96683

Самоосвіта в системі виховання учнів початкових класів

Курсовая

Педагогика и дидактика

Завдання вчителя й спеціально відведений час для виконання його; виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога; подолання учнем пізнавальних складностей, розумової або фізичної напруги для виконання поставленого завдання.

Украинкский

2015-10-08

122.5 KB

0 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                          2  

РОЗДІЛ І. САМООСВІТА ШКОЛЯРІВ, СУТНІСТЬ ТА РІВНІ САМООСВІТИ  3

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ У ШКОЛЯРІВ ПОТРЕБИ У САМООСВІТІ.            9

2.1. Мотиви самоосвіти: зовнішні та внутрішні умови                                            9 

2.2. Молодший шкільний вік                                                                                     15

2.3.Середній шкільний вік                                                                                   17

2.4.Старший шкільний вік                                                                                         18 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Актуальність самоосвіти, як соціального явища, нагадує хвилю. Кожен її сплеск зумовлений певною інформаційною революцією в суспільстві: поява писемності, книгодрукарства, радіо і телебачення, а тепер комп’ютера. У кінці ХХ століття Україна разом з усім Європейським співтовариством вступила в інформаційну епоху, в якій, як стверджує В.Кремень, знання, інформація, технології змінюються скоріше, аніж одне покоління людей [6]. Відтак, перед освітянами постає нове актуальне завдання – не просто передавати знання і створювати умови для їх творчого застосування, а й виробити у молоді вміння й навички самостійно навчатися впродовж життя. Саме тому у навчальних програмах для загальноосвітніх навчальних закладів, наголошено, що вивчення предмету має бути спрямовано на розвиток особистості учня, його природних задатків, інтелекту та здатності до самоосвіти. Суспільство, прогресуючи й ускладнюючись, завжди підвищує свої вимоги до самоосвітньої активності особистості. На думку А. Гіна, нова динамічна, інформаційна епоха вимагає від людини, яка прагне самореалізації, успіху та конкурентоспроможності в будь-якій сфері діяльності, високої напруги інтелектуальних і психічних сил [3]. У критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів ця думка доповнюється: – «…вона повинна вміти не тільки самостійно мислити, але й діяти в нестандартних ситуаціях або винаходити нові способи дії, якими дотепер людина не володіла» [7, с.2]. Отже, інформаційне суспільство орієнтує самоосвіту на розвиток практичних умінь особистості, її здатності застосовувати нові знання та реалізовувати власні проекти. Тому сьогодні самоосвіта – це вид самокерованої, систематичної інформаційно-пізнавальної діяльності, спрямованої на творче опрацювання різноманітних інформаційних джерел, з метою застосування нових знань для саморозвитку та самореалізації [5, с.23]

Мета курсової роботи - полягає в теоретичному обґрунтуванні  сутності самоосвіти, ії важливій наявності у житі школярів.

Об’єкт дослідження

Предмет дослідження - рівні і методи самоосвіти системі виховання учнів початкових класів.

Методи дослідження: теоретичні: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція); аналіз і синтез результатів експерименту з формування особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу;

Емпіричні: опитування (анкетування, бесіда з учнями та вчителями, інтерв’ювання); діагностичні методи (тести, рейтинг, педагогічна ситуація); обсерваційні методи (пряме, опосередковане і включене спостереження); експериментальні методи (інформаційно-пошуковий, констатуючий, формуючий експеримент).

РОЗДІЛ І

САМООСВІТА ШКОЛЯРІВ,СУТНІСТЬ,РІВНІ САМООСВІТИ.

У навчальній діяльності можна виділити щонайменше два рівні:

• навчальна діяльність за участю вчителя;

• самостійна робота учнів (її задає й в кінцевих формах оцінює учитель). Верхівкою ж розвитку учня як суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності є його самоосвітня діяльність, яка не є тотожною жодному з виділених рівнів. Хронологічно в навчальній діяльності на початку навчання домінують зовнішні (соціальні) мотиви, оскільки така діяльність є обов'язковою, а внутрішні мотиви ще перебувають у стадії становлення. Предметом же навчальної діяльності є матеріали шкільної програми. В такій діяльності педагог визначає й джерело засвоювання знань, і характер та обсяг навчального матеріалу. Він також здійснює загальний контроль навчальної діяльності учнів, поступово формуючи їхні самоконтроль і самооцінку.

Рівень самостійної роботи учнів характеризується тим, що все більше число компонентів навчальної діяльності передається для самостійного здійснювання учневі (першими дидактично виправданими є завдання: передавати учневі для самостійного виконання самооцінку, далі — самоконтроль, потім — визначати способи й завдання навчальної роботи). У міру надбання таких навчальних прийомів учень стає все більш придатним до виконання самостійної роботи. Отже, самостійна робота учня — це така робота, яку учень виконує без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням і в спеціально виділений час.

За психолого-педагогічною структурою самостійна робота учня складається з таких елементів:

• завдання вчителя й спеціально відведений час для виконання його;

• виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога;

• подолання учнем пізнавальних складностей, розумової або фізичної напруги для виконання поставленого завдання. 

Самоосвітній діяльності також притаманна самостійність. Найважливіша психологічна відмінність її від самостійної роботи полягає в тому, що самостійну роботу учень виконує за завданням педагога, а самоосвітою керує сам, будуючи її відповідно власним задачам.

