97059

Економіка України: стан та проблеми розвитку

Курсовая

Макроэкономика

Поняття та сутність економічного зростання. Економічне зростання та його характеристика. Циклтічність розвитку економіки. Україна в системі ринкових відносин. Особливості формування ринкових відносин в Україні. Аналіз основних макроекономічних показників на сучасному етапі. Кризовий характер розвитку економіки України.

Украинкский

2015-10-13

237 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT6

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ І ПРАВА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

«ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ»

На тему:

«Економіка України: стан та проблеми розвитку»

Студента 1 курсу 1 групи

Напряму «Облік і аудит»

Малежика Ігоря Ігоровича

Керівник: ас. Редько Н. О,

Національна шкала______

Кількість балів _____ Оцінка: ECTS_____

Члени комісії

_________ _________________

(підпис)        (прізвище та ініціали)

_________ _________________

(підпис)        (прізвище та ініціали)

_________ _________________

(підпис)        (прізвище та ініціали)

м. Київ – 2015 рік


ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ.1 Поняття та сутність економічного зростання…………………………3

1.1Економічне зростання та його характеристика………………………..3

1.2Циклтічність розвитку економіки………………………………………...8

РОЗДІЛ.2 Україна в системі ринкових відносин………………………………...14

2.1 Особливості формування ринкових відносин в Україні………….…..14

2.2 Аналіз основних макроекономічних показників на сучасному етапі19

2.3 Кризовий характер розвитку економіки України…………………….26

РОЗДІЛ.3 Проблеми та перспективи розвитку економіки України……………29

3.1 Проблеми економіки України…………………………………………..29

3.2 Перспективи розвитку та шляхи подолання кризових явищ………..34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...41


ВСТУП

Україна здійснює перехід від адміністративно-командної економічної системи до ринково-демократичної. Цей перехід є об'єктивно зумовленим. Його метою є формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки. Стан справ в економіці країни залишається вкрай складним, у цілому серед основних тенденцій соціально-економічного розвитку переважають негативні явища і тенденції.

  Стан економіки України переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, боротьба з наслідками світової фінансової кризи, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Мета роботи: формування системи теоретичних знань у сфері питань розвитку економіки України. Проаналізувавши особливості становлення ринкової економіки в країні, основні макроекономічні показники, визначити проблеми їх розвитку та шляхи подолання.  

Актуальність роботи: кризові явища у країні на сучасному етапі, їх осмислення та методи вирішення.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ       

1.1 Економічне зростання та його характеристика

Проблеми економічного зростання нині перебувають в центрі уваги науковців всього світу, що зумовлено його роллю в суспільному відтворенні. Вона полягає в тому, що економічне зростання має вирішальне значення для забезпечення прогресуючого соціально-економічного розвитку людства.

Поняття «економічне зростання» та «розширене відтворення» тісно пов'язані між собою, але мають не тотожний зміст. Розширене відтворення може здійснюватись як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). На відміну від цього економічне зростання характеризує динаміку економіки в основному на макрорівні (національна або світова економіка). Механізми економічного зростання розглядаються сучасною економічною наукою незалежно від природи панівних соціально-економічних відносин в тій чи іншій країні. Головна роль серед них належить проблемам кількісного та якісного розвитку національної економіки.

Під економічним зростанням мають на увазі кількісне збільшення та якісне вдосконалення за певний часовий період результатів виробництва у вигляді вироблених товарів, наданих послуг, основних факторів виробництва, що виявляється у всебічному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві.

У концентрованому вигляді  воно відображає результати суспільної праці, рівень її використання. Хоча економічне зростання є насамперед матеріальним процесом, воно справляє визначальний вплив на соціальний прогрес у суспільстві. В західній літературі у зміст цього терміна вкладають лише збільшення обсягів вироблених товарів та наданих послуг за певний часовий період. Основою для економічного зростання служить розширене відтворення.

У теоретичному і практичному аспектах розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується шляхом розширення виробництва на основі кількісного збільшення обсягів факторів виробництва, що функціонують, при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Він здійснюється, за визначенням К. Маркса, шляхом розширення "поля виробництва" без поліпшення якісних характеристик його речових та особистих факторів. Збільшення обсягів виробництва досягається шляхом будівництва нових підприємств, але з використанням не оновлених засобів виробництва, втягнення в нього нових мас працівників, зростання обсягів використовуваної сировини та іншого.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення обсягів продукції та розширення виробництва досягається на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання, всього виробничого потенціалу суспільства. Його розвиток передбачає вдосконалення засобів виробництва та технологій  на основі використання і досягнень науково-технічного прогресу, підвищення кваліфікації працівників, покращення використання факторів виробництва. В решті-решт за інтенсивного типу економічного зростання збільшення обсягів випуску продукції досягається за рахунок піднесення продуктивності живої праці.

Основні типи економічного зростання тісно переплітаються у практиці господарювання, і тому не можна стверджувати про абсолютне переважання одного з них. Не існує чисто екстенсивного або чисто інтенсивного типу економічного зростання. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.

Економічне зростання є матеріальним процесом, і його зміст має певні кількісні параметри, тобто вимірюється за допомогою певних показників.

У розвинутих країнах Заходу як інтегральний показник економічного зростання використовується збільшення обсягів валового внутрішнього  продукту. Цей показник досконаліший порівняно з показником національного доходу, адже останній не бере до уваги результатів діяльності працівників у нематеріальній сфері. Економічне зростання вимірюється темпами  зростання, або приросту ВВП, національного доходу, валового національного продукту. Економічне зростання є матеріальним процесом, і його зміст має певні кількісні параметри, тобто вимірюється за допомогою певних показників.

Проблемам економічного зростання присвячена велика кількість робіт як вітчизняних, так і закордонних авторів. Вони присвячені аналізу різноманітних моделей економічного зростання. Це, насамперед, дослідження А. Гальчинського і С. Льовочкіна, А. Вожжова. Багато уваги приділяється чинникам економічного зростання у роботах А. Голуба, Р. Аренда, В. Геєца. Окремо слід відзначити підвищення в останній час інтересу до кредиту як чинника зростання економіки. Цьому напряму дослідження присвячена низка робіт А. Попової, У. Владичина, Г. Поченчука. В цих роботах докладно аналізується сучасний стан України, даються практичні рекомендації щодо подальшого економічного розвитку країни.

З давніх часів економісти досліджували економічне зростання, розглядаючи його як підвищення багатства нації. Можна сказати, що економічна наука виникла саме через прагнення людини дізнатися як створюється багатство. Спроби відповісти на це питання спостерігаються ще в економічних ученнях давнього світу, але більш-менш докладне дослідження проблеми підвищення багатства починається з наукових праць меркантилістів.

Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і сріблом. Пізні під багатством розуміли надлишок продуктів, які залишилися після задоволення потреб країни і повинні бути перетворені у гроші на зовнішньому ринку. Таким чином, і перші, і другі вважали, що більш багатою є та країна у якої більше грошей.

Необхідність розвитку промисловості й сільського господарства меркантилісти обґрунтовували тим, що вивіз товарів збільшує надходження коштовних металів і робить баланс активним. При цьому особливо важливу роль відіграє переробна промисловість, яка в даному відношенні стоїть вище від сільського господарства і видобувної промисловості. Це пояснюється тим, що самі по собі сировина й продукти сільського господарства коштують значно менше, ніж можуть коштувати якщо їх переробити.

Таким чином, продуктивна праця у меркантилістів пов´язана зі здатністю збільшувати грошове багатство країни. При цьому перші місця належать зовнішній торгівлі і переробній промисловості, видобувна промисловість і сільське господарство менш значимі у цьому випадку.

