96651

Мiжнародно-правовий захист трудових прав неповнолiтнiх в актах ради Європи

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Поняття та нормативне закріплення міжнародних стандартів праці дітей. Поняття особливості міжнародних стандартів праці дітей. Закріплення нормативних міжнародних стандартів дітей: загальна характеристика. Права неповнолітніх в міжнародних актах та регіональних організаціях. Стандарти трудових прав дітей та підлітків.

Украинкский

2015-10-08

218.5 KB

0 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

КАФЕДРА ТРУДОВОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Мiжнародно-правовий захист трудових прав  неповнолiтнiх  в актах ради Європи»

Студента 2 курсу 2 групи

Факультет соціально-правовий

напряму підготовки бакалавр

спеціальності 6.030401 «Правознавство»

Каритнянський М.М.

Науковий керівник к.е.н. Трюхан О.О.

Одеса – 2015

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Поняття та нормативне закріплення міжнародних стандартів  праці  дітей………………………………………………………………….5

  1.  . Поняття особливості міжнародних стандартів праці  дітей……5

1.2. Закріплення нормативних міжнародних стандартів дітей - загальна характеристика……………………………………………………………7

РОЗДІЛ ІІ. Права неповнолітніх в міжнародних актах та регіональних  організаціях ………………………………………………………………...9

2.1. Стандарти трудових прав дітей та підлітків ……………………..9

2.2.Міжнародно- правовий захист трудових прав  неповнолітніх  в актах

Ради Європи : загальна характеристика …......................................27

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...33

ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………34


                                                ВСТУП

      Початок третього тисячоліття ознаменований значними світовими досягненнями в галузях політики, економіки, науки, культури, що відкривають перед молоддю широкі можливості в оволодінні та користуванні здобутками світової спільноти. Разом з цим, він супроводжується різким загостренням соціально-економічних проблем молоді. Більшість молодіжних проблем мають глобальний характер, вони є невирішеними і в країнах із різним рівнем економічного розвитку. Так, у більшості з них молодь удвічі, а то й утричі частіше, ніж представники старших вікових категорій, опиняється в маргінальному становищі під час вибору місця праці.[1]

     Найбільшою є її частка в групі безробітних, найнижчими показниками характеризується рівень її доходів і стартові можливості отримання освіти та самоствердження. Молодь також відчуває на собі тягар економічних криз, зіштовхується з наслідками недостатніх державних асигнувань на соціальні потреби, що призводить до зростання бідності серед молоді, до ускладнення здобуття освіти, погіршення медичного обслуговування, а рівень безробіття серед молоді постійно зростає.

       Молодь - специфічна соціально-демографічна складова суспільства, яка в найширшому сенсі уособлює людський потенціал його перспективного розвитку. Могутня енергія молоді, творча уява, відвертість, сміливість у рішеннях та діях виступають одним із головних ресурсів суспільного прогресу. Водночас, молодь - це категорія населення, яка перебуває в стані формування та утвердження життєвих позицій, має свої інтереси, орієнтації та потреби, а тому потребує особливої уваги, опіки та підтримки з боку суспільства та держави. Ці обставини зумовлюють необхідність дослідження усіх аспектів трудової діяльності молоді, зокрема охорони її праці. Проблеми зайнятості та соціального захисту молоді є невирішеними і в економічно розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, хоча в останніх вони скоріше стають проблемою робочих місць низької якості в звичайно великому неформальному секторі.

В умовах формування ринкового середовища, що має місце в Україні, молодь вимагає особливої соціальної підтримки та соціального захисту. Адже ця категорія населення, перебуваючи в стані формування і утвердження життєвих позицій, маючи свої орієнтації, інтереси і потреби, особливо болісно відчуває на собі тягар економічної кризи перехідного періоду. Обмеженість бюджетних ресурсів усіх рівнів негативно впливає на фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді, її самореалізації. Отже, існує необхідність дослідження причин соціально-економічних проблем молоді та формування організаційно-економічних механізмів щодо її соціального захисту. Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих.


РОЗДІЛ І. Поняття та нормативне закріплення міжнародних стандартів  праці  дітей

  1.  Поняття особливості міжнародних стандартів праці  дітей

       Міжнародно-правові стандарти у сфері праці та трудових відносин — це впорядкована система міжнародних норм та принципів, розроблених на основі взаємних угод між державами щодо питань, пов'язаних із визнанням та закріпленням основних прав людини у сфері праці, регламентування найманої праці та її окремих умов, захистом індивідуальних та колективних інтересів працівників, визначення основ правового статусу трудівників-мігрантів, регулювання праці окремих категорій працівників, формування соціальної політики та визначення її пріоритетів. Утворення цієї системи, забезпечення її цілісності, єдності та функціональної здатності є результатом нормотворчої діяльності, яка здійснюється в рамках ООН, Міжнародної організації праці, регіональних об'єднань держав та дво- і багатосторонніх домовленостей між ними. Така діяльність має впорядкований та системний характер, що досягається завдяки чіткому перерозподілу завдань, функцій та повноважень міжнародних організацій, взаємоузгодженням інтересів між самими державами та дотриманням загальновизнаних норм і принципів сучасного міжнародного права.[2]

       Міжнародні стандарти праці — це своєрідна нормативна субстанція міжнародного трудового права, що відображає результати діяльності держав і направлена на внесення до ринкової економіки соціальних цінностей. Змістом цих стандартів є концентроване відображення досвіду багатьох країн, результат прискіпливого відбору найбільш цінних та універсально значимих норм і положень національних систем трудового права, створення оригінальних синтетичних правил за участю юристів, які представляють існуючі системи правового регулювання праці, підсумок зіткнення різноманітних думок та підходів, різнорідних політичних сил та інтересів, ідеологічних концепцій, знаходження компромісних юридичних формул, трансформованих у міжнародні норми.

        У рамках ООН закріплено основні права людини у сфері праці. Саме правові документи ООН, у яких отримали програмне та нормативне закріплення трудові права, стали фундаментальними в процесі формування правової моделі міжнародних трудових стандартів. Саме правові документи ООН, які за своєю природою мають універсальний характер, а це — Загальна декларація прав людини, пакти 1966 р., «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (1966 р.), «Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок» (1979 р.), «Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігран-тів та членів їх сімей» (1990 р.), «Конвенція про права дитини» (1989 р.) створили формальні передумови для такого моделювання і впорядкування нормотворчої діяльності МОП у другій половині XX ст.

       Фундаментальні положення щодо основних прав людини у сфері праці та трудових відносин, які визначені правовими документами ООН, конкретизовані та детально регламентовані Міжнародною організацією праці шляхом розробки та прийняття конвенцій та рекомендацій з окремих питань праці.

       Норми, розроблені МОП, можна поділити на дві великі групи залежно від об'єкта правового впливу та категорій працівників, щодо яких взаємоузгоджуються інтереси державчленів МОП. До першої групи належать норми:

-які визначають основні права людини у сфері праці, гарантії їх забезпечення  та захисту;

-спрямовані на вирішення проблем зайнятості та запобігання безробіттю;

-які визначають основи та пріоритети соціальної політики, соціального забезпечення та соціального страхування;

-які регулюють умови праці та відпочинку;

-що стосуються колективно-договірного регулювання та реалізації і захисту колективних прав працівників.

     Другу групу міжнародних трудових стандартів складають норми:

-щодо зайнятості та визначення умов праці та відпочинку жінок;

-які регулюють працю дітей та підлітків;

-які регулюють працю осіб похилого віку;

-які визначають основи правового статусу трудівників-мігран-тів і регулюють трудові відносини;

-які регулюють працю певних категорій працівників (зайнятих у промисловості, на транспорті, шахтах, торгівлі, сільському господарстві, моряків та рибалок, корінного населення та населення, яке веде племінний спосіб життя, працівників плантацій, сестринського персоналу тощо).

        Значна увага у діяльності МОП зосереджена на проблемах правового регулювання праці дітей та підлітків. Передусім, це норми, які визначають мінімальний вік для прийняття на роботу у різних галузях господарства, регламентують умови праці молоді на різних роботах, нічну працю та медичне обстеження.

  1.  Закріплення нормативних міжнародних стандартів дітей - загальна характеристика

       Міжнародною Організацією Праці у сфері охорони праці молоді було прийнято такі нормативні акти:

1)Конвенції МОП:

„Про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві” № 10 (1921 р.);[4] „Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті” № 15 (1921 р.);[5] „Про обов’язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден” № 16 (1921 р.);[6] „Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в морі” № 58 (1936 р.) [7]; „Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості” № 59 (1937 р.) [8]; „Про вік приймання дітей на непромислові роботи” № 60 (1937 р.) [9]; „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці у промисловості” № 77(1946 р.) [10]; „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах” № 78 (1946 р.) [11]; „Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах” № 79 (1946 р.) [12]; „Про нічну працю підлітків у промисловості (переглянута 1948 року) № 90 (1948 р.) [13]; „Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” № 182 (1949 р.) [14]; „Про мінімальний вік рибалок для прийняття на роботу рибалок” № 112 (1959 р.) [15]; „Про мінімальний вік допуску на підземні роботи в шахтах і копальнях” № 123 (1965 р.) [16]; „Про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах в шахтах і копальнях” № 124  (1965 р.) [17]; „Про мінімальний вік прийняття на роботу” № 138 (1973 р.) [18];

2) Резолюція МОП:

„Про зайнятість населення” від 16 червня 1996 р. [19];

3) Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної   політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю від 27 травня  2003 р. [20];

4) Рекомендації МОП:

„Щодо медичного огляду дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці” № 79 (1946 р.) [21]; „Щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах та копальнях; № 125 (1965) [22]; „Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку” № 136 (1970) [23].