Отже, самоосвіта — це особлива діяльність, яка має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти — мотиви, задачі, способи дії та способи контролю учень добирає самостійно.

У самоосвітній діяльності домінують внутрішні (пізнавальні й соціальні) мотиви, оскільки така діяльність завжди є добровільною. Предметом самоосвіти стають інфор-маційні матеріали, які виходять за межі шкільної програми. Учень тут сам визначає матеріал для засвоєння: його форму, обсяг, строки та джерела (власна або публічна бібліотека, Інтернет або інші засоби масової інформації). Роль педагога за таких психологічних умов зводиться до формування в учня потреб, мотивів і способів самоосвіти, показу зв'язків самоосвіти й шкільного навчання.

У самоосвітній діяльності учнів можна виділити такі рівні:

• Супутнє шкільному навчанню: самоосвіта здійснюється всередині навчальної діяльності, ще не відокремилась від неї, учіння коректує самоосвітню діяльність.

• Особлива самоосвітня діяльність (не сповна розгорнута) по розв'язуванню окремих "утилітарних" задач.

• Специфічна самоосвітня розгорнута діяльність по самовихованню особистості.

Різні рівні самоосвітньої діяльності різняться завданнями, які виконує учень, та способами їх реалізації.

На першому рівні самоосвіти присутні невизначені, аморфні завдання загального розвитку особистості (іноді їх називають безкорисливими). Способами самоосвіти на цьому рівні виступають епізодичний ситуативний безсистемний пошук додаткової інформації, шляхів розширення знань (читання додаткової літератури, відвідування окремих лекцій).

На другому рівні самоосвіти розв'язуються конкретніші завдання й домінують близькі цілі — здати іспити або заліки, вступити на підготовчі курси у вуз, вивчити іноземну мову. Як правило, все це суб'єкт самоосвіти планує без чіткого зв'язку цих цілей з удосконаленням особистості в цілому. Способами здійснення самоосвіти тут є вибіркове й систематичне засвоювання нової інформації, включення актуальних матеріалів шкільної програми в цей контекст, а також уже пройдених, якщо вони з певних причин були недостатньо засвоєними у свій час. На цьому рівні вже може мати місце не лише самостійне засвоювання нових знань, а й опанування науковими методами мислення.

На третьому рівні самоосвіти домінують далекі цілі, пов'язані з життєвими перспективами особистості, з вибором про-фесії та самовихованням. На цьому рівні у самоосвіти з'являються принципово нові способи діяльності: усвідомлення учнем особливостей власної навчальної діяльності та особистості, співвіднесення їх із вимогами суспільства, оцінка цих особливостей та перетворення їх, пошук і відпрацювання нових способів пізнавальної діяльності, вироблення нової соціальної позиції, усвідомлення самоосвіти як особливої діяльності, співвіднесення задач і способів самоосвіти, розгорнуті самооцінка й самоконтроль, які проявляються насамперед у самоплануванні й розумному самообмеженні власної діяльності.

Виділені рівні, з одного боку, можна розглядати й як хронологічно пов'язані етапи становлення самоосвітньої діяльності. З іншого боку, логічною є й постановка питання про вікові особливості самоосвіти особистості.

Для молодшого шкільного віку (1 — 4-ті класи), коли дитина входить в навчальну діяльність і послідовно оволодіває всіма її компонентами (навчальними завданнями, навчальними діями та діями самооцінки й самоконтролю) є характерним формування нового суб'єктного типу ставлення учня до навчальної інформації: дитина навчається бачити в ній окремі якості, оцінювати їх і перетворювати. На цьому тлі до кінця молодшого шкільного віку в учня формується й перший рівень самоосвітньої діяльності, який предметно втілюється в інтересі до додаткових джерел знання, пошук і робота з якими ще дуже ситуативні, випадкові й недосконалі.

В середньому шкільному віці (5 — 8-ий класи) завдяки ак-тивному залученню учнів до спільних, колективно-розподільчих форм навчальної діяльності, на основі оцінок навколишніх (дорослих і однолітків) учень починає виділяти у власній роботі окремі якості, оцінювати їх із точки зору суспільно вироблених норм і перетворювати, удосконалюючи власну навчальну діяльність. Самоосвітня діяльність представлена в цей час зазвичай першим і другим рівнями, містить початок виходу за межі шкільної програми. їй усе ще притаманні певна невпорядкованість і недостатня цілеспрямованість.

У старшому шкільному віці (9 — 11-ті класи) учні найбільшою мірою готові до самоосвіти. Цьому сприяють особливості соціальної ситуації розвитку старшокласника: його провідною діяльністю стають учіння й самоосвіта, які організовуються під кутом зору обраної майбутньої професії. Специфіка останньої й диктує учневі провідні орієнтири самоосвіти.