Більш глибокий аналіз багатства націй і економічного зростання (того, як держава багатіє) знаходимо в працях представників класичної школи політичної економії. Вони не розробили окремої спеціалізованої теорії економічного зростання, але проаналізували різні чинники зростання національного багатства. Так, А. Сміт вважав, що багатство зростає виробництвом. Він стверджував, що саме вільна від державного втручання ринкова економіка зростатиме і що багатство нації при такій системі постійно збільшуватиметься. Це пояснюється тим, що кожний суб´єкт економіки прагне до збільшення свого прибутку. У підсумку загальне багатство нації зростає.

Досягти зростання багатства нації (іншими словами, економічного зростання) можна шляхом збільшення продуктивності. Остання, в свою чергу, зростає в результаті поділу праці. Це відбувається за рахунок збільшення спритності кожного окремого робітника; заощадження часу при переході від одного виду діяльності до іншого; стимулювання винаходів і виробництва машин, що полегшують і скорочують людську працю.

А.Сміт переконаний в тому, що не торгівля й інші галузі сфери обігу, а сфера виробництва є основним джерелом багатства, він стверджує, що для збільшення багатства більш кращим є розвиток сільського господарства, а не промисловості.

Для стимулювання економічного зростання велике значення, на думку А. Сміта, має нагромадження капіталу. Зберігаючи значну частину доходів і розширюючи виробництво, власник підприємства дає роботу додатковій кількості робітників і сприяє зростанню багатства всього суспільства.

На базі досліджень А. Сміта починав розвивати свою теорію Д. Рикардо. Він приділяв увагу насамперед проблемам розподілу доходів. На відміну від А. Сміта Д. Рикардо побоювався, що перекіс у розподілу доходів може призвести до зупинки економічного зростання, пояснюючи це тим, що збільшення виробництва супроводжуватиметься дефіцитом землі. Цей дефіцит призведе до збільшення ренти й зменшення прибутку. Додаткові вкладення капіталу стануть невигідними і прагнення до інвестування зменшиться. Важливим досягненням Д. Рикардо стала розробка принципу порівняльних переваг. Отримання країною користі від зовнішньої торгівлі створює стимул до збереження й накопичення капіталу. Останнє ж, на думку Д. Рикардо, є важливим чинником економічного зростання.

Ще одним джерелом економічного зростання Д. Рикардо вважав стійкий грошовий обіг. Він відзначає, що грошовий обіг знаходиться у досконалому стані, коли складається цілковито з паперових грошей, але таких, які забезпечені золотом. Вони замінюють більш вартісне знаряддя обігу (золото) більш дешевим і надають можливість країні без втрат для окремих осіб обміняти все золото, яке вживалося для обігу, на матеріали, інструменти і продовольство. Використовуючи останнє, можна збільшити й багатство країни.

Він відзначає, що багатство країни може зростати двома шляхами. Воно може бути збільшене за допомогою вживання більш значної частини прибутку на утримання продуктивної праці, а також без витрат додаткової кількості праці, якщо та ж сама кількість праці буде більш продуктивною. Д. Рикардо зазначає, що з двох шляхів збільшення багатства слід віддати перевагу останньому. Це пояснюється тим, що цей варіант дозволяє отримати такий саме ефект, як і в першому випадку, але він не супроводжується позбавленням певного комфорту існування.

1.2 Циклічність розвитку економіки

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства  як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

  За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

  Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл та його фази.

Рисунок 1.1

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

  Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

  Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через “омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

  Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

  Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

  Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

  Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову все повертається на “круги своя”: починається спад виробництва, зниження зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат тощо.

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.

  Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

  1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

  2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

  3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

  4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

  5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

  6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер)..

  За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну.

  Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон’юнктури.

  Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не виключає піднесення в період середніх циклів.

  Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.

  Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

  Етапи дослідження природи економічних циклів. Оцінюючи погляди на циклічність та її причини, слід зазначити, що вони видозмінилися в часі разом з якісною зміною самих соціально-економічних реалій. Заслуговує на увагу точка зору тих економістів, які виділяють три етапи у змінах поглядів на економічні цикли.

  Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст. У цей період переважали погляди, що економічні кризи або взагалі неможливі за капіталізму (Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Дж. Мілль), або вони носять випадковий характер, оскільки система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).

  Другий етап включає період із 30-х до середини 60-х рр. і пов’язаний із працями Дж. Кейнса і перш за все з його висновком, що економічні кризи неминучі за умов класичного капіталізму і випливають із природи притаманного йому ринку.

  Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х рр. ХХ ст. У цей час стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) причин циклічності ринкової економіки, у тому числі й ролі сучасної держави в регулюванні циклів.

  Дослідження природи циклічності соціального відтворення в умовах державного регулювання економіки сприяли появі нових поглядів на дану проблему, серед яких слід указати на концепції “рівноважного ділового циклу” і “політичного ділового циклу”. Перша з них відбиває розвиток ідей монетаризму. Згідно із цією концепцією держава в розвинутих країнах виконує, поряд з багатьма притаманними їй функціями, також роль своєрідного генератора грошових “шоків”, які виводять господарську систему зі стану рівноваги і таким чином підтримує циклічні коливання в суспільному відтворенні.

  У 70—80-х рр. ХХ ст. ця концепція активно розроблялась представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про істинний зміст і цикли різних напрямів державної економічної політики, то прибічники теорії раціональних очікувань у даному питанні виходять з протилежних міркувань. Вони вважають, що юридичні і фізичні особи навчилися завдяки динамічним інформаційним зрушенням оцінювати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть своєчасно реагувати на відповідні державні рішення згідно зі своєю вигодою. А тому цілі державної політики не завжди повністю реалізуються і спад або піднесення набувають більш ярко вираженого характеру.

  Друга концепція — “політичного ділового циклу” — базується на тому, що залежність між рівнем безробіття та інфляцією визначається за “кривою Філліпса”, тобто існує зворотний зв’язок між цими величинами: чим менше безробіття, тим динамічніше зростають ціни. Під час боротьби за владу партії як головні економічні показники, на які в першу чергу реагує населення, визначають темпи інфляції і норму безробіття. Чим нижче декларуються їх рівні, тим більше голосів буде подано на виборах за представників відповідної партії. Для забезпечення собі перемоги на виборах часто уряд, партії відповідної країни роблять заяви щодо підтримки таких співвідношень рівнів інфляції і безробіття, які уявляються найбільш прийнятними виборцям.

  Політичні маніпуляції в ході виборчих компаній щодо рівнів цих показників, стабілізації економіки мають місце і в країнах з перехідною економікою.

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНА В СИСТЕМІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

2.1 Особливості формування ринкових відносин в Україні

Україна, як і інші постсоціалістичні країни, здійснює перехід від адміністративно-командної економічної системи до ринково-демократичної. Цей перехід є об'єктивно зумовленим. Його метою є формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Перехід до ринкової економічної системи в Україні має ряд характерних особливостей.

1. Ринкові трансформаційні процеси здійснюються в умовах переходу від адміністративно - командної системи господарювання та управління до ринково-демократичної, які своїм вихідним пунктом мали всеохоплюючу державну монополію на засоби виробництва. Тому головним направленням ринкової трансформації вітчизняної економіки було реформування відносин власності, створення достатньої кількості самостійних підприємств, які формували б конкурентне середовище, сучасні ринкові відносини, що ґрунтуються на різних формах власності та господарювання.

Створення різноманітних форм власності відбувається через роздержавлення власності, приватизацію значної її частини. Це сприяє розвитку багатоманітних форм господарської діяльності та формуванню конкурентного ринкового середовища.

