міністерство освіти та науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра міжнародної економіки

 

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «Непрямі витрати підприємства та порядок віднесення на одиницю продукції»

Варіант № 19 

Виконав:

Миколенко В.В.

студент 2-го курсу

група УС-31

Перевірила:

Іванова Т. В.

Київ-2015

Завдання для курсової роботи

Тема курсової роботи – «Непрямі витрати підприємства та порядок віднесення на одиницю продукції».

Для розкриття теми дослідження та досягнення поставлених цілей варто сформувати завдання, які є важливими для даної курсової.

Тема теоретичного розділу - «Управлінський облік непрямих витрат», тому завдання цього розділу є наступними:

  1.  вивчити класифікацію непрямих витрат на підприємстві;
  2.  з’ясувати основні методи розподілу непрямих витрат та віднесення цих витрат на собівартість продукції;
  3.  провести аналіз непрямих витрат;
  4.  ознайомитись з досвідом обліку та розподілу непрямих витрат в зарубіжних країнах;
  5.  ознайомитись з бюджетним плануванням та контролем за непрямими витрати;
  6.  провести аналіз релевантної інформаціїдля прийняття управлінських рішень;
  7.  зробити висновки та подати пропозиції по вдосконаленню ведення обліку непрямих витрат на підприємстві;


Анотація

Звіт про курсову роботу: 28 сторінок, 3 рисунки, 11 таблиці, 11 використаних джерел.

Дана курсова робота складається зі вступу, 2 розділів: теоретична і розрахункова частина (кожен з розділів поділяється на підпункти), загальних висновків, списку використаних джерел.

В першому розділі досліджується управлінський облік непрямих витрат. 

В розрахунковій частині проводиться розрахунок виробничої, повної собівартості одиниці продукції та відпускна ціна продукції. Також  прогнозуються можливі напрямки зниження витрат підприємства.

Ключові поняття: ефективність, собівартість, виробнича собівартість, повна собівартість, ціна виробника, відпускна ціна.

 Аннотация

Отчет о курсовой работе: 28 страниц, 3 рисунка, 11 таблицы, 11 использованных источников.

 Данная курсовая работа состоит из введения, 2 разделов: теоретическая и расчетная часть (каждый из разделов делится на подпункты), общих выводов, списка использованных источников.

В первом разделе исследуется управленчиский учёт непрямих росходов.

 В расчетной части производится расчет производственной, полной себестоимости единицы продукции и отпускная цена продукции. Также прогнозируются возможные направления снижения издержек предприятия.

Ключевые понятия: эфективность, себестоимость, производственная себестоимость, полная себестоимость, цена производителя, отпускная цена.

Annotation

Report on course work: 28 pages, 3 figures, 11 tables, 11 sources used.

 This course work consists of the introduction, two sections: theoretical and calculation part (each section is divided into sub-items), general conclusions, a list of sources used.

The first section examines management accounting indirect costs.

As part of the settlement is calculated production, total cost and unit selling price of products. Also forecast possible trends reduce costs enterprise.

Key words: efficiency, cost, production cost, total cost, the price of manufacturer selling price.

Зміст

[1] Завдання для курсової роботи

[2] Анотація

[3] Зміст

[4] Розділ 2. Розрахунок повної собівартості одиниці продукції на основі вихідних даних типового завдання

[5] 2.1. Завдання та дані для розрахунків

[6] 2.2. Розрахунок технологічної, виробничої, повної собівартості продукції

[7] 2.3. Розрахунок рентабельності

[8] 2.4. Розрахунок ціни виробника продукції та ПДВ

[9] 2.5. Розрахунок відпускної ціни

[10] 2.6. Напрями зниження собівартості продукції

[11] Список використаних джерел


Вступ

За ринкових умов господарювання жодне підприємство при здійснення своєї діяльності, не може обійтись без витрат, які безпосередньо не можна віднести на собівартість продукції, тобто накладних витрат. Особливістю накладних витрат є те, що вони поділяються на накладні виробничі витрати, та невиробничі накладні витрати.

Сума накладних виробничих витрат (загальновиробничі витрати) розподіляється на види продукції пропорційно до обраної бази розподілу і відповідно включається до виробничої собівартості продукції. Залежно від складності виробничого процесу ставка розподілу виробничих накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів,встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділуабо окремо для певних груп накладних витрат.

Накладні невиробничі витрати (адміністративні, витрати на збут, інші операційні витрати) враховуються при обчисленні повної собівартості продукції і не підлягають розподілу на види продукції, як загальновиробничі. Сума таких витрати в кінці періоду списується на фінансові результати підприємства.

Частка непрямих витрат на підприємстві досить значна, і від правильності виробу бази розподілу загальновиробничих витрат буде в значній мірі залежати собівартість виготовленої продукції, а отже і величина отриманого прибутку. При плануванні невиробничих накладних витрат, суму таких витрат ,слід можна більше скоротити.

Метою курсової роботи – ознайомлення з управлінський обліком непрямих витрат на підприємстві. Виявити негативні моменти в обліку та розподілі накладних витрат та пошук шляхів вдосконалення обліку.

Об’єкт дослідження – це відносини, що виникли з приводу управлінського обліку непрямих витрат.


Розділ 1. Управлінський облік непрямих витрат

1.1 Основні поняття і терміни управлінського обліку непрямих витрат. Класифікація непрямих витрат

Інформація про витрати являється основою всієї системи управлінського обліку на підприємстві незалежно від того, які в цієї організації цілі, структура та особливості створюваної продукції. Проте навіть підприємства, які працюють не для отримання прибутку ,майже завжди оцінюють ефективність своєї діяльності за показниками ефективності використання ресурсів.

Витрати – це вартісна оцінка ресурсів, що використанні підприємством в процесі своєї діяльності.

Всі витрати, які можуть бути прямо віднесені на конкретний вид продукції є прямими, ті ж які прямо віднести на виробництво того чи іншого виду продукції не можна, будуть відноситись до непрямих ( накладних ) витрат.Визначення терміну «непрямих» витрат дають чимало науковців (подано в таблиці 1.1.), які досліджують значення непрямих витрат в управлінському обліку.

Таблиця 1.1Визначення терміну «непрямі витрати»

Автор

Визначення

1

Волкова О.Н.

Непрямі витрати - це сукупність витрат, які неможливо віднести на однин конкретний виріб чи вид виробу ( в залежності від того , що є об’єктом калькулювання), і їх тим чи іншим способом розподіляють між виробами згідно використовуваноїметодики.

2

М.А. Вахрушина

Непрямі витрати неможливо віднести на будь – який виріб. Вони розподіляються між окремими виробами згідно вибраного на підприємстві методу.

3

Ф.Ф. Бутинець

Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

4

П.І. Атамас

Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути

віднесенні безпосередньо до певного об’єкта обліку витрат прямим методом (наприклад, амортизація будівлі цеху, в якому виробляються різні види продукції).

5

В.М.Дубровський

Непрямі витрати – це, ті витрати, які не можуть бути прямо віднесені на конкретний вид продукції.

Відповідно до конкретного обліку можна виділити дві категорії витрат основні та накладні. така класифікація вважається найбільш вживаною в практиці обліково – фінансової роботи на розмовному рівні. Про накладні витрати знають всі, однак чітке розуміння того, що ж це на справді, зустрічається доволі рідко. Навіть дуже шановані автори підручників не бачать різниці між непрямими і накладними витратами.