         Відповідно до ст. 3 Конвенції МОП № 182 „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” [14] (далі - Концепція) до найгірших форм дитячої праці належать: усі форми рабства або практика, подібна до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах; використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав; використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема для виробництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних угодах; робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей.

        Метою цієї Концепції [14] є запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей в Україні. Неприпустимість праці дітей обумовлена безпекою заподіяння дитині в процесі трудової діяльності шкоди у будь-який спосіб, обмеження її конституційних прав і свобод у разі, коли: робота може зашкодити фізичному або психічному здоров’ю дитини; дитина експлуатується батьками або третіми особами з метою отримання прибутків; трудова діяльність перешкоджає отриманню дитиною якісної загальної середньої освіти; у період роботи діти залучаються до протиправної діяльності, зазнають впливу або залежності від асоціальних елементів; залучення дітей до праці розлучає дитину з сім’єю.

РОЗДІЛ ІІ. Права неповнолітніх в міжнародних актах та регіональних  організаціях

2.1. Стандарти трудових прав дітей та підлітків

     Конвенція МОП „Про вік дітей для прийому їх на непромислові роботи” № 60 [9] застосовується до всякої роботи, що не підпадає під регламентацію, передбачену Конвенцією 1921 року про мінімальний вік прийому дітей на роботу в сільському господарстві,

     Конвенцією (переглянутою) 1936 року про мінімальний вік для роботи у морі і Конвенцією (переглянутою) 1937 року про мінімальний вік у промисловості. Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, діти, що не досягли п’ятнадцятирічного віку, або ті, які досягли п’ятнадцятирічного віку, але, відповідно до національного законодавства, ще проходять обов’язкове початкове навчання, не можуть бути зайняті ні на якій з робіт, до яких застосовується дійсна Конвенція, за винятком випадків, передбачених нижче. Діти, що досягли тринадцятирічного віку, можуть, поза часом, відведеним для відвідування школи, бути використані на легких роботах за умови, що ці роботи: а) не шкідливі для їхнього здоров’я або для їхнього нормального розвитку; б) не завдають за своїм характером шкоди їхнім заняттям у школі або їхній здатності сприймати те, що їм викладається в школі. Відповідно до цієї Конвенції, жодна дитина молодша чотирнадцятирічного віку не може: а) бути зайнята на легких роботах більше двох годин у день як у дні відвідування школи, так і у вільні дні; б) бути зайнята у школі й на легких роботах більше семи годин у день у цілому (ст. 3).  

     У п. 4 ст. 3 Конвенції зазначено, що легкі роботи забороняються: а) у неділю та у дні офіційних державних свят; б) протягом ночі. За Конвенцією термін „ніч” означає стосовно до дітей молодше чотирнадцяти років - період, що становить щонайменше дванадцять послідовних годин, починаючи з восьми годин вечора і до восьми годин ранку; б) стосовно дітей старше чотирнадцяти років - період, що повинен бути встановлений національним законодавством, але який не може бути коротше дванадцяти годин, крім як у тропічних країнах, де період компенсаційного відпочинку надається протягом дня. Після консультації з основними зацікавленими організаціями підприємців і працівників національне законодавство: а) визначає, якого роду роботи   можуть розглядатися як легкі; б) пропонує попередні гарантії, виконання яких повинне вимагатися до того, як діти зможуть бути зайняті на легких роботах (п. 6 ст. 3). В інтересах розвитку мистецтва, науки і освіти національне законодавство може передбачати участь молоді віком до 13 років як акторів або статистів у театрах та кінематографічних зйомках (ст. 4).  Відповідно до ст. 7 Конвенції, з метою забезпечення ефективного застосування положень чинної Конвенції національне законодавство:  а) передбачає відповідну систему державного контролю та інспекції;  б) зобов’язує кожного підприємця вести список із вказівкою прізвищ і дат народження всіх осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, зайнятих у нього на роботах, до яких застосовується ця Конвенція; в) передбачає стягнення за порушення законів і правил, згідно з якими набувають чинності постанови цієї Конвенції. Конвенція МОП „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах” № 78 [11] застосовується до дітей та підлітків, які працюють за заробітну плату або прямо чи посередньо за винагороду на непромислових роботах. Відповідно до мети цієї Конвенції, термін „непромислові роботи” охоплює всі роботи, крім тих, які компетентні органи влади визначили як промислові, сільськогосподарські та морські роботи. Компетентні органи влади встановлюють розмежування між непромисловими роботами, з одною боку, і промисловими, сільськогосподарськими та морськими - з іншого. Національні закони або правила можуть не поширювати дію цієї Конвенції на роботи чи заняття, визнані безпечними для здоров’я дітей та підлітків на сімейних підприємствах, де зайняті лише батьки та їхні діти або опікувані особи. Відповідно до ст. 2 цієї Концепції, діти і підлітки молодшого, ніж вісімнадцять років, віку, не можуть прийматися на роботу або працювати на непромислових підприємствах, якщо внаслідок ретельного медичного огляду не   буде встановлено, що вони придатні до такої роботи. Медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці проводиться кваліфікованим лікарем, який діє з ухвали компетентної влади, і засвідчується або медичною посвідкою, або позначкою на дозволі про допуск до роботи, або записом у трудовій книжці. Документ, що засвідчує придатність до роботи, може бути виданий: a) з приписом особливих умов праці; б) для певної роботи або ряду робіт чи професій, пов’язаних з однаковою небезпекою для здоров’я, як це встановлено компетентною владою, відповідальною за застосування законів і правил щодо медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці. Національні закони і правила визначають владу, компетентну видавати довідки про придатність до роботи, а також визначають умови, яких слід дотримуватися при складанні та видачі документа. Дитина або підліток, які працюють за наймом, перебувають під медичним наглядом з метою визначення їхньої придатності до роботи, поки такій дитині чи підлітку не виповниться вісімнадцять років. У разі тривалого використання на роботі дитини або підлітка, молодшого ніж вісімнадцять років віку, медичний огляд проводиться періодично, не рідше ніж один раз на рік. Відповідно до цієї Конвенції, національне законодавство повинно: a) передбачати особливі обставини, через які потрібно буде проводити повторний огляд на додаток до щорічного огляду або через які повторний огляд має проводитися частіше, з тим щоб забезпечити ефективний нагляд за небезпеками, пов’язаними з виробництвом, і за станом здоров’я дітей та підлітків на підставі попередніх оглядів; б) уповноважувати компетентну владу вимагати у виняткових випадках повторного медичного огляду (ст. 3). У професіях, пов’язаних з великим ризиком для здоров’я, огляд і повторний огляд з метою з’ясування придатності до роботи проводяться принаймні до досягнення віку в двадцять один рік. Національні закони чи правила або самі визначають професію чи категорію професій, для яких медичний огляд чи повторний огляд з метою з’ясування придатності до роботи треба проводити принаймні до двадцяти   одного року, або уповноважують на це відповідну владу. Компетентна влада вживає відповідних заходів для професійного орієнтування, для лікування та професійного перенавчання дітей і підлітків, визнаних внаслідок медичного огляду непридатними для використання на окремих видах роботи або такими, що мають фізичні вади чи обмеження. Зміст і масштаби таких заходів визначає компетентна влада. Для цієї мети встановлюється співробітництво між зацікавленими установами з питань праці, охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення, підтримується ефективний зв’язок між цими установами для здійснення таких заходів. Національні закони або правила можуть передбачити видачу дітям та підліткам, чия придатність до використання на роботі недостатньо ясно встановлена: a) тимчасових дозволів на роботу або медичних довідок, дійсних протягом обмеженого періоду часу, після закінчення якого молодий працівник має пройти повторний огляд; в) дозволів або довідок, що вимагають особливих умов праці (ст. 6). Відповідно до ст. 7 цієї Конвенції, роботодавець зберігає та подає інспекторам праці або медичну довідку про придатність до праці, або дозвіл на роботу, або трудову книжку на підтвердження того, що з медичного погляду немає заперечень проти наймання відповідної особи, як це може бути встановлено національними законами або правилами. Крім того, відповідно до цієї Конвенції, національні закони або правила повинні визначати: a) норми, які забезпечують використання системи медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці дітей та підлітків, які працюють на себе особисто, або на своїх батьків у пересувній торгівлі чи на іншій роботі, пов’язаній з роботою на вулиці або у громадських місцях; б) інші методи нагляду для забезпечення суворого виконання цієї Конвенції. Конвенцією МОП „Про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах у шахтах і копальнях” № 124 [17] передбачено, що прийняттю на підземні роботи в шахтах або для роботи осіб молодше 21 віку, повинен передувати ретельний медичний огляд і періодичні огляди не рідше ніж один раз на рік з метою виявлення   придатності їх до роботи. Однак, дозволяється вживати інших заходів з метою медичного контролю у тих випадках, коли компетентний орган влади, діставши медичну консультацію, після проведення консультації і досягнення домовленості з найбільш представницькими відповідними організаціями роботодавців і працівників вважає, що такі заходи рівнозначні або ефективніші за ті, які вимагаються відповідно до параграфа 1 цієї статті відносно молодих працівників віком від 18 до 21 року. Передбачені медичні огляди: a) проводяться під відповідальністю і наглядом кваліфікованого лікаря, затвердженого компетентним органом влади; б) відповідним чином засвідчуються. Рентгенівський знімок легенів робиться під час першого медичного огляду, а також, якщо це вважатиметься за потрібне з міркувань медичного плану, під час наступних оглядів. Передбачувані цією Конвенцією медичні огляди не повинні спричиняти витрат для молодих людей, їхніх батьків або опікунів.  Міжнародною Організацією Праці розроблено Рекомендації щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах та копальнях № 125 [22]. Так, ці Рекомендації можуть застосовуватись через національне законодавство, колективні договори, рішення арбітражних органів або судів або будь-яким іншим шляхом, сумісним з національною практикою і таким, що відповідає умовам кожної окремої країни. Програми навчання для молодих працівників, прийнятих або тих, кого приймають на підземні роботи в шахтах та копальнях, повинні включати практичний і теоретичний інструктаж щодо тих небезпек для здоров’я, на які працівники наражаються в шахтах та копальнях, щодо гігієни праці та першої допомоги, а також щодо необхідних застережних заходів для охорони здоров’я та забезпечення безпеки. Такий інструктаж має проводитись кваліфікованими у цих галузях особами. Роботодавець повинен обов’язково інструктувати молодих людей під час наймання та призначення їх на конкретну роботу під землею відносно ризику нещасних випадків та небезпеки для здоров’я, пов’язаних з даною роботою,   відносно попереджувальних заходів та захисних засобів, правил техніки безпеки та методів надання першої допомоги. Такий інструктаж повинен повторюватись через відповідні проміжки часу (п. 4). Посадові особи, відповідальні за безпеку праці, уповноважені з охорони праці, комітети з охорони та гігієни праці та усі інші органи охорони здоров’я та безпеки праці у шахтах та копальнях, а також національні служби інспекції повинні приділяти особливу увагу заходам, спрямованим на охорону життя та здоров’я молодих людей, прийнятих на підземні роботи або працюючих під землею в шахтах та копальнях. Такі заходи повинні включати розробку практичної програми з техніки безпеки для кожної шахти і кожної копальні, до якої входили б: a) заходи, що забезпечують відвернення та виправлення небезпечних оточуючих фізичних умов; б) відповідні заходи та можливості для навчання, інспекції, розслідування та відвернення нещасних випадків; в) первісне забезпечення та заміна по мірі нормального зносу за рахунок роботодавців захисного одягу та захисних засобів, необхідних з огляду на характер роботи та умов, в яких вона виконується, із зобов’язанням для молодих людей користуватись наданими їм захисним одягом і захисними засобами; г) будь-які інші заходи, розраховані на забезпечення безпеки та охорону здоров’я молодих людей (п. 5). Для підтримання доброго стану здоров’я молодих людей, прийнятих на підземні роботи або працюючих під землею в шахтах та копальнях, і для того, щоб сприяти їхньому нормальному фізичному розвитку, необхідно вживати заходів, що мають, зокрема, на меті: a) заохочення заходів з організації відпочинку, включаючи заняття спортом; б) надання у розпорядження молодих людей гардеробних та душових, що відповідають затвердженим санітарним нормам, причому, де це можливо, для осіб молодше 18 років повинні бути окремі від дорослих гардеробні та душові; в) надання молодим людям, якщо цього вимагають обставини, можливості користуватися додатковим харчуванням та їдальнями, які дозволяли би їм отримувати дієту, що відповідає їхній стадії розвитку (п. 6).

