96627

Історія адміністративного права України. Основні етапи становлення

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Формування науки адміністративного права в європейських країнах. Ознаки рецепції римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права. Становлення і розвиток науки українського адміністративного права. Правове регулювання управління на теренах України в період Середньовіччя і Нового часу. Зародження і становлення наукових засад адміністративного права.

Украинкский

2015-10-08

91.5 KB

4 чел.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра адміністративно – правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Адміністративне право України»

на тему: «Історія адміністративного права України. Основні етапи становлення»

Студента 2 курсу 4 групи

напряму підготовки 6.0601 – «Право»

спеціальності 6.060101 – «Правознавство»

Климака Назарія Євстаховича

Керівник: ст. викладач кафедри Ілюшик О.М

                      Національна шкала ________________

      Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

Львів - 2015

ЗМІСТ

Вступ...........................................................................................................................3
Розділ 1.Формування основ адміністративного права..........................................................................................................................6

1.1 Формування науки адміністративного права в європейських країнах. .......6
1.2 Ознаки рецепції римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права...........................................................................................11

Розділ 2.Становлення і розвиток науки українського адміністративного права...........................................................................................................................
2.1 Правове регулювання управління на теренах України в період Середньовіччя і Нового часу..............................................................................................................................
2.2 Зародження і становлення наукових засад адміністративного права............................................................................................................................
2.3 Українська адміністративно-правова наука і практика на початку 20 століття.......................................................................................................................
2.4 Українська наука адміністративного права Радянського періоду........................................................................................................................
Розділ 3.Формування адміністративно-правової науки у незалежній Україні.......................................................................................................................

Висновки.....................................................................................................................
Список використаної літератури .............................................................................

2

Вступ

  Аналіз сучасного стану вітчизняного адміністративного права, осмислення теоретичних висновків,накопичених у цій сфері,змін у законодавстві за весь період її становлення в Україні,свідчить про те,що на теперішній час наука адміністративного права перейшла на якісно новий рівень,на якому важливого значення набуває завершення формування розуміння її принципів,ролі та значення не тільки для правильного її застосування, але й для забезпечення державного управління в нашій державі.

   Актуальність дослідження. Виникнення правових норм, цілісну сукупність яких ми сьогодні називаємо галуззю адміністративного права, пов'язане з управлінням. Управління виникає тоді, коли суспільство досягає певного рівня розвитку. Воно є результатом піднесення матеріальної та духовної культури. Наука державного управління має тривалу історію, супроводжує людину з перших кроків її соціального розвитку. Тому необхідно знати історію її зародження,основні етапи які вона пройшла за період розвитку і зміни які сприяли утворенню сучасної науки. Актуальність вирішення наукових проблем і практичних завдань забезпечення державного управління в Україні обумовлена новими аспектами в результаті змін законодавства в Україні. Відтак, віддаючи належне результатам наукових пошуків дореволюційних, радянських і сучасних науковців України, Росії, інших пострадянських країн, слід вирішити теоретичні і практичні проблеми забезпечення реалізації науки адміністративного права на практиці.

   Об’єктом дослідження є суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої влади, внутрішньо-організаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень. Інакше кажучи, специфіка предмету, методу регулювання та структурні особливості науки адміністративного права під час його багатолітнього розвитку.

   

3

   Предметом дослідження є історія розвитку адміністративного права України та основні етапи його становлення.

   Мета курсової роботи є поглиблення наукових знань і сприяння вирішенню практичних аспектів застосування адміністративного права як науки державного управління, удосконалення норм законодавства про державне управління, визначення ролі адміністративного права в Україні в різні періоди історії, та його призначення у суспільстві.