Отже, з психологічного погляду самоосвіта — це не лише удосконалювання учнем системи знань, а й удосконалювання ним власної діяльності в цілому — уміння управляти нею, змінювати її й перебудовувати. Сформовані способи самоосвіти полягають, зокрема, у тому, що, зіткнувшись із завданням, особистість може розумово уявити її, "програти в умі" будову власної майбутньої діяльності по розв'язанню її. На цій психологічній основі пізніше складається індивідуальний план і стиль навчальної, а потім і самоосвітньої діяльності: учень усвідомлює індивідуальні особливості власної діяльності, оцінює їх, перетворює відповідно до цих оцінок і вимог навколишніх, напрацьовує свої оптимальні індивідуальні способи самоосвіти

З позиції визначення основних напрямів педагогічного керівництва самоосвітою учнів психологи виділяють кілька основних видів педагогічного забезпечення розвитку самоосвіти. Головним напрямом у вихованні прийомів самоосвіти є робота вчителя-предметника на уроці по формуванню повноцінної навчальної діяльності в єдності всіх її компонентів. Логіка роботи тут стандартна: відпрацювавши окремі компоненти навчальної діяльності, вчитель передає їх для самостійного виконання учням, починаючи з дії самооцінювання й самоконтролю, через навчальні дії, завершуючи діями постановки й вибору навчальних завдань. У ході пролонгованого вивчення навчального предмета у педагога з'являються можливості показати учням розвивальну роль системи навчальних завдань, послідовності та ієрархії навчальних дій у великих розділах навчального матеріалу, підкреслити вирішальне значення плануючих форм самоконтролю й самооцінки в організації ефективної самостійної роботи.

Другим важливим напрямом роботи є формування прийомів навчальної роботи учнів, які мають статус міжпредметних, тобто необхідних при вивченні будь-якого шкільного предмета, або ж при здійсненні інших форм навчально-пізнавальної активності. На відміну від попереднього напряму суб'єктом організації навчання тут можуть виступати й класний керівник, й психолог або соціальний працівник, які на класних, учнівських зборах, через гурткову й факультативну роботу розгортають педагогічну діяльність по передаванню учнівській аудиторії психологічних прийомів учіння й самоосвіти з метою "навчити вчитись". Серед цих основних прийомів відзначимо такі:

• прийоми смислового переробляння тексту, укрупнювання його (виділення найзагальніших ідей, принципів, законів, правил і формул, дійсних для всього матеріалу), запис крупних блоків матеріалу у вигляді схем (як зразок застосування такого прийому — складання опорних конспектів за методом В. Ф. Шаталова);

• прийоми культури читання (динамічне читання великими синтагмами) та культури слухання, конспектування й роботи з книгою, підготовка виписок, анотацій, тез, плану, реферату та рецензії;

• прийоми запам'ятовування — структурування навчального матеріалу, використання особливих прийомів мнемотехніки з опорою на образну й слухову пам'ять;

• прийоми зосереджування уваги, які спираються на використання різних видів самоконтролю: на поетапну перевірку роботи, виділення "одиниць", порядку перевірки;

• прийоми пошуку додаткової інформації та зберігання її в домашній картотеці (робота зі словниками, довідниками, енциклопедіями та бібліографічними каталогами);

• прийоми підготовки до іспитів, заліків, семінарів і лабораторних занять;

• прийоми раціональної організації часу, розумного чергування праці й відпочинку, важких і легких, усних і письмових завдань, загальних правил гігієни праці (режим і порядок на робочому місці, освітлення тощо).

Слід виділити напрями соціально-педагогічної роботи, які покликані розвивати мотиваційний компонент самоосвітньої діяльності:

Перший напрям — це різноманітні форми позакласної й позашкільної роботи, що мають створювати загальну внутрішню готовність учня, його установку на самоосвіту. Це можуть бути будь-які педагогічні засоби, які б допомага-ли учням:осмислювати власний досвід виконання домашніх завдань (бесіда, друковане видання або настінна чи радіогазета, що висвітлює прийоми самоосвіти, піднімає для обговорення теми: твій режим дня, твій резерв часу, послідовність виконання домашніх завдань, що таке бути організованим);

усвідомлювати індивідуальні особливості своєї навчальної діяльності (мотиви учіння, його сильні й слабкі сторони, вміння конспектувати, працювати з довідниками);

накреслити індивідуальний план власної самоосвіти.

Другий напрям — мотиваційній готовності до самоосвітньої діяльності сприяють і різноманітні заходи по за-гальнокультурному розвитку учнів: відвідування лекторіїв, виставок і театрів, ознайомлювання з освітньо-виховними програмами телебачення й радіомовлення, які стимулюють розвиток особистості дитини в цілому, роблять її відкритою для самовиховання, інструментом якого стає і самоосвіта.

Третій напрям — важливим джерелом становлення інтересу до самоосвітньої діяльності учнів виступає інтелектуальна атмосфера в родині, визнання самоосвіти за цінність, приклад систематичної самоосвітньої, пізнавальної або дослідницької діяльності дорослих, старших членів родинного кола. Сприятливим буде й існування у батьків установки на важливість для їхніх дітей освітньої компоненти соціалізації, їхня готовність до певних кроків і витрат, пов'язаних із забез-печенням задоволення пізнавальних інтересів своїх дітей (створення домашньої бібліотеки, забезпечення доступу до друкованих і електронних носіїв інформації, відвідування публічних заходів, зорієнтованих на розвиток пізнавальних, естетичних і політичних потреб дитини).