Особи молодші вісімнадцяти років, прийняті на підземні роботи або працюючі під землею в шахтах та копальнях, повинні мати право на безперервний щотижневий відпочинок тривалістю не менше 36 годин впродовж кожних семи днів. Період щотижневого відпочинку повинен поступово збільшуватися з метою досягнення принаймні 48 годин. Період щотижневого відпочинку повинен включати той день тижня, який є днем відпочинку відповідно до традиції або звичаю країни або району. Особи молодші 18 років, прийняті на підземні роботи або працюючі під землею в шахтах і копальнях, не повинні виконувати ніякої роботи впродовж щотижневого періоду відпочинку. Особи молодші 18 років, прийняті на підземні роботи або працюючі під землею в шахтах і копальнях, повинні користуватися щорічною оплачуваною відпусткою тривалістю не менш 24 робочих днів (що відповідає чотирьом робочим тижням) за 12 місяців роботи (п. 11). Роботодавець повинен вести облік та надавати у розпорядження інспекторів дані щодо осіб молодших 18 років, прийнятих або працюючих на підземних роботах, які зазначають: a) дату народження, засвідчену належним чином, коли це можливо; б) періоди щотижневого відпочинку; в) періоди оплачуваної відпустки. Конвенцією МОП „Про обов’язковий медичний огляд дітей та підлітків, зайнятих на борту суден” № 16 [6] передбачено, що використання праці дитини або підлітка молодшого, ніж вісімнадцять років, віку на будь-якому судні, крім суден, на яких зайняті лише члени однієї родини, має обумовлюватися наданням довідки про медичний огляд, яка підтверджує їхню придатність до такої роботи, що підписана лікарем, уповноваженим на це компетентним органом влади. Тривале використання праці дитини або підлітка на роботі в морі має бути обумовлене регулярним повторенням не рідше ніж один раз на рік медичного огляду і видачі після цього огляду нової довідки про медичний огляд, яка підтверджує придатність до такої роботи. Якщо термін довідки про медичний огляд закінчується під час перебування судна у плаванні, вона лишається дійсною до закінчення цього плавання. У невідкладних   випадках компетентні органи влади можуть дозволити підлітку молодшого, ніж вісімнадцять років, віку піднятися на борт судна без проходження огляду, передбаченого у статтях 2 і 3 цієї Конвенції, однак за умови, що такий огляд буде проведено у першому ж порту, до якого зайде судно. З питань медичного огляду дітей та підлітків на предмет їхньої придатності до праці МОП розробила відповідні Рекомендації [21]. Так, відповідно до цих Рекомендацій, положення Конвенції 1946 року про медичний огляд підлітків на непромислових роботах повинні застосовуватись до всіх робіт, які виконуються на таких підприємствах або службах чи які пов’язані з цими підприємствами або службами, незалежно від того, чи є останні державними чи приватними: a) комерційні підприємства, серед них служби доставки; б) поштові служби електрозв’язку, серед них служби доставки; в) установи та адміністративні служби, працівники яких зайняті головним чином конторською роботою; г) газетні підприємства (видання, розподіл, доставка і продаж газет на вулицях або у громадських місцях); д) готелі, пансіони, ресторани, клуби, кафе та інші заклади, в яких продаються страви й напої, і робота домашньої прислуги в приватних будинках за заробітну плату; е) установи з лікування і догляду за хворими, старими або нужденними й сиротами; є) театри та інші місця видовищ і розваг; ж) пересувна торгівля, торгівля на рознос різного роду предметами і всяка інша робота чи обслуговування, що виконуються на вулицях або у громадських місцях; з) усі інші види робіт, занять і обслуговування, які не є ні промисловими, ні сільськогосподарськими, ні морськими (п. 1 Рекомендацій). Без шкоди для свободи дій, наданої членам Організації Конвенцією 1946 року про медичний огляд підлітків на непромислових роботах щодо вилучення зі сфери застосування цієї Конвенції робіт або занять, які визнано такими, що не становлять небезпеки для здоров’я дітей і підлітків, на сімейних підприємствах, де зайняті лише батьки та їхні діти або опікувані особи, уряди, враховуючи той факт, що роботи, які звичайно не вважаються шкідливими, можуть бути небезпечними для деяких осіб, які не мають здібностей до тієї чи іншої роботи,   повинні намагатися поширювати на всі роботи, що виконуються з метою отримання прибутку, не беручи до уваги сімейних стосунків між зайнятими на них особами, правила стосовно медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці (п. 2). Без шкоди для медичного огляду при влаштуванні на роботу з метою встановлення придатності дитини або підлітка до певної роботи, згідно з вимогами статті 2 згаданих Конвенцій, бажано, щоб усі діти підлягали, найкраще до закінчення періоду обов’язкового навчання в школі, загальному медичному огляду, результати якого можуть бути використані службами професійної орієнтації.  Ретельний медичний огляд, потрібний для приймання на роботу, повинен: a) містити всі клінічні, радіологічні та лабораторні дослідження, доцільні для визначення придатності або непридатності до такої роботи; б) супроводжуватись у кожному випадку відповідними порадами щодо лікування. Періодичний огляд повинен: a) проводитися в тому самому порядку, що й огляд при прийманні на роботу; б) супроводжуватись відповідними порадами відносно лікування, і в разі потреби, додатковим професійним орієнтуванням з метою зміни роботи (пп. 4, 5).  Відповідно до п. 6 цих Рекомендацій, результати огляду повинні повністю записуватися до картки, яка має зберігатися в документах медичного закладу, відповідального за проведення медичного огляду. Відомості, що заносяться до медичної довідки з метою повідомити їх роботодавцю, або висновок відносно медичного огляду, записаний в допуску до роботи чи в трудовій книжці, повинні достатньо ясно вказувати обмеження придатності до роботи, відзначені під час огляду та запобіжні заходи, яких у зв’язку з цим треба вжити щодо умов праці, але ні в якому разі не повинні містити конфіденційних відомостей, таких, як, наприклад, діагноз стосовно природжених дефектів або захворювань, виявлених внаслідок огляду. Оскільки юнацький вік здебільшого не закінчується до вісімнадцяти років, і, отже, все ще є потреба в спеціальному захисті, бажано поширити   обов’язковий медичний огляд на всіх молодих працівників, принаймні тих, які не досягли двадцяти одного року, зайнятих у промисловості або на непромислових роботах. Оцінка міри небезпеки, яка зумовлює потребу поширення медичного огляду на працівників до двадцяти одного року згідно зі статтею 4 згаданих Конвенцій, повинна, як мінімум, бути ліберальною; таке поширення медичного огляду має стосуватись, зокрема, всіх робіт у шахтах, у лікарнях і таких занять у місцях видовищ і розваг, як танці та акробатика (п. 7). Вище приведені Положення не повинні тлумачитись як такі, що послаблюють зобов’язання застосовувати положення міжнародних конвенцій або національного законодавства, які забороняють використання підлітків на певних роботах, пов’язаних з великим ризиком для здоров’я, або які вимагають, незалежно від віку працівника, нагляду за здоров’ям усіх осіб, зайнятих на таких роботах. Серед заходів, яких повинні вживати національні органи влади для впровадження в життя приведених вище положень, має передбачатися, зокрема, щоб діти і підлітки з виявленими внаслідок медичного огляду фізичними вадами чи обмеженнями або які взагалі непридатні до праці: a) діставали відповідне медичне лікування з метою усунення або зменшення цих вад чи обмежень; б) заохочувались за повернення до школи або орієнтацію до певних професій, які могли б їм сподобатися і були б у межах їхніх можливостей; в) мали право на отримання у разі потреби фінансової допомоги протягом періоду лікування, навчання у школі або професійного навчання (п. 9). Для того, щоб полегшити відповідну професійну орієнтацію дітей і підлітків, у яких виявлено недостатню фізичну витривалість або певні фізичні вади, бажано, щоб переліки професій і занять, які підходять для кожної категорії зайнятих на роботі підлітків з такими вадами, складали кваліфіковані спеціалісти спільно з медичними закладами і службами, що займаються питаннями робочої сили; ці переліки мають призначатися для орієнтації лікарів, які проводять огляд, але не повинні бути обов’язковими (п. 10). З метою забезпечення ефективності медичного огляду підлітків, які   працюють, слід вживати заходів для того, щоб лікарі, які проводять огляд, були кваліфіковані в галузі промислової санітарії і мали великий досвід у медичних питаннях щодо охорони здоров’я дітей і підлітків. Компетентні органи влади повинні з цією метою забезпечити організацію курсів і практичних занять. Діяльність системи медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці повинна здійснюватись таким чином, щоб забезпечувалося тісне співробітництво між медичними закладами, які несуть відповідальність за проведення огляду, і службами, які відповідають за допуск до праці дітей і підлітків та за контроль над умовами їхньої праці. У п. 13 Рекомендацій зазначено, що для того, щоб забезпечити регулярний медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці дітей і підлітків, зайнятих на промислових і непромислових підприємствах, як у межах розташування підприємства, так і поза ним у зв’язку з його діяльністю, від роботодавців слід вимагати інформування компетентного органу влади про використання на роботах всіх молодих працівників, вік яких знаходиться в межах, встановлених правилами щодо медичного огляду. Такими органами мають бути: a) офіційний медичний заклад, що несе відповідальність за проведення медичних оглядів і за повну реєстрацію результатів таких оглядів; або б) служба, компетентна дати дозвіл на підставі медичного огляду щодо використання на роботі дитини або підлітка. Для того, щоб забезпечити регулярний медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці дітей і підлітків, що працюють як на свій власний рахунок, так і на рахунок своїх батьків у пересувній торгівлі або зайнятих будь-якою іншою роботою, котра виконується на вулицях або у громадських місцях, необхідно: a) від підлітків, що працюють, переїжджаючи з місця на місце, та які не досягли віку, до якого медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці є обов’язковим, слід вимагати отримання індивідуальних дозволів, що видаються переважно службою департаменту праці на підставі довідки про придатність до праці і щорічно поновлюються на підставі результатів щорічних повторних оглядів; б) цей дозвіл повинен мати   серійний номер і фотографію або підпис, чи будь-які інші засоби встановлення особи власника і містити також такі відомості: прізвище, вік і адресу власника, прізвище та адресу його батьків і заяву про те, що вони дозволили дитині або підлітку займатися діяльністю, для якої видано дозвіл; результати медичного огляду при влаштуванні на роботу і наступних повторних оглядів; в) власник зазначеного вище дозволу повинен носити на видному місці значок із серійним номером, що відповідає номерові дозволу; г) з метою регулярної перевірки документів підлітків, які працюють, переїжджаючи з місця на місце, і забезпечення відповідності цих документів правилам щодо медичного огляду для з’ясування придатності до праці має бути встановлено повне співробітництво між службами інспекції праці, що несуть відповідальність за впровадження в життя законодавства, і місцевими органами влади особливо з тими підрозділами поліції, що покликані запобігати злочинності серед молоді (п. 14). Іншим нормативним актом МОП, зокрема, Конвенцією МОП „Про мінімальний вік дітей для допуску їх на роботу в морі” № 58 [7] передбачено, що діти до п’ятнадцяти років не можуть бути найняті або працювати на борту суден, крім тих, на яких зайняті члени тільки однієї родини. Однак національне законодавство може передбачити видачу для дітей віком від 14 до 15 років посвідчень, які дозволяють їм бути найнятими, у випадку, якщо після належного медичного огляду дитини буде зроблений висновок, що така робота відповідає інтересам дитини. У Конвенції зазначено, що вище приведені положення не поширюються на роботу дітей на шкільних або навчальних судах за умови, що така робота проводиться зі схвалення й під наглядом органа державної влади. З метою полегшення контролю за застосуванням положень дійсної Конвенції кожний капітан або судновласник повинен вести список всіх зайнятих на борті його судна осіб, що не досягли шістнадцятирічного віку, із вказівкою дати їхнього народження. Конвенцією МОП „Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в сільському господарстві” № 10 [4] передбачено, що діти віком до   чотирнадцяти років не можуть бути прийняті на роботу або працювати в державних чи приватних сільськогосподарських підприємствах, чи в якихнебудь їхніх філіалах у години, встановлені для відвідування школи. Якщо вони використовуються на такого роду роботах у позашкільні години, то ця робота не повинна перешкоджати їхньому відвідуванню школи. З метою практичного професійного навчання навчальний рік і години відвідування школи може бути встановлено таким чином, щоб було можливо використовувати працю дітей на легких сільськогосподарських роботах і, зокрема, на легких роботах, пов’язаних із збиранням врожаю, за умови, що зайнятість дітей на таких роботах не спричиняє скорочення загальної тривалості навчального року більш як до восьми місяців. Вище приведені положення Конвенції не поширюються на роботу, виконувану дітьми в технічних училищах, за умови, що така робота виконується за схваленням та під наглядом органу державної влади. Відповідно до Конвенції МОП „Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості” № 59 [8] термін „промислове підприємство” охоплює, зокрема: a) шахти, кар’єри та інші підприємства, які видобувають корисні копалини з землі; б) підприємства, на яких предмети виготовляються, змінюються, очищаються, ремонтуються, оздоблюються, обробляються, підготовляються на продаж, руйнуються чи знищуються, або на яких матеріали трансформуються, куди входять суднобудівні підприємства і підприємства з виробництва, трансформації та передачі електроенергії чи рушійної сили будьякого виду; в) підприємства, зайняті будівництвом і цивільними інженерними роботами, серед яких роботи з будівництва, ремонту, утримання, перебудови та демонтажу; г) підприємства, зайняті перевезенням людей або товарів шосейними дорогами або залізницями, зокрема обробленням вантажів у доках, на причалах, пристанях, у складах чи аеропортах. Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, діти, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, не можуть бути найняті або працювати на державному або приватному промисловому підприємствах або в їхніх філіях. Однак, національне законодавство може дозволити використання праці таких дітей на   підприємствах, де зайняті тільки члени родини підприємця, за винятком такої роботи, що за своїм характером або за умовами, в яких вона виконується, є небезпечною для життя, здоров’я або моральності осіб, пов’язаних з нею. Положення цієї Конвенції не застосовуються до праці дітей у професійних школах за умови, що така робота проводиться зі схвалення й під наглядом державної влади. З метою полегшення контролю за застосуванням положень цієї Конвенції кожний керівник промислового підприємства повинен вести список всіх зайнятих у нього осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, із вказівкою дати їхнього народження. Відносно робіт, які за своїм характером або за умовами, у яких вони виконуються, є небезпечними для життя, здоров’я або моральності осіб, пов’язаних з ними, національне законодавство: а) або встановлює, що вік молоді або підлітків, що допускаються до таких робіт, не може бути нижче п’ятнадцяти років; б) або доручає відповідному органу влади встановити, щоб вік молоді або підлітків, що допускаються до таких робіт, був не нижче п’ятнадцяти років. В Конвенції МОП „Про нічну працю підлітків у промисловості” (переглянутої 1948 р.) № 90 [13] передбачено, що термін „ніч” означає період тривалістю принаймні дванадцять послідовних годин. Стосовно підлітків, які не досягли шістнадцятирічного віку, цей період охоплює час між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку. Стосовно підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку, але не досягли вісімнадцятирічного віку, цей період охоплює встановлений компетентним органом влади проміжок часу тривалістю принаймні сім послідовних годин між десятою годиною вечора і сьомою годиною ранку; компетентний орган влади може встановлювати різні проміжки часу для різних галузей промисловості, підприємств чи їхніх філіалів, але він зобов’язаний консультуватися з зацікавленими організаціями роботодавців і працівників перш ніж установити проміжок часу після одинадцятої години вечора (ст. 2).

