96632

Місцеві податки та збори у регіональному аспекті

Курсовая

Налоговое регулирование и страхование

Загальна характеристика та економічна суть місцевих податків та зборів в Україні. Економічна природа і виникнення місцевих податків та зборів. Загальна характеристика місцевих податків та зборів в Україні. Роль місцевого оподаткування у забезпеченні фінансової бази місцевого самоврядування. Аналіз місцевих податків і зборів як складової частини системи оподаткування...

Украинкский

2015-10-08

217 KB

4 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT1

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….……2

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика та економічна суть місцевих податків та зборів в Україні………………………………………………………………….…..4

  1.  Економічна природа і виникнення місцевих податків та зборів………..…4
    1.  Загальна характеристика місцевих податків та зборів в Україні…………10

1.3 Роль місцевого оподаткування у забезпеченні фінансової бази місцевого самоврядування……………………………………………………………….…….19

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз місцевих податків і зборів як складової частини системи оподаткування України………………………………………………………….…22

2.1 Оцінка обґрунтування впровадження місцевих податків та зборів в Україні…………………………………………………………………….……22

2.2 Механізм справляння та значення місцевих податків та зборів…………..23

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи вдосконалення місцевого оподаткування в Україні………27

3.1  Особливості фіскальної політики  та впровадження податкової реформи в Україні……………………………………………………………………………….27

3.2 Зарубіжний досвід адміністрування місцевих податків і зборів…………30

3.3 Основні напрями вдосконалення системи місцевого оподаткування, що впроваджуються в Україні на даному етапові розвитку………………….……..33

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..……37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………39

ВСТУП


       Актуальність теми
 " Місцеві податки та збори у регіональному аспекті" полягає у необхідності подальшого вдосконалення місцевого самоврядування і його матеріально-фінансової бази, розвитком податкових відносин.

      Метою роботи є вивчення оподаткування місцевих податків і зборів та їх роль у формуванні місцевого бюджету, а також розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення.

Для досягнення цієї мети були поставленні такі завдання:
       1. розглянути загальну характеристику та економічну сутність місцевих податків та зборів в Україні;

       2. провести аналіз місцевих податків і зборів як складової частини системи оподаткування України;

       3. дослідити шляхи вдосконалення місцевого оподаткування в Україні.

       Об'єктом дослідження даної теми є сутність місцевого оподаткування його організація та процедура справляння на місцевому рівні.             
       Предметом курсової роботи є теоретичні та практичні аспекти механізму оподаткування місцевих податків і зборів в Україні, а також їх значення для місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць України.                                                                          
       
Найбільш вагомий внесок у дослідження питань місцевого оподаткування зробили відомі спеціалісти у цій галузі, а саме: Н. М. Голдиш, М. І. Карлін, П. В. Мельник, В. Є. Шевчук та ін. 

Місцеві податки і збори у сукупності податків, що справляються в Україні, займають особливе місце. Їхня специфіка полягає в тому, що на відміну від загальнодержавних податків, чинним законодавством визначено тільки види місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, платників та порядок розрахунків. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку, встановленого законодавством. Вони ж мають право вводити, в межах своєї компетенції або звільняти від їх сплати певні категорії платників.
       Так, місцеві податки та збори є важливою складовою податкової системи держави. Їх роль, в умовах трансформації економіки України, полягає в тому, що держава, дбаючи про загальний розвиток суспільства, для свого функціонування повинна мати певні фінансові ресурси, які б забезпечували її діяльність на загальнодержавних та місцевих рівнях. Вся система фінансування виробничої і соціальної інфраструктури, комунально-побутового обслуговування та ряду інших заходів здійснюється через місцеві бюджети органів державної влади.

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика та економічна суть місцевих      податків та зборів в Україні

1.1 Економічна природа і виникнення місцевих податків та зборів

Місцеві податки мають не тільки тривалу історію, як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних. Його було ввезено з Англії у XVІI ст. Причиною стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов'язковість.

Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення сула наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого манна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з'являлися нозі місцеві податки: дорожній і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо).

У Франції місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, поромового , промислового). Органам місцевого самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки «добової сантими» (сантим дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин, – октруа, або приватний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу.

Органи місцевого самоврядування Пруссії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р місцевій владі були передані реальні податки: поземельний, подимний та промисловий. Держава залишила за собою стягнення по доходного та майнових податків. Поряд із цим існувала система місцевих надбавок до по доходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися, тому що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.

Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов'язувалося з проведенням конкретних робіт з благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою «самообкладання», що практикувалось у сільській місцевості.

Місцеве оподаткування в країнах з ринковою економікою в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків у цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.

Усі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило поділяють на чотири групи:

1. Власні місцеві податки встановлюються органами місцевого самоврядування. До них належать як прямі так і непрямі податки особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.

2. Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються з доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граках надбавок визначаються центральним урядом.

3. Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими органами влади (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади).

4. Податки, які відображають політику місцевого самоврядування: головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища й економному використанню обмежених природних ресурсів.

Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значка і відповідно, суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу, нерозривно пов'язаних з формуванням перших органів місцевого самоврядування - земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись у значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевої влади.

Першим законодавчим актом у Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 і розроблене на його основі «Попереднє Положення про земські повинності», яким запроваджувався поділ усіх повинностей на щорічні і тимчасові Крім того, було проведене розмежування обов'язкових земських повинностей І добровільних внесків дворянства (складок).

У наступні роки (1803 p., 1816 p.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов'язкові і не обов'язкові що відповідало поширеному на той час погляду на завдання держави і місцевих схилок).

У ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно із встановленою черговістю і визначеними завданнями. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від натуральних повинностей.

У 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи:

1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії;

2) місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній.

Скасування кріпацтва вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього поширення на селян. У 1864 р разом з проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню.

Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. До обов'язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше входили до складу губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами, утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки на виконання військової повинності; видача квартирних грошей певним категоріям чиновників, міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.