Практика показує, що найбільші проблеми при інтерпретації витрат різних категорій викликають різниці між прямими та основними, непрямими та накладними витратами. Розділити ці дві категорій можна з точки зору направленості обліку, по відношенню до якого визнаються основні та накладні витрати.

До основних відносяться витрати, які пов’язанні з конкретним обліком витрат. Виробничі накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно доцільним шляхом. Виробничі накладні затрати (загальновиробничі) розподіляються відповідно до обраної бази розподілу.[5,108-114].

До складу непрямих виробничих витрат відносять непрямі матеріали, непряму заробітну плату і виплати робітникам і службовцям, не пов’язані безпосередньо із використанням робочого часу. Комерційні та адміністративні витрати, відносяться до накладних, але вони не є частиною виробничих накладних витрат (невиробничі накладні витрати).

Невиробничі витрати включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.Відповідно до вище зазначеного, що стосується поділу витрат на виробничі накладні та невиробничі накладні витрати, склад виробничих та невиробничих витрат в Україні визначається П(С)БО 16 «Витрати» (таблиця 1.2.).

Таблиця 1.2Склад виробничих та невиробничих витрат в Україні

Категорія (стаття) витрат

Склад витрат

Виробничі витрати

Прямі матеріальні витрати

Основні виробничі витрати

Прямі витрати на оплату праці

Інші прямі витрати

Загальновиробничі

Витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів загально виробничого призначення, амортизація нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, ті інших необоротних активів загально виробничого призначення., витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища; інші витрати.

Невиробничі витрати

Адміністративні витрати

Загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та Управління підприємством:загальні корпоративні витрати; витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів загальногосподарського використання; винагороди за професійні послуги, тощо.

Витрати на збут

Витрати пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів,робіт, послуг):витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці і комісійні винагороди працівникам; витрати на рекламу і дослідження ринку; витрати на страхування, перевалку і транспортування готової продукції; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування тощо.

Інші операційні витрати

Витрати на дослідження та розробки, собівартість реалізованої іноземної валюти, собівартість реалізованих виробничих запасів, сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів, втрати від знецінення запасів, нестачі і втрати від псування цінностей, визнані штрафи, пені, неустойка, витрати на утримання об’єктів соціально – культурного призначення, інші витрати операційної діяльності.

Як видно з таблиці до складу непрямих виробничих витрат відносяться загальновиробничі витрати, облік яких ведеться на рахунку 91 «Загально виробничі витрати». Ці ж витрати в розподіляються на види продукції відповідно до обраної бази розподілу і включаються до виробничих витрат. Що стосується невиробничих непрямих витрат, як бачимо до них відносяться адміністративні витрати, витрати на збут ті інші операційні витрати, то вони не є виробничими витрати, а тому не беруть участі в калькулюванні собівартості продукції і включаються до витрат періоду.

Можна зробити висновок про те, що непрямі витрати у формуванні собівартості продукції займають провідне місце, а тому вимагають детальної класифікації та вивчення всіх можливих способів віднесення непрямих витрат на собівартість продукції.

1.2 Розподіл непрямих витрат. Основні методи розподілу непрямих витрат

Проблема розподілу непрямихзатрат виникла у зв’язку з необхідністю визначення повної собівартості одиниці продукції. Для цього до прямих затрат треба додати частину непрямих, наявність яких теж зумовлена процесом діяльності. У будь – якій організації здійснюється розподіл витрат за періодами, об’єктами калькулювання (продукції, послуг), за центрами відповідальності, в комплексних виробництвах між основною і супутньою продукцією, між готовою та незавершеною продукцією До основних цілей розподілу непрямих витрат можна зарахувати стимулювання виробництва більш прибуткової продукції та ефективного використання наявних на підприємстві ресурсів у вигляді оборотного та основного капіталу. Основні цілі розподілу непрямих затрат детально наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 1.3Цілі розподілу непрямих затрат

Основні групи цілей

Основні причини розподілу

1

Оцінка запасів на визначання фінансових результатів

Зовнішніх користувачів цікавить повна собівартість, яка крім, прямих затрат, включає частину непрямих, теж зумовлених процесом діяльності

2

Стимулювання результатів діяльності

Результати розподілу впливають на фінансовий результат окремих видів продукції, а отже, стимулювання виробництва більш прибуткових з них

3

Прийняття економічно обґрунтованих рішень на всіх рівнях управління

Результати розподілу непрямих затрат позитивно впливають на прийняття рішень щодо оптимізації асортименту, придбання нового обладнання та ефективного використання наявного, а також на розподіл капіталу між структурними підрозділами та видами продукції

4

Контроль за відшкодуванням усієї сукупності затрат

Віднесення частки непрямих затрат на собівартість продукції змушує керівників ефективніше контролювати затрати з метою їх скорочення та відшкодування в повному обсязі.

Розподіл та перерозподіл затрат – надзвичайно трудомісткий процес, пов'язаний з високим ступенем умовності. Спостерігається достатньо щільний зв'язок, внаслідок якого вища точність розрахунків потребує використання затратнішої технології. Такий зв'язок пояснюється більшою етапністю розподілу та перерозподілу непрямих витрат.

Відповідно до цього можна виділити кілька критеріїв, якими слід керуватися, здійснюючи процес розподілу та перерозподілу непрямих затрат:

  •  критерій причинно- наслідковий. Означає наявність щільного зв’язку між об’єктом обліку , на який розподіляються затрати. і величиною затрат, які підлягають розподілу;
  •  критерій затрати – вигода. Його використання пов’язане із зіставленням результату (ефекту для досягнення мети), отриманого від розподілу та затрат, понесених внаслідок використання конкретної технології розподілу;
  •  критерій справедливого розподілу. Він має важливе значення при визначенні цін за умови, коли попит не впливає на ціну, а отже, на собівартість продукції.

Існує ціла низка проблем, які виникають під час розподілу непрямих затрат:

  •  величину непрямих витрат неможливо точно оцінити в процесі виробництва конкретної продукції, що пояснюється відсутністю можливості прослідкувати їх шлях як елементу;
  •  не всі прямі витрати виникають в процесі виробництва;
  •  непрямі витрати неможливо або майже неможливо проконтролювати, оскільки вони є багатоелементними. Тому ці витрати характеризуються різною поведінкою під впливом різноманітних факторів, наприклад зміни обсягу діяльності;
  •  непрямі витрати виникають на різних рівнях управління (центрів відповідальності або підприємства в цілому).

Розподіл непрямих витрат на об’єкти калькулювання включає такі основні елементи:

  •  вибір об’єкта калькулювання, на який припадають непрямі затрати (окремий продукт, група продуктів, центр відповідальності);
  •  вібір бази розподілу;
  •  розрахунок ставки розподілу, яка обчислюється як частка від ділення загальних накладних витрат і величини бази розподілу;
  •  розрахунок накладних витрат, що підлягають віднесення на об’єкт обліку та обчислюються як добуток ставки розподілу і величини бази розподілу, що підлягає даному об’єктові [9,125-128].