У ст. 3 цієї Конвенції зазначено, що підлітки, які не досягли вісімнадцятирічного віку, не використовуються на роботах у нічний час на державних і приватних промислових підприємствах чи в будь-яких філіалах цих підприємств, за винятком випадків, передбачених нижче. З метою навчання учнів або професійного навчання в певних галузях промисловості чи певним професіям, де мають працювати цілодобово, чи на певних роботах безперервного типу компетентні органи влади можуть після проведення консультації з зацікавленими організаціями роботодавців і працівників можуть дозволити використовувати на нічних роботах підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку але не досягли вісімнадцятирічного віку. Відповідно до цієї Конвенції, підліткам, які використовуються на нічних роботах, надається відпочинок тривалістю принаймні тринадцять послідовних годин між закінченням роботи і новим заступанням на роботу. У тих випадках, коли в хлібопекарській промисловості нічну працю заборонено для всіх працівників, замість установленого органами влади згідно з параграфом 3 статті 2 проміжку часу тривалістю принаймні сім послідовних годин між десятою годиною вечора і сьомою годиною ранку, компетентні органи влади можуть встановити проміжок часу між дев’ятою годиною вечора і четвертою годиною ранку з метою навчання учнів або професійного навчання підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку (ст. 3). У країнах, де через кліматичні умови робота в денний час особливо важка, нічний період і час, протягом якого роботу заборонено, можуть бути коротші, ніж це встановлено в попередніх статтях, за умови, що відпочинок компенсується протягом дня. Положення статей 2 і 3 не поширюються на нічну працю підлітків віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років у разі виникнення непередбачених або невідворотних надзвичайних обставин, які не мають ознаки періодичності і які порушують нормальний хід роботи промислового підприємства (ст. 4). Заборону нічної праці може бути тимчасово відмінено урядом відносно підлітків віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років у разі виникнення   надзвичайних обставин, коли цього вимагають громадські інтереси. Відповідно до ст. 6 цієї ж Конвенції, закони чи правила, спрямовані на реалізацію положень цієї Конвенції: a) приписують належні заходи для того, щоб ці закони і правила доводились до відома всіх зацікавлених осіб; б) визначають осіб, відповідальних за виконання положень цієї Конвенції; в) приписують відповідні міри покарання за різного роду порушення цих положень; г) передбачають запровадження та утримання системи інспекції, необхідної для забезпечення ефективного здійснення цих положень; д) вимагають від кожного роботодавця на державному чи приватному промисловому підприємстві ведення реєстраційної книги чи заповнення наявних офіційних формулярів із зазначенням імен і дат народження всіх осіб до вісімнадцятирічного віку, яких він використовує, а також таких відомостей стосовно цього, які можуть бути потрібні компетентним органам влади. Конвенцією МОП „Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах” № 79 [12] передбачено, що діти віком до чотирнадцяти років, які можуть використовуватись на роботі протягом повного чи неповного робочого дня, і діти старші чотирнадцятирічного віку, які все ще зобов’язані відвідувати школу протягом повного навчального часу, не використовуються на роботах у нічний час протягом періоду тривалістю принаймні чотирнадцять послідовних годин, куди входить проміжок часу між восьмою годиною вечора і восьмою годиною ранку. Однак, на підставі національних законів чи правил, там, де цього вимагають місцеві умови, може бути введено інший проміжок часу, тривалістю дванадцять годин, початок якого встановлюється не пізніше восьмої години тридцяти хвилин вечора, а закінчення - не раніше шостої години ранку (ст. 2). Діти старші чотирнадцятирічного віку, які вже не зобов’язані відвідувати школу протягом повного навчального часу, і підлітки до вісімнадцятирічного віку не використовуються на роботах у нічний час протягом періоду тривалістю принаймні дванадцять послідовних годин, куди входить проміжок часу між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку. Однак, за наявності   особливих обставин, які позначаються на певній галузі діяльності чи певному районі, компетентна влада може після проведення консультацій із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників встановити щодо дітей та підлітків, зайнятих у цій галузі діяльності чи районі, проміжок часу між одинадцятою годиною вечора і сьомою годиною ранку замість проміжку між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку (ст. 3). Національні закони чи правила можуть надати відповідній владі повноваження на видачу тимчасових індивідуальних дозволів для надання можливості підліткам шістнадцятирічного віку і старшим працювати в нічний час, коли цього вимагає особлива потреба здійснення професійного навчання, причому період відпочинку повинен бути не менший ніж одинадцять послідовних годин на добу. Національні закони чи правила можуть уповноважувати відповідну владу на видачу індивідуальних дозволів для надання дітям та підліткам вісімнадцятирічного віку можливості виступати в нічний час акторами в публічних виставах або брати участь у нічний час акторами в кінематографічних зйомках. Мінімальний вік для видачі таких дозволів визначається національними законами чи правилами. Однак, такі дозволи не даються в тих випадках, коли через рід вистави чи обставин, у яких вона відбувається, або рід кінематографічної зйомки чи умов, в яких вона здійснюється, участь у виставі чи кінематографічній зйомці може бути небезпечною для життя, здоров’я або моральності дитини чи підлітка (ст. ст. 4, 5). У разі видачі дозволів діють такі умови: a) робота триває не довше ніж до півночі; б) встановлюються суворі гарантії для захисту здоров’я і моральності дитини чи підлітка, для забезпечення належного поводження з ними, а також для запобігання порушенню нормального перебігу їхнього навчання; в) дитині чи підліткові надається період відпочинку тривалістю принаймні чотирнадцять послідовних годин. Відповідно до ст. 6 цієї Конвенції, для забезпечення належного   здійснення положень цієї Конвенції національне законодавство повинно: a) передбачати створення системи громадського контролю та нагляду у різних галузях діяльності, на які поширюється Конвенція; б) вимагати від кожного роботодавця ведення реєстраційної книги або заповнення наявних офіційних формулярів із зазначенням імен та дат народження всіх осіб вісімнадцятирічного віку, яких він використовує на роботі, та з зазначенням тривалості їхнього робочого часу; в тих випадках, коли діти і підлітки працюють надворі або в громадських місцях, у реєстраційній книзі чи в формулярах зазначається тривалість їхнього робочого часу, встановлена при укладенні контракту про найняття на роботу; в) передбачати відповідні заходи для нагляду за особами вісімнадцятирічного віку, які використовуються згідно з рішенням роботодавця чи своїм власним рішенням на роботах надворі чи в громадських місцях, а також для забезпечення встановлення їхньої особистості; г) встановлювати заходи покарання, які застосовуються до роботодавців або інших відповідальних дорослих осіб за порушення таких законів чи правил. Відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю [39], Міністерство праці та соціальної політики України та Представництво Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, які далі іменуються „Сторонами”, користуючись принципами Конвенції ООН про права дитини, Декларації ООН про права інвалідів, інших міжнародних документів, Основною Угодою про співробітництво між Дитячим фондом Організації Об’єднаних націй та Урядом України від 7 вересня 1998 року, що ратифікована Верховною Радою України 21 вересня 1999 р., законодавством та державними програмами України у галузі соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, прагнучи до тісного співробітництва та керуючись наміром інтенсифікувати розвиток двосторонніх стосунків, з метою соціального прогресу та поглиблення взаєморозуміння, організації взаємовигідного співробітництва щодо подальшого розвитку соціальних послуг в Україні,   домовилися про таке: по-перше, сторони відповідно до своїх завдань та чинного законодавства України будуть сприяти розвитку співробітництва з метою досягнення Україною міжнародних стандартів у галузі соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, зокрема, згідно зі статтею 23 Конвенції ООН про права дитини, де визнано право дитини-інваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють впевненості у собі, а також право дитини-інваліда на особливе піклування, доступ до освіти, відновлення здоров’я, соціального, культурного і духовного життя; по-друге, сторони обмінюватимуться інформацією, що становить спільний інтерес, експертами, фахівцями з метою проведення консультацій, а також інформацією про конгреси, зустрічі та круглі столи з питань соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, що проводитимуться в Україні та за кордоном; по-третє, сторони розвиватимуть співробітництво в галузі надання консультативних послуг, методичної та наукової підтримки, підвищення кваліфікації фахівців, інформаційного