Одночасно було розширене коло губернських повинностей, серед яких значного розвитку набули видатки з утримання медичних закладів, органів опіки У західних губерніях Російської імперії Існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розподілу платежів.

Після Жовтневої революції 1917 р земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. У середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила з регулювання земського обкладання, що характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.

Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів, і з т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно з якими вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах.

Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і містив п'ять видів надбавок до державних податків і 20 самостійних місцевих податків та зборів У 1926 р. приймається нове «Положення про місцеві фінанси», яке передбачало всього чотири види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки, не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював чотирнадцять видів.

Початок 30-х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів.

Податковою реформою 1930-1932 p. було скасовано багато дріб'язкових, головним чином, місцевих податків і зборів і встановлені нові загальнодержавні податки: перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох: земельної ренти та податку з будівель. У 1942 р. до їх складу були додатково введені разовий збір на колгоспних ринках та збір з власників транспортних засобів

Перелік місцевих податків та зборів, обмежений вказаними чотирма видами, залишався незмінним протягом тривалого часу - до початку 80-х років. У 1981 р. були встановлені три види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.

При переході економіки України від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування.

В умовах незалежної України початок формування Інституту місцевого оподаткування був покладений разом з прийняттям Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року за № 77/97-ВР. Декретом Кабінету міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року за № 56-93, а також низкою інших нормативно-правових документів

Незважаючи на існування досить широкого переліку нормативних актів, загалом місцеве оподаткування в Україні є не тільки недосконалим, а й нецілісним. Зокрема, якщо у статті 1 Декрету КМУ «Про місцеві податки і збори» передбачено встановлення податку з продажу імпортних товарів, то стаття 15 Закону України ,,Про систему оподаткування’’ - дає вичерпний перелік місцевих податків та зборів, де цей податок відсутній. Окрім того, ситуація, коли три місцевих збори залежать від наявності Іподромів, призвела до того, що фактично лише декілька великих міст можуть запровадити всі місцеві податки та збори У більшості обласних центрів відсутня база оподаткування для багатьох місцевих податків і зборів. У районних центрах, невеликих містечках та селах їхня кількість не перевищує 10, чимало з них є разовими. Окрім того, збір за право проведення кіно- і телезйомок збір з власників собак є не тільки малоефективним, але й важким для справляння.

Усе це призводить до відсутності реального впливу органів місцевого самоврядування на формування дохідної частини місцевих бюджетів за допомогою власних джерел Органи місцевого самоврядування відсторонені не тільки від фіскальної політики, але й не здатні впливати на стан економічного та соціального розвитку території Загалом же вони можуть суттєво впливати лише на торгівлю - через механізми справляння ринкового збору та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Дані збори, а також комунальний податок та податок з реклами є фактично залежними від органів місцевого самоврядування джерелами наповнення місцевих бюджетів. Саме тому практично у всіх містах вони встановлюються на максимальному рівні, за винятком ринкового збору [15].

Отже, у зв'язку з проголошенням Україною наміру курсу до інтеграції у Європейське Співтовариство, особливого значення набувають процеси наближення територіальної організації влади до стандартів, запроваджених Радою Європи. Ратифікувавши Європейську Хартію місцевого самоврядування. Україна надала її нормам загальнообов'язкової сили на своїй території Європейська Хартія місцевого самоврядування розглядає місцеві (локальні) податки і збори як необхідний атрибут, потребу. І в певному розумінні – ознаку місцевого самоврядування. Саме тому вони лозинні існувати у такій кількості, в якій повністю б забезпечували місцеві органи влади коштами необхідними для задоволення власних потреб. При цьому делеговані та передані повноваження повинні фінансуватися за рахунок передачі частики доходів центральної влади. Місцеві податки і збори мають формувати в собі ту частину дохідної бази місцевих бюджетів, щодо якої центральні органи влади не мають жодних повноважень. Ці кошти повинні бути власністю місцевого самоврядування, на яке зони опираються при виконанні своїх завдань і функцій

  1.   Загальна характеристика місцевих податків та зборів в Україні

В Україні, на даний момент, сплачуються такі місцеві податки і збори: 

  •  податок на майно;
  •  єдиний податок.
  •  збір за місця для паркування транспортних засобів;
  •  туристичний збір.

Податок на майно включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю. 

Об’єктом оподаткування податку на майно в частині плати за землю є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 м2 бази оподаткування.

Крім того, внесеними змінами передбачено, що сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Слід звернути увагу, що пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на:

  •  об'єкт/об'єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;
  •  об'єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

Сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, встановлена цим підпунктом.

Пільги із сплати податку передбачено:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів [16].

Що стосується транспортного податку, який входить до складу податку на майно, то, платниками податку з 01.01.2015 року є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.

Для фізичних осіб податок обчислюється контролюючим органом (ДФС) на підставі даних, які до 1 квітня 2015 року надаються органами внутрішніх справ.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку з транспортних засобів, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом до 1 липня звітного року за місцем проживання (реєстрації) платника.

Фізичні особи сплачують податок протягом 60 днів від дня вручення податкового повідомлення-розв'язку за місцем реєстрації транспортних засобів.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об’єкта оподаткування декларацію, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Юридичні особи сплачують податок авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом.

Одним із податків на майно є плата за землю так згідно з п. 284.1 ст. 284 ПКУ органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

До 25 грудня року, що передує звітному, органи місцевого самоврядування повинні подавати контролюючим органам рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг з сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам (абз. другий п. 284.1 ст. 284 ПКУ).

Зміни до зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися такі зміни.

Якщо органи місцевого самоврядування не оприлюднили та не надали у встановлені чинним законодавством терміни відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішень щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та фізичним особам, плата за землю в 2015 році справляється відповідно до вимог п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПКУ із застосуванням ставок земельного податку 2014 року з урахуванням коефіцієнта індексації - 1,249.