Ставка розподілу непрямих витрат – це відношення суми непрямих витрат до загальної величини бази їх розподілу.

У практиці вибір бази розподілу залежить від характеру діяльності і технології виробництва. Найпоширенішими є:

  •  години праці робітників;
  •  машинно – години;
  •  пряма заробітна плата;
  •  прямі матеріали;
  •  основні витрати;
  •  кількість продукції.

Залежно від складності виробництва виділяють наступні ставки розподілу виробничих накладних витрат:

  1.  Єдина ставка розподілу накладних витрат, може бути застосована за умов виробництва однорідної продукції однакової складності;
  2.  За умов різної складності праці у різних виробничих підрозділах доцільніше застосовувати ставку розподілу накладних витрат для кожного виробничого підрозділу;
  3.  Ставка розподілу за групами накладних витрат – застосовується при наявності виробничих та обслуговуючих підрозділів.

Ставки накладних витрат можуть бути встановлені у вигляді коефіцієнтів та і відсотків[6,103-104].

Процес розподілу виробничих накладних витрат показано на рис.1.1.

Розподіл загальних витрат між підрозділами підприємства

Перерозподіл витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами

Обчислення ставки накладних витрат для кожного виробничого підрозділу

Розподіл накладних витрат між виробами

Рис. 1.1 Процес розподілу виробничих накладних витрат

Одним з поширених методів розподілу непрямих витрат єспрощений метод. Спрощений метод розподілу непрямих витрат( простий).Цей метод часто застосовують на практиці. Суть його полягає у використанні єдиної для підприємства ставки розподілу. Внаслідок цього непрямі витрати припадають на всі види продукції, незалежно від того, в якому структурному підрозділі вони були виготовлені (рис. 1.2.)

Рис. 1.2 Схема розподілу непрямих затрат при формуванні повної собівартості продукції ( на основі спрощеного методу)

Іншим методом розподілу непрямих витрат є двоступеневий процес розподілу непрямих витрат. Для двоступеневого процесу розподілу непрямих (адміністративних) витрат характерна етапність:

  •  на першому етапі затрати розподіляються за центрами відповідальності (основними та допоміжними цехами);
  •  на другому етапі –за місцями виникнення витрат (дільницями);
  •  на третьому етапі – за видами продукції (об’єктами калькуляції).

Чим більша етапність розподілу непрямих витрат, тим більш сумнівною виглядає точність собівартості об’єкта, на який розподіляються накладні витрати.

Виникають обставини, коли доцільно використовувати два і більше методів розподілу. Передумовою вибору методу розподілу під час формування собівартості продукціїмає стати найбільш щільний причинно- наслідковий зв'язок бази розподілу із затратами.

Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації виробництва. Мета вибору бази розподілу полягає у визначенні такої характеристики виробничого процесу, зміна якої в найбільшій мірі впливала б на величину накладних витрат.

Витрати обслуговуючих підрозділів між цехами розподіляються за допомогою різних методів[7,86-89]. Коротка характеристика кожного з таких методів розподілу подана в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4Методи розподілу непрямих витрат обслуговуючих підрозділів між цехами

Методи розподілу

Характеристика

1

Прямий

метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів

2

Послідовний

це метод, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих підрозділів та інших обслуговуючих підрозділів

3

Взаємних послуг

це метод, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг

4

Одночасного розподілу

Це метод ,що передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв’язування системи рівнянь.

Розподіл непрямих витрат на виробництво спільних продуктів – використовується у тих виробництвах, де результатом виробничого процесу, можуть бути кілька продуктів ,що виготовляються одночасно, вони називаються спільними.

Спільні продукти – продукти, які не можуть бути ідентифіковані до точки розділення (точка технологічного процесу ,в якій є можливість відокремити спільні продукти).

Розподіл непрямих витрат здійснюється виходячи з фізичного обсягу виробництва спільних продуктів або ціни їх продажу, на основі чистої вартості реалізації готових виробів тощо [6,126-127].

Основним критерієм вибору методу розподілу витрат має бути щільний зв’язок об’єкту обліку з величиною витрат. Надзвичайно важливо обрати адекватний конкретним умовам метод розподілу накладних витрат. Характерним є те, що суттєвість та значимість факторів затрат постійно змінюється, тому необхідно своєчасно вносити відповідні корективи в бази розподілу та облікову політику підприємства.

1.3 Облік непрямих витрат і порядок віднесення їх на собівартість продукції

Одним із ключових питань, котре необхідно вирішити при організації управлінського обліку, є питання, що стосується включення накладних витрат в собівартість готової продукції

На практиці не всі витрати відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпні витрати) , безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів) та витрати періоду (табл.. 1.5.).

Таблиця 1.5Собівартість продукції та витрати періоду

Виробничі витрати та виробнича собівартість

Прямі матеріали

Пряма зарплата

Інші прямі витрати

Загально виробничі витрати

Витрати періоду

Адміністративні витрати

Витрати на збут

Інші операційні витрати

Собівартість продукції (товарів) – це витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.

Витрати періоду – це витрати , що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійсненні.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називаються виробничими витратами, я витрати періоду – витратами діяльності [7,70-71].

Як зазначалось в попередніх пунктах, до непрямих затрат належать затрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкту обліку економічно доцільним шляхом. Накладні витрати можна класифікувати, як за функціональними ознаками на виробничі та невиробничі. Невиробничіу свою чергу поділяються, на адміністративні і збутові. Така класифікація дає змогу пов’язати витрати з конкретною одиницею продукції, якщо це виробничі накладні затрати і віднести до затрат періоду, якщо це адміністративні витрати або витрати на збут.

Загальновиробничі витрати (виробничі накладні витрати)- -це витрати, які включаються до складу виробничих витрат підприємств і пов’язані з обслуговуванням основних і допоміжних виробництв. Ці витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Розрізнюють цехову та без цехову структуру управління.

Характерні особливості загальновиробничих витрат:

  •  формування на рівні виробничих та обслуговуючих підрозділів;
  •  планування за місцем їх виникнення;
  •  включення до складу різних елементів витрат;
  •  здійснення контролю на основі заздалегідь розроблених кошторисів
  •  здійснення їх розподілу непрямим шляхом між готовою та незавершеною обробкою продукцією [9,198].

У практичній діяльності широко застосовують різні методи розподілу непрямих витрат для визначення повної собівартості одиниці продукції.Калькулювання собівартості одиниці продукції важливо здійснювати, якщо ціна реалізації продукції визначається на основі її собівартості. Крім того, якщо не відносити частину непрямих витрат на собівартість продукції, то це призведе до зниження ціни продажу, а довгостроковому періоді – до неможливості відшкодування всіх затрат, що матиме негативні наслідки для фінансового стану підприємства.Для розподілу загальновиробничих витрат найпоширенішими є такі бази: основна заробітна плати виробничих робітників, людино – години, машино- години, прямі затрати, прямі матеріальні витрати, кошторисні ставки, ринкові ціни, обсяг виробництва продукції.