   Для вивчення даної теми ставляться наступні завдання:                                                          

  •  Охарактеризувати сутність адміністративного права як науки, галузі права та навчальної дисципліни;
  •  Проаналізувати основні етапи розвитку науки та особливі риси кожного з них;

-  Обґрунтувати необхідність державного управління для держави;

   Методологічною основою курсового дослідження становлять загально- наукові  та спеціально-наукові  підходи і методи пізнання. Найважливішими методами наукового пізнання природи і сутності історії розвитку науки адміністративного права України стали: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, логіко-семантичний методи, також методи системно-структурного аналізу, моделювання, класифікацій. Названий інструментарій допоміг системно дослідити феномен науки адміністративного права, його зміст та вирішення проблем у сфері розвитку теоретичних уявлень про досліджуваний феномен.

   Аналіз досліджень та публікацій. Теоретичне підґрунтя курсового дослідження становлять наукові праці українських, російських учених у галузі історії, соціології, теорії держави і права, адміністративного, адміністративно-процесуального, міжнародного права, історії держави і права України. Зокрема серед них слід відзначити таких науковців як Т.О Коломоєць, Ю.П Битяк, В.Б Авер’янов, С.В Ківалов, І.П Голосніченко, М.Ф Стахурський, В.К Колпаков,

4

О.В Кузьменко, М.Ф Золотарьова та інші.

   Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, Укази і розпорядження Президента України у сфері державного управління, Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, закони України які регулюють норми адміністративного права та Кодекс України «Про адміністративні правопорушення».

5

Розділ 1.Формування основ адміністративного права

1.1Формування науки адміністративного права в європейських країнах

    Адміністративне право має давню історію. Перші адміністративні норми з'явилися у правових системах античних держав Заходу, Середнього та Далекого Сходу (закони дванадцяти таблиць, Хаммурапі тощо). Управління супроводжує людину з перших кроків її соціального розвитку.

   Висловлювання про ті чи інші аспекти управління знаходимо у стародавніх документах. Ще давньогрецький філософ Платон обґрунтовував перевагу поділу праці та її спеціалізації. Арістотель відзначав, що у будь-якому державному устрої є три елементи: перший — законодавчий орган у справах держави; другий — магістратури, тобто виконавчі органи; третій — судові органи. Отже, вже в стародавньому світі спостерігалася особлива увага до управління, позаяк і суспільство в цілому, тому що кожна держава була зацікавлена в успішному управлінні власними внутрішніми справами.

   На прикладах стародавніх Греції, Риму та Єгипту видно, що організація управління завжди була складною справою. Адже необхідно було будувати шляхи і канали, щоб підтримувати належний порядок серед підданих, організовувати військо, охороняти державу від зовнішніх ворогів тощо. Без управління і порядку суспільна діяльність людей неможлива. Тому, простежуючи історичний шлях виникнення засад адміністративного права та відзначаючи тут основні тенденції, наголосимо, що управлінські відносини є однією із первісних складових структури суспільства. У середні віки феодальні держави Європи поступово перетворилися на абсолютні монархії. Внаслідок боротьби буржуазії проти феодалів зароджується так звана “поліцейська” держава [ 3,с 15 ].

   Особливості державного управління полягають у тих функціях, на виконання яких його  спрямовано. Ці функції складають зміст державного управління як

6

самостійної форми діяльності, що має певну мету, однак запланований результат може бути досягнутий лише в разі правильного встановлення завдань управління, забезпечення матеріальними, людськими ресурсами, законодавчою основою.
   Державне управління як вид соціального управління обов
язково містить три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за реалізацією. Державне управління – це частина державної діяльності, що має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. Державний характер такого управління полягає в тому, що в процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення створюють спеціальні органи, (встановлюються посади), які діють у рамках законів і в межах своїх повноважень [1, с 11 ].

  Грецький варіант походження управління такий: термін «politeja» використовується в працях грецьких філософів і означає взагалі «державне мистецтво». Першооснова вказаного терміна походить від слова polis, тобто «місто — держава» у стародавньому світі (Греція, Рим, Фінікія), яке складалося із самого міста й прилеглих до нього територій. Тобто «поліція» — це управління загальними міськими справами у широкому розумінні.
Поліцейська держава — це форма абсолютизму, що панувала в Європі з другої половини XVII ст. до початку XIX ст. Характерними рисами поліцейської держави були урядова опіка та втручання в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі в державному управлінні, підпорядкування економіки інтересам збільшення державної скарбниці, наявність дуже розгалуженої бюрократії. Розв'язанню завдань поліцейської держави мало слугувати так зване «поліцейське» право [3,с 17 ].

