96628

Місце ОВС в механізмі дежави

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Формування правосвідомості співробітника ОВС здійснюється під впливом комплексу об’єктивних та суб’єктивних чинників. Відомчі ЗМІ як структурний компонент системи засобів масової інформації виступають одним із них і суттєво впливають на процес формування професійної правосвідомості. Вони є тим засобом, що виконує роль інформаційного каналу зворотного...

Украинкский

2015-10-08

163 KB

3 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Теорія держави та права»

на тему: Місце ОВС в механізмі дежави

Виконав:

курсант 1-го курсу, 123 навчальної групи

ННІПФПСКМ

Спеціальність «Правознавство»

рядовий міліції Огородник В.С.

Перевірив: старший викладач кафедри теорії держави та права, кандидат юридичних наук

капітан міліції Власенко В. П.

Оцінка: Національна шкала ____________

Кількість балів: ______ ECTS: _________

Київ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВООХОРННИХ ОРГАНІВ……………………

РОЗДІЛ 2  МІСЦЕ ПРАООХОРОННИХ ОРГАНІВ В МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………..15

2.1ПРОКУРАТУРА……………………………………………………….15

2.2АДВОКАТУРА………………………………………………………...16

2.3ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………...16

2.4СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ………………………………………17

РОЗДІЛ 3 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОВС В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРАГІНВ……………………………………………....20

3.1 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ…………………………………………………20

3.2 ЗАВДАННЯ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ……………………………………………………………………………25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...34

 

 

                                              

ВСУП

   Наукове дослідження сучасного стану правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ (далі – ОВС) має як теоретичну, так і практичну цінність, насамперед, з огляду на вагоме значення відповідних органів державної влади у розбудові правової держави та громадянського суспільства. Сучасний стан професійної правосвідомості співробітників ОВС не можна охарактеризувати як високий, про що свідчить наявність правопорушень та злочинів серед особового складу, причому переважають посадові злочиниНаукова розробка проблеми зумовлена необхідністю пошуку ефективних шляхів створення оптимальних технологій формування особистості правоохоронця, яким є кожен співробітник ОВС України. Такий процес передбачає дослідження об’єктивних та суб’єктивних соціально значимих чинників, що впливають на правосвідомість співробітника ОВС.

Засоби масової інформації є важливим каналом засвоєння індивідом соціального досвіду (знань, навичок, форм поведінки) в різних сферах життя. Засвоюючи соціальну інформацію, що передається засобами масової інформації, людина індивідуально і вибірково переробляє її згідно з досягнутим нею рівнем наукових знань і культури, спрямованістю інтересів і потреб.

  Формування правосвідомості співробітника ОВС здійснюється під впливом комплексу об’єктивних та суб’єктивних чинників. Відомчі ЗМІ як структурний компонент системи засобів масової інформації виступають одним із них і суттєво впливають на процес формування професійної правосвідомості. Вони є тим засобом, що виконує роль інформаційного каналу зворотного зв’язку ОВС України із суспільством.

Отже, проблема підвищення ефективності діяльності відомчих засобів масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ є актуальною на сучасному етапі розбудови в Україні правової держави та реалізації державних програм боротьби зі злочинністю. У системі підготовки юристів-фахівців особливе місце повинно посідати вивчення та глибоке засвоєння студентами юридичних навчальних закладів теми „ Система правоохоронних органів України ”. Зазначена тема дає загальну вихідну інформацію про державні та недержавні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність. Їхнє коло досить широке. Традиційно до них належать суд, прокуратура, органи юстиції, досудового слідства, внутрішніх справ, Служби безпеки, адвокатура, нотаріат.
   Оволодіння знаннями правових засад утворення та організації діяльності частки державних органів, головним призначенням яких є забезпечення на основі застосування норм права належної законності і єдиного правопорядку в державі, становить важливий впливовий фактор розбудови державності, забезпечення ефективності пропаганди правових знань, підвищення рівня правової свідомості й культури громадян, забезпечення неухильного утримання законності з збоку власне правоохоронних органів.
  Унаслідок вивчення теми студенти повинні опанувати знаннями про структуру, організацію діяльності кожного з функціонуючих у державі правоохоронних органів,чітко визначити їхнє місце й роль у системі органів державної влади України, їхнє значення для захисту законних прав людини і громадянина, а також конституційного устрою, цілісності суверенної України. Особлива увага приділяється судам, оскільки вони наділені повноваженнями щодо здійснення відповідної влади.
   Галузями права, ознайомленню їх із правовими засадами положень основних міжнародних нормативних актів, націлених на розвиток та захист демократії, щодо організації правоохоронних структур.
Одна з особливостей цієї теми полягає в тому, що від тих, хто її вивчає вимагається засвоєння численних нормативних актів. У цілому студенту доводиться мати справу з декількома десятками нормативних актів різного рівня, чи від Конституції України, і закінчуючи відомчими нормативними актами.
  Подальший розвиток основ правової держави об'єктивно обумовлює тенденцію удосконалення правових засад діяльності кожного правоохоронного органу. Становище ускладнюється тим, що триває процес відновлення законів та інших нормативних актів, у тому числі тих, що безпосередньо стосуються організації та основ діяльності зазначених структур.
  Тому зміст цієї теми перебуває в постійній динаміці, розвитку. У свою чергу це положення вимагає від дипломованих юристів, працівників неухильної уваги, необхідності ознайомлення з постійним удосконаленням законодавчої бази правоохоронної діяльності. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів: навчальний посібник - К.: КНЕУ, 2003.