Розподіл непрямих витрат є поетапним процесом. Він складається з таких основних етапів:

  •  перший: збирання й відображення накладних витрат на рахунках бухгалтерського обліку за статтями;
  •  другий виділення центрів затрат і розподіл відповідальності за величину затрат між конкретними особами;
  •  третій: розподіл накладних витрат за центрами затрат;
  •  четвертий: розподіл витрат допоміжних цехів (центрів обслуговування) між виробничими центрами витрат;
  •  п’ятий: вибір бази розподілу та віднесення витрат виробничих центрів на види продукції [6,201].

На підприємстві, необхідно дотримуватись усіх етапів при розподілі непрямих витрат ,адже від результатів розподілу в певній мірі залежатиме собівартість виготовленої продукції ,а отже й величина очікуваного прибутку.

Процес розподілу фактичних накладних витрат зображено на рис.1.3.

Рис. 1.3 Послідовність розподілу накладних витрат між виробничими центрами затрат

Відображення накладних витрат на рахунках бухгалтерського обліку здійснюється на основі даних різноманітних первинних документів, які складаються під час відпуску матеріальних ресурсів , нарахуванні непрямої заробітної плати та амортизації.

Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в собівартість продукції мають включатись лише виробничі витрати.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (невиробничі накладні витрати) належать до витрат періоду, а тому не можуть брати участь у калькулюванні собівартості продукції. Відповідно до національних П(С)БО, у формуванні виробничої собівартості адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати участі не беруть.

До виробничої собівартості, включаються також змінні загально виробничі та постійні розподіленні загально виробничі витрати.

Облік загально виробничих витрат ведеться на синтетичному рахунку 91 «Загально виробничі витрати» в кореспонденції з рахунками розрахунків з оплати праці, розрахунків за страхуванням, виробничих запасів, зносу необоротних активів і відображаються бухгалтерськими проведеннями:

Д-т 91

К- т 201,66, 65, 13.

Аналітичний облік загально виробничих витрат може бути організований за кожним структурним підрозділом, а в розрізі структурних підрозділів – за кожною статтею.

Відображення витрат допоміжних виробництв, залежить від характеру їх діяльності. До допоміжних виробництв належать виробництва, які забезпечують основні цехи парою та електроенергією, займаються переробкою відходів основного виробництва, виготовленням тари, транспортні цехи тощо.

Витрати допоміжних виробництв відображаються на окремому субрахунку рахунка 23 «Виробництво» (232 «Допоміжні виробництва»). Продукція допоміжних виробництв оцінюється за фактичною собівартістю.

За Д-том субрахунку 232 «Допоміжне виробництво» відображаються не лише прямі витрати, а й непрямі, а також втрати від браку. Списання фактичної собівартості продукції допоміжних виробництв здійснюється наприкінці місяця з К- ту рахунку 232 «Допоміжне виробництво» в дебет рахунка 231 «Основне виробництво».

Аналітичний облік затрат допоміжних виробництв здійснюється за окремими їх видами та в розрізі видів продукції і статей калькуляції.

У таких виробництвах широко застосовується позамовний метод обліку витрат [9,204].

Адміністративні витрати, витрати на збут ті інші операційні вирати, як ми вже зазначали відносяться до невиробничих накладних витрат.

Адміністративні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом, тому їх часто називають управлінськими. Наприкінці звітного місяця адміністративні витрати ( з метою калькулювання повної собівартості одиниці продукції) підлягають перерозподілу за центрами відповідальності з подальшим віднесенням на об’єкти обліку.

Витрати на збут можна поділити на три основні групи:

  •  прямі витрати на збут;
  •  витрати, пов’язані з обслуговуванням процесу збуту;
  •  витрати, пов’язані з управлінням діяльністю відділу збуту.
  •  Порядок розподілу витрат на збут маж свої особливості. Так. Наприклад, витрати на рекламу, якщо вони належать до конкретного виду продукції (товарів) є прямими, а якщо належать до групи товарів (продукції) або до діяльності всього підприємства – непрямими. Це стосується і затрат на ремонт тари.
  •  Витрати на збут, пов’язані з управлінням діяльності відділу збуту, відносять юдо непрямих виробничих витрат, що підлягають розподілу між об’єктами обліку.
  •   Наприкінці звітного періоду витрати на збут перерозподіляють за центрами відповідальності з подальшими віднесенням на об’єкти облік.

Якщо накладні витрати економічно недоцільно або неможливо віднести на конкретний об’єкт обліку та ідентифікувати відносно конкретної одиниці продукції, можна припустити, що вони створюються в різних структурах та відділах підприємства.

Особливістю системи обліку витрат та калькулювання за повною собівартістю є віднесення частини непрямих витрат до вартості запасів незавершеного виробництва. Тому виникає проблема їх розподілу не лише між видами продукції , а й між незавершеною виробництвом та готовою продукцією.

Для визначення ціни реалізації обчислюють повну собівартість продукції, яка включає виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут.

На підставі даних зведеного обліку витрат складають калькуляцію фактичної повної собівартості.

1.4Аналіз непрямих витрат

Як ми вже знаємо, непрямі витрати в собівартості продукції відображено такими комплексними статтями : витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загально виробничі та загальногосподарські витрати ,комерційні витрати.

Витрати на утримання та експлуатаціюмашини та обладнання охоплюють витрати на амортизацію машин і технологічного обладнання, на ремонт і експлуатацію їх, а також витрати на внутрізаводське переміщення вантажів, знос інструментів та _аб. Деякі види витрат не залежить від обсягу виробництва продукції і є умовно – постійними (наприклад, амортизація). Інші цілком або частково залежать від його зміни і є умовно- змінними. Ступінь їхньої залежності від обсягу виробництва продукції визначають за допомогою коефіцієнтів, величину яких встановлюють дослідним шляхом або за допомогою кореляційного аналізу за великою сукупністю даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції можна використовувати таку формулу:

Вск = Во *(100+ ВП % * Кз) / 100,

де Вск – витрати, скориговані на змінувипуску продукції;

Во – базова сума витрат за статтею;

ВП % - зміна обсягу випуску товарної дукції, %;

Кз – коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.

Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат відіграє велику роль, тому що вони становлять значну частину собівартості продукції.

Для аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат за статтями витрат використовуються дані аналітичного бухгалтерського обліку. За кожною статтею виявляють абсолютну і відносну зміну і її причини (_абл...4.1.)

Таблиця 1.6Фактори зміни загальновиробничих і загальногосподарських витрат

Стаття витрат

Фактор зміни витрат

Розрахунок впливу

1

2

3

Зарплата працівників апарату управління

Зміна чисельності (кількості) персоналу і середньої зарплати (зміна окладів, виплати премій, доплати)

Утримання основних засобів:

Амортизаціяосвітлення, опалення, водопостачання тощо.