Джерелом розвитку самоосвітньої діяльності може виступати й сам індивід, який навчається. Спеціальна програма розвитку самостійності людини у пізнаванні повинна містити такі основні позиції:

• усвідомлення учнем як суб'єктом пізнання власної пізнавальної потреби у розширюванні, поглиблюванні знань, які здобуваються в межах шкільної програми навчання;

• визначення власних інтелектуальних, особистісних і фізичних можливостей, у тому числі й об'єктивна оцінка вільного від відвідування навчального закладу часу;

• визначення мети самостійної роботи — найближчої й віддаленої, задоволення окремої пізнавальної потреби чи продовження навчання, дальша професіоналізація за обраним фахом;

• самостійний вибір об'єкта вивчення та обґрунтування такого вибору (наприклад, іноземна мова як об'єкт самоосвіти людини з метою стажування за кордоном у провідному науковому центрі, який займається дослідженням проблеми, що становить її професійний інтерес);

• розроблення конкретного плану довгострокової й найближчої програми самоосвітньої діяльності: формулювання цілей, добір адекватних їм дидактичних засобів і способів самоосвіти (залучати досвід організації самостійної навчальної роботи на уроці);

• визначення форми і часу самоконтролю (найдоцільніше, щоб формою контролю виступало виконання конкретного виду роботи, яка б становила інтерес не лише для учня, а й для інших людей).

Отже, самоосвітня діяльність людини як суб'єкта пізнавання й особистого розвитку може мати різні модифікації залежно від характеру спонукань, особливості поставлених завдань та пізнавального потенціалу людини, а також досвіду її попередньої навчальної діяльності.



РОЗДІЛ ІІ

ФОРМУВАННЯ У ШКОЛЯРІВ ПОТРЕБИ У САМООСВІТІ

2.1. Потреба у самоосвіті та ії мотиви

                                                                   “...всіма можливими засобами

                                                                     треба запалювати в дітях палке

                                                                     прагнення до знань і навчання”

                                                                                                           Я.Коменський

Будь-яка потреба, в тому числі й потреба в самоосвіті, стає внутрішньою силою, яка спонукає людину до активної дії, лише тоді, коли вона усвідомлюється особистістю. Але для розвитку й поглиблення потреби, викликаної активною діяльністю, недостатньо лише її усвідомлення. Це залежить і від того, яке значення надає суспільство даній потребі. А сьогодні суспільство відчуває необхідність у підвищенні науково-технічного й культурного світогляду його членів, тому суспільне значення самоосвіти постійно зростає.

Потреба в самоосвіті не може розвиватися без участі емоційних і вольових сфер особистості. Зусилля учнів до задоволення потреби в самоосвіті приводять до позитивного або негативного результату. Успішне задоволення викликає в учня почуття радості, загального емоційного піднесення, з'являється впевненість у подоланні труднощів, зростає бажання продовжувати активну пізнавальну діяльність. Поразка у задоволенні потреби в самоосвіті викликає емоції роздратування й смутку. Численні безуспішні спроби задоволення потреби можуть викликати почуття розчарування, невпевненості у своїх силах, а то й згасання цієї потреби. Легке задоволення потреби в самоосвіті, що не вимагає розумового напруження, також може не викликати почуття радості й нових потреб, пов'язаних з особливостями вольових якостей особистості. Тому при формуванні у школярів потреби в самоосвіті важливо дуже тонко враховувати характер і зміст самостійної роботи: відповідність інтересам, доступність у подоланні інтелектуального бар'єру тощо.

Потреба в самоосвіті — особистісна якість людини, отже, й розвиток її відбувається індивідуально. Навіть за однакових психічних особливостей двох учнів (нахилів, здібностей, темпераменту, вольових якостей) навряд чи буде однаковим зміст їхніх самостійних занять. Багато що тут визначається інтересом учня не тільки до змісту навчального матеріалу (предметна потреба), а й до процесу набуття знань (функціональна потреба). Багато залежить і від усвідомлених мотивів самоосвіти, об'єктивної і суб'єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки учнів, ступеня оволодіння вмінням здійснювати самостійну роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів. Індивідуальність виявляється також у темпах розумового розвитку, у здатності до проникнення в сутність явищ, у самостійності використання набутих знань.

Отже, вчитель, який ставить перед собою завдання сформувати в учнів потребу в самоосвіті, може досягти успіху лише за умови, що він ураховує усі ці особливості, сам має відповідну психологічну та педагогічну підготовку, добре знає своїх учнів, досконало володіє предметом, систематично ознайомлюється з новинами науково-технічного й культурного життя. Багато визначається також педагогічним тактом учителя, його вмінням проникнути в задуми самоосвітньої роботи учнів, майстерністю керівництва, взаємостосунками тощо.

Успіху в розвитку потреби в самоосвіті можна досягти лише за умови систематичного керівництва самостійним набуттям знань учнями й організації у школі їхньої пізнавальної діяльності.

     Самоосвіта - складне явище, яке тісно пов'язане з навчанням. Потреба в самоосвіті та потреба в знаннях також мають між собою зв'язок.

Cамоосвіта і навчання збігаються в дуже важливому — кінцевому результаті діяльності — у набутих знаннях та інтелектуальному розвитку. Звідси робиться висновок: через самоосвіту учнів можна використовувати найбільш доцільні й допустимі методи самостійного оволодіння знаннями, навіть більше, навчання й самоосвіта мають іти паралельно, взаємно збагачуючи й доповнюючи одне одного.

Потреба в самоосвіті є необхідним елементом пізнавальної потреби. Чим повнішу й різноманітнішу інформацію отримають учні, чим різноманітніші джерела та способи отримання пізнавальної інформації, тим більше умов для розвитку потреби в знаннях. Використовуючи різні засоби навчання, додаткову літературу, різноманітні джерела інформації, ми маємо змогу урізноманітнити засоби задоволення пізнавальних потреб учнів, отже, сприяємо розвитку в них потреби в знаннях.