РОЗДІЛ 1

  1.  ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВООХОРННИХ ОРГАНІВ


  Для здійснення раніше названих функцій правоохоронної діяльності створюються органи, які іменуються правоохоронними. 
  Правоохоронними органами називають державні та громадські установи та організації, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями.
  Тому, системою правоохоронних органів можна називати сукупність державних та суспільних установ, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю, так їхню взаємопрацю між собою.
До ознак правоохоронних органів відносять: державно-владний, юрисдикціонних характер; підзаконність і точна регламентованість діяльності;правозастосовна сущність рішень, які приймаються цими органами застосування державного примусу в процесі здійснення покладених на них завдань.
  В наш час питання про коло такого роду органів вирішуються по-різному. Причому цей різнобій пояснюється, по-перше, тим, що дане питання у законодавстві прямо і однозначно не урегульоване і, по-друге, тим, що цьому різнобію в значній мірі сприяє так зване непрофесійне слово використання,  що витікає з засобів масової інформації.
   Першою спробою нормативного закріплення перечать  правоохоронних органів є Закон України „ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів ” від 23.12.93р. в п.1 ст.2 якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно - ревізорна служба, рибоохорона, державна лісова охорона. В той же час складно визначити критерії, за якими класифіковані вищеназвані правоохоронні органи, т.я. у відповідності з цим Законом до них віднесені також інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції ”. До того ж цей перечень неповний, бо не враховані деякі важливі державні органи (суди), а також громадські об'єднання, які так чи інакше також здійснюють правоохоронні функції.
  До них слід віднести: Міністерство юстиції, нотаріат, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, Раду національної безпеки і оборони України, адвокатуру та ін. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9.
Впродовж довгого часу вважалось, що суд є одним з правоохоронних органів, причому основним. Однак за останні роки це положення нерідко відкидається. Висловлюється думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони являються органами судової влади, і їх не можна порівнювати з органами прокуратури та виконавчої влади (юстиції, внутрішніх справ і т.д.). Суди повинні бути незалежними і від них. Подібно тому, як судова влада повинна бути незалежною й від законодавчої, й від виконавчої. Але критерії виділення правоохоронних органів з великої кількості інших державних органів зовсім не ті, що покладені в основу розділення гілок влади. В той же час виключення судів з числа правоохоронних органів може привести до заперечення того, що вони вповноважені займатися охороною права і право відношень, що важко визнати логічним. Але суд був і залишається органом судової влади, що в значно більшій мірі, чим інші гілки державної влади, повинна і може охороняти право. Гуценко К.Ф., Ковалёв М.А. Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. И доп. - М: Зерцало, «ТЕИС», 1996, стр. 14 - 15.
  Усі вищеперераховані органи, авжеж, виконують свої завдання не ізольовано, а у взаємодії один з одним, а також і з іншими державними закладами, трудовими колективами, об'єднаннями громадян.
  Як правило, правоохоронний орган є озброєним. Це обумовлено необхідністю виконання завдань щодо попередження і припинення правопорушень, застосування рішучих методів примушування осіб до правомірної поведінки.
   Але в навчальному посібнику1 вже визначається, що за зазначеними ознаками на сьогодні не можуть бути віднесені до правоохоронних органів органи митної і податкової (крім податкової міліції) служби (оскільки лише для окремих підрозділів цих органів визначальним є виконання правоохоронних функцій, а більшість виконує контрольні, фіскальні, облікові та інші функції), органи державної контрольно - ревізорної служби (їхні працівники не мають жодних зовнішніх ознак приналежності до правоохоронних органів), органи державної виконавчої служби (оскільки закон не передбачає відповідного забезпечення цих органів і правового захисту їхніх працівників), спеціальні підрозділи охорони довкілля (працівників цих органів закон не наділяє майже ніякими специфічними правами й до них законом не висуваються згадувані раніше спеціальні вимоги.
  Близькими до правоохоронних є такі органи: органи державної пожежної охорони (їхніми головними функціями є попередження й гасіння пожеж, а також нагляд за дотриманням відповідного законодавства), органи державного нагляду за стандартами та в справах захисту споживачів, Антимонопольного комітету, залізничного, автомобільного й електротранспорту, повітряного, морського, річкового транспорту, Міністерства праці та соціальної політики, державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю, земельних ресурсів, державної служби з карантину рослин, охорони водних ресурсів, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування, державного контролю за цінами, які виконують функцію адміністративної юрисдикції.

  3. Органи внутрішніх покликані передусім охороняти суспільний лад і громадську безпеку. Адміністративно — правова охорона суспільного ладу здійснюється передусім органами управління. Це основне призначення діяльності органів, яке у встановленні громадських правил поведінки у галузі суспільної порядку; у створенні умов реалізації права і свободи громадян, охороні цих прав; у виконанні адміністративного нагляду; стосовно порушникам заходів адміністративного впливу. Громадський порядок — це певні стосунків між людьми. їхня поведінка у суспільстві, дії, вчинки. З іншого боку, суспільний лад можна з'ясувати, як відносини, що складаються у суспільних місцях Це дотримання громадянами таких загальноприйнятих правил, як підтримку обстановки спокою, правил поведінки тут, стадіонах та інших громадських місцях.