Зміна вартості засобів і норм амортизації

Зміна норм споживання і вартості послуг

Витрати на поточний ремонт, випробовування, досліди

Зміна обсягу робіт і їхньої вартості

Утримання легкового транспорту

Зміна кількості машин і витрат на утримання однієї машини

Витрати на відрядження

Кількість відряджень, середня тривалість, середня вартість одного дня відрядження

Витрати на утримання сторожової охорони

Кількість працівників і їхня зарплата

Оплата простоїв

Кількість людино –днів простою і рівень оплати за один день простою

Втрати від псування і нестачі матеріалів і продукції

Кількість матеріалів і їхня вартість

Податки і відрахування, віднесені на собівартість продукції

Зміна розміру оподаткованої бази і процентних ставок оподаткування кожного виду

Витрати на охорону праці

Зміна обсягу намічених заходів і їхньої вартості

Під час перевірки виконання кошторису не можна всю отриману економію вважати заслугою підприємства, так само як і всі допущенні перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат від кошторису залежить від того ,які причини викликали економію чи перевитрату за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов’язана з невиконанням намічених заходів з поліпшення умов праці, техніки безпеки, з винахідництва і раціоналізації , підготовки і перепідготовки кадрів тощо. Невиконання цих заходів завдає підприємству іноді більших збитків, ніж сума отриманої економії. У процесі аналізу має бути виявлено непродуктивні витрати, втрати від безгосподарності і надмірностей, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції [9,259-262].

До непродуктивних витрат відносять збитки від простоїв, недостачі втрати від псування матеріальних цінностей і незавершеного виробництва, втрати від недовикористаних деталей, вузлів і технологічного оснащення, інші.

Непродуктивні витрати свідчать про недоліки в організації управління. При обгрунтованні планів непродуктивні витрати виключають із загальної суми витрат.

Скорочення невиправданих перевитрат і непродуктивних витрат є резервом зниження собівартості продукції [7,99].

Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат у собівартості одиниці виробу проводять з урахуванням результатів отриманих під час аналізу їх в цілому по підприємству. Ці витрати розподіляють між окремими видами виготовленої продукції пропорційно всім прямим витратам, за винятком купованих матеріалів.

Сума цих витрат, що припадає на одиницю продукції (ПНВ) залежить від зміни:

  •  загальної суми загально виробничих та загальногосподарських витрат (НВзаг);
  •  суми прямих витрат, що є базою розподілу накладних (БР);
  •  обсягу виробництва продукції (VВПі).

Дані залежності можна подати в такий спосіб:

ПНВі = НВзаг / VВПі.або

ПНВі = НВзаг * ПВі / VВПі..

Якщо вже відомо через, які фактори змінилась загальна сума накладних витрат, можна визначити їхній вплив на собівартість окремих виробів. Для цього відносну змну суми загально виробничих та загальногосподарських витрат за рахунок і –го фактора треба помножити на фактичну суму накладних витрат, віднесених на цей вид продукції:

Комерційні витрати охоплюють витрати на відвантаження продукції покупцям (вантажні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, на рекламу, на вивчення ринків збуту і т.д.

Витрати на доставку товарів, залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, від виду транспортних засобів.

Витрати на навантаження і розвантаження збільшуються або зменшуються у зв’язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок на навантаження та розвантаження однієї тони продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали залежать від їхньої кількості і вартості. Кількість у свою чергу пов’язана з обсягом відвантаженої продукції і нормою витрат пакувальних матеріалів на одиницю продукції. Економія на пакувальних матеріалах, не завжди бажана, тому що красиве, естетичне, привабливе упакування – один з факторів підвищення попиту на продукцію. Збільшення витрат на цю статтю окупається збільшенням обсягу продажів. Те саме можна сказати і про витрати на рекламу, на вивчення ринків збуту та інші маркетингові дослідження.

1.5 Зарубіжний досвід обліку непрямих витрат

У Швейцарії витрати виробництва включають накладні витрати, окрім адміністративних та комерційних витрат. Постійні накладні виробничі витрати розподіляються,виходячи з потужності обладнання. Витрати на виплату відсотків можна відносити до складу накладних витрат. Більшість компаній включають частину непрямих витрат до вартості запасів. Але фірми, які оцінюють готову продукцію тільки за прямими витратами виробництва.

Сирійська Арабська республіка. В цій країні система обліку витрат організована таким чином ,що витрати на виробництво прийнято поділяти на три групи: матеріали, заробітна плата та інші витрати. Залежно від ступеню співвідношення елементу витрат з технологічним процесом виробництва і способом віднесення витрат на собівартість продукції кожна група поділяється на прямі і непрямі витрати.

В обліку цієї країни непрямі витрати являють собою витрати, пов’язані з виготовленням декількох видів виробів або з різними стадіями обробки виробів. Вони розподіляються між окремими видами продукції або центрами собівартості пропорційно до визначеної бази. До непрямих витрат належать такі витрати, як цехові, управлінські, фінансові, витрати на збут тощо. Методи розподілу непрямих витрат, що застосовуються на практиці, залежать від особливостей технології і організації виробництва [4,428;435].

В США на сьогодні не існує чіткої системи, яка дала можливість класифікувати витрати виробництва. В промисловості класифікація виробничих витрат залежить від інформації, яка потрібна менеджеру. Зустрічається чимало випадків, коли в середині однієї фірми зустрічаються різні групування витрат для обчислення собівартості продукції.

Як і в Україні так і в США витрати поділяються на прямі і непрямі.

Залежно від методу списання виробничі витрати поділяються на витрати певного періоду і витрати на вироби. Витрати певного періоду відносяться до невиробничих, а тому як і в Україні списуються на витрати періоду як неминучі. Величина їх залежить від кількості випущеної продукції. Такі витрати включають ринкові, торгівельні, розподільні, дослідницькі та адміністративні витрати.

З позицій управлінської функції витрати пов’язані з реалізацією продукції та адміністративні витрати відносяться до поза виробничих.

В практиці США поза виробничі витрати прийнято поділяти на :

  1.  пов’язані з географічним розташуванням ,тобто витрати на збут (навантаження, розвантаження, реклама ,заробітна плата торгівельних працівників ,витрати на переміщення тощо);
  2.  адміністративні – це витрати на утримання керівних кадрів ,канцелярських працівників та інші витрати на організацію виробництва і управління;
  3.  на пошукові роботи (розробки) та дослідження;
  4.  пов’язанні з випуском цінних паперів.

З метою контролю за діяльністю виробничих підрозділів витрати на виробництво в промислових фірмах США класифікують за місцями їх виникнення – центрами витрат або зонами відповідальності [8,87-89].

В Російській Федерації всі витрати виробництва також прийнято поділяти на прямі та непрямі (накладні).

Принциповим для бухгалтерського обліку являється поділ непрямих витрат на виробничі та невиробничі. В російському фінансовому та податковому обліку прийнято відображати ці дві категорії витрат на різних рахунках. В управлінському обліку прийнято поділяти на дві групи – до загально виробничих витрат відносяться всі непрямі витрати, які виникають у виробничих та допоміжних підрозділах ,- це витрати на організацію, обслуговування та управління виробництвом. Всі витрати невиробничих підрозділів відносяться до невиробничих, оскільки вони викликані функціями управління, які не відносяться до організації виробництва.

Віднесення витрат до прямих та непрямих здійснюється на основі прийнятої на підприємстві облікової політики та методів калькулювання витрат.Непрямі (накладні) витрати розподіляються відповідно до обраної бази розподілу.

У зарубіжному обліку відомі три методи розподілу послуг допоміжних виробництв:

  •   прямий метод ,згідно з яким усі витрати підлягають списанню на витрати основних цехів;
  •  метод поетапного розподілу, відповідно до якого витрати списуються поетапно на основні і обслуговуючі підрозділи і розподіляються пропорційно обсягу наданих послуг;
  •  метод розподілу згідно з системою лінійних рівнянь [9,206].