та організаційного забезпечення діяльності структур і установ Міністерства праці та соціальної політики України та громадських організацій інвалідів, що діють у сфері соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю; по-четверте, сторони сприятимуть плануванню та здійсненню спільних заходів і реалізації програм та проектів щодо соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, дослідницьких проектів у цій галузі, проведенню спільних конференцій та круглих столів; по-п’яте, сторони у своїй співпраці та спільних заходах будуть приділяти особливу увагу та надавати пріоритети таким питанням: рання соціальна реабілітація дітей з інвалідністю; розвиток системи державних та недержавних центрів реабілітації дітей з інвалідністю; професійна орієнтація та первинне професійне навчання дітей з інвалідністю віком 16 - 18 років; система інтегрованого навчання та виховання дітей з  інвалідністю (ст. ст. 1, 5 Меморандуму). В Резолюції МОП „Про зайнятість молоді” від 16 червня 1998 р. [19] запропоновано державам-членам проводити збалансовану стратегію економічного росту; розглянути нові й нестандартні програми, націлені на створення зайнятості для молоді; збільшити інвестиції в базову освіту, націливши їх на підвищення якості останньої й на розширення доступу до одержання подальшої освіти більш високого рівня для груп молоді, що перебувають у несприятливому положенні; вжити заходів до того, щоб молодь, яка закінчує школу, мала загальну освіту, збалансоване коло професійних кваліфікацій та навичок, що дозволяють їй реалізувати повною мірою свій потенціал і вносити вклад у підвищення добробуту суспільства; вжити заходів, метою яких є пристосування професійної підготовки й орієнтації молоді до вимог ринку праці, для того щоб полегшити молоді перехід від школи до трудової діяльності та придбання загальних і спеціальних навичок для працевлаштування й навчання протягом всього трудового життя; заохочувати участь роботодавців, працівників і їхніх відповідних організацій: а) у визначенні того, якими повинні бути програми й зміст освіти й професійної підготовки; б) у виконанні таких програм; в) у розробці й оцінці дієвості систем визнання підвищення кваліфікації й навичок і в контролі за цими системами; г) у встановленні більш тісного співробітництва з навчальними закладами; сприяти й підтримувати проведення політики відносно молоді, що визнає роль утворення молодіжних організацій у розвитку почуття соціальної відповідальності, ініціативи й співробітництва; сприяти введенню гнучких графіків роботи, для того щоб молодь могла одержувати освіту і професійну підготовку без відриву і з відривом від виробництва при наявності домовленостей, досягнутих на підприємстві; виявляти перешкоди на шляху наймання молоді та вживати, у міру можливості й необхідності, зусилля по їхньому усуненню, забезпечуючи одночасно захист зайнятості кожному працівникові; створювати законодавчі й адміністративні основи, які дозволяють захистити зайнятість молоді; заохочувати підприємства до того, щоб вони   відігравали активну роль у наданні молодим найманим робітникам безперервної професійної підготовки; заохочувати молодь і підприємства до більш гнучкого підходу до придбання нових професійних навичок, що відповідають мінливим потребам; постійно спонукати служби зайнятості як державні, так і приватні до надання молоді більше ефективного сприяння в працевлаштуванні; сприяти заповзятливості, підприємництву й самозайнятості серед молоді, а також створенню життєздатних малих і середніх підприємств, оскільки вони є одним з найважливіших джерел одержання молоддю робочих місць; прийняти й проводити політику, що підвищує конкурентноздатність за допомогою інвестицій, у тому числі інвестицій у технологію, у розвиток людських ресурсів, в утворення й підвищення кваліфікації, сприяючи тим самим економічному росту, соціальному розвитку й зайнятості (п. 1 Резолюції). Відповідно до п. 2 Резолюції, Адміністративній раді Міжнародного бюро праці запропоновано: надати питанню зайнятості молоді високий пріоритет під час обговорення бюджетів; розглянути можливість включення до порядку денного однієї із сесій Міжнародної конференції праці проблеми зайнятості молоді як пункт для загального обговорення; забезпечити, щоб питання про зайнятість молоді обговорювався на регіональних або міжрегіональних нарадах, включаючи тристоронні наради, якщо дозволяють обставини; розробити міжнародну стратегію зайнятості молоді; створити бази даних щодо зайнятості молоді; поширювати інформацію стосовно вакантних робочих місць. З питань зайнятості молоді МОП розробила Рекомендації „Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку” № 136 [42]. Ці Рекомендації застосовуються до спеціальних програм, які мають за мету дати молоді можливість брати участь в діяльності, спрямованій на економічний та соціальний розвиток її країни і здобути освіту, кваліфікацію та досвід, які полегшать її подальшу економічну діяльність протягом тривалого часу і допоможуть її залученню до життя суспільства (п. 1 Рекомендацій). Спеціальні програми повинні розроблятися в рамках національних планів   розвитку, де такі є, і повинні, зокрема, повністю пов’язуватися з планами й програмами в галузі людських ресурсів, спрямованих на здійснення цілковитої і продуктивної зайнятості, а також з регулярними програмами освіти і навчання молоді. Спеціальні програми повинні мати тимчасове застосування і бути розраховані на задоволення поточних та невідкладних економічних і соціальних потреб. Вони не повинні дублювати чи завдавати шкоди іншим заходам економічної політики чи здійсненню регулярних програм освіти і професійнотехнічного навчання. Спеціальні програми не повинні здійснюватися таким чином, щоб це відкривало можливість для зниження трудових норм, і служба учасників програм не повинна використовуватися в інтересах приватних осіб чи підприємств. Спеціальні програми мають забезпечувати учасникам, у разі потреби, принаймні мінімальний рівень освіти (п. 3). Спеціальні програми повинні містити захист людської гідності і розвиток особистості та почуття особистої і суспільної відповідальності. Керівництво спеціальними програмами має здійснюватися без якої-небудь дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національного або соціального походження; вони повинні використовуватися з метою активного сприяння забезпеченню рівності. Мета і завдання кожної спеціальної програми, а також категорії учасників повинні чітко визначатися компетентним органом влади і повинні підлягати періодичному переглядові у світлі набутого досвіду. Участь у спеціальних програмах має бути добровільною. Винятки може бути допущено лише через законодавчі заходи і в тих випадках, коли є цілковита відповідність до положень чинних міжнародних трудових конвенцій про примусову працю та про політику в галузі зайнятості. Програми, відносно яких допускаються такі винятки, можуть охоплювати: a) програми загальної освіти і професійного навчання, які передбачають вербування в обов’язковому порядку безробітної молоді протягом певного періоду після досягнення нормального віку закінчення шкільної освіти; б) програми для молоді, яка взяла на себе зобов’язання далі служити протягом певного періоду як попередню умову для здобуття освіти або технічної кваліфікації, які становлять особливий   інтерес для суспільства в цілях розвитку. У випадках, коли допускаються винятки, учасникам має надаватись якомога більшою мірою вільний вибір між різними наявними формами діяльності та різними районами в межах країни, і під час їх призначення мають належним чином враховуватися їхні кваліфікація та здібності (пп. 4-7). Умови служби учасників спеціальних програм повинні чітко встановлюватися компетентним органом влади; вони мають відповідати законоположенням, які регулюють мінімальний вік допуску до роботи, і мають узгоджуватися з іншими законоположеннями, які застосовуються до молоді, яка перебуває на звичайному навчанні або роботі в нормальних умовах (п. 8). Учасники повинні зберігати можливість бути членами молодіжних або профспілкових організацій за власним вибором і брати участь у їхній діяльності. Має існувати формальна процедура оскарження учасниками рішень, які стосуються їхнього вербування, прийому або умов служби, а також спрощена процедура розгляду дрібних скарг. Керівництво спеціальними програмами та координація їх на національному рівні повинні здійснюватися відповідним органом або органами, заснованими компетентним органом влади. Цей орган або органи повинні, в міру можливостей, мати поряд з представниками уряду також представників організацій працівників, роботодавців та молодіжних організацій для забезпечення їхньої активної участі в плануванні, здійсненні, координації, інспектуванні й оцінці наслідків спеціальних програм. Виконуючи свої завдання, цей орган або органи повинні, в міру потреби, консультуватися з громадськими організаціями та органами влади, компетентними в таких галузях, як праця, освіта, економіка, сільське господарство, промисловість та соціальні питання. Цей орган або органи повинні підтримувати постійний зв’язок з органами влади, які відають звичайними програмами освіти й навчання, для забезпечення координації з метою поступового і, по можливості, швидкого скасування спеціальних програм (п. 42).