Для окремих категорій землекористувачів нормами ПКУ визначено умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю.

Зокрема, при переході права власності на будівлі земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку (до 1 січня 2015 року - з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування необхідно провести інвентаризацію земельних ділянок і землекористувачів та організувати роботу щодо оформлення права землекористування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України (далі ЗКУ).

Особлива увага приділяється наданню права місцевим радам у межах повноважень, визначених ЗКУ, приймати рішення щодо встановлення ставок земельного податку [2].

Ще одним із важливих місцевих податків є Єдиний податок – це місцевий податок, що стягується в Україні з підприємств і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування.

До Податкового кодексу України ( далі ПКУ) було внесено ряд законодавчих змін щодо платників спрощеної системи оподаткування.

Так, починаючи з 1 січня 2015 року, запроваджено:

  •  оптимізацію кількості груп платників єдиного податку до чотирьох, із збільшенням існуючого максимального розміру доходу, зокрема, фізичні особи-підприємці реєструються платниками єдиного податку першої, другої та третьої груп. Платники єдиного податку третьої та п'ятої груп, які перебували на обліку в контролюючих органах до 1 січня 2015 року, з 1 січня 2015 року вважаються платниками єдиного податку третьої групи;
  •  для платників 1 групи збільшено обсяг доходу до 300 000 грн. та ставку до 10 % розміру мінімальної заробітної плати;
  •  для платників 2 групи збільшено обсяг доходу до 1500 000 грн. та ставку до 20 % розміру мінімальної заробітної плати.

До платників третьої групи належать фізичні особи-підприємці та суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20 мільйонів гривень. При цьому фізичні особи-підприємці не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не є обмеженою. Ставка складає 2 % доходу - у разі сплати ПДВ та 4 % доходу - у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Запроваджено обов'язкове використання реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО ) для платників єдиного податку - фізичних осіб-підприємців:

  •  платників третьої групи - з 1 липня 2015 року,
  •  платників другої групи - з 1 січня 2016 року.

Водночас, платники єдиного податку - фізичні особи-підприємці другої та третьої груп при провадженні діяльності на ринках, при продажу дрібно роздрібної торгівельної мережі через засоби пересувної мережі, а також платники єдиного податку першої групи не застосовують РРО (п. 296.10 ст. 296 ПКУ).

Передбачається внесення змін до нормативно-правових актів, зокрема щодо затвердження нової форми податкової декларації платника єдиного податку, книги обліку доходів та книги обліку доходів і витрат, а також порядків їх ведення, форми та порядку подання заяви [17].

До місцевих зборів відноситься збір за місця для паркування транспортних засобів. Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.

Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I ПКУ.

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" [3].

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.

Сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням об’єкта оподаткування.

Платник збору, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника збору у контролюючому органі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу [18].

Відносно, ще одного місцевого збором, то ним являється туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

е) діти віком до 18 років;

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору

Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених підпунктом 268.5.1 ПКУ, за вирахуванням податку на додану вартість.

До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.

Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням податкових агентів.

Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору у контролюючому органі за місцезнаходженням підрозділу.

Отже, підводячи підсумок можна сказати, що місцеві податки та збори – це обов’язкові платежі, які встановлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування та надходять до місцевих бюджетів.

Місцеві податки та збори є невід'ємною частиною доходів місцевих бюджетів, а значить і податкової системи держави в цілому. Вони по своїй сутності мають деякі відмінності, але їх поєднує спільне задоволення інтересів територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою.

Прийняття нового податковий кодекс здійснило великий вплив на систему місцевого оподаткування. Кількість податків та зборів було скорочено, замість 5 податків та зборів, буде справлятись лише чотири.

  1.   Роль місцевого оподаткування у забезпеченні фінансової бази місцевого самоврядування

На сьогоднішній день податки відіграють важливу роль у формуванні доходів бюджетів держави, у тому числі й місцевих. В свою чергу, місцеві бюджети є одним із найсуттєвіших джерел задоволення життєвих потреб населення. Більшість державних видатків, насамперед соціального спрямування, фінансуються саме з місцевих бюджетів.                  

Кожна держава має власну бюджетну систему. Невід’ємною складовою бюджету України є місцевий бюджет. На сьогодні в нашій державі їх нараховується майже дванадцять тисяч. Місцевий бюджет – це бюджет адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, селища, села), затверджений відповідною радою. Основним завданням місцевого бюджету є забезпечення необхідними грошовими ресурсами фінансування заходів господарського й культурного будівництва, комунального і житлового господарства, розвитку освіти, охорони здоров’я тощо. За допомогою місцевих бюджетів щорічно перерозподіляється близько 15% валового внутрішнього продукту, в яких зосереджується майже 35% бюджетних ресурсів [4, С. 677].
           Основою місцевого бюджету є рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ та міст.
Згідно з бюджетною класифікацією, доходи місцевих бюджетів поділяються на: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, державні цільові фонди та міжбюджетні трансферти. Податкові надходження до місцевих бюджетів включають в себе податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств комунальної власності, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плату за землю, плату за ліцензії на певні види господарської діяльності, плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, місцеві податки і збори.
      За січень-квітень 2015 року до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 28,8 млрд грн. Це на 8,3 млрд грн, або на 40,2% більше показника за аналогічний період минулого року, повідомляє Міністерство фінансів України. Зокрема, надходження від податку на доходи фізичних осіб зросли на 15% - до 15 млрд грн, від плати за землю - на 25,4%, до 4,37 млрд грн. Від податку на нерухомість за цей період надійшло 232,6 млн грн, від акцизного податку - 1,823 млрд грн..