Проаналізуємо ступінь використання однакових баз розподілу накладних витрат в різних країнах світу (таблиця 4.1.).

Таблиця 1.7Використання баз розподілу накладних витрат у розвинених країнах,%

База розподілу

США

Австралія

Велика Британія

Японія

Пряма зарплата

31

21

29

7

Години праці робітників

31

36

31

50

Машинно- години

12

19

27

12

Прямі матеріали

4

12

17

11

Кількість продукції

5

20

22

16

Основні витрати

-

1

10

21

Інші

17

-

-

-

Проаналізувавши облік та розподіл витрат в різних країнах світу можна зробити висновок про те, що в кожній країні витрати поділяються на прямі та непрямі. Непрямі витрати відповідно розподіляються на виробничі та невиробничі витрати. Виробничі витрати включаються до собівартості продукції, а невиробничі визнаються витратами періоду. Непрямі витрати розподіляються на основі обраної бази розподілу.

Відмінності віднесення непрямих витрат на собівартість продукції пов’язані зі специфікою ведення обліку, як на законодавчому рівні, так і на рівні підприємства у різних країнах світу.

Розділ 2. Розрахунок повної собівартості одиниці продукції на основі вихідних даних типового завдання

2.1. Завдання та дані для розрахунків

 Підприємство, яке є платником податку на загальних підставах, виробляє продукцію широкого споживання для населення. Розрахувати собівартість одиниці виробу за статтями калькуляції витрат, а також ціну одиниці виробу, враховуючи норматив рентабельності та ставку ПДВ на рівні 20%. Точність розрахунків обумовлюється програмним забезпеченням MS Excel, значення показників виводяться за формою «2 знаки після коми».

Таблиця 2.1.

Вихідні дані типового завдання                                     

1. Питомі витрати матеріалів, кг

А.

0,1

Б.

0,68

В.

0,23

Г.

1,74

Д.

1,68

2. Відпускна ціна матеріалів, грн/кг

А.

7

Б.

155

В.

5

Г.

30

Д.

18

3. Кількість покупних виробів, шт.

1.

7

2.

1

3.

2

4. Відпускна ціна покупних виробів,грн/шт.

А.

25

Б.

45

В.

56

5. Транспортно-заготівельні витрати, %

13

6. Енергетичні витрати:

6.1. Електроенергія, грн/виріб

5,4

6.2. Технологічний пар, грн/виріб

4,2

7. Трудомісткість виготовлення виробу, норм-годин

15

8. Середня погодинна тарифна ставка, грн/годину

19

9. Додаткова заробітна плата, %

18

10. Нарахування на заробітну плату (розмір єд. внеску),%

38,57

11. Загальновиробничі витрати, %

310

12. Загальногосподарські витрати, %

125

13. Комерційні витрати, %

5,5

14. Норматив рентабельності, %

9

2.2. Розрахунок технологічної, виробничої, повної собівартості продукції 

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

В системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце посідає калькуляція - визначення собівартості окремих виробів. Калькуляція собівартості - це обчислення витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, а також на виконання одиниці роботи. Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад залежно від призначення витрат та місця їх виникнення. в процесі калькуляції прямі витрати розраховуються безпосередньо на калькуляційну одиницю у відповідності до дійсних норм і цін.
Типова калькуляція собівартості продукції для даного завдання містить такі статті витрат:

  1.  Сировина та матеріали.
  2.  Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.
  3.  Паливо та енергія на технологічні цілі.
  4.  Основна заробітна плата робітників
  5.  Додаткова заробітна плата.
  6.  Відрахування на соціальні заходи.
  7.  Загальновиробничі витрати.
  8.  Адміністративні витрати.
  9.  Комерційні витрати.

Сума з 1 - 6 включно складає технологічну собівартість, що відображає усі витрати на спосіб отримання даного виробу.

Сума з 1 - 7 включно характеризує виробничу собівартість, яка відображає всі витрати підприємства на виробництво продукції.

З 1 - 9 включно - повна собівартість, відображає всі витрати ,як на виробництво, так і на реалізацію продукції. Саме вона покладена в основу ціни виробника.

  1.  Сировина та матеріали

До статті “Сировина та матеріали” включається вартість сировини та матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг).

Ці витрати визначаються на основі норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи (плата за транспортування, вантажно- розвантажувальні роботи, комісійні, страхові витрати та ін.) [2, с.167].

Cм=qмЦмктз=(0,1*7+0,68*155+0,23*5+1,74*30+1,68*18)*1,13=214,34грн.

де qм - питомі витрати матеріалів, Цм - відпускна ціна матеріалів, ктз - транспортно-заготівельні витрати.

  1.  Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

До статті “Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій” включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів тощо), які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо зараховують на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали [10, с.167].

Спк=qпкЦпк ктз =(7*25+1*45+2*56)*1,13=9025,31 грн.

де qпк - кількість покупних виробів, Цпк - відпускна ціна покупних виробів, ктз - транспортно-заготівельні витрати.

  1.  Паливо та енергія на технологічні цілі.

 До статті “Паливо та енергія на технологічні цілі” відносяться витрати на всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції (витрати на паливо для плавильних агрегатів, для нагрівання металу в штампувальних, термічних та інших цехах; витрати на електроенергію для електропечей, для зварювання, електролізу, електрохімічних процесів тощо). Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються па основі витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію [10, с.167].

Cене+Цтп=5,4+4,2=9,6 грн.

де Це - витрати на електроенергію, Цтп - витрати на технологічний пар.

  1.  Основна заробітна плата робітників

 Стаття “Основна заробітна плата робітників” містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, зараховують до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції [10, с.168].

Сзо=ТСт=15*19=285 грн.

де Т - трудомісткість виготовлення виробу, Ст - середня погодинна тарифна ставка.

  1.  Додаткова заробітна плата.

 До статті “Додаткова заробітна плата” відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на підставі відповідних розрахунків на підприємстві [2, с.168].

Cздзо=285=51,3 грн.

де αд - додаткова заробітна плата(%),Сзо - основна заробітна плата.

  1.  Відрахування на соціальні заходи.

До статті “Відрахування на соціальні заходи” включають: відрахування на державне (обов’язкове) соціальне страхування; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні [10, с.168].

Ссоц=(Сзозд)=(285+51,3)=129,71 грн.

де αс - нарахування на заробітну плату(розмір єдиного внеску).

  1.  Загальновиробничі витрати.

 До статті “Загальновиробничі витрати” належать витрати: пов’язані з управлінням виробництвом (утримання працівників апарату управління виробництвом, оплата службових відряджень персоналу цехів, витрати на інформаційне забезпечення управління тощо); на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами та якістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

 Загальновиробничі витрати поділяють на змінні й постійні. До змінних належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності тощо) на основі фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять ті витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати тощо) за нормальної потужності. Ці витрати включаються до виробничої собівартості, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які виникають у випадку, якщо випуск продукції нижчий нормальної потужності підприємства, зараховуються на собівартість реалізованої продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

На одиницю продукції у складі калькуляції ці витрати відносять з використанням бази розподілу (основної заробітної плати робітників, витрат на утримання та експлуатацію устаткування тощо) [10, с.169-170].