На початок 2000 року в Україні форму власності змінили понад 65 тисяч підприємств та організацій. Понад 70 відсотків загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.

2. Адміністративно-командна система господарювання та управління в Україні вкоренилася значно глибше, ніж у більшості країн Східної Європи (Польщі, Чехії, Східній Німеччині та ін.), які мали досить розвинутий приватний сектор сільськогосподарського виробництва.

Адміністративно-командна система надала перевагу вертикальним економічним зв'язкам між виробниками та споживачами. Міністерства і відомства не лише визначали, чого і скільки підприємствам виробляти, а Й розпоряджалися виробленою продукцією та одержаним прибутком. Головним було виконання директивних завдань централізованого плану, а не задоволення потреб споживачів. Національне господарство виробляло товари, в яких не мало потреби.

Тепер у вітчизняній економіці замість вертикальних зв'язків між виробництвом та споживанням мають утвердитися властиві ринку горизонтальні прямі економічні зв'язки, система самостійних виробників, які працюють на ринок, на задоволення потреб реальних споживачів.

3. Характерним для економіки України постсоюзного часу було те, що вона отримала у спадок від Радянського Союзу частину його народногосподарського комплексу, яка відображала спеціалізацію на важкій промисловості, видобувних галузях та військово-промисловому комплексі, а також мала незавершений цикл виробництва. Так, у військово-промисловому комплексі, котрий завантажував 40 відсотків виробничих потужностей, замкнутий цикл виробництва становив узагалі 3 відсотки. Вітчизняна економіка виробляла лише 20 відсотків продукції, що реалізувалася на внутрішньому ринку. Все це негативно позначилося на ринковій трансформації економіки України. Тому головним у новій економічній політиці держави став принцип керованого формування сучасних ринкових відносин

4. Перехід України до ринкових відносин ускладнювався також тим, що вона не мала Центрального банку, власної фінансово-кредитної та грошової системи, ринкової інфраструктури, достатньо кваліфікованих кадрів у цих сферах та інших інституцій, які могли б на практиці забезпечити формування економічних підвалин національного ринку. Нині в Україні вже сформовано основні елементи інфраструктури ринку, але їхня діяльність малоефективна. Це пояснюється недосконалим законодавством, недостатнім рівнем професійного і патріотичного управління.

5. Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні мали такі деструктивні процеси як економічна нестабільність, велика інфляція, гіперінфляція - понад 10 тисяч відсотків (нинішня інфляція на рівні 8 відсотків), високий рівень безробіття, криза державних фінансів, висока дефіцитність державного бюджету, виток вітчизняних капіталів за кордон, натуралізація обміну (бартерні операції), знецінення національних грошей (українського карбованця), дефіцит платіжного балансу та ін. Всі ці обставини вимагали застосування державою широкого комплексу спеціальних заходів, які забезпечили б нормальні умови для формування національного ринку, ринкових відносин.

6. Особливістю української економіки є ще й те, що вона може розвиватися, спираючись на внутрішній ринок і внутрішній попит. Таких національних економічних систем у світі небагато. Тому головним у новій економічній політиці є визначення ринкової трансформації національної економіки, керованого формування за участю держави сучасних ринкових механізмів.

Водночас зауважимо, що для того, аби економічні суб'єкти національного ринку могли реалізувати право власності на засоби виробництва і вироблену продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Розвинуте законодавство та дієві механізми його реалізації сприяють формуванню і ефективному функціонуванню сучасних ринкових відносин. '

Нові можливості розвитку сучасного національного ринку відкриваються на основі Господарського та Цивільного кодексів України, які набули чинності з 1 січня 2004 року.

Внаслідок трансформації економічної системи в Україні активно формуються ринкові відносини, а отже, сучасні ринкові механізми. На сучасному етапі можна виділити такі характерні особливості функціонування та розвитку національного ринку:

1) відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої економічної конкуренції і немонополістичного сектору вітчизняної економіки, що негативно впливає на розвиток малого і середнього підприємництва;

2) наявність монополістичних структур, незначна кількість малих підприємств, слабка конкуренція, неефективна система державного регулювання цін роблять внутрішній - ринок стихійно-монополізованим, звужують сферу ринкових відносин;

3) нерозвиненість сучасної ринкової інфраструктури, зокрема функціонуючих товарних, інвестиційних компаній, лізингу тощо;

4) слабка конкуренція на ринку залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, що звужує джерела кредитних ресурсів, дає можливість комерційним банкам підвищувати відсоткові ставки на кредити, що є руйнівними для суб'єктів підприємницької діяльності, особливо для початківців малого бізнесу;

5) неефективна податкова політика, яка перешкоджає створенню сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, а отже, звужує легальний, цивілізований ринок і формує нелегальний (тіньовий) ринок;

6) недостатньо розвинутий ринок робочої сили, свідченням чого є дуже низька ціна на неї (заробітна плата), особливо кваліфікованої робочої сили, що стимулює значний відтік її за межі національного ринку, а отже, негативно впливає на його формування та розвиток;

7) недоступність для більшості суб'єктів підприємницької діяльності джерел фінансування — низьких ставок за кредити комерційних банків. Це пояснюється тим, що у вітчизняній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів;

8) недосконалий інвестиційний клімат, який не сприяє розвитку ефективного ринку інвестицій. В Україну не надходять у достатніх кількостях іноземні інвестиції. Причиною цього є те, що відносини власності належно не захищені законодавством, що не відповідає орієнтації іноземного капіталу на приватний сектор економіки. На низьку якість ринку інвестицій також впливає надмірна заполітизованість вітчизняної економіки, конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, бюрократичні завади, корумпованість, стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;

9) колосальна залежність української економіки від економічного становища країн СНД, зокрема Росії. Так, здійснений у серпні 1998 року російським урядом дефолт (відмова виплачувати фінансові зобов'язання) призвів до того, що за короткий період національна банкнота - гривня знецінилася вдвоє. Відповідно піднялися ціни на товари народного споживання, що за стабільного рівня зарплат і соціальних виплат призвело до істотного падіння рівня життя в Україні;

10) низький рівень інтеграції вітчизняної економіки у світове господарство, міжнародний поділ праці.

Така ситуація містить у собі серйозну загрозу деформації ринкових відносин, породжує недовіру населення до економічної політики уряду, посилює нестабільність і невпевненість у майбутньому ринкової економічної системи.

Світовий досвід формування ринкових відносин, ринкового механізму в цілому переконує, що це довготривалий процес, протягом якого постійно відбуваються зміни в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства. Ринок в цілому може успішно функціонувати лише у цілісній системі економічних та юридичних норм, за певного стану суспільної свідомості, моралі, рівня загальної правової та політичної культури. Без цих передумов цивілізаційний ринок не може існувати. Тому створення соціально орієнтованого ринку вимагає консолідації усіх сил і ресурсів суспільства.

2.2 Аналіз основних макроекономічних показників на сучасному етапі

Протягом усього пострадянського часу (1990–2013 рр.) українська економіка розвивалася суперечливо. З одного боку, в Україні відбулися глибокі структурні зміни в економіці: з’явилися інститути ринкової економіки (приватна власність, вільні ліберальні ціни), які доволі динамічно реагують на зміни попиту на ринку; конкуренція в багатьох галузях і сферах діяльності сприяла підвищенню ефективності господарювання і формуванню певних конкурентних сфер економіки (металургія, окремі підгалузі сільського господарства); було сформовано систему незалежних інститутів фінансового посередництва (нині належним чином розвинутою є лише система комерційних банків).