   Якщо говорити про вчених які визначили витоки «поліцейського» права то до них належить  французький вчений Ніколас Деламар (1639-1723). В його «Трактаті про поліцію» (1722) не визначалося поняття «поліція», але було окреслено предмет поліцейської діяльності, виділені її головні риси, тобто ті

7

сфери суспільних відносин, які об'єднані поліцейською діяльністю: релігія, звичаї, охорона здоров'я, харчування, публічний порядок і спокій (мир); шляхове господарство, мануфактура (виробництво); службовий персонал; щоденна робота. На основі практики обов'язковою для держави визнавалася діяльність, спрямована на створення державної безпеки та добробуту. Здійснюючи цей обов'язок, органи держави мали право, як вважали ідеологи поліцейської держави, безмежного втручання у приватне життя з метою ощасливлення громадян. Тобто як у науці, так і в практиці обстоювалася доцільність застосування державного примусу не лише для гарантування безпеки, а й створення умов для добробуту громадян. Тобто основним призначенням «поліцейської» держави було створити не тільки умови для безпечного життя громадян але й такі умови щоб сприяли їхньому добробуту. Без з'ясування термінів, які використовувалися поліцеїстами, пояснити суть поліцейського права складно. Центральними поняттями поліцейського права є «благочинство» та «благоустрій». Перше з них багатозначне і протягом тривалого часу змінювалося. Його розуміли і широко, й вузько, а межі, які відділяють його від інших дефініцій, рухомі та не були ніколи остаточно встановлені. Зокрема, під терміном «благочинство» розуміли і безпеку взагалі, й громадський порядок, громадську безпеку, державну безпеку, й загальний правопорядок у державі [3, с 19 ].

   Державне управління за своїм призначенням становить собою вид державної діяльності, в межах якої реалізується державна влада . Це повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гілка єдиної державної влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб’єктів [1, с 16 ].

   У XVIII столітті філософія права обгрунтувала принцип, згідно з яким повноваження монарха діяти на власний розсуд обмежуються ідеєю загального добра, а примус передбачає охорону громадського порядку та спокою. Звідси випливає відмінність між «поліцією безпеки» та «поліцією добробуту», що набуло згодом важливого значення. Сфери «добробуту», де заходи примусу не

8

досягають мети, поступово виходять за межі компетенції поліції. Водночас поняття та функції поліції набули надто вузького змісту. Тож функції поліції звелися виключно до безпеки, тобто охорони громадського порядку та спокою. Предметом поліцейського права охоплювалися питання, які повинні бути предметом державного, пізніше — конституційного права, а також фінансового права та політичної економії. Але все внутрішнє управління державою, за винятком військової справи та частково фінансового управління, зводилося до поліції безпеки та поліції добробуту. З розпадом «поліцейської» держави поліція починає втрачати своє загальне значення. Щоправда, поділ поліції на поліцію безпеки та поліцію добробуту залишився. Нові філософські та політичні теорії намагалися поставити поліцію добробуту у вужчі рамки, зводячи діяльність поліції до охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки [3, с 22 ].

   Згідно з перетворення «поліцейської» держави на буржуазну правову державу завдяки ідеям Великої французької революції зумовило новий погляд на управління: воно повинно базуватися на законі та здійснюватися на основі чіткого визначення прав і обов'язків громадян щодо держави та її органів. Адміністративне право в його класичному розумінні виникло тоді, коли Французька революція 1789 р. протиставила всемогутності держави права людини та громадянина, тобто коли революційні перетворення замінили “підданого” на “громадянина”. Адміністративне право — це право, яке регулює діяльність державного владного органу щодо кожного громадянина, причому в такий спосіб, який пов'язує однаковою мірою як громадянина, так і владний орган [3, с 23].