Можливими напрямками зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів є:
-    підвищення ролі надходжень податків і зборів до місцевих бюджетів;              
;
- сприяти залученню кредитів інших місцевих бюджетів;      ;
- стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу;      
;
-       створення власних кредитно-фінансових організацій та ощадних закладів, з метою надання більших повноважень органам місцевого самоврядування, в результаті чого посилиться вплив за наповнюваність місцевих бюджетів;      
;
- зменшення частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів;[5, С. 3]         ;
      Отже, основним формуючим фактором доходів місцевого бюджету є податки. Підвищення ролі податків і збільшення частини доходу за їх рахунок є головним напрямом зміцнення місцевих бюджетів, розширення їх фінансової автономії. А ефективне використання доходів місцевих бюджетів в свою чергу є важливим інструментом зміцнення всієї фінансової та економічної системи України. За рахунок сплати податків до місцевих бюджетів утримуються заклади освіти, охорони здоров’я, проводяться виплати з соціального захисту та соціального забезпечення сім’ям з дітьми, ветеранам війни та праці, іншим незахищеним верствам населення, утримуються будинки-інтернати, притулки, фінансуються молодіжні програми. Місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування житлово-комунального господарства, закладів культури та спорту, засобів масової інформації, транспорту, дорожнього господарства тощо. Таким чином, сплачуючи податки, ми робимо крок до покращення нашого життя у майбутньому.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз місцевих податків і зборів як складової частини системи оподаткування України

2.1 Оцінка обґрунтування впровадження місцевих податків та зборів в Україні

Одним із важливих завдань, що стоять перед державою, є створення ефективної системи оподаткування, що дасть змогу гармонізувати інтереси держави і платників податків, знизити рівень податкового навантаження та майнової нерівності в суспільстві. Реалізувати означені цілі є новий ПКУ як крок на шляху системних змін.

Складовою системи оподаткування є місцеві податки і збори. Для України характерною є мала частка власних доходів. На відміну від України, у CШA за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Великобританії – 36%, Франції – 45%.[6, С. 78]

В умовах функціонування ринкової економіки у системі формування доходів бюджетів держави провідною і основною стає податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб’єктів. На сьогодні місцеві податки та збори забезпечують близько 18 % всіх доходів зведеного бюджету України.

Побудова дієвої моделі економіки ринкового типу вимагає подальшого теоретичного обґрунтування та практичного визначення місця і ролі місцевого оподаткування в економічній системі держави.

Однією з проблем чинної системи оподаткування є низька частка надходжень від справляння місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів України.

Так, згідно, з ПКУ податок на майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок є обов’язковими для встановлення місцевими радами.

Щодо збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, то місцевим радам надано право самостійно вирішувати питання відповідно до вимог ПКУ щодо їх встановлення. Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених ПКУ, забороняється. Порядок зарахування податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається згідно з Бюджетним кодексом України.

Сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків і зборів. До повноважень сільських, селищних, міських рад належать зокрема, установлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених відповідними законодавчими актами; визначення переліку податкових агентів щодо туристичного збору. Вищезазначені повноваження сільських, селищних, міських рад регламентуються ст. 12.3 ПКУ [1].

Отже з прийняттям ПКУ скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі відсутньою фіскальною віддачею. ПКУ забезпечує регулювання справляння принципово нового податку – податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно із Бюджетним кодексом та законами України про Державний бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу зараховується до доходів місцевих бюджетів. Чинна система місцевого оподаткування не забезпечує фінансової автономії та незалежності місцевого самоврядування.

2.2 Механізм справляння та значення місцевих податків та зборів

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств [7, С. 460].

Залежно від рівня державних структур податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Згідно з чинним законодавством до загальнодержавних податків належать прибуткові податки з юридичних та фізичних осіб, податок на додану вартість та акцизний збір, податок з власників транспортних засобів та плата за землю, єдиний податок тощо.

Місцеві податки і збори в Україні є складовою системи оподаткування.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відносно оподаткування виконують такі функції як:

- запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати.

- за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентується порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до встановлених переліком та граничних ставок;

- визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюджету;

- затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх надання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи Державної фіскальної служби;

- мають право надавати пільги за місцевими податками та зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або від строчки у сплаті місцевих податків і зборів (Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”);

  •  обов'язково запроваджувати (за наявності обєктів оподаткування або умов, з якими повязане запровадження певних податків і зборів) комунальний податок, а також збори: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому, що їх включають до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку. Основним нормативним документом, що визначає механізм справляння місцевих податків і зборів є ПКУ.

Зокрема, в ньому зазначається наступне. Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Надміру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.

Іноземні юридичні особи і громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих  податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями. Місцеві податки та збори мають велике значення в системі бюджетних ресурсів регіону, так як вони є одним з основних джерел формування його дохідної частини.

Отже, питання фінансової незалежності місцевих органів влади мають виняткове значення у зв’язку із становленням і зміцненням у нашій державі інституту місцевого самоврядування в контексті Європейської хартії місцевого самоврядування, до якої Україна приєдналася у 1996 році і вимог якої вона повинна дотримуватися.

Вважається, що головною ознакою фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є володіння і самостійне розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких відповідає функціям і завданням, що покладаються на ці органи. Такі фінансові ресурси необхідні місцевій владі для реалізації намічених цілей і програм економічного і соціального розвитку території у відповідності із обраними пріоритетами. Фінансову незалежність також розуміють як незалежність від загальнодержавних органів влади у прийнятті рішень щодо місцевих проблем і, головне, як забезпечення їхнього розв’язання з допомогою коштів.

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи вдосконалення місцевого оподаткування в Україні

3.1  Особливості фіскальної політики  та впровадження податкової реформи в Україні

Для України проведення ефективної фіскальної політики було і залишається серйозною проблемою, оскільки це пов’язано з неоднозначним розумінням бюджету та податків як самостійних економічних категорій, їх місця в економіці та форм впливу на суспільне виробництво в той чи інший період розвитку. Досвід розвинутих країн свідчить, що ефективність та зростання виробництва  визначається гнучкою, стабільною, динамічною та оптимальною податковою та бюджетною системами, розробленими в кожній країні відповідно до конкретних соціально-економічних особливостей розвитку.