  Велика роль забезпеченні суспільного ладу у ОВС. Вони тісному контакті і взаємодії з іншими органами ведуть роботу з запобігання і
припинення порушень суспільного ладу, використовуючи широку гаму коштів правового й моральної впливу, арсенал заходів переконання і примусу. Громадський порядок — це система громадських відносин, закріплена різними нормами, визначальними правничий та обов'язки їх учасників. Стан суспільного ладу характеризується передусім добровільним, свідомим дотриманням величезною більшістю людей встановлених державою правових і діючих правил гуртожитки, не закріплених у праві. Проте ексцеси із боку окремих осіб, що виражаються в зазіханнях на встановлений суспільний лад, зумовлюють необхідність її захисту від зазіхань силами і коштами спеціальних державні органи — суду, прокуратури, ОВС. Громадський лад має забезпечувати життя й недоторканність громадян; охороняти честь, гідність й інші громадян; охороняти державну і громадську власність; забезпечувати спокій у громадських місцях; підтримувати необхідні умови для нормальної діяльність закладів, підприємств, організацій та співробітників.
Охорона суспільного ладу здійснюється 3-мя методами: кримінально — правової, гражданскої — правової, адміністративно — правової.
Найбільш значима частка компетентності у сфері охорони суспільного ладу належить Органам Внутрішніх Справ (ОВС). ОВС — дуже своєрідне ланка виконавчої. Вони організаційно об'єднують у собі достатньо різнопланові структури: міліцію, слідчий апарат, державну протипожежну службу, паспортно — візову службу, службу виконання кримінальних покарань.

  Сутність своєї діяльності полягає у повсякденному виконанні і проведення у життя законів і підзаконних актів, регулюючих суспільний лад. Відповідно до покладеними на ОВС завданнями , їхня діяльність регулюється такими законодавчими актами: а)- Закон РРФСР «Про міліцію» від 18.04.91 р. (з наступною доповненнями); б)- ФЗ «Про пожежної безпеки» від 21.12 94 р.;
в)- ФЗ «Про закладах державної і органах, виконуючих кримінальна покарання як позбавлення волі» від 21.07.93 р.;
р)- ФЗ «Про внутрішніх військах міністерства внутрішніх справ РФ» від 06.02.97 р.
Відповідно до законом «Про міліцію» , міліція — це система державні органи виконавчої, покликаних захищати життя, здоров'я, правничий та свободи громадян, власність, інтереси й держави злочинних та інших протиправних зазіхань і наділених правом застосування примусових заходів. (ст.1). Суттєвою рисою міліції є можливість застосування до правопорушникам заходів безпосереднього державного примусу. В багатьох випадках вистачає лише потенційної можливості примусу. З діяльністю міліції не йде у жодне порівняння діяльність організацій громадської самодіяльності з обмеженими функціями охорони правопорядку: приватні агентства, бюро тощо. Саме міліція перебуває в першої лінії боротьби з правопорушеннями, зокрема, злочинами. Діє ця сума імені Ілліча та за дорученням держави, що накладає неї високу відповідальність.
Вищезгаданий закон покладає на міліцію такі:

1)- забезпечення особистій безпеці громадян;
2)- попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень;
3)- розкриття злочинів;
4)- охорона громадського порядку та забезпечення громадську безпеку;
5)- допомогу не більше, встановлених ФЗ «Про міліцію», громадянам, посадових осіб, підприємствам, установам, організаціям, і громадським

єднанням у виконанні їх законних правий і інтересів.