З іншого боку, ринкові реформи проводились суперечливо. Економіка країни все ще не може наблизитися до обсягів 1990 р., рівень заощаджень залишається низьким, а трансформація останніх в інвестиції – проблематичною через відсутність ефективних інститутів фінансового посередництва; структура економіки залишається відсталою, соціальна поляризація – високою тощо.

Суперечливість реформування економіки України крім позитивних наслідків має й негативні, серед яких слід зазначити, що Україні не вдається здобути користь від геополітичного і геоекономічного розташування: будучи прекрасним мостом між Сходом (Китай, Японія, Росія) і ЄС (економіка цих регіонів сумарно становить 30 трильйонів доларів), країна поки що не може стати ефективним посередником між ними (власне кажучи, вся російська агресія 2014 р. відносно України продиктована саме тим, аби не допустити появи такого конкурента); соціальна політика певною мірою – є не адресною, найчастіше доводиться допомагати постачальникам товарів і послуг, а не споживачам, а інколи ці послуги частіше споживають ті громадяни, які менше за інших потребують такої допомоги; економіка країни серед десяти найгірших країн у світі за енергоємністю (на 1 долар енергоресурсів Україна виробляє ВВП на 2.5 долара, тоді як середньосвітовий показник дорівнює 5 доларам, а у розвинутих країнах цей показник сягає 9–10 доларів); структура економіки залишається відсталою: низькою є частка галузей переробної промисловості у виробництві й експорті, експорт високотехнологічної продукції (4.4%, 2011 р.) – на рівні відсталих країн і далеко позаду середньосвітового показника (17.6%), витрати на науку та інновації (0.5–0.7% від ВВП) утричі відстають від середньосвітового показника (2.2%) і в 4.5 рази – від показника розвинутих країн; за кількістю наукових статей Україна в 5 разів відстала від Польщі, в 10 разів – від Туреччини і від 25 до 35 разів від таких країн, як Італія, Франція або Німеччина; недостатньо розвинутий малий і середній бізнес і т. д. Невеликим обнадійливим фактором залишаються патенти і торгові знаки: за кількістю патентів (2 649, 2011 р.) Україна відстає від середньосвітового рівня, від показників своїх сусідів, але засвідчує послідовний прогрес завдяки талановитим інженерам, а за кількістю звернень на реєстрацію торгових марок резидентами (16 836, 2011 р.) випереджає Польщу (14 252), перебуває на рівні 50% РФ (33 252), але в 6 разів відстає від Туреччини (103 748) .

У 1990–2013  рр. економічна політика Кабінету Міністрів мала багатофункціональний характер. Однак, використовуючи різні підходи, можна класифікувати еволюцію економічної системи за період, який розглядається. Як прийнято в міжнародній практиці, можна, наприклад, весь цей період економічних змін поділити на три етапи: реформи першого покоління (1991–1999 рр.), інституційні реформи другого покоління і період відновлювального зростання шляхом стимулювання попиту (1999–2013 рр.) і етап розвитку економіки шляхом стимулювання пропозиції і генерації попиту (з 2014 р).

У 2008 р. ВВП України сягнув 71% від рівня 1990 р., тобто був відновлений наполовину. Цей етап розвитку економіки можна назвати відновлювальним, постперехідним, наздоганяючим або ж “catch up” зростанням. Таке зростання було притаманне всім тим країнам, де в результаті ринкових перетворень відбулося спочатку падіння, а згодом різкий підйом економіки за рахунок розширення попиту і збільшення споживання. Відомо також, що на пострадянському просторі приклади “відновлювального” або “наздоганяючого” зростання продовжувалися всього 7–12 років. Потім настає насичення, економіка наближається до докризового рівня, гранична віддача вкладень падає і подальше просування вперед різко сповільнюється. При цьому розвиток економіки обмежено кількома сферами, капітал та інвестиції не диверсифікуються, запаси і потужності збільшуються, перетікання капіталу між галузями і регіонами уповільнюється або, у низці випадків, припиняється, інвестиції концентруються у великих містах, концентрація і централізація економіки різко посилюється, соціальна поляризація стає надмірною.

Ще до початку кризи 2008–2009 рр. було цілком очевидно, що економіка України  не може далі розвиватися за рахунок розширення попиту. Борги і запозичення корпоративного сектору, наростаючий торговельний дефіцит, а також дефіцит платіжного балансу, хронічний дефіцит бюджету, а у зв’язку з цим повільно, але впевнено “прогресуючий” державний борг, надмірна концентрація економіки, соціальна поляризація, сектор малого й середнього бізнесу, який стає дедалі слабшим, відсталість обробної промисловості, високий рівень споживання і низька інвестиційна активність і т. д. рано чи пізно мали б зупинити економічне зростання: повинна була настати “година розплати”. Країна не могла продовжувати розвиватися за рахунок боргів.

Криза 2008–2009 рр. виявилася суворою для України. Падіння ВВП дорівнювало 14.8%. У світі гіршою ситуація була лише в Латвії – 18%. Восени 2008 р. іноземні банки вилучили з економіки країни (банківського сектору) 36 млрд. доларів. На жаль, лише після цього НБУ довелося  відпустити курс національної валюти – гривні: обмінний курс останньої у листопаді 2008 р. упав на 60%. Унаслідок цього удар по банківській системі країни на сто відсотків ліг тягарем на плечі громадян України. Дуже швидко майже 30 банків опинилися перед фактом банкрутства, закриття, ліквідації, оздоровлення і т. п.

Так чи інакше, за 1999–2011 рр. Україна “повернула” половину втраченого ВВП: в 2011 р. ВВП країни дорівнював 70% від рівня 1990 р. Щоправда, у період після 1999 р. економіка країни ще тричі перебувала в рецесії: 2009, 2012 і 2013 рр. Влада не бачила необхідності кардинальних змін у економічній політиці. В 2012–2013 рр. подальший спад економіки став неминучим. Темпи відновлювального зростання України протягом другого етапу реформ у цілому виявилися (знову ж таки) нижче рівня інших пострадянських республік (у 2012 р. обсяг ВВП Литви дорівнював 122% від рівня 1990 р., Латвії – 120%, Білорусі – 189%, Казахстану – 187%, Росії – 118%, Вірменії – 162%, Азербайджану – 247%).

Не вдалося поліпшити інвестиційну привабливість країни для приватного бізнесу. За ранжуванням Світового банку “case of doing business 2013” Україна посідає 137 місце серед 185 держав: між Лесото і Філіппінами. Для порівняння відзначимо, що з колишніх союзних республік Грузія займає 9 місце, Естонія – 21, Латвія – 25, Литва – 27, Вірменія – 32, Казахстан – 49, Білорусь – 58, Азербайджан – 67, Киргизстан – 70, Молдова – 83, Росія – 112, Таджикистан – 141, Узбекистан – 154 (дані щодо Туркменістану відсутні) .

Реформи другого покоління були  покликані регулювати політичні, соціальні, освітянські, інформаційні, громадянські, судові, підприємницькі, управлінські і самоуправлінські інститути. В цілому за 1999–2013 рр. за цими напрямами не велася послідовна робота. Виняток становить лише та частина законодавчої роботи ВР, яка була пов’язана з втіленням зобов’язань у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС.