Сзвзо=*285=883,5 грн.

де β - загальновиробничі витрати (%).

Таблиця 2.2.

Технологічна собівартість                                       

Статті калькуляції виробничої собівартості

Сума, грн.

1

Сировина та матеріали

214,34

2

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій

9025,13

3

Паливо та енергія на технологічні цілі

9,6

4

Основна заробітна плата робітників

285

5

Додаткова заробітна плата

51,3

6

Відрахування на соціальні заходи

129,71

Ст=214,34+9025,13+9,6+285+51,3+129,71=9715,08 грн.

  1.  Адміністративні витрати.

Стаття “Адміністративні (загальногосподарські) витрати” охоплює витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов’язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі тощо [10, с.170].

Садзо=*285=356,25 грн.

де - загальногосподарські витрати (%).

Таблиця 2.3.

Виробнича собівартість                                         

Статті калькуляції виробничої собівартості

Сума, грн.

1

Сировина та матеріали

214,34

2

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій

9025,13

3

Паливо та енергія на технологічні цілі

9,6

4

Основна заробітна плата робітників

285

5

Додаткова заробітна плата

51,3

6

Відрахування на соціальні заходи

129,71

7

Загальновиробничі витрати

9715,08

Св=214,34+9025,13+9,6+285+51,3+129,71+9715,08=19430,16 грн.

  1.  Комерційні витрати

До статті “Комерційні витрати” належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розванта- жувальних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки; маркетингові витрати (реклама, участь у виставках, ярмарках та ін.); на сплату експортного мита, митних зборів тощо. Ці витрати безпосередньо відносяться на собівартість відповідних видів продукції або розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виробничій собівартості [10, с.170].

Сквφ=19430,16*=1068,66 грн.

де φ - комерційні витрати (%).

                                             Таблиця 2.4.

Повна собівартість

Статті калькуляції виробничої собівартості

Сума, грн.

1

Сировина та матеріали

214,34

2

Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій

9025,13

Продовження табл.2.4.

3

Паливо та енергія на технологічні цілі

9,6

4

Основна заробітна плата робітників

285

5

Додаткова заробітна плата.

51,3

6

Відрахування на соціальні заходи.

129,71

7

Загальновиробничі витрати

9715,08

8

Адміністративні витрати

356,25

9

Комерційні витрати

1068,66

Спн=214,34+9025,13+9,6+285+51,3+129,71+9715,08+356,25+1068,66=20855,07 грн.

2.3. Розрахунок рентабельності

Рентабельність - це прибутковість, прибутковість підприємства; показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності [11, с.76].

Перш за все, рентабельність розраховується:

Р=Спн*= 20855,07*1876,96 грн.

2.4. Розрахунок ціни виробника продукції та ПДВ

Для визначення ціни виробника необхідно до повної собвартосі одиниці продукції додати прибуток за нормативом рентабельності (Р).

Отже, 20855,07+1876,96=22732,03 грн. - ціна виробника за одиницю продукції.

Для того щоб визначити відпускну ціну необхідно розрахувати ПДВ (податок на додану вартість). В Україні ПДВ складає 20%.

ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів. 

ПДВ==4546,41 грн.

2.5. Розрахунок відпускної ціни

Відпускна ціна - це ціна, за якою реалізується продукція підприємства-виробника. Структурно вона складається із собівартості товару, прибутку підприємства і непрямих податків (акциз і податок на додану вартість). 

Таким чином, відпускна ціна складає:

Ц=22732,03+4546,41=27278,44 грн.

2.6. Напрями зниження собівартості продукції

Шукаючи резерви зниження собівартості виробу, доцільно розглянути кожну статтю калькуляції та визначити можливі шляхи зниження собівартості. Більш прискіпливо треба розглядати статті, які мають найбільшу частку у складі витрат. На машинобудівних та приладобудівних підприємствах найбільші витрати пов’язані з матеріалами та покупними виробами. Економію матеріальних ресурсів можна досягнути за рахунок зменшення витрат матеріалів, заміни дорогих матеріалів дешевшими, скорочення витрат на придбання і транспортування матеріалів.

На підприємствах, де виготовляють трудомістку продукцію, більше уваги треба приділяти підвищенню продуктивності праці. Енергомістка продукція потребує постійної уваги з погляду зменшення витрат палива, електроенергії та енергоносіїв.

Економію витрат можна забезпечувати технічними та організаційними рішеннями. Технічними рішеннями є:

  •  удосконалення конструкції виробів (стандартизація та уніфікація виробів і процесів, спрощення кінематичних, електричних, принципових та інших схем, використання полегшених профілів, ліквідація надмірних запасів міцності металевих конструкцій, використання елементної бази високого рівня інтеграції в електроніці тощо);
  •  упровадження нової техніки і технології, механізація та автоматизація виробничих процесів (застосування точних методів лиття, використання комп’ютерних програм при розкрої листового матеріалу та в інших технологічних процесах, використання робототехнічних комплексів, гнучких виробничих систем тощо)[2].

До організаційних рішень належать:

  •  упровадження прогресивних методів організації виробництва (гнучкого, автоматизованого, потокового);
  •  удосконалення організації праці з метою підвищення її продуктивності (раціональний розподіл праці, якісне забезпечення та обслуговування робочих місць, підвищення кваліфікації робітників, використання ефективних систем мотивації праці тощо);
  •  удосконалення управління виробництвом (раціоналізація організаційної структури управління, оптимізація виробничої програми, впровадження інформаційних технологій управління тощо);
  •  поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва та інші напрями, які забезпечують зниження собівартості продукції.

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собівартості виробів є функціонально-вартісний аналіз. Функціональний підхід передбачає абстрагування від існуючого інженерного рішення, виділення функцій, які виконує виріб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцій з меншими витратами.

Під час функціонально-вартісного аналізу (ФВА) треба передусім з’ясувати: що являє собою виріб, функцію якого необхідно здійснити з мінімальними витратами; яку функцію він виконує; які фактичні витрати на виконання цієї функції; які максимально можливі витрати на реалізацію цієї функції; якими іншими способами можна здійснити функцію; які будуть витрати на її здійснення.

Мета ФВА — привернути увагу конструкторів та технологів до тих функціональних частин виробу, у яких є диспропорції між важливістю виконуваних функцій, якістю та витратами на їх здійснення для того, щоб виявити зайві витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості виробу [10, с.175-176].


Висновок

         Проаналізувавши теоретичну частину курсової роботи,можна зробити висновки,що:

  •  Непрямі витрати являють собою невід’ємну частину витрат підприємства, необхідних для здійснення господарської діяльності. Без таких витрат, яких би зусиль не докладали працівники відділу управління витратами, неможливо організувати процес господарювання.
  •  Від того яким чином організований процес розподілу непрямих витрат, що обрану за базу розподілу загальновиробничих витрат, який метод розподілу непрямих витрат обрано на підприємстві й буде залежати рівень рентабельності продукції, яка виготовляється на підприємстві, прибутковість і конкурентно спроможність самого підприємства.
  •  Під непрямими витратами слід розуміти витрати підприємства, які прямо не можна віднести на собівартість виготовленої продукції.
  •  Непрямі витрати виникають у кожному операційному циклі. Непрямі витрати (накладні витрати) прийнято поділяти на виробничі накладні витрати та невиробничі накладні витрати.           