  Наприклад, забезпечення особистій безпеці громадян, можна досягнути: наявністю у системі міліції різних функціональних підрозділів (ПКС, служба дільничних інспекторів), які діючи не більше власної компетенції, врешті-решт, забезпечують досягнення цієї спільної мети;
профілактичної спрямованістю діяльності міліції;
прийнятими особливих випадках заходами для забезпечення безпеки певних осіб, наприклад, учасників кримінального процесу саме, безпечно яких був підстави сумніватися.
Усе це комплекс заходів, гласних і негласних, покликаний гарантувати особисту, майнову і іншу безпеку громадян.
 Діяльність Калнишевського як міліції необхідно виділити три основні напрями, кожна з яких має особливу правову характеристику:
1. Адміністративна діяльність основі адміністративного законодавства. У результаті відправлення адміністративних повноважень співробітники й апарат міліції входять у адміністративно — правові відносини у громадянами, установами, організаціями.
Види адмін . діяльності міліції: а)- діяльність дільничних інспекторів міліції; б)- служба міліцейських нарядів з охорони ладу у громадських місцях;
в)- забезпечення безпеку руху транспорту, й пішоходів в населених пунктах і автомобільних трасах.
2. Міліція як органом дізнання — слідчі функції: а)- порушення кримінальної справи; б)- слідчих дій для встановлення і закріплення слідів злочину — огляди, обшуки, виїмки , затримку й допит підозрюваних, допит потерпілих та свідків.
3. Оперативно — пошукова діяльність:
а)- попередження і припинення злочинів; б)- розшук злочинців.
У зв'язку з покладеними на міліцію завданнями, своєї діяльності остання будує відповідно до принципами законності, гуманізму, поваги правами людини і гласності. Принцип законності у діяльності міліції означає, що вона тільки однією з гарантів точного і одностайної виконання законів, віднесенихдо її ведення, а й своєї діяльності зобов'язана суворо виконувати нормативні розпорядження. Неповне  виконання своїх службовими обов'язками , допущені під час цьому службові провини переслідуються згідно із законом. Співробітник міліції, який учинив посадова правопорушення, то, можливо причепнийдо дисциплінарної і навіть кримінальної відповідальності. Принцип гуманізму означає шанобливе ставлення до людей , зокрема і до правопорушникам. В усіх випадках забороняється застосування методів впливу, що принижують людську гідність. Принцип поваги правами людини: У законодавстві РФ знаходить своє відбиток міжнародної — визнане становище про охорону фундаментальних правами людини (загальна декларація правами людини , ст.29 та юридична Конституція РФ , гл.2 )). Їх порушення переслідується згідно із законом. Міліція діє основі гласності: це повідомлення правопорушника про наявні щодо нього юридичних претензії, надання у його цьому сенсі можливості захищатися як особисто, і з допомогою професійного адвоката проти висунутого обвинувачення (підозри), можливість оскарження діянь П.Лазаренка та рішень посадових осіб міліції, що він вважає незаконними і необгрунтованими, зокрема й у в судовому порядку. З іншого боку, дії міліції можуть у межах, не разглашающих службову таємницю, висвітлюватися засобами масової інформації . Нерідко закон допускає винятки з принципу гласності, зокрема, у сфері розслідування (ст.139 КПК). Матеріали оперативно — розшуковий діяльності, зазвичай завжди закриті ( з ними рамках спеціальної процедури можуть знайомитися деякі відповідальні працівники прокуратури).
Міліція вирішує які стоять перед нею у взаємодії з іншими органами, громадських об'єднань, трудовими колективами і гражданами.(ст.3 ).              Причому у рамках оперативно — розшуковий діяльності припускається використання агентурних джерел ( ФЗ «Про оперативно — розшуковий діяльності»). З іншого боку, до виконання завдань міліції можуть залучатися співробітники системою МВС, які є міліцією з і як, що визначається міністром внутрішніх справ РФ. І це разі ними поширюються обов'язки, і права, гарантії правовою та соціальною захищеності, а також, передбачені для працівників міліції. Слід зазначити, що взаємодія — як принцип діяльності міліції, а й вимогу до ній.
Особливу соціальну значимість даної діяльність міліції набуває через те,
що вона поєднана з  вторгненням до сфери прав з свобод громадян. Таке вторгнення необхідно остільки, що у відсутність третя сила (міліції), здатної здійснювати примусову захист права, у суспільстві може початися вже «війна всіх проти всіх». Будь-яке обмеження громадян, у їхні права і свободи міліцією припустиме лише на підставах і як прямо передбачені законами. Закон треба розуміти як нормативний акт найвищою юридичною сили. У цьому нині взятий курс - на рішуче свёртывание підзаконного нормотворчості у сфері діяльності міліції. Разом про те не вважається, що й закон не уполномочивает міліцію скоєння яких — або дій щодо громадян, вона приречена бездіяльність. Важливо підкреслити, що міліція вправі звертатися до громадян із жаданням добровільному прийнятті він деяких зобов'язань чи самообмеження у своїх правах і свободи: допомогти співробітнику міліції в припиненні хуліганських діянь П.Лазаренка та доставлянні затриманого обличчя на міліцію, дозволити «засідку» у квартирі, представити для розпорядження міліції які — або предмети тощо. п.. Але така втручання припустиме лише у разі, коли вона крім наявності згоди чи прохання громадянина на суперечить загальновизнаним нормам моралі.
  Закон жадає від співробітника міліції роз'ясняти громадянинові завжди обмеження його права і свободи підставу такого обмеження, і навіть що виникають у з цим правничий та обов'язки громадянина.
  
 Міліція зобов'язана захищати людини незалежно з його громадянства, місце проживання, соціального, майнового і посадового становища, расової і національну приналежність, статі та віку, освіти, мови, політичних вимог і інших переконань. Їй забороняється вдаватися до звернення, унижающему гідність людини (п.2 ст. 5, ФЗ «Про міліцію). З іншого боку, міліція повинна надавати можливість реалізувати встановлений законом декларація про юридичну допомогу; повідомляти на прохання про затримання їх родичам (а разі затримання неповнолітніх — в обов'язковому порядку); за необхідності вживати заходів до надання їм доврачебной допомоги, і навіть до усунення небезпеки що його — або життя, здоров'ю чи майну, яка виникла у результаті затримання зазначених осіб.

 

РОЗДІЛ 2

2.1.Місце прокуратури в системі органів державної влади
   Державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і зовнішня неподільність влади Республіки, можливість реально впливати на суспільні відносини забезпечується відповідним державним механізмом, де одне з важливих місць посідає таке особливе утворення, як прокуратура.
   Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. „Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів” Тацій В. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. - 1999. - №2. - С.27.
  Віднесення прокуратури до будь-якої названої гілки державної влади буде означати ліквідацію її як унікальної, єдиної, незалежної державної йнституцйї, що провадить вищий нагляд за додержанням законів, у тому числі і за органами закону. 
  Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тількинормативно-правовим актам.
  Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України „Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як

День працівників прокуратури.