Слід добиватися активної участі місцевої влади у виборі та здійсненні проектів, що проводяться в рамках спеціальних програм. Вводячи спеціальні програми, компетентні органи влади повинні прагнути забезпечити достатні фінансові й матеріальні ресурси та потрібний кваліфікований персонал з тим, щоб забезпечити повне їх здійснення. У зв’язку з цим слід приділити особливу увагу способам, які дають змогу створювати в рамках програм власні джерела доходу. Від учасника або членів його сім’ї не повинно вимагатися жодних фінансових вкладень. Мають передбачатися регулярні інспекції та фінансові ревізії спеціальних програм. Організація на місцевому рівні має бути такою, щоб готувати й заохочувати учасників до поступового залучення в управління їхньою власною програмою (п. 46). Відповідно до п. 47 Рекомендацій, стосовно спеціальних програм, в рамках яких молодь з однієї країни бере участь у діяльності, спрямованій на розвиток іншої країни, компетентні органи влади й зацікавлені органи повинні якомога повніше застосовувати відповідні положення цих Рекомендацій щодо питань, які належать до їхньої юрисдикції, і співробітничати між собою з метою як забезпечення застосування таких положень до проблем, що вимагають спільних дій, так і вирішення будь-яких складних питань, які можуть виникнути у зв’язку з застосуванням цих положень.