Як уже відзначалося, реформи другого покоління в основному відбувалися в умовах відновлювального зростання: по мірі збільшення споживання (зростання заробітної плати, кредити, збільшення державного боргу, трансферти українських трудових мігрантів) забезпечувалося зростання виробництва або ж імпорту. Інколи в ролі інвестора виступала держава (маються на увазі інвестиції, які не були безпосередньо зумовлені попитом, а генерували новий попит). До 2007–2008 рр. резерви відновлювального зростання виявилися вичерпаними. Під час кризи 2008–2009 рр. здалося, що економіка України почала падати саме через кризу. Але не тільки і не стільки. Країна зіткнулася із проблемою кардинальної зміни економічної політики. Криза просто “переплутала карти”.

Факторний аналіз  (кореляційний і регресійний аналізи) економічного зростання у світі й Україні засвідчує, що якщо на зростання світової економіки протягом тривалого часу (2000–2013 рр.) найбільший вплив справляв інститут боргу, то в Україні була зовсім інша ситуація. Найбільше на зростання ВВП України впливали грошові перекази трудових мігрантів, грошові доходи населення, експорт і зростання грошової маси (коефіцієнти кореляції відповідно становили: 0.981258; 0.994463; 0.981875 і 0.997586). Водночас показники капітальних інвестицій, прямих іноземних інвестицій, кредитування економіки банками і загального зовнішнього боргу (відповідно 0.872609; 0.721911; 0.937420 і 0.844670) менше впливали на зростання економіки, хоча виявляли доволі міцний зв’язок із темпами цього зростання. Що ж стосується показника капіталізації фондового ринку країни, то в даному випадку взаємозв’язок  зі зростанням економіки був незначний (коефіцієнт кореляції дорівнював 0.315377). Це свідчить про те, що в українській економіці заходи, пов’язані з розширенням сукупного попиту, у 2000–2013 рр. набагато більше стимулювали зростання економіки, ніж заходи щодо розширення сукупної пропозиції.

В подальшому  в макроекономічній політиці це доведеться враховувати. У разі повної асоціації з ЄС необхідно буде індивідуалізувати потенційні доходи, зокрема забезпечити якомога більшу децентралізацію інвестицій, демократизувати процеси накопичення і заощадження. Очевидно також, що українські економічні інститути не пристосовані до інвестиційного розвитку. А втім, європейська асоціація буде ефективною лише в протилежному випадку. Словом, система фінансового посередництва України, комерційні банки, як правило, оперують “короткими” грошима, сприяючи зростанню через стимулювання споживання (попиту). В Європі і в США більше переваг надається інвестиційному розвитку. Отже, найближчим часом в Україні очікується бурхливий розвиток інститутів фінансового посередництва з інвестиційним ухилом.

Кореляція між зростанням економіки, інструментами фінансового посередництва і грошовими переказами трудових мігрантів в Україні за 2000–2013 рр.                                                                                                               Таблиця 2.1

Інструменти фінансового  посередництва

Кореляція зі зростанням економіки

Капітальні інвестиції

0.872609

Іноземні інвестиції

0.721911

Капіталізація ринку

0.315377

Кредитування економіки банками

0.937420

Обсяг грошових переказів трудовими мігрантами

0.981258

Загальний зовнішній борг

0.844670

Державний зовнішній борг

0.917733

Грошова маса

0.997586

Експорт

0.981875

Грошові доходи населення

0.994463

Наведені дані свідчать про те, що рано чи пізно економічне зростання України мало уповільнюватися або зупинитися. Накопичення боргів, концентрація економіки сягнули такого рівня, що великому бізнесу вигідніше експортувати капітал, ніж займатися розширенням попиту. Якщо експорт капіталу економічно не регулюється, то за граничної продуктивності капіталу, яка поступово знижується, подальше розширення попиту, збільшення реальних доходів населення стають неможливими. Інформація, подана в таблиці 2.1, свідчить, що справді за 1990–2013 рр. динаміка економіки України, за даними офіційної статистики, насамперед була результатом прискореного зростання споживання. Так, за цей період ВВП країни знизився до рівня 69.9% (найнижчу точку рівня цього показника зафіксовано в 1998 р. – 40%). Водночас у сільському господарстві і в промисловості падіння було меншим: відповідно  89.5% і 90.3% від рівня 1990 р. Серйозні структурні зміни відбулися, приміром, у промисловості: частка металургії і харчової промисловості збільшилася, а частка машинобудування, електротехніки і легкої промисловості різко зменшилася (падіння у кожній підгалузі вимірювалося двозначними цифрами). Найбільший спад спостерігався в будівництві: в 2013 р. обсяг будівельних робіт становив 7.2% від рівня 1990 р. При цьому реальні доходи населення в 2013 р. становили 140.4% від рівня 1990 р. Характерно також, що в 2013 р. обсяг роздрібного товарообороту в порівнянних цінах сягнув 205.9% від рівня 1990 р.  Тобто споживання суттєво випереджало виробництво. Як же це могло відбуватися? Як же зростання реальних доходів могло вдвічі випереджати зростання ВВП країни?

Випередження відбувалося за рахунок п’яти факторів. По-перше, протягом 1990–2013 рр. населення країни скоротилося на 15%. Отже, доходи на душу населення такою ж мірою випереджали динаміку решти макроекономічних показників. По-друге, падіння у галузях, які виробляють споживчі товари, на 25–30% було меншим, ніж падіння в галузях, які виробляють капітальні активи, елементи постійного капіталу. По-третє, за 23 роки банківське кредитування зростало в 4–6 разів швидше, ніж темпи ВВП. Споживчий сектор фінансувався за рахунок боргу. Причому борг банків зарубіжним кредиторам перебував на рівні 45% ВВП. Держава також, у свою чергу, позичала кошти. Станом на 01.01.2014 р. валовий зовнішній борг України становив 142.5 млрд. доларів, із яких 37.5 млрд. доларів – зовнішній державний борг (включаючи гарантований державою борг). По-четверте, в структурі витрат бюджету країни соціальні витрати залишалися на дуже високому рівні: понад 75%. За весь цей час інвестиції в основний капітал і витрати на оборону з бюджету залишалися на низькому рівні, що давало змогу, поряд з постійним дефіцитом бюджету, забезпечувати фінансування соціальних витрат. По-п’яте, на зниження ВВП істотно впливало будівництво. В 2013 р., як відзначалося вище, валова продукція будівництва становила менше 10% від рівня 1990 р. Постійний капітал, який було накопичено за роки радянської влади і який став причиною великого падіння в перші роки ринкових перетворень, зрештою слугував хорошим запасом для відновлення економіки в 1999–2013 рр.

2.3 Кризовий характер розвитку економіки України

Аналіз причин виникнення економічних криз, які наводяться економістами різних напрямків, дає підставу виділити як найбільш теоретично обгрунтовану концепцію К.Маркса, згідно з якою головною причиною циклічного розвитку економіки вважаються порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування антагоністичних суперечностей, властивих суспільному виробництву, основаному на приватній власності на засоби виробництва.

Підтвердженням цього висновку є виникнення економічної кризи в Україні, а також у всіх країнах, що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу. Сімдесят років економіка України поступово зростала, не знаючи кризових потрясінь, пов'язаних із циклічним розвитком. І це відбувалося завдяки тому, що необхідні макроекономічні пропорції відтворення формувалися свідомо через систему загальнодержавного планування. Вихід України з СРСР супроводжувався не лише проголошенням самостійності, але й проголошенням курсу на реставрацію капіталізму. Першим кроком в реалізації цього курсу стало роздержавлення й приватизація власності, а першим соціально-економічним наслідком-відродження циклічного характеру розвитку економіки.

Непродумані, суперечливі, а іноді завідомо шкідливі дії по реформуванню економіки, і в першу чергу по реставрації приватної власності на засоби виробництва, не могли не відбитись на її ефективності. Уповільнення темпів розвитку, яке намітилось ще за часів командно-адміністративної системи, в умовах прискореної розбудови капіталізму під гаслами "створення соціально-орієнтованої економіки" трансформувалося з 1991р. у глибоку економічну кризу, яка продовжується й до цього часу.