2.2.Місце адвокатури в механізмі держави
  Адвокатура - це громадська, самостійна організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав і законних інтересів громадян та організацій. У демократичному суспільстві вона є важливим правозахисним інститутом, від розвитку якого великою мірою залежить рівень захищенності прав людини. Вагомість завдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною, незалежною, високопрофесійною.
  Тобто, головна місія, фундаментальне призначення цього інституту - це захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цього захисту, який є найвищим критерієм гаманістичності, прогресивності, „якості” адвокатури.
Основні положення про місце адвоката в державі та суспільному житті закріплені в загальному кодексі правил для адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року.
Закон „Про адвокатуру”, ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Вона - важливий інструмент справжньої демократії. За Законом, адвокатура України є добровільним професійним громадським обєднанням, покликаним сприяти захисту прав, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.
Ці нормативні акти надають можливість сфомувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури.

  2.3. Місце державної податкової служби в механізмі держави
Важливе місце в її діяльності, як і для держави вцілому посідає формування бюджету - грошового доходу, потрібного для забезпечення діяльності держави як цілісного інституту (реалізіції економічних і соціальних програм, забезпечення безпеки і обороноздатності тощо).
Постійне надходження до бюджетів податків та інших обовязкових платежів є важливим чинником належного функціонування держави, запорукою успішного соціального, економічного розвитку та добробуту, розвитку місцевого самоврядування громадян.
Проте не всі платники податків сумлінно виконують один з найважливіших обов'язків перед державою, вдаються до різних порушень податкового законодавства. Зважаючи на це держава створює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повною сплатою нарахованих податків, зборів та іншихобов'язкових платежів. Цю функцію виконує центральний орган державної виконавчої влади - Державна податкова адміністрація України.

  2.4. Місце Служби безпеки України в державному механізмі
  Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Завданнями Служби безпеки України є:

- захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;ї

- попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Служба безпеки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Верховній Раді України.ї

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності й відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності й колегіальності, гласності й конспірації.ї

Діяльність Служби безпеки України відбувається на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках із метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Неправомірне обмеження законних прав і свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Орган Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками під час виконання службових обов'язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів до поновлення цих прав і свобод, відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їхніх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів Служби безпеки України.ї

Діяльність партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється.ї

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи. Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом Україниї.

РОЗДІЛ 3

Правовий статус ОВС в системі правоохоронних органів

3.1Огранізаційно – правове значення управління внутрішніми справами.

Органи внутрішніх справ - правоохоронні органи виконавчої влади, що складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх військ, кримінально-виконавчих установ.

Їм відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави - проводять діяльність із захисту економіки і навколишнього середовища від злочинних посягань (податкова міліція, екологічна міліція), стоять на стражі законності і правопорядку (ДАІ, патрульно-постова служба та ін.), співробітничають на міжнародному рівні з забезпечення світового порядку (ІНТЕРПОЛ), мають на меті захист і охорону прав і свобод людини.

Окремі служби органів внутрішніх справ (міліція, виправно-трудові установи) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог кримінально-процесуального закону.

Одна з особливостей органів внутрішніх справ - наявність повноважень щодо проведення попереднього розслідування (спеціальний слідчий апарат).

Органи внутрішніх справ мають широкий діапазон адміністративно-наглядових функцій - забезпечення громадського порядку, паспортного режиму, правил дозвільної системи та ін.

Основні завдання органів внутрішніх справ:

1) захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

2) боротьба зі злочинністю;

3) запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, що вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

4) забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених;

5) забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки;

6) охорона і захист державних об'єктів, майна усіх видів власності.

2.1 Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції (як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) належить участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а також забезпечують громадський порядок і громадську безпеку.

Громадський порядок — це певна система відносин, належний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулюють правові, моральні та інші соціальні норми.

Під термінами «громадська безпека» й «громадський порядок» взагалі розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відносин, яка складається в процесі запобігання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому розумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено індивідуально, як і інших суб'єктів держави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства й нормального функціонування державних і недержавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а також проведення окремих робіт, пов'язаних із ризиком для населення, тощо.

Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку й громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.

Відповідно до головних завдань МВС України здійснює й основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, запобігання й припинення адміністративних правопорушень; організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досудового слідства; безпосередньо здійснює роботу з виявлення, припинення, розкриття й розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами в сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку; вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує на договірних засадах охорону майна різних власників; бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною договорів (угод) та ін.

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну структуру його органів, яка складається з міліції, слідчого апарату органів внутрішніх справ, внутрішніх військ тощо.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему органів внутрішніх справ України утворюють: МВС України, в складі якого функціонують головні управління, управління та служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організованою злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК; управління МВС України в області, містах Києві та Севастополі; районний відділ (управління) МВС України в області; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення й прийняття найважливіших управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ у областях, містах Києві та Севастополі, АРК створюють колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відповідно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється на територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що рухається. Систему органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковано Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на великих залізничних станціях — лінійні відділи УМВС; на інших — відділення й пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ, порівняно з територіальними, мають простішу побудову. До них входять усі основні служби, але вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо високотехнічна небезпека виробництва тощо), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС України відповідає юридично закріпленим основним напрямам діяльності міністерства. В усіх органах внутрішніх справ наявні такі види структурних підрозділів:

1) галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати);

2) функціональні (кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні), які виконують функції забезпечення;

3) загального керівництва (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри), які виконують функції загального керівництва.