Фіскальна політика – це складна система економічних відносин між рівноправними суб’єктами державою, підприємствами, організаціями, установами, закладами та громадянами з приводу розподілу та перерозподілу суспільного продукту, створення централізованого фонду фінансових ресурсів і його використання на задоволення   загальнодержавних потреб [8, С. 4]

        Нагальність та необхідність проведення реформи насамперед у податковій системі пояснюється тим, що податки двояко можуть впливати на економіку в перехідний період, а саме: з однієї сторони, низький рівень податків, відсутність будь-яких податкових пільг доповнюють і стимулюють підприємницьку ініціативу, спонукають до розширення виробництва, заохочують іноземні інвестиції, дозволяють державі через бюджет виконувати свої функції, а, з іншої, їх надмірний тягар у поєднанні із масштабною кризою в економіці призводить до спаду виробництва, відтоку капіталу, приховування доходів, переходу значної кількості суб’єктів  господарської діяльності в “тіньову економіку”, інфляції, безробіття, кризи не платежів тощо, що й характерно на сьогоднішньому етапі розвитку Україні.

Одним з найгучніших та резонансних законів став ПКУ. Можна сказати, що цей документ мав би стати одним із потужних поштовхів до проведення реформ насамперед в фіскальній політиці, та законодавчого забезпечення проведення цих реформ. Недоліки української податкової системи зазвичай пояснюють поганим податковим адмініструванням, але можливість його поліпшення обмежена самою конструкцією фіскальної системи. Частка податкових надходжень у доходах бюджету в останні роки стабільно утримується на рівні 55-65% [9, С.25]. Однак, з огляду на високий рівень тіньового сектора економіки України при одночасному перманентному дефіциті бюджетних коштів і критичному рівні зовнішніх боргових зобов’язань країни в цілому, говорити про просте зниження податкового навантаження до оптимального рівня з метою забезпечення умов для економічного росту недоречно, тому що може виявитися недостатньо резервів і потенціалу для фінансування тимчасового збільшення дефіциту бюджетних коштів, яким завжди супроводжуються подібні заходи.

ПКУ як єдиний консолідований нормативно-правовий акт дає можливість запобігти штучній податковій збитковості суб'єктів господарювання. Створення єдиних справедливих підходів та прозорих правил нарахування та сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечить сталість податкового законодавства в державі. Згідно ПКУ, який прийнято  1 січня 2015 року, зміни в місцевих податках та зборах відбулися наступним чином:

- скасовано такі податки та збори: податок за промисел, збір за геологорозвідувальні роботи, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за обов’язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, збір за проведення гастрольних заходів, збір за соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження, збір за обов’язкове соціальне страхування, державне мито;

- введено заміну наступних податків та зборів: рентних платежів – на рентну плату за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні та рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів – на збір за першу реєстрацію транспортних засобів; збір за забруднення навколишнього середовища – на екологічний податок; акцизний збір – на акцизний податок;

- введено в дію нові податки та збори: плата за користування надрами, збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- податок на нерухоме майно, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та єдиний податок відтепер належать до місцевих податків та зборів.

Позитивними наслідками ПКУ для платників є:

       - забезпечення встановлення єдиного механізму реалізації державою податкової політики, визначення єдиних правил та норм з питань оподаткування як для платників податків, так і органів державної влади, забезпечення уникнення колізійних норм, прогалин у законодавстві та неоднозначного тлумачення норм, які регулюють відносини у сфері податків;  

       -  скорочення кількості неефективних загальнодержавних та місцевих податків та зборів;

       -   запровадження дворівневої системи оскарження рішень контролюючих органів замість трирівневої, що пришвидшить строки вирішення спірних питань;

        -   поступове зниження ставки податку на прибуток, що призведе до збільшення суми чистого прибутку підприємства;

       До  негативних наслідків, які можуть понести платники у зв’язку із введенням у дію нового Податкового кодексу варто віднести:

       -  неузгодженість щодо податкових періодів в першому та другому розділах проекту, котре може спричинити плутанину у процесі ведення бухгалтерського обліку та складності звітності;

       -  розширення класифікації основних фондів у податковому обліку, у якій замість 4 груп у діючому законодавстві введено 16. При цьому облік балансової вартості основних фондів кожної групи вестиметься за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи, включаючи вартість поліпшення основних засобів, отриманих безоплатно або в оперативну оренду (лізинг), та в цілому за групою як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи;

       -  арешт майна може бути накладений рішенням керівника органу державної  податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Це може призвести до негативних наслідків для тих підприємств, котрі займаються реалізацією продуктів, які швидко псуються, та інших речей, що фактично спричинить зупинку діяльності підприємства.                       

        Таким чином вдосконалення фіскальної політики України скеровано на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості, а впровадження  ПКУ уможливлює створення стабільної податкової системи, яка забезпечить достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки держави.

3.2 Зарубіжний досвід адміністрування місцевих податків і зборів

Незважаючи на прийняття та введення в дію ПКУ, система акумулювання надходжень податків і зборів до місцевих бюджетів продовжує характеризуватися досить низьким рівнем частки власних доходів. Тому реальні фінансові можливості місцевих органів влади значно обмежені, що є негативним фактором демократичних перетворень в Україні. У розвинених країнах світу детальне вивчення та порівняння особливостей фінансування місцевого самоврядування, виділяє характерні риси цього процесу та запобігає поширенню негативних явищ в Україні, а також вказує на позитивний досвід, який може використовуватися у проведенні політики децентралізації державних фінансів в України.

Державний устрій є визначальним чинником для розподілу функцій між бюджетними рівнями в країні. Бюджети країн світу мають більшу відповідальність за фінансуванням соціально-економічного розвитку регіонів країни. Характерним для всіх розвинутих країн є поділ місцевих бюджетів на два

самостійні функціональні види –місцеві поточні (адміністративні) бюджети та місцеві бюджети розвитку (інвестиційні бюджети). Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, обов’язкових платежів, інших доходів. Доходи бюджету розвитку – банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, та інших джерел.