   Таким чином завдяки «буржуазним революціям» прості селяни почали відстоювати свої права, боротися за рівноправ’я та приймати участь у справах державного управління своєї держави по всій Європі. Становлення такого розуміння державного управління в різних країнах припало на різні історичні періоди. Для країн з абсолютськими монархіями цей період припав на перші десятиліття 19 століття. Характерною рисою цього часу було обмеження сваволі

9

адміністрації шляхом запровадження норм права, які гарантували можливість звернення громадян із законними вимогами до державних органів

   Виникнення, становлення і еволюція галузі адміністративного права супроводжувалися формуванням відповідної галузі наукових знань. Попередниками науки адміністративного права вважаються камеральні науки (камералістика) та наука поліцейського права. Перші наукові праці з державного управління з'явилися у XVI ст., коли утверджувалася абсолютна монархія. Ці праці мали теологічний зміст і давали поради правителям, як управляти державою. Метою управління в цю епоху було отримання якомога більше грошей для правителя, монарха. На цих позиціях стояли до початку XVIII ст. камеральні науки. Термін «камералістика»  походить від латинського «camera», що означає двірцева, державна, князівська скарбниця. Камералістика — це напрям у розвитку німецької економічної думки XVII—XVIII ст., що передувала буржуазній політичній економії і являла собою сукупність адміністративних та господарських знань з ведення камерального (двірцевого, князівського, у широкому розумінні — державного) господарства. Камеральні науки складалися з трьох основних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Метою камералістики є вироблення рекомендацій управлінського характеру щодо різних галузей управління [3, с 11 ].

   Отже, можна зробити висновок що,розвиток науки адміністративного права започаткувала камералістика. Це — науки про фінанси, економіку, господарство та управління.

   Епоха Реставрації була свого часу представлена такими вченими-камералістами, як М. Оссе (1506—1557) та Г. Брехт (1547—1612). Вони створили у своїх працях ідеальну модель уряду та управління на той час.
Подальший розвиток камералістики супроводжується диференціацією, виокремленням окремих дисциплін. Так, для формування в подальшому самостійної науки адміністративного права великого значення набуло виокремлення з камералістики науки поліцейського права (або поліцейської

10

науки). Основними представниками поліцейської науки на той час були Н. Деламар, І.-Г.-Г. фон Юсті (1717-1771) та Й. фон Зонненфельс. Як Деламар, так і Юсті розуміли науку в сенсі політики. Юсті, подібно до Деламара, не вивчав ні законодавства, ні управління, але виклав систему теоретичних знань, які обумовлюють добробут. Причини добробуту слід шукати, на думку Юсті, у природних та економічних умовах,  у духовному розвитку населення [3, с 12].

   Отже, започаткована у Франції Деламаром, а в Німеччині — Юсті наука про поліцію була теорією політики законодавства та управління. Наприкінці XVIII ст.—на початку XIX ст. поліцейська наука продовжувала розвиватися.
У Росії ця наука спочатку, за статутом університетів 1835
p., викладалася під назвою «Закони державного благоустрою та благочинства», а згодом (за статутом університетів 1863 р.) дістала назву поліцейського права. Останнє було включено до програм юридичних факультетів університетів. Відповідно вийшли друком курси поліцейського права, в тому числі підготовлені авторами, що працювали на теренах України. Проте об'єкт поліцейської науки не був чітко визначений. Одні поліцеїсти включали до нього фінансове та військове управління, інші — все внутрішнє управління держави, окрім фінансового, судового та дипломатичного [3, с 13].

   Пізніше у західноєвропейських країнах була створена система адміністративних судів, яка забезпечувала дотримання законів посадовими особами. У цей період наука адміністративного права почала перетворювалася на самостійну дисципліну. На базі німецької та французької шкіл  адміністративно-правова наука почала розвиватись і в інших європейських державах.