2.2.Міжнародно- правовий захист трудових прав  неповнолітніх  в актах Ради Європи : загальна характеристика

Необхідність особливого ​​правового захисту неповнолітніх обумовлена ​​в першу чергу  їх фізичною та розумовою незрілістю , отже  вони мають особливу  потребу в охороні і піклувані та забезпечення умов для нормального розвитку і освіти. Формулюючи основні принципи Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 р., Генеральна Асамблея ООН виходила з того, що «людство зобов'язане давати дитині краще, що воно має», підкреслюючи тим самим важливість даного питання для всіх держав.

      Першим же міжнародно-правовим документом у галузі прав дітей була Женевська декларація прав дитини 1924 р. Права  неповнолітніх присвячені статтями 25, 26 Загальної декларації прав людини (1948 р.), стаття 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р. ), а 20 листопада 1989 р. Генеральна Асамблея ООН була прийнята Конвенція про права дитини.

         На європейському рівні охорона праці молоді регулюється Європейською соціальною хартією (переглянутою) [24] та Директивою Ради 94/33/ЄC від 22 червня 1994 р. „Про захист молоді, що працює” [25].  Так, в Європейській Соціальній Хартії (переглянутій) від 3 травня 1996 р. [24] цьому питанню передбачено окрему статтю, яка називається „Право дітей та підлітків на захист”. Зокрема, в ній зазначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків на захист сторони зобов’язуються: 1) встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу становить 15 років, за винятком дітей, які приймаються для виконання робіт, визнаних легкими роботами, що не завдають шкоди здоров’ю дітей, їхній моральності або освіті; 2) встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу,  де умови праці визнано небезпечними або шкідливими, становить 18 років; 3) заборонити застосування праці осіб, які ще здобувають обов’язкову освіту, на роботах, що можуть порушити процес їхнього повного навчання; 4) обмежити тривалість робочого часу для осіб молодше 18 років відповідно до потреб їхнього розвитку, і особливо потреб у професійній підготовці; 5) визнати право молодих працівників і учнів на виробництві на справедливу заробітну плату або іншу відповідну допомогу; 6) встановити, що час, витрачений підлітками за згодою роботодавця на професійну підготовку в нормовані робочі години, зараховується як робочий час; 7) встановити, що працюючі особи молодше 18 років мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів; 8) заборонити застосування праці осіб молодше 18 років на роботах у нічний час, за винятком деяких робіт, визначених національними законами чи правилами; 9) передбачити, що особи молодше 18 років, праця яких застосовується на роботах, визначених національними законами чи правилами, підлягають регулярному медичному оглядові; 10) забезпечити особливий захист дітей та підлітків від фізичних і моральних ризиків, на які вони наражаються, і зокрема від тих ризиків, що безпосередньо або опосередковано випливають з виконуваної ними роботи (ст. 7 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої)).

           Необхідно відзначити, що спеціальний нормативний акт з питань забезпечення прав молоді в сфері трудової діяльності було прийнято Радою ЄС, зокрема Директиву Ради 94/33/ЄC від 22 червня 1994 року „Про захист молоді, що працює” [25]. Ця Директива застосовується щодо осіб віком до 18 років, які уклали трудовий контракт чи мають трудові відносини, визначені діючим законодавством держави-члена та/або відповідають діючому законодавству держави-члена. Держави-члени через застосування законодавчих або регуляторних актів можуть передбачити, що ця Директива не застосовується в межах та обставинах, які вони встановлюють законодавчим або регуляторним шляхом, щодо випадкових або короткострокових робіт, а саме: служба у домашньому господарстві в приватному помешканні; робота, яка не вважається шкідливою або небезпечною для молоді, на сімейному підприємстві (ст. 2 Директиви).          

        Відповідно до цієї Директиви, термін „молода особа” означає будь-яку особу віком до 18 років; термін „дитина” - будь-яку молоду особу, яка не досягла 15 років і яка підлягає загальнообов’язковому шкільному навчанню протягом повного часу, згідно з національним законодавством; „підліток” - будь-яку молоду особу віком від 15 до 18 років, яка вже не підлягає загальнообов’язковому шкільному навчанню протягом повного часу, згідно з національним законодавством; „легка праця” - будь-яку працю, яка, зважаючи на специфічну природу завдань, з яких вона складається та спеціальні умови, в яких виконуються такі завдання: а) не є шкідливою для безпеки, здоров’я або розвитку дітей; б) не перешкоджає їхньому навчанню в школі, участі в програмах професійного навчання, які затверджені компетентними органами, або їхній здатності отримувати користь від навчання; „робочий час” - будь-який період, протягом якого молода особа перебуває на роботі, у розпорядженні роботодавця і виконує свою роботу чи обов’язки згідно з національним законодавством та/або національною практикою; „час відпочинку” - будь-який період, який не є робочим часом (ст. 3 Директиви). Відповідно до ст. 4 цієї Директиви, держави-члени зобов’язані вживати заходи, які необхідні для заборони дитячої праці. Однак, держави-члени можуть, законодавчим або регуляторним шляхом передбачити, що заборона дитячої праці не застосовується: а) щодо дітей, які здійснюють діяльність, визначену в  ст. 5 Директиви (культурна або подібна діяльність); б) діти, які досягли як мінімум 14 років, і які працюють за теоретичною та/або практичною системою, яка поєднує роботу та навчання на виробництві, якщо тільки ця робота виконується відповідно з умовами, чітко визначеними компетентним органом; в) діти, які досягли як мінімум 14 років, і які виконують інші види легкої праці, ніж ті, що визначені в ст. 5 Директиви (культурна або подібна діяльність); інші види легкої праці, ніж ті, що визначені в ст. 5 можуть виконуватися дітьми  починаючи з 13 років протягом обмеженої кількості годин на тиждень та види робіт, визначені національним законодавством. Працевлаштування дітей з метою залучення до культурної, мистецької, спортивної чи рекламної діяльності здійснюється за умови отримання попереднього дозволу, який надається компетентним органом в кожному окремому випадку. Держави-члени визначають законодавчим або регуляторним шляхом умови праці дітей у випадках, які зазначені вище і процедуру отримання попереднього дозволу, за умови, що така діяльність: а) не є шкідливою для безпеки, здоров’я чи розвитку дітей, б) не перешкоджає їхньому навчанню в школі, участі в програмах професійного навчання, які затверджені компетентними органами, або на їх здатність отримувати користь від навчання (ст. 5). Держави-члени законодавчим або регуляторним шляхом можуть дозволяти, відповідно до умов, які вони встановлюють, зайнятість дітей з метою їх участі в культурних, мистецьких, спортивних чи рекламних видах діяльності. До загальних обов’язків роботодавців ст. 6 Директиви віднесено: 1) вживання необхідних заходів для захисту безпеки і здоров’я молодих осіб, приділяючи особливу увагу специфічним ризикам, визначеним в частині 1 ст. 7 Директиви (уразливість молодих осіб); 2) застосування заходів, передбачених частиною 1 на основі оцінки існуючих ризиків для молоді, пов’язаних з роботою. Оцінка має здійснюватися до того, як молоді особи почнуть працювати, а також, у випадку значних змін умов праці і повинна стосуватися, зокрема, таких аспектів: а) спорядження та облаштування робочого місця та приміщення; б) походження, рівень і тривалість випромінювання фізичних, біологічних і хімічних речовин; в) облаштування, вибір та використання робочого обладнання при роботі з певними речовинами, машинами, апаратурою та пристосуваннями, та спосіб їх зберігання; г) організація робочого процесу та операцій і спосіб їх взаємодії (організація праці); д) стан навчання та поінформованості молодих осіб. Коли така оцінка вказує на існування ризику для безпеки, фізичного або ментального здоров’я або  розвитку молодих осіб, має бути проведений безкоштовний відповідний медичний огляд і моніторинг їхнього здоров’я. Безкоштовна оцінка і моніторинг здоров’я може бути частиною національної системи охорони здоров’я; 3) повідомлення молоді про можливі ризики та про всі заходи, вжиті для їхньої безпеки та здоров’я. Також роботодавець має повідомити юридичних представників дітей про можливі ризики та про всі заходи, вжиті для безпеки та здоров’я дітей; 4) запровадження захисних та попереджувальних заходів.  Держави-члени гарантують, що молодь буде захищена від специфічних ризиків для безпеки, здоров’я та розвитку, обумовлених браком досвіду, відсутністю усвідомлення існуючих або можливих ризиків або незрілістю молоді. Держави-члени повинні забороняти працю молодих осіб на роботах, які: а) об’єктивно перевищують їх фізичні або психологічні можливості; б) включають в себе шкідливий вплив токсичних, канцерогенних речовин, що призводять до спадкового генетичного ураження, негативних наслідків для плоду під час вагітності або таких, що спричиняють будь-який інший хронічний негативний ефект для здоров’я людини; в) пов’язані з радіаційним опроміненням; г) пов’язані з ризиками настання нещасного випадку, який може статися з молоддю через нездатність розпізнати або передбачити такі ризики, внаслідок приділення недостатньої уваги дотриманню правил безпеки або браку знань чи освіти; д) створюють небезпеку здоров’ю молоді від переохолодження чи перегріву, звуку або вібрацій. Держави-члени через застосування законодавчих або підзаконних положень можуть дозволяти відхилення від вище приведених положень, якщо такі відхилення є необхідними для професійної освіти підлітків та за умови, що захист їх безпеки та здоров’я буде забезпечений виконанням робіт під наглядом компетентної особи (ст. 7). Відповідно до ст. 8 Директиви, держави-члени повинні вживати необхідних заходів для обмеження робочого часу молоді: а) до восьми годин на добу і 40 годин на тиждень для роботи за системою, що поєднує роботу і практику чи практику на виробництві; б) до двох годин у день для навчання і 12 годин на тиждень для роботи, що здійснюється протягом періоду навчання поза   часом, призначеним для навчання у школі, якщо така діяльність не заборонена національним законодавством та/або практикою; в жодному разі тривалість робочого дня не може перевищувати семи годин; це обмеження може бути збільшеним до восьми годин для дітей, які досягли 15 років; в) до семи годин на день і 35 годин на тиждень для роботи, що здійснюється протягом періоду вільного від шкільного навчання, який триває щонайменше один тиждень; ці обмеження можуть бути збільшеними до восьми годин на день і 40 годин на тиждень для дітей, які досягли 15 років; г) до семи годин на день і 35 годин на тиждень для виконання легкої праці дітьми, які вже не підпадають під загальнообов’язкове шкільне навчання протягом повного часу, згідно з національним законодавством. Час, проведений на практиці молодою особою, що працює за системою, яка поєднує теорію і практику чи роботу на виробництві, має зараховуватися як робочий час. Якщо молода особа працює більше ніж на одного роботодавця, робочі дні і робочий час є сукупним. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для заборони дитячої праці в проміжок часу від 20 до 6 годин. Держави-члени вживають необхідних заходів для заборони праці підлітків у проміжок часу від 22 до 6 години або від 23 до 7 години. Держави-члени можуть законодавчими або підзаконними положеннями дозволити працю підлітків в окремих сферах діяльності у вище приведені періоди. У цьому випадку, держави-члени вживають відповідних заходів щодо забезпечення нагляду за підлітком з боку дорослої особи, у випадках, коли такий нагляд є необхідним для безпеки підлітка. Однак, держави-члени можуть законодавчими або підзаконними актами дозволити роботу підлітків у період, протягом якого нічна робота заборонена, якщо існують об’єктивні причини для таких дій, і за умови, що підліткам буде надано відповідний компенсаційний час для відпочинку: робота в судноплавному чи риболовному секторі; робота в секторі збройних сил або поліції; робота в лікарнях або подібних закладах; культурна, мистецька, спортивна або рекламна діяльність (ст. 9).