У міжнародній практиці застосовують такі поняття, як «додатковий бюджет» і «приєднані бюджети». Так, у Франції, додатковий бюджет за своєю природою є уточнюючим до основного бюджету. Його прийняття дає можливість не вносити змін до основного бюджету. Він забезпечує зв’язок між основними бюджетами попереднього й поточного фінансового років, тобто включає в поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року [10, с.56-57].

Для іноземних країн характерно, як правило, три-або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції, Норвегії, Фінляндії функціонує трирівнева система бюджетів, а саме бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) і бюджети комун. Чотирирівнева система бюджетів функціонує у Франції, Німеччині, США яка відповідно включає бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів і бюджети комун; бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу і бюджет общини; центральний, штатний, графський та муніципальний, а також ряд додаткових, пов'язаних із функціонуванням цільових адміністративних утворень. Проблеми становлення в Україні інституту самостійних місцевих бюджетів не можна розв’язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів. Прикладом є: у Швеції та Швейцарії понад 70%, в Іспанії –50%, у Норвегії –56% доходів місцевих бюджетів [19, С.93]. Основним джерелом надходжень до бюджетів місцевих урядів унітарних європейських країн є власні доходи – членів Європейського Союзу. У той же час для України характерною є мала частка власних доходів, що є свідченням низького рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. Як зазначають українські науковці, внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерними рисами яких є: чисельність, масовість, регресивність, застосування права податкової ініціативи.

У зарубіжних країнах дослідження процесу формування місцевих бюджетів доводить, що місцеві органи, як правило, не володіють достатніми фінансовими ресурсами для ефективної організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Для підтримки регіонів з меншою дохідною базою у міжнародній практиці застосовують, крім запозичень, систему трансфертів. Питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів більша в унітарних державах, що становить до 70%, ніж у федеративних, де частка коливається в межах від 14-29% [11, с.136].

Слід зазначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується розроблена видатними американськими економістами В. Баумалем, К. Беллом та іншими «теорія соціального федералізму». У даній теорії центральними постають наступні питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором і розподіл повноважень між ними; рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (муніципальний); ступінь втручання центрального уряду в фінансування видатків місцевих органів влади, в формування місцевих податків.

Отже, оскільки, органи місцевого самоврядування не здатні самостійно забезпечити себе необхідними обсягами фінансових ресурсів, то така важлива місія покладається на державу. Остання, покликана належним чином збалансувати функції, що покладаються на органи місцевого самоврядування із фінансуванням для їх реалізації. Слід наділити органи місцевого самоврядування правами щодо встановлення ставок оподаткування та визначення місцевих податків і зборів самостійно. Надання таких прав дасть змогу реалізувати основні функції органів місцевої влади і сформувати належну основу їх фінансування.

3.3 Основні напрями вдосконалення системи місцевого оподаткування, що впроваджуються в Україні на даному етапові розвитку.