Важливою умовою розвитку потреб є також перехід від репродуктивної діяльності до творчої, що не тільки зміцнює позитивне емоційне ставлення особистості до самостійного навчання, а й веде до визнання даної діяльності основним покликанням особистості. Розвиток потреб залежить також від того, наскільки складно для людини їх задовольнити. Труднощі можуть виникати в самій пізнавальній діяльності, яка може здатися учневі малодоступною. Він відмовиться від неї, отже, результатом буде припинення розвитку самої потреби. Дуже важливо, щоб учень вірив у свої сили, в можливість успішного навчання, тому вчителеві потрібно навчитися створювати ситуації успіху для кожної дитини, спираючись на знання про її можливості.

Слід відзначити, що й відсутність труднощів може відіграти роль антисти- мулу в розвитку пізнавальних потреб, бо коли учень не відчуває ніяких утруднень у роботі, йому буде здаватися, що він усе знає й уміє. Отже, добираючи завдання для самостійного здобуття знань, вчитель повинен враховувати потенційні можливості кожного учня та його суб'єктивне уявлення про них.

Ще одна закономірність розвитку потреби в самоосвіті — усвідомлення особистої та суспільної значущості отриманих знань. Оцінка значущості знань буде тим глибшою й істотнішою, чим повніше людина базується на розумінні предмета науки, що вивчається.

Відзначають наступні мотиви самоосвітньої діяльності учнів.

Соціально значимі мотиви, пов'язані з реалізацією ідеалів та життєвих планів учнів:

формування світогляду;

формування морального кредо;

підготовка до обраної професії;

прагнення усвідомити свої можливості в цьому відношенні.

Таким чином, перша група мотивів пов'язана з загальним ростом самосвідомості школяра, з потребою визначити своє місце в житті, з прагненням осмислити своє призначення.

   2.Друга група включає мотиви, пов'язані зі спонукаючою силою власної пізнавальної потреби та пізнавального інтересу, без орієнтації особистості на життєві плани. Розвиваючись у навчальній діяльності, самоосвіта учнів досить часто не має тієї цілеспрямованості, що характерна для дорослих.Аналіз пізнавальної діяльності учнів дозволяє говорити, з одного боку, про тих, у кого пізнавальний інтерес залишається на низькому рівні та не завжди стійкий і диференційований. Самоосвітня діяльність у цьому випадку носить епізодичний, випадковий характер. З іншого боку, можна виділити учнів, у яких власне пізнавальний інтерес став стрижневим. Самоосвітньою діяльністю в цьому випадку керує бажання безпосереднього пізнання, прагнення до безперервного оволодіння новим джерелом інформації, вона базується при цьому на безкорисному інтересі, без спеціальної орієнтації на майбутнє школяра.

   3.Третя група мотивів самоосвіти пов'язана з потребою особистості в самовдосконаленні, в розвитку своїх здібностей, призначення.

Коли цей мотив пов'язується з життєвими планами учня, то самоосвітня діяльність набуває рис першої групи. Але іноді розвиток музичних, спортивних, художніх та інших здібностей не пов'язаний безпосередньо з життєвими планами учня і підтримується лише його перебуванням у спеціальній школі.

До цієї групи самоосвітньої діяльності відноситься також удосконалення характеру особистості, розвиток пізнавальних здібностей, в першу чергу розумових.

4.Четверту групу складають різноманітні форми захоплень учнів, їх хобі. Так, любов до тварин, захоплення садівництвом тощо можуть розвиватися в шкільному віці на рівні прикладної діяльності, не досягаючи рівня серйозних занять спеціальною наукою. Навіть позитивні та різноманітні мотиви створюють лише потенціальну можливість розвитку учнів, бо реалізація мотивів залежить від процесу постановки мети, тобто вміння учня ставити мету та досягати її в навчанні. Мета — це очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учнів, що ведуть до реалізації її мотивів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу зробити висновки щодо особливостей навчальної мотивації учнів різного віку.

Мотивами навчальної діяльності школярів можуть бути потреби, інтереси, установки, ідеали, захоплення і емоції, які викликають активну навчальну діяльність школярів, їх уважне відношення до навчальних обов’язків, старанність, добросовісність, охайність у виконанні завдань. Наприклад, доброзичлива, строга і справедлива вимога до учнів формує такі мотиви навчання, як почуття відповідальності, обов’язку. Намагання школярів порадувати рідних хорошими успіхами поступово перетворюється в почуття інтелектуального задоволення навчальною працею і стає внутрішнім мотивом навчання.

В сучасній школі велике значення має самостійна робота учнів при набуванні нових знань, навичок, умінь і їх застосування на практиці. Чим старші школярі, тим більша роль самостійної роботи, тим складніші завдання вони виконують.

Мотиви навчання впливають на відношення школярів до навчальної праці. Відомо, що найбільш успішно проходить навчання при умові позитивного відношення до навчання.

Одним з найважливіших шляхів формування позитивного відношення до навчання є створення у дітей позитивних мотивів навчання. Існує кілька груп мотивації навчальної діяльності.