Із практичної частини ми можемо сказати, що саме собівартість має значний вплив на прибуток підприємства, що зазвичай є головною метою здійснення господарської діяльності. Калькуляція собівартості одиниці продукції розраховується за 15 статтями витрат, з яких було використано 9. Сума з 1-6 складає технологічну собівартість.1-7 - виробничу собівартість і з 1-9 - повну собівартість. На основі розрахованих показників розрахували ціну виробника, ПДВ та відпускну ціну одиниці продукції.

         Таким чином. технологічна собівартість виробу склала 9715,08 грн.; виробнича собівартість - 19430,16 грн., а повна собівартість становила 20855,07 грн.. За даними статтями також визначили, що за нормативом рентабельності 9%, ціна виробника склала 22732,03 грн. і 27278,44 грн. - відпускна ціна з урахуванням ставки ПДВ (20%).

        Також, проаналізувавши напрями зниження собівартості продукції визначили, що дієвими є такі рішення:

  •  Удосконалення конструкцій виробів;
  •  Упровадження нової техніки і технологій;
  •  Упровадження прогресивних методів організації виробництва;
  •  Удосконалення організації праці з метою підвищення продуктивності;
  •  Удосконалення управління підприємством;
  •  Функціонально-вартісний аналіз.
  •  

Список використаних джерел

  1.  Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р.;
  2.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р.;
  3.  Положення (стандарти) бухгалтерського обліку;
  4.  Бутинець Ф.Ф. «Бухгалтерський облік в зарубіжних країнах» - Житомир: ПП «Рута», 2002. – 544 с.;
  5.  Волкова О.Н. «Управлінський облік»: ТК, Проспект, 2008. – 472 с.;
  6.  Голов С. «Управлінський облік» К: Знання, 2007 – 630 с.;
  7.  Іваненко В.І. «Економічний аналіз господарської діяльності»- К: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2001. – 204 с.;
  8.  Лучко М.Р. «Бухгалтерський облік в управлінні бізнесом зарубіжний досвід» - Київ: «Облікінформ», 1997;
  9.  Нападовська Л.В. «Управлінський облік» - К: Книга, 2004. – 544с.;
  10.  Економіка та організація виробництва: Підручник/[Герасимчук В.Г., Колот А.М., (10)
  11.  Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 132 с;


Прямі затрати

Види продукції

А В С Д

Непрямі затрати

Розподіл затрат

Накопичення затрат

Вартість фактично понесених накладних витрат

ентр обслуговування 2

Цент виробничих затрат - 1

Центр виробничих затрат - 2

Центр виробничих затрат - 3

Формування затрат по виробничим процесам

Цент обслуговування - 1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33383. Структура многопроцессорной СУ с последовательным обменом информации между процессорами 29.5 KB
  2 б в отличие от первой МП ВЧС имеют равные возможности обмена данными. Обмен осуществляется через адаптеры связи АС1АС3 подключенные к локальным магистралям соответствующих вычислителей и имеющих выходы на два последовательных канала обмена. Достоинством данной структуры является конструктивная автономность локальных ВЧС вычислитель возможность их встраивания в аппаратуру расположенную в различных местах общей системы управления при минимальном числе линий обмена и хорошей а в перспективе при использовании оптических каналов обмена ...
33384. Структура с ее перекрестными связями 29.5 KB
  Коммутация может осуществляться в каждом коммутирующем узле КУ матричной системы обеспечивая физическое подсоединение любого модуля памяти МП к любому процессору ПРЦ. Выход из строя части коммутатора не приводит к отказу системы так как функции процессоров коммутируемых этой частью могут быть распределены между другими процессорами системы. Данные системы используются там где необходимо получить максимальную производительность при вычислениях либо управлении.
33385. Структура с многошинными связями 29 KB
  ММПС с многошинными связями В ММПС с многошинными связями каждый процессорный модуль имеет доступ к любому модулю памяти при помощи собственных шин. Пропускная способность схем с многошинными связями ниже чем с матричным коммутатором но у них меньше и аппаратные затраты.
33386. Структура с общей шиной и общими модулями памяти 30 KB
  ММПС с общей шиной отличаются наибольшей простотой организации связей и наименьшими аппаратными затратами. Основными недостатками таких систем являются ограниченная пропускная способность общей шины и невысокая надежность так как выход из строя общей шины приводит к отказу всей системы. Структуры с общей шиной ШД в настоящее время получили наибольшее распространение.
33387. Структура с общей шиной и раздельной памятью 31.5 KB
  ОШ служит только для межпроцессорного обмена в процессе взаимодействия программных модулей выполняемых на разных ПРЦ. ММПС с объединёнными локальной и общей памятью процессоров Физически отдельная ОМП общая память может располагаться как на шинах ПРЦ так и на ОШ рис. Наибольшим быстродействием обладают структуры в которых общая память физически отделена и расположена на шинах ПРЦ так как в этих случаях отсутствуют конфликты при одновременных обращениях одного из ПРЦ в область локальной памяти и других ПРЦ в область общей памяти....
33388. Система управления МАЯК 600 на базе промышленного компьютера. Характеристика, структура 36 KB
  УЧПУ Маяк600 относится к многопроцессорным системам класса CNC. Структурная схема УЧПУ представлена на рис. УЧПУ предназначено для управления технологическим оборудованием и позволяет управлять 8 следящими приводами подач. Основные технические характеристики УЧПУ Маяк600 Наименование параметра Величина 1.
33389. Система управления Маяк 600 на базе ПК. Характеристика СУ, назначение модулей СУ 41.5 KB
  Основные технические характеристики УЧПУ Маяк600 Наименование параметра Величина 1. Максимальное число связей с электрооборудованием станка для одного блока вводавывода входы выходы 48 32 УЧПУ состоит из двух функциональных блоков: блока управления БУ и пульта оператора. Возможность работы с различными комбинациями модулей позволяет оптимально сконфигурировать УЧПУ применительно к управлению конкретным технологическим оборудованием. Компьютер БУ управляет УЧПУ по программе базового программного обеспечения хранящейся в электронном Flsh...
33390. СУ класса PCNC FMS 3000. Назначение, состав, структура 41 KB
  Устройство числового программного управления УЧПУ FMS3000 разработано на базе промышленной рабочей станции WS612 и комплекта плат сбора данных и управления. УЧПУ предназначено для управления различными станками и механизмами. Основные технические характеристики УЧПУ FMS3000: Количество одновременно управляемых осей систем координат . 24 Программное обеспечение УЧПУ реализовано на базе ядра жесткого реального времени.
33391. СУ класса PCNC MSH-PС104. Назначение, состав, структура 31.5 KB
  Конструктивно состоит из двух блоков: управления и пультового. Пульт управления имеет цветной плоскопанельный с активной TFT матрицей дисплей 121 мембранную клавиатуру и Flsh память емкостью 32 64 128 Mb. УЧПУ обеспечивает следующие технологические функции: – токарная фрезерная версия ПО â€œMSHKCNCâ€; – G M T коды параметрическое программирование подпрограммы циклы; – графический интерактивный режим разработки УП; – графический модуль отображения траектории движения инструмента; – измерительные циклы; – компенсация люфтов...