В умовах глобалізації фінансових ринків, кризових явищ та зростаючої інфляції, Україна повинна орієнтуватися на сучасні тенденції та зміни, що відбуваються у європейському фінансовому просторі та тих адаптивних змінах, що відображаються у законодавстві розвинених країн. В умовах, коли інноваційна діяльність України спрямовується переважно на оновлення та поліпшення існуючих інновацій, що кардинальним чином не змінює технологічну структуру економіки, відбувається не що інше як, по суті, консервування застарілої технологічної структури, яку не можна вважати навіть задовільною. В таких умовах, одним із потужних важелів активізації діяльності інноваційних підприємств та виробництв вищих технологічних укладів є податкове стимулювання. До речі, податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення приватного (недержавного) капіталу, в тому числі у розвиток науково-технологічної сфери. Системи оподаткування країн з розвинутою економікою побудовані таким чином, аби постійно заохочувати інвестиції, впроваджувати інновації, підприємницьку ініціативу, здійснення маркетингових заходів. З огляду на обмеженість державних ресурсів української економіки, сподіватися на збільшення бюджетного фінансування інноваційної сфери не можна. Саме тому, зусилля економічного апарату держави повинні направлятись на вирішення існуючих проблем зсередини.          .
        Проблема побудови ефективної системи оподаткування – одна із найактуальніших у процесі розвитку ринкових відносин та інтеграції вітчизняної економіки у європейський фінансовий простір. З метою її вирішення необхідно забезпечити вивчення та аналіз як діючої законодавчої бази України, так і накопиченого зарубіжного досвіду у податковій практиці. Відомо, що за останні роки було здійснено чимало важливих кроків на шляху до вдосконалення податкової системи України, однак значна кількість нововведень ще чекають свого запровадження, аби підняти українську економіку до міжнародного рівня. Перш за все, це стосується зниження податкового навантаження. Податкову систему необхідно реорганізувати таким чином, аби вона сприяла не лише більш ефективному використанню наявних ресурсів, але й розширювала наявну податкову базу. Паралельно зі скороченням адміністративних витрат, значного вдосконалення вимагає загалом і вся податкова адміністрація. Хоча податкові ставки для кожного з основних видів податку знаходяться у відносному співвідношенні з міжнародними показниками, загальний показник є досить високим. Структура податкових ставок не сприяє ефективному використанню наявних ресурсів [14, С. 48 – 52].                                            
.
         Головними проблемами розвитку податкової системи України є: неефективна структура податкової системи (основний тягар несуть легальні виробники, що обмежує їх інвестиційну та інноваційну активність); традиційне акцентування податкової політики на реалізації фіскальної функції податків; правова нестабільність (часті і непередбачувані зміни податкового законодавства), яка унеможливлює раціональне виробниче планування; складність визначення податкових зобов’язань; а також значна нерівномірність розподілення податкового тягаря між платниками, що працюють у різних видах економічної діяльності. В перспективі необхідно орієнтуватись на модель, коли в структурі податкових надходжень переважатимуть прямі податки над непрямими.
       Орієнтирами податкової реформи як однієї з найважливіших складових стратегії відновлення зростання на інноваційній основі повинні бути помірне зниження і вирівнювання податкового тягаря (особливо щодо промисловості), посилення ефективності податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат з податкового адміністрування, оптимізація ставок різних податків та їхнє узгодження з європейськими стандартами [13, С. 269 – 273].         
.         
      Зазначимо, що зменшення податкового навантаження на заробітну плату призводить не лише до збільшення коштів у працівників. Це створює додаткові стимули для роботодавців: вони мають більше можливостей зберегти робочі місця в кризовий період та навіть значно збільшити їх в період економічного піднесення шляхом зменшення витрат, пов’язаних із виплатою податків на заробітну плату. Необхідно розглянути питання про розширення застосування системи місцевого оподаткування, скасування або об’єднання окремих податків, які не мають значного фіскального навантаження.                
.
       Окрім того, доцільним, на нашу думку, є удосконалення процедури адміністрування основних податків, оскільки це може підвищити привабливість податкового клімату, а відтак – сприяти залученню іноземних інвестицій. В процесі формування ефективної системи оподаткування, досить важливим є зменшення масштабів ухилення від сплати податків шляхом вдосконалення податкового законодавства, підвищення рівня податкової культури та податкової дисципліни, посилення боротьби з корупцією, а також ефективне використання податкових надходжень. Послідовне, зрозуміле і прогнозоване для виробничої сфери реформування податкової системи України повинне мати форму чіткої цілісної стратегії та враховувати не лише поточне соціально-економічне становище в країні, а й глобальні виклики (в тому числі перспективні). Серед цих викликів – стрімкий прорив розвитку держав та деяких інших країн у збільшені технологічності суспільного виробництва. Україна значно відстає від інших держав за показниками інноваційної та науково-технічної активності, що свідчить про домінування в ідеології економічної поведінки принципів індустріальної епохи. В таких умовах податкова реформа повинна розглядатись не як достатня умова, а як необхідна складова загальної скоординованої політики економічної трансформації та інтеграції, а також забезпечення прискореного (випереджаючого) економічного зростання з одночасним збільшенням у структурі виробництва частки інноваційних товарів і послуг [12, С. 12 – 19].       
.
       Аналіз проблем удосконалення чинної структури податкової системи України дає можливість стверджувати, що доцільним є спрямувати політику у сфері податків на “податкове розвантаження” економіки, яке можна забезпечити, поступово знижуючи податкові ставки та розширюючи бази їх оподаткування; спрощуючи системи оподаткування; поліпшуючи податкове адміністрування та забезпечуючи його прозорість. Такі кроки сприяли б насамперед зниженню податкового навантаження, прискоренню економічного розвитку, без якого не можливе реальне розширення податкової бази, поступовій детінізації економічного простору та зміцненню можливостей соціально-економічного розвитку держави. За умови реформування вітчизняної системи оподаткування шляхом зниження реального податкового навантаження і запобігання ухилення від сплати податків Україна матиме всі шанси стати серйозним суб’єктом податкової конкуренції у світовій спільноті.

ВИСНОВКИ

Місцеві податки і збори– це складова частина податкової системи України. Їх не можна розглядати в розриві з проблемами, які існують в системі оподаткування та ролі в забезпеченні фінансової бази регіонів. З урахуванням цього і зроблено спробу висвітлити в даній роботі суть, розвиток і роль цих податків та їх значення у загальному розвитку регіонів. Значну увагу в роботі приділено недосконалості податкової системи, необхідності і напрямкам удосконалення та перспективам місцевого оподаткування в умовах євроінтеграції України.

Нині місцеві податки і збори в Україні практично не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, оскільки місцеві ради, насамперед наймасовіші- сільські і селищні,- що становлять 91% від загальної кількості місцевих рад, не мають жодного більш-менш серйозного об’єкта оподаткування.

Це доводить, що реорганізація системи оподаткування місцевими податками і зборами назріла і вона повинна спрямовуватися перш за все на забезпечення зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад, як первинного суб’єкта місцевого самоврядування та утворених ними органів місцевого самоврядування.

Основним напрямом в реформуванні податкової системи повинен бути перехід від виключно фіскальної функції податків до регулюючої. Тобто податкова політика не повинна тільки забезпечувати надходження до бюджетів коштів, забезпечувати надходження до бюджетів коштів, необхідних для задоволення державних потреб, але й забезпечувати встановлення податків, які  стимулюватимуть розвиток підприємництва, сприятимуть вирішенню соціальних потреб населення країни, економічних, екологічних та інших потреб.

Маючи на меті збільшення податкових надходжень до Державного бюджету України та бюджетів місцевого самоврядування необхідно створити стабільну законодавчу базу оподаткування за рахунок удосконалення системи оподаткування, зокрема впровадити науково обґрунтовані, випробувані на практиці місцеві податки і збори, системи податкових пільг, які б не лише забезпечували оптимальні фінансові надходження, а й стимулювали б розвиток виробництва, підприємництва, активний пошук ефективних реформ і методів вирішення завдань соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту населення.

Причина послабленої регулюючої ролі податків в нашій країні- відсутність

стійкої програми реформ, невизначеність економічного курсу, за яким, як правило, слідує  податкова політика, а також відсутність навиків користування податковими регуляторами.

Недосконалість податкової системи є наслідком і в той же час причиною складності обстановки в Україні. Вона складна перш за все в політичному плані, тому що в суспільстві діють “тіньові ” сили. Отже, в той час, коли одні зацікавлені в поступленнях до бюджету, інші зацікавлені в протилежному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Податковий кодекс України: за станом на 14.05. 2015 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2015. — 207 с. — (Бібліотека офіційних видань)

2.Земельний кодекс України: за станом на 05.04.2015 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2015. — 207 с. — (Бібліотека офіційних видань).