3.2Завдання та повноваження ОВС

  Як було підкреслено у попередньому підрозділі, найбільшим обсягом завдань, функцій та повноважень щодо управління внутрішніми справами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки наділені органи внутрішніх справ, правовий статус яких, на жаль, залишається невизначеним, оскільки й досі не прийнято Закон «Про органи внутрішніх справ України». Здебільшого органи внутрішніх справ асоціюються із міліцією, яка є найбільшою за організаційно-штатною структурою, обсягом правоохоронних завдань, функцій та повноважень системою органів. Ми підтримуємо думку А. Т. Комзюка, який зазначає, що, «говорячи про співвідношення міліції і органів внутрішніх справ, необхідно мати на увазі, що і в літературі, і навіть в законодавстві ці поняття останнім часом інколи практично ототожнюються (див. наприклад, назву ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення), хоча найчастіше міліція розглядається як структурна частина зазначених органів» [350, с.18-19].

  Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» структуру органів внутрішніх справ складають, крім міліції, з’єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ; навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення [49]. У зв’язку з цим пропонуємо визначити органи внутрішніх справ як єдину систему озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності, а також органів (служб, підрозділів), які виконують забезпечувальні функції.

  Оскільки сутність категорій: «завдання», «функції» та «повноваження» було з’ясовано вище, перейдемо до безпосереднього розгляду завдань, функцій та повноважень органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Однак, оскільки сьогодні не прийнято Закон України «Про органи внутрішніх справ», а основні (загальні) завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ співпадають із завданнями, функціями та повноваженнями міліції (виняток хіба що становлять внутрішні війська), у подальшому ми їх будемо розглядати: по-перше, через призму правоохоронної діяльності міліції; по-друге, аналізуючи ті із них, що містяться у проекті Закону «Про органи внутрішніх справ України» [148], схваленому Колегією МВС; по-третє, з метою надання власних пропозицій щодо їх нормативного закріплення у майбутньому Законі.

  Відразу ж зауважимо, що законодавча невизначеність досліджуваних питань спричинила невизначеність і жваві дискусії у науковому середовищі. Так, переважна більшість науковців та практиків завдання органів внутрішніх справ розглядає як похідні від завдань Міністерства внутрішніх справ України. Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138, останнє визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів. Такий стан справ наглядно актуалізує проблему законодавчої неурегульованості завдань органів внутрішніх справ.

  Проаналізуємо думки науковців з цього питання. Так, деякі автори до основних завдань органів внутрішніх справ відносять: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки [181, с.474].        Щодо такого завдання органів внутрішніх справ як гарантування (на думку дисертанта, точніше – забезпечення) пожежної безпеки, то відповідні аргументи були приведені нами вище. А такі завдання як «гарантування особистої безпеки громадян» та «забезпечення дорожнього руху» доцільно об’єднати в одне, під такою назвою «забезпечення громадської безпеки», яка за змістом буде охоплювати усі види небезпек, що можуть бути наслідком протиправних діянь, у тому числі і у сфері забезпечення дорожнього руху.

На думку О. П. Альохіна, О. О. Кармолицького та Ю. М. Козлова, завданнями органів внутрішніх справ є: охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю; забезпечення громадської безпеки; охорона майна власників; надання соціальної і правової допомоги населенню [189, с.130]. Недоліком такого визначення завдань органів внутрішніх справ є віднесення до них лише боротьби зі злочинністю, боротьба ж з адміністративними правопорушеннями залишилася поза увагою авторів, з чим погодитись не можна.

   У ст. 2 Закону України «Про міліцію» до її основних завдань віднесено: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

   Слід погодитись з зауваженням А. Т. Комзюка, що в наш час міліція не бере участі у безпосередньому виконанні покарань [350, с.20]. Підтвердженням цього також є визначення у ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України [7] (далі – КВК) переліку органів виконання покарань, до яких віднесено: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавчу інспекцію; Державну виконавчу службу; військові частини; гауптвахти і дисциплінарні батальйони, а у статтях  30, 36, 41, 163 КВК зазначено, що органи внутрішніх справ проводять «індивідуально-профілактичну роботу із засудженими», а не виконують кримінальні покарання.

Крім того, зауваження викликають й інші сформульовані у ст.2 Закону України «Про міліцію» завдання. Наприклад, такі з них як «забезпечення особистої безпеки» та «забезпечення безпеки дорожнього руху» схожі за змістом, а тому, на думку дисертанта, мають бути об’єднані в одне – «забезпечення громадської безпеки». Це ж можна запропонувати і щодо таких завдань як «запобігання правопорушенням та їх припинення» та «виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили», які доцільно об’єднати в одне – «боротьба з правопорушеннями». По-друге, зважаючи на те, що органи внутрішніх справ не «беруть участь», а реально надають соціальну та правову допомогу фізичним та юридичним особам, сприяють у межах своєї компетенції у виконанні покладених на них законом обов’язків, доцільно, як уявляється, це завдання сформулювати як «забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб». По-третє, термін «громадян» у всіх випадках необхідно замінити на «фізичних та юридичних осіб», що було обґрунтовано вище.