  1.  Соціальні мотиви, пов’язані з різними взаємовідносинами учнів між собою, з учителями, вихователями, батьками і іншими людьми:

а) суспільні – підготовка до життя, до трудової діяльності,

б) відповідальність перед близькими - намагання принести радість батькам,

в) професійні цінності – підготовка до майбутньої професії.

г) комунікативні мотиви – намагання до самовдосконалення, утвердженні в колективі.

  1.  Пізнавальні мотиви, серед яких ведучі – інтерес до знань. До процесу їх здобуття, бажання дізнатись побільше, розширити свій кругозір, інтерес до певних галузей знань і відповідних навчальних предметів. Розподіляють декілька стадій інтересу: цікавість, зацікавленість, пізнавальний і теоретичний інтерес.

Цікавість – найелементарніша стадія орієнтування, пов’язана з новизною предмета. На цій стадії ще не помітні намагання пізнати суть предмету.

Зацікавленість – характеризується намаганням глибше познайомитись з предметом, вийти за межі видимого і почутого, розширити свої знання. Виражається емоціями здивування, пізнання нового, почуттям радості пізнання. Діти дають багато запитань.

               Пізнавальний інтерес – не тільки запитання, а й намагання самому

               знайти відповідь.

            Теоретичний інтерес – не тільки пізнання теоретичних основ, а й

            практичне їх застосування.

  1.  Мотиви перспективи пов’язані з питанням “Ким бути?” і визначенням
  2.  ролі  навчання, знань у відповіді на це питання.
  3.  Як же розподіляються ці мотиви в початкових, середніх і старших класах?
  4.  В початкових класах виступають на перший план соціальні мотиви такі, як намагання завоювати повагу дорослих, доставити радість батькам, виділитись в колективі. Оцінка є їх критерієм. Однак, підростаючи, учень переосмислює значення школи і шкільних відносин. Тепер мотивом стає найближче майбутнє, яке без освіти не має смислу.
  5.  Мотиви навчання міцно пов’язані з методами навчання. Від змісту навчального матеріалу. Залежить вибір способів  мотивації, а методи в свою чергу включають в свою структуру відповідні прийоми мотивації.

Мотиваційна робота проводиться в двох напрямках: виховному і пізнавальному. При правильному виховному процесі у дітей формується почуття обов’язку, відповідальності, боротьби за честь колективу. Інтерес грає важливу роль у навчанні. Дітям повинно бути цікавим навчання. Які ж уроки найбільш цікаві? Ті на яких чітко організований навчальний процес, де школярів залучають до активної навчальної діяльності, яка приносить їм успіх, радість пізнання і праці. Їм нецікаві ті уроки, де довго говорять і мало працюють, де немає чіткості, організованості.

Одним з важливих прийомів мотивації навчання є створення ситуації задоволення учнів успіхами у навчанні. Оцінка – важливий стимул навчання. Вона може перейти у внутрішній мотив задоволення успіхами, радістю у подоланні труднощів.

Авторитет учителя грає не останню роль в навчанні. Розвитку пізнавального інтересу , як мотиву, сприяють різні прийоми проблемного навчання. Слід так поставити проблемне питання, щоб воно викликало у дітей здивування, гостру зацікавленість і бажання взяти участь в її реалізації.

Учні часто намагаються бути схожими на свого учителя, якщо він для них є авторитетом. Тут важливо все – дотримання модиі скромність, чистота і охайність, зачіска, прикраси, одяг і т.п. Але ще більш важливим для учнів є внутрішній світ учителя, його ерудиція, глибокі знання не тільки свого предмету але і з інших галузей науки і культури, уміння дати характеристику нового фільму, музичного, художнього твору. Учні багато переймають від улюбленого учителя, намагаються також збагатити свій внутрішній світ. Це викликає у них позитивне відношення до здобування знань, до школи до навчання.

Особливу увагу звертають учні на морально-етичні норми поведінки учителя: як поводить себе він у педколективі, серед учнів, серед жителів населеного пункту.

Ясно і чітко визначені учнями перспективи навчання – установлення далеких і близьких перспективних ліній в навчальній праці – є важливим  мотивом навчання. Набагато менше рухатися вперед, якщо добре знаєш ціль і уявляєш шлях, по якому слід іти, які труднощі ждуть попереду і як їх переробити, що вже зроблено і що ще треба зробити.

Дальні перспективи – це визначення мети, якої повинен досягти учень по закінченню школи. Цьому повинна сприяти профорієнтаційна робота, яка акцентує увагу на глибокі знання своєї професії.

Ближню перспективу ставить на уроках учитель. На початку року, розділу, теми учитель повинен націлити учнів на результати. Тематичний облік знань дає змогу учням глибше усвідомити результати роботи і нові завдання.

Найбільш близька перспектива – це завдання кожного уроку, визначення результату, якого повинен досягти учень в кінці заняття.   

Однією з найнеобхідніших умов виховання людини є розвиток її унікальності та індивідуальності. Реалізація цього неможлива без правильної мотивації навчання та розвитку інтересу до нього. Тому важливим місцем у роботі вчителя є формування в учнів мотивації навчання. Бо якщо в учнів є бажання і інтерес до учіння, якщо вони вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами, тобто мають сформовані стійкі мотиви до навчання, то вони можуть краще реалізувати свої здібності під час вивчення різних предметів.

2.2.Молодший шкільний вік

Молодший шкільний вік відіграє велику роль у формуванні навчальної мотивації учнів.