            До здійснення будь-яких домовленостей щодо нічної роботи та з регулярними інтервалами після їх укладення підліткам має бути надане право на безкоштовний огляд здоров’я, якщо робота, яку вони виконують, продовж періоду за якого робота є забороненою, не є одноразовою. Відповідно до ст. 10 Директиви, держави-члени зобов’язані вживати необхідних заходів для того, щоб на кожний період роботи у 24 години, діти користувалися часом відпочинку, який дорівнює як мінімум 14 годинам. Держави-члени вживають необхідних заходів для того, щоб для кожного семиденного періоду діти та підлітки мали право на період відпочинку, який складає як мінімум 2 доби і який по можливості має бути безперервним. Якщо через поважні технічні або організаційні причини, мінімальний період відпочинку може скорочуватися, він за будь-яких умов має бути безперервним і не меншим за 36 годин. Мінімальний період відпочинку, про який йдеться, має включати неділю. Держави-члени можуть у законодавчих або підзаконних положеннях встановлювати, що визначають мінімальні періоди відпочинку, переривати час відпочинку у випадках, якщо діяльність поділена на окремі періоди або триває короткий час. Держави-члени зобов’язані слідкувати за тим, щоб період, вільний від будь-якої роботи, наскільки це можливо, включав в себе період шкільних канікул для дітей, які підлягають загальнообов’язковій шкільній освіті протягом повного часу, як це визначено національним законодавством. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для надання молодим особам, у випадку, коли тривалість робочого дня більша за чотири з половиною години, перерви тривалістю як мінімум 30 хвилин, які по можливості повинні бути безперервними. Держави-члени, як виняток, можуть відійти від вище приведених умов, якщо такі роботи є короткостроковими і вимагають невідкладного виконання, якщо дорослі працівники через їх відсутність не можуть її виконувати, а також, якщо підліткам буде надано достатній компенсуючий період відпочинку протягом наступних трьох тижнів (ст. 10 Директиви).


                                           ВИСНОВОК

        Національне законодавство в сфері охорони праці молоді в цілому відповідає міжнародним та європейським нормам. Однак, необхідно констатувати і те, що деякі положення національного трудового законодавства потребують доопрацювання.

    Я  вважаю, що мінімальний вік повинен установлюватись на одному й тому ж рівні для всіх галузей економічної діяльності і необхідним є послідовне підвищення до шістнадцяти років мінімального віку для приймання на роботу за наймом дітей. З метою забезпечення в терміновому порядку заборони й ліквідації найгірших форм дитячої праці Конвенцією про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці: недопущення залучення дітей до найгірших форм дитячої праці; надання необхідної та належної прямої допомоги для припинення заняття дітей найгіршими формами дитячої праці й для їхньої реабілітації та соціальної інтеграції; надання всім дітям звільненим від найгірших форм дитячої праці, доступу до безплатної початкової освіти й, у разі можливості та необхідності, до професійно-технічної підготовки; виявлення дітей, які перебувають в особливо важкому стані, та допомога таким дітям; врахування особливостей становища дівчат .

    З метою викорінення експлуатації праці дітей та для ефективного забезпечення її заборони необхідно державам не лише систематизувати законодавчу базу щодо праці неповнолітніх, а й виробити механізм її реалізації. Чіткими кроками у боротьбі проти цього явища з метою інтеграції законодавства України до законодавства ЄС є установлення гарантій при працевлаштуванні неповнолітніх, а також контроль за дотриманням трудового законодавства з питань охорони праці та її гігієни, техніки безпеки (заборона застосування праці осіб молодше 18 років, на важких роботах і роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на підземних роботах, роботах у нічний час чи виконання надурочних робіт, у вихідні дні тощо), оплати праці роботодавцем щодо неповнолітніх працівників й інші фактори, які сприятимуть здобуттю дитиною освіти, її духовному та фізичному розвитку.


Література

1 Положение детей в мире, 1997 г. / К. Беллами. – Б. м. : ЮНИСЕФ. Дет.    фонд ООН, 1997. – 116 с.

2Костриця В. Дитяча праця є наслідком усіх економічних та соціальних негараздів / В. Костриця // Робітнича газ. – 2000. – 13 січ.

 

3 Отака дитяча арифметика // Урядовий кур’єр. – 2002. - № 23

4 Про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві: Конвенція МОП № 10 від 25 жовтня 1921 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – Ст. 123.

5 Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті: Конвенція МОП № 15 від 25 жовтня 1921 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – С. 123.

6 Про обов’язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден: Конвенція МОП № 16 від 25 жовтня 1921 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956.- № 7. – Ст. 123.

7 Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в морі: Конвенція МОП № 58 від 26 червня 1936 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – Ст. 123.

8 Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості: Конвенція МОП № 59 від 3 червня 1937 р..

9 Про вік приймання дітей на непромислові роботи: Конвенція № 60 від  3 червня 1937 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – Ст. 123.

10. Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці у промисловості: Конвенція МОП № 77 від 19 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – Ст. 123.

11. Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах: Конвенція МОП № 78 від 19 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. –  Ст. 123.

12. Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах: Конвенція МОП № 79 від 19 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – Ст. 123.

13. Про нічну працю підлітків у промисловості (переглянута): Конвенція МОП № 90 від 17 червня 1948 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. - № 7. – Ст. 123..

14. Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці: Конвенція МОП № 182 від 1 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 48. – Ст. 412.

15. Про мінімальний вік для прийняття на роботу рибалок: Конвенція МОП № 112 від 19 червня 1959 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 46. – Ст. 514.

16. Про мінімальний вік допуску на підземні робота в шахтах і копальнях: Конвенція МОП № 123 від 22 червня 1956 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. - № 7. – Ст. 47.

17. Про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах в шахтах і копальнях: Конвенція МОП № 124 від 23 червня 1965 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. - № 7. – Ст. 47.

 18. Про мінімальний вік прийняття на роботу: Конвенція МОП № 138 від 24 червня 1973 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1979. - № 12. – Ст.

146.

19. Про зайнятість населення: Резолюція МОП від 16 червня 1996 р.

20. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю від 27 травня 2003 р.

21. Щодо медичного огляду дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці: Рекомендації МОП № 79 від 19 вересня 1946 р.

22. Щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах та копальнях: Рекомендації МОП № 125 від 2 червня 1965 р.

23. Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку: Рекомендації МОП № 136 від 3 червня 1970 р.

24. Європейська соціальна хартія (переглянута). – Страсбург, 3 травня 1996 р.

– European Treaty Series / 163.

25. Про захист молоді, що працює: Директива Ради 94/33/ЄC від 22 червня  1994 р. // Official Journal L 216 20/08/1994, P. 0012 – 0020.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78697. Коррекция девиантного поведения подростков в условиях оздоровительно-образовательных центров 440.33 KB
  Рост девиантного поведения различных возрастных категорий населения несовершеннолетней молодежи обозначил актуальность проблемы организации профилактической работы с детьми и молодежью, но в связи с тем, что реализация профилактических технологий осуществляется с детьми...
78698. ПРАВОВЫЕ ОТНОШЕНИЯ В ИНФОРМАЦИОННОЙ СФЕРЕ 2.51 MB
  Сегодня все больше увеличивается значение информации в самых различных социальных процессах. Активное использование средств обработки и передачи информации развитие новых технологий вызывает существенные изменения в экономической политической и иных сферах общественной жизни.
78699. Ідея розвитку у працях Я. А. Коменського, М. Монтеня, Ж.-Ж. Руссо 69.5 KB
  Мета даного реферату - розкрита одну з головних проблем сучасної педагогіки, а саме проблему розвиваючого навчання. Можна із впевненістю сказати, що запровадження розвиваючого навчання в сучасну школу має величезне педагогічне значення.
78701. ЭРИКСОН ЭРИК 31 KB
  По Эриксону главной частью структуры личности является не бессознательное ИД как у Фрейда но сознаваемая часть Эго которая стремится в своем развитии к сохранению своей цельности и индивидуальности.
78703. Повреждения и заболевания конечностей 201.94 KB
  Стадия декомпенсации -– боли в покое изменения цвета кожи вынужденное положение конечности. Признаками перелома кости являются боль отечность тканей патологическая подвижность и крепитация костных отломков нарушение функции при возникновении смещения отломков деформация конечности.
78704. Социальная стратификация 152.5 KB
  Постоянное ранжирование социальных статусов и ролей в социальной системе. Социологи называют социальной стратификацией расположение индивидов и групп сверху вниз по горизонтальным слоям или стратам по признаку неравенства в доходах уровне образования объеме власти профессиональном престиже.