   Відповідно до ст. 2 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» [13] основними завданнями внутрішніх військ є: охорона та оборона важливих державних об’єктів, установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України; супроводження спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються; конвоювання заарештованих і засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти; виконання доручень адміністрації установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього порядку; участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю; участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються; охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

ВИСНОВКИ

Органи внутрішніх справ - правоохоронні органи виконавчої влади, що складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх військ, кримінально-виконавчих установ.

їм відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави - проводять діяльність із захисту економіки і навколишнього середовища від злочинних посягань (податкова міліція, екологічна міліція), стоять на стражі законності і правопорядку (ДАІ, патрульно-постова служба та ін.), співробітничають на міжнародному рівні з забезпечення світового порядку (ІНТЕРПОЛ), мають на меті захист і охорону прав і свобод людини.

Окремі служби органів внутрішніх справ (міліція, виправно-трудові установи) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог кримінально-процесуального закону.

Одна з особливостей органів внутрішніх справ - наявність повноважень щодо проведення попереднього розслідування (спеціальний слідчий апарат).

Органи внутрішніх справ мають широкий діапазон адміністративно-наглядових функцій - забезпечення громадського порядку, паспортного режиму, правил дозвільної системи та ін.

Основні завдання органів внутрішніх справ:

1) захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

2) боротьба зі злочинністю;

3) запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, що вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

4) забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених;

5) забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки;

6) охорона і захист державних об'єктів, майна усіх видів власності.

Міліція - складова частина системи органів внутрішніх справ, які здійснюють виконавчу державну владу в сфері охорони громадського порядку.

До структури міліції входять: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державна автомобільна інспекція, міліція охорони, спеціальна міліція.

Функції міліції:

- адміністративна — виконавчо-розпорядча діяльність її апаратів, служб і підрозділів з організації і здійснення охорони громадського порядку і громадської безпеки в межах повноважень, визначених законом. Керуючись адміністративним законодавством, працівники міліції вступають у адміністративно-правові відносини з підприємствами, установами, організаціями, їх посадовими особами і громадянами;

- профілактична - запобігання злочинам та іншим правопорушенням, виявлення причин і умов, що їх породжують, усунення їх. Практично всі підрозділи міліції здійснюють профілактичні заходи. Цим пояснюється використання ними державно-владних повноважень примусового характеру в більшій мірі, ніж іншими органами виконавчої влади;

- оперативно-розшукова - виявлення інформації про правопорушення, що готуються або вже вчинені; про осіб, що ухиляються від органів розслідування або відбування кримінального покарання та ін.;

- кримінально-процесуальна - розгляд заяв і повідомлень про вчинені злочини, провадження дізнання і попереднього слідст-—а у кримінальних питаннях про злочини, розслідування яких покладено законом на органи внутрішніх справ;

- виконавча - виконання в межах своєї компетенції адміністративних стягнень і кримінальних покарань (засудження осіб до виправно-трудових робіт без позбавлення волі та ін.);

- охоронна - охорона на договірних засадах майна усіх видів власності юридичних і фізичних осіб, Як державний озброєний орган виконавчої влади міліція покликана захищати життя, здо= ров'я, права і свободи громадян, власність, навколишнє природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Жодні виняткові обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Вказівки співробітників міліції, зроблені в межах службових повноважень як представників влади, обов'язкові для всіх громадян і посадових осіб. Стаття 20 Закону України "Про міліцію" гласить: "Законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і посадовими особами".

   Міністерство внутрішніх справ є своєрідним організуючим і регулюючим центром системи органів внутрішніх справ України. Міністерство внутрішніх справ очолює Міністр, який призначається відповідно до Конституції України і несе персональну відповідальність за виконання покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає міру відповідальності заступників Міністра, керівників підрозділів міністерства.

   Середньою ланкою виступають обласні управління внутрішніх справ і Міністерство внутрішніх справ Автономної Республіки Крим. Правовий стан Міністерства внутрішніх справ Автономної Республіки Крим дещо відрізняється від обласних управлінь внутрішніх справ. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України "Про міліцію" його голова є заступником Міністра внутрішніх справ, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ. Що стосується завдань і повноважень органів внутрішніх справ Автономної Республіки Крим, то вони майже не відрізняються від завдань і повноважень обласного управління органів внутрішніх справ.

   Обласні органи внутрішніх справ реалізують свої повноваження через відділи (галузеві служби) і через нижчі ланки - міські і районні відділи (управління) внутрішніх справ. Районні і міські відділи внутрішніх справ - основна ланка системи Міністерства внутрішніх справ України.

   Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-пошукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кодекс про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до N 51, ст.1122.
2. Закон "Про міліцію" № 565-XII від 20.12.1990 // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 4 (22.01.91), с. 20.
3. Закон України «Про основи національної безпеки України»: від 19.06.2003 р., № 964–IV // ВВР України. – 2003. – № 39. – С. 351.
4. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – С. 303 (зі змінами).
5. Указ Президента України "Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України" № 1138/2000 від 17.10.2000 // Офіційний вісник України, 2000, N 42 (03.11.2000), ст. 177.
6. Про затвердження системи оцінки діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України на основі нових критеріїв: Наказ МВС України від 29.06.2010, № 279.
7. Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ (загальна частина): Підручник / Автор. кол-в [Ю. І. Римаренко, Є. М. Мойсеєв, В. І. Олефір – керівники]. – К.: КНТ, 2008. – 816 с.
8. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / за ред. О.П. Рябченко. – Х., 2009. – 356 с. 
9. Савєльєв О. С. Адміністративно-правові засади атестації працівників органів внутрішніх справ: Дис... канд. наук: 12.00.07 - 2008.
10. Бандурка О.М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України: монографія. – Х., 2002. – 748 с.
11. Бондаренко І. В. Органи внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн: теоретичні аспекти: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2004. - 24 с. 
12. Бесчастний В. Актуальні питання реформування МВС Україниhttp://www.viche.info/journal/2379/
13. Гусаров С. Суб’єкти адміністративно-юрисдикційних повноважень органів внутрішніх справ (міліції) // http://www.viche.info/journal/1465/
14. Дашо Т.Ю. Роль і місце органів внутрішніх справ України в умовах формування громадянського суспільства: Дис... канд. наук: 12.00.01 - 2009.
15. Дзюба І. І. Мета та завдання МВС у сфері внутрішніх справ / І. І. Дзюба // Форум права. – 2010. – № 1. – С. 72–78.
16. Капля О. М. Органи внутрішніх справ України в умовах інтеграції в Євросоюз: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / О. М. Капля. – К.: КНУВС, 2007. – 19 с.
17. Реформування МВС: від карального змісту діяльності до соціально-сервісного // Міліція України. – 2007. - № 8 – С.1
18. Фаринник В. Проблеми досудового слідства та шляхи їх вирішення // Журнал «Юридичний вісник України». – 2010. - № 38 (794). – 18-24 вересня. – С. 6-7.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83942. СХОДСТВО И РАЗЛИЧИЕ В ОФОРМЛЕНИИ УЧЕТЕ КРЕДИТНОЙ ЛИНИИ И ОВЕРДРАФТА 64.67 KB
  Кредитная линия это особая форма кредитования которая позволяет предоставление кредита который предполагает выдачу кредита по частям а не сразу. При помощи кредита приобретаются товарно-материальные ценности различного рода машины механизмы покупаются населением товары с рассрочкой платежа.
83943. Аудит расчетов с дебиторами и кредиторами предприятия ОАО «Стройтранссервис» 94.56 KB
  Реализация данной цели требует постановки следующих задач: рассмотреть теоретические аспекты аудита расчетов с дебиторами и кредиторами выявить нарушения в организации учета расчетов с прочими дебиторами и кредиторами сделать рекомендации по совершенствованию учета расчетов с поставщиками...
83945. Разработка рекламы поездки в Санкт-Петербург 4.15 MB
  Немаловажную роль реклама играет также и в туризме. Реклама в сфере туризма позволяет модифицировать поведение уже имеющихся потребителей, привлечь внимание к предлагаемым услугам потенциальных потребителей, создать положительный имидж самого предприятия, а также показать его общественную значимость.
83946. Методы развития слухо-голосовой координации у младших школьников на уроках музыки 238 KB
  Педагогическое руководство процессом развития чистоты интонирования у детей младшего школьного возраста посредством работы над слухо-голосовой координацией. Из опыта музыкально-педагогической работы по развитию чистоты интонирования у детей младшего школьного возраста посредством работы над слухоголосовой координацией.
83947. Лекарственное сырье животного происхождения. Спермацет и его заменители 889 KB
  Необходимость очистки организма вытекает из факта, во-первых, весьма малого употребления грубой растительной пищи, которая является естественным очистителем кишечного тракта, а во-вторых, большей частью хаотичным питанием большинства людей, которое приводит к неполному перевариванию пищи.
83948. Сoвершенствoвание валютнoй пoлитики Рoссийскoй Федерации 204.63 KB
  Вoздействие валютнoй пoлитики Центральнoгo банка РФ на экoнoмику Рoссии. Oбмeнный курс валюты и инфляция в Рoссии. Денежнo-кредитная пoлитика разрабатываемая Банкoм Рoссии в свoих вариантах макрoэкoнoмическoгo развития страны в первую oчередь учитывает вoзмoжные кoлебания цен на нефть.
83949. Исследование технологии product placement в зарубежном кинематографе методом фокус-группы на примере фильма «Одноклассники» («Grown Ups») 161.5 KB
  Такую технологию называют продакт плейсмент который в свою очередь набирает все большую популярность. Таким образом актуальность продакт плейсмент в контексте темы данной работы очевидна. Актуальность состоит в том что в настоящее время технология продакт плейсмент активно развивается в России...
83950. Организация обслуживания участников конференции в количестве 70 человек (завтрак в ресторане при четырех звездочном отеле по типу шведского стола) 285.02 KB
  Это обеспечивается прежде всего изменением технологий переработки продуктов питания развитием коммуникаций средств доставки продукции и сырья интенсификацией многих производственных процессов. По международным документам термин общественное питание характеризуется такими различными определениями как методы приготовления большого количества пиши выполняемые без предварительной договоренности с потребителем или как любые виды питания организованного вне дома . Во всем мире предприятия общественного питания принадлежат либо...