Мотиви навчання молодших школярів найчастіше такі:

  •  прагнення отримати нагороду;
  •  хороша оцінка;
  •  бажання отримати схвалення від батьків;
  •  прагнення завоювати авторитет серед однокласників, у вчителя;
  •  честолюбство;
  •  почуття відповідальності;
  •  бажання заслужити похвалу від значущої особистості чи особистостей;
  •  бажання уникнути покарання;
  •  звичка виконувати вимоги дорослих;
  •  пізнавальний інтерес.

Особливості мотивації молодших школярів:

  •  внутрішня мотивація проявляється переважно до результату, більшість учнів не схильні докладати вольових зусиль для подолання труднощів у навчанні;
  •  широкі пізнавальні мотиви (інтерес до знань) можуть уже до середини цього віку перетворитися на навчально-пізнавальні мотиви (інтерес до способів здобування знань); мотивація самоосвіти представлена поки що найпростішою формою — інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткових книг;
  •  широкі соціальні мотиви розвиваються від загального недифе- ренційованого розуміння соціальної значущості навчання до глибшого усвідомлення причин необхідності навчатися.

Позиційні соціальні мотиви представлені бажанням дитини отримати похвалу вчителя. Мотиви співробітництва та колективної роботи мають поки що загальний характер; навчальна діяльність полімотивована.

До внутрішніх мотивів навчальної діяльності можна віднести такі: особистий розвиток у процесі навчання; пізнання нового, невідомого; розуміння необхідності учіння для подальшого життя. Одне з основних завдань учителя — це підвищення в структурі мотивації учня питомої ваги внутрішньої мотивації навчання. Розвиток внутрішньої мотивації учіння відбувається як зрушення мотиву на мсту учіння.

Інтенсивно розвивається в навчанні вміння ставити мету і досягати її. За умов правильної організації навчальної діяльності у молодших школярів можна закласти вміння самостійно ставити мету. Починає формуватися вміння співвідносити мету зі своїми можливостями.

Управління учнем своєю самостійною навчально-пізнавальною діяльністю можливе за умови визначення ним відповідної мети. Вчитель має актуалізувати в його свідомості, яким шляхом він може виконати свої вимоги, що потрібно для цього зробити. Разом із дитиною педагог визначає та оцінює особистісні перетворення, зрушення, що відбуваються за допомогою дій, передбачених для виконання. Це дає учневі змогу сприймати себе як особистість, з якою рахуються і думка якої є вирішальною у самовизначенні. Це допомагає йому усвідомити свій керований учителем вибір як самостійний, необхідний для реалізації.

Умови формування навчальної мотивації учнів молодших класів:

  •  формування адекватної самооцінки своїх можливостей;
  •  підтримка прагнення до саморозвитку й самовдосконалення;
  •  виховання відповідального ставлення до навчальної роботи, почуття відповідальності;
  •     збагачення змісту особистісно зорієнтованим цікавим матеріалом;
  •  гуманне ставлення до учня, повага до особистості дитини;
  •  задоволення потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками;
  •  збагачення мислення інтелектуальними почуттями;
  •  формування допитливості, пізнавального інтересу;
  •  використання різних способів педагогічної підтримки;
  •  формування вміння працювати з книгою.

2.3.Середній шкільний вік

Мотиви навчання в середньому підлітковому віці є такими:

  •  широкі пізнавальні мотиви;
  •  інтерес до способів здобування знань;
  •  інтерес до методів наукового мислення;
  •  соціальні мотиви;
  •  мотив пошуку контактів і співробітництва в навчальному середовищі.

Особливості мотивації даного віку:

до кінця підліткового віку спостерігається стійке домінування якого-небудь мотиву, суттєво розвиваються процеси постановки мети та її досягнення в навчанні, розвивається вміння ставити гнучкі цілі, формується вміння ставити перспективну мету, пов'язану з етапом соціального й професійного самовизначення, що наближається.

Теоретичні засади формування самоосвітньої компетентності Умови формування навчальної мотивації учнів:

  •  мобілізація потенціальних можливостей даного віку;
  •  опора на попередній досвід, на досягнення молодшого шкільного віку;
  •      залученість учня в різні види діяльності, взаємини співробітництва вчителя та учня;
  •  незвичайна, цікава форма викладання предмета;
  •  пізнавальні ігри, ситуації суперечки, дискусії;
  •  аналіз життєвих ситуацій, роз'яснення суспільної й особистісної значущості навчання;
  •  уміле стимулювання вчителем навчальної діяльності;
  •  використання інтерактивних технологій;
  •  емоційність мовлення вчителя;
  •  розвиток уміння вчитися самостійно.

2.4.Старший шкільний вік

Мотиви навчання в старшому шкільному віці:

  •  мотивація самоактуалізації й самовдосконалення;
  •  навчально-пізнавальний мотив як інтерес до методів теоретичного й творчого мислення;
  •  широкі соціальні мотиви громадянського обов'язку;
  •  соціально-позиційні мотиви;
  •  удосконалювання своєї навчальної діяльності;
  •  інтерес до раціональної організації розумової праці;
  •  мотиви професійного й життєвого самовизначення.

 Особливості мотивації даного віку: розвиток уміння ставити мету виражається в тім, що під час постановки системи завдань старшокласник учиться виходити з планів свого індивідуального самовизначення, а також соціальної значущості мети, передбачення соціальних наслідків своїх вчинків; зростає вміння оцінити реалістичність мети, складається прагнення до апробування мети в активних діях, що прямо пов'язано з процесом життєвого самовизначення.