1.2 Ознаки рецепції римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права

   Висвітлюючи історичну еволюцію адміністративного права, важливо   розібратися у  питанні щодо рецепції римського права, адже  вона властива усім                       європейським системам права.

11

   Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культурі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного культурного явища, однієї культури очима іншої. Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкреслюючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси. Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на перший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням більшою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецепція» за наявності таких категорій, як «аккультурація», «реставрація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення і розмежування зазначених понять. За основу може бути взяте визначення рецепції як відновлення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку. Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступників [2, с 126].

   Отже, можна зробити висновок, що насамперед, рецепція - це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Загалом рецепція права являє собою сприйняття його духу, ідей, головних засад та окремих положень тією чи іншою сучасною цивілізацією на певному етапі її розвитку. Відповідно рецепція римського права означає сприйняття його духу, ідей, засад і основних положень у процесі формування та розвитку європейських (і похідних або залежних від них) традицій права.
На запитання, чому, як правило, йдеться про рецепцію римського права, слід

12

дати таку відповідь. По-перше, рецепція як елемент загального процесу відродження цивілізації, що відійшла у минуле, полягає насамперед у впливі більш ранньої, але високорозвиненої системи права на правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасного розуміння права. Такі процеси непоодинокі, й найбільш відома рецепція римського права у контексті історії цивілізацій не є чимось унікальним — достатньо пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення відомих Законів XII таблиць [3, с 25].

   Визначення рецепції права як складового елементу загального процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї поширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикладом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, «ревокація» мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивілізації - це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторюються у процесі розвитку і самовдосконалення людства. Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище. Мета і кінцевий результат рецепції - створення на існуючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запозичення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому витку спіралі суспільного розвитку. Що ж стосується реставрації, то вона має на меті відновлення чогось у первісному вигляді саме без змін та доповнень, або, принаймні, без таких доповнень, що могли б змінити первісний стан, вигляд вихідного матеріалу [2, с 127].

   Що ж стосується надбань римського публічного права, то до них зверталися лише тоді й тією мірою, коли цього вимагали потреби того чи

13

іншого державного устрою, форми правління тощо. При цьому на відміну від рецепції римського приватного права, коли сприймався дух та засади останнього, з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо. В цьому відображається сутність публічного права. Рецепція римського права як явище європейської цивілізації в цілому може відбуватися за різними типами — західним та східним [3, с 26].

   Головним чинником рецепції права є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями. Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпечує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просувається вперед у часі, у цілому, як єдина система, послідовно минаючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласницька, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустріальна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап вбирає в себе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація загинула або відійшла в минуле котрась з її гілок). Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації в цілому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неоднаковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку в епіцентрі та окремої локальної цивілізації можуть істотно не збігатися. За розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200-300 років [2, с 127].

   Якщо поглянемо на історію  з такої сторони, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень,  неодночасність  цього явища. Повторюваність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня

14

неодночасність - неоднаковим ритмом розвитку локальних цивілізацій у межах цілого світу.

   Адміністративне право тісно пов'язане з регулюванням управлінської  діяльності держави. Державна управлінська діяльність виникла одночасно з виникненням публічної влади, і норми, що регулювали окремі питання управлінської діяльності, з'явилися навіть не у Римі, а у Греції. У Стародавньому Римі відбувався розподіл права на приватне і публічне з врегулюванням окремих відносин поліцейської діяльності. Проте системне правове регулювання цієї діяльності з'являється вже за часів абсолютизму, і відповідні норми об'єднувалися поняттям «поліцейське право». Що ж стосується адміністративного права, то воно сформувалося наприкінці XIX ст. А XX ст. можна визнати часом його своєрідного тріумфу. Адже навіть британські науковці визнавали необхідність і закономірність існування адміністративного права, що у той час формується у межах англосаксонської правової сім'ї загального права. Як відомо, англосаксонська сім'я права відрізняється від континентальної правової сім'ї тим, що має своїм підґрунтям судову практику (прецедентне право) і не знає чіткого поділу права на публічне і приватне [3, с 27].