До факторів, які спричинили виникнення кризи й впливають на її глибину й тривалість, слід віднести:

1. Ліквідацію централізованої системи управління економікою за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною.

2. У засобах масової інформації а також в деяких економічних й особливо публіцистичних публікаціях ні факторії наводяться як причини кризи. Отже, робиться спроба підміниш причини факторами, то посилюють, то послаблюють процес Дія факторів незаперечна, але не вони не є першопричиною кризи.

3. Розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли Україна не мала замкненого економічного циклу в системі міжнародної економічної інтеграції країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), її економіка на 60-80% була пов'язана з економікою країн РЕВ і колишніх радянських республік. Україна забезпечувала себе лише на 40% власним вугіллям, на 20% газом, на 10% нафтою й зовсім не мала головної сировини легкої промисловості.

4. Валютну кризу, яка привела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок надмірної емісії грошей. Якщо в 1991р. маса заробітної плати, в доларовому еквіваленті, складала 75млрд.дол., то в 1995р. - лише 15млрд.дол.

Характеризуючи сучасну економічну кризу в Україні, в ній слід виділити такі важливі моменти (особливості).

Момент, 1. Стрімке скорочення виробництва. За період 1991-1996 pp. спад промислового виробництва склав 65%, майже на 50% скоротилося виробництво в сільському господарстві, обсяг капіталовкладень зменшився в 5 разів. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1996р. складав лише 40% від рівня 1990р. У 1997р. спад виробництва зупинити не вдалося.

Момент 2. Катастрофічна глибина й тривалість кризової фази. Скорочення виробництва національного доходу лише на 20% за світовими мірками вважається критичним для економіки. В Україні ж виробництво національного доходу за час кризи скоротилося майже на 70%. Перевершені всі рекорди й щодо тривалості кризи. І хоча представники урядових кіл говорять про наступаючу стабільність - це лише спроба видати бажане за дійсність. Уповільнення темпів спаду дійсно спостерігається, й це цілком закономірно, бо падати вже немає звідки. Але про стабілізацію економіки мови поки що бути не може, бо для цього немає об'єктивних умов.

Світовий досвід показує, що вихід з економічної кризи розпочинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій у виробництво. А вони, як зазначено вище, майже припинилися. Чому? По-перше, тому, що в умовах інфляції й економічної нестабільності капіталовкладення в комерційну діяльність більш прибуткові, ніж у виробництво. По-друге, величезна зовнішня й внутрішня заборгованість стали перешкодою для залучення кредитних ресурсів, без яких припинити падіння виробництва стає практично неможливим.

Можна також достовірно спрогнозувати довгу тривалість і фази депресії, яка настане після кризи. Адже основний капітал (фонди) країни фізично зношений більш як на 60%, не говорячи про знос моральний. Отже, навіть при наявності коштів (хоча поки невідомо, звідки в такій кількості при нинішньому курсі економічної політики вони можуть узятись) потрібна буде не одна п'ятирічка, щоб оновити практично весь основний капітал, здійснити реконструкцію виробництва.

Момент 3. Глибина й тривалість економічної кризи в Україні зумовлена ще й тим, що вона, по-перше, є складовою частиною кризи соціально-економічної системи, по-друге, розгорталася на фоні монополізму в усіх сферах, по-третє, переплітається з кризами: фінансовою, структурною, енергетичною та екологічною. Все це породжує непослідовність, суперечливість і недійовість більшості заходів, що вживають владні структури по стабілізації економіки.

Момент 4. Заходи по реформуванню економіки продиктовані не внутрішніми умовами, що впродовж багатьох років формувалися в Україні, й не інтересами переважної більшості населення країни (його про це "забули" спитати), а інтересами міжнародних організацій і в першу чергу міжнародного валютного фонду. Тому вони не мають достатньої підтримки населення, що поглиблює економічну кризу й ускладнює процес виходу з неї.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми економіки України

Стан справ в економіці України залишається вкрай складним. Українська економіка змушена долати наслідки планово-розподільної системи господарювання, її структурні деформації, затратний механізм ціноутворення та неконкурентоспроможність.

Провідні вчені України відзначають, що серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:

формування ефективного, конкурентноспроможного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців;

зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переваж-но ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит;

становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку;

диверсифікацію та лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.

Однак у цілому серед основних тенденцій соціально-економічного розвитку України превалюють негативні явища і тенденції:

не відбулася модернізація структури державного управління відповідно до об’єктивних законів розвитку ринкової економіки (зокрема, в процесі приватизації так і не створено інститут ефективних власників; не створено дієздатну систему ринкових інститутів);

втрачено високотехнологічні виробництва, лідерство в багатьох напрямах фундаментальних досліджень; критичного рівня досяг “відплив умів”;

склалися диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також у середині кожного з них;

швидкими темпами зростають внутрішній та зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування;

криза внутрішнього інвестування набула рис системної; разом з тим, зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, займають мізерну питому вагу у загальних обсягах реальних інвестицій і майже не впливають на активну структурну перебудову національної економіки, стримуючи ініціативу в пошуку альтернативних (насамперед, власних) джерел фінансування суспільних потреб;

відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення;

небаченого рівня сягнула “тінізація” економіки.

Негативні тенденції соціально-економічного розвитку України в 1991–1999 рр. стали наслідком не ринкових реформ, а відсутності виваженої стратегії економічних перетворень, не завжди послідовної економічної політики. Сучасний стан економіки і фінансової сфери України характеризується суперечливими тенденціями, що породжуються як об’єктивними факторами, так і помилками та прорахунками в економічній політиці. Інакше кажучи, головні втрати в економічній сфері України були зумовлені причинами переважно суб’єктивного характеру, через що вона продовжує залишатися у перманентному перехідному стані. Головним фактором, який зумовлює необхідність кардинального реформування вітчизняної економіки та підвищення її конкурентоспроможності, є вибір курсу на формування відкритої економіки та інтеграцію у світові економічні структури. Реалізації цього курсу заважають недосконалість форм і методів державного регулювання економічного розвитку, вади податкової системи, нестача інвестиційних ресурсів, слабка інноваційна активність, відсутність результатів, очікуваних від приватизації, практична відсутність результатів адміністративних реформ та інституціональних змін.

Загрозу всій політиці ринкового розвитку становлять поширення та зростаючі масштаби тіньової економіки, криміналізація економічних, майнових і фінансово-банківських зв’язків, а також грошового обігу. Засоби захисту від криміналізації економіки є недостатніми і неефективними, і в тому числі, через дефіцит державної влади в країні.

Неприпустимою є ситуація з незаконним масовим вивезенням українського капіталу за кордон в умовах інвестиційного голоду в реальному секторі економіки.

Спроби перейти від адміністративно-командної економіки до ринкової та наступні намагання уникнути соціально-економічної кризи або подолати її довели, що короткострокові управлінські рішення та постанови приховують у собі прорахунки стратегічного порядку.

За підсумками економічного розвитку планети в 1998 році найбагатшою із 210 країн світу визнано Люксембург. Середньорічний валовий національний продукт (ВНП) на душу населення у Швейцарії, яка на другому місці серед найбагатших країн, перевищив 40 тисяч доларів. Далі йдуть Норвегія, Данія, Японія. Замикають першу десятку США – 29 тис. дол. на середньостатистичного американця. Найбідніші поки що африканські країни.