Умови формування навчальної мотивації учнів:

  •  створення умов для самопізнання;
  •  розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;
  •  удосконалювання способів здобування знань;
  •  створення активного пізнавального діяльного середовища;
  •  оволодіння контрольно-оцінними діями;
  •  застосування методів теоретичного й творчого мислення;
  •  формування культури розумової праці.

Вважаємо, що вчитель, який ставить перед собою завдання з формування в учнів потреби в самоосвіті, може досягти успіху лише за таких умов:

  •     врахування всіх особливостей формування потреби в самоосвіті;
  •  відповідна психологічна та педагогічна підготовка вчителя;
  •  знання особливостей розвитку кожного учня, його можливостей, мотивації, інтересів;
  •  досконале знання предмета;
  •     систематичне ознайомлення з науково-технічним і культурним життям.

Багато визначають також особистість педагога, його педагогічний такт, уміння проникнути в задуми самоосвітньої роботи учнів, майстерність керівництва, взаємини тощо. Успіху в розвитку потреби в самоосвіті можна досягти лише за умови систематичного керівництва самостійним здобуванням учнями знань та організації в школі на основі моніторингу їхньої самостійної пізнавальної діяльності.

PAGE   \* MERGEFORMAT17


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39952. Скачки уплотнения 218 KB
  Кинематические соотношения для косого скачка. Волновое сопротивление косого скачка. Интенсивность косого скачка. В связи с этим ударные волны называются скачками уплотнения.
39953. Течение газа в соплах 182.5 KB
  В рамках этой модели течения невязкий газ и пограничный слой при отсутствии отрыва потока представляется возможным с достаточной точностью определить оптимальное сопло для заданных конструктивных условий габариты масса тяга. Основные недостатки сопел Лаваля связанные с их большой длинной массой и низкой эффективностью при перерасширении потока становятся особенно ощутимыми при больших степенях расширения сопла в этом случае размеры и масса сопла могут быть на порядок больше размеров и массы камеры сгорания а потери тяги...
39954. Одномерные течения несжимаемой жидкости. Ламинарное и турбулентное течения 344.5 KB
  При увеличении скорости воды картина изменялась струйка красителя сначала приобретала синусоидальную форму а дальнейшее увеличение скорости приводило к ее размыву что свидетельствовало о беспорядочном движении. Рейнольдс предположил что увеличение скорости потока приводит к возникновению какихто возмущений дестабилизирующих его структуру. Ускорение есть изменение скорости в единицу времени = u t. Одномерными называются течения в которых основные параметры потока зависят лишь от одной координаты направление которой совпадает с...
39955. Основы теории пограничного слоя 73.5 KB
  Основы теории пограничного слоя. Понятие пограничного слоя 8. Толщина пограничного слоя 8. Отрыв пограничного слоя.
39956. Основы теории подобия 362.5 KB
  Основы теории подобия План. На эти вопросы и отвечает теория подобия являющаяся основой современного физического эксперимента. В общем случае различают три вида подобия: геометрическое кинематическое и динамическое. Для площадей S и объемов V ; Применительно к физическим явлениям элементарные представления геометрического подобия расширяются и распространяются на все величины характеризующие данный процесс.
39957. Газодинамика как раздел механики сплошных сред 907.5 KB
  Краткий очерк развития механики жидкости и газа. Математический аппарат используемый в механике жидкости и газа [1. Газодинамика как раздел механики сплошных сред Многие машины и аппараты созданные к настоящему времени характеризуются перемещением газа или жидкости внутри их или перемещением самого аппарата в среде газа или жидкости. Целью курса Газодинамика является изучение явлений протекающих в газе и жидкости и закономерностей которым эти явления подчиняются.
39958. УРАВНЕНИЯ ГАЗОВОЙ ДИНАМИКИ ДЛЯ ЕДИНИЧНОЙ СТРУЙКИ 401.5 KB
  Предельная скорость движения газа. Уравнение неразрывности Выведем основные уравнения газовой динамики для элементарной струйки газа поперечные размеры которой настолько малы что в каждом ее сечении можно считать постоянными все основные параметры потока: скорость давление температуру и плотность газа. Чтобы получить уравнение неразрывности рассмотрим стационарное установившееся движение элементарной струйки газа рис. Элементарная струйка Рассмотрим некоторый участок струйки между двумя нормальными к поверхности тока сечениями 1 и...
39959. Элементы гидродинамики 441 KB
  Cилы действующие в жидкости 3.1 – Элементарный параллелепипед в потоке жидкости Грани бесконечно малой частицы жидкости имеющей в начале движения форму прямого параллелепипеда с ребрами dx dy dz с течением времени могут скашиваться и растягиваться рис.8 представляет собой уравнение неразрывности жидкости.9 Здесь под плотностью жидкости понимается предел отношения массы частицы к ее объему 3.
39960. ГАЗОДИНАМИЧЕСКИЕ ФУНКЦИИ 81 KB
  ГАЗОДИНАМИЧЕСКИЕ ФУНКЦИИ План лекции. Зависимость параметров потока в функции числа M. Зависимость параметров потока в функции скоростного коэффициента. Зависимость параметров потока в функции числа M.