   У країнах континентальної правової сім'ї предмет адміністративного права чітко визначений і відмежовується від відносин, що регулюються приватним правом. Зазначені обставини важливо врахувати у процесах поступового посилення євроінтеграційних тенденцій оновлення і розвитку українського адміністративного права. Зокрема, поява в адміністративному праві України таких нових для нього інститутів, як адміністративна юстиція, інститут управлінських (адміністративних) послуг, інститут адміністративного договору, розвиток адміністративного процесуального, утому числі адміністративно-процедурного, законодавства, — усе це свідчить про наявність певних ознак рецепції духу, ідей, головних засад та окремих

15

положень публічного права, що сформувалося під впливом західної традиції права [3, с 28].

1

                     





 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

58572. Музыкальная драматургия в увертюре «Эгмонт», в фрагменте сонаты № 14, Л.В.Бетховена 89 KB
  Цель урока: формирование понятия музыкальная драматургия через исполнение музыкальных произведений Бетховена; развитие музыкальных способностей: слуха чувства ритма музыкальной памяти вокально-хоровых навыков при исполнении песен; пробуждать и активизировать...
58573. Школьный курс информатики. Методика преподавания информатики в школе 127.67 KB
  Информатика как учебный предмет была введена в школу с 1985 года. Этот курс назывался «Основы информатики и вычислительной техники». Коллективом авторов, среди которых А.П. Ершов и В.М. Монахов, было создано учебное пособие для школы. Его основная идея – обучение школьников основам алгоритмизации и программирования.
58575. Сложение вида: к числу прибавить 8, к числу прибавить 9 43.5 KB
  Кто знает что это такое рисунок кляксы А если я не знаю что это слово значит как мне быть толковый словарь Клякса это бесформенное пятно краски или чернил. Иногда с пера падала капелька и на бумаге появлялась клякса.
58576. Формування здорового способу життя школярів 567.5 KB
  Щодня ви пізнаєте життя відкриваєте для себе світ відкриваєте світу себе. Усе життя для вас попереду. Здоров’я не можна купити ні за які гроші його можна сформувати шляхом одержання знань і постійною роботою над собою а саме дотриманням правил здорового способу життя.
58577. Разработка технологического процесса изготовления вала-шестерни 651 KB
  В процессе разработки технологии изготовления детали решаются следующие вопросы: выбор способа получения заготовки, металлорежущего оборудования; режущего и измерительного инструментов; назначение припусков на обработку, режимов резания и норм времени; проектирование оригинального и модифицированного станочного или сборочного приспособления.
58578. Классно-урочная система 122.5 KB
  Уроки чередовались с переменами. Выделены несколько типов уроков: комбинированные или смешанные уроки уроки по ознакомлению с новыми фактами конкретными явлениями или имеющие целью осмысление и усвоение обобщений уроки закрепления и повторения знаний уроки имеющие основной целью обобщение и систематизацию изученного уроки выработки и закрепления умений и навыков уроки проверки знаний и разбора проверочных работ. Даже контрольные уроки здесь довольно часто включают в себя другие виды работы: устное сообщение материала...
58579. Що таке скульптура? Види скульптури. Порівняльний аналіз розмірів і пропорцій форм та їх складових частин. Ліплення котика (пластилін) 43 KB
  Що таке скульптура Види скульптури. Не менш цікавий вид образотворчого мистецтва скульптура: памятники видатним людям і скульптурні групи прикрашають вулиці та майдани фонтани парки та сквери окремі громадські будинки також прикрашені скульптурами.
58580. Конституция России 51 KB
  Цель урока: учащиеся продолжают работу по формированию основ правовой культуры закреплению знаний учащихся о государственном устройстве страны о трех ветвях власти. Правила игры: Право ответа игрок получает только от капитана.