Колишні радянські республіки посідають у світовій ієрархії місця з 87-го по 175-те. Лідирують країни Прибалтики, а в ар’єргарді – представники Середньої Азії. Естонія має 3390 доларів, Латвія, Литва, Росія та Білорусь – понад 2 тис. дол., а Киргизстан і Таджикистан – по 350 доларів.

Україна посідає 142-ге місце. Середньорічний ВНП в Україні на душу населення з 1040 доларів у 1997 році знизився до 850 в 1998 році. За вісім років ми втратили 64 % економіки. Проте ці дані не враховують тіньовий сектор. Тіньова економіка є в усьому світі й масштаби її досить великі.

У промислово розвинених країнах вона становить у середньому 15 %, а в тих, що розвиваються, – близько 30 %. Чим вищі податки і сильніше втручання держави, тим частіше бізнес переходить у тінь.

Серед країн, що розвиваються, найгірші справи в Нігерії, Єгипті та Таїланді. Підпільний оборот там перевищує 70 % ВНП. У розвинених країнах найвища частка – 23–28 % – припадає на тіньовиків Іспанії, Італії, Бельгії. Причина – у зарегульованості бізнесу та тяжкому податковому тягарі. В Італії та Бельгії, наприклад, більше 70 % податків середнього платника слід відраховувати до казни, а в США – тільки 41 %. Тому тіньовий бізнес Америки становить лише 10 %, так само, як Японії та Австрії. Найнижчий відсоток тіньової економіки в Швейцарії, де податкові закони приймають на референдумах. Тіньову економіку Росії оцінено у 40 % ВНП.

За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки України фактично зрівнялася з офіційною. Зростають масштаби нелегального експорту капіталу та позабанківського грошового обігу: якщо у 1994 р. частка неконтрольованої грошової маси складала 24,7 %, то нині – 44,4 %, тобто суму в 8,6 млрд. гривень.

Показники економічного розвитку України в 1998 році характеризуються наступними даними.

Промисловістю України в 1998 році вироблено продукції на 82,9 млрд. грн. У галузі сільського господарства обсяг валової продукції в усіх категоріях господарств скоротився проти 1997 року на 9,6 відсотків, у тому числі в господарствах суспільного сектора – на 14 %, приватного – на 4 %. Скорочення валової продукції обумовлене зниженням обсягу виробництва у галузі рослинництва на 17,2 відсотків. У той же час виробництво продукції тваринництва зросло проти 1997 року на 2,8 відсотки. Зі збитками завершили свою діяльність 88 відсотків сільськогосподарських підприємств. Рівень збитковості в цілому по галузі склав 23 відсотки. Прибутковим було лише виробництво зернових та соняшнику.

Спостерігалося деяке пожвавлення інвестиційної та будівельної діяльності. Підприємствами й організаціями-забудовниками усіх форм власності введено в дію основних фондів за фактичною вартістю на 10898,4 млн. грн., обсяги інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) за рахунок усіх джерел фінансування становили 12,2 млрд. грн. Проти 1997 року інвестиції у будівництво зросли на 7,0 %.

Доходи зведеного бюджету, становили 28,9 млрд. грн. (27,8 відсотка валового внутрішнього продукту), а видатки – 31,2 млрд. грн. (30,0 відсотка до ВВП). Державний бюджет України зведено з дефіцитом 2,3 млрд. грн. (2,2 відсотка до ВВП).

Про складний фінансовий стан у всіх галузях економіки свідчить значна кількість (понад 50 відсотків) збиткових підприємств. Сума збитків, одержаних ними, становила майже 12 млрд. грн. Найбільше таких підприємств у сільському господарстві, промисловості та на транспорті.

Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств, є несплата боргових зобов’язань. Порівняно з початком року дебіторська та кредиторська заборгованість збільшилась в 1,4 рази.

Номінальні грошові доходи населення порівняно з 1997 роком збільшились на 8,6 відсотка і становили 54379 млн. грн. Проте реальні грошові доходи знизилися на 4,7 відсотка. Не вдалося зупинити зростання обсягів заборгованості з виплати заробітної плати. Загальна сума боргу працівникам становила 6,5 млрд. грн., з неї майже п’яту частину (19,1 відсотка) становила невиплачена заробітна плата за 1997 та попередні роки.

Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами 185 країн світу. Продовжувалось скорочення обсягів експорту-імпорту товарів.

Протягом 1998 року зареєстрований ринок праці функціонував в умовах постійного зростання обсягів пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї. До Державної служби зайнятості по допомогу в пошуках роботи звернулося 1,4 млн. громадян, що на чверть (27,8) відсотка більше, ніж у 1997 році. Чисельність зареєстрованих незайнятих громадян на 1 січня 1999 року в 1,5 рази перевищила минулорічний показник і досягла 1003,2 тис. осіб.

 3.2 Перспективи розвитку та шляхи подолання кризових явищ

Соціально-економічний розвиток - це багатомірний процес, який має розглядатися з урахуванням такої сукупності соціальних та економічних цілей, як: зростання виробництва та доходів населення; збільшення добробуту, поліпшення стану здоров'я, якості освіти; формування умов, які сприяють зростанню гідності громадян; змін в інституціональній, соціальній та адміністративній структурі суспільства; змін у свідомості громадян; змін у традиціях та звичках.

  Стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, а особливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, боротьба з наслідками світової фінансової кризи, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання визначаються концепцією соціально-економічного розвитку, яка реалізується в стратегії та відповідних програмах соціально-економічного розвитку, які в свою чергу приймаються в залежності від поставлених цілей на коротко-, середньо- або довгострокову перспективу.

Методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни прийнято за організаційно-інституціональним критерієм поділяти на адміністративні й економічні.

Адміністративні методи втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силі й авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів та примусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуються зі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачанням державних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов'язані із забезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правового поля для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративного впливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльності суб'єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усунення інформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень.

Економічні методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни адекватні природі ринку. Вони пов'язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон'юнктуру ринку й опосередковано - на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів.

Порівняння стану соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах доводить наявність певного запасу міцності щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку українського суспільства та потенціалу матеріальних і духовних ресурсів.

Аналіз концепції, стратегії та програм соціально-економічного розвитку як на державному рівні, так і в розрізі регіонів, галузей національної економіки, підтверджує, що вони базуються на загальних в світовій практиці критеріях визначення державних пріоритетів, які увібрали в себе, напевно, весь спектр існуючих проблем буття української нації.

Суть державного регулювання соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводиться до того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечити економічне зростання суспільства.

Запорукою гармонійного, сталого розвитку українського народу, коли збалансовуються інтереси всіх соціальних груп населення, бізнесу та держави, виступає обрання найважливіших пріоритетів в соціально-економічному розвитку держави, що базуються на науково-обгрунтованих критеріях визначення цих пріоритетів.

проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням на фінансову систему країни. Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів. Особливим  застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати.

       Подібна оцінка ефективності використання  кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку країни, на який впливають залучені гроші. Складність боргової  проблеми для України пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарству країн СНГ може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя ( і це у разі стабільного соціального розвитку та відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру).

       До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі суб’єктивно – об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним «не проведенням» ефективного макроекономічного регулювання.

      Регулювання відкритої економічної системи  не може бути ефективним за відсутності програмно – цільової промислово – технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових результатів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

        У сучасних умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі  в міжнародній кооперації, а й усього масиву  економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку. Воно має стати  функціональною основою реформування структур «відкритого економічного» регулювання, перерозподілу регламентаційно–організаційних повноважень.