3.Закон України від 01.01.2015 р. № 875-XII ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

4.Кириленко О. П. Місцеві фінанси: Підручник / За ред. О. П. Кириленко. К.: Знання, 2006. 677 с.

5.Лозовська О. О./ Роль податкових надходжень до місцевих бюджетів України і тенденції їх змін, зумовлені  Бюджетним та  Податковим кодексами України/ О. О. Лозовська, О. І. Беспарточна. — М., 2012. — 3 с.

6.Налоговые системы зарубежных стран: Учебник  для вузов / Под ред. В.Г. Князева, Д.Г. Черника. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. - 78 с.

7.Фінанси підприємств: Підручник / Кер. ант. кіл. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. — 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 460 с.

8.Бюджет повної зайнятості та фіскальна політика/ Савченко А.Г., Соломенко С.М.// Фінанси України. – 2007. – №4. – С. 3-12

9.Вахновська, Н.А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України / Н.А. Вахновська // Економічний форум. – 2011. – С. 23 – 28

10.Макогон В.Д. Формування доходів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах/ В.Д. Макогон //Наукові праці НДФІ. –2008. - No 1 (42). –С.56-57.

11.Місцеві фінанси/за ред. О. П. Кириленко. –К.: Знання, 2006. –677с.

12.Бабич Л. Я. Аналіз податкової системи і пропозиції щодо її вдосконалення / Л. Я. Бабич // Економіка України. – 2008. – № 9. – С. 12 – 19.         
        13. Пенякова Г. Л. Модернізація структури податкової системи України / Г.Л. Пенякова // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 7. – С. 269 – 273.
         14. Сидоренко Т. О. Сутність та причини ухилення від сплати податків / Т.О. Сидоренко // Економічний часопис – ХХІ. – 2010. – № 5-6. – С. 48 – 52.

15.Виникнення та розвиток місцевого оподаткування [Електронний ресурс]. Режим доступу : URL : http://studentbooks.com.ua/content/view/7/54/1/24/. – Назва з екрану

16.Голос України [Електронний ресурс] / Податок на нерухоме майно: нюанси, що замовчують. – К., 2015. – Режим доступу : http://golosukraine.com /publication/zakonoproekti/parent/36516-podatok-na-neruhome-majno-pro-nyuansi-yaki-zamovch/#.VVokNFL5wwQ.  – Назва з екрану.

17.Податки та бізнес [Електронний ресурс] / Єдиний податок. Зміни 2015. – К., 2015. – Режим доступу : http://tax-ua.it-blogs.com.ua/post-730.aspx  – Назва з екрану.

18.Про встановлення збору для паркування транспортних засобів [Електронний ресурс]. Режим доступу : URL :http://shostka-rada.gov.ua/other/pro_vstanovlennya_zboru_za_mscya_dlya_parkuvannya_transportnih _zasobv – Назва з екрану.

19.Тулай О.І. Зарубіжний досвід функціонування місцевих бюджетів та можливість його імплементації у вітчизняну практику/Тулай О.І. : [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/knp/121/ knp121_93- 97.pdf


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67204. 60-е годы. Оттепель 42 KB
  Она наполняет жизнь советского человека атрибутами западного образа жизни. Западная культура привлекает красивым образом жизни. Новые моменты появляются и в повседневной жизни – в быту он становится более легким. Таким образом новое мировоззрение выходит за рамки повседневности становится философствованием о прошлом и будущем страны о смысле жизни о возможностях другой жизни.
67205. Испанская драматургия эпохи возрождения. Творчества Лопе де Вега 47 KB
  Творчества Лопе де Вега. Потребность в обновлении заставило одного из руководителей заставило сочинить чтото свое Лопе де Руэга. Но начало было положено и в след за ним появляется целая плеяда драматургов но решительный поворот был сделан после того как появилась новая звезда Лопе де Вега.
67206. ДЖЕРЕЛА КЛЮЧІВ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ 132.92 KB
  В криптографічних системах створюються спеціальні підсистеми – джерела ключових даних та ключової інформації, а також здійснюється управління ключовими даними (ключами). При цьому під ключовими даними (ключами) розуміється сукупність випадкових або псевдовипадкових значень змінних параметрів...
67207. Антонимия. Понятие антонимии 67 KB
  Антонимы греч. Антонимы образуют антонимические пары чаще и ряды: умный способный посредственный бестолковый глупый. Классификация по типу противоположности выражаемой антонимами 1 Градуальные антонимы Такие антонимы выражают качественную контрарную лат. Дополнительные антонимы Антонимы этого типа выражают контрадикторную лат.
67208. СУТНІСТЬ І РОЛЬ ДЕМОКРАТІЇ В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА 91 KB
  Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).
67209. Проектування, компонування та подання форм за допомогою CSS 863 KB
  Можна сказати, що використання великої кількості маркерів class та id порушує принцип KISS (принцип збереження максимальної простоти). Проте складні компонування часто створюють конфлікти в каскадуванні – конфлікти, які найпростіше вирішуються додаванням до елементів маркерів...
67210. Синтаксис. Предмет синтаксиса 175.5 KB
  Синтаксический ярус – самый высокий в системе языка. С фонетикой синтаксис связан посредством интонации: основная синтаксическая единица языка – предложение – всегда интонационно оформлено. Интонация выражает утверждение, вопрос, побуждение, восклицание; интонационно выделяются вводные слова, конструкции и т.д.
67211. ЭФФЕКТОРЫ 90 KB
  К эффекторам относятся мышцы скелетные гладкие и сердечная и железы внешней секреции. Скелетные мышцы называются также произвольными поскольку их сокращением и расслаблением можно сознательно управлять хотя частичное сокращение обеспечивающее мышечный тонус регулируется без участия сознания.
67212. Предмет психологии, ее задачи 99.75 KB
  Предмет психологии ее задачи. Общее представление о психологии как науке. Соотношение научной и житейской психологии. Система феноменов которые изучаются в современной психологии жизненная роль соответствующих явлений.