       Зважаючи  на сьогоднішні українські умови відповідна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:

       свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;

        безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

        захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

        еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів та послуг;

         підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

       У Стратегії економічної та соціальної політики  на 2000 – 2004 рр.

«Україна: поступ у ХХI ст.» було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

       нову стратегію промислово – інноваційної політики;

       запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

        перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

        утвердження України як транзитної держави.

        Поетапний вихід України на умови низько тарифного регулювання  експортна – імпортних зв’язків  має бути узгодженим з програмами державної політики  реконструкції тих галузей промисловості, які на  даному проміжку часу особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту. Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування  маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон.

        Важливим для успішного проведення  реформи засобом поєднання цілей міжнародної економічної сфери та промислово – виробничих механізмів в Україні є зонально – регіонально політика щодо створення спеціальних організаційно – інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

        Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що   вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько–технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявністю великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково – технічними  напрямами і по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України.

        


ВИСНОВКИ

Тема, що підлягає дослідженню «Економіка України: стан та проблеми розвитку» дозволяє зробити наступні висновки:

  Ситуація в Україні сьогодні свідчить, що її економіка протягом 90-х рр. ХХ ст. і нині перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою і неякісного технічно); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно відбувається процес державотворення.

Основне завдання Української держави полягає у створенні умов для повноцінного функціонування і поступального розвитку сучасних ринкових відносин, оптимального конкурентного середовища підприємницької діяльності. Нині в Україні триває процес удосконалення нормативної бази та прийняття законів, які сприяли б формуванню ринкового середовища.

Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні можливий лише на основі використання реальних причинно-наслідкових зв'язків у соціально-економічному житті суспільства, економічних інтересів усіх суб'єктів господарської діяльності, ефективної взаємодії національного ринку з міжнародним. 

Розробка засобів і методів боротьби з економічною кризою в Україні та  інфляційними процесами, що її супроводжують, повинна спиратися на попередній діагноз причин їх виникнення й поглиблення. Досить поширеною є думка, що основною причиною економічної кризи й розвитку інфляційних процесів у вітчизняній економіці є незбалансованість фінансів, фінансової системи, товарно-грошового обігу, яка виникла, з одного боку, в результаті розриву економічних зв'язків з колишніми республіками СРСР, а з іншого, - через некомпетентність нових керівників, що прийшли у владні структури на хвилі їх демократизації.

Все назване, звичайно, мало місце й відіграло певну роль у виникненні критичної ситуації. Проте це далеко не головна причина обвального розвитку кризових процесів. Аналіз даної проблеми приводить до висновку, що головні причини розвитку й поглиблення кризи знаходяться не у сфері обігу, точніше, не лише у сфері обігу (як це вважають прибічники монетарної концепції регулювання економіки), а у сфері виробництва, в його характері й типі економічного розвитку. Тому вирішувати проблеми виходу з економічної кризи треба не на основі західних моделей монетарних концепцій, а в першу чергу на основі сучасної теорії економічного зростання й розвитку.

Головним завданням поточного періоду є надання керованості економічним реформам та створення соціально-орієнтованої ринкової економіки на базі відродження та прискореного розвитку перспективних секторів власного вітчизняного виробництва, моделювання його за критерієм оцінки приросту економічного ефекту.

Слід стимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога відповідає і загальної світової тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки  торгівлі високотехнологічною готовою продукцією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  1.Абрамова М.А., Александрова Л.С. Фінанси та кредіт.-М.: Юриспруденція, 2003
  2.  Економіка/Под ред.проф.А.С.Булатова .- М.: МАУП, 2001.
  3.  Економічна теорія / Під ред.В.І.Відяпіна.-М.: ИНФРА-М, 2005р., С.309
  4.  Економіческая теорія / Під ред.акад.В.І.Відяпіна, А. І. Добриніна, Г. П. Журавльової, Л.С.Тарасевіч.-М.: ИНФРА-М, 2005.
  5.  Грігорьев Л. Фінансова система та економічний розвиток / Л. Григор 'єв, Є. Гурвич, А. Саватюгін / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 2003. - N 7.
  6.  Іохін В.Я. Економічна теорія. -М.: МАУП, 2001
  7.  Иохин В.Я. Економічна теорія. -М.: МАУП, 2001р., С.401
  8.  Курс економічної теорії / За ред. М. М. Чепуріна, Е.А.Кіселевой-Кіров: АСА, 2002.
  9.  Економіка/Под ред.Лобачевой Е.Н.-М.: "Іспит", 2004
  10.  Економіка / Під ред.Е.Н.Лобачевой.-М.: «Іспит», 2004р., С.440.
  11.  Економіка / Під ред.Е.Н.Лобачевой.-М.: «Іспит», 2004р., С.442.
  12.  Економіка / Під ред.Е.Н.Лобачевой.-М.: «Іспит», 2004р., С.444.
  13.  Общая теорія грошей і кредиту / Під ред.академ.РАЕН Є. Ф. Жукова .- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.
  14.  Отчет про розвиток банківського сектора і банківського нагляду у 2007 році
  15.  Фінанси, грошовий обіг і кредит / За ред. д.ек.н., проф., акад. РАПН В.К. Сенчагова, д.ек.н., проф. А.І. Архипова, М.: ПРОСПЕКТ, 2000
  16.  http://westudents.com.ua/glavy/418-13-stanovlennya-ta-rozvitok-bankvsko-sistemi-ukrani.html
  17.  http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=33443


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

56184. Справочник юного натуралиста 977.5 KB
  Сельским жителям лесостепных районов УССР известна эта небольшая серая птица с коричневой подковкой на груди. Дятел Дятлы тоже принадлежат к лазающим птицам в полном смысле этого слова и при лазанье по коре деревьев очень ловко умеет пользоваться парным расположением своих пальцев.
56185. ЧЕЛОВЕК И ОКРУЖАЮЩАЯ СРЕДА 190.5 KB
  Развивать интуицию память речь умение логически мыслить делать выводы. Вечное как мир: с чего начинается Родина маминой песни родительского дома или рисунка букваре Изменения Положительные Отрицательные Воды Почвы Население Атмосфера...
56186. The Structure and Functions of British Parliament 103.5 KB
  The British Parliament works in a large building called the Palace of Westminster (popularly known as the Houses of Parliament). This contains offices, committee rooms, restaurants, bars, libraries and even some places of residence.
56188. «ЛЮБИ И ЗНАЙ СВОЙ КРАЙ». ВОЗНИКНОВЕНИЕ СТАНИЦЫ ЛУГАНСКОЙ в 1688 г 47.5 KB
  Цель урока: дать учащимся общее представление о возникновении Станицы Более подробно познакомить с историей возникновения Станицы Луганской сформировать умения и навыки анализировать обобщать исторический материал...
56189. Тривалість життя 48.5 KB
  Виховна: виховувати повагу до людей похилого віку цінувати життя дбайливо ставитись до власного здоров’я ести здоровий образ життя. Тип уроку: комбінований Обладнання: Макет Дерево життя Стікери у формі квітів та плодів...
56190. «Жага на світі жити…» Життя і творчість Михайла Старицького. Багатогранність діяльності. Розв’язування рівнянь та нерівностей різного типу 245.5 KB
  Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом письменника розкрити багатогранність його спадщини; узагальнити відомості про функції рівняння та нерівності...
56191. ВЕСЕЛІ СТАРТИ 205.5 KB
  Мета: Розвивати фізичні задатки дітей, створювати фізіологічну і психологічну комфортність внутрішнього стану; виховувати почуття взаємодопомоги, товариськості, співпереживання, колективізму.